Ноах

Ми з вами минулого разу говорили про слово толедо́т, яке означає породження або плоди, і можна перекласти: «Ось плоди Ноаха». Слово тамі́м означає, з одного боку, непорочний, безхитрісний, з іншого боку, досконалий. Там – з одного боку, це простий, безхитрісний, з іншого боку, том – це кінець, досконалість. Є досконалість, яка в простоті. Можна сказати, що Ноах був людиною простою, простодушною і праведною у своєму поколінні. Попри те що навколо було зіпсоване покоління, Ноах був людиною простою і праведною. Чому тут зазначено саме, що в його поколінні? Багато коментаторів кажуть, що це на осуд Ноахові, що у своєму поколінні він був праведним на тлі інших, а, мовляв, у наших поколіннях він не таким уже праведним і здавався б. Інші кажуть навпаки, що якщо навіть у своєму поколінні Ноах примудрився бути праведним, коли вся земля розбестилася, то вже тим паче в нашому поколінні він був би праведним. Тобто навіть у своєму поколінні Ноах був праведний. Можна зрозуміти і простіше, більш, скажімо так, безхитрісно: Ноах був праведним у своєму поколінні, у тому поколінні, яке після смерті Адама, поколінні, яке не знало людини, створеної Всевишнім, не знало людини, яка безпосередньо спілкувалася зі Всевишнім. Ноах був охоронцем, спадкоємцем праведності, був людиною праведною.

Ще одна деталь, на яку варто звернути увагу, перш ніж почати читати далі, це те, що ім'я Ноаха тут згадується два рази поспіль. І коментатори, природно, не могли пройти повз цю подвійну згадку е́ле толедо́т но́ах но́ах. Одні кажуть, що це на заслугу Ноахові, що Ноах був людиною мирною: зі Всевишнім Ноах мирний, зручний і мирний із творіннями. Інші кажуть (знову ж таки на осуд Ноахові), що він зі Всевишнім був мирний, але й з людьми не хотів конфліктувати, шукав, де йому зручніше, і тому він нікому не проповідував, нікого ні в чому не переконував. Жив з думкою «Хоче Всевишній знищити світ, Його світ – Його справа; я сперечатися не буду». Тут знову випадок, коли коментар говорить про саму людину більше, ніж про те, що вона коментує. Дехто каже, що но́ах но́ах означає, що зручно, добре йому з Богом до потопу і добре йому з Богом після потопу. Такі ось різні погляди на подвійне повторення імені. І не хочеться вибирати з цього правильні чи навпаки, позначати якісь неправильними.

Ноах ходив з Богом. Пізніше про Аврагама буде сказано, що Аврагам ходив перед Богом. Ноах будував своє життя відповідно до Божої волі, можливо, це теж такий відомий осуд, який люблять кидати Ноахові, що він не дбав про те, щоб інші так само йшли, у нього не було проповідницької жилки, проповідницької пристрасті, як в Аврагама. Але, що важливо, Ноах ходив з Богом, Ноах розумів, що ходіння з Богом, мир з Богом, праведність перед Богом – це джерело благословення.

Старшого сина звали Шем. Ім'я Шем перекладається дослівно як ім'я. Так можна називати дитину. В іншому значенні ім'я – як іменитість, маєток або, як потім скажуть будівничі Вавилонської вежі, зробімо собі ім'я. Ім'я – це слава людини, гідність, добре ім'я або, можна так коротко перекласти, репутація, відомість, славність. Якщо говорити російською мовою, можна перекласти ім'я Шем як слава.

Інший син мав ім'я Хам. Слово ха́м у сучасному івриті означає гарячий, у давніших семітських мовах воно означає сонце, сонечко, у південних семітських мовах означає раб, слуга, або наймолодший, той, хто прислуговує всім. І саме це найімовірніший варіант перекладу значення цього імені. Молодший, послужливий, догідливий, завжди готовий прийти на допомогу в господарстві та в побуті.

Ім'я третього сина Єфет, воно походить від їфтах – відкриє, розширить, тобто Всевишній розширить його простір, дасть йому щедру, радісну, щасливу долю, частку, так, щоб усе в житті в нього складалося добре. У пізніших традиціях існує таке тлумачення: Шем (ім'я) – це розуміння сутності, тобто таке собі налаштування на правильне розуміння речей. Хам – гарячий, емоційний товариш, а Єфет (від слова краса) – естет, естетизм, грецька школа світогляду. Але це вже мідраш імен. Найімовірніше, первісне семітське значення цих імен не таке, як у цьому мідраші, хоча сам мідраш цілком собі чудовий.

Отже, у Ноаха три сини. Попри порядок переліку, найімовірніше, Хам молодший син Ноаха. Чому такий порядок? Тому що дуже часто в єврейських текстах коротке слово переставляється перед довгим, це стилістика мови. У Діврей гаЯмім ми читаємо: «Ось сини Аврагама: Іцхак і Їшмаель». Тобто порядок може змінюватися. І, найімовірніше, Хам молодший син, Шем старший син, а Єфет – це середній син.

Ще ось на що варто звернути увагу. Про Ноаха сказано, що перший його плід – це простота і праведність, і вже потім діти. Це стосується будь-якої людини: передусім не те, кого вона народила, а те, яка вона сама, які якості вона розкриває у світі. Перше, що сказано про породження Ноаха, що він був людиною простою і праведною і ходив з Богом, а вже потім про те, що він народив дітей.

Розтління в книзі Дварім пов'язане з ідолопоклонством. Тобто були порушені взаємини між Богом і людиною. Як результат країна переповнилася грабежем, тобто наслідок порушення взаємин зі Всевишнім – завжди руйнування взаємин між людьми. І якими б причинами не рухалося це порушення взаємин зі Всевишнім: культурний атеїзм, гуманізм, комунізм, любов до всього людства – усе це, так чи інакше, призведе до того, що земля переповниться хама́с, переповниться грабежем, насильством і так далі. І це загальне правило, на жаль.

Отже, земля розбестилася у двох напрямках: між людиною і Богом і між людиною і людиною. Ми і тут, і в майбутньому побачимо, що Всевишній глобальне покарання приносить у світ, знищує людство, виганяє народ і так далі в тих випадках, коли руйнуються стосунки між людиною і людиною.

Ми знаємо, що людина була поставлена лірдот – диктаторствувати над усією землею. З падінням людини, з цією деградацією, про яку ми читали, уся земля виявилася розтленою, людина зроблена із землі і пов'язана із землею. У книзі пророка Єхезкеля в 14 розділі ми читаємо: «Сину людський, якщо якась земля згрішить переді Мною віроломно, то Я простягну руку Мою над нею і зруйную в ній опору прожитку, і пошлю на неї голод і винищу з неї людину і худобу. І будуть у ній троє мужів таких, як Ноах, Даніель і Йов, вони праведністю своєю врятують душі свої, – слово Господа Бога. Якщо ж лютих звірів Я пошлю на цю землю, і вони спустошать її, і стане вона пустелею, так що ніхто не пройде нею через цих звірів, троє цих мужів, живий Я – слово Господа Бога, – ні синів, ні дочок не врятують. Вони одні врятуються, а земля ця буде пустелею».

Ми бачимо в пророка паралель до нашого місця, до наших подій, тому що й ім'я Ноаха назване. Гріх людини змінює землю, і вже сама земля стає розтленою, перестає функціонувати як джерело прожитку, як посередник між людиною і Всевишнім у прожитку, Всевишній «вимикає» землю, але може врятувати душі праведників. Це ілюстрація до того, що земля розбещується слідом за діями людини.

Корінь шахат, що означає розтління, тут використовується так: «Я перетворю їх на тлін; занапащу їх; згною їх на землі». Свого часу земля з'явилася з води, во́ди зібралися в одне місце, і вода розкрила суходіл, так з'явилася земля. Ми про все це читали. Земля не встояла, земля розтлилася, і тепер потрібно, з одного боку, влаштувати мікву – омовіння планеті Земля, очищення водою, а з іншого боку, повернути творіння в якусь початкову стадію. Як сказано: «Земля була порожня і хаотична (тоху ва-воху), і Дух Божий ширяв над водою». Тобто вся земля була покрита водою на початку творення, і Всевишній повертає землю в цю початкову точку. Але у Всевишнього є план спасіння, щоб не все людство було знищене.

Слово тева́т (ящик, ящичок) використовується тільки тут, щодо ковчега Ноаха, і щодо ящика, у якому пливтиме по воді інший визволитель Ізраїля на ім'я Моше.

Слово кіні́м можна перекласти як комірки, секції, засіки, тобто якийсь поділ на окремі кліті. Будується добротний ковчег з усім необхідним і з повною гідроізоляцією. Тут, з одного боку, ми бачимо якесь диво, багато див буде навколо ковчега, проте Всевишній каже Ноахові, що це диво буде зроблене за участю людини: «Ти зробиш цей ковчег. Він не виникне дивовижним чином». Дуже часто диво потребує рукотворного інструменту, наших справ, для того щоб реалізуватися через наші справи. Усе, що відбуватиметься навколо ковчега, буде дивовижним. Отже, ковчег збудований руками, працьовитими мозолястими руками Ноаха, можливо, без усяких див.

Начебто виглядає це майже зовсім як скриня, та й простий переклад слова тева́ – скриня, але, якщо ми уважно читатимемо текст, і тут, і надалі ми побачимо, що до тева́, до цього ковчега, застосовні багато дієслів, пов'язаних із корабельною справою. Тобто все-таки якусь форму не просто скрині має цей ковчег.

Слово цо́ѓар перекладають як вікно. Деякі перекладають це, більшою мірою мідраш, як: «Повісь у ній коштовний камінь, який світитиме і освітлюватиме ковчег». Такий собі приклад електропроводки в ковчезі. Але, з іншого боку, слово цо́ѓар можна перекласти не тільки від слова цо́ѓар як білий, світлий, але й від слова соар, яке означає кришка. І якщо ми порівнюємо з текстами в сусідніх народів і в описах ковчега, які збереглися, і просто у вживанні слова, ми можемо побачити, що йдеться все-таки про кришку. Чому це така важлива деталь? Ми знаємо, якщо це ковчег з кришкою, є тільки ще один предмет, у якого є кришка, – це ковчег завіту, який названий іншим словом – нетіва аарон (шафа). Але суть дуже схожа, і ми побачимо багато паралелей із когенським служінням у тому, що тут відбуватиметься.

Ми говорили про те, що висота ковчега 30 ліктів (або 15 метрів), від входу є підйом одразу на три поверхи.

Слово мабу́ль означає потоп. Так воно традиційно перекладається і використовується, власне, тільки в розповіді про потоп. Єшаягу (54:9) каже: «Бо це для мене води Ноаха». Він називає тут потоп не словом мабу́ль, а словом води Ноаха. «Як клявся Я, що води Ноаха не пройдуть більше по землі, так поклявся Я не гніватися на тебе і не докоряти тобі». Тут слід звернути увагу на те, що води Ноаха, ніби в розпорядженні Ноаха перебувають, заради Ноаха сходять, не для загибелі старого людства, а для спасіння Ноаха. Втім, це таке зауваження в дужках. Без дужок повторимо, що Єшаягу не використовує слово мабу́ль, це слово використовується тільки тут.

Давайте зупинимося на цьому слові мабу́ль. Його можна тлумачити від слова наваль – умертвіння; перетворення на падаль. Слово падаль (мертва тварина) івритом невела від того самого кореня. Ще можна перекласти від слова набаль, що означає величезна посудина з водою, тобто: «Я зроблю землю міквою; зроблю землю величезною водоймою». І третє значення, а вони всі досить з однаковою ймовірністю можливі, від кореня явель – виливати якісь джерела.

У 18 вірші Всевишній каже Ноахові: «Я відновлю завіт з тобою». Не встановлю, не укладу, а дослівно – відновлю завіт з тобою. Який завіт можна відновити? Завіт з Адамом, коли Адам був поміщений у землю в саду Едемському, щоб обробляти її. А ще раніше, у самому створенні Адама, він створений на таку роботу, на спеціальну службу, він єдиний створений з якимось завданням, окрім як плодитися і розмножуватися, – він створений, щоб панувати над землею. Адам у цьому не встояв, Всевишній відновлює в Ноахові завіт, у якому не встояв Адам. Слово ваѓакім – поставити знову; підняти, тобто як відновлення, слово єкум від того самого кореня означає створіння, усе, що створене. Воно теж буде використане в цій главі. На відміну від слова лікрот бріт (укласти завіт) – це різні слова, і з Ноахом завіт саме відновлюється, тому що спочатку це завіт з Адамом. Я вже про це говорив і в окремих уроках докладно розбирав історію завітів, і це важливо для тих, хто намагається зрозуміти, коли саме був укладений завіт з язичниками. Ось приклад завіту з язичниками: завіт з Адамом і завіт з Ноахом, і далі в історії можна це бачити.

Тут наведені тварини, Всевишній говорить нам у цій главі про пару тварин, які самі прийдуть, як у саду Він привів їх до Адама. І Ноах повинен тільки ввести їх у ковчег. У ковчезі тварини житимуть, не ворогуючи одна з одною, людина уживатиметься з цими тваринами. Це нагадує і пророцтво Єшаягу про прийдешні часи, коли вовк житиме поруч з вівцею, і, власне, події або історію Райського саду. Маленька модель Райського саду, у якому Ноах і його сім'я, розширена сім'я, поставлені ніби священниками над новою землею. І тому і паралель з ковчегом завіту теж доречна, тому що це ніби прообраз скинії Моше, та й першого храму. Ми говорили багато про паралелі храму з Райським садом, і тут Ноах поставлений над усім живим у буквальному сенсі, опікуном усього живого. У нашій главі ми поки читаємо ту частину, коли Всевишній говорить про двох тварин, які самі прийдуть до Ноаха, і Ноах повинен подбати про їхнє харчування

До речі, і в цих словах можна побачити паралель, коли Всевишній дає пізніше Моше інструкції щодо влаштування скинії, там звучить та сама фраза: «І зробив Моше все, як повелів йому Всевишній».

Ми вже говорили про те, що означає у цьому поколінні.

У минулому розділі говорилося про пару від кожної худоби, від усіх живих істот, тут раптом ми читаємо кілька нововведень одразу. По-перше, згідно з цим повелінням, Ноах має сам брати тварин, по-друге, тут несподівано виникає поділ на тварин чистих і нечистих, чого раніше не було взагалі, і сказано чистих тварин узяти по сім, а нечистих узяти, як і раніше, по два. Як це можна зрозуміти? Для продовження роду необхідно, щоб було по два від кожної тварини, природно, від пари походитимуть усі інші. Але, оскільки Ноах не просто рятівник, який має відновити рід, відновити людство, Ноах, як ми сказали, має ще й священницьку функцію, йому жертви приносити, тому він має сам узяти і зібрати ще по п'ять від кожної чистої тварини, щоб доповнити їх до семи. Це його завдання. Решта по 2 самі ввійдуть у ковчег. Так це можна зрозуміти найпростіше, найближче до тексту, хоча можливі й інші розуміння теж.

Що стосується чистих і нечистих тварин, багато розмов з того приводу, чи вчив Ноах десь Тору, може, він якісь одкровення отримував, багато говориться на цю тему. У сусідніх народів ми теж знаходимо згадку про чистих і нечистих тварин, придатних і непридатних для жертвоприношень: вони спокійно їли нечисту їжу, але в жертву її не приносили. У шумерській історії про потоп якийсь Атрахасіс, коли збирає тварин у ковчег, теж бере з собою більше чистих тварин, ніж нечистих. У всякому разі, це свідчення про те, що в Шумері була традиція щодо чистоти тварин. Можливо, від Адама, можливо, внаслідок якихось одкровень вона була вже за часів Ноаха. І цілком можливо, що знання Ноаха – це знання, отримані, так би мовити, досвідом народу. Але цілком можливо, що Всевишній наставив його і відкрив йому якісь таємниці, адже для того, щоб правильно виконувати волю Всевишнього, треба бути Його учнем. Важливо і те, що тут ми знову бачимо, що Ноах будує ковчег – він не виникає чудесним шляхом. Тварин на жертвоприношення Всевишній повеліває Ноахові привести, у цьому служінні є участь Ноаха. Він не просто ходить начальником, він має вміти свій ковчег забезпечувати. Це і відповідь на таке питання, як могли всі тварини, таке величезне розмаїття тварин поміститися в ковчезі, хай і великому, але не нескінченно великому. Тора каже: «Так, найімовірніше, це було диво, ковчег дивовижним чином усіх помістив». Чому б тоді не зробити маленький компактний ковчег, який Ноах за пару днів легко збудував би? Тому що важливо, що нове людство живе не лише чудесами, а справді співпрацює, бере співучасть в управлінні світом своєю працею. І це частина великого дива.

Тут не сказано іш веішто (чоловіка і дружину), а самця і самку, можливо, тому що в птахів не так видно різницю між хлопчиком і дівчинкою, між самцем і самкою, тому про них не сказано чоловіка і дружину як щось, що ми на вигляд визначаємо, як самця і самку.

Ми нещодавно говорили про завіт (бріт), що Всевишній обіцяв Ноахові леѓакім – встановити. Тут ми читаємо слово гайку́м (світобудова) від того самого кореня – усе, що стояло; усе, що стоїть Всевишній зітре, а з Ноахом відновить завіт, як початок нової світобудови.

Ще цікаво тут, коли ми говорили в Торі про священників, ми пояснювали, що вони до свого служіння готуються сім днів, був період, коли священники готувалися вступити у своє священство, сім днів первосвященник готувався до Йом Кіпуру. Тут ми бачимо ще одну паралель: Ноах входить у ковчег за сім днів до початку потопу, входить для роботи, йому ще треба зібрати всіх тварин; але вже в першому вірші Всевишній повеліває: «Увійди в ковчег», починається семиденний період підготовки, як у священників.

З такого роздільного написання – чоловіки роздільно, а дружини окремо – роблять висновок, що чоловіки і жінки жили окремо в ковчезі, що в ковчезі не було інтимної близькості. Одна з граней цієї суперечки – продовження суперечки про Райський сад, адже ковчег нагадує Райський сад, і суперечка про те, чи була там близькість, щоб сперечатися про те, чи була близькість у Райському саду. Друга грань – це, звичайно ж, священство. І знову-таки наскільки допустима інтимна близькість у цій ситуації? Розв'язати цю суперечку, природно, ніяк неможливо, спираючись лише на цей вірш, можна сказати, що за часів такого нещастя, яке все-таки відбувається ззовні, жінка потребує більшого захисту і більшого покриття, і, мабуть, не варто від жінки в такий момент віддалятися. З іншого боку, звичайно, і священство теж чинник. Тому я просто згадую цю дискусію і залишаю це питання відкритим. Нам, утім, доведеться повернутися до цієї дискусії ще раз, коли ми говоритимемо про синів і онуків Ноаха. Річ у тім, що є мідраш, який говорить про те, що один із синів Ноаха (саме Хам) не втримався, увійшов до своєї дружини, за це отримав таке прокляття, що від нього пішли чорні нащадки (хаміти вважаються нащадками Хама, і це африканці). Ми поговоримо про це окремо, коли говоритимемо про Хама, Ханаана і всю цю історію, і тоді дамо оцінку цьому мідрашу, і розглянемо інші.

Отже, тварини приходили по два, як ми говорили, до семи Ноах їх далі збирав.

Є суперечка щодо того, що це за другий місяць. Одні кажуть, що оскільки традиційно ми читаємо в книзі Шмот, що перший місяць – це Ніссан, то відповідно другий місяць – це Іяр, весняний місяць. Інші кажуть, що написано про осінні свята, що вони відбуваються наприкінці року, отже, початком року можна вважати й Тішрей, залежно від того, який рік ми рахуємо, і тоді другим місяцем буде місяць Хешван, тобто буквально ті дні, в яких ми перебуваємо. На захист цього прихильники Хешвана, другого осіннього місяця, наводять такий аргумент, що Хешван у Писанні названий Буль і це співзвучно зі словом мабуль, більше того, вони кажуть, що ма-буль – це мем, 40 днів від початку місяця Буль, і таким чином зводять до місяця Буль. Мені ближча думка про те, що це все-таки весняний місяць, хоча й друга позиція теж вагома.

Іноді дуже важливо звернути увагу на дрібницю. Ось Тора нам каже: «У другий місяць, у сімнадцятий день», тобто 17.02. Але навіщо додавати у цей самий день? Здавалося б, два зовсім зайві слова, ми й так зрозуміємо, що цього дня воно сталося. Коли ми зустрічаємо два такі слова, які здаються нам зайвими, можливо, це як мітка, як закладка, вона нам каже: «Подивися, де ще використовується цей вираз?» Він використовується передусім у Шмот (19:1). Коли Ізраїль підходить до Синаю, ми читаємо: «І було в третій місяць по виході Ізраїля з Єгипту, у цей самий день, підійшли вони до Синаю». У книзі Ваїкра (8:33) читаємо: «І від входу намету зібрання не відходьте сім днів, доки не сповняться дні уповноваження вашого, бо сім днів має відбуватися посвячення ваше. Як зроблено було в сей день, так повелів Господь робити на спокуту вашу». Ми бачимо, що слово сей день пов'язане зі спокутою. І далі, в книзі Ваїкра (16:30) ми читаємо: «Бо в сей день спокутує священник вас, щоб зробити вас чистими від усіх гріхів ваших, перед Господом ви очищені будете». Мова тут іде про судний день. Тобто існує певна паралель між виразом сей день і спокута, і, якщо ми стежимо за цією міткою, ми цю паралель відстежимо.

Ва'арубо́т гашама́їм – дуже цікавий вираз. Сучасним івритом це пічна труба або якась труба. У сусідніх семітських мовах видно, що слово аруба використовується і як вікно або якесь віконце, дверцята, які відчиняються на небесах. Якщо ми подивимося в пророка Малахі (3:10), у часто наведених віршах про десятину, там сказано, що Всевишній відчинить знову арубо́т гашама́їм, той самий вираз для того, щоб дати благословення. І на підставі Малахі можна побачити, що арубо́т гашама́їм – це образний вираз, і сам опис тут не обов'язково відповідає фізичному процесу, це не астрофізика, не кліматична географія, а певний опис у зрозумілих для людини термінах.

Ми і потім у Торі побачимо, що число 40 часто пов'язане з числом очищення.

У самий цей день – цей вираз використовується також щодо обрізання Аврагама (Берешит 17:26, ми до нього ще дійдемо) і використовується кілька разів у 12 розділі книги Шмот щодо виходу з Єгипту. Тобто знову ми маємо тут вказівку на певну ключову, важливу подію, пов'язану зі спасінням, визволенням, спокутою і вступом у завіт. Кілька разів цей вираз повторюється щодо дня суботнього, входження в суботу, що теж дуже важливо.

На жаль, ми нічого не знаємо про імена чудових жінок, які були дружинами Ноаха, Шема, Хама і Єфета, ну майже нічого. У книзі Ювілеїв написано, що дружина Ноаха була дочкою Ракіеля. Це, по суті, нічого нам не додає, крім ось такого цікавого імені. Крім цього, є мідраш про те, що сестра Туваль-Каїна На'ама була дружиною Ноаха і тим самим Каїн ніби долучився до продовження людства. Це цікавий мідраш, але треба пам'ятати, що це мідраш.

Знову це окрема обітниця, що прийдуть по дві тварини, вони самі прийшли, їх Ноах не шукав. А ось про сім Ноахові сказано: «Візьми собі».

Тут теж є паралель зі священством, ми роздивимося це до кінця в наступному розділі.

Тут використовується слово те́лех (пішов). Моряки кажуть: «Ми не плаваємо, ми ходимо». Тут ми теж бачимо і пішов ковчег по воді. Насправді використання цих термінів – не плавати, а ходити – дуже давнє, це ще шумерський і аккадський сленг моряків, і тут ми бачимо саме такий професійний мореплавний термін: пішов ковчег по воді. І ці терміни розкидані тут по тексту.

Дуже цікаво, я якось бачив таке здивування чоловіка, який довго жив світським життям, увірував у Всевишнього, і якось, вийшовши на балкон і подивившись на море, він сказав: «Як дивовижно! У мене займає пів години наповнити ванну. Як же Всевишній наповнив усі ці океани?» Тут ідеться не про океани, а набагато більше. Яке чудо звершується і яке страшне явище відбувається: вода покриває все, творіння ніби повертається до того моменту, коли темрява була над безоднею і Дух Божий (або сильний вітер) носився над водою. Тут ковчег носиться над водою, і знову ми можемо побачити зв'язок зі священством, зв'язок із ковчегом завіту.

Дослівно і вся людина (все людство). Все, що було тим самим га'ада́мом, загинуло.

Знову слово гайку́м – все, що поставлено, було стерто, але ми пам'ятаємо, що завіт з Ноахом буде відновлено і з нього починається відновлення.

Тобто після 40 днів дощу, а після дощу ще бувають джерела, і вода ще піднімалася і піднімалася ще 150 днів після того, як Всевишній почав потоп. Є вода, яка небо, є вода, яка піднімається від землі. І якщо згадати ту паралель про землю, яку ми вже згадували на самому початку творення, коли ще не було ракія, яка розділяє води згори і води знизу, тут води згори і води знизу знову ніби змішуються, змішується верхнє і нижнє – ще один аспект повернення землі в первісну форму. Тут починається взаємодія Всевишнього і людини, коли людина бере участь у чудесах, які Всевишній робить. Тому можна повторити думку, яка тут явно не прописана (і я зовсім не перетворюю її на якусь догму), що Ноах – це прообраз, це перший священник в історії людства, перший первосвященник в історії людства. Недарма Петро порівнював спасіння зі спасінням у ковчезі від потопу, це важливо пам'ятати.

Ноах знайшов милість в очах Всевишнього. Цікаво, що ім'я Ноах, якщо прочитати його ім'я навпаки, читається тим самим словом хен – милість, яку Ноах знайшов в очах Всевишнього. Це слово-віддзеркалення. Є така гра слів.

Чи може Бог забувати чи згадувати? Звісно ж, ні, Бог не людина, щоб у Нього було забування і згадування. Коли ми говоримо про те, що Бог когось згадав, ми можемо сказати, що в задумі Всевишнього настав час діяти щодо цього когось. Тобто план Всевишнього дійшов до тієї точки, коли знову Всевишній діятиме щодо Ноаха, втручатиметься в ті процеси, які відбуваються в житті Ноаха.

Слово ѓахая́ походить, власне, від слова хай (живий), тобто усіх тварин. Але стосується більше саме диких тварин, диких звірів.

Вітер (руах), звісно ж, означає не тільки вітер, а й Дух, і це відсилає нас до самого початку творення, коли над хаотичною, покритою водою землею носився сильний вітер або Дух Божий. І тут земля в тому стані початку творення, як у перших віршах книги Берешит, де земля покрита водою, а над нею носиться Дух Божий або сильний вітер. Починаємо все спочатку, Бог діє задля відновлення зруйнованого.

Слово сахер означає засувка. Якщо на самому початку ми читали, що відкрилися всі джерела глибин, то тут ми не читаємо всі, а просто закрилися джерела глибин. Це говорить про те, що якісь джерела залишилися відкритими, наприклад, гарячі джерела, то тут, то там розкидані по світу, їх дуже багато в Ісландії, і вони є в Тверії, і вони є практично по всьому світу, десь вони залишилися відкритими.

Тобто в усієї цієї математики існують різні варіанти розуміння, і, щоб не перевантажувати розмову математикою, я зупинюся на одному з варіантів. 40 днів ішов дощ, ще 150 днів прибувала вода, після закінчення цього часу води стали убувати.

Ми читали в минулому розділі, що вода покрила найвищі вершини гір на 15 ліктів (або на 7,5 метра). Зараз ми читаємо про те, коли вода спускається. І якщо зіставити всі дати, то вийде, що вода спускалася протягом 60 днів. За цей час вода спустилася на ці самі 15 ліктів (або 7,5 метра). Якщо ми рахуємо від місяця Тішрей, за більшістю думок, то виходить, що 17 Іяра ковчег зупинився на горах Араратських. Виникає питання щодо двох календарів і щодо старої, давньої претензії стосовно того, чому євреї святкують Рош гаШана на початку 7 місяця. Справа в тому, що в книзі Шмот у 12 розділі ми читаємо про весняний місяць Нісан: «Цей місяць вам початок усіх місяців». Всевишній дає Моше повеління, як відлічувати місяці, але ж до цього теж якось рахували, і якщо традиція говорить про те, що світ створений у Тішрей, то від створення світу й рахували початок року. Тому першим місяцем до того, як ним став Нісан, був Тішрей. І це цілком логічна думка, яка теж має право на існування. Адже і в Торі час осінніх свят названий кінцем року. Тому два календарі і тому два різні підходи щодо того, коли все це було, але різниця між ними невелика.

Отже, 17 Іяра зупинився ковчег на горах Арарат. Те, що написано на горах, говорить про те, що не конкретно на горі Арарат, там, де Сіс і Масіс, не на великому і малому Араратові, а взагалі на гряді гір Араратських. Є ціла купа суперечок про те, де це було, є окремі товариші, які навіть знайшли ковчег, і суперечок із цього приводу дуже багато, але ми зараз не будемо заглиблюватися ні в археологію, ні в її фейкологію.

Раніше, до цього 6 вірша ми нічого не читали про те, що Ноах робив у ковчезі якесь вікно. Були коментатори, які говорили, що слово цо́ѓар, яке використовує Тора в минулому розділі, означає вікно; інші говорили, що це дорогоцінний камінь, і ми сказали, що є ще й третій варіант – кришка. І якщо хтось говорив, що це дорогоцінний камінь, то як йому тепер бути, адже тут сказано, що Ноах відкрив вікно? Можна прочитати це так: «Ноах відкрив вікно, яке зробив». Тобто після того, як ковчег зупинився на Араратських горах, Ноах проробив вікно в ковчезі. До цього вікно просто заливало б дощем.

І ворон літав туди-сюди – тут щодо ворона дуже складний для перекладу вираз. Тут можна зрозуміти також, що ненадовго вилетів і повернувся в ковчег, а можна сказати, що почав літати колами навколо ковчега. Зовсім незрозуміла дія, важко перекласти той вираз, який тут ужито, тому що написано ваєце́ – і вийшов, яцо́ вашо́в – входженням і поверненням. І ось цю незрозумілу дію він робив до того, як висохли води. Тобто дії ворона не зовсім зрозумілі, крім того, незрозуміло, навіщо Ноах його посилав. Взагалі, за традицією, у моряків того часу був такий звичай, таке правило відсилати птахів, щоб перевірити, чи висохла земля. У вавилонському міфі про потоп (є дуже багато різних міфів про потопи) ми читаємо схожу розповідь. Я її прочитаю, але пам'ятайте, що це міф: «На сьомий день я випустив голуба і дав йому полетіти, але голуб політав трохи і, не знайшовши ніде притулку, повернувся назад. Тоді я випустив ластівку і дав їй полетіти, ластівка покружляла трохи, але, не знайшовши ніде притулку, повернулася назад. Тоді я випустив ворона і дав йому полетіти, ворон полетів і побачив, що вода спала. Він клював їжу, пробирався калюжами, каркав, але назад не повернувся. Тоді я вивів усіх із корабля і відпустив їх на всі чотири сторони».

Нам тут зовсім неважливе історичне тло, і я зовсім не беруся складати порядок того, як птахи вилітали з ковчега, просто згадую це для того, щоб сказати, що, взагалі, у традиції моряків випускати птахів для того, щоб перевірити, чи далеко земля. У Ноаха найбагатший асортимент, можна послати і білохвостого стрижа – це найшвидший птах на землі, він може по горизонталі розвивати до 170 км на годину. Але Ноахові поспішати нікуди, та й стриж, як кажуть, ніколи не сідає на землю. Ноах посилає саме ворона, і на сході багато розповідей про поштових воронів, тобто існують свідчення, що в давнину ворони, як і голуби, використовувалися як посланці. Деякі коментатори кажуть, що Ноах увійшов у ковчег разом із домом своїм, тобто разом зі своїм майном, а в нього були голуби і ворони, яких тоді розводили, і це правда: і тих, і інших розводили для різних цілей. Тому в Ноаха вдома, у його садибі, могли бути ворони і голуби, і, можливо, він своїх послав. Незрозуміло, чому він не знайшов птаха швидшого. Незрозуміло в тексті Тори й те, навіщо він послав ворона, просто відчинив вікно і послав, навіть якщо перекласти дослівно: «Відчинив вікно і вигнав, прогнав ворона».

Для чого ж відсилається ворон, якщо він ніякого завдання не отримує? Можна уявити, якщо ми зіставляємо з історією світобудови, то на землі мають насамперед з'явитися птахи. Спочатку, у п'ятий день, з'явилися птахи, а на шостий день були створені тварини і людина. Тому природно, що риби вже є, а птахів треба випустити, і ворон ніби символізує першого птаха, якого Ноах випускає. Таке розуміння буде паралеллю до історії світобудови. Можна сказати, що орев (ворон) вважається найзухвалішим із птахів. Про це говорить єврейська традиція. Вона стверджує, що серед народів найнахабніший – це Ізраїль, а найнахабніший із птахів – ворон. Звісно ж, за весь час життя-буття в ковчезі хочеться вирватися на волю, хочеться не просто свободи, а просто прогулятися, і Ноах випускає ворона, щоб той, так би мовити, «випустив пару» ковчега. Перший за багато місяців досвід виходу назовні, навіть не свободи, а просто виходу. Це, мабуть, зараз зрозуміло і близько тим, хто пережив карантин у країнах і місцях, де виходити назовні довгий час було не можна, хоча й не цілий рік. Усе одно, так зрозуміліша цінність виходу назовні за межі простору карантину. І в тому, що голуб потім злетить і повернеться, є й заслуга ворона, який першим вибрався на свободу, хоча нікуди й не долетів.

Словом, багато версій того, що сталося з вороном, навіщо він узагалі був посланий. Мідраші розповідають зовсім дивні історії. Наприклад, історія про те, що ворон побоявся полетіти, остерігаючись, що Ноах забере собі його самку. Це, здавалося б, справа немислима, але, з іншого боку, настільки розбещеною і розпусною була земля до потопу, що хто знає, які збочення ворон бачив на своєму віку і чого він боявся побачити від людини.

Інші коментатори кажуть, що якщо він полетить від ковчега, то його самочка вже не зможе його знайти і рід воронів пропаде назавжди, адже їх тільки двоє. А ще інші кажуть, що він боявся, що з ним самим щось станеться, тому що, іди знай, що там на землі відбувається. Різні мотиви приписують воронові, і знову ж таки це більше говорить про коментаторів, ніж про ворона. Але найпростіше не приписувати воронові якихось поганих властивостей, а просто сказати, що ворон літає навколо ковчега і не бере на себе якихось інших місій. Та й ніде не сказано, що Ноах його навіщось послав, на відміну від голуба.

Відправив голуба від себе. Таке відчуття, що є якась особлива спорідненість, особливе тепле ставлення в Ноаха до голуба. Ми це ще побачимо. Можна повернутися до ідеї, що Ноах тримав голубник і весь голубник узяв із собою, а можливо, просто подружився саме з голубом, адже з птахів голуб – найдружелюбніший щодо людини. Якщо ворон узагалі не отримував ніякого завдання, ніде не сказано, навіщо він був посланий, то тут ми бачимо, що голуба послали з конкретною місією, а крім того, про нього сказано, що Ноах послав його від себе.

Мано́ах означає спочинок, але мано́ах у книзі Рут уживається кілька разів у значенні чоловік, тобто якась обитель спокою, і звісно, ноах і маноах, і птаха, яка полетіла від Ноаха (міноах) і знайшла маноах (відпочинок). Це теж певна гра слів. Ноах був ніби господарем, володарем світобудови і в тому числі й голубки, їй потрібне інше місце спокою, інша точка опори для своєї лапки, інше місце, де вона могла б уже покладатися сама на себе.

Повернулася до нього в ковчег. Ноах послав від себе, і голуб повернувся до нього в ковчег. Тут знову подвійне повторення для посилення. Далі ми читаємо ще про простягнуту руку. Тора показує нам прив'язаність голубки до Ноаха. Є якась особлива лагідність, коли Ноах простягає руку, бере цю голубку і вносить її в ковчег.

Коли ми читаємо в цьому вірші: «І почекав ще сім днів», ми можемо сказати, що це ще означає, що й після ворона, перш ніж послати голуба, Ноах чекав сім днів. Адже Тора каже, що ще сім днів почекав.

У другій частині вірша вже не написано від себе, тобто стосунки Ноаха і голуба трохи змінюються, вони віддаляються один від одного.

Тут не написано летева (у ковчег). Ніби ненароком Тора знову вказує нам ще однією міткою на те, що йона (голубка) стає ніби самостійнішою.

Що означає, що голубка повернулася ввечері? Це означає, що летіти їй було вже досить далеко.

Якщо почалося з того, що голуб – це такий ручний птах, який у руку до Ноаха повертається, то тут ми бачимо, що стосунки змінилися, що голуб теж здобув самостійність. З одного боку, тваринний світ служить людині, з іншого боку, між ними відбувається певне розділення.

У 601-й рік чого? Життя Ноаха. Ми читали про те, що Ноах увійшов у ковчег, коли йому було 600 років.

Ноах зняв кришку ковчега. Ми говорили, що кришка є тільки в ковчега, тут і в ковчега завіту.

Висохла поверхня землі. Але поверхня може бути ще мулиста, брудна, тому Ноах чекає ще.

Отже, потоп закінчено, земля висохла.

Коментатори, які, як ми згадували, стверджували, що в ковчезі не було ніякого інтимного життя, кажуть, що ось ще один доказ. Тут вони перелічені вже не окремо: Ноах і сини, дружина Ноаха і дружини синів, а Ноах із дружиною і сини з дружинами. Отже, тепер їм дозволили спільне життя.

Ось тут ми бачимо: сини і дружини перелічені окремо.

Чому написано за родинами їхніми? Коментатори кажуть, що тут тваринний світ пообіцяв не змішувати види між собою, що кожна тварина житиме у своїй родині, і розпусті, яка сталася через розпусту людини, буде покладено край.

Але ми повернемося трошки назад і поставимо собі ось яке запитання: якщо Ноах виходить за одкровенням Всевишнього, якщо він виходить після того, як Всевишній звернувся до нього і звелів вийти, то навіщо ж Ноах посилає птахів, щоб перевірити, чи спа́ла вода на землі? Ну, зачекай, якщо ти чекаєш одкровення Всевишнього, то навіщо ти перевіряєш сам? Якщо ми дивимося найпростіший сенс тексту, то відповідь теж проста – Всевишній підбадьорює Ноаха вийти з ковчега. Він каже: «Так, виходь, Я тебе благословляю». Це в цьому випадку не повеління, це благословення, коли Він звертається до Ноаха і каже йому вийти з ковчега. Він підтверджує його рішення, підтверджує його вибір. Людина отримує можливість ухвалювати якісь рішення в управлінні ковчегом, управлінні життям, навіть в управлінні всім живим. І Всевишній каже на це «так і амінь», приходить і каже йому: «Виходь. Так, настав час вийти з ковчега. Не можна весь час залишатися в ковчезі, світобудова не може залишатися в ковчезі. Ти маєш вийти, і ти маєш наповнювати землю».

Ніхто не заповідав Ноахові будувати жертовник. Це його власне рішення, можна сказати як плід когенської підготовки, про яку ми говорили, плід священницької підготовки. По-перше, це перший випадок, коли хтось будує жертовник, по-друге, це перший випадок, коли хтось приносить всепалення. До цього ми не читали, що Каїн чи Гевель будували жертовники, ми читали тільки, що вони приносили мінху, тут ідеться вже про всепалення.

Деякі коментатори кажуть, що тут від жертв Ноаха запахло Аврагамом, тобто Господь відчув потенціал людства породити Аврагама і почати влаштування нового народу на землі.

Я вже говорив про те і повторю ще раз, оскільки це таке дуже цікаве зауваження: у серці своєму (бе-лібо) говорить тільки лиходій. «Сказав лиходій у серці своєму: „Немає Бога“». Лиходій говорить у серці своєму, його розум уже в серці, він уже приймає своє серце таким, яким воно є, і ось за цим серцем змінює світ, перетворює себе за своїм серцем. Коли ми говоримо про праведників, праведник говорить ле-лібо (до серця свого) або ель-лібо (серцю своєму) і тільки так. Дії праведника спрямовані на зміну, перетворення, преображення свого серця, він говорить своєму серцю, ніби щоб виховати своє серце. Ця різниця стійка і проходить через увесь Танах. Так у серці своєму, ніби владарюючи над серцем своїм, говорить людина-лиходій; до серця свого говорить людина-праведник, ну і Всевишній, оскільки у Всевишнього немає серця як такого, і Всевишній не говорить зі Своїм серцем, а це образи, які нам передаються. Але все-таки нам сказано до серця Свого.

Я не буду більше проклинати землю за адама. Це приблизно те саме, що Господь говорив до потопу, що ж тут змінилося? Можна зрозуміти цю фразу кількома способами.

Перший спосіб. «Я більше не буду карати землю за цього вічно поганого адама, нехай адам відповідає сам, земля більше за нього не відповідає». Нова людина – уже не той Адам, який спочатку був зроблений із землі, це нове людство, і земля за нього не відповідає.

Другий варіант. Всевишній каже: «Я більше не буду карати таким чином людину за зло і землю більше не буду карати за зло людини. Ну, злий він, і треба це змінювати, а не знищувати його. Це нове людство я буду навчати і змінювати».

Є ще один спосіб подивитися на ці слова Всевишнього. Часто так буває, що Всевишній змінює метод дії. Наприклад, коли Ізраїль згрішив гріхом теляти, Всевишній сказав: «Ви залишаєтеся тут на сорок років». Це, скажімо так, план «Б» у Всевишнього. І тут Всевишній каже: «Я вже не буду будувати чистоту землі, Я не буду преображати землю через якихось окремих праведників. Так, усі згрішили, але є Ханох, є Ноах – вони праведні, одиниці праведних серед усієї землі, серед усього населення землі. Я буду створювати народ святих, царське священство, і Я тепер буду плекати громаду, у якій Я буду жити». Як сказав Єшаягу: «Народ, який Я створив на славу Собі». Не конкретних праведників, а саме громаду. Багато різних роздумів на цю тему, і знову можна сказати, що коментатори більше говорять про самих себе, ніж про те, що вони коментують.

Ло осі́ф. Із того, що Всевишній говорить це два рази, виводять мову клятви. Як нас учить Машиах і як учить усна Тора, мови клятви. «Так, так» (подвійне повторення «так») – це клятва; подвійне повторення ні (ло, ло) – це клятва. Кен, кен (так, так) або ло, ло – це мова клятви в суді. Осіф, осіф – це теж мова клятви Всевишнього. Єшаягу каже: «Я клявся про потоп». Єшаягу наводить слова Всевишнього. Де клятва? Клятва в подвійному повторенні цих слів. Всевишній тут каже: «Я більше не буду знищувати все живе, як Я зараз зробив».

Можна зробити з цього висновок, що в той момент, коли був ковчег, коли ковчег плив, коли був потоп, не змінювалися сезони. Та й як би змінювалися сезони, якщо весь час похмуро з дощем? Тепер Всевишній каже, що цей порядок, це встановлення природи діятиме постійно. Про нові правила ми прочитаємо ще в наступному розділі.

Ми читаємо урочистий момент, коли починається новий етап у світобудові: оновлене людство в особі 8 людей і оновлений тваринний світ виходять із ковчега. Як у першому і другому розділах книги Берешит Всевишній благословляє людину. Слово перу́ походить від кореня пері́ (плід), слово рву походить від слова рав (множина). Дійсно, правильний російський переклад – це плодіться і розмножуйтеся, але звернімо увагу на таку деталь: в івриті є правило, що якщо 2 літери кореня в словах однакові (дві перші літери), то слова належать до однакової семантичної комірки. Якщо ми подивимося на слово перу́ (плодіться) і корінь пері́ (плід), то ми побачимо, що це пов'язано з розриванням меж, з поділом на частини, лефрі́т (розділяти), леѓафрі́ш (відокремлювати), ліфро́м (розпорювати по шву), ліфро́а (розривати на шматки; змінювати форму), пере́ (дикий, що не знає меж). І, таким чином, корінь перу́ або пері́ – це прорив уперед, як і в російській мові зовсім випадково починається з літер пр – «прорываться» вперед. Тут ми можемо сказати про те, що перу́ означає якісні зміни, тобто покращуйтеся, змінюйтеся, а рву це кількісні зміни – множтеся: ставайте кращими і ставайте більшими.

На самому початку, коли Всевишній сотворив людину, Він сказав: «Ви будете владарювати (диктаторствувати) над усім тваринним світом». Але це був закон, який передбачав співпрацю. Ми пам'ятаємо, що тварини приходили і Адам давав ім'я кожній із тварин. Це було співіснування у співпраці під чітким керівництвом Адама. Так це мало бути. А тут ми бачимо, що стосунки вже недружні, це не дружба тваринного світу і людини, а на тваринному світі є страх і жах перед людьми. Чому? Тому що ми читаємо в 3 вірші:

Зараз така мода, серед вегетаріанців є такі продукти, які нагадують смаком м'ясо, будучи вегетаріанською стравою. Є якийсь вегетаріанський салат зі смаком курячої печінки, є вегетаріанські шніцелі, вегетаріанські бефстроганов і вегетаріанські стейки, тобто рослинною їжею намагаються відтворити смаки їжі м'ясної. Тут Всевишній каже прямо протилежне: «Я вам дам м'ясо, як траву. Смакові якості всіх ваших травичок ви будете отримувати тепер від м'яса. Тепер ви будете їсти тварин». Стосунки змінилися. Від цього страх, оскільки тепер людина може тварину з'їсти. Чи є це підвищенням людини по службі чи пониженням по службі? Чи є це плодом того, що людство піднялося на новий рівень, чи все-таки воно опустилося? Якщо ми подивимося на Царя царів, на Святого, благословенний Він, який владарює над усім, Він ні в чому не має потреби, Він, борони Боже, не їсть нікого зі Своїх підданих, не бере нічого в них, Він не їсть тих жертв, які ми приносимо, Йому не потрібні хліби, які ми приносимо, Йому не потрібні гроші, які ми приносимо, Він не харчується і не залежить від нас. І, звісно, блаженний цар, який не залежить від своїх підданих, але людина тут опустилася рівнем і поставлена в залежність від своїх підданих, отримавши можливість їсти тварин. Але з певними обмеженнями.

Кров оживляє плоть, кров робить будь-яку живу істоту живою, тому кажуть, що нефеш – саме життя живого – у крові. І нам дозволяється їсти мертве, яке в живому, мертву частину тварин, але не живе життя тварин. Щоб не живилися життям тварин, а живилися їхньою плоттю і підносили її, цю плоть, на свій рівень. Ми отримали ще одне нове завдання: не тільки яблучка й апельсини ми вже можемо підносити на свій рівень, а й тварин. Хоча це й деградація. Виникає питання: якщо тепер можна вбивати, щоб поїсти, то може в голову закрастися така крамольна, але логічна думка, що, можливо, можна вбити й людину? Всевишній каже в 5 вірші:

Тобто закон про вбивство і поїдання не взаємний. Людина має право вбивати і поїдати тварин, а тварини не мають права вбивати і поїдати людину. Отже, тварини отримують теж свою заборону. Пізніше Тора говоритиме про бика, який буцнув людину і вбив її, що цього бика не просто вбивають, його побивають камінням, як за вироком суду. Тобто тварина підсудна, якщо вона вбила людину. І Всевишній каже: «Я спитаю з тварини, яка вас уб'є». Ні тваринам, ні людям не можна вбивати людей. Те, що зараз нам дозволено їсти тварин, не означає, що ми можемо повбивати одне одного.

Всевишній дає тут таку непряму вказівку, говорячи про те, що буде суд і вбивця, який пролив кров людини, має бути суджений людьми, і кров його теж проллється. Коли ми побиваємо людину, поїдаємо людину, це все-таки портрет Божий, який кожен із нас носить у собі, і не так-то просто його вбити і з'їсти.

Це благословення Всевишнього Ноахові та його синам, яке, крім усього іншого, містить і розповідь про новий порядок світобудови.

Як це поширюватиметься на насіння, ми побачимо в подальших тижневих главах.

Це завіт не тільки з Ноахом і з його синами, а й з усією світобудовою, з усім живим.

Це зміст завіту, завіт тут односторонній, Всевишній обіцяє це людству і всій світобудові, не вимагаючи нічого навзамін.

Отже, насамперед давайте зрозуміємо, чому саме веселка – символ завіту. Є безліч, як завжди це буває, різних тлумачень і різних розумінь. Найпростіше розуміння – веселка пов'язана з дощем. Коли починається сильний дощ, що може статися з людиною або з будь-якою живою істотою, яка пережила таку травматичну подію, як потоп? Природно, що людина і тварина може подумати, що знову починається потоп, що Всевишній знову хоче затопити і знищити землю. Саме в момент появи дощу, коли такий страх може посилитися, саме в цей момент з'являється веселка, і вона запевняє нас, що є мир між нами і Всевишнім. Тут Всевишній каже: «Я згадаю». І ми говорили про слово згадати, про те, що означає згадав завіт. Щоразу, коли йде дощ і з'являється веселка, це ніби мітка, коли Всевишній виявляє Свою милість, улаштовує мир між людиною і між Собою, між світобудовою і між Собою. Те, що раніше було руйнуванням, тепер є знаменням миру між людиною і Богом. Є багато суперечок про те, чи була веселка до потопу, чи вона створена тільки ось у цей момент. Часто ми бачимо, що Всевишній закликає у свідки небо і землю, Він не створює їх для цього, закликає у свідки те, що вже існує. І тут ми теж можемо сказати, що цей знак, веселка, існував у світі й до цього, але Всевишній зробив її знаком завіту. Є інші коментатори, які кажуть, що Всевишній посилив дію сонця, сонячного світла так, щоб веселка могла з'явитися. Це те, що кажуть єврейські мудреці, посилаючись на мудреців грецьких, про те, що сонячне світло змінилося. Є й такі міркування. Є міркування, пов'язані з фізикою елементарних частинок. Дуже коротко можна сказати, що фізика елементарних частинок говорить про те, що вся світобудова, усе, що створив Всевишній, створене, виткане з маленьких-маленьких частинок, їх безліч різних видів, і більшість із них змінюються, більшість із них нестабільні й нестійкі. Але відомо, що є тільки шість стійких елементарних частинок, тобто тільки шість незмінних елементів світу, які ніхто не може змінити і ніхто не може розщепити: фотон, електрон, кварк, гравітон, глюон і нейтрино. З цих шести тільки фотон може бути видимий людським оком, тільки фотон (світлоносна частинка) може бути видимий людиною залежно від того, яку енергію має фотон. Якщо він має низьку енергію, то він несе червоний колір, це найнижча енергія. Є ще нижче, і тоді це інфрачервоний колір, і ми його не бачимо. Є фотони, які мають більшу енергію, і вони фіолетового кольору. Є ще вище, ультрафіолет, але ми його не бачимо. Фотон – це неподільна частинка, у нього своя стандартна енергія, і те, що ми бачимо, це постійне змішування фотонів. Іноді якісь фотони ми не бачимо, і тому, наприклад, сонце червоне під час заходу, тому що блакитні фотони зникають. Я дуже спрощено це переказую. У веселці відбувається щось незвичайне, фотони розкладаються за своїм рівнем, ніби основні незмінні елементи світобудови розкладаються по поличках. І веселка може, якщо дивитися на фізику елементарних частинок, ніби символізувати порядок і світоустрій у всьому світі. Усе різноманіття світобудови і людинобудови, яке ми бачимо, усе перебуває у взаємозв'язку, і веселка – це наше вікно в устрій Всесвіту, вона охоплює весь видимий світ у всіх кольорах і ніби розкладає все, що бачимо, все, що ми знаємо про Всесвіт, по поличках. Це був рідкісний для моїх бесід куточок «Тора і наука». І багато ще можна, звісно, сказати про веселку. Є багато коментарів. Я ділюся тільки тим, що цікаво мені.

Чому сказано: «Хам – він батько Ханаана»? Ми спробуємо зрозуміти це надалі. Тобто Тора перелічила нам трьох синів Ноаха, які вийшли з ковчега, згадавши, що Хам – він батько Ханаана. Є багато різних відповідей на питання «чому», і ми теж спробуємо дати відповідь.

Тобто потомство від цих поширилося по всій землі. Про те, як воно поширилося, ми читатимемо в наступному розділі книги Берешит. А історія, яку ми зараз прочитаємо, розповість нам про те, який взаємозв'язок буде встановлено між потомством трьох синів Ноаха і чому він буде саме таким.

Мабуть, земля оновилася, перетворилася. Можливо, Ноах відчув особливий зв'язок із землею. Є ті, хто каже це в осуд Ноахові, що він перестав бути іш елогі́м (чоловіком Божим), а став іш гаадама́ (чоловіком землі), але цілком можливо, що Ноах просто став працювати на землі. Треба пам'ятати, яким би праведником не був Ноах, він пережив жахливу подію. Крім того, що врятувалися найближчі йому люди, можливо, якісь друзі, знайомі померли. Це не так просто пережити.

Варто звернути увагу на те, як написано слово аголо́ (його намет). Воно написане з літеркою ה в кінці, замість того щоб бути написаним з літеркою וֹ в кінці. Якщо ми не бачимо огласовок, то це більше схоже на її намет, ніж на його намет. Знову-таки, коли ми читаємо щось незвичайне, як тут, що замість літерки וֹ стоїть літерка ה, і для чого Тора так пише, то ми можемо подивитися, де ще так написано. І так написано, наприклад, у книзі Берешит (35:21): «І вирушив Ісраель і розкинув намет свій за Міґдаль-Едер. І було під час перебування Ісраеля в тій країні, пішов Ре'увен і ліг з Більгою, наложницею батька свого; і почув Ісраель». Тобто тут, коли говориться аголо́ (свій намет), можна побачити в цьому якийсь натяк, що це не зовсім свій намет, а намет його дружини або його наложниці. І Тора говорить про це чистою мовою. Те саме ми читаємо і в книзі Берешит у 12 розділі про Аврагама: «І рушив він звідти до гори, на схід від Бейт-Еля, і розкинув намет свій до Бейт-Еля із заходу, а до Аю зі сходу; і поставив він там жертовник Господу і закликав Ім'я Господа». Коментатори запитують, чому написано аголо́ з ה? Тому що це намет Сари. І ми можемо зрозуміти, порівнюючи ці тексти, що цілком можливо, що Ноах випив і розкрив свою наготу в наметі своєї дружини.

Коли Тора забороняє людині розкривати наготу дружин батька, Тора каже, що це «нагота батька твого», тобто цілком можливе розуміння, що під наготою батька розуміється нагота матері. Це варіант розуміння.

Що сталося? Ось де роздолля для різних коментаторів. Уже за часів Талмуду було дві основні думки. Одні коментатори кажуть, що Хам переспав із Ноахом, інші кажуть, що він кастрував його. Звісно, якщо ми подивимося знову на прозу Близького Сходу з різними її богами і з різною її міфологією, то ми побачимо це так, але міфологія Близького Сходу не завжди добре джерело для того, щоб тлумачити ті чи інші події в Торі. З іншого боку, є закон східної культури про шану до батька в тих самих шумерських рукописах, де говориться: «Навіть якщо батько твій напився п'яним, не смійся з нього, а понеси його на плечі й віднеси його додому». Тобто цілком імовірно, що нічого понад те, щоб побачити наготу батька і побігти розповісти братам, що батько голий валяється, нічого, крім насмішки, там не сталося. Але й насмішки теж достатньо, щоб це було неймовірною неповагою до батька. З іншого боку, з того, що ми говоримо, що, можливо, ідеться про те, що Ноах був там із дружиною, є коментатори, які пішли далеко, і вони кажуть, що в цей момент Хам ліг зі своєю матір'ю і від цього народився Ханаан, і тому саме Ханаан проклятий надалі. А коли на початку Тора каже, що Хам батько Ханаана, то це ніби вступ до історії, як так вийшло. Але оскільки Тора опускає завісу скромності над цією історією, то, мабуть, важко щось додати до цього. Мені дуже близьке розуміння, що це була проста насмішка і не більше того, і цієї насмішки було достатньо, щоб усе сказати про Хама.

Ми говорили вже про те, що Хам – це молодший із синів, хоча традиційно кажуть Шем, Хам і Єфет, і я пояснював, чому так.

Найбільше благословення, яке людина має, – це її свобода, найбільше прокляття – це рабство, рабство іншій людині, рабство гріху, рабство диктаторові, якійсь спільноті. Тут страшне прокляття Ханаанові – буде рабом рабів. Далі нікуди. І дуже незрозуміло, якщо це зробив Хам, то чому Ноах проклинає Ханаана, сина Хама? Чому не решту синів, а тільки цього? На це питання теж дано багато різних відповідей. Найпростіша – що Всевишній уже благословив Хама на самому початку. Не можна проклясти те, що Всевишній благословив. Те саме, що не можна благословити те, що Всевишній прокляв. І тому Ноах не може проклясти Хама і проклинає Ханаана. Інші кажуть, що тут узагалі не прокляття, а пророцтво, і Ноах каже, що якщо в Хама така поведінка, то Ханаан проклятий, з таким татом він буде рабом рабів братів своїх. Багато різних розумінь є з цього приводу.

І одразу ж Ноах благословляє двох інших своїх синів.

Благословенний Господь, який ставив Шема, адже Шем, якщо ми повернемося до 23 вірша, там стоїть ваїка́х шем ває́фет (і взяв Шем і Єфет), тобто написано в однині, не «взяли Шем і Єфет», а «взяв Шем і Єфет». Ніби Шем узяв це покривало, а Єфета попросив йому допомогти. І Ноах благословляє Шема, кажучи: «Благословенний Бог Шема, благословенний той образ Божий, у який вірить Шем, і Ханаан буде йому рабом».

Ми говорили, що ім'я Єфет від кореня яфт (розширить, дасть більше простору), прикрасить Бог красивого; дасть пишноту пишному; дасть простір просторому. Єфет для своєї реалізації потребує Шема, він хороший, але йому потрібен Шем, щоб цю хоро́шість виявляти.

Повернімося до того мідрашу, про який ми говорили раніше, щодо імен синів Ноаха. Можливо, це справді пізній мідраш, але давайте розглянемо сам його сенс. Шем – дослівно ім'я. Коли хлопчика обрізають на восьмий день, мо́гель питає, як назвуть цього хлопчика, яким буде його ім'я. Уявіть собі, його батько відповідає: «Його ім'я Ім'я». Шем, згідно з мідрашем, який ми згадали, – це той, хто проникає в суть речей. Єфет від слова яффе́ – естетика, Хам від слова хум (гарячий, чуттєвий, емоційний), це означає, що Хам – та частина людини, яка черпає своє натхнення з чуттєвих переживань, з емоцій. Ми бачимо, що такий шлях може призвести до того, що емоції заведуть людину не туди, як завели Хама.

Єфет естет, йому потрібне відчуття краси, гармонії, пишноти в цьому світі. Шем – це істота трішки не від світу цього, який живе сутнісним і розуміє Божественний устрій світу, прагне в нього проникнути. Спадщину Шема успадкували пізніше нащадки Аврагама, тому до тих, хто намагається жити Законом Божим, є «протишемство» – антисемітизм. Це слово ми говоримо в рамках мідрашу.

Тепер уявіть собі, що є ці три якості в кожній людині: Шем, Хам і Єфет. І ось це наше найчуттєвіше, емоційне треба підкорити і Божественному розуму, розумінню Бога, предстоянню перед Богом, і почуттю прекрасного. Нам раніше казали: «Так чинити некрасиво», не неправильно, не підло, не мерзенно чи погано, а саме некрасиво. Ось це до Єфета. Хам повинен підкорятися. Спочатку незаконно, некрасиво – і тільки потім почуття. І якщо перекласти на душевні якості, то це те, що Ноах тут каже, якщо ми поширюємо цей мідраш на душепіклування.

Але й без того, щоб давати іменам такі тлумачення, ми тут бачимо, що є Шем, який ініціатор дії, Єфет, який йому допомагає, є Хам, якому вони протидіють. І є ще Ханаан, і, можливо (ми говорили, що є таке припущення), що він народився від беззаконного зв'язку Хама зі своєю матір'ю. Можливо, Ноах проклинає його, тому що не може проклясти тих, кого Всевишній благословив. Можливо, Ноах бачить, що саме ці погані якості Хама успадковує Ханаан. Можна уявити, як Ноах передав у спадок комусь емоційну, комусь естетичну, комусь духовну складову, так і Хам передав щось Міцраїму, щось Кушу і щось Путу, трьом своїм синам, і щось Ханаанові. І Ноах бачить продовження цього в Ханаані, і проклинає саме його.

Ноах зміг прожити більше, ніж Адам, і є певна виправленість у житті Ноаха, на що вказують коментатори, що дозволило йому прожити більше, ніж прожив Адам. У наступному розділі ми читатимемо про 70 народів і про те, як це пов'язано із синами Ізраїля, про те, як Всевишній розсіяв ці народи.

Це один із тих розділів, які багато хто просто перегортає, а деякі, особливо вперті й дисципліновані, беруть себе в руки й змушують себе читати з думкою «ах, знову родоводи, знову сухе перелічування імен». Тут справді перелічуються 70 нащадків Ноаха, сини Шема, Хама і Єфета, праотці, праосновники 70 народів світу. І, здавалося б, навіщо нам усе це? Книга Дварім каже, що, коли Всевишній встановлював межі народам, Він встановив їх за числом синів Ізраїля. Тут ми читаємо 70 праотців, 70 народів, а коли Ізраїль, сім'я Яакова, спускається в Єгипет, вона складається з 70 душ. Всевишній передбачив уже в нащадках Ноаха 70 народів відповідно до 70 душ синів Ізраїля. Не Ізраїль за кількістю народів, а народи за кількістю Ізраїля. Це говорить про те, що у Всевишнього є задум на всю історію людства, і ми знаємо, що вінець цього задуму – Машиах. Хоча прямо тут не назване число 70, і я кажу це для того, щоб показати, що є особлива важливість в уважному вивченні родоводу.

Водночас, і це не маловажливо щодо цих нащадків, оскільки ми говоримо про 70 народів, є дуже багато різних суперечок: якісь народи з тих, що існують нині, претендують походити від когось із перелічених тут людей; щодо когось із перелічених тут людей є суперечки, кого вони породили, батьком яких народів стала та чи інша людина. Теорій цих нескінченна безліч. І, коли ми читаємо і нам кажуть, що ось ця людина Ґомер була прабатьком кіммерійців, нам доведеться лізти в енциклопедію і дивитися, хто такі були кіммерійці і де вони взагалі жили, а потім з'ясовується, що є інший учений, який вважає, що це взагалі не кіммерійці, а, наприклад, Камерун. І цьому немає кінця.

Тому ми підемо трошки іншим шляхом, спробуємо подивитися на це трохи загальнішим поглядом: де можна, ми торкнемося походження народів, де можна, ми торкнемося більше історії. Але я хотів би розглянути цей розділ більш загально, а не детально. Зазвичай я так не роблю, але ось сьогодні таке в мене на серці, щоб не пробуджувати суперечки між різними народами, тому що я бачив, наприклад, як через Тоґарму сперечаються вірмени і грузини, загалом-то дружні народи, хто ж саме з них від нього походить. І дружба раптом вимикається, і вмикається зовсім інший режим у людей. Оскільки не хочеться, щоб це було до суперечок, і ми не можемо однозначно нічого сказати й розсудити, тому давайте прочитаємо цей розділ як погляд на задум Всевишнього, заощаджуючи за можливості на історичних і географічних спекуляціях, які з цим розділом часто пов'язані. Можливо, буде трохи менш привабливо, зате більш відверто.

Ми говорили про загальну тенденцію, що сини Єфета – це ті, які йдуть на північ від Середземного моря, тобто в сучасну Європу і сучасну Малу Азію. Приблизно так.

Про Ґомера ми сказали, що це кіммерійці. Хто такі кіммерійці, подивіться в енциклопедії. Маґоґ – це проскіфи, що живуть десь у районі Причорномор'я, греки називали цю землю Маґоґія. Маґоґ, завдяки пророцтву Єхезкеля, став дуже привабливою фігурою для дослідників Писання. Спираючись на згадки у Флавія про Скіфію та на інші джерела, багато хто намагається тлумачити пророцтво Єхезкеля як таке, що стосується Росії. Водночас потрібно пам'ятати, що Маґоґія, про яку говорить Флавій, може зовсім не відповідати землям Маґоґа, про які говорить глава Ноах. Крім того, є ще й Маґґез, з якої був Ґерґес, у країні, яка називається Лідія. І був такий цар, якого звали Ґе́ґес, з дуже цікавою історією, розказаною в Геродота, який здійснив найбільші завоювання і став притчею во язицех. І, можливо, Єхезкель використовує його образ для того, щоб нам сказати щось про Маґоґа. У будь-якому разі важливо утримуватися від, як я вже сказав, історичних і географічних спекуляцій. Так, Флавій пов'язує Маґоґа зі Скіфією, інші пов'язують Маґоґа з територією на північ від Німеччини, з країною Данією. Ірландці теж вважають себе причетними до Маґоґа. Тож от судіть самі, наскільки все складно і наскільки нам хочеться чітко розпізнати якусь країну, яка, на наш погляд, за своїми історичними і культурними ознаками підходить на роль Маґоґа. Потрібно пам'ятати, що Торі не одна тисяча років, і потрібно бути обережним у її тлумаченні.

Що є Мада́й, ми знаємо – це Мадіан. Ява́н – це Греція. Щодо Туваля і Мешеха є дуже багато суперечок, ми не будемо в них заглиблюватися. Тіра́с сучасним івритом означає кукурудзу, тому що колись цим словом називали Туреччину, а кукурудза приходила з Туреччини, і так тіра́с стало кукурудзою. А в нашому випадку Раші, наприклад, коментує, що це Персія, от і розберися, де тут Персія, де тут Туреччина. Ми дуже багато втратили з традиції визначення цих народів, та й народи ці стерлися і розчинилися вже в інших народах.

У сучасному івриті, у сучасній традиції Ашкена́з – це Німеччина, але тут, найімовірніше, знову-таки Крим. Ріфа́т – це кавказькі народи. Щодо Тоґарма́ – є суперечка, я вже про це сказав, вірмени і грузини сперечаються, хто там від кого походить.

Еліша́ – це Елісея, область у Греції, у бік Македонії. Тарші́ш – це, мабуть, на той час острови Греції. Кіті́м і Додані́м – це все острови Греції, всі острови Середземного моря. І тут ще одне зауваження, так би мовити в дужках: Середземне море, або ям ѓатіхон (центральне море), знаходиться, з погляду Тори, посередині землі, посередині світобудови, і всі країни, звісно, обліплюють це Середземне море. Країна Ізраїлю і весь регіон це «пуп землі», а все, що навколо, це додаток. Тому ми дивимося на карту, ми дивимося, що на нашій карті Середземне море – це центр нашої світобудови, центр заселеного світу.

Поки що, на той момент, коли ми читаємо, до того моменту, коли ми дочитали, мови ще не розділилися. Але, оскільки ми читаємо тут історичну хроніку, вона нам розповідає і те, що буде далі, як розділяться мови, історію походження мов. Напевно, всі її добре знають, ми прочитаємо це в 11 розділі.

Якщо сини Єфета, як ми говорили, належать до європейської культури, якщо сини Єфета йдуть на північ, то сини Хама йдуть на південь. Хам – праотець африканських народів. Куш – це Ефіопія, і від цього ж імені походить єврейське слово куші, що означає темношкірого. Міцра́їм – це, мабуть, всі знають, Єгипет.

Куш, повторю ще раз, – це, найімовірніше, Ефіопія, Нубія, Центральна Африка. Сева́, ми знаємо, що цариця Савська була з Ефіопії. Можливо, тут ідеться про її майбутні володіння. Може, далі, коли ми будемо читати про Шева, ми поговоримо про неї. Хавіла́ згадується і в описі Едемського саду, у другому розділі книги Берешит, і це, найімовірніше, частина Аравійського півострова. Щодо Савта́ не зрозуміло, де це. Раама́ пов'язують з Раджима в Ємені. Про Савтеха́ знову нічого не відомо. Шева́ і Деда́н – про ці імена я нічого не знаю.

Щодо Німрода. Ім'я Німро́д означає збунтуймося, піднімімо бунт. У мідрашах, у єврейській традиції це, найімовірніше, негативний персонаж, той, хто бунтує, хто влаштовує війни проти Всевишнього. Традиція, мідраш і багато єврейських переказів кажуть, що Німрод успадкував сорочку, одяг, який Всевишній зробив Адамові, і цей одяг давав йому певну владу над тваринами: тварини самі ніби падали перед ним ниць і здавалися йому без бою.

Героїзм Німрода від Бога став прозивним, став прислів'ям. Якщо про когось хотіли сказати, що «от талантище в полюванні» або «от людина в якомусь ремеслі від Бога», то казали в народах: «Як Німрод мисливець». Як розуміє цей вірш традиція, чому тут узагалі про це йдеться? Народ навколо вірив, що Німрод це ніби мисливець від Бога, що сам Бог дав Німродові талант, і Німрод користувався такою славою і такою репутацією, а насправді справа була в сорочці. Я переказую мідраш. Звідки виникає мідраш? Він виникає там, де є якась лакуна і нам щось не зрозуміло. Чи може це бути вигадкою? Дуже часто мідраш це вигадка, це може бути спробою щось зрозуміти, до чогось дотягнутися, здогадатися, або це можуть бути просто роздуми. Де провести межу між роздумом і вигадкою, спробою зрозуміти – це вирішує кожен сам для себе. Коли ми розмовляємо, я зазвичай намагаюся триматися простого смислу, але якщо він не зрозумілий, то чому б не ввести якісь пояснення, щоб, принаймні, нам розуміти, як уявляли собі це читачі того часу, які жили не тільки текстом, а й усним переказом. Не всі вміли читати, і тому усний переказ часто тяжів над текстом.

Отже, Німрод вважався, можливо, мисливцем від Бога.

Ве'ака́д вехальне́ бе'е́рец. Це перелічуються області країни Шинар, які Німрод захопив, тобто там, де потім будуватимуть Вавилонську вежу.

Ніневе́ – це означає рибне місто; місто риби. Рехово́т – широке місто. Ка́лах – це означає вже велике-велике місто.

Ре́сен – від слова лірасен (стримувати, утримувати, обмежувати силу). Мабуть, це місто військове, судячи з назви. Нінве – це та сама Ніневія, до якої відмовився було йти пророк Йона.

Хто такі легаві́м і нафтухі́м, сказати важко.

Це все народи хамітські, які розчинилися і перетворилися вони на інший народ. Пелішті́м івритом означає загарбники, приходьки. Так називають филистимлян, і сьогодні так називають себе палестинці. Назва Палестина, якою римляни називали нашу країну, теж походить звідси. Це була така претензія в палестинців, у сучасного народу, який називає себе палестинцями, назвати себе корінними жителями Палестини. Насправді палестина означає захоплена земля, а палестинці означає загарбники. Так їх видає їхня мова.

Йвусі́ – це народ, який жив у Єрушалаймі до того, як його завоював Давид.

Які народи походять від аркі́ і сіні́, ми не знаємо. Коментатори кажуть, що й вони розчинилися в інших народах.

Тобто самі вони не залишилися єдиним народом, а розпалися на безліч родин.

Зверніть увагу, що Ханаан – це єдина місцевість, про межі якої сказано в цьому розділі. Цідо́н – це місто на півдні Лівану, тобто на самій півночі відносно Ізраїлю. Ґера́р – це південна межа, майже Аза, там, де жив Іцхак. Усе це опис меж країни Ізраїлю. Ми говорили раніше, що вони схожі на опис меж Едемського саду. Так Тора описує межі Ханаана, і це не дарма, як завжди, у Торі нічого не буває дарма. Це опис країни Ханаанської, яка буде дана Ізраїлю. Землі Ханаана, того самого проклятого Ноахом Ханаана, всі будуть віддані народові Ізраїлю.

Кого ми забули? Ми забули Шема, старшого з дітей. Чому про старшого, Шема, Тора говоритиме в кінці? Тому що далі, після цього родоводу, мова піде в основному про синів Шема, і, як казав Штірліц, останнє запам'ятовується більше. Тому Тора закінчує переліком синів Шема, щоб про них далі говорити.

А хто такі сини Евера? Це іврім, нащадки Евера, євреї, єврейці.

Ела́м традиційно вважався іранською територією, але, мабуть, якийсь час, оскільки Шем – батько всіх семітів, там жила семітська народність. Арпахша́д – проводир народу касдім.

Уц – це країна, в якій жив Йов, і щодо неї теж є безліч різних тлумачень: від Узбекистану до півночі Ефіопії. Що за земля Ху́ль, ми не знаємо. Ґе́тер і Ма́ш – це різні семітські народи.

Арпахша́д – це той, хто породив касдім, від кореня каша́д, те саме, що касдім – халдеї. Ша́лах – це той, хто посланий, той, хто отримав місію. Е́вер, як я вже говорив, це прародитель усіх євреїв. Слово єврей походить від імені Евера. Ім'я Е́вер від дієслова ла'авор, авар – це минуле, те, що минуло, той, хто перейшов через якийсь рубіж. Можна сказати, той, хто виживає, той, хто долає труднощі. Можна сказати з насмішкою – пройдисвіт, а можна сказати – першопрохідець.

Пе́леґ – розділення. Що означає в його час розділилася земля? Деякі коментатори кажуть, що вавилонське розділення, про яке ми читатимемо в наступному розділі, сталося за часів Пелеґа, і його ім'я було пророцтвом, що в його час буде розділена земля. Інші кажуть, що Пелеґ жив 200 років, менше за всіх із Патріархів, і це перша людина, з моменту народження якої тривалість життя людей стала зменшуватися. Йокта́н (зменшиться) – можна сказати, що це теж пов'язано зі зменшенням тривалості життя.

Альмода́д – той, кому Бог відміряв. Ша́леф – листопад, опадання листя. Хаца́р-мо́т можна перекласти як двір смерті; той, що перебуває у дворі в смерті; на порозі смерті; той, на дворі якого смерть, тобто смерть уже у дворі й ось-ось увійде в дім. Я́рах – місяць.

Адорам – той, хто живе тимчасово як приходько; швидкоплинно; у тимчасовому житлі. Уза́ль – той, хто швидко піде. Дікла́ – пальмова гілка, той, хто ламкий, крихкий, ніжний, як пальмова гілка.

Це сини, про яких важко щось сказати.

Попри те, що Йоктан означає зменшиться, це зменшення явно не стосується кількості синів.

На жаль, ми мало що можемо сказати про цей опис. Є різні реконструкції, які різне кажуть, але сказати конкретно нічого не можемо.

Як це часто буває, у Торі є не лише заголовок у розділу, а й своєрідний заголовок-епілог: ось що ви прослухали:

Ось такий непростий для читання, а хтось скаже нецікавий, десятий розділ книги Берешит.

На початку цього розділу Тора перериває перелік родоводів і розповідає нам історію (яка не зовсім як історія) про Вавилонську вежу. Талмуд сперечається про те, у чому ж була проблема цих людей, які будували вежу, і деякі вчителі кажуть, що Тора взагалі не відкриває нам, за що це покоління було покаране, що саме поганого вони зробили. Але ким ми будемо, якщо не спробуємо зрозуміти? Спробуймо прочитати, осмислити, переосмислити і зрозуміти, про що тут ідеться.

Деякі перекладають, наприклад, синодальний: «одна мова й одне наріччя». Чому неможливо так перекласти, чому це неправильний переклад? По-перше, тому що фраза дварі́м ахаді́м говорить про множину, треба було б перекладати одна мова й одні наріччя, але тоді не зрозуміло, що б це означало. По-друге, тому що слово дварі́м означає або предмети, або ідеї, або промови. Оригінальна назва книги Повторення Закону івритом – Дварім. Дварі́м – Промови, які Моше говорив народові Ізраїлю. Отже, дварі́м – це або промови, або ідеї. І що означає, що на всій землі була одна мова? Люди використовували одні й ті самі слова і говорили приблизно одне й те саме, у всіх були одні й ті самі ідеї. Вони були об'єднані спільною ідеологією, однаковим світоглядом, і взагалі все було однаково. Ми знаємо суспільства, в яких люди говорять одні й ті самі промови. І одразу ж, щойно людина читає таке, вона вже відчуває щось недобре.

Долина Шинар – це територія приблизно сучасного Іраку, місце, яке, як ми прочитаємо сьогодні, згодом буде названо Вавилон.

Зрозуміло, це не потрібно розуміти буквально, що вони ходили й перешіптувалися, як якесь гасло повторювали цю фразу. Це просто означає, що в суспільстві визрівала ідея. Вони мусували якусь ідею, і це їм подобалося.

Там, де зазвичай використовувався камінь як будматеріал, почала використовуватися цегла. Прогрес очевидний. Початок будівельної індустрії. Об'єднане спільною ідеологією людство розвиває будівництво, з'являються технології. Здавалося б, що в цьому поганого? А технології, якщо вони є, добре б для чогось корисного використати.

Отже, вони вирішили збудувати вежу заввишки до неба і місто. Чому це погано? Ми всі знаємо тлумачення, і часто тлумачення (те, що нам уже пояснили) заважають нам читати. Коли розвідники повернулися зі свого походу і розповідали народові Ізраїлю про те, що вони бачили в країні, вони повідомили серед іншого, що бачили міста з вежами до неба. Міста з вежами до неба виникають і існують, і проблема не зовсім у цьому. Мідраш каже, що вони хотіли збудувати вежу і поставити нагорі цієї вежі статую ідола, статую з мечем у руках, щоб було видно, ніби вона веде на війну, захисну статуюiУ російському тексті кінець цього речення граматично неузгоджений (дослівно «ніби вона веде на війну, захисну статую»). Ми переклали його дослівно, нічого не додаючи.. Початок ідолопоклонства. Суть ідолопоклонства в тому, що людина визначає, яким бути Богові, що Богові подобатиметься, а що Йому не подобатиметься. Часом людина визначає, як Бог виглядатиме, що Він їстиме і багато іншого. Людина вирішує за Бога. Як результат народ хоче і каже: наасе́-ла́ну шем (зробимо нам ім'я). Ми з вами говорили про те, що одного з синів Ноаха звали Шем, що в перекладі означає ім'я, буквально так, як тут кажуть люди: «Зробимо собі ім'я». Шем, син Ноаха, названий так пророчо, тому що він буде тим, хто зможе розпізнавати внутрішню сутність речей, розкривати її назовні – це і є ім'я. Тут люди намітили зовсім інше, вони намітили лаасот шем (робити ім'я). Тобто не розпізнавати сутність, а призначати її, не пізнавати образ Божий, а вигадувати образ Божий. Як приклад, можна дати ім'я тому чи іншому предмету на підставі розуміння його сутності. Якщо він світить, ми можемо назвати його світильник, якщо він гріє, можемо назвати його грілкою, якщо він вимірює температуру, можемо назвати його термометр – це те, що пов'язане з іменем Шем, яке дане синові Ноаха. Але тут, якщо зрозуміти саме мідраш, ідеться про те, що люди вирішили нав'язувати Богові сутність через імена, які вони йому даватимуть, вигадати Йому образ, характер, зовнішній вигляд і все інше.

Ну і, звісно, зробимо собі ім'я – і ми будемо такими, якими ми себе назвемо. Нам не треба змінюватися, не треба змінювати свою внутрішню сутність, налаштовувати її якось: з нашим «кишеньковим», вигаданим Богом ми й самі матимемо той образ, той імідж, який ми собі виберемо і вигадаємо. Така загалом природа ідолопоклонства.

Щоб нам не розсіятися по землі. Щоб ми не розбіглися по різних краях землі, не втратили цей єдиний, усім придатний, усіма вигаданий образ Бога і самих себе. З погляду мідрашу, тут проблема богословська, проблема в ідолопоклонстві: ми зараз збудуємо одного, єдиного, великого і гарного ідола, і всі об'єднаємося навколо нього, хто не «всі», того покараємо, щоб ніхто нікуди не йшов, не розсіювався по землі, не ухилявся від поклоніння нашому ідолові. Ми знаємо суспільства, в яких люблять будувати великі високі статуї, іноді з мечами, іноді на коні, іноді з простягнутою рукою. Нічого нового під сонцем.

Є й інший коментар, інший погляд. Його наводить Наців із Воложина, учень віленського Ґаона, це вже майже наші часи. Він каже: «Абсолютно неважливо, які ідеї були в цьому суспільстві. Будь-яке суспільство, яке вимагає одноманітності й однаковості ідеї, в якому немає можливості висловити іншу думку, відмінну від загальноприйнятої – це суспільство вороже Всевишньому, тому що Всевишній створив світ у його різноманітті».

Подивімося на історію, скажімо, французької революції у вересні 1792 року. Відбувається революція, яка проголошує загалом чудові принципи: свобода, рівність і братерство. Хто ж проти цього? Але в червні наступного 1793 року з'являється безліч ворогів у цієї революції. Вороги, змови, ненависники, найманці і шпигуни виникають усюди, вперше в історії розвивається терор, французькою жах. Тероризм, масові вбивства – все це звідти, з того суспільства, яке проголосило такі чудові ідеї як свобода, рівність і братерство. Рік відбувався терор, знищувалися всі потенційні вороги революції, всі ті, хто проти свободи, рівності й братерства, були вбиті без суду і слідства. Це, на жаль, проблема всякого суспільства, в якому нав'язується ідеологія. У липні 1794 року була, як це в радянській історіографії прийнято називати, контрреволюція. Робесп'єр сам був убитий і настала інша епоха в історії Франції. Але це тільки один маленький приклад того, як нав'язувана одна спільна ідеологія розбещує суспільство і дозволяє йому опуститися до неймовірних глибин мерзоти.

Тут конкретно не сказано, в чому завинили ці люди. Вони створили спільну ідеологію, вони вирішили увічнити її. І атеїстичні, цілком атеїстичні ідеології теж люблять статуї своїх вождів, якісь мегаломанські конструкції, які прославляють або увічнюють їхні ідеї, щось найвище, найглибше, найширше – все це дуже улюблене всіма ідеологіями.

Таким чином, ми бачимо два підходи до того, що ж сталося. Перший підхід – богословський. Він каже, що люди стали поклонятися ідолам і тим самим протиставили себе небесам. Другий підхід каже, що вина всьому – розбещене суспільство, бо хоч які добрі ідеї висувалися б (чи то гуманізм, чи рівність, чи свобода), одноманітність ідей – це завжди війна з Творцем, це завжди призводить до того, що як результат суспільство розбещується. Заборонами, обмеженням свободи людина не стає більш праведною і більш чистою. Це ще один підхід до того, що сталося. Напевно, це той випадок, коли немає сенсу вибирати правильний варіант із двох, та їх і більше ніж два, я на двох роблю акцент. Цілком можливо, що і те, і інше було проблемою цього суспільства. І в наш час і те, і інше може бути проблемою суспільства. Це те, що ми повинні пам'ятати і винести як урок із цієї історії.

Отже, люди або хотіли почати поклонятися ідолам, або перетворили на ідола якусь ідеологію.

Це, звісно ж, метафора, що символізує Божественне втручання в земні події. Зрозуміло, Господь не спустився, взявши драбину, стрем'янку чи викликавши ліфт, і не зійшов з небес.

Їм немає нічого неможливого не тільки в доброму, не тільки в технологічному прогресі. Не технологічний процес Бог хоче зупинити і не вежу, яку вони будують. Вежа не заважає Богові. Хіба Він злякається того, що хтось вирішить забратися на небеса і влаштувати з Ним війну, адже ми ж знаємо, що Він не на небесах. Всевишній каже, що вони можуть далеко зайти у своєму підганянні всіх людей під спільні стандарти, або в нав'язуванні образу Бога. І це теж свого роду підганяння людей під один і той самий стандарт у поклонінні Богові.

Є суперечка щоразу, коли Всевишній говорить у множині: створимо людину або спустимося ми. Цілком можливо, що тут якраз ідеться про те, що Всевишній спуститься з ангелами, які будуть ангелами народів. Є ймовірність того, що ми знову маємо справу з величною множиною – особлива граматична форма, яка є в багатьох семітських мовах, коли цар (або важлива персона) говорить про себе в множині. І, наприклад, Даніель, переказуючи сон цареві, каже: «Скажемо цареві сон». І є варіант, що це така стилістична відповідь на те, що говорять люди між собою, вони кажуть ѓа́ва наасе́ (ми зробимо), і Всевишній відповідає в лад, відповідає стилістично на їхню форму мовлення.

Щоб вони не могли чути. Навіть не щоб не могли розуміти, а не могли чути. Адже ми можемо не погоджуватися з людиною, не розуміючи її. Як ще кажуть: «Ти мене не слухаєш», «і чути тебе не хочу». Всевишній каже: «Я покладу розділення так, щоб в особистий світ людини, в її мислення, в її світогляд неможливо буде проникати». Вони не зможуть змусити людину говорити щось у нав'язаній одноманітності. Люди різноманітні, все творіння різноманітне. Ви подивіться, який різноманітний світ створив Всевишній. І щоразу, коли хтось із нас читає Тору, промовляє молитву, це завжди діалог Тори і тієї людини, яка Тору читає. Якщо батьки дивляться на своїх власних дітей, які щойно народилися, у них уже є якийсь даний Всевишнім характер, який ні вихованням, нічим переробити ми не можемо, те, що залишається назавжди. Це дар Всевишнього. Тут Всевишній каже: «Я зроблю так, що ви не зможете зрозуміти причини багатоманіття, ви не зможете більше змовлятися, не зможете більше нав'язувати одне одному якісь розуміння. У вас не буде одного спільного ідола». А коли багато різних ідолів, навіть якщо ідолопоклонство розвиватиметься в людстві (а воно розвиватиметься), то це не буде єдиний ідол. Єдність – це категорія Творця. Чого не буде у вашого ідола він не буде єдиним.

Проблема, як ми бачимо, навіть не у вежі, не вежу вони не стали будувати, а місто. Вони перестали будувати суспільство, об'єднане ідеологією.

Спробуємо трішки осучаснити цю розповідь. Сучасна людина називається Homo sapiens (людина розумна). Є ідеї, які називаються гуманізм – це загальнолюдська цінність, яка проголошується. У цей пакетик гуманісти кладуть усе, що вони хочуть: терпимість до якихось меншин, відсутність смертної кари, ще якісь цінності, які вони вважають гуманними і нелюдськимиiУ російському тексті саме так і сказано: «гуманними і нелюдськими». Ми переклали ці слова дослівно, нічого не змінюючи.. Хто не згоден тягати цей пакетик, жити в місті під назвою Гуманізм (Людяність), той і не людина зовсім. Ну а які права в людини, яка не людина зовсім? Ця, здавалося б, свобода, як та, яку французька революція проголосила, може виявитися несвободою, якщо від усіх вимагається бути однаковими. Те, що зробив Всевишній, Він зробив так, що людство більше не буде об'єднуватися однією ідеологією або поклонятися одному якомусь ідолу. Нехай будуть хибні ідеології, нехай будуть хибні ідоли, кожен може помилятися, цілі народи можуть помилятися і впадати в ідолопоклонство, переймати якісь страшні ідеології. Тому є багато прикладів. Але це не буде нав'язано всьому людству, тому що люди одне одного не чують, і в цьому є певне благословення. Єдність людства буде на землі, коли здійсниться пророцтво Зхар'ї: «Того дня буде Господь Царем над усією землею, того дня буде Господь єдиний і Ім'я Його єдине». Варто знову звернути увагу на слово Ім'я. Але Зхар'я говорить про Його Ім'я, не про ім'я людей, а про Ім'я Боже, яке буде одне, буде один єдиний Цар над усією землею, і все розмаїття світобудови в розмаїтті своєму буде підпорядковане Цареві. Не в одноманітності, а саме в різноманітті всього творіння.

Слово блела сучасним івритом означає тісто.

Цей вірш знову нагадує нам паралель із пророцтвом Зхар'ї, пов'язаним з усією землею і з тим благословенням, яке Всевишній дав людству на самому початку і Ноахові, коли той виходив з ковчега: поширюватися по землі, ставати дедалі розмаїтішим і розмаїтішим, ставати безліччю різних народів, для того щоб над усім цим розмаїттям, над усім цим багатогранним і розмаїтим творінням воцарився один Цар, коли Господь буде один над усією землею і Ім'я Його буде єдине.

Отже, задум людства щодо створення альтернативного імені з тріском провалився. Протиставити щось Шемові, синові Ноаха, у людства не вийшло. І, коли цей контрсемітський, антисемітський бунт у вигляді Вавилонської вежі було придушено, Тора повертається до Шема:

Про ім'я Арпахшад ми в попередньому розділі говорили.

Шалах – посланець.

Ми вже говорили про Евера, це ім'я означає той, що перейшов, той, що пройшов через щось або той, що залишив щось позаду. Ім'я іврі (єврей) походить від цього імені.

Про ім'я Пелеґ ми теж говорили, у його час розділилася земля.

Реу означає ближній; той, хто хоче бути близьким, або той, хто пасе, той, хто піклується.

Сруґ – це зв'язаний; плетений; той, хто сплетений; з'єднаний зі Всевишнім. Деякі кажуть, що це означає в'юнкі лози, і це початок назви географічної місцевості, тобто Сруґ – це житель місця, яке називається Сароґ, місто в сучасній Туреччині.

Тора щоразу каже, що народив синів і дочок, ми читаємо це постійно. Але чому Тора не перелічує синів і дочок? Тому що не про них розповідь. Тора зосереджується на головному.

Власне кажучи, саме до них родовід і підбирався, про що ми зараз дізнаємося і про що ми будемо читати в наступних розділах. І, оскільки до цього родовід підбирався, він починає цю розповідь як новий розділ, щоб виявити шану Аврагамові, про якого йтиметься.

Аврам, Нахор і Аран – три сини Тераха, десяте покоління після Ноаха, так само, як Ноах був десятим поколінням після Адама.

Багато коментаторів кажуть, що Їска – це Сарай, і про це є багато суперечок, у які, мабуть, зараз не будемо заглиблюватися.

Ми не знаємо, чи знала про це сама Сара, чи вона намагалася завагітніти, щоразу сподіваючись, що зможе завагітніти. І Аврам чекав, що вона зможе народити. Це те, що Тора привідкриває читачам, привідкриває, тому що це важливий елемент для подальшого сюжету. Якщо ми дочитали тільки до цього місця, ми вже зрозуміємо, що це буде важливим елементом подальшої історії. Ми ще не знаємо ні про Сарай, ні про Аврама, ні про Сару й Аврагама тим паче, але нам уже важливо знати, що Сарай безплідна і немає в неї дітей.

Вийшли-то вони в країну Ханаанську, але до країни Ханаанської вони не дійшли. Чому не дійшли? Тому може бути безліч причин. Не дійшли вони, хоча й пішли. Навіщо пішли, чому пішли, ми цього теж не знаємо.

Усі, мабуть, знають, що є такий народ, який живе по сусідству з народом Ізраїлю, це самаритяни. Їхня історія описана досить докладно, і вони зберігають своє П'ятикнижжя, яке в деяких питаннях відрізняється від П'ятикнижжя, яке є в нас. У самаритянській традиції Терах живе 145 років, а не 205. Чому така різниця і чому це принципово? Якщо Терах живе 145 років, то Аврам іде після смерті Тераха, якщо Терах живе 205 років, то Аврам іде, поки Терах ще живий. Можливо, що саме на самаритянську традицію спирався Стефан у Діяннях, коли він говорив про те, що Аврам вийшов по смерті Тераха. У всякому разі, з масоретського тексту, з тексту, який у нас, випливає трохи інше.

Тора говорить про Ноаха, що він був праведником у своєму поколінні. Такий неоднозначний вислів дає ґрунт для коментаторів. Відомий коментатор Тори рабі Шломо Іцхакі (Раші) каже: «Деякі коментують це як чесноту, кажучи: „Якщо вже у своєму поколінні Ноахові вдалося бути праведником, то тим паче в інших поколіннях він був би праведником“. Інші кажуть на осуд: „Тільки у своєму поколінні Ноах вважався праведником на тлі всіх тих, хто його оточував, а в нашому поколінні, мовляв, він на праведника б не потягнув“. Будь-яке різночитання завжди можна тлумачити в бік чесноти і в бік осуду».

Дивовижно, що схоже сталося і з синами Ноаха. У 9 розділі книги Берешит з 20 вірша ми читаємо:

І почав Ноах обробляти землю. І насадив виноградник, і випив він вина, і сп'янів, і оголив себе посеред намету свого. І побачив Хам, батько Ханаана, наготу батька свого і розповів двом братам своїм надворі. І взяли Шем і Єфет одяг, і, поклавши його обидва на плечі свої, пішли задом, і покрили наготу батька свого, а обличчя їхні були обернені назад, і наготи батька свого вони не бачили. І проспався Ноах від вина свого і дізнався, що зробив над ним менший син його. І сказав: «Проклятий Ханаан!»

Дивовижну історію ми читаємо. Ноах – патріарх, людина, завдяки заслугам якої врятувалася вся його родина, і в його родині врятувалося все людство. Напевно, важко синам мати такого великого батька. Важко бути яблуком, яке може, не дай Боже, далеко-далеко впасти від такої яблуні. І ось трапляється, що Ноах випив, виявив слабкість, і ліг, і оголився у своєму наметі, і його наготу побачив Хам. Він подумав: «А, тато ж наш, виявляється, не тільки великий патріарх, а ще й іноді простий пияка! Ось його слабкості. Ось шрами на його тілі. Ось, ось його слабкі місця!» І поспішив розповісти про це, про його слабкі місця, про його наготу братам своїм.

І перед братами постало питання: чи хочуть вони приймати і його слабкі місця, щоб саме таким от слабким, вразливим він їм запам'ятався? Чи все ж вони пам'ятатимуть тільки великого Ноаха, того праведника, праведністю якого вони врятувалися від потопу і врятувалося все людство?» І сини вирішили, що вони не дивитимуться на слабкості свого батька.

Ми всі маємо слабкості, шрами, завдані нашим непростим життям і не завжди зцілені. І ми не хочемо, щоб наші діти асоціювали нас із цими слабкостями і тим паче успадковували їх.

Як зробити, щоб наші діти наших слабкостей не успадковували? Насамперед визнати, що в нас є ці слабкості. Звичайно, у будь-якої людини є слабкості. Але дивіться на інший наш бік. Розкривайте своїм синам свої позитивні сторони. І що найголовніше – набагато важливіше не помічати слабкі місця наших дітей. Так легко побачити їх і почати маніпулювати цими слабкими місцями і зробити дитину замість особистості лише одним слабким місцем. Тоді дитина дивитиметься на наші слабкі місця і успадкує їх.

Чому Ноах прокляв не Хама, а Ханаана, онука? Не тільки тому, що Хам був благословенний Господом. Але тому що це – прокляття: «Твій син успадковуватиме твої слабкі місця, як те, що ти хотів у мене розгледіти».

Давайте берегти своїх дітей, бачити в них добре і показувати своє добре.

Сьогодні ми поговоримо про саме ім'я Ноах. Ми вперше зустрічаємо його в 5 розділі книги Берешит, коли Ноах тільки народився. Ми читаємо, як його батько пророкує:

Була така надія, сподівання, що прокляття, яким Господь прокляв землю, кажучи: «У скорботі здобуватимеш хліб свій», – мине разом із Ноахом, що Ноах визволить людство від цього прокляття. Тому перший зв'язок, який ми бачимо тут у значенні імені Ноах, – Ноах і єннахем від дієслова ленахем – утішати або, що означає утішати на івриті, – відкривати якусь іншу можливість.

Що таке втіха? Коли людина сумує і не бачить жодного виходу, її втішають і кажуть: «Є ще життя! Є ще можливість! Є ще шляхи! Не все закрилося!» Навіть коли хтось близький пішов, якесь горе сталося. Єнахаме́ну означає відкриє нам іншу можливість, відкриє нам інший шлях. Була надія, повторю, що Ноах визволить людство від прокляття землі.

Що означає саме ім'я Ноах? Я вже говорив про явище мемації, коли після гортанних звуків додавався звук м, і Ноах, можливо, раніше звучало як Нохм, і тоді Ноах і єннахем – дуже зрозуміла паралель. Але якщо ми читаємо Ноах просто як ноах, то на сучасному івриті ноах – це зручний, комфортний, дасть нам нарешті можливість жити не в скорботі, а з певною зручністю, почуватися на землі більш зручно, більш комфортно. І, хоча сьогодні для багатьох віруючих людей так, на жаль, сталося, що комфорт – це мало не лайливе слово, хочеться сказати, що віруюча людина повинна відчувати внутрішній мир, внутрішній спокій і внутрішній комфорт. Ось, слова спокій, зручність, комфорт перекладаються словом ноах. І так можна зрозуміти ім'я Ноах.

У Берешит (6:6) ми читаємо:

Дослівно перекладають це зазвичай так. Можна сказати, що Тора говорить тут людською мовою. Звичайно, Господь не змінив Себе, не передумав. І російське слово «раскаяться» тут можна розуміти як образ. Але якщо ми говоримо про слово їна́хем (і ми вже сказали, що це відкриває якийсь інший шлях), то, можна сказати, що Всевишній сказав: «Буде план „Б“! Я розвиватиму людство іншим шляхом. Я створив людину, Я просуватиму її розвиток іншим шляхом». Тут ми знову зустрічаємо те саме дієслово. Якщо батько Ноаха сказав: «Єнахаме́ну», то і тут те саме дієслово їна́хем. Можна сказати, що втішився Всевишній, що створив Адама, побачив інший варіант розвитку або ввімкнув інший варіант розвитку, раз уже ми про Всевишнього говоримо. І ось дієслово ноах і слова, пов'язані з коренем ноах, присутні в усіх ключових місцях нашої тижневої глави.

У восьмому розділі ми читаємо:

Дослівно: і поклався, і спочив ковчег. Те саме дієслово, той самий корінь ноах – оноївся, оноахився ковчег, можна і так це зрозуміти. У цьому ж восьмому розділі ми читаємо про голуба, якого послав Ноах з ковчега. Сказано, що голуб повернувся, тому що він

Знову ми бачимо цей самий корінь.

І наостанок ми бачимо, коли Ноах будує жертовник і підносить піднесення на жертовнику, сказано:

Слово ніхоах (благоухання) дослівно перекладається той, що дає задоволення, блаженство. Той, що ублажає, теж походить від цього дивовижного кореня ноах.

Ну, і повернімося, мабуть, до ключової згадки імені Ноах у Берешит (6:8):

Слово хен (благодать) складається з тих самих букв, що й ноах, тільки в зміненому порядку. Ім'я Ноах записується буквами נח – нун хет, а слово благодать – хен – חנ записується буквами хет нун – букви просто змінили порядок.

Спокій – це вияв благодаті в нашому світі. Що означає: «Ноах знайшов благодать в очах Бога»? Ноах зміг виявити благодать у нашому світі, у нашій реальності. Реальність на івриті від слова маціют – знаходження, те, що знаходиться. Тобто через Ноаха реалізувалася благодать Всевишнього. Це ще більше змушує нас подумати про значення імені Ноах.

Що це за дві буковки хет і нун, нун і хет, з яких складається це ім'я? Гематрія букви ח (хет) має числове значення 8. Ми знаємо, що світ існує на підставі семиденного тижня – шість днів працюй, сьомий день – шаббат. Ми також знаємо, я часто говорив про це в різних бесідах, що восьмий день – це день, коли Моше оновив Храм, коли Моше звів скинію, звів стосунки зі Всевишнім. Восьмий день – це день наближення до Всевишнього, день, який над природою цього світу, надприродний. Точно так само і п'ятдесятий рік, рік ювілейний, коли всі закони, всі мирські зв'язки звільняються, відбувається повне звільнення від пут цього світу. І ім'я Ноах складається з букви נ (нун), числове значення якої 50, п'ятдесятий рік, п'ятдесятий день від Песаха, п'ятидесятниця, і букви ח (хет), яка означає, можна сказати, символічно, восьмий день тижня, перший день, який восьмий день тижня, день оновленого людства.

Ноах таким чином і хен (благодать) – це вияв надприродного в природному, розкриття Божественної благодаті у тварному світі, у фізичному світі, розкриття чогось надприродного, яке діє понад природними законами. Надприродне в природному, вияв Божественності в цьому світі почався.

Перша людина, яка знайшла цю благодать, реалізувала її у світі, – це Ноах. І його так і звуть, з букв його імені можна скласти слово благодать. А саме його ім'я означає спокій, теж вияв благодаті в цьому світі.

Чому це не вийшло? Чому це розкриття благодаті не ввело людство в спокій, не призвело до того, що все людство заспокоїлося від своїх справ, ми ще, з Божою допомогою, поговоримо.

Так іноді трапляється, що для того, щоб зрозуміти одну тижневу главу глибше, потрібно звернутися до іншої глави. Тому ми з вами говоритимемо сьогодні про тижневу главу Ноах, але не читатимемо тижневу главу Ноах, а перечитуватимемо історію про золоте теля. Читатимемо з 32 розділу книги Шмот. У 7-му вірші, коли Моше перебуває зі Всевишнім на горі, Всевишній каже Моше:

Ситуація починає нагадувати історію з Ноахом, тому що події потопу почалися після того, як розбестилася всяка плоть на землі. І там, наприкінці тижневої глави Берешит, використовується те саме дієслово. Далі, у 10 вірші, Всевишній каже Моше:

Це дієслово з ноах, те саме дієслово ноах – дозволь Мені, дай Мені спокійно щось зробити.

…і Я розгніваюся на них, Я виллю на них Свій гнів.

І далі Всевишній каже Моше: «…від тебе зроблю новий народ». Дивіться, яка паралель. Всевишній говорить про те, що народ розбестився, і так само, як Ноахові було сказано, що від нього постане нове людство, так само тут Всевишній каже Моше: «Від тебе постане новий народ Ізраїлю». Ситуація дуже схожа, і ми бачимо, що тут є дуже схожі дієслова: шихе́т (розбестився) і гані́ха (дозволь Мені, дієслово ноах). Що каже Всевишній Моше? Чому використовує таке дієслово гані́ха – дозволь Мені, дай Мені, ніби Моше може чогось Всевишньому не дозволити?

Одне з розумінь імені Ноах – зручний, комфортний, що йому зручно, йому комфортно, йому затишно і його, мовляв, не турбує те, що відбувається з довколишнім людством. Він не впрошує Всевишнього за людство, не молиться за нього, можливо, і не переживає за нього. Про це, у всякому разі, нічого не говориться. І можна зрозуміти, що Всевишній тут каже: «Побудь Ноахом трішки. Вчини, як Ноах. Ной не нив, і ти не ний. Не заступайся за людство, дозволь Мені зараз вилити на них Свій гнів, не впрошуй Мене, не стримуй Мене».

Моше відповідає Йому, ми читаємо в 13 вірші:

Згадай Аврагама, Іцхака і Ісраеля, рабів Твоїх, яким клявся Ти Собою і говорив: «Примножу потомство ваше, як зорі небесні, і всю землю цю, про яку Я сказав, дам потомству вашому, і володітимуть нею вічно».

Вічне володіння, володітимуть вічно на івриті – венахалу́, хоча це дієслово і не однокореневе з ноах, але дві спільні перші літери говорять про семантичну єдність дієслів, дієслова належать до однакової семантичної комірки. Будуть вічно спокійно жити, будуть вічно спокійно успадковувати, тут теж ідеться про спокій. Моше каже Всевишньому: «Ти клявся дати цьому народові спокій». Моше відмовляється бути Ноахом. Відмовляється бути Ноахом як тим, на кому буде засновано новий народ Ізраїлю, і відмовляється бути Ноахом як людиною, якій ноах, якій зручно, що людство загине.

Ми читаємо в 14 вірші:

Ми і читали, і говорили про це дієслово, що зазвичай Тора перекладає це як розкаявся або передумав, але тут ніби увімкнув інший план, обрав інший шлях розвитку.

І Моше каже Всевишньому серед іншого:

Якщо Ти будеш знищувати цей народ, зітри мене з Книги, яку Ти написав. Якщо Ти не простиш цей народ, зітри мене з Книги, яку Ти написав.

зітри мене

У слові мехе́ні є теж літери ח (хет) і נ (нун). Більше того, коли пророк Єшаягу (54:9) говорить про потоп, він називає його מֵי נֹחַ – мей ноах – води Ноаха. Літери мей ноах складають слово махені. Моше пропонує альтернативу. Коли Ноахові сказали будувати ковчег, Ноах не заступався за людство, Ноах не говорив Всевишньому: «Помилуй цих людей, дай їм шанс, поклич їх до покаяння». Ноах не пропонував і не говорив: «Якщо Ти хочеш знищити людство, зітри мене, зітри мене з Книги, яку Ти написав». Але це робить Моше. Моше в дуже схожій ситуації, замість мей ноах, замість води Ноаха, каже: «махені (зітри мене) з Книги, яку Ти написав». Моше в схожій ситуації поводиться зовсім по-іншому. І в тридцять третьому розділі книги Шмот ми читаємо, коли Моше каже Всевишньому: «Ти підеш перед нами», Всевишній відповідає йому:

Про цей вислів є дуже багато суперечок, у які ми зараз не будемо заглиблюватися.

І Я тебе заспокою, Я дам тобі спокій.

Моше, на відміну від Ноаха, у схожій ситуації не каже: «Я буду новим Ноахом, Ноахом Ізраїльським, Ноахом-засновником народу Ізраїлю, нового людства. Я врятую на своєму ковчезі весь народ Ізраїлю. На менше я не згоден». Це не мей ноах, не води Ноаха, це махейні – зітри мене, якщо Ти не готовий простити мій народ.

Можна, звичайно, побачити ще багато паралелей, так само, як про Ноаха сказано, що він знайшов благодать в очах Всевишнього. Ми говорили про те, що він зробив реальною в нашому світі цю надприродну благодать. Багато разів цей вислів уживається щодо Моше, що Моше знайшов благодать в очах Всевишнього. Тут, у нашому уривку, який ми читали, ми бачимо, що Моше почав молитися, ніби почав, як тут сказано, обробляти Лице Всевишнього (Шмот 32:11):

Так само сказано про Ноаха, що він почав обробляти землю. Два різні вектори, два різні напрямки, але слова вживаються ті самі. Коли ми бачимо одні й ті самі слова, важливо на це звертати увагу.

Є досить багато й інших паралелей між Ноахом і Моше, але загальний зміст цих паралелей, я думаю, зрозумілий.

Зроблю таке застереження: коли знайшов схожість, обов'язково починай шукати відмінності. Тобто не скрізь, де є два однакові слова, можна тицьнути пальцем і сказати: «Ось це одне й те саме». Особливо якщо ми за перекладом читаємо: там, взагалі, може бути, що в оригіналі – різні слова. Але й в оригіналі, якщо знайшов два однакові слова, це ще нічого не означає, але, коли паралелей багато, вони, звичайно, зливаються і про щось свідчать. Повторю правило: коли знайшов якісь схожості, обов'язково шукай відмінності.

Ми бачимо, що людство вийшло на зовсім інший етап. Моше – це інший духовний рівень, не Ноах. Це рівень, коли людина вже готова покласти душу за свій народ. І ця відмінність, це порівняння, можливо, привідкриває для нас тижневу главу Ноах у зовсім новому світлі, хоча ми про неї, практично, не говорили.

Сьогодні ми поговоримо про один фрагмент з 9 розділу книги Берешит. Почнемо читати з 20 вірша:

І ПОЧАВ НОАХ ОБРОБЛЯТИ ЗЕМЛЮ. І НАСАДИВ ВИНОГРАДНИК. І ВИПИВ ВІН ВИНА І СП'ЯНІВ, І ОГОЛИВ ВІН СЕБЕ ПОСЕРЕД НАМЕТУ СВОГО. І ПОБАЧИВ ХАМ, БАТЬКО ХАНААНА, НАГОТУ БАТЬКА СВОГО І РОЗПОВІВ ДВОМ БРАТАМ СВОЇМ НА ПОДВІР'Ї. І ВЗЯЛИ ШЕМ І ЄФЕТ ОДЕЖУ, І, ПОКЛАВШИ ЇЇ ОБИДВА НА ПЛЕЧІ СВОЇ, ПІШЛИ ЗАДКИ І ПОКРИЛИ НАГОТУ БАТЬКА СВОГО, А ОБЛИЧЧЯ ЇХНІ ОБЕРНЕНІ НАЗАД, І НАГОТИ БАТЬКА СВОГО ВОНИ НЕ БАЧИЛИ. І ПРОСПАВСЯ НОАХ ВІД ВИНА СВОГО І ДІЗНАВСЯ, ЩО ЗРОБИВ НАД НИМ МЕНШИЙ СИН ЙОГО.

Хам випадково входить у намет Ноаха і бачить його не зовсім одягненим, мабуть, внаслідок алкогольного сп'яніння, п'яного, роздягненого, можливо, не дуже чистого Ноаха в його наметі. І Хам з радістю поспішає розповісти Шемові та Єфетові: «Дивіться, дивіться, що з нашим батьком!» Шем і Єфет сповнені страху, і вони, задкуючи, закривають наготу батька.

Проспався Ноах і дізнався, що зробив над ним менший син.

А що зробив з ним менший син? Коментатори відповідають на ці питання по-різному. Деякі кажуть: «Кастрував його», інші кажуть: «Згвалтував його». І інші страшні речі розповідають, припускаючи, що Хам міг зробити з батьком.

Але є й інше розуміння, можна подивитися під іншим кутом. Власне, що сталося? Хам зайшов у намет і побачив, що його батько, його рідний батько, праведна людина, людина, яку Сам Всевишній назвав праведним і досконалим, цього разу п'яний, оголений, можливо, у власній блювотині лежить у своєму наметі. Треба поспіхом розповісти двом своїм братам, можливо, навіть синові: «Дивіться, який наш тато насправді!»

Цей випадок, коли Ноах одного разу оступився, або, можливо, якийсь період, який був для Ноаха складним, треба було перетворити на ярлик, цей шрам зробити відмітною прикметою Ноаха, і таким чином перекреслити всі його чесноти, всі інші риси його характеру. Зробити так, що, хай воно асоціюється: «Наш батько, Ноах, насправді, може, колись і був праведником, може, колись і був досконалим, але насправді, справжній Ноах, істинний Ноах – просто алкоголік». Це те, що зробив Хам з Ноахом. Він приліпив йому ярлик. Захотів показати, розкрити «істинну» сутність Ноаха.

Це трапляється і серед нас. Ми часто можемо взяти якусь поведінку людини, яка оступилася, яка впала на якийсь час, і приліпити їй ярлик алкоголіка чи, розпусника чи, злодія чи, брехуна чи. І все інше, що вона робить або колись робила, вже не матиме жодного значення. Ось, Ноах пішов у запій, він – алкоголік, і неважливо, що там, коли там ще було.

Так діти успадковують таку пам'ять про батька, діти запам'ятовують шрами на тілі батька, а не саме тіло батька. Діти запам'ятовують якийсь ярлик, який приліплений до батька, можливо, марно, можливо, через один відступ, а не поведінку самого батька.

Ось це те, що зробив Хам. І за це покараний Ханаан. Ми говорили про те, що Хама не можна було проклясти, тому що він благословенний Всевишнім. Але справа тут ще й у тому, що саме як покарання Ханаан міг успадкувати якісь ярлики Хама, тобто покарання було досить симетричним. Ось такі короткі думки сьогодні до тижневої глави Ноах.

На самому початку 7 розділу книги Берешит ми читаємо:

І сказав Господь Ноахові: «Увійди ти і вся родина твоя в ковчег, бо тебе побачив Я праведним переді Мною в цьому поколінні».

Давайте звернемо увагу на ці дивовижні слова: «…бо тебе побачив я праведним переді Мною».

Господь каже Ноахові прямий комплімент, пряме підбадьорення. Якщо про Моше сказано, що він – скромний з-поміж людей, це не те, що Всевишній сказав йому в обличчя. Тут Всевишній приходить і підтримує на самому початку дуже складного шляху в ковчезі. Підтримує Ноаха словами: «Тебе побачив Я праведним переді Мною в цьому поколінні».

Цей комплімент, як будь-який інший, вчить і нас, як робити компліменти. Тобто не просто визнати і сказати: «Я бачу, як добре ти малюєш!», а: «Як добре ти малюєш. З тебе вийде великий художник. З тебе може вийти добрий художник», «Як добре ти написав твір. З тебе може вийти чудовий письменник», «З тебе може вийти прекрасний токар», «З тебе може вийти добрий танцюрист». Ми не просто фіксуємо і кажемо: «Дивись, яка праведна людина», «Дивись, яка пластична людина», а ніби доручаємо їй щось, довіряємо їй щось або просимо Всевишнього довірити їй щось, кажучи: «Ось ця людина, як вона зараз танцює, як вона зараз грає на скрипці, як вона зараз пише. Вона може набагато більше». І сказати людині в очі: «Ти можеш набагато більше. Ти здатен на набагато більше».

Це те, що розпалює людину, те, що справді спонукає її робити більше, ніж вона може робити зараз. І це те, чого Всевишній нас вчить.

Є досить відома байка про Томаса Едісона і його маму. Байка каже, що одного разу Томас Едісон застав свою маму, коли вона читала листа і плакала. І тоді він запитав: «Що там написано»? Вона розповіла йому, що це директор школи пише: «Ваш Томас такий розумний хлопчик, що ми більше не можемо його вчити. Нехай він шукає інший навчальний заклад». Згідно з цією байкою, пізніше Томас Едісон знайшов цього листа, і там було написано, що він жахливий, нетямущий учень і школа не може його тримати. Усе це, звісно, байка, насправді все це було не так. Ось як розповідає про це сам Едісон: «Одного разу я підслухав розмову, в якій учитель розповів інспекторові, що я нетямущий і немає сенсу тримати мене далі в школі. Останнє мене сильно образило, я розревівся, побіг додому і розповів усе мамі. Вона повернулася зі мною до школи і гнівно сказала вчителеві, що він не знає, про що говорить, що в мене мізків більше, ніж у нього самого, ну і т. д. «Саме з цього, – як потім сказав сам Едісон, – мене зробила моя мама». Його зробила мама, яка казала йому компліменти, казала йому: «Ти можеш набагато більше. Ти сьогодні здібний, але ти здатен на більше». Це найкращий спосіб компліментів.

Ми погано вміємо казати компліменти. Через це часто не помічаємо, що комплімент наш і не комплімент зовсім. Сидить собі чоловік, їсть суп і каже: «Який чудовий суп! Який чудовий пиріг!» І компліменти начебто супу і пирогу, а не тому, хто його приготував. Ти скажи своїй жінці комплімент, скажи комплімент тій, хто його готувала. Підтримай її і скажи: «Ти можеш так чудово робити. З тебе вийде чудовий кухар, ти – чудова господиня». Похвали її в тому, що вона може, розкриваючи її потенціал, і себе так само підтримуй, і ближніх так само підтримуй. «Тебе знайшов Я в цьому поколінні». Для мене сьогодні ти найкращий кухар, найкращий музикант, найкращий художник, ти можеш краще і більше розкритися.

Давайте казати одне одному компліменти, які розкриватимуть наш потенціал, закликатимуть нас до розкриття нашого потенціалу. Давайте не соромитися хвалити і підтримувати одне одного.

Сам Господь прийшов до Ноаха і сказав йому: «Тебе знайшов Я праведним. Ти заслужив». Це так чудово!

Дуже часто я цитую коментарі рабі Шолома Ноаха Березовського, відомого також за назвою його книжки «Нетівот Шалом». Мені дуже подобається його незвичайний підхід, уміння подивитися на те чи інше місце Писання під іншим кутом.

Коментуючи главу Ноах, рабі Шолом каже, що ця глава має стосунок не тільки до покоління Ноаха, не тільки до покоління потопу, але й до кожного з нас, до кожного з поколінь протягом усієї єврейської історії. Будь-хто з нас може опинитися в ситуації, коли навколо нас потоп. Можливо, не настільки глобальний, не настільки страшний, але нас, так чи інакше, можуть огорнути біди, негаразди або відчуття бід і негараздів, відчуття того, що навколо нас усе руйнується, як за часів потопу, що старий світ знищується і постає єдине актуальне питання: куди тікати? І рабі Шолом каже, що і в наш час, за часів негараздів можна збудувати ковчег. У нас є три ковчеги, які ми можемо зайняти, у яких ми можемо розміститися.

Перший ковчег – це Тора. Коли ми вивчаємо Тору, занурюємося у вивчення Тори, ми можемо забутися, віддалитися від усіх бід, від нещасть, які відчуваємо. Це наш перший притулок.

Другий ковчег, який у нас є, – це Шаббат. Шість днів ми зайняті тим, що робимо свою роботу, сьомий день – повернення до Всевишнього. День, коли можна про все забути, забути про всі мирські справи, про борги, про проблеми, про бізнес, що не вдався, про бізнес, який треба будувати, про всі негаразди і про всі турботи, і зануритися в Божественну присутність.

Рабі Сакс був головним рабином Англії, він нещодавно помер, а зовсім-зовсім нещодавно його учні відновили його коментар до глави про Ноаха. І він говорить про Шаббат так: «Наше життя сповнене речей, які поділяються на дві категорії: термінові та важливі. І ось іноді видно, що ми сидимо і займаємося терміновими речами, відкладаючи важливі речі».

Я пам'ятаю, я сидів і робив щось біля комп'ютера, до мене підійшов мій син і сказав: «Тат, пограйся зі мною». Я сказав йому: «Зараз, зараз, Анвегу. Я ось закінчу, і ми пограємося з тобою». Через якийсь час він підійшов і сказав: «Тат, почитай мені, будь ласка». Ну, я йому відповів те саме. Заходячи на третє коло, він, терплячий хлопчик, сказав: «Тату, помалюй зі мною». І, коли я йому відповів: «Ось зараз, вибач, я закінчу свої справи», він поставив питання руба, запитавши: «Тату, ти мене любиш?»

Слава Богу, що в мене є Шаббат, є можливість замінити термінові справи важливими, побути з родиною, побути з друзями, зайнятися якимись роздумами про самого себе, погуляти парком, подихати свіжим повітрям, помолитися від усієї душі неспішно Всевишньому, подякувати Йому за події тижня. Це другий ковчег, у який ми можемо втекти від наших бід і від нашого потопу.

А третій ковчег називається веяхад (разом). Є якесь товариство, якісь друзі, товариші, з якими разом ми можемо провести час, можемо разом обговорити якісь проблеми і навіть, можливо, розв'язати якісь проблеми. Товариші разом, якщо це справжні товариші, якщо це справжні друзі, теж можуть допомогти пережити потоп.

Ось такі три ковчеги в нас, у кожного з нас є (Слава Богу!) для того, щоб переживати наші потопи. Можливо, хтось має можливість і хоче створити інший ковчег для того, щоб свій потоп пережити, у когось свій ковчег є. Усе це класно, усе це чудово, просто треба пам'ятати, що від будь-якого потопу є ковчег і є місце, де від потопу можна врятуватися. Іноді ковчег треба збудувати, іноді його збудували вже до нас. Але, слава Богу, Всевишній дає нам можливість мати притулок від будь-якого лиха!

Продовжте вивчення: Берешит, Лех леха, завіти і тижневі глави Тори.