Насо

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчати тижневу главу Насо і читатимемо з 21 вірша 4 розділу. Всевишній продовжує давати Моше і Агарону інструкції про те, що має робити кожна родина Левитів, а також особливі доручення кожній із них для служіння.

Це були доручення Всевишнього щодо сімейства Ґершона, і Всевишній переходить до іншого левитського сімейства.

Так буває, що на когось одного лягає багато роботи: хтось один понесе п'ять стовпів, а хтось не понесе жодного. Оскільки членів родини багато, а приналежностей мало, може, і не всім дістанеться робота. І кожен відповідатиме за якусь свою конкретну деталь, за якийсь свій конкретний елемент, у кожному конкретному переході народу Ізраїля з місця на місце. Але в цьому поіменному переліку предметів, про який Всевишній тут дає повеління, можна побачити і щось інше. Кожен стовп має стояти суворо на своєму місці. П'ятий стовп не може стати шостим, а шостий стовп не може стати четвертим: попри всю схожість і однаковість елементів і деталей, цілком можливо, що вони не взаємозамінні. І одного разу ставши четвертим, стовп і буде залишатися весь час четвертим. Якщо за аналогією говорити про людей інших рас, які можуть нам здаватися однаковими, на одне обличчя, то можна подумати, що й для Творця це просто сіра маса. Але це не так: ми всі, такі різні й такі однакові, для Всевишнього не на одне обличчя, не взаємозамінні, не безликі гвинтики в Його величезній світобудові.

Отже, Всевишній позначив порядок, за яким розподіляються всі обов'язки в левитському служінні. Кожен є вузьким спеціалістом: хтось носить святі посудини, хтось носить тільки завіси, хтось – тільки стовпи. І, здавалося б, чиєсь служіння може здатися важливішим, тому що людина торкається самого святого, а чиєсь – менш важливим, тому що він несе якісь мотузки, розтяжки і стовпи. Але тільки все це разом утворює єдине ціле. Без одного стовпа двір уже буде не двір, і Мішкан буде не Мішкан. Усе це частина одного служіння, тільки все разом може працювати, тому в однієї родини не може бути зневаги до іншої. Так, учитель у синагозі не може зневажливо ставитися до того, хто зустрічає гостей, або до того, хто розставляє стільці, коли це потрібно для навчання, роздає листочки і так далі. Без цього неможливо займатися, без цього неможливо працювати, все це – частина одного механізму. Так само і мозок не може нехтувати нирками, нирки не можуть нехтувати серцем, і мозком теж не можуть нехтувати. Всевишній запускає все разом, як єдиний злагоджений організм. З одного боку, тут немає майстрів на всі руки, так само, як і в організмі людини, тут усі вузькі спеціалісти. З іншого боку, без вузької спеціалізації хоча б одного зі спеціалістів неможлива жодна робота.

Зрозуміло, не всі одразу вони несуть приналежності Мішкану, тому що він не настільки великий, щоб усім вистачило предметів. Але всі вони перебувають у стані піонера, який «завжди готовий», у стані повної готовності виконати цю свою вузьку спеціалізацію. Ніхто з них не скаже: «Вибачте, тут місце левитське зайняте, піду-но я служити в інше місце, займуся чимось іншим, де, можливо, я буду більш затребуваний». Зрозуміло, вони живуть і роблять якусь іншу роботу, але їхнє служіння Всевишньому може полягати в цьому випадку тільки в потенціалі: «Ось тут я готовий нести святі приналежності Мішкану, тут – його стовпи і дошки. І ця готовність, вона зі мною на все життя». І так для кожної з родин левитів. Тому Всевишній перелічує, перелічує монотонно всі родини окремо із зазначенням кількості. Кожен підрахований, кожен урахований. І всіх їх Всевишній призначив саме до свого служіння. Можливо, тому, що сама внутрішня готовність до цього служіння і вміння його виконувати вже формує і змінює людину, формує і змінює левита.

У сучасному світі віруючі люди часто мені кажуть: «Ми не виконуємо своє призначення, я відчуваю, що я ніяк не служу Всевишньому». Тора каже: «Пильнуйте, будьте готові до того, що будь-якої миті у ваші двері може постукати служіння у вигляді жебрака, у вигляді хворого, у вигляді людини, з якою треба поговорити, якій треба усміхнутися, у вигляді якоїсь роботи, яку потрібно зробити; пильнування – це частина служіння. Якщо ти пильнуєш, якщо ти готовий до цієї роботи, готовий до цього служіння будь-якої миті, то ти вже служиш. Ясно, що з багатьох тисяч левитів не всі матимуть можливість навіть доторкнутися коли-небудь до посудин Храму. Але саме левитське служіння було можливе завдяки їхній готовності будь-якої миті це служіння виконати, завдяки їхній професійній підготовці. Їх готували до цього служіння, яке, можливо, вони ніколи й не здійснять. І нас теж закликає Всевишній і каже: будьте готові, будьте готові до служіння будь-якої миті. Готовність – це вже саме по собі служіння. Якщо ми, звісно, не обманюємо себе своєю готовністю.

Тобто всі вони названі служителями Намету зустрічі, вся ця чимала кількість людей: «Ти хто? Я солдат. А чому у вас автоматів мало? Так Всевишній вирішив». Усі вони йдуть у воїнство, не всі зі зброєю, але всі готові. І в якомусь сенсі всі ці дві тисячі шістсот тридцять людей носитимуть те, що визначено носити сімейству Ґершона.

І, завершивши підрахунок усіх родин левитів, Тора переходить до графи «Разом».

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Насо і читатимемо з 1 вірша 5 розділу.

Ми говорили в книзі Ваїкра докладно про ці види осквернення і про те, що такі осквернені мають очищатися за межами табору. Іноді якусь нечистоту в нас ми не можемо переробити, пішовши на якусь галасливу вечірку, в натовп людей, на урок Тори чи якось іще намагаючись розвіятися. Бувають випадки, коли наше очищення, наша внутрішня робота мають відбуватися за табором. Це не завжди поганий стан. Можливо, тут людина виконувала заповідь і обмивала мертвого, готувала його до поховання. І все ж це робить її нечистою і закликає до певної роботи поза громадою. Знову повторю, що це не погано, це просто особливий вид роботи.

Незалежно від статі людина, яка страждає на цара́'ат, або на витікання, або вона осквернилася, висилається за межі табору. Вона не живе там у яру, не ночує там між скель. Там є якісь облаштовані місця, є можливість там існувати. Але це свого роду карантин, куди людину поміщають для очищення.

Ми знаємо, що є табір левитів. Там є святиня, і туди треба входити після особливої підготовки, в особливому стані. Але й просто щоб перебувати в таборі Ізраїля, коли в Ізраїлі присутній Всевишній, потрібен особливий стан, потрібна чистота. Коли людина стає таме́ (нечистою), і є перешкода для того, щоб у неї проникало Божественне світло, вона виходить за межі табору.

Те, що раніше було теоретичним законом, набуває чинності з цього моменту, з моменту, коли починається рух, коли народ вирушає в путь. І Ізраїль висилає нечистих за межі табору.

Мова тут іде про те, що людина вчинила грабіж. Грабіж – це не обов'язково забрати в когось щось, приставивши ніж до горла. Грабежем може бути, наприклад, те, що людина взяла заставу і не віддає її, або не виплачує комусь належну зарплату, або не віддає позичені гроші. І потім вона або може бути спіймана на гарячому, або можуть з'явитися якісь свідки її вчинку, або в неї самої засвербіло в душі, і вона вирішила здатися і очистити своє сумління. Ось про цю ситуацію йдеться. Але чому це стає гріхом перед Всевишнім? Тому що людина клянеться ім'ям Всевишнього, а отже, закликає Всевишнього бути свідком того, що вона не брала цю заставу, або вже повернула, або заплатила зарплату, або не наймала людину – словом, клянеться ім'ям Всевишнього в подібній ситуації, щоб із неї вийти.

Наприклад, я в когось щось навмисно взяв, не віддаю і спійманий на гарячому або передумав. У такому разі я маю повернути те, що взяв, і додати до цього п'яту частину. Ми говорили кілька разів про те, що п'ята частина може означати 20%, якщо 100% ділиться на п'ять частин, або 25%, коли 100% ділиться на 4 частини, тобто 120% або 125% вартості. Так чи інакше, я зобов'язаний додати п'яту частину як компенсацію того, в чому винен.

Так вийшло, що в людини, перед якою я винен, немає сім'ї, немає родичів, і її самої вже немає серед живих, так буває. Найімовірніше, мова тут іде про прозеліта. Діти прозеліта, який помирає, не є його спадкоємцями, як ми знаємо. Він як сухе дерево, так кажуть пророки, і нікому повернути те, що в нього вкрадено.

Давайте спробуємо розібратися, про що йдеться. Припустімо, жертвою грабежу став ґер, прозеліт, і награбоване повертати вже нікому, спадкоємців у нього немає. У цьому разі награбоване повертається когенові. Чому так? Тому що ґер чимось йому споріднений. Як у когена немає наділу в країні Ізраїля, так само і в прозеліта немає наділу в країні Ізраїля. Певною мірою він є в таборі Ізраїля приходьком у фізичному плані, належачи йому в плані духовному. І це теж робить прозеліта близьким до когена. Він не приєднався до Ізраїля через кровну спорідненість, через фізичну спорідненість. Він перебуває в Ізраїлі з причин виключно духовних. Тому шанування і повага до ґера більші, ніж повага до єврея: любов до ґера – це окрема заповідь. Тому те, що належить повернути йому, повертається когенові. І людина, яка згрішила, крім того, що вона приносить барана когенові на спокуту свого гріха, повертає йому вартість украденого в прозеліта плюс п'яту частину цієї вартості.

Якщо ми вирішили присвятити Господу щось, від відра яблук до окрайця хліба, то як ми можемо дати це Йому? Всевишній каже: «Хочете дати Мені – дайте когенам, дайте моїм служителям на землі».

Хочете дати Всевишньому – дайте Його служителю. Сам Всевишній, звісно, не потребує ні яблук, ні хліба, ні агнців. Йому належить усе, що на землі, хоч би що це було.

З 11 вірша починається нова тема, тема дивовижна.

Бувають випадки, коли жінка усамітнилася десь з іншим чоловіком, який не є її чоловіком. І хоча при цьому ми не можемо знати, чи сталося між ними щось, саме усамітнення – це вже недобре, і є привід для ревнощів. І все ж таки ми не можемо знати, чи були між ними якісь ближчі стосунки. Чоловік може сказати жінці: «Я ревную тебе до цієї людини, мені не подобається, що ти усамітнюєшся ось із цією людиною». Жінка з цього моменту ніби отримує попередження. Якщо ж удруге вона з цією людиною усамітниться, тоді все станеться за іншим сценарієм, який буде описано далі.

Або знову ж таки найшов на нього дух ревнощів, і він ревнує свою дружину, але вона не зраджувала йому. Як дізнатися? Ревнощі – страшне почуття, ревнощі з'їдають людей, вони не дають людям спокою, часто стають причиною сварок, навіть стають причиною руйнування сім'ї. Ревнивий чоловік або ревнива дружина ламають будь-яку довіру в сім'ї. Ревнощі можуть бути дуже руйнівними, з причиною або без причини.

Що ж тоді відбувається далі?

Немає в ньому жодного благородства, у цьому жертвоприношенні. Сам стан чоловіка і дружини – стан духовно і душевно нездоровий для обох. Саме це і є причиною їм обом піти до когена, навіть якщо дружина не зраджувала, і чоловік ревнує без причини. Це непросто для подружньої пари: це непросто для дружини, звинуваченої в тому, чого вона не робила; це непросто і для чоловіка, якого ревнощі просто з'їдають, і він постійно ставиться до дружини з підозрою. Отже, привід піти до когена, піти поговорити з когеном є в обох. І коген тут надаватиме і психологічну допомогу в тому числі.

Зрозуміло, спочатку коген розмовляє з чоловіком, розмовляє з дружиною, розпитує, що і як сталося. Скільки терпіння, турботи і любові має бути в когена, щоб мати здатність розбиратися щоразу в якійсь новій проблемі, вникати щоразу в нову ситуацію. І скільки турботи у Всевишнього про людину! Всевишній не сказав чоловікові: «Ти ревнуєш – подолай, наступи на горло своїм ревнощам, припини ревнувати, а не можеш, не подобається – розлучайся». Але Всевишній виявляє турботу не тільки про збереження подружньої пари, а й про відновлення миру в серці людини, на яку находить не дуже чистий дух ревнощів. Ми не бачимо цього в тексті Тори, у тексті Мішни, яка описує, як усе відбувалося, зокрема в Другому Храмі. Описується цілий ряд принизливих процедур, коли ця жінка в не зовсім прикритому вигляді виставляється напоказ біля Воріт Ніканора. І всі, хто проходить повз, дивляться на неї, що стоїть у цьому непривабливому вигляді і в цьому непривабливому становищі. І вона проходить цілий ряд неприємних, абсолютно принизливих, я б сказав, процедур, у подробиці яких я тут не хочу вдаватися. За законом, як він діяв, як його встановили мудреці, жінка могла сказати чоловікові: «Я перевірятися не піду». З цього моменту вона вважалася невинною, шлюб припинявся, але вона не отримувала грошей за своєю ктубою (шлюбним договором), вона йшла від чоловіка, як є.

Поясню для тих, хто не знає. За єврейськими законами, коли беруть дівчину за дружину перед свідками, то наречений, майбутній чоловік, обіцяє, що він утримуватиме її в гідних умовах і годуватиме дітей. У неї і в дітей буде житло, одяг, їжа, і все це буде гідним. А якщо раптом він вирішить її відіслати, тобто розлучитися з нею, то він дасть їй таку-то і таку-то суму грошей. Він дає їй обіцянку, що не покине її просто так, що вона не залишиться ні з чим. Але якщо є якісь причини, що змушують сумніватися в її «обліко морале», або її власне бажання піти ось за такої описаної ситуації, якщо вона казала: «З таким ревнивцем, як ти, я не житиму», то вона йшла без цих розлучних грошей. А якщо вона заявляла про свою готовність пройти перевірку в когена, якщо вона йшла на це, значить, вона хотіла зберегти сім'ю, хотіла бути дозволеною своєму чоловікові, хотіла, щоб їхній шлюб був дозволений. І знову дуже, мабуть, важливе застереження: якщо чоловік її ревнує, якщо вони в такій сварці, у такій ситуації, то, природно, їм заборонена інтимна близькість. У момент сварки, коли подружжя перебуває в духовному розладі, їм завжди заборонена фізична близькість. Заборонено бути близьким із дружиною, яку ти не умилостивив, з якою ти не примирився. І ревнощі – одна з таких перепон. Ось у цьому стані чоловік і дружина приходили до когена.

Отже, коген ставить жінку перед Всевишнім.

Саме з цього місця Тори вчать, що жінка має покривати свою голову або чимось, або плетінням волосся. У східних євреїв було заведено, що заміжні жінки зав'язують волосся в кіски, щільно зав'язують кіски на голові, вплітаючи в коси стрічечки. Так чи інакше жінка ходить із прикритим або заплетеним (не з розпущеним) волоссям. І в момент перевірки коген розпатлує її волосся.

Це зачіпає органи, якими дружина згрішила: вивернуться кістки таза її і роздується її утроба, якщо ці води спрацюють як води, що проклинають.

І тут Талмуд, обговорюючи цю тему, каже, що ось цей ось живіт, який згадується тут, – це не живіт жінки, не твій живіт, а живіт узагалі. Тобто це вказівка на те, що і чоловік, якщо він у чомусь недоброму замішаний, теж підлягає перевірці, і його живіт теж може роздутися. Хоча п'є воду тільки жінка, її чоловік теж проходить випробування. І знову: не сказано твоє стегно, а просто стегно, і тут знову ж таки бачать натяк на те, що не тільки дружина перевіряється.

Тобто коген бере шматочок пергаменту, пише на ньому ці прокляття з іменем Всевишнього, і змиває, стирає цей пергамент у водах, що проклинають, так що ім'я Всевишнього теж стирається. Коментатори кажуть, що така велика турбота Всевишнього про мир у сім'ї, що Він іде на те, щоб Його ім'я стерлося, – заради встановлення миру в сім'ї, заради примирення чоловіка і дружини, заради того, щоб угамувався цей дух ревнощів.

Далі Тора починає описувати, як коген даватиме їй цю воду.

Ми пам'ятаємо, як приносяться хлібні приношення. Тора повторює тут ще раз.

Тобто жінка тримає посудину з водою, поки коген приносить жертву, після чого коген поїть її цією водою, яка вже стала гіркою.

Тут удруге повторюється і напоїть її водою. Деякі коментатори бачать у цьому такий елемент, що з цього моменту, якщо жінка скаже: «Я не хочу пити, я боюся, я не питиму!», їй кажуть: «Пий!» і напувають її силоміць, навіть якщо вона вже не хоче пити.

Тобто народжувати дітей їй стане легше, а якщо вона мала якісь проблеми, які не дозволяли їй завагітніти, то вони зникнуть. Словом, її материнські сили від цього збільшаться.

Складна і малозрозуміла нам процедура. Незрозуміло, як житимуть далі ці чоловік і дружина після тих випробувань, через які пройшла жінка, звинувачена даремно. І тут чоловікові не відбутися квіточкою. З іншого боку, людину, яка ревнує, можна запитати: «Ти справді хочеш пройти все це разом зі своєю дружиною?» Адже є те, з чого я, власне, почав: прийдіть до когена, поговоріть з когеном. Якщо в сім'ї виникають такі проблеми, як ревнощі, то можлива причина в тому, що сім'я давно не розмовляла з когеном, що сім'я занурена в якісь інші проблеми і когена давно не бачила.

Традиція розповідає багато різних історій про те, як жінки намагалися обдурити чоловіків. Наприклад, є розповідь про сестер-близнючок. Коли одну з сестер чоловік хотів привести на випробування, вона прийшла до своєї близнючки і попросила: «Пройди випробування замість мене». І близнючка погодилася (все-таки сестра) піти замість неї. І коли вона повернулася з цього випробування, сестра чекала її у неї вдома, обнялися вони і поцілувалися. І коли вони цілувалися, трішки води, яка, можливо, залишалася на губах у сестри, що пройшла випробування, потрапило на грішну близнючку, і та померла, і що мало статися, те й сталося.

Є ще багато розповідей із сучасної історії, які так чи інакше пов'язані з перевіркою жінки. Але загалом мудреці бачать у цьому поступку людській слабкості, поступку людському жорстокосердю. Повеління Всевишнього – йти до когена, говорити про свої проблеми з когеном (звісно, коли коген – це справді коген). І я вже сказав і ще раз повторю дуже важливе доповнення, про яке говорять мудреці: води ці гіркі перевіряють не тільки жінку, вони перевіряють і чоловіка, хоча тільки жінка п'є ці води. Але якщо чоловік виявляється винним у тому, що й у нього були якісь негідні зв'язки, то чоловік теж зазнає такого ж покарання, як і жінка. Може статися так, що жінка виявиться невинною, а чоловік постраждає, і таке теж буває.

Коли в Ізраїлі зради стали не чимось надзвичайним, а стали явищем хоч і не поширеним, але буденним, рабан Йоханан бен Заккай (голова мудреців у період після зруйнування Другого Храму) постановив, що води більше не можуть діяти. Така обережність, яку виявили мудреці щодо цього закону і припинили цю процедуру, пов'язана з тим, що в основі цього закону лежить чудо. Ми звертаємося до Всевишнього, сім'я звертається до Всевишнього і просить чуда, просить чогось надприродного. Це, мабуть, єдиний закон у Торі, який ґрунтується на чуді. І для того, щоб звертатися по таке чудо, потрібно, щоб сама ситуація була неординарною, щоб сталося щось надзвичайне і чоловік перестав довіряти дружині, борони Боже. Коли сама ситуація була чимось унікальним, чудом, то й відповідь на неї була чудом. Коли ж ця ситуація стала буденністю, то мудреці визнали, що чудо буденним бути не може. І коли помножилася розпуста в народі Ізраїля, то перестали діяти води дружини, що зраджує. Вони перестали бути цілющими і стали просто чимось на зразок приватного детектива, який збирає докази, щоб подати їх до суду, стати причиною для розлучень, для сварок, для доведення провини і для руйнування сім'ї. Духовний рівень народу змінився, і мудреці вирішили перестати користуватися цим способом перевірки.

Якщо все-таки недовіра пересилила, значить, треба ставати перед Господом. Але потрібно пам'ятати, що, коли людина намагається свою дружину перед Господом поставити, він теж перед Господом постає.

З іншого боку, якщо дружина постраждає від цієї води, якщо вона буде покарана, то нехай людина не каже: «Це я винен, що я її перевірив». Дружина постає і дає звіт уже не чоловікові, а Всевишньому, весь цей розгляд не між чоловіком і дружиною вже, а між дружиною і Всевишнім. Так само і чоловік стає перед Всевишнім і разом з дружиною дає звіт за своє життя, за свої стосунки з протилежною статтю. Чистий він у цьому чи не чистий? І може виявитися, що не варто було йому заводитися зі своїми ревнощами.

З Божою допомогою ми продовжуємо вивчати тижневу главу Насо і читатимемо 6 розділ книги Бемідбар.

Коренева комірка слова назі́р (заїн-рейш) має значення відчуження, віддалення, слово зар означає чужий, легіназер – утримуватися, позбавляти себе чого-небудь. Через те, що в інших релігіях, в інших народах словом назі́р називають ченців, може скластися враження, що і в юдаїзмі йдеться про людину, яка живе поза сім'єю, свого роду відлюдника, але це зовсім не так. Справді, людина відстороняється від певних людських задоволень, але при цьому вона продовжує жити у своїй сім'ї. І святість, якою вона себе відокремлює, вона все-таки має зберігати в миру, живучи реальним мирським життям. Відокремлюватися від світу і спрямовуватися до Бога, брати на себе таку обітницю, здійснювати такий подвиг – і все ж залишатися в миру, бути громадянином, повноцінним жителем, який бере участь у всій мирській діяльності. Дієслово легафлі́ (яфлі́, одне зі значень – складе обітницю) має корінь пей-ла́мед-а́леф, той самий корінь, що і слово пе́ле (чудо). І можна було б перекласти так: якщо хтось вчудить і дасть клятву. Але у слова вчудити такий не дуже добрий відтінок, і правильніше було б сказати: якщо хтось зважиться на подвиг, хтось зважиться на створення маленького чуда у власному внутрішньому світі і складе таку обітницю. Слово використовується не тільки щодо обітниці назорейства, а й узагалі щодо багатьох обітниць, які людина дає Всевишньому. Якась мітка, яку людина ставить на карті свого життя, тим самим творячи маленьке чудо.

Отже, людина, якщо зважиться на подвиг назорейства:

Тобто не просто вино заборонене людині, а все, що пов'язане з виноградом. Це не стільки вправи для чистоти свідомості (хоча і про чистоту свідомості йдеться), скільки вправи в дисципліні. Виноград, виноградний сік, будь-яка похідна винограду – це такі мирські, повсякденні веселощі, тілесні веселощі, і від них людина вирішує віддалятися. Якщо вже вона так вирішує, то вирішує віддалятися від усього, тобто ми не шукаємо в цьому випадку якихось юридичних лазівок. Не можна сказати: «Я обіцяв, що не їстиму виноград – а це виноградний сік. Я обіцяв, що я не їстиму виноград – а це не виноград, це родзинки» або: «Це – чурчхела, яка робиться з виноградного соку, і на виноград зовсім не схожа». Ні, якщо є заборона – це заборона повна, тобто чесна, сумлінна відмова від усього виноградного без будь-яких юридичних хитрощів.

«Можна бути діловою людиною і думати про красу нігтів», – зауважував Пушкін. Але бути назіром і думати про красу волосся виходить не зовсім. Не обов'язково розводити там вошей, і можна, звісно, причісуватися, але підрізати волосся вже не дозволено, людина вже не має права стригтися, приводити до ладу свою голову таким способом. Волосся – це дивовижний людський орган. Чимось його природа асоціюється з повелінням Всевишнього: «Хай виростить земля траву!», ніби відбувається прорив внутрішнього в зовнішнє, вихід внутрішнього потенціалу назовні, внутрішнього світла назовні. Назір (назорей) в усі дні свого назорейства не має права цей потенціал стримувати. Під час свого походу за святістю назорей ніяк не стримує прорив своєї внутрішньої сили назовні, повністю відкривається світові святості. Потім відбудеться повне оновлення цього внутрішнього, і перед тим, як повернутися на землю з космосу святості, назір проводить бритвою по своєму тілу і повністю видаляє волосся. Подібну процедуру здійснюють левити, завершуючи свою підготовку і приступаючи до служби: вони мають для очищення обголити все своє тіло. І таким самим способом повертається в табір зцілений прокажений, який теж має своє тіло обголити. Це ніби обнулення, оновлення зв'язку внутрішнього і зовнішнього, перемикання з одного режиму на інший. Відрощування волосся – це дуже важливий елемент назорейства, це символ відкритого діалогу внутрішнього із зовнішнім світом, коли шлях у зовнішньому світі огортається святістю, до якої, власне, назорей прагне. Загалом, під час цього походу людини за святістю ті обмеження, які на неї накладаються, як ми бачимо, не зовсім страшні, але досить жорсткі. І цих обмежень людина зобов'язана дотримуватися.

Тобто якщо хтось із родичів його помре, то ця людина не зможе брати участь в обмиванні чи в перенесенні тіла померлого. Він не може робити нічого, що приведе його до нечистоти через дотик до тіла померлого, хай навіть дуже близького йому родича.

Слова назі́р і не́зер (вінець) – це дуже схожі слова. Про що йдеться? Людина, яка торкається мертвих, як ми знаємо, оскверняється. У цьому випадку назореєві заборонено осквернятися дотиком до мертвих, навіть якщо ці мертві – близькі йому люди, ближче нікуди: батько, мати, брат і сестра, кровна рідня. Це той ступінь спорідненості, яким може осквернятися навіть коген, але назірові це заборонено. Він піднімається на зовсім інший рівень святості. Можна сказати, що в стані назорея він є новим творінням, і в нього в цьому стані немає родичів. Він – інопланетянин.

כֹּל יְמֵי נִזְרוֹ קָדֹשׁ הוּא לַיהוָה׃
коль єме́ нізро́ кадо́ш гу ладона́й

8. Усі дні назорейства свого святий він Господу.

Святість – це те, що дає життя, це сила, яка дає життя всьому живому, саме святість зовнішня оживляє цей світ. Якщо людина стикається зі смертю, то це протилежність святості, це те, що зі святістю ніяк не уживається. Тому, хто б не помер, назір не може доторкнутися до мертвого, не порушуючи святості, у його світі й смерті не існує. А щойно там вона виникне, він перестає бути назореєм.

Коли назір торкається мертвого, він стає нечистим. Тут, як і з будь-якою людиною, назір це чи ні, діє одне й те саме правило: він стає нечистим. Період його очищення триває сім днів, і по закінченні свого очищення він має на сьомий день обголити голову.

За що спокутує його коген? Є два варіанти розуміння цього. Перший: коген спокутує його за те, що він торкнувся нечистого, зробив себе нечистим, попри те що був освячений. Інше розуміння: це спокута за гріх прийняття на себе назорейства. Чому ж це гріх, чому це вимагає очисної жертви? Тому що людина заради свого шляху до святості відхиляється від загального шляху всього живого, нехтує світом. Тому Тора вимагає від людини, яка прийняла на себе обітницю назорейства, очисної жертви. Для того, щоб практикувати цей рівень святості, він поклявся, і йому потрібно стримувати себе, відсторонюватися від того, що є у світі. Ось за те, що людина заради якихось своїх цілей відмовляється від простих насолод світу, вона і приносить очисну жертву.

Баранчик приноситься в жертву за провину за те, що людина осквернила своє назорейство. Осквернила вже не себе, а той особливий статус святого, який у неї був. І, тільки відновивши його попередніми жертвами (хата́т і ола́), вона тепер може приносити жертву аша́м (жертву за провину): коли святе відновлено, тільки тоді приймається жертва за провину; спочатку примирення, а потім – жертва.

І якщо навіть він осквернився в найостанніший день з усього того строку, що він собі намітив для назорейства – скажімо, він прийняв його на рік і на триста шістдесят п'ятий день, за один день до закінчення строку, осквернився – він має заново відлічити цілий рік. Приймається саме весь строк як єдине ціле, його не можна зарахувати частинами.

Талмуд розповідає про Олену, царицю Адіабени, держави в північній Месопотамії, яка перейшла в юдаїзм. І одного дня вона склала обітницю Всевишньому: «Якщо мій син повернеться з війни, я сім років буду в назорействі». І вона провела сім років у назорействі, а наприкінці цих семи років піднялася і переїхала в країну Ізраїля. Мудреці школи Гілеля сказали, що раз вона була в назорействі в країні чужій, вона має заново відлічити сім років назорейства. Вона знову стала відлічувати сім років назорейства і в останній рік свого другого строку назорейства осквернилася, і їй знову довелося відлічувати сім років. І таким чином, як розповідає Талмуд, вона двадцять один рік провела в назорействі. І таке буває. Лік тут суворий, ніхто не змушує людину давати клятву назорейства, але якщо дав – тримай. Якщо людина просто сказала: «Я буду назореєм», то вважається, що вона дала цю клятву на місяць. Якщо вона сказала: «Я буду назореєм до пришестя Христового», то вона буде назореєм доти, доки не повернеться Машиах. Якщо хтось дав клятву на якийсь строк, то на цей строк він назореєм і буде.

Взагалі, мудреці назорейство не дуже схвалювали, тому що завжди, коли є можливість сильно підняти для себе планку, існує спокуса зробити це не заради служіння Всевишньому, а з хибної гордості, з бажання бути кращим, ніж інші, вирізнятися на тлі інших, здаватися собі хорошим і всілякими подібними речами спокушатися. Через це мудреці часто скептично ставилися до людей, які приймають на себе обітницю назорейства. Талмуд розповідає історію про Шимона Праведного, первосвященника в часи, що передували появі танаїв: він як коген ніколи не їв жертви назорейської, тому що не знав напевно, чи назорейство це, і щоразу сумнівався, чи справді в ім'я Небес людина прийняла обітницю назорейства. Крім одного випадку, коли до нього прийшов юнак, прекрасний на вигляд, з прекрасними блакитними очима, з прекрасним кучерявим волоссям. Шимон йому сказав: «І це ти хочеш знищити? Навіщо?» І юнак відповів йому: «Я пастух, і одного разу я пас овець, вийшов до водойми, подивився, побачив себе і спокусився, і подумав: „Який же я все-таки красень!“ І тут же сказав собі: „Ти цінуєш земну красу, яка потім усе одно стане їжею для черв'яків. Клянуся Храмом, що я принесу це волосся в жертву!“ І так я прийняв обітницю назорейства». І, коли юнак розповів це Шимону Праведному, той розцілував його і сказав: «Хай примножаться такі, як ти, в Ізраїлі!»

Іноді дуже легко буває прийняти на себе якусь надприродну обітницю, чи практику, чи статус, якісь надприродні, якісь функції, які перевищують мої здібності. І, навпаки, важко бути просто Алексом, важко бути простою людиною, яка просто живе і служить. І мудреці застерігали людей від такого назорейства. Можливо, і жертва за гріх теж почасти саме тому приноситься назореєм. Далеко не всі справді стають назореями з бажання служити Всевишньому.

Під казанок, у якому вариться його мирна жертва, він кидає це волосся, воно стає паливом. Його волосся – це все його внутрішнє, що не стримувалося і проривалося назовні. Тепер же, коли він повертається в цей світ і знімає свій скафандр святості, ця внутрішня його сутність, яка прорвалася, стає паливом для приготування жертви. Почасти і сама ця сутність таким чином приноситься в жертву. Це дуже добрий спосіб очищення, коли людина прибирає, збриває волосся на своєму тілі.

Ми неодноразово зупинялися на цьому жесті, коли підносять мирну жертву коген і той, хто її приносить. Зазвичай коген отримує стегно і грудинку, тут він отримує від цієї жертви ще й передню ногу. У цьому особливість жертви назорея.

Крім усіх жертв, які назір зобов'язаний принести, він може пообіцяти, що після закінчення свого назорейства він принесе Всевишньому ще якісь жертви. Багато назореїв казали: «А наприкінці я принесу Йому ціле стадо баранів, 20-30 баранів», клялися приносити велику, якусь дуже серйозну жертву. Пам'ятаєте, Павлові пропонували оплатити жертву назореїв, які не можуть оплатити ті свої жертви, які вони дали за обітницею. І Павло оплатив ці жертви (Дії апостолів, 21:23–26). Це та сама ситуація, коли людина занадто багато пообіцяла, але не може виконати свою обіцянку. А можливо, у цих бідних людей не вистачало грошей навіть на звичайну жертву. Але, швидше за все, ймовірний саме перший варіант, що вони дуже багато пообіцяли.

З 22 вірша починається зовсім нова тема. Оскільки я сам коген, і мені часто доводиться благословляти народ Ізраїля, це одна з моїх улюблених тем у Торі. Звісно, вся Тора солодка, але в ній є те, до чого якось особливо прив'язуєшся.

Нехай благословить тебе Господь і збереже тебе. Це благословення, яке сприймається в матеріальному світі, щоб ти ні в чому не мав потреби і нічого не боявся. Найперше благословення – матеріальне, тому що благополуччя, здоров'я, відсутність страхів дають людині можливість рухатися далі, зосереджуватися на Торі.

Нехай оберне Господь світле Своє обличчя до тебе і помилує тебе. Нехай тобі Господь дасть від Свого світла, від світла Свого обличчя твоєму обличчю, щоб твоє обличчя світилося Його світлом. Коли ти звільняєшся від матеріальних турбот і присвячуєш себе Торі, ти можеш настільки пройнятися світлом, що твоє обличчя світитиметься, як у Моше. І це не межа.

Нехай оберне Господь обличчя Своє до тебе і дасть тобі мир. Це обітниця світу прийдешньогоiУ російському тексті одне слово означає і «мир» (спокій), і «світ», тому автор пов'язує «дасть тобі мир» з обітницею «світу прийдешнього». Українською це два різні слова, тож гра слів не передається.. Людина, яка стає провідником Божественного світла, не приходить на суд. Вона удостоюється того, що Бог звертає на неї Свій лик, і вона переходить у вічне життя вже в цьому житті, переходить у світ, у якому спокій і мир безкінечні. Її спокій, який був у серці, – це спокій вічності.

Мідраш розповідає, що це благословення когенів – свого роду захист. Всевишній уподібнюється цареві, дочка якого померла в день весілля. Це притча про падіння народу Ізраїля, який зробив золоте теля під час дарування Тори. І, коли цар видавав заміж другу свою дочку, він подбав про те, щоб благословити її і захистити. І під час будівництва Намету зустрічі Всевишній каже: «Щоб не сталося подібного гріха, благословіть народ Ізраїля». Потрібен особливий промисел щодо народу Ізраїля, і цей особливий промисел втілюється в благословенні когенів, яке захистить Ізраїль від гріха. Дуже велике значення надається благословенню когенів. Когени благословляють народ у синагозі в кожній ранковій молитві, і я думаю, що це дуже радісна когенська робота. Хоча благословляти народ Ізраїля доручено Агаронові, Сам Господь обіцяє, що благословить синів Ізраїля за благословенням когенів.

Завершуючи розмову про Агаронове благословення, хочеться сказати кілька важливих слів про переклади загалом. Часто в російській мові при перекладі того чи іншого біблійного благословення, того чи іншого біблійного побажання можна побачити такі фрази: «Да благословит…», «Да сделает…», «Да будет…» Так от, Всевишній ніколи не казав: «Нехай буде світло!» Він сказав: «Будь, світло!» або: «Буде світло!» І тут треба читати не «Нехай благословить тебе», а просто «Благословить тебе», не побажання, а обітниця: «Благословить, будь певен». Ми перекладаємо це з часткою «нехай», але насправді в тексті це подається як пряма обітниця.

І останній вірш нашої глави, повеління когенам:

Деякі дослідники, коментатори кажуть, що, можливо, Ізраїль креслив на собі ім'я Всевишнього якимось особливим чорнилом. Так чи інакше, через це благословення народ Ізраїля отримує наречення ім'ям Всевишнього. Усі інструкції, які дані когенові й народу, все, що ми читали, все це пов'язано зі збереженням святості, з необхідністю перебувати у святості для того, щоб носити на собі ім'я Всевишнього і благословлятися Всевишнім. І тут Всевишній дає обітницю: «Дайте народу Моє ім'я, назвіть народ Моїм ім'ям, і Я їх благословлю». Прийде це благословення і на всіх нас.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Насо і читатимемо 7 розділ, з 1 вірша.

Скільки залишилося? Нічого не залишилося, правильно порахували.

Не потрібні їм ні вози, ні воли, вони носять усе на собі, це особливість служіння синів Кегата в Наметі зустрічі. Можна було б подумати, що хто ближче до святого, той отримає спецтранспорт і урядові автомобілі, але де там.

Начальник один на день, начальник один на день – це повторення (я його вже пояснював) означає: по одному начальнику щодня в порядку черги.

Починаючи з 12 вірша, ми читаємо історії, які повторюють одна одну, про те, як керівник кожного з колін приносив жертви. Змінюється тут тільки ім'я. І, звісно, може запитати читач, чому б у Торі не написати: «І кожен із тих, хто приносив, у такому-то порядку приніс такі-то жертви»? Навіщо повторювати це все дванадцять разів, для чого це потрібно? Це схоже на якусь родинну фотографію або на знімок, коли люди фотографуються всім класом, усім якимось зібранням. Це цікаво тільки для тих, хто перебуває всередині цієї групи, тільки для тих, хто може сказати: «А ми з коліна Ре'увена, ось він, ось він абзац про нас!» – «А ми з коліна Біньяміна, ось, ось він абзац і про нас!» Це тільки для тих, хто належить до цієї групи, для народу, який може впізнавати імена і сказати: «А ось тут, ось тут і нас згадали! Знову ми не загубилися в списках! Ми не номер такий-то, ми згадані тут поіменно!» І це підхід Тори, підхід Всевишнього, Його турбота про народ Ізраїля, де в кожного є ім'я.

Тому комусь збоку може здатися, що це знову-таки монотонне, зайве перелічування. Але уявіть собі, що ви належите до цієї родини, і ви розглядаєте це як родинну фотографію.

Отже, Нахшон бен Амінадав у жертву мінха́ приніс: одне срібне блюдо вагою в 130 шекелів і одну кропильницю вагою в 70 шекелів, наповнені борошном со́лет з олією; один черпак із золота вагою в 10 шекелів, наповнений кадінням. На всепалення він приніс одного молодого бика, одного овна, одного баранчика. В очисну жертву – одного козла, і в жертву мирну він приніс п'ять овнів, п'ять козлів, п'ять баранчиків. Це його приношення.

І далі ми побачимо, що цей абзац повторюється, і повторюється, і повторюється щодо всіх інших колін.

На цьому Тора закінчує перелік усіх жертвоприношень, принесених усіма главами дванадцяти колін, який може здатися одноманітним. І можна було б пропустити весь цей текст і залишити тільки наступний абзац, у якому перелічується загальна кількість того, що кожен із них приніс. Але уявіть собі, що у вашій громаді або в якійсь групі людей кожен скидається на якусь суму: по 10 доларів, по 500 рублів, неважливо. І в цьому випадку ті 500 рублів, які прино́сите ви, відрізняються від тих 500 рублів, які приніс ваш сусід. Вони різні, у них різна історія. І тому Тора перелічує кожне коліно з його приношенням окремо. Ніщо не зливається в одну сіру масу: ні пожертви, ні глави колін. Це потрібно повторювати знову і знову.

Тут є важлива деталь, яку можна пропустити за всім цим списком. Моше, попри те що він не коген (але й не чужинець), на відміну від Агарона щодня, коли захоче, може входити у Святе Святих, говорити там із Всевишнім і чути Його голос. Моше вищий статусом, ніж Агарон, і ближчий до святості, ніж Агарон: саме він може входити за завісу в будь-який момент, коли це потрібно. Він – управдом Всевишнього, і це зовсім особливий статус.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Якщо ми подивимося на всю тижневу главу Насо в цілому і спробуємо зрозуміти її логіку, то здивуємося, наскільки різні речі, наскільки різні теми потрапили в цю главу. Тут є і освячення Намету зустрічі з урочистими підношеннями, і благословення когенів, і розділ про особливого роду єврейське подвижництво (назорейство), і закон про со́ту, про так звані гіркі води. Тут є повеління про те, що ритуально нечисті мають покинути табір, щоб очищатися поза табором, є і перепис левитів, і багато іншого. Наша тижнева глава ніби являє собою якусь складну страву, що вариться в одному казані. Якщо спитати в людини, чи їла вона коли-небудь рис із виноградом або м'ясо з виноградом, то, можливо, відповідь буде «ні». Але якщо подумати, то людина, цілком можливо, їла плов із родзинками, а це той самий виноград, тільки сушений. Деякі продукти в стравах поєднуються дивним чином. І наша глава Насо – це складне поєднання різних компонентів в одній духовній страві. І ми спробуємо в цій бесіді зрозуміти суть цієї страви, розклавши її на складові.

Отже, ми почнемо з 2 вірша 5 розділу.

2. Повели синам Ізраїля, і вишлють (відішлють) вони з табору кожного ураженого цара́'ат, і кожного, хто страждає на витікання, і кожного оскверненого.

 Тобто ті люди, які виявляються нечистими, непридатними для виконання певного служіння всередині табору, виселяються за табір. Знову-таки повторю вкотре, що переклад з івриту слова таме́ (нечистий) російською мовою означає ніби відсутність чистоти, і це не дуже правильний переклад. Насправді слово таме́ не містить якогось заперечення, це не відсутність чогось, це наявність чогось. І тому, мабуть, правильніше було б перекладати слово тум'а́ словом скверна, тобто таме́ – це не нечиста, а осквернена людина, і така людина виселяється за межі табору. Що ж це за осквернена людина, чому в неї такий стан? Це людина, яка мала якісь витікання, або хвора на цара́'ат, або та, що доторкнулася до мертвого, і так далі. І ця людина перебуває в стані, який неможливо сховати і який змушує її почати самій собою займатися, виконувати певну внутрішню роботу.

Коли ми маємо якусь хворобу, якийсь смуток, якесь страждання, нам іноді хочеться розвіятися, розчинитися в суспільстві, піти кудись, поспілкуватися з кимось, забутися, зустрітися з друзями. І в певних випадках, звісно, це і добра, і корисна, і цілюща можливість. Але коли є якась нечистота, не можна втекти від неї в компанію людей, гріховність не дозволить загубитися в натовпі. Точніше, Тора не дозволяє гріховності загубитися в натовпі. І тому осквернена людина виходить із табору.

Ми зустрічаємо в Новому Завіті багато випадків, коли Єшуа зі своєї милості зціляє прокажених, зціляє людей, які перебувають за табором, які мають (як ми вже сказали) самі зі своєю проблемою розбиратися. У зв'язку з цим давайте згадаємо дивовижну фразу Єшуа, що прозвучала в його Нагірній проповіді (Євангеліє від Матвія, 5:17). Він каже: «Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, але виконати». Давайте уявимо собі Ізраїль I століття н. е. Учитель Єшуа ходить, навчає, зціляє. І одного разу навколо нього збирається п'ять тисяч людей, які хочуть послухати вчителя. Кому з них може спасти на думку, борони Боже, що ця людина прийшла порушити закон? Адже це вчитель Тори, Він прийшов, звичайно ж, Торі й навчитиiУ російському тексті це речення звучить так, ніби в ньому бракує слова: «Він прийшов, звичайно ж, Торі й навчити». Його перекладено дослівно, без доповнень.. Звідки ж могла виникнути думка, що Він прийшов до них дати, наприклад, рецепти яєчні з беконом або розповісти, як зробити кальян у суботу? Звісно, такої думки не було. Але сама можливість зціляти хворих на цара́'ат, осквернених, спускатися на їхній рівень і піднімати їх звідти – ось що було незвичайним, ось що було дивовижним порушенням звичного ходу закону. Саме природний хід природних речей, коли грішник має працювати зі своїм гріхом сам, саме його Єшуа змінив, це і було не порушенням закону, а виконанням закону.

Так само і вихід із Єгипту не був порушенням природного ходу речей. Так, рабство було передбачене Всевишнім, але й вихід із нього теж був передбачений Всевишнім. І так само зі стану нечистоти передбачений вихід, коли всі в'язні, зокрема й усі в'язні цієї нечистоти, будуть відпущені на волю. І прообраз цього звільнення в'язнів гріха, в'язнів нечистоти – це очищення прокажених, коли Єшуа їх торкається і зціляє.

Є мідраш, який розповідає про те, чому Всевишній Сам зійшов до Єгипту і Сам став виводити народ із рабства. І мідраш каже, що Всевишній розумів, знав, що навіть ангел, якщо спуститься в цю єгипетську нечистоту, навіть ангел може зазнати шкоди. Настільки міцна там нечистота, що навіть ангел міг проти неї не встояти, тільки Сам Всевишній був здатен вивести свій народ. Потрібне величезне відкриття божественності, щоб зійти в нечистоту, у скверну і не стати нечистим, не осквернитися. І тому особливий прояв Божої милості й досконале виконання закону в тому, що ті, хто вийшов за табір, можуть повернутися назад.

Мені дуже часто ставлять різні запитання, пов'язані з нечистотою. Чи можна жінці, наприклад, у стані жіночої нечистоти приймати Песах або приймати сеуда́т Адон (причастя), трапезу Господню? Як із цим бути? І тут я хочу сказати, що, з погляду юдаїзму, сьогодні будь-яка людина нечиста. Чому так? Тому що є нечистота мертвого, і всі ми торкалися того, хто торкався мертвого, і так далі, цією нечистотою уражені всі. Для того, щоб від неї очиститися, потрібен попіл рудої телиці, а руда телиця поки не планується, її просто немає, і тому очиститися ніхто не може. Усі нечисті. На сьогодні ніхто не може, по суті, доторкнутися на пасхальному седері до Песаху. Є люди, які ріжуть корбан (жертву) і кажуть, що його не обов'язково їсти в чистоті. Але в нас, тих, хто вірить в Єшуа Машиаха, таке очищення є, і тільки через очищення в Ньому ми можемо, скажімо так, їсти корбан (жертву) Песах. І ми блаженні тим, що в нас є Первосвященник, який стоїть за завісою, і тому ми можемо очищатися через Нього й повертатися через Нього в табір. Однак це не змінює тієї вказівки Тори, у якій сказано, що певну духовну роботу людина має виконати на самоті. Нехай ця самотність буде самотністю в товаристві Всевишнього, у стоянні з Первосвященником. І все-таки цю роботу людині потрібно виконувати самій. Так, ми маємо чудесне очищення, Єшуа зціляв прокажених, але самої духовної роботи, самої віри це не скасовує.

Далі ми поговоримо на іншу тему. Прочитаємо вірш із 5 розділу:

14. І найшов на нього (пройшовся по ньому) дух ревності, і він приревнував до жінки своєї, і вона справді осквернена, або найшов на нього дух ревності, і він приревнував до жінки своєї, а вона не осквернилася…

Жили-були старий зі старою, дід та баба, чоловік і дружина – класичний сюжет усіх часів і народів. А в житті подружньому трапляються всілякі ситуації, любов буває зла. І от сталося, що чоловік став горіти духом ревності. Людині не ревнивій важко собі уявити, наскільки сильно може накривати чоловіка (або жінку) цей дух, наскільки сильно він ним оволодіває. І зростає підозра щодо дружини.

Сама по собі наявність оцього духу ревності – це не обов'язково якість погана (хоча в цьому випадку, звісно, погана). Але є ревність про Бога, є ревність, яка приводить до конкуренції в доброму сенсі, до прагнення стати кращим. Ревність, як кажуть, буває різна. Коли сповістили Моше про Ельдада і Мейдада, які пророкували в таборі, Моше сказав (Єгошуа бен Нуну): «Чи ревнуєш ти за мене? О, якби весь народ Господа був пророками…» (Бемідбар, 11:27–29). А брати Йосефа не тільки ненавиділи його, а й ревнували його, заздрили йому. І є багато таких прикладів у Танаху, коли ревність засуджується. Однак рідко, але все-таки існує ситуація, коли ревність буває позитивною. Пророк Єшаягу в 6 вірші 9 розділу говорить про ревність Бога, є також ревність до знання Тори. Так, більше того, саме по собі ожорсточення в Ізраїлі, за словами Павла, теж покликане викликати ревність у людях: «… Але від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб збудити в них ревність», тобто викликати бажання повернутися і знову посісти якесь важливе місце в житті іншої людини або в плані Всевишнього. Ревність – це заздрість до якогось місця, бажання якесь місце здобути або повернути.

І сталося так, що все пішло прахом у родині, все пішло шкереберть, все стало негаразд, і чоловік почав ревнувати свою дружину. І ось він пропонує їй піти до когена і здійснити церемонію, яка називається гіркі води, або мей сота́. Слово сота́ означає та, що спокусилася, та, що зійшла зі шляху. Жінка має два варіанти в цій ситуації. Згідно з першим варіантом, вона може сказати: «Не піду. Не піду я в жоден Єрусалим, не буду йти до когена, ревнуєш мене – відпускай мене». У цій ситуації чоловік повинен дружину відпустити, вона вважатиметься чесною жінкою, її не визнають винною. Але вона не може вийти заміж ні за того, хто був її чоловіком (знову), ні за того, у зраді з яким її підозрювали.

Взагалі, тут потрібно зробити невеликий, але важливий відступ і згадати фразу Єшуа: «Хто одружується з розлученою, перелюбствує». У контексті всього юдаїзму, у контексті всіх поглядів того часу на розлучення, йдеться про те, що, навіть коли вона розлучиться, той, з ким вона зраджувала чоловікові, не зможе з нею одружитися. Це все одно буде перелюб. Більше того, якщо чоловік сказав їй: «Мила моя, я тебе кохаю, але ти для мене заборонена, тому що ти заміжня. Давай розлучайся, і тоді ти вийдеш за мене заміж». Але і в цьому випадку він перелюбствує. А якщо люди не планували одружитися, коли жінка була заміжня, якщо вони познайомилися після її розлучення і за інших обставин, то це не зовсім те, про що йдеться в єврейському тексті. Звісно, в церкві, в християнському середовищі склався вже певний закон, і не варто цей закон однозначно одразу ж відкидати. Але, як казав сам Єшуа: «Спочатку не було так».

Отже, повторимо те, про що ми говорили. Жінка може відмовитися і сказати: «Я не буду пити цю воду, не хочу нікуди йти, відпусти мене навіть без грошей, я від тебе піду, ти мені вже добряче набрид зі своїми ревнощами». Або більш тактовно, це неважливо. У цьому випадку вона йде, і ніхто ні в чому її не підозрює. Але уявімо собі іншу ситуацію. Вона все-таки пішла в Єрусалим і прийшла до когена. І тут ми повинні згадати Мішну, єврейський Звід законів, законодавчий трактат. Хоча він був написаний наприкінці II століття н. е., у ньому міститься дуже багато корисної інформації для нас про традиції того часу. І цей трактат розповідає про те, що відбувалося з жінкою сота́ (що звернула зі шляху), яку приводили до когена (на додачу до того, що каже Тора). Коген для початку розплітав (або відкривав) їй волосся. З неї знімали всі коштовності, якщо вони на ній були, і перевдягали в простий одяг. Після цього коген роздирав її одяг у ділянці серця, тобто майже оголював її груди. Потім їй особливим способом мотузкою обв'язували груди, і ось таку напівобірвану з напівоголеними або зовсім оголеними грудьми її виставляли в Храмі біля Воріт Ніканора. І сказано, що кожен перехожий може бачити її, і всі жінки можуть бачити її. Так описує Мішна в трактаті Сота. І навіщо все це робиться? Щоб інші жінки побачили і убоялися. Ось така непроста ситуація.

Потім вона пила гірку воду, і в міру того, як вона пила (так розповідає Мішна, так розповідають єврейські джерела), її тіло могло змінюватися, тобто смерть не наставала миттєво. Вода діяла не так, як, скажімо, діє ціанистий калій, як діють інші швидкі отрути, вона могла помирати поступово, на ній могли з'являтися різні ознаки. Мішна все це з подробицями описує, але ми в це заглиблюватися не будемо. Отже, вона випиває цю воду. Якщо вона згрішила, то вона помирала. І знову ж таки, за Мішною, помирав і її коханець, помирав теж у стражданнях. А якщо вона виявлялася чистою, то Бог благословляв її лоно, і в неї народжувався син. Але необхідно зазначити, що вся ця процедура діяла лише в тому разі, якщо сам чоловік не винен ні в чому, якщо сам чоловік дотримувався чистоти сімейного життя, інакше і чоловік теж міг постраждати.

Отже, давайте уявімо собі результат цього випробування. Жила-була жінка. Не знаю, чи дала вона якийсь привід чоловікові себе підозрювати, чи не дала, але чоловік почав її страшенно ревнувати і повів у Єрусалим. Її напівроздягнену виставили напоказ біля одних із центральних воріт Єрусалима. Усі на неї дивилися, а дехто навіть витріщався. І потім з'ясувалося, що все це марно, що вона не винна: Сам Бог засвідчив, що вона не винна. Як же доведеться чоловікові, якому треба тепер усе це загладити, виправити, і як зміняться їхні сімейні стосунки? Неважко уявити собі жінку, яка після всього цього погодиться залишитися з чоловіком, але важко уявити, скільки знадобиться зробити чоловікові для того, щоб загладити, спокутувати свою провину, умиротворити, задобрити жінку. І, найімовірніше, всі ці процедури, все це зроблено для того, щоб людина якомога менше йшла на таке, щоб неповадно було з кожного приводу водити дружину в Єрусалим до когена. Послуга ж, з фінансового погляду, безкоштовна, а от з погляду життєвих сил, нервів жінки і, можливо, нервів чоловіка (ну не пень же він!), це дуже витратно, це непроста тема.

Далі Тора перемикається на нову тему і говорить про людину, яка складає Всевишньому певну обітницю, обітницю назорейства. З одного боку, це слово спільнокореневе зі словом не́зер (вінок, вінець), і можна сказати, що назі́р означає увінчаний. З іншого боку, назі́р – це людина, яка відстороняється від світу заради Господа, такий свого роду єврейський монах. Тобто людина, як у старій казці, у старому переказі, накреслила навколо себе коло і сказала: «Я не вийду за межі цього кола, не хочу стикатися ні з чим, що мене приземлює». І тут є два варіанти. Або людина передчуває можливість якогось свого духовного падіння і для того, щоб запобігти якійсь спокусі, хоче в чомусь себе обмежити (звісно, це не стосується обмежень на інтимну близькість із дружиною, оскільки юдаїзм категорично не схвалює віддалення від дружини, і в чоловіка є обов'язки щодо дружини, які він повинен виконувати). Або, навпаки, це людина, яка відчуває, що на тому духовному рівні, на якому вона перебуває, вона вже реалізувалася і хоче піднятися рівнем вище.

Від чого ж відмовляється наш єврейський монах? Він не торкається мертвого тіла, не стикається з тим, що може зробити його оскверненим. Він не стрижеться і не вживає п'янких речовин. Таким чином, по-перше, він не займається буденною працею, не займається земним. Це умовно можна віднести до осквернення мертвим тілом. По-друге, він не займається собою, не зосереджується на своєму зовнішньому вигляді. Звісно, йому можна і потрібно вмиватися, стежити за собою і так далі. Але йдеться, знову ж таки символічно, про те, що він не витрачає сили на себе. По-третє, йому не можна вживати п'янкі напої, не можна вживати алкоголь і наркотики, тому що він повинен діяти усвідомлено, повинен сам усього себе присвятити Всевишньому. І йому необхідно зберігати баланс, зберігати ось цей взаємозв'язок тілесного і душевного.

До цієї обітниці ставилися дуже серйозно. Якщо людина раптом вирішила від неї відмовитися, то таку обітницю можна було скасувати перед судом. І мудреці дуже не рекомендували брати на себе таку обітницю. Взагалі, що стосується будь-якого духовного подвижництва, будь-якого духовного героїзму, треба розуміти, на якому духовному рівні ти перебуваєш. Тому що іноді не згори, а з якоїсь власної ініціативи приходить бажання, горде бажання сказати: «А я крутіший за всіх, а я сильніший за всіх, я від цього відмовлюся і від цього відмовлюся». І не завжди це любов до Всевишнього, часто це закоханість у себе або бажання показати себе. І тому дуже обережно варто ставитися до такого роду подвижництва, і мудреці про це говорили. Якщо хтось хоче якісь обітниці на себе взяти, не треба з цим поспішати, краще порадитися з духовними людьми, з грамотними людьми і все ж відмовитися, якщо є хоч якась підозра, що саме собою взяття такої обітниці нечисте.

Є ще одна цікава річ, про яку Тора говорить далі. У 7 розділі наводиться цілий список людей від кожного коліна і всього того, що вони принесли на освячення Мішкана і жертовника. Дванадцять разів повторюється один і той самий список. І, природно, у коментаторів виникає важливе, потрібне питання: «А чому б Торі не написати, що кожна людина з дванадцяти колін прийшла і принесла те, те й те, і зробила те, те й те, навіщо повторювати дванадцять разів одне й те саме?» Начебто ми знаємо, що Тора не грішить рясністю зайвих, неважливих слів. На відміну від людського мовлення, де є слова-паразити, де є шкідливі слова і просто марне багатослів'я, у Торі подібного ми не зустрічаємо. Але тут треба розуміти, що насправді підношення Звулуна, і підношення Іссахара, і підношення Єгуди – це не одне й те саме підношення. Підношення для кожної людини, для кожного коліна, для кожного роду, хоча воно й однакове, воно своє. Якщо одна людина принесла срібне блюдо і інша людина принесла срібне блюдо, їхній шлях до цього срібного блюда різний. Навіть якщо вони це срібне блюдо замовляли в одного майстра, вони прийшли до нього різними шляхами. Кожна людина, яка приходить у громаду, приходить у синагогу, прийшла туди своїм шляхом. І Тора дає нам тут такий повторюваний список саме для того, щоб показати, що кожне коліно, незважаючи на зовнішню однаковість, у внутрішньому сенсі різним шляхом і різні підношення приносить. І про це варто пам'ятати.

Звернімо увагу, що весь підрахунок народу Ізраїля (і левитів також) відбувається за родинним родоводом, за колінами, за домом їхніх батьків, Тора постійно згадує доми, коліна і роди. Робиться це саме для того, щоб вказати на все духовне розмаїття народу. Але ми повинні також пам'ятати, що Всевишній хоче бі́льшого, Всевишній хоче, щоб усі народи світу, – і албанці, і норвежці, і зулуси, і пігмеї, і якути – кожен народ у своєму різноманітті поклонявся Всевишньому і приходив до Всевишнього. Саме це розмаїття Тора тут і відображає.

Мабуть, один з найвідоміших уривків Тори, ми його теж зустрічаємо в нашій тижневій главі, – це когенське благословення. Це 6 розділ, з 24 вірша:

24. Хай благословить тебе Господь і збереже тебе,

25. Хай зверне Господь світле Своє обличчя до тебе і помилує тебе,

26. Хай зверне Господь обличчя Своє до тебе (буде праворуч від тебе, поруч із твоїм плечем) і дасть тобі мир (шалом)!

Отже, когени отримали заповідь благословляти народ Ізраїля такими словами.

Є люди, яким достатньо просто благословення і охорони, достатньо першої частини благословення. Це праведники. Що праведникові потрібно? Він уже має якусь внутрішню праведність, має якесь внутрішнє пізнання Всевишнього, і тому йому потрібно, щоб Всевишній лише благословляв і зберігав, потрібно залишатися з'єднаним зі Всевишнім і дякувати Йому.

У другій частині благословення йдеться вже про людину, яка потребує тшуви́ (каяття). Не весь народ святий, є люди, які потребують тшуви́, і таку людину потрібно наблизити до Всевишнього. Він сам не завжди може підійти, його потрібно покликати. І в цьому випадку потрібні прихильність і милість. Тому тут це благословення передбачає прощення гріхів.

Третя частина благословення для тих у твоєму народі, хто потребує пильного погляду Всевишнього, особистого втручання Всевишнього у твої справи і прихильності Всевишнього. Всевишній допоможе тобі у твоїй внутрішній роботі, стане поруч із тобою пліч-о-пліч, дасть тобі можливість одягатися в горнє і дарує тобі шалом (мир). І ми знаємо, що і в Тегілім 29:11 говориться: «Господь дасть силу своєму народові і благословить народ своїм миром».

Що ж таке цей самий шало́м, яким Всевишній благословляє народ? Мідраш говорить, що Всевишній довго шукав посудину, якою можна було б благословити, яка б утримала благословення для народу Ізраїля. І ця посудина – шало́м (мир). Слово шало́м має багато спільнокореневих слів з різним значенням: шлему́т – цілісність, шале́м – цілісний, повний, завершений, лешале́м – це ще й платити.

Цілісність, духовна цілісність приводить людину до миру. Дві духовно цілісні людини не можуть ворогувати між собою, тому що вони наповнені Богом, вони повністю перебувають у стані усиновлення. Коли ми перебуваємо в мирі з Богом, ми не будемо ворогувати з іншою людиною, яка теж у мирі з Богом. Тобто дві людини, кожна з яких у мирі зі Всевишнім, не будуть ворогувати між собою. Якщо весь Ізраїль, від дроворуба і водоноса до первосвященника, усі стоять перед Всевишнім, то між ними зароджується мир, вони об'єднуються в одне ціле. У нашій тижневій главі Насо ми побачили, що є виведення хворої людини за табір і повернення її в табір, розрив стосунків у родині і відновлення стосунків у родині, відновлення миру в народі Ізраїля заради Ізраїля, і це теж дуже важливо. І таким чином ми можемо сказати, що рецепт цієї складної духовної їжі, цього духовного плову, який ми бачимо в нашій тижневій главі – це розділення і з'єднання. Наша глава присвячена відновленню народу Ізраїля, відновленню цілісності в родині, в Храмі, в домі, в таборі і так далі. Збереження єдності – дуже важлива тема і для месіанських віруючих, тому що, як ми пам'ятаємо, остання молитва Єшуа з учнями була про те, щоб учні були єдині, як Він єдиний зі Всевишнім. Єдність зі Всевишнім дає нам єдність між собою, це багатий ґрунт для роздумів, тут є про що поміркувати.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Дивіться також бесіду про главу Насо, Агаронове благословення, стенограму глави Бемідбар і тижневі глави Тори.