Бемідбар

Ми з вами закінчили вивчати книгу Ваїкра, але Тора ніколи не закінчується, тому ми починаємо з Божою допомогою вивчення книги Бемідбар з першої тижневої глави, яка має ту саму назву, що й уся книга, і читатимемо з 1 вірша.

Як я вже згадував, у євреїв не було фантазії на назви книг, і тому їх називали за одним із перших значущих слів. Слово бемідба́р (у пустелі) стало назвою і книги загалом, і тижневої глави.

Отже, початок місяця іяр, весна, це приблизно травень, пустеля Синай, теплішає (там і взимку ж не холодно), і Всевишній звертається до Моше і дає йому повеління.

Слово ґульґо́лет дослівно означає череп, але вживається у значенні голова, коли йдеться про підрахунок. Отже, треба полічити, образно кажучи, поголів'я синів Ізраїля за всіма колінами.

Скажімо так, це придатні до військової служби або військовозобов'язані. У пересуванні Ізраїля пустелею має бути порядок, і найкращий із порядків – розподілити людей так, щоб кожен знав, з якого він коліна, і кожне коліно знало своє місце при розташуванні табору, щоб усе було спокійно, мирно, і кожен перебував би на своєму місці, можливо, готувався б до своїх функцій. Кожен зараховується до свого війська, до своєї армії, в якомусь розумінні цього слова. А в армії має бути порядок і облік. Тому Всевишній велить Моше і Агарону всіх порахувати і правильно розподілити. Але вони не робитимуть це тільки вдвох, про це ми читаємо далі.

Тобто разом з вами в процесі перепису й обліку всіх колін будуть 12 представників, по одному з кожного коліна, яких Всевишній і назве, щоб Моше і Агарон не мали труднощів з вибором.

Ім'я Еліцур означає Бог – мій творець. За одним зі значень слово цур пов'язане зі словом цура́ (форма), тобто Бог формує мене. Інше значення імені – Господь мій – скеля. Ім'я Шдейур означає Шаддай – світло моє. Як ми знаємо, Шаддай – це одне з імен Бога.

Так сталося, що ім'я Шлеміль стало синонімом слова недотепа, роззява і так далі, з подачі німецького письменника Альдерберта фон Шаміссо, який так назвав головного героя своєї книги «Незвичайна історія Петера Шлеміля» (1814). Але нічого поганого в цьому імені немає, навпаки, Шлемі'ель означає Мій шалом (мій мир) – Господь. В імені його батька, Цурішаддай, знову трапляється слово цур, про яке ми вже сказали, тобто це або Скеля моя Шаддай, або Той, Хто мене створює – Шаддай.

Ім'я Нахшон – зменшувальне від слова наха́ш (змій), тобто змієня. Ми повинні пам'ятати і завжди тримати в голові, що наші предки не соромилися давати такі імена, як Келе́в (собака), Зе'е́в (вовк), Хамо́р (осел) або от як тут Нахшо́н (змієня). Це не вважалося ганебним, бо людину нарікали так через якісь якості тварини, не обов'язково малася на увазі дурість, і це не соромно. Ім'я його батька, Амінадав, означає Бог мій щедрий.

Наставник коліна Іссахара – Нетанель (Бог дав) бен Цу'ар. Ім'я Цу'ар походить від слова ца'ар – помічничок, хлопець, який легко може допомогти, юний помічник, підтримка татові.

Ім'я Елі'ав означає Бог мій батько. Ім'я Хелон – солдат, боєць, бравий чоловік.

Ім'я Елішама означає Бог почув мене, або просто Бог почув. Амігуд – Бог мій прославлений. Ґамлі'ель – визволив мене Господь. Дієслово ліґ'о́ль – рятувати, визволяти, ґо'е́ль – визволитель, відкупитель. Пдацур – викупитель або звільнитель мій, скеля. Це інше значення слова спокута, від дієслова ліфдо́т (викупляти). Дієслово пада́ (в минулому часі) означає, що за людину заплачено якийсь викуп, її взято з полону або звільнено. І це також ім'я, що натякає на Всевишнього.

Авідан означає батько мій судить. Ґідоні, це ім'я, найімовірніше, пов'язане з місцем, яке називається Ґе́да, тобто ґеда́єць, якщо вільно перекласти.

Ім'я Ахі'езер означає брат мій на допомогу мені. Амішадай означає мій Бог – Шаддай.

Паґі'ель – це означає той, хто зустрічається з Богом, хто молиться з Богом. Ім'я Ахран походить від значення кореня аха́р (той, що міцно стоїть).

Ім'я Ельясаф – Бог мій додасть, Бог мій благословить мене щедро. Ім'я Де'у'ель (Ре'у'ель) – той, хто знає Бога, обидві форми імені є скороченнями від Дару'ель.

Ім'я Ахіра – брат мій ближній мені, це натяк на бажання миру в сім'ї. Ім'я Ейнан означає людина з добрими очима, походить від слова айн – око. Ось такі імена були в той час.

Тобто діяли вони швидко, довго не планували. Того ж дня вони покликали названих людей і зібрали всю громаду.

Цікаве слово їт'яльду́ – породоводили їх, якщо перекладати прямо. Толдо́т – це родовід, легіт'яле́д (від того ж кореня йуд-ламед-далет, що й слово лале́дет, народжувати) – це буквально означає «породоводжувати», слово, яке трапляється тільки тут. Тобто склали їм генеалогічне дерево за родинами, для кожного з них.

З 20 вірша починається перелік для кожного з колін, яка чисельність вийшла. Перелік цей буде однорідним, одноманітним, і комусь може здатися нудним. Тому, якщо вам так здасться, просто перегорніть уперед, бо далі буде просто переклад. Якщо вам цікаво почитати текст івритом, навіть цей нудний одноманітний текст, то ласкаво просимо.

І далі Тора говорить тією ж самою мовою, іноді Тора не надто вправляється в різноманітті мов.

На цьому закінчується цей довгий і, як комусь може здатися, занудний список. Але треба пам'ятати, що його складено за повелінням Всевишнього.

Чому так? Тому що щодо левитів буде особлива, окрема вказівка.

Дієслово ліфко́д, яке ми протягом усієї глави вживали в значенні враховувати, обчислювати, тут має значення призначати, ставити (слово ѓафке́д це наказовий спосіб дієслова). Наприклад, пакі́д сучасним івритом – службовець, мефаке́д – командир, пкуда́ – наказ, повеління, летавке́д – функціонувати. Ось таке ось багатозначне слово.

Тобто табір Ізраїля буде влаштований так, що в самому центрі буде Намет свідчення, навколо нього – левити, а навколо левитів – решта колін Ізраїлевих (про це ми читатимемо в другому розділі).

Намет Зустрічі – це велике благословення для народу. Але це і дуже небезпечний об'єкт, якщо ставитися до нього без належного трепету, без належної обережності. І тому левитів обрано на це служіння: вони охороняють Намет Зустрічі не тільки від посягань на нього самого, а й від того, що хтось із людей може постраждати через нехтування технікою безпеки, через необережне ставлення до Намету Зустрічі. І Всевишній попереджає: «Не влазь, уб'є!» Мішканом займаються левити, чужакам краще не торкатися (у цьому разі «чужак» – це кожен, хто не левит).

Народ поділено на полки, на армії, і все це має бути побудовано певним способом.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Бемідбар і читатимемо 2 розділ. Як і 1 розділ, він досить монотонний, і в ньому повторюється одне й те саме. І читач може сказати: «Ну навіщо нам усі ці схеми розташування загонів, перелік імен і чисел, частину з яких уже і в 1 розділі згадано? Навіщо це повторення? Слово Боже не таке вже й об'ємне, щоб включати повторення (так може здатися). Краще розповіли б нам щось нове, чого ми не чули в попередньому розділі». Ці питання виникають, якщо ти не частина народу, якщо тебе немає в цьому списку. Але Тора показує нам у цьому повторенні (може, справді, дещо монотонному), що у Всевишнього є турбота і план щодо кожної людини. Немає якоїсь сірої маси, немає масовки і кордебалету: тут кожна людина – соліст, кожна людина приписана до якогось місця, до якоїсь армії, для кожної людини є своє продумане призначення. І, хоча наш вік недовгий порівняно зі світовою історією, у кожного з нас є свої завдання.

Усі шикування, про які йтиметься в нашому розділі, даються для короткого переходу. Ще не йдеться про сорокарічне перебування в пустелі, про нього взагалі ніхто не знає. Ідеться про те, що під час свого короткого перебування в пустелі народ має розташовуватися певним чином і йти певним шляхом. Для кожного передбачена своя функція, усі разом, увесь народ – одне єдине тіло, але функція в кожного своя.

Отже, читаємо з 1 вірша 2 розділу.

Слово де́ґель у сучасному івриті перекладається як прапор, знамено. У Шир гаШирім воно може означати погляд: або те, що приковує погляд, або сам погляд. У цьому контексті, найімовірніше, ідеться про давніше значення цього слова – підрозділ, військова одиниця.

Про це дуже багато різних книжок написано: про прапори, про знамена, про емблеми. Деякі кажуть, що в кожного коліна був прапор того кольору, який відповідав кольору каменя на ефоді і який символізував це коліно. Інші кажуть, що на прапорі були якісь зображення з благословення Яакова. Є багато версій, але Тора нам майже нічого не розповідає про ці прапори та емблеми.

Посередині табору, в самому центрі, ставиться Намет Зустрічі, він – точка відліку для всього, початок будь-якої системи координат у таборі Ізраїля, і все відраховується від цієї точки. Безпосередньо в першому колі від Намету Зустрічі (як ми читали в попередньому розділі) стоять левити, а далі ми побачимо опис того, як розташовуються інші коліна.

Табір – це якась частина, яка, як ми дізнаємося, об'єднує три коліна, серед яких Єгуда буде за старшого. Імена начальників колін ми розбирали в минулому розділі, тому я не буду їх ще раз пояснювати.

Ми бачимо, що є два значення, два терміни, які Тора використовуватиме: мате́ (штаб) – частина великого махане́ (табору).

Штаб Звулуна – це третій штаб у таборі Єгуди. Ми зараз обговорюємо тих, хто стоїть попереду всіх на сході, і ми бачимо Єгуду, Іссахара і Звулуна.

Тобто, як ми вже сказали, коли весь табір Ізраїля має рухатися, першим виступає табір Єгуди. Коліно Єгуди попереду всіх, з одного боку від нього буде коліно Звулуна, з другого боку – коліно Іссахара.

Тобто ці три коліна, причислені до табору Ре'увена, виступають слідом за першими трьома з табору Єгуди.

Можливо, тут має сенс перервати монотонний перелік і згадати історію про те (часто ставлять це питання), що коліна Дана немає в списку в книзі Об'явлення (7:5–8). І з цього приводу дуже багато сказано про Дана нелестивих речей: ось не дуже таке, мовляв, благоуспішне коліно, і вийде з нього антихрист, і нічого путнього з нього не вийде, і багато ще чого сказано. Коліно Дана, яке тут згадане (і воно не маленьке), на жаль, поступово розчинялося серед інших народів, і з історії відомо, що воно було на межі зникнення вже на той момент, коли сини Ізраїля пішли в розсіяння: коли десять колін Ізраїля пішли в розсіяння, коліно Дана майже зникло. Це було таке «викопне» коліно, і, можливо, ось найзрозуміліша причина того, що коліна Дана немає в книзі Об'явлення.

Так само відбувається з музичним твором, який виконує оркестр. Якщо людина перебуває на сцені і в неї є свій інструмент, то настає якийсь момент – хай маленький, хай незначний, – коли вона грає свою музичну партію в гармонії з іншими інструментами, і без її виконання музика буде вже не та. І Всевишній облаштовує табір народу Ізраїля як оркестр, розкладаючи інструменти перед грою у такий спосіб, щоб кожен інструмент був затребуваний. І будь-хто з нас, простих людей, може відчути: поки ми перебуваємо в цьому світі, є якась наша власна партія, яку ми граємо в спільному оркестрі. І тому, можливо, не треба сприймати як щось нудне вивчення всієї музичної партитури.

Цікаво, що в усіх переписах – і в початковому, і в тому, що тут, і в останньому – ми не побачимо жодного приросту населення. Начебто як у консервах зберігається одна й та сама кількість людей, плюс-мінус. Хоча мине 40 років, і певне зростання населення (може, не таке велике, як у Єгипті, коли за 210 років відбулося грандіозне збільшення населення), якесь збільшення населення мало б відбутися. З цього приводу є багато різних версій, і цікаво, що одна з версій каже, що такий порядок, це не просто символічне число, це потрібне число для того, щоб народ пішов своїм шляхом. Для того, щоб усе працювало на той момент, потрібна була саме така кількість населення, саме таке число народу було необхідне і для виходу з Єгипту, і для приходу в країну.

Ми говорили, що левити не обчислюються серед інших, вони – служителі, обрані на окреме служіння, на охорону Намету Зустрічі. Від їхнього табору, який стоїть навколо Намету (центральний кружок), від них і йде весь відлік.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Бемідбар і почнемо читати 3 розділ, з 1 вірша.

Ось, власне, з чого все починалося.

яких уповноважили на когенське служіння.

Тобто залишилося три когени на весь народ Ізраїля: Агарон, батько, і два його сини – Ельазар і Ітамар.

На цьому місці уважний читач може запитати: «Зачекайте, зачекайте! Тора спочатку сказала: ось родовід Агарона і Моше, і перелічила синів Агарона. А де ж сини Моше? Де його діти, про яких ми знаємо, що вони народилися, що їх звали Ґершом і Еліезер, де вони? Чому Тора про них нічого не говорить?» Ми й далі читатимемо тільки про синів Агарона. Ми також знаємо, що сталося з синами Давида, що сталося з синами інших відомих і авторитетних особистостей, учителів, згаданих у Танаху. Але ми нічого не знаємо про синів Моше. Коментатори кажуть так: «Оскільки Моше вчив, навчав синів Агарона Тори, оскільки він наставляв їх у Писанні, то Тора зараховує синів Агарона до синів Моше». У цьому сенсі, в духовному плані, всі в Ізраїлі були дітьми Моше і, вже звісно, його племінники, сини Агарона. Коли прийшов Амалек і воював з Ізраїлем біля Рефідім (Шмот, 17:12), руки Моше з одного боку тримав його племінник Хур, з другого – його брат Агарон. Читаючи Тору, ми бачимо, що родина Моше активна, вся його родина перебуває в служінні. І тільки його синів не видно і не чути. Про це мовчать і інші джерела, ми майже нічого не зможемо знайти на тему, куди поділися Мойсейовичі, куди зникли сини Моше. І все ж деякі натяки ми побачити можемо. Мідраш розповідає: «Коли Моше зустрівся з Агароном (після того, як Господь відкрився йому на горі Синай), той запитав Моше: «А хто ці люди з тобою?» І Моше відповів: «Ось це – моя дружина, Ціпора, приємно познайомитися. А ось це – мої сини». І Агарон сказав: «Зачекай. Ти хочеш привезти своїх синів до Єгипту? Там що, мало євреїв? Ми зараз думаємо про те, як би євреїв з Єгипту вивести, а ти хочеш привезти туди ще й своїх діточок? Відправ їх до свого тестя». І Моше, як каже традиція, відправляє дітей і дружину до свого тестя, Ітро. І діти там чекають моменту, коли буде дарування Тори. Тоді Ітро привозить із собою до Моше Ціпору і дітей. І далі не дуже так уже зрозуміло, чи відбувається зустріч, чи відбувається спілкування Моше з дітьми. Діти не брали участі в переході через море, в усьому цьому процесі виходу з Єгипту. І з цієї причини, так склалося, що вони не є частиною народу, що вийшов з Єгипту, вони свого роду туристи. Часто народ, громаду, спільноту і навіть родину створюють страждання, спільні переживання, спільна праця. Люди кажуть: «Ми з'їли разом пуд солі». Мало хто каже: «Ми разом з'їли відро тістечок». Саме труднощі, пережиті спільно, об'єднують. А сини Моше не брали участі в цих труднощах, не були причетні до багатьох страхів, переживань, хвилювань, які об'єднували народ Ізраїля. Розповідає мідраш, що, коли Моше молився і просив (27:12) призначити людину над громадою, свого наступника, можливо, він мав на увазі когось зі своїх синів: «Признач їх замість мене, постав їх слідом за мною». Всевишній же сказав (так каже мідраш): «Коли Єгошуа бін Нун тут сидів, корпів і старався вчитися, твої діти розважалися надворі». Вони не стали частиною народу, який вистраждав Тору, не пройшли з народом Ізраїля разом через страждання, через випробування, і тому вони загубилися. Тора не передається у спадщину генетично, неможливо знання Тори, учительські знання передати за народженням. Якості душі, необхідні для когенського служіння, справді, можна у спадщину передати, діти можуть успадковувати ці якості батьків. Якості, але не знання батьків: Тору треба щоразу отримувати заново. З одного боку, вона відкрита для кожного, і кожен, хто хоче, може її отримати. З іншого боку, знання Тори неможливо залишити у спадщину, щоразу це знання треба заробляти, йдучи важким шляхом. З поваги до Моше, з пошани до Моше не виставляється напоказ те, що з дітьми його не все вийшло так гладко. І все-таки – так, ми можемо сказати, що народ, усі його учні – це його діти, і Моше втішається цим.

Агарон сам теж, звісно, з коліна Леві, як ми знаємо, але все коліно призначається в обслуговий персонал для когенів. Перед тим, як коген вийде благословляти народ, він має омити руки, і це роблять левити, вони допомагають когенові в Храмі. Це традиція, яка існує й донині там, де є когени. Вони виходять під час ранкової молитви перед зібраними, знімають взуття, повертаються обличчям до зібрання, прикриваючись талітами, простягають руки і благословляють зібрання. Сьогодні допомога левитів зводиться до якогось символічного мінімуму, але проте вона є, левити – як і раніше обслуговий персонал при служінні коганім.

Весь обслуговий персонал – це левити, все, що необхідно для забезпечення необтяженого зайвими турботами служіння когенів, усе це організовують левити.

З одного боку, ціле коліно синів Ізраїля, коліно левитів (до якого коген і сам належить), потрапляє в услужіння когенові як своєрідна данина. З іншого боку, сам коген служить народу Ізраїля в Наметі Зустрічі.

 Якщо раніше кожен первісток мав служити при Наметі Зустрічі, то тепер коліно синів Ізраїля, коліно левитів, виділено на це служіння і, відповідно, з'явиться можливість і заповідь про викуп первістків.

 Господь каже, що з того моменту, як Він стратив усіх первістків у Єгипті, усі первістки в народі Ізраїля присвячені Всевишньому. Але Всевишній ставить на служіння коліно Леві замість первістків, і, відповідно, як ми сказали, у нас з'явиться заповідь викупу первістків, про яку ми говоритимемо далі (3:46–47). Оскільки те, що присвячене один раз Всевишньому, присвячене навіки, первістки так і залишаються присвяченими Всевишньому, але їх треба викуповувати, щоб звільнити від цього служіння. Можна (і це варіант) віддати їх на виховання когенові. Про це коген завжди питає під час викупу первістка, хоча це, звісно, формальне питання.

Нагадаю, що в ті часи, коли була дарована Тора, людина вважалася такою, що вижила, якщо вона доживала до місяця. Смертність серед дітей була дуже високою, тому людина починала вважатися людиною з місячного віку. Хлопчик дожив до місяця – отже, буде з Божою допомогою жити. І якщо ми читали, що людина стає повнолітньою у 20 років, як каже книга Ваїкра, з 20 років людина стає дорослою, то левит покликається і призначається на служіння з місячного віку. Що, здавалося б, знає місячна дитина? Але проте з місячного віку він починає виховуватися як левит.

 Ім'я Лівні – білий або білосніжний, може бути і в значенні праведний. Шімі – той, хто слухає.

Значення імен: Амра́м – Бог мій піднесений; Іцгар – той, хто приносить світло; Хеврон – той, хто дарує дружбу, милість; Узі'ель – сила моя Господь.

Ім'я Махлі означає той, хто зцілює, Муші – той, хто витягує, виводить на світло.

Тобто кожна з родин відповідатиме за якусь частину Намету Зустрічі. Настільки тонко і точно розписані правила служіння.

Тут можна побачити прообраз давніх прізвищ: Амрам – Амрамі, Іцгар – Іцгарі і так далі. До речі, прізвища Кеаті, Амрамі існують і донині.

Еліцафан – це ім'я, яке означає Господь сховав, укрив мене, або Господь скерував мене.

Ім'я Цурі'ель – скеля моя Бог або той, хто створює мене, – Бог; Авіхаїль – батько мій воїн або Бог мій – воїн.

Усього двадцять дві тисячі осіб становить коліно Леві, найменше з усіх колін.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Бемідбар і будемо читати з 40 вірша 3 розділу.

 Ми вже говорили про те, можна ще раз повторити, що з віку місяць і вище дитина вважалася такою, що вижила. До місяця за тих часів немовля було ні живе ні мертве. Виживе воно чи ні, це великий сумнів. Дожив до місяця – значить, він міцняк, і вважаємо його живим, і Моше має підготувати звіт про те, скільки первістків є в народі Ізраїля.

 Що означає: «Візьми Мені?» Чому не написано: «Дай Мені, віддай Мені левитів?» Ну, по-перше, тому що левити не належать Моше, він не може когось віддати Богу. Візьми означає прийми їх на роботу. Всевишній називає Моше правителем у Своєму домі, тобто Моше – управдом, і Всевишній повеліває йому набрати левитів на служіння замість первістків. Первістки звільняються від служіння, хоча залишаються святими і потребують викупу, але на їхнє місце в служінні мають заступити левити, кожен первісток має бути замінений левитом. Всевишній ніби вивільняє, звільняє з роботи первістків і наймає левитів. Можна врахувати одних замість інших за таким святим бартером, і це стосується і людей, і худоби.

У 39 вірші нашого 3 розділу ми читали, що число левитів вийшло двадцять дві тисячі. А тут Тора каже, що первістків вийшло двадцять дві тисячі двісті сімдесят три, тобто на 273 первістки більше. Але є один нюанс. Тора справді сказала, що загальний підрахунок Левитів 22 000. Якщо ж ми довіримо калькуляторові перевірити підрахунок, який Тора там наводить (вірші 21, 28, 33), то ми побачимо, що насправді левитів 22 300. Чому ж Тора так дивно округлює або так погано знає математику? Найімовірніше тому, що Тора враховує в тому підрахунку 300 первістків з левитів. І в самих левитів є первістки, які водночас і первістки, і левити. Вони ніби самі себе собою і заміняють, самі себе собою викуповують. Таким чином, виходить на 273 первістки більше, ніж левитів.

 Тобто кожен з цих двохсот сімдесяти трьох «зайвих», у лапках кажучи, первістків коштує п'ять святих шекелів, це приблизно 75 грамів срібла.

На цьому 3 розділ закінчується, і ми продовжимо вивчати 4 розділ. І починається нова тема.

Підготовка (зарахування до армії) когена і левита починається після тридцяти днів, з наймолодшого віку, а от вік вступу на служіння – тридцять років, не двадцять, а трохи старше. Видно, довга підготовка необхідна для того, щоб навчити людину того, як сусідити зі святістю, бути гідним сусідства зі святістю. Річ у тім, що робота левитів – це не тільки співи, як сьогодні багато хто розуміє. Левити – вони і вантажники, і розбиральники, вони трудяться тяжкою працею і в п'ятдесят років виходять на пенсію, у них армійський пенсійний вік.

Хоча Тора оголошує, що зараз буде розповідь про служіння синів Кегата, розповідь піде не зовсім про це. Служіння Кегата – це служіння левитське, а перед ним своє служіння здійснюють когени.

 Про тварину тахаш існує багато версій, це така дивовижна невідома звірушка: чи то морський звір (зі шкіри якого прибережні жителі досі роблять собі взуття), чи то жирафа, чи то звірушка, спеціально створена Всевишнім з цією метою. Ніхто не знає напевно, яку тварину тут мають на увазі.

Агарон і сини готують усе до перенесення. Спочатку вони запакували ковчег і вставили в нього жердини.

Тут ми бачимо, що навіть під час переходу хлібне приношення залишається на столі, навіть коли стіл у складеному вигляді.

Тобто ми бачимо, що і стіл із хлібами приношення готується до перенесення когенами.

Усе пакування храмових приналежностей робиться когенами для максимальної зручності їх перенесення.

Одне зі значень дієслова ледаше́н – звільнити, очистити від попелу, дослівно опопелити. Традиція каже, що тут відбувається ще одне чудо. Під час пакування жертовника, підготовки його до перенесення той самий вогонь, який свого часу зійшов з небес, залишається на жертовнику в якомусь потенційному вигляді: начебто горить, але чудесним способом не пошкоджує ні багряну тканину, ні шкіру тахаша. Таким чином вогонь зберігається на жертовнику навіть у процесі переходу, як і заповідано: вогонь увесь час буде на жертовнику.

 Всевишній дає чіткі інструкції не тільки щодо створення всіх посудин, а й щодо їх пакування. Він досконально розписує цю роботу, дає найдокладніші інструкції, тому що необережне поводження з Мішканом і його предметами – штука небезпечна.

Ось нарешті ми дійшли до заявленої в 4 вірші теми. Коли Агарон і його сини-когени запакують і закриють усі святі приналежності, і всі вони будуть ізольовані, покриті – тоді прийдуть сини Кегата, щоб носити їх.

 Завгоспом, начальником господарської частини над усім Мішканом призначається Ельазар бен Агарон.

Всевишній тут каже: «Дотримуйтеся техніки безпеки». А техніка безпеки в Мішкані, як ми говорили, формулюється просто: «Не лізь – уб'є». Перш ніж покликати сімейство Кегата, когени мають усе запакувати, усе закрити так, щоб сімейство Кегата не торкалося безпосередньо, без ізоляції, святих приналежностей. І завдяки цьому сімейство Кегата може безпечно служити. Всевишній каже: «Бережіть своїх співробітників», дбаючи про левитів.

І, власне, це вказівка і нам: обережніше ставитися до святого навколо нас. Чи завжди ми беремо на себе те служіння, до якого ми маємо, образно кажучи, допуск? Часто ми можемо вторгатися в чужу душу, проникати на особисту територію людей, торкатися Святого Святих іншої людини – там, де має діяти тільки Всевишній або поставлений Ним коген. Беручи на себе Його роль, ми тим самим наражаємо себе на смертельну небезпеку. Якщо ми хочемо служити, як родина Кегата, тобто допомогти перетягувати вантажі, носити тягарі наших друзів, наших близьких – це чудово. Принцип «хочеш допомогти – допоможи матеріально» насправді не такий уже й смішний і цілком підходить тоді, коли ми намагаємося влізти в душу іншої людини. Якщо ми захочемо раптом узяти на себе служіння Агаронове, тобто доторкнутися до Святого Святих людини, до самого її серця, до її душі і зайнятися прикладною народною нейрохірургією душі, то ми можемо опинитися у великій небезпеці. Ми можемо зашкодити і собі, і тим, кому ми намагаємося допомогти. Так хасиди розуміють цю заповідь і її застосування в нашому житті. З одного боку, не порушуйте чужих меж, не беріть на себе функції Агарона там, де ви син Кегата. З іншого боку, не підпускайте левитів туди, куди має входити тільки коген, не давайте левитам бути когенами у вашому серці.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Наша тижнева глава Бемідбар починається ось такими віршами:

1. І говорив Господь з Моше в пустелі Синай у Наметі Зустрічі в перший день другого місяця, у другий рік після виходу їх з Єгипту, кажучи:

2. «Проведіть обчислення всієї громади синів Ізраїля за родинами їхніми, за домом батьків їхніх, за числом імен їхніх, усіх чоловіків поголовно».

Господь повеліває Моше всіх перелічити. Для чого це потрібно? Талмуд каже таку річ, такий принцип: те, що полічене, не розчиняється в більшості. Наприклад, у мішку з рисом містяться рисинки. У рисинок немає жодної самобутності, вони всі на одне обличчя, і немає в цих рисинках нічого особливого. Те саме можна сказати і про щось більше, наприклад, про мішок з горіхами.

На відміну від рисинок чи від горіхів, кожна людина є штучною роботою. Візьмімо, наприклад, Лувр і одну з його картин, ту саму «Мону Лізу». Вандал під'їжджає, прикинувшись інвалідом на інвалідному візку (це реальна історія), розбиває торт об цю картину і ще якось намагається її знищити. І це не якесь математичне знищення однієї десятитисячної експонатів Лувру, це знищення окремого, самобутнього експоната, який цінний сам по собі, бо така кожна картина, кожен експонат Лувру. Тим паче людина: у кожного є своя окрема цінність. І тому Всевишній повеліває Моше перелічити народ Ізраїля, кажучи: «Перелічи всіх, перелічи всіх поголовно».

У якій би величезній спільноті людина не перебувала, членом якої б великої громади вона не була, вона цінна для Всевишнього сама по собі. Її народження в певну дату, у певний час, у певну годину, з певними якостями передбачене Всевишнім. Кожна людина, з усіма своїми особливими якостями – це унікальна робота, це окремий експонат серед усіх творінь Всевишнього, цінний саме тому, що він відрізняється від інших, що він не схожий на інших, що в нього є своє власне завдання.

І народ Ізраїля, коли він рухається пустелею і несе з собою знамено святості, ніби перебуває на особливій війні. Його рух – це поле бою на війні Всевишнього, де народ обстоює святість. І Всевишній каже нам, що на цій війні немає гарматного м'яса, немає того, хто взагалі не цінний, чиєю цінністю можна знехтувати. Кожен цінний сам по собі, кожен врахований, кожен – окремий, немає якоїсь маси, у якій людина має розчинитися, борони Боже. Навпаки, людині необхідно зберігати закладені в неї Божественні якості, розвивати свою самобутність, свою унікальність. І через це, звісно, кожен солдат цієї війни, кожен воїн усвідомлює свою власну цінність, усвідомлює, що він врахований Всевишнім, як, власне, і кожен з нас.

А нам на підбадьорення сказано більше від того (Євангеліє від Матвія, 10:30): «У вас і волосся на голові враховане». Що це означає? Це не означає буквально, що десь у якійсь книзі записано, скільки в мене на голові волосин. Це означає, що з жодною моєю волосинкою не станеться чогось такого, у чому не була б передбачена турбота Всевишнього. І може статися щось погане в моєму житті (що мною сприймається як погане), може трапитися біда. Бувають ситуації, коли людина відчуває страх, загубленість, непотрібність, трапляється безліч різних трагічних ситуацій, у яких ми можемо опинитися. Але при цьому ми ніколи не позбавляємося Божого обліку, ми не стираємося з Божественної бухгалтерії, не округлюємося для рівного рахунку, не розчиняємося серед безлічі рисинок у мішку. І що б з нами не відбувалося – у цьому моменті, у цій ситуації є вияв турботи Всевишнього про нас, хоча іноді це дуже важко відчути. Іноді ми відчуваємо страх, безнадію, покинутість, і, оскільки ми люди, ми можемо забути про цю турботу Всевишнього, але вона все одно є, вона присутня в нашому житті. І, розглядаючи наше життя, вдивляючись у нього, ми можемо все одно цю турботу розгледіти. І один зі способів прочитання цього вірша, де Всевишній каже Моше: «Порахуй поголовно весь народ Ізраїля», може бути таким: «Підніми голови, підніми голови ізраїльтян!», тобто скажи ізраїльтянам: «Вище голову! Не ходіть, похнюпивши голову, не вішайте носа, вище голову на цій війні!» Навіть коли розпач захльостує, навіть коли відчувається, що ми всоте падаємо в тирсу, у дошки, у бруд і всоте треба починати все спочатку, можна почути: «Вище голову!»

Ми пораховані. Ми всі експонати на Божій арені дій, ми всі солдати Божественної битви, солдати, про яких є турбота Всевишнього, про кожного з нас. І ось це обчислення поголовно синів Ізраїля і облік кожної волосинки на нашій голові – це наше підбадьорення, яке ми маємо від Всевишнього, щоб утішатися Ним. Коли нам зовсім погано, Він дбає про нас. Ми не рисинка, яка може загубитися, не зернятко кунжуту, яке може непомітно випасти з мішка. Нас не забудуть, нас не округлять, нас не зітруть, нас не кинуть гарматним м'ясом на ворожі доти: ми пораховані, кожна волосинка на нашій голові врахована. Благословить Всевишній усіх тих, хто слідує Його волі, вивчає Його Тору, шукає Його лиця, іде Його шляхом. І дасть нам відчути Його турботу про нас, Його присутність у нашому житті і відчути свою унікальність як Його творіння. Дасть нам побачити, усвідомити свої особливі якості, розвивати себе, ставати кращими і кращими, вдосконалюючи саме свої вроджені якості, відчуваючи цю свободу – бути собою і не розчинятися в більшості.

У цій бесіді ми поговоримо про те, як саме проводиться процес обчислення народу. Всевишній повеліває Моше врахувати всіх синів Ізраїля поголовно, за родинами їхніми, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, усіх чоловіків поголовно. І давайте перечитаємо 3 вірш 1 розділу:

Отже, насамперед для того, щоб обчислити синів Ізраїля, потрібні Моше і Агарон. Можна було б сказати, що синів Ізраїля так багато, що один Моше не впорається, і Агарон потрібен йому як помічник. Але ми не бачимо, щоб Моше рахував половину (триста тисяч), а Агарон – другу половину, інші триста тисяч, ні, вони всіх обчислюють разом.

Ще одна важлива деталь. Коли Тора нам розповідає (в 1 вірші), де відбувається справа, вона каже: «…в пустелі Синайській, у Наметі Зустрічі». Але ж зрозуміло, що якщо в Наметі Зустрічі, то й у пустелі Синайській, адже Намет стоїть у пустелі, і навіщо потрібно це повторювати? Таке виникає питання. Для того, щоб відповісти на це питання, я пропоную подивитися уважно на слово тіфкеду́ (обчисліть), яке трапляється в 3 вірші. Значення кореня цього слова (пей-куф-да́лет) – це командування, призначення функцій, включення в дію, тобто прийняття в експлуатацію. Слово мефаке́д в івриті – це командир, пкуда́ означає наказ, повеління, пакі́д – службовець, ліфко́д – це ставати на облік. Тобто, якщо дослівно перекладати, то тіфкеду́ – це не обчисліть, а поставте на облік, врахуйте, визначте конкретні функції. І місце такого обліку – це і пустеля Синайська, і Намет Зустрічі. Таким чином, є якісь дві окремі опції, які потрібно встановити, потрібно визначити для кожної людини.

Моше – це людина, через яку дана Тора, він той, хто веде народ Ізраїля пустелею Синай. У кожної людини є своє певне призначення, своя функція, служіння в цьому світі, і це відомство Моше. Коли Моше ставить людей на облік у себе, у Моше, облік у Торі, він визначає, яка функція, яке призначення є в кожної людини. Це те, що пов'язане з пустелею Синайською, те, що пов'язане з Торою та її дотриманням. Для чого ми призначені? Що нам дається з легкістю? Де наша робота робиться з натхненням? Де ми відчуваємо своє покликання? Тобто ось це покликання і записується, фіксується у Моше при обчисленні народу.

А що Агарон? Агарон відповідає тут за власне Намет Зустрічі. І суть Намету Зустрічі міститься в словах Всевишнього: «Ви Мені його збудуйте, збудуйте Мені Святилище, і Я перебуватиму серед вас». Суть Намету Зустрічі в тому, щоб світло Боже відкривалося в кожному з нас.

Отже, ми можемо сказати, що Тора і Моше – це голова людини. Тому і сказано про поголовне обчислення (використовується слово ґульґо́лет, череп). Тобто кожна людина записується за своїм призначенням, за її функцією, за її унікальністю. Агарон і Намет Зустрічі – це те, наскільки Божественне світло, Божественна присутність відкривається в цьому служінні. Це ті самі дві опції, про які ми сказали: у кожної людини є не тільки своє унікальне призначення, але є ще й ступінь горіння, ступінь того, наскільки людина натхненна, наскільки її серце прагне виконати це служіння, наскільки вона віддає себе, усе своє серце (або не все своє серце), наскільки гаряче горить у ній вогонь служіння, до якого вона призначена. Це визначається функцією Агарона.

Можна так сказати: Моше відповідає за те, щоб записати призначення людини; Агарон відповідає за батарейку для цього служіння. Чим більше людина горить, чим більше вона вірна в цьому своєму служінні, чим більше вона розпалила полум'я у своєму серці, тим до більшого джерела енергії вона підключається, тим більше роздуваються міхи її полум'я згори. І функція голови нерозривно пов'язана з функцією серця. Як машина має двигун, що приводить її в рух, пальне, яке заливається в бензобак, – так серце людське дає горіння для виконання служіння голови, для виконання Божественних заповідей. Можна бути покликаним і служити всім серцем, але не завжди це вдається: іноді до служіння всім серцем ми підходимо поступово. Але, так чи інакше, ось цей облік унікальності кожної людини включає в себе не тільки її конкретну функцію, її конкретне унікальне служіння, але й унікальність її відданості своєму служінню. І людина може розпалювати вогонь свого служіння більше, більше і більше. Вона може виростати в цьому своєму служінні не тільки через вдосконалення досвіду, але й через сердечний вогонь, який це служіння розігріває.

І ця постановка на облік кожної людини, це обчислення, воно відбувається постійно. Є вивчення Тори, є вивчення Писання, є молитва, і можна поєднати, сумістити це таким чином, щоб наша молитва була в тому місці, де ми вивчаємо Тору, щоб Тора спрямовувала наші молитви, щоб наша молитва була за наше служіння, за наше призначення, щоб там було наше горіння. Тобто нам дано не тільки унікальне завдання, але є й унікальна опіка над його виконанням, і те, і інше – унікальне. Про кожного з нас піклуються (не тільки про кожну нашу волосину на голові), за нами спостерігають, наскільки ми горимо, щоб відповідно до нашого горіння роздувати наші міхи: той, хто вірний у малому, отримує більше. Вірність на найпершому етапі нашого служіння приводить до того, що нам дається більше і більше сердечного піклування. Ми переповнюємося, зміцнюємося, наповнюємося духом, наповнюємося силою для нашого служіння. Так, образно кажучи, мозок і серце, наш духовний мозок і наше духовне серце, працюють у служінні Всевишньому.

Відбувається не просто обчислення, облік, ми отримуємо не просто порядковий номер, ми отримуємо турботу про призначення, нам дають конкретне доручення, нас визначають на конкретний фронт робіт, дають пальне, набої для цієї битви. Благословить нас Всевишній, щоб наші серця переповнювалися цим духом служіння, щоб у нашому покликанні ми служили з палаючим серцем і палаючими очима, щоб ми могли запалювати і серця інших.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У нашій тижневій главі Бемідбар ми читаємо про те, як має розподілятися служіння левитських родин при Наметі Зустрічі. Кожна з родин левитів отримує для себе певну сферу служіння. Особливе служіння дістається родині синів Кегата. Ця родина поставлена служити при Святому Святих, зокрема носити Ковчег Завіту. З одного боку, ми знаємо, що це дуже почесно, і кожен з нас, я впевнений, хотів би хоча б одним оком подивитися на цей Ковчег. З другого боку, ми знаємо, наскільки це небезпечно. Мабуть, усі читали історію про те, що сталося з Уззою, сином Авінадава (2 книга Шмуеля, 6:6). Коли Давид перевозив Ковчег, Узза побачив, що воли занадто нахилили віз, і хотів тільки доторкнутися, щоб притримати Ковчег, і помер від цього дотику. Є пошана, але є й небезпека. Тому для тих, хто займається цим служінням, Тора робить особливе попередження. У 18–19 віршах 4 розділу нашої тижневої глави Бемідбар ми читаємо: «Не винищіть коліна родин Кегата з-посеред левитів. І ось що зробіть для них, щоб вони жили і не померли, коли підходять вони до Святого Святих: Агарон і сини його хай входять і розставляють їх кожного при роботі його і при ноші його». Всевишній каже: «Нехай сини Агарона, когени, підготують, покриють усе необхідне і кожного з родини левитів поставлять на своє місце і скажуть: ти неси тут, ти бери тут, а ти бери тут, а ти бери там», інакше вони помруть. Так, як ми сказали, носити Ковчег дуже небезпечно, але й дуже почесно. І є на цю тему в мідраші Ваїкра Раба суперечка між мудрецями.

Рабі Еліезер бен Падат каже, що оскільки носити Ковчег було небезпечно, то кожен, хто приставлений до нього, прагнув щодуху втекти від цього служіння і казав: «Ось же, я вже взяв світильник. Ось же, ми вже несемо покривало, я зайнятий, я чимось іншим зайнявся, я зараз не готовий нести Ковчег, це страшно і небезпечно».

Рабі Шмуель бар Нахман сперечається з ним і каже: «Навпаки, саме тому, що нести Ковчег було дуже почесно, то всі, хто був гідний цього, і всі, хто не гідний, хотіли нести саме Ковчег. Ніхто не хотів нести покривало чи якісь дрібні храмові посудини, треба було саме до Ковчега доторкатися». І в тому, і в іншому випадку слава Ковчега принижувалася.

Суперечка цих двох мудреців стосується і того, що відбувається в нашому житті. Коли в нас немає Храму, немає храмових посудин, ця суперечка ніби дає нам обмеження з двох боків. Є люди, які кажуть: «Я не готовий до чогось великого. Не готовий, і все! Я займатимуся якимись дрібними справами, простими справами, повсякденними, рутинними. Я людина маленька, куди мені до Ковчега, мені б тут ось тільки насінням торгувати. На щось велике, на те, що вимагатиме від мене занадто великих сил, що вимагатиме від мене занадто сильного наближення до Всевишнього, на це я не згоден».

З іншого боку, є люди, які кажуть: «А, будь-яка справа мені по плечу, все я можу, я не буду тягати стіл, свічки, не буду займатися дрібницями, подавай мені саме Ковчег! Я не готовий розмінюватися на дрібниці. Тільки великі справи! Тільки те, що змінює світ, тільки те, що для стадіонів, тільки те, що для широких мас. Тільки подібним я готовий займатися».

Людина повинна казати собі, що вона здатна на великі справи, повинна вміти спонукати себе до великих справ, не боятися великих справ і не виправдовувати відмову від великих справ тим, що вона займається маленькими справами. Водночас людина не повинна нехтувати малими справами і турботою про якісь дрібниці. Навіть якщо ти дуже великий, дуже сильний і дуже мудрий, все одно ти не повинен нехтувати і якимись простими, банальними, повсякденними, рутинними речами. Ніщо не повинно здаватися тобі дрібним і недостойним. Тобто ці два мудреці з різних боків кажуть нам: «Не впадай ні в ту, ні в іншу крайність».

У Талмуді, у трактаті Меґіла, на 31 аркуші є таке дивовижне зауваження: «Щоразу, коли ти читаєш про велич Всевишнього, ти читаєш і про скромність Всевишнього». І наводиться текст 17 вірша 10 розділу книги Дварім: «Бо Господь ваш, Він Бог богів і Владика владик, Бог Великий, Сильний і Страшний». І коли ми читаємо таке, нам здається: «Ну так, справді, з кожним словом так і амінь! Він Бог богів, Владика владик, Бог Великий, Сильний і Страшний, Всемогутній, і немає нікого сильнішого за Нього». Але водночас у наступному, 18 вірші, ми читаємо: «Він чинить суд сироті і вдові, любить приходька, даючи йому хліб і одяг». Тобто цей Великий, Страшний, Всемогутній, Сильний Бог, говорячи про Свою велич, тут же говорить про те, що Він піклується про сироту, про вдову, про тих, ким у суспільстві заведено нехтувати. І не просто піклується про них, а дає їм хліб і одяг, буквально годує і одягає найпростіших людей.

Це урок і для нас. Ми не повинні впадати в таку крайність, що ми не створені для дрібниць, ми не створені для рутини, ми створені для чогось великого. Водночас ми не повинні впадати і в іншу крайність і казати: «Наша справа маленька, ми люди маленькі. По одежині будемо простягати ніжки. Не для великих справ ми створені, нам би тут із дрібницями розібратися». Ми можемо впоратися з будь-якою ситуацією, ми можемо розв'язувати глобальні проблеми або брати участь у їх розв'язанні. Але також нам не соромно, не прикро займатися дрібницями і розв'язувати проблеми людей, які нам здаються неважливими, незначними, хоча не варто зневажливо ставитися ні до кого з людей. Їхні проблеми нам можуть здаватися дрібними, але не треба вважати їх такими. Тобто ми можемо виконувати будь-яке завдання, яке ставить перед нами Всевишній.

Тора вимагає від людини, яка збирається служити Всевишньому, поєднати в собі любов до великого, любов до великих справ, готовність займатися великими справами з відсутністю зневаги до справ малих, щоб справи малі відчувалися такими ж великими. Бо всі-всі справи складаються в загальне служіння Єдиному Всевишньому, який Безмежно Великий. І за малою справою так само можна побачити Всевишнього, як ми бачимо Його за справою великою. Тому немає якогось дрібного службовця у Всевишнього, як немає в Нього і якогось великого начальника. Усі служать Йому, роблячи свою справу, і на своєму місці стають головним у цій справі, у справі свого служіння Всевишньому. Треба навчитися не розділяти справи за величиною, робити маленькі як великі, а великі – як маленькі. Нехай благословить нас Господь постійно відчувати себе готовими і не бачити для себе ні надто малих завдань, ні надто великих завдань, щоб кожна шапка нам пасувала, щоб усяка справа була нам по плечу.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У нашій тижневій главі Бемідбар, у 4 розділі, ми читаємо ось таке повеління Всевишнього:

2. «Постав синів Кегата із синів Леві, за родинами їхніми, за домом батьків їхніх,

3. Від тридцяти років і вище до п'ятдесяти років, усякого, хто приходить у військо (придатного для служіння), робити служіння в Наметі Зустрічі.

Тут використовується той самий термін придатний для служіння, що і той, хто приходить у військо, в армію. Левити призиваються на службу, це свого роду армійська служба левитів. Вона починається у двадцять п'ять років з підготовки, у тридцять років починається саме служіння, а в п'ятдесят років настає час виходити у відставку, час іти на пенсію.

Чим наповнити своє життя левитові або когенові-пенсіонеру? Відповідь на це питання ми частково знайдемо у восьмому розділі нашої книги Бемідбар, тобто в тижневій главі Бегаалотха.

24. «Ось це повеління левитам: від двадцяти п'яти років і старше прийдуть у військо для служіння у святилищі.

25. А з віку п'ятдесяти років вийде з робочої армії і не буде більше працювати,

26. Але буде продовжувати служити з братами своїми перед Наметом Зустрічі, щоб стояти на варті, а на роботі працювати не буде. Так робитимеш із левитами в служінні їхньому».

Тут ми читаємо, що, власне, у свої п'ятдесят левит нікуди не йде, він служить охоронцем для своїх братів при Наметі Зустрічі. Говорячи сучасною мовою, залишається при Храмі сторожем, ходить із рушницею навколо Храмової гори і, якщо хтось іде, кричить: «Стій, хто йде?!»

Але насправді зовсім не про це мова. Одне з можливих розумінь полягає в тому, що людина вже має досвід, має мудрість і починає цією мудрістю ділитися. Рабі Овадья з Бертіноро (Бартенура) каже, коментуючи це місце, що саме на цей уривок Тори спирається думка з трактату Піркей Авот (Вислови батьків): у п'ятдесят років людина починає мати потенціал давати поради. Наведу уривок із тієї частини Піркей Авот (розділ 5:22), про яку йдеться.

«У п'ять років людина повинна почати вивчення Письмової Тори…у тринадцять – брати на себе тягар заповідей (вона вже відповідальна за своє виконання заповідей. Вона й до цього виховується в заповідях, але відповідати за їх виконання починає з тринадцяти років)…у вісімнадцять – час одружуватися, у двадцять – ставати годувальником (тобто розкривати джерела свого заробітку або, можна сказати сучасною мовою, будувати свій бізнес), у тридцять – приходить сила, у сорок – зрілість розуму, у п'ятдесят – людина набуває права давати поради…»

Зрозуміло, мова тут іде про потенціал давати поради. Не обов'язково з віком приходить мудрість: як кажуть, іноді вік приходить сам-один. Але до п'ятдесяти років, як правило, людина (а сьогодні п'ятдесятирічна людина в усіх відношеннях сповнена сил, ще, може, чоловік хоч куди) перестає мислити в чорно-білому аспекті. Приходить якийсь досвід, приходить мудрість, і такий левит може наставити інших левитів, а одне із завдань левитів – навчати народ Тори, відповідати на якісь питання. І п'ятдесятирічний левит (звісно, не про всіх іде мова) навчає молодих левитів не рубати з плеча, бути мудрішими, навчає слухати, навчає чути, навчає говорити так, щоб розуміли. Тобто п'ятдесятирічний левит – охоронець традиції, охоронець досвіду і добрий наставник для інших, це зовсім інше служіння.

Один із коментаторів книг Нетівот Шолом ребе Адмора зі Слоніма розповідає про те, як він уявляє собі цю картину: «До п'ятдесяти років людина ніби живе на певній швидкості. Треба поспішати: у п'ять років – треба почати вивчати Тору, у тринадцять років – треба підготувати себе до того, що ти дотримуєшся заповідей, у вісімнадцять років – одружитися, у двадцять років – будувати бізнес, у тридцять – набиратися сил, у сорок – зрілості розуму, до п'ятдесяти років можна заспокоїтися». Він у підсумку виходить на новий рівень спокійного, умудреного життя. До п'ятдесяти років людина, як правило, збудувала собі все для нового, спокійного життя, можна сказати, що життя тільки починається в п'ятдесят років. Якщо людина до цих своїх п'ятдесяти років достатньо потрудилася, достатньо збудувала себе, то вона може реалізувати і свій потенціал давати поради. До неї справді прийдуть по пораду, її захочуть почути, її захочуть послухати, захочуть дізнатися її думку, захочуть поділитися з нею чимось. Це і буде її служінням.

Зрозуміло, як у всякої людини, яка досягла такого віку, можна сказати, у людини літньої (хоча про п'ятдесятирічну людину сьогодні важко говорити як про літню), є і певні слабкості, певні складнощі. І, говорячи про це, я хотів би закінчити цю бесіду одним текстом, який називається «Молитва літньої людини». І можна не цілком погоджуватися з цим текстом і знаходити в ньому якісь богословські шорсткості, але це все одно дуже цікавий текст, і мені дуже хочеться ним із вами поділитися.  «Господи, Ти знаєш краще за мене, що я скоро постарію. Утримай мене від фатальної звички думати, що я зобов'язаний з будь-якого приводу щось сказати. Спаси мене від прагнення втручатися в справи кожного, щоб щось поліпшити. Нехай я буду вдумливим, але не занудою, корисним, але не деспотом. Охорони мене від спокуси детально викладати нескінченні подробиці. Дай мені крила, щоб я в немочі досягав мети. Запечатай мої уста, якщо я хочу повести мову про хвороби: їх стає все більше, а задоволення без кінця розповідати про них – все солодше. Не насмілююся просити тебе поліпшити мою пам'ять, але примнож моє людинолюбство. Угамуй мою самовпевненість, коли трапиться моїй пам'ятливості зіткнутися з пам'яттю інших. Про одне прошу, Господи, не щади мене, коли в Тебе буде нагода дати мені блискучий урок, довівши, що і я можу помилятися. Якщо я вмів бувати привітним, збережи в мені цю здатність. Справді, я не збираюся перетворюватися на святого, деякі з них нестерпні в близькому спілкуванні. Однак і люди кислої вдачі – вершинне творіння самого диявола. Навчи мене відкривати хороше там, де його не чекають, і розпізнавати несподівані таланти в інших людях».

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також главу Насо, главу Бегаалотха, матеріал про одяг священників і тижневі глави Тори.