Кі-Теце

З Божою допомогою ми з вами починаємо вивчати тижневу главу Кі Теце і читатимемо з 10 вірша 21 розділу книги Дварім.

Наша тижнева глава починається з дивовижної історії, яку важко перетравити, важко сприйняти, тому вона породила багато різних коментарів. І для того, щоб розібратися в ній, ми спробуємо подивитися на неї під різними кутами, запропонувати різні прочитання, класичні й менш класичні.

Отже, почнемо з 10 вірша 21 розділу:

Класичний коментар говорить тут досить страшну річ: лакахта́ леха́ ле'іша́ (взяв собі за дружину) означає оволодів нею силоміць. Прямо на місці, охоплений пристрастю, неприкаяний, змучений дорогою, не обласканий, втомлений, запилений, озлоблений єврейський солдат опустився до того, що, керований своїм злим началом, побачив жінку, не втримався і зґвалтував її. Це класичне прочитання того, що сталося.

Тобто ти не можеш просто кинути її на місці злочину, залишити там, де ти її зґвалтував. Це не те саме, як це зазвичай бувало за часів воєн. Зґвалтування під час війни, насправді, було природним явищем не лише в ті, давні часи, коли давалася Тора, а й за часів, скажімо, Чингісхана, який не просто любив ґвалтувати полонянок, а любив ґвалтувати їх на очах у їхніх батьків і братів, тим самим принижуючи людей довкола і прославляючи свою владу (як йому це здавалося). Настільки це було поширено, що багато істориків кажуть, що третина населення Середньої Азії сьогодні – це нащадки Чингісхана.

Сьогодні, у XXI столітті, є в Ізраїлі така дівчина-соціолог, Таль Ніцан. Вона написала цілу дослідницьку роботу на тему: «Чому ізраїльські солдати не ґвалтують палестинських жінок?» Здавалося б, це чудово, я особисто цим пишаюся. І я вважаю, що ізраїльські солдати не ґвалтують палестинських жінок, тому що їх добре виховали. Я виховав свого сина так, що щодо жінки треба бути делікатним, ввічливим, м'яким. І, сподіваюся, що в серці його і думці такого не виникне. Але Таль Ніцан, звісно, вважає себе розумнішою за всіх і каже: «Та це тому, що наші ізраїльські солдати палестинок і за людей не вважають». Дегуманізація в них повна, а так би вони, звісно, ґвалтували – настільки сильна ця ідея в головах людей. І ось Тора говорить (за класичним коментарем): якщо чоловік зґвалтував жінку, він не кидає її.

Гоління голови в сусідніх з Ізраїлем народів означало жалобу за померлим. Для євреїв це заборонено. Але тут ми надаємо жінці свободу чинити за її звичаями. Вона може обрити свою голову на знак жалоби. Що означає і зробила нігті свої не дуже зрозуміло, можливо, підрізала свої нігті.

Та сукня, в якій її взяли в полон, сукня полону свого, яку, можливо, вона довго не могла переодягнути, в якій вона блукала різними місцями, як це буває з полонянками, можливо, десь надірвана, можливо, забруднена сукня – на що вона може її поміняти? На те, що ти їй даси. Тобто ти їй повинен дати одяг, щоб вона могла зняти з себе сукню свого полону. А якщо ти входиш до неї після жалоби, то вона стає твоєю дружиною. Все. Це шлюб.

Але є й інший варіант: подивившись на неї, поживши мирним життям, подивившись на дівчат свого народу, відпочивши від війни, змивши з себе пил, можливо, ти вже не захочеш цю коротко обстрижену жінку. Як тоді бути? Може, просто вигнати її або продати?

Слово шила́хта, (дієслово лешале́ах, висилати) щодо жінки означає дати їй розлучний лист, тобто відправити її на якихось офіційних підставах, з якимось прожитком, з якимись правами.

Тобто ми зараз дотримуємося класичного прочитання: якщо чоловік, так сталося, зґвалтував жінку, він приводить її додому, придивляється до неї, поки вона приходить до тями після травми полону і смерті своїх близьких. І потім, якщо вона йому не подобається, він може її відпустити, розлучитися з нею, як з дружиною, але не може її продати за гроші, не може обернути її в рабство, тому що він, так би мовити, ініта́ (мучив її) ось цим становищем, ось цією ситуацією, упокорив її, образив її, змучив її. Слово ініта́ можна зрозуміти по-різному.

Отже, класичний коментар говорить: «Тора бере до уваги зле начало людини». Це трапляється не лише тут. Наприклад, є інструкції, як вчинити людині, яка вкрала, людині, яка якимось чином згрішила, є інструкція, як повернутися. У 19 розділі ми читали про те, що Тора дає захист від кровного месника, не втручаючись у саму заборону кровної помсти, хоча кровна помста аж ніяк Торою не схвалюється. І класичні коментатори кажуть: «На війні як на війні, все буває, і Тора на це зважає». Дуже важко, з погляду етики Тори, з погляду моралі Тори, сприймається це тлумачення. Якщо перечитати текст, то можна побачити, що й з погляду прочитання тексту це тлумачення сприймається непросто.

Давайте перечитаємо історію спочатку: коли ти вийдеш на війну проти ворогів твоїх, і дасть Господь, Бог твій, їх у руки твої, і серед полонянок ти побачив жінку прекрасну на вигляд. Якщо читати уважно, стежачи за кожним словом, то можна побачити, що йдеться не про запал бою, не про якісь пристрасті на вулицях окупованого міста. Найімовірніше, йдеться про те, що Всевишній уже дав перемогу, і народ уже зібрав усіх полонених, і відбувається поділ здобичі. І якийсь вояка, якийсь воїн дивиться, підбирає свою частку з трофеїв і каже: «Ось цю жінку я хочу взяти за дружину» – не в рабині, не в служниці, а за дружину. Як взяти за дружину чужоземку? Як узагалі з цим бути? Як подбати і про її права теж, оскільки ми не Чингісхани? А доля її і так уже незавидна, чи буде вона твоєю рабинею, чи твоєю дружиною. І тоді Тора каже: «Якщо ти хочеш її взяти, якщо ти хочеш взяти цю полонянку собі за дружину, то дотримайся всіх цих умов, дай їй час для скорботи за своїми батьками, щоб це не було наругою чи блюзнірством щодо її близьких, як це було заведено. Стався до неї як до людини, дай їй звикнути до цієї нової ситуації. А якщо після цього ти її не захочеш, то й тоді стався до неї як до людини і відішли її, але не продавай її».

А чому раптом (за такого прочитання) чоловік може захотіти продати жінку, яку він хотів узяти за дружину? Чому чоловік захоче продати свою дружину? Тому що скаже: «А я ж міг її в рабині взяти! Все, я передумав, будеш рабинею, і тепер я тебе продам». Ні. Якщо ти змусив її пройти через ці перипетії, якщо ти змусив її готуватися вийти за тебе заміж, то не маєш права її продавати чи перетворювати на рабиню. Ти відповідаєш за свої слова. Мені особисто таке прочитання ближче. І ця версія не вигадана мною, вона досить давня і трапляється в суперечці рабинів в Єрусалимському Талмуді. Ця версія прочитання тексту найбільш ясна і зрозуміла для мене.

Але є ще версія. Народ Ізраїля дуже довгий час жив у ґалуті, у вигнанні – в Європі, Африці, Азії. У маленьких містечках і у великих містах переслідувані (або просто нелюбі) євреї і гадати не могли про те, що колись вони кудись вийдуть на війну і ділитимуть здобич. Цього не було в картині світу, зникло з картини світу разом із думками про єврейську державу. Так – мрії, мрії і молитви, але все-таки такого не було як переживання. І на цій підставі народилося хасидське розуміння, що тут війна – це війна зі злим началом, жінка прекрасна на вигляд – це якийсь гріх, спокуса. І на цьому ґрунті розгалузилися різні коментарі, які говорять про якісь техніки війни з є́цер гара (злим началом), які Тора тут нібито описує. Це справа добра – шукати якісь нові грані тлумачення і переносити їх у духовний світ. Але я залишаю цю версію за дужками, тому що ми більше зосереджуємося на простому сенсі Тори і на тому, чого він нас навчає.

З 15 вірша починається інша тема, яка може бути пов'язана з першою темою, розпочатою в 10 вірші. Першу тему можна зрозуміти так: «Навіщо тобі цей головний біль, який називається дружина-іноплемінниця? У тебе може скластися така ситуація, що серед твоїх дружин (а тут явно посилання на багатоженство) буде не дуже добрий клімат».

Слово ненавидимая тут не варто розуміти в тому різкому значенні, в якому воно звучить у російській мові. Ненавиджу я її – дуже жорстоке, сильне слово. Слово сену'а́ можна зрозуміти як менш улюблена, зневажувана. Одну жінку любить, а друга – взагалі незрозуміло, навіщо вона тут.

Знову ситуація, яка за сучасними мірками здається неймовірною. Якщо навіть якийсь чоловік двоєженець, навіщо йому брати за дружину жінку, яку він ненавидить?

Ну, по-перше, може виявитися так, що першу дружину нав'язали батьки або одружився через якісь родинні зобов'язання, щоб подбати про молоду дівчину, яка залишилася без опіки. І дуже багато різних причин, через які чоловік одружився з нелюбою жінкою. По-друге, можливо, не до кінця пізнав, а коли пізнав ближче, незлюбив. Словом, не варто одружуватися з двома жінками, нічого доброго з цього не вийде, але людство вчиться цьому дуже повільно.

Але ось проблема: первісток народився в нелюбої, і як тепер бути зі спадщиною?

Ми знаємо, що первісток отримує подвійну частку. Вважається, що тіло людини ніби збирає в собі, накопичує в собі сили для народження першої дитини. Якщо, скажімо, до народження першої дитини минає вісімнадцять-дев'ятнадцять років життя чоловіка, то між першою і другою дитиною може минути п'ять-шість років, і сили нерівні. Первісток – початок сили людини. Принаймні такий підхід до тлумачення існував.

Якщо ми влаштували в суспільстві неупереджений суд, який не дивиться на обличчя і судить за справедливістю, то в мікрокосмі, в маленькій клітинці суспільства, яка називається сім'я, нехай навіть у ній дві дружини, теж має бути справедливість. І особиста прихильність батька родини, коли він займається справою суддівською і розподіляє спадщину, не відіграє жодної ролі: первісток є первісток. Любиш ти його маму чи не любиш, до справи не має стосунку, неупередженість – вона і в сімейному житті неупередженість.

З 18 вірша починається ще одна історія:

І на підставі цього свідчення:

Незважаючи на те що цей син ще нічого не зробив, він просто неслухняний, але його неможливо виховати. Так, він не слухається батьків, не приймає настанов. Тора говорить: «Його треба умертвити». Коментатори зазначають: «Це дивовижна ситуація, коли дитина, син, людина умертвляється не за минуле, а за майбутнє». Щоб не дати йому накоїти справ, які може накоїти людина, що не сприймає виховання, що бунтує проти батька й матері, щоб він не згрішив у майбутньому.

Щоб не згрішив у майбутньому – це до питання, яке люблять ставити, філософського питання: «Чи вб'єте ви маленького Гітлера?» Тора тут говорить, що – так, принаймні в простому прочитанні вірша. Рабини сперечаються на цю тему і кажуть (багато хто каже), що це взагалі суто теоретична історія і немає сина настільки неслухняного, щоб застосувати до нього це правило. Це правило ніколи не застосовувалося, це чиста теорія. Але є один учитель, який каже: «А я сидів на могилі такого товариша і знаю, що так воно й було».

Остання історія нашого 21 розділу:

І тут ще одна традиція, за якою вже страчену людину вішали на дереві для демонстрації: «Так буде з кожним, дивіться і лякайтеся». Але це залякування має знати міру, і про це Тора говорить, що це має бути для повчання, але не для знущання над тілом.

Цей вірш використовується і в Новому Завіті щодо Єшуа Машиаха, який поніс прокляття. Чому так? Про що взагалі тут ідеться? Будь-яка людина, яким би лиходієм вона не була, як людина, як тіло людське носить у собі образ Божий, сотворена за образом і подобою Божою. Коли відбувається якась неповага до тіла людини, її вішають на дереві справді як покарану, як прокляту. Однак, як людина нечиста до вечора, так і тіло прокляте до вечора. Коли настає вечір, це вже не тіло злочинця, це вже не злочинець, який щось скоїв. Це тіло, яке сотворене за образом і подобою Божою. Уже немає того злочинця і немає сенсу, щоб він далі висів, бо це буде вже не повчанням для інших, а знущанням над тілом – прокляття образу Божого. І повішення (як можна сказати в нашому середовищі) – це зневага образу Божого, це робить землю нечистою. Апостол застосовує ці слова до Єшуа Машиаха: не можна, щоб образ Божий був зневажений. Через цю зневагу Машиах узяв на себе прокляття.

Усе це, як будь-який нечистий суд, нечисті взаємини в суспільстві, призводить до того, що оскверняється земля. Коли ми виставляємо напоказ лиходія, виставляємо його на ніч, коли він уже висить там не для того, щоб сповістити всіх про те, що його страчено, а, можливо, ніби для помсти, для задоволення якоїсь потреби в зловтісі, земля тим самим оскверняється. І несправедливе ставлення до жінки оскверняє землю. І неслухняний син, який не піддається вихованню, оскверняє землю. І Тора говорить: «Не оскверняй своєї землі».

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Кі Теце і читатимемо 22 розділ книги Дварім. Наша глава торкається кількох різних тем, і починається вона із заповіді, яка івритом називається гашава́т аведа́ (повернення загубленого).

Давайте почитаємо з 1 вірша.

Про що тут ідеться? Ми зустрічаємо на вулиці, в дорозі вівцю, бика, знаходимо якусь річ і можемо сказати: «А це не моя справа. У якогось бідолахи вівця загубилася, у якогось сіромахи бичок загубився. Ну… хай змилується над ним Господь!» Тора говорить: «Ні, так не вийде». І ти повинен насамперед сказати: «Гей, Хаїме! Хаїме! Чуєш?! У тебе вівця відстала від стада!» і допомогти йому повернути цю вівцю. А якщо Хаїма поруч немає?

Знайшовся бичок, знайшлася овечка, знайшовся гаманець, знайшлася шпилька – будь-що, але ти не знаєш, чиє це. Ти повинен узяти цього бичка, цю овечку або цю річ і оголосити про те, що ти щось знайшов. Отже, людина, яка знайшла бика або вівцю свого ближнього, бере їх до себе в дім. Якщо це бичок або овечка, то зрозуміло, що їхнє утримання теж коштує грошей, і з плином часу може статися так, що утримання цього бичка коштує вже дорожче, ніж він сам. Тому, якщо це бик, якщо це тварина, яка може працювати, її використовують на роботі. Можна використовувати знайденого бика у своєму господарстві, тим самим він окупає витрати на себе. Якщо це курочка, курча або щось подібне, можна продати і повернути твоєму братові, твоєму ближньому гроші, щоб він нічого не втратив і тобі ця заповідь не коштувала б надто багато.

Тобто ми повинні взяти знайдену річ і, за правилами, оголосити, дати знати, що ми її знайшли. Як це зазвичай робиться? Кажуть: така й така сім'я(скажімо, сім'я Штайн)знайшла мобільний телефон і поверне його тому, хто загубив, хто назве його прикмети. Зателефонує людина і скаже: «Це я загубив телефон». Її запитають: «А який це був телефон? Де ти його загубив?» І, якщо людина правильно опише цю річ, їй її треба повернути.

Привчають до цієї заповіді з дитинства. Я часто розповідаю про те, що в Єрусалимі можна побачити оголошення: «Знайшлася шпилечка», «Знайшлася гумочка для волосся». І це не тому, що хтось справді сумуватиме через втрату гумочки. Це для того, щоб виховувати дітей, щоб привчати їх до цієї заповіді.

Є багато цікавих аспектів у цієї заповіді. Наприклад, що робити, якщо ви знайшли пакет із покупками, а в цьому пакеті лежить палка ковбаси? Ви не знаєте, хто її загубив, знайшли на автобусній зупинці. З одного боку, треба її повернути, з іншого боку, є таке поняття як людина у відчаї. Якщо людина загубила десь пакет із ковбасою, вона значно швидше змириться з втратою, ніж якщо людина загубила, скажімо, золоту каблучку. Каблучку вона довго шукатиме, а ковбасу людина піде й купить іншу (є якийсь час, після якого продукт псується). Якщо це продукт, що псується, і ви не можете його нескінченно зберігати, то, можна сказати, через певний час ви можете вже й не шукати тієї людини, яка загубила цей продукт. Є такий час, який називається часом відчаю.

Був час, коли моїй сім'ї допомагав гуманітарний фонд в одному з міст на півдні Ізраїлю. Це виражалося в тому, що щочетверга ввечері нам приносили велику коробку з їжею, зокрема дві заморожені курки. Кінець тижня, і якось так вийшло, що нас не було в місті, ми приїхали через тиждень. Нам зателефонувала сусідка, принесла коробку з їжею і дві заморожені курки з морозилки. Добрий приклад дотримання заповіді повернення загубленого.

Є випадки, коли людина одразу ж впадає у відчай, і тому, коли ти щось знайшов, можна це не повертати. Наприклад, коли ти знайшов щось у річці. Пам'ятаєте Таню, яка плаче, бо впустила в річку м'ячик? Він, звісно, не потоне, але течією його віднесе. І якщо він метрів за сімсот або за півтора кілометра нижче за течією опиниться в Антона, то Антон не повинен оголошувати, що він знайшов м'ячик, бо вважається, що те, що впало в річку, пропало, і людина вже цього й не шукає. І є дуже багато різних правил щодо застосування цієї заповіді, але вона дуже важлива.

Мудреці тлумачили так, що є випадки, коли немає обов'язку повертати загублене. Наприклад, якщо ви знайшли певну суму грошей. У грошей, у монет начебто немає конкретних прикмет – звісно, якщо вони не в гаманці, якщо вони не в якомусь упізнаваному згортку і так далі. Можна, звісно, перебрати купюри й подивитися, чи немає там папірця, записки. І я зустрічав учнів, які це робили й знаходили того, кому потрібно повернути ці гроші. Але, в принципі, мудреці тлумачили так, що якщо знайшов гроші, то це твої гроші.

З цього приводу є дуже цікавий уривок у Талмуді, коли рабі Йоханан каже: «Єрусалим був зруйнований за те, що в ньому судили судом Тори». Учні запитують: «А якими судами було судити в Єрусалимі: законом Хаммурапі? КК РФ? За яким законом можна було судити в Єрусалимі? Чого ви чекали?» І він каже: «Не було милості, яка б підносилася над законом». Схоже на історію людини, яка загубила гроші на ринку, а інша людина знайшла їх. Той, хто загубив, плаче і каже: «Ти ж знаєш, що це мої гроші. Поверни мені їх! Мені не буде чим годувати дітей». Це сьогодні в усіх є пластикові картки і не всі возять із собою готівку, а в ті часи людина могла взяти з собою всі свої гроші. І тут той, хто знайшов, каже: «Ну, за законом це мої гроші, я тобі їх не віддам». І ось через цю прив'язаність до букви закону, коли треба було б учинити за милістю (за словами рабі Йоханана), був зруйнований Єрусалим.

Є ще один дуже важливий і цікавий аспект у цієї заповіді – аспект духовний. Може загубитися людина, сам твій брат може виявитися загубленим, тому легаші́в (повертати), лашу́в (повертатися) – це дієслова, які пов'язані зі словом тшува́. І брата, саму загублену душу, теж можна і треба повертати Господареві, Створителеві; повертати братові його мир з Богом. І в духовному плані це теж може і повинно працювати.

Ось така дивовижна заповідь. Дуже багато про неї всього написано, дуже багато цікавих деталей є в цьому. Скажімо, одна моя знайома жінка проводить удома заняття для батьків із дітьми. Періодично трапляється, що хтось забув светр, хтось – кофту, і знайти того, хто забув, не виходить, не вдається. Ви знаєте, у неї є мішки з речами, які вона зберігає, якщо раптом хтось прийде й вимагатиме. Ось такі от кумедні казуси теж трапляються.

Тобто допоможи і своєму братові, і тварині свого брата. Потрібно допомогти ослові чи волові піднятися, чи падають вони під вантажем, чи відбувається з ними щось інше (це стосується і брата, який застряг на автомобілі в дорозі). Дбай про майно свого брата так, як ти хотів би, щоб дбали про твоє майно.

Начебто зрозумілий вірш, він каже так: «Чоловік повинен одягатися в чоловічий одяг, жінка – в жіночий». Початковий смисл у тому, щоб чоловік не перевдягався в жінку, не прокрадався в середовище жінок для якихось розпусних, не дуже благочестивих або дуже неблагочестивих цілей. Те саме і щодо жінки. Цю заповідь сильно розширили, можливо, десь і перебільшено. Сьогодні є види одягу, скажімо, жіночі штани, які чоловік нізащо в житті не вдягне. Видно, що це рожеві зі стразиками штанці, і застібаються вони як жіночі, і начебто це жіночий одяг. Проте багато людей ставлять для себе такий рівень праведності, що кажуть: сестра не повинна це вдягати, бо все одно штани – це одяг чоловіка (попри те, що в ті часи шаровари були жіночим одягом). Часи змінюються, не змінюється бажання поставити жінку в суворі рамки. Я навіть не буду це обговорювати.

Так чи інакше, початково заповідь має два можливі тлумачення. Перше (те, про що я сказав) – коли чоловік прокрадається в жіноче середовище або коли жінка прокрадається до чоловіків, це вже порушення межі, порушення особистого простору, адже це образа щодо тих, серед кого вона (він) опиняється. Другий можливий варіант тлумачення – магічний, коли якийсь чарівник або волхв уявляв себе якоюсь людиною, Кедорлаомером чи Сосіпатром, і, перебуваючи в цій ролі, перевдягався в жіноче вбрання, у такий спосіб намагаючись позбавити Кедорлаомера чи Сосіпатра чоловічої сили. Це магія, це далеко не всім зрозуміло, і це малоймовірний коментар. Найімовірніше, йдеться все-таки про розпусні дії, коли справді чоловік перевдягається в жінку, щоб виглядати жінкою, а жінка перевдягається в чоловіка, щоб виглядати чоловіком. Навряд чи початково ця заповідь включала таке збочення, як трансвестити чи трансгендери (чи як там ще їх називають), тобто людей, які не дуже визначилися зі своєю статтю і зараховують себе до іншої статі, люблять перевдягатися в одяг іншої статі. І все ж, звісно, всі ці явища тією самою мірою мерзота перед Всевишнім.

У сучасному ортодоксальному світі, єврейському світі, жінка в більшості громад не вдягає штанів – вдягає суворо спідницю. Це пов'язано не лише з тією забороною, про яку сказано тут, а й з тим, що не заведено, щоб під час кроків жінки рух її ніг було видно. Так жінки будували своє уявлення про скромність. І, природно, якщо хтось хоче виявити скромність у цьому питанні, хто ж може це зупинити або назвати це негідним? У жінки, яка прагне праведного життя, обирає шлях праведниці (про інших ми не говоримо), достатньо розуму і здорового глузду, щоб підібрати для себе одяг відповідно до своїх уявлень про скромність. Тому для нас, для чоловіків, краще утриматися від критики жіночого образу в одязі, бо ніде не написано, що, якщо штани сестри тебе спокушають, треба зірвати з неї штани. Написано, що треба робити щось із власними очима.

У 6 вірші – заповідь відсилання квочки від гнізда.

Не забирай собі, не знищуй усе відразу. У будь-якому місці, де ти стикаєшся з явищами природи, не знищуй усе під корінь.

Це заповідь, що дисциплінує, виховує. Зустрів ти пташенят, знайшов яйця, але якщо ти в дорозі й не страшенно голодний, то з пташенят цих «користі ані на гріш – і каструлю не наповниш, і подушку не наб'єш», як казала голубка Федотові-стрільцю. І, загалом, що з них візьмеш, з цих пташенят? З яєць користі, може, й більше, але все одно це заповідь, яка спонукає берегти природу, не знищувати все під корінь. Для чого? Для того щоб тобі було добре і продовжилися дні твої. Як повага до батьків продовжує дні, так і ця повага, дбайливе ставлення до природи, продовжує дні.

У цієї заповіді теж є багато містичних, алегоричних коментарів. Так завжди буває, коли ми стикаємося зі складною для сприйняття й розуміння заповіддю.

У країні Ізраїля будинки зазвичай будувалися з пласким дахом. На даху можна було ввечері сидіти: хтось грав у нарди, хтось вивчав Тору, хтось білизну розвішував. Дах був частиною дому, там вирувало життя. І Тора заповідає поставити огорожу на даху, щоб з нього не падали.

Коментатори кажуть: «Якщо людина впала, значить, так Всевишній їй передбачив. Люди випадково з дахів будинків не падають. Якщо якась людина впала з даху, значить, вона заслужила це якимись гріхами». І відповідь на це питання така: так, найімовірніше, так і є, людина, яка не грішна, не впаде з даху. Але чи хочеш ти, щоб ця кров була саме на тобі, щоб знаряддям страти цієї людини був твій дім? Найімовірніше, ні. І Тора каже: «Ні, не роби так».

У 9 вірші вже зовсім інша тема.

Не можна сіяти і в полі (ми говорили про це в книзі Ваїкра 19:19), і у винограднику два види рослин поруч. Знову, коли йдеться про заповіді, яких ми не дуже розуміємо, є коментатори, які кажуть: «Це просто закон. Ось так роби, і все. Так захотів Всевишній, не обов'язково нам усе розуміти». Інші коментатори намагаються зрозуміти причину і кажуть: «Можливо, якийсь вид рослин вважається таким, що приносить удачу іншому виду рослин. І можна сказати: ось це разом із цим росте чудово, тому змішаємо їх у вигляді такої сільськогосподарської магії». Треті коментатори згадують наявний переказ і кажуть: «Над кожною рослиною є ангел, який змушує її рости. А тут раптом ангели перемішаються, і буде хаос серед ангелів і повна плутанина. Не треба так робити».І ще є коментатори (мені ближче це розуміння), які кажуть: «Різні рослини різною мірою живляться водою із землі. Може так статися, що одна рослина візьме собі занадто багато вологи й не залишить другій рослині, сили будуть нерівні. Тому не треба так робити».

Ну, загалом, можна зрозуміти в тому ж ключі: не запрягай різних за силою тварин в одну упряжку, не запрягай разом коня і трепетну лань, нічого в тебе не вийде.

Ша'атне́з – тканина (і одяг з неї), виткана з ортогонально переплетених двох видів ниток, які проходять одна під одною, у цьому випадку вовна і льон. Шті (поздовжні нитки) ва'е́рев (і поперечні нитки) – інша назва для цього.

І знову з цього приводу є багато різних коментарів. Ми зупинимося на двох. Деякі кажуть: «Це пов'язано з тим, що одяг із вовни і льону – це привілей когена. Ти не вдягайся в священницький одяг, знай своє місце». Інші кажуть: «Неможливо взяти вовну, яку здобуто ніби пограбуванням тварини, взято у тварини, і змішати її з льоном, який людина виростила сама». Обидва ці коментарі, ці розуміння, на мій погляд, досить неповні. Можливо, таким був одяг ближніх язичницьких народів, це теж одна з причин.

Ось такою загадкою (і не тільки для мене) залишається 11 вірш. Ця заповідь – загадка.

Це та сама заповідь про ціціт, ті самі китиці на одязі (Бемідбар 15:38). Чому вона тут з'являється? Тому що саме щодо китиць можна сказати: ми прикріплюємо вовняні китиці до лляного одягу, це робити можна. Цей вірш іде ніби в дужках, як дозвіл так чинити.

З 13 вірша знову починається інша тема.

Щось уночі між ними таке сталося, щось йому не сподобалося, або щось усередині в нього відбулося.

Є такий наклеп, таке звинувачення, висунуте на адресу, як ми розуміємо, батьків цієї дівчинки, які погано її виховали.

Тобто малоприємні й малозрозумілі для нас у XXI столітті звичаї, коли беруть простирадла, на яких кров незайманості, і виносять їх до воріт. Тут треба розуміти, що, звісно ж, не в кожної дівчини є кров при втраті незайманості, не завжди дівоча пліва закриває вхід у піхву й розривається під час першої близькості. Є дуже багато застережень, але Тора говорить з народом, не пропонуючи йому підручник з гінекології. Тора говорить з народом, у якого є якісь конкретні розуміння, і з цими розуміннями йому Тора й дається, дається на виріст, для того щоб виховувати людей. І дуже багато з того, що ми далі прочитаємо в цій главі, здасться нам дивним, і це доводить, що Тора людей виховала.

Це могло бути не простирадло, а ще й якась комбінація, нічна сорочка, в якій вона була з чоловіком у першу ніч.

Тут стає страшно. Мені стає страшно, дівчатам, як правило, стає ще страшніше. Ну і як тут тепер жити? І для того, щоб на це питання відповісти, треба дивитися на нього очима того часу. Звісно, кожна дівчина хоче, щоб поруч із нею був коханий чоловік, люблячий і лагідний, але далеко не завжди так виходило. У нашому випадку, якби чоловік прогнав цю дівчину або відіслав її з якоїсь причини, вона опинилася б із зіпсованою репутацією. І не тільки вона, а й її сестри і брати – ті, кого захочуть узяти за дружину, ті, хто захоче одружитися; їхня репутація теж була б зіпсована. Така дівчинка ставала недоторканною, ганьбою родини, від якої дуже важко відмитися й виправдатися. Такий шлюб, коли чоловік не має права її вигнати (є умови, за якими вона може від нього піти, це трохи інші питання), дає їй повну соціальну захищеність. Навіть якщо вона втратить розум, не дай Боже, якщо вона розтовстіє, осліпне, стане інвалідом, то для неї буде соціальний захист.

І сьогодні у східних країнах, зокрема на сході СНД, у Центральній Азії, наприклад, дівчат крадуть, ґвалтують, і потім їхня ж рідня їм каже: «Ну куди ти тепер підеш? Кому ти тепер потрібна? Хто тебе візьме?». І ці жінки залишаються жити з ґвалтівниками. Це, на жаль, не рідкісне, а дуже поширене явище, і таке можна зустріти дуже часто. Уявіть собі, наскільки в той час страшно було жінці, яку залишено з сумнівною репутацією, з образою і так далі. Страшна ситуація, страшна з усіх боків. І коли ми це читаємо, маємо сказати, що – так, Тора враховує якісь вади, проблеми суспільства, але водночас Тора налаштована його виправляти. І той факт, що в XXI столітті нам це здається жахливим, уже свідчить про те, що це працює, що людство багато в чому переросло це варварське, зневажливе ставлення до жінки й справді виховалося і змінилося.

Але буває інший випадок: чоловік узяв дівчину, а вона справді виявилася не незайманою. Ми читаємо про цю ситуацію з 20 вірша.

Ну, думаю, коментувати тут… можна й не коментувати.

Тут цікаво і знову ніби так дивно, але йдеться теж про права жінки. Я про це говорив, коли ми торкалися цієї заповіді (Ваїкра 20:10). У законах Хаммурапі (давній Вавилон) і в законах Ману (давня Індія) є схожий закон, але там чоловік жінки може сказати: «Відпустіть її, я прошу її помилувати», і вона, як його майно, отримує помилування. Тут жінка – самостійна людина. Чоловік не може сказати: «Я її прощаю, не вбивайте її. Це моя річ, моя дружина: хочу прощаю, хочу не прощаю». Тут у чоловіка немає такого права. Жінка стоїть перед Всевишнім, вона самостійно відповідає за свої вчинки – щоправда, ціною життя, але різниця справді є.

Ось такий закон. Якщо дівчину ґвалтують, не дай Боже, вона має кликати на допомогу. Якщо вона не кличе на допомогу, то можна вважати, що вона згодна. Як кажуть, у дійсності все не так, як насправді. Може бути маса обставин: наприклад, цей чоловік, ґвалтівник, міг погрожувати ножем їй, або її батькам, або її молодшій сестричці. І може бути також маса інших обставин, які захищають дівчину, і вони мають бути розслідувані. Усе питання розслідування – чи опиралася вона, чи справді вона заперечувала проти цього зґвалтування.

Звісно, не можна не визнати, що протягом багатьох століть учителі були упереджені щодо жінок. Є відома історія про те, що заміжня жінка прийшла до рабі й сказала йому: «Рабі, мене зґвалтували. Як мені бути? Дозволь мене чоловікові, будь ласка». Рабі (це був рабі Єгуда) сказав їй: «Ну, ти ж зрештою отримала задоволення від цього?» Вона сказала йому: «Знаєш що, рабі, якщо в Йом Кіпур умочити палець у мед і провести тобі по губах, тобі буде солодко чи ні?» І він прийняв це як аргумент. Це розповідається як така історія про великодушність до жінок і про гідність учителів. На мій погляд, рабі Єгуду це характеризує вкрай погано, і ставлення до жінок характеризує зовсім кепськува́то (досить погано). Але ми вчимося, ми змінюємося, і те, що було дві тисячі років тому, сьогодні вже зовсім не так. Знову повторю: зміни в ставленні до жінок – це свідчення того, що світ змінюється і народ змінюється.

Отже, жінку страчують за те, що вона не кричала й не кликала на допомогу в місті.

25 вірш описує іншу ситуацію.

Навіть якщо вона й кричала, все одно не прийшов би до неї ніхто на допомогу, оскільки це поле, безлюдне місце – кричи не кричи… Таким чином дівчина виправдовується.

Знову повторю: на жаль, у ті часи репутацію жінки, яка пережила зґвалтування, було зіпсовано, її життя зруйновано. Як не крути, вона все одно вважатиметься жінкою гулящою. Це відбувалося і в пізніші часи, і завжди виникав сумнів. І, на жаль, не завжди трапляється так, що ця людина стає її чоловіком. А дуже часто було так (це й зараз відбувається), що якийсь чоловік високого стану ґвалтував простолюдинку і казав: «Ти хто така? Ти взагалі селянка, простолюдинка! Народи мені бастарда, народи мені байстрюка». І таке теж відбувається. А те, що ми бачимо тут, – це серйозний соціальний захист за мірками суспільства того часу. Це вчило людей того, що жінка має бути захищеною. І тому той рівень захисту, який сьогодні отримує жінка, – це з тієї школи. Жінку треба захищати соціально на тому рівні, до якого суспільство доросло і що в ньому дозволено. Це дуже важко сприйняти. І часто молоді, гарячі дівчата питають мене: «Як це так? Усе життя жити й дивитися в обличчя ґвалтівникові? Дивитися в обличчя людині, яка тебе зґвалтувала?» І це справді нереально зрозуміти очима людини нашої цивілізації в XXI столітті. Але, знову повторю, на Сході й донині кожна третя-четверта дівчина виходить заміж ось таким ось способом. На жаль, це сумна правда. Не всі виховані Торою. Але те, що для нас сьогодні це сприймається як жах, – результат того, що Тора нас виховала.

Ось такий складний 22 розділ книги Дварім.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Кі-Теце і будемо читати з 1 вірша 23 розділу книги Дварім.

Будь-яка жінка, яка була заміжня за батьком, заборонена для сина. Якщо вона була заміжня за батьком, вона ставала частиною плоті батька, і ввійти до неї, оголити її наготу – це як оголити наготу власного батька. І це, крий Боже, звісно, заборонено.

Ми дуже близькі з батьками. Часто ми знаємо якісь їхні слабкі місця, якісь їхні болісні ситуації в житті. Заборонено в цьому колупатися, заборонено взагалі будь-якій людині тиснути на якісь болючі місця іншого, це теж означає відкривати його наготу. Якщо ми знаємо, в чому слабкість людини, в чому її боротьба, в чому її внутрішня проблема, то не треба цього відкривати. Це правильно не тільки щодо батька, а й щодо будь-якої людини.

Тут Тора повторює закон, який раніше вже був згаданий. На те ми й кажемо, що книга Дварім (грецькою мовою Деутероно́міон, Повторений закон, російською – Второзаконие), те, що ми читаємо тут, це повтор заповідей, про які вже говорилося. Як відомо, повторення – мати навчання.

Отже, дружина батька в будь-якому разі заборонена для сина. Якісь речі, які він випадково може побачити завдяки близькості, заборонено оголювати, розкривати, і можна поширити цю заповідь, як я вже сказав, на будь-яку іншу людину.

Це інвалідність, яка не позбавляє людину будь-яких прав. Він у всьому рівний, крім одного: він не може одружитися, бо не зможе задовольнити свою дружину через свою інвалідність, а задоволення жінки – це частина шлюбного життя, частина спільного життя. Це фізичне пошкодження, яке заважає шлюбу. Є пошкодження й не фізичні, про які далі говоритиме Тора.

Мамзе́р теж не має права одружитися з ізраїльтянкою, з єврейкою (або вийти заміж за ізраїльтянина). Хто такий мамзе́р? Мамзе́р – це дитина, народжена від заміжньої жінки і мужчини, який не є її чоловіком, плід зради заміжньої жінки, і тільки цей випадок. Коли незаміжня жінка вступає в позашлюбні стосунки з кимось і народжує дитину, то, хоча цей зв'язок і є незаконним, дитина, народжена від такого зв'язку, не буде мамзе́р. У Талмуді є особлива думка, особлива думка рабі Меїра, який каже, що мамзе́р – це людина, яка народжена від нееврея і єврейки. Ця думка так і залишається особливою, вона не стає законом. А за законом, повторю, мамзе́р – це плід зради заміжньої жінки з чужим мужчиною.

Як правило, розв'язання цієї ситуації в тому (адже насправді дитина об'єктивно не винна, від якого зв'язку вона народилася, вона не вирішувала, як їй народжуватися), що мамзе́р може одружитися з прозелиткою, яка входить до спільноти Ізраїля, і ввійти разом з нею, або одружитися з відпущеною рабинею. Є юридичні розв'язання цих ситуацій, вони існують, але ми не будемо в них заглиблюватися.

Сьогодні, оскільки судді Ізраїля, рабини, не вважають себе такими, що перебувають на належному духовному рівні, вони кажуть: «Ми не судимо, не обговорюємо сьогодні цих питань». Якщо навіть приходить жінка і каже, свідчить: «Я народила цю дитину внаслідок зради, і ось ДНК-тест, а ось свідоцтво про шлюб, ось усі документи», то рабин скаже: «Ну, документи документами, а ми віримо свідченню. Чи є в тебе два кошерні свідки, що ти зачала не від чоловіка? Навіть не в тому, що ти зраджувала чоловікові, а що ти зачала не від чоловіка? Немає в тебе свідків? Ну, значить, ми не приймаємо твого свідчення». Це не небажання судити за Торою, це розуміння того, що ми перебуваємо на іншому духовному рівні. Якщо в часи дарування Тори зрада була подією надзвичайною, винятковою, сенсаційною, так би мовити, то в наші дні це стало мало не повсякденністю. Рівень суддів теж дуже змінився, і тому вчителі кажуть: «Ми не готові сьогодні так судити». Ну і, крім того, милості до дітей теж ніхто не скасовував.

Є ще умови, які не дають людині можливості вступати в шлюб з ізраїльтянами.

І щодо мамзе́ра ми теж читали про десять поколінь. Десять поколінь – це, звісно, страшенно довгий строк. Хто з нас пам'ятає своїх предків десять поколінь тому? Хто з нас може відповісти за дії своїх предків, вчинені десять поколінь тому? Думаю, далеко-далеко не всі, навряд чи взагалі хтось зможе. Я знаю своїх предків до семи поколінь тому, це теж рідкість, мені просто пощастило, так сталося, а більшість людей знають до чотирьох-п'яти поколінь тому. А тут заборона на десять поколінь, і, крім того, написано в кінці навіки. Чому ж написано і десять поколінь, і навіки? Можливо, мине чотириста-п'ятсот років від дарування Тори, і хтось скаже: «Давайте пробачимо цим моавітянам, цим амонітянам, справа минула; хто старе пом'яне, тому око геть, давайте вже їх приймати». Тора каже: «Ні, це правило діє вічно». І треба ще сказати, що амонітяни і моавітяни тут чоловіки. Ми знаємо принаймні одну жінку-моавітянку – Рут, яка ввійшла до спільноти Ізраїля, збудувала чудовий дім в Ізраїлі, стала прародителькою Давида і ввійшла до родоводу Машиаха. Це свідчить про те, що моавітянку можна до спільноти Ізраїля приймати. За що ж амонітяни і моавітяни покарані?

Тобто не питай про те, як у них справи, можна так перекласти. Це покарання для моавітян і амонітян. А далі давайте почитаємо цікаве.

Дивіться, яка дивовижна різниця. Єгиптяни кидали єврейських дітей у Ніл, убивали єврейських дітей. Моавітяни й амонітяни найняли Біл'ама, який хотів погубити євреїв духовно. Єшуа Машиах казав: «Не бійся того, хто хоче вбити твоє тіло, бійся того, хто може вбити твою душу». Покарання більше для тих, хто намагався відірвати, відвести народ Ізраїля від Всевишнього, ніж для тих, хто фізично вбивав євреїв. І єгиптян ми приймаємо вже через три покоління, а моавітян і амонітян – ніколи. Така ось різниця в підході.

З 10 вірша починається інша тема.

Нічний випадок – це полюція, мимовільне сім'явиверження. Тобто людина, яка має ритуальну нечистоту, не може перебувати в таборі. Навіть якщо це не місто, а тимчасове житло в похідних умовах, де, можливо, не завжди є можливість обмитися, очиститися, поїсти досхочу, і можна сказати: «На війні як на війні». Всевишній каже: «На війні як на війні, але є свої закони. Бережися, щоб дотримуватися ритуальної чистоти свого табору. Навіть якщо поруч немає жертовника і ніхто жертв не приноситиме, дотримуйся чистоти свого табору».

Людина повинна пройти традиційний процес очищення.

Навіть у похідних умовах, коли ми риємо окопи, ставимо намети і так далі, ми не звільняємося від того, щоб стежити за чистотою свого табору. І тому ми повинні визначити спеціальне місце, облаштувати місце, куди будуть виходити нечисті.

Знову-таки, навіть коли ми перебуваємо в польових умовах, то й ритуальної чистоти, і гігієни потрібно дотримуватися. Табір має гідно виглядати, тому що це табір Божого народу.

Мається на увазі, що, якщо до твого табору прибіг раб, якщо до тебе прибіг раб-утікач, ханаанський або тим паче раб єврейський, який утік від неєврейського господаря, то не повертай його господареві його: того, хто прийшов просити в тебе політичного притулку або статусу біженця, не утискай.

Раба, який утік до нас, попросився до нас, ми приймаємо, не видаємо його господареві, даємо йому вільно жити в нашому середовищі й не утискаємо його.

Потрібно зрозуміти це слово (кедеша́, каде́ш). Деякі розуміють це як ритуальна храмова проституція (жіноча і чоловіча), так би мовити, благодійна, на користь храму. При багатьох храмах були жінки й чоловіки, які надавали послуги сексуального характеру за пожертви до храму, і борони Боже єврею мати такий звичай.

Інший варіант прочитання цього вірша: хай у тебе не буде повії, чоловіка і жінки, які надають послуги за гроші. Знову це певним способом пов'язано з похідним табором, тому що до воїнів або з воїнами можуть ходити, так би мовити, бойові повії. Так було заведено в багатьох народів, і це заборонено. Але ширше розуміння і, на мій погляд, найправильніше розуміння цього вірша – заборона чоловічої і жіночої проституції в народі Ізраїля, тому що країна Ізраїля, громада Ізраїля має бути святою.

Якщо блудниця отримує за свої послуги овечку, баранчика, бичка, кізочку, козла, неважливо, вона не може принести в жертву те, що отримано через гріх, те, що отримано нечистим шляхом. Дуже часто у злочинців або в якихось людей, які живуть нечесно й отримують свої гроші шляхом, м'яко кажучи, не дуже праведним, є така манера, такий звичай: давати пожертви на храм, на синагогу, щоб у такий спосіб очистити своє сумління. І Тора каже тут: «Ні, неможливо принести в жертву овечку, отриману за блуд». Можна розширити це і сказати, що не можна принести до дому Господа зароблене нечистим шляхом.

А що означає ціна собаки? Пес – тварина нечиста, і, природно, самого пса до Храму принести не можна. Але можна продати собаку і виручені гроші принести до Храму. Або на виручені гроші купити баранчика і принести до Храму. Але якщо корінь нечистий, якщо в корені нечиста тварина, то, навіть обмінявши її на овечку, ми не можемо принести цю овечку до Храму. Те, що приноситься до Храму, має бути чистим у корені своєму, на самому початку своєму. Неможливо зробити ніби ґіюр, перетворити нечисту собачку на кошерну тварину, навіть через обмін її на баранчика чи вівцю. Виглядатиме ззовні начебто все чистим, але насправді це мерзота для Господа. Подбай, щоб те, що ти приносиш Господу, прийшло до тебе чистим шляхом. Саме сусідство цього вірша з попереднім дає коментаторам таке розуміння, що у 18 вірші йдеться саме про храмову проституцію. Те, що приноситься до Храму, те, що приноситься Всевишньому, має бути від початку і цілковито чистим. Ні собаки, ні блудниці в цьому ланцюжку бути не може.

Заборонено давати ближньому, давати братові гроші, їжу під відсотки, в ріст. Якщо я комусь даю п'ятдесят шекелів і кажу, щоб повернув п'ятдесят два шекелі, то виникає проблема – це гріх; так само, якщо я комусь даю пачку сосисок і кажу: повернеш дві, – це гріх; хоч би що це було, мені заборонено так чинити.

Є й інший аспект, він називається ава́к рібі́т (пил відсотків). Якщо я дав людині в борг гроші на якийсь строк, скажімо, на рік, то протягом цього року я можу подзвонити їй і сказати: «Слухай, підвези мене, будь ласка, туди-то; прибий мені, будь ласка, поличку; сходи, будь ласка, для мене на базар». Через те, що я цій людині дав гроші, що вона мені винна, я невидимим способом беру відсотки за свої гроші. Це теж заборонено. Навіть якщо я очікую, що ця людина при зустрічі буде довше трясти мені руку, ввічливіше дивитися на мене і більше всміхатися, я тим самим шукаю відсотки – це заборонено. Якщо вже ти даєш гроші, то не очікуй, що ти щось за це отримаєш.

Мішла́х яд – це професія, професійна дія, бізнес. Природно, у людини можуть бути сумніви. Гаразд, коли я даю десять шекелів чи двадцять шекелів, це погоди не робить. А якщо я раптом даю, скажімо, мільйон (якби він у мене був), я можу розсудити: «Ось, я дам йому зараз на рік, за цей час я міг би заробити. А так він пустить їх в обіг, і він заробить гроші. Чому він має заробляти на моїх грошах? І чому я маю втрачати цей заробіток?» З тими грошима, що в мене залишилися, з тим майном, що в мене залишилося, замість тих відсотків, які я міг би заробити, я отримую бонус – благословення Всевишнього. Я вірю, що Всевишній благословить мене більше, ніж я заробив би на цьому. Мої стосунки з ближнім в усіх аспектах – це завжди моє предстояння перед Всевишнім, починаючи з найпростішого. Коли я вчу своїх дітей поваги до батька, то я не для себе вчу, не мені потрібна повага, це Всевишній хоче, щоб вони мене поважали й шанували: як заповіді Божої я їх цього навчаю. І те саме й тут, з грошима в борг, те саме полюби ближнього свого, як самого себе перед Всевишнім, заради Всевишнього полюби і від Нього чекай благословення. Усі взаєморозрахунки – зі Всевишнім, не з ближнім.

Якщо ти щось пообіцяв Всевишньому, зроби це для Всевишнього, щоб на тобі не було гріха.

Не прагни складати обітниці Всевишньому. Ми не завжди знаємо, що ми зможемо реально зробити і чого не зможемо, тому краще не складати обітниць, не буде в цьому гріха. Це найкращий спосіб будувати взаємини зі Всевишнім.

Тобто те, що я пообіцяв, – це справа добровільна; мене, як кажуть, ніхто не тягнув за язик. Я сам так вирішив, і якщо вже я вирішив, я зобов'язаний виконати це перед Всевишнім.

Це означає, їж скільки завгодно, але не переїдай. Скільки тобі треба, щоб наситися, стільки й їж. Ідеться про час збирання винограду. Ти прийшов на виноградник, ти працюєш на винограднику в ближнього свого як найманий робітник, і ти можеш їсти скільки завгодно його винограду, не кладучи його у свої посудини. На полі, на винограднику їж, скільки хочеш. Не можна заборонити працівникові їсти там, де він працює. Якщо ви сортуєте помідори, розкладаєте їх по ящиках, їжте помідори скільки хочете. Якщо ви смажите шаурму, їжте її скільки хочете. Там, де ви працюєте, можна їсти – не можна брати додому, не можна брати з собою про запас. І це в тому разі, якщо ми прийшли на збирання винограду, бо сказано про свої посудини, і, отже, є посудини господаря. Якщо ми прийшли туди обкопувати або ще щось подібне робити, наприклад, будувати там парканчик, то це на нас не поширюється: ми не працюємо на збиранні винограду.

Не використовуй механізми для збирання колосків, май совість. Те, що ти збираєш для себе, роби руками, не треба механізувати цей процес. Ні зі своїми кошиками не треба приходити, ні зі своїм комбайном не треба приїжджати: що можеш зробити руками, те й роби. З другого боку, це, звісно, стосується і господаря поля, який має розуміти, що його працівники будуть у нього їсти, неможливо їх цього позбавити. Це ще один закон моралі й етики.

Тут закінчується 23 розділ, і ми продовжимо трохи читати з 24 розділу.

У цьому вірші, у цьому початку історії, вже є багато важливих для нас елементів. Насамперед причина розлучення: знайшов у ній щось нечисте. І з цього приводу є суперечка мудреців, у якій взяв участь і Єшуа Машиах. Є три основні думки: дім Шамая (Бейт-Шамай), одного з провідних учителів Ізраїля, каже: тільки перелюб може бути причиною для розлучення, тільки якщо чоловік виявив у дружині ганьбу перелюбу. Дім Гілеля (Бейт-Гілель), голови Сангедрину протягом сорока років, каже: «Навіть якщо в неї пригоріла їжа, то це вже причина сказати, що ти криворука, піду я від тебе (тобто не я від тебе, а ти від мене йди)». Деякі намагаються пом'якшити таку позицію і кажуть, що це в тому разі, якщо жінка вибрала пригоріле й поклала чоловікові, а собі взяла непригоріле, тобто це вияв неповаги. Але це такий виправдувальний, апологетичний коментар. Насправді позиція Гілеля така: ось з будь-якої причини – чи сорочка не накрохмалена або просто не випрана, чи стеля не побілена – можна розлучитися з дружиною. Є і третя, особлива думка рабі Аківи, який каже: «Навіть якщо знайшов іншу, гарнішу за неї». Тобто дружина тут взагалі ні до чого, у неї немає вади, але чоловік знайшов іншу, і можна розлучитися. Ось такі позиції були.

Треба сказати, що коли чоловік відсилає жінку, він дає їй гроші за ктубою (шлюбним контрактом), тобто вона не виходить з порожніми руками, якийсь соціальний захист вона отримує. Крім того, тут написано дав їй у руки розлучний лист. Тобто дружина має погодитися прийняти цей гет, з нею треба домовлятися, і відіслати її можна тільки на якихось умовах спільної згоди. Так само, як чоловік бере дружину за згодою, він і відіслати її може тільки за згодою. Це причина того, що в Ізраїлі є багато таких ситуацій, коли чоловік або жінка затягують процес розлучення через те, що відмовляються дати або прийняти розлучний лист. Єшуа Машиах висловився з цього приводу цілком однозначно: тільки перелюб може бути причиною для розлучення.

Отже, чоловік знайшов якусь причину відіслати свою дружину.

Тут ми стикаємося із суперечністю. Єшуа Машиах сказав, що той, хто одружується з розлученою, чинить перелюб. Цю фразу можна зрозуміти по-різному. Оскільки тут одруження з розлученою не позначене як гріх, ніяк не засуджене, можливо, ми маємо шукати дещо інше розуміння фрази Єшуа. І одне з можливих розумінь таке, що Машиах говорить про випадок, коли чоловік скаже жінці: «Ангеліно, ти заміжня за Панкратом, тому ти для мене заборонена, я не можу з тобою бути. Розлучайся зі своїм Панкратом, і я з тобою одружуся». У цьому випадку той, хто одружується з розлученою, чинить перелюб. Це одне з можливих розумінь тексту. Воно пов'язується з певними талмудичними розуміннями, з іншими коментарями. Проте це лише одне з можливих розумінь. Дуже часто чуєш, як коментатори або ті, хто отримав одкровення, кажуть: «Ось розуміння єдино правильне». Ми не завжди можемо знати, яке розуміння єдино правильне, навіть якщо воно підтверджується якоюсь традицією, тим, чого нас навчено. Тому завжди краще залишати місце для інших тлумачень і мати готовність прийняти якесь тлумачення, яке нам складно прийняти. Звісно, у різних церквах є різні звичаї. Я не стану якийсь зі звичаїв не тільки засуджувати, а й міркувати про звичаї інших громад не стану. Кожна громада встановлює свої критерії праведності.

Тут Тора описує ситуацію, коли жінка вийшла заміж за іншого чоловіка, ніяк не згадуючи, що це гріх для нього або для неї.

Отже, якщо чоловік розлучився з дружиною, дав їй гет і вони розійшлися, він може її повернути через роки. Але він не може її повернути, якщо вона вийшла заміж за іншого й осквернилася з іншим. Цілком імовірно, що, якби така можливість була, тінь другого чоловіка незримо була б присутня постійно між подружжям у їхньому житті й на їхньому ложі. Від цього Тора захищає, це був би нечистий шлюб. Цікаво, що іслам, який дуже часто спотворює, перекручує випадково почуті якісь єврейські закони, у цьому випадку каже навпаки, що жінка може повернутися до чоловіка, тільки якщо побуде заміжньою за кимось іншим. Це породило в історії ісламу дуже багато законодавчих казусів. І, розбираючись у цьому, справді починаєш розуміти, яка це мерзота, коли дружина, побувавши заміжньою за іншим, повертається до свого чоловіка. Розлучення сьогодні в Ізраїлі не дається просто так, і сім'ю намагаються примирити. Будь-хто з подружжя може попросити шлом-байт, процес повернення миру в сім'ю, призначаються сім'ї, які опікуються, і так далі. Загалом, це може виявитися складним, довгим процесом, і не так уже просто буває розлучитися. Сім'я є цінністю для народу Ізраїля і, звісно, в очах Всевишнього вона цінність, тому її не можна зруйнувати просто так. Інститут шлюбу дуже важливий для Тори. Є історія, яка розповідає про те, що через руйнування саме сімейного інституту, через те, що ставлення до сім'ї, а точніше, ставлення до дружини стало зневажливим, через це був зруйнований Храм.

Талмудична історія розповідає про теслю та його учня, я наводив її в книзі Шмот, але повторю тут. Жив-був тесля, у якого був учень, можливо, хороший і добрий учень. І була в цього теслі красуня-дружина. І учень таємно хотів домогтися цієї дружини, хотів, можна сказати, відбити її в теслі. Настав час, і тесля почав потребувати грошей. Учень запропонував: «Давай я позичу тобі ці гроші, яких ти потребуєш. Пришли́ до мене завтра ввечері свою дружину по гроші, я дам їй ці гроші». І тесля послав до нього дружину забрати гроші, а тим часом учень замкнув її в себе. Почекавши якийсь час, прийшов сам тесля до учня і спитав: «Чи не бачив ти мою дружину, я послав її до тебе?» На що учень сказав: «Я дав їй гроші, я відпустив її і бачив, що якісь хлопці зґвалтували її». Просто уявіть собі, зупиніться й уявіть собі цю картину, коли учень бачить, що якісь хлопці пристають, домагаються дружини його вчителя, просто до дівчини, і він просто так змовчав, і це в порядку речей. І тесля спитав учня: «Що ж мені тепер робити з цією дружиною, яка стала жертвою зґвалтування?» Учень сказав: «Прожени її!» Тесля заперечив на це: «Як я її прожену? У мене за ктубою дуже велике фінансове зобов'язання. Я, коли брав її за дружину, пообіцяв, що якщо я її відішлю, я муситиму дати їй багато грошей». На що учень сказав: «Я тобі з задоволенням і цю суму позичу». І учень позичив теслі ще гроші, щоб тесля розлучився зі своєю дружиною, і цій жінці, бідній жінці, не було куди йти, і вона вийшла заміж за учня. Минув час, і учень сказав: «Я давав тобі гроші через твою дружину, я давав тобі гроші на ктубу. Де гроші?» Грошей у теслі не було. Тоді учень сказав: «Ну, приходь служити мені, ти будеш мені прислуговувати». І тесля почав прислуговувати учневі, який був одружений з його дружиною, подавав їм чай, рушник, не знаю що ще, і плакав. І говориться, що цими сльозами був підписаний вирок на зруйнування Храму.

Інститут сім'ї – дуже важливий інститут. І розлучення, це не просто так, і одружитися з розлученою, це не просто так, і шлюб загалом це не просто так. На кожному етапі треба думати і брати відповідальність перед Всевишнім. І перш ніж вирішувати щось, перш ніж забороняти комусь щось, теж треба брати відповідальність перед Всевишнім. Якщо ми зруйнуємо шлюб, який благословляє Всевишній, якщо ми заборонимо комусь вступити у стосунки, які Всевишній благословляє, ми можемо опинитися не в дуже доброму становищі. Тому важливо багато молитися, багато думати, перш ніж ухвалювати рішення. Важливо намагатися зберегти сім'ю, намагатися зберегти стосунки, але й гідність теж зберегти. І є ціла низка різних складних питань, які за цим криються.

Перший рік сімейного життя чоловік не присвячує бізнесу, не присвячує війні, нікуди не виходить, нічим не займається, тільки приносить дружині позитивні емоції, привчає дружину отримувати від нього позитивні емоції. Він має веселити свою дружину і робити все, щоб дружина була радісною. Можна будувати якісь плани, виношувати якісь ідеї, але пам'ятати, що жінка – істота емоційна. Жінка емоційна, і вона більш чуттєва, тому треба дарувати їй добрі почуття. Цілий рік чоловік має тільки радувати дружину. Так будується сім'я. Це не вказівка психологів, це вказівка Всевишнього.

Що кажуть сучасні вчителі? Навіть якщо якась троюрідна сестра з далекого міста Цфата, або з Армавіра, або з Сиктивкара хоче приїхати погостювати, треба сказати: «Ні, ми тут удвох, я тут дружину веселю, тобі тут не місце». І родичі намагаються навіть не ночувати в молодят у перший рік їхнього життя, щоб не руйнувати цю основу сім'ї, що будується, цю емоційну єдність, коли чоловік веселить дружину. Звісно, усяке буває. Буває, що доводиться жити в батьків, і різні можуть бути обставини, але це те, що каже Тора: перший рік чоловік цілком присвячений дружині, він має її веселити. Але й вона, звісно, має бути зосереджена на тому, щоб веселитися з того, чим її веселить чоловік.

Якщо є людина, яка нам винна якісь гроші, і нам хочеться ці гроші повернути, ми хочемо захистити себе, своє майно, то ми не можемо забрати в людини її прожиток. Попри те що ми маємо право захистити себе, повернути свої гроші, наші права обмежені повагою до людини, яка нам винна, і до її права на прожиток. Ми не можемо взяти в заставу інструменти, якими вона заробляє собі на життя.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Кі-Теце і читатимемо з 7 вірша 24 розділу нашої книги Дварім.

Загалом, досить зрозуміла заповідь. Неможливо вільного єврея, того, кому Всевишній дав свободу, за допомогою крадіжки перетворити на раба, це зрада щодо своїх братів.

Людина, яка уражена цара'ат, людина, яка остерігається цара'ат, має дотримуватися техніки безпеки (можна так сказати), слухати вказівки когенів і левитів, щоб не постраждати від цієї хвороби. І таке трапляється з людьми найправеднішими й найгіднішими.

Мір'ям була уражена проказою після того, як вона критикувала Моше (мабуть, несправедливо).

У 10 вірші йдеться вже про іншу тему.

Ти дав ближньому якусь суму в борг, а він не повертає тобі, не може повернути, вивертає кишені й каже: «Ну немає в мене, не можу я тобі повернути». Не можна ввійти в дім і сказати: «Абраме, зараз я в тебе пошукаю щось, що я в тебе заберу в заставу, щоб ти мені повернув борг». Це ганьба для людини, ганьба і перед її сім'єю і, можливо, травма для її дітей, якщо якась чужа людина ввійде в дім, забере щось. І навіть якщо людина тобі винна, і навіть якщо вона не може віддати, Єшуа каже (Єв. Луки 6:30): «…від того, хто взяв твоє, не вимагай назад». Тут Тора ставить планку нижче: «Тільки не заходь до нього в дім, поважай його».

Бідна людина має дуже мало майна, можливо, тільки одяг. Що з неї взяти – плащ, ковдру, спальний мішок? Якщо ти це все-таки взяв, повертай їй це ввечері.

Якщо ти взяв у заставу піжаму, нічну сорочку, щось спіднє, у чому людина спить, то поверни їй увечері, нехай вона спить спокійно. І не турбуйся про те, що таким чином вона буде тобі вічно борг віддавати. Якщо ти ставишся з повагою до людини, яка тобі винна, вона буде тебе благословляти, і це зарахується тобі як праведність перед Всевишнім. Можна добре молитися за фінанси – добре, коли я молюся, щоб у мене були гроші. Ще краще, коли інші моляться всім серцем, щоб Бог мене благословив, щоб у мене були фінанси, щоб у мене було здоров'я. Зроби так, щоб твоє здоров'я, твої фінанси були потрібні не тільки тобі, але й щоб хтось інший хотів, щоб твоє багатство, твоє здоров'я, твоя красномовність, твої фінанси ще комусь були потрібні.

Можна подумати, читаючи це сьогодні: ну що таке одяг? Чому в людини тільки один одяг? Ми бачимо в римських рабів і в грецьких рабів одяг, який покриває тільки одне плече. Чому так? Чим це зручно? Тим, що на другому плечі людина може тягати речі, які не пошкодять одяг, тобто шкіра людини була дешевша за її одяг. Якщо треба потягти колоду чи глечик, треба поставити його на те плече, на якому немає плаща. Це говорить трохи про ціну одягу, про те, наскільки трепетно до одягу ставилися.

Є люди в багатьох країнах, і донині це так, які живуть поденною роботою: щодня наймаються на роботу, наприкінці вечора отримують плату і на це живуть. Часто буває, що таким людям просто не платять гроші, це дуже поширене явище. Або буває, що їм платять менше, ніж належить, змушують працювати більше годин, користуючись їхнім злиденним становищем. Дуже багато таких ситуацій є і в сучасній історії. Я думаю, багато хто знає, зустрічав таке (якщо не на собі зазнав). І Тора категорично забороняє обманювати чи використовувати скрутне становище найманого робітника.

Так само, як людина може дякувати Всевишньому і сказати: «Слава Всевишньому за Хайма! Слава Всевишньому за Олега! Слава Всевишньому за Костю!», так само людина може й навпаки, заволати на Арістарха, на Сосіпатра, на Феофіла: «Вони мене кидають, вони мене кривдять!» І на цих людях буде гріх, буде дуже сильна шкода для твого життя. Не тільки важливо, про що молишся ти, важливо, про що моляться люди навколо тебе.

Теж досить ясна заповідь. Це стосується смертельного покарання. Іноді, коли йдеться про якісь фінансові справи, син може розплачуватися за батька, буває, що й батько за сина. Ми в це вдаватися зараз не будемо.

Люди, які опинилися в тяжкому соціальному становищі, дуже вразливі (що, власне, і випливає з їхнього тяжкого соціального становища). Це не повинно ніяк проявлятися в суді. Навпаки, у суді багато що визначається справедливістю і милістю щодо приходька, сироти і вдови. Ми це бачимо дуже багато і в пророків.

Пам'ятай сам, ким ти був, пам'ятай, звідки ти прийшов. Ми живемо багато-багато-багато поколінь після виходу з Єгипту, але вихід з Єгипту – це наша історія, частина моєї біографії, тому що я, як кожна людина з народу Божого, несу в собі весь досвід народу Божого і маю чинити відповідно. У моїй ДНК, у ДНК будь-якої людини, яка приходить до Всевишнього, прописується Єгипет, прописується досвід рабства і, відповідно, співчуття до тих, хто перебуває в тяжкому становищі.

Як діють ці закони, ми побачимо пізніше в книзі Рут. Рут ходила, підбирала колоски, підбирала забуте, і Бо'аз навіть підмовляв своїх працівників: «Тут не дуже старанно збирайте, тут сніп залиште», щоб якось допомогти Рут.

Це буде взагалі всім бідним, і стосується, звісно, не тільки маслинового дерева: це стосується всіх плодових дерев, це закон щодо плодових дерев. Заведено залишати щось на плодових деревах для бідняків, для людей, які потребують. Можливо, це пояснення історії, яка сталася зі смоковницею. Чому Єшуа прокляв смоковницю? Господар смоковниці мав залишити смокви (адже нові смокви ще не з'явилися). Вони не падають з гілок, тому що там ідеться про особливий сорт смокв, які є ніби частиною гілки, достиглі плоди не опадають. Господар мав залишити частину для бідних людей, для тих, хто потребує, хто голодний. Але раз господар не залишив, то, проклинаючи саме дерево, Єшуа позбавляє людину доходу. Плодове дерево – це частина її доходу, можливо, навіть більша частина. І якщо вона не чинить за законом, на це дерево може впасти прокляття, вона може позбутися доходу, і смоковниця не принесе більше плоду. Це одне з можливих пояснень недотримання цієї заповіді. Бо в 19 вірші було сказано: «Якщо ти так робитимеш, Бог тебе благословлятиме». А ми читали раніше, що якщо не робити, то буде щось протилежне благословенню.

Те саме і з виноградом:

На цьому закінчується 24 розділ, і ми продовжимо читати з 1 вірша 25 розділу.

Ти його караєш, але ти його не ганьбиш; а якщо понад сорок поб'ють його, якщо хоч один удар понад це, то це ганьба. Якщо ви пам'ятаєте, про це писав Ша'уль (2 Кор. 11:24): «…сорок без одного я отримав», тобто беміспа́р арба'і́м – до числа «сорок», до сорока б'ють, тобто тридцять дев'ять.

Традиція каже, що били батогом, який складався з телячої та ослячої шкіри. Перші тринадцять ударів завдавали спереду, потім тринадцять ударів ззаду по правому плечу і тринадцять ударів по лівому плечу. Так і розподілялися тридцять дев'ять ударів, щоб людина якось ще й вижила після цього, тому що наша мета не в тому, щоб завдати болю, а в тому, щоб виправити людину.

Той самий вірш, який наводить Ша'уль щодо служителів (1 Кор. 9:9). І ми говорили раніше про те, що той, хто працює у винограднику чи на полі, може харчуватися з того місця, де працює, тут про це йдеться. І, звісно ж, віл – це лише приклад, не про волів дбає Господь.

У 5 вірші починається нова тема:

Важлива деталь, що йдеться про братів, які живуть разом на одному земельному наділі, в одному маєтку. Такий шлюб називається левіратним. Навіщо це потрібно? Для того щоб померлий брат не позбавлявся своєї спадщини, для того щоб ще одна гілка сім'ї залишалася гілкою сім'ї.

Тобто дитина буде не просто сином, а первістком, вона отримає ще й подвійну частку спадщини. Інший брат відновив померлому братові потомство, яке, можливо, отримає спадщину і позбавить частини спадщини його власних дітей. Якби померлий брат дітей не народив, то землю довелося б ділити на меншу кількість частин. А тут народжується первісток, який отримує подвійну частку. Тому заповідь левіратного шлюбу – не така вже проста заповідь.

Є в російській мові слово имение (наділ), яке теж пов'язане зі словом имя. У будь-якої людини є ім'я, і вона хоче мати частку на землі. За часів дарування Тори цьому приділяли дуже багато уваги. І тут Тора дбає про те, щоб, якщо один брат помер і не залишив по собі дітей, інші брати відновили б його ім'я.

Сьогодні є складнощі з виконанням цієї заповіді. Рабини, вчителі рекомендують утриматися від цього. По-перше, трохи змінилися земельні закони. По-друге, увійти до дружини брата треба було не з якоюсь жагою, не з якоюсь хіттю, не для задоволення власного бажання, як людина входить до своєї дружини. Увійти до дружини брата треба було на виконання заповіді, а в нас, як кажуть мудреці, це не виходить. Важко людині відсторонитися від привабливості жінки, від потягу до жінки і увійти, щоб виконати заповідь, увійти в роль свого брата. Це не виходить, і, щоб не ставити людину в таку ситуацію, сьогодні проводиться обряд «зняття черевика», або халіца́, від слова лахло́ц – роззути, зняти черевик, башмак. Цей обряд, коли людина не бере за дружину вдову свого брата, описаний тут же, у нашій главі. Те, про що, до речі, дуже сильно непокоївся один шведський хлопчик, широко відомий у Росії: «Мам, слухай-но... Ось мій братик виросте – ну одружиться... ну помре. А мені що, потім треба буде одружитися з його старою дружиною?» – «Чому? Ну все-таки?» – «Я ж доношую його старі піжами, ковзани, велосипед... Усе інше доношую...»

Тут час, можливо, спростувати один з дуже поширених міфів про ортодоксальних євреїв. Є така байка, що ортодоксальні євреї сплять зі своїми дружинами через дірку в простирадлі. Накривають дружину простирадлом, роблять отвори у відповідних місцях і так входять до своїх дружин. Настільки ця історія закріпилася, що я чув її навіть від екскурсоводів, які водять екскурсії в релігійні квартали. Але там також можна побачити, як сушиться таліт, а це схоже на простирадло з якоюсь дірою, якщо ти ні в чому не розбираєшся. Проте це байка, для якої немає підстав: за єврейським законом чоловік і дружина сплять без жодної перепони, а за каббалою, то й зовсім оголені.

Але була така історія (вона розказана в Єрусалимському Талмуді) про людину, яку звали рабі Йосі бен Халафта. І рабі Йосі бен Халафта втратив свого брата, дружина його брата овдовіла, і він вступив з нею в левіратний шлюб і породив для свого брата п'ятьох дітей. П'ять разів він входив до дружини брата і щоразу робив це через простирадло, якось захищаючи себе від грішних бажань. І звідси, через купу рук, через купу вуст, через купу спотворень і народився міф про те, що ортодокси («доси», «датишники», «харедім») живуть зі своїми дружинами через простирадло.

Деякі коментатори кажуть, і так теж можна зрозуміти: плюне йому в обличчя. У сучасному виконанні, коли ми бачимо це на практиці, то плюнула перед ним. Слово бефана́в можна зрозуміти і як перед ним, і як йому в обличчя.

Тобто, по суті, зганьблена людина, прилипне прізвисько до неї – людина зі знятим черевиком, вона отримає таку репутацію. Ну, можуть бути причини в людини, через які вона все-таки відмовляється брати дружину брата. Життя – штука складна.

У 11 вірші знову інша тема.

Ох, яка знайома ситуація! Дієслово легінацо́т (битися) має ту саму кореневу комірку, нун-ца́ді, що й слово нец (яструб), тобто будуть, так би мовити, дзьобатися, битися грудьми. Місце, за яке не заведено брати чоловіка, до того ж дуже болюче; це не просто ніби больовий прийом, це ще й образа.

Коментатори кажуть: «Як і у випадку з виразом зуб за зуб, око за око (там теж написано: не жалій), ідеться про грошову компенсацію. Тут людина також отримує грошову компенсацію за те, що її скривдили, за те, що її образили». З цього ми можемо зробити висновок, що грошова компенсація дається не тільки за якісь пошкодження реальні, а й, скажімо так, за якусь образу, якої завдано, за якісь душевні травми. Практично всі коментатори сходяться на тому, що не варто розуміти цю фразу буквально.

Якщо ти купуєш, то ти береш велику гирьку, якщо продаєш, то маленьку, або навпаки, залежно від того, хто зважує.

Ефа́ – це досить велика міра, яку використовують для сипких речовин, тобто велика банка або маленьке відерце, яким вимірюють під час купівлі та продажу сипкі речовини. І Тора забороняє, щоб у людини вдома були з метою обману дві різні ефи – велика і маленька. Знову точнісінько так само: не заводь собі дві різні мірки. У сучасному івриті залишився вираз ефа́ ве'ефа́ (точна цитата – міра і міра), який означає ситуацію, коли в одному місці застосовують одну міру, в іншому місці – іншу, і це викривлене правосуддя. Так кажуть про викривлене правосуддя, про лицемірство, про лицеприйняття – ефа́ ве'ефа́.

Під каменем розуміють гирю, те, що використовують для зважування. Ми знову бачимо, що зі справедливістю, зі справедливістю суду, з неупередженістю, нелицеприйняттям продовжуються дні людини на землі і дні перебування народу в країні Ізраїля.

Несправедливе завдання горя людині, яку обважили, обміряли, обдурили, обрахували, – це мерзота перед Господом.

Були народи, які воювали з Ізраїлем, і вихід з Єгипту супроводжувався багатьма війнами і багатьма конфліктами. Але Амалек не був частиною геополітичної карти виходу з Єгипту, він спочатку існував далеко. І прийшов здалеку, щоб напасти, спеціально прийшов, щоб напасти, не маючи жодних інтересів, і напав ззаду. І, що найголовніше, він був, скажімо так, первістком тих, хто нападає на Ізраїль. За цей час (минуло багато часу) були народи, які виганяли нас, били нас, знищували нас. Порівняно з Римом, Іспанією і Німеччиною, Амалек усього нічого нас пошарпав. Чому ми пам'ятаємо саме Амалека? Тому що він перший, хто на нас напав, він перший показав усім, що це можливо.

Раші наводить як приклад киплячу мікву, якесь місце, де люди мають обмиватися. І вода там дуже гаряча, настільки гаряча, що ніхто не наважується туди занурюватися. І тут стрибає якийсь бадьорий чоловічок, і всі дивляться: а, можна, отже! Так і Амалек – не побоявся Бога, напав, і тим самим ніби відкрив сезон полювання на Ізраїль. Якщо щодо якихось народів ми очікуємо, що Всевишній їх виправить, то щодо Амалека Всевишній заповідає нам повне його знищення.

Оскільки Амалек напав на тебе першим, залиш його наостанок, коли дасть тобі Господь перемогти всіх ворогів твоїх, коли всі інші народи будуть переможені, після остаточної перемоги. З одного боку – зітри пам'ять, а з іншого боку – не забудь. Не забудь, що є ще й далекий ворог. Коли тобі здасться, що ти живеш у благості і спокої, і довкола тебе мир, і всі країни тобі або платять данину, або просто з тобою торгують, приїжджають туристи, все чинно, мирно, благодатно, то не забудь, як колись Амалек прийшов здалеку і напав. Десь там ще є Амалек, з яким тобі треба розрахуватися, пам'ять про якого тобі треба стерти з-під небес. Не забудь про це, занурюючись у мир, спокій і процвітання, не забудь, що у світі може бути те, що взагалі не підлягає виправленню.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також главу Шофтім, главу Кдошим про святість і ближнього, книгу коментарів до Дварім і тижневі глави Тори.