Екев

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчення тижневої глави Екев і читатимемо з 12 вірша 7 розділу книги Дварім.

Що означають ці три складові – тішмеу́н, ушмарте́м, ва'асіте́м? Тішмеу́н – будете слухати ці закони. Слухати означає вслухатися, вникати і намагатися зрозуміти. Тут не мається на увазі просто бути присутнім при оголошенні, не означає мовчки сидіти, склавши руки, за задньою партою. Ні, тут треба саме слухати і намагатися вникнути, зрозуміти суть цих законів. Ушмарте́м – будете зберігати ці закони, берегти їх, ставитися до них дбайливо, бути зацікавленими в тому, щоб їх дотримувалися. Є люди, які дотримуються закону держави, або закону ведення якоїсь справи, або ще якихось законів, але роблять це для того, щоб до них не чіплялися, щоб їх залишили в спокої, для свого мирного життя. Тут же говориться про те, що треба докласти старань до дотримання законів. Ва'асіте́м – будете дотримуватися цих законів. Ось три необхідні складові. Якщо людина просто слухає закон, то вона може нічого й не робити. Більше того, є люди, які дуже обізнані в букві закону, вони дуже добре знають закон і застосовують ці свої знання для того, щоб закон обійти. Так часто працюють адвокати. Саме адвокатські знання часто застосовуються не для того, щоб дотриматися закону, а для того, щоб його обійти. Або якісь податкові фахівці, радники з податків, які не радять, як найретельніше, в усій повноті сплатити податки, а радять, як створити видимість цього. Отже, необхідні три складові: слухання, бажання, старання дотриматися і дотримання, тобто виконання заповідей з охотою. І тоді здійсниться те, що сказано в другій половині вірша, з тим самим дієсловом лішмо́р (берегти, зберігати, дотримуватися), тобто старатися, докладати зусиль, щоб рухатися.

Що означає завіт і милість? І чому не написано лише завіт? Завіт – це договір між двома сторонами. Господь сказав, що Він обіцяв дати Отцям у спадщину землю, що Він розмножить, примножить, благословить і багато іншого. І можна було б зупинитися на слові завіт, можна було б сказати: «Я клявся і тільки тому Я зроблю, ось такий ось мінімум, який Я обіцяв, ви отримаєте». Але тут говориться по-іншому: «Якщо ти будеш старатися, якщо ти до Мене всією душею, то і Я до тебе всією душею». Якщо ти будеш старатися рухатися назустріч Господу, то й Господь, наскільки так можна сказати про Нього, старатиметься зробити тобі краще. У Нього буде намір не тільки виконати договір, оскільки обіцяв, а й виявити милість до тебе: буде дотримано завіт, обітницю Отцям твоїм, і буде виявлено милість до тебе.

Тобто і діти народжуватимуться гідні, здорові, розумні, благословенні; і благословенна ізраїльська земля даватиме благословенний плід: і злаки, і сік винограду, і олію, не просто виноградники й оливки, а саме вино й олію, тобто і саме їхнє виробництво – все це процвітатиме. Ці обітниці дано Отцям, вони містяться в книзі Берешит: «І Я зроблю тебе народом великим, і благословлю тебе, і звеличу ім'я твоє, і будеш благословенням (12:1)». «Я благословлятиму тебе і, примножуючи, примножу потомство твоє, як зорі небесні і як пісок на березі моря, і заволодіє потомство твоє брамами ворогів своїх (22:17)». «І Я примножу потомство твоє, як зорі небесні, і дам Я потомству твоєму всі землі ці, і благословляться в потомстві твоєму всі народи землі (26:4)».

Моше нагадує тут народові благословення, які дано Отцям. І ці благословення вже не пов'язані із завоюванням землі, а з тим, якою буде земля: буде держава благословенна, населення благословенне, економіка благословенна.

Безпліддя сприймалося як прокляття. Наявність безплідних означає наявність якоїсь нечистоти в народі – не в самого безплідного, не в самої безплідної, а в народі, на рівні народу.

Дуже цікаво тут відзначити і те, що в 23 розділі книги Шмот, у 26 вірші, ми читаємо: «Не буде тієї, що скидає плід, і безплідної в країні твоїй; число днів твоїх зроблю повним». Тут говориться тільки про жінок: тієї, що скидає плід (зрозуміло, що це може бути тільки жінка), і безплідної. І коли не було зрозуміло, хто з подружжя безплідний, звинувачували жінку; так є в дуже багатьох народів. І для того, щоб захистити жінок, тут Моше говорить, пояснює: «Не буде в тебе безплідного і безплідної», і чоловік безплідний теж буває, це результат нечистоти, яка є в народі. Саме тому дуже багато уваги приділяється лікуванню безпліддя в Ізраїлі. Це давня традиція, держава вкладає дуже багато грошей у те, щоб допомогти жінці завагітніти. І, звісно, завжди благословенні молитви за жінку і за чоловіка, які безплідні, молитви про те, щоб Господь дав їм плід, дав їм можливість народити дитину.

Знову, дивіться, як і в попередньому вірші, коли говориться, що Господь прибере безпліддя, зніме його, як знімають якесь прокляття, як знімають якусь нечистоту. Мабуть, правильніше говорити нечистоту, бо це не наведене прокляття, це прокляття, що зародилося саме собою, – як грибок, як якась нечистота. Дієслово ласі́м (класти) вживається в значенні покласти щось кудись або на когось: Господь не покладе на тебе ці хвороби. По-перше, прибере, очистить тебе від них, а по-друге, не покладе їх на тебе. До речі, причиною хвороб може стати і ненависть до Ізраїля.

Про які хвороби єгипетські йдеться? В Єгипті є багато хвороб, які називаються ендемічними, тобто властивими тільки певному регіону. Є дерева-ендеміки, які ростуть тільки в якомусь певному регіоні. Є тварини-ендеміки, як, наприклад, кенгуру в Австралії та Океанії, вони тільки там і мешкають. Є хвороби-ендеміки, які теж існують тільки в певному регіоні. В Єгипті тих часів це були хвороби шкіри, очей, дизентерія, елефантіаз (стійке збільшення якоїсь частини тіла). Пліній Старший, відомий давньоримський історик, називає Єгипет матір'ю шкірних хвороб. Дуже багато шкірних захворювань зародилося в Єгипті і довгий час існувало тільки в Єгипті. Найімовірніше, ізраїльтяни ці хвороби знали не з чуток. І тут Всевишній говорить: по-перше, приберу, а по-друге, не покладу більше. І, ніби ці хвороби мусять існувати, їм треба десь бути, Господь говорить: «Покладу Я їх на тих, хто ненавидить тебе». Як би людина не жила, якщо вона ненавидить Ізраїль, ненавидить народ Ізраїля, то лише вже за це на неї можуть бути наведені хвороби.

Тут поїси – це ніби тварина, яка нападає на свою здобич і поїдає її. І, можливо, тобі захочеться помилувати когось, тому що він маленький, або тому що він старий, або тому що він гарний, або тому що він розумний, або в нього багатий внутрішній світ. Хіба мало яку причину можна знайти для того, щоб помилувати ворога. Тут Всевишній говорить: «Хай твоє око не милує їх». Око йде за серцем, око – це вікно в душу, тобто хай твоя душа не милує їх. Не показуй їм, що ти можеш їх помилувати, щоб вони не знайшли способу тиснути на твою на жалість чи якось інакше впливати на тебе. Не захоплюйся їхньою красою та естетичним чуттям, хай вони не знаходять жодної милості, не давай їм притулку в себе – ні їм, ні чомусь від них, бо це пастка для тебе. Це звучить, звісно, дуже жорстоко, але треба розуміти, що́ це за народи і як вони живуть.

Є ще одна небезпека, про яку Моше застерігає далі.

Єгипет був, мабуть, найбільшою імперією в регіоні. І ти бачив, що́ Всевишній зробив з Єгиптом і з фараоном. Тому не бійся, і ці народи Господь допоможе тобі здолати.

Тобто, якщо ти злякався, які є ліки від страху? Згадати всі ті знамення, і чудеса, і страхітливі дії, які зробив Господь з фараоном і з домом Єгипту. Згадай, що Господь не розповідає тобі казок, і Моше не розповідає казок. Згадай, що ти вже бачив Господа в дії, і пам'ятай це. І пам'ятай, що Він може перемогти будь-який народ, може зламати будь-яку імперію, не страшися їх. Такі ліки від страху.

Ти йдеш завойовувати країну. Природно, жителі цієї країни знають її, як свої п'ять пальців. Можливо, вони знають якісь ущелини, гори, печери, куди можна сховатися. Вони можуть переховуватися в лісах і підпіллях. І тут Господь говорить: «Я наведу на них ґедзів». Слово цір'а́ означає якихось жалких комах. Але в мовах багатьох народів, і семітських, і європейських, це означає (в переносному значенні) ще й паніка, сум'яття. І там, де вони від тебе ховаються, Я змушу їх побігати, попанікувати і знищу їх ґедзями.

Бог настільки Всемогутній, що Він діятиме навіть там, де ти не знаєш, що треба діяти, там, де люди сховалися, приховалися і намагаються зробити так, щоб ти їх не помітив. А якщо ти їх і не помітиш, то нічого страшного: Господь їх дістане.

Щойно Ізраїль увійде в країну і Господь Своєю силою вижене народи з усієї землі, може статися так, що ізраїльтяни не зможуть одразу її всю заселити. Якісь регіони довго залишатимуться занедбаними, неосвоєними, і в цих регіонах може розмножитися звір польовий. І тоді важко буде ці землі освоювати. Тому Господь говорить, що поступово, в міру своїх можливостей ти освоюватимеш цю землю.

Тут можна сказати: «Зачекайте, ми щойно говорили, який Великий Господь, які чудеса Він уміє творити. І ми точно знаємо, що з волі Господа може бути зупинено будь-який розвиток будь-яких польових звірів, якщо Господь скаже: не буде ні мишей, ні тигрів, ні бегемотів. Чому тут Господь говорить щоб тварини не розмножилися?» Тому що не завжди чудеса Господні втручаються в природу, втручаються в природний перебіг подій. Природа – це теж чудо Господнє, тільки налаштоване чудо, що постійно діє. І якщо можна діяти, не порушуючи законів природи, то одне чудо в інше чудо не втручається без особливої потреби. Крім того, треба навчити народ Ізраїля жити в країні Ізраїля, освоювати країну, не спираючись на відкриті чудеса. Дуже важливо, щоб людина усвідомлювала приховане чудо і не чекала відкритих чудес у повсякденному своєму житті, у повсякденній своїй праці. Тому Господь говорить: «Поки що поступово завойовуй цю землю, не все одразу, тому що тебе не вистачить, щоб розселитися по цій території, тебе не вистачить, щоб одразу захопити всю цю територію. Я тобі віддаватиму цю територію в міру твоєї готовності». Можна подумати так: якщо в мене такий Великий Бог, то давайте одразу завоюємо всю країну; та що там країну Ізраїля – давайте весь світ завоюємо!» Господь говорить: ме'а́т ме'а́т (потроху-потроху, помалу-малу). І так діє Господь в усьому процесі визволення Ізраїля і світу, тобто поступово, крок за кроком.

Господь не тільки дасть ці народи в руки твої, Він ще й збентежить їх, тобто позбавить їх можливості зібратися з думками, оцінити ситуацію, затьмарить їхню свідомість.

Чому говориться про царів їхніх? Тому що в ті часи країна Ізраїля була під владою багатьох маленьких царів. Майже в кожному місті був цар, не було єдиної держави. Тому тут Господь говорить: «І царі їхні будуть віддані в руки твої». Царі часто були й місцевими богами. Багато царів (і сьогодні так буває), якісь володарі, якісь президенти увічнюють своє ім'я мавзолеями, пам'ятниками, перейменуванням міст. Тут Всевишній говорить: «Жодної пам'яті, нічого не залишиться, щоб ніхто не міг прийти і сказати: ось воно, це місце, ось тут був наш чи чужий цар такий-то. Ти зітреш їхню пам'ять з-під небес». І буде таке сум'яття в рядах народів, що вони навіть не зможуть чинити тобі опір, доки ти не знищиш їх.

Що робити далі? Що робити, коли ти прийшов, і ось вони захоплені, пам'ять про царів знищено і ці території в твоїх руках?

Закляте – те, що підлягає знищенню, як та мерзота, яку ти в дім приніс, забажавши якихось прикрас на ідолах, які можуть бути дуже гарними. І той, хто візьме це, той сам потрапляє під прокляття, і треба бути обережним з цим. Більша частина язичницького мистецтва виникла як результат бажання служити своїм богам і догоджати їм. А оскільки язичники вірять, що їхні боги справжні, не лжебоги, їм не пропонують халтуру. Тому багато ідолів, багато творів мистецтва, пов'язаних з ідолами, дуже гарні, і дуже спокусливо взяти з них золото чи якісь прикраси. Тут Господь говорить: «Якщо ти візьмеш їх, ти будеш проклятий, заклятий, як і вони».

Отже, якщо повторити коротко настанову Моше, то треба не тільки слухати закон, а й докладати сердечних зусиль, старатися його дотримуватися, щоб Божа милість розкривалася в нашому житті. І далі – своєрідна пам'ятка завойовника, настанова воїнові.

Коли ти завойовуєш землю, ти, можливо, побачиш капища, храми, ідолів інших богів, які здадуться тобі гарними. Не піддавайся на це, не поклоняйся іншим богам, це западня.

Тобі хтось може здатися милим або гідним милосердя, адже милосердя – це таке добре почуття, і здається, що завжди добре когось пожаліти, приголубити, не погубити. І тут Моше застерігає, що це теж западня, ти і через це можеш потрапити в тенета: адже якщо дізнаються якусь точку, де ти виявляєш непотрібну милість, то через неї можуть відчинити двері твого серця і тобою маніпулюватимуть.

Ти можеш почати боятися своїх ворогів, тому що вони численні. І тоді згадай усю міць Всевишнього, все, що Він зробив у Єгипті, і зрозумій, що з такою зброєю, як Господь у нас усередині, нам не страшний фараон з його імперією, а вже ці маленькі міста й поготів нам не страшні. Ти можеш подумати, що народи можуть урятуватися завдяки знанню місцевості, можеш боятися того, що ти цієї місцевості не знаєш, але Всевишній говорить: «Тут Я тобі допоможу, Я знайду їх в усіх далеких куточках за допомогою Своїх посланців, а Моїми посланцями можуть бути і ґедзі».

І ще Господь говорить, і Моше нагадує: тобі може здатися, що якесь ідолопоклонницьке брязкальце гарне, тобі може сподобатися щось золоте чи срібне, ти захочеш це собі взяти: це ж тільки естетика, ми не поклоняємося, просто річечку якусь узяли. Але тоді і ти станеш заклятим і проклятим, як ця сама річечка. Не роби цього собі.

Ось таку пам'ятку дає тут Моше.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Екев і читатимемо 8 розділ книги Дварім.

Фраза коль-гамміцва́ (всю заповідь) написана справді в однині і може означати весь закон, усі заповіді, весь цей цілісний комплекс повелінь Всевишнього. Але може означати всі заповіді у збірному значенні, як у російській мові кажуть вся рыба, маючи на увазі й рибу в множині.

Тут якийсь напівсонний учень, що сидить за задньою партою в класі Моше, міг би запитати: «Учителю! Ти вже вкотре говориш нам те саме. Ми зрозуміли! Ми вже, може, з першого разу зрозуміли, що – так, треба дотримуватися заповідей, законів, постанов для того, щоб бути благословенним, щоб Господь благословив нас, плід утроби нашої, худобу нашу, сільське господарство наше. Чому ти постійно повторюєш це?» Насправді Моше повторює щоразу під новим кутом, щоразу розкриває нову грань, нову глибину, навчаючи людину нових інструментів, нового розуміння, щоб полегшити їй це дотримання заповідей, щоб спонукати її не просто дотримуватися, а й самій хотіти дотримуватися.

Тут виникає дуже важливе питання. Господь – Серцевідець, Він бачить серця і випробовує нутрощі. Ні в кого немає сумнівів у тому, що Він бачить серце людини краще за саму людину. Невже Йому потрібен сорокарічний соціальний експеримент для того, щоб зрозуміти щось про якусь людину, або про якийсь народ, або про когось із нас конкретно? Всевишній тут говорить через Моше, відкриваючи Свій задум: «Я вів тебе сорок років пустелею, щоб ти сам навчився випробовувати себе. Це спільний наш експеримент. Я вчу тебе розуміти серце своє, пізнати, чи будеш ти дотримуватися заповідей. Чи будеш ти дотримуватися заповідей, коли будеш ситий і може здатися, що тобі Бог не потрібен? Чи будеш ти дотримуватися заповідей, коли будеш голодний і може здатися, що Бог тебе покинув? Чи будеш ти дотримуватися заповідей, якщо станеться Катастрофа, Голокост, і загине величезна частина народу, багато близьких тобі людей? Чи будеш ти й тоді дотримуватися заповідей?» Ось яке випробування для серця людського.

Тобто не просто, щоб навчити, а щоб ти став тим, хто знає, щоб ти набув такого досвіду, щоб у тебе й сумнівів би жодних не було – ось що таке дати знання. Коли ми їмо що-небудь, чи то лазанья, стейк чи шматок хліба з маслом або без нього, то нам здається, що ось ця їжа нас і насичує. Але ми повинні пам'ятати те, що ми читали в найперших розділах Тори, в найперших розділах книги Берешит: усе, що Господь сотворив, усе сотворено Словом Божим. І коли ми їмо хліб, то ми їмо силу, яку закладено Словом Божим у цей хліб. А Слово Боже розкривається всюди. І ти маєш побачити, що не сам хліб тебе годує, ти маєш побачити, що справжні калорії не в самому хлібі (хоча у фізичному світі так воно розкривається): насправді тебе годує і живить Слово Боже. І це ходіння пустелею мало навчити тебе такого досвіду. Ні хліб, ні м'ясо, ні риба, ні плоть якоїсь живої істоти чи щось рослинне – не це тебе насичує (хоча у фізичному світі так здається), але насичує тебе Слово Боже, Слово, яким усе це створено. І Бог своїм Словом може додавати тобі сил, давати тобі сили і через ман, про який твої Отці і ти сам нічого не знали, і будь-якими іншими способами.

Пам'ятай, що за всім, що є в тебе, за всім, що дає тобі сили, стоїть Всевишній. Бог водив тебе сорок років пустелею, щоб ти це пізнав і запам'ятав.

Сорок років народ ходив пустелею, де немає не тільки бутиків, а й базарів з одягом, і не можна докупити нічого нового. Але одяг не старів на тобі і взуття не зношувалося, не ставало незручним, а хто ходив босоніж, тому турбота Всевишнього заміняла взуття. Мова вже не тільки про їжу, яка дає силу, а про готовий одяг, про виріб рук людських, про тканину, яку те саме Слово Боже підтримує від розпаду, від старіння. Іншими словами, Всевишній годує, підтримує і одяг теж, можна перекласти це й так, дуже багато хто говорить про таке розуміння.

 Ми, чоловіки, набагато простіше до цього ставимося. Якщо в нас буде набір одягу, якийсь гардероб (наскільки це застосовне до чоловічого одягу), який не старітиме сорок років, це ж чудово! Відкрив шафу, вдягнув те, що випало з шафи, і пішов. Так часто роблять чоловіки. Для жінки все складніше. Якщо в неї є сукня, дві сукні, три сукні, п'ять суконь, які вона сорок років не змінюватиме, то для неї це буде просто жахіттям. Звісно, хочеться змінювати одяг. І деякі коментатори кажуть, що він змінювався на жінках, не перетворювався на ветхий не тільки в матеріальному сенсі, але він не застарівав, він продовжував радувати жінок. Є мідраші, які говорять про таку турботу Всевишнього. Ну, може, так воно і було, хоча, звісно, прямо в тексті це не написано.

Карає (єяссе́р, від дієслова леяссе́р) тут не обов'язково у формі страждань. Тобто наставляє на якусь мораль, іноді й через певні позбавлення, але далеко не завжди. Людина не карає чужих дітей, ми намагаємося не втручатися в чуже виховання. І іноді покарання – це вияв турботи про дитину, це може зробити тільки батько або мати.

Тут також сказано веяда'та́, тобто ти пізнаєш це на своєму досвіді. Ти справді мав дізнатися (не повірити, не припустити, не піддатися навіюванню) в пустелі, що ставлення Всевишнього до тебе – це як ставлення батька до сина: і настанова, і турбота. Ти бачив і те, і інше. І коли ти це бачив, ти розумів, що твого тут нічого немає. Уся праця народу в пустелі полягала в тому, щоб збирати ман. Уявіть собі, що виросло ціле покоління людей, яке ніколи не ходило на роботу в тому розумінні, яке звичне тепер. Навіть ті, у кого була худоба, не проїдали цю худобу, а накопичували її, щоб увійти з нею в країну Ізраїля. Тобто людина не заробляла собі на життя, не працювала для свого прожитку. Ціле покоління весь час сиділо на своєрідному прожитковому мінімумі (чи прожитковому максимумі), збираючи ман у пустелі. До чого це призводить? Це призводить до смирення, це призводить до відчуття, що насправді ти це не ти, і все, що ти робиш у цьому світі, все, що ти можеш зробити, все, що тобі здається, що ти вже зробив, – це насправді дар від Всевишнього. Усі добрі справи, які ти робиш, це не ти, це від Всевишнього. І це смиряє: тебе всередині себе стає менше в плані заслуг, ти все менше і менше приписуєш свої заслуги собі. І потім, коли ти прийдеш у країну і відбудуєш міста, і розмножиться твоя худоба, і розвинеш економіку країни, і коли ти раптом подумаєш: «Нічого собі, який я крутий, як я розвинувся, як я все розкрутив!», то ти пам'ятатимеш пустелю, пам'ятатимеш, що, власне, і не худоба твоя, і не м'ясо твоє тебе годує, а Слово Всевишнього. Це і є те смирення, про яке йдеться: навчитися розуміти, що все не від тебе, а дар Всевишнього. Навчитися зробити знанням те, що постійно існує у твоїй свідомості, у твоєму світогляді, що ти постійно пам'ятаєш: усе, що відбувається, це не від тебе. І в покараннях теж бачити руку Отця, що наставляє, що й дає, з іншого боку, радість відчуття того, наскільки багато Бог тобі дарує і як Він про тебе піклується.

Коли ти пам'ятатимеш свій шлях у Єгипті, коли ти пам'ятатимеш про те, як Господь піклується про тебе, пам'ятатимеш, що Він тобі Отець, ти повернешся в цей смиренний стан і зберігатимеш заповідь Всевишнього.

Земля, яка не тільки родюча, а й багата на корисні копалини.

Звідси ми навчилися традиції благословляти Бога після їжі, коли ти наситився, тому є молитви після їжі з подякою за їжу. Моше говорить: «Бог водив тебе пустелею, навчив смирення, навчив жити в убогості, бачити Його турботу в убогості». Але легко бачити Божу турботу в убогості, можливо, важче бачити Божу турботу в процвітанні, коли в тебе все є.

Коли ти житимеш у повному достатку, тобі легко буде забути своє дитинство в пустелі, звідки тебе Господь вивів, де нікого не було, щоб про тебе подбати, де ти не став безпритульним, тому що там про тебе дбав Господь.

Така пам'ятка багатій людині: пам'ятати перебування в пустелі, де в неї не було нічого і Господь про неї дбав. Пам'ятати, що немає жодної різниці між тим, що зараз вона багата і Господь про неї дбає щедро, і тим, коли вона була в пустелі і Господь так само про неї дбав. Пам'ятати, що це однакова ситуація.

Тобто: «Я сам відповідальний за своє процвітання, я всього досяг сам, мені ніхто не допомагав!»

Стережися! Не забувай, хто тобі все це дає – не дав колись, а дає, постійно дає, як сьогодні. Пам'ятай це. Дуже небезпечна думка може закрастися в твоє серце, що все це зробив ти сам. Ти можеш втратити набуте в пустелі знання, забути вивчені в пустелі уроки. Що ж тоді станеться?

Ми знову бачимо слово е́кев (через; за те, що), як і на самому початку нашої тижневої глави. В усьому, що ви отримуєте, в усіх своїх досягненнях, в усіх своїх успіхах – у збудованих домах, у насаджених виноградниках, у зібраних маслинах – слухайте голос Господа, Бога вашого. Побачте руку Бога вашого, ніколи не забувайте, що це Він.

Це рецепт того, щоб благословення, яке ви отримуватимете, вас не зіпсувало. Сорок років Він навчав тебе вдивлятися у своє серце: чи будеш ти дотримуватися Його заповідей, коли тобі стає важко їх дотримуватися. І в тому разі, коли ти все втратив, треба дотримуватися Його заповідей. І в тому разі, коли ти все здобув, треба дотримуватися Його заповідей. І пам'ятати, як Господь, Бог твій, повертав тебе, і наставляв тебе, і навчав тебе. Це урок 8 розділу книги Дварім, така пам'ятка успішному бізнесменові.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Екев і читатимемо 9 розділ книги Дварім. У цьому розділі Моше дає народу Ізраїля ще одну важливу настанову.

Почасти це метафора: сьогодні ми називаємо висотну будівлю хмарочосом, ніби вона сягає неба. Звісно, стіни міст того часу були нижчими за сьогоднішні хмарочоси, але археологія країни Ізраїля дає нам уявлення про те, що це були справді дуже укріплені міста, з дуже високими стінами, з дуже розвиненою системою оборони.

Є дуже важлива деталь, що стосується риторики Моше. Він говорить перед усім народом і з усім народом, але говорить не ви, народ Ізраїля, а ти, ніби звертається до кожної людини, щоб кожен із присутніх так чув і сприймав, що звертаються особисто до нього, і приміряв сказане на себе. Це стосується не тільки тих, хто слухав Моше тоді, а й нас, хто слухає Моше зараз.

Ти чув різні легенди, звісно, про цих велетнів, і ти бачив Оґа, царя Башанського, останнього з велетнів. А це ж їхні нащадки, сини велетнів, можливо, не такі рослі, але все-таки досить-таки серйозні хлопці, і треба зовсім втратити почуття самозбереження, щоб почати воювати з ними. І тому цілком резонно спитати: хто ж вийде з ними на бій? Будь-хто може так подумати.

Багатьох тут бентежить, що Моше говорить: «Ти швидко виженеш їх». Адже в 7 розділі, у 22 вірші, ми читали, що тобі не вдасться швидко завоювати землю, ти виганятимеш народи ме'а́т ме'а́т (поступово). Але можна зрозуміти це так, що кожна окрема війна буде швидкою, не буде довгих, виснажливих воєн, а буде довга серія блискавичних воєн, довга серія бліцкригів. «Ти швидко їх виженеш, але пам'ятай при цьому…» Справді, щоб іти проти цих велетнів, треба бути божевільним. Але не ти йдеш проти них, а це Господь, Бог твій, іде попереду тебе як вогонь, що поїдає, це Він воює, а ти йдеш за Ним, така тактика війни. Завжди пам'ятай це.

Мабуть, це актуально і для нашого життя, адже ми часто очікуємо великої, блискавичної перемоги, різкого прориву до великого успіху, щоб усе відразу і всього багато. Коли трапляються маленькі перемоги, ми можемо не побачити за цим Всевишнього, а саме цього Всевишній тут навчає. Це стосується не тільки завоювання країни Ізраїля, а й якихось інших наших справ. Можливо, наш проєкт загалом здійснюватиметься повільно (щоб тварини не стали нам перешкодою, як ми читали в попередньому розділі), а якісь маленькі крочки нам можуть вдаватися швидко. Це має тішити, і за цим можна бачити здійснення великого плану. Але важливо навчитися і за маленькими кроками, за маленькими перемогами бачити Всевишнього. І тут може виникнути помилка, від якої Моше хоче застерегти народ Ізраїля.

Моше розуміє, що́ може подумати людина: «Ми відштовхуємося одне від одного, оскільки злодійство не може сусідити з праведністю. Ці сильні, здорові велетні відлітають від мене, тому що я – праведник, а вони – злодії, ось який я праведний!» І Моше говорить далі: «Ні, не думай так. Пам'ятай, що це Праведний Господь іде попереду тебе, і це від Нього вони відлітають». Ти можеш подумати, що фізика процесу зовсім інша, що стратегія війни зовсім інша, але все не так: це Господь іде попереду тебе і воює твою війну, і зовсім не заради твоєї праведності.

Господь не чинить неправедного суду. І народи, які живуть у цій країні, виганяються не просто тому, що Господь уже пообіцяв тобі цю землю. Вони виганяються тому, що вони злодії, і покарання їм справді приходить заслужене. А от нагорода твоя, незаслужена нагорода твоя – це плід клятви Господа Аврагамові, Іцхакові і Яакову, Отцям твоїм. У цьому немає жодної твоєї праведності, жодної прямоти серця твого, і не думай, що ти досягаєш успіху, тому що ти весь такий праведник.

Часто спостерігаючи щось у житті, у своєму житті, у своїй реальності, ми теж можемо подумати, що це відбувається тому, що ми такі праведні. Але так відбувається тому, що Господь заступається за нас, любить нас, оберігає нас. І, можливо, зовсім не завдяки нашій праведності й чистоті серця, а всупереч нашій нечистоті.

Тут ужито таке біблійне слово, як жестоковыйный, яке виникло і закріпилося, мабуть, разом із ранніми російськими перекладами Біблії, тому що слово выя (шия) вже давно покинуло російську мову. Словосполучення ам-кеше-о́реф означає народ із твердим, важким загривком, із жорсткою шиєю. З одного боку, можна зрозуміти, що це народ, якому важко повертати голову назад, важко каятися, важко переглядати свої справи, важко змінювати своє життя. З іншого боку, це народ, який важко приймає ярмо, важко приймає іго, постійно скидає іго Божественних заповідей, іго Богослужіння зі своєї шиї – жестоковыйный, твердошиїй народ.

 Далі Моше нагадує коротку історію не дуже добрих взаємин народу зі Всевишнім.

Про яке місце йдеться? А це місце називається Ба'ал-Пе'ор, місце, про яке не говорять, те саме місце, де ізраїльтяни грішили з моавитянками, де Пінхас ревно заступився за свій народ, і весь цей час, від моменту свого виходу з країни Єгипетської, ви весь час бунтували, повставали проти Господа.

Ви також розгнівали Бога біля Хорева (Синаю), у найурочистіший день, у день, який міг би стати найурочистішим днем в історії. Як це було?

Скрижалі завіту – це такі таблички (лухо́т), на яких написано текст завіту, текст договору між Всевишнім і народом Ізраїля. Вони також є свідченням існування самого завіту між Богом та Ізраїлем. День, коли Моше сходить зі скрижалями завіту, міг би бути найурочистішим днем, як ми вже говорили, Днем завіту, Днем вінчання Всевишнього і народу Ізраїля.

Є відоме прислів'я: «У Римі поводься як римлянин». Коли ангели були на землі в гостях у Праотця нашого Аврагама, вони їли і пили, як люди на землі. Коли Моше піднімається на гору і сорок днів перебуває зі Всевишнім, він ніби розкриває в собі ангельську природу, сорок днів не їсть і не п'є, як ангели, що перебувають у місці ангелів.

Дуже цікавий образ, що Господь пише пальцем. Чому саме пальцем? Чому такий образ? Звісно, у Бога немає пальця, яким Господь міг би писати. Але інструмент, яким раніше писали по пергаменту, називався ціпоре́н (ніготь). Якщо пишуть нігтем, то можна уявити собі давню ручку – кала́м (ка́ламус), очеретяний стрижень із косим загостреним кінцем, як палець, ось про цей образ ідеться. Сам Господь написав це накреслення на скрижалях.

Знову ж вираз кехоль-гаддеварі́м має різне розуміння. Одні кажуть: це означає точно такі, як ті слова. А інші кажуть: це означає як ті слова, тобто подібні до тих слів. І тому є різниця між текстом Десятислів'я в книзі Шмот і в книзі Дварім.

Слово массеха́ можна зрозуміти ще і як покрив, пелена, як щось, що ховає від реальності, що затемнює світло, що спотворює сприйняття реальності.

Чому Всевишній тут говорить, і Моше підкреслює це у своєму переказі: «Іди, спустися, бо розбестився твій народ, який ти вивів з Єгипту»? Багато коментаторів зазначають, що це, власне, були не євреї за походженням, це був той натовп із різних народів, який вийшов разом із ними, яких теж вивів Моше. Можна зрозуміти це і по-іншому, таке розуміння теж є. Коли батько і мати, буває, сваряться через дітей, хтось із них каже: «А ця дитина, вона вся в тебе, це твої звички, це твоя генетика». Моше намагається донести якусь думку до народу Ізраїля і каже: «Ось ваша праведність, ось що Всевишній говорить про вас: твій народ, який ти вивів, вони, вони розбестилися. Тобто в якийсь момент Всевишній не назвав їх Своїм народом.

Вираз ге́реф мімме́нні можна зрозуміти як послаб своє утримування Мене. Так іноді каже людина: «Пустіть мене, я зараз йому щось зроблю», насправді закликаючи, щоб її стримали, щоб її утримували. Звісно ж, Моше – людина, він не в силі якось впливати на Всевишнього. Всевишній – абсолютний Владар. Хто ж скаже Йому: «Стій!», хто зупинить Його руку?

Звернімо увагу, що тут Моше ще не говорить про те, що́ він відповів тоді Всевишньому.

Можна собі тільки уявити всю цю страшну картину: Моше спускається з гори, і гора горить вогнем, чудо ще триває, гора ще горить. І саме під час цього чуда, коли гора поруч ще горить, саме в цей момент народ Ізраїля опускається на такий рівень невіри, що створює золоте теля. Можливо, це було б ще зрозуміло, якби всі ознаки Божої присутності вже сховалися б. Але гора ще горить, чудо ще триває, і Моше йде зі скрижалями, зі свідченням готовності Господа укласти завіт.

Зверніть увагу, в 12 вірші Всевишній сказав Моше: «Зійди, тому що народ твій, який ти вивів з Єгипту, розбестився і швидко відійшов від тих заповідей, яких ти їх навчив». А тут, коли Моше переказує, він говорить: «Ви відійшли від Господа, Бога вашого, відійшли від заповідей, які Він вам заповідав». Моше тим самим говорить: «Все-таки ви Його народ, і заповіді – це Його заповіді». Тобто не страшно, що ви засмутили мене, зіпсували стосунки зі мною. Ні, якщо вже ви Його народ, то Його заповіді ви порушили і Його засмутили.

Що означає розбиття скрижалей? Є мідраші, які говорять про те, що букви зі скрижалей відлетіли і що самі скрижалі намагалися вилетіти з рук Моше і повернутися кудись у небесний світ, тому Моше впіймав їх, схопив їх (ва'етпо́с). Але можна зрозуміти це й інакше. Скрижалі завіту (лухо́т габері́т) являють собою текст договору між народом Ізраїля і Всевишнім, текст завіту, який уклав Господь з народом Ізраїля. І Моше знищує документ, знищує текст, розриває договір, щоб вивести народ з-під прокляття, з-під покарання. Договір розірвано, і, отже, немає прокляття над Ізраїлем, пов'язаного з порушенням договору. Так часто чинили в ті часи, і для тих часів це була цілком зрозуміла дія.

Повторю, це міг бути дуже урочистий момент, якби Моше все ж виніс до народу скрижалі, на яких накреслено заповіді Божі, накреслено перстом Божим. Але цей момент став трагічним. Трагічним, тому що Моше все розуміє, і Моше в жаху.

Давайте тут перервемося і для ясності почитаємо 30 вірш з 32 розділу книги Шмот: «І було на другий день, сказав Моше народові: „Ви вчинили гріх великий, і тепер я піднімуся до Господа, можливо, спокутую гріх ваш“, тобто буквально наступного дня після того, як Моше спустився з гори. Є в традиції дати для кожної з цих подій. Я спеціально їх не торкаюся, тому що ми читаємо простий зміст тексту.

Отже, наступного дня після того, як Моше спустився з гори, він знову піднімається до Всевишнього на гору. І про це ми читаємо з 18 вірша.

Лише один день пробув Моше в таборі (як ми знаємо з книги Шмот), і навряд чи в нього була можливість повечеряти чи підкріпитися. Другий раз Моше піднімається на гору до Всевишнього і знову сорок днів постить, не їсть і не п'є. З любові до Ізраїля в пості й молитві Моше благає Всевишнього помилувати народ.

Слово яґо́рті означає найвищий ступінь страху, тобто я був у жаху. Начебто це найперша історія, яку тут розповідає Моше. Чому ж він говорить: «Господь послухав мене і цього разу?» Тому що народ, який стоїть перед Моше, знає багато історій, коли Господь відповідав на прохання Моше про милість і милував народ на прохання Моше.

Що ще зробив Моше? Тут треба розуміти, що розповідь іде не в хронологічному порядку. Звісно ж, знищення теляти, про яке йтиметься далі, сталося до того, як Моше піднявся на гору для спокути гріха народу.

У тому місці, яке, за більшістю думок, визначається як гора Синай, справді є поруч джерело, яке спускається з гори. Чому Моше говорить про те, що він кинув прах від теляти, від гріха народу Ізраїля у воду? Ми читаємо, що пізніше точно так само зробив цар Йошиягу (2 Мелахім 12:12): «І жертовники, що на даху верхньої кімнати Ахаза, які зробили царі Юдейські, і ті жертовники, які зробив Менаше в обох дворах дому Господнього, цар зруйнував і скинув звідти, і прах їхній кинув у потік Кідрон». Тобто гріх можна якось виправити, якщо кинути його у воду. Чіткіше про це говориться в книзі пророка Міхи (7:19): «Він знову змилується над нами, приховає беззаконня наші. І Ти вкинеш у глибини моря всі гріхи наші».

Гріхи, як це з'ясовується, можна втопити. І гріх золотого теляти Моше теж утопив. Щоправда, якщо ми почитаємо те, що написано в книзі Шмот (32:20), то Моше ще й дав пити народові Ізраїля воду з прахом теляти: «І взяв теля, яке вони зробили, і спалив його у вогні, і стер на прах, розсипав по воді і дав її пити синам Ізраїля». Є різні думки про те, чому Моше так зробив.

Мудреці Талмуду говорять, що це той самий спосіб випробування людини, яким випробовувалася жінка, яку підозрювали в перелюбі. Їй теж давали пити воду з прахом, і якщо вона справді була грішна, грішна в перелюбі, то в неї роздувалося черево і було в неї ще багато інших неприємностей (Бемідбар 5:17–22). І можна сказати, що Моше дав воду синам Ізраїля, щоб випробувати їх, щоб дізнатися, хто поклонявся, а хто ні. Рабі Моше бен Нахман (Рамбан) говорить, що це на додачу ще й приниження. Уявіть собі, на що перетворюється все з'їдене і що виходить з людини, і ось цим самим стане їхній Бог. Ну, звісно, можна зробити застереження, що золото не перетравлюється, але образ зрозумілий.

Ібн Езра, теж один з відомих класичних коментаторів Тори, говорить, що ця випита вода змінювала обличчя людей, так що левити, які проходили і вбивали всіх, хто згрішив, могли розпізнати, хто згрішив. Саме в тих, хто згрішив, вода змінювала обличчя, робила якийсь вираз обличчя, за яким їх можна розпізнати. Але в нашому 9 розділі Моше не розповідає, що він ще й напоїв народ цією водою.

Далі Моше перелічує й інші місця, в яких народ Ізраїля гнівив Всевишнього.

Перш за все Моше називає місце, яке називається Тав'ера, про яке говориться на початку 11 розділу книги Бемідбар. Там не розповідається про те, на що саме нарікав народ, там говориться, що народ почав зле бурчати у вуха Всевишнього, і розгнівався Він, і зійшов (розгорівся) на них вогонь Господній, і поїв краї табору Ізраїля. Слово розгорівся івритом тів'ар, і тому й місце стало називатися Тав'ера.

Друге місце, яке називає Моше в 22 вірші – це Масса. Про це розповідається в 17 розділі книги Шмот. Це історія про те, як народ нарікав, і просив води, і випробовував Бога, питаючи, чи є взагалі Бог серед них, чи є взагалі Бог у їхньому середовищі, чи справді піклується про них Бог. Це місце було названо місцем випробування Всевишнього, місцем, де гнівив народ Всевишнього.

І третє місце, яке Моше називає тут, це Ківрот-гатаава. Це також місце з 11 розділу книги Бемідбар. Це випадок, коли народ просив м'яса і Всевишній послав народові перепелів.

Моше перелічує Ізраїлю випадки, коли народ Ізраїля повставав, бунтував проти Всевишнього, щоб показати, що анітрохи не праведний він, цей народ.

Це випадок з розвідниками. Коли Єгошуа і Калев говорили про те, що це прекрасна земля і треба йти її завойовувати, народ не послухався їх, хоча тут Моше зазначає, що це ж сам Всевишній говорив через них.

Досить дивний вірш, і багато хто розуміє, що слова з того самого дня, як я вас знаю – це таке перебільшення, риторичний образ. Інші говорять (це ми бачимо в інших текстах, скажімо, в самаритянській Торі або в Септуагінті), що текст цей читається як: «Ви бунтували проти Бога з того самого моменту, як Він вас знає». Якщо ми почитаємо пророків, то там написано, що Господь говорить: «Я пізнав тебе в пустелі випаленій». З того моменту, як Господь узяв народ Ізраїля, повів його і привів його в пустелю, з того самого моменту народ бунтував проти Моше. Але це, як я вже сказав, не масоретський текст, це варіанти розуміння Септуагінти і тексту самаритянської Тори. Як же зрозуміти те, що сказано тут? Можливо, це перебільшення, яке Моше використовує: «Скільки я вас знаю, стільки ви й бунтуєте проти Всевишнього». Це не юридично побудована фраза, це відчуття, яке є в Моше, яке в нього склалося.

Я думаю, що добрим уроком нам тут може бути ось що. Людина раптом починає відчувати, що з нею відбувається щось, і пов'язує це зі своєю праведністю, тобто якісь успіхи вона приписує своїй праведності. Або ж, навпаки, людину бентежить і обурює те, що вона така праведна, а вороги від неї не відлітають, перешкоди самі не усуваються. Тоді треба сісти і, не спираючись ні на чиї свідчення, самій собі скласти список ситуацій, у яких вона бунтувала проти Всевишнього, і чи не вийде в неї такий список, як у народу Ізраїля. І тоді можна уважніше подивитися: а чи справді я праведний? Подивитися, пошукати свою праведність усередині себе, у своєму серці, а не в подіях, які відбуваються навколо.

І далі Моше повертається до своєї розповіді, яку почав у 18–20 віршах, і говорить:

Не переставай вважати цей народ Своїм народом і Своїм наділом заради рабів твоїх, яким Ти клявся, – Аврагамові, Іцхакові і Яакову. Дивися на його Отців, дивися на його духовні гени і не дивися на його сьогоднішню впертість, твердошийність його, на лиходійство його і на гріх його. Така сміла розмова Моше зі Всевишнім. Давайте згадаємо і почитаємо, що саме сказав Моше Всевишньому (Шмот 32:32), як написано: «І ось, чи не простиш Ти гріх їхній? Якщо ж ні, то зітри і мене, з книги Твоєї, яку Ти писав!» Ось до такого рівня самопожертви дійшов Моше. Тут він не розповідає народові про це, але ми знаємо, що це було.

Скажуть єгиптяни: «Бачите, не такий уже й сильний цей Бог. Він виявився не здатний привести їх у країну, яку їм обіцяв. І тому Він зненавидів їх і вбив їх у пустелі». Ось яке свідчення буде, це слова Моше.

Моше представляє собою весь народ і стоїть за весь народ: «Ми – Твій народ, Твій наділ, виправляй нас, але не знищуй нас».

На цьому Моше закінчує ту частину промови, яка стосується праведності Ізраїля. Чи можна думати, що все, що відбувається, відбувається через заслугу праведності народу, чи не варто так думати? І далі Тора говоритиме вже про милість Всевишнього до народу Ізраїля.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчення тижневої глави Екев і читатимемо 10 розділ книги Дварім.

Нагадаємо, що вже прозвучала промова Моше, в якій він попереджав народ Ізраїля і говорив: «Коли ти бачитимеш свої успіхи, свої перемоги, не приписуй це праведності своїй. Не думай, що все, що відбувається з тобою, відбувається завдяки твоїй праведності. Не завдяки праведності твоїй і не завдяки прямоті серця твого Господь вводить тебе в цю землю, але для того, щоб виконати обітницю, для того, щоб виконати клятву, якою клявся Отцям твоїм, Аврагамові, Іцхакові і Яакову». І для того, щоб продемонструвати народові Ізраїля, що праведності ж ніякої і немає, Моше перелічує всі історії, в яких народ Ізраїля бунтував перед Всевишнім.

Ми зупинилися на розповіді Моше про те, як він благав Всевишнього простити народ Ізраїля після гріха із золотим телям. І 10 розділ починається, власне, з розповіді про прощення.

Коли Всевишній повеліває зробити нові скрижалі, стає зрозуміло, що Він збирається знову укласти завіт з народом Ізраїля і підтвердити завіт з народом Ізраїля. І це знак прощення. Раз уже ми говоримо про скрижалі, треба сказати кілька слів, які, мабуть, будуть цікаві.

 Існує багато суперечок довкола скрижалей. Якої вони були форми? Якого вони були розміру? З якого матеріалу вони були зроблені? І як розташовувалися на них Десять заповідей (висловів)?

Щодо форми деякі говорять (як, наприклад, книга Зогар), що скрижалі були заокруглені зверху. Це та форма, яку ми звикли бачити і бачимо справді майже скрізь. Вони спустилися згори, подібно до краплі божественної роси, ця роса перетворилася на камінь. А другі скрижалі були зроблені Моше із сапфіру, Всевишній відкрив Моше сапфірову копальню. Моше взяв звідти прямокутну сапфірову плиту, обтесав, заокруглив її зверху, і на оцих надлишках сапфіру він розбагатів. Словом, є така думка, що спочатку скрижалі були заокруглені зверху. Тим паче, що й Талмуд говорить (і це підтверджується людським досвідом), що при створенні світу Всевишній не зробив нічого квадратного, у природі немає прямих ліній. А оскільки (згідно з переказом) камені для перших скрижалей були створені в дні творення світу, то вони не можуть бути квадратними. Є така думка.

Інші мудреці говорять, що скрижалі були якраз квадратними, і називають розміри: шість на шість долонь. Скрижалі були квадратними, а зверху над ними були свого роду корони, і тому здавалося, що вони зверху заокруглені, і таким чином змінилося їхнє зображення. А ще одні прихильники квадратних скрижалей говорять, що заокруглене зображення запозичене у християн, які у своїх церквах зображали скрижалі заокругленими зверху, тому що так їм здавалося красивіше. Найпоширеніша версія щодо розміру – 64 сантиметри на 64 сантиметри на 32 сантиметри.

Якщо підрахувати, скільки важитиме така скрижаль із граніту, то виходить, що при густині граніту 2700 кілограмів на метр кубічний такі скрижалі важитимуть триста п'ятдесят один кілограм кожна. І це питання до фізиків: як зробити скрижалі з каменю, щоб вони, з одного боку, були достатнього розміру і написане на них було видно здалеку, а з другого боку, вони мають бути достатньо легкими, щоб Моше, людина в літах, міг їх нести. Це якщо не покладатися на диво. Якщо ж покладатися на диво, то існує переказ, як у випадку з ковчегом, так і у випадку зі скрижалями, що скрижалі ніби надуті Духом Святим, наповнені Духом Всевишнього (як гелієм), вони ширяють над землею і несуть того, хто їх несе. Тому Моше міг, натхненний скрижалями, як на повітряній подушці спускатися на них з гори, скрижалі несли його, а не він скрижалі. Знову ж таки це якщо покладатися на диво. Як ми розуміємо, ось із цього і виникає спірне питання, з якого матеріалу зроблені скрижалі. Одні говорять, що з граніту, інші – з дорогоцінного каменю, із сапфіру.

Є суперечка і щодо того, як розподілялися заповіді на скрижалях. Всім відома думка, дуже гарний мідраш, дуже гарне тлумачення, яке говорить про те, що на першій скрижалі були перші п'ять заповідей – між людиною і Всевишнім. На другій скрижалі були другі п'ять заповідей – між людиною і ближнім. Це, справді, дуже гарний мідраш, дуже багато глибоких тлумачень можна з цього видобути. Проблема в тому, що перші п'ять заповідей набагато довші за другі п'ять заповідей, і тому важко уявити, як вони розташовувалися на скрижалях.

Є і ще одна проблема. Зазвичай завіти, договори, тексти договорів робилися у двох примірниках. Тому є ймовірність (і є таке тлумачення, відоме тлумачення), що на кожній з двох скрижалей було записано десять заповідей, два рази по десять заповідей. Чому? Коли укладається договір, кожна зі сторін зберігає в себе свій примірник. У Всевишнього має бути скрижаль завіту і в народу Ізраїля теж має бути своя скрижаль завіту. Де скарбниця Всевишнього, де місце, в якому Всевишній може зберігати Свої заповіді? Оскільки закон стосується дій людей на землі, то представництво Всевишнього на землі, Його посольство на землі було в Ковчезі. І народ Ізраїля зустрічається зі Всевишнім біля Ковчега, тому обидва примірники і мали зберігатися в Ковчезі.

Ось такі зауваження можна сказати щодо скрижалей. Нагадаю, що Всевишній говорить Моше зробити дві скрижалі кам'яні, подібні до перших, хоча перші були зроблені Самим Всевишнім. Тут Моше вже сам має брати участь. І коли Моше витеше скрижалі, то він ще має зробити і дерев'яний ковчег (аро́н ец). Можна зрозуміти слово аро́н як футляр, шафу, шкатулку або скриньку, якщо говорити простою мовою. У ті часи, про які ми говоримо, в часи дарування Тори, справді було заведено в усіх навколишніх народів важливі таблички, важливі документи, договори класти в особливі шкатулки і там зберігати, це данина пошани до тексту, до самого документа.

Деякі коментатори говорять, що всього в Ізраїля було два ковчеги. І один з них – суто дерев'яний, який зробив Моше і з яким народ Ізраїля виходив на війну: оскільки він не був оббитий золотом, він мобільніший, його легше було носити. Згідно з цією думкою, народ Ізраїля був покараний за те, що під час війни з филистимлянами (1 книга Шмуеля 4:4) вони винесли із Шило Ковчег, оббитий золотом, який зробив Бецалель. Є й інша думка: саме цей ковчег, який зробив Моше, пізніше оббив золотом Бецалель, і всього є один-єдиний ковчег. Так завжди буває: коли в тексті є загадка, коли якогось ясного пояснення немає, то з'являються різні версії, різні теорії. І ми в нашій главі ще з цим зіткнемося.

Отже, Всевишній сказав Моше витесати нові кам'яні скрижалі і зробити для них шкатулку (ковчег). Всевишній продовжує настанову Моше, Моше її цитує:

Моше розповідає про те, що Господь на нових скрижалях написав те, що було написано на перших скрижалях, ті самі вислови. Або написав подібне до того, що було написано на перших скрижалях. Ми говоримо, що є два різні розуміння з цього приводу. І Всевишній дав ці скрижалі Моше. Хіба це не означає прощення?

Моше використовує ту саму фразу, ва'е́фен ва'ере́д мін-гага́р, яку він використовував минулого разу (Шмот 31:15). Цього разу все сталося так, як мало статися, і скрижалі не довелося розбивати. Це ще одне свідчення того, що все змінилося, народ прощено і скрижалі отримано.

З 6 вірша починається відступ, який викликає складність у більшості тлумачів.

Виникають ось які питання: у книзі Бемідбар (33:31) ми читали про те, що сини Ізраїля рушили з Мосерота в бік Бене-Яакана. Тут ми читаємо, що, навпаки, з Бе'ерот-Бене-Яакан – до Мосери. Там же (33:38) ми читали про те, що Агарон помер на горі Гор (там його могила до цього дня), а тут ми читаємо, або, принаймні, можна зрозуміти так, що Агарон помер у Мосері. І, природно, ці питання виникали в коментаторів, і було дуже складно дати цьому тлумачення.

Мудреці говорять ось про що: за всі сорок років мандрів народу Ізраїля пустелею сталося багато різних подій і, звісно, далеко не всі вони ввійшли до книги Бемідбар, а Моше був свідком усіх цих подій. Тому тут Моше розповідає, нагадує народові Ізраїля про те, що пам'ятає народ Ізраїля і пам'ятає Моше. А ми, оскільки ми не про всі події читали, ми не знаємо про ці події, не читали про них і тим паче не пам'ятаємо про них. І ось про які події йдеться, на думку мудреців.

Коли помер Агарон на горі Гор, зникли хмари слави. Ми читали (Бемідбар 21:1), що цар Арада почув про те, що помер Агарон, і саме тоді напав на Ізраїль. Ця війна була для нього досить переможною, він багатьох погубив, багатьох узяв у полон. І Моше розповідає історію, про яку ми не знаємо. У ті часи народ Ізраїля поставив собі на чолі якихось людей і таки вирішив іти з ними назад до Єгипту, і повернулися вони назад на вісім стоянок, тобто від гори Гор до Мосери. І сини коліна Леві вирішили: «Та скільки ж можна це терпіти!» І знову заступилися за план Божий, воювали з представниками інших колін, з усіма прихильниками повернення до Єгипту, і перемогли їх, тим самим учергове підтвердивши свій статус, що вони коліно, яке залишається зі Всевишнім. Ось такий варіант подій є. І за цим варіантом подій, якщо прийняти це тлумачення, виходить, що і на сороковий рік мандрів, після смерті Агарона, уже нове покоління, народжене в пустелі, все ще не втратило задуму повернутися до Єгипту. Таке складне тлумачення є. Знову повторю: хоча ми не читали про це в книзі Бемідбар, цілком можливо, що така подія мала місце бути, і тут Моше просто про неї нагадує.

Є й інший погляд. Коментатори (наприклад, Ібн-Езра) говорять, що назва Мосера – це географічна назва місцевості, а Бе'ерот-Бене-Яакан – це не те саме, що Бене-Яакан. І таке теж може бути. Ми зустрічаємо різні топографічні назви буквально в сусідніх віршах Тори, так буває.

А що стосується фрази шам мет агаро́н (там помер Агарон), то слово шам (там) в інших місцях Тори тлумачиться як аз (тоді, у ті часи, тоді це і сталося). Тобто тоді помер Агарон, тоді він і був похований.

Для чого Тора нам розповідає це? Взагалі, для чого вся ця історія? Щоб підтвердити, що не тільки народ Ізраїля отримав скрижалі і прощений, але й Агарон теж прощений. Він помер, але не був покараний позбавленням священства, сам Агарон і передав священство у спадщину своєму синові. Таке може бути тлумачення в цього вірша. Знову це відповідь на питання, чому нам Тора тут про це говорить і чому це, на перший погляд, суперечить тому, що Тора говорить в інших місцях. Звідси ця складність і звідси складні коментарі, автори яких намагаються зрозуміти, про що тут ідеться.

Тоді ж відбулося і обрання левитів. Чому треба тут розповісти, що Всевишній вніс необхідне виправлення в устрій, в улаштування народу? Тому що це внесення виправлень говорить про те, що Всевишній простив народ Ізраїля. А якщо все-таки прийняти першу версію розповіді про те, що після смерті Агарона ізраїльтяни намагалися повернутися до Єгипту і левити їх зупинили, то це нагадуватиме історію про те, як вчинили левити під час гріха із золотим телям. Тобто левити підтвердили, що вони весь час були вірні і віддані Всевишньому. І знову Всевишній вказав на їхню вірність, і тут же відбулося підтвердження обрання левитів. Це, повторю, якщо ми розглядаємо першу версію розуміння 6 вірша.

Тут Моше говорить про те, що Всевишній простив народ Ізраїля за всі його гріхи.

З 12 вірша Моше говорить про інше: чого ж Господь вимагає від Ізраїля? Після того, як Моше розповів про довгу історію бунтів і про те, як часто Всевишній гнівався на Ізраїль, людина може впасти в крайність і подумати: «Який вимогливий цей Бог, як багато Йому треба, як багато Він хоче від нас! Є ж боги, які згодні на набагато менше!» І Моше, розуміючи, що може виникнути така думка в людини, говорить про це:

І це Моше називає «всього нічого»? Це може здатися дивним, це, справді, серйозне питання, і воно потребує пояснення. Коментатори говорять: «Для Моше, на його рівні, це було „всього нічого“, легким проханням: та всього нічого Господь від мене вимагає». Якщо хтось мені скаже: «Алексе, від тебе ми багато не хочемо, просто приїдеш і зіграєш нам на фортепіано один із дванадцяти трансцендентних етюдів Ференца Ліста, і досить, і більше нам нічого не треба». Для такої людини, як я, яка навіть не знає, клавіші у фортеп'яно чи кнопки, просто неможливо зіграти такий складний музичний твір. Але для музиканта, для людини, яка серйозно займається музикою, це може означати «всього лише й попросили».

Для Моше це прохання Всевишнього просте. І тому (так говорить коментатор) Моше і говорить: «Всього нічого, всього лише просить від тебе Бог, щоб ти Його любив усім серцем, усією душею, служив Йому і дотримувався всіх Його законів і всіх Його заповідей».

Інші коментатори зазначають, що найголовніше тут міститься в кінці 13 вірша, коли Моше говорить: «…щоб тобі було благо». Те, що Всевишній просить від тебе, потрібне для твого ж блага, саме тому воно і є «всього нічого». Йому Самому взагалі нічого не потрібно, Він і так Благий. Господу, Богові нашому, належать незліченні багатства. По суті, ні в кого нічого немає, а є тільки в Бога, Який володіє всім.

Моше говорить: «Не через твою праведність, не через якісь твої заслуги, не через твою численність, не через прямоту серця твого, не через якісь твої якості Бог тебе вибрав. Не для того, щоб отримати щось від тебе, Бог тебе вибрав. Але Господь полюбив твоїх Отців і насіння їхнє, і тому сьогодні ти любимий Богом і обраний Богом до нинішнього дня».

Слово орла́т (крайня плоть) часто перекладається як необрізаність. Адже обрізання щось відкриває, необрізаність – це прихованість, закритість шкірою, шкіркою, шкаралупою, струпом. Тут це закритість вашого серця: зніміть, очистіть від шкірки серце ваше.

В інших народів є такі боги, що, якщо щось не так, можна підійти, принести їм хабар, покрити їх золотом, ще щось подібне їм зробити. І боги ці збагачуються, язичницькі боги прагнуть збагачення. Бога Ізраїля, Царя царів, Бога богів, Господа господів, Якому належить усе, що взагалі існує, збагатити ніяк неможливо, Він хабарів не бере.

Якщо ти хочеш зробити щось критерієм правди, якщо ти хочеш, щоб чиясь печатка стояла на твоїх словах, на твоїх угодах, на твоїх договорах, на твоєму свідченні, то нехай це буде печатка імені Всевишнього, Бога, який не бере хабарів, який неупереджений.

Те, що Він обрав тебе, і те, що Він робить у твоєму житті, – це те, чим ти прославляєшся: якщо ти чимось і славний, то тільки тим, що дав тобі Бог.

Дивись, скільки всього Господь зробив для тебе. Не заради твоєї праведності і не тому, що Йому щось потрібно від тебе. Він нічого не хоче від тебе, крім того, щоб ти служив Йому всім серцем, усією душею, що буде благом для тебе самого. Як же треба цінувати цю обраність, цей завіт, ці стосунки з Богом! Незважаючи на те що ми бунтуємо проти Нього і Він гнівається на нас, Він не погубив народ, Він зберіг і примножив народ.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчення тижневої глави Екев і будемо читати з 1 вірша 11 розділу книги Дварім. Незважаючи на те, що почався новий розділ, ми продовжуємо читати ту частину промови Моше, яка почалася в 12 вірші попереднього, 10 розділу, коли Моше сказав: «Тепер же, Ізраїлю, дивись, чого просить від тебе Господь». Тобто початок нового розділу не завжди означає початок нової теми. Отже, з 1 вірша 11 розділу:

Тобто якщо Господь піклується про вдів, про сиріт, то й ти піклуйся про вдів і сиріт. Піклуйся про все, про що піклується Господь, бережи Господнє, бережи Господній світiУ російському тексті тут слово, яке означає і «світ», і «мир» (спокій). Перекладено «Господній світ», але можливе й прочитання «Господній мир». у тому числі.

Ми вже говорили, що слово хукі́м означає закони взаємин між людиною і Богом; слово мішпаті́м – закони взаємин між людиною та її ближнім. Поняття міцво́т (заповіді) стосується всіх розділів, про які йдеться, у тому числі торкається відносин людини із самою собою.

Люби Господа Бога в усі дні свої, бережи те, що Він береже, в усі дні свої, зберігай закони, устави і заповіді Його в усі дні свої.

До цього дня ви єгиптян більше не бачили, Єгипет більше не повставав проти вас.

Це історія із синами Кораха, тут Моше нагадує про те, що сталося під час бунту Кораха.

Отже, не сини ваші бачили все, що тут перелічено: не сини ваші бачили знамення, які Господь робив у Єгипті, не сини ваші бачили все, що відбувалося в пустелі, не сини ваші бачили загибель фараона, не сини ваші бачили те, що сталося з Датаном і Авірамом.

Можна було сказати народу так: «Ви підете за Богом, будете служити Всевишньому, і колись, у далекому майбутньому, Він відплатить, але не вам, а синам вашим дасть якусь відплату, дасть якусь нагороду. Все вас чекає, але в майбутньому. Ми побудуємо комунізм, усі ці жертви не даремно принесені».

Але тут Моше говорить: «Не сини ваші – 2013ви це бачили». З одного боку, це свідчення вам, що Бог уже діє, що Бог не працює тільки за передоплатою, що Бог діє тут і тепер. З другого боку, те, що це бачили ви, а не сини ваші, говорить про те, що саме ви маєте зберігати це свідчення і передавати його вашим синам. І так ви пам'ятатимете, що Бог діє. Він не просить вас працювати, щоб потім, колись, наприкінці часів, з вами розрахуватися. Він тут і тепер діє для вас, пам'ятайте це.

Важливо звернути увагу на те, що тут Моше говорить: «Господь клявся дати їм, Праотцям і насінню після них». Не тільки насіння, не тільки спадкоємці отримують землю, але й самі Праотці, так говорить тут Моше. І мудреці бачать у цьому натяк на воскресіння з мертвих, коли Аврагам, Іцхак і Яаков отримають наділ цей у землі, коли вони воскреснуть з мертвих.

І знову Моше говорить, що це країна, що тече молоком і медом. Що означає цей вислів? Деякі говорять, що це позначає необроблену країну, країну, в якій немає сільського господарства. У книзі пророка Єшаягу (7:21,22) ми читаємо: «І буде в той день: буде вирощувати людина одну телицю і двох овець. І буде, через достаток молока зробить він і буде їсти масло; бо маслом і медом харчуватиметься кожен, хто залишився в цій країні». Тобто буде зруйноване сільське господарство, все заросте квітучою зеленню, так що для бджіл буде роздолля і для худоби, яку можна пасти на цій зелені, буде роздолля. Тому в людини буде масло і мед: масло – від худоби і мед, який зберуть бджоли з цієї квітучої зелені. І є таке розуміння, його наводить Ре'увені, один із класичних коментаторів, що йдеться про те, що ця земля так і чекає, щоб її обробили. Але це зручно для скотаря і не дуже зручно для того, хто займається іншим видом сільського господарства.

У Талмуді є суперечка між рабі Еліезером і рабі Аківою. Рабі Еліезер говорить: «Молоко – це молоко фруктів, мед – це мед фініків». Справді, в інжиру, в деяких фруктів є таке молочко, яке з них виділяється, а фініковий мед (меляса або сілан) сьогодні дуже відомий продукт, і справді, в давнину був головним і основним підсолоджувачем. Рабі Еліезер говорить: «І те, і інше від фруктів». Рабі Аківа сперечається з ним, і говорить: «Молоко – це в буквальному сенсі молоко, тобто молоко від тварин. А мед – це мед бджолиний, теж від живих істот». Один говорить: «І те, і інше – рослинне», другий говорить: «І те, і інше – від тварин». Є і таке прочитання: молоко означає біле вино, а мед означає червоне вино. У цього прочитання теж є свої підстави.

Є дивовижна історія в Талмуді про людину, яку звали Рамі бар Єхезкель. Він ішов до Бней-Брака і побачив, як кози поїдають інжир. Вим'я цих молодих кіз сочилося молоком, і сік фіг (інжиру) стікав по них. І він побачив, як зливаються цівка інжирного меду і цівка молока, і він сказав: «Ось тепер нарешті я розумію, що означає країна, що тече молоком і медом».

Більшість коментаторів усе ж таки сходиться в розумінні, що і молоко, і мед пов'язані з фруктами ще й тому, що коли прийшли розвідники, то вони сказали: «Ось країна, що тече молоком і медом, і ось плоди її» і показали фрукти як підтвердження того, що це країна, що тече молоком і медом.

Але знову скажу, як це зазвичай буває, коли незрозуміло і є багато різних думок: не так уже просто зрозуміти, що означає країна, що тече молоком і медом. І, звичайно, треба пам'ятати, що бджільництва в країні Ізраїля в той час не було, тому можна було говорити тільки про дикий мед, якщо мати на увазі бджолиний мед. А фруктовий мед давно і впевнено в усіх семітських мовах теж називався словом два́ш (мед). Ці слова – країна, що тече молоком і медом (е́рец зава́т хала́в удва́ш) – усього трапляються в Танаху двадцять один раз, причому двадцять разів щодо країни Ізраїля. І ці слова стали народним гімном прославлення країни Ізраїля. І далі Моше говорить про особливості цієї країни.

Коли Лот дивиться на околицю Йорданську (Берешит 13:10), він говорить: «Вона схожа на країну Єгипетську, на сад Господній». У країні Єгипетській відбувався розлив Нілу, Ніл завжди розливався. І були такі канали, арики для поливу із засувками, які можна було просто ногою відсунути, навіть не треба було нахилятися, щоб полити цю зелень. Засувка відсувалася ногою, і в невеликий поливний канал текла вода. Коли води натікало достатньо, точно так само ногою цю засувку можна було закрити. За своєю природою країна Єгипетська так влаштована, що сама природа циклічно здійснює розлив Нілу і полив садів.

Країна Ізраїля, вона зовсім інша.

Якщо розлив Нілу – це природний процес, то дощ посилається Всевишнім. За країною Ізраїля є постійне спостереження Всевишнього, вона постійно перебуває під дією провидіння Всевишнього.

У більшості країн світу природні явища – це налагоджені процеси, які вже працюють, це натуральні природні процеси, вони спрацьовують, простою мовою кажучи, автоматично. Але країна Ізраїля не переходить в автоматичний режим. Вона весь час перебуває (знову ж таки, простою мовою кажучи) на ручному керуванні Всевишнього. Це не тільки стосується країни Ізраїля, це стосується значною мірою і життя віруючого.

Також тут ми бачимо натяк на те, що рік має початок і кінець. І багато хто розуміє з цього, що на початку кожного року Всевишній влаштовує перевірку, ревізію того, що відбувається на землі з усіма мешканцями землі, і наперед визначає, що буде з цією країною. А можна зрозуміти і по-іншому: цілий рік, триста шістдесят п'ять днів на рік, сім днів на тиждень, двадцять чотири години на добу очі Всевишнього – на цій землі. І щоразу вона перевіряється, Всевишній постійно керує цією землею. І те, що відбувається на цій землі, залежить від того, що роблять її мешканці. І що з цього випливає?

Перший дощ не повинен бути надто сильним, щоб не пом'яти посіви, щоб не побити те, що посіяно. Кожен дощ у кожен період повинен мати свою певну силу, і Всевишній доглядає, спостерігає за своєю землею. І якщо народ Ізраїля слухається чи не слухається Його заповідей, то це визначає клімат на Святій Землі. Отже, якщо ти будеш слухатися, то всі дощі прийдуть у потрібний час.

Якщо ти будеш дотримуватися заповідей, то в країні Ізраїля буде клімат, придатний для сільського господарства. І все в тебе буде виходити: ти збереш вчасно урожай і злаки, і виноград, і маслини. І в тваринництві все буде добре: буде достатньо трави для того, щоб твоя худоба їла.

Мата́р – це дощ, який має на увазі всі види дощу. В івриті є багато різних слів для позначення дощу. Як ми говорили в 14 вірші, є йоре́ – перший дощ, є малько́ш – останній дощ, є ґе́шем. Загалом, є багато різних слів. Тут говориться: «Господь не дасть ніякого дощу».

Ось на що можна звернути увагу. Якщо жити в непослуху Всевишньому, то Всевишній закриє небо, і земля не дасть урожаю, і ви пропадете з доброї землі. Добра земля не стала поганою через те, що ви погано на ній поводилися. Але саме як добра земля, вона не дасть поганим вам урожаю, вона поганих не терпить, і тому ви з неї швидко пропадете. Якщо щось відбувається в Святій Землі, то не звинувачуйте землю, не земля в цьому винна.

І рука, і очі повинні діяти доведеним до автоматизму способом, самі по собі повинні діяти у світлі цих слів, цих заповідей.

І на початку дня, і в кінці дня людина нагадує собі ці заповіді. Її руками і її очима рухають ці заповіді. Виходячи з дому, з якою б метою ти не виходив, з якою б думкою ти не виходив, ти прихоплюєш ще й ці слова. Ти виходиш з особистого простору в загальний простір – пам'ятай ці слова, для цього вони написані на одвірку дому твого. Якщо ти виходиш зі свого міста і прямуєш до іншого міста, то на воротах твого міста теж є ці слова. Ти з цими словами і тільки з цими словами можеш вийти з міста. Ці слова теж стали частиною молитви «Шма́, Їсрае́ль», якою євреї моляться чотири рази на день кожного дня.

Пам'ятай, що Всевишній діє в твоєму житті негайно. Ти все це бачив, не діти твої це бачили. І тому, з одного боку, навчи дітей, а з другого боку, знай, що дії Всевишнього – вони тут і зараз.

Якщо ви будете дотримуватися цих заповідей і берегти їх, то ви довго житимете в цій країні, про яку Господь клявся отцям вашим, житимете, доки існують небеса і земля.

І ніхто, ніхто не стане воювати з вами. Коли існує якась імперія, звісно, завжди є охочі повоювати з нею і відвоювати в неї, відхопити в неї шматочок землі. Але цього не буде у вашому випадку.

Так закінчується настанова, яку Моше дає народу Ізраїля про те, як вести війну з тими, хто сильніший за тебе. Чи сподіватися на свою праведність і говорити: «Я вже праведний, і мені нічого не треба виправляти, тому Господь мене сюди привів»?

Треба пам'ятати і те, що Господь уже діяв у нашому житті, і ми виконуємо Його заповіді не для того, щоб «потім, колись», Він не говорить нам: «Робіть – і потім, можливо, колись, якось побачите». Ми вже бачили і ми можемо нашим синам розповісти те, що ми бачили своїми очима. І вони потім розкажуть те, що вони своїми очима бачили.

І ще Моше говорить про те, що Господь уводить нас в особливу країну. Країну, на яку Він постійно дивиться, країну, за якою Він постійно стежить особливим способом. І клімат у цій країні залежить від нашої поведінки. Клімат довкола нас залежить від нашої поведінки – це те, чого вчить тут Моше.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Щоразу з новим річним циклом вивчення Тори нам відкриваються якісь нові грані. Тому хочеться сказати ще кілька слів про главу Екев, про кілька віршів з 8 розділу нашої книги Дварім.

Я почну з 3 вірша: «І Він (Всевишній) упокорював тебе, і томив (ваяр'івеха́) тебе голодом, і живив тебе маном, якого не знав ти і не знали Отці твої, щоб дати тобі зрозуміти, що не хлібом одним живе людина, а всім, що виходить з уст Господа, живе людина». Дивовижний вірш, що дає багато поживи для роздумів. І я хотів би зупинитися на слові яр'і́в, як тут сказано: Всевишній томив тебе голодом. В оригіналі немає слова томив, а просто робив тебе голодним або тримав тебе голодним, змушував тебе голодувати. Навіщо був потрібен голод у пустелі? Що це був за голод? І хіба справді Отці наші голодували в пустелі? Адже далі сказано: і Він живив тебе маном. Щоранку, як ми знаємо, треба було виходити і збирати ман. Його не можна було зберегти в холодильнику, в підпіллі, законсервувати, замаринувати, засушити. Щоранку його треба було збирати. Уявіть собі, що у вашому повсякденному житті ви щоранку наново змушені знаходити собі прохарчування. Немає ні холодильників, ні якихось складів, ні якихось шаф, ні кредитної, ні дебетової картки – нічого цього немає. Щоранку ви знаходите біля дому коробку з продуктами на сьогоднішній день, і щовечора, коли ви лягаєте спати, ви знаєте, що ця коробка, скажімо так, просто зникне, випарується вночі, і іншої їжі у вас не буде. Тобто їжі не буде, якщо ман знову не випаде або якщо знову не будете збирати. І це відчуття існування на такій своєрідній картковій системі (тільки без карток) породжує певну невпевненість у завтрашньому дні, невизначеність. У багатьох наших життєвих обставинах ми не знаємо, чим закінчиться та чи інша ситуація, як розв'яжеться та чи інша наша проблема. Звісно, в цьому ж становищі перебували і Отці наші, які були в пустелі. І існує таке розуміння, що голод, про який тут говориться, – це і є відчуття невизначеності, невпевненості в ситості завтрашнього дня. Так, звісно, Всевишній говорить – і ман падає. Ну, а раптом завтра ця коробка не знайдеться, раптом ця коробка не виявиться? І Всевишній ніби навчає нас вірити: «Усе під контролем, братику, тільки не під твоїм контролем, і звикни до цього. Є у світу Управитель, і це не ти. І твоїм життям, і кожною дрібницею твого життя теж Хтось управляє, і це не ти». Ось цей самий голод, відчуття, що ти не контролюєш своє життя, свій бюджет, своє меню на завтрашній день, – це те, чого Всевишній, згідно з цим розумінням вірша, навчав народ Ізраїля в пустелі. Щоб людина розуміла, що вона жива не хлібом, не якимись накопиченнями, не житницями, не коморами і не сховищами, а Словом, яке постійно виходить з уст Всевишнього, власне, тим самим Мовленням, яким Всевишній постійно управляє світом. І частина цього управління – це прохарчування людини. Коли це розуміння входить у звичку, коли воно стає природою людини, тоді й ман стає звичною їжею, голод зникає. Це один з підходів.

Інший підхід говорить про те, що ман – це особливий хліб, це хліб, що зійшов з небес. Якщо в якогось іншого продукту: ковбаси, сиру, того ж хліба є обмежені якісь властивості, то ман має нескінченну глибину. І, подібно до Слова Божого, його можна нескінченно-нескінченно вивчати, як робить це людина, яка справді живе вивченням якоїсь науки, нехай навіть світської. Математик це не та людина, яка знає математику; це та людина, яка вивчає математику. Фізик це не та людина, яка знає фізику, а людина, яка вивчає фізику. Людина, яка знає математику, може бути вчителем математики в школі, так само і з фізикою. А ось людина, яка вивчає, вивчає це постійно, вона цим живе. І коли людина розуміє, що за цією їжею стоїть Слово Боже, вона розуміє і те, що Словом Божим неможливо насититися. Це постійне приєднання до цього Слова і це їжа, від якої неможливо відірватися. Людина, яка скуштувала цю їжу (якщо вона усвідомила внутрішній сенс), уже ніколи не хотітиме ніякої іншої їжі, але ніколи й не насититься, тому що це Слово хочеться пізнавати більше, і більше, і більше. Хто з нас може сказати: «А я вже знаю Слово Боже, вже якось не тягне, я вже все про нього зрозумів, більше не хочеться його вивчати»? Ні, саме чим більше ти його пізнаєш, тим більше хочеться в нього занурюватися і бачити більше глибини, і тим більше розумієш, наскільки Всевишній управляє світом, наскільки Його Слово проникає в кожну дрібницю нашого життя. І тоді, природно, народжується голод: хочеться знати про це більше і більше, їсти від цього Слова більше і більше.

Ось два зовсім різні підходи до розуміння голоду. А для чого це потрібно, і за першого, і за другого підходу? Для чого потрібно було, щоб людина відчувала голод і розуміла свою залежність від Слова? Далі наш 8 розділ говорить про те, що прийде достаток, і ти прийдеш у свою землю, і ти відбудуєш міста, і в тебе буде держава, що процвітає, і соціальне суспільство, і не буде бідних, і будуть тільки багаті, і все процвітатиме: і економіка, і сільське господарство, і військова міць у тебе буде, і доблесть буде, і все в тебе буде. І коли прийде цей достаток, ти можеш сказати: «Я сам це зробив!» Ні, все як і раніше: та сама карткова система, та сама система щоденного отримання ману, тільки вона, можливо, більше прихована від наших очей. Вона поступилася місцем нашій щоденній праці, нашому щоденному старанню, в якому Всевишній благословляє діло наших рук. І те, що нас годує, – це Його благословення діла наших рук, тобто не рука моя сотворила це.

Це те, чого ми маємо навчитися. З одного боку, все справді під контролем – не під моїм контролем, але під Контролем (і, можливо, навіть краще, що не під моїм контролем). І ще: це ніколи не закінчиться: досконалість, достаток, Його благословення ніколи не закінчиться. І так само, як ми ніколи не наситимося Словом, ми ніколи не перестанемо робити свою роботу з удосконалення цього світу, з удосконалення самих себе. Поки ми живі, ця праця триває. У цьому наш голод, той голод, який ми маємо постійно відчувати.

Ось такі думки щодо нашої тижневої глави. Коротко, але мені було важливо цим поділитися.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У нашій тижневій главі Екев (10:1–2) ми читаємо таку розповідь Моше: «У той час сказав мені Господь: витеши собі дві скрижалі кам'яні, як перші, і піднімися до Мене на гору, і зроби собі ковчег дерев'яний. І Я напишу на скрижалях ті слова, які були на перших скрижалях, які ти розбив; і ти покладеш їх у ковчег (аро́н)».

Старослов'янське слово ковчег, мабуть, залишилося тільки в Біблії. Сучасною російською мовою можна перекласти слово аро́н як ящик, або шафа, або скринька, тобто якесь місце, де скрижалі можуть зберігатися. Всевишній повеліває Моше зробити скрижалі і ковчег, але в 3 вірші ми читаємо: «І зробив я ковчег з дерева шіттім (акації), і витесав дві скрижалі кам'яні, подібні до перших, і піднявся я на гору, і дві ці скрижалі в руці моїй», тобто Моше робить у зворотному порядку: спочатку ковчег, а потім скрижалі. У цій зміні порядку є важлива настанова для нас. Для того, щоб самому навчитися Тори, для того, щоб навчити людину Тори, потрібна попередня підготовка, тобто скринька, посудина. Для того щоб ми могли вивчати Тору, у нас усередині має бути посудина для слів Тори. Такою посудиною може бути наше бажання вчити Тору, наше бажання змінюватися, ставати кращими, наше бажання пізнати волю Божу. Без цього ми не зможемо сприймати слова Всевишнього.

Так відбувається і в матеріальному світі. Згадаймо історію вдови і пророка Еліші з другої книги Мелахім і слова, які він їй сказав у 3 вірші: «Піди і попроси собі посудин на стороні; посудин порожніх (набери) чимало в усіх сусідів твоїх». Таким чином, достаток олії, якою була благословенна вдова, залежав від тих посудин, які вона змогла зібрати. З одного боку, благословення було чудесним; з другого боку, благословення обмежувалося посудинами для олії, про що ми читаємо там же, в 6 вірші: «І було, коли наповнені були посудини, вона сказала синові своєму: подай мені ще посудину. Але він сказав їй: немає більше посудин. І перестала (литися) олія». Безконечна Тора, яку можна безконечно вивчати, її мудрість безконечної глибини сприймається нами (і тими, з ким ми спілкуємося, кого хочемо навчити Тори) відповідно до тих посудин, які в нас є.

Ми знаємо, що кажуть: «Хто має вуха, нехай почує». Кожен з нас може подивитися в дзеркало і побачити, що начебто вуха є в кожного. Чи багато ми бачили людей без вух? Але тут не про фізичні, не про матеріальні вуха, звичайно ж, ідеться. Мається на увазі готовність слухати, та сама посудина, яка готова сприймати слова Тори. Як ми користуємося своїми вухами? Чи можемо ми справді чути слова Тори? Ми можемо отримувати якусь корисну наукову або загальноосвітню інформацію, або слухати щось розважальне, щось зовсім марне для нас, якийсь білий шум у духовному світі, який відволікає нас від сприйняття істинних слів Тори. І тому постійно потрібно ставити собі запитання: скільки вух є в мене саме для вивчення Тори, для того, щоб вникати в Тору? Чи є в нас такі вуха, які чисті від усяких шумів, від усяких перешкод і які присвячені тільки слуханню Слова Божого? Наскільки наші вуха зберігаються в чистоті? Адже тільки такими вухами справді можна почути Тору. Багато говориться про чистоту погляду, про те, що не варто дивитися на якісь речі, від яких потім складно буде очистити очі й мозок. Але й вуха теж треба мити, треба тримати вуха в чистоті, в готовності сприймати Тору. І це важливе питання, яке кожен може поставити самому собі: чи є в мене чисті, вільні вуха, посудина для сприйняття Тори?

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також главу Ваетханан, бесіду про завіти, книгу коментарів до Дварім і тижневі глави Тори.