Балак

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчення тижневої глави Балак і читатимемо з 2 вірша 22 розділу книги Бемідбар. Тижнева глава Балак відрізняється від усіх інших тижневих глав. Ми читали тижневі глави, які складалися з різних історій, переходили з теми на тему, і нам доводилося шукати спільну сюжетну лінію. У нашій тижневій главі розповідь більш-менш цілісна, і весь сюжет єдиний і зрозумілий. Ще одна особливість тижневої глави в тому, що все відбувається ніби за лаштунками (якщо дивитися очима Ізраїля). У таборі Ізраїля дні змінюються днями, все йде своєю чергою. Ранок починається як звичайно: хтось встав і почав робити зарядку, хтось встав і пішов збирати ман, а хтось встав і пішов збирати дрова. Ніщо не віщує біди, ніхто не боїться біди. Але не спить і не дрімає охоронець Ізраїля: Всевишній вирощує визволення Ізраїля навіть тоді, коли Ізраїль нічим не стурбований. Саме про те, що відбувається за лаштунками, ми читаємо в нашій тижневій главі. І тут є урок і для нас: дуже часто Всевишній так само приховано діє в нашому житті. Ми навіть не можемо собі уявити, від якої кількості небезпек і труднощів Всевишній рятує нас, так що ми навіть і не знаємо, що вони нам загрожували. Отже, давайте почнемо читати.

Давайте зупинимося на імені Балак бен Ціпор. Ім'я Балак походить від давнього кореня бет-ла́мед-куф, і означає той, що відкриває, той, що відчиняє. Можливо, так могли назвати первістка – той, що розверзає, відкриває утробу. Ціпо́р – це птах. Мідраш тлумачить, що в цього царя був якийсь незвичайний шпак, або одуд, або якийсь інший птах, що вмів говорити, який доносив йому розвіддані, такий собі казковий золотий півник. Але, найімовірніше, за пшат (простим змістом) – це людина, у якої просто таке ім'я, Балак бен Ціпор. І він побачив усе, що сталося між Ізраїлем і аморейцями, побачив повну перемогу Ізраїля над цим народом. Аморейці теж були не «аби-хто», були солідною, серйозною державою. Ізраїль повністю їх розгромив, а потім і царя Башанського. І це, природно, нагнало страху на навколишні народи.

Природно, поява в регіоні нової впливової сили, яка діє незрозуміло якою зброєю, з незрозуміло якими мотивами, лякає. Явно розвідка доповіла, що в Ізраїля немає важкої амуніції, що немає в них ні стінобитних знарядь, ні списів, ні гармат, ні літаків, ні гелікоптерів, ні зброї з теперішнього, ні зброї з майбутнього. І вони змогли розгромити не одну країну – можливо, численністю своєю, можливо, патріотичністю своєю. І це, природно, страшно. І страшно думати, страшно жити з думкою, що поруч із тобою діє така незрозуміла і грізна сила. Звісно, це лякатиме, і це неабияк діятиме на нерви, і тому обридли, остогидли ізраїльтяни Моаву.

Те, що моавітяни звернулися до мідьянітян, саме по собі цікаво, тому що це були дві країни, які ворогували між собою. Деякі коментатори кажуть, що не з любові одне до одного, а під страхом перед Ізраїлем вони й об'єдналися. Інші кажуть, що саме в цей момент так склалася політична ситуація, що ці країни перебували в певній політичній конфедерації.

Отже, є цар у Моаві, його звуть Балак бен Ціпор. Є політична ситуація, що загострилася, в якій якісь сили, крім царя, перешіптуються, ведуть між собою переговори щодо того, що треба щось робити: цей народ об'їсть усю околицю, як бик об'їдає поле! Ми знаємо, що в Ізраїля є таке веління: з Моавом не воювати. Але як не боятися того, що, коли Ізраїль почне бойові дії, під цю справу він потихеньку реквізуватиме де воза, де коня, де ще щось. У ті часи теж практикувалася реквізиція, коли армія, що наступала, забирала силоміць або купувала за якоюсь мізерною ціною майно народу тієї країни, через яку вона проходила: все для фронту, все для перемоги. Природно, страшно. І, найімовірніше, пішли такі розмови: «А Балак? А що робить Балак?» Балакові треба не тільки подбати про те, щоб якось переломити ситуацію з цими ізраїльтянами, які бродять околицею. Балакові треба ще й якось зміцнити, утвердити своє політичне становище. І Балак робить ось що.

Біл'ам бен Бе'ор – це, щоб ви знали, особа широко відома і далеко не у вузьких колах, хоча в цієї розповіді, яку ми зараз читаємо, не було живих свідків, її не записав хтось із учасників цієї історії, її відкрив Ізраїлеві Всевишній. Особа Біл'ама бен Бе'ора (Біл'ама Бе'оровича) нам відома з давньої пам'ятки. У 1967 році під час розкопок у Тель Дір-Алла, в Йорданії, було виявлено якусь споруду, яка колись, давним-давно, задовго до цього, була зруйнована землетрусом. А на стіні цієї споруди був напис, дуже давній напис, який розповідав про людину, яку звали Біл'ам бен Бе'ор. Ось як він реконструюється: «Напис Біл'ама, сина Бе'ора, людини, яка була боговидцем. Ось, боги прийшли до нього вночі і говорили з ним. І за цими словами вони сказали Біл'амові, синові Бе'ора, що приходять останні дні: полум'я, вогонь покарання з'явився. І Біл'ам наступного дня встав і кілька днів був у жалобі, не міг ні спати, ні їсти і сильно плакав. І всі його люди прийшли до нього і сказали Біл'амові, синові Бе'ора: „Чого ти нічого не їси, чому ти плачеш?“ І він їм сказав: „Сядьте, я вам покажу велике лихо“». Ну і так далі. Там іде довга і дуже сумна історія про пророцтво, яке отримав Біл'ам бен Бе'ор. Нам не дуже, мабуть, цікавий зміст напису, але саме свідчення про те, що Біл'ам бен Бе'ор існував і був людиною дуже відомою, настільки відомою, що збирав людей і міг пророкувати про кінець світу, це для нас досить важливо. Тобто особа в регіоні дуже відома, дуже впливова. І його візит до Балака міг дуже сильно самого по собі Балака підтримати – як, можливо, допомогло б президентові маленької країни те, що приїхав би голова якоїсь великої супердержави, постояв із ним поруч і просто поплескав його по плечу. Популярна особа, підтримка якої додасть сили.

Отже, Балак посилає посланців до Біл'ама бен Бе'ора в Птор. А Птор розташований досить далеко, аж на березі Єфрату: аше́р аль-ганнага́р (що на річці) – річка якраз і є Євфрат.

Ось цей вислів, лікро-ло́ (покликати його), здавалося б, цілком звичайний вислів. Єшуа говорив (Мт. 22:14): «Багато званих, але мало вибраних». Є таке слово – званий. Це люди покликання, яких кличуть на зібрання, на конференції, люди-прикраси, зірки всіх подій. У цьому випадку лікро-ло́ – це той, кого покликано для політичної підтримки самого Балака, його особистого політичного статусу.

Коментатори звертають увагу на особливість цієї мови. Той, кого ти благословиш, той благословенний – тобто людина вже благословенна, не ти її благословиш, немає влади благословляти. Біл'ам бачив, що людина має прихильність Бога, і благословляв таку людину, своєю владою він нікого не міг благословити. А ось кого ти проклянеш, той буде проклятий – влада проклинати є, у прокляття є сила. Дуже розумний політичний хід. Ізраїль вів численні війни протягом усієї своєї історії. Війни ці, звісно, відбувалися як у духовному, так і у фізичному світі. Але перемагав народ завдяки тому, що корінь перемоги Ізраїля був саме в духовному світі, його сила – не фізична сила, в цьому різниця. І Балак, можливо, це добре розуміє. І він розуміє, що раз корінь духовний, то й протидія має бути духовна. І, можливо, Біл'ам виявиться сильнішим за Того, Хто стоїть за Ізраїлем, і зможе прокляти народ і тим самим відключити Ізраїль від цієї духовної підтримки, яка дозволяє йому перемагати. Це те, для чого Балакові потрібно, щоб Біл'ам Ізраїль прокляв. Якщо Біл'ам відключить Ізраїль від духовної розетки, тоді, можливо, Балак зможе його перемогти. Отже, Балак організовує делегацію до найвпливовішого фахівця того часу, Біл'ама бен Бе'ора.

Всілякі приналежності, потрібні для чаклунства, з ними – це такий найімовірніший переклад тексту. Щоб Біл'ам не міг сказати: «У мене зараз якраз кришталева куля в ремонті», або: «У мене в маятнику ланцюжок порвався», або: «Скінчився порошок із жаб'ячих очей». А ми якраз із собою принесли! Абсолютно випадково в кущах у нас банка з порошком із жаб'ячих очей! І тоді Біл'ам не викрутиться. Ну і, крім того, будь-який майстер любить інструменти, які він використовує в роботі, і як скрипка для скрипаля, як ніж для м'ясника, так порошок із жаб'ячих очей – найкращий подарунок для чорного чаклуна.

Отже, Біл'ам каже: «Хлопці, я так просто не піду, мені не з руки. Я послухаю, що Господь хоче мені сказати». Насправді, як ми побачимо пізніше, Біл'ам усе-таки готовий піти, але він хоче (це бачать багато коментаторів, і багато мідрашів вказують на це) здаватися праведним, йому це важливо. Він справді перебуває в особистих стосунках із Всевишнім. Бог говорить з Біл'амом, і Біл'ам справді багато знає. Ми прочитаємо в 24:16, що він йоде́я да́ат ельйон (знає задум Всевишнього), знає закони горні, але це не дуже добре відбивається на його моральних якостях: знаючи все це, він не дуже змінюється. Так, у нього є пророча сила, у нього є знання про Бога і є якісь, сучасною мовою кажучи, пророчі або надпророчі здібності.

Мудреці сперечаються, чи був він чаклуном, чи просто чарівником. Мідраш зазначає, що не було в Ізраїля пророка, подібного до Моше. Є коментатори, які, на підставі цього мідрашу, кажуть: «В Ізраїля не було, а в народів світу був, і це Біл'ам». Інші кажуть, що Біл'ам був чаклуном, на підставі того, що написано в книзі Єгошуа бін Нуна (13:22): «І Біл'ама бен Бе'ора, чудодія (косе́м) убили сини Ізраїля…» Слово косе́м означає чарівник, чудодій, сучасним івритом – фокусник. Тобто вбили Біл'ама, який був чаклуном, але мав таку милість, що Всевишній із ним спілкувався. Але Біл'ам не використовував цю милість ні на благо собі, ні на благо іншим.

Деякі коментатори кажуть, що ось тут у Біл'ама й виникає сумнів. Ага, отже, не такий уже цей Бог Всевідущий, якщо Він питає, що це за люди. Інші коментатори кажуть, що Всевишній зазвичай ставить такі напівриторичні запитання лиходіям. І лиходії відповідають на такі запитання: на те вони й лиходії, щоб не розуміти, що таке риторичне запитання. Зокрема, Каїн на запитання Всевишнього: «Де Гевель, брат твій?» сказав: «Хіба сторож я братові своєму?» І тут Всевишній знову ставить риторичне запитання, і Біл'ам відповідає.

Біл'ам теж виокремлює дві цілі. З одного боку, перше, навіщо Балак послав їх до мене: отримати таку підтримку від Біл'ама – це особиста мета Балака, навіть якщо Біл'ам просто прийде. Це, можливо, не дуже вловлюється в російському перекладі, але в єврейському тексті це постійно підкреслюється.

Це, з другого боку, ще одна мета Балака. Давайте порівняємо 5 вірш з нашим, 11 віршем, тобто версію Балака і версію Біл'ама, переказану Всевишньому. Коли Балак посилає князів до Біл'ама, він каже (у 5 вірші) гінне́ ам яца́ мімміцра́їм (ось народ, що вийшов з Єгипту), тобто ам яца́ вжито без означеного артикля – якийсь народишко, народець. А Біл'ам, розповідаючи Всевишньому, говорить про народ уже з означеним артиклем, га'а́м гайоце́ мімміцра́їм. Біл'ам розуміє, що для Всевишнього народ, який вийшов з Єгипту, – це особливий народ. Крім того, Біл'ам переказує слова Балака і покрив усю видиму землю трохи не так. Балак два рази повторює слово гінне…гінне (ось...ось): ось народ, що вийшов з Єгипту, і ось, він покрив усі околиці, і через це подвійне повторення виходило, що Балак говорив більш панічно, ніж це переказує Біл'ам (знову ж таки російський переклад це пропускає). Таким чином, якщо в Балака ситуація нагніталася, то тут Біл'ам переказує пом'якшену версію. Біл'ам постійно крутить, переказуючи одне й те саме, постійно намагається догодити і тим, і іншим. Далі. Балак припускав, що зможе народ побити і вигнати з країни. У переказі Біл'ама це звучить більш пом'якшено: зможу з ним воювати і вижену його. Отже, Біл'ам намагається переказати Всевишньому, що́ це за народ, але трошки згладжує кути, трошки пом'якшує обставини, розуміючи, що, можливо, настане гнів Божий.

Всевишній відповідає Біл'амові однозначним «ні», і Біл'ам у цьому разі Всевишнього слухається. Тут ми можемо поставити собі цілком слушне запитання – чому Всевишній намагається зупинити Біл'ама? Адже Він – Владика світу, Цар Всесвіту, Верховний Суддя і цілком може зупинити все, що скаже Біл'ам, вважати його прокляття недійсним і поставити резолюцію «відмовити» на будь-якій депеші, яку Біл'ам намагається заслати до Небесного суду. Чому Всевишній усе-таки зупиняє Біл'ама – неважливо, хто він: чи пророк, чи чаклун, лжепророк чи шарлатан? Чому важливо, щоб прокляття не було вимовлене? По-перше, тому що сам факт, що Ізраїль можна прокляти, може стати поганим свідченням для навколишніх народів. Вони можуть подумати, що не такий уже й сильний захист у цього народу, якщо Біл'ам узяв – і відкрив рота, і почав говорити про цей народ усе, що заманеться, нікого не боячись. По-друге, якщо народ Ізраїля буде проклятий, народи світу можуть затамувати подих, затамувати подих надовго-надовго. І якщо колись Всевишній за гріхи покарає народ Ізраїля або якесь нещастя станеться в народі Ізраїля через його відпадіння від Нього, то прийдуть свідки, історики або просто люди «доброї» пам'яті й скажуть: «А-га! Ось воно, спрацювало прокляття Біл'ама! Це Біл'ам зробив так, що на народ обрушилося це лихо!» Крім того, прокляття, якби воно вдалося, згуртувало б ворогів, посилило б ворогів Ізраїля. Звісно, Всевишній може зробити будь-яку силу нічим, але навіщо давати ворогам зміцнитися? І, нарешті, якщо народ проклятий, то й через багато століть ті, хто пам'ятатиме, що цей народ проклятий, будуть, можливо, просто остерігатися дружити й спілкуватися з цим народом. Тому дуже важливо, щоб цей маг розписався у власній неспроможності й не зміг прокляти народ Ізраїля. Також не підходить варіант, наприклад, з інфарктом, який дорогою міг би статися з Біл'амом, і з цієї причини Біл'ам народ би не прокляв. Але тоді можна було б сказати, що це випадковість, збіг обставин або підступи єврейських лікарів-шкідників, які проникли в оточення Біл'ама. Ні, Всевишньому важливо, щоб прокляття не прозвучало, щоб усі побачили, що Біл'ам, оточений пошаною і почестями, не може забезпечити постачання товару, який називається «прокляття народу Ізраїля». Можливо, тому Всевишній і говорить з ним, і вирощує такого «анти-моше́», «анти-пророка» серед язичників, щоб показати, що сильний пророк, який спілкується з Богом (так усі сприймають), усе ж не може Ізраїль прокляти.

 Ми бачимо, що Всевишній відкривався Біл'амові і як Елогі́м, і як Адона́й. Тут знову Біл'ам каже Господь.

Але Балак так легко не здається.

Балак вирішив зробити ще одну спробу і послати більш поважну делегацію до Біл'ама.

Що робить Біл'ам, який начебто вже знає відповідь?

Ось, здавалося б, гарна і гідна праведника відповідь, яку Біл'ам дає своїм гостям. І дуже повчально: дивіться, Біл'ам настільки вірить у Господа, що ні за які пряники, ні за які ювелірні вироби, навіть за повний дім (а в Балака, мабуть, досить великий дім) срібла і золота – ні за що не погодиться він відступити від слова Всевишнього. Та тільки ми знаємо, що Біл'ам не дуже тут щирий. Знаємо ми про це з подальших учинків Біл'ама, знаємо ми про це з послання Кефи, з послання Єгуди. З усіх єврейських джерел ми знаємо, що ця заява Біл'ама показна. У Мішні, в трактаті Авот (5:19), є цікавий фрагмент, який стосується нашої історії. Мішна говорить так: «Той, хто має три наступні якості, – з учнів нашого Праотця Аврагама, а [той, хто має] три якості, [перелічені ще нижче], – з учнів лиходія Біл'ама. Добре око, смиренний дух і скромність бажань властиві учням Праотця нашого Аврагама. Лихе око, пихатість духу і нестримність бажань властиві учням лиходія Біл'ама». Ну, начебто зрозуміло, як Аврагам навчає позитивних якостей. А от перелічені тут негативні якості: лихе око, пихатість, нестримність бажань – хто захоче цього вчитися, кому потрібно цього вчитися? Кожен лиходій і сам це вміє без жодних учителів. Хасидський учитель, адмор Сфат Емет, говорить із цього приводу так: Біл'ам умів маскувати ці якості під святість, умів фальшивою святістю задовольняти ці свої потреби, і коли люди казали: «Дивіться, ось який він важливий! А який він ще й скромний!», то ця скромність додавала йому пошани і радість слави. Це, насправді, дуже велика спокуса для всякої людини, коли людина, обманюючи себе, обманюючи інших, здається святою. І вона настільки звикає обманювати інших і виставляти себе святою, настільки напрацьовує цю акторську святість, що тут і покаятися вже важко. Тому що людина починає думати: «А чи покаявся я, чи тільки розігрую каяття?» Це справді дуже серйозна пастка для людини. Мудреці, хасиди, всі, хто живе духовним життям, це відзначали. Показна святість – це капкан, і Біл'ам справді заганяє себе тут у капкан, бажаючи і мати добрі стосунки зі Всевишнім (як він це собі уявляє), і виглядати праведним в очах оточення, і підзаробити грошей, і пропіаритися славою за рахунок народу Ізраїля, і встановити добрі стосунки з Балаком, зробивши те, що Балак просить.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Балак і читатимемо з 21 вірша 22 розділу книги Бемідбар. Минулого разу ми з вами познайомилися з Біл'амом, трохи ближче його пізнали і зупинилися на тому, що Біл'ам отримав уночі уві сні (або у видінні) друге одкровення від Всевишнього, в якому Всевишній начебто дозволив йому йти з людьми Балака.

Дивіться, яка схожість із тим, що відбувається з Аврагамом. Ця паралель, яку ми читаємо в трактаті Авот де-рабі Натан, зовсім не на порожньому місці виникає. Давайте подивимося: коли Аврагам чує повеління Всевишнього піти і принести в жертву Іцхака, він встає вранці, сідлає осла і йде з двома супровідниками (Раші каже нам, що це Еліезер і Їшмаель). І тут теж товариш Біл'ам сідлає ослицю і відразу йде з двома юнаками (ми прочитаємо про них у 22 вірші), є така от явна схожість із Праотцем Аврагамом.

Отже, Біл'ам отримав дозвіл від Всевишнього піти з начальниками моавськими, осідлав ослицю і пішов.

Не дуже зрозуміло, так? Всевишній сказав йому в 20 вірші: «Якщо вони прийшли покликати тебе, то йди». І, коли Біл'ам пішов, Всевишній розгнівався. У чому суть дозволу Всевишнього і чому ж Всевишній розгнівався? Першу відповідь дає Рабі Шломо Іцхакі, який наводить пояснення з Талмуду, з трактату Макот, 10 аркуш, в якому сказано: «Людину ведуть тією дорогою, якою вона хоче йти». Тобто Всевишній виховує людину, працює з нею через той шлях, який сама людина для себе обирає. У книзі пророка Єшаягу (48:17) ми читаємо: «Я – Господь, Бог твій, що вчить тебе бути корисним, що наставляє тебе на шляху, яким ти йдеш». Тобто людина обрала дорогу, якою вона хоче йти і вчитися. На цій дорозі – проходить вона через пустелю, через степ чи через яблуневий сад – Всевишній навчає людину. Там, у Талмуді, наводиться ще одне джерело, з Мішлей (3:34): «Якщо з насмішників Він насміхається, то смиренним дає благодать». Хочеш ти йти шляхом коміка чи шляхом смирення – до тебе буде відповідне ставлення. Тому першого разу Всевишній сказав Біл'амові: «Я не хочу, щоб ти йшов». Біл'ам виявляє таке майже дитяче: «А я хочу! Ну, може, можна? Може, я можу заробити щось, чи то грошенята, чи то пошану?» І тоді Всевишній каже йому: «Добре, йди. Хочеш піти цим шляхом? Йди. Я впораюся з тобою. Я доб'юся потрібних результатів і з тобою, і з народом, і з усією ситуацією, якщо ти підеш цим шляхом». Це принцип свободи волі, і саме цю позицію наводить Рабі Шломо Іцхакі у своєму коментарі.

Але якщо ми говоримо про свободу волі і про дозвіл, чому Всевишній першого разу цього не сказав? Чому б першого разу не дозволити Біл'амові йти? Можливе розуміння, яке пропонують інші коментатори, таке: Всевишній сказав Біл'амові: «Якщо це тільки для підтримки Балака, то йди, але робитимеш те, що Я тобі скажу». Тобто, якщо це для особистих цілей Балака (з чого ми почали цю історію), якщо вони просто покликати тебе прийшли, тоді йди з ними, але народ Мій не проклинай. А він пішов з наміром прокляти народ, і тому Всевишній розгнівався на Біл'ама.

І далі знову цікавий поворот сюжету. Ми говорили про те, що Ізраїль не знає, що відбувається, не знає, що проти нього затівається вся ця історія, але Всевишній діє заради порятунку Ізраїля. Тут Біл'ам теж їде собі на ослиці, співає пісні, і не знає, і не бачить, що ангел уже стоїть у нього на шляху.

Ослиця побачила, а Біл'ам не побачив і їде собі далі. Є цікава паралель до цього з мідрашу (знову повернемося до Аврагама), коли Аврагам побачив гору здалеку. Мідраш каже, що Аврагам побачив хмару, якусь особливу хмару, яка була над горою, і запитав юнаків, що стояли поруч із ним, тобто Еліезера та Їшмаеля: «Ви бачите хмару?» Вони сказали: «Ні». Аврагам сказав їм: «Ви не бачите хмари, і осел не бачить хмари, тому ви залишитеся разом з ослом, а я піду». Мідраш, звичайно, написаний пізніше за текст Тори, але він розкриває певну грань того, що відбувається в нашій історії. Цей всевидющий, обізнаний у тому, що відбувається нагорі, Біл'ам не може побачити ангела Божого, а осел його бачить. Дивовижна ганьба для пророка рівня Біл'ама, та й просто для дворового екстрасенса теж ганьба. Можливо, ця картина багато говорить про характер самого Біл'ама, як і той факт, що Біл'ам відомий більше своїми прокляттями, ніж своїми благословеннями (за свідченням самого Балака). Як і той факт, що в цьому випадку Біл'ам не може побачити ангела Божого, не розпізнає інтонації у словах Всевишнього і не розуміє до кінця волі Всевишнього. Людина, яка володіє пророчими знаннями або знає щось, чого не знають інші, теж іде якоюсь дорогою, і цією дорогою її теж ведуть. І в пророцтві, і в «надзнанні» можна обрати якийсь напрямок. Можна вивчати слово Всевишнього (залишимо пророцтво осторонь), можна вивчати Тору, Писання для того, щоб пальцем показувати на тих і цих, засуджувати, шукати і знаходити винних, викривати людей за гріхи, знаходити в цьому причини хвороб і проклять або знаходити причини для того, щоб проклинати людей. А можна це саме Писання використовувати для того, щоб зцілювати, спрямовувати на благо і робити щось, щоб покращувати цей світ, виконувати волю Божу. Навіть вивчаючи Писання, можна цим самим Писанням волю Божу порушувати.

Є така байка, яка розповідає про вчителів. Вона існує в різних варіантах, тому що, як зазвичай, коли така історія передається, може змінюватися час подій, якісь деталі, але основні рамки залишаються. Жила-була дівчина, яку видали заміж начебто за порядного юнака. Прожили вони разом у шлюбі чотири місяці (незрозуміло, щасливі були місяці чи ні), і чоловік зник. Дехто каже, залишив записку: «Не шукай мене». Дехто каже, що просто вийшов та й зник. Інші кажуть, що поїхав у далекі краї і не повернувся. Зник. Що робити? Ну, горе жінці, вона і не розлучена, і не заміжня, і не вдова (івритом це називається аґуна́, дослівно зв'язана, а російською мовою, мабуть, можна сказати соломенная вдова). Минає п'ять років. З'являється людина і каже: «Я твій чоловік», і знає він про неї все, до найдрібніших подробиць. І влаштування дому, яким воно було, коли він його залишив, теж знає до найдрібніших подробиць, і все впізнає, про все їй розповідає. І начебто ось він, ось він, чоловік, повернувся, і навіть схожий начебто, але чомусь серце жіноче каже: «Ні, це не мій чоловік». Кинулася вона до батька, батько кинувся до рабина, і рабин сказав: «Давай перевіримо цю людину». І як вони вирішили його перевірити? У п'ятницю, перед шаббатньою молитвою, тесть (або тесть у лапках, ми ще не знаємо) із зятем заходять до синагоги. Тесть каже йому: «Ти йди на наші місця, а я зараз підійду». І тут – от халепа! – зять не знає, де їхні місця в синагозі. І починається з'ясування. Після деякого фізичного тиску молодик зізнається, що просто вирішив видати себе за чоловіка, а чоловік цієї жінки насправді загинув. Довгий час вони служили разом на якомусь кораблі, і чоловік хвалився своєю красунею-дружиною, а ця людина все в нього в подробицях випитувала. Він отримав доступ до всієї інформації, дізнався все, що можна, навіть про якісь особливості її тіла, про якісь родимки, про якісь вигини: оскільки чоловік був не дуже скромною людиною, він усім цим поділився. Тобто ця людина розпитала про все – і про кухню, і про тіло, і про дім, але їй не спало на думку питати про те, що стосується служіння, про те, що стосується святості.

Подібне може статися і з нами, коли ми вивчаємо Писання, коли ми шукаємо одкровень. І ми можемо сказати: «Хочу зрозуміти, як би мені фінансово досягти успіху». Це добре, звичайно, фінансово досягати успіху, отримати на це благословення – справа добра, але при цьому бажання служити Всевишньому може й не виникнути. У третьому посланні Йоханана, у 2 вірші написано таку обітницю: «Молюся, щоб ти був здоровий і мав успіх у всьому, як має успіх душа твоя». Але якщо ми хочемо тільки процвітання тіла, без процвітання душі, то це неправильно. Або можемо сказати: «Хочу дізнатися за допомогою Біблії, як мені знайти добру дружину. Знайду собі дівчину, промиватиму їй за допомогою Біблії мізки, її мізки зміняться, я з нею одружуся, буду їй головою, але й мені головою буде Христос. І от заживемо тоді!» Це вже цілком певний шлях, і питання в тому, чи є на цьому шляху служіння Всевишньому.

Отже, Біл'ам справді використовував Боже ім'я, справді знав, хто благословенний, і він міг благословити, і справді міг і прокляти, але саме таким людям наприкінці може бути сказано: «Відійдіть, Я вас ніколи не знав, ви, що чините беззаконня». Ми бачимо це в його вибірковому зорі, коли він не може побачити ангела Божого – він, хозе́ (провидець, віщун), не бачить ангела Божого і не побачить, доки йому Всевишній не відкриє очі.

Тим часом ослиця повернулася на попередній шлях.

Другий раз з'являється ангел, другий раз заважає ослиці пройти.

Розповідають мідраші (як же пройти повз таку подробицю), що Біл'ам став від цього кульгавим на все життя. Другий раз з'являється ангел на шляху, другий раз ослиця сходить з дороги, намагається ангела обійти, і другий раз Біл'ам її б'є.

Третій раз Ангел стає на шляху, і знову, третій раз, ослиця діє відповідно, і третій раз Біл'ам ослицю б'є. І тут стається диво!

І знову ми можемо побачити певну паралель з Аврагамом, з тієї самої мішни в трактаті Авот, яка говорить про десять сутностей, створених перед настанням шаббату в перші дні творіння. Серед них і агнець, який заплутався рогами в гіллі, і уста ослиці (звісно, не щелепа ослиці, не її мовленнєвий апарат, якого в неї немає, а сама можливість говорити). Тобто, перекладаючи це з мови містики на більш спрощену мову, перед шаббатом у плані творення у Всевишнього були певні точки, місця зустрічі зі світобудовою, і це були серед іншого і агнець, і ослиця Біл'ама. І це повертає нас до того, про що ми вже сказали: Аврагам пішов своїм шляхом, і для нього на цьому шляху заздалегідь передбачений агнець. Біл'ам пішов своїм шляхом, не залишив осла, як зробив Аврагам, а пішов під проводом осла, і на його шляху приготований осел, що говорить.

Дуже багато людей їздило на ослах, на ослицях у ті часи. Осли – найпоширеніший, дешевий, доступний вид транспорту. Треба сказати, що ослам не пощастило – вони тварини не дуже шановані, і дурних людей обзивають ослами, і ставлення до ослів зневажливе, і б'ють їх досить часто. Але щоб осли говорили – це, звичайно, буває в казках і мультфільмах, а в повсякденному житті осли були товариші небалакучі. І тут ми бачимо, що сталося диво, і ослиця заговорила з Біл'амом. І можна було б очікувати здивованої реакції: «Нічого собі, ослиця заговорила!», або: «То чого ж ти раніше мовчала?», або: «То ти вмієш говорити?!» Але Біл'ам реагує так, ніби нічого особливого не сталося, і просто відповідає ослиці на її запитання.

Ослиця, що говорить, як каже мідраш, на цьому місці розсміялася. Справді, смішно: великий провидець, ілюзіоніст, маг і чарівник, який збирається прокляти цілий народ, без меча не може впоратися з простою ослицею. Соромно, товаришу! Який жахливий непрофесіоналізм!

Все-таки залишається питання: а чому Біл'ам не здивувався, що ослиця з ним заговорила? Я думаю, вся справа в тому, що Біл'ам міг уявляти собі, що він бачить таке видіння, одкровення, що не наяву ослиця з ним говорить. Реальність людини, яка займається подібними речами, часто зміщена, і з нею не тільки осли, а й каміння, мавпи і риби говорять. Тому він не здивувався, а просто почав з ослицею сперечатися, та ще й погрожувати їй холодною зброєю. Ну і ослиця, власне кажучи, теж не дуже здивована і продовжує з ним розмову.

Ну бачите, якась чесність у Біл'ама є, він навіть з ослицею чесний: «Ні, не було такого». І коли було сказано хоч якесь слово правди, в 31 вірші ми читаємо:

Насамперед, мабуть, Біл'ам дуже злякався, але реагує правильно, як і належить, – вклоняється і простягається ниць.

Зверніть увагу, ангел починає з того, що заступається за животину і каже: «Біл'аме, ви нащо животину тираните? За що ти її б'єш три рази?» Якщо згадати паралель з Аврагамом, якому теж з'являється ангел, то ангел заздалегідь каже йому: «Не здіймай руки на юнака, не чіпай свого сина!» І ще: «Бо Я знаю, що ти вірний Мені, бо Я знаю, що ти сина свого не пожалів». Тут – теж ангел Господній, теж зупиняє Біл'ама і каже: «Бо ти відхилився від шляху Мого». Виходить, що Біл'ам – той самий осел, який ходить і збивається зі шляху і який намагається якось обійти Всевишнього, як ослиця намагалася об'їхати ангела. Але Всевишнього не об'їдеш ні на ослиці, ні на кривій козі, і Він посилає ангела, і ангел втручається в долю Біл'ама. Ослиця як притча для Біл'ама, щоб показати йому, що він і сам, загалом, осел і не повинен багато на себе брати. Ослиця, перебуваючи між одним господарем, Біл'амом, який на ній сидить, і другим, невидимим йому Господарем, ангелом Господнім, який перед нею стоїть, ніби демонструє Біл'амові, що коритися ж треба невидимому Господареві. Це й ослові зрозуміло! Тому ангел і каже Біл'амові: «Ти за що б'єш ослицю? Себе бий, адже це ти відхилився зі шляху Мого».

Є така цікава притча. Коли Єшуа в'їжджав до Єрусалима на ослі і його вітали натовпи народу, осел думав, що це його вітають, і радів, і захоплювався: «Нарешті мене впізнали й оцінили!» Ми так само чинимо іноді, коли робимо якусь добру справу в ім'я Всевишнього. Ми, по суті, виступаємо в ролі осла або кур'єра, який приносить піцу. І хоча не він її спік, не він її оплатив, але іноді він отримує чайові й подяку, і виникає думка: «Ось я молодець, яку гарну піцу доставив». Міркуючи так, ми опиняємося в становищі осла Єшуа. Коли ти служиш Всевишньому, то треба пам'ятати, що ти – кур'єр, ти Його ослик, інакше ти можеш опинитися в підпорядкуванні в осла. Тут багато паралелей, бо в кожному з нас є Біл'ам, у кожному з нас є ослиця, ну, і від Праотця нашого (аві́ну) Аврагама теж, сподіваюся, щось є. І вся ця історія з ослицею – повчальна, показова притча для Біл'ама і нам настанова.

І далі ангел розповідає Біл'амові, що ж було насправді, трішки прочиняє йому закулісся того, що відбувається.

Всевишній помилував Біл'ама, навчивши його чогось через ослицю. Ослиця певною мірою прийняла на себе удар замість Біл'ама. І ангел сказав: «Я б тебе вбив, якби не ця ослиця. Скажи дякую ослиці». Я думаю, дуже часто і в нашому житті так буває, що ми опираємося чомусь і, подібно до Біл'ама, б'ємо осла, який нас, по суті, рятує. Нам здається: чого це він нас кудись не туди везе?! От же осел! Але іноді так виявлялося в житті, що єдиним ослом, з яким я зустрічався, був я сам. І знову це притча про підкорення людини Всевишньому і про те, Хто в цій співпраці головний, притча і для Біл'ама, і для нас, яку ми з різних боків тут розглядаємо. Біл'ам, треба сказати, усвідомлює свою провину, її міру, ступінь і глибину.

Біл'ам пішов, уже будучи повністю завербованим на бік Всевишнього, тобто остаточно перейшовши на бік невидимого Господаря.

Балак знову повертається до тієї ж думки, з якої ми почали: «Я хотів послати по тебе і для своїх особистих цілей».

Деякі перекладачі перекладають Кір'ят-хуцот як назву міста. Але якщо розібрати цю назву, то кір'я́т – це місто, хуцо́т – це площі, великі двори, великі проспекти, тобто Кір'я́т хуцо́т – це великий мегаполіс. Прийшли вони, мабуть, до столиці, так треба розуміти.

Природно для людини пригощати гостей смачною м'ясною їжею, свіжим м'ясом – це класична східна гостинність. Тут далі все йде як звичайно, і наприкінці нашого розділу починається нова історія, мабуть, найцікавіша.

Звідти ми побачимо самісінький краєчок табору Ізраїля. Це початок нової історії, але це й кінець нашого 22 розділу.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Балак і читатимемо з 1 вірша 23 розділу книги Бемідбар. Я нагадаю короткий зміст, передісторію. Народ Ізраїля рухається в бік обітованої землі, в бік країни Ізраїля і наближається до кордонів Моава. Ізраїльтян довкола Моава видимо-невидимо, так що вони заповнюють увесь доступний оку простір. Про це говорить Балак, він дуже стурбований і стривожений. І він розуміє, що Ізраїль провів кілька переможних битв, що є якась особлива сила, яка охороняє Ізраїль, і просто так воювати з Ізраїлем у Моава сил не вистачить – особливо після того, як Ізраїль розбив аморейців. І тому Балак вигадує, як йому здається, геніальний хід, і здалеку, від берегів Євфрату, з тридев'ятого царства, тридесятої держави виписує собі великого пророка, екстрасенса і чаклуна на ім'я Біл'ам. Після довгих перемовин Біл'ам прибуває до Моава, його урочисто зустрічають, годують ситною вечерею, про що ми читали наприкінці 22 розділу. Але в кожного вечора є ранок, і наранок Біл'ам має приступити до виконання того, заради чого його, власне, і покликали.

Ну, звісно, ми знаємо (починаючи з книги Берешит, коли є сім днів творення), що число сім – число важливе, яке має велике символічне значення. Але тут ми вникатимемо в арифметику трохи глибше, тому що на нас чекає ще певний сюрприз. Отже, Біл'ам дає Балакові вказівку збудувати сім жертовників.

Слово ше́фі можна перекласти як сокрушений, тобто пішов сокрушений, так перекладають деякі коментатори. Інші кажуть, що слово ше́фі означає пагорб, і тоді Біл'ам став підійматися на пагорб. Більшість коментаторів каже, що слово ше́фі означає один, тобто ти постій тут, а я піду один. Ібн Езра, відомий коментатор і великий знавець івриту, дозволяє собі тут пожартувати і каже: «Багато хто перекладає слово ше́фі як слово самотньо, самотній, і саме це слово самотнє, тому що більше ніде в Писанні воно не трапляється». Ми ніде більше не зустрічаємо слова ше́фі, тому і важко його перекладати. Сам Ібн Езра схильний перекладати всю фразу як і пішов на пагорб. Я думаю, що тут важливо розуміти її як і пішов він один.

Про що йдеться взагалі в усьому вірші? Балак не просто так собі людина, Балак – це цар Моава. І як цар Моава, він уособлює весь моавський народ. Коли він стоїть поруч із жертовниками, це символізує жертовність усього моавського народу. А попереду нього, від його імені як посланець народу Моава йде Біл'ам. Тому він іде один. Отже, Балак залишився біля жертовників, а Біл'ам пішов уперед в очікуванні одкровення Всевишнього.

Слово ваїка́р (замість ваїкра́) написане коротко, ніби ковтається останній склад. Коментатори вказують, що є в цьому якась недосконалість одкровення, ніби Всевишній, з'явившись Біл'амові, незадоволений ним. Біл'ам теж, мабуть, відчуває, що не з сяючим обличчям Всевишній до нього звертається, і тому каже: «Еее… а я Тобі там жертву приніс». Інші коментатори кажуть: «Ізраїль збудував Тобі тільки один жертовник (ідеться про двір Мішкану), дивись, я Тобі сім жертовників збудував, я даю більше».

Усі чекають із нетерпінням, але стоять смиренно біля жертовників і чекають, що ж скаже Біл'ам.

Слово мешало́ зазвичай перекладають як притча. Можна тут перекласти як художня промова. У книзі Йова ми зустрічаємо це слово в схожому значенні. Від далеких гір – це метафора, можна перекласти як з тридев'ятого царства або з-за моря, з далеких країв.

Давайте звернемо увагу на те, чого ми не зробили раніше – на слово ара-лі́ (проклени мені). Є кілька слів, які трапляються в Торі для прокляття. У книзі Дварім (23:6), коли буде нагадування про прокляття Біл'ама, буде сказано, що Всевишній перетворив клала́ (прокляття) на браха́ (благословення). Слово клала́ у значенні прокляття походить від слова ка́ль – легкий, невагомий, зневажений, нічого не вартий. Клала́ навіює людині, що вона негідна, нічого не варта, жалюгідна, убога, сіромашна, нічого з неї не вийде, нема чого й пробувати.

Друге слово в тому ж значенні проклени мені, яке трапляється в цьому розділі і в попередньому розділі, – це слово кава-лі́, від кореня нун-куф-бет; дієслово лінко́в означає пробити отвір, продірявити. Це коли в людині, як у посудині, ніби з'являється дірка: що в неї не наллєш – усе витікатиме, пробоїна в борту судна.

І третє слово, яке використовується тут, у нашому вірші, це слово ара-лі́ – найдивовижніше, мабуть, з усіх слів, що використовуються, тому що корінь у нього такий самий, як і в слова ор (світло). Але ж світло – це ж зазвичай благословення? Правильно. Але важко дивитися на сонце – воно сліпить, і якщо вночі вам посвітили ліхтарем в очі, то це зовсім не допоможе вам бачити: занадто велика кількість світла може засліпити. Так само, як занадто великий достаток може погубити людину. Якщо в наркомана чи алкоголіка опиняються великі гроші, він може спокуситися і померти. Якщо людина на керівній посаді отримує доступ до великих грошей, вона теж може спокуситися. Якщо людина надміру вродлива, надміру красномовна, надміру шанована, користується увагою, то надлишок уваги може звабити людину. Так само й сила може звабити людину. Будь-яка річ у надлишку може перетворитися на прокляття, якщо людина її не вміщує. Слово ара-лі́ якраз і означає прокляття через достаток, через надмірне володіння чимось, чим людині володіти не дано, з чим вона не може впоратися.

Отже, Біл'ам починає свою промову до Балака. І далі пояснює, чому в нього не виходить зробити те, чого від нього чекають.

Тобто: «Я можу скільки завгодно витанцьовувати гнівні танці довкола них, але якщо Господь не має на них гніву, то це не впливає на них ніяк». Але мало того, що Біл'ам відмовляється проклясти народ, він ще й благословляє його перед усім кабінетом міністрів Моава і зовсім несподівано для самого Балака.

Можна це зрозуміти як у самі глибини, у самі глибини їхньої історії я проник до кореня і спробував покопатися в них. Так Всевишній влаштував, що найкрасивіше благословення Ізраїлеві сказане вустами язичника, волхва Біл'ама.

У середні віки це місце коментували так: «Ми живемо тут – у Німеччині, у Франції, в Польщі. Але ні Німеччина, ні Франція, ні Польща на нас не впливають. Ми живемо в нашому культурному богословському гетто, жоден ґалу́т на нас не вплине, ніщо нас не змусить їх наслідувати – ми не як вони». Але це, найімовірніше, не те, що мав на увазі Біл'ам тут. А що ж мав на увазі Біл'ам? Це можна зрозуміти, спираючись на коментар Ібн Езри, який каже: «Коли роздаються наділи народам, народ Ізраїля отримує свій наділ за іншою програмою». Як написано в книзі Дварім (32:8–9): «Коли Всевишній давав частки народам, розділяючи людей, установив Він межі народів за числом синів Ізраїля, бо частка Бога – народ Його, Яаков – область частки Його».

Тобто: «Хто може проклясти Ізраїль так, щоб він став пилом? Я навіть і смерті такої хотів би, яка буде в них. Я хотів би мати участь, мати частку в їхньому призначенні, хотів би я бути частиною цього народу». В Одесі кажуть: «Щоб я так жив!» Біл'ам же каже: «Щоб я так помер, як вони!» Ну, природно, цей розклад не подобається Балакові.

Іншими словами: «Ти вибач, я людина підневільна: що Господь мені вкладає в уста, те й говорю. Це ти мене покликав, ти вирішив у цю справу вплутатися. До мене які претензії? Я від самого початку казав, що я говоритиму те, що скаже мені Бог». Тут Біл'ам чесно попереджає і каже: «Вибачте, я говоритиму те, що скаже Бог. Якщо ти думаєш якось Бога вмовити, ну давай спробуємо, добре. Але від себе я нічого не скажу». В апокрифі (4 книга Маккавеїв, розд. 10) описується ця історія з Біл'амом, який каже: «Я, звісно, люблю гроші. Але я боюся Всевишнього більше, ніж я люблю гроші». На цьому етапі Біл'ам уже багато для себе зрозумів і тому сказав: «Ти вибач, Балаку. Якщо ми там домовимося з Ним якось і Він прокляне народ – я ж прокляну, мені не шкода. Але я говоритиму тільки те, що мені сказав Всевишній».

Тобто може бути так, що коли ти бачиш увесь народ, то зрозуміло, що весь народ, цілий народ Всевишній любить і благословляє. Але, можливо, коли ти побачиш край народу, якихось аутсайдерів, зможеш знайти якийсь сучок в оці, якусь порошинку, то ти зможеш усе-таки проклясти цей народ, і тому – ходімо в інше місце. Балак не втрачає надії.

Поле спостерігачів – це, очевидно, таке місце, де збиралися астрологи й астрономи і спостерігали за зірками, тобто якийсь дуже зручний оглядовий майданчик.

Це другий раз, коли Біл'ам і Балак приносять чотирнадцять тварин у жертву.

Звучать постійні парадні сурмові заклики в народі Ізраїля, постійне радісне сурмлення від присутності Царя.

Тобто стрибками з вершини на вершину, з великою швидкістю, стрімко вивів їх Всевишній з Єгипту.

Що це за дивна фраза така? Що за дивну ідею озвучує Біл'ам? Він говорить про те, що Ізраїль неможливо зрозуміти чаклунством, неможливо по кавовій гущі, по кришталевій кулі або по яблуку, яке котиться по тарілочці, розгледіти майбутнє Ізраїля. І сам Ізраїль цим не займається. І нікому це не дано. Свого часу буде відкрито те, для чого Ізраїль призначений.

В івриті є кілька слів для позначення лева і ще більше для позначення левенят, так історично склалося. У цьому випадку в першій частині вірша келаві́ яку́м – як лев (лаві́) встане. У другій частині вірша веха'арі́ їтнасса́ – і як лев (ар'є) підніметься. Тобто той самий вираз сказаний двома різними способами. Звісно, ідеться не про те, що народ Ізраїля питиме кров. Це притча, яка порівнює Ізраїль з левом.

Біл'ам каже: «Я і мовчати теж не можу, раз уже ти мене покликав, раз уже ти мене в цю справу втягнув – то отримай і розпишись. Я робитиму те, що мені Всевишній сказав, і нікуди нам не подітися від цього». Але Балак не вгамовується: мишки плакали, кололися, але продовжували їсти кактус.

Можливо, є якийсь такий кут зору, може, якось за допомогою хакерської програми підібрати ключики до Всевишнього, і під цим кутом зайде, під цим кутом ти зможеш народ проклясти.

Утретє Балак і Біл'ам будують сім жертовників і приносять на них чотирнадцять жертв. Разом, три рази по чотирнадцять – сорок дві жертви приносять Балак і Біл'ам. Число сорок два часто трапляється в Писанні. Три рази по чотирнадцять – це родовід Єшуа від Адама в Євангелії від Матвія (1:7). Три рази по чотирнадцять – це кількість жертв, які принесли друзі Йова (книга Йова, 42:8), по сім тельців і сім баранів від кожного. Сорок дві стоянки синів Ізраїля в пустелі описані в 33 розділі нашої книги Бемідбар. Ось і тут у нас число сорок два теж заховане, в 30 вірші 23 розділу.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Балак і читатимемо 24 розділ книги Бемідбар. Ми зупинилися на тому, що після двох невдалих спроб проклясти народ Біл'ам наважується на третю спробу і втретє просить царя Балака приготувати чотирнадцять жертв.

Біл'ам зрозумів, що для нього самого його поведінка в очах Всевишнього буде благою, якщо він благословлятиме народ Ізраїля. Всевишній хоче від нього благословення для народу Ізраїля, і Біл'ам це нарешті зрозумів, він із цим змирився і вже не намагається якось Всевишнього переспорити, підкоряється Всевишньому в цьому. І для того, щоб щось дізнатися, зрозуміти обстановку, Біл'амові вже не потрібне яблучко, яке котиться по тарілочці, чи кришталева куля, чи маятник, чи дим кадіння. Жодними магічними речами він не користується, а дивиться тільки своїм, можливо, надприродним зором на пустелю, яка заповнена народом Ізраїля.

Ми знаємо, що вираз ваїсса́ ет-ена́в (і підняв очі) трапляється, коли здійснюється перехід на якийсь пророчий рівень. Біл'ам відмовився отримувати якісь відомості з джерел своєї магії, за допомогою трансу чи ще якимось невідомим способом, почав дивитися людським зором і піднявся на пророчий рівень. Цього разу він удостоюється того, що на нього сходить дух Всевишнього, і саме духом Божим він зараз говоритиме свою промову.

Словосполучення шету́м га'а́їн трапляється в тексті дуже рідко. І щоразу, коли виникає подібна ситуація, важко зрозуміти, про що йдеться, і доводиться шукати якісь паралельні джерела, а паралельних джерел майже немає. І ми намагаємося здогадатися через якісь інші мови, через щось близьке, і виникає два варіанти: перший варіант – це вирване око, відкрита очниця, око, що зяє, як це зазвичай перекладають; другий варіант – це розкрите надмірно око, як сьогодні сказали б мовою нью-ейдж – відкрите третє око, тобто людина, що бачить надприродним зором. Так каже про себе Біл'ам, і, найімовірніше, саме другий варіант найбільше підходить, тому що навряд чи людина, починаючи свою промову, скаже: «Послухайте мене, бо я одноокий». Щоправда, ідея одноокого пророка теж укоренилася в літературі й фольклорі, стала прислів'ям. У Талмуді є прислів'я, зміст якого зрозумілий: «На вулиці сліпих і одноокого називають пророком». Так от для позначення одноокого використовується саме цей вираз, шету́м га'а́їн. Але, найімовірніше, за часів Моше, за часів, коли давалася Тора, цей вираз мав усе-таки значення розкрите, розверсте око. Це частина того, як Біл'ам, говорячи про свій авторитет, себе представляє, як він оголошує, хто зараз говоритиме.

Цікаво, що тут Біл'ам називає ім'я Шаддай. Це ім'я використовується в книзі Берешит, його дуже часто вимовляють Праотці. Це ім'я багато разів трапляється в книзі Йова, яка належить приблизно до тих самих часів. Те, що Біл'ам використовує це ім'я, говорить про те, що він знайомий з давньою традицією. Що означає вираз падає і залишається з відкритими очима? Це означає, що видіння йому відкриваються і являються уві сні. Свідченням про видіння Шаддая починається промова Біл'ама, тобто перш ніж людина говорить про те, чому її треба слухати, вона представляється, хто вона, власне, така. У цьому випадку Біл'ам каже: «Зараз з вами говоритиме великий пророк, який бачить видіння, чує мовлення, пророк з оком, що зяє». Пам'ятаєте, як представлявся Павло: «Я – Павло, раб Єшуа Машиаха»? Тут же представлення, яке має створити в слухачів ажіотаж: як же, такий авторитет, сам Біл'ам зараз говоритиме! Що ж скаже великий Біл'ам?

Коментатори кажуть, що Біл'ам дивився згори і побачив, що намети в Ізраїлі розташовані так, що вхід не знаходиться навпроти входу, щоб з одного намету не було видно, що відбувається в іншому наметі – як вікна будинків не повинні бути одне навпроти одного, щоб не створювати спокуси, щоб ненароком не відкрити приватне життя інших людей. Талмуд обговорює це питання, обговорює, чи є підглядання за людиною завданням їй шкоди. Зрозуміло, якщо я зламав у людини швейну машинку, то я завдав їй шкоди. Якщо я завдав їй тілесних ушкоджень, то я завдав їй шкоди (і ще інші численні випадки). А от якщо я стояв і дивився у вікно на те, як вона ріже оселедець, чи завдав я їй цим шкоди? Талмуд каже – так, завдав шкоди. Будь-яка людина має право на приватне життя, навіть якщо вона не робить нічого вартого осуду чи нескромного, а просто займається своєю повсякденною працею, живе своїм повсякденним життям, і нема чого за нею підглядати. І коментатори кажуть: «Намети Ізраїля стояли так, щоб не бути один навпроти одного, щоб народ один за одним не підглядав, не прагнув проникнути в чуже приватне життя», не тільки на рівні вікон, не тільки на рівні дверей. Знову-таки коментатори кажуть: «Ну не міг Біл'ам бачити це диво архітектури з такої величезної відстані». Але з того повітря, яким дихав Ізраїль, з того, яким Біл'ам бачив табір, з того, який вигляд мало місто, він зрозумів, що в місті немає цих чвар, що в Ізраїля є ця якість – невтручання в приватне життя. Як кажуть, це один із варіантів, чому Біл'ам так захопився наметами Ізраїля. Біл'ам знає, як живуть кочівники, і намети він бачив різні.

Інші коментатори кажуть, що огале́ха і мішкеноте́ха – це назви святилища. Біл'ам захоплюється тим, що в Ізраїлі живе Всевишній, що на той момент – це адреса, відома серед інших народів, за якою Всевишній прописаний у цьому світі.

Тут є ціла серія рослинних елементів, різні види гарних дерев різного ступеня висоти і різного ступеня корисності. Цікаве зауваження як кедри біля води. А річ у тім, що кедр зазвичай не потребує потоків вод, він не прагне рости біля потоків вод, і, найімовірніше, під назвою е́рез (мн.число аразі́м) тут ідеться про якесь інше неплодоносне високе дерево, не обов'язково розуміти це як кедр.

Ну, ми знаємо, що Аґаґ – це цар амалекітян, який царюватиме набагато пізніше, за часів Ша'уля. І коментатори бачать у цьому, можливо, пророцтво, в якому йдеться про Ша'уля, так це можна розуміти. Тут Біл'ам під впливом духу Божого говорить пророцтво. З іншого боку, можна зрозуміти слово аґа́ґ не як ім'я власне, а як посаду: цар, фараон, падишах, паша, султан, бей або от, наприклад, аґа́ґ. І тоді йдеться про те, що цар Ізраїля буде вищим за аґа́ґа (за посадою). Але, найімовірніше, йдеться справді про пророцтво, це цілком підходить до того, що сталося з Ша'улем, який зміг перемогти Аґаґа і царство якого звеличилося.

Тобто як лев чи левиця, які втомилися після того, як наситилися здобиччю, загризли всіх своїх ворогів і незворушно, вальяжно розляглися на траві й відпочивають, так що зайці, кролики і вовки можуть стрибати спокійно поруч. Це не зачіпає левів, спокійна, флегматична байдужість опускається на ситого лева – і хто його підніме? Це пророцтво Біл'ама про народ Ізраїля, який після своїх перемог мирно, спокійно, безпечно житиме у своїй країні.

Хто благословляє тебе, буде благословенний, а хто проклинає тебе, буде проклятий – це загальний принцип, який Всевишній не раз говорить щодо Ізраїля, але в цьому випадку це має особливе значення. Біл'ам запрошений, щоб проклинати, поруч перебуває Балак, який потрапляє під категорію того, хто проклинає, а отже, сам буде проклятий, і Біл'ам тут не тільки благословляє Ізраїль, а й проклинає Балака. І Балак не міг цього не зрозуміти, це не могло Балака не розлютити.

Плеснув у долоні, може, ляснув долонями по колінах – такий жест, що означає не оплески, а розчарування.

Ну, Біл'ам за словом у кишеню не лізе, добре, що воно в нього давно на вустах.

Біл'ам каже: «Які до мене претензії? Я ж тебе попереджав, що працюю в режимі ретранслятора: що Господь каже, те я й говоритиму, і ні за які гроші не погоджуся ні на що інше». Звісно, у Біл'ама була надія, що Всевишній Ізраїль прокляне, тому він і зважився на це. Але ж він попереджав заздалегідь, що система може дати збій.

Коментатори зупиняються на двох словах, леха́ і'ацеха́ (ходімо, я пораджу тобі), і кажуть, що йдеться про пораду підкинути як спокусу Ізраїлеві дівчат із сусідніх народів, просто спокусити Ізраїль через розпусту. На це є натяк у нашій книзі (31:16), де Моше каже, що ці ді́виці з'явилися на горизонті Ізраїля за словом Біл'ама. Тут же ми читаємо простий сенс.

Можливо, після того як Біл'ам зрозумів, що в задумі Всевишнього – благословляти народ Ізраїля, він додав до свого титулу новий опис. Інші коментатори кажуть, що в Біл'ама була така шкідлива властивість: він знав, коли Всевишній гнівається, і вмів підловити ці моменти. Він ніби знав біологічний годинник Бога (якщо прийняти, що він у Нього є). Але це здається занадто простою схемою, і, найімовірніше, можна припустити, що Біл'ам тепер приписав собі вже досвід прямого спілкування зі Всевишнім на підставі ось цього самого випадку, коли на нього сходив дух Божий.

І Біл'ам знову повторює, що він бачить видіння Шаддая і падає з відкритими очима. Це його традиційний зачин, традиційний вступ до його притч. Ми вже вдруге це читаємо.

Цікаве слово дара́х: лідро́х означає наступати, легідаре́х – бути зведеним, як курок. Тут воно використовується як підніматися вгору. Водночас це слово однокореневе зі словом дере́х (шлях). Тобто зірка від Яакова може зійти, а може стати путівною, почати вказувати шлях. Коментатори бачать у цьому передусім натяк на Давида і, звісно ж, натяк на Машиаха (одне не виключає іншого). Ібн Езра каже, що це пророцтво саме про Давида, а про Машиаха тут не треба говорити, у нас достатньо місць про Машиаха. Але цілком може бути, що йдеться про загальний принцип дії Всевишнього. І оскільки Машиах – син Давида, його розкриття теж може бути паралеллю до розкриття Давида. Тому можна сказати, що є зірка, яка зійде від Яакова, зірка Яакова, яка буде путівною.

Вочевидь, ідеться про Давида, це те, що відбувалося в його часи, як і те, що Давид розгромив окраїни Моава. Після цього Біл'ам перемикає свій пророчий погляд, перемикає канали.

Що означає первісток із язичників Амалек? Як так вийшло, що він первісток? Він першопрохідець нападу на Ізраїль. Коли нікому ще на думку не спадало на Ізраїль нападати, Амалек уже на це зважився. Коментатори наводять приклад із гарячою міквою, з якимось гарячим басейном. Через те, що він гарячий, з нього піднімається пара, і ніхто не наважується зануритися туди. І ось, приходить такий Амалек, бадьоренько стрибає в цей гарячий басейн – і всі розуміють, що не так уже воно й страшно.

Можливо, ідеться не про скелю, а про місто Села, яке знаходиться на півдні, і в ньому треба збудувати житло.

Цей вислів можна приблизно перекласти як «Ну, далі Сибіру все одно не зашлють». Навіть якщо тебе поженуть кудись у полон, то недалеко й ненадовго, тому що далі вже просто нікуди. Ми бачимо тут, що пророцтво Біл'ама має стосунок не тільки до Ізраїля. Це велике пророцтво на весь регіон: Всевишній каже, що́ зміниться з входженням народу Ізраїля в цей регіон, у цю область, не прив'язуючи абсолютно все до долі Ізраїля. Через Біл'ама Всевишній говорить народам про їхнє майбутнє.

Тут Біл'ам пророкує про падіння Ашура після нападу флоту, який прийде з одного з островів Середземного моря. Це падіння Ашура і всього регіону за Євфратом, те, що Біл'ам називає Евер (інший берег). Тобто буде велика війна, практично по всій території країни Ізраїля, але й Кітім теж загине. На цьому Біл'ам закінчив своє пророцтво, своє пророче звернення до Балака.

На цьому закінчується 24 розділ книги Бемідбар, і, здавалося б, усе йде добре, усе, що мало статися, сталося. Ми говорили про те, що все це відбувається за лаштунками, всього цього Ізраїль не знає і не бачить, і в Ізраїлі все йде своїм ходом. Ніхто не знає про те, що Всевишній здійснює Свій план, тільки нам Тора привідкриває це (через Моше), ніхто з народу не був свідком цієї історії.

Продовжимо читати 25 розділ, з 1 вірша.

Природно, поки ходили пустелею, такої проблеми не виникало. Але ось народ оселився поруч з іншими народами, дійшов до місця, де можна познайомитися з іноземками, і став знайомитися, і це призвело до блуду.

Усе-таки культурне життя Моава, мабуть, було не дуже багатим: куди піти ввечері з дівчиною? Кінотеатри ще не відкрилися, театрів немає, а до бібліотек ніхто не записався. Тому дівчата після романтичних вечер запрошували народ на жертвоприношення своїм богам: «Ти мене поведеш сьогодні до нашого капища? – Ну, звісно, поведу, люба».

У давньосемітських текстах дієслово легіцамед (стосовно якогось бога) означає укласти завіт з богом. Тобто багато хто з ізраїльтян розірвали завіт зі Всевишнім і вступили в завіт із рогатим моавським богом на прізвисько Ба'ал-Пе'ор. Ба'ал – господар, володар, Пе'ор – яма, могила. Тобто це такий бог смерті, бог поховань, увесь його культ пов'язаний з культом смерті. І ось до цього товариша приліпився народ Ізраїля через моавських дівчаток і порушив завіт зі Всевишнім.

Господь каже Моше: «Виведи всіх начальників і повісь, вистав їх на ганьбу перед усім Ізраїлем». Моше чинить інакше, як ми далі побачимо. Слово легокіа (викривати, таврувати) тут означає повісити на хресті, повісити або публічно віддати на ганьбу. У посланні до колосян (2:15) ми читаємо про Машиаха: «Відібравши сили в начальств і влад, владно віддав їх на ганьбу, восторжествувавши над ними Собою». Тобто ці начальства (але вже не начальства народу, а начальства в духовному плані) були таки вивішені, віддані на ганьбу, і восторжествував над ними Машиах. Це виправлення завершує Машиах, який перемагає гріх ідолопоклонства і прагнення до завіту з чужими богами, відхилення праворуч і ліворуч – усе те, за що несуть відповідальність якісь духовні начала, що поневолили народ Ізраїля гріхом. Саме їх Машиах перемагає, у повелінні Всевишнього говориться про Машиаха: «Вивів усі начальства і повісив їх на ганьбу», тобто покарав усіх, хто був відповідальний за потяг народу до гріха.

А тим часом у відповідь на повеління Всевишнього Моше не робить того, що Всевишній йому повелів зробити, він чинить інакше. Моше повеліває суддям розібратися з тими, хто затіває цю розпусту.

Моше повеліває суддям розібратися зі своїми підлеглими. Він не готовий вивішувати начальників на ганьбу. Але насправді й це повеління Моше не виконується, або, можливо, воно не встигає виконатися, тому що події його випереджають.

При всьому чесному народі якийсь ізраїльтянин зайшов у намет із мідьянітянкою і сказав: «Це моя дівчина, тепер я з нею живу, і ось, я не звертаю уваги на всі ваші потуги, я не расист, а ви всі – релігійні фанатики». Це сталося перед очима всієї громади, уся громада плакала, і ніхто не наважувався ні на які дії, але була людина на ім'я Пінхас.

Слово гакуба́ (ніша) використовується і для позначення місця для інтимних стосунків, і для непристойних усяких публічних закладів.

Отже, є така ситуація, що народ Ізраїля отримав благословення Біл'ама. Народ так і не дізнався про це благословення, але благословення діє. Коли в дусі людини з'являється відчуття, що вона досконала, праведна, піднесена і обрана, це може спонукати до того, що вона може ризикнути згрішити, подумавши, що гріх їй проститься, що їй усе можна або що їй можна більше, ніж іншим. Так благословення може обернутися для людини своїм зворотним боком, Боже борони. Коментатори говорять про те, що благословення було великим світлом, і Ізраїль не впорався з цим світлом, хоча він і не бачив, і не розумів того, що відбувається за лаштунками. Ізраїль, отримавши благословення, став, можливо, привабливим в очах мідьянітянок, які всю цю історію знали, і ось до чого це призвело. Не всі мудреці, не всі вчителі схвалюють вчинок Пінхаса, не завжди можливо так чинити. Про те, що сталося з Пінхасом далі, ми з вами дізнаємося, вивчаючи наступну главу, главу Пінхас.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У центрі нашої тижневої глави перебувають два основні персонажі: цар Моава Балак і пророк Біл'ам бен Бе'ор. Балак, цар Моава, бачить політичні події, які відбуваються навколо нього, і це його дуже сильно лякає. Представляючи Балака, Тора називає його просто: Балак бен Ціпор. Що тут особливого? Зазвичай, коли з'являється в Писанні цар, його називають царем. Правильно було б написати Балак – цар Моава. Але Балак наляканий, приголомшений, тобто він перебуває в такому стані, що він і не цар зовсім, а просто син Ціпора. І переляканий Балак звертається по допомогу до пророка, просить у Біл'ама за гроші проклясти народ Ізраїля. Ми можемо пильніше поглянути на цю людину, пророка, якого звуть Біл'ам. Коли в 1967 році археологи проводили розкопки, вони знайшли кілька кам'яних табличок, кілька каменів, що прославляють діяння Біл'ама. Причому такі таблички знаходили і в Юдейській пустелі, і на са́мій півночі, біля кордону Голанських висот. Тобто людина була не просто якимось дрібним пророком, місцевим шаманом, а була широко відома на ті часи. Ми також бачимо в Торі, що він не лжепророк, до нього приходить, йому являється Сам Всевишній. Тобто це пророк, що має спілкування з Богом Ізраїля. Єврейська традиція каже, що не було пророка, як Моше, в Ізраїлі. В Ізраїлі не було, а серед народів світу – був, і це якраз Біл'ам. І ось до Біл'ама звертається цар Балак із проханням піти і проклясти народ Ізраїля. Біл'ам спочатку відмовляється. Він каже посланцям царя: «Навіть якщо Балак дасть мені повний свій дім срібла і золота, я все одно не піду, якщо не скаже мені Господь. Тому залишайтеся на ніч, уночі я послухаю і зроблю те, що Господь мені скаже». І зрештою Біл'ам усе-таки погоджується. У чому причина, що змусило його погодитися? Можна сказати, що в країну Ізраїля входить цілий народ пророків, народ, що має живе спілкування з Богом. І ким тепер на цьому тлі буде Біл'ам? Уся його особливість, уся його слава – усе це не коштуватиме нічого, якщо в країну ввійде народ Божий. І тому для Біл'ама важливо, щоб народ Ізраїля спіткнувся.

Виникає питання: невже Біл'ам, який бачив усі події, що сталися з Ізраїлем, і розумів, що народ благословенний, невже він не усвідомлює, як небезпечно йти і проклинати такий народ? Усе ж він на це йде, і ми можемо спробувати зрозуміти, як він сам оцінює те, що відбувається. Ось іде народ, який перебуває під захистом Всевишнього і який уже не один десяток років зі Всевишнім, іде з розгромленого Єгипту, звільнений з усякого дому рабства. Коментатори кажуть, що Біл'ам, можливо, думав, що весь цей шлях народ пройшов, щоб бути відданим у його руки, і бачили в цьому помилку, яка часто трапляється з віруючою людиною. Коли людина отримує якісь одкровення і має спілкування зі Всевишнім, вона може почати бачити власну важливість в очах Всевишнього, може почати думати, що Всевишній ніби навіть їй служить і робить те, що людина Йому каже. І вона намагається використати ці одкровення як для того, щоб отримувати якусь славу і пошану, так і для того, щоб просто заробляти. І в цьому плані одкровення Всевишнього, яке вона отримує, вводить її в оману. Їй здається, що якщо одкровення є, значить, у неї мир і правильні стосунки з Богом. У другому посланні Кефи (2:15) сказано: «Залишивши прямий шлях, вони (пророки) заблукали, ідучи шляхом Біл'ама бен Бе'ора, який полюбив мзду неправедну». Тобто спілкування зі Всевишнім стало для Біл'ама засобом заробітку.

Коли ми читаємо розповідь про Біл'ама, ми можемо побачити, що Біл'ам – це не просто якась історична особа. Біл'ам – це свого роду духовна хвороба, коли людина, яка має спілкування з Богом, ставить Його на службу собі, а не навпаки, себе на службу Богу. І ось, заражений цією хворобою, Біл'ам встає і вирушає в путь, їде проклинати Ізраїль. І Господь робить для нього чудо. І не тільки для нього, а й для жерців мідьянських і моавських, які його супроводжують: ослиця починає говорити. І коментатори ставлять собі питання: «Для чого тут потрібне було чудо? Чому не дати якесь пряме одкровення чи ще щось?» І відповідь, яку вони дають, пов'язана з розумінням традицій того часу. Дуже часто правителі інсценували напади якихось ворогів і створювали тим самим вигадані перемоги, щоб поліпшити свою репутацію. Тому вже тоді могла виникнути думка, що ці євреї спеціально підкупили царя Балака, щоб створити собі гарне реноме, гарну репутацію. І для цього перед усіма жерцями було явлено таке чудо.

І був ще один аспект, уже для Біл'ама: йому було показано, хто насправді тут пророк. Пророча мова дається людині від Всевишнього, і Всевишній може й ослицю зробити пророком. Це було попередженням для Біл'ама про те, що він не повинен підноситися, що немає в нього жодної ваги в очах Всевишнього. Але Біл'ам так нічого й не зрозумів, продовжив шлях і готовий був вимовити прокляття.

Тора каже, що Всевишній не почув його прокляття. Є дуже цікаве місце в книзі Дварім (23:6): «Але не захотів Господь, Бог твій, слухати Біл'ама, і обернув Господь, Бог твій, прокляття для тебе на благословення…» Коли Всевишній міг почути прокляття? Тут ми повинні зрозуміти ще одну особливість пророка. Спілкування зі Всевишнім дається пророкові для того, щоб він навчав свій народ. І в Біл'ама це було точно так само. Від початку дар пророцтва був пов'язаний з його посадою вчителя, він мав народ навчати. Як людина, яку поставлено вчителем, поставлено зв'язувати і розв'язувати, він міг виголошувати викриття і навіть оголошувати покарання. Це в тому разі, якщо він стоїть перед Богом. Але Біл'ам полюбив мзду, і, оскільки він полюбив мзду, Всевишній не захотів слухати його прокляття, Біл'ам просто не зміг його сказати. Як працює пророцтво? Пророк оголошує вирок, і Всевишній може сказати на цей вирок «Амен». Але Біл'ам відійшов від посади, відійшов від звання пророка, і тому Всевишній не захотів його слухати. Не забувайте, що не відповів Всевишній на молитву Біл'ама, коли він просив померти смертю праведника (23:10), тобто не було в Біл'ама доброго кінця (31:8).

І що це дає нам як віруючим людям? Це матеріал для роздумів про те, чи стоїмо ми перед Всевишнім, навіть маючи дар пророцтва. Це питання все одно залишається, все одно може виявитися, що ми перед Всевишнім не стої́мо. Думаючи, що ми в добрих із Ним стосунках, ми Йому насправді не служимо, і необхідно себе постійно в цьому перевіряти.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У цій бесіді ми поговоримо про одну з граней, яку нам привідкриває тижнева глава Балак. Історія, на якій ми зупинимося, записана в 22 розділі нашої книги, з 21 вірша.

Біл'ам, широко відомий (не тільки у вузьких колах, а й повсюдно) чаклун і проклинач, людина, з якою спілкується Всевишній, їде на ослі проклинати народ Ізраїля. Дорогою він стикається з ангелом, якого не бачить, але його бачить ослиця. Ослиця перший раз сходить з дороги, Біл'ам її б'є. Другий раз вона притискається до стіни, Біл'ам знову її б'є. Третій раз вона лягає, і Біл'ам її б'є вже дуже сильно. І тут розкриваються уста ослиці. Потім Господь відкриває очі Біл'амові, і він теж бачить ангела. І перше питання, яке ангел ставить Біл'амові: «За що ти б'єш свою ослицю три рази?»

Будь-яка людина, яка їздить на ослі, що поробиш, осла б'є. Так керують ослами всі народи: люди, які їздять на ослах, своїх ослів б'ють. Яка претензія до Біл'ама? Претензія до Біл'ама в тому, що він, людина, яка називає себе тим, хто спілкується з Богом, чаклуном, магом або кимось подібним, повинен звертати увагу на ті події, які відбуваються навколо нього. Він повинен був звернути увагу і зрозуміти, що недарма ослиця так поводиться. Рабі Леві-Іцхак із Бердичева у своєму коментарі каже: «Людина повинна звертати увагу на ті події, які відбуваються в її житті». А Біл'ам уваги не звернув.

Ми знаємо інші приклади. Моше, який побачив кущ, що не згоряє, підійшов подивитися, чому це кущ горить і не згоряє. Він зацікавлений розглянути, зацікавлений зрозуміти те, що навколо нього відбувається. Або, коли Йосеф іде шукати своїх братів, він зустрічає на дорозі чоловіка. Коментатори кажуть, що це був ангел. Так, можливо, не в буквальному сенсі був ангел, але це був посланець Всевишнього, якась людина, яка виявилася потрібною в його ситуації і справді відіграла роль ангела. І потім, багато часу по тому, Йосеф скаже: «Брати, ви не сумуйте, що мене продали, це Бог мене послав». У подіях, що відбуваються з ним, Йосеф бачить руку Божу. А Біл'ам її не бачить.

Тому, власне, до нього й звернення: «У тебе, Біл'аме, ніби як є пророчий дар. Але насправді цей дар у тебе є, тому що Я, Всевишній, тобі його дав, і Я можу забрати його в тебе й віддати ослові. І тоді осел бачитиме ангела, а ти – ні. Осел розумітиме, що відбувається, а ти – не розумітимеш. Ти маєш цей дар тільки з Моєї милості, це Мій дар, не твій. А по суті, ти від осла нічим не відрізняєшся».

Знову повернімося до думки рабі Леві-Іцхака про те, що людині, яка спілкується зі Всевишнім, необхідно бачити Всевишнього в подіях, які навколо неї відбуваються. І він також каже, що праведник – це людина, яка уважно стежить за собою. Не завжди це треба сприймати буквально. У повсякденному житті може траплятися так, що ти постійно вдягаєш сорочку навиворіт, тобі доводиться постійно її перевдягати. Або ти хочеш витягти з кишені одну купюру, а витягається інша. Якщо це постійно відбувається, то треба звернути на це увагу і зрозуміти, що Всевишній тобі хоче цим сказати.

На продовження цієї ідеї давайте прочитаємо частину благословення, яким усупереч своїй волі благословляє Біл'ам народ Ізраїля. Це 23 розділ нашої книги. Є різні переклади, я дам класичний. Біл'ам каже (23:23): «Адже немає ворожіння (на́хаш) у Яакові і немає чарів (ке́сем) в Ізраїлі, свого часу розкриється Яакову та Ізраїлеві те, що Бог готує». Що це за така дивна фраза? Зрозуміло, що йдеться про різні види магії, які Ізраїль не практикує, бо він простий перед Господом. Бувають такі випадки, коли багато релігійних сімей навіть не перевіряють на УЗД стать майбутньої дитини, хоча, здавалося б, це не магія, не передбачення, але вони кажуть: «Ми не питатимемо. Кого Всевишній дасть, той і буде». Є такий підхід. Ми не перевіряємо, ми не дізнаємося, ми не намагаємося якось ворожити.

Мейшлоах, рав Лайнер, дає цікаве розуміння цього вірша, відкриває цікаву грань. Слово на́хаш (ворожіння, волхвування) можна зрозуміти як таке, що походить від слова наху́ш (наполегливий, упертий, затятий). Коли людина напролом рухається до якоїсь мети і каже: «А я все одно це зроблю», не звертаючи уваги на жодні супутні події. Це нам приклад Біл'ама, який їде і б'є ослицю, і каже: «Ти чого звертаєш з дороги, я маю доїхати!»

Ось що ми спостерігаємо: попри те що Яаков отримав ім'я Ізраїль, у Торі його періодично знову називають Яаков. Вважається, що в Ізраїля є два стани. Коли він перебуває в якомусь слабкому стані, коли йому не повністю розкрита воля Божа, його називають Яаков (тому пророкиiУ російському тексті тут стоїть слово, що означає «вади», схоже на описку в слові «пророки». За змістом речення перекладено «пророки». часто кажуть, що Яакова шкода, він такий малий). Яаков не перебуває в стані наху́ш (наполегливості, упертості). Коли людина перебуває в стані Яаков, вона не знає точно волі Божої, намагається її зрозуміти, і тоді вона повинна уважно прислухатися до подій, не робити щось напролом, будь-якою ціною. Є випадки, коли Писання це однозначно забороняє, забороняє всілякі способи впливу на реальність. Наприклад, пішов чоловік із сім'ї, а ми візьмемо і зробимо приворот, ми його магічним способом повернемо. Ми магічним способом (і не важливо, працює це чи ні, важливе саме звернення до цього) притягнемо грошовий канал, магічним способом ще щось зробимо. Якась магія, яка намагається прогнути реальність під свою волю, заборонена.

Отже, ми не знаємо, в чому воля Божа, коли ми в стані Яаков. Є ситуації, коли нам неясно, чи потрібно щось робити, чи правильно якось учинити, поговорити з людиною чи ні, поїхати кудись чи ні. І тоді потрібно прислухатися до обставин. Наприклад, я не можу вирішити, їхати мені до Тель-Авіва чи ні, і кажу собі: «Якщо я зараз піду на зупинку і буде автобус, то я поїду; якщо ні – то не поїду». Або я думав про те, поговорити мені з цією людиною чи не поговорити, сказати їй щось чи не сказати? І раптом вона приходить до мене і заговорює зі мною на ту тему, на яку я хотів говорити. І я розумію, що потрібно зараз з нею говорити, це зараз буде правильно.

Ізраїль – це той самий Яаков, але в стані усвідомлення волі Божої, коли ми точно розуміємо, що те, що ми робимо, – це воля Божа. Людина створює якийсь фонд допомоги, людина займається якоюсь благодійністю, і вона усвідомлює, що вона не в стані Яаков, а в стані Ізраїль. Але є опір. Коли людина розуміє, що вона робить те, чого Бог хоче, з'являється опір. Чому є опір? Цілі благі, засоби благі. Чому не виходить? Іноді це відбувається, тому що Всевишній хоче нас чогось навчити. Є такий класичний приклад. Мама стоїть із брязкальцем і чекає, що малюк до неї доповзе. Він повзе, у нього не виходить. Але мама хоче йому дати брязкальце, мама хоче, щоб він до неї доповз, щоб він чогось навчився, щоб він, можливо, піднявся на ноги, якось навчився ходити. Можливо, якщо це протистояння бюрократії, треба бюрократії протистояти. Тобто бувають ситуації, коли потрібно кинутися, як лев, і виконати своє завдання.

Тобто знову повторю думку рава Мейшлоаха: «Є два стани. Яаков – це стан, коли ми не знаємо волі Божої. Тоді треба подивитися, як складаються обставини, чи сприятимуть обставини тому, щоб ми щось зробили. Є стан Ізраїль, коли ми розуміємо волю Божу, коли ми знаємо, що треба діяти, треба кидатися як лев, протиставляти себе обставинам і рухатися».

Отже, що ж потрібно робити? Потрібно бути в стані ка'е́т (зараз, тепер, у теперішній час). Потрібно дивитися, який зараз час, у якому я зараз стані, яка зараз ситуація, і оцінювати свої дії: чи то я зараз кинуся, я зараз рушу, я зараз рухатимусь, чи то я зараз маю чекати, як складуться обставини. Але тільки не в разі, коли це суперечить Торі, коли це заборонено. Тобто я не можу сказати: «Якщо зараз кошерна ковбаса виявиться дешевшою за некошерну, то куплю кошерну. Якщо ні, то куплю ту, яка дешевша». Тут зрозуміло, в чому воля Божа. Але якщо в якійсь ситуації є сумнів, є метання, то потрібно вдивлятися в обставини. Потрібно розуміти, що наше відчуття праведності, наше відчуття себе Біл'амом, або Моше, або пророком може дати збій, і може виявитися, що ми втратили цей дар, за цим потрібно стежити. І треба іноді не бити ослицю, а повернути в інший бік. А от коли ми точно знаємо, що́ ми робитимемо, тоді ми повинні рухатися, попри обставини.

У рабі Мейшлоаха є й інший коментар, який він сюди ж відносить. Всевишній дає заповідь не робити собі литої маски (литих богів). Лита маска – це форма, відлита з металу, для статуї, наприклад, якогось божества. Зауваження в дужках: деякі коментатори кажуть, що ця маска – гнів. Гнів так кривить людське обличчя, що воно стає схожим на маску на зразок «розійдіться, злякайтеся мене і розбігайтеся від мене». Рабі Мейшлоах перефразовує цю заповідь для інших обставин: «Не створюй собі бюрократичних правил, які не можна обійти». Тобто буває логічніше і правильніше сказати, що є місце для компромісу, є можливість відступити від правил або щось поміняти. Наприклад, зібралася людина провести бесіду, поговорити на якусь тему. Вона заходить у клас, а клас бурхливо переживає якусь іншу тему або якусь подію. Або їхала людина в машині, готувала якийсь урок і раптом почула якусь важливу новину. І можна поміняти первісний задум.

Є безліч ситуацій, які відбуваються з людьми, що тільки починають брати на себе заповіді. Вони стикаються з нерозумінням або неприйняттям цього з боку батьків чи родини. І якщо сувора галаха каже, що за жодних обставин не можна чинити так і так, то в разі, коли людина тільки стає на шлях тшуви́, є певна гнучкість. Не можна казати, що в нас так не заведено, у нас так не роблять, ми ніколи й за жодних обставин так не зробимо, тому що це й буде лита маска. Не потрібно перетворювати свою традицію, свої усталені звички, свої погляди на литу маску. Вслухайся в обставини, вслухайся у світ. Якщо ти весь час думаєш, що ти в стані Ізраїль, не роби з цього литу маску, ти можеш опинитися в стані Яаков. Іноді треба поміняти задуманий план, відступити від якоїсь традиції і вслухатися у світ. І Рамбам каже про це, і Маймонід каже: «Людина повинна кожну подію у своєму світі, у своєму оточенні, у своєму житті бачити як прояв Божественної участі». Щось сталося – уважно вдивляємося в те, що сталося, чому так сталося. Не треба через це впадати в психічну хворобу, не треба втрачати здоровий глузд, але ва́рто поспостерігати за якимись подіями, які постійно відбуваються у твоєму житті.

Ось такими думками захотілося поділитися.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Давайте на прикладі нашої тижневої глави Балак поговоримо про те, як же працює прокляття. Але спочатку трохи передісторії. Моавський цар на ім'я Балак бен Ціпор, злякавшись прийдешнього зіткнення з народом Ізраїля, вирішив звернутися по допомогу до чаклунства. Як людина дуже ґрунтовна і досить багата, він звертається до найвідомішого, найавторитетнішого фахівця свого часу в галузі чаклунства, не просто чаклуна, а людини, з якою спілкується Всевишній, людини на ім'я Біл'ам. Тора розповідає довгу, повну, перипетій історію про те, як Біл'ам добирався до місця, як він намагався прокляти народ Ізраїля і як це в нього не вийшло. І у 8 вірші 23 розділу ми читаємо зойк душі цього професіонала: «Як же я прокляну, якщо Бог не прокляв? Як я наведу гнів, якщо Господь не гнівається?»

І постає питання: якщо можна прокляти тільки того, кого прокляв Бог, то навіщо тоді взагалі потрібне прокляття? Для чого взагалі тоді Біл'ам потрібен, якщо він може прокляти тільки того, хто й так проклятий? Ми спробуємо це зрозуміти, звернувшись до коментаря Хаїма бен Атара, який відомий більше за назвою своєї книги Ор а-Хаїм (Світло життя).

Але для початку потрібно зрозуміти, як працює довготерпіння Боже. Ми знаємо, що світ побудований за принципом нагороди і покарання. Праведник отримує нагороду за свої добрі справи, отримує допомогу у своїх добрих справах, і, хоча це не завжди очевидно, ми віримо, що це так. Праведника неможливо прокляти, неможливо прокляти того, кого Бог не прокляв. Лиходій отримує за свої злі справи покарання. Тут знову варто додати, що й це не завжди очевидно, і багатьох спантеличувало процвітання лиходіїв, але це так. Чому лиходій якийсь час може процвітати? Ми знаємо, що Бог довготерплячий. І не тільки довготерплячий, у Нього є ще така якість, як рахамі́м – виховна, охоронна любов. Навіть стосовно людини, яка вчинила гріх. Господь дбає про те, щоб вона відвернулася від свого гріха, щоб вона мала можливість покаятися, повернутися на істинний шлях.

Що відбувається, коли Господь виявляє довготерпіння стосовно лиходія? Коли лиходій чинить гріх, його гріх стає ніби окремою сутністю, яка його викриває нагорі й каже: «Такий-то або такий-то створив мене». Ця сутність є водночас частиною самого лиходія, вона в ньому живе. Це одна з граней того, що Всевишнім називається носе́ аво́н (що несе гріх). Ми оточені своїми справами, як в одяг убираємося у свої справи. Але Господь, що дає життя всьому живому, у милості Своїй дає життя і цій руйнівній гріховній сутності, породженій лиходієм, щоб дати можливість лиходієві жити. Інакше гріхи придавили б його своєю масою. Коли звучить прокляття, коли людину проклинають, це прокляття підноситься нагору, підноситься перед Всевишнім (якщо воно заслужене, звісно). Воно перериває або скорочує процес довготерпіння, і в якийсь момент відбувається виливання гніву, про яке каже Біл'ам. Це саме момент, як Давид каже в Тегілім (30:6): «Бо на мить гнів Його». Тобто довготерпіння – це процес, прокляття – це подія.

І Хаїм бен Атар кількома словами пояснює, як працює прокляття. Бог каже всім цим сутностям: «Ідіть і годуйтеся в того, хто вас створив. Хто вас створив, хто вас породив, той самий грішник нехай вас і годує». І вони приходять до нього, і вони з'їдають його душу, з'їдають його життя, тому що самостійного життя ж у нього немає, він не джерело життя. І так прокляття діє в людині, руйнуючи її життя і, можливо, вбиваючи її. По суті, прокляття – це переривання, скорочення довготерпіння Божого стосовно людини, виливання Божого гніву на людину. Усе те, що Господь ніс на Собі, усі власні злі справи людини сиплються на неї згори, і під цим завалом людина руйнується і, може, навіть гине. Так виливається Божий гнів. Це, звісно, тільки один із поглядів, це знову дрівця в багаттячко роздумів.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Є такий відомий жарт, що світлофори – це єдине місце на Землі, де швидкість звуку більша, ніж швидкість світла. Не встиг ти побачити зелене світло, яке для тебе загорілося, як уже чуєш сигнал позаду і тебе підганяють рухатися вперед. Якщо ми подивимося на це очима людини, яка перебуває позаду нас (ми часто опиняємося на її місці), то нам може здатися, що хтось попереду нас бариться, що через якогось незграбу ми не встигаємо в житті, є якісь перешкоди, які нас затримують, а так би ми встигли, так би ми рухалися вперед, і тому кожен із нас гуде у свій клаксон. Потім, придивившись, зупинившись, надудівшись, ми можемо побачити, що є якийсь дідусь, який ще переходить дорогу, або хтось, хто рухається, порушуючи правила руху, хто є причиною затримки того, хто стоїть попереду. І тоді ми розуміємо, що дуділи і гнівалися просто через те, що не бачили всього, що відбувається.

Схожа історія сталася в нашій тижневій главі з людиною прозірливою, провидцем на ім'я Біл'ам. Ми читаємо про це в 22 розділі книги Бемідбар, з 21 по 34 вірш.

Біл'ам, кажучи сьогоднішньою мовою, почав дудіти у свій клаксон після того, як ослиця перший раз зійшла з дороги, побачивши ангела Господнього. А коли вона притиснула ногу Біл'ама, то йому вже боляче, уявіть собі, як він гуде у свій клаксон! І Біл'ам настільки захоплений своїм клаксоном, що навіть не звертає уваги на те, що ослиця з ним заговорила.

Потім відбувається щось дивовижне. Біл'ам визнає, що він згрішив, і каже: «Причиною мого гріха стало те, що я не все бачив». Здавалося б, ось добрий урок для Біл'ама – дивися на повну картину, вчися, ти можеш згрішити, коли ти бачиш не все, коли ти бачиш тільки частину картини. Визнаючи гріх, Біл'ам цей урок засвоює, але продовжує шлях, збираючись прокляти Ізраїль.

Далі (23:13) ми читаємо: «І сказав йому Балак: „Піди, прошу, зі мною на інше місце, з якого побачиш ти його (Ізраїль), але лише край його ти побачиш, а всього не побачиш. І прокляни його мені звідти!“

Тобто: «Можливо, ти побачиш якусь не найкращу його частину, і тобі вдасться зачепитися за щось, щоб прокляти його». Це зручно для Біл'ама. Він свідомо заплющує свої очі, щоб не побачити всього, щоб прокляти, а не благословити. І тільки коли він бачить весь Ізраїль, коли він дивиться з висоти і бачить весь ізраїльський табір, він благословляє Ізраїль.

Це те, що трапляється в нашому житті досить часто. Ми постійно дудимо в клаксон своїх скарг, кажемо, що не те з нами відбувається і не так. Можливо, так відбувається тому, що ми не бачимо ангела – не з мечем, можливо, але ангела-охоронця, який стоїть і захищає нас. Усі події нашої тижневої глави Балак відбуваються ніби за сценою, народ Ізраїля в них не бере участі. Це визволення народу Ізраїля, про яке народ Ізраїля навіть не знає, і урок для нас. Можливо, ми не бачимо низки визволень у нашому житті, і нам варто переглянути ситуацію, подивитися на своє життя під іншим кутом. Це допоможе нам перестати дудіти в клаксон і почати благословляти Всевишнього за те добре, що вже є в нашому житті, за те, що ми все ж в автомобілі сидимо, ще трішки – і поїдемо вперед.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також главу Хукат, бесіду про благословення і прокляття і тижневі глави Тори.