Бегар

З Божою допомогою ми з вами починаємо сьогодні вивчати тижневу главу Бегар і будемо читати з 1 вірша 25 розділу.

Чому раптом тут виникає таке несподіване уточнення – гора Синай? Закони, про які йтиметься далі, пов'язані з життям народу в країні Ізраїля і мають бути передані тому поколінню, яке в країну Ізраїля ввійде, але водночас вони дані Моше на горі Синай. З цього ми можемо зробити висновок, що багато з того, що Всевишній говорив Моше, сказано на горі Синай. А Моше навчає народ тоді, коли народ схильний вивчати саме ці закони, і, отже, не всі закони записані в тому порядку, в якому дані. У Моше як у вчителя є право вирішувати: як, коли і які закони передавати, головне – передати їх у досконалому вигляді.

Ми раптом дізнаємося, що субота – це не тільки заповідь, яка дана людині, але і в обробітку землі теж має дотримуватися субота (шабба́т), і йдеться саме про країну Ізраїля, це не ті закони, які діють у пустелі. Зазвичай до законів, пов'язаних із країною Ізраїля, доповнення таке, як ми читаємо тут: кі таво́у ель-га'а́рец – коли ви прийдете в країну.

Як же суботуватиме земля? Це дуже схоже на заповідь про суботу, дану нам.

Виноградник потребує того, щоб його довгі лози підрізали, щоб виноградний сік потенційно не йшов у безплідні лози. Для цього його підрізають, виноград стає більшим, соковитішим (подробиці можна дізнатися в тих, хто займається виноградом, я говорю про це в загальних рисах).

Сефі́ях (приріст) – це щось залишкове, додане. Коли ми зжали пшеницю наприкінці шостого року і не засіяли її в сьомий рік (або в процесі природного дозрівання пшениці), якісь зерна могли впасти на землю і прорости. Це те, що стосується пшениці. А якщо ми говоримо про виноградники або про дерева, то вони можуть дати плоди: зрозуміло, що інжирове чи фінікове дерево взагалі не знає, що йдеться про сьомий рік, і дає плоди, як звичайно. І от те, що дозріло в сьомий рік, не можна збирати для себе. Попри те, що ми цей виноградник не засіваємо і не підрізаємо, ми його охороняємо, ми не можемо віддати його на розорення комусь. Виноградник цей наш, тому він і називається виноградник, який ми бережемо. Не наш у ньому виноград, ми не можемо його збирати. Але є певна, дуже важлива особливість.

Що це означає? Ти не можеш зжати це поле і покласти зерно собі в сховище, але кожного дня ти, господар, і будь-хто інший із твого народу, з тих, хто в тебе живе, може прийти на поле і взяти собі те, що потрібно на сьогоднішній денний прожиток, на дві трапези кожного дня можна збирати. На поле призначалися особливі охоронці. Натяк на це ми можемо побачити в книзі Рут: там були юнаки, які наглядали за збирачами колосків. Тут, попри те що поле не збирали, були люди, які відповідали за збереження цього поля, щоб варвари його не розорили, не спалили, щоб хтось не напав. І кожна людина (будь-хто охочий, зокрема й сам господар) могла прийти на поле і взяти дві жмені зерна, те, що необхідно на прожиток на цей день. Господар у цьому разі не мав жодної переваги. Воно, це поле, нічиє, і лише на такій підставі господар має право цим користуватися, цим розпоряджатися.

Тобто і тварин не можна обмежувати в їжі. Отже, Тора заповідає, що кожного сьомого року земля має суботувати. Є багато коментаторів, які намагаються пояснити, навіщо дано цей закон. Є причини раціональні: земля має відпочивати, вона потребує відпочинку для того, щоб вона не виснажувалася. Періодично потрібно давати землі відпочинок, і тому Всевишній заповів раз на сім років суботу для землі. Інші коментатори кажуть: Господь влаштував світ так, що в ньому є і субота, вона дана і щодо землі, щоб ми знали, що вся земля належить Господу. А що випливає з того, що земля належить Господу? Це означає, що ми не можемо робити на ній усе, що захочемо. Субота нагадує нам, що земля – Господня, що саме Господь дає нам урожай і все, що є на землі; і для пам'ятання про це дана субота. І коли ми зібрали щось у звичайний рік з поля і з Його дозволу поклали у своє сховище, то це Його урожай лежить у наших сховищах, і субота нам знову ж таки про це нагадує.

Є ще одна важлива сторона року, який називається шміта́ або суботній рік. Як субота є святим зібранням і часом для навчання, так і шміта́ – це час для навчання. Бідняк не мусить дбати про свій прожиток, багач не мусить дбати про свій бізнес – усі звільнені і всі можуть присвятити весь свій час вивченню Тори. Це теж дуже важливий аспект, щоб люди могли вивчати закон, знаходити час для самоосвіти. У дуже багатьох фахівців в університетах є так званий шна́т шабатон, творча відпустка, яка не прив'язана до року шміти́. Кожна людина з вищою освітою (так, принаймні, в Ізраїлі та в багатьох інших країнах) один раз на сім років має рік оплаченої відпустки для того, щоб почати вивчати щось нове, десь удосконалюватися, підвищувати свою освіту. Політичний діяч Зеєв Жаботинський, який не був людиною дуже релігійною, але знав Тору і традицію, мріяв, щоб в Ізраїлі для простих людей – для робітників, службовців, для людей від сохи, від верстата чи від бухгалтерської книги – теж була раз на сім років можливість зупинити все і присвятити цей час освіті та вивченню Тори. Можливо, воно так ще й складеться, і влаштується.

Звісно, є ще й аспект віри, про це Тора говоритиме далі: як можна дозволити собі цілий рік не працювати, не засівати поле, коли сусіди-язичники і просто сусіди, які не дотримуються Тори, дозволяють собі працювати.

З 8 вірша читаємо ще один щабель суботування землі.

Це арифметика: 7х7 = 49. Але Тора підраховує це для тих, хто в арифметиці не сильний.

Після закінчення сорока дев'яти років, у п'ятдесятий рік, проведи звук шофара – шофа́р тру'а́. Зверніть увагу: початок ювілейного року відбувається в сьомий місяць. Ще раз хочу нагадати, що є різний початок року. Ось тут, наприклад, Тора говорить про те, що початок ювілейного року має бути оголошений у сьомий місяць.

Ми часто говоримо про трубний звук, Тора багато говорить про трубний звук, у Тегілім говориться: «Блаженний народ, що слухає трубний звук». Трубний звук нагадує людині і про дарування Тори, і, можливо, про звук, з яким Всевишній вдув душу людини в її тіло. Звук шофара також нагадує людині про її покликання, це «труба кличе» в буквальному значенні слова.

Для чого потрібна така музика?

Освятіть – означає відокремте, зробіть його присвяченим Всевишньому. Це рік, у якому немає нічого вашого, а все Боже.

Так буває, що людина через бідність, через нерозторопність, через дурість продає свій дім і залишається без нічого, залишається без нерухомості. Нерухомість дуже багато важить для людини. Тора каже: у країні Ізраїля не можна продати наділ навіки, неможливо продати наділ навіки. Будь-яка угода з нерухомістю в Ізраїлі – це угода оренди. Коли ти щось від багатства купуєш, ти маєш розуміти, що твоїм це не буде. Земля в Ізраїлі Божа, Бог дав її народові, і власність на неї має народ як такий. Якщо людина землю продала, вона має право отримати її назад цілком безплатно в ювілейний рік. Є способи (ми про них говоритимемо) отримати її назад і раніше, але не можна в людини забрати землю назавжди. І це пов'язує людину із землею. Там, де в мене є наділ, там, де в мене є нерухомість, – з тим місцем я буду пов'язаний, я буду зацікавлений у ньому, там буде моя земля, мій наділ, мій маєток. І кожна людина повертається у свій маєток. Кожен раб із проколотим вухом чи без проколотого вуха – всі виходять на свободу.

Слово деро́р я переклав як вольниця, аккадською мовою воно означає повне звільнення рабів, повну свободу. Рабство перестає існувати в ювілейний рік, усі звільняються. Тобто і людина, яка дійшла до такого рівня бідності, коли вона вже сама себе, не дай Боже, продала в рабство або, не дай Боже, продала в рабство свою доньку, – всі мають можливість звільнитися в п'ятдесятий рік. Рабство не може бути нескінченним, воно може бути тільки довгим. Неможливо втратити, розоритися, залишитися без нічого назавжди. Будь-який соціально-економічний поділ, який виник через дурість людини, через гріхи людини, через що б там не було, не перетворюється на постійний. І завжди є терміни виправлення. І це дуже важливо пам'ятати нам, хоча в нас сьогодні немає традиції дотримання ювілейних років. Важливо пам'ятати, що ми не можемо нічого нескінченно утримувати і не можемо нічому нескінченно підкорятися.

Дивіться, які сильні суспільні закони. У сьомий рік, рік шміти́, усі харчуються нарівні: хто працював і хто не працював, хто багатий і хто бідний. Давид Бен-Гуріон, перший прем'єр-міністр Ізраїлю, свого часу взяв цю ідею і перетворив на кібуцний рух (кібуц – сільськогосподарська комуна), де всі отримують однаково. Якщо правила Тори потрапляють до рук людей, які не повністю за Торою живуть, а лише частково, то виходить кібуц, і замість рівності – зрівнялівка, і шміта́ щодня.

Примітка в дужках. Один із головних символів американської боротьби за незалежність, один із головних символів Сполучених Штатів – це Дзвін Свободи, який знаходиться у Філадельфії. Свого часу саме дзвін цього Дзвону зібрав мешканців на оголошення Декларації незалежності. На цьому Дзвоні написані слова якраз із нашого 10 вірша: «І оголосіть свободу на землі всім мешканцям її». Засновники американської держави вирішили обрати цей вірш як одне з національних гасел або принципів існування нації.

Коли країна Ізраїля живе відповідно до велінь Тори, коли це справді Свята земля, тоді країна Ізраїля – це країна, у якій не можна потрапити ні у вічне поневолення, ні у вічне збагачення. Якщо ти щось у когось береш, у тебе можуть це перекупити або просто забрати в ювілейний рік. Тож будь обережним і розумій, що все, що ти маєш, – Боже.

Тут, якщо ми пам'ятаємо математику, цікава виходить цифірка. У сорок восьмий рік ми посіяли, сорок дев'ятий рік – це рік шміти́, ми не сіємо; у п'ятдесятий рік ми теж не сіємо; у п'ятдесят перший рік ми вже сіємо, але поки воно дозріє… Жнива пшениці зазвичай починаються десь під Шавуот, жнива ячменю починаються під Песах. Тобто майже три роки ми маємо покладатися на те, що Всевишній дасть нам прожиток. Така от особливість кінця п'ятдесятиліття, особливість ювілейного року.

Тут правило таке саме, як і в сьомий рік: з поля брати можна, кожен може взяти, але в сховище покласти не можна.

Цікаво, мабуть, буде зробити ось яку примітку. Коли збиралися люди і хотіли, намагалися ділити плоди цього урожаю, то могло таке статися, що урожай, який зібрали з поля, не настільки великий, його на всіх не вистачить. І в службовця, який приставлений стежити за збором урожаю або краєм поля, було два варіанти розподілу: розділити все порівну на всіх або дати кожному можливість брати в міру своїх зусиль. Тобто кожен, хто проштовхнувся, зможе взяти швидше, ніж хтось інший, хоч і не більше, ніж йому потрібно для їжі. І якщо серед усіх, хто зібрався, хоча б тільки один каже, що беремо за зусиллями (навіть якщо всі інші хочуть порівну), то в цьому разі всі беруть кожен за своїм зусиллям – тобто не номерки, не жива черга, а свого роду натовп. Так каже Закон, про це згадується в Талмуді.

І в цьому ключі, як один із варіантів, можна зрозуміти фразу Єшуа про те, що Царство Небесне береться силою. Немає якихось розподілювачів, які роздавали б наділи в Царстві Небесному або якусь частку в ньому, немає бюрократії чи якихось чиновників, які в цьому були б замішані або до цього причетні. Кожен може підійти за своїм зусиллям, взяти стільки, скільки потрібно, скільки зможе вмістити. Тобто Царство Небесне береться на абордаж, береться силою. Саме таким способом я вам пропоную сприймати цей варіант розуміння.

Є в цього ще одна грань: ти маєш туди повернутися, маєш постаратися туди повернутися. Людина може сказати, розсудити так: «Я вже звик, я 25 років гастарбайтер, у мене тут більше причетності, ніж там, я багато років у рабстві. І куди вже мені займатися самостійним життям! Господар мій, слава Богу, милостивий до мене. А наскільки Бог чи природа будуть милостиві до мене, якщо я вийду, я не знаю. Та й не хочу я, мені тут добре». Але є веління подбати про свій наділ. Це не тільки право, Тора хоче, щоб ми це робили, щоб ми виходили на свободу, поверталися до свого наділу. Якщо зрозуміти це веління поза сільським господарством, то воно стосується багатьох наших мрій, покликань, професій, які ми залишили заради мирської суєти через свою бідність, через свою немічність, через дурість чи через гріховність. Залишили, забули, і вони, ці наші покликання, ці наші наділи, наші таланти, наші нереалізовані здібності, нереалізовані мрії, вони теж можуть на нас чекати. І Тора каже: повертайся до свого наділу. Є можливість отримати свободу від усього, що тобі заважало займатися тим, до чого ти покликаний, істинно твоїм.

У наступному вірші тема змінюється, починається розмова про чесність в угодах.

Про що йдеться? Припустимо, я купую ділянку землі, де б я її не купував, до ювілейного року. Що мені людина продає? Вона мені продає насправді не землю, вона мені продає потенційний урожай. Я знаю, що, наприклад, до ювілейного року залишилося 10 років, або 20 років, або 30 років. І отже, я купую 10, 20, 30 урожаїв – стільки, скільки залишилося. Ну, я можу поставити запитання, як у радянському мультфільмі: «А чи багато дає корова молока?», маючи на увазі: «А чи великий у тебе, чоловіче, урожай з твого поля?» І він скаже: «Носити тобі не переносити в сховище, стільки урожаю». Це може означати, що або урожаю немає, або його багато. Тобто мене можна обманути щодо урожаю. Мене можна обманути щодо того, що сусід поруч із цією ділянкою затіяв звалище, і на неї потрапляє недобра вода. Або ще якось мене обманути щодо цієї ділянки. Зрештою, оскільки ювілей буває раз на 50 років, я можу призабути дату і думати: коли там ще той ювілей! А він ось-ось – і вже буде. У мене так трапляється з шаббатом. Я часто думаю, що до шаббату ще далеко, і раптом уранці прокидаюся, а надворі – п'ятниця. А з ювілеєм таке й поготів може статися. І все це є ґрунтом для нескінченних варіантів обману. Тому Тора каже: не обманюйте один одного, продавайте число урожаїв, пам'ятайте, що треба бути чесними, що благословення ви отримуєте не від зароблених грошей, а від Всевишнього.

Тобто пам'ятай і не думай, що ти купуєш землю, не обманюй себе, ти купуєш кількість урожаїв. Тому чим більше урожаїв, тим дорожча земля, чим менше урожаїв залишилося до ювілею, тим земля дешевша.

Більше, ніж ти хочеш грошей, ти маєш боятися Бога, бо якщо ти зі Мною, зі Всевишнім, посваришся, то жодні гроші тебе не врятують.

Впевненість життя на землі стосується і того, що, оскільки ми тут зараз не сіємо і не оремо, хтось може подумати, що це саме час на нас напасти. Всевишній каже, що дотримання цих заповідей – найкращий внесок в оборону країни в межах народу. А в межах моєї особистої поведінки – якщо я хочу краще управляти своєю нерухомістю, то я маю дотримуватися законів Всевишнього і щодо суботи, тобто залишати землю необробленою в належні роки; і у стосунках із ближніми, тобто не намагатися якось обдурити ближнього заради своєї наживи. І тоді я буду спокійно жити на землі.

З 20 вірша починається такий собі уявний діалог народу зі Всевишнім: що б ми могли сказати і як би ми могли заперечити проти повеління Всевишнього рік чи два не засівати поле і якось жити.

Відоме правило: хто не працює, той не їсть. Як же ми можемо не працювати в сьомий рік? Що ми будемо їсти, якщо ми не посіємо? Це цілком слушна думка. І Всевишній пояснює:

Тобто Всевишній обіцяє: у шостий рік (або в сорок восьмий рік у разі ювілейного року) ви зберете такий урожай, що будете їсти його аж три роки, вам його вистачить на три роки.

Можна тут сказати: «А давай перевіримо?» Ось, я засіяв поле в шостий рік. Подивився, прикинув і побачив: не-а, не вийшло в мене урожаю на три роки. Вийшло, як звичайно. І я скажу Всевишньому: раз Ти не виконуєш Своїх обіцянок, то і я не буду дотримуватися Твоєї Тори, ось буду засівати, як звичайно. Раз Ти дав, як звичайно, то і я вчиню, як звичайно (тобто згрішу). Можна, звісно, так розміркувати, є така спокуса. І відповідь може бути в тому, що не завжди це явне чудо, не обов'язково йдеться про пряме благословення: Тора ще й навчає нас жити відповідно до цих законів. Я зараз не міркую теоретично, я говорю на підставі спілкування з людьми, які займаються сільським господарством в Ізраїлі, які кажуть, що урожай, справді, не завжди трикратний чи чотирикратний. Але його завжди вистачає! І так чи інакше, з різних причин, але бізнес завжди виживає, справа йде на лад. І ми не можемо сказати, що в нас є більше збитку від того, що ми дотримуємося року шміти́. З'являється більше людей, які в нас купують, у нас багато вірних покупців, які знають, як ми вирощуємо овочі, фрукти відповідно до всіх законів. І все в результаті йде на лад, і вистачає, вистачає для того, щоб бізнес, справа, садиба витримали, для того, щоб ніхто не голодував, для того, щоб справа в загальному підсумку давала б більший прибуток, ніж у конкурентів. Так розповідають люди, які сільським господарством займаються.

Ґері́м – це приходьки, тошаві́м – це постійні мешканці. Тобто, якщо ви вважаєте землю своєю, то ви приходьки. У Мене, на Моїй землі, зі Мною ви в постійному проживанні. Тому ти не можеш продати землю, вона не твоя.

Що це означає? Наприклад, я продав свій маєток, свій наділ, свою дачу за п'ять кілометрів від Єрухама. Продав її, бо грошей у мене не було, бо я був у нужді, дурний був чи ще з якоїсь причини. Через якийсь час я приходжу до покупця і кажу: «Продай мені її назад». І він мусить мені її продати, він не може відмовити мені в продажу.

Так сталося, що твій брат-сусід потрапив у біду і продав тобі свій маєток, але прийшов його близький родич, який досить багатий, і викупив продане.

Тобто, я продав свою садибу за 20 років до ювілею. Минуло 5 років, і я підрахував: я продав її за 20 урожаїв, 5 урожаїв він зібрав, отримав; отже, я можу викупити її за 15 урожаїв. І покупець не має права відмовити мені у викупі назад мого тимчасово проданого йому володіння.

Тобто, якщо людина не змогла добути досить грошей, щоб повернути свою садибу, у неї є певне відновлення в правах. Ми не можемо пограбувати людину назавжди, багатому не дозволено обібрати бідного. І в цьому справедливість історії, і в цьому свідчення того, що земля не наша і нашою в принципі бути не може. Вона, як і все в цьому світі, належить Всевишньому.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Бегар. Ми вже сказали про викуп землі, про те, що будь-яка людина, яка продала свій наділ у країні Ізраїля, може його викупити за певним планом або отримати його назад цілком безкоштовно в ювілейний рік. Зараз Тора розповість про деякі особливості, про деякі винятки з цих правил.

Тобто якщо людина продала дім у місті з ґрунтовною забудовою, в якому є бурхливе кипуче міське життя, то, на відміну від наділу землі чи від маєтку, проданий у місті дім можна викупити назад лише протягом року від дня продажу.

Слово ямі́м (дні), яке тут уживається, часто читається як рік. Так, щодо Рівки, перед тим як її відпустити, брат її і мати кажуть: «Нехай вона посидить з нами ямі́м…», що теж означає рік.

На відміну від маєтку, міська квартира – це не те місце, до якого людина прив'язується так, як вона прив'язується до землі. Людина більше прив'язана до анклаву з його численним населенням, до самого міста, ніж конкретно до своєї квартири, так розуміє це Тора. Тобто продано квартиру, людина може переїхати в інший дім або в інше місто, і вони всі однакові, немає індивідуальних особливостей усередині міста, як зараз би сказали, мурашника, оточеного стіною. І тому Тора каже, що якщо йдеться лише про міську квартиру, то це виняток із правил, тут зовсім інші терміни викупу. Ну, і як кажуть: життя в мегаполісі йде на вищих швидкостях, сам ритм життя інший, тому і правила трохи інші.

Тут ідеться про місто або селище міського типу, відкрите місто, за тих часів такі мірки були. Тобто місто, в якому просто доми й двори, яке на просторі, івритом це називається аре́й про́здор, місто, що сидить вільно. Місто, яке не оточене стіною, коли є обмеження викупу лише протягом року. Відкрите місто має той самий статус, що й маєток, що й наділ землі. І будь-яка нерухомість там звільняється в ювілейний рік.

У 32 вірші говориться про виняток із винятків.

Пізніше, з книги Бемідбар, ми дізнаємося, що для левитів виділено 48 міст, з них 6 міст-притулків. Кожне з колін виділило левитам кілька міст, оскільки свого наділу в них немає. Чому так? Перша причина міститься в благословенні Яакова, який сказав: «…я їх розсію в Ізраїлі». І друга причина – левити відокремлені, присвячені Всевишньому, їхній наділ – Сам Господь.

Тут простежується наша основна тема, що вся земля належить Всевишньому. І йдеться про ту спадщину, що дана левитам Всевишнім. Якщо левит з якоїсь причини змушений продати свій дім, він назад у його власність повертається в ювілейний рік.

Про це ми знову-таки прочитаємо в книзі Бемідбар, у 35 розділі: навколо левитських міст розташовувалися поля, «угіддя для худоби їхньої, і для майна їхнього, і для потреб їхніх».

І на цьому, власне, закінчується розмова про землю та її купівлю-продаж у країні Ізраїля.

Важливо побачити тут загальну вказівку, яку дає Тора. Ослаблий і збіднілий брат твій – це не обов'язково людина, яка дійшла до краю і продала себе в рабство, як у нашому конкретному випадку. Це може бути і бізнесмен, який переживає не дуже добрі часи. Якщо він тобі рівня, то допоможи йому, підтримай його, щоб він залишався на тому рівні, на якому він був, на якому він міг працювати, жити і робити багато корисного для світу і для Всевишнього. Допомагай своєму братові стати на ноги, хоч би як високо він стояв, ідеться не лише про найбідніших.

Тобто ти не маєш казати йому: «Ну добре, раз ти такий нужденний, продай мені свій золотий перстень за десяту частину ціни», або змушувати його продавати щось іще, виконувати якусь роботу за копійки. Не можна цього робити. Не можна сказати: «Я тобі даю цю річ, яка зараз коштує 100 шекелів, але ти зараз не будеш за неї платити, у тебе зараз немає грошей. А коли ти піднімешся і розкрутишся, ти даси мені за неї 150 шекелів». Так теж не можна чинити.

Знову: не змушуй його брати в тебе в борг, або брати в тебе якусь позику, або продавати тобі щось непотрібне, або продавати тобі щось, що людина не хоче продавати. І не позичай йому мішок картоплі з тим, щоб він повернув два, або мішок картоплі з тим, щоб він повернув кошик риби, не чини з ним так. Є загальне правило, що забороняє позичати гроші, їжу чи будь-що під відсотки, для отримання прибутку. Це не лише правило, яке говорить: я тобі даю позику 100 шекелів під 3 відсотки річних. Це, наприклад, відбувається і тоді, коли ми розбиваємо покупку на платежі й кажемо: «Замість того, щоб заплатити 110 шекелів одразу, ти зробиш 12 платежів по 10 шекелів. Ти заплатиш більше, але за більшу кількість платежів». Такий продаж теж схожий на відсотки. Але справа може бути навіть і не лише в грошах. Якщо людина винна мені гроші й не віддає їх мені з якоїсь причини, я можу почати просити її: «Хаїме, прийди допоможи мені піаніно підняти на третій поверх або допоможи мені картину повісити». Або просто я починаю очікувати, що він ввічливіше ставитиметься до мене – ввічливіше, ніж раніше. Якщо раніше я вітався з ним першим, то тепер, коли я дав йому в борг гроші, я можу очікувати, що він буде першим зі мною вітатися. І всілякі інші бонуси, які я хочу від нього отримати, навіть якісь невинні. Це називається «пил відсотків»: не зовсім відсотки, але пахне, як відсотки. І це явище дуже недобре, і покарання за нього може бути таке саме, як за відсотки.

Усі ці правила зумовлені тим, що Господь дає нам землю, на якій ми маємо жити у святості. Життя у святості передбачає певне ставлення до землі, до себе і до ближнього. Тобто не можна використовувати горе ближнього, нужду ближнього у своїх цілях, не вичавлювати з ближнього все до останнього.

Нещасна людина дійшла до того, що змушена продати себе в рабство і сказати: «Давай я буду тобі рабом, а ти будеш утримувати мене і мою сім'ю, я не можу, я не справляюся сам». Нехай він у тебе буде як найманий робітник, не використовуй, не залучай його на тих роботах, які зазвичай призначаються рабам. Навіть якщо він твій раб, дай йому гідну роботу.

Ця людина буде в тебе як найманий робітник, ти даси їй якісь гроші, плюс муситимеш її за її працю утримувати. І ти не маєш права використовувати її на принизливих, брудних або особливо важких роботах.

Раб звільняється, виходить на свободу, і Тора особливо зазначає, що виходить він разом із синами. Що це означає? Якщо людина продалася тобі в рабство, ти взяв її в співробітники, в наймити, то ти маєш утримувати, годувати не тільки її, а й її сім'ю, її синів. Це умови договору: хочеш – бери людину в рабство на таких умовах, не хочеш – не бери.

Ідеться про те, що заборонено продавати єврейських рабів так, як зазвичай це роблять ті, хто займається работоргівлею: не можна продавати ближнього чи брата свого на торжищі, не можна ставити його на камінь, щоб його краще було видно. Жодних зі способів, які використовуються при продажу й купівлі рабів, ми не маємо права використовувати щодо свого побратима.

Пам'ятай, що він не твій раб, він раб Всевишнього, який вивів і його, і тебе із землі Єгипетської. І нехай це застереже тебе від наміру змусити людину працювати непосильною працею.

Тобто намагайтеся набувати рабів з-поміж іноплемінників. Звісно, для сучасного вуха взагалі важко читати про дозвіл мати рабів, про те, що Тора дозволяє мати рабів і про це відкрито говорить. Але треба пам'ятати, що в ті далекі часи це було частиною реальності. І Тора говорить про те, що застосовне до цієї реальності. Тора не говорить про райський світ і про ідеального Алекса, про ідеального Хаїма, про ідеального Моше. Тора дає заповіді Алексові такі, які Алексові під силу і за рівнем. Вона не може звеліти мені літати, телепортуватися чи піднімати важкі вантажі, але вона дає потенціал вирости, так що, можливо, і літати зможу. Вона дала світові потенціал зростання, і світ виріс із рабства, яке Тора дозволяє, теж завдяки Торі. І все ж, як казав Єшуа, через жорстокосердя ваше на той момент Тора дозволяє набувати рабів із сусідніх народів. Важливо також знати, що раб долучався до юдаїзму: він мав дотримуватися заповідей, які не залежать від часу, він навчався основ юдаїзму, він обрізувався. І коли його відпускали на свободу, він ставав євреєм. Тут не тільки процес набуття раба і, безумовно, отримання економічної вигоди, а й залучення цього раба до шехі́ни, до світла Всевишнього.

Твій ближній, один із синів Ізраїля, так збіднів, що продав себе в рабство не єврею, а одному з приходьків, який живе поруч із тобою, можливо, дотримується якихось заповідей, перебуває під твоєю юрисдикцією, у твоїй владі, але він не юдей.

У чому тут суть справи? Якщо приходько, який живе поруч із нами, перебуває в нашій юрисдикції і якимось чином нам підкоряється, ми маємо змусити його повернути, звільнити того нашого брата, який продав себе йому в рабство, в обмін на фінансову компенсацію. І ця людина, приходько, оскільки він підкоряється нашим законам, не має права відмовитися. Це не конфіскація, це справедливий вихід.

Що це означає? Наприклад, людина продала себе за 500 тисяч шекелів, і ми знаємо, що продала вона себе за 10 років до ювілейного року. Отже, ми вважаємо, що продала вона себе за зарплату в 50 тисяч шекелів на рік. Якщо вона відпрацювала з цього часу 5 років, ми віднімаємо від суми продажу 250 тисяч шекелів, і за решту 250 тисяч шекелів покупець нам має її звільнити.

Що тут каже Тора? Якщо людина почала працювати і працює перший рік, звісно ж, її ефективність у роботі менша, ніж якщо вона працює двадцятий рік: на двадцятий рік вона буде краще навчена в господарстві, і робота її у двадцятий рік має коштувати дорожче. Тому на самому початку людина рахує свою зарплату за однією ціною, рі́вно. Наприкінці терміну людина вже не вважає свою зарплату такою низькою, як на початку. І, оскільки зарплата її була б більшою, якщо ми враховуємо досвід і вислугу років, виплачується бі́льша компенсація, і на підставі цього вона викуповує себе за дорожчою ціною і виходить на свободу.

І так само, як у нас є повеління не примушувати свого раба до тяжкої праці, це ж повеління Тора дає і щодо приходька: ми не можемо допустити, щоб на наших очах приходько принижував нашого побратима. Тому в 53 вірші Тора каже:

Із співчуття, з почуття милості до свого ближнього ти не повинен дозволяти господареві-приходькові, який купив ізраїльтянина в рабство, примушувати твого побратима до тяжких робіт, якщо не знайдеться в нього якийсь родич, який може його викупити.

Знову ж таки і в тому випадку, коли єврей продає сім'ю в рабство приходькові в країні Ізраїля, цей приходько зобов'язаний утримувати не тільки самого свого раба, а й його сім'ю. Зарплата не повинна бути мізерною, вона має бути досить високою, щоб була можливість годувати сім'ю, одягати сім'ю і забезпечувати їй якийсь прожитковий мінімум.

На цьому закінчується 25 розділ, але не закінчується наша тижнева глава. Ми прочитаємо ще два вірші з 26 розділу.

Є один із видів ідолопоклонства, один із видів служіння ідолам, коли роблять кам'яний майданчик перед статуєю або перед ізваянням. Його особливим способом прикрашають, і він стає місцем ідолопоклонства. Це теж заборонено робити.

Ми говорили перед цим про приходьків, про взаємодію з приходьками, про те, що людина, почавши мати справу з приходьками, може перейняти якісь їхні закони і правила. Тому Тора нагадує: «Навіть якщо ти маєш якісь справи з приходьком, навіть якщо ти наказуєш йому і він тобі підкоряється і може повернути тобі під викуп раба, якого він купив, навіть якщо він має з тобою справи до такої міри, що може купити раба з твоїх синів, і хтось, борони Боже, може потрапити в рабство до приходька – не треба, не робіть собі цих ізваянь, у будь-якій ситуації, навіть якщо вашим господарем став язичник».

Пам'ятайте, що ви маєте Намет зустрічі, в якому Я живу, і тому бійтеся осквернити його або збезчестити його тим, що ви будете поклонятися десь в іншому місці, якимось іншим богам.

Закінчується наша глава так: «Я – Господь. Пам'ятайте, що Я – ваш Господь, немає у вас іншого Бога». Слава Всевишньому, що Він Повний і Єдиний Володар, немає жодного Бога, крім Нього. Йому належить земля і все, що на ній. Все, що є в мене, все належить Йому, і я не маю права розпоряджатися нічим зі свого майна поза Його волею. І все перебуває у святій владі Його, під захистом Його, під благословенням Його, під контролем Його, все, що б не відбувалося. Щойно в мене виникає щось своє, я випадаю зі зв'язку зі Всевишнім. Наша глава зокрема і про це. Про багато іншого, але зокрема і про це.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У 25 розділі книги Ваїкра, з якого починається тижнева глава Бегар, з 1 по 9 вірш, ми читаємо настанови, які Моше за велінням Всевишнього дає Ізраїлю, але звертається не до народу в цілому, а ніби особисто до кожного ізраїльтянина: «Засівай або не засівай, жни, обрізай, відлічи, засурми…» Картина змінюється в 10 вірші, коли ми читаємо: «І освятіть…», уже в множині, звернення йде до всього народу.

10. І освятіть п'ятдесятий рік, і оголосіть свободу на землі всім мешканцям її, ювілей хай буде це у вас, і поверніться кожен у володіння своє, і кожен до сім'ї своєї поверніться.

Несподівано Тора починає говорити не з кожним окремо, а з усіма разом. Свобода, яку потрібно оголосити, – це свобода для всіх людей. Неможливо всьому Ізраїлю стати вільним, не взявши когось із собою в цю свободу, залишивши когось за бортом.

У 25 вірші того ж розділу ми читаємо:

25. Якщо збідніє брат твій і продасть володіння своє (частину володіння свого), хай прийде близький його родич і викупить продане братом його.

Тобто, якщо твій брат через бідність погодився на якусь угоду, погодився добровільно, цю угоду все одно можна скасувати, він сам з часом зможе викупити продане, а якщо не зможе, то в ювілейний рік повернеться до нього це безкоштовно.

Буває й інша ситуація:

35-36. Якщо збідніє брат твій і занепаде в тебе, то підтримай його, приходько він чи поселенець, і буде він жити з тобою, не бери з нього лихви́ і приросту, бійся Бога твого, щоб жив брат твій з тобою.

Часто людина опиняється в такому відчайдушному становищі, що готова взяти в борг гроші під відсотки, і навіть під високі відсотки. Вона згодна на це, це її добра згода, і можна вирішити: «Ну, він же сам погодився, я зароблю, та й йому добру справу зроблю». Тора каже: «Ні, це не добра справа. Це не добра справа – користуватися людською згодою в нужді». Є велика різниця між згодою і бажанням. Мій знайомий лікар-онколог каже: «Ніхто з моїх пацієнтів не хоче хіміотерапії, ніхто на світі не хоче хіміотерапії, але людина іноді згодна на хіміотерапію, щоб вижити». Схожі ситуації бувають і в народі Ізраїля, коли людина змушена продати свій маєток, коли людина змушена взяти гроші на ріст (якщо ну вже зовсім нічого продавати) або коли, не дай Боже, людина продає в рабство саму себе.

У 39 вірші ми читаємо:

39-40. Якщо збідніє брат твій у тебе і буде проданий тобі, не поневолюй його роботою рабською: як найманець, як мешканець має він бути в тебе, до року ювілейного хай працює в тебе.

Один персонаж із книги «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова казав: «Згода є продукт при повному непротивленні сторін». Якщо людина згодна, то можна укладати угоду. Тут ми читаємо дивовижну річ, яку Тора каже: «Роби те, що людина хоче, чини так, як ти хочеш, щоб з тобою чинили. Не так, як ти згоден, щоб з тобою чинили, а так як ти хочеш».

Ми не можемо, використовуючи скрутне становище людини, прийти до неї і скупити її цінні книжки за безцінь або виміняти дорогу їй обручку на мішок борошна. Це не свобода, це те, що зрештою призведе до того, як це написано в книзі Дварім, що ви будете продані в Єгипет. Щоб бути вільними, ми маємо діяти в спільній єдності, не чинячи насильства над людиною, попри її згоду. Щоб бути вільними, потрібно поважати чужу свободу: твоя свобода не може бути несвободою іншого, навіть якщо він згоден десь своєю свободою поступитися. Вільним може бути тільки весь народ, тільки суспільство цілком вільних людей. Це те, чого нас навчає тижнева глава Бегар.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також главу Кдошим про святість і ближнього, бесіду про завіти і тижневі глави Тори.