Ахарей Мот

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

З Божою допомогою ми починаємо вивчати тижневу главу Ахарей мот, і в 16 розділі йтиметься про одне з найважливіших єврейських свят, про Йом Кіпур, і про те, що в цей день мав робити первосвященник у Храмі. Багато бесід, уроків, коментарів написано на цю тему, на тему того, який таємний сенс, символічний або не одразу зрозумілий сенс Йом Кіпура. Але, оскільки в нашому циклі бесід ми намагаємося читати прямий сенс Тори, ми спробуємо бути до нього максимально близькими, хоча вітається для розширення кругозору слухати й інші бесіди. Отже, почнімо читання з 1 вірша 16 розділу.

Тут можна зрозуміти двома способами: коли вони спробували принести жертву Всевишньому і померли або коли вони спробували наблизитися до Всевишнього і померли. Ми читали про це на початку 10 розділу. Після цього Тора в дужках почала розповідь про чистоту й нечистоту та роль когена в очищенні людини. Тепер ці дужки закриваються, і ми повертаємося до того, про що говорили раніше. Після цих сумних подій Господь говорить з Моше.

З цього моменту Господь через Моше наставляє Агарона в тому, що Агарон уже не щоразу, не щодня, не завжди, коли він цього хоче, може ввійти у Святе Святих, бо Всевишній відкриватиметься йому тільки в хмарі, і це буде пов'язано з кадінням. А хто може входити у Святе Святих завжди, в будь-який час? Моше. У Моше не просто є дозвіл, у нього є повеління входити у Святе Святих і слухати там голос Божий. І навіть наприкінці 7 розділу книги Бемідбар ми зможемо прочитати, що Моше продовжував входити, продовжував слухати там одкровення Всевишнього. У Намету Зустрічі є два користувачі, він ніби кабінет для двох Божих співробітників. Тільки в Моше немає обмежень щодо строку, він може ввійти у Святе Святих у будь-який момент, не тільки в Йом Кіпур, як Агарон. Йому не потрібен когенський одяг, щоб туди входити, йому не потрібен коген як посередник, і навіть у золотому жертовнику, повз який не може пройти первосвященник, перш ніж він увійде у Святе Святих, у Моше немає потреби. Моше на рівень вищий за Агарона щодо права входити у Святе Святих. Є заповідь (вона дається Моше при посвяченні Агарона в когени): «Наблизь до себе Агарона, підніми на свій рівень Агарона». Моше рівнем вищий, у Моше зовсім інші стосунки з Наметом Зустрічі і зі Всевишнім. Тобто працюють паралельно ніби два Намети Зустрічі: Намет Моше і Намет Агарона. Якщо в Наметі Зустрічі Агарона відбувається очищення від гріха і виправлення, то з Намету Зустрічі Моше виходить напрямок і повеління, як жити людині, яка від гріха очистилася, як жити людині, яка вчиться праведності й рухається до святості, як бути людині, гріхи якої прощені. І ці дві лінії, дві Тори, природно, зливаються в одну Тору, бо тут Агарон для себе отримує повеління від Моше. Агарон – міністр у справах виправлення людей у царстві когенів, до якого належить і Моше, і така їхня взаємодія. Для тих, хто вірить в Єшуа, теж дуже важливо не втратити цей зв'язок. Якщо нам прощаються наші гріхи, ми звільняємося і стаємо духовно здоровими, то залишається питання, куди ця духовно здорова людина може бути застосовна, що вона робитиме далі. І Тора через Моше відкриває заповіді служіння, заповіді служіння Всевишньому в такому стані духовного здоров'я, коли є можливість постійно його відновлювати. Це дуже глибока тема, і це лише дуже коротке пояснення того, чому Агаронові не можна, а Моше можна.

Отже, Агарон отримує повеління через Моше, що не щодня він може входити у Святе Святих. А коли і як йому входити, ми читатимемо далі.

Слово безо́т (так, цим) можна тлумачити як таке, що стосується Тори, тобто за цією Торою Агарон входитиме у Святе Святих. Агарон підкоряється закону Моше, і Тора Агарона, вся діяльність Агарона з відновлення святості людини, з ремонту людини (Храм працює як ремонтна майстерня в тому числі) – усе буде в рамках Тори Моше. Тому Господь і заговорив з Моше, щоб Моше повелів Агаронові, а не звернувся прямо до Агарона.

Форма одягу: у найпростішому одязі він входить, і це символізує те, що входить він у Святе Святих як раб, як дрібний трудівник.

У нашій главі ми неодноразово читатимемо, що щоразу, коли Агарон перевдягається, коли він змінює одяг (а він змінює його часто), він обмивається. Це необхідна процедура, і, якщо уважно прочитати главу, можна налічити п'ять перевдягань і, відповідно, п'ять обмивань Агарона.

Отже, це те, що Агарон має підготувати до входження у Святе Святих. Це, боронь Боже, не означає, що він бере бика, двох баранчиків, двох козлів і з усім цим зоопарком туди входить, ні, це лише процес підготовки.

Насамперед Агарон підводить цього бика (він ще його не заколює) і, поклавши на нього руки, промовляє над ним віду́й (сповідь): це спокута його самого і його дому. Після цього Агарон бика залишає.

Дуже багато пер зламано, щоб пояснити, що таке азазе́ль або, боронь Боже, хто такий азазе́ль. Якщо азазе́ль – це «хтось», то, значить, є ще якась сила, від якої ми відкуповуємося, якій ми приносимо жертви. Але юдаїзм – релігія монотеїстична, тому таке складно припустити.

Усе, що стоїть перед Господом, називається те, що стоїть перед входом. Якщо ми проведемо лінію (вектор) від входу в о́гель мо'е́д (Намет Зустрічі), від воріт двору Храму (коли стоятиме Храм), то вона продовжуватиметься, продовжуватиметься і продовжуватиметься далі, тобто те, що стоїть перед входом не закінчується на видимому горизонті. І те, що перебуває, постає перед Всевишнім у святості, в чистоті, в бажанні Йому служити (як воїнство небесне) – це воїнство земне, яке зібралося біля Нього і стоїть перед входом. Але Господь – Вседержитель, і Він дає життя всьому живому, зокрема й тому, що Йому в цей момент не хоче підкорятися або якось протиставляється. Воно перебуває за межами єврейського світу, за межами світу народу Божого: як за межами міста є поле або ліс зі звірами, які не підкоряються людському укладу, так само є місця дикі й пустельні. І козел з придатним для пустельних місць харчуванням буде відісланий від Всевишнього в дикі місця для насичення того, що там живе. Козли ніби розійдуться по одній лінії в різні напрямки. Один – у Святе Святих, інший – у самий-самий низ світобудови. І це в комплексі очисна жертва за народ. Вона дає змогу очистити всі шляхи, всі посудини, які з'єднують самий низ світобудови з самим верхом. Таким чином і один козел до Всевишнього, і другий теж до Всевишнього. Є мідраш, який розповідає, що другий козел заплакав і каже: «Ми ж однакові козли. Чому йому добре? Його зараз заколють на Славу Всевишнього. А я? Чому я, чому мене в цей азазе́ль (слово азазе́ль ми розуміємо тут як якісь пустельні жорстокі місця, як нестійке, жорстке, непридатне для життя середовище існування), чому мене – туди?» І його заспокоюють: «І ти теж на Славу Господа, бо все-все живить Господь».

Зверніть увагу, це дуже цікавий порядок робіт. Таке відчуття, що Агарон починає одну справу, потім кидає її і займається іншою, потім і другу кидає і починає третю, і не закінчує жодної справи, поки не почав двох інших. Коментатори побачили це і теж були спантеличені такою складною організацією праці. Виходить ніби ланцюжок, у якому кожне кілечко починається до того, як закінчується попереднє, тобто ще перша ланка нашого ланцюжка не закінчилася, а вже друга ланка з'явилася поруч. Таким ланцюжком виглядає і ланцюг робіт Агарона. Тому вже після того, як із козлами щось зроблено, Агарон приносить у жертву свого бика. Було зроблено перерву на козлів, і Агарон повернувся до свого бика.

Оскільки два сини Агарона померли, неправильно ввійшовши у Святе Святих, Всевишній не тільки дає інструкції Агаронові, а й заспокоює його, що так, Агарон зможе ввійти у Святе Святих, у хмару, і не мусить боятися померти, якщо все правильно зробить.

Заколюється козел, який не відісланий у пустелю, якому випав жереб бути принесеним у жертву Всевишньому.

Коли людина чинить гріх і стає нечистою, її нечистота закупорює, забруднює канали зв'язку зі Всевишнім, і Храм, святиня, забруднюється цією нечистотою. І раз на рік коген очищає, оновлює ці канали, відбувається генеральне прибирання, очищення Храму від тум'и́ (нечистоти), що накопичилася там.

Що означає не буде жодної людини? Це можна зрозуміти, і так це розуміють коментатори, що взагалі нікого не буде: сам Агарон теж зникає, коли він входить у Святе Святих. Він розчиняється там, він перестає бути Агароном. Жодної людини (адама) – це означає, що навіть ангелів, у яких обличчя, як в адама, навіть їх не буде. Там тільки розчинений у хмарі Божественного Агарон, тільки він там присутній. Так само було і з Аврагамом, коли він сидів біля входу в намет і побачив трьох перед собою. Від самого початку не згадується його ім'я, і це натяк на те, що він перебував в особливому стані. Лише коли він біжить у намет до Сари, тільки тоді з'являється Аврагам. До цього він перебував у своєрідній нестямі, в особливому душевному стані, коли Аврагама як особистості й немає зовсім. І схоже відбувається з Агароном: його немає, він розчиняється. І це дуже спокусливо для кожної душі – повернутися до джерела її життя, тому когенів заклинали повертатися.

Вираз іш ітті́ можна дуже по-різному зрозуміти. Це може бути людина підходяща, гідна, обрана або людина, яка повільно йде, не метушиться, тобто спокійна людина. Багатозначне словосполучення.

Є також різні уявлення про те, як чинили з цим козлом: його просто виганяли в пустелю або його скидали зі скелі. Є мідраш, що коли його скидали, то він, ще не долетівши до дна ущелини, вже розвалювався на шматки. Багато переказів є щодо того, як це відбувалося.

Тобто ми говоримо, що пустеля – це безхазяйна територія, територія, на якій не діють ні закони, ні устави, і частина світобудови подібна до цієї пустелі, туди й вирушає козел. Це точка, через яку ці частини світобудови отримують харчування.

У 23 вірші читаємо дивовижну фразу:

Виходить, що Агарон залишив у Святому свій одяг, перевдягався у Святому. Багато коментаторів говорили з приводу цього одягу, який Агарон знімає у Святому, намагалися змінити синтаксис речень, говорили про те, що це речення стосується того, що буде сказано трохи пізніше. Агарон заходить учетверте у Святе Святих, щоб забрати лопаточку і кадильницю, і, можливо, про це йдеться. Є коментар про те, що в цей час Агарон занурюється в хмару, в якій розкривається Творець, і з нього спадає весь одяг, і він стоїть оголений, як Адам, у якого не було шкіри, як у нас, і занурюється в стан повної Божественної присутності, стаючи боголюдиною. Це апогей перебування когена у Святому Святих, він зливається з Богом, він – міст між Богом і людством, предстоятель за все людство в цей час. Від самого ранку коген почав служіння з наповнення себе святістю, і поступово, крок за кроком, наближаючись і входячи у Святе Святих, Агарон досягає дедалі більшої і більшої могутності. Якби він одразу відсилав козла з усіма гріхами, можливо, він не витримав би протистояння цій нечистоті, тому спочатку треба було надихатися повітрям святині. І закінчення цієї зарядки святим – повне розчинення Агарона, його занурення в хмару Божественної Слави.

Тобто Агарон знімає весь одяг, роздягається і обмивається десь у святому місці, де це можливо. Але повернімося до жертвоприношень.

Жодного очищення не потрібно, ось як вони є з усіма своїми тельбухами вони спалюються після того, як кров їхня принесена. І це все відповідає інструкції щодо жертви хата́т, яку когени отримали раніше.

Зверніть увагу, поза Святим коген працює з двома помічниками. Перший – це той, хто відводить козла, другий – це той, хто займається спалюванням бика.

З 29 вірша Тора дає вказівки для всіх синів Ізраїля.

Повеління терзайте душі ваші розуміється як піст і тільки піст. Є п'ять видів обмежень: на їжу, пиття, намащування олією, статеву близькість і шкіряне взуття, яке робить м'яко ногам. Це те, що заборонено робити в Йом Кіпур, у День спокути.

Існує прямий зв'язок між чистотою Намету Зустрічі і чистотою народу. Оскільки далеко не всі приносять жертви за гріх, далеко не всі відстежують свої гріхи, нечистота має властивість накопичуватися і закупорювати з'єднання Всевишнього і народу, закупорювати всі канали очищення у Святилищі. Саме Святилище виявляється забрудненим, як ми це бачимо. І коли Намет Зустрічі забруднюється, то забруднюється, відповідно, і народ, увесь народ стає нечистим тією чи іншою мірою через цю нечистоту Святилища. Тому потрібне і очищення Намету Зустрічі, і очищення народу в один день, тому раз на рік проводиться генеральне прибирання як спокута за весь народ.

Шабба́т шаббато́н означає, що всі необхідні роботи, зокрема приготування їжі, повністю заборонені.

І на цьому ми закінчуємо читання 16 розділу нашої книги. Ми не торкнулися й десятої частини всіх аспектів, які пов'язані зі святом Йом Кіпур, з Днем спокути, це дуже складна тема. Але простий сенс Тори ми тут зрозуміти спробували.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Ахарей мот.

Ми читали в 16 розділі, що в Йом Кіпур приноситься особлива жертва хата́т (очисна), з двох козлів, яких відправляють від входу в Намет у різні боки по вектору світобудови: один іде прямо до Всевишнього, інший теж іде до Всевишнього, але в найнижчі-найнижчі шари буття. І, природно, може виникнути розуміння, що взагалі всюди, не тільки й не обов'язково біля входу в Намет Зустрічі, можна здійснювати жертвоприношення. І тому Всевишній застерігає тут насамперед Агарона і його синів, когенів, і весь народ Ізраїля не приносити жертв ніде, крім як перед входом у Намет. Разом з тим, якщо людина все ж це зробила, то не говориться, що вона тим самим похулила Всевишнього або що вона вклонилася іншим богам, не ідолопоклонство їй ставиться у провину. Тора каже тут: «Кров він пролив, він – убивця». Людину, яка забила бика в жертву Всевишньому, не приносячи її до Намету, Тора оголошує вбивцею. Раші, один із найвідоміших і найавторитетніших тлумачів Тори, каже тут, що йдеться саме про жертвоприношення, але в Талмуді є суперечка між мудрецями. Одні кажуть, що словом, яке вжито тут, може позначатися і просто забій тварини. Інші мудреці кажуть: «У ті часи, коли народ Ізраїля перебував у пустелі, під час мандрів, дозволено було забити тварину, тільки якщо вона приноситься в жертву шламі́м, тобто як жертовна тварина, і будь-яке м'ясо можна було їсти тільки бекдуша́ (у святості) і ніяк інакше. І людина, яка просто забивала барана, козла чи бика, оголошувалася вбивцею. Тора загалом (і це загальне розуміння мудреців) не заохочує вживання м'яса. Це дозволено, це смачно, це кошерно, але це вимагає відповідного рівня. Коли ми їмо рослину, я про це не раз говорив, коли я з'їдаю яблуко, яблуко стає частиною Алекса, і порівняно з рослинним світом це яблуку підвищення на посаді, світобудова піднялася рівнем трохи вище. Якщо я їм баранчика, то для того, щоб баранчик став трохи більше живим, треба, щоб я вивчав Тору, займався чимось святим, інакше це буде просто вбивство. Баранчик набагато живіший, ніж яблуко, і для того, щоб мати право його з'їсти, я маю служити Богові, бути наповненим життям більше, ніж цей баранчик, інакше я припиняю життя, а не продовжую його. Таким чином, є два шари, два кути розуміння цих заповідей. Перший каже: «Під час мандрів Ізраїля в пустелі можна було їсти тільки у святості. Якщо ти забиваєш тварину заради свого прожитку, хочеш поїсти котлети, стейки, шніцелі і заради цього забиваєш тварину, зроби її жертовною, принеси її як шламі́м (мирну жертву) Всевишньому, станцюй з Ним необхідний танець, дай на жертовник кров і жир, і тоді бери і їж свою жертву, інакше це просто вбивство. Чому це буде вбивством? Якщо ти з'їдаєш тварину, принесену в жертву, вона стає тим, що наближає тебе до Всевишнього, ти продовжуєш життя. Якщо ти просто її вбиваєш, то ти перериваєш життя, і тому це зараховується тобі як убивство. Не завжди дозволено просто так убивати тварину, просто для насичення своїх тілесних пристрастей. Це дозволено, але в часи мандрів народу пустелею планка була дуже високою. Далі, в книзі Дварім (12:21) ми читатимемо: «Якщо далеко від тебе місце, забий, як Я заповідав, і їж скільки твоїй душі завгодно». Але ті, хто перебував у пустелі, ще не знали, що буде сказано потім, вони книгу Дварім ще не читали, і заповідь сприймалася так, як вона записана, в найпростішому її розумінні. Для нашого покоління, звичайно ж, актуальне те, що є заборона на принесення жертви поза Наметом, поза Храмом. Тому Раші коментує саме так. Але потрібно пам'ятати: щоразу, коли ви читаєте коментарі Раші, він говорить про актуальний для свого покоління сенс Тори. І, коли є два рівні тлумачення, Раші завжди обирав те, що було застосовне й актуальне в його час.

Слово лема́'ан зазвичай перекладають як щоб, але тут це не мета дії, а очікуваний результат дії, тому перекладається як аби приносили або і тоді приноситимуть.

Хто такі ці кошлаті і чому вони кошлаті? Є різні думки з цього приводу. Є суперечка про те, чи існують вони насправді, чи ні. Наприклад, Маймонід (Рамбам), великий учений і великий раціоналіст, каже: «Усі ці чорти, біси, духи – це просто мова, якою говорить людина, і насправді їх не існує, це така фікція, вигадка». Але він стоїть в юдаїзмі осібно через свою неординарність, більшість же єврейських учених, мудреців визнавала, так чи інакше, існування якихось нечистих духів, яким багато народів намагалися кадити й приносити жертви. Ізраїль за старою пам'яттю, слідуючи звичаям сусідніх народів, міг домашнім або яким завгодно іншим духам, яких тільки людська фантазія може уявити, намагатися приносити жертви. Мудреці питають: «Чому вони називаються се'ірі́м (кудлаті, волохаті)?» Одні кажуть: «Тому що вони здаються кудлатими, коли вони з'являються, їхній видимий образ – це якісь дуже-дуже волохаті істоти, якась така снігова людина, як Єті тибетський». Інші кажуть: «Вони називаються се'ірі́м, тому що, коли людина їх бачить, у неї волосся стає дибки, вона сама стає волохатою, вона їх боїться, а з тим, кого людина боїться, вона може спробувати домовитися». Ось так ось і приносять жертви се'ірі́м. І Всевишній повелює взагалі всяке м'ясо, яке з'їдається в пустелі, їсти у святості, тобто як жертву. І не приносити жодних жертв ніде, крім як біля входу в Намет Зустрічі, через когена, щоб у такий винятковий період привчити народ Ізраїля нікому ніяких жертв поза Храмом не приносити, нікому, крім Всевишнього, жертв у Храмі не приносити і щоб це було вічним законом у поколіннях для всього Ізраїля,

Тут можна спитати: «Зачекай, зачекай, зачекай, Алексе, хіба не це ми щойно прочитали в попередніх віршах?» Саме це й причина для суперечки між мудрецями. Спочатку говориться про всяке м'ясо, про всякий забій, а тепер говориться і про жертву. Якщо людина каже: «А я сам взагалі не хочу їсти, не хочу, мені не потрібні котлетки, я хочу просто принести жертву, може бути, кудлатому, а може, навіть Господу, але я не хочу йти до Агарона, у нього там черга, спека, не хочу там стояти, я тут, у себе в кварталику, заріжу тихо-спокійно і принесу жертву. Бог же, Він не тільки там, в Агарона живе, Він і в мене живе, Слава Його весь світ наповнює». Так може міркувати людина, корінний житель або приходько, і Всевишній каже: «Той, хто це робитиме, той, хто заб'є жертву, нехай навіть самому Всевишньому замість того, щоб наблизитися до Всевишнього, – винищиться його душа з народу його».

Взагалі, зазвичай, коли Всевишній звертає до когось лице, це добре. У благословенні Агароновому говориться: «Зверне Господь лице Своє до тебе, світле лице». Тут Всевишній каже (це, звичайно, образ): «Я суворо й уважно подивлюся на цю людину. Я Сам займуся людиною, яка їсть кров, такій людині Я це поставлю у провину, Я на неї дивитимусь». Їсти кров це не означає пити кров склянками, це означає їсти м'ясо з кров'ю: кров, яка в м'ясі, теж зараховується. У цьому випадку звернути лице – це стати лицем до такої людини, оголосити їй війну. Чому Всевишній такий суворий щодо крові?

Те, що дає життєву силу тварині, будь-якій істоті, зокрема й людині, звичайно, це кров. І в ній – не́феш. Слово не́феш, яке зазвичай перекладають як душа (я теж переклав це як душа), у цьому випадку означає тварину. Душа – це те, що робить істоту живою, життєвою силою.

Ніхто у світі не їсть кров, нікому не дозволено їсти кров, крім жертовника (якщо можна застосувати до нього цю метафору, а ми її часто застосовуємо). Тільки жертовник їсть кров, і ніхто більше, тому що кров – це ексклюзивний продукт, він призначений для спокути душі. Кров набуває спокутної сили, коли душа виходить разом з нею. Не можна спокутувати кров'ю живої тварини: тільки коли разом з кров'ю виходить душа, кров може спокутувати душу. Таким чином на жертовнику те, що дає джерело життя живій істоті, повертається до Джерела Життя, яким є Всевишній.

Оскільки сама душа в крові, то вона не їстиме кров. Ми живимо свою душу не життєвими силами тварини, не безпосередньо її кров'ю (цю життєву силу ми повертаємо до Першоджерела), а живимося ми Словом Божим, яким створено цю тварину, як і сказано: «Не хлібом, не самим хлібом живе людина, а Словом Божим, яке створює цей хліб». Це ж застосовне і щодо тварин, щодо м'яса.

Тобто Тора забороняє їсти не тільки кров свійських тварин (бика, вівці чи козла), а й кров тварин, яких ми впіймали на полюванні. Але лій (хе́лев, жир) диких тварин, нашої здобичі, наприклад, оленя чи лося, які благословляються через дику природу, їсти можна. На відміну від тварин, яких ми вирощуємо у себе в господарстві, тому що їхній лій благословляється Богом, ми відгодували свійську тварину завдяки своєму добробуту. Але кров упійманих на полюванні звірів усе одно їсти не можна, її треба вилити на землю. І тут ми бачимо ще одну заповідь – покривати злиту кров землею. Тобто, якщо ми вилили кров перепілки, чи лося, чи будь-якого іншого їстівного дикого звіра на землю, ми повинні присипати його кров землею. Не треба обов'язково все закопувати, треба просто злегка присипати землею. У чому сенс цієї заповіді? Маймонід (Рамбам), якого ми вже згадували, каже так: «У давні часи були такі товариші чаклуни, які рили ямку в землі, акуратно її обробляли і виливали туди кров тварини так, щоб зверху ніякої землі не було, і на цю теплу кров закликали духів, бісів і чого там вони тільки не закликали». І, щоб нам не повторювати ці магічні звичаї, Тора заборонила залишати кров неприкритою. Прикрив трішки землею – і все, весь чаклунський механізм уже зламаний і непридатний до роботи. Рав Кук, який жив на початку минулого століття, поставив собі запитання: «Невже для того, щоб зрозуміти якусь заповідь Тори, ми повинні займатися антропологією, історією давнього чаклунства і без вивчення історії магії ми не розберемося, для чого така заповідь?» І він далі каже, що сама душа людини налаштована проти кровопролиття. Усе-таки десь усередині в людини є якесь естетичне почуття, яке змушує її, нехай навіть у глибині душі, відчувати сором за пролиту кров. Тому людина, яка прикриває свою наготу як щось соромне, хоч трохи повинна прикрити, присипати кров для того, щоб задовольнити, розвинути, підгодувати це саме естетичне почуття. Можливо, тому заповідь прикриття крові не стосується свійських тварин. Свійську тварину ми виростили і від самого початку знали, що ми її на забій ростимо, тому нам не так соромно її забивати. Треба тут додати в дужках, що сам рав Кук виступав за вегетаріанство і говорив про те, що в прийдешньому, коли буде відновлено Храм, у ньому не буде жертвоприношень тварин, а будуть жертвоприношення тільки з рослин. І саме в рамках такого широкого світогляду він коментував цей вірш Тори.

Це поширюється і на птахів, і на тварин. На кого це не поширюється? На риб. Чому? Тому що в риби холодна кров.

Не тільки заборонено їсти падло і розірвану, розтерзану тварину, але кожен, хто її їстиме, повинен буде відіпрати свій одяг (тобто він стає таме́, нечистим) і обмитися у воді, і до вечора він залишається, як ми говорили, на стадії реабілітації, очищення, і з заходом зірок він стає чистим.

Є процедура очищення в тому разі, коли людина з'їла нечисту їжу. А якщо вона цього не зробить, якщо вона не очиститься після того, як стала нечистою, вона понесе свій гріх, тобто постійно перебуватиме в стані нечистоти, коли неможливо наблизитися до святого. А якщо все ж увійде у святе, то це буде для неї гріхом, їй із цим жити.

На цьому ми закінчуємо вивчення 17 розділу, дуже багатопланового, з багатьма уроками. Я думаю, основний урок у тому, що цей світ не даний нам в управління і на розграбування просто так, що ми повинні наближати цей світ до Всевишнього, навіть коли ми їмо, навіть через їжу. Хоча сьогодні не діють усі суворі обмеження, які діяли, коли народ Ізраїля був у пустелі, і ми можемо, не боячись, їсти м'ясо, ми все-таки повинні розуміти, що ми їмо не для того, щоб жити, ми їмо для того, щоб служити Всевишньому. І це те, що треба намагатися пам'ятати за кожним обідом. Це спонукає мудреців казати, що, коли двоє чи троє їдять і між ними немає слів Тори, вони їдять ідоложертовне, бо стіл чимось схожий на жертовник.

Отже, Всевишній продовжує давати народу Ізраїля настанови в тому, як бути святим народом, як зберігати чистоту, як перебувати в чистоті і які вимоги ставляться до народу Ізраїля, серед якого хоче жити Господь, до народу, який Всевишній обрав, щоб перебувати в ньому.

Тобто: «Я – ваш Господь, і це вас зобов'язує. До чого зобов'язує? Будьте святі, бо Я Святий. Я ваш Господь, Я ваш Господар, Я повеліваю, керую цим народом, перебуваю серед нього, захищаю його, оберігаю його, плекаю його і тому ставлю до нього певні вимоги святості».

Не чиніть ні згідно із законами Єгипту, ні згідно із законами Ханаану. Є така особливість, що людина, яка переїжджає в якесь місто і переходить з однієї єврейської громади в іншу, поступово переймає традиції нової громади з усіма особливостями молитви, одягу, мови і багато чого іншого. Є такий приклад: коли ангели прийшли до Аврагама, спустилися з небес і прийшли в гості до жителя землі, вони поводилися, як земні люди, вони їли і пили. Або, коли Моше піднявся на гору до Всевишнього і опинився в небесному, він поводився, як громадянин Неба: не їв і не пив 40 днів і ночей. Але це правило не застосовне до народу Ізраїля, який, куди б він не пішов і де б він не перебував як народ, постійно перебуває у Славі Божій. Наш Господь, наш Цар, Він завжди з нами. Тому, якщо ми переходимо від фараона до якихось ханаанських царів, якщо ми переїжджаємо в якісь інші країни, ми не повинні піддаватися спокусі стати канадцем, шведом, американцем, хоча певною мірою це можна. Але ми повинні пам'ятати, що Цар і Господь у нас – Бог Ізраїля і ми насамперед підкоряємося саме Його Законам.

Господь є Джерело Життя, і, чим ближче до Господа, тим більше життя. Тому той, хто живе за законами Божими, справді живий. На підставі взаємин із Джерелом Життя традиція каже, що праведник і в смерті своїй називається живим, а лиходій ще за життя називається мертвим. Тут Господь каже: «Хто дотримується Моїх законів, той ними й буде живий».

З 6 вірша Всевишній говорить про вимоги, що ставляться до стосунків чоловіка і жінки всередині однієї великої сім'ї.

Слово ше'е́р означає дуже близька, кровна рідня, рідня по плоті, по суті, плоть від плоті, або «кровинушка», можна так перекласти російською мовою. Статеві зв'язки з людьми, близькими нам по крові, або з дружинами людей, близьких нам по крові, заборонені. Йдеться про те, що чоловік (іш іш – кожна людина, чоловік,) не наближається до дружин своєї рідні. Навіть якщо якийсь наш родич помер або розлучився, то його дружина, його вдова, його розлучена жінка нам заборонені. Крім того, звісно, мати, сестра, онука теж нам заборонені.

Тут немає заборони на зв'язок з батьком. Є окрема заборона на гомосексуальний зв'язок (ми прочитаємо про це в 22 вірші нашого розділу), будь-який зв'язок з чоловіком, тим паче, борони Боже, з батьком. Тут ідеться про те, що батько і мати твої – одна плоть, ти не маєш права оголювати їхню наготу, йдеться про матір. Водночас треба сказати, що в багатьох ортодоксальних сім'ях є така добра юдейська традиція сприймати і першу частину теж буквально: у буквальному сенсі син не повинен бачити свого батька оголеним. Тому, коли батько з сином ідуть у мікву чи в лазню, батько вдягає плавки і прикриває свою наготу. Хоча, я повторю, це не прямий сенс Тори.

Якщо крім твоєї матері в батька є інша дружина (наприклад, він овдовів і знову одружився або взяв другу дружину чи якусь наложницю, в ті часи практикувалося багатоженство), то тобі вони заборонені. Навіть якщо він із ними розлучиться або якщо він помре і вони овдовіють, усе одно вони тобі заборонені, бо це нагота, яка має відкриватися тільки твоєму батькові.

Якщо батько твій одружився з жінкою з дитиною або народив дитину від іншої жінки, тобі ця жінка заборонена, ти не маєш права відкривати її наготу.

Бо їхня нагота – це те, що ти сам повинен прикривати, а не відкривати. Ти повинен дбати про прикриття їхньої наготи так, як ти дбаєш про прикриття наготи своєї.

Якщо в батька від іншої жінки є дочка, і це дочка твого батька, то вона твоя сестра, ти не маєш права відкривати її наготу.

Знову ж таки, йдеться не про зв'язок із самим дядьком. Ми говорили вже, що зв'язок між чоловіками, борони Боже, однозначно заборонений – хоч зі своїм дядьком, хоч із чужим. Тут, у цьому вірші, йдеться про дружину твого дядька.

Усе, що сказано вище, – це заборона на вступ у статевий зв'язок із жінкою за певного ступеня спорідненості. З чим це пов'язано? Звичайно, ми сьогодні, більшість сучасних людей, відчуваємо стійку відразу до інцесту, до кровозмішувальних зв'язків. Пожадливість, яка виникає між братом і сестрою, здається нам неприродною і цілковитою мерзотою. Але йдеться тут не тільки про те, щоб заборонити якісь кровозмішувальні зв'язки, йдеться тут багато в чому про захист жінок.

У ті часи жінка, яка овдовіла або розлучена, але при цьому перебуває в одному великому домі, в одному великому клані, в одній великій сім'ї, була зовсім не захищена. Чоловік, на чиєму утриманні вона може опинитися, від милості якого вона цілком і повністю залежить, може почати, не дай Боже, вимагати від неї шлюбних стосунків. Не захотіла людина і сказала: «Я вдову свого брата утримувати не буду, з якого це дива? І навіть вдову свого сина, якщо з сином, не дай Боже, щось станеться, не буду утримувати, нехай вона буде мені дружиною». Для того, щоб захистити жінок від таких зазіхань (зокрема й для цього), і встановлено ці закони.

Справді, громадська думка, традиція суспільства вимагає допомагати рідні, будь-якій рідні, в широкому сенсі слова. Але необхідно обмежити якісь спроби схилити жінку до співжиття на тій підставі, що вона перебуває від чоловіка в залежності. Тому зі співчуття до жінок, з турботою про жінок і з'являються ці заборони. Цікавий момент: ми бачимо в нашій главі заборону на стосунки з дружиною дядька, яка, здавалося б, людина зовсім чужа, і водночас ми не бачимо заборони на стосунки з донькою. Стосунки з донькою не забороняються, з онукою забороняються, з донькою – ні. Але це не тому, що так можна, а тому, що людина доньку свою і так утримуватиме і не буде за природою своєю схиляти її до співжиття, саме тому тут про доньку нічого не сказано. А от про дружину дядька говорити треба, бо людина зовсім не обов'язково буде її просто так утримувати.

Не можна брати за дружину жінку і її доньку, бо жінка з донькою може опинитися в залежності від чоловіка, від пана. Якщо він себе таким уявить, то може вимагати зв'язку і з її донькою, і з її онукою, і Тора це забороняє. А крім того, мати й донька можуть стати суперницями в боротьбі за подружнє ложе, ще й тому Тора це забороняє.

Тут є застереження – за життя. Якщо жінка померла, то одружитися з її сестрою можна, це важливе застереження. Є турбота про те, щоб дві сестри не були в змаганні одна з одною. Ми читали в книзі Берешит про таких двох сестер, Рахель і Лею, і мало що доброго було в їхньому житті.

Під час кровотечі жінка заборонена для чоловіка, дуже суворе покарання за це існує. Це пов'язано з тим, що, як ми пам'ятаємо, жінка перебуває в стані нечистоти, в ослабленому стані, вона має відновитися, і її тіло потребує додаткових сил.

Тут ідеться про заборону перелюбу. Під перелюбом розуміється зв'язок людини з жінкою, яка є чужою дружиною, і зв'язок з такою жінкою оскверняє. Можна було б подумати, що виливання насіння для народження потомства може якось виправдати цей зв'язок, але тут Тора каже – ні, навіть якщо це заради потомства, ти оскверняєшся через неї, тобто народжуєш потомство, яке буде нечистим.

Наступний вірш порушує іншу тему:

Чому Молех згаданий окремо? У нас же є заповідь: «Я – Господь, Бог твій, не буде в тебе інших богів переді Мною». Ми читали (в 17:7) про принесення жертв волохатим, тут згадується Молех, інший бог. Згідно з дослідженнями, Молех вважався богом пекла, богом підземного світу, богом пекельного вогню. І до нього зверталися, зокрема для того, щоб викликати душі мертвих, закликати заступництво мертвих у рамках культу мертвих родичів. Ми згадували про закони сім'ї, про ставлення до рідні. І ось, якщо ми шануємо свою рідню, може проникнути, закрастися в наше лукаве серденько спокуса: когось із уже згаданих у цій главі тат, мам, бабусь, дідусів, дядьків чи тіток, які перейшли в інший світ, викликати і поговорити про те про се, просто з поваги до них. Для цієї мети використовували проведення дітей, які ставали оракулами цих мертвих, через вогонь (так за деякими версіями). Інші дослідники кажуть, що дітей приносили в жертву в буквальному сенсі, тобто кидали їх у багаття. Є ще версія, що їх просто перекидали через багаття. Більшість істориків і антропологів згодні з останньою думкою, що дітей перекидали, перекидували через вогонь, для того щоб викликати когось із мертвих, або, можливо, для того щоб вселити у свою дитину душу когось із померлих. І Всевишній каже, що цього робити не можна: «Ті закони, які Я тобі дав про пошану, можливо, до дружини померлого твого родича, не означають, що цих родичів можна викликати і якось із ними спілкуватися».

Ще один важливий аспект, який треба згадати у зв'язку із забороною проводити дітей перед Молехом. Часто ідолопоклонство (і в Торі, і в Танаху) асоціюється з блудом, зі вступом у зв'язок, з'єднанням із чужим Богом. І, як Тора забороняє статевий зв'язок між чоловіком і чоловіком, між чоловіком і худобою, так само Тора забороняє примушувати дітей до зв'язку з чужим богом, з Молехом. І тому цей закон включено сюди, в закони, які, здавалося б, стосуються статевої близькості.

І заклик Всевишнього не плямувати Його Ім'я означає: «Тобі не треба шукати якоїсь допомоги і підтримки на стороні, ти цим ганьбиш Моє Ім'я. Я твій Господь, Я можу тебе всім забезпечити».

Слово то'ева́, яке ми перекладаємо як мерзота (не тільки я так перекладаю), використовується для позначення статевих стосунків між людьми як мерзоти, як того, що і людям має здаватися мерзотою. Всевишній забороняє гомосексуальні зв'язки, це однозначно і поза всяким сумнівом. Спроби говорити про те, що йдеться про певні пози або про наругу над людиною, спроби навести як приклад і обмовити Давида або сотника з Євангелій, звинуватити їх у гомосексуальних зв'язках, усі ці спроби – це викривлення Тори для того, щоб дати якесь виправдання мерзоті. Всевишній більш ніж однозначно двома словами каже то'ева́ ѓі, мерзота це, і це мерзота без варіантів.

З іншого боку, до людей, які схильні до цього гріха, треба ставитися як до нормальних людей, молитися за них. Вони потребують допомоги, молитви, вони теж потребують спасіння і повернення до Всевишнього. Це мерзота, але є й багато інших мерзот, які ми якось легше прощаємо. Є тому багато пояснень, але ми не будемо в це заглиблюватися.

Ви входите в землю, яка призначена бути святою. Але вона сама нікого не освятить, її маєте освячувати ви. Тому, якщо ви поводитиметеся в ній неналежним чином, Я вас можу вигнати, як Я вигнав ці народи.

У цьому розділі ми прочитали багато законів, що визначають взаємини з родичами, взаємини між чоловіками і жінками, між тими, хто може захистити, і тими, хто потребує захисту. Закони чистоти в статевій сфері, утримання там, де потрібно утримуватися, віддалення від мерзенних і збочених зв'язків між двома чоловіками, між людиною і худобою – це початок святості, перші кроки, про які говорить Всевишній.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У 2 вірші 19 розділу нашої книги ми читаємо дивовижні слова Всевишнього: «Говори з усією громадою синів Ізраїля і скажи їм: будьте святі, бо Святий Я, Господь, Бог ваш!»

Чому ці слова дивовижні? Язичницькі боги ніколи не хотіли змінити людину. Завжди був якийсь грізний, страшний і жахливий бог, перед яким усі – нікчемні людці, і треба всіляко намагатися йому догодити, всіляко його задобрити принесенням жертви, а то буде дуже погано. Такому богові було все одно, які люди, йому було важливо те, що́ вони йому приносять у дар. Можна так сказати: язичницькі боги – великі корупціонери. Бог же Ізраїля каже народу: «Я – Святий, і мало того, що Я Святий, Я хочу, щоб ви були носіями Моєї святості в цьому світі. Я хочу, щоб ви розкривали Мою святість у світі і через це самі наближалися до святості».

У 9–10 віршах 19 розділу Всевишній говорить про те, як ця святість має виявлятися у стосунках між людиною і людиною: «А коли будете жати жниво на землі вашій, не дожинай до краю поля твого, і опалого під час жнив твоїх не підбирай, і виноградника твого не обирай дочиста, і залишених окремих ягід у винограднику не підбирай, бідному і приходькові залиш їх, Я – Господь, Бог ваш». І це теж дивовижна річ, яку каже тут Всевишній. Це відповідь на те, що могла б сказати людина: «Це ж мій виноградник, моя земля, я стільки над ним трудився, і в кожній ягідці, в кожній виноградинці є крапелька мого поту! Як же таке може бути, що прийде якийсь приходько або якийсь ледар-лежень і візьме частину винограду, хай і з краю поля, хай і те, що залишилося? Чому я не можу зібрати все до кінця?»

Завершуються ці вказівки Всевишнього на самій вершині, коли Всевишній каже (19:18): «Люби ближнього твого, як самого себе, Я – Господь». Можливо, в цьому і є ключ. Дуже часто, на жаль, цей вірш обрубують і кажуть просто: «Люби ближнього свого, як самого себе». Ось ця приписка Я – Господь залишається ніби осторонь. Тим часом у нашому розділі кілька разів повторюється саме ця фраза: Я – Господь. Що ж такого відбувається з моїм улюбленим Я, щоб це моє Я стало любити ближнього?

Коли я маленький, моє Я всього-на-всього лише тіло, я люблю самого себе. Поступово, коли чоловік росте, він може зустріти дівчину, покохати її, і тоді його Я стає вже МИ. Його дім стає їхнім спільним домом, його і цієї дівчинки. Потім, коли народжується дитина, – це їхня дитина, це вже їхня машина, і його поїздка на відпочинок – це їхня поїздка на відпочинок. Любов об'єднує і розширює поняття Я. Моє Я стає ширшим, я вже не тільки я сам, це Я і МОЯ ВЛАСНА СІМ'Я. Коли я усвідомлюю любов до Всевишнього, коли я усвідомлюю, що я – частина великого механізму, великого світу, в якому господар Всевишній, то моє Я розширюється до рівня світу, і Я – це вже МОЯ ВЕЛИКА СІМ'Я: це моє місто, це мій народ і на найвищому-найвищому рівні Я – це весь світ. До цього Всевишній нас закликає.

Якщо ми бачимо в глухому прояв Всевишнього, якщо ми бачимо в сліпому прояв Всевишнього, то яка може бути насмішка над глухим чи сліпим? Якщо ми бачимо в нашому ближньому, в нашому найманому працівникові Всевишнього, то як ми можемо затримувати його заробіток? Це наше Я стає великим, величезним МИ від розуміння того, що в усьому світі Один Господь і ми любимо Його, ми любимо Його сім'ю, а Його сім'я – це і приходько, і сліпий, і той, про кого ми, не дай Боже, хочемо попліткувати, і весь світ. Це і є шлях до святості, дуже висока планка, яку Всевишній ставить для нас. Вона досягається поступово, але Всевишній закликає нас тягнутися саме до неї.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Продовжте вивчення: бесіда про главу Ахарей Мот, Йом Кіпур, ритуальна нечистота і тижневі глави Тори.