Ваетханан

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчати тижневу главу Ваетханан і читатимемо з 23 вірша 3 розділу книги Дварім. Моше починає розповідати про себе.

Дієслово легітханен означає просити щось у дар; просити щось, не маючи жодних підстав отримати; просити, щоб тобі дали щось, змилосердившись над тобою. Це дієслово містить у собі слово хен (милість або благодать), від того самого кореня хет-нун-нун. Тобто я просив щось у Бога з благодаті, з милості. І ось що Моше просив:

На чому ґрунтується прохання Моше? Ти показав мені Свою силу, Свою славу, Свою велич, покажи мені й цю країну. Ти стільки дарів дав мені, Ти так обдарував мене, дай мені ще один дар.

Питання закрите. Ти, Моше, не ввійдеш у землю.

У цьому є теж дуже важлива деталь, що стосується того, як Всевишній керує світом. Не завжди людина, яка може сказати Богові: «Ти почав, Ти через мене почав», не завжди ця людина і закінчує. Всевишній діє крок за кроком, поступово через багатьох людей. І тут Моше передає правління Єгошуа, сам має наставити Єгошуа, дати йому всі повноваження, для того щоб той продовжив його справу. Ми теж маємо змирятися з тим, що не все, що ми почали, нам вдасться закінчити.

Бейт-Пе'ор – це місце, де грішив народ Ізраїля, де багато хто загинув, це свого роду нагадування про гріх.

На цьому закінчується 3 розділ, і ми почнемо читати 4 розділ. Моше дає настанову народові Ізраїля, дуже важливу настанову.

Можна так зрозуміти, що слово хок (закон) стосується взаємин між народом і Богом, а слово мішпат (суд) стосується взаємин між людьми, судами судять між людьми.

Далі йде важлива заповідь, яку необхідно правильно розуміти.

Тобто з усією ретельністю дотримуйтеся заповідей, які Господь вам дав, дотримуйтеся заповідей Господа, Бога вашого, які я вам сьогодні заповідаю. У Торі підраховано кожну літеру. Хоча є біблеїсти, фахівці, вчені, які кажуть, що Тора виткана з різних шматочків, що та сама книга Дварім, яку ми читаємо сьогодні, написана набагато пізніше за інші книги. Ми віримо в цілісність Тори, в те, що кожна літера в ній на своєму місці. Є лише дев'ять незначних різночитань між різними сувоями Тори, у кожного з цих різночитань своя історія. І йдеться не про те, що хтось щось допише до Тори. Ідеться про те, що хтось може спробувати зробити краще, сказати: «А я зроблю більше». Хтось може сказати: «А мені цього забагато, я зроблю трохи менше». Наприклад, Тора заповідає: «Шість днів працюй, а сьомий день – шаббат Господу, Богові твоєму». І тут можна сказати: «А я додам, я буду всього п'ять днів працювати, а два дні присвячу Господу, Богові моєму!» Або, наприклад (і часто зустрічаєш це серед людей), кажуть: «А я сім днів, усі сім днів тижня, присвячу Господу, Богові моєму, і взагалі не буду працювати, взагалі не робитиму жодних справ». Можна внести коригування і якимось способом підправити пропорції, сказати: «А я зроблю більше!», «А я зроблю менше!», «А я не можу шість днів працювати і сьомий день відпочивати, можна я буду дев'ять днів працювати і один день відпочивати?» Тут Всевишній каже: «Усього, що дано, дотримуйся. Не додавай і не віднімай від того, що Я сказав».

Розповідають, що з цього почалася проблема людства. Коли Хава сказала змієві: «Нам заборонено навіть торкатися до цього дерева», то змій штовхнув її до дерева і сказав: «Ось, дивись! Бачиш? Нічого не відбувається, коли ти до нього торкаєшся». І вона зрозуміла: «Ага, ну, отже, ця заборона неправильна». Таке з нами теж може статися, коли ми думаємо, що огорожа, яку ми поставили навколо заповіді (і це розумно іноді ставити огорожу навколо заповіді), ця огорожа і є сама Тора. Треба, можна ставити обмеження і у вихованні, і в законах, але вони не повинні сприйматися як частина Тори, як закон вічний. Це дуже складна тема, дуже багато суперечок, дуже багато звинувачень на цю тему, і зараз не будемо в неї заглиблюватися, просто я хотів показати, що під різними кутами можна на це питання подивитися.

А що буде, якщо чинити на землі якісь мерзоти? Якщо ми скажемо: «Та ну їх, ці заповіді! Давайте жити за своїм розумінням!» У 3 вірші Моше каже:

Ти маєш розуміти, ти бачив наслідки того, що відбувається, коли людина йде слідом за іншими богами.

Найкраще правило техніки безпеки існування в країні Ізраїля – це приліпитися до Господа, Бога Ізраїля. Тих, хто пішов за Ба'ал-Пе'ором, Всевишній знищив. Ті, хто був приліплений до Господа, живі.

Ізраїль немов лист Бога: народи, які дивляться на поведінку народу Ізраїля і його взаємини зі Всевишнім, заревнують і теж захочуть таких стосунків зі Всевишнім. Це вони мають брати приклад з Ізраїля, а не навпаки, борони Боже.

Усі ці події, які відбулися, треба постійно пам'ятати, вони не повинні ні на який момент відходити від серця. Мало того, їх треба передавати, говорити про них синам і синам синів. Це дуже важливо.

І тут, мабуть, дуже важливо повторити те, що я вже багато разів говорив, але все ж скажу ще раз. Дуже важливо! Народ Ізраїля називають «народом Книги», але тут і скрізь Тора наставляє: не просто дай почитати дитині Тору, не просто дай почитати дитині якесь Писання, а говори своїм голосом, спілкуйся з нею, щоб голос батька свого вона чула, щоб вона чула це свідчення від батька, не з книжки. Щоб батько говорив про свій досвід спілкування зі Всевишнім, щоб дитина про Бога дізнавалася через голос батька, голос матері, голос діда, прадіда.

Чого треба навчати синів своїх і синів синів своїх?

Моше нагадує ті події, які відбувалися під час стояння народу на Синаї.

На випадок, якщо хтось спитає вас: «Який вигляд має Бог? Ви ж пам'ятаєте, так? Ви там були, у вас є свідчення!», відповідь: «Ніякого вигляду не має! Ніякої картини немає!» Не вірте тому, хто описуватиме якісь картини, який вигляд має Бог.

Моше тут не згадує історію розбитих скрижалей. Моше переказує історію, торкаючись тих речей, які важливі для народу, без того, щоб щоразу використовувати якийсь випадок, щоб дорікнути народові. Народ пам'ятає цю історію, і Моше не дорікає народові тут зайвий раз.

Не намагайся приписати Богові якийсь образ, використовуючи якесь із Його творінь.

Це шматочок, важкий для перекладу. Як це часто буває, віра перекладача впливає на переклад. Можна перекласти так: ці зорі, всі ці небесні тіла Всевишній розділив між народами і сказав: «Ти віритимеш у це, ти поклонятимешся цій зорі, а ти поклонятимешся цій зорі», і кожному народові дав по своїй зорі, по якомусь небесному тілу, якому народ має поклонятися. Можна перекласти так, що Всевишній до часу попустив язичникам поклонятися цим небесним тілам. Можна перекласти і так, що ці зорі, і сонце, і все це Всевишній сотворив для всіх народів світу. А можна перекласти слово хала́к у значенні гнів (розгнівався або поставив у провину). І тоді можна перекласти: за це поклоніння зорям і тілам небесним Господь звинувачує всі народи. Усі народи посковзнулися в цьому, і в Господа гнів на ці народи за те, що вони в цьому посковзнулися. Тому ти цього не роби! І мені близьке саме це розуміння тексту.

Дивіться, який милостивий Господь: попри безліч гріхів, які вчинив народ, Всевишній уведе, виявить милість до народу і введе народ у Землю. І це Моше каже не з образи, а як прославлення милості Господа: «Він мене залишає, а до вас Він виявляє милість, ви ввійдете в землю».

Господь не дозволить, щоб ти водночас був Його народом і поклонявся якимось ідолам. Ви бачили, що сталося з тими, хто так чинив? Тому бережіться! Бог виявив до вас милість, але не думайте, що ця милість безмежна і Бог дозволить вам поклонятися богам іншим. Бог милостивий до Свого народу, але якщо ви перестаєте бути Його народом, то у вас серйозна проблема.

Дуже важлива настанова від Моше: якщо ти покараний, вигнаний, якщо тебе прогнав Всевишній, – тільки пошукай Його всім серцем, ти Його відразу знайдеш. Не те, що Він прийде до тебе, а Він – поруч, ти просто подивися, очисти серце і подивися, і ти відразу Його знайдеш, де б ти не був.

Тобто не послабить силу, з якою Він тебе тримає, дослівно дієслово легарпо́т – послаблювати хватку, відпускати. Навіть якщо ти вигнаний у чужу країну і став поклонятися іншим богам, Бог тримає тебе у Своїй руці. Ми це дуже добре бачимо в книзі Естер.

Тобто, може, і не було, але хтось вигадує, розповідає подібне. У людської фантазії є певні межі: навіть коли людина вигадує щось, вона може вигадати щось, що існує у світі її понять. Жоден народ не вигадав історію про те, як йому відкрився незримий, трансцендентний Творець неба і землі, про те, як Бог з'явився з такими знаменнями всьому народові. У жодного народу немає навіть легенди такої, не тільки не було такого, а й не вигадано таке. А це означає, що людська фантазія не може, не здатна таке вигадати.

Заповіді, закони дано для того, щоб тобі було добре. Дотримуйся їх, щоб тобі було добре, не для того, щоб тобі не було погано, а щоб тобі було добре. Заповіді дано для того, щоб зробити просто людину щасливою людиною, щоб, коли вона дотримується заповідей, їй було добре.

На цьому закінчується промова Моше, і далі йдеться про те, що Моше призначає міста-притулки, як звелів Всевишній.

Дієслово сам (поклав, через літери сін-мем) співзвучне зі словом сам (зілля, через літери са́мех-мем). Коментатори кажуть: «Моше поклав зілля перед народом Ізраїля. Для того, хто удостоюється, Тора стає зіллям життя, живою водою. Для того, хто не удостоюється, вона може стати зіллям смерті, отрутою, мертвою водою».

Знову повторюється, що обидва, Сіхон і Оґ, були царями еморейськими. Хоча, як ми говорили в тижневій главі Дварім, Оґ був сам рефаї́м за походженням. Далі знову повторюється межа.

Ми в тижневій главі Дварім, у коментарі до 9 вірша 3 розділу, уже говорили про чотири назви гори Хермон.

Перша промова Моше починається і закінчується історичним тлом, тим, що вже встиг зробити Моше – завоюванням землі двох царів еморейських, таким своєрідним прологом до нашої книги Дварім.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Ваетханан і читатимемо 5 розділ книги Дварім.

Ми вже говорили (у коментарі до 1 вірша 4 розділу книги Дварім) про те, що слово хукі́м означає взаємини між Ізраїлем (людиною) і Богом, а слово мішпаті́м більше говорить про взаємини між людиною і ближнім.

Зберігання – це спостереження за тим світлом, яке в нас уже перебуває. Коли ми вивчаємо ці закони, ми немовби наповнюємося Божественним світлом, і нам треба зберігати його через дотримання цих заповідей.

Далі Моше каже:

Можна зрозуміти це так, що всі душі (як каже традиція) були присутні на горі Синай. І з усіма, з кожним із тих, хто народився в народі Ізраїля або приєднався до народу Ізраїля, з усіма Господь уклав завіт уже там, на Синаї. Можна зрозуміти це таким способом, немовби ми, перебуваючи в стегнах батьків наших, уже були присутні там. І ми такий підхід теж неодноразово зустрічаємо в Писанні. Так чи інакше, Моше говорить до покоління, якого здебільшого не було там, на Синаї, і він підкреслює: «І з нами теж укладено цей завіт». І Моше розповідає про те, як це було.

Чому знадобився Моше як посередник, як своєрідний «проксі» для зв'язку між Богом та Ізраїлем? Моше пояснює: «Бо ви боялися вогню і не піднялися на гору. І тому я, Моше, стояв між вами і Богом і говорив, передавав вам слова Всевишнього».

Що за текст ми читатимемо з 6 вірша? Є багато різних підходів щодо цього тексту. Деякі кажуть, що в тижневій главі Ітро (у книзі Шмот 20:2–17) ми читали те, що було написано на перших скрижалях, а тут буде розказано про те, що написано на других. Чому в людей є підстави вважати, що скрижалі були різними? У 9 розділі нашої книги Дварім, у 10 вірші, Моше говорить про те, як він спускався з гори Синай і ніс скрижалі, на яких були написані подібні слова, схожі (кехоль-гадеварі́м) на ті, що були написані на перших скрижалях. Можна з цього зробити висновок або можна це прочитати так, немовби це не одне й те саме. Інші кажуть, що скрижалі були абсолютно однакові, бо є ще один вірш (Шмот 34:1), коли Всевишній каже Моше: «Принеси Мені скрижалі, Я напишу на них ті самі слова, які були на перших (ет-гадеварі́м аше́р гаю́ аль-галухо́т гарішоні́м)». Скрижалі були однакові, а тут Моше просто переказує зміст скрижалей.

Є суперечка і щодо того, яке письмо використовувалося для написання скрижалей. І одні кажуть, що скрижалі були написані сучасним, так званим квадратним письмом, або кта́в ашурі́ (ассирійське письмо). Є інші, які кажуть, що написано було палеоєврейським письмом, тобто давнім єврейським письмом. Деякі кажуть, що перші скрижалі були написані квадратним письмом, а другі – палеоєврейським. Якщо є так багато думок, значить, ми нічого з точністю не можемо стверджувати і тому просто читатимемо цей текст, сприйматимемо його як переказ Моше того, що написано на скрижалях.

На всіх трьох рівнях можна було б узяти якесь зображення і скопіювати його. Може, птаха небесного, може, якоїсь тварі, яка ходить по землі, може, якогось морського створіння. Усе це Господь забороняє.

Тут є відмінність від того, що ми читаємо в книзі Шмот (20:4). Там написано: фе́сель вехоль-темуна́, з літерою вав, тобто статуї і всякого зображення. Тут написано: фе́сель коль-темуна́ – статуї  всякого зображення.  Різниця в одну літеру, в літеру вав, яка означає сполучник і.

Маараль із Праги, один із найвидатніших талмудистів своєї епохи, каже, що книга Дварім – це пояснення того, що написано в книзі Шмот. І в нашому вірші пояснюється, що всяке зображення, будь-яка спроба щось зобразити є фе́сель, підпадає під категорію фе́сель (ідол). Ми бачимо, що з часом з'являються якісь нові способи зображення. І сьогодні, наприклад, можна зобразити щось у повітрі суто зі світла, зробити зображення, у якого взагалі немає матеріального носія. І якщо якісь ідолопоклонники раптом зроблять тривимірну голограму ідола, чи буде вона забороненою? І ось тут Тора каже, що – так. І в цьому випадку, навіть якщо це буде голограма, навіть якщо це буде якесь невідомим способом виготовлене зображення, воно все одно заборонене.

Інший коментатор, Ба'аль гаТурім (Яков бен Ашер), каже, що в книзі Шмот літера вав – це додавання, яке натякає на шість речей. Гематрія літери вав – 6, бо це шоста літера алфавіту. І він каже, що це включає в себе шість заборон: образ чоловіка, образ жінки, образ худоби, образ птаха, образ плазуна, образ риби. Є набагато більше пояснень, але зупинимося на цих двох.

Дуже складне завжди для перекладу (я вже не раз про це говорив) слово поке́д: це і той, хто враховує, це і той, хто керує, організовує роботу, наказує. Тут можна навести такий приклад. Людина приходить до лікаря, і лікар її розпитує про історію хвороб у сім'ї: «Чи не було у вас хворих на діабет? Чи не було в когось інсульту? Чи не було в когось серцевих захворювань?» І лікарі реєструють історію хвороби предків, бо знають, що деякі з цих хвороб можуть повторюватися в нащадків. І тут Всевишній каже: «Якщо хтось із нащадків повторює гріх батьків, то це йому зараховується як рецидив. І борг батьків, який, можливо, був прощений, враховується на нащадках». А якщо батьки вже понесли покарання, то діти несуть і більше покарання за те, що вони, кажучи сучасною мовою, рецидивісти в порушенні законів. Є окрема бухгалтерія для тих, хто ненавидить Всевишнього, і, якщо вони повторюють свої гріхи, повторюють свої гріхи не з незнання, а в ненависті, в запеклості до Всевишнього, тоді Господь зараховує їм гріхи їхніх предків до четвертого покоління. З іншого боку, милість Всевишнього простягається набагато далі.

Уявіть собі: що таке тривалість життя одного покоління? Двадцять, двадцять п'ять, хтось скаже, тридцять років. Якось ми в одному з обговорень зійшлися на двадцяти п'яти. Тобто двадцять п'ять тисяч років Бог зберігає милість. Хтось пам'ятає своїх предків з п'ятого, шостого покоління? А Бог враховує милість, якісь добрі діла, які зроблені предками, до нескінченної кількості поколінь (тисяча – це майже нескінченність для нас), враховує добрі заслуги наших предків за тисячі поколінь до нас.

У 11 вірші вже інша заповідь.

Ми справді називаємося ім'ям Господа, народом Господнім, коли служимо Всевишньому. І хтось може подумати, що це така «корочка», посвідчення, яке можна (якщо треба) показати поліцейському чи комусь іще, щоб отримати якісь блага. Можна скористатися ім'ям Всевишнього як «корочкою», подібно до людини, яка каже: «Я друг царя! Я друг імператора! Я друг президента!» і залякує людей за допомогою цього, отримує якісь блага за допомогою цього. Для більшої вагомості хтось може надати своїм словам сили через клятву ім'ям Всевишнього. І Всевишній каже: «Я не прощу того, хто ніби закликає Мене у свідки для того, щоб сказати: „Ану, Боже, йди сюди, підтверди, що я маю рацію“. Я не прощу такої людини. Не піднімайте Моє Ім'я на ваші уста марно».

Є ще й таке розуміння, що в більшості народів світу не заведено називати батька на ім'я. У кожного з наших батьків є ім'я, ім'я добре і гідне. Неважливо, як звуть нашого батька, ми не називаємо його на ім'я. Не тому, що ми соромимося його імені, не тому, що в нього якесь погане ім'я, просто в цьому є якась природна субординація, якась природна дистанція, природний трепет, який стоїть перед ім'ям батька. Є, звісно, ціла релігійна течія, яка будує своє богослов'я на тому, що треба звертатися до Всевишнього на ім'я. Але ми бачимо в книгах, де це можна побачити, у тому ж Новому Завіті, що говориться про Небеса, про Отця, про Царство Небесне, про Сина Благословенного, Сина Бога Живого, але немає звертання до Бога на ім'я. Знову ж, деякі течії, деякі перекладачі вносять зміни і перекладають Новозавітні тексти особливим способом. Але насправді ім'я Всевишнього не вимовлялося. Так можна витлумачити цю заповідь.

12 вірш говорить про шаббат.

У книзі Шмот, у тижневій главі Ітро (20:8) ми читаємо: захо́р ет-йом гашаба́т – пам'ятай день суботній, а тут: шамо́р ет-йом гашаба́т – бережи день суботній. Пам'ятати день суботній – це наповнювати свої посудини світлом, як ми говорили, вчити. А тут – берегти, не втрачати це світло, тобто не порушувати традицію цього суботнього спокою, не втрачати це світло, яким нас шаббат наповнює. Можна зрозуміти так: захо́р (пам'ятай) – це постійно наповнюй свою посудину, не забирай свою посудину з-під струменя світла. А шамо́р (бережи) – це стеж за тим, щоб у твоїй посудині не було дірок.

Є інше розуміння, і я наведу ось такі два приклади. У суботу в Ізраїлі проводяться змагання з футболу. Це давня традиція, усі ізраїльські команди на ізраїльських чемпіонатах грають у футбол у суботу. Деякі ортодоксальні євреї, які дуже цікавляться футболом, у суботу ніби ненароком підходять і стають неподалік від кіосків лото, де робляться ставки на футбольні ігри, і слухають коментарі матчів. Вони самі не вмикають радіо і начебто нічого не порушують. Тут є шамо́р (бережи), але немає захо́р (пам'ятай).

Є інша ситуація, коли якісь світські ізраїльтяни святкують, наприклад, бар-міцву свого сина чи ще якусь урочистість: збираються в шаббат, роблять кідуш, влаштовують суботню святкову трапезу – і кожен утуплюється у свій смартфон, кожен може фотографувати, щоб показати, який прекрасний наш шаббат. Тут є пам'ятай, але немає бережи.

І ось, ми в книзі Шмот читаємо: пам'ятай, тут ми читаємо: бережи. Є така версія, що Всевишній в одне слово вклав і шамо́р, і захо́р, чудесним способом це вимовив як одне слово, шамо́р і захо́р одночасно. Це має поєднуватися в шаббаті, заповідь отримує широке тлумачення.

Ми не можемо дотримати шаббат без того, щоб робити свою роботу, це цілісна заповідь: субота приходить після шести днів нашої роботи. Зустрічаєш таких людей, які, коли їм говориш про шаббат, заперечують: «А я всі дні присвячую Всевишньому!» Так, усі дні треба присвячувати Всевишньому, але є особливий день. Є шість днів, які ти присвячуєш Всевишньому і робиш свою роботу, а є особливий, сьомий день. І не ми, а Тора, сам Господь, проводить різницю між ними. Шість днів працюй і роби свою роботу – це початок заповіді.

Дуже багато суперечок і суджень з приводу слова мелаха́ (робота): що вважати роботою, що не вважати роботою. Якщо роботу сприймати як фізичний термін, то будь-яка дія, якась витрата енергії в джоулях – уже робота. Зрозуміло, не про це йдеться. Є маса визначень, і цілі томи про це написано, але, як каже сам Талмуд: «Це гора, що висить на волосині». Усі суботні закони тому й викликають багато суперечок.

І тут знову додавання того, чого немає в книзі Шмот, у тижневій главі Ітро: щоб відпочили раб твій і рабиня твоя, як і ти. Є така велика спокуса сказати: «Ми тут займаємося духовними справами, ми тут спілкуємося з Богом, а ви давайте працюйте, щоб нам було комфортніше спілкуватися з Богом». Тут Всевишній каже: «У цьому своєму суботньому спокої ти маєш подбати про те, щоб дати відпочинок твоєму рабові і твоїй рабині. Ти не повинен забувати, що ти сам був у рабстві. Я тебе вивів з рабства – це Моя милість до тебе, але ти вияви милість і до них, щоб у твій шаббат і вони відпочивали. Навіть якщо в них немає духовного осягнення всіх глибинних смислів і всіх тонкощів шаббату, все одно ти маєш дати їм відпочинок».

Тут ідеться про те, що це доповнення (дбати про те, щоб твої раби відпочивали) дано, тому що Господь сам вивів тебе з дому рабства, і ти маєш пам'ятати, що в тебе є раби, люди, які від тебе залежать, і ти маєш давати їм можливість виходити з їхнього Єгипту. У книзі Шмот (20:11) ми читаємо, що субота дана тому, що шість днів Господь творив світ. Там заповіді розповідаються з боку того, хто дає: Всевишній дає заповіді і каже, чому Він їх дає. Тут Моше з боку того, хто приймає, пояснює, чому ми так отримуємо, які висновки, що ми для себе маємо пам'ятати.

Тобто забезпеч їм гідне життя. Дай їм можливість жити гідно – так, як гідно для їхньої країни, для їхнього регіону. Забезпеч їм належне, повноцінне існування, щоб вони почувалися гідними людьми і в матеріальному плані, і в душевному плані, і в духовному плані. Через те, що ти дбаєш про своїх батьків, продовжуються твої дні, і не просто продовжуються. Можна, не дай Боже, опинитися нікому не потрібним старим, покинутим старим, який лежить, не може встати з ліжка, потребує постійно якогось догляду і цього догляду не отримує. І таке життя буде довгим, але гірким. Тут Всевишній каже: «Не тільки продовжаться твої дні, а й благодатна буде в тебе самого старість, якщо ти дбатимеш про гідність свого батька і матері».

Тут під словом тін'а́ф (не перелюбствуй) розуміється зв'язок із заміжньою жінкою.

У книзі Шмот (20:13) ми читали: ед ша́кер (неправдивого свідчення), тут – ед шав (марного свідчення). У чому різниця? Ед ша́кер (лжесвідок) –це свідок, який у чомусь звинувачує людину. Свідок, який зводить наклеп, – це свідок, який, можливо, не звинувачує людину, але зі своєї брехні і зі свого наклепу може отримати якусь вигоду.

Наприклад, є молода жінка, чоловік якої поїхав у далекі краї і зник, і від нього довго немає звісток. Вона начебто заміжня, але чоловіка поруч немає, і вона не може вдруге вийти заміж, тому що ніхто не оголосив її вдовою (невідомо, що сталося з її чоловіком). І хтось, хто бажає з нею одружитися, скаже: «Я бачив її чоловіка, і бачив його мертвим у далекій країні», і на цій підставі може спробувати якось одружитися з цією жінкою. Той, хто свідчить про чоловіка жінки, не може з нею одружитися за галахою (за законом), але такі варіанти можливі.

Тобто не просто зводити наговір на ближнього, а й говорити щось марне про людину, заборонено. Навіть говорити те, що не варто говорити про неї, хоча це і правда, теж заборонено.

Тут теж є розбіжність між книгою Шмот і тим, що сказано тут. У книзі Шмот (20:14) сказано: «Не побажай (ло тахмо́д) дому і жінки», а тут є два різні дієслова: тахмо́д (лахмо́д) – це таємно, пристрасно бажати; тіт'авве́ (літ'о́в) – це більш відкрито бажати.

Про це теж часто запитують: як можна заборонити людині хотіти чогось? Гаразд, заборонили брати, заборонили зазіхати, а як можна заборонити на рівні думок? У книзі Бемідбар, у 15 розділі, у 39 вірші, сказано: вело́ тату́ру ахаре́ левавхе́м ве'ахаре́ енехе́м ашер-ате́м зоні́м ахареге́м – і не ходитимете за серцем вашим і за очима вашими, за якими ви блудите. І можна було б сказати: «Ну, спочатку очі бачать, а потім серце хоче. Так же ж має працювати? Чому ж нам сказано спочатку за серцем вашим, а потім – за очима вашими?» Тому що серце наше визначає наш зір, серце наше впливає на очі, змушує очі бачити певним способом. Поча́ток – у серці, і якщо ми зберігаємо наше серце в чистоті, то очі за серцем не підуть і пожадливість не виникне. Це одна з можливих відповідей на таке запитання.

Це кінець переказу Десяти заповідей або зміст двох других скрижалей (як я вже говорив, є різні думки з цього приводу).

Але все одно ж страшно? Ми не хочемо помирати. Тому давай вживемо запобіжних заходів.

Така розмова відбулася в Моше зі старійшинами.

Можна це перекласти так: і нехай би справді все було так добре, як вони й говорять. Вони занадто добре говорили. Вони справді думали: «Усе, що скаже Бог, ми зробимо». Так, можливо, і не вийде.

Вони боялися якихось фізичних проявів, вогню і голосу. Але, можливо, внаслідок цього вони боятимуться, трепетатимуть і перед Всевишнім, можливо, з цього страху щось добре почнеться: «Якщо вони трепетатимуть переді Мною і так само трепетно ставитимуться до дотримання заповідей, то ці заповіді виправлятимуть їх і синів їхніх постійно».

Іншими словами: «Ви могли б піднятися на ангельський рівень, на богочоловічий рівень, могли б стояти з Моше в одному ряду. Але, якщо ви хочете чути Мене через Моше, через пророків і ви обіцяєте, що дотримуватиметеся, це добре. Спустіться, повертайтеся на земний рівень, повертайтеся до нормального життя, до подружнього життя, до повсякденного життя. Нехай вони йдуть, дозволь їм піти».

Моше залишається на тому ж рівні. Далі Моше знову звертається до народу і каже:

Коли ви рухаєтеся, то дивіться тільки на Всевишнього, не дивіться на всі боки. Подивишся праворуч, подивишся ліворуч, захочеш робити, як ті, які, можливо, йдуть за іншими богами.

Ми тут бачимо, що заповідь – це шлях, дорога. Пройдіть усю цю дорогу. Якщо ми читали до цього: «І продовжаться дні ваші, і буде вам добре», то тут ми читаємо: «І буде вам добре, і продовжаться дні». Можна так сказати: вічна молодість, вічне оновлення духу станеться, якщо ви йтимете тим шляхом, який заповідав вам Господь. Як одяг ваш не старів, як ніщо у вас не псувалося, поки ви йшли цим шляхом пустелею, так само може бути і в країні, якщо ви йтимете тим шляхом, який заповідав вам Всевишній.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Ваетханан і читатимемо з початку 6 розділу книги Дварім.

Як я вже говорив (у коментарі до 1 вірша 4 розділу нашої книги), хукі́м (закони) – це вертикальні взаємини між людиною і Богом або між народом і Богом, а мішпаті́м (суди) – це горизонтальні стосунки, стосунки між людиною і ближнім.

Моше каже: «Я зараз викладатиму не досвід старця Моше, не поради досвідченого старого Моше, я навчатиму вас законів і судів, яких повелів навчити вас Господь. Нічого свого, від Моше, я сюди вкладати не буду». Сам Моше не входить у цю землю, але він настановляє народ у заповідях, законах і судах, за якими цей народ житиме в країні.

Боятися – це не завжди в розумінні боятися покарання, боятися гніву (хоча і боятися гніву теж). Боятися – це ставитися з трепетом, з пошаною, з пієтетом, боятися засмутити (так і щодо батьків). Щоб ти дотримувався заповідей не заради отримання нагороди, адже заповіді і є нагорода, а зі страху перед Всевишнім.

Ти, і син твій, і син сина твого – про що це говорить? Людина може сказати: «Ось я народив сина, вигодував його… Як він житиме на світі, ми за це не відповідаємо! Хіба я відповідаю за те, як живуть мої діти? Хіба я можу на це вплинути? Тим більше, чи можу я вплинути на те, як живуть мої онуки?» Всевишній каже: «Я даю тобі заповіді, і ти маєш подбати про те, щоб не тільки ти був євреєм, не тільки ти був віруючою людиною, але істинно віруючою людиною ти будеш, коли твої онуки будуть віруючими людьми. В усі дні життя твого ти відповідальний за своїх дітей і за своїх онуків. Настановляйте дітей і онуків, щоб вони йшли тією ж дорогою, тим самим шляхом».

І тут можна сказати, що, з одного боку, дотримання заповідей продовжує дні, а з другого боку, навпаки, недотримання заповідей може сильно скоротити людині життя.

Починаючи з 4 вірша, іде текст, який став, мабуть, найвідомішою єврейською молитвою – Шма Їсраель. Дуже багато тлумачень і дуже багато розумінь є в цієї молитви, у кожного сло́ва в цьому тексті.

Сусідні з Ізраїлем народи в той час були язичниками, вони поклонялися безлічі богів. Кожен із народів мав, можливо, одного головного бога, але, крім цього, поклонявся й іншим богам. Були боги полювання, або боги землеробства, або боги рибальства, або зовсім дивні боги: бог газів у шлунку, богиня дверних завісів чи бог насмішки, який, до речі, помер від того, що луснув зо сміху. І кожного з цих богів треба було (якщо потрібна була його допомога) якось задобрювати, якось примирятися з ним. Вони (боги) часто сварилися між собою, цим сповнені міфи сусідніх народів. Не тільки не було одного бога – не було єдиної божественної волі. У світі язичників не було плану, не було мети існування світу, не було мети існування людини. Боги язичників, як лебідь, рак і щука, у буквальному сенсі тягли кожен у свій бік, і рівноваги між ними не могло бути, оскільки не було єдиного задуму.

І починається наша молитва з проголошення того, що Господь, Бог наш, – Бог один. Немає жодної влади, немає жодної волі, яка здійснюється на землі, крім волі Всевишнього. Ніщо не відбувається поза Його задумом, поза Його планом. І, почувши це, ти маєш зрозуміти, що ти, людина, ти, ізраїльтянин – частина одного величезного оркестру зі своєю партією (можливо, маленькою, можливо, великою), частина цієї великої музики, частина цієї досконалої гармонії, яка, можливо, і не видна нам у суперечливому світі. Ти маєш зрозуміти, що суперечності цього світу – ілюзія, що за всім стоїть Один Єдиний Бог. І, коли ти зрозумієш, частиною чого тебе Бог зробив, тоді і здійсниться те, що написано в 5 вірші:

Слово ме'о́д означає дуже, тобто коль-ме'оде́ха дослівно можна перекласти усією «дуженністю» своєю, понад те, що ти можеш, тобто напружуючись і розвиваючись, щоб більше любити Бога. На що це схоже? На людину, яка тренується піднімати тяжкості, щоб піднімати ще бі́льші тяжкості. Людина тягає пудові гирі, для того щоб, можливо, на якомусь етапі перейти до гир двопудових. Так само і тут: це вправа в любові до Всевишнього, яка призводить до ще більшої любові до Нього.

Є три причини в книзі Дварім, три причини для любові до Всевишнього. Одна причина – тому що Бог вивів тебе з Єгипту, і люби Бога за все, що Він для тебе зробив. З іншої причини – люби Бога, тому що, якщо ти Його любитимеш, Він тебе благословить. Це теж дуже важливо. Люби Бога за все, що Він для тебе зробить. І, нарешті, люби Бога за те, що ти береш участь у Його світі, за те, що ти частина Його управління світом.

Слова Слухай, Ізраїлю, Господь, Бог твій – Бог один можна зрозуміти так: слухай слуханням, спробуй почути, тому що зір спрямований на щось одне, зір людини не дозволяє бачити на 360 градусів, не дозволяє досконально, до пікселя все запам'ятати. Не можна вивчити напам'ять картинку – можна вивчити напам'ять текст. Можна запам'ятати текст і жити з цим текстом, тлумачити його, читати реальність як текст. Якщо зір розрізняє картинки і форми, то слух складає, ніби вливає все в одну мелодію, в одне звучання.

Є ще й таке розуміння серед безлічі розумінь у цього шема́ їсра'е́ль адона́й елоге́ну адона́й еха́д. Ми, народ Ізраїля, несемо місію – привести всі народи до єдиного Бога, це те завдання, яке несе народ Ізраїля. У рукописах Тори зазвичай заведено виділяти літеру айн (останню літеру в слові шема́) великою літерою і літеру да́лет (у слові еха́д) – теж великою літерою, щоб разом утворювалося слово айн-да́лет, тобто слово ед, (свідок). Іншими словами ви – свідки Бога, і ваше свідчення має приводити народи до Єдиного Бога. І оскільки Бог тобі дав це служіння, то полюби Його всім серцем своїм, усією душею своєю, усією надмірністю своєю. Оскільки Господь один, Він Собою обіймає все. І, коли ми любимо Його, ми любимо і людей, яких Він створив, і дітей, і чоловіка (дружину), яких Він нам дав. Любов до Нього – це любов до Нього як до Творця, але і любов до Його творінь теж. Тому любов до ближнього, природно, випливає з любові до Творця.

Ми неодноразово говорили про те, що народ Ізраїля – це народ, якому велено говорити, розмовляти з дітьми. І тому повторюй ці слова синові своєму, щоб і син твій, і син сина твого жили цими словами. Що б ти не робив, ти маєш носити в собі ці слова, ти – свідок. І, можливо, це не буквальне повторення цих слів (хоча і буквальне повторення теж), але ти – лист, ти – текст, ти – свідок, який цей лист несе у світ. Де б ти не був, що б ти не робив, ти повторюєш ці слова. Ця молитва читається чотири рази на день. Справді, коли юдей прокидається, то перед тим, як піти в синагогу на ранкову молитву, він вимовляє ці слова. Потім під час ранкової молитви, потім під час вечірньої молитви і вже в ліжку вчетверте. Справді, і лягаючи, і встаючи.

Тут, звісно, йдеться і про духовний зміст: нехай і рука твоя діє через ці самі слова. Майстер якоїсь справи, наприклад піаніст, не думає про те, як він грає, не думає про те, на яку клавішу рояля йому треба натискати. Є й якісь інші майстри тонкої і швидкої роботи або повільної і тонкої роботи, які працюють і не думають про те, як рухати своєю рукою. Так само рука сама може рухатися, робити добре в автоматичному режимі, не напружуючи наш мозок, і ліва рука не знатиме, що робить права. І це важливе розуміння слів пов'яжи на руку свою. Крім цього, є заповідь про тфілі́н (філакте́рії з грецької), коли ми буквально пов'язуємо ці слова на свою руку, щоб пам'ятати, нагадувати собі про те, що ці слова мають бути керівництвом для наших рук.

Слово тотафо́т дуже складне для перекладу, уже мудреці Талмуду сперечалися про те, як його перекладати; але можна зрозуміти так, що і очі сприйматимуть світ крізь призму цих слів. Ми говорили (у коментарі до 18 вірша 5 розділу) про те, що очі йдуть за серцем людини, і якщо серце людини зіпсоване, то й зір може зіпсуватися, і очі спотворено сприйматимуть реальність. І ось цей самий тотафо́т має коригувати наш зір. Ми благословляємо щоранку Всевишнього за те, що Він дає зір (розкриває очі) сліпим (поке́ах іврі́м), тому що ми спимо із заплющеними очима, а Він пробуджує нас, відкриває нам очі. З одного боку, ми нічого не бачимо, але, з іншого боку, Він рятує, очищає нас від усіх помилок нашого зору, від усіх когнітивних зорових спотворень, від усіх зорових ілюзій. Сьогодні дуже модно пропонувати різні картинки й обманки (на яких видно щось одне, а насправді це щось інше), які виявляють недосконалість нашого зору. Духовний зір так само недосконалий, і тут ми отримуємо повеління від Всевишнього коригувати зокрема і його.

І на межах міста свого, громади своєї, на брамах, і на межах дому свого, на одвірках, напиши ці слова. Коли ти переходиш від свого особистого простору в простір громадський, від простору свого міста, своєї групи людей, близьких людей, однодумців, переходиш у світ людей, які живуть в інших містах і, найімовірніше, мислять по-іншому за цією межею, перейди цю межу крізь призму цих слів, якими я настановив тебе.

Це найвідоміша єврейська молитва, і з 1951-го року щоранку, крім суботи, о 5:58 ранку ця молитва звучить на ізраїльському радіо, звучить голосом, мабуть, найграмотнішого в галузі вимови ізраїльського диктора Моше Ховава. З 1951-го року щодня, щоранку передачі радіостанції «Голос Ізраїлю» починаються з молитви Шма.

Коли ти боїшся Бога, коли ти в стані богобоязливої людини шукаєш правди, ось тоді заради правди (у суді, під час якогось розгляду, не просто так на базарі) ти можеш клястися Його ім'ям і жодним іншим ім'ям. Не шукай жодного іншого авторитету. Ось тоді, коли ти боїшся Бога, заради виконання Божественної правди закликай ім'я Боже і клянися ім'ям Божим. Він єдиний критерій істинності, печатка істинності, і істинність того чи іншого звіряється за Його волею, за Його мірками. Оскільки в нас сьогодні немає таких судів, то клястися нам, звісно ж, не варто.

Якщо ви, прийшовши в країну, побачите якийсь гарний храм, або гарну статую, або якийсь гарний спосіб поклоніння іншому богові, то не ходіть за цими богами.

Бог буде серед тебе, поруч із тобою, тому не задивляйся на інших богів. Тут слово легашпі́т (знищувати, винищувати) вживається у значенні вигнати.

У Массі, у Рефідім, коли не було води, щоб пити, люди питали (Шмот 17:7): «Чи є Господь серед нас? Чи є Господь посеред нас?» Не намагайтеся випробувати, чи бачить Бог, не намагайтеся випробувати, чи помітить Бог, або сказати: «А може, Він не помітить, може, ми знайдемо лазівку, може, у Нього є години обідньої перерви або вночі Він не бачить?» Не намагайтеся, не намагайтеся уявити собі, що Він не побачить вас у капищі, або в морі, або ще десь.

Що означає свідчення, якого треба дотримуватися? Пам'ятайте, що ви маєте бути свідками для Всевишнього. І інше розуміння: скрижалі названі скрижалями свідчення, тобто дотримуйся і заповідей, які на скрижалях.

Що означає пряме й добре? Наприклад, є чоловік, який живе за законами країни, за законами держави і нічого не порушує. Він завжди переходить вулицю на зелене світло, завжди вчасно сплачує податки і все інше робить правильно, але доброго нічого не робить. Бабусю через дорогу не переведе, не купить їй булку хліба, якщо знадобиться, і взагалі жодних добрих справ не робить. А іноді й у суді, у якихось розглядах тільки й каже: «Ось це я повинен, ось це я зобов'язаний. Це візьміть, а більше від мене нічого не треба хотіти!» Але тут Моше каже: «Роби і пряме, і добре в очах Господа». Недостатньо бути чесним і недостатньо дотримуватися букви закону, треба бути ще й добрим, і хорошим. Слово тов (хороше) і слово ї́тав (буде тобі добре) – це слова одного кореня. Роби хороше в очах Господа, щоб тобі стало добре.

Тут знову Всевишній говорить про те, що син твій спитає тебе і ти маєш відповісти йому. Хоча далі, загалом, написано, що́ саме треба відповісти йому, але ти маєш відповісти сам, не сказати йому: «Синку, книга Дварім, розділ 6, вірш 21, почитай. Там відповідь на твоє запитання». Ні! Відповідай своїм голосом, не завжди треба дослівно цитувати Писання.

Іноді дуже складно відчути це саме ми. Адже фактично ми там не були, ми живемо в іншому столітті, ми народилися більш ніж через три тисячі років, але треба відчути себе на Синаї і відчути це саме ми через укладення завіту.

Що означає уцдака́ тігйе-ла́ну? І виправданням (праведністю) буде нам, це буде нашою заслугою. Ми тим самим зможемо передати естафету дотримання і нашим дітям. Якщо хтось каже, що треба дотримуватися заповідей, його діти теж скажуть, що треба дотримуватися заповідей. Якщо хтось каже, що треба вчити Тору, і вчить Тору, його діти теж скажуть, що треба вчити Тору, і будуть її вчити. Якщо хтось дотримується заповідей, старається дотримуватися, його діти теж будуть їх дотримуватися. Дитина дивиться на наше дотримання і питає: «Що ж це ви таке робите?», і ми говоримо дітям про те, чого ми дотримуємося. Тобто тут не дія йде за словами, за настановою, а настанова йде за дією.

На цьому закінчується 6 розділ, і ми продовжимо читати 7 розділ.

Тобто їх треба вигнати або знищити. Слова ло техоне́м можна зрозуміти кількома способами. Можна зрозуміти техоне́м від дієслова лахано́т (стати на стоянку, давати місце проживання), тобто не залишай їм місця проживання. Можна зрозуміти як таке, що походить від слова хіна́м (безкоштовно, задарма) – не давай, не приноси їм жодних дарів, не намагайся заприятелювати з ними. І третє розуміння – від слова хен (привабливість) – не знаходь у них жодної привабливості. Ти можеш сказати: «Звісно, статуї Будди – це просто ідоли, але які гарні ідоли! А якими гарними можуть бути статуетки індуського бога Ганеші чи грецького бога Зевса, якими гарними можуть бути картинки, що зображують інших грецьких богів!» Так теж не можна робити, тому що в цього можуть бути духовні наслідки.

Тебе Господь обрав бути народом, через який здійснюється дія Божа, Своїм інструментом дії, обрав з усіх народів, які на землі. І ти маєш берегти себе придатним інструментом для цієї дії, залишатися придатним для того, щоб через тебе розкривався Всевишній.

Тобто Господь обрав тебе не тому, що ти найбільш придатний проєкт, не тому, що ти численніший, ніж інші народи, і тому найбільш підходиш для місії, і не тому, що ти розумний, і не тому, що ти сильний, а з любові до тебе. Це не угода, це завіт любові, тому пам'ятай це і бережи це, цінуй цю любов.

Пам'ятай, що, навіть якщо ти чогось не досяг, твої справи накопичуються, і ця естафета передається, і, можливо, план, задум, у якому ти береш участь, здійсниться через тисячу поколінь. Може, ця милість народиться через безліч і безліч поколінь, щось, що ти робиш, можливо, дасть свої сходи там. Але ти пам'ятай, що твій Бог – Сильний, Наділений владою Бог, і, якщо ти щось робиш, Він воздасть, не залишить без плодів твої діяння, навіть якщо ти одразу цього не побачиш. Але пам'ятай і інше, пам'ятай, що Господь:

Ти можеш піти слідом за іншими богами, ти можеш навчити дітей своїх ходити слідом за іншими богами, попри все те, що Господь зробив для народу, попри те, що ти отримав будинки, яких не будував, ти отримав колодязі (ями), яких не копав, виноградники й оливи, яких ти не садив. Усе це ти отримав у подарунок, усе тобі приготував, дав Всевишній. Ти перехопив, схопив, отримав працю інших народів. Ти можеш забути, що це від Господа, можеш вважати це своїм, вважати, що ти сам можеш це зберегти на тисячу поколінь, і передати, і зміцнити. Але Господь каже: «Це – Моя милість. Якщо ти зі Мною, то це відбудовуватиметься, накопичуватиметься, збиратиметься багатство для тисячі поколінь. Але якщо ти підеш до інших богів і станеш ненависником Моїм, то Я швидко зруйную всі ці будинки, яких ти не будував, а може, й ті будинки, які ти збудуєш. І все, що ти набудуєш, все, що ти сподіватимешся розширити, поглибити й розвинути – все це Я віддам іншим народам».

Заповіді дані Господом народові, щоб народові було добре. Хто дотримуватиметься заповідей, тому буде добре природним способом, а до цього додасться й благословення Всевишнього. І навіть коли ти отримаєш землю і тобі здасться, що в тебе вже є дім, виноградник, оливковий гай, у тебе свій бізнес і ти міцно стоїш на ногах, не забувай, що все це від Господа, Бога твого. Часто чуєш різні історії про батьків, які вклалися в дітей, купили їм квартири, машини, а діти про них забули. І таке ж трапляється у стосунках між людиною і Богом. Господь каже: «Я – поруч, Я не переселився в інше місто. І Я не став немічним і можу стягнути з ненависників Своїх. А якщо ти будеш зі Мною, то все, що ти будуєш, зміцнюватиметься і розростатиметься в тисячу поколінь. Тому дотримуйся Моїх заповідей, щоб тобі було добре».

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У тижневій главі Ваетханан (3:23–7:11) ми знову зустрічаємо Десять заповідей, які дав Всевишній. І виникає питання, яке, мабуть, може виникнути тільки в євреїв: навіщо писати закон на двох скрижалях? Хіба у Всевишнього не знайшлося однієї великої скрижалі і, може бути, дрібніше можна було написати на ній? Так чи інакше, можна було б обійтися однією скрижаллю. І рабини (єврейські мудреці) дають різні відповіді на питання, чому знадобилися дві скрижалі.

Перша версія. На кожній скрижалі було написано п'ять заповідей. На першій скрижалі було написано п'ять заповідей, які говорять про стосунки між людиною і Богом, на другій скрижалі – про стосунки між людиною і ближнім. І тут можна навіть знайти певні паралелі між першими п'ятьма заповідями і другими п'ятьма заповідями.

Перша заповідь говорить: «Я – Господь, Бог твій. Хай не буде в тебе інших богів». А шоста заповідь (відповідно, перша заповідь на другій скрижалі) говорить: «Не вбий». Адже ім'я Бога означає і Суддя, і Податель життя, тому прийняття на себе панування Всевишнього, розуміння, що життя дає Бог, позбавляє людину можливості вбивати когось іншого.

Другій заповіді, не сотвори собі кумира, паралельна заповідь із другої скрижалі – не перелюбствуй. Справді, звертання до кумира, до чужого бога схоже на ставлення до чужої дружини або до мужчини, який не є чоловіком. Коли ми говоримо про те, що людина звертається до чужого бога (до того, хто не Бог) або до того, хто не його дружина (не її чоловік), то це одне й те саме: хотіти отримати від того, від кого не треба отримувати. Є зв'язок.

Третя заповідь – не вимовляй імені Господа твого марно. Що тут треба зрозуміти? Мабуть, треба зрозуміти цю заповідь повніше. Коли ми вимовляємо ім'я Бога в клятві, у якійсь обіцянці, ми ніби беремо із собою авторитет Бога, Його стяг. І, відповідно, паралельна їй заповідь восьма (третя з другої скрижалі) – не кради.

Четверта заповідь пов'язана з днем суботнім (шаббатом). Отримавши заповідь Тори, євреї освячують день суботній, вони роблять це на свідчення того, що Бог шість днів творив цей світ, а в сьомий день спочив від діл Своїх. Одне із завдань дотримання шаббату – це свідчення про те, що Творцем світу є Всевишній. Навіть освячення суботнього дня починається зі свідчення, що Бог сотворив світ. Тому ми можемо сказати, що цій заповіді паралельна дев'ята заповідь із другої скрижалі – не вимовляй неправдивого свідчення.

П'ята заповідь, шануй батька свого і матір свою, визначає стосунки з батьками, стосунки в сім'ї. Взагалі, сім'я, рід жили за рахунок того, що цим родом нажито, усе родове майно передавалося з роду в рід. Ми бачимо, що діти жили в домах, які збудували батьки, вони давили олію в олійнях, які збудував їхній прадід. Звісно, повага до батьків і повага до того, що вони зробили, – це одна з основ життя в сім'ї, і ставлення, повага до своєї сім'ї, до її майна паралельно породжує ставлення до майна ближнього. Тому паралельна їй десята, остання заповідь – не побажай нічого з того, що є в ближнього твого.

Але насправді євреї не були б євреями, якби в них була тільки одна версія щодо скрижалей, тому є й інша думка. Згідно з цією іншою думкою, на кожній із цих скрижалей були записані десять заповідей. На одній скрижалі була записана версія, яка використовується в другій книзі Моше (Шмот), а на іншій скрижалі – те, що написано в п'ятій книзі Моше (Дварім). Тобто скрижалі були дані у двох примірниках. Навіщо таке може знадобитися? Тому що будь-який договір між двома сторонами зазвичай укладається у двох примірниках, для того щоб кожна зі сторін пам'ятала взяті на себе зобов'язання і зобов'язання іншої сторони. Одна копія цього договору зберігалася у святилищі, у Ковчезі Завіту. Це копія Всевишнього, вона сходить, у хмарі опускається на Ковчег Завіту. А інша копія, друга скрижаль, копія єврейського народу, зберігалася в левитів.

Можна, звісно, запитати: а де ж правда, як же воно насправді було? З єврейської точки зору, Богові до вподоби, щоб у нас було різнодумство, тому обидві думки мають право на існування.

Ще один важливий момент, який треба відзначити в нашій тижневій главі. Моше говорить на початку 4 розділу: «Прислухайся до повелінь і законів, які я тобі даю. Не додавайте до слів, які я вам заповідаю, і не віднімайте від них, тому що ваші знання і ваша мудрість на виду в народу». Це дуже важливий момент. Немає жодного прихованого, таємного доповнення, таємної частини єврейського вчення. Немає жодної частини Тори, яка відома тільки самим євреям. Хоча ми можемо зустріти такі погляди не тільки в якихось антисемітських істориків чи в теоріях філософів: ми можемо зустріти це навіть у єврейських учителів (є деякі вчителі, які так навчають). Але Всевишній говорить про те, що у Нього є особлива турбота про кожен народ. Для кожного народу є свій провід і своє завдання. Всевишній говорить у книзі Амоса (9:7): «Я вивів євреїв із землі Єгипетської, филистимлян – з Кафтора (Криту) і арамеїв – з Кіра». У Всевишнього є турбота про всі народи.

А що з євреями? Вони, як не дивно, частина Його турботи саме про інші народи. Всевишній говорить у книзі пророка Єшаягу (49:6): «…зроблю тебе світочем (джерелом світла) для народів, щоб ти став спасінням Моїм до країв землі». В іншому місці (2:3) Єшаягу говорить про те, що прийдуть народи і, дивлячись на Ізраїль, захочуть у нього вчитися: «Бо з Ційона вийде Тора і з Єрушалаїма – слово Господнє». З цього випливає не тільки те, що немає жодної прихованої частини Тори, а й те, що на Ізраїлі лежить заповідь інші народи навчити Тори, показати їм Тору. Жодної прихованої частини Тори немає і не може бути.

Ще один момент, який нам треба тут відзначити. Моше починає говорити: «Я вас залишаю, мені Всевишній заборонив входити в землю», – і далі: «Але ви не залишайте законів, не залишайте заповідей». Тлумачення цієї історії дав один із рабинів двісті років тому. Він був рабином невеликого (на 15 дворів) містечка в Польщі, дуже мудра, вчена людина. За його мудрість і вченість жителі Праги захотіли зробити його своїм рабином. Прага була великим єврейським містом, найбільша, можна сказати, єврейська громада в Європі. Вони (жителі Праги) надіслали делегацію до рабина і зробили йому пропозицію, від якої неможливо відмовитися. Рабин сказав: «Я маю тиждень подумати». Він оголосив громаді, що думає про від'їзд, і, відповідно, через тиждень дав позитивну відповідь. Він почав збиратися, під'їхали вози, і почалося завантаження речей. Вантажився він дуже довго і тягнув час. Нарешті вантажники сказали: «Більше ми чекати не можемо, давай закінчуй і поїдемо». І рабин відповів: «Я маю сказати свою останню проповідь у синагозі». Він прийшов у синагогу і сказав: «Я їду від вас до Праги. Ви, будь ласка, продовжуйте дотримуватися шаббату, продовжуйте дотримуватися чистоти в їжі, не ставайте злодіями, не починайте перелюбствувати». Люди запитали: «А чому ми раптом маємо почати все це робити?» Він запитав їх: «А чому Моше говорить про це? Чому він вважає, що народ Ізраїля має почати знову?» І сказав їм: «Я був рабином вашої громади близько тридцяти років. Багато хто з вас виріс у мене на очах. Усі ви зверталися до мене з кожною своєю маленькою чи великою проблемою. Можна сказати, я вам життя присвятив».

Коли Моше отримав вирок, він був у точно такій самій ситуації. Ніхто не починає сумувати з приводу того, що Моше не ввійде в землю. Хоча свого часу Моше не погодився з тим, щоб Господь знищив єврейський народ, і сказав Йому: «Якщо Ти так вчиниш, зітри і мене з книги Життя», але єврейський народ відмовляється робити те, що заповідав Моше. І жителі єврейського містечка теж відмовлялися робити те, про що говорить їм рабин. Причина цього – невдячність. Польський рабин, так само, як і Моше, говорить: «Якщо ви невдячні щодо мене, ви незабаром забудете все, що зробив для вас Бог. І, забувши, що зробив для вас Бог, ви перестанете виконувати Його заповіді, перестанете Його любити. Невдячність призведе до відходу від виконання заповідей».

Для нас це теж урок. Ми маємо вміти бути вдячними, бо невдячність призводить до відступу від заповідей. Невелика зневага щодо того, хто зробив нам щось добре, може призвести до великого відступу згодом. І це ще один важливий урок нашої тижневої глави.

І ще один цікавий момент. У 3 розділі, у 26 вірші, Моше говорить: «Через вас не ввійшов я в цю землю». Чому це через вас? З покоління, що згрішило в історії з розвідниками, нікого, крім Калева і Єгошуа, не залишилося в живих. Сам Моше сказав свого часу, що батьки не будуть умирати за гріхи дітей, а діти не будуть умирати за гріхи батьків. Чому ж тут він звинувачує дітей у тому, що зробили батьки? Насправді Моше знає, що робить. Єврейський народ у духовному сенсі не поділяється на покоління. Будь-яка людина в кожному поколінні має почуватися так, ніби саме вона виходить з Єгипту, ніби вона стоїть на горі Синай; немає жодного поділу. Це ми, сучасники, плачемо з розвідниками. Це ми, сучасники, після цього відразу виходимо на бій без розуміння того, що Бога з нами немає. Тому не тільки того покоління, до якого звертається Моше, а й мого покоління стосуються ці його слова: «Через вас я не ввійшов у цю землю».

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також стенограму глави Дварім, бесіду про молитву, книгу коментарів до Дварім і тижневі глави Тори.