Бехукотай

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчати тижневу главу Бехукотай. У нашій бесіді йтиметься про благословення, які отримає народ Ізраїля, якщо дотримуватиметься заповідей Божих у Святій землі, і, борони Боже, про прокляття, які народ Ізраїля може отримати, якщо не йтиме за ними. Отже, давайте читати з 3 вірша 26 розділу.

Для сільського господарства, як і для будь-якої справи, необхідно, щоб усі обставини складалися зручним чином. Для сільського господарства – це дощ у потрібний момент, вітер у потрібний момент, сонце в потрібний момент: сільське господарство залежить від багатьох природних явищ. Але й у будь-якому бізнесі, в будь-якій справі, якою ми займаємося, важливо, щоб обставини складалися сприятливим для нас чином. І Всевишній каже: «Якщо ви живете за Моїми законами, то світ піде вам назустріч, від клімату до якихось дрібниць». Сам світ намагатиметься відповісти вам усіма своїми силами, сам світ буде зацікавлений у вашому успіху. І дерево, і земля з повеління Всевишнього самі намагатимуться додавати якесь своє зусилля, для того щоб ми отримували максимальний плід.

Це два компоненти щастя й успіху. Добре бути багатою країною, але багата країна, будь-яке багате господарство, будь-яка багата людина перебуває в постійному страху, що на її багатство хтось може зазіхнути. На багату країну можуть нападати, робити набіги й намагатися її пограбувати. Тут Всевишній каже: «Ви житимете заможно і не переживатимете за своє багатство».

Скільки разів доводиться чути від фермерів, від людей, які займаються сільським господарством, що вони так працювали, але прийшов тхір і поїв усіх їхніх курей, або ще щось таке стається. Тут усунення злих тварин зроблено з волі Всевишнього, без участі людини, без її втручання в баланс природи. Наприклад, пам'ятаєте знаменитий китайський експеримент, коли китайці спробували знищити горобців, які, на їхню думку, з'їдали посіви? У результаті китайці знищили майже 2 мільярди горобців і першого року рапортували про те, що врожай зріс. Але з'ясувалося, що комахи, яких горобці теж їдять, знищують більше посівів. Коли підросла сарана та інші комахи, яких горобці знищували, у Китаї почався голод і загинуло 30 мільйонів людей. Так закінчилася одна з найвідоміших кампаній Мао Цзедуна. Але у Всевишнього інші методи. Саме Всевишній може гармонійно, як Господар, втрутитися в природу, прибрати диких тварин так, щоб сільському господарству була користь.

І Всевишній, який тримає в руках серця всіх царів, так може розпорядитися Своєю владою, що ніхто не захоче нападати на країну Ізраїля. Але навіть якщо почнуться якісь війни, то вороги, які спробують на вас напасти, не зможуть проникнути у вашу країну, тому що ви переслідуватимете їх і обернете їх на втечу, про що ми читаємо далі.

Не від вашого меча падатимуть, падатимуть від меча перед вами, тобто вони плутатимуться між собою, буде в них сум'яття, і вони переб'ють одне одного. Є кілька битв в історії, більше в європейській історії, коли траплялося таке, що в тумані чи сп'яну солдати билися й побивали одне одного. Під час австрійсько-турецької війни біля міста Карансебеш 17 вересня 1788 року кілька австрійських солдатів, які напилися, влаштували бійку, до якої приєдналася, за легендою, вся армія. На ґрунті безладу і чуток, що це напали турки, частина армії була розсіяна і зазнала людських і матеріальних втрат. Це приклад того, яке сум'яття може бути в армії, коли її солдати божеволіють. І таке сум'яття Всевишній обіцяє посіяти в арміях ворогів, які спробують напасти на Ізраїль.

Таким чином співвідношення сил буде 1:20, тобто кожна людина оберне назад 20 воїнів. Причому коментатори кажуть, що це п'ять простих мужиків від сохи: не воїни, не якісь качки́, не герої.

І далі вже сотня оберне назад ревава́ – це таке число, яке іноді перекладають як тьма або десять тисяч людей. Тобто, коли ми зберемося в сотню, наша сила діятиме вже не в простій прогресії. Коли нас сотня, ми не в 20 разів сильніші, ніж коли нас п'ятеро, ми у багато разів сильніші. Коли ми разом, ми сильніші. Це дуже важливо, і я неодноразово про це кажу: всенародні спільні дії мають дуже велику вагу.

І знову ми читаємо тут перед вами, тобто вороги в метушні тікатимуть, падатимуть, плутаючись і воюючи одне з одним. Тут можна навести приклад з єврейської історії. Не так давно, під час однієї з воєн, єгипетські танки пройшли на ізраїльську територію в районі Синаю. Дві дівчини, які перебували на віддаленому блокпості на березі Червоного моря, пішли купатися, взагалі не знаючи, що почалися якісь воєнні дії. Вони купалися, і, оскільки вони були там самі, вони купалися в первозданному вигляді. І ось виходять вони з води й бачать, що прямо перед ними стоїть єгипетський танк. Зовсім незрозуміло, що відбувалося в цей момент у голові в дівчат, але ще менш зрозуміло, що відбувалося в голові в єгипетських солдатів, тому що танк розвертається і на повній швидкості зникає за горизонтом. Так вийшло, що тоді було взято в полон багато єгиптян, серед них і ці танкісти, і вони розповіли цю історію. Вони злякалися, тому що розсудили: «Дві єврейські дівчини, зовсім голі, так не може бути, тут якийсь підступ, це якась пастка, треба звідси швидше тікати», що вони й зробили – розвернулися й утекли.

І далі Всевишній продовжує Свої добрі обітниці.

Розплоджу і примножу вас – можна сказати, що це такий паралелізм: «Я зроблю так, що вас буде не просто більше, Я зроблю вас сильнішими, якщо ви цінуватимете цю єдність, якщо ви почнете не по п'ятеро переслідувати, а по сотні. Чим у бі́льші групи, чим у бі́льші товариства ви об'єднаєтеся, чим більше буде між вами єдності, тим більше вас ставатиме».

Тобто у вас буде великий надлишок у всьому, ви ні в чому не знатимете нестачі, хіба що, може, в місцях для сховищ. Усі сховища ваші будуть переповнені настільки, що, коли буде новий урожай, у вас ще залишатиметься частина старого врожаю, його надовго вистачатиме.

Господь каже: «Я постійно буду присутній у вашому народі, і дух Мій, отже, буде присутній серед вас і водитиме вас. Ви будете Моєю сім'єю, Моєю великою сім'єю будете ви. Я буду вам Богом, а ви будете Мені Моїм народом, Моїми родичами». Ми вже говорили про те, що в окропленні кров'ю жертовника, в цій частині жертвоприношень є поріднення з Богом.

Господь каже: «Ось свідчення того, що Я вже зробив. Я звільнив вас від усякого рабства, від усякої залежності, вивів вас із країни, яка вас поневолила повністю. Ви знаєте Мою силу, ви знаєте, на що Я здатний, яким великим може бути Моє благословення. Дотримуйтеся Моїх законів, слухайте Мої заповіді, і все у вас відбуватиметься вчасно. Живіть у Моєму часі: це шабба́т, це шміта́ (сьомий рік), це йовель (ювілейний рік)». Шміта́ – це час, коли все стає спільним: у мене нічого свого немає, і я готовий до цього. Ювілей – час, коли кожен повертає своє, коли я вже не можу залишатися чиїмось рабом і бути в чиїйсь залежності, я мушу вийти на волю, навіть якщо мені не хочеться, навіть якщо я звик до рабства. Адже рабство в ті часи (ми говоримо про єврейське рабство) трохи не таке, як ми собі уявляємо. Це існування найманого працівника, який працює за їжу, за скромну плату (можна порівняти з найманим працівником сьогодні). І раптом у ювілейний рік йому кажуть: «Іди і відкривай свій бізнес, починай свою справу, будь самозайнятим, будь самостійним, годуй себе сам. Закінчилися всі майстер-класи, які ти тут, у рабстві, отримав у людини, яка настільки добре керує своїм бізнесом, що в неї є наймані працівники. Тепер хочеш не хочеш – іди займайся своєю справою». Це дуже сміливе рішення, такий от вихід на волю, але його потрібно здійснити. І Всевишній каже: «Якщо ти в рамках, у ритмі Мого часу живеш, тобі все сприятиме на благо, весь світ». І це все часи Божі, часи, які у Всевишнього існують. І Всевишній каже: «Якщо ви все робитимете вчасно, то у вас усе відбуватиметься вчасно, сам світ піде вам назустріч, і свідчення тому, що Я – Господь, Який вивів вас із рабства, Я вже зламав над вами поневолення, ви вільні».

Плоди від усього того, що ви робите, вам не дістануться. Увесь світ буде проти вас, і вороги ваші прийдуть і з'їдять те, що ви сієте.

Ми говорили, що фраза: Я оберну до вас обличчя Своє – це частіше в позитивному контексті, але тут це зовсім не в позитивному контексті, тут це означає: «Я особисто вами займуся, Я розбиратимуся з вами. Ви опинитеся в ще гіршій ситуації, ніж вороги ваші, коли ви були б благословенні, коли сто ворогів утікали від п'ятьох людей. Тут ви втікатимете від власного страху без того, щоб хтось вас переслідував. Чому так? Тому що ви відчуватимете страх через те, що розірвали стосунки зі Мною, через Мою присутність у цьому світі».

Може так обернутися, що ґалу́т (вигнання) замість 70 років триватиме 490 років. Можливо, це й було побоюванням Даніеля, про що він гаряче молився (9:4–19). Господь каже: «Якщо ви не послухаєтеся, попри покарання, Я не рік вам накину, не замість 7 років сидітимете 8, ні. Я вам дам 49 років, ви в 7 разів більше отримаєте покарання».

Тобто, з одного боку, небеса не дадуть жодної вологи, вони будуть як залізо, що не запотіває. З іншого боку, земля буде як мідна, тобто всі плоди, всі свої скарби, які ти в ній зберігатимеш, усе підгниватиме через те, що земля запотіватиме, як мідь, і ця волога все псуватиме.

Тобто тут навпаки, земля з усіх сил опиратиметься вам. Якщо в 4 вірші ми читали, що навіть е́ц гассаде́ (польове дерево), тобто дерево-дичка, вам дасть плоди, то тепер сказано е́ц га'а́рец (дерево землі), яке в саду, навіть воно не даватиме плодів.

Слово ке́рі іноді перекладають як випадково, тобто від випадку до випадку виконуватимете заповіді. Але інший і найімовірніший, як мені здається, тут переклад: якщо ви уперто ходитимете проти Мене, якщо ви віддалятиметеся від Мене.

Слово шхо́ль (утрата, смерть дітей) означає батьківське сирітство, цього слова немає в російській мові. В івриті є слово ято́м (той, хто втратив батьків) і слово шаку́ль (той, хто втратив дітей), цьому слову немає в російській мові синоніма. Ці тварини знищать ваших дітей, і зроблять вас батьками, які втратили дітей, зроблять вас бездітними, сиротами за дітьми вашими.

Тобто все сільське господарство, на яке ви спиралися (дослівно написано мате́ – посох або опора), забере Господь. І буде у вас так мало хліба і такий дорогий буде хліб, що пекарі будуть суворо-суворо міряти, відмірювати вам хліб, як за карткової системи.

Для чого Всевишній дає такі покарання? Це просто жорстокий Отець, який карає всіх неслухняних, карає всіх тих, хто з Ним не згоден, і всіх тих, хто відступає від Його волі? Чи все-таки тут є щось інше, щось інше за цим стоїть? Ми часто бачимо, що людина звертається до Всевишнього в той момент, коли, як сказано в книзі Дварім, «твоє життя висітиме перед твоїми очима», коли людина впадає у відчай і розуміє, що тільки Всевишній може їй допомогти. Немає ні банківського рахунку, ні друзів, ні якоїсь допомоги від природи: нізвідки, крім як від Всевишнього, людина не може чекати допомоги. Ми спостерігаємо це і часто знаємо зі свідчень людей, що саме в такий момент людина звертається до Всевишнього. І навпаки, коли в людини є якесь майно, якесь багатство, щось, за що можна зачепитися, то людина і віру свою, і уповання своє спрямовує на це: «Слава Богу, в мене є сто тисяч доларів у банку. Слава Богу, в мене є три квартири, і, якщо що, я зможу їх здавати. Слава Богу, в мене є багаті родичі, які, якщо що, допоможуть». Тобто, з одного боку, слава Богу за це, а з другого боку, слава Богу, що я вже не мушу тільки на Бога уповати. І дуже рідко в такій ситуації можна почути: «Слава Богу, в мене є Бог, є Бог, який мене не покине». І виходить, що часто людина 90% свого уповання спрямовує на себе і десь 10% – на Всевишнього. І це наша реальність, реальність, зокрема, віруючих людей. Тому Всевишній каже, що, якщо майно людини, якщо те, що вона має, її багатство якесь, її якась сила, якщо все це дозволяє їй набратися сміливості й відійти від Всевишнього, забути, що Всевишній – це наш Бог і ми Його народ, забути, що уповання має бути 100% на Нього, то Всевишній поступово забирає всяку впевненість, яка стоїть між нами і Ним. Якщо все це, як якір, дозволяє нам триматися за цей світ і не уповати на Нього, тоді ми й отримуємо відповідні результати, тоді Всевишній починає бити наших ідолів, які нас від Нього віддаляють. Але, якщо наше майно сприймається як Його благословення, наближає нас до Нього, воно зростатиме і множитиметься, і ми багатітимемо і прославлятимемо Його своїм майном, своїм достатком.

З Божою допомогою ми продовжуємо вивчати тижневу главу Бехукотай і читатимемо 26 розділ із 27 вірша. Всевишній продовжує говорити про ті покарання і прокляття, які переслідуватимуть народ Ізраїля, якщо народ уперто не дотримуватиметься Його волі.

Траплялися в історії Ізраїля такі страшні події. Є про це згадка і в Танаху, і мідраші розповідають про це. Це, на жаль, мало місце і в ХХ столітті, і траплялося в німецьких концентраційних таборах. Це дуже страшна ситуація.

Мідраш розповідає про чоловіка на ім'я Дуек бен Йосеф, який залишив по собі багату спадщину своїй вдові. У тієї була маленька дитина, і вона щоразу жертвувала в Храмі кількість золота, еквівалентну її вазі, і, крім того, багато ще жертвувала. Але, коли сталася облога Єрусалима, вона змушена була з'їсти свою дитину. Мідраш каже, що Їрмеягу оплакував її і питав: «Як таке може бути?!» І з небес відповіли: «А як може бути, що когена вбивають у Храмі?» Йдеться, звичайно, про кров Зхар'ї, якого було вбито на подвір'ї Храму за наказом царя Йоаша (2 книга Діврей гаЯмім, 24:21). Багато нещасть такого роду траплялося з народом Ізраїля.

Висоти – маленькі гірки, пагорби, сопки використовувалися для поклоніння іншим богам. Хама́н – це рідкісне слово, яке вживається тут і в книзі Діврей гаЯмім і, мабуть, означає місце поклоніння сонцю (хоча немає даних, що за часів дарування Тори в Ізраїлі існував культ поклоніння сонцю, він виник пізніше).

Ще одне дуже цікаве слово ґілулехе́м. Річ у тім, що ідол в івриті – це елі́ль, і можна було б сказати елільлехе́м (ідоли ваші). Але Всевишній тут використовує гру слів: ґалу́л – це кульки гною, таким чином можна сказати, що ґілулехе́м – це не ідоли ваші, а гноєбоги ваші.

Мідраш розповідає історію про пророка Еліягу, який одного разу зустрів дуже хворого і опухлого хлопчика, що лежав на купі якогось сміття. Пророк Еліягу спитав його: «Хлопчику, ти чий? У тебе є батьки?» І хлопчик відповів: «Ні, в мене нікого не залишилося. Я тут сам, і мені страшно». І пророк Еліягу сказав йому: «Хлопчику, я можу навчити тебе молитви, яка тобі допоможе. Повтори за мною: «Шма́ їсрае́ль адона́й елоге́йну адона́й еха́д – Слухай, Ізраїлю, Господь, Бог наш, Бог один!» Але хлопчик сказав: «Ні, я цього не скажу. Мої батьки ніколи не вимовляли ім'я цього Бога, і я не стану його вимовляти». Хлопчик дістав з-за пазухи якогось маленького божка, поцілував його і тут же помер.

На жаль, ми знаємо, що всі види ідолопоклонства стали дуже поширені в Ізраїлі в період Першого Храму. Це часто збиває з пантелику людей, які читають Танах і кажуть: «Не могло бути такого в Ізраїлі, як ви кажете, тому що ось же ясно написано, що Тора це забороняє!» Але потрібно розуміти і пам'ятати, що народ Ізраїля не дотримувався або не завжди дотримувався заповідей Тори. І навіть навпаки, можна сказати, що майже ніколи весь Ізраїль за Торою не жив. Ми живі завдяки милості та довготерпінню Всевишнього. Тому, коли ви намагаєтеся припустити, що чогось не було, тому що Тора це забороняє, з цим треба бути обережними. Правила забороняють перехід дороги на червоне світло. Ви що, жодного разу не бачили людей, які переходять вулицю на червоне світло? Ізраїль був ще більш бунтівним щодо заповідей Всевишнього.

Отже, Всевишній каже: «Я знищу ваші капища і кину ваші трупи на руїни цих капищ».

Покарання наростає, і вже немає не тільки зв'язку з Богом, а й зв'язку з країною немає. Всевишній каже: «А навіщо Мені на Святій землі народ, який не живе у святості, який Мені не поклоняється?»

Фразу вашамему́ але́га оєвехе́м гайошеві́м ба можна перекласти двома способами. Перший: і дивуватимуться, вражатимуться мірі руйнування, яке сталося, ті ваші вороги, які оселяться на вашій землі. Вони побачать і скажуть: «Які великі міста були тут, які сади були тут, чому все це загинуло?» А інакше можна зрозуміти так: вона (земля) буде порожня і для ваших ворогів, які оселяться тут після вас. Навіть ворогам вашим вона не даватиме нічого. Вони намагатимуться, але нічого не зможуть із землі витягти.

Земля задовольнить своє бажання суботувати: «Якщо ви не даєте землі відпочивати раз на сім років, то Я дам їй відпочивати. Я дам їй усі ті роки субот, яких ви не дотримувалися. І відповідно до вашого недотримання суботи для землі ви отримаєте покарання, а земля отримає своє право на суботу». Всевишній ніби каже нам тут: «Моя земля все одно житиме за Моїми законами, Мої закони все одно здійсняться. З вашою участю – вам на благословення, без вашої участі – вам на прокляття. Але Моя воля, Мій закон здійсниться. Вирішуйте самі: чи хочете ви, щоб цей закон став благословенням для вас, чи ви хочете, щоб це стало вам прокляттям? Хочете ви жити за Моїми законами чи хочете бути караними за Моїми законами? Будете ви частиною проблеми чи частиною розв'язання проблеми? Вирішувати вам».

Я вже говорив і повторю тут ще раз: м'якість серця – це не те, що російською мовою називається м'якосердий або добрий. М'якість серця – це боязкість, не обов'язково в негативному сенсі, це просто людська якість. Розповідається, що перед війною коген ґадоль проходив перед військом і говорив: «Той, хто слабкий серцем, рах лібо́ (м'якосердий), хай іде додому». М'якосердість споріднена з боязкістю, це якість, яка в людини є. Не завжди з нею обов'язково боротися й долати її для того, щоб виходити на війну, але, коли Всевишній пом'якшує серце в такому сенсі, як тут, людина починає жити страхами.

Тобто Всевишній каже: «Я вселю у вас цю м'якість серця і постійне відчуття переслідування, постійне відчуття, що за вами хтось женеться». Це відчуття, з яким живе грішник: постійне очікування суду, постійне очікування чогось, що може на нього обрушитися.

Що означає будете губити одне одного в країні язичників? Це означає асиміляцію, народ розчиниться, змішається з іншими народами, це й зараз відбувається: коли народ повертається в країну, ми це бачимо. Дуже багато людей розсіялося, загубилося. Один брат живе в Америці, інший – в Австралії, і припинилися стосунки, перервалися зв'язки. Скільки братів і сестер, батьків і дітей знаходять зараз одне одного. Скільки людей, які втратили свої єврейські документи, намагаються відновитися, намагаються дізнатися: «А чи єврей я взагалі?» Колись їхні предки через гоніння сховали, втратили або зробили собі інші документи, а діти досі через це страждають.

Те, що людина не може повернутися на шлях Всевишнього в країні чужій, відбивається і на її дітях. Ми можемо побачити покоління, які відходять від єврейства, які тікають у якісь інші релігії. І ми бачимо центри буддизму і центри інших релігій, і раптом виявляється, що їх очолюють люди з прізвищем Коен або з прізвищем Кац. І це невигадані історії.

Ми знаємо, що завіт з Яаковом – завіт про охорону, про те, що Всевишній завжди буде з нами. А завіт з Аврагамом – це завіт про спасіння, одна з важливих частин єврейської історії. Це завіт, під час укладення якого Всевишній обіцяв Аврагамові, що виведе нас із вигнання. Це завіт, пов'язаний із поверненням із вигнання.

Всевишній каже: «Усе, що з вами станеться – і коли ви будете вигнані із землі, і коли ви будете покарані за свої гріхи, і коли ви будете, не дай Боже, поїдати своїх дітей – це все покарання, але вони завжди для вашого виправлення, для вашого повернення на Святу землю».

Всевишній каже: «Я відправив цей народ свого часу у вигнання в Єгипет. І народ був у поневоленні, і в приниженні, і в зневазі в язичників. Але Я показав Свою силу на них і вивів їх, і не просто вивів їх, а вивів їх на очах у всіх язичників на славу Свою і на доказ усім, що це Мій народ. Я це згадаю, і Я так зроблю знову. Я не просто виведу цей народ із ґалу́ту (вигнання), не просто покараним скажу: „Гаразд, виходьте з кутка!“ Ні, Я виведу їх, як Я вивів їхніх предків з Єгипту на очах у всіх народів, щоб увесь світ побачив диво повернення Ізраїля на свою землю.

Ми вже неодноразово говорили, що хукі́м (закони) – це взаємини зі Всевишнім, мішпаті́м (суди, устави) – це взаємини між людьми, але тут є ще й торо́т (вчення). Вчення – це навчання, методологія: як діяти, коли ми не знаємо конкретного закону, чим керуватися, як чинити в нових, незнайомих нам ситуаціях. Це настанова в нашій мудрості, щоб наша мудрість могла пізнавати і знаходити якісь нові рішення, коли немає конкретних вказівок. Це почуття праведності, почуття чистоти, до яких Всевишній нас підводить. Це договір про дружбу, співпрацю і про відновлення співпраці, якщо дружби не вийде, трудовий договір, який Всевишній передав і уклав через заступника Тори, повіреного Моше з усім народом Ізраїля.

З Божою допомогою ми з вами закінчуємо вивчення глави Бехукотай і також закінчуємо вивчення книги Ваїкра. Ми читатимемо останній, 27 розділ книги з 1 вірша.

Тобто людина, перебуваючи в якійсь складній ситуації або просто так, пообіцяла Всевишньому не корову, не вола, а себе і сказала: «Якщо Ти мене врятуєш, якщо Ти мене визволиш, то я весь належатиму Тобі». Зрозуміло, люди не продаються, тим більше Господу: все й так належить Йому. І можна було б сказати, що він як той, хто присвятив себе Господу, піде на роботу в Храм і буде, можливо, перебувати в храмовому служінні за їжу, потрапляючи тим самим у рабство до когенів. Але Господь тут каже: «Викупи себе за оціночною вартістю».

Слово бе'еркеха́ (за оцінкою, е́рех – цінність, вартість) тут вживається трохи незвично, воно закінчується суфіксом присвійного займенника другої особи ха, тобто за твоєю оцінкою. Але воно перетворилося на усталену форму без суфікса і так вживатиметься впродовж усього розділу. У Танаху трапляється кілька випадків подібного вживання.

Отже, Всевишній каже, що не сама людина стає рабом, але вона дає якийсь грошовий еквівалент своєї здатності до роботи, своєї здатності до праці.

Якщо перерахувати вартість срібла в одному святому шекелі, то вийде приблизно, десь 10 доларів (19,6 грама срібла по 0,5 долара), тобто співвідношення один до десяти. І тоді виходить, що чоловік віком від двадцяти до шістдесяти років має дати за себе викуп у 500 доларів.

Можна, звісно, обуритися і сказати: «Який страшний Бог, який цінує жінку менше за чоловіка». Але ми пам'ятаємо, що йдеться про здатність до праці. Якщо припустити, що жінці через її слабкість дається знижка, то все може виглядати по-іншому. Водночас ми маємо розуміти, що чоловік у ті часи був годувальником сім'ї, був тим, хто воює, захищає, здобуває, забезпечує. Тому природно, що заробіток чоловіка в ті часи був більшим, і викуп за чоловіка відповідно належить більший.

Зазвичай, коли ми говоримо про дитину до п'яти років, це нагадування про те, який непростий був час. Викуп здійснюється з того моменту, як їй виповнюється місяць. Дожив до місяця – значить вижив. Далеко не всі доживали, тому оцінка дається з місячного віку.

Тора завжди милостива до тих, хто не може щось дати, не може щось пожертвувати. Якщо в людини не вистачає коштів, то ми маємо пам'ятати, Хто забезпечує когенів, Хто забезпечує весь світ. Всевишній – Найбагатший у світі спонсор когенів народу Божого, тому вони не повинні намагатися вимагати гроші в людей. Йдеться тут про людину, яка дає добровільну пожертву, добровільно передає якісь гроші, і коген може сказати їй: «Не так багато, стільки не треба, дай менше, щоб твій бюджет не постраждав». Я знаю, що є інші варіанти, і доводилося чути, коли на якихось зібраннях людей закликають пообіцяти, скласти обітниці Всевишньому: «Я принесу стільки-то і стільки-то». А потім починають за них молитися, щоб Бог дав їм можливість ці «стільки-то і стільки-то» принести, а якщо в них не виходить, то називають їх боржниками. А от тут ми бачимо, що Тора пропонує зовсім інший шлях: навіть якщо людина вже щось пообіцяла, коген може і має їй сказати: «У тебе немає? Дай менше, дай стільки-то і стільки-то». Тора піклується не тільки про когена, а й про людину, яка дає пожертву. Коген існує заради цих людей, а не навпаки, не ці люди заради когена.

Тобто, якщо людина сказала: «Ось цього баранчика я принесу в жертву», вона не може його поміняти. Не можна сказати: «Занадто жирно буде на жертву цього баранчика, дам-но я якогось гіршого», або навпаки сказати: «Соромно перед очима Всевишнього з'явитися з таким баранчиком, можна щось краще взяти». Ні, намір сам по собі дати щось Всевишньому – уже благо. Тому якої якості баранчика пообіцяв, такого й приноси в жертву.

А якщо я все ж спробую поміняти і скажу: «Ні, цей баранчик не дуже добрий, принесу я якогось кращого», або навпаки: «Цей баранчик занадто добрий, принесу-но я якогось гіршого», то тоді давай обох приноси в жертву.

Хто знає, які тільки роботи виконуються в храмовому служінні, і цілком можливо, що знайдеться місце для осла чи для коня. І ті, хто управляє святинями, можуть просто продати цю тварину. Крім того, йдеться про дари когенам, і в когена може бути своє господарство.

Чому це важливо, щоб коген її оцінював? Навіщо оцінювати конячку чи ослика, якого я подарував?

Виходить, що я ніби подарував спочатку тварину Храму, а потім забираю, і це негарно виходить – передумувати. Тому як неустойку я маю дати п'яту частину від оцінки. Як визначається п'ята частина? За однією версією можна сказати, що є чотири чверті: ціле ділиться на чотири чверті, тобто чотири частини по 25%. Я додаю п'яту частину до чотирьох, тобто додаю 25%, і виходить 125% від оцінки когена. За іншою версією, є п'ять частин у цілому, кожна частина по 20%. І коли я додаю шосту частину до п'яти, виходить 120% від оцінки. Рахують по-різному, але в будь-якому разі я маю додати, щоб забрати те, що я вирішив присвятити Господу, щоб це не виглядало так, що я просто передумав.

Той самий принцип, що й з твариною.

Тобто якщо на цьому полі можна посіяти 8 мір, то 50 x 8 = 400 шекелів коштуватиме це поле.

Тобто, якщо ми сказали, що поле коштує 400 шекелів до ювілейного року, це 8 шекелів на рік. Минуло 10 років – і поле коштуватиме на 80 шекелів дешевше, вже 320 шекелів.

Тобто якщо я присвятив поле, передав його когенові в розпорядження і не викупив його протягом якогось часу, а коген за цей час вирішив, що поле йому не потрібне, а от гроші потрібні, і він це поле продав, то все, я вже не можу прийти і викупити моє поле в цьому випадку.

Можна було очікувати, що в ювілейний рік поле до мене повернеться, але – ні. Повторимо, щоб зрозуміти: якщо я дав, присвятив свій маєток когенові, то я можу його викупити. Але якщо я його не викупив або якщо коген продав його комусь, то я вже не зможу його викупити, і в ювілейний рік це поле стає вічним володінням когена, до мене воно не повернеться.

Тут ідеться про таку ситуацію: я купив у когось поле до ювілейного року (ми пам'ятаємо, що землю не можна купити у вічне користування), і я вирішив його присвятити Господу. У цьому випадку, звісно, коген не може його забрати, тому що поле ж фактично не моє, точніше, воно моє тільки на якийсь час.

Саме поле я не передаю, я можу ним користуватися й далі. Я ніби викуповую в когена вартість його оренди за оціночною вартістю до ювілейного року і цього ж дня даю ці гроші у святиню Господу.

Тут можна здивуватися, тут уже настав час здивуватися, і запитати: «Навіщо взагалі все це робиться? Про які випадки йдеться? Чому раптом людина присвячує Всевишньому то баранчика, то вівечку, то кізочку, то дерево, то дім, то поле? Звідки взагалі все це?» І треба зупинитися і зрозуміти, що народ живе поруч зі Всевишнім і постійно відчуває благодать Всевишнього, відчуває милість Всевишнього. І тому, відчуваючи у відповідь любов до Всевишнього, народ сам хоче пожертвувати, дати щось від себе Тому, від Кого він отримує і духовний, і матеріальний хліб. Ми живемо в суспільстві, в якому нас привчають жертвувати, і нам часто вчителі кажуть: «Давайте, жертвуйте, жертвуйте!» Але Тора говорить про те, що є люди, у яких давати, щось пожертвувати Всевишньому – це спонукання серця. І на цій добросердості, на добрих серцях людей насамперед будується вся храмова економіка.

Для господаря поля ситуація не змінюється: він би отримав його в будь-якому разі назад у ювілейний рік.

Один ґер – це приблизно один грам срібла. Всевишній каже: є єдиний стандарт з оцінки, і це не в юанях, не в єнах, не в рублях. Усе відбувається в храмових (святих) шекелях, одиницю оцінки неможливо змінити, жодних валютних махінацій провернути тут не вийде – у нас усе чесно.

Будь-який первісток худоби, який народився в мене, уже належить Господу. І те, що Господу вже належить, як сказав Господь: «Мені – всі первістки», я не можу Йому присвятити, первістки вже Йому присвячені, я маю ставитися до них як до присвячених. Тому я не можу сказати: «Якщо в цієї корови народиться теляточко, я його присвячу Всевишньому». Ні, воно вже присвячене Всевишньому – це не моє, і я не можу це роздавати.

Можна було б подумати, що тоді – окей, і первісток коня, і первісток віслюка чи первісток верблюдиці теж присвячені Господу, тобто я міг би подумати, що й первістків нечистих тварин теж не можна Всевишньому присвячувати. Пам'ятаємо, що 11 вірш уже розповів нам про присвячення нечистої тварини. І тут Тора говорить про первістків таких тварин для того, щоб я зрозумів, що з нечистої тварини я можу присвячувати первістків Всевишньому. Знову-таки в господарстві може виявитися корисним верблюденя, віслючок або лоша, і тому, якщо я пожертвував первістка з нечистих тварин, я можу викупити його за його вартість, додавши п'яту частину. Храмові або когенські скарбники можуть їх продати за їхньою вартістю, і якщо не я їх викупив, то все, поїзд пішов, я вже їх викупити не зможу.

Тут ідеться про ситуацію, коли я заздалегідь щось Господу присвятив, чого я ще не маю. Наприклад, якщо воїни кажуть: «Коли ми ввійдемо в якесь місто, то все майно, яким ми там заволодіємо, буде святинею Господу», то от це не можна продати, викупити чи обміняти. Якщо я знайшов у захопленому місті якусь коштовну посудину, якийсь предмет чи якусь людину (як на ті часи), я не можу їх ні викупити, ні продати: це все святиня Господу, і це ніяк не обговорюється.

Я знаю, що сьогодні є багато різних конвенцій і законів, які говорять про те, що треба брати полонених, утримувати полонених і не можна вбивати мирних жителів. Тора передбачає дещо інше ставлення. Якщо ми, воїни, перед боєм сказали: «Ми ввійдемо в місто і вб'ємо там усіх (як каже Танах, усіх, хто мочиться до стіни), знищимо всіх у місті, якщо ми його візьмемо», то все буде закляте Всевишньому: нічого й нікого не можна ні продати, ні обміняти, ні викупити. Можливо, правильно буде сказати, що з тих стосунків людство виросло: як сьогодні заборонено рабство, так і заборонено вбивство беззбройних полонених.

А Тора продовжує говорити про храмову економіку. Ми говорили про те, що́ дається людиною добровільно, але є й певні зобов'язання.

Десятина з усіх плодів землі – це те, що житель країни Ізраїля зобов'язаний віддавати левитам. Дуже важливо тут пам'ятати, що це наша заповідь, наш обов'язок перед Господом, перед Всевишнім. Ні перед рабином, ні перед учителем, ні перед пастором, ні перед кимось іще, а саме перед Господом. Оскільки не всі живуть в Ізраїлі, і Храму сьогодні немає, і левитського служіння сьогодні немає, нам відкривається в серці те, як присвячувати ці гроші Господу. Звісно, добре підтримувати вчителів, будь-який учитель існує завдяки підтримці, але вибір – за серцем людини.

Якщо в мене виросли яблука, і я зібрав 200 кілограмів яблук, то по 5 шекелів за кілограм мій урожай коштуватиме 1000 шекелів. І якщо я хочу замість яблук дати гроші, то я маю доплатити п'яту частину (як ми сказали, це може бути 1200 шекелів або 1250 шекелів), я маю додати грошей.

Примітка в дужках: буває ситуація, коли я перекуповую чужу десятину. Наприклад, я бачу, що мій сусід Хаїм виростив 100 кілограмів яблук і віддає врожай у десятину. Я можу сказати когенові: «Я викуповую». Навіщо це мені? Можливо, для того, що я хочу у своєму цеху зробити більше варення, або для того, щоб це самому з'їсти, не важливо. У цьому випадку я викуповую чужу десятину за закупівельною вартістю, тобто я не маю додавати до неї п'яту частину: адже я не передумав, я просто викуповую, таке право є.

Коли я заганяю овець у загін, вони в мене стрибають через паркан, я їх рахую (як рахують овець перед сном), і кожна десята, яка пройшла під жезлом, – Господу. Я не вибираю жирнішу, або худішу, або білішу, або темнішу. Я кожного десятого у випадковому порядку присвячую Всевишньому.

І останній вірш нашої глави, останній вірш книги Ваїкра:

Це заповіді, які Господь повелів Моше передати синам Ізраїля. Ми вже не вперше зустрічаємося із застереженням на горі Синай, хоча народ уже пішов від гори Синай, уже й Намет Зустрічі стоїть, і багато що ще сталося. Але ми бачимо, і я про це говорив: Тора не завжди дається в хронологічному порядку, в Торі немає суворої хронології, і це один із таких прикладів. Це заповіді, які Моше отримав від Всевишнього на горі Синай.

А ми закінчили з Божою допомогою книгу Ваїкра. Складна книга, сподіваюся, що з Божою допомогою вона стала трохи ближчою, трохи зрозумілішою. Слава Богу за цю можливість – кожного року перечитувати Тору, кожного року відкривати щось нове для себе. Велика справа – закінчення якоїсь книги, якогось трактату, дехто навіть свято з цього приводу влаштовує. Благословенний Всевишній, який дає мудрість своїй крові й плоті. Хвала Всевишньому, Милостивому Богу!

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Для продовження: глава Бегар про суботній рік і ювілей, благословення і прокляття в Дварім 28, бесіда про завіти і тижневі глави Тори.