Кі-Таво

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчати тижневу главу Кі Таво і читатимемо з 1 вірша 26 розділу книги Дварім.

Слово лаше́вет означає сидіти, селитися, жити осілим життям, справді осісти, закріпитися. Як і в російській мові, слова осілий і сидіти пов'язані з одним і тим самим коренем, йуд-шін-бет. Тому людина, що сидить, – це іш йоше́в.

Тобто кожна людина, у якої є плоди від п'яти видів дерев, приходить у свій сад і бачить: ось фінікові плоди з'явилися на першій пальмі, ось інжир з'явився на першій смоковниці і так далі. Вона позначає гілку з першими плодами, потім, коли вони дозрівають, кладе їх у кошик і несе в місце, яке Всевишній обрав. Сьогодні ми знаємо, що це Єрусалим. Ця заповідь тут визначена мало не як найперша, яку людині належить виконати, коли вона оселиться в країні. І ми читаємо, що в кожному з перших двох віршів повторюється: яку Господь, Бог твій, дав тобі. Щоразу, хоч який би великий урожай ми не зібрали, хоч які б великі гранати, інжир, маслини, фініки ми не виростили у себе в саду, ми повинні пам'ятати: це те, що нам дає Господь. І тому не я виростив, а Господь дав мені це в країні, яку теж Господь мені дав. І вся ця заповідь – пам'ятання про віру, віру в те, що все, що я отримую, дає мені Господь.

Це ще й сповідання віри когена, ми можемо сказати: «Ми віруємо так само, як і коген». У кожної людини є якісь свої шляхи віри. Дуже часто це є причиною для відокремлення. Ми розходимося в думках, коли буде вознесіння церкви, як відбуватиметься воскресіння мертвих, як буде те чи інше, коли буде те чи інше. Іноді це дрібниці, іноді це важливі речі, але це те, що нас розділяє. У такому розділенні неможливо прийти до когена. Якщо ти хочеш прийти до Всевишнього, якого представляє коген, ти повинен прийти до нього і сказати: «Я прийшов, я говорю з твоїм Богом – не з нашим, не з моїм, з твоїм», тобто: «Я приймаю твою віру».

Ось такий незвичайний початок вірша. Перекладають це часто так: «Арамеєць хотів погубити батька мого», і пов'язують це з Лаваном, який хотів погубити Яакова, ось так от, мовляв, завуальований тут Лаван. Це цілком легітимне розуміння, воно дуже поширене. Є ще одне розуміння, яке мені ближче: «Бродячим арамейцем був батько мій». Праотці наші були ідолослужителями, вони були бродячими арамеями, і Аврагам бродив по землі, яка лише народу його буде дана у спадщину.

Людина, яка приходить і постає перед когеном, можливо, багато-багато-багато поколінь потому, і каже когенові: «Це – твій Бог», тим самим об'єднується не лише з когеном, а з історією народу, хоча вона не була рабом, і не була в Єгипті, і ніколи не працювала на тяжких роботах. Усе це переживання встає в ній, піднімається з її духовного генокоду, і вона відчуває це переживання, хоча, здавалося б, подія ця святкова. Ми принесли перші плоди до храму, все чудово, але ми згадуємо, як нам було тяжко, на які наші страждання відгукнувся Господь.

Я вже не раз говорив про цей вираз, він означає землю, яка готова до обробітку, яка тільки й чекає, щоб її обробили.

Тобто людина повинна прийти з початками плодів, згадати, що це все не її, що сама вона походить з якихось безрідних рабів, що спускалася вона в сам Єгипет, була там поневолена і принижена, Господь її спас, і ось тепер вона приносить перші плоди. Тут не історія народу, хоча й народу теж. Тут особиста історія, біографія кожної людини. Можна було б розповісти по-іншому: «Я ріс, опановував сільськогосподарське ремесло, навчався в сільгоспакадемії, вивів особливий сорт інжиру, особливий сорт маслини, особливий сорт граната, фініка, виростив фініки завбільшки з кулак і ось я їх приніс, ось мої досягнення!» Але людина каже: «Моєї участі тут – нуль. Мене Господь узяв, вивів, дав мені, а я тільки приніс. Я тільки послушник у всій цій схемі, я тільки приніс плоди, жодної іншої участі не було». Не було я виростив, я поливав, я доглядав, я плекав – нічого цього не було.

Коли ми усвідомлюватимемо, що це не наші особисті досягнення, а те, що дав нам Всевишній, тоді ми по-справжньому радітимемо тому, що з нами відбувається, і не ми одні, а й левити, про яких ми подбаємо, і приходько серед нас. Ми навіть радіти самостійно не повинні, ми не можемо влаштувати якусь вечірку перших плодів, на яку ми нікого не покличемо, бо це наш сад, а ви стійте подалі. Так не вийде.

З 12 вірша читаємо іншу тему, іншу, але близьку.

Це так звана маасе́р ані́ (десятина бідного), яку в третій рік роздають жебракам, бо третій рік – це особливий рік.

Тобто в мене не залишилося нічого, що належить Богу, я все роздав за призначенням.

Можна було так сказати: «Чорний день настав, час тяжкий, поїм-но я з десятини». Але ні, я цього не робив.

І, можливо, бачачи чуже горе, я можу сказати: «Ну, візьміть ось це на ноші, на якийсь одяг, на якісь потреби». Це одне з розумінь. Зрозуміло, мова не про те, що я взяв якісь гранати чи маслини і зробив з них похоронний одяг. Але я міг подумати, що раз ця родина потребує, продам-но я свої плоди з десятини і куплю їм на похоронні потреби. Але й цього я не робив, ось про що я тут заявляю. Інше розуміння має тут на увазі ідолів, під мертвими розуміють ідолів. Але я думаю, що перший варіант більше підходить.

Зверніть увагу: відокремила людина свої десятини і сказала: «Я все чесно робив. Я чинив за словом Твоїм, не відступав від слова Твого. Усе виконав, усім роздав, усім допоміг». І далі можна було б сказати: «Тепер благослови мене! Обери мене! Дай мені!» Ні. Тут людина каже: «Благослови свій народ, благослови цю землю. Ти благословиш народ – ти благословиш і мене», людина не виділяє себе.

Є закони Бога – установлення для взаємин усередині громади, між людьми. Є закони стосунків людини і Бога. Є закони, за якими потрібно розв'язувати різні проблеми. І для кожного з них є свої терміни. Є заповіді Божі, веління – те, чого Всевишній хоче від нас. Усе це в цілісності, всю волю Всевишнього щодо нас ми будемо виконувати.

Слово сеґула́ дуже складне для перекладу, аналога йому в російській мові насправді немає. Перекладають це як скарбниця. Від того самого кореня, са́мех-ґі́мел-ла́мед, слово лесаґе́ль (набувати властивостей, набувати якостей, приводити у відповідність); месуґа́ль – здатний зробити ту чи іншу справу. Тобто ам (народ) сеґула́ – це народ, який набуватиме, перетворюватиметься в якості Всевишнього. Тобто ти будеш Моїм народом-скарбницею, народом сеґула́, ти перетворюватимешся на праведний народ, який житиме за божественними законами.

Тобто не дати, не наділити народ якимись надлюдськими властивостями, щоб народ був вищим за всіх, а призначити його на високу посаду.

Для багатьох, звісно, дуже страшно і дивно звучить фраза, що Господь поставив, підніс Ізраїль над усіма народами. Але це подібно до ролі служителя або когена, який поставлений над, щоб служити. Таким було від початку призначення Ізраїля – доносити божественну звістку до всіх народів. Господь обирає будь-кого з нас, незалежно від національності, і той, хто приєднується до Божого народу, так, підноситься, піднімається. Але піднімається для того, щоб згори світити, щоб піднімати інших: не відштовхувати, не пускаючи нагору, а подавати руку, простягати руку тим, хто хоче піднятися. Це дуже велика різниця, дуже важлива відмінність і це треба пам'ятати.

Тут закінчується 26 розділ, і ми перейдемо до розділу 27.

Тобто, щойно ти ввійдеш у країну, твій шлях буде до гори Ейваль, де ти поставиш жертовник, візьмеш камені, побілиш їх і напишеш на них усі слова цієї Тори. Що означає усі слова цієї Тори? Є коментатори, які кажуть: «Усю, усю Тору, Моше, напиши, та ще й сімдесятьма мовами». Важко собі уявити грандіозність цього проєкту і його здійснення. Інші коментатори кажуть: «Те, що буде написано далі в цьому розділі, ось ці благословення і прокляття». Треті коментатори кажуть, що написати треба Десятислів'я.

Незрозуміло, що саме треба було написати. Жертовник, який поставив Єгошуа бен Нун, слава Богу, зберігся до наших днів. Його, щоправда, довелося закопати, коли цю територію передали палестинській автономії. Щоб уникнути наруги, цей жертовник закопали назад так само, як розкопали. Але коли знайшовся жертовник, камені з написами не були знайдені, і важко уявити собі, що на них було написано, неможливо це відновити.

Меїр Бар-Ілан каже, що написане могло бути подібним до написаного на мезузі, яка кріпиться на одвірки дверей: «І напиши це на одвірках дому свого», тобто саму заповідь і написали на мезузі. Меїр Бар-Ілан каже, що, скоріш за все, і на каменях жертовника на горі Ейваль були написані ці вірші і, можливо, продовження цього розділу. Цей варіант найімовірніший, хоча сперечатися можна нескінченно, оскільки остаточної відповіді ні в кого немає.

Гора Ейваль розташована в районі Шхема, приблизно там, де значно пізніше Єшуа Машиах зустріне самарянку; там, звідки, власне, почалася подорож народу Ізраїля в особі Йосефа до Єгипту і де Йосеф буде похований. Дуже знакова точка для того, щоб повернутися в неї і підтвердити укладений договір. Ще раз, всенародно, уже в країні Ізраїля (щоб ніхто не казав, що це було там, у минулому) підтвердити прийняття заповідей. Підтвердити договір уже не в пустелі Синай, а повторити його всенародно, в самій країні Ізраїля, в кінцевому пункті призначення народу Ізраїля. І можна сказати, що Шхем символізує цей самий пункт призначення.

А ми повернемося до наших каменів.

Ми пам'ятаємо про жертву шламі́м (мирну жертву), що її їдять і когени, і ніби жертовник (Всевишній), і той, хто її приносить. А в чому причина для свята? Сорокарічний шлях народу Ізраїля з Єгипту в країну Ізраїля, незважаючи на всі перипетії, на всі складнощі, на всі падіння низько і падіння ще нижче, на всі пробивання дна, на бунти, повстання, революції і контрреволюції – незважаючи на все це, шлях народу Ізраїля в країну Ізраїля, операція з повернення народу Ізраїля в країну Ізраїля переможно завершена. Завершення сорокарічного шляху – це грандіозна причина для свята.

І тут теж незрозуміло: на підставі цих слів багато хто каже, що йдеться про те, щоб написати сімдесятьма мовами. Є багато мідрашів, які називають універсалістськими мідрашами. Є така течія в юдаїзмі, такі вчителі, які весь час навчали, що Тора дана для всіх народів, що вона завжди так призначалася і вона вже одразу давалася сімдесятьма мовами; тому ця заповідь – заповідь записати її сімдесятьма мовами. І, можливо, воно так. Але тут також може означати: «Напиши це великими літерами, так, щоб це було ясно, так, щоб це читалося».

Тут знову відбувається щось дивовижне: Моше, який знає, що він не ввійде в країну Ізраїля, дає вказівки щодо церемонії, щодо події, яка відбудеться в країні Ізраїля, і описує її з географічною точністю, зі знанням географії країни Ізраїля, наче він може уявити собі, як це відбудеться, наче він там і перебуває. І дає народові Ізраїля вказівки щодо того, як народ знову прийме на себе заповіді, проголосить ще раз прийняття на себе заповідей, по суті, вже без Моше. Це відбуватиметься без його участі, але він дає вказівки, отже, його вчення, його керівництво, його наставництво і розкриватиметься в усій цій церемонії, в усій цій події.

Усі вони сини Рахелі і Леї, сини Праматерів, а не рабинь. Є ще й Ре'увен, який теж із синів Праматерів, про нього трохи пізніше піде окрема розмова.

Зверніть увагу, яка обережна Тора у своїй мові. Не написано проклинати народ Ізраїля, тобто Тора не поєднує ці два слова: прокляття і народ, як у попередньому вірші – благословляти народ.

Хоча зібрався весь народ, звернення йде до кожної людини, так, щоб кожен чув. І кожен відповідає – в цьому разі сам бере на себе ці заповіді, бере на себе зобов'язання.

Тобто навіть естетично красива, приголомшлива своєю пишнотою статуя якоїсь Артеміди Ефеської – мерзота для Господа. Навіть якщо ця людина зробить цю статую, цього ідола, красивого чи ні, і не виставить його напоказ.

І весь народ бере на себе, що якщо хтось так зробить, то він отримає прокляття.

Складніша для розуміння заповідь. Ідеться про того, хто відсуває межі, пересуває паркани, відбирає територію, вторгається в приватне життя або заважає заробітку. Замість конкуренції просто відбиває заробіток, ми говорили про цю заповідь. Наприклад, людина має невелику перукарню в невеликому містечку, і це її годує. Прийшла інша людина і намагається відбити в неї цей заробіток, відкрити ще одну перукарню. Зрозуміло, що в такому місті тільки одна працюватиме, тому не можна відкривати другу, не можна забирати в людини її прожиток, порушувати її межі. Проклята людина, яка так робить. Це стосується не тільки поля, з якого людина заробляє, а й території, на якій людина заробляє.

Ідеться не тільки про сліпого. Якщо до вас у дім прийшла прибирати жінка і ви залишили пачку стодоларових купюр (дай Боже, щоб вони у вас були) з тим, щоб її спокусити, то ви теж збиваєте сліпого з дороги. Якщо людина була залежна від алкоголю, не треба перед нею пити вино. Ну і так далі. Треба утримуватися від того, щоб плутати людину в тому місці, де вона слабка, де вона ще залежна, де вона немічна. Люди, які вже зцілені, повинні пам'ятати: десь я ще всередині алкоголік, десь мене ще можна зі шляху збити. І так буває, і треба бути обережним. У когось зцілення відбувається остаточно і безповоротно, а про когось треба ще піклуватися, треба виявляти турботу, щоб не спокусити нікого. Як кажуть єврейські коментатори: «Пролом у паркані приваблює злодія». Не треба будити в людині якісь її слабкості, не треба збивати з дороги сліпого.

Мабуть, минуле Ре'увена (коли він увійшов до Більги і, на думку деяких, лише переплутав її ложе, лише зім'яв її одяг, а на думку інших – буквально до неї ввійшов) вимагало, щоб нащадки коліна Ре'увена ніби покаялися в цьому, прийняли на себе цю заповідь, і тому, як вважають багато коментаторів, Ре'увен не ввійшов до групи тих, хто благословляє, попри те що він син Праматері.

Можна розуміти це у вузькому сенсі: проклятий той, хто тихо, потай б'є свою дружину, б'є якихось залежних від нього людей, просто б'є когось. У ширшому розумінні, як тлумачать зазвичай, ідеться і про лихослів'я. Кажучи за спиною щось, шепочучи за спиною щось, ми тим самим ніби б'ємо людину приховано і потрапляємо під прокляття, про яке тут сказано.

Ідеться тут не про найманого вбивцю, а про того, хто викривлює суд. Хоча, звісно, і до найманого вбивці теж можна віднести. Не можна вбивати заради грошей, не можна заради якоїсь вигоди прирікати людину на смерть. Суддя, який узяв хабар, щоб засудити людину до смерті, теж кілер свого роду.

Як коментує Раші, у цьому полягає вся Тора – у цих словах, у цих принципах. Приймаючи це, людина бере на себе всю Тору. І, хто її не дотримується, той потрапить під прокляття – це підсумок усіх-усіх-усіх цих заповідей. Хто порушив одну з цих заповідей, той уже порушив усю Тору. І весь народ скаже: «Амен!»

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Кі-Таво і сьогодні будемо читати 28 розділ книги Дварім.

Після сорока років мандрів народ стоїть на порозі входження в країну Ізраїля. З тих людей, які вийшли з Єгипту сорок років тому, практично нікого не залишилося в живих, як і клявся Всевишній. Не залишилося тих людей, які стояли на горі Синай і слухали заповіді Тори. І важливо ще раз озвучити народові, в чому полягає завіт, у чому полягає суть стосунків між народом і Всевишнім, нагадати про благословення і прокляття, які пов'язані з цим завітом. І весь наш 28 розділ (а це буде довгий розділ, і розмова в нас буде довга) буде присвячений благословенням і прокляттям у завіті зі Всевишнім. І ми почнемо, як завжди, з 1 вірша.

Зверніть увагу, що Моше тут говорить з народом Ізраїля в однині, з народом як єдиним цілим, увесь народ являє собою одне тіло. Якщо хтось один не слухає, це впливає на всіх. Якщо хтось один праведник, його праведність впливає на всіх. Як у будь-якому цілісному тілі хвороба одного органа може впливати на інші органи, так само відбувається і в народі Ізраїля.

Що означає поставить тебе вище за народи землі? Тобто ти будеш впливати на всі події у світі, від твого стану будуть залежати всі світові події.

Тобі не доведеться нічого додатково робити, крім як слухатися Всевишнього, щоб тебе спіткали, наздогнали ці благословення. Саме це добро, самі благословення будуть за тобою гнатися і наздоженуть тебе.

Тобто благословенна твоя торгівля, благословенна твоя промисловість, твоє ремісництво – все, що робиться в місті, буде благословенним. І в сільському господарстві будуть благословенні плоди землі, овочі, фрукти – щедрий і заможний край.

У тебе будуть народжуватися гарні, здорові, розумні діти, майже з вищою освітою. В усьому ти будеш процвітати: і в землеробстві, і в тваринництві – скрізь буде на тобі благословення.

Тобто і фрукти, і злаки – все в тебе буде в достатку. Будуть благословенні і кошичок, куди ти кладеш фрукти, і діжа, кадка, в якій ти робиш тісто.

І коли ти вирушаєш у поле, коли ти вирушаєш на роботу, ти благословенний. І коли ти повертаєшся, ти теж благословенний: не треба боятися йти через парк без дога (як у відомій пісні групи Наутілус), ти під захистом. Чому так?

Можна так перекласти російською мовою: будуть кидатися вороги врозтіч від переляку, настільки сильним буде їхнє сум'яття перед тобою. І ти будеш жити на землі безпечно, бо вороги твої будуть боятися тебе.

Усе, що б ти не робив, будь-яке твоє починання буде благословенним. Благословення – це як електрика для електропилки, як попутний вітер для корабля, тобто під'єднання до джерела сили, яка діє і посилює все, що ми робимо. Усе, що ми робимо, прискорюється, покращується, наповнюється і так далі. Благословення (браха́) – це приєднання, прикріплення до Джерела.

Для всіх народів світу буде очевидно, що ім'я Господнє наречене на тобі. Згадайте ситуацію з Йосефом. Йосеф у Єгипті перебуває в ситуації, скажімо так, не дуже приємній. Він – у в'язниці за неправдивим звинуваченням, але не всі знають, що він там за неправдивим звинуваченням. Це раб, який потрапив до в'язниці в країні полону. Здавалося б, гірше нікуди. Але язичники, які його оточують, бачать, що Господь з ним. Присутність Господа може бути явною в усіх ситуаціях. І коли є благословення, рясність, багатство, надлишок, достаток, якщо ми живемо в щедрій, багатій країні, хтось може зазіхнути на наше багатство і захоче нас завоювати. Але народи будуть боятися, бо побачать Боже благословення, Божу охорону на народі Ізраїля.

Взагалі, сільське господарство країни Ізраїля так влаштоване, що воно залежить від дощу. У нас немає розливу Нілу, немає жодних запасів води, і все залежить від того, чи пошле Всевишній у кожен конкретний рік потрібний дощ у потрібний час. На самому початку, коли посіви ще слабкі, сильний дощ може їх убити, тому всякому дощу визначено свій час. Тут Господь каже: «Я пошлю дощ вчасно». Дощ – це лише приклад. Усякі події, які потрібні тобі для твого процвітання, будуть відбуватися в потрібний час.

Знаєте, у кожної країни є державний борг: країна, коли в неї є нестача бюджету або коли є якісь проблеми з експортом та імпортом, опиняється в боргах. Царство Ізраїльське, благословенне Всевишнім, не матиме державного боргу, навпаки, інші народи будуть винні цьому царству. Це ще один символ процвітання.

Ти будеш серед впливових у світі, а не серед тих, хто піддається впливу. Ти не будеш країною третього світу, ти будеш передовою, провідною країною – якщо будеш пам'ятати ці заповіді, пам'ятати їхнє правильне розуміння і старатися їх дотримуватися.

Це благословення, які ми отримуємо, якщо дотримуємося всіх заповідей. Але неможливо дотриматися всіх заповідей жодній людині: якщо ти не жінка, у тебе немає заповіді відлічувати чисті дні; якщо ти не чоловік, у тебе немає заповіді обрізання. Але тут важливо не розривати «тканину» заповідей, вони мають бути всі. Тому твоя дружина зберігає сімейну чистоту, ти зберігаєш обрізання, кожен робить те, що йому належить. У кого немає баранів, той не дає десятину з худоби, у кого є – той дає. Кожен зберігає те, що йому належить, і ніхто не розриває контекст, бо Тора не шведський стіл. Ми не можемо підійти і, як із фуршетного столу, взяти те, що хочемо, а те, що не хочемо, залишити, тому постійно повторюється: усі заповіді.

Отже, до 14 вірша включно ми читали про благословення, які Всевишній дає, якщо дотримуватися Його заповідей. Але є в цього і зворотний бік.

Знову – і наздоженуть (вегісігу́ха), як і щодо благословень. Можна щось неохайно робити, десь відхилятися від норми, десь у чомусь неправильно чинити, щоб тебе наздогнали прокляття. Але якщо ти не слухаєшся Господа, Бога твого, то, навіть коли у своєму ремеслі, у своєму бізнесі ти ніби правильні програми вибираєш, правильні моделі, все правильно робиш, прокляття тебе наздоженуть так само. Треба, мабуть, ще раз нагадати, що Моше говорить це в другій особі однини: ти, тебе, тобто весь народ.

Буває так, що народжується, наприклад, хвора дитина, або важко народити, або ще якісь подібні ситуації. І є такий підхід (це треба пам'ятати, адже ми не все розуміємо), що, можливо, якась людина бере на себе страждання за неправедність усього народу, бере участь у стражданнях народу. Можливо, у тебе така висока душа, у тебе стільки сил, що тобі довірили цю хвору дитину, довірили, щоб вона в тебе народилася, такий підхід теж можливий. Уявіть, скільки б людей приходило до Праматері Сари і говорили б їй: «Чому це ти не можеш народити? Давай перевіримо твої справи. Де ти тут потрапила під прокляття?» Але не все і не завжди пояснюється якимись особистими гріхами. І Моше говорить до всього народу як до єдиного цілого, де всі певною мірою відповідають одне за одного. І якщо народ іде шляхами неправедними, то й праведник у народі теж може страждати. Це треба пам'ятати. Ми не завжди розуміємо шляхи Всевишнього, і не завжди в Нього все чорне і біле, як нам здається.

Отже, незалежно від того, як поводиться людина, наскільки якісно вона намагається працювати, сіяти, жати, будувати, робити горщики, її наздоганяє прокляття, якщо немає праведності. І що тоді?

Уся твоя промисловість, усе, чим би ти не займався в місті: торгівля, бізнес, ремесло – все прокляте. Усе твоє сільське господарство – прокляте. Прокляття, наче зустрічний вітер, дме тобі назустріч, заважає тобі просуватися.

У слова ару́р (проклятий) є синонім, дієслово лекале́ль (клала́ – прокляття), і від того ж кореня, куф-ла́мед-ла́мед, походить дієслово легакель (полегшувати), тобто це позбавляє тебе ваги, позбавляє тебе сили. Жодне твоє зусилля не може спрацювати, тому що ти легкий, немає в тебе ваги, щоб це зусилля здійснити.

І з фруктами, овочами і злаками нічого в тебе не вийде – все буде прокляте.

Діти будуть хворобливі, проблемні в тебе, і приплід у худоби – все прокляте.

І повертаючись з роботи, і йдучи на роботу, ти почуватимешся погано, відчуватимеш над собою небезпеку, почуватимешся про́клятим. І це справді небезпечно. Чому?

Тебе будуть в усьому переслідувати прокляття, не просто відсутність допомоги згори, а навіть протидія згори. Якщо в будь-якій справі є три учасники: той, хто діє, те, чим він діє, і Всевишній, то тут протидія буде з усіх трьох боків, і на тебе самого Всевишній нашле сум'яття, коли ти не знаєш, що робити, і ти не справляєшся. І поле твоє якимось чином буде теж зіпсоване: то миша, то посуха, то ще щось.

Тобто Господь приліпить, прикріпить до тебе мор так, що жодні вакцини, антибіотики і мийні засоби не допоможуть. Зверніть увагу: про землю тут не сказано яку Господь, Бог Твій, дав тобі. Коли ти не слухаєшся Всевишнього, ти живеш у країні Ізраїля на свій страх і ризик.

Ми не знаємо деяких хвороб, які тут згадуються, не можемо знати, що означають ці слова. Але ми можемо побачити, що йдеться про захворювання всіх етіологій, наче всі хвороботворні сили, мікроби, інфекції та інше – все об'єдналося проти людини. Меч, рука людська, і вітер, рука природи, – все-все-все спрямоване проти людини про́клятої, спрямоване на її загибель.

Тобто ні з неба, ні від землі не буде допомоги для вирощування овочів і фруктів: земля не буде родючою, і небо не приноситиме дощу.

Замість води, яка дає життя, з небес спускатиметься прах – символ смерті, символ умирання.

Тут, звісно, повторюється те, що в першій частині розділу ми читали як благословення, але вони можуть перетворитися на прокляття. Той самий Господь, який благословляє, може й проклясти. І вже Ізраїль буде кидатися врозтіч від ворогів своїх.

І всі будуть говорити: «Ну, не дай Боже бути як Ізраїль», як у нас сьогодні говорять про Сомалі чи Зімбабве. Подібне жахливе ім'я може собі заробити Ізраїль, якщо не буде слухатися голосу небес.

Тобто навіть зусиллям волі, зусиллям серця ти не зможеш розібратися ні в чому. Не тільки будеш у сум'ятті, а й не зможеш сказати собі: «Так, заспокойся, подумай». Це не діятиме, буде повне сум'яття.

Людину сліпу всі можуть обдурити, надурити, перехитрити. І, звісно, знаходяться люди, які заступаються, якщо бачать це, але за тебе не заступиться ніхто.

Тут є дуже цікаве явище. Якщо хтось читає єврейський текст, то бачить, що за грубішим словом їшґале́на (будеш злягатися) стоїть у дужках слово їшкаве́на (будеш возлягати). Слова не замінюють у буквальному сенсі, викреслюючи одне і вписуючи інше, але за тим словом, яке хочуть замінити, ставлять те слово, на яке хочуть замінити, так заведено в тексті. Деякі слова уникають читати публічно в синагозі, і тому замість різкішого їшґале́на (будеш злягатися) ми читаємо під час публічного читання в синагозі їшкаве́на (будеш возлягати).

Тут наводяться (якщо ми згадаємо) ті самі три причини, з яких людина навіть не йде на війну: нова дружина, новий дім і новий виноградник, три радості, які звільняють людину від військової служби. І тут людина буде позбавлена їх. Навіть там, де, здавалося б, є особливий промисел, особливий захист Всевишнього, він не працюватиме.

Треба сказати, що ці прокляття збуваються з наростанням. Якщо ти не опам'ятовуєшся, не робиш тшуву́ на одному етапі, то й прокляття наздоганяють тебе щоразу дедалі серйозніші.

Традиція каже, що Всевишній ніколи не дає випробувань, яких людина не зможе витримати, на які в неї не вистачить сил. Але тут інша ситуація – ситуація, коли Всевишній ополчується на людину. Якщо зазвичай ми кажемо: «Всевишній ніколи не завдає удару, якщо перед тим не дав ліків», то тут страждання будуть настільки сильними, а лице Всевишнього настільки приховане, що людина не зможе цього витримати. І все це, вся ця реальність зводитиме її з розуму.

Спочатку на колінах, потім і на стегнах і так далі з наростанням, поки ти весь не вкриєшся цими невиліковними виразками. Якою нещасною може бути людина, яку проклинає Всевишній, як глибоко можна зануритися в це!

Ти не просто житимеш у вигнанні, але Господь влаштує так, що ти станеш притчею во язицех і народи світу говоритимуть про тебе: «А ось подивіться на цих євреїв, подивіться на цей Ізраїль!»)

На самому початку переліку проклять ми говорили, що поле не дасть плоду. Але, виявляється, може бути ще гірше, коли поле дає плоди, і ти над ними трудишся, і ти їх чекаєш, але ти не удостоюєшся поїсти цих плодів, тому що все поїдає сарана.

Навіть у своїй країні ти втрачатимеш панування, і приходьки візьмуть над тобою владу.

Навіть уже не у світі, а у своїй країні, на власній землі (але не на тій землі, яку дав тобі Господь), на яку ти прийшов, де ти вже самостійно живеш, не дотримуючись заповідей – там ти будеш хвостом, будеш у підпорядкуванні в чужого народу.

Тобто ти віддав перевагу не такому достатку, який Господь тобі пообіцяв. Ти відмовився від заповідей, відмовився від тієї радості, яка супроводжує служіння Всевишньому, кинувся невідомо куди і потрапив під прокляття.

Сусідні народи бачать тебе постійно. Коли ми бачимо одне одного, дуже важко ворогувати, важко ворогувати із сусідом. Всевишній пошле інший народ, з іншого краю, з іншого кінця землі, народ, з яким немає жодної культурної спільності, мови якого ти не будеш розуміти, культура якого буде зовсім іншою.

Як ти жив у цій країні, не покладаючись на Всевишнього? Ти покладався на високі стіни і міцні укріплення. І Всевишній приведе народ здалеку, який облягатиме тебе і зруйнує ці стіни. Ти повинен згадати, що це Господь дав тобі землю. Господь починає діяти і Своєю владою приведе ворога здалеку. Покарання стає вже не просто страшним, а жахливим.

У другій книзі Мелахім, у 6 розділі, є страшна історія про двох жінок, коли одна сказала іншій: «Давай сьогодні з'їмо твою дитину, а завтра мою». І ця жінка приходить скаржитися царю, кажучи: «Ми з'їли вчора мою дитину, а сьогодні вона свою сховала». Страшна історія. Є дуже багато історій і в Талмуді, і в історичних книгах про те, що таке справді відбувалося серед народу Ізраїля.

Навіть твоя інтелігенція бачитиме в ближніх дармоїдів, конкурентів у боротьбі за шматок хліба. Через усю цю нужду сім'ї пересваряться.

Тобто ти не тільки їстимеш синів своїх і дочок своїх, але їстимеш їх, так би мовити, наодинці, сховавшись під ковдрою, і боятимешся, що ближні твої змусять тебе поділитися з ними.

Навіть зніжена, розпещена жінка, яка взагалі не звикла до будь-якої нужди, мати родини, буде зло озиратися на немовлят, на своїх грудних діточок і на своїх дорослих дітей з думкою про те, що вона може з'їсти їх у нужді, дивитиметься на них як на їжу під час облоги і нужди, коли тіснить, примушує ворог.

Тора тут ще раз каже, що всі ці прокляття приходять на народ Ізраїля внаслідок непокори Всевишньому, внаслідок неслухняності Торі.

Цей вірш – добрий приклад показати, що Всевишній більший за Тору, Всевишній не керується якимось списком, не діє так, як написано. Він більший за написане, Він – Творець, Він – Законодавець. І Він більший за закон, тому, коли Всевишній милує, це теж належить пам'ятати. І не треба говорити: «Цього не можна просити, тому що це не написано. Чому ти просиш те, що не написано?» Ми можемо просити про милість понад написане, Всевишній не підпорядкований Торі, немає над Ним жодного закону, Він вільний милувати, і милість Його повік. Так само, як і прокляття може бути не записане в Торі, так само й милістю, не записаною в цій книзі, Він може помилувати. Це треба пам'ятати. І давайте ставити акцент на милості, коли ми звертаємося до Всевишнього.

Квінтесенція ґалуту (вигнання) з країни і віддалення від Всевишнього – страх, туга і безнадійність. Ось те, що Господь дасть тобі серед негостинних, можна сказати, народів.

Весь час ти житимеш у невизначеності. Скільки разів єврейський народ, який жив спокійно в якійсь землі, був вигнаний з насиджених місць, скільки разів доводилося змінювати місце проживання, як часто євреї переїжджали з місця на місце! На самому початку 30-х років минулого століття, до приходу Гітлера до влади, євреї Німеччини вважали, що Німеччина – це найкраще місце для життя євреїв. Як усе в одну мить перевернулося…

Така поведінка в людини, яка ніяк не радіє життю, яка не рада тому, що народилася. Це поведінка раба, людини, яка займається небажаною справою, живе серед небажаних людей, у якої немає жодного щастя, жодного очікування, крім того, щоб рішуче сказати: «Коли ж нарешті помру?!», не дай Бог. Доводилося бачити народові, звісно, страшні речі.

Тобто в трюмах, як полонених, поверне тебе Господь до Єгипту. І якщо вже ти розірвеш завіт, то в кінці, в кінці розриву, в найстрашнішому кінці шляху ти повернешся в те рабство, з якого вийшов. І не хвалися тим, що Господь тебе вивів, тебе обрав, тебе поставив, призначив тебе для благословень, тому що, розриваючи цей завіт, деградуючи все більше і більше, ти можеш опуститися на рівень набагато гірший, ніж той, з якого ти починав: повернутися до Єгипту, але зовсім на інших умовах. І буде такий надлишок єврейських рабів на ринку, що ніхто не захоче їх купувати.

Таке страшне попередження: якщо ти не послухаєшся голосу Всевишнього, то не тільки благословення Всевишнього можна позбавитися. Часто питають: «Чи можна втратити спасіння? Чи можна втратити вихід з Єгипту?» Вихід з Єгипту можна втратити, можна повернутися туди не на машині часу, а на кораблях, які везуть рабів.

І закінчується наша глава словами:

Це не заміщення одного завіту іншим, жоден завіт не скасовується, усі завіти зі Всевишнім вічні. Але, оскільки змінився народ, оскільки народ готується до входження в землю, Всевишній оновлює завіт з Ізраїлем, завіт ще раз проговорюють. Страшні прокляття і сильні благословення. Потрібно зосередитися на служінні Всевишньому і спробувати удостоїтися саме благословення.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Кі-Таво. Ми читатимемо зовсім невеликий уривок, усього 8 віршів, але вони дуже складні й багатозначні. Отже, Моше зібрав народ Ізраїля перед самим входом у країну Ізраїля, для того щоб оновити завіт, і на цьому зібранні Моше нагадує народові ті благословення, які будуть його переслідувати, справді переслідувати, якщо він слухатиметься голосу Божого, шукатиме волі Божої в кожній конкретній ситуації і житиме за Торою. Не треба буде робити нічого особливого, щоб отримувати благословення. Це не означає, що взагалі нічого не треба буде робити. Всевишній буде благословляти діла рук твоїх, отже, ручками попрацювати все-таки доведеться. І можна застосовувати раціоналізаторство чи ще щось подібне, старатися якомога сильніше, сильніше і ще сильніше, це важливо в ділах рук наших. Але благословення ми отримуємо через послух Всевишньому.

Те саме і з прокляттями. Якщо людина не слухатиметься голосу Бога, не житиме за Торою, то хоч як старанно вона працювала б, хоч як рано вона вставала б, хоч як пізно вона лягала б, її наздоженуть прокляття. Мене часто запитують, і я думаю, важливо тут на це питання відповісти: чому проклять більше, ніж благословень, чому прокляття докладніше описані? За всі ті роки, що люди зверталися до мене з різними питаннями, ніхто жодного разу не прийшов до мене і не запитав: «Алексе, а чому ж мені так добре? Чому мені так щастить, чому в мене народилася здорова дитина? Чому мені так щастить і мені підвищили зарплату?» У людини не виникає питань щодо благословення. Ось щодо прокляття людина копатиметься докладніше. Така людська природа, і тому немає нічого дивного в тому, що й Всевишній у Торі дає докладніший опис проклять.

Отже, читатимемо з 1 вірша 29-го розділу нашої книги Дварім.

Ми вже читали раніше, що Моше зібрав весь Ізраїль. Чи йдеться про одне й те саме зібрання, чи все-таки (що найімовірніше, на мою думку) Моше відпустив народ, дав йому можливість пожити з тим, що вони почули, усвідомити те, що вони почули, і лише потім зібрав народ ще раз, щоб знову поговорити з народом. Отже, Моше, найпевніше, вдруге збирає народ.

З одного боку, звісно, дивно говорити ви бачили, тому що це покоління народилося в пустелі й здебільшого, за винятком кількох людей і жінок, не бачило, що відбувалося в Єгипті. Але діти разом з успадкуванням якихось зовнішніх якостей успадковують і внутрішні якості батьків, успадковують їхню родову пам'ять. Тому вони належать до народу, який це бачив. Як, наприклад, розповідається в посланні до євреїв, що сам Леві, бувши в стегнах Аврагама, дав десятину Малкі-Цедекові, царю Шалема. Так само це покоління, бувши в стегнах своїх батьків, бачило те, що Всевишній сотворив у Єгипті.

Ти все бачив через великі знамення, ти бачив силу Всевишнього, бачив, що Він чудесний. І все ж:

Ох, скільки вилилося чорнила, скільки зламано списів і скільки відлучено віруючих на ґрунті цього вірша. Давайте спробуємо розібратися: ви все це бачили, але ви не могли цього зрозуміти, тому що вам Господь не дав серця, не дав очей, не дав вух. Але якщо немає в людини серця, очей і вух, тобто якщо це «сліпоглухобезчуттєва» людина, то що з неї взяти? Як вимагати від неї розуміння чудес і знамень? І якщо не дав і не дасть народові серця, очей і вух, то про що говорити і навіщо взагалі укладати завіт?

І до цього дня теж можна розуміти по-різному. Це може бути і донині, тобто до реальної сьогоднішньої дати, або все-таки до дня, в який відбувається ця розмова. У коментаторів є обидві версії. Вираз до цього дня згадується в книзі Дварім і в інших випадках, і саме в такому контексті, що раніше не було, а сьогодні є. Сьогодні, в цей день, ви немов випускники університетського курсу в квадратних шапочках, святкові такі, готові нарешті розуміти, бачити і чути, і усвідомлювати, що Всевишній – Владика світу. До цього дня ви не були готові, саме тому я змушений був (Всевишній, звісно, змушений був) сорок років водити народ пустелею. Ми читали про це в нашій книзі (8:2–5): «Пам'ятай увесь шлях, яким вів тебе Господь, Бог твій, уже сорок років пустелею, щоб упокорити тебе, випробувати тебе, щоб дізнатися, що в серці своєму будеш берегти заповіді Його. Він упокорював тебе, і морив тебе голодом, і живив тебе маном, якого не знав ти і не знали Отці твої, щоб дати тобі зрозуміти, тобто щоб навчити тебе, що не хлібом одним живе людина, а всім тим, що виходить з уст Господа, живе людина. Одяг твій не зношувався на тобі, і нога твоя не пухла ось уже сорок років. І пізнай у серці своєму: як наставляє людина сина свого, так Господь, Бог твій, наставляє тебе».

Сорок років тебе Господь готував до того, щоб ти усвідомив це в серці своєму. І Моше урочисто говорить про закінчення сорокарічного курсу навчання. Нарешті ми вивчилися, нарешті ми можемо усвідомлювати і розуміти. Звісно ж, ми й раніше бачили, що Всевишній творить чудеса, що Всевишній може розгромити армію Єгипту, дати воду в пустелі, і ще багато чого. Але сьогодні, за підсумками цих сорока років, ми побачили, що Всевишній не просто Бог чудес, у Нього є задум і Він цей задум здійснює: привести народ у країну, привести народ до певного духовного рівня, виправити, дати народові цю землю. Тобто Всевишній не тільки Всесильний Бог і Бог чудес, а й Той, Хто має план і щодо народу Ізраїля, і щодо всієї світобудови. Це те, що треба було зрозуміти в цій сорокарічній школі. Це те, що Бог не давав зрозуміти до цього дня.

І ще одне дуже важливе питання: що означає Бог не давав зрозуміти? Якщо саме Бог, як ми читаємо і далі, дає інструменти для розуміння, дає в серце інструменти для розуміння, то тоді знову-таки що питати з людей? Якщо не дав мені, Алексові, Бог здатності літати, немає в мене крил, то хто ж може вимагати від мене крил? Якщо Бог не дав мені здатності бачити якесь випромінювання чи чути якісь звуки, то як я можу давати відповідь за те, що я не бачу цього випромінювання і не чую цих звуків? І тут відповідь така: якщо я хочу цього, то я починаю цього вчитися; Всевишній навчає мене, дає це розуміння. Моя свобода волі в тому, що в мене виникає бажання зрозуміти, хто Господар цього світу, і моє зусилля народжує відповідь, Всевишній дає мені інструменти для розуміння цього. Минуло сорок років, і народ нарешті закінчив цей курс.

Чи залежить усе від людини чи від Всевишнього? Звісно ж, усе залежить від мого рішення і від моєї волі. Всевишній не інсталює в мене насильно жодних знань і жодних вірувань, інакше б це зайняло набагато менше сорока років.

Чого ще важливого ми можемо навчитися з цього вірша? Не всі одкровення даються відразу: є ситуації, коли одкровення потребує попередньої підготовки. Тому після одкровення Тори можливе ще одкровення Машиаха. І юдейський мідраш каже, що Тора цього світу – ніщо порівняно з Торою Машиаха. Чому не можна було відразу дати Тору Машиаха? Тому що потрібна підготовка, людство має бути підготовлене до того, що Тора буде розкрита. Чому хтось не прийняв Машиаха? Народ, який бачив чудеса, не прийняв знамення, тому що для певних цілей Господь до цього дня не дав, можливо, серця, очей і вух, щоб зрозуміти. Це все таємниця, і ми, звісно, тільки припускаємо.

Отже, як Господь виховував, як Він навчав тебе?

Добре це чи погано? Уявіть собі дівчину, жінку, яка прийшла в магазин і купила собі сукню. І вона сидить на ній чудово, ну просто лялечка вона в ній. І продавчиня каже їй: «Мила, цю сукню сорок років будеш носити не зносити, сорок років будеш носити не знімаючи. Будеш повнішати – вона буде повнішати разом з тобою, будеш худнути – вона буде худнути разом з тобою; сорок років тобі судилося проходити в цій сукні». Чомусь мені здається, що більшість жінок відмовляться. Не хочеться в наш час ходити за модою вісімдесятих. Чому я кажу про жінок? Тому що про себе можу сказати, що, якби одежі мої не старіли, не брудніли, я б, може, їх і не міняв. Немає в мене щодо цього якихось претензій, а дівчата влаштовані по-іншому. Тому коли сказано, що одежа твоя не старіла, то це не стільки вияв турботи, скільки навчання. Ти розумієш, що ти житимеш так, що від тебе нічого не залежить, що все в руках Всевишнього, що Він – Першопричина всього, зокрема й одяг від Нього.

Ми читали у 8 розділі, що і нога твоя не пухла. Чомусь коментатори кажуть, що опухання, набрякання ноги пов'язане з ходінням босоніж. Я не знаю, я бачив набряклі ноги і у взутті, але якщо припустити так, то подальший розвиток цієї ідеї в коментаторів у тому, що левити багато ходили босоніж під час храмового служіння, а решта людей ходили у взутті. Але можна сказати, що й нога не набрякала, і взуття не зношувалося. Одне одному не суперечить. Всевишній виховував таким чином розуміння, що все в цьому світі, абсолютно все, залежить тільки від Нього.

І знову повернімося до 8 розділу. Коли ми їмо хліб, то нам здається, що це хліб нас насичує, що він розщеплюється в шлунку, виходять калорії, якісь речовини, які дають нам життя. Тора каже: ні, не калорії тебе насичують, не калорії тобі дають життя, а те саме Слово, яке сказав Всевишній: «Нехай проростить земля плід, насіння», ось де корінь хліба. Сила – у Слові Божому, яка через хліб дає тобі їжу. Щоб ти зрозумів, коли будеш їсти хліб, що їжа – це не сам хліб, а Слово Боже. Чому ти це зрозумієш? Тому що ти сорок років учився в цій небесній школі. Мудреці кажуть: «Не зрозуміти учневі вчителя менше, ніж за сорок років». Сорок років навчання – добрий строк, щоб зрозумів ти, що живить тебе не хліб, не вино, не м'ясо: все, що навколо тебе, – це Всевишній.

І 5 вірш продовжує цю ж думку.

У простому сенсі, в сенсі найзвичайнішої їжі – ви не їли те, що самі виростили, і не пили те, що самі виростили, тобто не трудилися для того, щоб їсти й пити. Все, що у вас було, давав вам Всевишній. Ну, якщо вже тут згадані хліб і вино, треба сказати про хліб і вино. Коли ми приносимо хліб і вино перед Всевишнім, коли ми згадуємо про Машиаха над хлібом і вином, коли якийсь завіт укладається з хлібом і вином (наприклад, під час зустрічі Малкі-Цедека і Аврагама), то в цю мить ми свідчимо, що і хліб, і вино – це вияв Всевишнього в цьому світі. Це те, що нам тільки здається їжею і питвом, що нам тільки здається витвором нашої праці, а насправді це те, що дав нам Всевишній.

І весь цей сорокарічний курс навчання з відривом від матеріального світу як джерела прожитку був потрібен для того, щоб ви побачили, що трохи вище є зовсім інший світ із зовсім іншим джерелом прожитку. І ти зрозумієш те, що вже було сказано: коли ти щось робиш, то не важливо, наскільки понад свої зусилля ти робиш, тому що ти отримуєш благословення за послух Всевишньому. Звісно, це не означає, що не треба працювати сумлінно, сумлінність теж частина предстояння перед Всевишнім. Це означає, що ми докладаємо старань у міру своїх сил, у міру своїх здібностей, а благословення наздоганяють нас самі.

Ось вам свідчення того, що система, як казав Кіт Матроскін із мультфільму, – «Ура, запрацювала!» І ось вам плоди цієї роботи.

Слово таскі́лу (від дієслова легаскіль, мати успіх) вживається в тому ж контексті, що й у Єшаягу (52:13): «Ось, мати успіх буде (яскі́ль) раб Мій».

Успіх будь-якої справи, благословення будь-якої справи залежить від того, наскільки ми засвоїмо цей урок. Урок про те, що не праця у фізичному світі є основою прожитку, а послух Творцеві є основою того, що дає нам прожиток, що дає нам існування, що дає нам життя.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

В 11 вірші 26 розділу нашої книги Дварім ми читаємо: «І радій усьому добру, яке дав Господь, Бог твій, тобі і дому твоєму, ти, і левит, і приходько, який серед тебе». Тора дає нам заповідь: радіти всьому добру, що в нас є. Знаю багатьох людей, у яких є все, і вони не радіють, не виходить радіти. Знаю людей, які збирають багатий урожай і не можуть йому радіти – немає в душі радості. І справді, виникає питання: як можна заповідати людині радість? Як можна заповідати людині відчувати якусь емоцію?

 А в 28 розділі, в 47 вірші, ми читаємо, що прокляття приходять за те, що ти не служив Господу, Богу твоєму, у радості. Уявіть собі, що якийсь чоловік прокидається вранці, вмивається, йде на кухню і бачить, що там звідки не візьмись лежить плитка його улюбленого білого шоколаду з малиною. І він радіє, заварює собі смачний чай або смачну каву, сідає їсти цей шоколад. Радіє першому шматочку, другому шматочку, а потім просто їсть. Радість потихеньку йде.

Тепер уявіть собі іншу ситуацію. Той самий чоловік встав, знайшов плитку шоколаду, а поруч із нею записка: «Люблю тебе, ти найдорожча для мене людина. Нехай у тебе буде гарний день» і підпис: син, дочка, дружина, сестра, мама. Наскільки ж ця записка дасть радість бі́льшу, ніж сам шоколад!

І Тора каже нам на самому початку 26 розділу: «І буде, коли ти прийдеш у землю, яку Господь, Бог твій, дає тобі в частку, і заволодієш нею, і оселишся в ній, то візьми з перших плодів землі, яку ти отримаєш, від землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі, поклади в кошик і піди на місце, яке обере Господь, Бог твій, щоб перебувало там ім'я Його. І приходь до когена в ті дні, і скажи йому: «Заявляю я нині Господу, Богу твоєму, що я ввійшов у землю, про яку Господь клявся Отцям нашим дати її». І візьме коген кошик з руки твоєї, і поставить його перед жертовником Господа, Бога твого. А ти проголоси, скажи перед Господом, Богом твоїм: «Арамеєм-скитальцем був батько мій, і спустився в Єгипет, і проживав там з нечисленними людьми, і став народом сильним, великим і численним. Але зле чинили з нами єгиптяни і утискали нас, і покладали на нас роботу тяжку. І заволали ми до Господа, Бога Отців наших, і почув Господь голос наш, і побачив біду нашу, і труди наші, і гноблення наше. І вивів нас Господь з Єгипту рукою міцною, сильною, м'язом простягнутим, і знаком, і знаменням, і великими чудесами. І привів нас на місце це, і дав нам землю цю, що тече молоком і медом. А тепер ось я приніс перші плоди, які дав мені Господь!» І постав це перед Господом твоїм, і поклонися перед Господом твоїм».

У цьому може бути і велика таємниця. Коли ми бачимо ці плоди, бачимо плоди своїх рук, бачимо цю шоколадку, то ми бачимо і записку Всевишнього поруч із цим. У цій записці – вся історія єврейського народу, обітниці, які були в Аврагама, в Іцхака, в Яакова. Вони мали тільки обітниці, а ми маємо можливість побачити плоди цієї землі. У них була обітниця – у мене є плоди. Ця записка від Того, Хто був зі мною весь цей час упродовж усієї моєї історії. І коли я бачу якийсь плід свого життя, бачу щось, що в мене є, щось, чим мене Господь благословив – я можу радіти всьому добру, яке мені дав Господь, Бог мій. Не тому, що я здобув своїми руками тяжкою і непосильною працею, ні, а тому, що Господь дав мені. Не плодам я радію, а тій записці, в нашому випадку – Торі, яка до цих плодів додана. Я радію тому, що це вияв Господньої турботи про мене, Господньої любові до мене. Я радію благословенню мого улюбленого і Люблячого Бога. Це приносить мені радість, це вчить мене радіти.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також бесіду про благословення і прокляття в Дварім 28, бесіду про завіти, книгу коментарів до Дварім і тижневі глави Тори.