Лех леха

Глава Лех леха починається з 12 розділу книги Берешит, але ми почнемо читати з кінця 11 розділу Ноах, щоб трохи освіжити в пам'яті передісторію. Ми прочитаємо історію про те, як Терах, батько Аврама, разом зі своєю родиною вийшов з Ур-Касдима.

Ур-Касдим. Є коментатори, які обговорюють назву цього місця і кажуть, що це, власне, не географічне місце, а якась подія, якийсь збіг обставин. Але дуже ранні таргуми (для тих, хто не знає, таргуми – це переклади писання арамейською мовою, які робилися в ті часи, коли арамейська мова була розмовною, за часів Другого Храму і трохи пізніше) не просто перекладали текст, а додавали якісь коментарі, якісь розуміння, які тоді існували. І, природно, коли ми хочемо зрозуміти первісне значення і порівняти його з пізніми коментарями, ми можемо звернутися до арамейських перекладів, які є найранішими-найранішими тлумаченнями (це майже I – II століття). І ось ці самі таргуми перекладають це як назву місця.

 Відомо, що справді існувало таке місто. Це місце, де поклонялися сонцю.

אוֹר (ур) – це світло, сонце і це місто поклоніння сонцю. Звідти вийшла родина Тераха, і з якоїсь причини вони вирішили вирушити в Ханаан. Чому вони вирішили вирушити в Ханаан? Деякі кажуть: «Жив собі Терах у місті Ур-Касдим і думав: „Не щастить мені тут, немає в мене тут щастя. Один син у мене помер, інший син одружився надто пізно, дружина його неплідна, дітей у нього немає, і що мене чекає тут попереду. Спробую-но я змінити місце проживання для того, щоб, можливо, життя моє змінилося“».

Єврейські мудреці казали, що той, хто змінює місце проживання, змінює і долю. У тому сенсі, який вони вкладають у слово доля, змінює порядок денний для себе.

Інші коментатори кажуть, що насправді Аврам був мандрівником. Він задовго до цього (за п'ять років) був у країні Ханаан (і ми поговоримо про це, коли будемо говорити про завіт між розсіченими тілами, чому кажуть про п'ять років раніше). І саме Аврам був ініціатором. Він прийшов і розповів про цю країну: «Давайте підемо в країну Ханаанську. Це така чудова країна!»

Треті кажуть, що історія про те, як Аврам, будучи бунтарем і першим атеїстом, сварився з навколишнім населенням або з правителями (є різні історії і різні перекази). Є, наприклад, історія про те, як Аврам розбив усіх ідолів у крамниці Тераха, який був «ідолоробом». Або історія про те, як Аврам дошкулив цареві і його кинули у вогняну піч. За цими історіями Аврам був бунтарем-дисидентом, псував стосунки з владою і з народом. І Терах вирішив, так би мовити, від гріха Аврама відвести в країну Ханаанську, яка є провінцією, глушиною, і там легше все пережити. І тому сказано: וַיֵּצְאוּ אִתָּם (ваєцеу́ ітта́м) – і вийшли разом з ними …, тому що, можливо, ініціатором усього цього був Аврам. Терах з Аврамом тікають, а всі інші до них приєднуються. Чому в цьому випадку написано: ваїкка́х те́рах – і взяв Терах … Це данина пошани Тераху, як батькові родини. Так пояснюють це коментатори, які кажуть, що ініціатором усього був Аврам. До Ханаану вони не дійшли. Вони зупинилися у великому місті, яке називається Харан. Справді, велике на ті часи місто. На відміну від Ур-Касдима, де поклонялися сонцю, у Харані поклонялися місяцю. Отже, родина переселяється в Харан і там осідає. На яку деталь ще слід звернути увагу? У списку тих, хто вийшов разом з Терахом з Ур-Касдима, немає Нахора, ще одного сина Тераха. Водночас пізніше, коли Яаков тікатиме з батьківського дому, він тікає саме до Нахора в Харан (ми знаємо, що Нахор у Харані живе). Коментатори пояснюють це тим, що Нахор міг переселитися і раніше, і тоді родина просто зупинилася в Нахора, як багато хто переїжджає до столиці з провінції, або Нахор переселився пізніше. З якихось причин Нахор на той момент не приєднався до Тераха, але він переселяється пізніше. Це нічому, власне, не суперечить.

Ми говорили про хронологічну проблему: виходить, що Аврам вийшов до смерті Тераха. На цьому ми можемо почати читати нашу тижневу главу. Події відбуваються або в Харані, куди родина вже переселилася, або цей заклик звучав уже в Ур-Касдимі, і за цим закликом Аврам пішов, але пішов не відразу, і Всевишньому довелося його, скажімо так, смикати і вдруге до нього звертатися. Про це теж є суперечка і в Танаху (теж згадуються дві різні думки). Отже:

Лех леха́ – це словосполучення, яке удостоїлося багатьох різних перекладів і тлумачень. Якщо дивитися на пшат, на простий сенс: «Іди собі!», тобто йди і не звертай уваги ні на кого, ні на що. І головний посил – іди!

У нас є острах щось робити, кудись спрямуватися, у чомусь спробувати досягти успіху, щось спробувати зробити. І багато хто каже: «Не висовуйся! Сиди собі рівно!» Інакше це гордість, прояв якихось амбіцій. Всевишній тут каже (і з цих слів починається єврейська історія): «Лех леха (Іди собі)! Іди собі зі своєї сторони, з дому батька свого, від усього, що тобі звично! Ти можеш піти в країну, яку я тобі покажу. Ти йди, Я тобі покажу те, що призначене для тебе. Лех леха! Іди собі! Не рівняйся, не дивись на всіх! Іди! Виходь!»

Коментатори сперечаються: «Ну навіщо Авраму було йти кудись». Тут теж можна було сказати: «Добре, ти живеш у місті Могильові, навіщо тобі їхати до Бразилії проповідувати. Проповідуй у себе в Могильові, у себе в Ріо-де-Жанейро. І де б ти не жив, проповідуй там. Де народився, там і знадобився. Навіщо Аврама тягати туди-сюди». Коментатори кажуть, що це схоже на посудину з благовоннями, яка має йти по землі, і всюди від неї має йти кадіння, від неї має виходити солодкий запах. Крім того, Всевишній має випробувати Аврама, щоб примножити його нагороду. Через нього буде сотворено багато чудес і дано багато свідчень. Краще, щоб Аврам ходив. Свічку не ставлять під посудину. Свічка має світити. Це частина благословення. Ти йди собі, але ти будеш свідком Мені.

Коли ми вимовляємо благословення, ми говоримо про під'єднання до джерела: «Я тебе зроблю джерелом благословення, джерелом достатку. Не тільки ти сам будеш отримувати достаток, але й через тебе йтиме достаток. Ти, як підключений шланг, будеш виливати благословення на весь світ». І через це:

Я звеличу твоє ім'я, прославлю тебе, тобто зроблю твоє ім'я відомим усюди, і воно буде благословенням.

Деякі коментатори кажуть, що тут ідеться про те, що саме ім'я Аврам буде благословенне і кожна людина казатиме: «Дай Боже, щоб мій син був як Аврам». І це теж працює так, але Всевишній говорить не тільки про це, а про те, що Аврам справді буде благословенням. Духовний і матеріальний достаток приходитиме через нього.

Слово кляля (прокляття) у цьому випадку позбавляти ваги, позбавляти гідності. Слово кавод (гідність і слава) пов'язане з коренем ковед (тягар). І в російській мові слово «уважение» – вага (вес). Слово кляля, навпаки, від слова каліль (невагомий), тобто той, хто позбавлятиме тебе гідності, буде проклятий.

… І благословляться тобою всі родини земні».

Усі народи отримуватимуть через тебе благословення. Будучи батьком багатьох народів, ти будеш благословенням для всіх народів. Таку обітницю дав Всевишній Авраму.

У другому вірші слід звернути увагу на вираз Я тебе зроблю великим народом. Тобто ти ще не готовий бути великим народом, Я буду здійснювати роботу в тобі, буду проводити тебе через якісь випробування, через якісь події, через які ти станеш великим народом.

Коли Яаков спускається в Єгипет, Всевишній каже йому: асемеха – Я тебе поставлю там великим народом. Яаков уже готовий. Про Аврама сказано ще: ве'е'есха – Я тебе зроблю великим народом. Буде якась робота, буде якесь перетворення всередині Аврама, яке ще тільки здійсниться.

Так, Аврам, Лот і Сарай, звісно, виходять з Харана. Уявіть собі, що людина живе й отримує одкровення: «Іди, Я тобі скажу куди!» Ось вона виходить з дому. Як вона відчуває, куди йти? Як Аврам зрозумів, у якому напрямку взагалі йому йти? Можна йти на північ, на південь, на захід, на схід. Як Аврам зрозумів, що саме в Ханаан? І коментатори повертаються до того припущення (про яке ми говорили), що Аврам, можливо, у Ханаані був. Інші коментатори кажуть, що Руах гаКодеш, тобто Духом Святим Аврам уже відчув, куди йому треба йти. Треті кажуть: «Ну, географічно з Харана в Ханаан тільки одна серйозна дорога. Тому Аврам пішов з думкою, що Всевишній уже спрямовує його. І його, здавалося б, випадковий вибір не випадковий».

Щодо ось цього виразу וְאֶת־הַנֶּפֶשׁ אֲשֶׁר־עָשׂוּ בְחָרָן (ве'ет-ганне́феш ашер-асу́ вехара́н) і душі, які вони зробили в Харані) є багато різних коментарів. Деякі кажуть, що це проповідь монотеїзму. Аврам уже в Харані згуртував маленьку таку громаду аврамістів, і разом з нею він виходить. Але інші коментатори кажуть: «Ні, це раби й рабині, слуги. Усе, що вони зробили в Харані, вони взяли: і майно, і рабів».

Давайте повернемося до того, що ми прочитали на самому початку. Терах виходить, бере з собою Аврама, Лота, Сару, і вони теж виходять з Ур-Касдима. Тут написано:לָלֶכֶת אַרְצָה כְּנַעַן (лалехет арца кена'ан) – іти в країну Ханаанську. Але вони нікуди не приходять, вони приходять у Харан. Вони вийшли в країну Ханаан, але не прийшли. А цього разу Аврам вийшов і прийшов. Можна тут сказати: ну, це тому, що він за Божим словом вийшов. Але не тільки це. Адже Тора нам для чогось повідомляє якісь деталі. Наприклад, той факт, що Аврам узяв майно і рабів, а Терах нічого такого не брав, він вийшов налегко. Можливо, що Тераха рухало матеріальне, Терахові не було чого брати. Аврам вийшов і взяв те майно, яке зроблене в Харані. В Ур-Касдимі вони, мабуть, нічого не зробили. Аврам вийшов зі стану якогось процвітання, з економічного достатку, тому що в нього якесь майно було. Тому він вийшов і дійшов за Божим благословенням. У нього не було економічних мотивів. Не було мотиву піти кудись, щось змінити і щось заробити. Був тільки мотив служити Всевишньому, все інше в нього було, він уже мав достаток.

Що таке місце Шхема? Можливо, місце, де місто Шхем. Це означає, що Аврам зайшов з того самого боку, з якого пізніше зайде праотець Яаков. Яаков, повертаючись у країну Ізраїля, повторить шлях Аврама. Зайде відразу з боку Шхема, з боку Ґілада.

До Дуба Настанов. Це таке особливе місце в історії. Мабуть, у язичників це було таке місце сили. Дуб, під яким сидять оракули, ворожбити, і тому він називається Елон Море – Дух Вказівок. І в це саме місце приходить Аврам. А ханаанеї тоді на землі. Тобто земля не порожня, вона заселена нащадками Ханаана.

Ханаан – це нащадок Хама. Народ, який проклятий прокляттям Ноаха. І тут Всевишній виконує Свою обітницю, і відкриває Авраму точку його призначення.

Коли нам кажуть: «Селися тут», що люди роблять? Хтось садить картоплю, хтось починає будувати дім, хтось ставить лазеньку, хтось будує школу. Аврам насамперед, коли йому сказали, де він житиме, де житиме його насіння, збудував там жертовник Господу, який йому відкрився. І це стане способом життя Аврама, загалом, лейтмотивом усього його шляху.

Звісно, це місце ще не називається Бейт Ель. Бейт Елем його пізніше назве Яаков. На той момент це місце називається Луз. Але Аврам знову ніби йде по праісторії. Точно так само, як він приходить у місце Шхема, він приходить у Бейт Ель. Нам показано, що Аврам уже подорожує, уже намічає якісь віхи, де якісь історичні події потім відбуватимуться.

Коментатори кажуть, що Аврам передбачав проблеми, які будуть в Аї, коли народ повертатиметься в країну Ізраїля, і молився за те, щоб полегшити народові, за те, щоб цих проблем було менше. Можна просто сказати: Аврам будує жертовники всюди, де він є, і звертається до Всевишнього.

Аврам обходить володіння свої, оглядає землю, яку дав йому Всевишній. Він не сидить на місці й продовжує рухатися на південь, у бік Не́ґева.

Отже, Аврам пішов у Єгипет. І поки він у дорозі, ми поговоримо з вами про методи вивчення життя патріархів. Є підхід, який каже, що патріархи безгрішні. Ми ніколи не повинні бачити в них помилок, вони не помиляються, вони не грішать, це неможливо. Інший підхід каже, що всі патріархи – теж люди. Можливо, кращі за нас, праведніші за нас, але люди. Вони роблять помилки, грішать, можуть каятися (робити тшуву), і саме тому ми можемо в них учитися. Я поділяю другий підхід і тому наводитиму думки коментаторів, які кажуть речі не дуже приємні щодо Праотця Аврама. Звісно, треба пам'ятати, де я і де він, його гідність від нього не відніметься. Але ми обговорюємо його вчинки, його життя. І це життя людини.

Повернімося до Аврама, що спускається в Єгипет. Є коментатори, які кажуть, що з цього вчинку Аврама (коли він спускається в Єгипет), ми можемо отримати урок: коли голод, коли притисне, ми можемо залишати Святу землю. Важко засудити людину, яка переживає голод, особливо коли вона бачить, як голодують її близькі, її діти, улюблені її люди. Зрозуміло, що голод, бідність може штовхати людину на різні вчинки.

Інші коментатори кажуть: «Ні, навпаки. Аврам згрішив. І те, що Аврам спустився в Єгипет, і вся подальша історія – це велика проблема Аврама, і саме через неї народ буде змушений надалі перебувати в Єгипті». «Цей гріховний вчинок Аврама, – пояснює Рамбан, – призведе до того, що весь народ змушений буде опинитися в ґалуті». І добрі справи, які Аврам робить, наприклад, приймає гостей, будуть у заслугу всьому народу. Але й гріхи Аврама теж будуть в обвинувачення народу, який буде змушений їх виправляти. Можна сказати: в Аврамі всі спустилися в Єгипет. Отже, читаємо далі продовження історії. Приготуйтеся, зараз буде сумно.

«Ось я знаю тепер, що ти жінка вродлива на вигляд!» Скільки роздолля тут для різних коментаторів і розумінь. Одні кажуть, що Аврам був настільки скромний, що він взагалі не дивився в обличчя Сари і весь час опускав очі. Але є закон, є правило, згідно з яким людина не має права одружуватися з жінкою, не побачивши її обличчя, щоб вона не була неприємна йому. Інші кажуть: «Ну, Аврам не звертав уваги на інших жінок (не дивився), а тут раптом порівняв і побачив: „О, яка красуня в мене дружина!“» Але найімовірніше інше розуміння. Аврам каже: «Я знаю, що ти в мене вродлива жінка. Тепер, оскільки я знаю, що ти в мене красуня, нам доведеться вжити запобіжних заходів».

У кожного народу є якісь свої моральні принципи. Навіть у язичників вони є. Єгиптяни, як каже Тора, як каже традиція, поважали шлюб. Тому ні-ні-ні, борони Боже, взяти дружину ближнього чи дружину дальнього. Заміжня жінка заборонена навіть фараонові. Але її легко зробити вдовою. Можна вбити її чоловіка, тоді вона буде вільною, і можна буде з нею одружитися. Тобто до цінностей шлюбу вони ставилися з повагою, а до цінностей життя – з меншою повагою. І Аврам каже: «Тут вони мене вб'ють, щоб ти перестала бути моєю дружиною, а стала моєю вдовою, і тоді вони тебе заберуть».

Тут знову коментатори розходяться в думках. Рабі Леві Бен Ґершом каже: «Нічого не вдієш, мудра людина не повинна піддаватися сентиментам. Звісно, шкода Сару, що вона може опинитися при дворі фараона. І, здавалося б, недобре, неетично віддавати так дружину. Але так чинить мудра людина. Буває час, коли не до розрахунків, не до етики і не до гарної поведінки. Треба просто рятувати свою шкуру». «Хто важливий? Аврам важливий. Він Праотець, у ньому благословляться. А Сарай? Ну, нічого не вдієш. Шкода, звісно, Сарочку, але така її жіноча доля».

Рамбан знову каже: «Великим гріхом згрішив праотець наш Аврагам. Так не робиться. І через це народ буде в рабстві. Так не чинять із дружинами. Він мав покладатися на Всевишнього, що Всевишній його визволить».

Інші коментатори кажуть: «Аврам просто в паніці й ухвалює хибне рішення, прораховує ситуацію неправильно».

Хізкуні вважає, помилка Аврама в тому, що він просив Сару: «Скажи, що ти моя сестра і заміжня жінка, у тебе є чоловік, але він десь там, далеко в Ханаані, його не вбити». Ось чого хотів Аврам. Так каже Хізкуні, і так він пояснює цю ситуацію. Це, звісно, дуже гарне пояснення, яке багато що ставить на свої місця. Аврам хотів, але прорахувався.

Ще один коментар говорить про прорахунок Аврама, що той розраховував: він брат і буде нескінченно торгуватися про віно, про якусь суму, яку хоче отримати за Сарай. Затягне перемовини, а там і голод в Ізраїлі закінчиться, і можна буде спокійно втекти.

Усі ці пояснення з'являються тому, що ми хочемо Аврама якось виправдати. Усе-таки сидить усередині бажання сказати: ну, вже ж Аврам учинить гідно.

Є коментатори, які наводять порівняння з царицею Естер або з Яель, які теж вступали у зв'язок з язичниками заради порятунку народу Ізраїлю. Ці коментатори кажуть, що адже Яель і Естер можна заради порятунку Ізраїлю, ми їх не звинувачуємо. Не звинувачуємо Естер у тому, що вона була з Ахашверошем, і Яель у тому, що вона була з Сісрою. І так само не можна звинувачувати Сару, тому що Аврам – це коль Ісраель на той момент, тобто весь Ізраїль зосереджений в Аврамі. Не буде Аврама, не буде й Ізраїлю потім.

Є коментатори, які намагаються пояснити те, що відбувається, за допомогою містики і магії. Так, про Естер розповідають, що вона вміла виокремлювати своє зле начало і робити з нього своєрідного двійника. Ця двійниця цариці Естер, її точна копія, чортиця в її подобі йшла до Ахашвероша і спала з ним. А, борони Боже, не цариця Естер, згідно з цією версією. І схожа історія сталася з Яель. І з Сарою, кажуть, теж щось схоже сталося. Насправді не Сару Аврам віддав за цією версією, а ось такого двійника вони фараонові підкинули. Ця версія існує. Я можу її згадати. Погодитися з нею я, на жаль, не можу, тому що для мене вона в Писання не дуже вписується.

І коментатор за коментатором кожен з позиції своєї етики, зі своїх поглядів – усі намагаються Аврама виправдати. Хто не виправдовує Аврама? Наприклад, уже згаданий Рамбан. Також Абарбанель, середньовічний коментатор, який жив під час вигнання євреїв з Іспанії. Він був міністром фінансів при дворі королеви. Він писав: «Аврам учинив так, як шляхетні мужі не чинять. Це нешляхетний вчинок Аврама». Ну що я можу сказати? Я загалом згоден з Абарбанелем і Рамбаном, але кожен, звісно, вільний обирати собі позицію тут.

Зверніть увагу, що тут не згадується ім'я Сарай (її називають жінка, ця жінка, цю жінку…). Найімовірніше, тому що розповідь іде ніби очима єгиптян. Вони побачили, вони взяли… Можливо, і тому що Тора хоче нам показати, що сама Сарай як людина ніякої участі в цьому не бере. Абсолютно безві́льна, нічого не показує, нічого не доводить, не красується нічим. Усе відбувається само собою, і для всіх вона просто жінка.

Якщо припускати, що Аврам планував довго торгуватися, то, мабуть, фараон зробив йому пропозицію, від якої важко відмовитися, і заплатив якусь безперечно велику суму. А якщо Аврам розраховував сказати, що в Сари десь чоловік, то, мабуть, його не так зрозуміли. Або не було такого наміру в Аврама. І Аврам як брат може видати свою сестру заміж. А коли брат віддає сестру заміж, він за неї отримує і віно (гроші, які належать за наречену, віно або калим, хоч як це назви).

Фараон дуже дорого заплатив, щоб узяти, в його розумінні, по-чесному цю жінку до себе. Що відбувається з погляду фараона? До Єгипту потрапила гарна жінка, її брат видає її заміж. Фараон щедро заплатив братові.

Це можна зрозуміти як за Сарай, дружину Аврама. А можна зрозуміти так: за слова, за якусь промову Сарай, дружини Аврама. Тобто Сарай помолилася, і фараона було вражено виразками. Третій варіант розуміння: за словом Сарай, дружини Аврама. Тобто вона попередила фараона: «Буде тобі те, і те, і те …». Тому, коли це сталося, фараон зрозумів, що це через Сарай.

Так чи інакше, ми бачимо, фараон здогадався, за що йому це покарання. Можливо, тому що Сара попереджала. Можливо, він зі своїми жерцями порадився. Вони часом теж дещо розуміли. Можливо, якесь одкровення отримав, або інтуїція була в нього розвинена. Так чи інакше, він здогадався. Навіть для фараона це страшно і жахливо: не сказати, що це твоя дружина. «Як ти міг так учинити?» – дорікає Авраму фараон. І Авраму тут, мабуть, нічого відповісти. Пізніше він відповість іншій людині. А фараонові Аврам нічого не відповідає.

Коментатори тут зупиняються і з жахом починають коментувати: «Узяв її собі за дружину… не означає ввійшов до неї. Це не означає, що він її торкнувся, а означає, що лише взяв собі за дружину і збирався до неї входити». І тут можна це якось обґрунтувати, тому що такий вираз справді може означати лише збирався взяти за дружину.

І, крім того, сказано, що всі ці виразки й ураження Бог зробив для того, щоб фараон Сару не торкав. Але якщо читати простий текст, можна побачити, що фараон узяв її як дружину.

Починається все з лех леха (іди собі), а в продовженні може прозвучати ось це ках вале́х (бери і йди геть). Фараон говорить Авраму з презирством. Йому зовсім не зрозуміло, як можна так учинити.

Дієслово вайшалеху́ можна зрозуміти як відіслали, провели, а можна зрозуміти як прогнали, викинули. Можна зрозуміти м'яко, можна зрозуміти грубо. Тут видно, що Фараон уже не каже: «Іди собі!» Аврам тут не сам іде, його проводжають або, грубіше, випроваджують з Єгипту.

Я впевнений, що в кожного, хто читає цю історію про Аврама, виникають свої думки, і вони не можуть бути однаковими. Наше ставлення до Аврама і його вчинку теж не може бути однаковим. Я дуже люблю історію про отця Аврама, і мені дуже важко сприйняти цей вчинок. Але в кожного своє ставлення. Якщо я підкинув трохи дров у багаттячко вашої думки, то й чудово.

Ми читаємо про те, як Аврам повертається до країни Ізраїлю з Єгипту.

Завжди, коли йдеться про повернення в країну, про переїзд до країни Ізраїлю, ми кажемо: «І піднявся…» Усередині Ізраїлю, коли ми говоримо про приїзд до Єрусалима, ми кажемо: «Піднявся». В Єрусалимі, коли ми говоримо про Храм, ми кажемо: «Піднявся». Так і кажуть: «Двоє піднялися до Храму». До Храму піднімаються. Мається на увазі не тільки географія підйому, це не тільки в гору, це в духовному сенсі. Отже, Аврам піднявся з Єгипту.

… він, і дружина його, і все, що в нього, і Лот з ним у Неґев.

Природно, коли людина йде з Єгипту до країни Ізраїлю, вона спочатку проходить через Неґев. Зверніть увагу на порядок слів у реченні: спочатку Аврам, потім майно, потім Лот. У Берешит (12:5) ми читали:

…і взяв Аврам Сарай, дружину свою, і Лота, сина брата свого, і все майно, яке вони набули.

Лот у цьому випадку перелічений на боці Аврама і Сарай перед майном. А в тому вірші, який ми щойно прочитали, майно розділяє Аврама і Лота. А майна в Аврама чимало.

Словоכָּבֵד (каве́д) – важкий. у Аврама дуже багато худоби (тут використовується спільне слово і для дрібної худоби, і для великої худоби), срібла і золота. Аврам багатий і майном, і дорогоцінними металами.

Ми пам'ятаємо, що Аврам ставив свій намет (ми читали про це в минулій главі) між Бейт Елем і Аєм. І Аврам повертається туди ж, на те місце, де він будував жертовник, де він приносив жертви Всевишньому.

Тобто Аврам повертається з Єгипту. Благополучно повертається. Він благополучно пережив голод, благополучно пережив Єгипет. І перше, що він робить, – повертається до місця, де він був, до місця поклоніння Всевишньому. Ставить там намет і знову взиває до Імені Всевишнього.

Найімовірніше, коли Аврам був у Єгипті, можна припустити, що Лот же теж родич Сари, йому теж щось подарували. У нього теж є майно. Він повертається з Єгипту не з порожніми руками. Але те, що в нього є, незрівнянне з тим, що є в Аврама. У нього є дрібна і велика худоба, і намети.

Чому Тора перелічує тут намети? З яких це пір намети стали майном? Це не нерухомість якась, яку можна порахувати. Ну, намети і намети. У всіх є намети. Тому що, якщо ми бачимо, що Аврам ставить намет як місце поклоніння Всевишньому, для нього намет – це потенційно храм, місце служіння Всевишньому, то для Лота намет – це частина майна. І в цьому теж видно різницю між Лотом і Аврамом.

Аврам, по-перше, набагато багатший, ніж Лот, тому що в Лота немає ні срібла, ні золота. По-друге, у Лота є (тонко помічено Торою) ставлення до майна. І намети – лише окремий випадок цього, лише гарний приклад.

І ще одна важлива відмінність: ми ніде не бачимо, щоб Лот якісь жертви приносив або якісь молитви підносив Всевишньому.

Отже, як сучасною мовою сказали б, велика хаму́ла, великий клан, велика родина кочівників повертається з Єгипту до країни Ізраїлю.

Земля не могла їх понести, бо в них було багато майна. Земля не пустельна, земля заселена, і місця для пасовищ не так уже й багато. Крім того, ці місця не заливні луки, де можна було спокійно вигнати худобу і пасти. Ці місця іноді важкодоступні. Справді, з великими стадами двом великим кланам важко впоратися на маленькій території.

Навіщо це доповнення? Коментатори і мідраші кажуть, що Лот пас свою худобу і ненароком забрідав на поля ханаанеїв і перізеїв. Коли Аврам виводив худобу, то худоба йшла в таких намордниках, щоб не їсти з чужих полів або не пастися на чужих полях. Коли ханаанеї, перізеї казали: «Ви що робите? Це наша земля!», Лот відповідав: «А нам Всевишній пообіцяв, що все це буде нашою землею». І, як каже мідраш, Всевишній втрутився і сказав: «Буде, коли я вижену ці народи. А поки це не так, ти маєш жити з ними в добросусідстві, Лоте». Це те, чого Лот не розумів. Є таке тлумачення.

Простіше тлумачення, ближче до простого сенсу Тори, полягає в тому, що ханаанеями і перізеями та земля була заселена, і через це пасовищ не було.

אַל־נָא תְהִי מְרִיבָה (аль-на́ тегі́ меріва́) – … нехай не буде протистояння …, מַחֲלוֹקֶת (рів) – це суперечка, מְרִיבָה (меріва) – це щось, що затягується надовго, якась сварка, яка стає розділенням на покоління.

Знову деякі коментатори кажуть, що Аврам сказав: «Ми схожі, як дві краплі води, і пастухи нас плутають, тому давай розділимося». Але ніде не сказано про таке диво. Лот просто племінник Аврама.

Аврам тут каже: «Ми ж брати, давай поділимося по-братськи».

Чому б їм, замість того щоб говорити про сварку і суперечку, не зібратися ввечері, не покликати пастухів, не провести з ними роз'яснювальну роботу, пояснивши їм, що сваритися не потрібно. Або звільнити цих пастухів і взяти інших. І відповідь, мабуть, у словах Аврама між мною і тобою насамперед. Ця суперечка насамперед між мною і тобою, а вже потім між пастухами. Саме в Лота і в Аврама різні погляди на життя, різні погляди на майно. Це тільки виливається на стосунки між пастухами, Аврам це бачить і саме так і каже: «…між мною і між тобою, між пастухами моїми і між пастухами твоїми». Тут не відбудешся звільненням пастухів, тут проблема ідеологічна.

І Аврам поступається тут і каже:

Тобто розділилися. Тут, мабуть, можна зробити невелике пояснення про давню систему орієнтації в просторі. Людина колись орієнтувалася за положеннями тіла: кедем – це схід, уперед; ахор – це захід, назад; смоль – наліво, північ; тейман – направо, південь.

Народ кочовий, і йому потрібно кочувати. Дві родини мають кочувати якимось чином, усе-таки в такт. І Аврам каже: «Ти наліво, я направо. Ти направо, я наліво. Ти на північ, я на південь. Ти на південь, я на північ».

Аврам пропонує розділити святу землю. Він думає, що, якщо вже обітниця Всевишнього була: «Тобі і насінню твоєму дам Я цю землю», Лот майже як насіння, він племінник, а за деякими версіями вони не такі вже далекі від можливої істини: Лот був усиновлений Сарою і Аврамом, саме на цій підставі він з ними ходить.

Лот із двох варіантів, як ми бачимо, вибирає третій варіант.

Тора робить це зауваження, тому що читач Тори за часів дарування Тори знає, як усе виглядає в тих краях. І Тора нагадує, що діло було ще до зруйнування Сдома і Амори, про які Тора ще й не розповіла нам. А в ті часи це був квітучий зелений край. І цей Лот, що розкрив свої очі, бачить цю землю, і вона видається йому: як сад Господній (для Лота це почасти міфологія) до самого Цоара.

Лот побачив величезну територію з прекрасним водопостачанням, прекрасну для худоби і для землеробства. Але зверніть увагу, Лот порівнює її з Єгиптом, у якому він щойно був. Якщо для Аврама відвідини Єгипту – щось травматичне, це не було прекрасною туристичною подорожжю. То в Лота є ностальгія за Єгиптом: «Ось вона земля, яка як Єгипет», і тому Лот вибирає рухатися туди. Тут мотив його вчинку – хочу в Єгипет або, принаймні, хочу жити, як у Єгипті.

Цікаве зауваження можна побачити тут. Тора описує: «І пішов Лот зі сходу…» Але якщо дивитися географічно, то ні, не зі сходу він пішов. Він справді мав піти на схід, щоб опинитися там, де він опинився. Що ж означає міке́дем? Пішов Лот від свого минулого, від того, що було кодем – від того, що було раніше.

Але тут зробимо ще один відступ і поговоримо про орієнтацію в часі. Те, що було кодем – що попереду, це те, що вже було. Те, що людина бачить перед собою, те, що на неї чекає, це буде ахарей – те, що позаду. Таким чином, людина стоїть обличчям до свого минулого і спиною до свого майбутнього. Попереду минуле, а позаду майбутнє, тому що так людина бачить. І це орієнтація, яка наводиться в Торі. У цьому конкретному місці можна так зрозуміти.

Пішов Лот, розірвав зі своїм минулим. І тут розділилися брати. Іш – людина від брата свого відділилася. А Аврам залишився жити там, де жив.

Тобто Лот поступово кочував, кочував, рухався цією околицею Йорданською, поки не дійшов до Сдома. Це був процес. Спочатку Лот іде від свого брата Аврама, іде від минулого, і потихеньку-помалесеньку він докочовує до Сдома.

Ми до цього питання ще повернемося. Лот пішов від Аврама, від того, хто проголошував Господа, і «донаметував», докочував до людей, які злі і грішать Господу.

У цей момент Господь відкривається Аврамові й каже йому знову:

Деякі коментатори тут кажуть так: «Поки Аврам був у Єгипті і поки цей Лот (коли він уже став нечистим, прив'язаним до майна) був у таборі Аврама, Всевишній з ним не говорив. Коли Лот відділився, тоді Всевишній знову звертається до нього. Тому Тора каже тут: після того, як відділився від нього Лот».

Інші коментатори кажуть, що Аврам, можливо, сподівався, що через Лота його насіння успадкує землю, і тому дуже тужив, коли Лот відділився, або подумав: «Якщо я Лота як слід не зміг виховати, то як я виховаю своїх дітей…»

Так чи інакше, Аврам потребував розради. І Всевишній приходить, щоб Аврама розрадити.

«підніми очі й подивися з місця, де ти перебуваєш, на північ і на південь, на схід і на захід.

Ти теж підніми очі, як Лот підняв очі, і подивися з місця, де ти перебуваєш, на північ і на південь, на схід і на захід.

Це і відповідь на таку сміливу пропозицію Аврама Лотові поділити землю. Він же міг таким чином залишитися без Єрусалима, якби Лот узяв, не дай Боже, шматок з Єрусалимом.

Якщо боїшся, що залишишся без насіння через те, що Лот пішов, то знай, що Я даю тобі обітницю: насіння твоє буде як порох земний. Ніхто не зможе порахувати твоїх нащадків. Таку обітницю дає Всевишній Аврамові.

Деякі коментатори і тлумачі дивуються, чому таке порівняння – порох земний? В іншому місці порівнюється із зірками небесними. Коментатори пояснюють, що навіть у стані Лота, у стані прив'язаності до майна, якоїсь зануреності в матеріальне, у віддаленні від Всевишнього, народ Ізраїлю буде рости і множитися кількісно. Якістю він буде як порох земний, але його буде багато.

Всевишній буде керувати народом Ізраїлю, буде вести його до виправлення, навіть коли він буде в занепалому, так би мовити, стані. Тому Аврам може покластися на Всевишнього як на вихователя. Навіть через порох Всевишній народ проведе. І ось на цю скорботу (якщо я Лота не зміг виховати, то як же виховаю синів) Всевишній каже: «Покладися на Мене». Тим більше в піднесеному стані народу. Якщо він буде думати про небесне, піднесене, зосередиться на служінні Всевишньому, він теж буде примножуватися і теж буде як зірки небесні. Ні те, ні інше неможливо полічити.

Далі Всевишній наказує Аврамові й каже:

Лот теж ходить, рухається землею, тією долиною, яку він вибрав, і йде, куди йде. Всевишній наказує Аврамові: «І ти цією землею пройди, як господар, бо Я тобі її даю». Те, що вибрав Лот, він вибрав. І Аврам виконує наказ Всевишнього:

Лот прийшов куди прийшов. Жертовник він будувати не став, бо потрапив до людей поганих, злих, ворожих Господу.

Аврам теж прийшов куди прийшов. Він прийшов до Хеврона, у місце, яке стане центром єврейського життя надовго. І що Аврам там робить? Він будує жертовник Всевишньому (ми не знаємо, що робить Лот у Сдомі).

Це історія розділення Аврама і Лота. Історія, коли людина йде з громади Всевишнього, відділяється від того, хто служить Всевишньому, і потихеньку доходить до Сдома. Це історія Лота. Ми до нього ще повернемося, він не зовсім втрачений товариш. Ім'я Лот означає оповитий туманом, що ховається в імлі, незрозумілий, каламутний, але не в поганому сенсі слова, а в тому сенсі, що суть не відразу розкривається.

У минулому розділі ми читали про те, як Аврам і Лот розділилися. Лот пішов в околицю Йордану і, поступово кочуючи, перебрався до міста Сдом, де живуть дуже недобрі люди (як свідчить Тора). Аврам пройшов усією своєю землею, яку дарував йому Всевишній (Всевишній ще раз підтвердив йому обітницю). І наприкінці Аврам осідає в районі міста Хеврон. І ось у цей момент ми починаємо читати чотирнадцятий розділ:

ТІДАЛЯ, ЦАРЯ БЕЗЛІЧІ НАРОДІВ.

Шина́р – це давня назва Вавилона. Амрафель, як багато хто припускає, це не хто інший, як Хаммурапі, творець відомих законів, великий вавилонський цар, який на старість років справді вирушив і завоював, підкорив собі весь регіон. Великий цар великої країни. Це важливо.

Арьох – це представник хуритів, протовірменського народу, що мешкає приблизно в північній Месопотамії, як кажуть, одного з предків сучасних вірмен.

Кедорлаомер – це ім'я стало таким загальним в Ізраїлі. Коли хочуть сказати, що в когось якесь старе давнє ім'я, кажуть: Кедорлао́мер. Приклад давнього вигадливого імені.

Справді, відтоді, як знайшли давні іранські таблички в Сузах, у тій самій столиці Шушани, де пізніше відбуватимуться події меґілат Естер, саме там, в Еламі, звідти Кедорлао́мер. І це ім'я означає раб Омера, місцевого еламського божка.

Тідаль тут названий царем багатьох народів. Це Тутхалія, цар хетський, з центральної Туреччини. Справді, місце, густонаселене різними народами і племенами.

Уявіть собі міць цієї армії. Тут і Вавилон, і хурити, і Елам, і Мала Азія, Туреччина. Величезна армія збирається разом. І для чого вони зібралися разом:

Ім'я Бера на івриті звучить бе ра – по-злому, по-поганому, поганим шляхом. І це Цар Сдомський

…і з Біршею, царем Амори,

 Цар Аморський, він майже тезко царя Сдомського. Його звуть Біреша, від слова раша – лиходій, реша – лиходійство, лиходійським шляхом.

... Шинавом, царем АДМИ, …

Це цар ще одного міста, його звуть Шинав. Як можна це перекласти? Мідраші люблять тлумачити імена хороших людей у хороший бік, поганих – у поганий бік. Ім'я Шинав тлумачиться як ненависник батька (соне ав) або ненависний батькові, а також від слова шоев – той, що всмоктує, той, хто «накачується» грошима, «накачується» майном. Якщо все-таки звернутися до оригінального значення, то, найімовірніше, Шинав – це бог Шин, тобто бог місяця значиться моїм батьком.

Шем'евером, царем Цевоїма,

І останній із царів, які названі на ім'я, це Шемевер, цар Цевоїма. Шемевер – це, що називається, теофорне ім'я, ім'я, яке містить у собі ім'я бога, хоча він і не названий. Названий просто ім'ям Шем. Шем'евер – це означає мій божок – він герой, героїчний.

…і царем Белою, який називається Цоар.

І п'ятий з цих п'яти царів, на яких напали чотири, – Бела, який ще називається Цоар. Коментатори кажуть, що оскільки це був такий незначний цар зовсім глухого міста, то й ім'я цього царя не збереглося. Тора не називає його на ім'я.

Отже, ці чотири царі напали на п'ять царів. Здавалося б, битва нерівна, якщо не відчувати всієї іронії. Кедорлаомер зібрав величезне військо, щоб іти на цих п'ять царів. Загалом-то, глухої далекої області.

Усі вони скупчилися в долині Шидим (перекладається як Чортова долина або Долина чортів, бісів), яка гу ям гаме́лах (море солі), – це назва Мертвого моря.

Тобто дванадцять років вони платили йому якусь данину, якісь податки, якийсь оброк. На тринадцятий рік їм набридло це платити. Власне, це і стало причиною для війни. Через рік він дізнався, що вони перестали йому платити.

Цього разу Кедорла'омер на першому місці, тому що тут-то він найголовніший, тут він керівник компанії.

Кого вони ще побили:

Давайте спробуємо розібратися, що відбувається. Чотири царі починають військову кампанію проти п'яти глухих міст. Кампанія, найімовірніше, показова, щоб продемонструвати всьому світові, щоб побачили і злякалися, як небезпечно не платити податок панам. Для цього досить було однієї армії Кедорла'омера, це п'ять маленьких глухих міст. Проте Кедорла'омер, мабуть, за гроші або за якісь свої царські справи вступає в союз ще з трьома царями, великими імперіями, усією цією когортою рухається, і нападає на рефаїмів і на ахурейців, і поки що ще не йде в бік п'яти міст.

Хто такі рефаїми і ахурейці? Взагалі, про кого йдеться? Нам допоможе це зрозуміти другий розділ книги Дварім. Моше розповідає про план захоплення землі і трохи відкриває історію. У книзі Дварім (2:9–11) ми читаємо:

І сказав Господь мені: «Не ворогуй проти Моава і не затівай з ним війни, бо Я не дам тобі від землі його жодного володіння, тому що синам Лотовим віддав Я Ар у володіння. Емім раніше жили там, народ великий і численний, як велетні. Рефаїми вважалися велетнями, а моавітяни називали їх емім».

Слово емім означає жахливі, страшні. Отже, один із народів, який побили, один із підвидів рефаїм – це емім, вони теж рефаїм, а рефаїм – це велетні. Тобто якийсь рослий велетенський народ, який моавітяни називають емім. Саме на них напали п'ять царів.

Були ще й зезім:

…І наближаєшся до синів Амонових. Не ворогуй з ними і не зачіпай їх, бо не дам нічого від синів Амонових тобі у володіння. Тому що синам Лотовим віддав Я у володіння. Землею рефаїмів вважається вона, рефаїми жили в ній раніше, але амонітяни називають їх замзумімами. (Дварім 2:19–20)

Замзумім – це ті самі зезім (скорочено), про яких ідеться в нашій главі. Що означає зезім або замзумім? Це ті, хто робить те, що вони задумують. Ті, у кого досить сили зробити те, що вони задумають. У цьому є певна аналогія з тим, що Всевишній каже про будівельників Вавилонської вежі. Сильний, великий, могутній народ.

І вони народ великий, численний і високий, як велетні, але знищив їх Господь перед обличчям їхнім, і ті успадкували Їм і оселилися замість них. Як Він зробив для синів Есавових, що живуть на Се'ірі, перед якими він знищив хореїв, і вони успадкували Їм і оселилися замість них до нинішнього дня. (Дварім 2:21–22)

Отже, тут Господь розповідає і про емім, і про замзумім, і про хореїв, і про рефаїмів, як про сильні рослі народи, як про могутні й сильні армії. Це вже не глухі містечка.

І не просто так книга Дварім згадує, що за допомогою Всевишнього, Його чудесами ці народи, ці армії були переможені і інші народи зайняли їхнє місце. Всевишній каже: «Це Я допоміг їх перемогти». Це, мабуть, сталося якимось чудесним шляхом, тому що народи були дуже сильні.

Можна запитати: «Отже, царі почали військову кампанію проти п'яти маленьких міст. Навіщо ж вони полізли раніше від основного бою виснажувати свої сили і нападати на великі серйозні сусідні народи?» Мабуть, тому що народи не давали їм так просто пройти. Якщо подивитися на карту, то царі зробили серйозне коло, зробили петлю і з іншого боку підійшли до долини Шедим. Чому раптом сусідні народи заважали їм пройти? Найпростіше припущення, що п'ять міст домовилися з цими сильними народами по сусідству. Навіщо, справді, нам платити данину людині з сумнівним ім'ям Кедорла'омер, яка десь далеко, коли можна домовитися десь поблизу і платити данину сусіднім народам, які взяли данину, взяли заступництво і захист над п'ятьма містами. Саме тому, найімовірніше, з ними і довелося воювати.

Після цієї війни, після цієї битви:

Ель-е́н мішпа́т дослівно перекладається ключ суду, джерело, біля якого збираються, щоб влаштовувати якісь судові процеси, місце публічних зустрічей. І це ж місце називається кадеш – освячене.

Амалекітян, звичайно, ще немає в проєкті. Амалек – це нащадок Есава, у якого ще й батько не народився. Але Тора повідомляє нам географію, яка зрозуміла читачам Тори, щоб ми приблизно розуміли, де діло-то відбувається.

І емореїв, які теж фігурують як дуже сильний народ, що живе в Хешбоні (у другому розділі Дварім). А тут про місце розташування еморейців сказано: ті, які жили в Хацецон -Тамарі.

Отже, велика військова кампанія зробила петлю і підступила до Сдома, практично підкоривши всіх передбачуваних союзників п'яти царів. Тільки тоді:

Проти Кедорла'омера, царя Еламського … Знову він тут на першому місці. На самому початку на першому місці був Амрафель (Хаммурапі), тому що в нього найбільше військо. Тут на самому початку Кедорла'омер, тому що тут він головний і заради нього вся кампанія.

Отже, вони воювали з Кедорла'омером, царем Еламським, з Тід'алем, царем Ґоїм, з Амрафелем, царем Шинара, з Арйохом, царем Еласара. Чотири царі проти п'яти.

Мідраш каже, що царі Сдома і Амори впали в яму з дьогтем. Цар Амори там і загинув, а царя Сдомського витягнув ангел або він якимось чином виліз сам, про те ми не знаємо, але з ним ми ще побачимося.

Отже, чотири царі розгромили п'ять міст околиці Йорданської.

Тобто забрали не тільки запаси харчів, але забрали всіх тих, кого можна було забрити в рабство, хто був корисний, кого можна було не марно годувати, хто міг працювати (робочу силу). Такий погром учинили в Сдомі. Багато коментаторів кажуть, що це було таке попередження Сдому взятися за розум.

Га'іврі́ багато хто перекладає, особливо вчені-біблеїсти, намагаючись пов'язати з племенем хабіру і так далі. Багато всяких учених поглядів на це. Але можна перекласти просто за пшатом, за простим сенсом писання, що єврей – це нащадок Евера.

Елоне Мамре – це один із районів того Хеврона.

Значення імені Еморі – це той, хто говорить і відповідає за свої слова. Ешколь – це виноградне гроно. Якась людина, у якої багато плодів. Сьогодні про людину, яка діє в багатьох сферах, кажуть, що вона ешкольот, людина грон. Ешколь – гроно, природно, символ родючості.

Анер – ім'я третього брата означає жебрак бога Рама. Є Бог, якого звуть Рам (знову якийсь хевронський місцевий божок) і при ньому жебрак духом, нікчемний його слуга Анер. «Рамазарадиюродивий» – так можна перекласти. Це імена трьох братів, сусідів Аврама.

І вони, союзники, дослівно володарі завіту з Аврамом; Ба'альо́ бріт – досить відома для Близького Сходу фраза, у Торі вона вживається тільки тут. Але все-таки всім зрозуміло, що це люди, з якими Аврам уклав договір про взаємодопомогу. Перший військовий союз, таке собі «Аврамове НАТО».

 Племінник може називатися братом.

… і озброїв вихованців своїх, народжених у домі своєму …

Ханіх зазвичай сьогодні перекладається як просто вихованець, той, хто виховується у вожатого, кого виховують. У близькосхідній ранній термінології можна простежити ідею, що ханіхім – це такі гвардійці, люди, які виховані для праці й оборони, професійні війниiУ російському тексті тут стоїть саме «професійні війни» (а не «воїни»). Перекладено дослівно, як в оригіналі.. Проте таке твердження треба з великою обережністю робити.

Отже, він узяв вихованців, народжених у домі своєму.

… триста вісімнадцять…

Треба сказати (ми далі про це дізнаємося), що Еморі, Ешколь і Анер теж ідуть разом із ним. Це, як казав один ізраїльський міністр оборони, маленька, але розумна армія.

… і переслідував їх до Дана.

 Аврам не гнався за ними до Дана, не гнав їх з батогами до Дана, а тихо пробирався, крався за ними до Дана, до Голанських висот, майже до самої півночі сучасного Ізраїлю. У ті роки це місце називалося Лаїш, але Тора розповідає своїм сучасникам і тому користується актуальними назвами для Ізраїлю часів дарування Тори.

Тобто Аврам використав військову тактику. По-перше, вибрав ніч для атаки, по-друге, якимось чином свою невелику армію розділив на частини. І побив їх, і гнав їх до Хуви, яка на північ від Дамасека, тобто далеко за Дамасек він їх погнав.

Аврам повертається з перемогою, з величезною кількістю трофеїв. Це тріумфальне повернення.

Аврам іде трохи іншим шляхом. Цар Сдомський виходить йому назустріч (мабуть, після того як він відмився від дьогтю, вийшов назустріч Аврамові). Але зустріч поки ще не відбудеться. Аврам ще не зустрінеться з людиною, яку звуть Бера (по-поганому). Тому що назустріч йому зовсім несподівано вийшов ще один чоловік:

Скільки всього сказано про Малкіцедека. Я багато говорив про нього. Є в уроках про Йом-Кіпур про нього і в посланні до євреїв. Деякі ототожнюють його з Шемом, сином Ноаха. Одна з книг Ханоха каже про те, що Малкіцедек – це Нер, старший брат Ноаха, коген, який до потопу був узятий на небеса ангелом Міхаелем. Є ще багато інших паралелей. Знову згадаю послання до євреїв. І про особу, і про самого Малкіцедека можна говорити, і говорити, і говорити. Але зараз ми зосереджуємося більше на пшаті, на простому сенсі Тори. Тому я хочу сказати про ту гру слів, яку Тора тут показує.

Є цар Бера, цар по-злому, який чекає на Аврама. Є Малкіцедек, цар праведності, який вийшов йому назустріч благословити його. Він ще й священник Бога Вишнього. Священник завжди представляє ще й Всевишнього. У священникові, так чи інакше, сам Всевишній розкривається. Про це багато сказано, і послання до євреїв про це каже, і в псалмі згадується про це особливе священство. Але ми читаємо зараз пшат, і поки що те, що ми можемо побачити, саме читаючи пшат, це є цар, якого звуть Бера, цар зла і злодійства в Аморі. А є цар, який називається Малкіцедек, цар праведності, він ще й цар Шалема, (можливо, Єрусалима). Можливо, тут і перша зустріч Аврама з Єрусалимом. Це теж дуже важливо.

Отже, назустріч йому вийшов цар Шалема:

Ці чотири слова викликають утруднення в коментаторів. Кожен це трактує, хоч як це дивно, відповідно до свого вірування, відповідно до своїх переконань. Одні кажуть, що тут написано: Аврам дав десятину Малкіцедекові (це зрозуміло, Малкіцедек коген). Інші кажуть, що Малкіцедек благословив неправильно: спочатку благословив Аврама, а вже потім Всевишнього. Через цю неправильну розстановку пріоритетів священство було забрано в ту ж мить у Малкіцедека і передано Аврамові. І вже Малкіцедек дав десятину Аврамові як когенові. Тільки незрозуміло від чого. Від хліба і вина, яке в нього було. Кожен коментатор розуміє в міру своєї віри, в міру свого бажання зрозуміти.

Для мене простий сенс, що якщо Малкіцедек названий когеном, то Аврам дає йому десятину з усіх трофеїв, які він завоював у цій війні. Аврам дає десятину Малкіцедекові. Не дав нічого цареві Сдомському з усієї своєї здобичі, з усіх своїх трофеїв, Аврам віддає цареві праведному, через це приєднуючись до священства праведності, віддаючи данину, вказуючи, Хто джерело його перемоги. Він дає Малкіцедекові десятину від усього. І знову на сцені з'являється (вимикається стоп-кадр) цар Сдомський:

Аврам захопив усе. Це, по суті, його трофей. Не факт, що він узагалі щось мусить цареві Сдомському повертати. Цар Сдомський тут той, хто програв, але він намагається бути великодушним. Це дуже зручно до того ж розплачуватися майном, яке здебільшого є майном твоїх підданих. Як звуть царя Сдомського? Бера – «по-злому».

Чи захоче Аврам, який щойно віддав десятину, щоб приєднатися до праведності, збагачуватися за рахунок того, хто все отримав по-злому. Ось що каже Аврам:

 Підняти руку (неодноразово вже про це говорили) – це означає поклястися. І яка клятва Аврама:

У клятви зазвичай є умова. Якщо я щось зроблю, то нехай буде те й те. Або навпаки. Якщо Ти, Господи, мені щось зробиш, то я зроблю те й те, і буде те й те. Коли умови немає, коли ми кажемо «Якщо ти зробиш …», – це як чистий бланк, який Аврам дає Всевишньому. У цьому випадку каже: «Якщо я візьму щось у нього, то ось чистий бланк, я готовий підписатися, уже підпис мій стоїть, щоб ти робив зі мною, що Ти хочеш, карав мене, як завгодно, якщо я візьму щось із його майна». Чому така гидливість або скрупульозність в Аврама щодо майна царя Сдомського, адже це його законні трофеї?

…І ти не скажеш, ти не зможеш сказати: я збагатив Аврама.

Слово ге'еша́рті (збагатив) має той самий корінь, що й слово ма'асер (десятина). Аврам щойно дав десятину. Як мудреці кажуть, дай десятину, щоб збагачуватися. Аврам щойно віддав десятину цареві праведності. Можна так зрозуміти: збагатив царя праведності. Він не хоче збагачуватися від зла. Щоб ніхто не міг сказати: «Зло збагатило Аврама». Це для Аврама важливо. Узяти щось із сдомського майна, узяти щось від Бери – це для Аврама позбутися благословення Малкіцедека. Або зло, або праведність – вибір для Аврама простий.

Ну, а на цьому розмова не закінчується, і Аврам додає:

Аврам праведний. Він віддаляється від зла, але це його принципи. Він не праведний за чийсь рахунок. Він праведний за рахунок себе самого. І це загалом урок усім нам: хочете бути праведними – будьте праведними за свій рахунок. Не змушуйте когось бути праведними або бути печатками вашої праведності, якщо вони до цього не готові.

Ось такий дивовижний і, можна сказати, епохальний чотирнадцятий розділ. Історія про перемогу в самісінькій-самісінькій Першій або Нульовій Світовій війні.

У минулому розділі ми прочитали про дивовижну переможну кампанію, яку провів Аврам, здобувши перемогу над чотирма дуже великими імперськими арміями. Після цього, здавалося б, живи і радій, але Аврамові, звісно, страшно. Страшно, можливо, тому що він боїться (і це логічно боятися), що армії тих країн зберуть більші сили і вдарять по ньому. Навіть якщо він постійно їх перемагатиме і це буде безперервна переможна війна, але хочеться все-таки в мирі жити. Як кажуть: можемо повторити, але не хочемо повторювати.

Коментатори говорять ще про один страх: Аврам боїться, що «банк його заслуг нагорі» не такий уже й великий, і весь свій «кредит» у Всевишнього щодо його захисту він вичерпав, коли вліз у цю війну, про яку Всевишній йому навіть і не наказував. Можливо, ще якісь страхи і сумніви мучать Аврама. Всевишній відкривається йому і втішає його:

Тут всевишній нейтралізує одразу два страхи Аврама. «Насамперед Я твій щит, я тебе захищатиму, не бійся. По-друге, твоя нагорода дуже велика». Що відповідає на це Аврам?

Слово голе́х тут не тільки ходжу, але слово лялехет (піти, відходити) вживається в сенсі помру. «Я помру в самотності».

За звичаями тих країн і тих місць справді було прийнято, що раб (головний із рабів) може бути спадкоємцем хазяїна, якщо в того немає інших спадкоємців. Чому він тут називається за посадою? Не просто раб Еліезер, а увен-ме́шек.

Є коментатори, які люблять знаходити в Торі помилки. Біблеїсти, які кажуть: це слово даме́сек – Дамаск, і мешек написані однаково, такий от повтор виник. Можна сказати, що увен-ме́шек – це людина, яка більше віддана господарству, ніж Аврамові. Звісно, він відданий Аврамові, він вірний слуга Аврамові, він праведний слуга, але не як спадкоємець.

Знаєте, як буває, коли людина наймає, скажімо, садівника. І от садівник веде гостей садом, показує і каже: «Тут у нас троянди ростуть, а тут у мене тюльпани ростуть, а тут подивіться, яку орхідею я виростив». І він говорить про господарство, як про своє. Але це господарство пана. Це добра якість, з одного боку. З іншого боку, розмежування має бути. І Аврам каже: «Так, він відданий раб. Він не син, і він за моє господарство, за все моє майно переживає. Але я не хочу, щоб він був мені спадкоємцем». Як можна зрозуміти ці слова Аврама? Чому Аврам раптом заговорив про це? Це дитяче відчуття присутності батька, Бога доброго і люблячого, який каже: «Я тобі захист, у тебе велика нагорода. Дивись, Авраме, як Я тебе люблю!»

Напевно, у кожного з нас у спілкуванні зі Всевишнім бувало таке відчуття, коли ти відчуваєш Його як доброго Отця, і можна залізти до Нього на коліна, обійняти Його і попросити щось зовсім-зовсім дитяче, щось зовсім-зовсім просте.

Можна навести таке дуже дитяче мультиплікаційне порівняння. У книжці «Малюк і Карлсон» Малюк каже мамі: «Якщо я так дорого ко́штую, адже ви ж зі мною не розлучитеся навіть за 100 000 мільйонів крон. Якщо я так дорого ко́штую, то можна мені, будь ласка, зараз кілька крон на цуценя».

Аврам дуже по-дитячому говорить зі Всевишнім: «Якщо в мене так багато всього, якщо в мене там такий великий кредит, пожалій мене. Зроби так, щоб моє насіння було мені спадкоємцем, щоб спадкоємцем моїм не був цей Еліезер із Дамесека, тому що це не тішить мене. Жодне багатство не тішить мене, якщо я не можу залишити його дітям».

Звичайно, це метафора, і діти не виходять із кишок батьків. Син нутрощів твоїх – це твоє породження. Метафори біблійні іноді дуже різкі та барвисті.

Пам'ятаєте, що Всевишній спочатку порівнював насіння і казав: кіафар арец – як порох земний. Тут піднесений стан насіння, яке порівнюється із зірками небесними.

Шостий вірш – дуже важливий вірш, дуже багато на цьому вірші будується:

Щоб краще зрозуміти, що це означає, щоб це не було порожніми словами, звернімося і подивімося, де ще це використовується. У Псалмі (105:31) (106 у синодальному перекладі) розповідається про Пінхаса:

встав Пінхас і помолився, і припинилася епідемія; і це порахувалося йому праведністю з покоління в покоління, навіки.

Виходить, що праведність може бути не лише праведністю людини, але вона якось передається з покоління в покоління навіки.

Інше місце, де ми зустрічаємо слово цдака́, це друга книга Шмуеля (19:29):

адже був увесь дім батька мого винен смерті перед паном моїм, царем. А ти помістив раба свого серед тих, хто сидить за столом твоїм. Яке я ще маю право, де в мене ще є цдака скаржитися цареві?

І в Нехемії (2:20) ми читаємо:

Я дав відповіді і сказав їм: «Бог небесний, Він дасть успіх нам, і ми, раби Його, будемо будувати, а вам немає частки і права, і пам'яті в Єрусалимі

Це розмова Нехемії із самаритянами, тут він говорить про право.

Те, що Аврам повірив Всевишньому, дало йому право, дало йому можливість отримати якісь права. І з арамейської цдака́ перекладається дав йому якісь права. До речі, виправдатися на суді – це теж отримати якісь права. І якщо сильно захопитися, то й слово виправдання можна зрозуміти як прав дання, хоча, звісно, це мідраш. Про що йдеться, ми зрозуміємо далі:

Можна сказати, що тут Всевишній (якщо говорити мовою людською) оголошує укладення союзу з Аврамом. Можна було б сказати, робить пропозицію народові Ізраїлю: «Я хочу укласти з тобою завіт».

Що відповідає Аврам?

Є різні варіанти зрозуміти це питання Аврама: «Як я дізнаюся, що я її успадкую?».

Деякі в цьому бачать слабкість Аврама. Буває, що людина, сказавши щось гідне, одразу ж виявляє слабкість. Пам'ятаєте, коли Петро спочатку сказав: «Ти син Бога Живого, Ти Машиах». І буквально через кілька віршів тому самому Петрові, якого Машиах похвалив, каже йому (Єшуа): «Відійди від мене, Сатано!»

Деякі кажуть, що тут Аврам відійшов від тієї праведності, і він питає: «Як я дізнаюся, що я її успадкую». І коментатори кажуть ці чотири слова: бама́ еда́ кі іраше́на (Як я дізнаюся, що я її успадкую?) – покарання Ізраїлю за кожне з цих чотирьох слів – сто років перебування в Єгипті, згідно з цими коментарями.

Інші коментатори бачать це в позитивному сенсі. Аврам турбується і каже: «Я отримав цдаку, я виправданий зараз перед Всевишнім своєю вірою. Як я дізнаюся, що й мої діти зможуть зберегти свою віру?» У кожної віруючої людини є така турбота: «Як я дізнаюся, що мої діти теж будуть віруючими?»

Є в цього питання Аврама ще й юридичний, соціальний аспект. Коли ми купуємо дім, або машину, або щось дороге, нам дають документ про володіння. Якщо ми купуємо чашку чи телевізор, то, можливо, нам на них документів і не дадуть, але цінні речі вимагають документування, це свідчення нам і свідчення іншим, якщо хтось спитає. Коли чоловік і дружина укладають шлюб (вступають у завіт), вони теж обмінюються обручками і здійснюють якусь церемонію, коли всім стає ясно, що ця дівчина стала дружиною цієї людини. Вона одягла білу сукню, обручку, вийшла у світ і всім засвідчила, що вона справді законна дружина, а не цивільна дружина. Можна це питання зрозуміти так, і події розвиватимуться як відповідь саме на це питання. І ось що Всевишній відповідає Аврамові:

Чотири види жертвоприношень тут відповідають чотирьом жертвоприношенням, які згадані в Торі, де теж приносять і тельців, і телиць, і овнів, і козлів, і голубів. Чотири види тварин для жертвоприношення. Коментатори знаходять паралелі й кажуть: «Ці чотири види жертвоприношень для того, щоб переломити ситуацію в майбутніх війнах між чотирма царствами, які нападатимуть на Ізраїль». Інші кажуть: «Це якраз спокута за ті чотири слова, які Аврам сказав». І є різні думки, але можна сказати так: це всі види жертвоприношень, які існують на той момент, по одній тварині з кожного виду. Щоб хтось не сказав: а ось на цьому рівні, а ось тут ось щось іще не відбулося.

Тора тут використовує для голуба і для горлиці спільну назву. Адже дві горлиці – це одна єдина жертва, тому пара тут вважається як одна.

Чому не розрізав птаха? Нам на це питання, можливо, відповість книга Ваїкра. У першому розділі, сімнадцятому вірші, описується порядок принесення птаха в жертву: нехай він надломить крила птаха, але не розділяє його на частини, а спалить на вівтарі. Це приношення всепалення, його благоухання приємне Господу.

У жертвоприношення птаха є особливий статус, але птах не розбирається (це буде в заповіді Тори в книзі Ваїкра). І Аврам тут, мабуть, уже знає закони жертвоприношення.

Так Аврам приготував усе, що необхідно для жертвоприношення, це дуже непроста процедура. Ви уявіть собі, що й сьогодні, коли треба розібрати, наприклад, бика чи телицю, їх везуть на м'ясокомбінат, на величезні пилки, які піднімають і пиляють. Навіть із сучасними технологіями це процес не швидкий, пов'язаний з певною логістикою. І Аврам мав досить змучитися, напрацюватися, щоб розрізати, розділити ці тіла.

Аврам усе розклав і все приготував. Що він міг думати, поки це робив? Це непроста робота, Всевишній звелів йому це зробити. Чого він очікував від цього?

Для того щоб відповісти на це питання, звернімося до археології. У місті Алалах (це сучасний центр Туреччини) було знайдено багато табличок та історичних документів. І там є кілька історій. Наприклад, історія про те, як цар Аббаель I передавав землі своєму братові Ярім Ліму. І історія про те, як маленький цар Кітіка на ім'я Барґая передавав землі Метіелю, цареві Арпада. У всіх цих випадках, коли передавалася земля, укладалася дарча, яка оформлялася завітом серед розсічених тіл. Той, хто дає, говорив про те, що він не забере цю землю, що він звільняє цю землю і передає її в дар, накладав на себе закляття, пов'язані з тим, що він не спробує повернути цю землю. Ми можемо прочитати в одному зі знайдених документів, що, коли Метіель проходить серед розсічених тіл, про нього говориться: «Як це теля розсічене, таким чином нехай буде розсічений Метіель і знать його, якщо він порушить цей завіт».

Те саме Їрмеягу каже тим, хто хотів відпустити рабів: «Як той телець, якого ви розсікли, так і ви будете розсічені».

Тобто це офіційне свідчення, яке Всевишній дає Аврамові, зрозуміле всім навколишнім народам, про те, що це не усний завіт, не на словах Аврамові передали якусь землю, якусь квартиру, йому передали землю у власність, юридично засвідчивши. Це не цивільний шлюб, це офіційне одруження, офіційне укладення завіту Всевишнього і Аврама, який може бути свідченням для Аврама і всіх народів.

Одинадцятий вірш розповідає нам несподівану деталь:

Навіщо нам це розповідається? Може, літературний прийом такий, щоб нагнітати напругу в читача? Але це не у випадку з Торою.

Деякі тлумачі кажуть, що ці хижі птахи – символ Машиаха, символ прийдешнього суду, якому будуть віддані всі порушники закону за часів Машиаха. І Аврам відганяє цих птахів, тобто просить Всевишнього через цей символічний жест віддалити дні суду, щоб якомога більше людей могло прийти до спасіння і пізнати Всевишнього.

А ми спробуємо зрозуміти це очима людини епохи Аврама, наскільки це можливо.

У Шумері жив-був цар, якого звали Іенатум. Він жив приблизно в той час. Вирізнявся він тим, що був сильним завойовником (а може, і не вирізнявся цим, а був, як і інші шумерські царі, завойовником). З тими, кого він перемагав, він укладав васальний мир. Іноді були свої «фотокореспонденти» в цього Іенатума, і вони закарбували укладення миру, зрозуміло, на барельєфах, а не на фотографіях.

Ми бачимо через розсічені розкидані тіла всі знайомі нам картини, але на кількох барельєфах ми бачимо птахів, які накидаються на трупи, і це пояснюється як частина договору. «Якщо я відступлю від цього договору, то нехай птахи налетять і склюють мій труп». І таким чином, поява птахів у видінні Аврама – це вже початок одкровення Всевишнього йому.

Для чого треба укладати такий завіт? Це як свідчення Аврамові. Можна сказати: Всевишній зробив Аврамові пропозицію. Це не пропозиція пожити разом і подивитися, що з цього вийде. Всевишній пропонує Аврамові не цивільний шлюб, а укладає з ним завіт так, щоб і інші народи розуміли: ось укладено завіт. І укладено завіт між розсічених тіл, щоб і Аврамові, і іншим було зрозуміло – це завіт, це серйозні зобов'язання. Аврам повірив Всевишньому, і це стало його заслугою, через яку він нарешті отримав обітоване.

Ми побачимо далі, що Всевишній тут каже: «Ось, Я тепер тобі даю те, що обіцяв. І, передаючи це обітоване, Всевишній передає його разом із купчою, з офіційним документом, з укладенням завіту на свідчення всім, згідно з тим, як це тоді було в усьому світі ясно і зрозуміло. Завіт укладається з уже гідним Аврамом. Гідний, бо повірив.

Отже, ми читаємо в дванадцятому вірші:

Сонце почало заходити (або хилитися до заходу). На івриті кажуть прийшло сонце, тобто сонце прийшло туди, куди йшло з ранку.

Ми знаємо (ми читали книгу Берешит), що йдеться про вигнання в Єгипет. І також читали в дванадцятому розділі книги Шмот, що вигнання тривало чотириста тридцять років. Звідки береться ця різниця в тридцять років? Чому тут чотириста, а там чотириста тридцять? І багато хто каже, що Всевишній тут просто округлив. Але ж Тора не боїться неокруглих чисел. З цього багато хто робить висновок, що завіт з Аврамом було укладено на тридцять років раніше від народження Іцхака, коли Аврамові було сімдесят років. Тобто ще до того, як Аврам вийшов з Ур-Касдіма і десь якось подорожував країною Ізраїлю, попросив у Всевишнього цю землю, молився про цю землю, і Всевишній пообіцяв йому її. І ось зараз Тора це описує.

Є така версія, вона, може, гарна і узгоджується з арифметикою, але вона не вкладається, на мій погляд, у загальну картину. І я думаю, що ці чотириста років можна розуміти по-іншому.

Що це означає? Всевишній каже Аврамові: «Ти боїшся, що твої діти підуть з цієї землі. І Я тобі кажу: «Так, вони підуть з цієї землі. Не просто підуть, не переїдуть в Америку розвивати свій бізнес, ні. Вони підуть і потраплять у рабство, і, можливо, народ не ставитиметься до них, як ти ставишся до свого раба Еліезера. Навпаки, їх мучитимуть, поневолюватимуть. Незважаючи на це, Я їх поверну».

«Те, що ти боявся, що ти підеш один. Ні. Ти підеш у мирі, все в тебе буде добре».

Коментатори сперечаються навіть щодо самого перекладу. Деякі кажуть: «Тут не йдеться про еморейців, тут ідеться про висловлювання. Ось ці самі чотири слова як я дізнаюся, що успадкую призведуть до того, що чотири покоління будуть у вигнанні, і четверте повернеться, коли переповниться чаша мовлення (емор), те, що ти сказав». Інші кажуть, що еморейці – це спільна назва для всіх народів, які живуть там, у Ханаані. Найімовірніше, саме друга версія найбільш правильна: ще не переповнилася чаша гріхів цих народів.

Що таке піч димуча і смолоскип вогняний? Бог їздить на печі? У Єшаягу (31:9) говориться про піч Божу:

і сила його від страху пройде, і злякаються прапора князі його, слова Господа, чий вогонь у Сіоні і піч Його в Єрушалаймі.

Тобто у Всевишнього є піч у Єрушалаймі. Це образ покарання грішників.

Що за смолоскип? Про смолоскип ми читаємо в 62 розділі книги пророка Єшаягу:

заради Ціона мовчати не буду і заради Єрушалайма не заспокоюся, доки вийде, як сяйво, справедливість Його і спасіння Його, як смолоскип палаючий.

Покарання – піч, спасіння – смолоскип. Обидві сторони: суд і виправдання, милість і суд – пройшли в укладенні завіту.

З вісімнадцятого вірша читаємо про дуже важливу подію:

Якщо в попередніх розділах Всевишній говорив «Дам!», то тут, після того як Аврам здобув перемогу, після принесення десятин, після того як він засвідчив свою віру і удостоївся, Всевишній укладає завіт. Чому я порівнюю зі шлюбом? Тому що шлюб теж завіт. Всевишній каже: «Це не цивільний шлюб. Ми укладаємо завіт перед усім чесним народом, Я дав (уже в минулому часі) зараз тобі цю землю».

… від потоку Єгипетського до Великої ріки, ріки Прат.

Тобто обітоване Аврам отримав вірою. Через віру він став гідним, отримав право здобути обітоване. І, коли Всевишній виводив Аврама, згадаймо, як Він сказав: «Я зроблю тебе батьком багатьох народів», тобто «Я зміню тебе так, що ти зможеш бути батьком багатьох народів. Я підготую тебе до успадкування цієї землі». І свідчення цієї зміни – коли Аврам засвідчив свою віру Всевишньому. Віра дала йому право на виконання обітниць. Це його складання іспиту.

І далі перелічуються землі народів, які Всевишній дав:

«Землі цих народів Я віддаю тобі, а всі вони будуть вигнані. І хоча сьогодні де-факто це ще не сталося, але Я обіцяю тобі: тепер це твоя земля. Вона не буде твоєю, вона вже зараз твоя».

Це епохальна подія в єврейській історії.

 У попередньому розділі ми читали про багато важливих історичних подій. Всевишній уклав з Аврамом завіт між розсіченими тілами. Всевишній привідкрив Аврамові, що його нащадки будуть вигнанцями в чужій землі чотириста років і в четвертому поколінні повернуться в країну Ханаанську. Всевишній уперше сказав Аврамові: «Ось Я дав тобі цю землю». Уперше, тому що говориться про те, що земля вже дана Аврамові.

У нашому 16 розділі ми повертаємося в дім Аврама, і Тора знову покаже нам, що відбувається в Аврама і Сарай у сім'ї. Ми будемо читати з першого вірша:

Деякі кажуть, що це не просто рабиня, це донька самого фараона. Коли Сарай була в домі фараона, він подивився на її манери, на те, як вона живе, подивився потім і на чоловіка її і розсудив (так кажуть мідраші): «Нехай краще моя дочка буде рабинею в цьому домі, ніж вона буде принцесою в моєму. Там її краще виховають». І згідно з цими мідрашами, Гагар – це не просто Гагар-служниця, це принцеса єгипетська.

Але простіше розуміння таке. Коли Аврам і Сарай виходили з дому фараона, той обдарував їх багатьма подарунками. Серед іншого і Сарай отримала в подарунок цю рабиню. І це просто рабиня на ім'я Гагар.

Я не народжую, і це не порча, не чаклунство, і не щось медичне, це воля Божа, мабуть, щоб я була безплідною. Десять років Аврам і Сарай живуть у Ханаані, це великий строк для того, щоб намагатися завагітніти. Аврам і Сарай не читали книгу Берешит, вони не знають, чим усе закінчиться. Вони люди, вірні Господу, вірні Його обітницям у тому, як вони їх розуміють. І Сарай цілком резонно було розсудити: «Можливо, Бог вирішив, що я безплідна, можливо, я повинна отримати дитину від рабині, може, Аврам повинен мати насіння від когось іншого». І Сарай каже Аврамові:

… увійди до моєї рабині, може, я відбудуюся від неї».

Дієслово ібане́ можна перекласти: я відбудуюся від неї або я всиновлюся від неї. «Можливо, коли вона народить, і я народжу теж. Її пологи – благословення. Її вагітність приведе до благословення моєї вагітності». Найімовірніше, тут ідеться про перше значення: я відбудуюся від неї. Вона народить сина, і це буде мій син.

… і Аврам послухався голосу Сари.

І тут є теж два різних розуміння. Одні кажуть, що Аврам подумав: «Так, мабуть, Бог так вирішив, що ти безплідна і дитину треба народжувати якось по-іншому».

Інші коментатори вважають, що Аврам тут і не думав про обітницю. Він почув увесь біль і гіркоту в голосі Сари і тому послухався голосу її (інтонацію, вслухавшись у голос), злякався і погодився.

Давайте спробуємо зрозуміти, що взагалі відбувається в цій історії. Чому в Сари така ідея? Чому Аврам її слухається? І що відбувається далі?

Аврам і Сарай живуть до дарування Тори, але це не означає, що довкола немає законів, немає якихось звичаїв і традицій. Ми в чотирнадцятому розділі Берешит згадували царя Хаммурапі (Вавилонський цар, завойовник усього регіону в якийсь час). Крім усього іншого, він ще й законодавець. Він встановив одні з найдавніших законів на Близькому Сході, які якось нормували устрій життя. Серед іншого, закони стосувалися і нашої ситуації.

Я прочитаю уривок із цих законів, і ми спробуємо зрозуміти, як вони до нас стосуються. Я прочитаю пункти 144-146 (закони Хаммурапі доступні в мережі, і можна їх перечитати).

144. Якщо чоловік узяв за дружину безплідну жінку, і вона дала своєму чоловікові рабиню, і дала йому мати синів, а цей чоловік захоче взяти собі наложницю, крім своєї дружини і крім її рабині, то йому не повинні дозволити, він не може взяти собі наложницю.

Коли Сарай дає свою рабиню за дружину Аврамові, стає ясно, що Аврам більше нікого не може взяти собі за дружину. Це, якщо уявити Сарай просто як жінку, ще й турбота про збереження сім'ї. Десять років Аврам живе із Сарай, десять років Сарай безплідна. І, оскільки вона не просто в Біблії, вона реальна жінка, реальна людина, можливо, у неї є всякі різні сумніви про те, звідки її безплідність, про те, як в Аврама мають з'явитися діти і як зберегти свою сім'ю.

145. Якщо чоловік узяв за дружину безплідну жінку, а вона не дала йому мати сина, і він захоче взяти собі наложницю, то цей чоловік може взяти собі наложницю і ввести її у свій дім. Але ця наложниця не повинна рівнятися з безплідною дружиною.

Це ніби продовження попереднього пункту. Якщо Сарай не народжує і рабині в неї немає або рабиня її теж не народжує, то Аврам за законами того часу може привести наложницю і вона буде йому народжувати. Тут закон одразу робить застереження: але ця наложниця не буде рівною зі своєю господинею. Навіщо таке застереження потрібне? Зрозуміло, що жінка, яка вагітніє і здатна народжувати, може звеличуватися над своєю господинею. Це те, що ми читаємо в нашому випадку. Коли Гагар зрозуміла, що вона завагітніла, вона стала звеличуватися над своєю господинею. Що робити в такому випадку? І про це наступний пункт закону Хаммурапі.

146. Якщо чоловік узяв за дружину безплідну жінку, а вона дала своєму чоловікові рабиню, і та народила синів, а потім ця рабиня стала рівняти себе зі своєю господинею, і після того, як вона народила синів, господиня не повинна продавати її за срібло.

Це буквально те, що відбувається між Сарай і Гагар. Тут є соціальний захист рабині. Не можна її продати, а дітей залишити. Не можна розлучити її з синами. Що ж можна? Господиня може накласти на рабиню рабські знаки і зарахувати її до рабинь. Що може зробити господиня? Вона може сказати їй: «Красуне, ти думаєш, що ти дружина пана? Це ти йому дружина, а мені ти рабиня. Тому йди на найбрудніші роботи, як звичайна рабиня. Іди мий посуд, прибирай подвір'я, біли стелю. Робитимеш усе, що я скажу. Ти рабиня».

Це закони того часу, які тоді існували. Є й закони Нузі. У табличках Нузі знайдено історію про те, що чоловік видає заміж свою доньку Ґілямнаґу. І він вимагає від потенційного чоловіка, щоб той не брав другої дружини. А якщо його донька виявиться безплідною, то на цей випадок він дав їй рабиню в подарунок. Ми бачимо, по всьому регіону існують такі закони. Усім відома ця проблема, що отак завагітніла рабиня може почати зневажати свою господиню. Ситуація як на ті часи життєва. Звісно, ми далекі від рабства, і нам усе це здається жахливим. І ставлення, коли жінка дає іншу жінку своєму чоловікові, нам теж здається жахливим. Давно так не робиться, від часу дарування Тори. Тому що Тора заборонила, щоб рабиня ханаанеянка, залишаючись рабинею, ставала дружиною. Її спочатку треба звільнити. І це інша історія. Але ми читаємо в Торі і про Лею, і про Рахель, що вони давали своїх рабинь у наложниці Яакову, тобто в ті часи, в тому регіоні це була відома історія.

Шломо в книзі Мішлей говорить про схожу ситуацію:

Під трьома трясеться земля, чотирьох вона не може носити: раба, коли він стає царем; негідника, коли він досхочу їсть хліб; ненависну жінку, що вийшла заміж, і рабиню, коли вона успадковує місце господині своєї.

Ці чотири явища Шломо називає нестерпними для землі. Земля не може знести такого. І зрозуміло, наскільки гірко Сарай від усієї цієї ситуації.

Не дуже зрозуміло, чому Сарай, яка, власне, заварила всю цю кашу, тепер приходить і каже Аврамові такі слова. Можливо, як кажуть коментатори, тут є суто жіночий сумнів. Може, Аврам щось шепнув уночі Гагар, щось таке їй сказав, що вона дозволила собі звеличитися. Може, Аврам кидає люблячі погляди на її зростаючий животик, і Сарай, природно, як жінка, ревнує і розуміє, що це підбадьорює Гагар у її звеличуванні, її зневазі до Сарай.

Деякі коментатори кажуть, що Аврам стримував Сарай. Коли Гагар красувалася, виявляла гордість і звеличування, Аврам казав: «Потерпи, Сарочко, вона ж усе-таки мама мого майбутнього сина». І Сарай усе це набридло, вона прийшла і сказала: «Образа моя на тебе, наведи лад у домі, присади хоча б цю Гагар, яка наді мною звеличується. Чому ти їй нічого не скажеш? Розсудить Бог між мною і тобою».

Це слова образи. «Хіба ти не боїшся Бога? Ми ж починали все це з розуміння Божої волі. Хіба ти не боїшся Бога?» Деякі коментатори бачать у цьому дуже зухвалу фразу і кажуть, що Сара прожила сто двадцять сім років. Це як на ті часи відносно малий вік, і їй скоротили життя за цю фразу. Коли ти кажеш комусь «Хай розсудить Господь!», ти сам теж приходиш на суд і сам теж можеш бути засуджений. І коментатори наводять як приклад Сарай.

Я думаю (хочеться сказати на виправдання Сарай), що це слова образи, слова гіркоти. Що відповідає Аврам?

«Роби з нею що хочеш. Я не претендую на те, що вона моя дружина. Я підтверджую, що вона твоя рабиня, і ти можеш з нею чинити як господиня». І стала на неї Сарай накладати важкі роботи.

Це дієслово ватте'анне́гаiУ російському тексті коментаря це слово теж подано як «ватеманега», із тією самою зайвою літерою «м». Тут, як і в рядку транслітерації, написано за івритом: «ватте'аннега». можна перекласти як мучити, катувати. Але в багатьох випадках, у багатьох місцях, наприклад, у першому розділі книги Шмот це дієслово можна зрозуміти як напружувати важкою роботою. Ми читали в законах, що саме так господиня може чинити у випадку, коли рабиня втрачає розуміння, хто вона, щоб поставити її на місце. Сарай стала накладати на неї важкі роботи, і це, природно, може сильно образити вагітну жінку, яка звеличилася. Крім того, роботодавиця рабовласниця може бути дуже жорстокою.

Гагар не може впоратися з образою, з гіркотою, з цим утиском, що її, мабуть, постійно змушують щось робити, і вона тікає в пустелю.

Слово е́н можна перекласти око. Узагалі, джерело і око – близькі за значенням слова. Отже, ангел знаходить її біля джерела, і це джерело ще й назване оком (це нам далі знадобиться).

Тобто ангел одразу називає її за статусом. Не Гагар ешет Авра́м – Гагар дружина Аврама, як на самому початку названа Сарай, а Гагар – рабиня Сарай. Я до тебе звертаюся в такому статусі. Тут і Гагар визнає, що Сарай їй господиня.

Тобто повернися до Сарай і змирися, перетерпи те, що вона тебе принижуватиме.

Зверніть увагу, обидва вірші починаються зі слів і сказав їй ангел Господа. Чому б не побудувати з його слів одну цитату? Чому повторюється двічі? Тому що очікується відповідь. Тобто після того, як ангел сказав «Повернися до Сарай …», мала надійти відповідь Гагар. Але, можливо, вона сидить, плаче, мовчить і нічого не каже. Тому ангел знову вступає в розмову. Це образотворче мистецтво Тори з опису розмови.

Отже, ангел Господа каже Гагар:

«я багато-багато примножу насіння твоє. і так, що кількість не зможе бути порахована».

Мабуть, Гагар і далі не відповідає. Це не тому, що вона така зухвала. Уявіть собі, можливо, вона сидить і гірко плаче, тому що вона людина. Вагітна рабиня, яку змусили вступити в якісь стосунки з господарем. І вона хотіла стосунків, а потрапила в халепу. Їй просто гірко і хочеться плакати.

Це звучить трохи дивно. Ангел каже Гагар приблизно так: Бог почув твоє волання про те, як ти страждаєш у поневоленні в Сарай, і сказав тобі: «Повернися до Сарай і поневолюйся там, а коли в тебе народиться син, ти з вдячністю назвеш його Бог почув». Де ж тут утіха? Де ж тут Бог, що почув, якщо Він почув і сказав: «Ну, отже, так і треба»?

І в наступних словах ангела і є утіха Гагар:

Пере означає дикий, але ще одне значення – дикий осел. Це такий вид ослів, який ходить пустелею і не піддається одомашненню і дресируванню. Тобто він буде людиною, яку ніхто не зможе поневолити або приборкати.

… рука його на всьому (він буде в усьому замішаний, буде в усьому брати участь, і все відбуватиметься через нього).

Це дуже багатогранне, багатопланове пророцтво, але, по суті, це утіха Гагар про долю, про перспективи її нащадків, які здобудуть і свободу, і владу, і силу – все, чого Гагар, можливо, хоче для себе і для свого сина.

…і перед усіма братами своїми буде жити.

Вважається, що нащадки Їшмаеля – торговці, ті, хто зайнятий торгівлею, ті, хто займається караванами, і тому вони розсіяні. Уся торговельна мережа Їшмаелю належить у духовному плані, усе купецтво.

Мова тут іде про те, що ти зараз поневолишся під руку своєї господині, а син твій буде людиною, яку ніхто не зможе поневолити, тому що він пе́ре ада́м, і ім'я йому буде Їшмаель, тому що почув, Господь, про страждання твоє.

Є цікавий мідраш у збірці мідрашів Піркей де рабі Еліезер у 32-му розділі. Чому назване ім'я йому Їшмаель? Чому це ім'я містить дієслово в майбутньому часі – почує Бог, а не в минулому – почув Бог? Тому що в майбутньому почує Бог волання народу Ізраїлю від того, що робитимуть нащадки Їшмаеля. Мідраш каже, що в майбутньому нащадки Їшмаеля утискатимуть Ізраїль, як Сарай утискала Гагар. Для чого це буде? Для того щоб народ Ізраїлю повернувся до Всевишнього. Згідно з цими мідрашами, Їшмаель – це знаряддя Всевишнього для повернення Ізраїлю. У майбутньому нащадки Їшмаеля утискатимуть Ізраїль. І тут мідраш посилається на Псалом (55:20): «Почує Бог, і впокорить їх Сидячий споконвіку». Їшмаель дослівно «впокорить, поневолить їх», знову-таки те саме дієслово, яким сказано, що Сарай утискала Гагар, і те, що почув Бог утиск Гагар. І з цього висновок: у Їшмаеля є призначення, він буде бичем Всевишнього для впокорення народу Ізраїлю. Це відплата міра за міру, на думку цих мідрашів, за те, що Сарай утискала Гагар.

Отже, у чому ж утіха Гагар? Чому Всевишній каже: «Я почув, а тепер повертайся і поневолься»? Перший варіант розуміння: Я почув, і твій син, твоє потомство будуть вільними і нічим не стримуваними. Ту свободу, яку ти хочеш, ти отримаєш через своїх дітей у своєму потомстві.

Друге розуміння, і це більше мідраш для нас, для Ізраїлю. Це, звісно, не було утіхою для Гагар, що Їшмаель – це бич Всевишнього, і духовні нащадки Їшмаеля не за кров'ю, ті, які утискають Ізраїль, вони ніби міра за міру відплачують за те, що зробила Сарай. Знову ж таки, це згідно з тією думкою, що Сарай недобре вчинила з Гагар. Багатьом, звісно, цю думку буде важко вмістити і прийняти, але уявіть собі, що люди, які висловлювали таке припущення, висловлювали взагалі ідеї, які нам не подобаються, вони теж вірні служителі Всевишнього, розуміють своїм розумом, своєю вірою, але не так, як ми. Завжди пам'ятайте це, коли чуєте те, з чим не згодні і що вас обурює.

І багато коментаторів, наприклад, рав Давид Кімхі каже, що це було великою помилкою, великим гріхом з боку Сарай, незважаючи на те що Гагар погано поводилася. Це було гріхом з боку Сарай утискати її, а з боку Аврама потурати цьому, і вони за це будуть покарані. Але, з іншого боку, такі коментатори, як Рабейну Хананель, кажуть, що все правильно Аврам і Сарай зробили.

Нам не треба боятися бачити якісь помилки або провини в ділах праотців. Якщо про такі помилки і такі провини щось сказано, то ми повинні вчитися на цьому, адже без гріха, без якоїсь помилки немає і тшуви, немає виправлення. Тому це можна розуміти так, як відкривається.

Отже, ангел дав Гагар пророцтво щодо її сина.

Це дуже важливе розуміння в усвідомленні зустрічі людини з Богом, Гагар тут нарікає Бога ім'ям відповідно до того, як вона зрозуміла Його сутність на своєму духовному рівні.

З початку світобудови була створена темрява, потім світло. У темряві Всевишній сказав: «Хай буде світло!» Сказано: «І був вечір, і був ранок». Спочатку темрява, потім світло. Спочатку Бог невидимий, нерозкривний. І потім, коли йтиметься про заповідь три рази з'являтися перед лицем Всевишнього, там показатися перед лице і побачити Його лице. Тобто поступове розкриття лиця Всевишнього в цьому світі. Тут, у першій зустрічі, Гагар каже: «Ти Бог, що бачить мене. Я і тут, і навіть на цьому рівні, навіть у пустелі, навіть покинута і збігла від своєї господині, я все одно переконуюся, що Він мене бачить».

Щодо колодязя написано назвав, не назвала. Можливо, колодязь названо так, і це безособовий вираз. А можливо, мова йде про Аврама, і Гагар прийшла до нього, повернулася, і вже Аврам назвав колодязь бе'е́р лаха́й ро'і́ (колодязь живого, що бачить). Ті, хто живе в Ізраїлі, можуть подивитися на цей колодязь. Він у пішій доступності від міста Єрухам.

Ангел передбачав, що Гагар його так назве. Тут ми читаємо, що Аврам його так назвав. І коментатори кажуть, що це Духом Святим відкрилося так Аврамові, або Гагар розповіла йому всю цю історію, і Аврам так назвав колодязь і за обітницею, даною Гагар, назвав так сина.

Ось така досить неоднозначна історія сталася в домі Аврама.

Треба зупинитися і зрозуміти, що це за ім'я – Шаддай. Деякі розуміють це так: «Я Бог, який розставляє границі всьому». Шаддай – Той, який каже всьому міру. Можна зрозуміти це точно в такому ж значенні: той, що розставляє границі, але від слова саде – поле або щось відміряне, те, на чому стоять межі – «Я Бог, що розставляє межі». Є в цього імені і значення: шадад – захищати, охороняти, «Я Бог, що охороняє тебе». Це можна зрозуміти і як Бог дородний. Слово шад – жіночі груди, «Я Бог, який годує», у буквальному сенсі як годують немовля, весь Всесвіт. І далі Всевишній каже:

…ходи переді Мною і будь простим.

Слово תָמִים (тамі́м) можна перекласти як досконалий, непорочний, а можна, навпаки, перекласти: «будь простим, ходи переді мною в простоті», тобто іноді довіряючи Всевишньому, не намагаючись зрозуміти, що буде. Не намагаючись постійно випитувати: «Тату, а куди ми йдемо? А що ми там робитимемо?» Всевишній хоче, щоб у простоті, у довірі ходили перед Ним. Деякі віруючі розуміють цю заповідь на тому рівні, що, коли вагітна жінка, мати родини проходить УЗД, вона не питає, якої статі буде дитина, щоб прийняти, що буде. До такої міри приймається ця простота (це просто як приклад).

Отже, Всевишній каже: «Ходи переді Мною в простоті» або «Ходи переді Мною і будь досконалим».

Уже є завіт між Аврамом і Всевишнім. І, коли Всевишній каже «Я дам завіт», ми можемо очікувати, що Всевишній додасть щось до цього завіту.

У чому суть зміни імені? Якщо ми розглянемо ім'я Аврам, воно складається з двох частин: Ав (батько) і рам (піднесений). Якщо розуміти це ім'я по-язичницькому (Терах був язичником), можна перекласти: мій батько Рам, (це один з богів межиріччя), або батько мій піднесеться, або я піднесу і прославлю батька свого.

У чому різниця між іменами Аврам і Аврага́м? Якщо перекладати просто російською, можна сказати: батько висооокий. Цей ה (гей) ніби розтягує, звеличує значення висоти і на порядок змінює висоту рівня, на якому перебуває Аврам. І він уже стає батьком багатьох народів. З якогось батька родини він стає батьком у світовому масштабі.

Ми говорили про те, що, коли Всевишній говорить про примноження, Він має на увазі кількість. Коли говорить про розплодження (від розплодити), Він має на увазі якість. Тобто твоя віра, твої діла не просто плодитимуться, а даватимуть плоди.

…і Я поставив тебе над народами, і царі вийдуть з тебе.

Тобто у шляху Аврама, у того самого лех леха, з якого ми починали тижневу главу, є дуже звеличений кінець: Всевишній обіцяє якісну зміну потомства Аврага́ма і його кількісне примноження.

Ось це те нове, що Всевишній каже Аврагамові. Якщо до цього Всевишній дав Аврагамові землю, і пообіцяв землю, і сказав, що вона йому вже дана, потенціал уже є, то тут Всевишній каже: «Я буду Богом твоєму народові».

Що це для нас означає? Коли ізраїльтяни виходять з Єгипту, йдуть через Синай у країну Ізраїлю, раптом несподівано зупинка і дарування Тори. І можна було сказати: «Зачекайте, зачекайте! Про Тору розмови ніякої не було. Яка Тора? Всевишній нам обіцяв землю! Ти нас, Моше, вивів, щоб ми пішли в землю. Раптом якась Тора, незрозумілі заповіді: не вари козеняти в молоці матері і купа інших…» І Всевишній тут говорить про цей самий завіт: «Я буду Богом тобі і насінню твоєму». Богом у значенні Елохім, у значенні Суддя, що встановлює закони. І тому:

Тобто ми читаємо в Торі далі, що є серце необрізане або необрізані вуха, у різних органів може бути необрізаність. Але ця необрізаність серця чи вух нематеріальна. А матеріальний вираз необрізаності там, де роблять обрізання крайньої плоті на чоловічому статевому органі. І коли ми її обрізаємо, відбувається виправлення всієї плоті. Символ, те місце, де необрізаність тримається в тілі, Всевишній каже Аврагамові видалити. І цим, як багато хто розуміє, і досягається статус тамім (досконалий).

… і буде це знаком завіту між Мною і вами.

Є кілька знаків завіту в Торі: веселка – знак завіту із синами Ноаха, обрізання – знак завіту із синами Аврагама, шаббат (субота) – знак завіту із синами Ізраїля. Так Всевишній каже: «Між Мною і синами Ізраїля це завіт вічний».

Всевишній продовжує:

Ми пам'ятаємо, що сім днів – період очищення жінки після народження хлопчика. І після цього очищення жінка могла бути частиною цього обряду. На восьмий день обрізають хлопчиків.

Є ще багато різних причин і різних пояснень. Заповідь – обрізати, коли Тора каже: «На восьмий день буде обрізаний кожен хлопчик». Природно, сам хлопчик самого себе обрізати не може, і ми читаємо, що це робили батьки або матері в деяких випадках, як, наприклад, Ціпора. Ми також читаємо, що в певний момент історії в першій книзі Маккавеїв (1:63) розповідається про те, що вже з'явилися моелі (люди, які роблять обрізання професійно). До цього батьки обрізали своїх дітей кам'яними ножами. Ми читаємо це в книзі Єгошуа бен Нуна, ми читаємо це в історії з Ціпорою. І були люди, які обрізали самі себе. Можливо, Аврагам обрізав сам себе, може, хтось йому допомагав. Тобто обрізання стало невід'ємною частиною єврейської історії, невід'ємною частиною єврейської ідентифікації. Це стосується навіть світських євреїв.

Тобто в кожного єврея на плоті є свідчення про те, що він перебуває в завіті зі Всевишнім. Як у жінки буває обручка, яка для інших показує: ось я в завіті перебуваю, так і обрізання – свідчення того, що людина перебуває в завітних стосунках зі Всевишнім.

Відповідно, відпаде від завітних стосунків зі Всевишнім, тому що він порушив Мій завіт.

Ім'я Сарай можна перекладати по-різному: схильна до влади; та, що має потенціал сили; та, яка здатна владарювати, здатна керувати. Сара – це та, яка править. Те саме, але вже з реалізованим потенціалом. І тут Всевишній не зовсім змінює ім'я Сари, Він свідчить про те, що в Сари змінилося ім'я. Він не каже: «Сара тепер називатиметься Сара, вона була Сарай». Всевишній каже: «Не називай її Сарай, тому що її справжнє ім'я Сара». Тому що цей потенціал уже розкритий у ній, вона вже Сара, вона не перейменовується, а її ім'я, її внутрішня сутність уже змінилася.

По суті, вона поділяє благословення Аврагама. Всевишній тут два рази каже: וּבֵרַכְתִּי אֹתָהּ – Уверахті́ ота́ І Я її благословив. Перший раз благословення Сари буде в тому, що вона стане матір'ю. Є ось таке диво в народі Ізраїлю, що наші праматері Сара, Рівка, Рахель, Лея довго не народжують. Можна сказати, що це за якісь гріхи (хтось би став перевіряти), але для нас це означає, що народження дитини за благословенням Всевишнього – надприродне народження. Син Сари вже не буде онуком Тераха, це син Сари, це початок нового родоводу.

І Всевишній каже тут: «Я спочатку благословлю її, і вона народить тобі сина». Це перше благословення. І добре, коли в нас народжуються діти, це благословення. Коли наші діти продовжують наш шлях, це подвійне благословення і тут Всевишній каже: «Я і її благословлю, тому що вона народить, і насіння її процвітатиме».

Як можна перекласти на ті поняття, про які ми говорили? «Я примножу її і розплоджу її. У неї буде багато дітей, і це будуть добрі діти».

Ваїцха́к – це ім'я майбутнього сина Аврагама. Одні коментатори кажуть: «Ваїцха́к – і засміявся від радості, нарешті він отримує свідчення, що буде в нього син саме від Сари, і це така радість, таке диво буде в його житті». Інші кажуть, що засміявся від того, що, ну як таке можливо.

І Аврагам сам каже в серці, як Тора нам привідкриває:

… «ХІБА в сивого столітнього старця може народитися син, може бути, Сара дев'яностолітня народить?»

З того, що тут написано ваїцха́к, ми можемо сказати: дієслово цха́к не використовується в значенні радості й веселощів. Це завжди реакція на щось безглузде, на щось, що викликає іронічну усмішку, скоріше. І те, що каже тут Аврагам, і той факт, що Тора каже: «Аврагам сказав белібо», що завжди стосується стану якоїсь невіри, найчастіше лиходіїв. Коли людина сумнівається, вона звертається до свого серця, як до авторитету, йде за своїм серцем, замість того щоб, як праведник, говорити до серця свого. Це не означає, що Аврагам тут лиходій, а означає, що Аврагам (батько віруючих) тут сумнівається в тому, що каже Всевишній: «Хіба столітній старець народить? Хіба дев'яностолітня Сара народить?»

Про що тут говорить Аврагам? Він, можливо, думає: «Це занадто велике диво для мене, щоб столітній народжував, щоб дев'яностолітня народила. От би Їшмае́ль був би живий і був би перед Тобою». Тобто: «Дав би Ти, щоб Їшмае́ль був праведним, щоб він ходив перед Тобою». У нас у багатьох віруючих людей (я можу про себе сказати) буває такий стан, що нам здається: «Ми зараз насмілимося попросити в Бога занадто багато, занадто обтяжуємо Його своїм проханням». Справді, не розуміючи, не усвідомлюючи часом ступінь могутності Всевишнього, ми думаємо: «Ось це Йому важко зробити. Попросимо в Нього чогось легшого». Якщо збоку дивитися на Аврагама, можна про нього по-різному говорити, але якщо подивитися в себе, то можна побачити таку поведінку.

Отже, Всевишній каже Аврагамові: «Все ж Сара народить тобі сина, і ти назвеш його ім'ям Іцхак». Сам Всевишній дав йому це ім'я. Що воно означає? Найпростіший зміст – буде сміятися. І коментатори кажуть: «Ну, це, можливо, Сара тоді сміялася в наметі, а Аврагам зараз сміявся тут». Невже це ім'я Іцхак – нагадування про гріх?

Інші кажуть: «Цхок – сміх. Чому сміх? Це реакція на безглуздя? Сміхом може бути реакція на диво. Цехок – вийшов за межі закону, тобто щось, що звершується, що суперечить і не відповідає здоровому глузду і тому чудесне й дивовижне».

Можна зрозуміти ім'я Їцхак і як їца хок (вийшов новий закон). Тобто Іцхак – це не порушення закону, а наповнення закону. Іцхак прийшов не порушити закон, а наповнити закон. Іцхак – їца хок (вийшов закон).

Деякі коментатори розкладають ім'я Іцхак як абревіатуру (ґрунтуючись на гематрії): йуд – десять заповідей, цаді – це дев'яносто (вік Сари), хет – це вісім (дні обрізання) і куф – це сто (вік Аврагама). Звісно, це пізній коментар.

Що означає Іцхак? Іцхак – це натяк на всю єврейську історію, в якій те, що звершується, виконується, від початку здавалося безглуздим і неможливим. Багато подій в єврейській історії здавалися безглуздими, а зрештою були підставою для численних див, які в єврейській історії сталися. У двадцятому вірші Всевишній продовжує:

І про Їшмаеля Я тебе почув – тут є певна гра слів: Їшмаель – це почує Бог. І про того, про кого почує Бог, я тебе почув.

І розмножу його – І кількісно він збільшиться дуже-дуже! Дуже схоже благословення, майже таке саме, як дається Іцхакові.

І дванадцять володарів він породить. Якщо Есав породжує аруфім (воєначальників), а Яаков породить потім коліна Ізраїлю, у яких будуть свої володарі, то щодо Їшмаеля сказано, що він народить володарів, але не коліна. Вони не будуть становити єдине ціле. І зроблю його народом великим. Чого не буде з Їшмаелем, що не обіцяно Їшмаелю? Їшмаелю не обіцяно завіт. Всевишній каже в двадцять першому вірші:

Ми часто зустрічаємо цю фразу вая́'аль Елогі́м – і піднявся Господь. Мабуть, так закінчується спілкування зі Всевишнім, коли Він відкривається.

Тобто в той самий день Аврагам збирає всіх і обрізує. І дуже цікава деталь. Всевишній каже: «На восьмий день буде обрізаний кожен». І з цього зробили таку постанову, що обрізання робиться тільки вдень, уночі обрізання не робиться. Аврагам тут поспішає з виконанням заповіді і обрізує всіх чоловічої статі у своєму домі.

Економічно правильно було б розбити людей на групи, щоб хтось працював, щоб не зупиняти все виробництво, все господарство. Це дуже сміливо. Крім того, що це операція, яка може вплинути на чоловічу силу (не така вже проста операція, і потрібна віра, щоб на таку операцію погодитися в дорослому віці), це ще й довіра Всевишньому свого господарства, усього, що в Аврагама є. І довіра Всевишньому щодо захисту, адже можна скористатися його безпорадністю. Це вчинок віри в багатьох відношеннях.

Можливо, тут демонструється від наймолодшого до найстаршого. Можливо, і по-іншому. Тут Тора каже, що є якісь труднощі для дев'яностодев'ятирічного старого (це не так просто в дев'яносто дев'ять років зважитися). Але й іншого роду труднощі є в тринадцятирічного хлопчика. Кожен долає якісь свої проблеми, вірою здійснюючи обрізання.

Чим дивовижна наша глава? Вона ніби завершує сказане на самому початку лех леха – іди! Я зроблю тебе… Тут Аврагам закінчує курс молодого бійця, закінчує цей курс підготовки, який зробив з Аврама Аврагама. І тут ми бачимо, що Всевишній не просто укладає з Аврагамом завіт про те, що він отримає якийсь подарунок – землю для себе і свого потомства. Тут Всевишній каже Аврагамові: «Ці стосунки навічно!» Не просто: «Я пообіцяв землю, Я дав землю, ну і живіть на ній, на цьому наші стосунки закінчилися». Всевишній каже: «Ні, ці стосунки будуть вічні, тому що Я буду твоєму народові Богом, і тобі буду Богом, і насінню твоєму після тебе». Це найважливіше в завіті, тому що саме завдяки цьому ми можемо бути в завітних стосунках зі Всевишнім. Це початок завіту, який і завіт, і обітниця Машиаха, все, що обіцяно нам теж.

На самому початку 12 розділу книги Берешит ми читаємо про те, як Всевишній звертається до Аврама:

Іди заради тебе самого, це потрібно тобі, це потрібно для твого розвитку, заради тебе самого іди.

З СВОЄЇ КРАЇНИ, З БАТЬКІВЩИНИ СВОЄЇ, З ДОМУ БАТЬКА СВОГО В КРАЇНУ, ЯКУ Я ПОКАЖУ ТОБІ».

На перший погляд, Всевишній каже Аврамові: «Ти йди, а Я тобі буду показувати». Немає якоїсь адреси, яку можна було б вбити в навігатор і далі слідувати його вказівкам, коли і куди повернути і до чого готуватися. Добре слідувати за навігатором, але ніби тут про це не сказано. Але кожен вірш Тори має багато різних прочитань, і кожна людина читає Тору своїми очима. Майже ніколи немає єдино правильного прочитання Тори. Один з найвідоміших хасидських учителів рав Мордехай Йосеф Лейнер, який жив у XIX столітті в місті Іжбиця, недалеко від Любліна в Польщі, дає зовсім несподіване прочитання цього вірша. Він каже: «Аше́р ар'е́ка – Те, що Я буду тобі показувати, або те, що буде показано Мною тобі, – це і є назва країни».

Особливість існування віруючої людини Аврагама і дітей Аврагамових – у постійній увазі, в постійному пошуку лиця Всевишнього. І що каже тут Всевишній Аврагамові? «Ти йди для свого розвитку, для того щоб ти ставав кращим Аврагамом (тоді ще Аврамом, потім і Аврагамом), ти починай свій розвиток, а Я тобі буду показувати, постійно буду твоїм горизонтом, який ти будеш бачити. Я кличу тебе в країну горизонтів, у країну, де 99-річний старий може народити сина, в країну, де немає старіння, тому що постійно є якийсь новий горизонт, у країну, де немає ніколи остаточного розвитку, де буде горизонт і де сама суть існування – це прагнення до нового горизонту, прагнення вперед». Біг налегко як спосіб життя, до якого закликає Всевишній. Він каже: «Іди в країну, яка є шлях, у країну, яку Я покажу тобі. Я постійно буду перед тобою, ти постійно будеш до Мене йти». Це країна-шлях, країна, де немає якогось постійного, статичного стану. Країна, в якій людина може динамічно розвиватися. Країна нескінченних можливостей, так кажуть зазвичай про іншу країну, але про ту країну кажуть, маючи на увазі матеріальний розвиток, фінанси. Фінанси мають свою межу. Всевишній закликає людину до досконалості, до безмежної досконалості. Це постійне самовдосконалення і є назва країни, в яку кличе Аврагама Всевишній і в яку він кличе кожного з нас як синів Аврагама. З Торою потрібно рухатися, в Торі потрібно рухатися, потрібно постійно розвиватися, змінюватися, рости і тягнутися за Всевишнім як квітка, як рослина тягнеться за сонцем, рости самому, бути самим собою.

Сказано лех леха (іди для себе), не сказано лех лі (мені йди). Ні, Всевишній каже: «Іди, рости сам, розвивай себе. Але розвивай себе через той потенціал, який Я тобі даю, через ті сили, які Я тобі даю, через той розвиток, який у тебе закладено. Розвивай таланти, здібності, те світло, яке можеш тільки ти принести у світ». Якщо в 1948 році від створення світу у світі знадобився Аврагам і його світло, то Аврагам прийшов нести це світло. І чим більше цього світла, тим краще. Про це каже Всевишній. У цю країну вічної молодості, вічного розвитку, вічного потенціалу кличе Аврагама Всевишній. Аврама, який потім, після стане і Аврагамом. І в цю країну Він кличе кожного з нас.

У 22 розділі книги Берешит Всевишній каже вже Аврагамові взяти свого єдиного сина, якого він любить, Іцхака, і принести його у всепалення. І, куди з ним іти, Всевишній каже:

Тут уже не покажу тобі, а Я скажу тобі. Ми не бачимо, що Всевишній десь сказав Аврагамові далі: «Дивись, ось тут ця гора». Цього не сталося. Про що тут говорить нам Тора? Якщо ми застосуємо той самий підхід, який застосовує рав Лейнер, то можна сказати: «Я скажу тобі, Я дам тобі нове розуміння того, що відбувається». Аврагам, який іде приносити в жертву свого сина, чує те, що каже йому Всевишній через ангела: «Не піднімай руку свою на юнака». Це те, що Господь каже. Іноді, коли ми йдемо, чуємо голос Всевишнього, і цей голос не обманює нас. Ми йдемо, і нам здається, що в нас є якесь завдання, якась певна мета, і Всевишній раптом несподівано дає нам нове розуміння і каже нам, що мета ж була зовсім в іншому. Дивовижно, що Аврагам не каже: «Ех, як шкода. Це було б чудово піднятися на такий рівень віри і героїзму, не втратити цю заповідь, піднятися на цей рівень, на такий рівень, щоб усе-таки принести свого сина в жертву. Як би геройськи, як би пафосно було б це зробити». Аврагам цього не каже. Аврагам має те розуміння, яке дає Всевишній, коли Всевишній каже йому: «Зупинись!» З одного боку, так, Аврагам іде за Всевишнім, з іншого боку, є готовність раптом несподівано усвідомити, що те, що відбувається, не було цілісним розумінням, і ось Всевишній розкриває повне розуміння, дає нове розуміння. Всевишній каже щось, що змушує зовсім по-іншому дивитися на те, що ми щойно робили, на те, що нам здавалося важливим, і потрібним, і подвигом віри. А це безумовний подвиг віри – піти зі своїм сином до цієї гори, і раптом ми чуємо, що важливо зовсім інше. І здатність почути цей голос, це теж той стан, до якого Всевишній нас закликає.

Що таке наші діти? Скажу правду, я зовсім не впевнений, що я повів би своїх дітей приносити їх у всепалення. Слава Богу, що Він не закликає мене до цього. Але ж якісь наші плани, наші ідеї, наші бачення, наші бажання щось зробити, побудувати, влаштувати, втрутитися в чиєсь життя або якось змінити своє життя, якесь громаддя планів, від яких нам важко відмовитися, і тут є ще й стан аше́р ома́р еле́ха (що Я тобі скажу). Тоді можна почути, що в тому, що нам здається грандіозним, величним і геройським, потрібно зупинитися. Потрібно переформатувати свій погляд на минуле, це теж частина спілкування зі Всевишнім, і цей стан готовності бачити Його і здатності чути Його, це частина пошуку Його лиця, спостереження за Його лицем.

Дуже важливо пам'ятати, що починається все з фрази лех леха. Це те, що потрібно тобі. Не потрібно приносити своє щастя, свій потенціал у жертву – навпаки, його потрібно розвивати. Саме ти повинен рости до Всевишнього, ніщо при цьому не повинно ламатися. І водночас потрібно зупинитися і подивитися: можливо, варто пустити гілку в інший бік? Ці два стани бачення і слухання необхідні для кожного жителя тієї країни, в яку нас закликає Всевишній.

Таке прочитання – це один з варіантів і жодною мірою не претендує бути єдино правильним прочитанням. Я просто пропоную подивитися на стосунки зі Всевишнім під цим кутом, з цієї точки зору.

Сьогодні темою нашої розмови будуть завіти. Спробуємо зрозуміти, що таке Новий Завіт, що таке Старий Завіт, коли, і де, і з ким ці завіти укладалися і скільки завітів узагалі було. Спробуємо зрозуміти, коли був укладений завіт з язичниками, і багато іншого.

Для початку давайте спробуємо зрозуміти, що означає слово бріт. Ми не знайдемо пояснення цього слова ні в Танаху, ні в Талмуді аж до раннього середньовіччя, коли з'являється людина, яка донині залишається одним із найбільших фахівців з біблійного івриту, одним із найвеличніших єврейських граматиків і тлумачів Тори – Ібн Езра. Це людина з дуже непростою долею, великий мандрівник і скиталець, але, як я вже сказав, головна його якість – він перший систематизатор івриту. І можна сказати, що він і донині найавторитетніший фахівець зі значення того чи іншого біблійного слова. І, коли Ібн Езра розглядає слово бріт, він каже, що воно може мати два варіанти походження. Перший варіант: від слова леварер – вибирати. Щоб нам згадати, коли Ґолят викаблучується перед єврейським народом, він каже: «Виберіть собі людину, щоб билася зі мною». Слово виберіть – бру має, за припущенням Ібн Езри, той самий корінь, що й слово бріт, тобто слово бріт походить від слова леварер – вибирати, обирати. Не в сенсі обраності, а в сенсі вибору якоїсь якісності. Обраність є, але має другорядне значення.

Другий варіант, також запропонований Ібн Езрою, це походження від слова леватер – розсікати, встановлювати межі. Ми пам'ятаємо, що Аврагам уклав завіт зі Всевишнім при розсічених тілах тварин, розсічених жертвоприношеннях, а слово розсічені (мевутар). Чергування приголосних у семітських коренях – явище прийняте і цілком знайоме, тому корінь батар (розсікати, розділяти) може бути коренем для слова бріт. У чому тут суть? Це позначення межі, розподіл обов'язків між сторонами. І про цей варіант ми ще будемо говорити.

Інший варіант розуміння дає Нахманід двома століттями пізніше. Він вважає, що слово бріт позначає обітниці, не зумовлені нічим, тобто обіцянки, які будуть виконані попри все.

І я думаю, що слово бріт містить у собі, як часто це буває з біблійними словами, усі три варіанти розуміння.

Щодо межі ми можемо сказати, що є цікаве дієслово, яке постійно пов'язане зі словом бріт, у російському тексті ми читаємо укладу завіт, а в івриті ми читаємо лікрот бріт, дієслово лікрот – відсікати, висікати, відрізати. Наприклад, відома фраза з Танаху, коли Всевишній каже: «Я ненавиджу розлучення». На івриті: «Ані сане крітот» – «Я ненавиджу відсікання, відрізання». Одне з найстрашніших покарань, яке Тора дає, карет («відсічеться душа від народу»). І ось Бог каже буквально: «Я відсічу завіт». І тут можна побачити встановлення конкретної межі.

Отже, бріт, з одного боку, – обрання одного іншим і повна відданість одного іншому, а з іншого боку, це розподіл обов'язків, розподіл території, завдань між двома сутностями, між двома союзниками, між тими, хто в цей завіт вступає.

Поки що відкладемо вбік значення поняття бріт і згадаємо, де вперше було згадано це слово. Воно згадане в завіті з Ноахом, і в цьому є певна дивність. Навіть кілька дивностей. По-перше, слово бріт (завіт) згадане ще до того, як прийшов потоп. І знову почасти нас вводить в оману синодальний переклад. Книга Берешит (6:18): «Але з тобою Я поставлю завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої, і дружина твоя, і дружини синів твоїх з тобою». Уся сім'я, увесь дім Ноаха. Знову ж таки, зверніть увагу, що завіт укладений з Ноахом, а під завіт рятується з Ноахом і весь дім його. Пам'ятаєте, «спасешся ти і весь дім твій»? Ми ще до цього теж повернемося. Зараз я хочу звернути вашу увагу на слово єкімо́ті, перекладене як поставлю, насправді, з погляду івриту, в оригіналі написано: «Відновлю (воскрешу) завіт Мій, і ввійдеш у ковчег ти, і сини твої». Бог говорить про воскресіння завіту. Спробуємо далі зрозуміти, який завіт Бог хоче воскресити, відновити, адже це, по суті, найстаріший із «нових» завітів.

У пророка Їрмеягу (33:25, 26) ми читаємо про ще один завіт, якого ми до того не знали: «Так говорить Господь: «Якщо завіту Мого про день і ніч і уставів неба і землі Я не утвердив, то і плем'я Яакова і Давида, раба мого, відкину, щоб не брати більше владик з його племені для племені Аврагама, Іцхака і Яакова, бо поверну полонених і помилую їх». І в тому ж розділі ми читаємо: «Так говорить Господь: «Якщо можете зруйнувати завіт Мій з днем і з ніччю Моєю, щоб день і ніч не наставали свого часу, то може бути зруйнований і завіт Мій з рабом Моїм Давидом, так, що не буде в нього сина, який царює на престолі його, а також з левитами і священниками, служителями Моїми». Всевишній згадує тут завіт, але це не завіт про день і ніч, як у синодальному перекладі, це завіт з днем і ніччю. З днем і з ніччю Бог уклав завіт, зі світопорядком на землі, з часом Бог уклав завіт, Бог установив на землі певні часи. Ми знаємо, що з того дня, як Всевишній створив світила, тобто став творити воїнство небесне, Він дав ці світила для знамення дня і ночі. Спочатку Бог назвав світло днем, а темряву ніччю, а потім відвів кожному з них свій час, коли проєкт «Земля» був запущений. Адже коли ми читаємо «був вечір і був ранок», то виникає питання: де був вечір і де був ранок? Зараз немає такого, щоб на землі скрізь був вечір або скрізь був ранок, десь вечір, десь ранок, тому що земля кругла, сонце не освітлює її всю, і є часові пояси, тому що сонце освітлює землю під різним кутом. І це встановлення Всевишнього, Всевишній дав нам ці планети для знамень, так Він каже. І тут Всевишній каже, що з усією цією світобудовою, з усім цим світопорядком було встановлено завіт.

Ще про один завіт ми читаємо в пророка Гошеа, у 6 розділі: «Вони ж, як і Адам, порушили завіт…» Був якийсь завіт з Адамом. Ми бачимо вже 2 завіти, які, можливо, були укладені до Ноаха, і якийсь із цих завітів Всевишній намагається відновити. Давайте подивимося, що Всевишній сказав Адамові, а для початку згадаємо, що Всевишній, коли задумував створення Адама, сказав: «Створимо людину, і хай панує вона..., і над усією землею». Всевишній поставив людину над землею. У Берешит (1:28) ми читаємо: «І благословив їх Бог, і сказав їм: «Плодіться, і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею, і пануйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над усякими тваринами, що плазують по землі». Ми знаємо, що, коли Адам не був у стані гріхопадіння, коли він був в Едені, йому не доводилося вбивати тварин, між ним і тваринами був повний мир, він і сам тварин не боявся. Ми також говорили в бесіді про главу Кі Тісса про те, що у Святому Святих у Храмі відновлювався цей стан Едену, тому що там ніколи не приносилися тваринні жертви, у Святому Святих було тільки кадіння. Псалом 115 (у синодальному перекладі 113) каже: «Небеса – Господу, а землю віддав людям». Що це означає? Він не подарував нам цю землю, тому що сказано, що Господу земля і все, що на ній, вона належить Господу, але Він дав людині служити на ній, так і написано, що помістив Бог Адама в сад, щоб служити там і охороняти його. Від кого треба було охороняти сад? Хто міг напасти на сад? Охороняти – у сенсі зберігати цей сад, доглядати і т. д. Слово леавод – працювати, воно, як ми вже говорили, подібне до тієї роботи, яка звершувалася в храмі. Дія священників у Храмі теж називається робота. Завданням Адама було підняти землю, наповнити землю Божественним. Сам Адам за своєю природою теж являв собою шматок землі, як це описує Писання. Всевишній зробив його із землі, в яку Всевишній вдихнув подих зі Свого нутра, і тоді став Адам людиною живою. Адам мав підняти землю до Божественного рівня. Ми читаємо, що перший жертовник, який Всевишній нам описує, був із землі, не з каменів, а саме із землі. Ідея жертовника – підняти землю, підняти матеріальне, підняти фізичний світ на духовний рівень, на Божественний рівень. І до цього був покликаний перший Адам. Тому, коли Адам упав, прозвучало: «Ти є порох і в порох повернешся. Проклята земля через тебе». Земля виявилася проклятою, тому що Адам не зміг її підняти, і Адам виганяється. Не стоїть у завіті, як каже Гошеа, і виганяється з раю на землю, і впродовж 10 поколінь Всевишній мовчить до Ноаха.

Ноах входить за обітуванням, що Бог відновить з ним завіт. І, коли Ноах закінчує своє плавання в ковчезі, коли він повертається, як моряк, на землю, він будує жертовник, і ось що каже йому Всевишній: «Ось знамення завіту, який Я поставлю між Мною і між вами і між усякою душею живою, яка з вами, в роди назавжди». З ким укладено завіт? З людством і з усіма тваринами, з усім тваринним світом укладено завіт назавжди. І про яке знамення завіту говорить Всевишній? «Я покладаю веселку Мою, щоб вона була знаменням завіту між Мною і між землею». Тобто завіт укладено між Богом і землею. Але зачекайте, щойно Всевишній говорив між вами і всякою душею, а тепер ми чуємо землею? Тому що через спасіння Ноаха – спасіння всієї землі, так само як через прокляття Адама – прокляття всієї землі. Далі Всевишній каже: «І буде, коли Я наведу хмару на землю, то з'явиться веселка в хмарі, і Я згадаю завіт Мій, який між Мною і між вами і між усякою душею живою в усякій плоті. І не буде більше вода потопом на винищення всякої плоті».

Так Бог відновлює в Ноахові завіт, обирає знаменням завіту веселку. Подивімося, що таке веселка. З фізичної точки зору веселка, коли б вона не виникала, завжди утворюється грою світла на краплях води. Зазвичай це краплі дощу, зрідка це дрібні крапельки туману. З найдрібніших крапель утворюються хмари, і в цих найменших краплях веселка ще не може з'явитися, вона з'являється у великих краплях. І якщо хтось вам скаже, що бачив веселку, коли йшов сніг, то це був, мабуть, уже талий сніг, який як краплі. Отже, уявіть собі, як земля затягується хмарами. Хмари – це потенціал дощу, потенціал потопу. Коли небо затягує хмарами, і коли краплі вже починають з'являтися і стають великими, і коли пішов уже перший дощ, починає виднітися веселка. Веселка – це заломлення світла через краплі води.

На що схожа веселка? Веселка схожа на славу Божу. Про це говорить пророк Єхезкель у 1 розділі, 28 вірші: «Який вигляд має веселка і хмари під час дощу, такий вигляд мало це сяйво». Сяйво мало вигляд, схожий на веселку. В Одкровенні, в 4 розділі, ми читаємо, що в того, хто сидить на престолі, і в ангелів є німб у вигляді веселки – це символ Слави Божої. Тому Бог каже в 9 розділі Берешит: «Я покладаю веселку Мою в хмарах». Є два Імені Бога, які використовуються в перших розділах книги Берешит: Ім'я Елогім, яке означає Суд, і чотирилітерне Ім'я, яке ми не вимовляємо, тетраграматон. Чотирилітерне Ім'я означає милість, а тут, у цьому розділі, ми бачимо, що Бог говорить про Ім'я Суд. Коли виявляється суд, збираються хмари і назріває потоп, Бог стримує Свій суд, тому що бачить веселку, бачить розкриття Своєї Слави через хмари.

А як ми можемо бачити веселку? Веселка відкривається, коли людина бачить її під кутом 42°, якщо кут погляду на веселку стає меншим, то веселка спускається за горизонт і її неможливо побачити. Саме 42°. Як не дивно, 42 – це число чарівне в плані визволення. Ми бачимо, що є 42 стоянки, які пройшов Ізраїль на шляху з Єгипту в країну Ізраїлю. Ми бачимо також 42 покоління від Аврагама до Єшуа, про що говорить Матвій: три рази по 14. Ми також знаємо історію про те, що Аврагам порівнюється в мідрашах з новим, новонародженим, першим місяцем, потім з'являється Давид, як повний місяць, потім знову спадання місяця аж до спуску у Вавилон і сходження місяця Машиаха, великого місяця, який ніколи не зайде. Це той самий мідраш, він каже: три рази по 14; від місяця нового до місяця повного 14 днів, і три рази по 14 – це ті самі 42. Число 42 міцно пов'язане зі спасінням, і це такий цікавий фізичний факт.

У Ноахові відновлюється перший завіт, який Всевишній уклав саме з Адамом. Сказано: «Від однієї крові вивів Господь усі племена земні». І Павло каже, що через гріх однієї людини гріх увійшов у світ, уразив усе людство. Адам предстояв за все людство, так само як Ноах предстояв за всю землю.

Після Ноаха минає ще 10 поколінь, і з'являється Аврагам. Аврагам виходить з Ура, йде в землю Ізраїлю, і Всевишній каже йому: «Я зроблю тебе батьком багатьох народів». Не поставлю, не призначу, а Я тебе зроблю, тобто Всевишній обіцяв, що в Аврагамові провадитиметься певна робота, яка перетворить його на нову людину. І Аврагам, як нова людина, так і написано бріа хадаша – нове творіння, те саме, що Павло каже, що той, хто в Машиаху, той нове створіння.

У чому різниця, для чого потрібні були ці 10 поколінь від Ноаха до Аврагама? Про Ноаха сказано: Ноах ітгалех ет-Гашем, він ходив з Богом, можна сказати, що він ходив навколо Бога, обхаджував Бога. Ноах розумів, що Бог – це джерело життя, і хотів це використати для себе. Він розумів, що, якщо він вестиме життя праведника, це для нього вигідно, він служив Богу, можна сказати, зі страху, з раціональних міркувань. Про Аврагама ж сказано, що він ітгалех ліфней Адонай, він ходив перед Богом, тобто він любив Бога і був Його провісником, він уже не був служителем заради вигоди, у нього вперше була віра і безкорислива любов. І ця безкорислива любов до Всевишнього – основна якість Аврагама, яку успадковують усі віруючі. Коли Єшуа каже, що «матимете між собою любов», передусім це любов до Всевишнього, яка породжує любов до ближнього. Без цього ніяк. Перші п'ять заповідей скрижалей дають заповіді стосунків між людиною і Всевишнім, другі п'ять заповідей – між людиною і людиною. У перших п'яти є Ім'я Всевишнього, у других п'яти не згадується Його Ім'я. Якщо після кожної заповіді з перших п'яти написано Я Господь, у других п'яти цього немає. Чому?

До речі, чому ми не вимовляємо чотирилітерне Ім'я? Мені кажуть: «Чому ти не скажеш, наприклад, як кажуть свідки Єгови, – Єгова, чому ти так не вимовляєш Ім'я?» Уявіть собі, що ваш улюблений батько надіслав вам ваш портрет, може, 2 портрети чи 3, і ви повісили його в спальні, і в салоні, і в спальні дітей. Ви не повісите свій портрет в убиральні (боронь Боже) чи в хліві. Портрет має висіти в чистому місці, і Всевишній, хоча й дає заповіді «не кради», «не чини перелюбу», але з цим Він навіть Своє Ім'я пов'язувати не хоче. І, коли ми вимовляємо Ім'я, ми маємо бути в стані відповідної чистоти. Скромність і смирення людські кажуть: «Я не гідний вимовляти зараз Святе Ім'я. Я не вимовлятиму».

Але повернімося до Аврагама. Аврагам став першим, новим творінням, батьком нового народу, Всевишній хоче створити нове плем'я. Але ми знаємо, що в Аврагама було семеро дітей, синів наложниці він відіслав, і в центрі розповіді Писання Їшмаель та Іцхак. Іцхак отримує спадщину, потім в Іцхака теж не все гаразд, немає миру між дітьми: Яаков тікає від Есава, Есав залишається в країні, дуже складні стосунки. Відбувається поступовий відбір, у якому частина людей виходить за межі країни Ізраїлю, це не означає, що вони випадають з Божественного плану. Уявіть собі країну, той самий Радянський Союз під час Другої світової війни, коли є люди, які воюють під Сталінградом, а є люди, які охороняють кордон з Японією, охороняють кордон з Монголією, перебувають у відносно мирних місцях, а не на передовій, але вони теж частина армії. До часу нащадки Адама розплодилися так, що Ізраїль був єдиним народом, який служив Всевишньому, тому що Всевишній починав будівництво, починав втілення того завіту, який був укладений з Адамом, відновлював цей завіт. Тому що завіт Божий непорушний, і якщо Всевишній пообіцяв Адамові, благословив Адама, щоб він панував, то він пануватиме, навіть якщо він порушує завіт. Їрмеягу в 31 розділі каже: «Ви порушили завіт, але Я був вірний вам». Подивіться правильний текст: Я був вірний завіту, Я зберігав завіт. Всевишній зберігає завіт. І від Аврагама починається очікування відновлення того завіту, який має бути відновлений, – завіту з Адамом.

Люди питають: «Де і коли встановлено завіт з язичниками?» Немає такого завіту, але це не означає, що вас усіх проженуть, хто не єврей, той у пекло. Борони Боже! Бог не тільки Бог Ізраїлю! Бог хоче, щоб усяке коліно схилило перед ним обличчя. У цьому особлива творчість Творця, якому ми покликані бути співтворцями. Щоб будь-яке плем'я від Полінезії до сельджуків на півночі, будь-яке плем'я схилило перед ним коліно, як воно є, в усьому величезному розмаїтті. Бог не хоче, щоб усі вдягали капелюхи й пейси, Бог хоче різноманітного поклоніння Собі: усяке коліно, усякий народ, усяка мова. І коли було диво П'ятидесятниці, Бог не зробив так, щоб усі розуміли іврит, Бог не зробив так, щоб раптом для всіх відкрилася свята мова, Бог дав апостолам можливість говорити кожному своєю мовою. І Аврагам названий батьком багатьох народів. Не одного народу. І Бог відновлює через Аврагама, через Ноаха завіт з усім світом, тому насіння Аврагамове, про яке говорить Господь, – це Єшуа. Усі, хто ввійшов у тіло Єшуа, вийшли з тіла Адама. Вони нащадки Аврагама, тому що Аврагам перший, хто став носити в собі Бога, не ходити з Богом назовні, а носити в собі Бога. У Ноаха був Бог, але був на флеш-карті, на зовнішньому диску, Його можна було підтягнути, коли треба, і це було праведністю, це вже був крок уперед. В Адама Бог був прописаний у ДНК, Бог був на генетичному рівні, і Адам – це зовсім інша людина. І Бог чекає від нас саме відновлення. Тому Бог каже: «Мій храм – храм молитви для всіх народів», усі народи туди прийдуть, немає такого народу, який не може туди прийти.

Тепер залишається питання: а що таке новий завіт і з ким він укладений? Ми знаємо, що Єшуа каже за Євангелієм від Луки: «Ось чаша нового завіту – кров моя, що проливається за вас». Чаша нового завіту? Коли починає діяти цей новий завіт? Коли він стає для нас актуальним, чи оголошений він, чи вступили ми в нього? Петро розповідає в 1 посланні, в 3 розділі про те, що колись за часів Ноаха 8 душ рятувалися від потопу, так і нині хрещення рятує (не врятувало!) нас. Ми покликані, ми зараз усі перебуваємо в ковчезі, який пливе до укладення завіту, який пливе до того місця, коли ми вийдемо з цього ковчега, перейдемо через цей духовний потоп, через це водохрещення. І ми на цьому ковчезі перебуваємо під охороною Всевишнього, тому що служимо Всевишньому. А укладення завіту буде, коли ковчег допливе, і живий буде, хто на цей ковчег зійде, коли буде відновлено завіт, який Бог уклав із землею і небом, завіт, який Бог уклав з Адамом, завіт, який Бог уклав з Ноахом, завіт, який Бог уклав з Аврагамом, завіт, який Бог уклав з Ізраїлем, з Агароном. Єврейські джерела кажуть, що Бог уклав з кожним із людей завіт, коли Ізраїль стояв на горі Ґерізім, ми читаємо це в книзі Дварім, 27 і 28 розділи. Прокляття, так, але коментар каже, що з кожним прокляттям звучало благословення, це природно. І кожне з цих благословень і проклять – це завіт, за кожним пунктом окремий завіт. Окремий завіт з усім народом і з кожною людиною зокрема. Одні кажуть, що було укладено 48 завітів, інші кажуть, що завітів було укладено понад 500 тисяч, тому що кожна людина ввійшла в цей завіт, з кожним особисто завіт був укладений. Але завіт – це квиток на ковчег Ноаха, якому ще належить плисти.

Ми знаємо, що гріх уже переможений, ми знаємо, що перемога вже звершилася, і ми цю перемогу повинні принести на землю, ми цьому служимо для того, щоб це Євангеліє було проповідане всім народам, для того, щоб усі народи стали учнями, точно так само як Ноах брав на ковчег усяку плоть, так і зараз відбувається. Для того щоб була нова земля, нове небо, для того щоб було, як це було в раю і як це було у Святому Святих: був мир між тваринами, щоб лев міг їсти солому, а діти наші могли гратися зі зміями, щоб тварини жили одне з одним у мирі. Про все це ми вже говорили в тижневій главі Кі Тіса. Ось суть того, що таке новий завіт.

Тоді природно виникає питання: а чому Бог говорить через пророка Їрмеягу, що Він укладе новий завіт з домом Ізраїлю і з домом Єгуди? А тому ж, чому Він говорить, що укладе завіт з Ноахом, і входить у цей завіт увесь світ, кожне живе створіння. Для початку вся сім'я Ноаха, а потім і весь світ. Бог уклав завіт з Адамом, а в нього ввійшло все людство. І оскільки носіями образу Божого було дано стати єврейському народові, дому Ізраїлю і дому Єгуди, то з ними й буде укладено завіт, як із тими, хто предстоїть за все людство. Уявіть собі, що якась країна, Росія чи США, укладає з кимось договір. Вони не просять кожну людину під цим договором підписатися, але передусім договори укладаються на рівні двох президентів, двох міністрів, двох царів, залежно від устрою країни, і відповідальність за це несе вся країна. У доброму і поганому сенсі. Ми бачимо, як за злочини фараона загинули первістки навіть рабині в ямі. Ви спитаєте: «А рабиня в ямі, вона тут до чого?» До того, що вона підданка фараона.

А ми з вами, на відміну від тієї рабині, слава Богу, стаємо підданими Машиаха Єшуа і входимо в його підданство, в його дім, в його тіло, і повинні залучати ще людей до них. А що стосується дому Ізраїлю і дому Єгуди, то ми повинні побачити, за Їрмеягу, наприкінці днів відновлення завіту і з домом Ізраїлю, і з домом Єгуди. Ми читаємо ще опис храму в Єхезкеля, і багато чого ще можна уявити – це есхатологія, це наука про майбутнє. Про неї гарно й добре мріяти, але робота, земля дана нам тут і зараз, і ми на ній повинні працювати. І в плані Божому відновлення Ізраїлю і Єгуди, і ми побачимо, як це відновлення буде великим благом світові, про що Павло говорить у посланні до римлян. Ми побачимо їхнє відновлення напередодні того, як наш ковчег допливе до того місця, де можна буде, так би мовити, припаркуватися, пристати до пристані. Це буде основною ознакою того, що час приходить. І тоді збудуться всі пророцтва, які стосуються Ізраїлю. І нині Ізраїль зберігає досвід спілкування з Богом, йому довірено Писання, і це надзвичайно важливо, Бог не залишає, не припиняє дію свого завіту, і завіт діє, але Бог тільки оновить, воскресить цей завіт, точно так само, як Він воскрешає завіт з Ноахом. Ми це бачимо.

Ми зараз говорили не про Ізраїль, а про язичників, тому про Ізраїль узагалі окрема розмова, і, може, варто говорити про це в окремому місці, але, так чи інакше, все людство потенційно причетне до нового Божого народу, в центрі якого буде Ізраїль. Ніщо не прийшло замінити Ізраїль, ми читали сьогодні, завіт з Ізраїлем не буде зруйнований, доки не будуть зруйновані небо і земля. Ізраїль відновиться, повернеться на своє місце, і буде встановлено той первісний світовий порядок, який має бути. Але завіт з язичниками укладено ще з Адамом, повторено з Ноахом, утретє повторено з Аврагамом і вчетверте з Ізраїлем, який, як Ноах, за сім'ю, за землю, предстоїть за все людство.

Дай нам Боже, служити тому, що вимагає від нас Всевишній, служити в храмі земному, робити більше учнів, приводити більше людей до Всевишнього і бути йому вірними рабами.

З глави Лех леха Тора починає розповідь про історію народу Ізраїлю. Точніше, все починається з однієї, здавалося б, малозначущої події:

І сказав Господь Аврагамові: «Піди із землі твоєї, від рідні твоєї, з дому батька твого в землю, яку Я вкажу тобі.

Ось це саме слово піди (лех леха) і стало назвою нашої тижневої глави, але так уже вийшло через особливість перекладу, що на івриті це 2 слова, а не одне. Перше слово лех справді означає іди, і цим словом просто сповнений Танах. «Якщо будете ходити Моїми шляхами» або «Блаженна людина, яка не ходила на раду нечестивих». Мабуть, з ходінням пов'язані всі стосунки зі Всевишнім. Аврагам ходив перед Всевишнім, Ноах і Ханох ходили зі Всевишнім. Життя уподібнюється ходінню, жити – означає іти, рухатися в якомусь напрямку. Друге слово у словосполученні лех леха означає собі – іди до себе, до самого себе. Якщо ми хочемо склеїти або з'єднати дві деталі, ми повинні зачистити їхні поверхні від усякого сміття, жиру, бруду, для того щоб вони добре приклеїлися. І людина ходить у своєму житті, а Аврагам у нашому випадку людина немолода, до нього багато чого приклеїлося, причепилося, з'явилися якісь звички догоджати іншим, з'явилися якісь дії, виходячи з того «а що про нас подумають», і навіть вірування, які виникли під впливом інших.

У кожного з нас є щось, що не ми, що до нас причепилося, пригнічує нас, заважає нам розвиватися. І передусім заклик Всевишнього лех леха – це іди до себе, іди до розкриття самого себе, потім уже Я зможу працювати з твоєю душею. Я тебе зроблю великим народом. Коли ти будеш сам по собі чистий, переплавлений, очищений, тоді Я зможу з тобою працювати. Як говорив ребе Зуша з Аннополя: «З мене ніхто ніколи не спитає, чому я не був Аврагамом або Моше. З мене спитають, чому я не був Зуша».

З мене ніколи не спитають, чому я ніколи не був Моше або чому я не був Давидом, з мене можуть спитати, чому я не був Алексом, і моє завдання – стати якомога більше Алексом, тобто реалізувати те, що в мене заклав Всевишній, саме мої якості, і прибрати від себе все те, що проявилося на догоду комусь, з бажання здатися правим, праведним перед кимось, праведним, а не щасливим. Коли я хочу жити на догоду іншим, я жертвую своїм щастям, я постійно вибираю між праведністю і щастям, і ви теж постійно вибираєте бути правим чи щасливим. Не праведним, а правим! В очах суспільства виглядати гідним чи виглядати щасливим.

Всевишній хоче, щоб я був щасливий, і Він заклав у мене все, що потрібно для того, щоб я був щасливий. Не все, що потрібно для того, щоб я був угодний іншим і подобався іншим. І ось у цьому стані щастя, очищеності, чистоти, у цьому стані я можу піти за Всевишнім. Як говорив ребе з Цанза: «Замолоду я хотів змінити світ, потім – країну, потім – сім'ю. І потім зрозумів, що дай Боже мені змінити самого себе».

У нашому ходінні за Всевишнім, на самому початку шляху, на самому початку єврейської історії, Всевишній каже: «Іди до самого себе». Іноді ми чуємо про покаяння (на івриті тшува – повернення). Повернення не кудись, де ти не був, не можна повернутися туди, де ти не був, повернення – це повернення до самого себе, до того лекала, за яким ти виліплений, до тієї самої щасливої людини, якою Бог тебе створив, до того інструменту для щастя, який Бог у тебе заклав. З цього починається перша заповідь у єврейській історії.

У 13 розділі книги Берешит ми читаємо про те, як Лот вибирає собі місце проживання:

Отже, ми бачимо, що Тора тут нам говорить дивовижну річ, що є певна схожість між райським садом (Ґан Еден), Сдомом і Аморою та країною Єгипетською. Три, здавалося б, такі різні локації мають певну схожість. І Тора тут нам говорить, у чому схожість: уся напоєна – машке. Машке означає рідина, волога. Ми читаємо в книзі Берешит, що ріка виходить з Едену леашкод – напоювати сад. І це слово леашкод від того самого кореня машке – напоєність. І в райському саду, і в Сдомі, і в землі Єгипетській напоєність землі безумовна, достаток безумовний. Там не може бути нестачі ні в чому, і це те, що об'єднує ці три зовсім різні місцевості.

У райському саду існував цілком природний, натуральний зв'язок людини і Бога. Цей зв'язок був частиною природи людини до падіння, тому й достаток землі був частиною природи, частиною світобудови. Після того, як сталося те, що сталося, у країні Ханаанській, яка цілком і повністю залежить від дощу, був такий невеликий шматочок райського саду, місця, які називалися Сдом і Амора і все те нагір'я. Країна Ханаанська залежить від дощу.

Ось минулого тижня народ Ізраїлю почав молитися про дощ. Чому минулого тижня? Тому що були паломники свого часу, які на свято Суккот приходили до Єрусалима, і треба було, щоб вони відійшли досить далеко, щоб дощ не застав їх у дорозі, і можна було починати молитися про дощ. Звичайно, народ молиться про дощ, але не всім дощ потрібен, не всі люблять дощ, дощ – це приємно для сільського господарства. Це добре, коли ти сидиш удома і з вікна на цей дощик дивишся. Є навіть пісенька дитяча така: «Дощику, дощику, перестань уже капати». Ми, з одного боку, молимося про дощ, а з іншого боку, він мочить одяг, він мокрий, він холодний, він неприємний. Цей дощ і молитва про нього – прояв постійної потреби у відновленні спілкування зі Всевишнім, у необхідності в серці своєму виробляти паливо для спілкування зі Всевишнім, для того щоб цей дощ опускався на землю, для того щоб цей дощ був. Це особливість країни Ханаану, у ній постійно необхідно підтримувати стосунки з Богом, щоб земля давала свої плоди.

Що відбувалося в Сдомі? Сдом був справді чашею достатку, у ньому не було нестачі ні в чому. Пророк Єхезкель каже, що через це неробство в місті не помічали бідних, не було турботи про бідних і жебраків. Коли суспільство вірить у достаток і процвітання всередині себе, але не готове помічати жебраків, нужденних, хворих, суспільство вважає себе досконалим, то якщо хтось раптом у ньому затесався жебрак, неправильний, то він уже стає ворогом цього суспільства. Таке бувало в соціалістичних системах, коли не готові були прийняти людину, якій чогось бракує, яка чимось незадоволена: усі мали бути поголовно щасливі. І це була проблема Сдому, там щастя стало настільки суспільним надбанням, настільки елементом необхідним у суспільному житті, що той, хто був бідним, той, хто був жебраком, ставав ворогом, підривав саму основу цього загального процвітання. Це те, що, власне, як каже пророк Єхезкель і принесло загибель Сдому.

У Єгипті зовсім інший варіант. Вищий рівень цього розбещення щастям. Там є Ніл, який, розтікаючись, власне, і дає достаток усієї землі Єгипетської, і є фараон, який каже: «Мені належить Ніл, Ніл мій, і я його зробив». Там є не тільки суспільство процвітання, про яке сказано: «Ти рухом ноги відкривав собі полив на поля» (просто треба було відсунути засувку, і вода йшла на поля). Там був ще й фараон, якого було проголошено богом і про якого вірили, що саме він джерело цього процвітання. Таке теж існує в багатьох країнах, у багатьох диктатурах, де диктатор проголошується кимось, хто забезпечує народові щастя, дає йому процвітання і завдяки якому народ процвітає. Тому Яаков благословляє фараона. У чому суть благословення фараона Яаковом? У тому, щоб розкрити, що й сам фараон потребує благословення, що є якесь вище джерело для благословення і процвітання.

Дуже часто в подібні «райські» ситуації потрапляє спільнота віруючих. Часто люди вірять і кажуть: «Ми ж віруючі люди, ми спасенні. І Машиах у нас є, і Святий Дух на нас є, у нас не може бути хвороб, смутку, туги, вигорання, депресії, образ – нічого цього в нас не може бути». Хто ось цим усім заражений, той, як жебрак у Сдомі, – одразу ворог нам, протиставлений нам і протиставлений Богу». А буває, що й матеріальне процвітання стає такою самою цінністю. І говориться: «У нашій громаді бідна людина? Та це тому, що вона грішна, тому що вона ворог Бога. Це тому, що вона не частина нас, насправді, вона чужа, вона не тутешня. У нас усе процвітає. Дощ? Який дощ? Ні, не чули про дощ». І здається, що ми вже побудували рай на землі, здається, що ми в раю, але може виявитися, що це тільки схоже на рай, а насправді, це Сдом. А може виявитися, що це Єгипет, де якийсь служитель оголосив, що його бачення, його одкровення дають ґрунт для процвітання всієї громади, і тільки той, хто з ним, процвітає. А якщо ти не процвітаєш, то ти йому ворог.

Тора тут нам показує, показує невеликим зауваженням, що є місця, які дуже схожі на рай, але вони насправді не рай, вони Єгипет – джерело нечистоти; вони Сдом – джерело розбещеності й озлобленості одне на одного. Незважаючи на весь цей достаток, тут відсутність любові, ворожість. І незважаючи на вдоволеність усім, на неробство, тут неуважність до бідних і жебраків, відсутність турботи про іншого. Настільки всього вистачає людині, що в неї немає часу, немає бажання, немає сил та й потреби немає на іншого дивитися, сприймати чужі біди, прикрощі. А якщо комусь гірко, то він не наш і він чужий. Ось у такому «раю» може опинитися цілком щира віруюча людина. На такий «рай» може перетворитися громада щиро віруючих людей. Може, від цього оберігає необхідність молитися про дощ. Це те, на що варто звернути увагу і що варто взяти на замітку.

Читайте також: Ноах, Ваєра, завіти і тижневі глави Тори.