Мецора

У минулій тижневій главі Тазріа ми читали про те, як людину оголошували нечистою в разі ураження цара'ат. Нечиста людина відсилалася за табір і залишалася там до зцілення. Сім'я мала про нього піклуватися, приносити йому їжу. Якщо сім'ї не було, то цим займалися благодійні організації. Вільний час (а вільного часу в такої людини було багато) він мав присвячувати роздумам про те, як він дійшов до такого життя і як йому своє життя виправити. Коли він бачив, що цара'ат його залишила, він міг покликати когена. І про це ми з вами читатимемо, починаючи з 1 вірша 14 розділу.

Коген, який призначений для служіння у Святому, який має спецодяг для входження у Святе, може виходити й опускатися в нечисте. У хасидизмі це називається підняттям іскор святості з нечистоти. Можна спуститися, вийти за межі табору, щоб повернути до табору тих, хто опинився за табором. Це одна з властивостей святості: бачити нечисте, уміти торкатися нечистого і при цьому не ставати нечистим. Це стосується і нас. Коли ми бачимо щось нечисте, можна заразитися цією нечистотою: спалахнути якимось гнівом, осудом і відразу ж опинитися за табором поруч із тим, кого ми викриваємо або критикуємо, якщо це викриття нечисте. Коген виходить за межі табору не для того, щоб кидати каміння в уражених хворобою, а для того, щоб їх підняти, для того, щоб їх повернути.

Які це птахи? Не написано, що це голуби чи горлиці. Найімовірніше, ідеться просто про чистих птахів, як-от, наприклад, шпаки. Дерево кедра – це, звісно, не все дерево кедра, не цілий кедр треба було брати, просто тріску дерева кедра. Отже, що це за набір, який коген бере? Пташки – це такі істоти, які багато щебечуть, багато базікають. Пташки – це образ балакучої живності, а цара'ат часто дається людині в покарання за базікання, за те, що розмовами втручався, куди не треба. І тому виправляти його теж будемо пташками. Тола'ат (червлена нитка) вчить скромності, за принципом я черв'як, а не людина, як каже Давид (Тегілім 22:7), використовуючи те саме слово: «Веанохі тола'ат вело іш». Дерево кедра, тріска кедра – це тріска найвищого дерева, яке відоме в околиці, не найвищого у світі, але найвищого в уяві пересічного жителя Ізраїлю. Іссоп – маленький напівкущ. Вчення про скромність – де можна бути великим, де треба бути маленьким – навчає людину співмірювати свої масштаби. Ось такий набір, аптечка когена для людини, очищуваної від цара'ат.

Зачерпнули воду з джерела, набрали її в глиняну посудину і над цією посудиною забили пташку.

У суміш крові й води коген занурює весь цей набір. Якась частина людини, що очистилася від цара'ат, має померти. Людина ветха має душу, яка уражена гріхом, як плоть, уражена хворобою. Для того щоб людина очистилася, ця грішна частина має померти, і смерть цієї частини символізує пташка, яку забивають. А навіщо вмочують у кров живу пташку? Щоб та частина людини, яка залишається живою, розуміла, що вона вимазалася в крові, розуміла, що, власне, сталося, що це від неї ніби відрізали живу частину.

Жива пташка відлітає. Це символ звільнення тіла, яке було уражене цара'ат, від цара'ат: те, що померло – померло; те, що залишилося живим – виходить на свободу.

Коли ми читаємо це, то може здатися, що людина прийшла додому, але зайти в дім не може: у дворі, на килимку, на сходинках вона 7 днів ночуватиме. Ні, це не так. Той, хто сидить, живе поза своїм наметом – це той, хто ще не може входити до своєї дружини, не може з дружиною з'єднатися. У нього ще є 7 днів очищення, так само як є 7 днів очищення в жінки після пологів, є 7 днів посвячення в когенів. Це час реабілітації, коли людина одужує: начебто вона вже здорова, але за нею потрібне око та око.

Є суперечка про те, чи треба голити волосся в невидимих місцях. Невидимими місцями називаються місця, яких не видно, коли людина стоїть оголена під час огляду когеном. Тобто волосся під пахвами, волосся там, де його важко збрити. Деякі з мудреців кажуть: «Волосся треба збрити повністю, абсолютно все волосся прибрати». Інші кажуть: «Тільки в тому місці, яке коген бачить». Тора каже, і це найімовірніше, що волосся має бути збрите все. Навіщо збривати волосся? Ми згодом дізнаємося, що й левити під час підготовки до служіння теж обголюють волосся. І там теж можна поставити це запитання. Що відбувається з волоссям, коли його збривають? Коли людина збриває волосся, воно починає рости знову – це властивість волосся. Якщо це волосся бороди, то це розцінюється як мудрість людини, її сила. Волосся на тілі розцінюється як прояв людини зсередини назовні, це те, що з людини виходить назовні, прагне з неї назовні вийти: її агресивність, її прагнення проявлятися в цьому світі.

Є в Талмуді історія про Санхеріба, царя Ашура, який, після того як навоювався досхочу, вирішив зайнятися мирним процесом, установити мир у всьому світі й розгорнув дуже бурхливу діяльність із цього приводу. Талмуд розповідає довгу історію про це і каже, що Всевишній зробив так, що в нього повипадало волосся на тілі, обголив його волосся, і людина стала безсилою. Люди, які займаються якоюсь магією і всяким нечистим, теж часто пов'язуються з волоссям; волосся здавна вважалося місцем перебування чогось нечистого. Але в цьому випадку не про це йдеться. Людина, яка втручалася куди не треба, яка порушувала межі, вчиться будувати межі заново. Усього того, що на ній виросло за той час, коли вона була в ураженні хворобою, вона має позбутися. Коли ми говорили, що саме ураження цара'ат, воно ніби вм'ятина на тілі, то це теж свого роду стиснення людини в її межах. Тому людина обголює волосся під час очищення, знову пере свій одяг і знову обмиває вже поголене своє тіло, позбавлене тієї самої агресивності, тієї самої негативної сили, яка прагне назовні, і очищається.

Лог – це 0,35 літра. Отже, очищуваний має принести двох баранчиків. Один баранчик буде в жертву ашам (жертву за провину), другий баранчик буде в жертву ола (жертву всепалення). Овечка, єдиний випадок, коли в жертву приноситься однозначно тварина жіночої статі – це хатат (очисна жертва), яку приносить одна людина (про це написано в 4 розділі нашої книги). І разом із кожною з жертв він має принести мінху (хлібну жертву). Це теж єдиний випадок, коли хлібна жертва приноситься разом із жертвою ашам. Чому? Тому що хліб символізує в цьому випадку прояв плоті людини: слово хліб (лехем) можна перекласти і як слово плоть, і як слово м'ясо.

Тобто коген бере людину з її двома баранчиками та з вівцею і підводить їх до входу в Намет Зустрічі.

Отже, процедура очищення починається з жертви за провину – жертви за усвідомлений гріх.

Чому тут сказано, що у звичайному місці, де забивають хатат і ола? Надалі ми читатимемо, що з кров'ю цієї жертви чинять не так, як із кров'ю звичайної жертви. І тому ми могли б подумати, що й забивають її десь в іншому місці, не там, де зазвичай, і тому Тора так докладно, в дрібницях, говорить про це.

У коментарі до 23 вірша 8 розділу нашої книги ми розбирали, чому саме таким способом чинять із кров'ю жертви, коли Моше посвячував когенів. Людину очищають, піднімають її на рівень святості, і починається все з крові. Людина спочатку помазується кров'ю, кров жертви на ній очищає її від нечистоти. Спочатку зі стану нечистий вона має перейти в стан нейтральний, а потім їй прокладатимуть місточок святості.

Чому Тора два рази повторює коген? Щоб ми не подумали, що на ліву руку очищуваного коген виллє олію, насправді він її переливає. Переливання олії ніби «оживляє» її, а олія символізує вже внутрішню складову людини. Якщо кров відновлює життя людини, кров пов'язана з життєвими силами, то олія символізує здоров'я, здатність перебувати в суспільстві, дає тілу соки. Коген переливає її на долоню лівої руки. Скільки олії вміщується на долоню руки? Не так уже й багато, набагато менше, ніж лог (0,35 літра). Решта олії буде в дар когенові, це його частка.

В івриті словом ецба називається саме вказівний палець.

крові жертви ашам.

Повторю, що кров символізує життя людини, а олія символізує те, чим це життя наповнюється: здоров'я, бажання жити і так далі.

Отже, повторимо весь процес: коген бере олію, переливає її в долоньку лівої руки і вказівним пальцем правої руки спочатку кропить перед Всевишнім, потім помазує мочку правого вуха, великий палець правої руки, великий палець правої ноги – так само, як під час посвячення когенів. Тим самим людині прокладається місточок до святості. Далеко не завжди нас запрошують або відразу підносять у святість. Тут у людини відкривається шлях, відкривається дорога до святості. Вона може нею йти або не йти, це її свобода вибору. Тобто з цього моменту людина отримує доступ, перепустку у святе, і тільки від її рішення залежить, чи скористається вона цією перепусткою.

Нагадаю, що дієслово лехате, від якого походить слово хатат, означає стерилізацію, очищення. Коли людина вже очистилася, вона може приносити жертву всепалення. Це остання жертва в серії жертв очищуваного від цара'ат.

На кожному з етапів є очищення, на кожному з етапів очищається певна частина зціленої людини. І коли всі жертви принесено, очищення закінчено.

Але що робити, якщо в людини немає грошей, немає коштів, щоб принести двох баранів і вівцю, а це все досить дорого, а людина після карантину сильно витратилася, і грошей навіть на дрібну рогату худобу в неї немає? Про це ми читаємо в 21 вірші:

Десята частина ефи – це 2,2 літра борошна солет, борошна найвищої якості. А що взяти замість ще одного баранчика і замість вівці, ми читаємо в 22 вірші:

Усе так само, як і в попередньому випадку. Коген не халтурить, не робить собі якихось поблажок. Людина, яка прийшла до нього, мало того, що зцілена від цара'ат, так вона ще й бідна. І хоча в неї немає грошей на баранчиків, і когенові мало що з цього перепаде, але коген чесно робить свою роботу.

Ми бачимо, що людина, уражена цара'ат, – не пропаща людина; Всевишній уражає для того, щоб відновити. Коген піклується про неї на самому початку її шляху, коли вона оголошується ураженою, коли в неї тільки виявляється ця хвороба. Коген піклується про ураженого і виходить до нього за табір, щоб його очистити. Уражений отримує можливість очиститися, навіть якщо в нього не вистачає на це коштів. Всевишній піклується про тих, хто грішить, у Нього немає пропащих душ, немає душ поза Його турботою. І коген настановлений бути готовим вийти за межі табору, здійснювати приношення, здійснювати очищення за межами табору, настановлений бути готовим поратися з кожною хворою душею. І для когена теж не має бути непотрібних і марних душ. Мабуть, у цьому основний урок 14 розділу.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Мецора. Ми вже прочитали про різні види цара'ат, які бувають на людині та на її одязі, і читатимемо далі про ще один вид ураження.

У країні Ізраїля, у країні, куди народ прийде, буде ще один вид цара'ат, який уражатиме не тільки людей та одяг, а й доми. Дуже багато різних теорій щодо порядку: починається з дому, потім – одяг, потім – людина, чи починається з людини, потім – одяг, потім – дім? Я більше схильний розуміти, що Всевишній поступово попереджає людину, підбираючись до її плоті, і насамперед цара'ат з'являється на домі людини.

Про те, що відбувається в цьому випадку, і йтиметься.

Чому він не каже: «Ураження показалося на моєму домі», а каже: «Щось схоже на нього»? Тому що він не займається самолікуванням: тільки коген може ставити такий діагноз, як неґа, як ураження, тому він і каже когенові: «У мене є підозра на неґа. Будь ласка, проведи діагностику».

А що буде, якщо те, що є в домі, стане нечистим? Будь-яку посудину, яка стане нечистою – мідну, скляну, олов'яну, дерев'яну – можна буде занурити у воду, і вона буде чиста; ліжко, яке стане нечистим, можна занурити у воду, і воно стане чистим; матрац так само можна занурити, висушити, і він буде чистим. Що з того, що є в домі, вже точно ніяк не можна буде очистити? Це глиняні горщики: якщо вони стають нечистими, їх можна тільки розбити, тому що глина пориста і вбирає в себе речовини, але це причина фізична. Є ще духовна причина, яка теж має корінь у фізичному світі: дерев'яну посудину можна обрізати, перетворити на інший предмет – вирізати з горщика ложку чи щось іще. Керамічну посудину ні на що не можна переробити. Мідь можна переплавити, і олово можна переплавити, і скло можна переплавити, а обпалена глина – це вже остаточно. Так само, як вона не переробляється у фізичному світі, вона не переробляється і у світі духовному. Для того щоб людина змінювалася, їй теж не треба ставати глиняним черепком.

Отже, коген велить витягти з дому все, перш ніж він прийде в дім, щоб це не стало нечистим. А чому раптом така турбота? Ну глиняні ж горщики, тарілки, якщо вони стануть нечистими, то купить людина нові, розіб'є ці – подумаєш, велика печаль: ціна глиняних посудин часом копійки. Можна сказати, що це співчуття Тори до майна людини. Є таке розуміння, що Тора часто виявляє турботу про майно людини (ми говорили про це стосовно одягу). Але є ще один важливий аспект: не варто примножувати нечистоту. Якщо якісь предмети стають нечистими, і навіть якщо потім ми їх очистимо, то це не дуже добре. Не дуже добре, щоб кількість нечистоти у світі наростала, тому якщо можна цього уникнути, витягши заздалегідь усі посудини назовні, то це добре і корисно.

Коли коген прийде, усі речі вже будуть надворі. Це означає ще й те, що люди дивитимуться: «Ага… м'ясорубка! А він мені сказав минулого тижня, я в нього просив м'ясорубку позичити, а він мені сказав, що в нього немає. Ага… книжка про Гаррі Поттера! А я ж думав, він порядна людина, а він он що читає», ну і так далі. Можна буде роздивитися майно людини: як і він (якщо ми говоримо про лашон гара, про лихослів'я) виставляв чиюсь брудну білизну напоказ, так і йому доведеться пережити виставлення напоказ усього свого особистого життя доти, доки не прийде коген.

Слово шека'арурот трапляється в Танаху тільки тут, і, як буває в такому разі, важко зрозуміти, що воно означає, ми можемо тільки здогадуватися на підставі схожих слів. Деякі кажуть, що це означає шорсткий, інші кажуть, що це означає мокрий, такий, що сочиться. Ще є думка, що це означає розташований у кутку або по кутках. Таке розуміння теж актуальне, бо на круглому домі не може бути цара'ат, усі круглі лінії пов'язані з природою, вони природні. У багатьох народів є круглі житла, збудовані саме на підставі близькості цих народів до природи. У міру розвитку народи переходять до прямих ліній (так кажуть єврейські мудреці), і людське житло будується вже за прямими лініями. У рамках співпраці зі Всевишнім, в «оркестрі світобудови», Всевишній грає партію округлих ліній, а людина грає партію ліній прямих, і коли вони дійдуть до співзвучності в людському світі, в людині, то в прямих лініях відкриється Створитель.

Повернімося до опису ураження. Єракракот о адамдамот (зеленкуваті або червонясті) – це десятий вид ураження. З самого початку тижневої глави Тазріа ми читали, що шість видів ураження було на тілі людини: се'ет (пухлина), сапахат (лишай), багерет (пляма), шехін (нарив), нетек (парша), маріта (випадіння волосся) на голові. І також три види ураження поза тілом людини: на вовняному одязі, на лляному одязі, на шкіряному одязі. Тут ми читаємо про четверте ураження поза тілом людини – ураження стін дому. І, звісно ж, напрошується паралель із десятьма заповідями: коли людина не дотримується однієї з десяти заповідей, її наздоганяє ураження цара'ат.

Є дуже важливий нюанс у тому, як коген оглядає дім, про це говорить традиція. Більшість домів у ті часи були маленькими й напівтемними всередині, люди не могли збудувати дім, у якому багато світла, оскільки велике вікно означало великі витрати на опалення. А якщо в домі напівтемрява, то постає питання: чи треба відчиняти вікна, щоб впустити більше світла в дім, щоб краще роздивитися? Чи повинен коген приходити, якщо перекладати на сучасний лад, з ультразвуковим дефектоскопом, з вимірювачем міцності (молотком Шмідта), з аналізатором арматури, з вимірювачем твердості бетону і перевіряти стіни на якість? Чи він оглядає дім у тих умовах, у яких людина живе? І закон каже, що коген має оглядати дім у тих умовах, у яких живе людина, при тому самому освітленні: якщо в домі напівтемрява, то в напівтемряві. Ми не повинні приходити з ліхтарями, з мікроскопами, з дефектоскопами, щоб вишукувати в людині гріх. Якщо ураження побачилося йому за його умов життя, то це гріх, який видно на його рівні.

Є цікава розповідь у Джонатана Свіфта в його «Мандрах Гуллівера», коли Гуллівер потрапляє до країни велетнів. І там живуть величезного зросту чоловіки та жінки, і жінки, мабуть, гарні. Але через те, що сам Гуллівер завбільшки з пору їхньої шкіри, йому здається, що вони видають сморід, що вони нечисті. І підхід Тори вчить нас не робити велетнів із тих, кого коген намагається зцілити, не використовувати спеціальні інструменти для виявлення ураження. Коген оглядає те, що видно неозброєним поглядом тому, хто живе в домі, і жодних технічних засобів. І так само, коли гріх проявляється в житті людини, не потрібні мікроскопи й дефектоскопи, щоб побачити його більшим, ніж він проявився. Треба лікувати те, що проявлене.

Отже, коген побачив це ураження.

Коген має вийти з дому, перш ніж ухвалити якесь рішення: якщо коген оголосить дім нечистим, коли він сам ще перебуває в домі, то й коген стане нечистим. Коли ми визначаємо чиюсь нечистоту, ми маємо в цей момент усвідомити себе окремо від того, чию нечистоту ми визначаємо.

Усе-таки дім явно уражений цара'ат, і питання в тому, наскільки глибоко. Тут відбувається перше хірургічне втручання.

Тут камені викидають не за межами табору, а за межами міста, тому що це відбувається не зараз, так буде тільки в землі Ханаан.

Нечисте місце – є якесь місце за межами міста, де буде звалище нечистих речей, які не потребують очищення. Там вони й лежать, і кому не треба, туди не піде.

Тобто як перший хірургічний захід щодо зараженого дому виймають саме уражені камені (забирають уражені органи дому), викидають їх і всю штукатурку. Штукатурка – це те, що робить дім єдиним цілим, можна сказати, це шкіра дому, тому що штукатурка одягає дім, як шкіра одягає людину.

Тобто «протезування» дому іншими каменями та іншою штукатуркою.

Якщо після всіх цих процедур ураження все-таки повертається і має вже не гострий, а хронічний характер, то тут уже дому не допоможеш, тут уже застосовується евтаназія, умертвіння з милосердя.

І це свідчення того, що домом, який може бути уражений проказою, називається не цегляний, не панельний, не бетонний дім, а дім, який зроблений із трьох складників: каменю, дерева, афар (прах, земля, штукатурка).

Можна сказати: гаразд, якщо цегляний дім не піддається цара'ат, панельний дім не піддається цара'ат, то ми зробимо саме такий дім, і нам цара'ат не страшна. Навіщо люди роблять доми, які будуть відкриті для ураження? Тому що людина хоче мати спілкування зі Всевишнім, навіть якщо це людина, яку Всевишній карає за гріхи. Він хоче, і Він радіє, Всевишній очікує прояву гріховності людини, перш ніж прийде за неї покарання. Нехай спочатку буде покараний дім, щоб дім людини став громовідводом у певному сенсі для гніву Божого.

Це не обов'язково господар – хтось, хто заходив, хоч би хто це був.

Це страшніший вид нечистоти. Чому такі дві категорії – спати і їсти? Спати і їсти – це те, що стосується проживання. Там, де людина спить і їсть, там вона і живе, це означає, що вона не випадково туди зайшла. Тому, коли, наприклад, Ізраїль святкує Суккот, Всевишній дає заповідь жити в кущі. І як тлумачиться ця заповідь? У кущі треба спати, їсти і ще одне, що тут не згадано: вчити Тору. Життя людини, дім людини – це місце, де вона спить, їсть і вчиться, місце стає домом, воно потребує мезузи на вході, і в нього статус дому в усіх його значеннях.

Далі ми читаємо оптимістичніший варіант розвитку подій.

Як коген очищатиме дім?

Це те, про що ми читали і що розбирали на початку 14 розділу, у випадку з людиною, в якої цара'ат уразила тіло. І далі все йде за тим самим планом.

Жива вода – це вода, яка береться з джерела проточної води або озерної, не з іншої посудини.

Це дуже важливо: дім очищається так само, як Намет Зустрічі, тому що дім для людини, – по суті, її огель мо'ед, місце, в якому людина має поводитися у святості. Заповідь: «Будьте святі, бо Я святий» виконується вдома, і дім – це теж святилище людини. Як уражений виганяється зі святого, так і людина виганяється зі свого дому, позбавляється свого святилища.

Щодо людини, ураженої цара'ат, не сказано, що за межі міста, тому що всі дії з очищення відбуваються за межами міста (адже коген виходить за табір). Тут усе відбувається в місті, але коген виходить на край міста і там відсилає пташку в поле – подивіться, скільки праці в когена.

І, як зазвичай це буває, коли завершується тема, Тора нагадує нам, що це була за тема.

Це вчення дається для того, щоб коген міг у будь-який день сказати про щось, що воно чисте або нечисте, визначити, де є цара'ат, де немає цара'ат, і очистити від цара'ат. І щоб людина могла бути в один день нечистою, в інший день чистою, щоб була така можливість у людини наступного дня або через кілька днів стати чистою. Завдання служіння когена в тому, щоб людина не залишалася нечистою на весь час, і для цього коген виконує всю цю складну і, на перший погляд, незрозумілу роботу.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо читати тижневу главу Мецора. У 15 розділі мова піде на тему, про яку не заведено говорити: про ритуальну чистоту статевих органів і про все, що з цим пов'язано. Попри те, що ця тема в суспільстві вважається мало не соромною і люди не говорять про це одне з одним, Всевишній покликав Моше і Агарона і звелів їм дати народові дуже докладну інструкцію, як чинити, коли є якісь незвичайні прояви, пов'язані зі статевими органами. Всевишній Сам оголошує про це, говорить на цю тему і тим самим робить цю тему вже не такою й соромною і цілком гідною обговорення, якщо в цій сфері є якісь проблеми.

У цьому випадку слово баса́р (плоть), яке тут використовується, означає статевий член. Такий евфемізм використовується і в пророків. Ідеться про витікання зі статевого органу.

Витікання закупорило насінну протоку, і в людини є проблеми із сім'явиверженням під час близькості з дружиною. Витікання, про яке тут говориться, це не сім'явиверження, це якесь інше витікання, яке не пов'язане з оргазмом. Мудреці визначили, що є якісь причини, які можуть призвести до витікання насіння, як, наприклад, якщо людина бачила щось, що її розпалило, думала про щось, що її розпалило, тобто видимі, зримі причини того, що відбувається. Якщо людина знає, чому в неї було це витікання, і можна зрозуміти, що це витікання саме насіння, то це не той випадок, який тут описано. Ідеться про мимовільне, яке не має видимого і ясного пояснення, витікання зі статевого органу. У цьому стані людина нечиста, і вона робить нечистим те, що її оточує.

Ідеться саме про ложе, тобто про щось, що призначене для лежання (ліжко, постіль, перина, матрац на підлозі, спальний мішок), і всяку річ, на якій він сидітиме, – усе це стане нечистим. Якщо людина сяде на щось, що всередині має порожнину, у яку можна щось помістити (як посудина, горщик, ваза, скриня), то все, на що вона сяде, усе це стане нечистим.

Ми говорили про те, що будь-хто, хто очищається, навіть після того, як обмивається, залишається нечистим до вечора. Тут Тора нам каже, що не тільки той, з кого витікає слиз, є нечистим, він робить нечистим усе, що під ним. Це така особлива форма нечистоти, яка, можливо, піддаючись дії ґравітації або під власною вагою прямує вниз. Тому він робить нечистим усе, що під ним. І людина, яка доторкнулася до ложа, на якому лежав той, з кого витікає, перейняла це зараження нечистотою, але не тією мірою, як сам той, з кого витікає, а буде нечиста до вечора.

Тут теж використовується слово баса́р (плоть), про яке ми сказали в 2 вірші, що це евфемізм для позначення статевого органу. Ми з деяких причин не можемо однозначно сказати, чи так це. Є суперечка між коментаторами, між тлумачами, чи є тут слово баса́р теж евфемізмом і чи стосується воно статевого органу (хоча, здавалося б, навіщо хтось торкатиметься чужого статевого органу?), чи під ним розуміється плоть загалом. Чому таке питання постає, ми почитаємо в 11 вірші й пояснимо.

Отже, людина, яка торкається баса́р того, з кого витікає, проходить те саме очищення.

Ідеться не про те, що нечиста людина пішла і почала плювати в перехожих з якихось причин, Боже борони. Це ситуація, коли двоє розмовляли, і крапля слини вилетіла з рота нечистого і потрапила на його співрозмовника. Його співрозмовник теж стає нечистим і очищається точно так само.

Це може бути сідло, яке використовується на коні, або на віслюкові, або на верблюді, щоб їздити, сидіти верхи (лірко́в).

Тобто, навіть якщо під сідлом були якісь одежі або ще щось, вони теж стають нечистими, тому що ця нечистота, як ми сказали, іде вниз.

Тут є дивовижне доповнення – нечистим буде всякий, до кого доторкнеться той, з кого витікає, який не обмив своїх рук. А в 7 вірші ми читали, що нечистим буде всякий, хто торкається того, з кого витікає, взагалі без жодного зв'язку з руками. Ось тому й виникає різночитання щодо слова баса́р. Якщо ми скажемо, що в 7 вірші йдеться тільки про статевий орган, то зрозуміло, що той, з кого витікає, торкатиметься чогось руками, і тому, якщо він руки обмиє, то цього буде достатньо. Інші кажуть, що і там, і там ідеться про плоть, про плоть цілком. Але руки дуже важливі для людини, вони ніби мають окремий статус. І, щоб той, з кого витікає, мав можливість якось існувати в цьому світі, йому дано таку милість, що, обмивши руки, він може торкатися чогось, готувати їжу собі чи іншим, торкатися інших і робити якісь найнеобхідніші для себе роботи.

Ми говорили, що особлива властивість глиняних посудин у тому, що їх не можна ні переплавити, ні переробити на щось інше. Вони не підлягають ремонту, тому їх тільки розбивають. Оскільки їх не можна виправити у фізичному світі, їх не можна виправити й у світі духовному.

Ще раз нагадаю, що тільки глиняні посудини невиправні з погляду нечистоти, тому що вони взагалі невиправні. Дерев'яну посудину можна на щось переробити, змінити її, тому вона може бути очищена, і Тора знову повторює про цю відмінність.

Але всьому приходить кінець, і цей період витікань закінчується. Що означає період витікань? Коли є якийсь один випадок, то це ніяк не класифікується: людина побачила щось один раз, узяла собі на замітку і почала за собою стежити. Коли ж людина побачила, що виділення повторюється, скажімо, два або три рази протягом двох або трьох днів, то це вже рецидив, і саме це означає, що в людини є витікання.

Ще одна річ, про яку треба сказати. Ніхто взагалі не знає про те, що в людини є така проблема. До когена вона не йде, із сусідами вона не спілкується, свої органи вона нікому не показує. Тільки вона одна знає, що вона нечиста. Але, якщо все довкола себе вона понаробить нечистим, їй важко буде очищатися і, найімовірніше, очищення може виявитися неможливим. Якщо вона при цьому торкатиметься інших людей, підтримуватиме з ними контакт, то вона й інших людей робитиме нечистими. Якщо в такому нечистому стані вона ввійде до Храму, ввійде до святині, то чекай біди. І таким чином її очищення повністю лягає на її сумління, повністю стає її відповідальністю. Тому й дається така докладна інструкція, що повторюється, щоб людина не зверталася до юристів, до когенів з якимись нюансами щоразу. Їй усе розписали докладно для самостійної діагностики. У цьому випадку, на відміну від цара́'ат, яку визначає тільки коген, у цьому випадку і діагностика лежить на людині, і відповідальність за зцілення лежить на людині, і неприйняття своєї нечистоти теж лежить на людині. Всевишній схилив людину до чистоти, заклав у людину бажання бути чистою, дав людині заповідь: «Будьте святі, бо Я святий». І тому дає їй можливість самій контролювати свою чистоту.

Ми теж щоразу можемо поставити собі запитання, наскільки ми прощаємо собі якусь нечистоту, яка не видна іншим, наскільки ми готові очищатися від тієї нечистоти, у якій нас ніхто ніколи й ніде не викриє, крім, звісно, Отця нашого Небесного.

Людина не просто має чекати сім днів, не сидіти в нечистоті сім днів, як це сказано в інших випадках, а відлічувати сім днів, тобто рахувати день за днем. І кожен день для неї буде особливим. Те, що спочатку здається важкодосяжним, Тора розбиває на щаблі. Коли ми піднімаємося на якусь висоту драбиною, сходинками, ми можемо піднятися на бі́льшу висоту, ніж у стрибку з місця. І Тора каже, що ці сім днів, у які очищається людина, – це сім етапів виправлення. Мудреці побачили в цьому семиденному терміні підставу для того, щоб уявити це як певний процес.

На першому етапі, у перший день, людина зізнається собі у своїй нечистоті й каже: «Є проблема, я себе ізолюватиму. Чому я себе ізолюватиму? Тому що всі, кого я торкнуся, будуть нечистими. Я маю усамітнитися, я маю зрозуміти, що я таме́, що я нечистий. Я постійно відчуватиму цю проблему, і я діятиму з урахуванням тієї ситуації, що я нечистий. Не з усіма я вже можу контактувати. І, звісно, вести людей до Бога, бути свідком чогось позитивного я поки теж не можу». Це перший день, коли людина усвідомлює, що добре було б їй побути на самоті, хоча б у духовному плані. Той, хто має витікання, не відділяється від сім'ї, він може перебувати вдома, може їсти те, що йому дають, може робити все, що йому необхідно вдома, але він має увімкнути в собі внутрішню роботу.

І далі, у другий день, він вишукує ознаки своєї хвороби, тому що тому, хто має витікання, ознаки невідомі, він має з'ясувати проблеми, має знайти те, що йому заважає. Він боїться, він злиться, він гнівається, він ображається. Він має знайти те, ту ситуацію, яка є коренем його гріхів. Сам по собі гріх – він як плід, що росте на дереві, як яблуко, що виросло на яблуні. І в дерева є корінь. Якщо людина кається тільки в конкретному гріху, в конкретних діях у цьому світі, вона ніби викидає падалицю від яблуні зі свого двору. Але яблука напа́дають знову, і буде нова падалиця, тому що дерево вона не зрубала. На другий день він вишукує дерево.

І у третій день він це дерево визначає. Він зізнається собі в тому, що в нього є почуття власної важливості. У тому, що він жадібний. У тому, що власну насолоду він, можливо, любить більше за Бога. У тому, що світ має бути таким, яким він хоче, і звідси гнів. І таких причин може бути безліч. Визначити проблему, зізнатися собі в проблемі – це найскладніше. І є милість у тому, що людина не мусить робити це перед кимось іншим, хоча, звісно, вона може покликати когось, хто допоможе їй розібратися, але це не обов'язково. Як правило, публічно визнавати свою проблему набагато важче. Це трапляється і в звичайних побутових ситуаціях. Один чоловік видавав науково-популярні книжки про різні хвороби: високий тиск, діабет, хвороби серця і так далі. І всі книжки розкуповували, крім такої, як, наприклад, герпес. Ніхто не хотів узяти в магазині книжку, яка називається «Герпес», і піти з нею на касу. Це соромно, таку людину можна зрозуміти. І можна знову-таки подивитися на себе, побачити якийсь свій герпес, який не хочеться показувати (як ту книжечку), і подякувати Творцеві за те, що є в нас така милість, що ми й не мусимо нічого показувати, що можемо розбиратися самі із собою. Отже, людина проблему визначила і поставила запитання.

У четвертий день, на підставі цього запитання можна робити тшуву́. В івриті слово тшува́ означає і відповідь, і каяття. Покаятися – означає отримати відповідь. І людина починає шукати відповідь. Вона каже: «Я не можу звинувачувати світ у тому, що трапляється довкола мене, тому що за всім, що в цьому світі відбувається, стоїть Творець. Якщо я звинувачуватиму світ, я звинувачуватиму Творця. І тому я вірю, що, щойно я виправлю все, що від мене залежить, Він виправить те, що залежить не від мене».

Потім, у п'ятий день, коли людина це усвідомила, вона має, як каже Єшуа (Лк. 14:28), сісти й порахувати витрати (як людина, яка будує вежу). Людина має запитати себе: «А чи хочу я взагалі змінювати цю ситуацію?» І зробити вибір на користь її зміни.

І в шостий день він робить якісь дії, робить якісь кроки, хоча б символічні, для того щоб щось змінити.

І тоді у сьомий день (можу з досвіду сказати, що так воно найчастіше і буває) відбувається повторний іспит. Ми стикаємося з якоюсь ситуацією, в якій бачимо, що та нечистота, яка була в нас, уже не проявляється, вона пішла.

І таким чином минають сім днів, які потрібно відлічувати. Можна взяти собі будь-який інший план, іншу схему, я просто навів одну з можливих.

Отже, людина відлічила сім щаблів очищення і потім обмилася в воді живій. Вода жива – це вода, яка вирує, яка рухається, вода з джерела. Є джерела, біля яких є такі особливі басейни, в країні Ізраїля таких багато. Туди вона має йти очищатися, і в будь-яку мі́кву вона може йти очищатися. Вода символізує плинне життя, а проблема витікання життя пов'язана з плином життя, і вона виправляється там, де життя тече.

Восьмий день. Багато разів ми вже говорили про те, що в «семери́чному» світі восьмий день належить світові прийдешньому. Восьмий день – це встановлення Храму, це перехід в оновлений, досконалий світ. І для того, хто в нас очищається, це теж прорив до святості, прорив на зовсім інший рівень. Восьмий день – день його відродження.

Жертва всепалення (ола́) приноситься на подяку за те, що очищення здійснено.

У людини трапляється просто полюція, ненавмисне виверження насіння, яке може бути внаслідок статевого розвитку (у підлітків це часто буває), під дією чогось побаченого, почутого і так далі. Тобто ми говоримо про таку людину, яка може пояснити виверження насіння якимись природними причинами. Якщо це з нею трапилося, то вона, обмившись водою, буде нечиста до вечора.

Тобто нечистота поширюється не тільки на тіло, а й на одежу, на яку насіння потрапляє. Чому людина, в якої є виверження насіння або в якої є витікання зі статевих органів, вважається нечистою? Що робить її нечистою? Ми говорили про те, що нечистота виникає там, звідки відходить життя, там, де людина, яка могла давати життя через свої статеві органи, втратила життєву силу, сила, що дає життя, її покинула. На цьому місці виникає нечистота, як і при пологах, коли саме життя виходить із жінки, як і в усіх інших випадках.

Які висновки ми можемо зробити? Насамперед якщо є якась сфера, де людина має працювати сама із собою, це означає, що туди ми не маємо права втручатися, не маємо права втручатися в особисті справи ближнього. У ближнього є межі його духовної чистоти, і навіть коли ми бачимо проблему, ми не маємо права його викривати, поки він сам не займеться цією внутрішньою роботою. І потрібно усвідомлювати це і запитувати себе, чи маємо ми право порушувати його межі. І ще: навіть якщо в нас є якась соромна проблема, про яку ми не можемо говорити, це не означає, що ми не можемо її виправити, що ми не можемо нею займатися. Перед Всевишнім немає жодних соромних тем, і з будь-якої ситуації є вихід, з будь-якої ситуації є шлях до Всевишнього.

Ми з вами з Божою допомогою продовжуємо вивчати тижневу главу Мецора. Розмова в нас піде на тему, про яку говорити майже не заведено. Ми говоритимемо про виділення зі статевих органів жінки. З давніх часів, ще в книзі Берешит, ми читаємо, що про це говорять натяком. «Звичайне, жіноче» – сказала Рахель своєму батькові. Сьогодні це називають критичні дні, ці справи, просто справи, або жіночі справи. Дівчата вигадали багато евфемізмів для цього періоду свого нездоров'я. Але Сам Всевишній, як ми читали на початку 19 розділу, запросив двох вождів єврейського народу, Моше і Агарона, кожному з яких за вісімдесят років, і повелів їм публічно, прилюдно розповісти народу про нечистоту, пов'язану зі статевими органами. Тому ми теж говоритимемо на цю тему відкрито, але по можливості делікатно.

Почнемо читати з 19 вірша 15 розділу:

Слово ніда́ означає відчужена, віддалена. Важливо зазначити, що це стосується тільки кровотечі зі статевих органів жінки. У чому тут річ? Жіночий організм чудово влаштований. Щомісяця, хай там що, доросла жінка готується стати мамою. У матці жінки нарощується особливий кров'янисто-слизовий шар, який називається ендометрій. У ньому, як на складі, є все необхідне на перший час існування плоду. Коли в матку потрапляє запліднена яйцеклітина, вона має за задумом причепитися до цього ендометрія, і всі запаси, які в матці є, працюватимуть на те, щоб цю яйцеклітину прогодувати. Водночас у цьому шарі є й певні розпізнавальні мітки. Якщо щось не те, щось чуже спробує впровадитися, ендометрій пильно стереже дім і не всякій яйцеклітині дасть приліпитися до стінок свого дому. Якщо, наприклад, вагітніє кішка, то тільки коли яйцеклітина потрапила в матку кішки, вона починає щось будувати, збирати і готуватися поспіхом до своєї вагітності. У жінки все зовсім не так. Щомісяця заміжня і незаміжня жінка готується, будує маленьке гніздечко для майбутньої дитини. Минає місяць, і продукти на складах втрачають свою свіжість, будиночок треба перебудовувати. І тому стара конструкція у вигляді шару ендометрія відокремлюється від матки, спрямовується до піхви і виходить із тіла жінки. Так з'являється те, що ми називаємо місячна кровотеча, тому що виходить справді переважно кров: за весь період місячних виходить 100-150 грамів крові. Ця кров особлива, вона густа, вона не згортається, тому що ендометрій складається з крові та слизу. Слиз лужний і, потрапляючи в кров, не дає їй згорнутися, через це в цих виділеннях є й якісь грудочки, згустки. Тільки така густа кров, яка не окиснюється, кров, яка виходить із самої матки, тільки ця кров робить жінку нечистою. Тому ми спеціально це обумовлюємо, щоб жінка могла себе перевіряти.

Отже, місячний цикл пов'язаний з тим, що почався капітальний ремонт, і в матці жінки починається перебудова. І оскільки будиночок був призначений для живої дитини, для зародка, був призначений давати життя, то, коли він іде з матки, з'являється нечистота. Щоразу, коли йде життя, з'являється нечистота. Якщо ця кров витікає не у зв'язку з перебудовою ендометрія, це вже не вважається кров'ю, яка робить жінку нечистою, це важливо. Якщо є якісь ранки на шийці матки або на стінках піхви, це не робить жінку нечистою. Є жінки, з якими можна порадитися з цього приводу, жінки, які відкриті до цього, які виховані в цьому суспільстві, які готові питати щодо того, чи робить її якась пляма чистою або нечистою. І, відповідно, є ті, хто готовий спускатися в дуже інтимне, розбиратися з такими складними питаннями, які, на перший погляд, викликають гидливість, як жіноча чистота і нечистота. Крім цього, будь-яка доросла жінка знає, що в неї є виділення, які майже щодня бруднять її білизну або засоби гігієни, які вона використовує. Ці виділення походять із залоз, які розташовані в шийці матки, і залоз, які розташовані на вході в піхву (бартолінові залози). І це секреція, яка виробляється не в самій піхві, але проходить через піхву і омиває її, такий особливий мийний засіб для гігієни статевих органів, який дає змогу позбутися випадково занесених туди бактерій, якихось грибків (крім тих бактерій, які там і мають жити). І от усі ці плямки: білі, жовті, коричневі, усі плями, пов'язані з виділенням секреції, теж не роблять жінку нечистою. Тільки виділення місячних – це те, про що ми зараз говоримо.

Отже, жінка, в якої почалися місячні, сім днів від моменту, як вона бачила кров (навіть якщо вона побачила менструальну кров розміром із рисинку), стає нечиста, вона заборонена для чоловіка. У ті часи, коли було Святилище, їй було заборонено входити до Святого. Це не означає, борони Боже, що їй заборонено ходити на зібрання, брати участь у молитвах, брати участь у богослужінні, прославленні і так далі. Вона потребує більшого покриття, більшої любові, більшої участі. Всевишній усюди, Слава Його наповнює всю землю. І не треба ховати бідну нечисту жінку від Всевишнього, прибирати її з очей геть, садити в багажник машини або на дах, не дай Боже. Ті, хто це пропонує, мають пам'ятати, що тоді й чоловіки мають бути чисті, а це неможливо, тому що сьогодні всі нечисті нечистотою смерті, і немає рудої телиці для того, щоб усім очиститися. І не треба якось виокремлювати жінку у зв'язку з її нечистотою, тому що немає в цьому жодного гріха, тому що це природна властивість людської природи, щоб нам дітей народжувати. І тільки чоловікові вона заборонена в цей час. У наш час закон такий.

Але Тора розповідає про той період, коли є Намет Зустрічі, коли є Храм. Як і що відбувається з жінкою під час місячних у цей період, коли її чоловік може їсти від жертви, яку він приніс, або, якщо він коген, він постійно їсть від жертв і так далі. І тому треба дотримуватися законів чистоти і нечистоти.

Можна ще раз нагадати, що нечистота, яка виходить зі статевих органів чоловіка або жінки, прагне донизу, вона робить нечистим усе, що нижче.

Тобто, якщо хтось зверху постелив десять матраців і горошину між ними поклав або просто кинув ковдру і зверху сів, тоді йому не треба буде прати одежі, тут нечистота менша, а він просто буде нечистий до вечора.

За це є покарання каре́т (відсічення), і в іншому місці ми це прочитаємо. Але тут ідеться тільки про нечистоту, про покарання тут Тора не говорить. Скільки жінці залишилося перебувати в ніді́, стільки й йому доведеться перебувати в цій нечистоті. Якщо їй залишилося п'ять днів, то й йому п'ять, якщо чотири, то й йому бути в нечистоті чотири дні.

Це те, що стосується місячних, тобто природних кровотеч, які відбуваються в жінки раз на місяць.

Буває й інша проблема: у закріпленні ендометрія, у певному пошкодженні шийки матки, коли там виникає якесь утворення, яке починає кровоточити, і тоді з матки виходить кров не під час місячних або не тільки під час місячних. Ця кров саме маткова, але не та кров, яка виходить із випадково утвореної десь ранки. І от ця кров теж робить жінку нечистою. Буває, що від таких кровотеч жінка страждає багато років. Ми про це читаємо в Євангеліях, коли жінка торкається одежі Єшуа, щоб зцілитися від подібної кровотечі. У такому випадку справа вже не тільки в тому, що жінка не дозволена чоловікові. Це спричиняє дуже багато незручностей і страждань, тому що, коли смикається матка у зв'язку з виходом ендометрія або частини ендометрія чи якоюсь корозією, це смикає всі сусідні нерви. Тому в жінки постійні болі – то в животі, то біль, який може віддавати в ноги, який може віддавати куди завгодно, через те, що весь пучок нервів постійно в неспокої, постійно смикається. І це не тільки ритуальна нечистота, неможливість увійти до Храму, до Святині, неможливість бути з чоловіком, це й постійні болі, що блукають. Це те, що переживала та жінка, яка страждала від кровотечі дванадцять років. І от що каже Тора про це.

Нагадаю, що ніда́ – це стан жінки під час місячних. І далі ми читаємо, загалом, схоже правило.

У коментарі до 13 вірша нашого 15 розділу, де говорилося про очищення чоловіка з витіканням, я докладно розповідав про те, як сім днів пов'язані з очищенням внутрішнім і що взагалі означає лічити сім днів.

І знову в нас настає восьмий день.

Тільки у випадку, якщо це було витікання поза місячними, вона приносить за це жертви: хата́т на очищення і ола́ (всепалення) як подяку за те, що Господь її очистив, як і у випадку з чоловіком, у якого є витікання. Після звичайних місячних жодна жертва, звісно, не була потрібна.

Є одна дуже цікава відмінність. Якщо ми подивимося на текст, ми не побачимо, що тут сказано, що жінка має обмиватися після такого очищення, обмивання жінки тут не згадано. Хоча за законом вона обмивається (і сьогодні вона обмивається). Взагалі тут треба зазначити, що сьогоднішній закон змінено, тому що є проблема з перевіркою, є проблема з підрахунком, і сьогодні жінки поводяться трохи по-іншому. Але ми читаємо простий зміст Тори. Отже, тут немає згадки про обмивання, хоча обмивання мається на увазі. Попри те, що ми відкрито обговорюємо якісь анатомічні речі, пов'язані з жінкою, ми не хочемо говорити: «А от вона зараз піде обмиватися, а от вона піде в мі́кву».

Є речі, які розуміють, але не обговорюють. Про це Талмуд каже так: «Усі знають, навіщо наречена йде під хупу́, навіщо вона усамітнюється з нареченим, але це не обговорюється. Той, хто починає це обговорювати, робить свої уста нечистими, ніби наповнює свої уста падлом». Жінка намагається йти в мі́кву так, щоб ніхто не помітив. І навколо цього є певна завіса інтимності та скромності. І Сам Всевишній, коли дає інструкції, не згадує про це. Ми знаємо, що Всевишній, що наш Бог, Він – Бог Всевидющий, Він може бачити все. Але це не означає, що Він на все дивиться. Іноді, якщо жінка обмивається, переодягається, чепуриться, робить щось, чого соромиться, стидається (вона й людини соромиться, а тим паче Бога), Бог готовий потупити очі, Милостивий не дивиться на це. Тому й не говорить про те, що вона має піти обмиватися. Бог і в декольте жінці не зазирає, коли вона нахиляється: хоча Він Всевидющий Бог, Милостивий, Він ще й Делікатний. Разом із тим, що Бог ініціює, затіває відкриту розмову про інтимне, Він не говорить тут, як здійснювати перевірку жінки. Він не говорить жінці, як готуватися до обмивання. Він не говорить жінці: «Іди й обмийся», тому що є межі тому, про що говорять у суспільстві, а про що не говорять. І Бог поважає скромність жінки, її право на інтимність, її право на збентеження. І тим паче ми, прості люди, маємо вчитися поважати право сестер і братів, і не завжди прагнути всяку наготу привідкривати. Про це Тора ще багато говоритиме.

Коли ми торкаємося до чогось, якщо ми нечисті, то ми це «щось» бруднимо. Коли ми намагаємося в нечистоті торкнутися до Всевишнього, ми не можемо Всевишнього забруднити, але ми можемо померти від дотику до Нього в нечистоті. Тому Всевишній каже: «Усуньте їх від нечистоти, віддаліть їх від нечистоти, щоб вони могли виживати в Моїй присутності». Це, звісно, нас теж стосується, тому що ми хочемо, ми молимося, щоб у нас жив Господь, сподіваємося, що Він у нас живе. І, коли Він у нас живе, ми теж маємо прагнути до чистоти і святості, зберігати чистоту і святість і віддалятися від усього нечистого.

І Тора завершує тему, як зазвичай, знову повторюючи, про що йшлося з початку 15 розділу.

Так Тора підсумовує те, про що вона говорила.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

14 розділ книги Ваїкра дає докладну інструкцію про очищення людини, яка зцілилася від цара́'ат, про те, яку саме жертву вона має принести. Але у 21-22 віршах є певне застереження:

21. Якщо ж він бідний і не має достатку, то нехай візьме одного барана в жертву за провину для потрясання, щоб очистити себе, і одну десяту частину ефи пшеничного борошна, змішаного з єлеєм, у хлібне приношення, і лог єлею.

22. І двох горлиць або двох молодих голубів, чого досягне рука його, одного з птахів у жертву за гріх, а другого – на всепалення.

Зрозуміло, що Всевишній може зробити, кажучи сучасною мовою, знижку для людини бідної. Слава Господу, Він не заробляє на наших жертвоприношеннях, Він у них не має потреби. Йому не потрібне ні наше золото, ні наше срібло, ні наші барани, ні наші бики. Тому бідна людина може принести скромнішу жертву. Але Тора говорить тут дивовижною повторюваною мовою. Зазвичай Тора на слова скупа, а тут Тора говорить так: «Якщо ж він бідний, і не має достатку…» Воно ж зрозуміло, що якщо людина бідна, то вона не має достатку, і якщо вона не має достатку, то вона бідна. Про що ж усе-таки тут мова, і як зрозуміти це повторення?

В оригіналі для слова, яке перекладено як бідний, Тора використовує слово да́ль. Воно означає не тільки людину бідну, а й людину збіднілу, людину, яка втратила свій звичайний рівень доходів, можна сказати, мільярдера, який став мільйонером. Хоч як це дивно, це дуже багатьох дивує, а деяких навіть обурює. Але, згідно з єврейською традицією, згідно з єврейською мудрістю, людині збіднілій, навіть якщо вона не зубожіла, можна і треба допомагати повернутися до колишнього матеріального стану. Адже на своєму матеріальному рівні вона допомагала і служила народу, і можна виправити помилку, що сталася, виправити якусь ситуацію в її житті. Це для неї зцілення матеріальне.

Але є й інший бік: людина може відчути себе бідною. Щойно щось можна отримати зі знижкою, одразу ж виникає бажання цією знижкою скористатися. І людина може подумати: «Ура, чудово, я можу не приносити велику жертву, а можу принести жертву маленьку». І тут знову треба вчитатися в оригінальний текст Тори. Тора дослівно каже: «Якщо він збіднілий і рука його не досягає…» Тобто людина з будь-якого матеріального рівня має тягтися рукою, докладати якогось зусилля, щоб учинити, як людина багата. Це стосується не тільки жертвоприношення, це загальний життєвий принцип для нас. Коли тобі здається, що ти слабкий і не можеш щось зробити, спробуй дотягнутися рукою. Доклади зусилля, щоб дотягнутися рукою до якоїсь пожертви, до виконання якоїсь заповіді, до написання якоїсь книжки, до якоїсь дії, до вияву любові до когось. Це неймовірно важко – тягтися рукою, але це приносить і радість, коли можна сказати: «Ура, я дотягнувся, я зміг! Нехай я бідний і нехай мені знижка належала, але я дотягнувся, я зміг зробити щось, і це щось може підняти мене на вищий рівень. Можливо, через це простягання руки вперед, через цю спробу дотягнутися я не буду вже бідним і слабким».

Тора мотивує людину простягати руку до рівня вищого, тягнути руку на наступний рівень, до наступного кроку, до виконання іншої заповіді, до інших можливостей, до інших горизонтів, до вивчення на іншому рівні, до пізнання на іншому рівні, до стосунків зі Всевишнім на іншому рівні. Тора каже людині: «Навіть якщо ти бідний, не зупиняйся, тягнися рукою, можливо, ти й дотягнешся до чогось бі́льшого. Роби те, до чого дотягується рука твоя – не те, що є на тому місці, де ти стоїш, а те, до чого дотягнулася рука твоя, там буде твій рівень».

Дай Боже нам усім зрозуміти це, засвоїти це і використовувати в повсякденному житті.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Назву нашої тижневої глави Мецора часто перекладають як прокажений, але ми неодноразово говорили, чому це неправильно. Якщо проказа (лепра) в медичному аспекті заразна, то цара́'ат, про яку ми говоритимемо, має під собою духовну основу. Це єдина хвороба, якій присвячено цілу тижневу главу, мецора́ – це уражений цара́'ат. І, звичайно ж, Тора не є медичною енциклопедією, але хвороба цара́'ат – це єдина хвороба, яку так докладно в ній описано, і, на відміну від інших хвороб, цара́'ат не виліковують лікарі. Хворому немає сенсу звертатися до лікаря, немає від цієї хвороби медичного лікування, тому що цара́'ат належить до хвороб духовних, я б сказав, що це теосоматика – зв'язок Бога і тіла.

 Ми знаємо, традиційно вважається, що причина цара́'ат – це так званий гріх лашо́н гара (злоязикість, лихослів'я). Проте Талмуд у трактаті Арахін, аркуш 16а, говорить про те, що цара́'ат приходить як покарання за сім гріхів, за сім духовних провин. Це лихослів'я, кровопролиття, неправдива клятва, розпуста, гордість, грабіж і заздрість.

Абсолютно всі ці провини пов'язані з порушенням меж іншої людини. Можна заперечити: гаразд – лихослів'я, гаразд – кровопролиття, розпуста, грабіж і заздрість пов'язані з порушенням меж. А як із цим пов'язані гордість і неправдива клятва? Неправдива клятва – це, по суті, наклеп. Неправдива клятва зводить на людину наговір, у цьому вона подібна до лихослів'я. А гордість пов'язана з тим, що людина ніби роздувається, збільшується в розмірі і через це, відповідно, применшує інших. Таким чином гордість теж порушує межі.

Мідраш на нашу тижневу наводить іншу причину хвороби цара́'ат. Він говорить, що так, справді, цара́'ат приходить як покарання за сім гріхів, але пов'язує це з книгою Мішлей (6:17–19): «Ось шість, що ненавидить Господь, навіть сім, що мерзота душі Його: очі горді, язик неправдивий і руки, що проливають кров невинну, серце, що кує злі задуми, ноги, що швидко біжать до лиходійства, лжесвідок, що наговорює неправду і сіє розбрат між братами». Слово мерзота пов'язане з описом хвороби цара́'ат. Хоча джерела різні, але, проте, список схожий. Ми бачимо, що цара́'ат виникає через те, що людина займає не своє місце, стає на якийсь рівень, якому вона не відповідає.

Є кілька цікавих біблійних прикладів захворювання цара́'ат, і ми їх розглянемо. І почнемо з випадку найменш відомого (здавалося б, Танах, але все ж є випадки більш відомі і менш відомі). І ми почнемо з випадку з царем Узіягу.

Отже, жив-був цар Узіягу. Читаємо з другої книги Діврей гаЯмім, з 26 розділу:

3. Шістнадцяти років був Узіягу, коли зацарював, і п'ятдесят два роки царював у Єрусалимі. Ім'я матері його Єхолія з Єрусалима.

Отже, зовсім юнаком цю людину вже було проголошено царем, і, загалом, усе своє свідоме життя він був на царстві. З шістнадцяти років він зацарював, п'ятдесят два роки царював, тобто з шістнадцяти до шістдесяти восьми він царював у Єрусалимі. Царював він до самої смерті.

4. І робив він угодне в очах Господніх точно так, як робив Амасія, батько його;

5. І вдавався він до Бога в дні Захарії, що навчав страху Божого; і в ті дні, коли він вдавався до Бога, сприяв йому Бог.

Здавалося б, повна ідилія. Ось, нарешті цар, один із небагатьох царів Єгуди, про якого Танах говорить, що він робив угодне в очах Господніх, праведний цар. Таких царів насправді не так уже й багато. Почитайте хроніки царів, ви побачите, що далеко не кожен цар робив угодне в очах Всевишнього. Отже, все починалося добре. Крім того, що Узіягу був праведним царем, робив угодне в очах Бога, він був ще й архітектор. Архітекторів у країні Ізраїля було багато. До нас дійшли будівлі, скажімо, Ірода Великого. Ірод Великий був узагалі мегаломан (той, хто має манію величі), він укріпив і відбудував усе, що можна, набудував у країні Ізраїля всілякі фортеці і цим теж увійшов в історію: це одна з причин, через які його названо Великим. Але Узіягу, на відміну від Ірода, будував не для себе. Він для своєї країни старався.

10. І збудував башти в пустелі, і висік багато водойм, тому що мав багато худоби. І на низовині, і на рівнині, і хліборобів, і садівників на горах, і на Кармілі, бо він любив хліборобство.

Тобто людина збудувала башти, збудувала, мабуть, водонапірні башти, зробила багато водойм у пустелі, займалася меліорацією, оживила пустелю. Ви знаєте, що, коли оживає земля Ізраїля, це символ того, що з нею взаємодіє праведник. Земля Ізраїля відгукується родючістю на праведність, і це те, що сталося з Узіягу. І він любив хліборобство, він любив перетворювати свою країну. Крім того, ця людина була на диво талановитим інженером. Про це ми читаємо далі:

15. І зробив він у Єрусалимі майстерно вигадані машини, щоб вони були на баштах і на кутах для метання стріл і великих каменів. І рознеслося його ім'я далеко, тому що він дивовижно огородив себе і став сильним.

Отже, це ще й талановитий зброяр, який створював, зверніть увагу, оборонні споруди. Тобто ні на кого війною не йшов, ні на що не претендував. Він дивовижно огородив себе, говорить Танах, і став сильним. Він став сильним тим, що, з одного боку, він перетворив землю на квітучий сад, а з другого боку, він цю землю, цей квітучий сад захищав. Він був у всьому благословенний, робив угодне в очах Господа, Господь сприяв йому. І, здавалося б, що ще людині треба?

16. Але, коли він став сильним, загордилося серце його на погибель йому, і він став злочинцем перед Господом, Богом своїм, бо ввійшов до Храму Господнього, щоб запалити фіміам на кадильному вівтарі.

Людина, яка в усьому досягає успіху і якій Бог справді в усьому допомагає, хоче цієї допомоги більше і більше, більше і більше. І причина цьому не жадібність, не заздрість, а гордість, гордість, яка йшла пліч-о-пліч із любов'ю до Всевишнього. І він вирішив, що він буде талановитий ще на одній ниві: він вирішив стати когеном і тим самим порушив волю Бога свого. Пам'ятаєте, ми говорили про Надава і Авігу (10:1–2), що вони принесли чужий вогонь, якого Господь не заповідав. Вони не зробили, можливо, нічого поганого самі по собі, але вони принесли вогонь, який Господь не заповідав приносити. І ось подібно до цього Узіягу ввійшов до Храму Господнього, щоб запалити фіміам на кадильному вівтарі. Це місце, куди входить коген, і тільки коген, і там відбувається кадіння. І навіть Узіягу, хоч і цар, але не коген, не може ввійти до Святого.

Хоча, звісно, на Сході і фараони, і більшість царів серед тих, хто оточував Узіягу, – і в Шумері, і в Аккаді, і в Урі – були ще й жерцями. А якщо «карта добре лягала», то не тільки жерцями, а й богами. І це було звичайною справою, що цар входить до святилища, а тим паче такий талановитий цар, як Узіягу. І ось Узіягу ввійшов до Святого, до вівтаря кадильного. Тобто він запалив на кадильному вівтарі кадіння і збирався ввійти до Святого Святих, щоб там кадити.

17. І ввійшов з ним Азарія священник і з ним вісімдесят священників господніх, людей визначних.

Когени сполошилися. Вони сполошилися не тому, що: «Опа, зараз у нас заберуть владу, соціалістична вітчизна в небезпеці!», як сказав би Володимир Ілліч Ленін. Не це було причиною того, що вони сполошилися: вони злякалися за царя і за царство. Ми читаємо далі, що вони сказали цареві:

18. І спротивилися Узіягу цареві, і сказали йому: не тобі, Узіягу, кадити Господу; це справа священників, синів Агаронових, посвячених для кадіння; вийди зі святилища, бо ти вчинив беззаконно, і не буде це тобі на честь у Господа».

Ми вже говорили і повторимо тут зараз цю важливу річ: людина має слухатися Всевишнього. Наше дотримання заповідей добре там, де наша воля упокорюється перед волею Всевишнього. Ми не можемо святкувати шаббат у середу і Йом Кіпур навесні. Навіть якщо ми скажемо: «Ми хочемо Богові присвятити цей день», Бог Сам вибрав день, який Він благословив.

Отже, когени сказали: «Узіягу, чини, як належить. Ти – цар, і в тебе є своя гідність, своя слава, не чіпай того, що належить синам Агарона. Навіть простий нащадок Агарона має право входити до святилища, ти – не маєш».

19. І Узіягу розгнівався, а в руці в нього кадильниця для кадіння; і, коли він розгнівався на священників, цара́'ат з'явилася на чолі його перед обличчям священників, у домі Господньому, біля вівтаря кадильного.

20. І глянув на нього Азарія первосвященник і всі священники; і ось, у нього цара́'ат на чолі його. І спонукали його вийти звідти, та й сам він поспішав піти, бо вразив його Господь.

21. І був цар Узіягу уражений цара́'ат до дня смерті своєї, і жив він був в окремому домі, і відлучений був від дому Господнього (тобто не міг входити до Храму). А Йотам, син його, керував домом царським і правив народом землі (простолюдом).

Ми знаємо, що уражений цара́'ат має триматися далеко від табору, хоча його нечистота не передається іншим, і коген може торкатися до нього і при цьому не стає нечистим, це частина служіння.

22. А інші діяння Узіягу, перші й останні, описав Ісая, син Амоса.

23. Узіягу спочив з батьками своїми, і поховали його з батьками його на полі царських гробниць, бо говорили: він уражений цара́'ат. І зацарював Йотам, син його, замість нього».

І от ми бачимо результат: людина не є лиходієм, людина не тільки живе в мирі зі Всевишнім, але вона благословляється Всевишнім безмірно. Він не просто людина, він цар в Юдеї, і попри це, коли він порушує права когенів, посягає на священство, він отримує цара́'ат. У Талмуді є таке міркування про це: якщо Узіягу, який увійшов у Дім Господа з любові до Господа, з добрими намірами, якщо він посягає на Храм і отримує покарання, отримує цара́'ат, то наскільки ж більше отримає покарання той, хто намагається посягнути на Храм зі злими намірами. У трактаті Сота, на 9-му аркуші, говориться: «Узіягу і Аман (той самий Аман, якого ми знаємо з меґілат Естер) поклали око на те, що їм не належало. Вони не отримали того, що просили, і те, що мали, забрали в них». Як казав Єшуа: «У того, хто не має, відніметься і те, що він має». Хто посягає на те, що йому не належить, той пожинає плоди свого посягання. І це – цара́'ат, усамітнення, створення навколо себе меж, коли людина змушена попереджати всіх, що вона нечиста.

Мідраш Ваїкра Раба говорить про те, що серце, яке кує злі задуми з книги Мішлей (6:18), якраз сказано про Узіягу, який хотів пограбувати священство. З добрих спонук він сказав: «Я теж хочу привезти чужій дружині квіти, я хочу увійти в Храм: що я, гірший за якихось там когенів?» Схоже, спонука була добра, він теж хотів служити Всевишньому, але не вийшло, тому що він намагався зробити те, чого Всевишній робити не повелівав.

 Для вилікування від цара́'ат використовуються езо́в (іссоп) і е́рез (кедр) – дві зовсім різні рослини. Кедр вважається найвищим з усіх дерев, які ростуть у лісах Ізраїлю. Кедр пов'язують із гордістю, зі звеличуванням з тієї простої причини, що він вищий за всі дерева. Про кедр сказано в Талмуді, що це найгордіше з дерев, цар-дерево і так далі, з цим пов'язано безліч народних прислів'їв. Натомість про іссоп сказано, що воно одне з найменших, найскромніше з рослин. Таким чином можна побачити, що лікування ураженого цара́'ат пов'язане з упокоренням гордості, з тим, що людина змушена відмовитися від своєї гордості й замінити її смиренням. Людина, уражена цара́'ат (мецора́), лікується одним способом: вона лікується, здійснюючи тшуву́ (покаяння). Це, по суті, єдині ліки. І хоча мудреці Талмуду говорили про те, що будь-яка хвороба, в принципі, теж може лікуватися тшуво́ю, лікуватися виправленням, але цара́'ат створена Всевишнім як показовий приклад для зцілення тшуво́ю.

Цікаво зазначити, що в 14 розділі нашої книги, у 3 вірші, сказано: «… і побачить коген, що ураження цара́'ат залишило ураженого».

 Зверніть увагу: не хворий вилікувався від цара́'ат, каже оригінал, а цара́'ат вилікувалася, звільнилася від хворого, ніби в неї є посланництво, якісь функції, які вона виконує для того, щоб спонукати хворого до виправлення. Щойно хворий на цара́'ат виправився, хвороба звільняється від хворого і «виходить на волю з чистою совістю». Цара́'ат як палиця, як ремінь, як милиця пристає до хворого і насильно для світу, насильно для світоустрою виконує ці функції. У світі, де все розмежоване, де все розподілене, цара́'ат, в принципі, не повинна існувати, як немає її у виправленому світі.

Цікава й сама жертва, яку приносить людина, що зцілилася. Вона приносить дві птиці, живі, чисті (шете-ціпорі́м хайот тегоро́т). Що це означає? Чому птиці? Образ птиці сприймається як образ такої собі балакухи-щебетухи. Птиці щебечуть, птиці посвистують (мецафцефі́м) або базікають (мефатпеті́м). Такі дієслова пов'язані з легковажністю, пов'язані з простотою, але вони чисті. Тобто це, можна сказати, свідчення людині про те, що вона може і повинна говорити, що розмова повинна існувати, повинна звучати, але розмова повинна бути чистою. Уста дано людині для того, щоб говорити, для того, щоб звіщати Слово Боже, для того, щоб спілкуватися з людьми, робити людям добро цими устами. І говорити можна багато, але розмова повинна бути чистою.

Згадаймо ще одну історію (з 5 розділу другої книги Мелахім), про мецора́ На'амана, який приїхав із Сирії (тоді це було ще можливо). Оскільки там він великий воєначальник і велике цабе, то напевно він звертався до всіляких сирійських шаманів, екстрасенсів, магів, відьом, чаклунів і знахарів, що лікують замовляннями (я думаю, що над ним провели чимало магічних операцій). Він приїхав із Сирії до пророка Еліші. І от він приходить до пророка і чекає, що зараз пророк посипле на нього якимсь магічним порошком або помахає на нього, повіє на нього димом, дмухне на нього кудись, помолиться своєму Богу, і хвороба від нього піде. Замість цього пророк велить На'аману сім разів зануритися в Йордан, і на це На'аман відповідає: «Варто було їхати в Ізраїль – загалом недалеко, якихось там 350 – 400 кілометрів, але все-таки – для того, щоб почути таку дурницю! Я зануритися у воду можу і в себе, у нас же, слава Богу, річки є, і вода в них крутіша за каламутну Йорданську воду». На що слуги йому відповідають: «А що тобі варто? Що тобі варто, дядьку На'амане? Занурся, подивись, може, і буде щось». І На'аман занурився, отримав зцілення і через це увірував у Бога Ізраїля. Чому це сталося? Чому він зцілився? Тому що послух Всевишньому пов'язаний із прийняттям Тори, з перебуванням у законі, з перебуванням на своєму місці, на своєму рівні: для кожного є якийсь рівень, на який його Бог допустив. Первосвященник може увійти у Святе Святих, коген може увійти у Святе, Ізраїль може увійти в двір. Жінка має інші права й обов'язки, ніж чоловік, а чоловік – ніж жінка. Ізраїль і язичники теж відрізняються. У кожного є свої права, і кожен на своєму рівні слухається Всевишнього, і це важливо. Без виконання заповідей немає послуху, На'амана врятував послух заповідям.

У 8-9 віршах 24 розділу книги Дварім ми читаємо цікаву ремарку Тори, повеління Тори: «Дивись, у виразці цара́'ат старанно дотримуйся і виконуй увесь закон, якого навчать вас когени й левити. Старанно виконуйте, що Я повелів їм. Пам'ятай, що Господь, Бог твій, зробив Мір'ям, коли ви йшли з Єгипту». Що сталося з Мір'ям? Мір'ям прийшла зі звинуваченнями на адресу Моше, можна сказати, втрутилася в чужі справи, виявила непослух і за це отримала цара́'ат. Тора тут говорить не про те, що якщо в тебе цара́'ат, то йди до когена і слухайся його. Усі ліки, які він тобі прописав, усі способи лікування, які він тобі прописав, роби. Скаже він тобі стрибати на одній нозі – стрибай, скаже тобі стояти на руках – стій. Ні, Тора має на увазі не це. Тора має на увазі, що, коли в тебе цара́'ат, коли Всевишній тебе попереджає про те, що ти чиниш щось нечисте, тоді прийди до когенів і перевір, у чому ти порушуєш закон: не конкретний закон про мецора́, а закон загалом. Дізнайся, дізнайся в когена, в чому ти неслухняний. Якщо Бог уражає тебе цара́'ат, перевір свої справи, перевір, у чому твій непослух. Коли Мір'ям повернулася і покаялася у своїй дорозі, змирилася з тим, що Моше й Агарон справді розуміють, що́ вони роблять, то за молитвою Моше вона зцілилася. Тобто Тора не каже: дотримуйтеся вказівки лікаря, вона каже: дотримуйтеся вказівки вчителя. І це те, що зцілює від цара́'ат.

Книга Зогар розповідає історію про двох мудреців, які побачили біля водойми уражену цара́'ат людину, в якої виразки були на лобі й на обличчі. І мудреці міркували про те, що Всевишній поступово попереджає людину, про те, як викриває Дух. Спочатку Дух викриває інтимно, і людина уражається там, де ніхто не бачить. У неї з'являються якісь потемніння на шкірі, якісь зміни. Можливо, щось відбувається з її майном. Бог не відразу уражає її саму, Бог уражає людину поступово, попереджаючи її. Сталася якась неприємна дрібниця – йди, перевірся. Не перевірився – сталося щось більше. Не перевірився знову – і це вже торкнулося твого тіла, уже на своєму тілі ти зміг побачити якесь ураження. Якщо й далі не дивишся, не стежиш, то Бог починає уражати видимі місця на твоєму тілі, і на найостаннішому етапі Він уже являє виразку на обличчі людини. Або якщо людина вчинила посягання на саме Святе, як цар Узіягу, то щоб засвідчити всім, хто в цьому випадку має рацію, хто винен, Бог відразу викриває появою цара́'ат саме на обличчі царя.

Попереджаючи, Бог діє в житті людини поступово. Цара́'ат може спочатку з'явитися на домі, на одежі, потім – на тілі в прихованих місцях і на тілі у відкритих місцях. І подібно до цього можна не побачити якісь невдачі в нашому житті, приховані від наших очей. І, тільки уважно придивившись, ми можемо їх розгледіти. Потім вони стають уже явними для нас, але ще прихованими від інших. І настає третій етап, коли Бог може явити наш сором, нашу ганьбу всім. І це буде як остання стадія викриття. Але ніколи не пізно піти до когена і перевірити свої справи. На щастя, сьогодні ми маємо такого Первосвященника, до якого не треба їхати далеко, не треба їхати в Єрусалим. І ми можемо Йому сповідатися, розмовляти з Ним, мати спілкування з Ним, звіряти себе з Ним. І, маючи такого Первосвященника, ми можемо зцілятися від наших хвороб, хоча в наш час цара́'ат уже немає ні в країні Ізраїлю, ні поза країною Ізраїлю. І немає її не тому, що ми з неї виросли, а навпаки, тому що ми до неї не доростаємо, тому що ми не здатні прийняти такий рівень викриттів.

Так чи інакше, коли відчуваєш якусь невдачу в житті, йди, питай, розмовляй, шукай відповідь у вченні Єшуа, молися Всевишньому, проси вказати тобі, де твоя помилка, що ти робиш неправильно, шукай у своїх справах. Якщо понишпорив у своїх справах і не знайшов, то прийми це як страждання з любові. Але якщо страждання збільшуються і стають явними для інших, то про страждання з любові вже не йдеться.

От такий важливий урок ми можемо винести з тижневої глави Мецора.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Єврейське слово мецора́ означає людину, хвору на хворобу, яка івритом називається цара́'ат. У Торі цара́'ат – це і побіління шкіри, і випадіння волосся, і зміна кольору очей. Цара́'ат може бути і на домах, і на одежі. Загалом, цара́'ат – це якась хвороба, якої сьогодні не існує.

Ми бачимо з тексту Тори, що людина, хвора на цю хворобу, повинна віддалитися за табір. Часто коментатори висували версію, що це пов'язано з тим, що цара́'ат – це заразна хвороба. Ми повинні визнати, що така версія ніяк не підтримується у Танаху. Більше того, ми не бачимо й якихось свідчень того, що цара́'ат – це захворювання з летальним наслідком, що від нього помирають. У 5 розділі другої книги Мелахім є розповідь про На'амана (зазвичай цей текст читається в синагогах разом із нашою тижневою главою). Цей На'аман – сирійський (арамейський) воєначальник, і при цьому він хворий на проказу. У 5 розділі, у 18 вірші написано, що він бере участь у церемоніях і цар спирається на його руку. Тобто цар не віддаляється, не уникає контакту з людиною, яка хвора на цю хворобу. З цього можна зробити висновок, що цара́'ат – не заразна хвороба. Вона завдає масу незручностей На'аману, який на неї хворіє, це не естетично, це дратує, але це не заважає йому жити й обіймати важливу посаду, що вимагає серйозної діяльності. У цій же книзі, у 7 розділі є розповідь про чотирьох людей, які сидять за стінами самарійського міста. І ці люди говорять про те, що бояться померти від голоду або від того, що прийдуть арамейці й уб'ють їх. Але вони не бояться померти від цара́'ат. Вони навіть ховають гроші на майбутнє, тобто вони зовсім не чекають смерті від цієї хвороби. Можна сказати, що повеління хворому віддалитися не пов'язане з тим, що в нього заразна хвороба.

Мудреці казали, що корінь хвороби цара'а́т – це покарання за гріх, і називають сім причин, сім провин, покарання за які – ця хвороба цара́'ат: злослів'я, пролиття крові, марні клятви, розпуста, грубість, грабунок і заздрість. Це не просто якась вигадка мудреців. Вони беруть випадки захворювання на цара́'ат, бачать гріх, написаний у Танаху, і систематизують ці знання. На думку мудреців, виходить, що цара́'ат – це не просто хвороба, вона навіть не результат гріха, вона символізує гріх, тобто її прояв показує, що людина грішна. Тому людина, хвора на цю хворобу, називається таме́ (нечистий), і ця нечистота породжується гріхом.

Якщо ми подивимося на те, які види нечистоти описуються в Торі, то ми побачимо, що є три основні види нечистоти. Перший вид – це нечистота мертвих, тобто нечистота від дотику до мертвої людини, до мертвої тварини, до падлини і до всяких гадів, комах і так далі. Другий вид нечистоти – це нечистота, пов'язана з різними витіканнями. Це всілякі витікання сімені, такі як гонорея, або мимовільне сім'явиверження, або жіночі кровотечі і так далі. Третій вид нечистоти – це нечистота шкірних захворювань, пов'язаних із цара́'ат. І щоразу, коли якась людина стає нечистою, є якесь місце, від якого вона повинна віддалитися. Залежно від того, якого виду нечистота в людини, є місця, в які їй уже не можна заходити з цією нечистотою. Якщо людина нечиста від дотику до мертвого, їй не можна заходити у Святе Святих, у Святе, в ту частину Храму, яка є Святим. У другому випадку, коли людина страждає на якісь витікання, їй не можна заходити в той наділ, де служать левити, тобто це друге коло, таким чином у два кола вже не можна входити – ні в сам Храм, ні туди, де служать левити.

Що означають, що символізують оці три види нечистоти? І мудреці, знову ж таки досліджуючи Танах, приходять до такого висновку: перший вид тум'и́, який пов'язаний з мертвим, символізує провину в царині між людиною і Богом. Це коли людина, наприклад, недбала в молитві або не виконує іншу заповідь, що не завдає шкоди нікому, але псує стосунки між самою людиною і Богом. Другий вид нечистоти, яка проявляється у витіканнях, пов'язаний зі злочином людини проти самої себе. Яким чином це може бути? Коли, наприклад, людина п'є і напивається до втрати свідомості або піддається іншим якимсь спокусам, вона стає нечистою, тому що вона від початку обрана бути святою посудиною. Третій вид нечистоти пов'язаний зі злочинами між людиною та іншою людиною. І за це покарання найсерйозніше, тому що людина, яка вчинила такий злочин, повинна взагалі вийти за табір. Їй немає місця в Ізраїлі з таким гріхом, оскільки ті гріхи, які вона чинить, можуть зашкодити ближнім. Вона ніби небезпечна для суспільства, і саме тому вона перебуває в ізоляції до очищення.

Ставлення до уражених цара́'ат було дуже жорстким. Були, наприклад, рабини (Талмуд розповідає про це), які, бачачи таку людину, починали кидати в неї каміння. І таких випадків було багато, і тому хворій людині жилося дуже нелегко. У цієї хвороби не могло бути лікування. Рабини не втручалися і не спілкувалися з ураженими нею, на відміну від якихось інших випадків зцілення. Розповідається, наприклад, про рабі Амі, який не заходив на вулицю, якою колись ходив уражений цара́'ат. Рабі Шимон бен Лакіш, коли зустрічав таку людину, змушував учнів закидати її камінням, кажучи: «Забирайся з міста!» Талмуд обговорює: на яку відстань можна наближатися до хворого? І одні кажуть, що найближче – це на два метри. Але остаточне рішення Талмуду, що не можна наближатися до нього ближче, ніж на 50 метрів. І Мідраш розповідає про те, що уражений цара́'ат має згинути навіки, для нього немає зцілення. Але ми бачимо, що у 8 розділі Євангелія від Матвія розповідається про те, що Єшуа не тільки зцілює прокаженого, Він торкається до нього (8:2–3). Тобто цара́'ат була хворобою, вилікувати яку могло тільки чудо. І це доказ надприродної сили Єшуа. Він забороняє зціленому розповідати про те, що сталося, і посилає його до когена, тому що для когенів того часу прокажена людина вважалася мертвою і таке свідчення для них – це свідчення можливості воскресіння з мертвих. І ми бачимо тут також ще одне: у наш час зцілення від нечистоти теж може відбуватися через звернення до Єшуа. І ще один урок. У розумінні єврейської традиції найстрашнішими з усіх провин вважаються ті, які спрямовані проти людей. Ми часто думаємо, що образити людину – це ніби гріх легший, ніж вчинити злочин проти Всевишнього. Але єврейська традиція вважає зовсім по-іншому. Саме тому, хто чинить злочин проти людей, не місце в сучасному суспільстві. Ми бачимо, що відбувається в громадах віруючих людей: людину, яка постійно свариться зі своїми ближніми, допускають до участі в причасті, а людину, яка курить, до причастя не допускають. І тут треба ще раз перевірити: чи правильно розставляються пріоритети в цінностях такої громади? Не тільки в цьому окремому випадку, а взагалі, як підхід до життя.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Матеріали на тему: стенограма глави Тазріа, аудіобесіда про главу Мецора, ритуальна нечистота і тижневі глави Тори.