Дварім – промови Моше і перші перемоги

позначає місця, де переклад навмисно відступає від російського оригіналу. Натисніть, щоб побачити примітку.

Дварім – перша тижнева глава заключної книги Тори, відомої як Повторення Закону. У стенограмі Алекса Бленда розглядаються промови Моше, спогади про мандри Ізраїля, перші перемоги і ставлення до страху перед боєм. Івритський текст супроводжується транслітерацією, перекладом і авторським релігійним тлумаченням.

Як усе починалося

Дварім 1:1–2:1

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчати останню, п'яту книгу Тори, книгу, яка називається Дварім, що означає Промови. Книга дістала таку назву, тому що вона складається з промов, з якими Моше звертається до народу Ізраїля, переказуючи Тору, нагадуючи події сорокарічних мандрів пустелею. З тієї ж причини в російському перекладі ця книга дістала назву «Второзаконие». Не другий закон, борони Боже, не якийсь альтернативний закон, але повторення закону: Моше переказує Тору народові Ізраїля.

Давайте почитаємо з 1 вірша 1 розділу.

אֵלֶּה הַדְּבָרִים אֲשֶׁר דִּבֶּר מֹשֶׁה אֶל־כָּל־יִשְׂרָאֵל בְּעֵבֶר הַיַּרְדֵּן

בַּמִּדְבָּר בָּעֲרָבָה מוֹל סוּף בֵּין־פָּארָן וּבֵין־תֹּפֶל וְלָבָן וַחֲצֵרֹת וְדִי זָהָב׃

е́лле гаддеварі́м аше́р діббе́р моше́ ель-коль-їсра'е́ль бе'е́вер гаярде́н баммідба́р ба'арава́ моль суф бен-пара́н увен-то́фель велава́н вахацеро́т веді́ зага́в

1 Ось промови, які говорив Моше до всього Ізраїлю на протилежному березі Йордану, у пустелі, у степу, навпроти Суфа, між Параном і між Тофелем, і Лаваном, і Хацеротом, і Ді-Загавом,

Тут дуже багато людей спотикаються і кажуть: «Якщо тут написано бе'е́вер гаярде́н (за Йорданом, на протилежному березі Йордану), отже, той, хто писав цю книгу, проколовся. Він уже жив у країні Ханаана, і для нього Моше був по той бік Йордану. І так ми бачимо, що книга Дварім – це якийсь новоділ». Але якби ми уважно читали останні розділи книги Бемідбар і стежили за розмовами синів Ізраїля між собою, то ми побачили б, що свою назву протилежний берег Йордану дістав ще до того, як він став справді протилежним, до того, як ізраїльтяни ввійшли в країну Ханаанську. Географія вже переключилася, така назва вже закріпилася географічно. Це нове покоління, ці люди вже почуваються в Ханаані, вони живуть Ханааном. Тому те, що відбувається зараз, відбувається на протилежному березі Йордану: увесь народ Ізраїля сидить на протилежному березі Йордану, а правильний берег – це країна Ханаанська. Далі сказано – навпроти Суфа. І можна зрозуміти, що це берег моря Ям-Суф (Очеретяного, або Червоного моря). Ми, на жаль, не знаємо, де розташовані місця, які називаються Тофель і Ді-Загав, але ми можемо сказати, що тут перелічуються якісь місця мандрів народу Ізраїля. Моше ніби нагадує народові, де народ побував, де він мандрував увесь цей час.

אַחַד עָשָׂר יוֹם מֵחֹרֵב דֶּרֶךְ הַר־שֵׂעִיר עַד קָדֵשׁ בַּרְנֵעַ׃

аха́д аса́р йом мехоре́в де́рех гар-се'і́р ад каде́ш барне́я

2 Одинадцять днів від Хорева (гори Синай) через гору Се'ір до місця, яке називається Кадеш-Барнеа.

Чому особливим способом обумовлюється, що ця відстань становить одинадцять днів шляху? Колись люди добре знали, скільки часу займає будь-який перехід, і всі відстані вимірювалися в днях шляху, так було легше розраховувати. Є добрі коментарі рабі Шломо Іцхакі, який пояснює так: «Сказав їм Моше: «Дивіться, до чого призвели (ваші гріхи)! Немає коротшого шляху від Хорева до Кадеш-Барнеа, ніж шлях через гору Се'ір, і його проходять за одинадцять днів, ви ж пройшли його за три дні», – бо двадцятого іяра вирушили в путь з Хорева, як сказано: «І було в другому році, в другому місяці, у двадцятий (день) місяця…», а двадцять дев'ятого сівана відправили вивідувачів з Кадеш-Барнеа (усього сорок днів); відніми від цього тридцять днів, проведених ними в Ківрот-га-Таава, бо вони їли м'ясо протягом місяця, і сім днів, проведених ними в Хацерот, де була ув'язнена Мір'ям (уражена проказою); отже, (знаходиш), що за три дні вони пройшли весь той шлях. – «Ось як Всюдисущий утруджував Себе заради вас, щоб прискорити ваш прихід на землю (Ісраеля), але через те, що ви грішили, Він водив вас довкола гори Се'ір протягом сорока років».

Моше каже: «Ви мали таку допомогу Всевишнього! Попри ваше ремство, попри всі труднощі, ви мали таку підтримку Всевишнього, що шлях в одинадцять днів пройшли ви всього за три дні. Але, оскільки ви згрішили так, як згрішили, ви сорок років ішли цю ж відстань».

וַיְהִי בְּאַרְבָּעִים שָׁנָה בְּעַשְׁתֵּי־עָשָׂר חֹדֶשׁ בְּאֶחָד לַחֹדֶשׁ דִּבֶּר מֹשֶׁה אֶל־בְּנֵי יִשְׂרָאֵל כְּכֹל אֲשֶׁר צִוָּה יְהוָה אֹתוֹ אֲלֵהֶם׃

вайгі́ бе'арба'і́м шана́ бе'аште-аса́р хо́деш бе'еха́д лахо́деш діббе́р моше́ ель-бене́ їсра'е́ль кехо́ль аше́р цівва́ адона́й ото́ алеге́м

3 І було, в сороковий рік подорожі пустелею, в одинадцятий місяць, у перший день місяця, говорив Моше із синами Ізраїля, як заповів йому Господь говорити з ними.

Одинадцятий місяць – це місяць шват. Господь звелів Моше переказати, нагадати народові Ізраїля всю Тору, всю історію мандрів. Крім того, ми ж пам'ятаємо, що того покоління, яке бачило кари єгипетські, того покоління, яке виходило з Єгипту, вже не в цьому світі.

אַחֲרֵי הַכֹּתוֹ אֵת סִיחֹן מֶלֶךְ הָאֱמֹרִי אֲשֶׁר יוֹשֵׁב בְּחֶשְׁבּוֹן וְאֵת עוֹג מֶלֶךְ הַבָּשָׁן אֲשֶׁר־יוֹשֵׁב בְּעַשְׁתָּרֹת בְּאֶדְרֶעִי׃

ахаре́ гаккото́ ет сіхо́н ме́лех га'еморі́ аше́р йоше́в бехешбо́н ве'е́т оґ ме́лех габбаша́н ашер-йоше́в бе'аштаро́т бе'едре́'і

4 Усе це було після того, як Моше побив Сіхона, царя еморейського, який жив у Хешбоні, і Оґа, царя башанського, який жив в Аштарот і в Едреї.

Мабуть, багато хто, хто стежив за новинами, за подіями, що відбуваються в Сирії, чув назву міста Дер'а. Саме там і жив Оґ, цар башанський (оґ ме́лех габбаша́н). У старому написанні, в більш південному написанні, це місце називається Едреї, а в сирійській традиції це місце називається Дер'а або Дар'а.

בְּעֵבֶר הַיַּרְדֵּן בְּאֶרֶץ מוֹאָב הוֹאִיל מֹשֶׁה בֵּאֵר אֶת־הַתּוֹרָה הַזֹּאת לֵאמֹר׃

бе'е́вер гаярде́н бе'е́рец мо'а́в го'і́ль моше́ бе'е́р ет-гаттора́ газзо́т лемо́р

5 На іншому березі Йордану, в країні Моав, почав Моше роз'яснювати цю Тору, кажучи:

Перші п'ять віршів були, власне кажучи, вступом до всієї книги Дварім. Уся книга Дварім – це промови, повторю, які сказав Моше за повелінням Всевишнього. Це переказ Моше Тори для синів Ізраїля, зроблений за повелінням Всевишнього. Якщо прийняти традицію, що Моше помер сьомого адара, то від першого числа одинадцятого місяця шват до сьомого числа дванадцятого місяця буде тридцять п'ять днів, тобто Моше почав ці промови за тридцять п'ять днів до смерті.

יְהוָה אֱלֹהֵינוּ דִּבֶּר אֵלֵינוּ בְּחֹרֵב לֵאמֹר רַב־לָכֶם שֶׁבֶת בָּהָר הַזֶּה׃

адона́й елоге́ну діббе́р еле́ну бехоре́в лемо́р рав-лахе́м ше́вет бага́р газзе́

6 «Господь, Бог наш, говорив з нами в Хореві, кажучи: «Досить вам сидіти на цій горі.

פְּנוּ וּסְעוּ לָכֶם וּבֹאוּ הַר הָאֱמֹרִי וְאֶל־כָּל־שְׁכֵנָיו בָּעֲרָבָה בָהָר וּבַשְּׁפֵלָה וּבַנֶּגֶב וּבְחוֹף הַיָּם אֶרֶץ הַכְּנַעֲנִי וְהַלְּבָנוֹן עַד־הַנָּהָר הַגָּדֹל נְהַר־פְּרָת׃

пену́ ус'у́ лахе́м уво́у гар га'еморі́ ве'ель-коль-шехена́в ба'арава́ вага́р увашефела́ уванне́ґев увхо́ф гая́м е́рец гаккена'ані́ вегаллевано́н ад-ганнага́р гаґґадо́ль негар-пера́т

7 Оберніться, і рушайте, і приходьте до гори еморейців, і до всіх, хто живе там – у степу, на горі, на низовині, і в пустелі, і в Неґеві (або на півдні), і на березі морському, в землю Ханаан і до Лівану – до великої ріки, ріки Євфрат.

Гора еморейців – це початок країни Ханаан. Всевишній закликав народ Ізраїля рушити, зрушити від гори Синай і вирушити в бік країни Ханаанської, вирушити в обітовану землю і в Ліван, до ріки Євфрат.

רְאֵה נָתַתִּי לִפְנֵיכֶם אֶת־הָאָרֶץ בֹּאוּ וּרְשׁוּ אֶת־הָאָרֶץ אֲשֶׁר נִשְׁבַּע יְהוָה לַאֲבֹתֵיכֶם לְאַבְרָהָם לְיִצְחָק וּלְיַעֲקֹב לָתֵת לָהֶם וּלְזַרְעָם אַחֲרֵיהֶם׃

ре'е́ ната́тті ліфнехе́м ет-га'а́рец бо́у уршу́ ет-га'а́рец аше́р нішба́ адона́й ла'авотехе́м ле'аврага́м леїцха́к улья'ако́в лате́т лаге́м ульзар'а́м ахареге́м

8 Дивіться, Я дав вам цю землю. Ідіть і успадковуйте землю, про яку клявся Господь Батькам вашим, Аврагамові, Іцхакові і Яакову, дати її їм і насінню їхньому після них!»

וָאֹמַר אֲלֵכֶם בָּעֵת הַהִוא לֵאמֹר לֹא־אוּכַל לְבַדִּי שְׂאֵת אֶתְכֶם׃

ва'ома́р алехе́м ба'е́т гагі́ лемо́р ло-уха́ль левадді́ се'е́т етхе́м

9 І в той час сказав я вам, кажучи: «Я не можу один понести вас.

У книзі Шмот, у тижневій главі Ітро, розповідається історія про тестя Моше, Ітро, як він відвідав Моше в пустелі і дав йому пораду. Пораду про те, як організувати суд: «Ти, Моше, один не впораєшся, ти так і народ мучитимеш, і себе, якщо ти сам усіх судитимеш». Тут Моше, згадуючи (або нагадуючи) про ці події, не згадує Ітро. Чому він не згадує Ітро? Найімовірніше, тому що він тут говорить про свої особисті почуття, про те, що він сам переживав у той момент. Очевидно, коли Ітро говорив з ним, Моше і сам це відчував, тому й каже тут: «…сказав я вам, що не можу один понести вас».

יְהוָה אֱלֹהֵיכֶם הִרְבָּה אֶתְכֶם וְהִנְּכֶם הַיּוֹם כְּכוֹכְבֵי הַשָּׁמַיִם לָרֹב׃

адона́й елогехе́м гірба́ етхе́м вегіннехе́м гайом кехохеве́ гашама́їм ларо́в

10 Господь, Бог ваш, помножив вас, і сьогодні ви великі, вас так багато, як зірок небесних.

І коли Моше говорить такі слова, то не треба думати, що він, борони Боже, цим обурюється чи буркоче. Він згадав кількість народу, згадав тим самим Боже благословення для народу і сам благословляє народ як лідер.

Добра, правильна звичка для будь-якого лідера (та й для будь-кого з нас): розмовляючи з кимось і відзначаючи благословення, яке наш співрозмовник має, попросити для нього ще більше благословення, навіть у тисячу разів. Майте звичку благословляти, це чудово.

יְהוָה אֱלֹהֵי אֲבוֹתֵכֶם יֹסֵף עֲלֵיכֶם כָּכֶם אֶלֶף פְּעָמִים וִיבָרֵךְ אֶתְכֶם כַּאֲשֶׁר דִּבֶּר לָכֶם׃

адона́й елоге́ авотехе́м йосе́ф алехе́м кахе́м е́леф пе'амі́м віваре́х етхе́м ка'аше́р діббе́р лахе́м

11 Господь, Бог Батьків ваших, нехай додасть вам ту саму кількість у тисячу разів (нехай Він у тисячу разів збільшить число синів Ізраїля) і благословить вас, як говорив вам.

Це був відступ, у якому Моше благословляє народ Ізраїля, і далі він продовжує свою промову, розпочату в 9 вірші.

אֵיכָה אֶשָּׂא לְבַדִּי טָרְחֲכֶם וּמַשַּׂאֲכֶם וְרִיבְכֶם׃

еха́ есса́ левадді́ торхахе́м умасса'ахе́м верівехе́м

12 Як я один понесу проблеми ваші, і тягарі ваші, і суперечки ваші?

הָבוּ לָכֶם אֲנָשִׁים חֲכָמִים וּנְבֹנִים וִידֻעִים לְשִׁבְטֵיכֶם וַאֲשִׂימֵם בְּרָאשֵׁיכֶם׃

гаву́ лахе́м анаші́м хахамі́м унвоні́м віду'і́м лешівтехе́м ва'асіме́м берашехе́м

13 Давайте виберемо людей мудрих і проникливих, які відомі у ваших колінах, і поставлю їх на чолі вас».

Тобто це мають бути люди не тільки хахамі́м (мудрі), але й невоні́м (проникливі). Прониклива людина – це людина, яка може зробити якісь нові висновки зі старої інформації, яка може, проаналізувавши факти або наявну інформацію, породити якесь нове знання, нову інформацію.

Отже, Моше каже: «Я не буду більше єдиним володарем». Дивіться, дуже часто люди люблять владу і дуже неохоче владою діляться. Це не те, що відбувається з Моше. Моше каже: «Я не можу вас нести, я не справляюся, вас занадто багато». Тут немає такої гордості: «Ось над яким народом я владарюю!», ні. Він каже: «Давайте поставимо людей мудрих і проникливих, і вони будуть головами вашими».

וַתַּעֲנוּ אֹתִי וַתֹּאמְרוּ טוֹב־הַדָּבָר אֲשֶׁר־דִּבַּרְתָּ לַעֲשׂוֹת׃

ватта'ану́ оті́ ваттомеру́ тов-гаддава́р ашер-дібба́рта ла'асо́т

14 І ви відповіли мені, і сказали: «Добру справу ти сказав зробити!»

Коментатори кажуть, що це була занадто поспішна відповідь. Хтось знайшовся в натовпі, не всі, але хтось, хто подумав: «О, нарешті це буде не Моше! Якщо нам поставлять при владі свою людину з місцевих, з нашої родини, з нашого роду, то вже з ним ми домовимося, з ним буде легше. Можливо, десь він буде підпорядкований якимось родовим традиціям, його можна буде підкупити, з ним буде простіше домовитися». Тому народ дуже зрадів. Частина народу зраділа, тому що Моше стане легше, тому що суд стане доступнішим, а частина народу зраділа, тому що подумала, що з новими правителями легше буде домовитися.

וָאֶקַּח אֶת־רָאשֵׁי שִׁבְטֵיכֶם אֲנָשִׁים חֲכָמִים וִידֻעִים וָאֶתֵּן אֹתָם רָאשִׁים עֲלֵיכֶם שָׂרֵי אֲלָפִים וְשָׂרֵי מֵאוֹת וְשָׂרֵי חֲמִשִּׁים וְשָׂרֵי עֲשָׂרֹת וְשֹׁטְרִים לְשִׁבְטֵיכֶם׃

ва'екка́х ет-раше́ шівтехе́м анаші́м хахамі́м віду'і́м ва'етте́н ота́м раші́м алехе́м саре́ алафі́м весаре́ мео́т весаре́ хаміші́м весаре́ асаро́т вешотері́м лешівтехе́м

15 І взяв я голів ваших колін, людей мудрих і відомих, і поставив їх начальниками над вами: тисячниками, і сотниками, і п'ятдесятниками, і десятниками, і наглядачами для колін ваших.

Цікаво, куди зникло слово невоні́м (проникливі)? Коментатори кажуть: «Ну не знайшов Моше проникливих, знайшлися тільки мудрі й відомі». А що означає слово шоте́р, перекладене як наглядач? У сучасному івриті шоте́р означає поліцейський. І в тому івриті, івриті, яким говорить Моше, це, можна сказати, той самий поліцейський. Це людина, яка приводить у дію закони, які ухвалюють судді: якщо треба, вилучає майно, якщо треба, застосовує якусь силу для встановлення законності. Загалом, давній поліцейський, тобто разом із системою суду Моше встановив і поліцію.

וָאֲצַוֶּה אֶת־שֹׁפְטֵיכֶם בָּעֵת הַהִוא לֵאמֹר שָׁמֹעַ בֵּין־אֲחֵיכֶם וּשְׁפַטְתֶּם צֶדֶק בֵּין־אִישׁ וּבֵין־אָחִיו וּבֵין גֵּרוֹ׃

ва'ацавве́ ет-шофетехе́м ба'е́т гагі́ лемо́р шамо́а бен-ахехе́м ушфатте́м це́дек бен-і́ш увен-ахі́в уве́н ґеро́

16 І я в той час заповів суддям вашим, кажучи: «Будьте уважні до братів своїх і судіть судом праведним між чоловіком, і братом його, і приходьком його.

Тобто не піддавайте дискримінації чужака: навіть приходько, людина не нашого роду, має такі самі права в суді.

לֹא־תַכִּירוּ פָנִים בַּמִּשְׁפָּט כַּקָּטֹן כַּגָּדֹל תִּשְׁמָעוּן לֹא תָגוּרוּ מִפְּנֵי־אִישׁ כִּי הַמִּשְׁפָּט לֵאלֹהִים הוּא וְהַדָּבָר אֲשֶׁר יִקְשֶׁה מִכֶּם תַּקְרִבוּן אֵלַי וּשְׁמַעְתִּיו׃

ло-таккі́ру фані́м баммішпа́т каккато́н каґґадо́ль тішмау́н ло таґу́ру міппене-і́ш кі гаммішпа́т лелогі́м гу вегаддава́р аше́р їкше́ мікке́м такріву́н ела́й ушма'ті́в

17 Не розрізняйте облич (не будьте упереджені) в суді: як малого, так і великого вислуховуйте; не бійтеся нікого, тому що суд належить Богові. А те, що буде важким для вас, з тією справою приходьте до мене, і я її вислухаю».

Дуже важливо для судді нікого не боятися. Чому суддя може нікого не боятися? Тому що суд належить Богові. Суддя судить, і його завдання – винести рішення, яке відповідає Божій волі. І коли він чинить Божу волю, він перебуває під захистом Бога. Щойно він починає когось боятися, його рішення буде вже не Божою волею, а волею того, кого він боїться.

Деякі коментатори кажуть, що тут Моше сказав дещо зухвало: «Я зможу розібратися в усіх ваших проблемах, навіть якщо вони складні для вас». І для того, щоб показати йому, що попри те, що він приніс Тору народові Ізраїля і Тора називається його ім'ям, він іноді змушений звертатися до Всевишнього за порадою, як було з питанням дочок Цлофхада (про що ми читали в 27 розділі книги Бемідбар).

וָאֲצַוֶּה אֶתְכֶם בָּעֵת הַהִוא אֵת כָּל־הַדְּבָרִים אֲשֶׁר תַּעֲשׂוּן׃

ва'ацавве́ етхе́м ба'е́т гагі́ ет коль-гаддеварі́м аше́р та'асу́н

18 І я заповів вам у той час усі повеління, які ви повинні робити.

Судячи з усього, ці слова стосуються суддів, діловодства в суді. Але можна зрозуміти і так, що Моше каже: «У той час я вам дав усі заповіді, ви їх отримали».

וַנִּסַּע מֵחֹרֵב וַנֵּלֶךְ אֵת כָּל־הַמִּדְבָּר הַגָּדוֹל וְהַנּוֹרָא הַהוּא אֲשֶׁר רְאִיתֶם דֶּרֶךְ הַר הָאֱמֹרִי כַּאֲשֶׁר צִוָּה יְהוָה אֱלֹהֵינוּ אֹתָנוּ וַנָּבֹא עַד קָדֵשׁ בַּרְנֵעַ׃

ванніса́ мехоре́в ванне́лех ет коль-гаммідба́р гаґґадо́ль веганнора́ гагу́ аше́р ре'іте́м де́рех гар га'еморі́ ка'аше́р цівва́ адона́й елоге́ну ота́ну ваннаво́ ад каде́ш барне́я

19 І вийшли ми від Хорева, і пройшли через усю ту велику і страшну пустелю, яку ви бачили, через гору еморейців, як заповів нам Господь, Бог наш, і дійшли ми до Кадеш-Барнеа.

וָאֹמַר אֲלֵכֶם בָּאתֶם עַד־הַר הָאֱמֹרִי אֲשֶׁר־יְהוָה אֱלֹהֵינוּ נֹתֵן לָנוּ׃

ва'ома́р алехе́м бате́м ад-га́р га'еморі́ ашер-адона́й елоге́ну ноте́н ла́ну

20 І тоді я сказав вам: «Ось, ви прийшли до гори еморейців, яку Господь дає нам.

Кадеш-Барнеа – це вже частина країни Ізраїля, тому про це місце сказано, що Господь дає його народові Ізраїля. У Кадеш-Барнеа народ Ізраїля перебував дев'ятнадцять років із сорока років перебування в пустелі, це найдовша стоянка. Усе-таки ступив Моше в країну Ізраїля до закінчення сорокарічних мандрів, ступив у Кадеш-Барнеа.

רְאֵה נָתַן יְהוָה אֱלֹהֶיךָ לְפָנֶיךָ אֶת־הָאָרֶץ עֲלֵה רֵשׁ כַּאֲשֶׁר דִּבֶּר יְהוָה אֱלֹהֵי אֲבֹתֶיךָ לָךְ אַל־תִּירָא וְאַל־תֵּחָת׃

ре'е́ ната́н адона́й елоге́ха лефане́ха ет-га'а́рец але́ реш ка'аше́р діббе́р адона́й елоге авоте́ха лах аль-тіра́ ве'аль-теха́т

21 Дивись, дав Господь, Бог твій, перед тобою цю країну. Іди (піднімися) і успадкуй її, як говорив Господь, Бог Батьків твоїх. Не бійся і не лякайся, іди!»

З 22 вірша Моше починає переказувати, сумну історію про розвідників. Моше не почав свої промови з цієї розповіді, він почав з розповіді про суддів. Часто, коли ми починаємо з викриття, зі звинувачення, це буває дуже важко чути нашому співрозмовникові. І для того, щоб бути почутим, можливо, треба починати з чогось іншого, не з викриття, що й зробив Моше.

וַתִּקְרְבוּן אֵלַי כֻּלְּכֶם וַתֹּאמְרוּ נִשְׁלְחָה אֲנָשִׁים לְפָנֵינוּ וְיַחְפְּרוּ־לָנוּ אֶת־הָאָרֶץ וְיָשִׁבוּ אֹתָנוּ דָּבָר אֶת־הַדֶּרֶךְ אֲשֶׁר נַעֲלֶה־בָּהּ וְאֵת הֶעָרִים אֲשֶׁר נָבֹא אֲלֵיהֶן׃

ваттікреву́н ела́й куллехе́м ваттомеру́ нішлеха́ анаші́м лефане́ну веяхперу-ла́ну ет-га'а́рец веяші́ву ота́ну дава́р ет-гадде́рех аше́р на'але-ба́ ве'е́т ге'арі́м аше́р наво́ алеге́н

22 І наблизилися до мене всі ви, і сказали: «Пошлімо-но ми людей перед нами, нехай вони розвідають нам цю землю, і повернуться до нас зі звітом: якою дорогою ми піднімемося і в які міста прийдемо».

Слово яхперу́ (від дієслова лахпо́р) дослівно означає прокопають, проріють, а в переносному сенсі – розвідають землю. Тут Моше каже, що ініціатива послати розвідників ішла від народу. На початку 13 розділу книги Бемідбар ми читаємо, що це Всевишній каже Моше: «Пошли собі людей, і дослідять вони країну». Коли Моше переказує цю історію народові, він говорить те, що стосується народу. Очевидно, ініціатива послати розвідників виходила саме від народу, і Моше обмірковував це, і Всевишній сказав йому: «Так, пошли розвідників».

וַיִּיטַב בְּעֵינַי הַדָּבָר וָאֶקַּח מִכֶּם שְׁנֵים עָשָׂר אֲנָשִׁים אִישׁ אֶחָד לַשָּׁבֶט׃

вайїта́в бе'ена́й гаддава́р ва'екка́х мікке́м шене́м аса́р анаші́м іш еха́д лаша́вет

23 І сподобалася мені ця справа, і взяв я з вас дванадцять чоловік, по одному чоловікові з кожного коліна;

וַיִּפְנוּ וַיַּעֲלוּ הָהָרָה וַיָּבֹאוּ עַד־נַחַל אֶשְׁכֹּל וַיְרַגְּלוּ אֹתָהּ׃

вайїфну́ вая'алу́ гага́ра ваяво́у ад-на́халь ешко́ль вайраґґелу́ ота́

24 І повернули вони, і піднялися на гору, і дійшли вони до потоку Ешколь, і розвідали цю землю.

וַיִּקְחוּ בְיָדָם מִפְּרִי הָאָרֶץ וַיּוֹרִדוּ אֵלֵינוּ וַיָּשִׁבוּ אֹתָנוּ דָבָר וַיֹּאמְרוּ טוֹבָה הָאָרֶץ אֲשֶׁר־יְהוָה אֱלֹהֵינוּ נֹתֵן לָנוּ׃

вайїкху́ веяда́м міппері́ га'а́рец вайорі́ду еле́ну ваяші́ву ота́ну дава́р вайомеру́ това́ га'а́рец ашер-адона́й елоге́ну ноте́н ла́ну

25 І взяли в руки свої з плодів землі, і повернулися до нас зі звітом, і сказали: «Добра земля, яку Господь дає нам!»

Якщо ми пам'ятаємо, вони взяли виноградне гроно, фіги (інжир) і гранати. Виноград, фіги і гранати не достигають в один і той самий час в одному й тому самому місці. Ми читали в 13 розділі книги Бемідбар, що це був час початку збору винограду, з'явилися перші виноградні грона. Це означає, і так логічно подумати, що десь у центральних частинах країни вони взяли фіги і гранати, а вже десь у районі Хеврона вони взяли виноградне гроно. Ну, не ходити ж з виноградним гроном сорок днів у розвідку. Було б дивно, якби по землі Ханаанській непомітно пересувалися дванадцятеро чоловіків і носили при цьому з собою величезне виноградне гроно.

Крім того, що вони прийшли з плодами країни Ізраїля, тут написано, що вони повернулися зі звітом і сказали: «Добра земля, яку Господь дає нам!» Знову ніхто з тих, хто був свідком подій (крім Калева, Моше і Єгошуа бін Нуна), не присутній зараз тут. Звісно ж, діти «покоління пустелі» добре розуміли і знали, за що вони покарані, і чому вони блукають сорок років пустелею, але тут Моше не нагадує їм про це. Тут Моше не говорить про те, що розвідники не так уже й добре все переказали, Моше обходить це питання. Незручно нагадувати людям про їхні гріхи, вони все добре самі пам'ятають. Моше виділив те, що все-таки було сказано: «Так, та країна дуже добра» (хоча про те, що розвідники залякали народ, Моше ще скаже).

וְלֹא אֲבִיתֶם לַעֲלֹת וַתַּמְרוּ אֶת־פִּי יְהוָה אֱלֹהֵיכֶם׃

вело́ авіте́м ла'ало́т ваттамру́ ет-пі́ адона́й елогехе́м

26 Але ви не захотіли підніматися і збунтувалися проти уст Господа, Бога вашого.

וַתֵּרָגְנוּ בְאָהֳלֵיכֶם וַתֹּאמְרוּ בְּשִׂנְאַת יְהוָה אֹתָנוּ הוֹצִיאָנוּ מֵאֶרֶץ מִצְרָיִם לָתֵת אֹתָנוּ בְּיַד הָאֱמֹרִי לְהַשְׁמִידֵנוּ׃

ваттераґену́ ве'аголехе́м ваттомеру́ бесін'а́т адона́й ота́ну гоці'а́ну ме'е́рец міцра́їм лате́т ота́ну бея́д га'еморі́ легашміде́ну

27 І ремствували в наметах ваших на Бога, і говорили: «Через ненависть Господа до нас вивів Він нас з країни Єгипетської, щоб віддати нас у руки еморейців і погубити нас.

אָנָה אֲנַחְנוּ עֹלִים אַחֵינוּ הֵמַסּוּ אֶת־לְבָבֵנוּ לֵאמֹר עַם גָּדוֹל וָרָם מִמֶּנּוּ עָרִים גְּדֹלֹת וּבְצוּרֹת בַּשָּׁמָיִם וְגַם־בְּנֵי עֲנָקִים רָאִינוּ שָׁם׃

ана́ ана́хну олі́м ахе́ну гема́ссу ет-леваве́ну лемо́р ам ґадо́ль вара́м мімме́нну арі́м ґедоло́т увцуро́т башама́їм веґам-бене́ анакі́м ра'і́ну шам

28 Куди ж тепер нам підніматися? І брати наші розчинили (розтопили) серце наше, кажучи: «Там живе народ, який більший і вищий за нас, міста високі до небес, і синів велетнів бачили ми там».

Під братами нашими маються на увазі ті, хто повернувся зі звітом і змусив серце народу буквально розтанути. Що стосується міст заввишки до небес – це, звісно, гіпербола (перебільшення), оскільки немає міст до небес у Ханаані. І те, що бачили вони синів велетнів, є, до речі, певною відповіддю на суперечку, чи доходили вони до Хеврона. Мабуть, доходили, тому що сини велетнів жили саме там.

וָאֹמַר אֲלֵכֶם לֹא־תַעַרְצוּן וְלֹא־תִירְאוּן מֵהֶם׃

ва'ома́р алехе́м ло-та'арцу́н вело-тіреу́н меге́м

29 Я сказав тоді вам: «Не страхайтеся, не тремтіть перед ними і не бійтеся їх!

יְהוָה אֱלֹהֵיכֶם הַהֹלֵךְ לִפְנֵיכֶם הוּא יִלָּחֵם לָכֶם כְּכֹל אֲשֶׁר עָשָׂה אִתְּכֶם בְּמִצְרַיִם לְעֵינֵיכֶם׃

адона́й елогехе́м гаголе́х ліфнехе́м гу їллахе́м лахе́м кехо́ль аше́р аса́ іттехе́м беміцра́їм ле'енехе́м

30 Господь, Бог ваш, Який іде перед вами, Він воюватиме за вас, як Він робив з вами в Єгипті перед очима вашими.

וּבַמִּדְבָּר אֲשֶׁר רָאִיתָ אֲשֶׁר נְשָׂאֲךָ יְהוָה אֱלֹהֶיךָ כַּאֲשֶׁר יִשָּׂא־אִישׁ אֶת־בְּנוֹ בְּכָל־הַדֶּרֶךְ אֲשֶׁר הֲלַכְתֶּם עַד־בֹּאֲכֶם עַד־הַמָּקוֹם הַזֶּה׃

уваммідба́р аше́р ра'і́та аше́р неса'а́ха адона́й елогеха ка'аше́р їсса-і́ш ет-бено́ бехоль-гадде́рех аше́р галахте́м ад-бо'ахе́м ад-гаммако́м газзе́

31 І в пустелі, коли ти бачив, коли ніс тебе Господь, Бог твій, як несе людина сина свого, на всьому шляху, який ви пройшли до цього місця.

Це був самісінький початок шляху, ще не було сорока років мандрів. Це був перший досвід перебування з Господом у пустелі, але народ уже мав побачити, що Всевишній несе народ Ізраїля, як батько несе сина.

וּבַדָּבָר הַזֶּה אֵינְכֶם מַאֲמִינִם בַּיהוָה אֱלֹהֵיכֶם׃

уваддава́р газзе́ енехе́м ма'аміні́м бадона́й елогехе́м

32 Невже ви в цьому тепер не вірите Господу, Богові вашому,

הַהֹלֵךְ לִפְנֵיכֶם בַּדֶּרֶךְ לָתוּר לָכֶם מָקוֹם לַחֲנֹתְכֶם בָּאֵשׁ לַיְלָה לַרְאֹתְכֶם בַּדֶּרֶךְ אֲשֶׁר תֵּלְכוּ־בָהּ וּבֶעָנָן יוֹמָם׃

гаголе́х ліфнехе́м бадде́рех лату́р лахе́м мако́м лаханотехе́м ба'е́ш ла́йла лар'отехе́м бадде́рех аше́р телеху-ва́ уве'ана́н йома́м

33 Тому, Який іде перед вами в дорозі, щоб організовувати вам місце і знаходити вам стоянки, іде в стовпі вогненному вночі, щоб показати вам дорогу, якою вам іти, і в хмарі (яка захищає від спеки пустелі, від палючого сонця) – вдень?!»

וַיִּשְׁמַע יְהוָה אֶת־קוֹל דִּבְרֵיכֶם וַיִּקְצֹף וַיִּשָּׁבַע לֵאמֹר׃

ваїшма́ адона́й ет-ко́ль діврехе́м ваїкцо́ф ваїшава́ лемо́р

34 І почув Господь голос промов ваших, і розгнівався, і поклявся, кажучи:

אִם־יִרְאֶה אִישׁ בָּאֲנָשִׁים הָאֵלֶּה הַדּוֹר הָרָע הַזֶּה אֵת הָאָרֶץ הַטּוֹבָה אֲשֶׁר נִשְׁבַּעְתִּי לָתֵת לַאֲבֹתֵיכֶם׃

ім-їр'е́ іш ба'анаші́м га'е́лле гаддо́р гара́ газзе́ ет га'а́рец гаттова́ аше́р нішба́'ті лате́т ла'авотехе́м

35 «Якщо побачить людина з цих людей, цього поганого (злого) покоління, добру землю, про яку Я клявся Батькам вашим дати її!

Слова якщо побачить мовою клятви, у формулі клятви, означають: «Я клянуся, що не побачить», тобто погане покоління не побачить добру землю.

זוּלָתִי כָּלֵב בֶּן־יְפֻנֶּה הוּא יִרְאֶנָּה וְלוֹ־אֶתֵּן אֶת־הָאָרֶץ אֲשֶׁר דָּרַךְ־בָּהּ וּלְבָנָיו יַעַן אֲשֶׁר מִלֵּא אַחֲרֵי יְהוָה׃

зулаті́ кале́в бен-єфунне́ гу їр'е́нна вело-етте́н ет-га'а́рец аше́р дарах-ба́ ульвана́в я́'ан аше́р мілле́ ахаре́ адона́й

36 Крім Калева бен Єфуне – він її побачить, і йому дам землю, по якій він ступав, і синам його, тому що він слухався Господа».

Чому не сказано відразу і про Єгошуа? Про Єгошуа ще піде мова далі. Моше додає і каже:

גַּם־בִּי הִתְאַנַּף יְהוָה בִּגְלַלְכֶם לֵאמֹר גַּם־אַתָּה לֹא־תָבֹא שָׁם׃

ґам-бі́ гіт'анна́ф адона́й біґлальхе́м лемо́р ґам-атта́ ло-таво́ шам

37 І на мене розгнівався Господь через вас, кажучи: «І ти теж не ввійдеш туди!

Можна зрозуміти (це буде можливе розуміння), що Моше тут каже: «Тоді ж і мене Господь покарав», саме тоді, у випадку з розвідниками, Господь мені сказав: «Ти не ввійдеш туди». Але можна зрозуміти й так, що Моше тут, говорячи про покарання, яке дістали сини Ізраїля, згадує своє покарання, що й на самого Моше Господь розгнівався. І просто каже: «І я теж покараний через вас, я теж не ввійду в цю землю».

Людина часто говорить незграбно слідом за своїми почуттями, в цьому немає нічого ганебного. Тут ми бачимо в Моше людину, яка, згадавши про те, як був покараний народ, згадує про те, що і на ньому є вирок, що він теж не ввійде в землю.

יְהוֹשֻׁעַ בִּן־נוּן הָעֹמֵד לְפָנֶיךָ הוּא יָבֹא שָׁמָּה אֹתוֹ חַזֵּק כִּי־הוּא יַנְחִלֶנָּה אֶת־יִשְׂרָאֵל׃

єгошу́а бін-ну́н га'оме́д лефане́ха гу я́во ша́мма ото́ хаззе́к кі-гу янхіле́нна ет-їсра'е́ль

38 Єгошуа бен Нун, який стоїть перед тобою, він увійде туди. І зміцни його, бо він передасть її у володіння Ізраїлеві (розселить, приведе Ізраїль до місця поселення).

וְטַפְּכֶם אֲשֶׁר אֲמַרְתֶּם לָבַז יִהְיֶה וּבְנֵיכֶם אֲשֶׁר לֹא־יָדְעוּ הַיּוֹם טוֹב וָרָע הֵמָּה יָבֹאוּ שָׁמָּה וְלָהֶם אֶתְּנֶנָּה וְהֵם יִירָשׁוּהָ׃

ветаппехе́м аше́р амарте́м лава́з їгйе́ увнехе́м аше́р ло-ядеу́ гайом тов вара́ ге́мма яво́у ша́мма велаге́м еттене́нна веге́м їрашу́га

39 А немовлята ваші, про яких ви сказали, що вони будуть на пограбування, і діти ваші, які сьогодні ще не знають добра і зла, вони ввійдуть туди, їм Я її дам, і вони її успадкують.

וְאַתֶּם פְּנוּ לָכֶם וּסְעוּ הַמִּדְבָּרָה דֶּרֶךְ יַם־סוּף׃

ве'атте́м пену́ лахе́м ус'у́ гаммідба́ра де́рех ям-су́ф

40 А ви оберніться і рушайте в пустелю, дорогою до моря Суф».

Це та сама дорога, яка вела до Еморі, в країну Ізраїля. Вони йдуть тією самою дорогою, але напрямок інший, напрямок – до моря Суф. Народ не змирився, як ми пам'ятаємо, з цим вироком Всевишнього, про що розповідає далі Моше.

וַתַּעֲנוּ וַתֹּאמְרוּ אֵלַי חָטָאנוּ לַיהוָה אֲנַחְנוּ נַעֲלֶה וְנִלְחַמְנוּ כְּכֹל אֲשֶׁר־צִוָּנוּ יְהוָה אֱלֹהֵינוּ וַתַּחְגְּרוּ אִישׁ אֶת־כְּלֵי מִלְחַמְתּוֹ וַתָּהִינוּ לַעֲלֹת הָהָרָה׃

ватта'а́ну ваттомеру́ ела́й хата́ну ладона́й ана́хну на'але́ венільха́мну кехо́ль ашер-цівва́ну адона́й елоге́ну ваттахґеру́ іш ет-келе́ мільхамто́ ваттагі́ну ла'ало́т гага́ра

41 Але ви відповіли і сказали мені: «Згрішили ми перед Господом! Ми піднімемося і будемо воювати, як заповів нам Господь, Бог наш». І кожен узяв у руки зброю свою, і зібралися ви підніматися на гору.

וַיֹּאמֶר יְהוָה אֵלַי אֱמֹר לָהֶם לֹא תַעֲלוּ וְלֹא־תִלָּחֲמוּ כִּי אֵינֶנִּי בְּקִרְבְּכֶם וְלֹא תִּנָּגְפוּ לִפְנֵי אֹיְבֵיכֶם׃

вайомер адона́й ела́й емо́р лаге́м ло та'а́лу вело́ тіллахаму́ кі ене́нні бекірбехе́м вело́ тіннаґефу́ ліфне́ оєвехе́м

42 І сказав мені Господь: «Скажи їм: не підніметеся і не будете воювати, тому що Я не з вами. А якщо ні (якщо ви не послухаєтеся), то знищать вас переді Мною вороги ваші!»

וָאֲדַבֵּר אֲלֵיכֶם וְלֹא שְׁמַעְתֶּם וַתַּמְרוּ אֶת־פִּי יְהוָה וַתָּזִדוּ וַתַּעֲלוּ הָהָרָה׃

ва'адаббе́р алехе́м вело́ шема'те́м ваттамру́ ет-пі́ адона́й ваттазі́ду ватта'алу́ гага́ра

43 Я говорив з вами, але ви не чули, і ви повстали проти уст Господа, і вчинили зло, і піднялися на гору.

וַיֵּצֵא הָאֱמֹרִי הַיֹּשֵׁב בָּהָר הַהוּא לִקְרַאתְכֶם וַיִּרְדְּפוּ אֶתְכֶם כַּאֲשֶׁר תַּעֲשֶׂינָה הַדְּבֹרִים וַיַּכְּתוּ אֶתְכֶם בְּשֵׂעִיר עַד־חָרְמָה׃

ваєце́ га'еморі́ гайоше́в бага́р гагу́ лікратхе́м ваїрдефу́ етхе́м ка'аше́р та'асе́на гаддеворі́м ваяккету́ етхе́м бесе'і́р ад-хорма́

44 І вийшов назустріч вам еморей, який жив на тій горі, і переслідував вас, як це роблять бджоли (наче рій бджіл гнався за вами), і побили вас на Се'ірі і до Хорми.

У книзі Бемідбар (14:45) ми читали, що проти народу Ізраїля виступили амалекітяни і ханаанеї. Тут ми читаємо, що це еморейці. Чому так? Справді, на цій горі (Се'ір) переважною силою були еморейці, хоча сама гора – це територія амалекітян і ханаанеїв, тому таке різночитання.

וַתָּשֻׁבוּ וַתִּבְכּוּ לִפְנֵי יְהוָה וְלֹא־שָׁמַע יְהוָה בְּקֹלְכֶם וְלֹא הֶאֱזִין אֲלֵיכֶם׃

ватташу́ву ваттівку́ ліфне́ адона́й вело-шама́ адона́й беколехе́м вело́ ге'езі́н алехе́м

45 І ви повернулися, і стали плакати перед Господом, але не прислухався Господь до голосу вашого і не слухав вас.

וַתֵּשְׁבוּ בְקָדֵשׁ יָמִים רַבִּים כַּיָּמִים אֲשֶׁר יְשַׁבְתֶּם׃

ваттешеву́ векаде́ш ямі́м раббі́м каямі́м аше́р єшавте́м

46 І жили ви в Кадеші багато днів, як дні, які ви жили (раніше).

Тут можна зрозуміти так, що ви жили в Кадеші стільки ж, скільки ви жили на інших стоянках. І з цього роблять висновок, що народ жив у Кадеші дев'ятнадцять років.

На цьому закінчується 1 розділ книги Дварім. Але, як це іноді буває, поділ на розділи не відповідає тому поділу, який є в масоретському тексті. Тому і 1 вірш 2 розділу ми теж почитаємо.

וַנֵּפֶן וַנִּסַּע הַמִּדְבָּרָה דֶּרֶךְ יַם־סוּף כַּאֲשֶׁר דִּבֶּר יְהוָה אֵלָי וַנָּסָב אֶת־הַר־שֵׂעִיר יָמִים רַבִּים׃

ванне́фен ваннісса́ гаммідба́ра де́рех ям-су́ф ка'аше́р діббе́р адона́й ела́й ванна́сов ет-гар-се'і́р ямі́м раббі́м

1 І ми обернулися і рушили в пустелю, дорогою до моря Суф, як говорив мені Господь, і багато днів обходили ми гору Се'ір.

Отже, у першій своїй промові Моше говорив про те, як були встановлені суди в народі Ізраїля, як була організована судова система. І нагадав народові про гріх розвідників, про те, чому народові довелося сорок років блукати в пустелі, і про те, чому дорога, яка вела в країну Ханаан, повела народ у зворотному напрямку.

Перші перемоги

Дварім 2:2–37

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Дварім і читатимемо з 2 вірша 2 розділу книги.

וַיֹּאמֶר יְהוָה אֵלַי לֵאמֹר׃

вайомер адона́й ела́й лемо́р

2 І сказав мені Господь, кажучи:

Зазвичай ми читали в Торі фразу: «І сказав Господь Моше, кажучи», тобто звернення відбувалося в третій особі (більше дев'яноста разів). Але ми пам'ятаємо, що книга Дварім (Промови) – це особлива книга. Це книга, коли сам Моше говорить до народу, ми в ній чуємо голос Моше, він говорить про себе, і тому ми читаємо: «І сказав Господь мені, кажучи».

רַב־לָכֶם סֹב אֶת־הָהָר הַזֶּה פְּנוּ לָכֶם צָפֹנָה׃

рав-лахе́м сов ет-гага́р газзе́ пену́ лахе́м цафо́на

3 «Досить вам ходити навколо цієї гори, повертайте на північ.

וְאֶת־הָעָם צַו לֵאמֹר אַתֶּם עֹבְרִים בִּגְבוּל אֲחֵיכֶם בְּנֵי־עֵשָׂו הַיֹּשְׁבִים בְּשֵׂעִיר וְיִירְאוּ מִכֶּם וְנִשְׁמַרְתֶּם מְאֹד׃

ве'ет-га'а́м цав лемо́р атте́м овері́м біґву́ль ахехе́м бене-еса́в гайошеві́м бесе'і́р веїреу́ мікке́м венішмарте́м ме'о́д

4 А народові дай настанову, кажучи: «Ви проходите зараз по межі братів ваших, синів Есава, які живуть на Се'ірі, будьте обережні з ними і дуже стережіться.

אַל־תִּתְגָּרוּ בָם כִּי לֹא־אֶתֵּן לָכֶם מֵאַרְצָם עַד מִדְרַךְ כַּף־רָגֶל כִּי־יְרֻשָּׁה לְעֵשָׂו נָתַתִּי אֶת־הַר שֵׂעִיר׃

аль-тітґару́ вам кі ло-етте́н лахе́м ме'арца́м ад мідра́х каф-ра́ґель кі-єруша́ ле'еса́в ната́тті ет-га́р се'і́р

5 Не провокуйте їх (не намагайтеся втягнути їх у війну), тому що Я не дав вам від їхньої землі навіть на розмір ступні, оскільки в спадщину Есаву Я дав гору Се'ір.

Всевишній каже тут: «Навіть не вступайте, не намагайтеся завоювати землю Есава. Я йому дав цю землю в спадщину». Як ми потім дізнаємося, цю землю завоює Давид. Це не вічна спадщина, але це й не вічне повеління – це повеління, яке Всевишній дає народу Ізраїля на той момент: «Не починайте війну із синами Есава, народ Есава має цю землю в спадщину».

Чому сини Есава мають цю землю в спадщину? Є багато різних поглядів на це. Можна сказати, що сини Есава певною мірою спадкоємці Аврагама. Це теж нащадки Аврагама, вони й говорять з народом Ізраїля однією мовою, як ми це бачимо з деяких свідчень. Тому (до часу) сини Есава мають спадщину на цій горі. Проходьте, але будьте обережні.

אֹכֶל תִּשְׁבְּרוּ מֵאִתָּם בַּכֶּסֶף וַאֲכַלְתֶּם וְגַם־מַיִם תִּכְרוּ מֵאִתָּם בַּכֶּסֶף וּשְׁתִיתֶם׃

о́хель тішберу́ ме'ітта́м бакке́сеф ва'ахальте́м веґам-ма́їм тіхру́ ме'ітта́м бакке́сеф уштіте́м

6 Їжу купуйте в них за гроші (срібло) і тоді їжте, і воду набувайте в них за гроші і пийте.

Тобто нічого в них не беріть. Ви проходите через їхню землю – будьте обережні, поводьтеся як народ інтелігентний і культурний.

כִּי יְהוָה אֱלֹהֶיךָ בֵּרַכְךָ בְּכֹל מַעֲשֵׂה יָדֶךָ יָדַע לֶכְתְּךָ אֶת־הַמִּדְבָּר הַגָּדֹל הַזֶּה זֶה אַרְבָּעִים שָׁנָה יְהוָה אֱלֹהֶיךָ עִמָּךְ לֹא חָסַרְתָּ דָּבָר׃

кі адона́й елоге́ха берахеха́ бехо́ль ма'асе́ яде́ха яда́ лехтеха́ ет-гаммідба́р гаґґадо́ль газзе́ зе арба'і́м шана́ адона́й елоге́ха імма́х ло хаса́рта дава́р

7 Тому що Господь, Бог твій, благословив тебе в усіх ділах рук твоїх, і Господь знає тебе, піклувався про тебе весь час твого ходіння цією великою пустелею. Ось уже сорок років Господь, Бог твій, з тобою, і в тебе ні в чому не було нестачі».

«Тому що Господь, Бог твій, благословив тебе в усіх ділах рук твоїх» – це дуже важлива фраза. Дуже важливо пам'ятати, що Господь благословляє діла рук. Часто ми питаємо: «Господи, що ти хочеш, щоб я зробив? Чим Ти хочеш, щоб я зайнявся?» І іноді відповідь така: «Ти роби щось, і Господь благословлятиме діла рук твоїх».

Можна подумати (і так могли подумати сини Есава, так може подумати будь-який народ): «Ці нападники з пустелі вчинять на нас набіг, вони нас тут просто розграбують, тому що – ну що там у них у пустелі є?!» Дуже часто племена з пустелі здійснюють набіги на якісь цивілізовані міста і розграбовують їх, це в історії явище знайоме. Тут Всевишній каже: «Ти прийшов з пустелі, але ти не народ пустелі». Усі сорок років, що ти йшов пустелею, Господь піклувався про тебе, тож у тебе не було нестачі ні в чому. І ти цілком можеш купити собі їжу за гроші, і воду купити за гроші.

וַנַּעֲבֹר מֵאֵת אַחֵינוּ בְנֵי־עֵשָׂו הַיֹּשְׁבִים בְּשֵׂעִיר מִדֶּרֶךְ הָעֲרָבָה מֵאֵילַת וּמֵעֶצְיֹן גָּבֶר וַנֵּפֶן וַנַּעֲבֹר דֶּרֶךְ מִדְבַּר מוֹאָב׃

ванна'аво́р ме'е́т ахе́ну вене-еса́в гайошеві́м бесе'і́р мідде́рех га'арава́ ме'ела́т уме'ецйо́н га́вер ванне́фен ванна'аво́р де́рех мідба́р мо'а́в

8 І пройшли ми повз братів наших, синів Есава, які сидять у Се'ірі, через Араву (або через степовий шлях), через Ейлат і через Ецьон-Ґевера, потім ми повернули і пішли через пустелю Моав.

У дев'ятому вірші ми читаємо, що Всевишній знову говорить до Моше.

וַיֹּאמֶר יְהוָה אֵלַי אַל־תָּצַר אֶת־מוֹאָב וְאַל־תִּתְגָּר בָּם מִלְחָמָה כִּי לֹא־אֶתֵּן לְךָ מֵאַרְצוֹ יְרֻשָּׁה כִּי לִבְנֵי־לוֹט נָתַתִּי אֶת־עָר יְרֻשָּׁה׃

вайомер адона́й ела́й аль-та́цар ет-мо'а́в ве'аль-тітґа́р бам мільхама́ кі ло-етте́н леха́ ме'арцо́ єруша́ кі лівне-ло́т ната́тті ет-а́р єруша́

9 І сказав Господь мені: «Не утискай Моав і не провокуй їх на війну, тому що Я не дам тобі спадщини з їхньої землі, тому що це місце, Ар, Я дав у спадщину синам Лота.

Лот, хоча він і не зе́ра (насіння) Аврагама, він із сім'ї Аврагама, він з його роду, і його нащадки розселяються поруч з Ізраїлем. Знову ж таки і моавітяни, і амонітяни теж говорять мовою дуже-дуже близькою до івриту.

Далі йде такий історичний відступ, який робить Тора.

הָאֵמִים לְפָנִים יָשְׁבוּ בָהּ עַם גָּדוֹל וְרַב וָרָם כָּעֲנָקִים׃

га'емі́м лефані́м я́шеву ва ам ґадо́ль вера́в вара́м ка'анакі́м

10 До цього на цій землі жили емім – народ великий, і численний, і високий, як велетні.

רְפָאִים יֵחָשְׁבוּ אַף־הֵם כָּעֲנָקִים וְהַמֹּאָבִים יִקְרְאוּ לָהֶם אֵמִים׃

рефа'і́м єхашеву́ аф-ге́м ка'анакі́м вегаммо'аві́м їкреу́ лаге́м емі́м

11 І рефаїм, яких теж можна було вважати за велетнів, і моавітяни називали їх емім.

Слово емім можна витлумачити як ті, що наводять жах.

וּבְשֵׂעִיר יָשְׁבוּ הַחֹרִים לְפָנִים וּבְנֵי עֵשָׂו יִירָשׁוּם וַיַּשְׁמִידוּם מִפְּנֵיהֶם וַיֵּשְׁבוּ תַּחְתָּם כַּאֲשֶׁר עָשָׂה יִשְׂרָאֵל לְאֶרֶץ יְרֻשָּׁתוֹ אֲשֶׁר־נָתַן יְהוָה לָהֶם׃

увсе'і́р яшеву́ гахорі́м лефані́м увне́ еса́в їрашу́м ваяшміду́м міппенеге́м ваєшеву́ тахта́м ка'аше́р аса́ їсра'е́ль ле'е́рец єрушато́ ашер-ната́н адона́й лаге́м

12 А в Се'ірі жили раніше хореї, але сини Есава успадкували їх, і знищили їх від лиця їхнього, і розселилися замість них, як зробив Ізраїль з тією країною, яку Всевишній дав їм у спадщину.

Приклад Ґада і Ре'увена перед очима. Для чого потрібен цей історичний відступ? По-перше, Всевишній каже, що завоювання земель, ві́йни – це якийсь природний хід подій. По-друге, Всевишній каже, що раніше тут жили якісь емі́м, якісь рефаї́м, і моавітяни завоювали їх і поселилися замість них. І те, що сини Есава завоювали якусь землю, – усе це Бог дав їм у спадщину: усі ці війни, усі ці завоювання не випадково відбувалися. І якими б великими і грізними не здавалися ці анакі́м, ці велетні, або ці емі́м, усі ці дивовижні люди величезних розмірів, сини Есава завоювали їх, тому що Всевишній дав їм цю землю в спадщину.

У 13 вірші є повеління:

עַתָּה קֻמוּ וְעִבְרוּ לָכֶם אֶת־נַחַל זָרֶד וַנַּעֲבֹר אֶת־נַחַל זָרֶד׃

атта́ ку́му ве'івру́ лахе́м ет-на́халь за́ред ванна'аво́р ет-на́халь за́ред

13 Тепер встаньте і перейдіть потік Заред (це північний берег Мертвого моря)». І ми пройшли через потік Заред.

וְהַיָּמִים אֲשֶׁר־הָלַכְנוּ מִקָּדֵשׁ בַּרְנֵעַ עַד אֲשֶׁר־עָבַרְנוּ אֶת־נַחַל זֶרֶד שְׁלֹשִׁים וּשְׁמֹנֶה שָׁנָה עַד־תֹּם כָּל־הַדּוֹר אַנְשֵׁי הַמִּלְחָמָה מִקֶּרֶב הַמַּחֲנֶה כַּאֲשֶׁר נִשְׁבַּע יְהוָה לָהֶם׃

вегаямі́м ашер-гала́хну міккаде́ш барне́я ад ашер-ава́рну ет-на́халь зе́ред шелоші́м ушмоне́ шана́ ад-то́м коль-гаддо́р анше́ гаммільхама́ мікке́рев гаммахане́ ка'аше́р нішба́ адона́й лаге́м

14 І дні, які ми йшли від Кадеш-Барнеа, доти, доки ми не перейшли потік Заред, – тридцять вісім років, доки не скінчилося все покоління людей війни з табору, як клявся їм Господь.

Кадеш-Барнеа – це місце, де відбулися всі ці події з розвідниками (про які ми говорили в 1 розділі). Як зрозуміти фразу покоління анше́ гамільхама́ (людей війни)? Можна це зрозуміти так: помруть ті (як обіцяв Господь), хто був військовозобов'язаним на той момент, тобто від двадцяти років і старші. Можна зрозуміти анше́ гамільхама́ і як покоління, яке тоді піднялося на війну, пішло воювати проти волі Всевишнього – історія, про яку Моше також нагадував народові в першому розділі. Найімовірніший усе-таки перший варіант розуміння: померли всі ті, кому було від двадцяти років і більше, як клявся про це Господь.

Зазвичай вважають, що покарання тривало сорок років. Насправді, якщо вважати, що покарання почалося з кінця першого року і на початку останнього року всі вже померли, то, відповідно, 40 мінус 2 – проста арифметика приводить нас до того, що 38 додаткових, зайвих років ходіння пустелею – це ті роки, про які Моше говорить як про покарання.

וְגַם יַד־יְהוָה הָיְתָה בָּם לְהֻמָּם מִקֶּרֶב הַמַּחֲנֶה עַד תֻּמָּם׃

веґа́м яд-адона́й га́єта бам легумма́м мікке́рев гаммахане́ ад тумма́м

15 І рука Всевишнього була на них, доки не померли всі.

Люди несподівано зникали, несподівано помирали. Слово легума́м – ніби змигувати, мерехтінням прибирати, ніби от була людина, майнула – і немає її. Не те, щоб вони довго хворіли і помирали: люди несподівано зникали, несподівано помирали, доки не померли всі. Ще одне розуміння – вимикати одного за одним, гасити одного за одним, наче Всевишній за якимось невидимим списком умертвляв цих людей одного за одним.

וַיְהִי כַאֲשֶׁר־תַּמּוּ כָּל־אַנְשֵׁי הַמִּלְחָמָה לָמוּת מִקֶּרֶב הָעָם׃

вайгі́ ха'ашер-та́мму коль-анше́ гаммільхама́ ламу́т мікке́рев га'а́м

16 І було, коли померли всі ці люди (люди війни), про яких Всевишній клявся, що вони не ввійдуть у землю,

וַיְדַבֵּר יְהוָה אֵלַי לֵאמֹר׃

вайдаббе́р адона́й ела́й лемо́р

17 І говорив до мене Господь, кажучи:

אַתָּה עֹבֵר הַיּוֹם אֶת־גְּבוּל מוֹאָב אֶת־עָר׃

атта́ ове́р гайом ет-ґеву́ль мо'а́в ет-а́р

18 «Ти сьогодні переходиш до межі Моава, до Ару.

Ар – це назва міста, вона походить від того самого кореня, що й саме слово ір (місто). Ір – це місце пильнування, якась сторожова вежа, якесь місце, звідки спостерігають. І також Ар – це «пильнувальня», місце, де постійно не дрімають, місце, яке перебуває під постійною охороною.

וְקָרַבְתָּ מוּל בְּנֵי עַמּוֹן אַל־תְּצֻרֵם וְאַל־תִּתְגָּר בָּם כִּי לֹא־אֶתֵּן מֵאֶרֶץ בְּנֵי־עַמּוֹן לְךָ יְרֻשָּׁה כִּי לִבְנֵי־לוֹט נְתַתִּיהָ יְרֻשָּׁה׃

векаравта́ муль бене́ аммо́н аль-тецуре́м ве'аль-тітґа́р бам кі ло-етте́н ме'е́рец бене-аммо́н леха́ єруша́ кі лівне-ло́т нетатті́га єруша́

19 І будеш проходити повз синів Амона, не утискай їх і не провокуй їх, тому що Я не дам тобі спадщину з країни синів Амона (з країни амонітян), тому що Я дав її в спадщину синам Лота.

І знову є історичний відступ.

אֶרֶץ־רְפָאִים תֵּחָשֵׁב אַף־הִוא רְפָאִים יָשְׁבוּ־בָהּ לְפָנִים וְהָעַמֹּנִים יִקְרְאוּ לָהֶם זַמְזֻמִּים׃

ерец-рефа'і́м техаше́в аф-гі рефа'і́м яшеву-ва́ лефані́м вега'аммоні́м їкреу́ лаге́м замзуммі́м

20 І вона теж вважалася країною рефаїм, і раніше жили в ній рефаїм, а амонітяни називали їх замзумім (від лезамзе́м – дзижчати, шуміти, гудіти).

עַם גָּדוֹל וְרַב וָרָם כָּעֲנָקִים וַיַּשְׁמִידֵם יְהוָה מִפְּנֵיהֶם וַיִּירָשֻׁם וַיֵּשְׁבוּ תַחְתָּם׃

ам ґадо́ль вера́в вара́м ка'анакі́м ваяшміде́м адона́й міппенеге́м ваїрашу́м ваєшеву́ тахта́м

21 Це був народ великий і численний, і високий, як велетні, і знищив їх Господь перед ними, і дав їм у спадщину, і вони оселилися замість них.

Господь брав участь у завоюванні цієї країни амонітянами, Господь вів війни амонітян, як ми читаємо тут: «Їх знищив Господь перед лицем амонітян».

כַּאֲשֶׁר עָשָׂה לִבְנֵי עֵשָׂו הַיֹּשְׁבִים בְּשֵׂעִיר אֲשֶׁר הִשְׁמִיד אֶת־הַחֹרִי מִפְּנֵיהֶם וַיִּירָשֻׁם וַיֵּשְׁבוּ תַחְתָּם עַד הַיּוֹם הַזֶּה׃

ка'аше́р аса́ лівне́ еса́в гайошеві́м бесе'і́р аше́р гішмі́д ет-гахорі́ міппенеге́м ваїрашу́м ваєшеву́ тахта́м ад

гайом газзе́

22 Так само, як він зробив із синами Есава, які живуть на Се'ірі, перед якими знищив хореїв, і дав їм у спадщину, і вони живуть там до цього дня.

Тобто до цього дня, про який говорить Моше. І якщо вже ми згадали рефаїм, варто сказати кілька слів про саме слово рефаїм. Цим словом справді називається звичайний народ, можливо, дещо вищий на зріст і з дещо дикими звичаями, дикими в очах навколишніх людей. Цей сильний народ жив на досить великій території, в тих областях, про які ми зараз говоримо, і навіть на півдні Ізраїлю. Пізніше ми зустрічаємо, що словом рефаїм називаються привиди – якісь померлі люди або щось, що залишається після померлих людей. В угаритських текстах, у давніх текстах інших сусідніх народів словом рефаїм називають, можна сказати, якусь подобу чортів: якісь міфічні істоти, які живуть у міфічному пеклі давніх семітських народів. Можливо, народ рефаїм і отримав таке прізвисько через свій дикий характер і великі розміри. Ось такий от був народ, а можливо, збіг випадковий. Крім того, слово рефаїм має той самий корінь, рейш-пей-алеф, що й слово вилікуватися (легерафе́), бути здоровим, і слово лікар (рофе́) походить від того самого кореня. Тому слово рефаїм може означати здоровані. Тоді, з іншого боку, це може бути евфемізмом: тобто коли не хочуть сказати мертвяки, кажуть здоровані, щоб уникнути вживання страшного слова. Таке теж може бути, і є багато різних версій з цього приводу. Знову повторю, може бути просто збіг у назвах.

וְהָעַוִּים הַיֹּשְׁבִים בַּחֲצֵרִים עַד־עַזָּה כַּפְתֹּרִים הַיֹּצְאִים מִכַּפְתּוֹר הִשְׁמִידֻם וַיֵּשְׁבוּ תַחְתָּם׃

вега'авві́м гайошеві́м бахацері́м ад-азза́ кафторі́м гайоце'і́м міккафто́р гішміду́м ваєшеву́ тахта́м

23 А авім жили в поселеннях до Ази, і кафторім, народ, який походить з Кафтора, знищив їх, і оселилися замість них.

Кафтор – це грецькі острови, Крит і острови навколо нього, є така версія.

קוּמוּ סְּעוּ וְעִבְרוּ אֶת־נַחַל אַרְנֹן רְאֵה נָתַתִּי בְיָדְךָ אֶת־סִיחֹן מֶלֶךְ־חֶשְׁבּוֹן הָאֱמֹרִי וְאֶת־אַרְצוֹ הָחֵל רָשׁ וְהִתְגָּר בּוֹ מִלְחָמָה׃

ку́му сеу́ ве'івру́ ет-на́халь арно́н ре'е́ ната́тті веядеха́ ет-сіхо́н мелех-хешбо́н га'еморі́ ве'ет-арцо́ гахе́ль раш вегітґа́р бо мільхама́

24 Встаньте, ідіть і перейдіть потік Арнон! Дивись, Я дав у руки твої Сіхона, царя Хешбона, еморея, і країну його: іди, успадкуй її і спровокуй його на війну.

הַיּוֹם הַזֶּה אָחֵל תֵּת פַּחְדְּךָ וְיִרְאָתְךָ עַל־פְּנֵי הָעַמִּים תַּחַת כָּל־הַשָּׁמָיִם אֲשֶׁר יִשְׁמְעוּן שִׁמְעֲךָ וְרָגְזוּ וְחָלוּ מִפָּנֶיךָ׃

гайом газзе́ ахе́ль тет пахдеха́ веїр'атеха́ аль-пене́ га'аммі́м та́хат коль-гашама́їм аше́р їшмеу́н шім'аха́ вераґезу́ вехалу́ міппане́ха

25 Цього дня (від сьогоднішнього дня) Я почну наводити жах перед тобою і страх перед тобою на всі народи під усіма небесами, а ті, що почують чутку про тебе, заметушаться і ослабнуть перед тобою».

Моше отримує тут вказівку йти війною на Сіхона, царя Хешбонського, і Всевишній каже: «Я наведу страх і жах на всі народи». Що робить Моше?

וָאֶשְׁלַח מַלְאָכִים מִמִּדְבַּר קְדֵמוֹת אֶל־סִיחוֹן מֶלֶךְ חֶשְׁבּוֹן דִּבְרֵי שָׁלוֹם לֵאמֹר׃

ва'ешла́х мал'ахі́м міммідба́р кедемо́т ель-сіхо́н ме́лех хешбо́н дівре́ шало́м лемо́р

26 Я послав посланців із пустелі Кдеймот до Сіхона, царя Хешбона, зі словами миру, кажучи:

Чому Всевишній говорив Моше: «Іди і воюй, іди, Я дав тобі цю землю, ти завоюєш, ти переможеш», а Моше посилає посланців для мирних переговорів? Як це узгоджується? Насамперед можна сказати, що Моше вчиться в Самого Всевишнього. Коли Всевишній посилає Моше до фараона, Він теж каже: «Буде за тобою перемога, фараон відпустить народ Ізраїля, але спочатку прийди, мирно поговори». І в інших випадках Тора наказує: якщо ти йдеш війною на місто, то спочатку поговори з містом мирно. Але давайте почитаємо, яке повідомлення через посланців надсилає Моше Сіхону, цареві Хешбона:

אֶעְבְּרָה בְאַרְצֶךָ בַּדֶּרֶךְ בַּדֶּרֶךְ אֵלֵךְ לֹא אָסוּר יָמִין וּשְׂמֹאול׃

е'бера́ ве'арце́ха бадде́рех бадде́рех еле́х ло асу́р ямі́н усмо́ль

27 «Я пройду твоєю країною, тільки-тільки дорогою я піду, я не відхилюся ні праворуч, ні ліворуч.

אֹכֶל בַּכֶּסֶף תַּשְׁבִּרֵנִי וְאָכַלְתִּי וּמַיִם בַּכֶּסֶף תִּתֶּן־לִי וְשָׁתִיתִי רַק אֶעְבְּרָה בְרַגְלָי׃

о́хель бакке́сеф ташбіре́ні ве'аха́льті ума́їм бакке́сеф тіттен-лі́ вешаті́ті рак е'бера́ вераґла́й

28 Їжу ти будеш мені продавати за гроші, я буду їсти її, і воду за гроші даси мені, я буду пити її – я тільки пройду пішки.

כַּאֲשֶׁר עָשׂוּ־לִי בְּנֵי עֵשָׂו הַיֹּשְׁבִים בְּשֵׂעִיר וְהַמּוֹאָבִים הַיֹּשְׁבִים בְּעָר עַד אֲשֶׁר־אֶעֱבֹר אֶת־הַיַּרְדֵּן אֶל־הָאָרֶץ אֲשֶׁר־יְהוָה אֱלֹהֵינוּ נֹתֵן לָנוּ׃

ка'аше́р асу-лі́ бене́ еса́в гайошеві́м бесе'і́р вегаммо'аві́м гайошеві́м бе'а́р ад ашер-е'єво́р ет-гаярде́н ель-га'а́рец ашер-адона́й елоге́ну ноте́н ла́ну

29 Як вчинили зі мною сини Есава, що живуть на Се'ірі, і як моавітяни, що живуть в Арі – доки я не пройду і не дійду до Йордану, до країни, яку Господь дає нам!»

З одного боку, Моше каже: «Дай мені пройти через твою землю на дуже вигідних умовах: я піду тільки прямою дорогою, я не буду топтати твої поля, і лісосмуги, і зелені насадження, я не завдам шкоди. Більше того, пройдуть через твою землю два мільйони людей, які купуватимуть їжу і воду – все це дуже вигідна угода. Зроби так само, як зі мною вчинили сини Есава і як зі мною вчинили моавітяни». А як вчинили сини Есава і моавітяни? Ні той, ні інший не дали йому пройти через їхню землю. І, звісно, у відповідь на таке мирне послання, Сіхон, цар Хешбона, сидить і думає: «Так, ці не дали пройти, і ці не дали пройти. Якщо я дам йому пройти, то я стану посміховиськом в очах усіх сусідніх народів. Він же сам написав: як ці, а ці не дали пройти – значить, і я не дам. Тим більше не дам, щоб мені не виглядати продажним, або слабким, або взагалі, щоб якось не виглядати». На такий лист, на таке послання Сіхон не міг реагувати по-іншому, і тому можна так зрозуміти, що Моше таким способом виконує повеління Всевишнього, провокуючи його на війну. Моше через мирний лист закладає таку провокативну бомбу, і Всевишній, звісно, допомагає йому в цьому.

וְלֹא אָבָה סִיחֹן מֶלֶךְ חֶשְׁבּוֹן הַעֲבִרֵנוּ בּוֹ כִּי־הִקְשָׁה יְהוָה אֱלֹהֶיךָ אֶת־רוּחוֹ וְאִמֵּץ אֶת־לְבָבוֹ לְמַעַן תִּתּוֹ בְיָדְךָ כַּיּוֹם הַזֶּה׃

вело́ ава́ сіхо́н ме́лех хешбо́н га'авіре́ну бо кі-гікша́ адона́й елоге́ха ет-рухо́ ве'імме́ц ет-левавó лема́'ан тітто́ веядеха́ кайом газзе́

30 І не захотів Сіхон, цар Хешбона, щоб ви пройшли його землею, тому що Господь, Бог твій, обтяжив дух його і зміцнив серце його, щоб дати його в руки твої сьогодні.

Начебто Господь зміцнив серце царя (дослівно – зробив серце його бравим), і це добре, коли Господь зміцнює серце. Але Господь зміцнив серце царя на той вчинок, який його погубить: не захотів Сіхон, цар Хешбона, пропустити народ Ізраїля. Міг би добре заробити на транзиті народу, але, видно, не знав слова «транзит».

וַיֹּאמֶר יְהוָה אֵלַי רְאֵה הַחִלֹּתִי תֵּת לְפָנֶיךָ אֶת־סִיחֹן וְאֶת־אַרְצוֹ הָחֵל רָשׁ לָרֶשֶׁת אֶת־אַרְצוֹ׃

вайомер адона́й ела́й ре'е́ гахілло́ті тет лефане́ха ет-сіхо́н ве'ет-арцо́ гахе́ль раш ларе́шет ет-арцо́

31 І сказав мені Господь: «Сьогодні Я починаю давати тобі Сіхона і землю його, починай, вступай і успадковуй землю його, оволодівай і володій землею його!»

וַיֵּצֵא סִיחֹן לִקְרָאתֵנוּ הוּא וְכָל־עַמּוֹ לַמִּלְחָמָה יָהְצָה׃

ваєце́ сіхо́н лікрате́ну гу вехоль-аммо́ ламмільхама́ я́г'ца

32 І вийшов Сіхон нам назустріч, він і весь народ його, вийшов на війну в Ягаці,

Ягац – це, очевидно, назва прикордонного міста.

וַיִּתְּנֵהוּ יְהוָה אֱלֹהֵינוּ לְפָנֵינוּ וַנַּךְ אֹתוֹ וְאֶת־בְּנוֹ (בָּנָיו) וְאֶת־כָּל־עַמּוֹ׃

ваїттене́гу адона́й елоге́ну лефане́ну ванна́х ото́ ве'ет-бана́в ве'ет-коль-аммо́

33 І дав його Господь, Бог наш, перед нами, і ми вразили його (слово вана́х – вразили, зробили зламаним) і синів його, весь народ його.

וַנִּלְכֹּד אֶת־כָּל־עָרָיו בָּעֵת הַהִוא וַנַּחֲרֵם אֶת־כָּל־עִיר מְתִם וְהַנָּשִׁים וְהַטָּף לֹא הִשְׁאַרְנוּ שָׂרִיד׃

ваннілько́д ет-коль-ара́в ба'е́т гагі́ ваннахаре́м ет-коль-і́р меті́м веганнаші́м вегатта́ф ло гіш'а́рну сарі́д

34 І захопили всі його міста в той час, і винищили ми все місто, і жінок, і дітей, нікого не залишили вцілілим.

רַק הַבְּהֵמָה בָּזַזְנוּ לָנוּ וּשְׁלַל הֶעָרִים אֲשֶׁר לָכָדְנוּ׃

рак габбегема́ база́зну ла́ну ушла́ль ге'арі́м аше́р лаха́дну

35 Тільки худобу награбували і захопили трофеї в містах.

מֵעֲרֹעֵר אֲשֶׁר עַל־שְׂפַת־נַחַל אַרְנֹן וְהָעִיר אֲשֶׁר בַּנַּחַל וְעַד־הַגִּלְעָד לֹא הָיְתָה קִרְיָה אֲשֶׁר שָׂגְבָה מִמֶּנּוּ אֶת־הַכֹּל נָתַן יְהוָה אֱלֹהֵינוּ לְפָנֵינוּ׃

ме'аро'е́р аше́р аль-сефат-на́халь арно́н вега'і́р аше́р банна́халь ве'ад-гаґґіл'а́д ло гаєта́ кір'я́ аше́р саґева́ мімме́нну ет-гакко́ль ната́н адона́й елоге́ну лефане́ну

36 Від Ароера, що на березі потоку Арнон, і місто, що на потоці, і до Ґільада не було жодного укріпленого міста, яке б не далося нам (було б неприступним для нас); все дав Господь, Бог наш, перед нами.

רַק אֶל־אֶרֶץ בְּנֵי־עַמּוֹן לֹא קָרָבְתָּ כָּל־יַד נַחַל יַבֹּק וְעָרֵי הָהָר וְכֹל אֲשֶׁר־צִוָּה יְהוָה אֱלֹהֵינוּ׃

рак ель-е́рец бене-аммо́н ло кара́вта коль-яд́ на́халь яббо́к ве'аре́ гага́р вехо́ль ашер-цівва́ адона́й елоге́ну

37 Тільки не наближався ти до землі амонітян: усе узбережжя потоку Ябок і міста нагір'я, і все, про що заповідав нам Господь не наближатися до цього.

Це історія початку епохи великих перемог народу Ізраїля в захопленні країни Ханаан, після сорока років мандрів пустелею.

Головне – не боятися

Дварім 3:1–22

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчення тижневої глави Дварім і будемо читати 3 розділ з 1 вірша.

וַנֵּפֶן וַנַּעַל דֶּרֶךְ הַבָּשָׁן וַיֵּצֵא עוֹג מֶלֶךְ־הַבָּשָׁן לִקְרָאתֵנוּ הוּא וְכָל־עַמּוֹ לַמִּלְחָמָה אֶדְרֶעִי׃

ванне́фен ванна́'аль де́рех габбаша́н ваєце́ оґ мелех-габбаша́н лікрате́ну гу вехоль-аммо́ ламмільхама́ едре́'і

1 І повернули ми, і стали підніматися дорогою на Башан; і вийшов нам назустріч Оґ, цар башанський, він і весь народ його на війну від Едреї.

Оґ, як ми дізнаємося згодом, – це страшна людина, останній з рефаїмів, про яких ми говорили, що це дуже-дуже високорослий народ. І, природно, його вигляд лякає. Але він – останній рефаїм, його народ це вже не рефаїми.

Ми вже говорили про це місце, Едреї, у коментарі до 4 вірша 1 розділу нашої книги. Це місце в сирійській традиції називається Дер'а, або Зроа, як сказали б це сучасним івритом. Літери да́лет і за́їн у семітських мовах часто взаємозамінні, тому в івриті це звучало б як зро́а (м'яз, сила). Так називається місто, куди підійшов зі своїми військами, зі своїми людьми Оґ, цар башанський, назустріч народу Ізраїля.

וַיֹּאמֶר יְהוָה אֵלַי אַל־תִּירָא אֹתוֹ כִּי בְיָדְךָ נָתַתִּי אֹתוֹ וְאֶת־כָּל־עַמּוֹ וְאֶת־אַרְצוֹ וְעָשִׂיתָ לּוֹ כַּאֲשֶׁר עָשִׂיתָ לְסִיחֹן מֶלֶךְ הָאֱמֹרִי אֲשֶׁר יוֹשֵׁב בְּחֶשְׁבּוֹן׃

вайомер адона́й ела́й аль-тіра́ ото́ кі веядеха́ ната́тті ото́ ве'ет-коль-аммо́ ве'ет-арцо́ ве'асі́та ло ка'аше́р асі́та лесіхо́н ме́лех га'еморі́ аше́р йоше́в бехешбо́н

2 І сказав мені Господь: «Не бійся його, тому що в руки твої Я віддав його, і весь народ його, і країну його, і зробиш йому, як ти зробив Сіхону, цареві еморейському, який був у Хешбоні».

וַיִּתֵּן יְהוָה אֱלֹהֵינוּ בְּיָדֵנוּ גַּם אֶת־עוֹג מֶלֶךְ־הַבָּשָׁן וְאֶת־כָּל־עַמּוֹ וַנַּכֵּהוּ עַד־בִּלְתִּי הִשְׁאִיר־לוֹ שָׂרִיד׃

ваїтте́н адона́й елоге́ну беяде́ну ґам ет-о́ґ мелех-габбаша́н ве'ет-коль-аммо́ ваннакке́гу ад-більті́ гіш'ір-ло́ сарі́д

3 І дав Господь, Бог наш, у руки наші і Оґа, царя башанського, і весь народ його, і ми побили його до того, що не залишилося в нього вцілілих.

וַנִּלְכֹּד אֶת־כָּל־עָרָיו בָּעֵת הַהִוא לֹא הָיְתָה קִרְיָה אֲשֶׁר לֹא־לָקַחְנוּ מֵאִתָּם שִׁשִּׁים עִיר כָּל־חֶבֶל אַרְגֹּב מַמְלֶכֶת עוֹג בַּבָּשָׁן׃

ваннілько́д ет-коль-ара́в ба'е́т гагі́ ло гаєта́ кір'я́ аше́р ло-лака́хну ме'ітта́м шіші́м ір коль-хе́вель арґо́в мамле́хет оґ баббаша́н

4 І захопили ми всі його міста в той час, і не було такого укріпленого міста, якого ми б не взяли в них: шістдесят міст, уся територія Арґов, уся земля (усе царство) Оґа в Башані.

Мова йде тут про територію, яка нині називається Голанськими висотами, вона ж пояс Арґов, вона ж земля Башанська.

כָּל־אֵלֶּה עָרִים בְּצֻרוֹת חוֹמָה גְבֹהָה דְּלָתַיִם וּבְרִיחַ לְבַד מֵעָרֵי הַפְּרָזִי הַרְבֵּה מְאֹד׃

коль-е́лле арі́м бецуро́т хома́ ґевога́ делата́їм уврі́ях лева́д ме'аре́ гапперазі́ гарбе́ ме'о́д

5 Усі ці міста, які були оточені високим муром, з важкими воротами і засувами, крім відкритих міст великої множини.

Тут Моше каже: «Незважаючи на те що такий могутній і сильний цар башанський зі своїм народом вийшов захищати свої міста, ми захопили всю його землю: шістдесят міст, які були укріплені високими мурами і важкими воротами із засувами, шістдесят фортець і безліч відкритих міст». Вочевидь, досить квітуча цивілізація була в Оґа, царя башанського, якщо було в нього так багато заселених, добре укріплених міст. Це свідчить про те, що в нього було багате царство і що сам Оґ наводив жах на народи (ми ще повернемося до його габаритів). Але Всевишній сказав Моше: «Не бійся, Я з тобою. Коли Я воюю на твоєму боці, то неважливо, який у тебе противник, тобі не треба нікого боятися. Чому? Тому що не ти його захопиш, а Я даю його в твою руку».

Отже, Моше розповідає народові про зовсім недавні події, про те, як було захоплено царство Оґа, царя башанського.

וַנַּחֲרֵם אוֹתָם כַּאֲשֶׁר עָשִׂינוּ לְסִיחֹן מֶלֶךְ חֶשְׁבּוֹן הַחֲרֵם כָּל־עִיר מְתִם הַנָּשִׁים וְהַטָּף׃

ваннахаре́м ота́м ка'аше́р асі́ну лесіхо́н ме́лех хешбо́н гахаре́м коль-і́р меті́м ганнаші́м вегатта́ф

6 І закляли ми їх так само, як ми вчинили з Сіхоном, царем Хешбона; ми закляли всі міста, знищили жінок і дітей.

וְכָל־הַבְּהֵמָה וּשְׁלַל הֶעָרִים בַּזּוֹנוּ לָנוּ׃

вехоль-габбегема́ ушла́ль ге'арі́м баззо́ну ла́ну

7 А худобу і трофеї (усе багатство), що було в містах, ми взяли собі.

וַנִּקַּח בָּעֵת הַהִוא אֶת־הָאָרֶץ מִיַּד שְׁנֵי מַלְכֵי הָאֱמֹרִי אֲשֶׁר בְּעֵבֶר הַיַּרְדֵּן מִנַּחַל אַרְנֹן עַד־הַר חֶרְמוֹן׃

ваннікка́х ба'е́т гагі́ ет-га'а́рец мія́д шене́ мальхе́ га'еморі́ аше́р бе'е́вер гаярде́н мінна́халь арно́н ад-га́р хермо́н

8 І захопили ми в той час країну у двох царів еморейських, які на протилежному від Ханаану березі Йордану, від потоку Арнон до гори Хермон.

Тут ми вперше дізнаємося, так би мовити, національність башанців. Хоча сам Оґ за походженням рефаїм, жителі Башана теж були еморейцями, тобто Оґ, цар Башана, був царем еморейським.

Гора Хермон (яка й нині гора Хермон) – це величезна територія на протилежному від Ханаану березі Йордану, завойована ізраїльтянами. І оскільки заговорили про Хермон, Тора додає:

צִידֹנִים יִקְרְאוּ לְחֶרְמוֹן שִׂרְיֹן וְהָאֱמֹרִי יִקְרְאוּ־לוֹ שְׂנִיר׃

цідоні́м їкреу́ лехермо́н сір'йон вега'еморі́ їкреу-ло́ сені́р

9 Жителі Цідона називають гору Хермон Сіріон, а еморейці називають її Снір.

Сьогодні Снір – це назва кібуцу на півночі Ізраїлю, недалеко від Хермону. Але крім цих трьох назв – Хермон, Сіріон і Снір – є ще одна назва гори Хермон, яка вживається в нашій книзі Дварім (4:48), там вона називається Сіон (але не плутати з горою Ційон, яка в Єрусалимі); тут назва Сіон походить від слова сі (рекорд).

Моше, розповідаючи про завоювання народу Ізраїля, каже: ось гора, для якої є різні назви в різних народів. Отже, це місце, до якого прагнуть усі народи, яке кожен з народів називає по-своєму, намагається привласнити його собі. Усі хочуть володіти Хермоном, це найвище місце в регіоні.

כֹּל עָרֵי הַמִּישֹׁר וְכָל־הַגִּלְעָד וְכָל־הַבָּשָׁן עַד־סַלְכָה וְאֶדְרֶעִי עָרֵי מַמְלֶכֶת עוֹג בַּבָּשָׁן׃

коль аре́ гаммішо́р вехоль-гаґґіл'а́д вехоль-габбаша́н ад-сальха́ ве'едре́'і аре́ мамле́хет оґ баббаша́н

10 (Ми захопили) усі міста рівнинні й усі міста горбистої місцевості в Ґіл'аді, увесь Башан до Сальхи та Едреї (до Середньої Сирії), міста царства Оґа в Башані.

Оскільки заговорили про Оґа, то тут доречно згадати, хто такий узагалі був Оґ, і в 11 вірші Моше розповідає:

כִּי רַק־עוֹג מֶלֶךְ הַבָּשָׁן נִשְׁאַר מִיֶּתֶר הָרְפָאִים הִנֵּה עַרְשׂוֹ עֶרֶשׂ בַּרְזֶל הֲלֹה הִוא בְּרַבַּת בְּנֵי עַמּוֹן תֵּשַׁע אַמּוֹת אָרְכָּהּ וְאַרְבַּע אַמּוֹת רָחְבָּהּ בְּאַמַּת־אִישׁ׃

кі рак-о́ґ ме́лех габбаша́н ніш'а́р міє́тер гарефа'і́м гінне́ арсо́ е́рес барзе́ль гало́ гі берабба́т бене́ аммо́н те́ша аммо́т орка́ ве'арба́ аммо́т рохба́ бе'аммат-і́ш

11 Тому що тільки Оґ, цар башанський, був єдиним уцілілим з рефаїмів. Ось колиска його – колиска залізна, адже вона зараз у Рабат-Амоні: дев'ять ліктів довжина її і чотири лікті ширина її, вимірюй ліктями дорослої людини.

Що тут розповідає Моше? Моше розповідає, що Оґ – це останній уцілілий з рефаїмів. Колиска його (дитяча колисочка) знаходиться в Рабат-Амоні. Рабат-Амон – це таке місто, яке, мабуть, було свого роду музеєм. Коли Давид захопив Рабат-Амон, він теж узяв там корону величезних розмірів з каменем такого ж величезного розміру. Так про це написано в другій книзі Шмуеля (12:29–30): «І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби (Рабба – це той самий Рабат-Амон), і воював проти неї, і підкорив її. І взяв (Давид) вінець Малкама з голови його, – ваги в ньому талант золота – і дорогоцінний камінь, і був він на голові Давида; і виніс він з міста дуже багато здобичі».

Малкам – це Молех, бог амонітян. Природно, що він був у Раббі і прикрашали його короною, в якій був дивовижний дорогоцінний камінь. Багато музейних цінностей, мабуть, було в Рабат-Амоні, тому там і зберігалася колиска Оґа, царя башанського. А колиска в нього була дев'ять ліктів (приблизно чотири з половиною метри) завдовжки і чотири лікті (два метри) завширшки. Якщо врахувати, що колиску роблять просторою, то можна сказати, що щонайменше чотири метри на зріст був маленький Оґчик, який лежав у колисці, цар башанський, у ранньому своєму дитинстві. Про його ліжко жодної мови не йде, тут говориться про те, що як експонат у Рабат-Амоні виставлена його колиска.

Є дуже багато мідрашів, переказів і казок, у яких говориться про казкову силу, казковий зріст і міць царя башанського (наприклад, про те, що він хотів кинути цілу скелю і відразу розчавити весь народ Ізраїля, але Всевишній йому завадив). І можна сприймати це просто як перекази і казки. Деякі коментують, що в царя башанського були свої заслуги. Узагалі, в мідрашах розповідаються дивовижні історії про цього царя, у нього незвичайна біографія, але ми не будемо заглиблюватися в мідраші і перекази. І ось такого царя Ізраїль зміг перемогти.

וְאֶת־הָאָרֶץ הַזֹּאת יָרַשְׁנוּ בָּעֵת הַהִוא מֵעֲרֹעֵר אֲשֶׁר־עַל־נַחַל אַרְנֹן וַחֲצִי הַר־הַגִּלְעָד וְעָרָיו נָתַתִּי לָרֻאוּבֵנִי וְלַגָּדִי׃

ве'ет-га'а́рец газзо́т яра́шну ба'е́т гагі́ ме'аро'е́р ашер-аль-на́халь арно́н вахаці́ гар-гаґґіл'а́д ве'ара́в ната́тті ларувені́ велаґґаді́

12 І цю країну завоювали ми в той час: від Аро'ера, що на потоці Арнон (потік Арнон впадає в Мертве море), і половину гір Ґіл'адських і міста їх я дав Ре'увену і Ґаду.

Тут Моше починає перелічувати землі (аж до 16 вірша), які були завойовані.

Отже, Ре'увен отримує найпівденнішу частину завойованих земель, Ґад отримує частину Ґіл'аду, це трохи північніше від території Ре'увена.

וְיֶתֶר הַגִּלְעָד וְכָל־הַבָּשָׁן מַמְלֶכֶת עוֹג נָתַתִּי לַחֲצִי שֵׁבֶט הַמְנַשֶּׁה כֹּל חֶבֶל הָאַרְגֹּב לְכָל־הַבָּשָׁן הַהוּא יִקָּרֵא אֶרֶץ רְפָאִים׃

веє́тер гаґґіл'а́д вехоль-габбаша́н мамле́хет оґ ната́тті лахаці́ швет гамнаше́ коль хе́вель га'арґо́в лехоль-габбаша́н гагу́ їккаре́ е́рец рефа'і́м

13 А решту Ґіл'аду і весь Башан, царство Оґа, я дав половині коліна Менаше. Усю територію Арґов, увесь Башан, який називається країною рефаїмів.

Ми знаємо, що половина коліна Менаше представлена Яїром і Махіром, двома нащадками Менаше.

יָאִיר בֶּן־מְנַשֶּׁה לָקַח אֶת־כָּל־חֶבֶל אַרְגֹּב עַד־גְּבוּל הַגְּשׁוּרִי וְהַמַּעֲכָתִי וַיִּקְרָא אֹתָם עַל־שְׁמוֹ אֶת־הַבָּשָׁן חַוֹּת יָאִיר עַד הַיּוֹם הַזֶּה׃

я'і́р бен-менаше́ лака́х ет-коль-хе́вель арґо́в ад-ґеву́ль гаґґешурі́ вегамма'ахаті́ ваїкра́ ота́м аль-шемо́ ет-габбаша́н хавво́т я'і́р ад гайом газзе́

14 Яїр, син Менаше, взяв усю землю Арґов до межі Ґешура і Ма'ахті і перейменував її на своє ім'я, тому Башан називається Хавот-Яїр (поселення Яїра) до цього дня.

Нагадаю, що вся територія Арґов – це Башан, це, власне, Рамат гаҐолан, Голанські висоти.

וּלְמָכִיר נָתַתִּי אֶת־הַגִּלְעָד׃

ульмахі́р ната́тті ет-гаґґіл'а́д

15 А Махір отримав Ґіл'ад.

וְלָרֻאוּבֵנִי וְלַגָּדִי נָתַתִּי מִן־הַגִּלְעָד וְעַד־נַחַל אַרְנֹן תּוֹךְ הַנַּחַל וּגְבֻל וְעַד יַבֹּק הַנַּחַל גְּבוּל בְּנֵי עַמּוֹן׃

веларувені́ велаґґаді́ ната́тті мін-гаґґіл'а́д ве'ад-на́халь арно́н тох ганна́халь уґву́ль ве'а́д яббо́к ганна́халь ґеву́ль бене́ аммо́н

16 А колінам Ре'увена і Ґада я дав від Ґіл'аду до потоку Арнон, і середина потоку – межа, і до потоку Ябок, який прикордонний з амонітянами.

וְהָעֲרָבָה וְהַיַּרְדֵּן וּגְבֻל מִכִּנֶּרֶת וְעַד יָם הָעֲרָבָה יָם הַמֶּלַח תַּחַת אַשְׁדֹּת הַפִּסְגָּה מִזְרָחָה׃

вега'арава́ вегаярде́н уґву́ль міккінне́рет ве'а́д ям га'арава́ ям гамме́лах та́хат ашдо́т гаппісґа́ мізра́ха

17 І Араву, і Йордан, і межу – від Кінерета до моря Арава, яке називається Солоне море, або Мертве море, під схилами Пісґи на схід.

Тут для того, щоб розібратися в географії, можна покликати на допомогу давні переклади або таргуми, зокрема, так званий Таргум Йонатана, який каже, що прикордонним містом було місто на місці сучасної Тверії.

וָאֲצַו אֶתְכֶם בָּעֵת הַהִוא לֵאמֹר יְהוָה אֱלֹהֵיכֶם נָתַן לָכֶם אֶת־הָאָרֶץ הַזֹּאת לְרִשְׁתָּהּ חֲלוּצִים תַּעַבְרוּ לִפְנֵי אֲחֵיכֶם בְּנֵי־יִשְׂרָאֵל כָּל־בְּנֵי־חָיִל׃

ва'аца́в етхе́м ба'е́т гагі́ лемо́р адона́й елогехе́м ната́н лахе́м ет-га'а́рец газзо́т лерішта́ халуці́м та'авру́ ліфне́ ахехе́м бене-їсра'е́ль коль-бене-ха́їль

18 Я заповідав вам у той час, кажучи: «Господь, Бог ваш, дає вам цю землю, успадкувати її: ви підете в перших рядах, перед усіма синами Ізраїля, перед усім військом.

Це звернення, повеління Моше коліну Ґада, Ре'увена і половині коліна Менаше, які отримують свої наділи на протилежному від Ханаану березі Йордану. Для того щоб отримати право успадкувати цю землю за Йорданом, яку Моше розділив між ними, чоловіки цих колін мають вести народ у перших рядах воїнів, мають разом з народом перейти Йордан і рухатися країною Ханаанською в перших рядах, відвойовувати країну Ханаанську для своїх братів з інших колін. Тобто не просто воювати, а рухатися саме в перших рядах воїнів.

רַק נְשֵׁיכֶם וְטַפְּכֶם וּמִקְנֵכֶם יָדַעְתִּי כִּי־מִקְנֶה רַב לָכֶם יֵשְׁבוּ בְּעָרֵיכֶם אֲשֶׁר נָתַתִּי לָכֶם׃

рак нешехе́м ветаппехе́м умікнехе́м яда́'ті кі-мікне́ рав лахе́м єшеву́ бе'арехе́м аше́р ната́тті лахе́м

19 Тільки дружини ваші, і діти ваші, і худоба ваша (а я знаю, що худоби у вас багато) залишаться жити в містах, які я вам дав.

עַד אֲשֶׁר־יָנִיחַ יְהוָה לַאֲחֵיכֶם כָּכֶם וְיָרְשׁוּ גַם־הֵם אֶת־הָאָרֶץ אֲשֶׁר יְהוָה אֱלֹהֵיכֶם נֹתֵן לָהֶם בְּעֵבֶר הַיַּרְדֵּן וְשַׁבְתֶּם אִישׁ לִירֻשָּׁתוֹ אֲשֶׁר נָתַתִּי לָכֶם׃

ад ашер-яні́ях адона́й ла'ахехе́м кахе́м веярешу́ ґам-ге́м ет-га'а́рец аше́р адона́й елогехе́м ноте́н лаге́м бе'е́вер гаярде́н вешавте́м іш лірушато́ аше́р ната́тті лахе́м

20 Доки не дасть їм Господь кожному спокій, як і вам, і вони теж успадкують землю, яку Господь, Бог ваш, дає їм на Ханаанському березі Йордану; і ви повернетеся кожен до свого наділу, який я вам дав».

Для того щоб завдяки колінам Ґада, Ре'увена і половині коліна Менаше були розширені кордони Ізраїля (є обітниця про розширені кордони Ізраїля, це пов'язано з впливом Ізраїля на інші народи), для того щоб через них здійснилася обітниця, ці два з половиною коліна мають у перших рядах воїнів воювати за те, що обіцяно всім.

וְאֶת־יְהוֹשׁוּעַ צִוֵּיתִי בָּעֵת הַהִוא לֵאמֹר עֵינֶיךָ הָרֹאֹת אֵת כָּל־אֲשֶׁר עָשָׂה יְהוָה אֱלֹהֵיכֶם לִשְׁנֵי הַמְּלָכִים הָאֵלֶּה כֵּן־יַעֲשֶׂה יְהוָה לְכָל־הַמַּמְלָכוֹת אֲשֶׁר אַתָּה עֹבֵר שָׁמָּה׃

ве'ет-єгошу́а цівве́ті ба'е́т гагі́ лемо́р ене́ха гаро'о́т ет коль-аше́р аса́ адона́й елогехе́м лішне́ гаммелахі́м га'е́лле кен-я'асе́ адона́й лехоль-гаммамлахо́т аше́р атта́ ове́р ша́мма

21 І я наставляв у той час Єгошуа, кажучи: «Очі твої бачать усе, що зробив Господь, Бог ваш, цим двом царям; так само зробить Господь з усіма царствами, через які ти пройдеш (з якими ти воюватимеш).

לֹא תִּירָאוּם כִּי יְהוָה אֱלֹהֵיכֶם הוּא הַנִּלְחָם לָכֶם׃

ло тірау́м кі адона́й елогехе́м гу ганнільха́м лахе́м

22 Не бійтеся їх, тому що Господь, Бог ваш, – Він воюватиме за вас».

Немає в Моше в минулому якоїсь військової академії, він не наставляє Єгошуа переймати свій досвід війни, Єгошуа і сам досвідчений воїн. Моше каже: «Головне, що ви маєте пам'ятати, – це не боятися, тому що Господь воюватиме за вас». Ось основний принцип завоювання землі. І найстрашніше, що може статися, – народ злякається в цій війні. Моше нагадує спочатку народові, а потім своєму наступникові, майбутньому лідерові народу: «Дивіться, як усе працює. Дивіться і пам'ятайте, яких царів, які царства, які землі ми змогли здолати, що Господь віддає нам у руки. Пам'ятайте, що саме Господь передає все нам у руки, тому боятися нічого не треба. І це – найголовніше».

Кого слухати перед боєм

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Наша тижнева глава Дварім (1:46–3:22) починається з того, що Моше коротко повторює єврейську історію, розповідаючи про те, що сталося з розвідниками, тобто, власне, те, що стало причиною тридцяти восьми років мандрів у пустелі.

Можна знайти три відмінності між тим, як це розповідає Моше тут, і тим, що написано в книзі Бемідбар, у 13 розділі. Там написано, що шпигуни були послані з ініціативи самого Всевишнього, тут – що пропозиція виходила від народу. У книзі Бемідбар Моше захищає народ перед Всевишнім, у нашій книзі Дварім Моше звинувачує народ, каже, що винен народ, який не захотів увійти в країну Ханаанську. У книзі Бемідбар ми читаємо, що це Єгошуа і Калев переконували народ, сперечалися з народом, у книзі Дварім Моше розповідає, що це був він.

Для того щоб зрозуміти, який сенс є в цій суперечності, чому виникає така суперечність, треба звернути увагу на те, яка мета в кожної з цих книг. Коли ми читаємо книгу Бемідбар, ми бачимо історичну хроніку. Ми бачимо там історію про те, чому євреї не ввійшли у Святу Землю, це, загалом, книга про минуле. Коли ж ми читаємо книгу Дварім, ми бачимо заповіт Моше, який призначений для майбутнього часу. Усі ці люди, які плакали, коли повернулися розвідники, навіть самі ці розвідники, уже померли на той час. Тому для Моше не було сенсу обговорювати, в чому була помилка розвідників, в чому була помилка народу. Йому треба було показати ту помилку, яка може повторитися і в інших поколіннях. Тобто його заповіт звернений у майбутнє, він звернений до нас, він учить нас, як жити. А для нашого духовного життя не так цікаво, в чому саме помилялися якісь конкретні люди, які жили тисячу років тому. Нам цікаво, де ми можемо побачити свої помилки, ті помилки, які можемо повторити ми. Тому Моше говорить саме про ті помилки, які будуть властиві і нам теж.

Є в цій главі ще один важливий урок. Відразу після того, як прозвучав вирок Всевишнього, народ сказав (Дварім 1:41): «Ми згрішили, ми піднімемося і будемо битися, як нам повелів Бог Всевишній». Але що відбувається далі? Всевишній каже їм (1:42): «Не піднімайтеся і не бийтеся, тому що Мене (Бога) немає серед вас». Народ Ізраїля не послухався. Далі Тора каже, що кожен узяв свою зброю, усі разом сміливо пішли... і зазнали поразки. У 44 вірші читаємо: «І вийшов назустріч вам еморей, який жив на тій горі, і переслідував вас, як це роблять бджоли». Цікаво, що Тора зазначає, що євреї піднімалися на гору, тобто вони були в долині, а вороги були на горі. Таке становище говорить про перевагу ворогів: з точки зору стратегії бою, нерозумно виступати, атакувати, піднімаючись на гору.

Який урок засвоїли з цих боїв євреї? Ми знаємо, що в книзі Шофтім, у 3 розділі, написано, що армія Шамґара вийшла битися знаряддями сільського господарства – просто кайлами, граблями, вилами. У тій самій книзі розповідається про іншого єврейського героя – Шимшона, який бився ослячою щелепою. Про солдатів армії царя Ша'уля сказано (1 Шмуеля 13:22), що в них не було ні меча, ні списа. Так само і Давид вийшов на Ґоліата без жодної зброї. І всі ці люди здобували перемогу.

Звісно, вони пам'ятали не тільки той урок, що Бог має перебувати серед них. Вони пам'ятали те, що воювати треба на горах. Так само вчинив Егуд, який був захисником народу перед Шамґаром (це знову ж таки 3 розділ книги Шофтім), так само чинили і Дебора, і Ґідон, і настільки утвердилася така практика, що народи світу стали вважати єврейського Бога богом гір. Склалася думка, що на рівнині, в низині Всевишній не може допомогти Ізраїлеві.

У першій книзі Мелахім, у 20 розділі, ми читаємо, що був якийсь цар арамейський Бен-Адад, який пішов у похід на Ізраїль і зазнав поразки. І йому відкривають страшну таємницю: «Бог Ізраїля – це Бог гір, тому ми будемо битися з ними на рівнині і там здолаємо їх». Це хибне вірування знову призвело до поразки. Далі розповідається про те, що чоловік Божий сказав цареві ізраїльському (20:28): «На покарання за те, що арамейці говорили, що Всевишній є Бог гір, а не Бог долин, за це народ арамейський (усе полчище їхнє) буде відданий у руку твою». І є важливе доповнення в кінці вірша: «Щоб ви знали, що Я – Господь».

І, озираючись назад, ми можемо зрозуміти, чому ж народ Ізраїля програв, коли після плачу розвідників він наранок усе ж виступив і піднявся на гору. Тому що народ не послухав попередження Всевишнього, сказаного через Моше: «Не піднімайтеся, бо немає Бога серед вас».

Тора за 5 хвилин

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Перед своєю смертю Моше наставляє народ, повторює, переказує народові його власну історію, розповідає йому, навіщо все це було, розповідає йому про призначення народу. І, оскільки (як ми вже говорили) книга складається з промов Моше, вона називається Дварім (Промови). У синодальному перекладі, слідом за грецькою традицією, ця книга називається Повторення Закону, тобто переказ Тори. Переказ – це ж ті самі промови. Моше своїми словами повторює Тору, і Тора вперше звучить у людському переказі, у переказі першого вчителя Тори. Деякі бачать у цьому перший мідраш на Тору.

Ми читаємо в книзі Шмот (4:10), коли описується перша зустріч Моше і Всевишнього, що Моше каже: «Я людина некрасномовна, я не людина промов. Як я піду до народу Ізраїля?» Той, хто при першій зустрічі зі Всевишнім не був людиною промов, зараз говорить довгу, розлогу, добре підготовлену промову, добре підготовлену настанову.

Можна побачити протягом усієї Тори, що Моше справді не людина промов. Моше повторює те, що йому говорить Всевишній, досконало передає слова Всевишнього народові Ізраїля. Власних промов Моше в Торі майже немає – до нашої книги Дварім. Моше більше людина діла, він дуже багато робить і дуже мало говорить. Навіть його гріх (як це сприймають багато хто) полягав у тому, що він не говорив до скелі, а ударив по скелі. Знову – не говорив, а робив. Зовсім не людина промов, на відміну від того, як це заведено сьогодні серед лідерів, серед політиків, серед вождів. Дуже важливим мистецтвом вважається саме красномовність: важливо говорити, навіть неважливо потім робити. Промови справляють заворожливе враження на слухачів, і вся політика сьогодні робиться промовами.

Цікаво, що дава́р означає не тільки промову, слово, а й предмет, справу, дію, задум. І, як це часто трапляється (так каже один із хасидських учителів, рабі Цадок із Любліна): «Те, в чому людині найважче, те, про що вона часто говорить: я не людина промов, я не людина чогось іще, те, в чому вона послизається і помиляється, саме це може бути готовим інструментом для благословення». Так це сталося з Моше.

Людина некрасномовна заговорила, коли потрібно було діяти через слово, коли народові знадобилася настанова – не просто передача слів Всевишнього, а настанова Богочоловіча, в якій поєднувалися б, діяли в гармонії і Божественна Тора, і людський характер. У нашому випадку – характер Моше. І саме з уст Моше, з людських уст, народ мав почути Тору, як її зрозуміла людина, як її передала людина – людина, яка була першою, хто її отримав, людина, ім'ям якої вона названа. Адже вона названа не Торат Адонай (Тора Господня), хоча вона, звісно ж, Господня, а Торат Моше (Тора Моше). Моше її переказав – перша людина, яка пропустила її через себе і передала народові, щоб її почули з людських уст. І це справа, а не промова. Тому назву книги Дварім можна перекласти і як Справи. Остання справа Моше – навчити народ Ізраїля Тори з людських уст.

Дварім: продовжити вивчення

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також книгу коментарів до Дварім, стенограму глави Масей, бесіду про благословення і прокляття і тижневі глави Тори.

Як усе починалося

Перші перемоги

Головне – не боятися

Кого слухати перед боєм

Тора за 5 хвилин

Дварім: продовжити вивчення

Вигляд