Ваєра

Тижнева глава Ваєра містить у собі багато цікавих історій. Починається вона з 18 розділу книги Берешит, з дуже цікавої історії про те, як Всевишній благовістить Аврагамові про народження Іцхака. Ми прочитаємо сьогодні цей уривок.

Аврагам бачить трьох, які йдуть йому назустріч або стоять поруч із ним (не особливо зрозуміло в тексті), підбігає до них, кланяється, запрошує їх додому. Вони погоджуються до нього зайти. Начебто все зрозуміло. Все, та не все. По-перше, те, що впадає в око людині, яка читала попередні розділи книги Берешит, – відсутність згадки про Аврагама в цих віршах. Зазвичай як Тора пише? Встав Аврагам, наприклад, і явився Всевишній Аврагамові в діброві Мамре. А Аврагам сидить біля входу в намет, у спеку дня. І підвів Аврагам очі, і побачив, ось троє стоять і т. д. Так ми читали в усіх попередніх розділах. Так зазвичай Тора говорить. Тут у цих віршах немає згадки імені Аврагама. Можливо, пояснення в тому, що, коли людина перебуває в присутності Бога, коли відкривається Бог, у предстоянні перед Всевишнім людина розчиняється. Аврагам поглинений Божественним переживанням. Залишається тільки тіло. Немає самого Аврагама. Тому – і встав, і побачив, і побіг без згадки Аврагама. Коли з'являється Аврагам? Він з'являється в 6-му вірші ваймаге́р аврага́м і поспішив Аврагам у намет до Сари, коли він уже відійшов від цих трьох.

Яка природа в цього видіння? Є з цього приводу суперечка. Є ті, хто каже, що йому явилися ангели, Господь у супроводі двох ангелів. Це простий смисл, що напрошується. Рабі Леві бен Ґершом, який жив у XIII столітті, каже, що оскільки написано «він побачив трьох людей» (так написано в 2-му вірші), то це й прийшли люди, прийшли пророки, які прийшли йому благовістити. Є також думка книги Зогар, що він побачив, як не дивно, Аврагама, Іцхака і Яакова. Тобто це таке пророче видіння, в якому Аврагам підноситься на піднесений Божественний рівень: він уже не Аврагам, він уся єврейська історія. І він ось у цьому з'єднаному з Богом стані. Можливо, про це сказано: «Аврагам побачив цей день і зрадів». Можливо, ось це саме переживання, обітниця сина з нього починається. У будь-якому разі, це цікаво, яка природа цього видіння.

Маймонід (Рамбам) каже, що все це, все, що тут описано до знищення Сдому, все це Аврагамові сниться. Це відбувається, Бог, справді, знищує Сдом і Аморру, але Аврагамові це сниться. Чому ми й читаємо в наступних розділах, що Аврагам прокинувся і прокинувся на тому місці, де він стояв перед Господом, подивився, побачив унизу дим, що піднімався. І написано: «І коли Господь знищував Сдом і Аморру, Він згадав про Лота і заради Аврагама вивів і врятував Лота». Ми до цього ще повернемося. Рамбам на цій підставі робить висновок (і це можна так розуміти), що все це видіння. Сдом, і сміх Сари, і розмова Лота з ангелами – все це сон Аврагама.

Інші коментатори так не думають. Є суперечка, але, оскільки ми не можемо цю суперечку розв'язати, ми залишимо обидві думки актуальними. Ми також поки не розуміємо, хто ці три чоловіки, які до Аврагама прийшли. Насторожує, що в 3 вірші слово אֲדֹנָי (Адонай) вжито з камац, це така особлива огласовочка під літерою נ (нун), яка вказує на звертання до Бога. Хоча ми зазвичай кажемо, що і Господь, і Господин на івриті Адонай, але є певна різниця. Адонай з камац אֲדֹנָי – це Бог. Адонай з патах – це Господин, хоча вимовляється в ашкеназькій вимові однаково. Все-таки щось божественне Аврагам у цих людях уже розгледів.

Отже, Аврагам запросив людей зайти. Вони не сказали йому «дякую», «дякую, що ти нас запрошуєш», «чудово», як сьогодні ми б відреагували. Вони кажуть йому «так, роби так як ти сказав». Чому так? Тому що за тих часів це вони виявляють йому милість тим, що вони приходять у його намет. Це велика шана, яку вони йому виявляють. Тому вони просто кажуть: кен та'асе́ ка'аше́р дібба́рта – так, зроби так, як говориш.

У наступному розділі, коли ми говоритимемо про Лота, ми почуємо зовсім іншу відповідь, практично тих самих товаришів. Аврагам дуже зрадів позитивній відповіді. Ми читаємо далі:

На сучасному івриті уґа – це пиріг, але тут ідеться, найпевніше, просто про хліби. Для того щоб ми мали уявлення про розмах, три міри – це приблизно 24 літри борошна (за деякими 21, за деякими 24). У цьому разі кількість значно більша, ніж потрібно для трьох людей. Можливо, тому що Аврагам влаштовує бенкет, у якому братимуть участь не тільки ці троє, а й раби. А ці троє, три гості, отримають найкращі частини зі столу.

Деякі коментатори, зокрема рабі Шломо Іцхакі, кажуть, що трьох узяв. Одне теля, друге м'яке, а третє добре. Чому? Тому що Раші намагається пояснити, чим Аврагам годував ангелів. А чим можна годувати по-царськи? Ну, не холодець же він їм робив. Він їм подавав, на думку Раші, язик із гірчицею. А щоб подати три язики, треба, відповідно, трьох тельців зарізати. Але простий смисл, на мій погляд, говорить тут – теля м'яке й добре одне. Вибрав теля, яке краще.

і дав його рабові І щоб раб поквапився його робити.

Уперше Аврагам доручає тут щось рабові. Незважаючи на те, що ми знаємо, що Аврагам дуже багата людина, у нього багато майна, він намагається робити все сам.

Природно, одразу в багатьох виникає питання, як це Аврагам подав м'ясо з молоком? У євреїв так не заведено. Якщо міркувати з практичного погляду, то, для того щоб приготувати теля, потрібно значно більше часу, ніж для того, щоб подати масло й молоко. Сара швидко зробила коржі. Вони з маслом і молоком були подані доти, доки подається м'ясо. Східне застілля довге, ніхто нікуди не поспішає. Читачі звертають увагу й на те, що Аврагам начебто запропонував хліб і попросив Сару зробити хліб. Але хліб не подається. І на цій підставі теж побудовано багато різних теорій і коментарів. Коментатори кажуть, що в Сари в процесі, коли вона місила тісто, почалися місячні. Аврагам їв тільки чисте. І тому вони не подавали хліб. Багато інших пояснень. Найпростіше пояснення в тому, що хліб другорядний на бенкеті. Коли ми кажемо, що були в гостях у когось і їли щось, то ви спитаєте: «А хліб?» Ну так, хліб там теж був. Тора не описує хліб, тому що хліб там сам собою зрозумілий.

Отже, гості сидять і їдять. І вони ставлять йому питання.

Знову, зверніть увагу. По-перше, не сказали Аврагамові, а сказали йому. Він знову в їхній присутності.

і відповів їм: «Ось вона в наметі».

Написано – і спитали його. Питання: вони спитали втрьох, хором спитали? Ні, написано в множині. Щоб це не виглядало так, ніби одна людина, якась людина цікавиться здоров'ям Сари, цікавиться дружиною. Це неввічливо за традиціями того часу.

Спочатку вони говорили ніби від імені багатьох, і тоді Він говорить

«я повернуся до тебе в цей самий час. і ось син буде в Сари, дружини твоєї». і Сара чує за входом у намет.

Останні два слова – а він за ним (вегу ахара́в). Не дуже зрозуміло, про що йдеться. «Він за ним», можливо, він – вхід у намет за Аврагамом? Хоча це не очевидно. Інші коментатори бачать у цьому Їшмаеля. Вегу – а Їшмаель стоїть за входом у намет, або за Аврагамом.

Чому може бути важливо, що Їшмаель це чує, Їшмаель тут присутній? Тому що з народженням Іцхака, якщо Сара народить сина, статус Їшмаеля докорінно зміниться. Їшмаель був спадкоємцем у домі Аврагама. Якщо народиться в Сари син, він утрачає все. Для нього це величезний шок, для нього це зовсім не блага звістка. І далі ми читаємо:

Тобто в Сари припинився місячний цикл. Вони вже старі. Аврагамові під 100 років, Сара трохи молодша. У 12 вірші ми читаємо:

гаєта-лі една буде в мене щастя, буде в мене оргазм, можна перекласти сучасним словом.

І господь мій старий».

Сара засміялася всередині – це такий складний вислів, можливо, лоскіт пройшов по ній, пройшов по ній сміх, щось сталося в її тілі, вона щось відчула. І вона сказала таке. Раптом відчула якийсь лоскіт молодості в собі. Можливо, кажуть, душа Іцхака підійшла в цей час.

Ось тут уперше ми зустрічаємо і Господа, і Аврагама, коли ім'я Аврагама згадується, тому що йдеться про Сару, тут уже Сара буде предстояти.

«чому це засміялася Сара, кажучи: «чи народжу я?» Хіба я постарів?

Можна перекласти слова Сари як я стара. Але тут Господь каже: «Сара, в принципі, дала два аргументи, чому в неї не можуть бути діти: тому що вона стара, тому що чоловік у неї старий».

Тут Господь каже: «А хіба Я постарів?» І її слова адоні́ заке́н (Господь мій старий/ Господин мій старий) Він розуміє як Господь мій старий. Він переінакшує. Це така гра слів. І Він каже: Чому Сара сказала так? Хіба Я, Господь, постарів?»

Що це за, на перший погляд, такі дитсадківські суперечки між Богом і Сарою? У дитячому садку так питають: «Хто сміявся». «Я не сміявся». «Ні, ти сміявся». Начебто дорослі люди і не постарілий Бог. Коментатори тут кажуть, що Всевишній спілкується з жінкою (один із небагатьох прикладів у Танаху), спілкується і говорить з нею в простоті. Якщо до чоловіків Всевишній приходить з інструкціями, суворо «встань», «візьми», «зроби». То з жінкою Всевишній може побалакати. Талмуд каже: «Ніколи Всевишньому не хотілося побалакати з жінкою, крім як із цією праведницею». Ця дружня бесіда – вияв Божої любові до Сари. Чого Він її навчає? Що є чудеса у світі, тому Він не постарів. Можна спитати: що Сара не вірила в чудеса? Вона не знала, що Бог Всесильний? Від часів потопу протягом багатьох поколінь чудес не було, не відбувалося нічого чудесного. Чудом було те, і є, до речі, чудом те, що Бог керує цим світом за природними законами, що є певні правила, за якими цей світ існує. Але тут Всевишній, по суті, каже Сарі: «Я не постарів. Усі чудеса, які я робив, – це не фокуси Моєї молодості. Я не втратив силу робити чудеса. Я ще молодий, Я ще Бог хоч куди! Це спілкування Бога з жінкою в любові зрозумілою жінці мовою. Бог навчає її, що Він чудесний, що Він може творити чудеса і що Його любов теж чудесна.

На цьому, власне, закінчується наш епізод, благовістування сповіщення Аврагамові про народження Іцхака.

Минулого разу ми прочитали історію про благовістування Аврагамові, дочитали до 15-го вірша нашого розділу. І з 16-го вірша починається інша історія.

Для слова дивитися в івриті є дуже багато різних слів. Слово леаскіф означає дивитися з погрозою, спостерігати з підозрою, придивлятися до Сдому.

Аврагам іде з ними, щоб відіслати їх.

Слово лішло́ах у сучасному івриті означає відсилати, в івриті Тори означає або проводжати, або проганяти. У нашому випадку, природно, перше.

17 А Господь каже:

Тут Господь каже, передає думку Бога, Господь каже Сам у Собі.

«Чи приховую я від Аврагама

Слово ліхасот не приховувати в таємниці, а приховувати, щоб не засмутити, приховувати, щоб не розчарувати людину; покривати.

чи приховаю я від Аврагама те, що я роблю?

18 Адже Аврагам Буде народом великим і міцним, І будуть благословенні ним Усі народи землі.

Слово браха (або благословення), коли ми його розуміємо, трошки плутає нам його російський контекст: благословення – добре слово. Або це ж калька з латинського бенедикціон (benediction) – добре вимовлене. Слово браха – це з'єднуватися. Аврагам з'єднуватиме всі народи Землі в одне. Нещодавно мене спитали, як ти знаєш, що те, що відбувається в Ізраїлі, індикація для всього світу. Аврагам з'єднує всі народи в одне. Ступінь благословенності всіх приходить через Аврагама. Аврагам як мережа, що об'єднує все.

Що означає синам своїм і дому своєму? Під словом дім часто розуміється жіноча частина, коли говориться бейто без слова бней, бейто має значення – жінки дому його

після нього і вони будуть берегти путь Господа, робити милість і суд».

Щоб Господь дав Аврагамові те, що Він обіцяв. Тобто Господь каже: «Я ж призначив Аврагама, щоб він наставив увесь свій дім, усіх своїх нащадків творити милість і суд. Без цього він не виконає свого призначення». З милістю в Аврагама все добре. Він сама милість. Він приймає гостей, він про всіх піклується. Він майже ніколи не каже «ні». Усім іде назустріч. От із судом в Аврагама ще поки що не дуже. Він ще не піднявся на рівень суду. І Господь каже: «Чи стану Я від нього приховувати?» Так часом приховують від дітей смерть батьків або якісь трагічні події. Господь каже Аврагамові: «Треба дорослішати. Я не буду від нього це приховувати». І Господь починає з Аврагамом розмову.

І в 20 вірші він каже:

Природно, цей вірш не може не бентежити коментаторів. Перекладемо його ще раз:

ереда-на́ ве'ер'е́ гаккеца'аката́ габба́'а ела́й асу кала́ ве'ім-ло еда́'а

зійду я і подивлюся, чи так це насправді, як крик, що до Мене доходить. якщо зробили це, то знищу їх. якщо ні, то знатиму, що робити.

Коментатори кажуть, як це Бог, який бачить серця і знає все, Він не знає, що буде. І одні кажуть: «Так, справді, Бог не може знати те, що людина вибере. Він знає, як учинить із людиною, залежно від її вибору, але вибору людини Він не знає». Є такі коментатори. Це дуже шокує, і це дуже страшно в таке повірити. Інші кажуть: «Бог же говорить з Аврагамом, Він пояснює Аврагамові суд, навчає Аврагама суду людського. І тому говорить мовою людей». Треті кажуть: «Всевишній на правдіiВислів «Всевишній на правді» у російському тексті незвичний; його перекладено дослівно., Він на Землі поводиться відповідно до земного суду і чинить за свідченням». У будь-якому разі фраза ця дуже загадкова, і далеко не все в Писанні ми можемо розуміти.

Отже, двоє з трьох пішли в Сдом, а Аврагам стоїть перед Господом, який почав з ним, власне, розмову.

Ми читали, що він стоїть перед Ним. Що означає ваїґаш? Слово підходити – почав підхід; з підходом. Аврагам почав аргументувати до Всевишнього.

і підійшов Аврагам, і сказав: «Ти що погубиш праведника разом зі злодієм?

На перший погляд, про кого Аврагам піклується? Про праведників? Ти ж не погубиш праведника разом зі злодієм? Але Аврагам продовжує.

Зверніть увагу, Аврагам уникає згадувати Сдом делікатно. Щоб не злити, скажімо так, Повелителя. Поводиться як людина, що розмовляє з царем. Він каже: «Може, ти знайдеш у місті п'ятдесят праведників і не знищиш місце, заради п'ятдесяти праведників». Не говорить про знищення праведників, він говорить про порятунок злодіїв за заслугу п'ятдесяти праведників, які є в місті. І далі він каже:

Богові можна так сказати, щоб так робити.

щоб убивати праведника зі злодієм І щоб погубити праведника і злодія. Владика світу хіба не вчинить суд?

З одного боку, Аврагам подає це як турботу про праведників, а з іншого боку, Аврагам хоче врятувати злодіїв. Взагалі, варто зрозуміти, чому Аврагам це каже. Можливо, тому що (ми почали з цього) Аврагам – повний хесед, він гуманіст, він проти смертної кари для терористів і смертної кари взагалі. Він проти того, щоб комусь говорити ні. Він за прийняття рівного і за прийняття слабкого. І за милосердя до злодіїв.

Але можна подивитися на це і під іншим кутом. Ми читали в 14 розділі, що Аврагам свого часу завойовував практично все населення, все працездатне населення Сдому, відбивав його в п'яти царів. І в розмові з царем Сдомським (цар Сдомський сказав йому: «Віддай мені тільки душі, а все інше візьми собі») пам'ятаємо, що Аврагам відповів: «Я нічого в тебе не візьму». Але ми пам'ятаємо, що ці душі були в Аврагама, на якийсь момент вони були йому довірені (коли ми говоримо ці душі, ми говоримо про рабів). Але раби, вони ж були і учнями багато в чому, тому що часто учні розплачувалися за навчання тим, що прислуговували. І, природно, Аврагам навчав своїх рабів. Тобто ці люди, всі сдомські злодії, можливо, колись були під владою Аврагама. Аврагам міг, в принципі, і царем сдомським стати. Тому він переживає, відчуваючи багато в чому свою відповідальність. Від цього є в нього і турбота про злодіїв.

Може, давай зробимо статистичну похибку в п'ять праведників, у десять відсотків.

через п'ятьох, яких бракує, Ти знищиш усе місто?» і відповів, І сказав: «навіть якщо їх там сорок п'ять, Я не знищу це місто».

Природно, цифри завжди заворожують читача і коментатора. Слово п'ятдесят. Начебто яке зрозуміле слово, п'ятдесят – воно і в Африці п'ятдесят, таке кругле гарне число. Але слово п'ятдесят – це гематрія слова מי (мі) – хто. Ми говорили, коли розглядали книгу Когелет, що слово мі (хто) означає те, що передає Створителя, те, що несе в собі Створителя. Слово מה (ма) – що, те, що прагне до Створителя. І, крім того, слово мі, або п'ятдесят за гематрією, це і הָאָדָם (гаадам) – the man, перша людина.

Сорок п'ять – це за гематрією просто Адам, просто людина. Тобто шукаю людину в Сдомі, чи знайдеш там людину.

Ім'я Лот. До речі, тут треба зупинитися, ми ще зробимо цей розбір, коли будемо говорити далі. Але просто тут у дужках згадаємо, що ім'я Лот (לֹֽוט) теж за гематрією сорок п'ять. Ламед ל – це 30, вав ו – це 6, тет ט – це 9. З одного боку, ім'я Лот означає прихований, незрозумілий, той, хто вимагає, щоб із ним розібралися, щоб його розглянули. Слово лот – той, що тане в тумані. З іншого боку, це ім'я означає і проклятий, слово літа означає прокляття. І от, чи Адам це до гріхопадіння, чи Адам, який під прокляттям, це теж питання щодо Лота. З цього, власне, Аврагам починає, у 29 вірші він продовжує:

30.І сказав він: «не гнівайся, Господи,

І він, справді, як то кажуть, з вогнем грається.

Навпаки, може, там знайдеться тридцять?» І сказав: «і через тридцять не винищу».

Аврагам продовжує торг на оглядовому майданчику, звідки видно Сдом. Аврагам дивиться на місто, можливо, бачить якесь кипіння. Можливо, просто бачить місто там у тумані. І шкода йому цього міста.

Останнє прохання Аврагама – можливо, там знайдеться десять. І тут Господь каже: «І через десять не винищу».

Господь почав цю розмову, і Господь закінчив розмову з Аврагамом. Не Аврагам закінчив говорити, а Господь закінчив якийсь свій урок Аврагамові. Чому вони зупинилися на десяти праведниках? Праведник – це людина, яка живе праведно, прагне до виправлення світу і, відповідно, перетворює інших на праведників. Сам Аврагам – той, хто робить навколо себе праведників. Якщо людина сильна і здатна впливати, то, опинившись у Сдомі, опинившись у будь-якому місці, де немає праведників, вона починає будувати громаду святих людей, як це робить Аврагам. І тоді в неї є плоди, і тоді праведників буде більше десяти. Якщо людина слабка потрапляє під вплив, їй краще вибрати місце, де живуть праведні люди (ніж місце, де живуть злодії), щоб потрапляти під вплив праведників, і тоді вона теж зможе жити праведно.

Але тоді питання: чому він вибрав місце, в якому десяти праведників немає? Десять – це такий мінімум, який може впливати на тебе, щоб робити праведнішим. І це мінімум, скажімо так, творчий мінімум праведника. Якщо він здатний змінити світ, то здатний десять праведників навколо себе створити. По суті, не буває місця, в якому не може утворитися десять праведників. А якщо буває, то праведникам нічого там робити. І це ступінь милості Всевишнього до якогось місця. Тобто як відбувається суд Всевишнього, як Всевишній милує? Є якась міра, є якась раціональність у моєму помилуванні. При всій твоїй любові, при всій твоїй відповідальності за Сдом є відповідальність на праведниках, які там живуть. І це дуже важливо. І тому написано, що Господь закінчив (не припинив, а саме закінчив), довів до кінця свою розмову з Аврагамом. Він чогось Аврагама навчив у цій бесіді. Взагалі вся ця глава буде про те, як Аврагам навчається міри суду і як Господь робить з Аврагама вождя, лідера, керівника, людину, яка відповідатиме всьому тому, до чого вона покликана.

Ми прочитаємо історію про те, що сталося з ангелами в Сдомі в гостях у Лота.

Можна звернути увагу на цікаву граматичну форму, якщо після назви міста ставиться буковка ה (гей) вона може означати напрямок. Сдом – назва міста, Сдома – це в Сдом. Єрушалаїм – це назва міста, Єрушалаїма – це в Єрусалим. Ось таке закінчення, яке вказує на напрямок. Крім назв міст вона (буковка ה) діє ще щодо слова ба́йт – дім, габа́йта – додому.

Отже, прийшли два ангели в Сдом.

увечері. а Лот сидить у воротах Сдому.

Ворота міста. Ми знаємо з давньої історії, що у воротах міста відбувається суд, усі зустрічі, все основне спілкування, у воротах міста сидять знатні люди. Лот, хоча він і приходько в Сдомі, ми знаємо, що його дядько дуже добре допоміг сдомському цареві. Власне, Аврагам уліз у всю цю історію заради Лота, і, мабуть, Лот став певним авторитетом у Сдомі. І от він сидить біля воріт міста.

і бачить лот, і він схопився їм назустріч, встав їм назустріч І вклонився їм до землі.

Дуже схоже на те, що зробив Аврагам. Схоже, але не зовсім.

Ми говорили, коли обговорювали історію з Аврагамом, що в розповіді про Аврагама слово Адонай огласоване за допомогою камац. Тут воно огласоване з патах. Адонай з камац – це Господь, Адонай з патах – це панове. Отже, панове.

увійдіть у дім раба вашого, і переночуйте, і омийте ноги свої. і встанете, і підете своєю дорогою. і сказали йому: «ні, Ми краще ночуватимемо на вулиці».

Слід звернути увагу, як завжди, на незначні деталі. Передусім Лот не пропонує їм підкріпитися. Він не пропонує їм жодної їжі. Якщо Аврагам каже: ви спочатку омийте ноги, а потім сядете й поїсте, то Лот пропонує їм помити ноги перед відходом. Чому раптом виникає така різниця. Коментатори кажуть, що в ті часи багато хто з перехожих ідолопоклонників поклонялися пилу або бруду на ногах. І Аврагам, який сторониться всякого ідолопоклонства, звісно, не хоче в себе ідольського бруду бачити. І тому наполягає, щоб гості спочатку омили ноги. Лот менш прискіпливий у цьому питанні, тому пропонує помити ноги перед відходом, але й це все одно дивно. По-перше, хто ж коли поклонявся справді бруду на ногах. По-друге, навіть якщо ти йому й поклоняєшся, або тобі все одно, чому б не запросити гостей омити ноги і з помитими ногами піти спати. У чому взагалі історія з омиванням ніг? Відомо, що ідолопоклонство – це поклоніння язичницьким богам, у яких немає задуму, і, загалом, язичницькі боги – боги комерційні. Ставлення в них «візьми й дай», на рівні комерційному, милості в них не існує. І від них можна тільки щось виторгувати. З милості чи з любові отримати – це не їхній спосіб.

У світі, в якому така система, такий погляд на божественність, існує ідея, що людина й отримати між людьми не може нічого з милості. Тому брудні ноги – символ мозолистої руки пролетаря, який чесною працею заробляє собі на життя. Брудні ноги – свідчення того, що людина не даремно їстиме хліб свій. Це предмет гордості людини, яка не мазунчик, яка заробляє своєю працею. І, відповідно, у світі Сдому до цього є повага. Тому Лот спочатку пропонує заночувати, а потім помити ноги. Не можна позбавляти людину її ордена на грудях.

Що взагалі таке місто Сдом? Ми читали в 13 розділі, коли Аврагам пропонує Лотові відокремитися, Аврагам дивиться на Сдом згори. І замість того, щоб узяти частину Святої землі, як йому запропонував Аврагам, Лот відходить від святої землі, відокремлюється, тому що він дивиться на Сдом і бачить, що він зрошуваний, як сад Господній і як країна Єгипетська. Сдом – це рай на землі, це місто, в якому живуть багаті люди, місто достатку. Мідраші повні історій про те, що в Сдомі заборонено було давати цдаку. Місто достатку, місто, в якому всі вже досягли досконалості. Це досконале суспільство, воно досконало відчуває себе обраною сдомською елітною спільнотою. Тому милості в ньому просити можуть тільки чужаки. А чужаків із недосконалого світу там не вітають. Один із компонентів, до речі, недосконалого світу – це небажання мати дітей. Коли суспільство досягає якогось достатку, людина думає: я й так досконалий, навіщо мені діти, навіщо мені копіювати те, що краще за мене вже не може бути. І замість потягу до протилежного, замість бажання бути з протилежною статтю, зробити щось інше, якось себе поліпшити, виникає потяг до подібного. Звідси й гомосексуальні ідеї, які ми скоро побачимо. Отже, ангели не дуже раді пропозиції Лота і кажуть йому: «Ми заночуємо на вулиці».

Побачивши слово маца, коментатори одразу кажуть, це Песах. Ну може здатися безглуздим, як може бути Песах, адже ще не народився Яаков, ще не народилися йому сини, ще немає сходження Ізраїля в Єгипет. Не те щоб повернення з Єгипту. Але єврейський підхід полягає в тому, що Песах святкується не тому, що того дня щось сталося, але цей день від початку був призначений для визволення. Від початку цей день ґеули і всі дати визволення проходять червоною стрічкою через цей день. Загалом, і в Новому Завіті ми бачимо, що визволення відбувається в Песах.

Отже, незважаючи на те що Лот не запрошував їх спочатку поїсти, все-таки він улаштував їм бенкет, напік маци, і вони їли.

Можна звернути увагу ось на що (той, хто знайомий з івритом, для кого іврит не чужа мова). Ваяво́у (і прийшли) і далі ваяво́у аль-байт і вешаха́ву (і возлягли). Ці слова (кожне з цих слів) можуть використовуватися і в сексуальному контексті. Ми можемо побачити, що контекст Сдому, вся атмосфера Сдому просякнута розпустою, незважаючи на те що ще нічого не промовлено, вже дуже багато слів натякають на те, що попереду.

Треба сказати, що незважаючи на те, що, можливо, гомосексуалізм (або педерастія) у суспільстві Сдому був явищем поширеним, тут ідеться не стільки про статевий акт як про задоволення, скільки як про приниження людей, примус. Це зґвалтування, власне, поневолення і демонстрація власної влади. Якщо Лот пригрів цих людей, узяв їх під свій захист, то це право в нього треба забрати. Люди-чужаки не можуть отримувати захист у Сдомі. Справа тут не тільки, не виключно в людській хіті. Лот поводиться сміливо. Ми читаємо:

6.І вийшов до них Лот, вийшов за двері І зачинив за собою двері.

Вони дуже тісно стоять біля дому, протиснувся Лот і зачинив за собою двері

Лот цілком несподівано виступає в ролі проповідника. Це дуже важливо, мабуть, відзначити, як утіху для багатьох віруючих, у яких діти опинилися десь далеко, в Сдомі. Лот почасти це перший млинець педагогічного досвіду Аврагама. Ми говорили, що ім'я Лот означає прихований у тумані, ще одне значення – проклятий. Незрозуміло, що з ним. Але в потрібну хвилину в Лоті розкривається Аврагам у всій своїй повноті. Він сильний, у ньому є щось від Аврагама, в ньому є певна сила. Нехай він розгублений, нехай він далі забариться, але певна сміливість у ньому є. Він розуміє, чим йому загрожує те, що він робить. І далі він каже страшну річ. Узагалі страшно це читати.

«Не робіть зла цим людям, а зробіть моїм дочкам, як добре в очах ваших». Страшна іронія в словах Лота.

тільки цим людям нічого не робіть, бо для цього вони прийшли під мій дах».

Звучить жахливо. Для Лота є поняття хасуд, поняття покровительства, якщо він узяв за когось відповідальність, він за це воюватиме. Аврагам сам за нього вийшов проти п'яти царів. І для Лота ганьба, абсолютний крах, якщо його гості постраждають. І він нехтує своїми дочками, фактично він готовий віддати своїх дочок на зґвалтування. Покаранням за це, потім ми побачимо, буде те, що його власні дочки його ж і зґвалтують. Буде за це страшна розплата. Але в той момент Лот, як певна недосконала, зіпсована версія Аврагама, намагається вчинити як гостинний господар. Але жителі Сдому кажуть йому: «Забирайся! Іди звідси!» Дуже грубі вирази.

Незрозуміло, так? Одні люди сказали так: «Провалюй звідси! Вали звідси! Ти не будеш нам вказувати. Ти не будеш нам судити». Інші стали його вмовляти: «Краще по-доброму видай іноземців у наші руки». І треті стали ламати двері. Люди розділилися, але, загалом, ніхто з них не білий і не пухнастий.

Чому вони не називаються тут словом малахім (ангели)? Тут слово анашім. У цей момент вони для сдомців просто люди.

і втягли Лота до себе додому, І змогли зачинити двері.

Слово санвер – це не тільки засліплений. Як коментатори кажуть сане ор – що ненавидить світло, це людина, яку дратує світло. Але надворі ніч. Це людина збита з пантелику, заплутана, що втратила орієнтацію. Можна сказати, вони вразили їх дезорієнтацією.

від малого до великого, І не змогли знайти вони двері.

Якщо ми уявимо собі, що це був великий натовп людей, то навіть засліплені, навіть абсолютно сліпі, величезним натовпом, що оточив дім, навпомацки вони знайшли б двері. Чому вони не могли знайти? Тому що це не зовсім сліпота. Це дезорієнтація. Інші коментатори кажуть, що ці люди були настільки самозакоханими, настільки були зациклені на собі, настільки не діяли злагоджено. І ми бачимо, що вони різними групами по-різному поводяться. Що вони просто не покладаються, не довіряють одне одному. Тому двері знайти не можуть. Мені ближче перше розуміння, що йдеться не про засліплення, не стільки про засліплення, скільки про дезорієнтацію. І вони просто втратили можливість щось знайти.

Ми читали в попередньому розділі, що Всевишній хотів перевірити, чи такий великий крик, чи такий великий зойк, і «…тому ми місто знищуємо».

і Господь нас послав його знищити.

Тепер у нас є повноваження знищити це місто.

Кілька запитань виникає. Чи було в Лота щонайменше чотири дочки? Чи є в нього ще й зяті, які взяли його дочок? Зяті в множині, отже, їх щонайменше двоє. Може, в нього не дві дочки, а чотири, просто дві заміжні? Друга версія, що його дочки були заручені. Друга версія більш імовірна тут. Ми розберемося з цим далі, коли говоритимемо про дочок Лота. Ще незрозуміла річ: як таке могло статися, що після всіх подій, коли навколо дому блукає незрозуміло хто, хай у дезорієнтованому стані, але на вулиці темно, усе місто засліплене. Незрозуміло, чи засліплені й наречені, і вся сім'я. Незрозуміло, куди це Лот пішов, куди Лот вийшов і з ким він говорив. Хто відпустив його самого гуляти нічним Содомом? Дуже цікава й небезпечна прогулянка. Багато коментаторів тлумачать, що в Лота був великий двір (сьогоднішнім івритом називається хму́ла – кілька частин сім'ї з рабами, можливо, з якимись слугами, з управителями дому, з усім своїм господарством). Лот – людина небідна, він не в хатині живе. Можливо, він вийшов у сусідній по двору дім і там розмовляв із зятями або з потенційними зятями. Навряд чи він справді пішов Сдомом гуляти після всіх подій. Так чи інакше, написано, що вони підняли його на сміх. Він їм казав:

«вставайте, виходьте з цього місця, бо Господь губить місто». І він здавався клоуном в очах своїх зятів.

Ну, природно, вночі хтось приходить і каже такі речі. Це виглядає смішно. Не зрозуміло знову-таки, чи були зяті його свідками всіх цих подій, які сталися, учасниками цих подій чи жертвами цих подій. Але, принаймні, вони не повірили, що Господь може знищити це місто. Чому? Тому що Сдом економічно квітуче місто, а отже, знову-таки, з язичницького погляду, місто благословенне, якщо боги благословляють місто, навіщо б їм його руйнувати. А Господа вони могли просто й не знати як єдиного Бога Ізраїля.

Дві дочки, які тут перебувають. Знову-таки є ще дві, які не перебувають. Як узагалі все це розуміти? Ми в наступному розділі, коли говоритимемо про дочок Лота, розберемо все це. Поки що нам це не зрозуміло.

Лот затримується. Може, він збирає валізи. Може, він м'ється, він не знає, що буде.

і взяли вони його за руки і за руку його дружину. взяли вони всіх їх за руки з милості, зі співчуття.

Слово хемля – це жалість, розчулення, так можна зглянутися над побитим кошеням.

І витягли його, і поставили його за містом.

Просто чому його одразу не доставили в якесь місце? Тому що, власне, Лот теж проводить якісь перевіркиiУ російському тексті так само сказано, що Лот «проводить» якісь перевірки; перекладено дослівно.. Навколо немає чарівництва, є виховання.

Тут, до речі, слово Адонай уже з камац, тобто Господь. «Господи, будь ласка, не треба!» – каже Лот.

Ми тут бачимо диво, адже ангел був посланий знищувати міста, у нього були завдання знищити п'ять міст, урятувати Лота. Тут ангел на прохання Лота ухвалює оперативне рішення, є в ангела певна свобода маневру, як ми бачимо, у виконанні божественних завдань. І я не знищу це місто на прохання Лота.

Якщо Міц'а́р – це місце гіркоти, то слово Цо́'ар – це місце омолодження, освіження.

Ми бачимо, що Лот стояв за містом, сонце піднялося, Лот прийшов у Цо́'ар на світанку. Якщо припустити, що надворі справді Песах, то Лот ішов у Цо́'ар десь годину двадцять. Цо'ар розташований трохи вище Сдому, можна озирнутися й подивитися, хоча Лотові це заборонили.

Якщо раніше йшлося тільки про Сдом, звідки зараз виникають ще міста? Чому Лот просить не знищувати Цо'ар? Звідки він знає, адже йдеться тільки про Сдом? Звідки взагалі інші міста взялися? Ми можемо сказати, що це мегаполіс. Можна сказати, як Нью-Йорк і Бруклін, як Москва і Хімки. Можливо. Я не сильний у географії, але приблизно так. Це мегаполіс, який складається з кількох міст. Тому кілька міст тут виникають.

Сіль – це консервант, те, що зберігає старе, що не дозволяє гниттю, але й не дозволяє оновленню, не дозволяє перейти з однієї форми в іншу. Цією всією сіллю вкрилася вся площа. Усе, що гнило, що підлягало гниттю, вкрилося сіллю, яка не дає смерті, але й не дає життя, як ми знаємо. І дружина Лота перетворилася на соляний стовп. І якщо їхати 90-м шосе, можна побачити таку скелю, яка нагадує дружину Лота. Принаймні, так її показують. Можливо, за часів дарування Тори, це місце там, найімовірніше, і було. Так чи інакше, дружина Лота перетворилася на соляний стовп. Така ось символіка солі. А ми закінчуємо вивчати історію ангелів у Сдомі.

Ми прочитаємо неприємну історію, яка сталася між Лотом і його дочками після чудесного порятунку Лота зі Сдому. Ця історія настільки неприємна і, не побоюся сказати, огидна, що перше запитання, яке в мене виникає, коли я читаю цю історію, навіщо взагалі мені все це розповідають. Можна сказати, що в дочок Лота потім народилося потомство – аммонітяни, моавітяни. Можна не вдаватися в ці подробиці. Якби в реальному моєму житті хтось став би мені про когось розповідати таке, я б людину зупинив і, можливо, навіть вважав би її пліткарем або лихословом. Але Всевишній, який дарував нам Тору, не підозрюється ні в тому, що Він пліткар, ні в тому, що Він лихослівний. Ця історія записана для того, щоб нас чогось навчити, щоб нам щось корисне розповісти. І тому постараємося уважно її перечитати і спробуємо зрозуміти, чого вона нас учить.

Почнімо з самого початку. А починається наша історія в 19 розділі 30 вірші.

Ми пам'ятаємо, що ангели вмовляли Лота бігти в гори. Лот торгувався з ними і просив залишити йому місто Цо'ар, яке біля підніжжя гори, далі він не добіжить. Тут ми бачимо дивовижну річ. Лот усе-таки не зупинився в Цо'арі, вирішив рухатися далі у вказаному ангелами напрямку. Але й до вершини гори все-таки теж не добіг. Зупинився на середині гори. Що сталося в Цо'арі, ми не знаємо. З подальшої розповіді ми можемо побачити, що Лот і дочки вважали, що у світі нікого не залишилося. Розумно припустити, що після того, як Всевишній «дозрошував» дощем із сірки і вогню навколишні міста, жителі Цо'ара в страху замкнулися у своїх домах за високими тинами. І, коли Лот туди прибіг, він знайшов це місто абсолютно безлюдним і тому не наважився там залишатися й побіг далі. Так і написано:

бо він боявся залишатися в Цо'арі. і оселився в печері Він і дві його дочки.

Так, до вершини гори вони теж не добігли. Лот не настільки мало пробіг, скільки планував сам, і не настільки багато наблизився, скільки хотіли від нього ангели. Зупинився посередині. Ось такий ось Лот. Отже, Лот і дві його дочки опиняються в печері і, можливо, думають, що у світі більше нікого не залишилося.

А ми знаємо, що сім'я Лота східна, і ієрархія там східна. Авторитет старшої дочки – це таки авторитет. І ось старша дочка виявляє ініціативу і каже молодшій ось що.

«наш батько старий, і немає чоловіка на землі, щоб увійти до нас, як заведено на всій землі.

На перший погляд, можливо, вона каже: «Нас ніхто не візьме заміж». Але коментатори, знавці єврейської мови звертають увагу на форму слова עָלֵינוּ – але́ну. Зазвичай, коли кажуть про те, що чоловік входить до жінки, якби старша сестра мала на увазі це, вона б сказала е́лейн. У такій формі, в якій ужито цей прийменник тут, він уживається тільки у випадку левіратного шлюбу. Левіратний шлюб, нагадаю, це коли молодший брат одружується з вдовою померлого старшого брата, щоб відновити насіння старшого брата. Ми минулого разу говорили, що, можливо, дочки Лота заручені, у них є наречені, які їх ще не взяли, уже заручилися, але ще не взяли їх за дружин. І тут старша дочка каже: «Треба б нам усе-таки відновити собі насіння».

Насамперед, коли ми зустрічаємо згадку про вино, виникає питання: звідки дівчата могли взяти вино в печері. Є два підходи пояснити походження вина. Перший цілком раціональний. У ті часи печери використовувалися як склади. Там прохолодно в спеку, там зручно зберігати продукти І, можливо, хтось із жителів Сдому або навколишніх міст зберігав у печері своє вино в глечиках, і ці глечики зовсім випадково знайшлися. Не настільки дивовижна річ. Друге пояснення якраз дивовижне і цілком месіанське. Воно посилається на книгу пророка Йо'еля, який каже: «І буде в той день гори будуть крапати вином, і пагорби потечуть молоком» (Йо'ель 3:18). Ці коментатори кажуть, що месіанська ера ніби була попередньо показана в печері Лота. І ми ще повернемося до цієї теми. Тобто всередині них уже було якесь промо, певне провістя месіанської епохи. Так чи інакше, чудесним чином чи менш чудесним чином у них було вино, а отже, була можливість сказати: але ж ось Господь передбачив, тут вино, і отже, Він хоче, отже, це знак, що ми повинні так учинити. І треба звернути увагу, що старша дочка каже не народимо синів, і будуть у нас діти, а ніхає́ – оживимо насіння, створимо живе потомство.

Дві дочки і старий батько залишилися самі в цьому світі. І дочкам не хочеться, можливо, зовсім не хочеться бути тими, хто після смерті батька вимкне світло, ідучи з цього світу, і скаже, який прекрасний був цей світ. Не хочеться, щоб на них зупинялося все людство. І, з іншого боку, якщо вони єдині, хто залишився, отже, вони обраниці, отже, вони найкращі з найкращих, добірні обраниці людського роду, для того щоб продовжити потомство. І це важливо. І тому вона каже «і оживимо собі насіння». Мідраш Танхума каже, що вона хотіла, щоб через батька прийшло насіння з іншого місця, щоб це було насіння Машиаха. Мідраш Танхума виділяє, що тут у цей момент, нехай через таку жахливу й огидну дію, Всевишній уже планує породити Машиаха. Ми пізніше побачимо, що обидві дочки Лота присутні в родоводі Машиаха. Одна Рут моавітянка, друга майбутня дружина Шломо. І обидві в родоводі Машиаха. Ну, це ми ще побачимо.

Раз вони хочуть відновити потомство, то вони хочуть відновити і мету всього людства, тобто Машиаха. Так бачать це мідраші. І, хоча те, що відбувається, здається нам мерзенним, у самій думці старшої сестри є якийсь задум, щось пов'язане з тим, що відбувається в ім'я небес.

Ще одне питання, яке варто поставити. Якщо вони справді думали, що ось вони залишилися самі в цьому світі і в них немає виходу, крім як учинити таким жахливим шляхом, чому б не сказати про це Лотові? Сказати йому: ну ось так і так, батьку, ми втрьох тут залишилися, робити нічого, давай учинимо ось так. І коментатори намагаються пояснити, чому вони так не зробили. Одні кажуть, що вони боялися, що він вибере тільки одну з них. Інші вважають, що вони боялися, що він просто перебуває в депресії. Є коментатори більш, скажімо так, месіанського штибу, які кажуть, що взагалі заповідь левіратного шлюбу, коли людина відновлює насіння не собі, дуже складна заповідь: складно увійти до жінки, до дружини, яка тобі не подобається, без свого власного потягу. І ось, щоб це було чисто без потягу людського, кажуть ці коментатори, для цього вони напоїли вином. Часто те, що каже коментатор, більше каже про самого коментатора, ніж про текст. Але ось такі є варіанти. Це питання може кожен сам собі поставити і сам собі відповісти.

Отже, вони напоїли батька вином тієї ж ночі.

і прийшла старша, і уклала батька свого

Можна так перекласти. Зазвичай це чоловік використовує такий термін стосовно жінки. Якщо читати дослівно, тут вбачається зґвалтування. Вона оволоділа батьком своїм.

І не знав він, коли вона лягала і коли вставала.

Ще раз звернімо увагу на термінологію. Вона каже: «Я спала його, я вклала його. Ти ж ляж із ним».

І отримаємо насіння від батька».

Не було в молодшої дочки стільки запалу і стільки бажання виконувати задум старшої. Не з чистим серцем, не з цілісною душею вона на це йде. Ми це одразу ж побачимо.

Ми минулого разу щодо старшої не читали, що вона встала. Зрозуміло, що вона теж встала. Коли Тора вживає термін «вставати і зробити», це ніби взяв та й зробив. Я довго себе вмовляв, але потім узяв і зробив, зібрався із силами і зробив. І молода теж узяла, і пішла, і лягла з ним. Не лягла його, не вклала його, а лягла з ним. Немає тут того натиску, який є у старшої. Вона, можна сказати, неохоче підкоряється

І лягла з ним, і він теж не знав, поки вона лягала і поки вона вставала.

Така подія сталася.

Природно, вагітність тривала дев'ять місяців, як зазвичай. За цей час, найімовірніше, дочки, що поквапилися, дізналися, що світ не зруйнований, що є ще люди в цьому світі. Вони ходили вагітні, вони розуміли, що вони зробили і як вони помилилися. Але результат усе одно сильно відрізняється.

Тобто старша дочка, як ми бачимо, просто встала, пішла і лягла з батьком. Для неї це якась побутова подія. Вона не переступала через себе. А захотіла і зробила. І вона так само гордо, можна сказати, зухвало називає свого сина «народжений від батька».

На цьому, власне, закінчується розділ. Ми знаємо, що Тора не завжди говорить про якісь дії, добрі вони чи погані. Тут ми бачимо майже сухий протокол подій. Ми можемо зрозуміти, що дочки, ось дочки, чогось вони хотіли, було щось добре в їхньому бажанні. Якось їх можна зрозуміти. Хоча в книзі Дварім ми читаємо про те, що аммонітянам і моавітянам заборонено входити в зібрання Всевишнього, там інший мотив дано. Але проте ці два народи згадані одразу після незаконнонароджених дітей. Є певний зв'язок із незаконнонародженими дітьми. Як так вийшло, що, справді, Всевишній допустив, дивовижним чином, що там опинилося вино? Всевишній допустив усі ці події. І як так вийшло, що обидві дівчини народили синів, які зрештою в родоводі Машиаха?

Коли Моше молиться за те, щоб у нього був спадкоємець, він просить у Всевишнього, щоб це була людина ашер руах бо (у якій дух). І коментатори кажуть, у якій дух, який відгукується на дух будь-якої людини. Такий дух, який може зрезонувати, відповісти тією ж нотою на будь-яку людину. Розуміє будь-яку людину. В ідеалі це Машиах, який об'єднує в собі всі душі. І знає, як сказано про Машиаха, випробуваний у всьому. І щоб народився, щоб у світі розкрився такий Машиах, єврейський коментатор Магараль каже, треба поєднувати крайнощі. І що таке крайнощі для Ізраїля? Які народи є антитезою Ізраїля? Ті народи, ті два народи, з яких заборонено навіть ґерів, прозелітів приймати. Це моавітяни й аммонітяни, пряма протилежність. Їхнє народження – пряма протилежність усьому тому, чого навчений Аврагам, який чекає дитину від своєї власної дружини. Багато років чекає обітниць. Ці дві крайнощі з'єдналися. І з'єдналися вони для того, щоб постав Машиах. Коли в псалмі Всевишній каже: «Знайшов я Давида – раба свого», коментатори кажуть, що в Сдомі знайшов. Там, саме там зародився Машиах. Це те, що стосується дочок.

А що можна сказати про самого Лота? Коментатори кажуть, що той, хто горить хіттю до розпусти, вдасться до розпусти з власною плоттю. Той, хто займається розпустою, докотиться обов'язково до інцесту. Якщо спочатку Лот міг помислити про те, що хтось може згвалтувати його дочок, допустив, що натовп народу згвалтує його дочок, він дійшов до того, що його дочки згвалтували його самого. У книзі Мішлей (18:1) написано: «Примхи шукає відокремлений (хоті шукає відокремлений, можна розуміти), повстає проти всього здорового». Досить складний переклад. Але ось такий переклад буде за змістом правильний. Відокремлений – це Лот, кажуть коментатори. Аврагам запропонував йому: «Відокремся від мене». І Лот став відокремленим. Хіть шукає відокремлений. Про що тут ідеться? Ми пам'ятаємо, що Аврагам запропонував Лотові всю країну Ізраїля, сказав: «Ти підеш ліворуч, а я – праворуч. Ти – праворуч, я – ліворуч». Саме країну Ізраїля запропонував йому розділити. Але Лот вибрав вийти з країни. І коментатори кажуть, хоча на перший погляд пішов він за багатством і процвітанням, за затишною землею, проте рухала ним хіть. І коментатори кажуть, ми не знаємо, що Лот забажав дочок чи дочки забажали Лота, але з Мішлей випливає, що це Лот забажав своїх дочок.

А в чому сенс продовження цього вірша – повстає проти всього здорового? Повстає написано в чоловічому роді в однині. Сказано, що це чоловік повстає, а не жінки повстають. Тобто Лот мав хіть до своїх дочок, таємну, приховану, а дочки не мали. Можна сказати: як так? Узагалі, що ти кажеш? Саме Лот якраз нічого не знав. І я скажу, як і коментатори кажуть, нічого випадкового з людиною не відбувається. Якщо Господь допустив, що Лот у такий спосіб отримав своє потомство, то десь Лот заслужив це, щоб потомство прийшло до нього саме в такий спосіб. Гідне Господь робить через гідних людей, негідне через негідних. Якби Лот виявився, можливо, трохи іншою людиною, якби ставився він трохи по-іншому до своїх дочок, тоді, можливо, і не потрапив би він саме в таку ситуацію.

Ми зараз у цьому уривку з Лотом прощаємося. Тому можна підбити певний підсумок. У чому ж усе-таки праведність Лота? Вчинки в нього такі, що волосся дибки стає. Дивуєшся, як узагалі можна вважати таку людину праведною. У псалмах ми читаємо, що Давид багато разів каже: «Суди мене за праведністю моєю». На своєму рівні, на своєму людському рівні, там, де він починав, усі його потуги, усі його зусилля можуть зарахуватися йому в праведність. Це не означає, що він святий. Праведний і святий – це не одне й те саме. Це означає, що людина намагалася рухатися, ішла в бік праведності. Падала. Можливо, іноді відбігала. Але все-таки йшла, рухалася в бік праведності. І тільки цим можна пояснити, чому все-таки Лот названий серед праведників.

Така ось сумна, печальна історія. Немає єдиної думки практично в жодному питанні. Я нікого не намагаюся тут виправдати. Нікого не намагаюся тут засудити. Просто намагаюся перечитати, зрозуміти мотиви. І я думаю, найнеправильніше буде мати якесь єдино правильне розуміння: як воно було, хто що думав і в чому винен. Сам по собі вчинок, сама по собі історія, я повторю, огидна. Як люди в неї виявилися втягнуті, як люди в ній опинилися – інше питання. Але найважливіше для нас, що Всевишній із цього сміття, із цих людських падінь творить Машиаха.

Є такий мідраш, який відтворює уявну розмову Всевишнього з Йовом. Всевишній запитує його:

– Що ти зробиш із людиною, яка переспала зі своїми двома дочками?

– Буде спалений.

– А що зробиш із людиною, яка переспала зі своєю невісткою? (Це натяк на Єгуду).

– Буде спалений.

– Ти спалюєш людей, – каже Всевишній Йову, – а Я творю з цього світло Машиаха.

Я на завершення хочу розповісти байку, або історію, або мемуар. Сприймайте, як хочете. Історію розповів Моше Файнштейн, один із найавторитетніших рабинів XX століття, якого можна умовно назвати рабином Сполучених Штатів. Свого часу жив він у Радянському Союзі, справа була в далекому 21 році. Він сам про це розповідав. Це його спогад. І ось питання довіри до нього. Його запросили в дім до людини, у якої дуже сильно розпух язик. І він розпух у гортані так, що людина говорила, задихаючись. І він попросив зустрітися з Моше Файштейном. Коли рав Файштейн прийшов до нього, людина сказала: «Вийдіть усі звідси. Я хочу говорити тільки з равом Моше». І розповів йому: «Кілька тижнів тому була тижнева глава Ваєра, а там історія про двох дочок Лота. І я сказав про них проповідь, і так я по них пройшовся. І так я їх товк, і так я їх шпетив. І, загалом, стільки всього я про них наговорив. А вночі я побачив двох стареньких уві сні, які сказали: „Навіщо ти говориш про нас таке? За це ти понесеш покарання. І через свій язик ти помреш“». Таку страшну історію розповідає Моше Файнштейн. Передмова до 8-го розділу його листів. І він каже, що, розповівши це, людина відвернулася до стіни й померла. Ось така історія. Хочете – спогад, хочете – байка. Хочете – вірте, хочете – ні. На цьому я, мабуть, і закінчу обговорення.

Ми сьогодні поговоримо про Лота, про його дочок і про все, що з цим пов'язано.

Отже, у Лота було чотири дочки. Так каже Талмуд. Дві дочки були заміжні, і вони загинули разом із чоловіками. Про других двох дочок сказано, що вони не пізнали чоловіка. Термін не пізнали чоловіка означає, що ці дві дочки були заручені, але незаміжні. Яка була традиція в давнину? Спочатку були заручини, і після заручин дівчина залишалася в домі батька, готувала посаг, збирала все необхідне. Її наречений за цей час розв'язував житлово-квартирне питання. Весь цей час дівчинка перебувала як дружина, заміжня жінка. Тобто вона належала нареченому, але була заборонена йому як жінка і перебувала на збереженні, як застава в домі батька. Ось такий статус був у дочок Лота. Ми це знаємо з того, що саму фразу не пізнала чоловіка тлумачать так традиційно. Ми бачимо підтвердження цьому і в Євангелії від Луки, коли Мір'ям, теж заручена дівиця, каже, вказуючи на свій статус: «Я чоловіка не знаю».

Отже, у Лота є дві заручені дочки, які із загибеллю Сдому набувають статусу вдів. Лот тікає з палаючого Сдому. Спочатку він тікає в місто Цор, яке розташоване неподалік, трохи вище від Сдому. Але він боїться довго там залишатися і тікає жити з дочками в печеру.

У печері живуть троє людей: Лот і дві його дочки. І дочки по-жіночому міркують між собою і кажуть: «Немає того, хто міг би зійти на нас» (або дослівний переклад тексту – увійти до нас, як це перекладають зазвичай). Але кажуть: «Зійти на нас». Знову ж таки ми побачимо паралель тут з Євангелієм від Луки, тому що Євангеліє Луки каже: «Ангел благовістить Марії і каже їй: „Дух Святий зійде на тебе“». Зійти на нас – це фраза, яка в книзі Дварім пов'язується з левіратним шлюбом.

Що таке левіратний шлюб? Коли є одружений старший брат і він помирає, не залишаючи дітей, його молодший брат, якщо вони живуть в одному місці, зобов'язаний увійти до його дружини і відновити йому насіння. Це заповідь. І ось дочки Лота міркують між собою, що вони овдовіли, братів теж не залишилося, і ніхто не може відновити їм насіння. І вони зважуються на відчайдушний крок: напоїти свого батька і лягти з ним, щоб зробити, відновити насіння від батька. Мідраш каже з цього питання, що вони, точніше старша дочка, коли подавала цю ідею, взяла насіння з іншого місця. Якого іншого місця? Яке є Цар Месія. Тобто відновлення роду, спасіння людства, за великим рахунком. Тому що дочки Лота, можливо, думають, що загинуло все довкола, що і Цор, який був не бозна-яке благочестиве містечко, теж накрила Божественна кара. Вони вирішують врятувати людство. Зробити щось, пожертвувати собою заради спасіння людства.

Ми тут відволічемося на хвилину і подивимося в книгу Ваїкра. 20 розділ каже: «Якщо хтось ляже з сестрою своєю (це названо івритським словом хесед), така людина має бути віддана, підлягає смерті». Те, що підлягає смерті, це, загалом, нам зрозуміло, а от що означає застосоване тут слово хесед? Слово хесед вживається зазвичай у перекладі благодать, милість. Який же тут може бути хесед, коли брат входить до своєї сестри? І коментатори за багато років, природно, знаходили багато різних можливих версій відповідей на це питання. Деякі говорили про те, що слово хесед в арамейській мові означає сором, стид і тому подібне. І тут чомусь раптом в івритському тексті вжито саме арамейський термін. Інші говорили, що на зорі людства, коли в Адама було три сини, на кому одружився Каїн? Де він узяв собі дружину? Відповідь на це питання в тому, що в той час за милістю, за хеседом, за благодаттю людям можна було одружуватися зі своїми сестрами. Разом із Каїном народилася сестра, як і разом із Гевелем, і кожен із них міг одружитися зі своєю сестрою. І для чого такий хесед було дано? Для того щоб людство могло продовжити свій рід.

Зогар співвідносить цей вірш із дітьми Лота і каже, що дочки Лота запустили у світ саму ідею самопожертви при зачатті.

Зачаття, яке не від хоті плоті, не від бажання плоті, а як прагнення до розмноження, до збереження і відновлення людства. Зачаття, злягання, яке не заради задоволення. Можна сказати, що в дочках Лота автор книги Зогар бачить прообраз непорочного зачаття. І, як ми вже бачимо в Мідраші, це пов'язано ще й із Царем Машиахом. Ми бачимо також, що обидві дочки стали праматерями Машиаха.

Ми знаємо, що моавітянка Рут увійшла в родовід Машиаха. Ми також знаємо, що амонітянка Наама стала матір'ю Рехавама, який теж частина родоводу Машиаха. Моавітянка Рут приєдналася, будучи бідною, маючи найнижчий суспільний статус, до народу Ізраїля. Амонітянка Наама згадується в Танаху тільки один раз, і досить складно на підставі Танаху про неї якось міркувати. Але є згадка про неї в традиції Мідрашу, який каже, що на якийсь час цар Шломо мусив залишити свій трон і блукав. І так сталося, що він опинився прислужником царя амонітського, у якого була дочка Наама, яка зуміла розгледіти в людині, що втратила царський образ, той самий царський образ, яка побачила в ньому образ царя, покохала його і вийшла за нього заміж. У відповідь на це її батько, цар амонітський, вигнав їх у пустелю, щоб не вбивати їх. Дуже довга казкова історія, яку розповідає мідраш. Зрештою Шломо впіймав велику рибу, дав Наамі її патрати, і там знайшли той самий царський перстень, через втрату якого Шломо й блукав. І в будь-якому разі ми можемо і повинні, звісно, ставитися до цього Мідрашу як до казкової фольклорної традиції. Але можна мати певну міру впевненості, що ця традиція була відома в II столітті, в I столітті, в епоху другого Храму, і була відома авторам Євангелія і, безумовно, самій Мір'ям, тому що жінки завжди більше тягнулися до фольклору. І сама ідея, що є якась здатність розгледіти царство там, де воно приховане.

Отже, Наама теж пішла заради царства за, загалом, злиденного Шломо. Їхня близькість була не близькість, заснована на якомусь плотському захопленні, але на потязі Наами до царства.

Ну, можна сказати багато і про Рут, що Рут прийшла до Бо'аза свого часу теж не дуже таким простим шляхом. Але в цьому теж є прояв Святого Духа.

Ми спробуємо навести ще й інші приклади. Ми бачимо, що в родоводі Машиаха є жінка на ім'я Тамар. Що Тора каже про неї? Вона була заміжня за Ером, і Ер помер, не залишивши дітей. Традиція каже, що Ер утримувався від звичайної статевої близькості з Тамар, тобто намагався входити різними нестандартними, скажімо так, способами, тому що вона була настільки вродлива, і він боявся, що ця врода втратиться. Знову ж таки можна до цього ставитися як завгодно, як до фольклору, але треба брати до уваги, що такий фольклор є.

Потім її чоловіком був Онан, і про Онана сказано, що він виливав насіння на землю, перед тим як іти до Тамар. І після цього мав бути Шела, який мав підрости і стати третім чоловіком Тамар. Але Єгуда тягнув і тягнув із цим. І ось Тамар зважується на відчайдушний крок. Вона сідає біля перехрестя доріг, покривши обличчя так, щоб виглядати наче блудниця, і в такому вигляді постає перед Єгудою, який поїхав на свято.

У читача може скластися враження, що Єгуда такий рубаха-хлопець, такий мачо, який уже точно не проїде повз блудницю. Ну, якось так вийшло, що вона вдягнена блудницею, точно треба під'їхати до неї. Зверніть увагу, яка розмова передається. Він каже: «Я тобі пришлю ягня». «А що ти мені даси в заставу?» – питає Тамар. Єгуда дає їй перстень та інші знаки царства.

Тепер уявіть собі. Блудниця сидить на перехресті доріг. Вона сьогодні сидить, завтра – ні. Як можна давати їй партквиток, посвідчення співробітника спецслужби, корону, печатку, державу, скіпетр, щось, що реально має ні з чим не сумісну вартість, уже принаймні не сумісну з вартістю маленької тварини? І як узагалі могла Тамар попросити це? Мідраш каже, що тут Тамар осяяв Дух Святий. Узагалі вся ця дія Тамар, на думку Мідрашів, відбувається, коли Дух Святий зійшов на неї. Тамар не хоче Єгуду як чоловіка, у неї немає прагнення якогось до Єгуди, немає жаги якоїсь до Єгуди. Вона хоче продовжити рід, у неї ось саме це бажання. І, відповідно, ідемо до Єгуди, знову ж таки тлумачення каже: «Ангел змусив Єгуду звернути з дороги, штовхнув його до Тамар», Христа ради, кажучи простою російською мовою.

Чому Тамар попросила знаки царства? Тут проявився вплив Духа Святого. Її близькість, її злягання з Єгудою було не заради жаги, а заради царства, заради того, щоб підняти Машиаха.

Мідраші кажуть, що є Лот, який не впорався із завданням, тому що він не міг бути з дочками просто заради відновлення роду. І, можливо, він увесь цей вихід у печеру затіяв заради чогось нечистого. І є дочки, які хотіли саме чистоти, які хотіли продовження роду.

Є Тамар, яка хоче продовжити рід, приєднатися до роду.

Є ще одна жінка, Рахав, про яку сказано, що її відвідував Дух Святий, щойно Ізраїль вийшов з Єгипту. Тобто вона жила в очікуванні приходу Ізраїля. Її рішення було ухвалене теж на підставі водительства Духом Святим. Згодом вона теж увійшла до родоводу Машиаха. Це жінка, яка була, найімовірніше, хоча текст книги Єгошуа неоднозначний, блудницею. Талмуд і традиція багато говорять про її казкову красу. Як блудниця, вона, можливо, переситилася всім, чим блудниця може пересититися. І її прагнення увійти в Ізраїль і відновитиiУ російському тексті тут стоїть рідковживане дієслово зі значенням «підняти, відновити», без додатка. Перекладено дослівно: «відновити». теж було на підставі водительства Святого Духа.

І ще про одну жінку ми не можемо не поговорити. У книзі Шофтім є історія про Яель, яка знала, що є цар Сісра, який нападає на Ізраїль. Вона заманила його в намет, напоїла молочком, накрила ковдрочкою, потім узяла кілочок від намету і встромила його Сісрі в скроню. З тексту явно не випливає таке, але проте в тексті міститься більш ніж тонкий натяк на те, що Яель для того, щоб приспати Сісру, приспати його пильність, спокусила Сісру. Наші вчителі благословенної пам'яті з властивим їм почуттям гумору і певною безшабашністю обговорюють, що і як відбувалося. Але більшість думок сходяться в тому, що так, щось там сталося між Яель і Сісрою. І, звісно, це сталося не для задоволення, не для власної насолоди Яель вийшла і взагалі вплуталася в усю цю справу. Яель не увійшла до родоводу Машиаха, її в родоводі немає.

І чому ми все-таки можемо сьогодні говорити про неї? Про неї говорить пророчиця Дебора у своїй знаменитій пісні: «Благословенна Яель між жінками!» Це дуже важливо для нас, тому що тут є певна паралель до того, що каже Ангел, коли він приходить до Мір'ям. Які жінки маються на увазі? Звісно, Талмуд питає це про Яель, а не про Мір'ям. Які жінки маються на увазі? Ті жінки, які сиділи в наметах: Сара, Рівка, Рахель і Лея. Тобто Яель, яка взагалі навіть не ізраїльтянка, через свою жертовність... Здавалося б, у церкві, скажімо, могли б і прогнати за таке, тому що це блуд, перелюб, розпуста, і можна вживати ще багато різких хльостких синонімів. Але Дебора говорить Святим Духом (Руах гаКодеш), присутній у ній Дух Святий. Вона каже: «Вона благословенна серед жінок».

Ми бачимо, є протягом історії, як спалахи, такі віхи, спроби дотягнутися, можливо, як казав Мідраш, з якого ми почали, дотягнутися до сімені Царя Машиаха. Досягнути такого рівня самопожертви, такого рівня служіння Всевишньому під час близькості з чоловіком, коли хотіння плоті не буде зовсім, коли це буде повністю і виключно служіння. І крок за кроком протягом історії ця ідея розвивається скрізь, де є якась така самопожертва з боку жінки.

Ми бачимо, що є певний зв'язок із Мір'ям. Ми бачимо паралель до я не знаю мужа, ми бачимо паралель до благословенна ти серед жінок. Навіть перше звернення Ангела до Мір'ям пов'язане зі словом хесед. Радуйся – це, можна сказати, слово хасада. А ми говорили, що хесед – це жертовність, це розуміється як віддача себе на продовження роду, на благословення всього людства.

Протягом усієї історії ми бачимо, що ось саме ці паралелі завжди існують там, де є жертовність жінки, коли вона дає, віддається не з пристрасті, не з любові, не через залет, не з розрахунку, а для служіння людству.

Ми знаємо, Тора говорить це, що моавітянин і амонітянин не ввійдуть у народ Ізраїля. Тора забороняє приймати прозелітів із цих двох народів. Це дивовижна річ. Чому? Тому що, коли йшов Ізраїль, проходив через їхні землі, вони не привітали, не винесли хліба і т. д. Ми бачимо, що є народи, які скоїли набагато більший злочин щодо Ізраїля. Наприклад, з амалекітян можна робити ґерів, з єгиптян, які тримали Ізраїль багато років у рабстві, з ассирійців, із греків, з римлян, з німців. Що, власне, Тора каже про ці два народи? Що такого поганого? Якщо вже ми говоримо, можна навести приклад дочок моавітських, які спокушали Ізраїль в історії завоювання землі. Може, давайте за це їх уже покараємо. І, враховуючи історію з дочками, враховуючи взагалі весь комплекс взаємин, незрозуміло, чому Тора каже: «Не ввійде моавітянин, не ввійде аммонітянин»? Але ввійшла Рут, як ми знаємо. І коментатори кажуть: «Ну так, отже, Тора мала на увазі моавітянина, але не моавітянку, амонітянина, але не амонітянку». Дуже цікаве пояснення, тому що зазвичай відповідно до граматики мови іврит ми сприймаємо, що, коли сказано в чоловічому роді, це узагальнювальна фраза. Тобто якщо ми говоримо сирійці, то маємо на увазі й сирійок, якщо ми говоримо китайці, то маємо на увазі й китаянок. Чому тут раптом Тора робить виняток? І дуже багато заперечень у самому Талмуді тут проти цієї тези.

Є коментатори, які дають інше пояснення. У моавітянах і в амонітянах є два види крові, два духи постійно борються в них. Один – дух дочок, які хочуть послужити відновленню людства, які хочуть сотворити саме хесед, саме благодать, благочестя. Інший – дух Лота, який мав, скажімо так, інші наміри, просто напився, і його потягло на жінок. Можливо, як знову ж таки кажуть деякі Мідраші, у нього спеціально були якісь задуми з цього приводу.

Так чи інакше, ось ці два духи борються. І в Торі вони ніби в цьому поясненні представлені, як якщо людина йде і робить послугу, виявляє милість. Якщо милосердя (хесед) у ній виявлене, то це амонітянка і моавітянка. Якщо не виявлене, то це дух Лота.

Це відображає ніби в деякому стислому вигляді всю історію непорочного зачаття. Непорочне зачаття відбувалося між чоловіком і жінкою, коли була жінка як Яель, як дочки Лота, як Рут, як Наама, як Тамар, як Рахав. Можна згадати ще й таку фольклорну особу, як мати Давида – Нацевет бат Адаель, яка теж зачала Давида, скажімо так, дуже незвичайним чином, і залишилося це звинувачення в перелюбі на ній, хоча знову ж таки в неї був чистий хесед. Але ми не будемо зараз влазити в цю історію.

Протягом усієї історії насіння Машиаха ніби наближалося, низводилося, нисходило. Або людство (жіноча частина людства) підносилося до Нього, долаючи ось цей чоловічий опір. Але дуже часто жінки зважувалися на те, що потім могло бути причиною для їхнього осуду через хесед, дивлячись на насіння Царя Машиаха.

Це дуже добре. Паралелі до цього видно в розмові Ангела і Мір'ям. Насамперед Ангел звертається до неї благодатна (хасуда). Хесед – це той самий зв'язок, який, з одного боку, може бути навіть забороненим, але він даний для відновлення людства. Я, борони Боже, не кажу, що Мір'ям вступила в якийсь заборонений зв'язок, але вона була поставлена в ситуацію, коли, як протягом усієї історії, те, що вона робить, могло здаватися чимось порочним. І ми знаємо, що юдейська реакція на християнську історію була саме такою, що звинуваченим виявився якийсь римський солдат. У деяких версіях Мір'ям просто розглядається як така дівиця легкої поведінки. Ця ситуація – частина задуму Всевишнього. Звідси слово благодатна як натяк і на мало не кровозмішення, і на милість Божественну. Далі Ангел каже їй, що вона благословенна серед жінок, це теж відсилає нас до Яель (Шофтім 5). «Мужа не знаю» – паралель із дочками Лота. І так само, як і «Дух Святий найде». І зрештою вона повинна народити Царя Машиаха, звести нарешті на землю те саме насіння з іншого місця. «Дух Святий найде на тебе», ми говорили, що це вказівка на левіратний шлюб, на відновлення втраченого насіння. Але Мір'ям не вдова, у неї є наречений, можна сказати, майбутній чоловік, уже майже чоловік, який нічим не обмежений, може завершити одруження з нею і ввійти до неї, і це потім і станеться.

Що ж означає тут «Дух Святий найде на тебе»? Ми знаємо, що сам Давид молився постійно про те, що він через помазання отримав Духа Святого, і саме це стало свідченням, і праведністю, і виправданням його матері в усьому, що там сталося. І, найімовірніше, те, що відбувається при найдосконалішому, найнепорочнішому з непорочних зачать із цією Мір'ям, – це Бог відновлює в Мір'ям насіння Давида, очищає, можна сказати, собі Йосефа від усього людського, від усього наносного і відновлює в Мір'ям насіння Йосефа як сина Давидового в його досконалості. У той час уже знали це і сьогодні юдеї вірять так, що Ангел бере насіння чоловіка, несе його вгору у вищі світи, і там Господь наділяє його, можна сказати, так вкладає в нього духовну ДНК, і так він нисходить у світ. Я не знаю, чи було взято в Йосефа насіння, чи реально було його сім'явиверження, ми не можемо про це говорити, це таємниця, і навіть якось страшнувато влазити в цю історію. Ми можемо сказати, що цілком могло бути так, що очищене, переплавлене, досконале насіння було вкладене в утробу досконалої, благословенної серед жінок, тієї, жертовність якої була абсолютна. І таким чином відбулося непорочне зачаття. Те, шлях до чого почався з дочок Лота, закінчилося за 200 кілометрів північніше, у місті Нацерет дуже багато років потому.

Ми поговоримо про людину, про яку говорити не дуже люблять. Принаймні не люблять говорити про неї добре. Ця людина – Їшмаель, син Аврагама.

Ми читаємо в 16 розділі книги Берешит про народження Їшмаеля, про те, що Сара сказала Аврагамові: «Увійди до моєї рабині, Гагар єгиптянки. Вона народить мені сина, і, можливо, я відбудуюся від неї». Можна зрозуміти це: «Можливо, коли вона завагітніє, і я завагітнію». Але, найімовірніше, і ми це бачимо пізніше з родиною Яакова, рабині народжують для своїх господинь, і син Гагар цілком міг бути сином Сари.

Отже, коли Аврагамові було 86 років, на світ з'явився Їшмаель. Ясно, що Аврагам Їшмаеля дуже любив. У 17 розділі ми читаємо, коли Всевишній з'являється Аврагамові й дає йому обітницю, що в нього буде ще син, причому син від Сари, у Берешит (17:17) написано: «І впав Аврагам на обличчя своє, і засміявся, і сказав у серці своєму, щоб у столітнього народилося, і Сара, дев'яностолітня, народила?! І сказав Аврагам: „Боже, о хоча б Їшмаель був живий перед Тобою“».

Начебто блага звістка, добрі новини, які Бог говорить Аврагамові, це добрі новини не тільки Аврагамові, а й Сарі. Адже йому сказали, що Сара народить! Якщо в Аврагама є син, здавалося б, про що йому дбати, у нього вже є Їшмаель, і можна сказати: «Хоча б Їшмаель був живий перед Тобою». Чому Аврагам не дбає тут про Сару? Чому він про Сару не думає? Найімовірніше, тому що Сара привела Їшмаеля як сина. Він їй син. І Аврагам тут говорить не тільки від свого імені, а від імені Сари. «У нас уже є дитина, у нас уже є Їшмаель. Благослови його!»

Отже, найімовірніше, ми можемо побачити, що на самому початку історії життя Їшмаеля і Аврагам, і Сара його люблять, і Сарі він теж як син, хоча з його мамою, з Гагар, у неї стосунки набагато складніші.

У 21-му розділі ми читаємо про диво народження Іцхака. Аврагамові на той момент 100 років, а отже, Їшмаелю – 14 років. Збувається обітниця Всевишнього: Сара народжує сина. 14-річний Їшмаель, який був первістком, улюбленим, довгоочікуваним сином, відсувається на другий план, а на перший план виходить рідний син – Іцхак. Якщо раніше це був син Сари Їшмаель, то тепер це син Гагар єгиптянки.

Усе перевернулося в житті молодого юнака. Найімовірніше, це не викликало в нього добрих почуттів щодо Іцхака. Власне, із цього починається історія в Берешит (21:9):

Насміхався, мабуть, або з того, що ось вона на старість народила, або з того, що Іцхак, він такий маленький і смішний. Скільки років на той час Іцхакові? Ми читаємо у 8 вірші, що Іцхака відлучено від грудей. За тими часами, йому 2-3 роки. Їшмаелю, відповідно, – 16-17 років.

Дуже серйозну кризу пережив Їшмаель. Він не читав книгу Берешит. Спробуйте подивитися на нього як на підлітка, який таке пережив. Я вже не кажу про те, що його відлучено від його справжньої матері, яка, можливо, вірила в єгипетських богів. І сповнений любові добрий Аврагам розповідає йому про свого Бога, і в яких внутрішніх конфліктах перебуває цей хлопчик. Але, якщо навіть відкласти це вбік, просто уявіть собі ступінь ревнощів і бунту, який міг виникнути в серці 16-17-річного підлітка, коли він стикається з подібним.

Отже, Сара побачила, що син Гагар єгиптянки насміхається.

Аврагам бачив у цьому велику, велику проблему. І моральну проблему. І все-таки Їшмаель був йому улюбленим сином. Аврагам любив Їшмаеля.

Якщо Бог говорить, Аврагам робить!

Якщо до цього ми читали про цього юнака як про юнака, то тепер ми читаємо про нього як про хлопчика. Якщо Сара просила прогнати рабиню, тобто щоб духу її тут не було, то Аврагам послав її. У чому різниця, коли людина відправляє когось або виганяє когось? Коли я відправляю когось, у мене є мета, щоб цей хтось був там. Я хочу, щоб він був там. У мене є якась турбота про його подальше життя. Коли я когось виганяю звідси, моє завдання просто, щоб духу його тут не було, щоб він тут не мозолив очі. Аврагам не виганяє рабиню, а відсилає рабиню. Відсилає її, тому що, що йому сказав Всевишній: «У Мене є план і щодо цього юнака». І Аврагам відсилає цього юнака в руки Всевишнього. Тільки юнак цей тепер названий елед (хлопчик), і його чомусь поклали на плече Гагар? 16-17-річного хлопчика спробуй поклади. Раші коментує і каже: «Сара наврочила Їшмаеля. Він став слабкий, у нього піднялася температура, і тому Гагар узяла ще 17-річного юнака разом із бурдюком води і понесла його на собі». Інші коментатори кажуть, що Їшмаель опирався, тому Аврагам зв'язав його і, як мішок з картоплею, поклав знову-таки на плечі Гагар. Це все не пояснює, чому замість наар (юнак) ми тут читаємо елед (хлопчик). Але на ці запитання ми відповімо пізніше.

…і вона пішла, і вона заблукала в пустелі беер шева.

У пустелі без води – це, загалом, швидка смерть.

…і кинула вона хлопчика під одним із кущів (скинула з себе хлопчика під одним із кущів).

Знову-таки хлопчика і скинула. Тут ми не бачимо 17-річного хлопця. Тут хлопчик.

Знову деталь, на яку варто звернути увагу. Ніде в іншому місці Тора не наводить такого виміру – на відстань пострілу стріли. Скільки це – на відстань пострілу стріли? Сучасний лук стріляє на 100 метрів, а якщо пустити стрілу під кутом 45 градусів, то й ще вище, і до 220 метрів. Не важливо. Тора каже: «Ось ця відстань!» Не за п'ять хвилин ходьби, не за хвилину ходьби, не в кроках. Ні, як кажуть ескімоси на півночі: «Скільки разів будеш пітніти, поки біжиш».

…бо сказала: «не буду я свідкинею того, як помре цей хлопчик, не хочу його бачити». І сіла вона навпроти, і піднесла голос свій, і заплакала.

Можна зрозуміти Гагар, як би там не було. Вона – рабиня, жінка підневільна. В один прекрасний або не дуже прекрасний момент їй сказали: «Народи Аврагамові сина! Аврагам увійде до тебе і народить сина». Вона народила сина. Її ніхто не питав у всій цій історії. І крок за кроком вона дедалі більше заплутується. Хоч якою б вона не була, зараз вона сидить у пустелі й плаче, бо в неї вмирає хлопчик. Вона піднесла голос і заревла.

Хлопчик знову стає юнаком. Причому плакала Гагар, а Бог почув голос юнака.

…І покликав ангел божий до Гагар з небес, і сказав їй: «Що тобі, гагар? Що з тобою, гагар? не бійся, бо почув бог голос юнака там (який там перебуває).

Навіть якщо Бог велить нам когось прогнати або дозволяє нам когось прогнати, це не означає, що цьому комусь він не пошле Ангела.

Чого немає в усій цій історії? Де хлопчик змінюється юнаком? Ніде не написано, що це Їшмаель. Настільки ніде не написано, що це Їшмаель, ніде не згадується, що це Їшмаель, прямо не згадується, що деякі коментатори кажуть: «Ну, загалом, Гагар була дівчина молода, можливо, показна. Деякі традиції кажуть, що вона походила з дому самого фараона. У всякому разі, можливо, фараон дав її в подарунок Сарі, чи була вона його донькою, чи його рабинею, а там не тримали поганого товару. Гагар – дівчина молода, вродлива, і, можливо, як це було з наложницями Яакова, Аврагам породив від неї ще дітей. Тим більше що Тора й далі згадує синів наложниць». Можна, звичайно, прийняти такий коментар, але його трохи складно прийняти, тому що Тора ніде не каже, що в Аврагама були ще діти від Гагар.

Все ж незрозуміло, чому ім'я цього юнака ніде не назване? Чому він то юнак, то хлопчик? Чому Тора каже, що Гагар сіла від нього на відстань пострілу?

Усе це давайте спробуємо зрозуміти так. Жив юнак, якого звуть Їшмаель. Ми знаємо, як він жив, ми вже говорили про це. Улюблений первісток Аврагама, довгоочікуваний первісток Аврагама, мабуть, улюблений і Сарою. В один прекрасний момент усе змінюється, і змінюється, можливо, і поведінка Їшмаеля. Його виганяють. У цей момент батько й мати, Сара й Аврагам, покинули його. Давид каже щось схоже. У 27 Псалмі він каже: «Батько й мати мене покинули. Бог узяв мене до себе». І тут ми читаємо щось схоже. У цей момент, коли Гагар несе його на собі, він, справді, елед (хлопчик), у якого ще немає ні імені (його ім'я ніхто не згадує), ні долі, ні, по суті, батьків, тому що Сара й Аврагам його покинули.

Але Бог приймає його до себе, як він дав обітницю Аврагамові. Бог обіцяв Аврагамові, що все-таки це насіння Аврагамове і він буде великим народом. І, коли Гагар уже зовсім загублена, Бог чує вже не голос хлопчика, а голос юнака. Вона, Гагар, бачить криницю. Це не просто криниця, це символ. Вода – це життя. І вона напуває хлопчика. А ми, якби читали з початку, прочитали б про Сару. Там сказано, що Сара радіє, оживає, годуючи Іцхака грудьми. Тут не грудьми, а водою. Криниця Всевишнього, Всевишній, як батько, «нагодовує» Їшмаеля і воскрешає його майже з мертвих.

Чому ми можемо сказати, що все-таки це Їшмаель? Тому що ми читаємо в 17 вірші:

Шама Ель – почув Бог, це є переклад імені Їшмаель.У цей момент, коли Бог чує його голос, пророчо здійснюється його ім'я, і він наново ніби народжується як Їшмаель, стає Їшмаелем той, якого почув Бог, про якого подбав Бог.

Що ж зі стрілою? Чому Гагар сіла на відстань стріли? Чому Тора це відзначає і помічає? Ми пізніше прочитаємо, що Їшмаель став стрільцем з лука. Він ніби, якщо говорити мовою психології, намагається «дострелити» ту відстань, на якій сіла від нього його рідна мати. І рідна мати його теж покинула. Покинула його на відстані пострілу, як вистрелила ним. І усе своє подальше життя, усю свою подальшу біографію Їшмаель намагається подолати цю відстань пострілу до матері, живучи стрільбою з лука.

Традиція і мідраш кажуть, що Іцхак подбав про те, щоб примирити Їшмаеля і Аврагама. Коли приходить Рівка, розповідається, що Іцхак прийшов від тієї самої криниці, біля якої живе Їшмаель, – Беер Лахай Рої. І, крім того, ми бачимо, що на похороні Аврагама присутній Їшмаель, незважаючи на те що його вигнали. І певна духовна робота, внутрішня робота в Їшмаелі відбулася.

Суть розповіді в тому, що покинутий усіма Їшмаель, навіть нами покинутий, залишений, здавалося б, поза Божим задумом, поза провидінням, поза всілякими родоводами, хоча його родовід у Торі буде. Але він – остання постать, про яку ми говоримо, (можливо, ще менше – про Есава), тому що Їшмаеля ми не любимо. Тим більше що є араби, з якими ми воюємо, які раптом оголосили себе нащадками Їшмаеля. Ми їх усіх не любимо, і Їшмаеля ми теж не любимо.

А Бог про нього подбав. І про це прямо сказано. Бог був з цим юнаком, Бог його врятував. У цьому є одразу кілька уроків.

Якщо ми відсилаємо когось, кого ми не хочемо бачити поруч, не можемо бачити поруч, ми можемо розуміти, що Бог подбає про нього. Ми не Бог. Аврагамові Всевишній сказав: «Відішли! Відішли, відправ! Послухайся Сари. Я про нього подбаю, тому що він – твоє насіння. Я його не залишу. Я почув твої молитви про нього».

Це може означати для нас і інше. Коли ми відчуваємо, що ми отак лежимо біля криниці, спраглі води, що помирають від спраги, коли ми відчуваємо, що ми вигнані і це ми йдемо пустелею і заблукали, і нам здається, що все вже скінчилося, насправді нічого ще не скінчилося. Усе тільки починається. І ім'я Їшмаель ще може здійснитися і реалізуватися повністю. Така ось проста і складна історія з Їшмаелем, з хлопчиком, якого не люблять.

У Праотця нашого Аврагама було двоє синів, про яких було пророцтво з повелінням назвати їх конкретним ім'ям.

Коли вагітна жінка на ім'я Гагар тікала від гніту своєї пані й опинилася в пустелі, до неї звернувся Ангел. Давайте уявимо собі ситуацію, в якій перебувала в той момент Гагар. Вона завагітніла, загалом, з ініціативи Сари, і в результаті господиня стала до неї ставитися зовсім інакше, мабуть, змушувати її працювати на важких роботах, хто знає, можливо, і руку піднімати, і голос підвищувати. Ми всього цього не знаємо, але допекло Гагар настільки сильно, що вона вирішила від своєї пані втекти в пустелю, де їй загрожувала пряма смерть. Мабуть, було краще вже так, ніж терпіти гніт Сари. І ось у цій ситуації до неї звертається Ангел з неба і каже їй: «Повернися до своєї господині. Повернися до своєї господині, хоча вона не стане добрішою, милішою, а після втечі, можливо, навпаки, буде до тебе ще гірше ставитися, ще більше тебе утискати. Я тобі не обіцяю жодної милості з боку господині, але ти до неї повернися, і ти народиш сина, і буде твій син людиною великою». Ну і ще багато обітниць разом із цим, і звелено назвати цього сина ім'ям Їшмаель, що означає почув Бог, загалом, ім'я, яке символізує таку пряму, беззастережну віру. І знову-таки треба віддати належне Гагар. Який це акт віри – встати, піднятися і повернутися до своєї гноблячої, ненависної, остогидлої пані за обітницею Ангела. Тобто Гагар з повною вірою сприймає те, що говориться їй через Ангела.

У Берешит (17:17) ми читаємо про те, як Всевишній звіщає Аврагамові про те, що в нього народиться син: «І впав Аврагам на обличчя своє і розсміявся». Багато хто любить перекласти це як зрадів. Ні, там саме розсміявся. Сміх, що виражає сумніви. І Аврагам далі, власне, своєю промовою підтверджує це і каже: «Аби тільки Їшмаель був би живий перед Тобою! Куди вже! У мої ж роки ще народжувати?»

Так народилися два сини. Ім'я одного – Їшмаель – означає, загалом, беззастережну віру, ім'я другого – Іцхак – пам'ять почасти про той сміх, яким сміявся Аврагам, почасти, як сказала Сара: «Та тут кожен, хто почує, засміється», – тому що така історія викликає сумнів і усмішку.

Повна беззастережна віра і сумніви – два інструменти для нашого життя, які проявляються, можливо, дуже контрастно.

Ми бачимо, як контрастно щодо імені ставиться Аврагам до своїх синів. Коли Аврагам виганяє Їшмаеля, про якого ми сказали, що його ім'я означає беззастережну віру, Аврагамові дуже скорботно, йому важко на душі, про це каже Тора, він сильно сумнівається в тому, що він робить. Аврагам виганяє Гагар і Їшмаеля, скріпивши серце, він сповнений сумнівів у своїх діях. Коли ж Всевишній закликає принести в жертву Іцхака, тут в Аврагама сумнівів немає, і він діє повністю дією віри і, не ставлячи жодних запитань, не подаючи жодних сумнівів, веде Іцхака до місця жертовника.

Так і в нашому житті потрібні, постійно потрібні два інструменти – повна беззастережна віра і сумніви. І в кожного, звичайно, своє місце. Іноді буває, що повне підкорення, беззастережне підкорення стає гіршим, ніж анархія, призводить до тоталітаризму, до ламання себе, до відсутності думки. Людина повинна мислити, повинна думати, повинна сумніватися, щоб жити. І сумніви, і віра в розумній суміші повинні бути присутні в нашому житті.

Коли все навколо ясно, зрозуміло, розкладено по поличках і, здавалося б, усе перед очима, тут якраз і треба ввімкнути силу сумніву і переглянути, а чи так усе, як воно здається?

Коли надворі смутні часи, коли важко і коли нема за що вчепитися, тут саме час вмикати інструмент віри, але пам'ятаймо, що ми ж із вами нащадки Іцхака. Все-таки ми приходимо з боку тих, хто сумнівається. І наш життєвий шлях часто переповнений сумнівами. Увесь юдаїзм сповнений сумнівів, запитань, відповідей на ці запитання і нових запитань, які ставляться. Юдаїзм – це, по суті, взаємини з Богом на базі запитань і відповідей, сумнівів і розв'язання сумнівів. Талмуд каже, що немає більшої радості, ніж розв'язання сумнівів. Але іноді, звичайно, варто зупинитися і засумніватися в тому, чи варто сумніватися, і подумати: «Можливо, досить уже сумніватися». Це теж цілком доречно.

Ось такі думки, можливо, трохи заплутані, але, мабуть, корисні з'явилися у зв'язку з тижневою главою Ваєра.

Колись, за часів моєї молодості, було заведено, що старшокласники проходили курси першої допомоги у так званому Маген Давид Адом (Червоний Маген Давид) – так в Ізраїлі називають швидку допомогу. Було цікаво, звичайно, подивитися на побут тих, хто працює на швидкій допомозі, на їхню повсякденну роботу, ну і, звичайно, найголовніше – учитися наданню першої допомоги і не тільки цьому. Молодий наставник розповідав про те, як правильно діяти, коли стається якийсь випадок із великою кількістю постраждалих. Машина швидкої допомоги прибуває на місце теракту або аварії (на жаль, теракти в Ізраїлі, як і раніше, часто трапляються) і бачить, так, як це й називається, велику кількість постраждалих. Не дай Боже побачити ту картину, яка відкривається парамедикам і лікарям, коли вони виходять з машини. І тут виникає питання: за кого хапатися першим, ким першим зайнятися, адже час іде на хвилини, на секунди, і, приділивши увагу тому, хто менше потребує уваги, можна проґавити когось, хто за цей час, не дай Боже, може померти? Реально це питання життя і смерті. Парамедик сказав: «Той, хто найбільше кричить із постраждалих, той найменше потребує твоєї допомоги, це загальне правило». Чому так? Тому що, якщо людина кричить, це означає, що в неї є пульс, у неї є дихання для того, щоб голосно кричати, добре дихати, і вона напевно перебуває при свідомості. Це означає, що вона може почекати, поки ми допоможемо комусь іншому, хто може тихо стогнати, або без свідомості, або в якійсь іншій критичній ситуації. Тобто якщо ми не можемо одразу визначити, кому допомогти, то ми одразу можемо визначити в більшості випадків, кому можна допомогти трохи пізніше.

Це правило можна винести в життя і застосовувати в питаннях благодійності та в питаннях якихось судових розборів. Далеко не завжди, хто голосніше кричить, той і правий. Хоча, на жаль, склалося в суспільстві таке розуміння, такий підхід, природне бажання людини стати на бік того, хто більше кричить.

У нашій тижневій главі ми читаємо історію про Гагар, яку вдруге виганяє Аврагам, і ми читаємо в 21-му розділі книги Берешит:

І не стало води в міху, і кинула вона дитину під одним із кущів, і пішла, і сіла вдалині, на відстань пострілу з лука. Бо вона сказала: «Нехай не побачу я смерті дитини». І вона сіла віддалік, і підняла голос свій, і заплакала (тобто підняла голос, закричала, завила, заревла Гагар).

І що ми читаємо в наступному, 17 вірші?

І почув Бог голос отрока

Отрок, мабуть, теж хникав, плакав, але напевно не так голосно, як Гагар, але Господь відгукується, потреба в них спільна, але Господь відгукується в цьому випадку саме на голос хлопчика, не на голос Гагар.

Коли ми чинимо якусь милість, або милостиню, або якусь благодійність, наше вухо має бути настільки музикальним, щоб чути не тільки гучність, а й якісь півтони, якісь інтонації. Уміти почути того, хто не може найголосніше кричати, хто, можливо, не може найкрасивіше говорити. Уміти розпізнати того, хто дійсно потребує допомоги, – це, власне, вияв дару запомоги.

Як дізнатися, кому саме треба допомогти, якщо наші засоби обмежені, а приходять люди? Одні кричать, інші мовчать, і зрозуміти, хто справді потребує, – важко. Треба вмикати інший слух, слух з іншого світу, для того щоб правильно спрямувати нашу допомогу, правильно вибрати потрібну дію не тільки в галузі благодійності, а й у галузі суду, судових розборів, у багатьох, у багатьох галузях у житті, і в порядку справ, яких від нас вимагають.

І в багатьох інших випадках цей вид слуху (прислухання за межі гучності голосу, уміння абстрагуватися від гучності голосу) – це дуже важливе вміння.

Продовжте читання: Лех леха, Хаєй Сара, завіти і тижневі глави Тори.