Тазріа

З Божою допомогою ми з вами сьогодні починаємо вивчати тижневу главу Тазріа і читатимемо 12 розділ книги Ваїкра. Це, мабуть, найкоротший розділ у всій Торі. У ньому всього 8 віршів, і він цілком і повністю присвячений післяпологовому очищенню жінки. Чому і як жінка повинна очищатися після пологів, ми з вами і дізнаємося. Почнемо з 1 вірша 12 розділу.

Дієслово тазрі́я, яке тут використовується, походить від кореня заїн-рейш-аїн; слово зе́ра, від того самого кореня, означає насіння – і насіння рослини, і насіння чоловіка, і насіння жінки (яйцеклітину). І зрозуміти це можна двояко: або жінка прийме в себе насіння чоловіка, посіє в себе насіння чоловіка, або жінка сама дасть своє насіння. У Талмуді існує висловлювання мудреців про те, що якщо жінка першою дає насіння, то народжується хлопчик, якщо другою – то дівчинка. Це не має, наскільки ми знаємо, біологічного підтвердження, але такими були знання мудреців у той час. З цього ми можемо вивести тільки те, що слово зе́ра (насіння) може використовуватися і щодо яйцеклітини.

Стан нечистоти жінки (таме'а́) ніяк не пов'язаний з гігієною, а, як ми вже сказали, пов'язаний зі словом тум'а́ (ритуальною нечистотою або скверною), це не заперечення чогось. Можна пов'язати його зі словом ле'ето́м (герметизувати, закривати щось, робити недоступним). Таким чином, тум'а́ – це певна заку́пореність, непроникність для святості.

У чому суть? Чому жінка стає нечистою після того, як вона народила, або чому жінка стає нечистою під час місячних? Відразу ж треба нагадати (вкотре), що ця нечистота ніяк не пов'язана з гріхом. Жінка, яка стала нечистою внаслідок місячних або внаслідок пологів, звісно, не зробила нічого поганого. Жінка, на відміну від усього тваринного світу, має таку біологічну особливість, що її тіло постійно чекає вагітності. У матці, в утробі жінки є шар, який називається ендоме́трій. Він щомісяця оновлюється, і результатом його оновлення і є місячні кровотечі у жінки. Це шар, до якого має приліпитися запліднена яйцеклітина (якщо така з'явиться). Щомісяця будь-яка жінка готує все до того, щоб завагітніти. Якщо що – у неї все готово. Жодна тварина, ніхто у світі так себе не поводить, як жінка. Щомісяця у жінки оновлюється цей шар, і зі стану, коли вона готова до прийняття дитини, готова дати нове життя, вона приходить до стану, коли зачаття неможливе, коли в неї є кровотеча. Потенціал життєвості її покидає. І там, де потенціал життєвості нас залишає (як кажуть, «святе місце порожнім не буває»), там з'являється нечистота. І приклад зовсім з іншої галузі: якщо людина тримає в руках сувій Тори або якийсь сувій з Танаху і відкладає його, руки стають нечистими. А якщо замість цього вона бере в руки «Іліаду» чи «Одіссею» Гомера або твори Ільфа і Петрова, то з руками нічого не робиться. Тільки Тора, що дає життя, коли її випускають з рук, осквернює руки.

Коли жінка народжує, ситуація дуже схожа. У неї всередині було життя, розвивалася дитина. Коли вона народила хлопчика, вона зробила велику справу. Місію виконано, як кажуть. Але життя, яке було всередині, вийшло назовні. У неї всередині життя немає (того, яке було), і внаслідок цього вона стає нечиста. Там, де йде життєвість, з'являється нечистота. Знову повторю: це не гріх, це не погано, це природний стан. Він обмежує жінку, але він не є гріховним. Сім днів жінка вважається нечистою після народження хлопчика так само, як під час своїх кровотеч (ніда́т). Це означає, що вона заборонена для свого чоловіка: близькість між подружжям у цей час заборонена. Крім того, це означає, що жінка не може торкатися нічого святого і входити у Святе, приходити в Намет Зустрічі або в Храм.

Часто цим обмеженням обурюються. Знову-таки: чому жінка, яка народила, виконала начебто таку важливу заповідь, є нечистою і не може входити у Святе? Подорож у Святе це як політ на літаку, це дотик до чогось, що за природою своєю від людини далеко. Як жінка після пологів не годиться для далеких подорожей через неміч свою, так само вона звільняється від необхідності контактувати з тим, що вимагатиме від неї багато зусиль у її немочі. Це не стосується, до речі, сучасних синагог, церков, зібрань, служінь і так далі, які не визначаються як Святе в Храмовому розумінні, і сучасна жінка може ходити туди в будь-які дні, Слава Богу.

У восьмий день жінка вже чиста, вона дозволена чоловікові, і вони разом можуть брати участь в обрізанні сина. Було б сумно, якби всі навколо раділи тому, що хлопчик входить у Завіт Аврагама, що тато виконує важливу заповідь, а подружня пара – не цілісна, бо близькість між ними заборонена через нечистоту жінки. Тому Тора дає таку особливу милість щодо жінки, що після народження хлопчика вона нечиста сім днів і у восьмий день, у день бріт мілі́ (обрізання), вона стає чистою, тобто дозволеною чоловікові, чистою від нечистоти ніда́. Але це ще не все.

Пам'ятаєте, ми говорили, що людина, яка обмилася вдень, залишається нечистою до вечора. Це процес акліматизації, адаптації, очищення. У жінки, оскільки зміни відбулися набагато серйозніші, відповідно, набагато серйозніший період цієї акліматизації. У цей момент вона не є нечистою для чоловіка, вона вже очищена, але такого роду чистота ще не дозволяє їй входити в Храм і торкатися Святого. Стан проміжний: вона вже не хвора, вона одужує. І в цьому стані вона має перебувати ще тридцять три дні. Весь період очищення, таким чином (нескладна математика), становить 33 + 7 = 40 днів. Це після народження хлопчика.

У п'ятому вірші ми читаємо, що відбувається, якщо вона народила дівчинку.

Разом (знову-таки нескладна арифметика) 66 + 14 = 80 днів. І можна подумати: невже дівчинка у два рази гірша за хлопчика і після неї треба у два рази більше очищатися? Чим же вона, бідна, встигла так набешкетувати, щойно народившись, що мати після неї вважається нечистою у два рази більше часу, ніж після народження хлопчика? Відповідь – нічим. Ще одна відповідь – дівчинка нічим не гірша за хлопчика. Але дівчинка призначена сама бути матір'ю, вона майбутня мати, будь-яка дівчинка, вона – хава́ (та, що дає життя), як перша жінка. Потенціал життєвості, який покидає жінку, що народила дівчинку, більший, від неї ніби йде більше життя. І святе місце, що залишилося, яке не буває порожнім і яке заповниться нечистотою, теж більше. Тому очищення після народження дівчинки у два рази більше, бо дівчинка краща, ніж хлопчик. У ній у два рази більше життя.

Щодо жертви всепалення – зрозуміло. Ми говорили, що один з видів жертви всепалення, – це жертва подяки. Жінці, яка народила, є за що дякувати Всевишньому. Не завжди, не в усі часи пологи були легкими: і сама жінка, не дай Боже, могла померти, і дитина, не дай Боже, могла народитися мертвою або померти в процесі пологів. І жінка, зрозуміло, повинна віддячити Богові за порятунок, за вдалі пологи.

Менш зрозуміло, що це має бути жертва хата́т. Ми говорили, що є два різні розуміння природи жертви хата́т. Одне розуміння ґрунтується на тому, що слово хата́т можна тлумачити від слова хет (гріх), і ми відзначали, що це розуміння не дуже доречне. Згідно з іншим розумінням, слово хата́т можна тлумачити від слова хіту́й, що означає очищення, стерилізація, дезінфекція. І тоді жертва хата́т – це очисна жертва. Ті, хто бачить у жертві хата́т жертву за гріх, намагаються відразу ж знайти в жінки, яка народила, якийсь гріх. Що можна припустити? У процесі пологів жінка (це часто буває, я можу сказати як людина, яка приймала пологи, не народжувала, звісно, але приймала пологи) говорить речі, які вона не стала б говорити у здоровому стані. Вона каже: «Та щоб я ще хоч раз з чоловіком?!» або «Наступного ти сам народжуватимеш!», або якесь обурення на адресу Небес за ті страждання, яких вона зазнає. Словом, може наговорити зайвого. Звісно, не можна засудити жінку в такому стані, але ті, хто розуміє хата́т як жертву за гріх, також кажуть, що ось за це, можливо, вона і принесена. А може бути, вона принесена за те, що жінка, відчувши, переживши покарання, яке дано Хаві (народжувати в муках), за гріх Хави приносить свою жертву.

Мені ближче розуміння, що жертва хата́т, яка приноситься тут, це жертва очисна. І тоді пшат цілком зрозумілий. Жінка очистилася, і тому вона приносить жертву за своє очищення. Все просто, і ніякої містики, і навіть ніякої кримінології.

Ми читали і в минулих главах, що є ситуація, коли Тора робить знижку для бідних щодо жертвоприношень. Це називалося корба́н оле́ вейоре́д (жертва з націнкою і зі знижкою, що піднімається й опускається). Якщо жінка бідна, що ж їй тепер, не народжувати? Якщо вона не може купити баранця, що їй тепер, не ходити в Храм?

І все це – вчення про жінку після пологів. Ми пам'ятаємо, що Мір'ям і Йосеф, коли прийшли до Храму (Лк. 2:22–24), принесли двох горлиць, що говорить про те, що люди вони були не багаті, з одного боку. А з іншого боку, говорить про те, що до Храму вони ставилися шанобливо і жертвоприношення принесли за Законом.

Чоловік Божий, обшитий шкірою (13:1–28)

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Тазріа. У минулій бесіді ми читали про жіночу неміч, яка виникає внаслідок виконання заповіді. Це, з одного боку, хвороба, з іншого боку, у неї хороші, добрі причини. Тут ми з вами поговоримо про немочі, які виникають з причин не дуже хороших. Ми поговоримо про таке явище, яке івритом називається цара́'ат, що заведено перекладати як проказа, але це не зовсім правильний переклад. Проказу (або хворобу Гансена) не виявлено в жодних останках на Близькому Сході, і зовсім невідомо, чи була вона взагалі в той час. Крім того, хвороба, про яку далі йтиметься, має зовсім інші симптоми розвитку. Так вийшло, що спочатку грецькі, а потім і російські перекладачі почали використовувати для позначення цієї хвороби термін проказа. Ми ж, мабуть, закріпимо івритський термін цара́'ат і будемо використовувати його.

Цара́'ат – це особлива хвороба. Є хвороби психосоматичні, які проявляються на тілі, але їхній корінь у душі (від грецького психо, душа), у поведінці людини, в її нервовій системі. Цара́'ат відрізняється тим, що це, можна сказати, «пневмосоматична» хвороба (від грецького пневмо, дух). Це хвороба, яка також проявляється у фізичному тілі, але коріння в неї – духовне. У наш час хвороби цара́'ат немає, хоча багато духовних проблем, як і раніше, проявляються на шкірі, і є люди, які здатні якось їх тлумачити. Але цара́'ат саме в тому значенні, про яке говорить Тора, в наш час не існує. Ми будемо читати і розбиратися, що ж це таке. І почнемо з 1 вірша 13 розділу.

Тут людина названа ада́м. Для позначення людини Тора використовує різні слова в тій чи іншій конотації. Іноді вона використовує слово не́феш (душа), іноді слово ада́м, іноді слово іш. Людина, названа словом ада́м, – це певний рівень розвитку. Це слово пов'язане зі словом дімйо́н (схожість або подоба), це той, хто живе, уподібнюючись. Він сприймає мораль, моральні засади ззовні. Це можуть бути суспільні засади, може бути навіть Божественна воля, якісь Божественні принципи. Його рухає не своя внутрішня природа, а насамперед він сприймає якісь настанови ззовні. Це високий рівень, тому що як уподібнення, як об'єкт уподібнення можна обрати Самого Всевишнього. Це те ім'я, яке Всевишній спочатку дав створеному Адаму, вклавши в нього якості уподібнення, створивши його за образом і подобою Своєю. Людина, названа іш, – це той, хто живе своїм розумом. І це інший рівень, до якого ми ще дійдемо. Але в цьому розділі ми починаємо зі слова ада́м і далі побачимо, що змінюватиметься.

Людина сама, навіть якщо вона дерматолог, навіть якщо вона великий фахівець у галузі здоров'я шкіри, не має права сама діагностувати в себе цара́'ат. Якщо людина побачила в себе на шкірі якесь утворення, щось дуже підозріле, таке, що змушує замислитися: «А чи не цара́'ат це?!», то вона повинна піти до Агарона і когенів.

Давайте спочатку розберемося, чому саме шкіра, чому Тора говорить про якісь плями на шкірі? Шкіра – це дивовижний орган людини: крім багатьох своїх функцій, які вона виконує в організмі, вона є межею, тим, що надає людині форму. І як межа вона визначає співвідношення внутрішнього і зовнішнього, зокрема і те, як людина ставиться до інших людей, і те, як вона сама дотримується чужих меж. Наприклад, часто кажуть, що цара́'ат є покаранням за злослів'я, коли людина втручається не у свої справи і міркує про те, про що вона не повинна міркувати (гарний приклад – Мір'ям, сестра Моше). Або коли людина бере на себе якісь повноваження, які вона не повинна брати – як цар Узіягу, який захотів стати когеном і виявився враженим цара́'ат на все життя, це теж гарний приклад. Тобто шкіра відповідає за стосунки із зовнішнім світом, за стосунки між людьми. Тому цара́'ат проявляється саме на шкірі, це сигнал, який показує людині: щось у тебе не так із цими стосунками.

Тоді виникає ще питання. Як відомо, дерматологія – це галузь медицини, що займається здоров'ям шкіри, від слова де́рма (шкіра) латиною. Чому національні дерматологи – це саме когени, чому їм випала така честь? По-перше, традиція каже (ми бачимо це і в Торі), що в нащадків Агарона добре око. Самі по собі левити, нащадки Леві, несуть у собі суворість свого предка. Ми пам'ятаємо, що Леві (разом із Шимоном) помстився мешканцям Шхема за наругу над Діною. Ми також пам'ятаємо, як після історії із золотим телям левити стали на бік Моше і покарали народ. Ми також пам'ятаємо, що, коли Моше відмовляється прийняти місію посланництва, Всевишній каже йому дивовижну річ: «Ось, твій старший брат, Агарон, іде тобі назустріч, і він радісний». Протягом усієї книги Берешит ми читали про суперечки за першість. І ось Агарон-коген зміг перемогти це протистояння, це бажання первістка – неодмінно владарювати. І він зустрічає успіх свого молодшого брата з радісним серцем, він уміє радіти успіхові свого брата. Так не завжди було в книзі Берешит, ми це знову-таки пам'ятаємо. І тому когенові дано таке право – перевіряти людину – в надії на те, що коген дивитиметься на це з добром і не шукатиме, як би звинуватити того, хто перед ним стоїть, не шукатиме, як би діагностувати в нього якомога більше захворювань. Крім того, коген має причетність до Святого, має досвід перебування у Святому і якийсь еталон у собі носить, і зможе надати душпастирську, психологічну допомогу.

Отже, людину, у якої на шкірі щось там виявилося, приводять до Агарона або до його синів, когенів.

Отже, у хвороби, яка називається цара́'ат, є певні ознаки. Ми їх уже бачимо: це щось підшкірне, де волосся змінює свій колір на білий, цара́'ат взагалі пов'язана з білим кольором. Можна зрозуміти це як натяк: людина має бути білою (як у приказці – «білим і пухнастим», хоча пухнастим бути не обов'язково), тобто чистою, одягненою в чисте. Коли ж людина робить щось нечисте, бруднить себе, їй накладається своєрідна пляма на тіло: «Ось тобі еталон, ось таким ти маєш бути зсередини». Душа людини, яка прагне очищення, виштовхує з себе нечистоту. Це внутрішнє, яке проявляється зовні ось таким білим утворенням на шкірі.

Тобто таку людину, у якої пляма вже побіліла, але ще не видно, чи проникне вона під шкіру і чи буде на ній волосся біле, коген закриває на семиденний карантин. Цей карантин не для того, щоб людина пила пиво і дивилася телевізор, і навіть не для того, щоб людина читала розумні книжки. Карантин дається людині як час подумати і привести себе до ладу: як ми сказали, висип на шкірі – це попередження, і людина може з цим попередженням якось попрацювати.

Тут не написано про вечір і захід сонця, але ми знаємо загальне правило очищення людини.

Тобто людина вийшла вже начебто на волю з чистою совістю, і раптом те, що ми вважали лишаєм, стало рости. Така людина звільняється не безумовно, а під самоспостереження.

Начебто таке незначне слівце вживає Тора – вегіне́ (і ось), і ось бачить. Але це говорить нам про те, що коген зацікавлено дивиться: поширився лишай чи ні, чиста людина чи ні, тут є турбота про людину. Коген – не статист, не якийсь недобросовісний сімейний лікар (не про всіх сімейних лікарів кажу), який просто сидить і суто технічно оглядає людей. Коген із хвилюванням і переживанням дивиться, і ось він бачить, що є цей лишай на шкірі.

У 9 вірші читаємо трохи іншу історію. Начебто схожу, але трохи іншу.

У 2 вірші ми читали: «Людина, якщо буде в неї ураження цара́'ат…» Тут же ми читаємо трохи інше: «Ураження цара́'ат якщо буде в людини…» Це не просто зміна порядку слів. Так буває і в лікарнях, коли ми спостерігаємо за ставленням до хворих у різних ситуаціях. Буває, кажуть так: «Ось сидить якийсь хворий, Хаїм Хаїмзон, і в нього – тахікардія». Тобто передусім Хаїм Хаїмзон, людина, а потім уже уточнюють, що в нього тахікардія. Але буває й так, що за хворобою вже не видно людини. І лікар каже: «Так, тахікардії ось це даси, гіпертонії – ось це даси, гіпотонії – ось це даси», тобто призначення дається симптомам хвороби, а не людині.

Коли людина вперше грішить, чинить якийсь злочин, проступок, цей проступок ще не є частиною її природи. На що це схоже? Кожна людина перебуває на якомусь рівні, як на драбині, у неї є можливість з кожного щабля зробити як крок угору, так і крок униз. Наприклад, злодій може сказати: «Я принаймні не вбиваю». Наркоман може сказати: «Я принаймні не пробую важких наркотиків». Алкоголік каже: «Я не пробую наркотиків». З кожного щабля є крок униз, і людина утримується, щоб не робити його. І, відповідно, є крок угору, який людина може зробити завжди. Для когось вибір – відмовитися від склянки горілки, для когось вибір – вставати на годину раніше на молитву, не о шостій ранку, а о п'ятій, хтось бореться за це. І кожен робить вибір на своєму рівні.

Коли людина опускається на сходинку вниз, це не відразу стає її природою: якщо людина один раз украла, то людина стає тією, що вкрала, але якщо людина робить крадіжку частиною своєї природи, то вона стає злодієм. І тут, у 9 вірші, ідеться про те, що ураження є в людини, вона вже ніби набула природи певного гріха, цей гріх став її природою: вона вже не та, що вкрала, вона вже та, що краде, вона людина, яка живе крадіжкою. Це інший рівень, набагато нижчий за той, про який ми говорили раніше, у 2 вірші.

Що це означає? Це такий гріх, з яким людина вже змирилася, він перейшов у хронічний, ніби вріс у тіло, і людина з ним живе. Тобто в цьому випадку зрозуміло, що людина нечиста, і жоден карантин, жоден час на роздуми їй не потрібен. Це не означає, що людині, у якої цара́'ат, не надається жодної допомоги. Вона виводиться за табір, її роздуми, її внутрішня робота вже має робитися за табором. Але вона має робитися, і допомога їй має надаватися.

У 12 вірші ми читаємо річ зовсім дивовижну:

Чого коген не може бачити? Не може бачити внутрішніх органів. Цара́'ат може й внутрішні органи вражати, але коген, звісно, цього не бачить. Коген дивиться на оголену людину, і все, що він бачить, покрите цара́'ат. І це той випадок, який ми розглядаємо.

Якщо душа людська, видавлюючи з себе нечистоту (як ми навели приклад), видавила вже все, уже все тіло покрилося цара́'ат, отже, нутро очистилося, всередині вже немає нечистоти. Це схоже на маятник, який максимально хитнувся в один бік: далі він уже в той бік рухатися не буде, почнеться зворотний рух. Тому людина, яка вся покрита цара́'ат, оголошується чистою. Цей принцип працює і в інших випадках. Наприклад, якщо вся спільнота Ізраїля стає нечистою, то вона оголошується чистою. Або якщо всі судді Сангедрину вважають когось винним, то він має бути відпущений, як невинний.

Якщо тіло змиряється, проростає крізь цара́'ат, навчається жити з нею, то людина не може бути чистою, як і у випадку із застарілою цара́'ат,

Коген сам не очищає і не забруднює, він оголошує статус. Як ми вже пояснили, коли все ураження біле, тоді – чисте. Треба, мабуть, сказати одну важливу річ: усе це ходіння до когена, воно не просто так, людині не просто так дано попередження на шкірі. Коген покликаний не просто констатувати чистоту чи нечистоту, що він і робить, а ще й поговорити з людиною. «У тебе, брате, цара́'ат, схоже. Чому? Що сталося? Як узагалі справи? Як діти? Як дружина? Як іпотеку виплачуєш?» Ну, поставити запитання. Це дуже важливо, що таке попередження дає людині можливість зустрітися з когеном. Якби ми просто сказали: «Щойно в тебе є якась душевна чи духовна проблема, іди до когена», то було б багато людей, які б постійно перебували в когена, з кожною дрібною проблемою, яку вони могли б і самі розв'язати, приходили б до когена. Тут на шкірі вилуплюється щось – це тобі повістка прийти до когена.

З цього приводу ставлять зовсім інше, але теж схоже питання щодо чистоти жінок. Чистота жінки пов'язана з її вагінальними виділеннями, і часто ці виділення залишають плями на нижній білизні жінки. І це зовсім незручна, дуже бентежна така річ. Жінка показує ці плями якимось рабинам і питає, дозволена вона чоловікові чи ні? Здавалося б, навіщо це? Це все неприємно, і чоловіки зазвичай із певною гидливістю до цього ставляться. Чому раптом жінку змушують іти до рабина або примушують іти до рабина і ставити таке питання? І, крім того, це жахливо нескромно. Але це дає можливість поставити, своєю чергою, запитання, що стосуються життя жінки, і, можливо, торкнутися якихось речей, про які вона просто так не говорить, це можливість поговорити.

Так само і цара́'ат. Дерматологія, робота зі шкірою, огляд шкіри – процедура зовсім-зовсім-зовсім не з приємних. Коген оглядає людину і паралельно веде з нею розмову, це – час для душопіклування. І семиденний час на карантині – це теж час душопіклування. І дуже важлива здатність когена (і ми повинні кожен сам себе перевірити на цю здатність), побачивши нечисте, не ставати нечистим. Бачачи нечистоту в людині, зберігати до неї любов і з турботою вдивлятися в неї, з хвилюванням, з переживанням, як переживають за самого себе, в надії на її очищення.

Якщо в першому випадку ми читали: «Людина, у якої буде…», у другому випадку: «Ураження, яке буде…», то тут уже просто плоть. Це третій рівень. Якщо в якоїсь людини, яка вже, можливо, виявилася тільки тілом, плоттю, і важко пробудити в ній щось духовне, був у неї якийсь нарив і вилікувався:

Тут з'являється ще одна деталь – червонуватість. Якщо біле символізує тільки милість, біле – це сума всіх кольорів, це досконалість, це якийсь абсолют, то червоне символізує гнів. Тут уже не просто вказівка, приклад того, якою людина повинна бути. Тут – прояв гніву в її житті, який уже є в неї всередині і теж виходить назовні. У такої людини пляма може бути і червонуватою. В інших випадках цього не було.

У цьому випадку не потрібен, як ми бачимо, другий період карантину.

Зупинимося і звернемо увагу. Ми читаємо вже четвертий випадок, який Тора описує. Почалося все з того, що був ада́м – людина, у якої була проблема. Другий етап, коли проблема буде в людини, тобто сама людина відсунулася на другий план, і її проблема стала небезпечнішою, ніж вона сама. Вона опинилася у владі того гріха, який став її природою і який призводить до цара́'ат. На третьому етапі ми читали про людину, яка названа васа́р (плоть). Це вже і не особистість начебто. І в її плямі може проявитися червонуватий колір. Ми читали, що вона біла або біло-червонувата, і ми тоді зазначили, що це початок прояву гніву. А гнів – це коли душа вже хоче сама вирватися з тіла. Четвертий етап, про який ми читаємо тут, це коли червонуватий відтінок уже переважає. І сам прояв на шкірі – це вже не нарив, а опік, тобто щось ззовні. У стані, коли суспільство святе, коли весь народ є сусідом Всевишнього, відсутність елементарного захисту, яка допускає опік, – це вже гучна сирена в голові в людини. Ми говоримо про народ Ізраїля, який Всевишній обрав Своїм домом, у якому Всевишній хоче жити і до якого висуваються особливі вимоги святості. Тому йому і дана вся система попереджень, яка названа цара́'ат. І опік – це теж попередження в житті людини, можливо, актуальне і в нашому житті на відміну від цара́'ат. Хоча це не означає, що треба показувати пальцем на людину, яка обпеклася.

Отже, людина прийшла до когена, і в неї був опік, загоєне місце, червонувате або біле.

І на цьому рівні теж є можливість покаяння. І що дивовижно, психологічна самодопомога теж може бути зроблена за сім днів. І на цьому рівні коген теж вдивляється в людину з хвилюванням. І знову, ось це вегінне́ (і ось) справді передає хвилювання когена. Незалежно від того, до якого рівня людина опустилася в гріху, є про неї турбота, піклування, є надія на виправлення. Причому швидкість виправлення може бути однаковою для того, хто оступився трохи, і для того, хто впав остаточно.

Незважаючи на те, що людина, як ми вже сказали, можливо, і особистість свою втратила, вона може бути ритуально чистою. Чистота не має стосунку до гріха. Вкотре повторю, що бути нечистим – це не гріх, і бути чистим – це не праведність. Можна бути ритуально чистим злодієм, можна бути ритуально нечистою породіллею.

Ми бачимо, що один і той самий процес повторюється, і Тора нам це повторює. І часто доводиться стикатися з питанням: навіщо ці нудні повторення одного й того самого? Просто скажіть так: «Якщо є дві ознаки: біле волосся в плямі і пляма підшкірна, то це цара́'ат! Якщо ні, то сім або чотирнадцять днів карантину – і на волю з чистою совістю». Навіщо всі ці повторення? Але тут ми бачимо, як людина спускається з одного рівня на інший. Ми бачимо, як цара́'ат відбивається, проявляється в деградації людини, як людина переходить від стану ада́м, у стан майже без особистості, в якому прагнення душі до життя вже не таке велике. І ця глава – практична вказівка когенам не тільки про те, як діагностувати плями, а й про те, як спостерігати певні процеси, які відбуваються в людині. Адже коли хтось приходить до когена, на ньому не написано ада́м, або цара́'ат, яка є в людини, або плоть. І, щоб з'ясувати рівень, на якому перебуває людина, щоб зрозуміти її духовний стан, коген повинен не тільки її оглядати, а й говорити з нею. І це найважливіше.

Я думаю, що важливий висновок з цієї глави стосується не галузі дерматології, а галузі душпастирства. З одного боку, ця глава про те, наскільки уважно і з якою любов'ю треба ставитися до людей, на шкірі яких – нариви, душа яких просить очищення, і це зовсім не завжди естетично виглядає, і як часто ми віддаємо перевагу естетиці перед любов'ю. З іншого боку, це підбадьорення людям, проблеми яких – нечистота, що виривається назовні і заважає жити, яка подібна до наривів на шкірі, подібна до виразок цара́'ат. Не бентежитися, не соромитися звертатися по допомогу, шукати очищення, шукати люблячого когена, який може дати зцілення. І пам'ятати, що ми маємо Первосвященника, маємо Його співпастирів. Я думаю, що це велике підбадьорення для нас.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Тазріа, і читатимемо з 29 вірша 13 розділу книги Ваїкра. Нагадаю, що в першій частині глави ми читали про чотири випадки ураження цара́'ат. Ми почали з людини, яка була названа ада́м, у якої було ураження на шкірі. Потім ми читали про випадок, коли ураження виходить на перший план, і вже ураження разом з людиною приходить до когена. У третьому випадку пацієнт називався васа́р (плоть), у нього на шкірі були білі плями (як звичайна цара́'ат) і червонуваті плями. І ми говорили про те, що це вже прояв гніву. У четвертому випадку людина теж називалася васа́р (м'ясо, плоть), але червонуватих плям було більше. Ми говорили про те, що це чотири ступені деградації людини разом з цара́'ат, її падіння з рівня на рівень. У 29 вірші в нас з'являється новий тип пацієнта (або пацієнтів).

Чому раптом з'явилися іш (чоловік) або іша́ (жінка)? Уперше ми стикаємося з поняттям іш і іша́, коли Адам зустрічає свою дружину Хаву і каже: «Ця буде називатися іша́, бо вона взята від іш». Щойно Адам висловив судження, став людиною, що міркує, і породив нову ідею, він став уже не ада́м, а іш. Іш – це людина, яка живе вже не тільки наслідуванням, а може робити щось своє, людина, що міркує. І, оскільки з'явилася людина, що міркує, і в неї народжуватимуться ідеї, вона потребує іша́, тієї, яка ці ідеї втілюватиме в життя, деталізуватиме. Чоловік мислить абстрактно, дружина – конкретно. Для чоловіка є кімната, для жінки в цій кімнаті є фіранки, столи, стільці, серветки, рюшечки і пуфики. Чоловік, мислячи по-чоловічому, здебільшого не подумає купити собі в кімнату пуфик, а дружина подбає про затишок. Втім, душа будь-якої людини складається з чоловічого і жіночого, тобто ми не тільки абстрактно мислимо, а й втілюємо наші ідеї. Так воно має бути.

Отже, іш або іша́ – це не просто чоловік або жінка, це люди, що міркують, мислителі, можна сказати, інтелектуальна еліта або знать, вожді народу, ті, хто може спрямовувати народ, учителі – загалом, люди серйозні. Але в цих серйозних людей теж може бути проблема. Їхня проблема виражається в тому, що в них може бути ураження на голові або на бороді. Борода (природно, у чоловіків) вважається розкриттям здатності мислити, здатності судити, розкриттям мудрості у світі. Борода – це прояв розумності в зовнішньому вигляді. Слово зака́н (борода) пояснюють часто як таке, що походить від словосполучення зе кана́ (це знання, якого людина набула). Звісно, це не означає, що людина, у якої немає бороди, дурна, або людина, у якої є борода, навпаки, розумна. Але ми говоримо про певні символи: не дарма ураження виникає саме на бороді, саме на голові.

Тут доречно запитати, чому ми тоді говоримо про те, що орган, який мислить, – це серце? Людина думає в серці, але тим не менш розуміння народжується в голові. Часто замість слова розуміти Тора використовує слово бачити, побачити (ми рухаємося за нашими очима) або чути, коли ми кажемо: «Слухай, Ізраїлю!» Сприйняття світу, світорозуміння народжується в голові. І може статися маса викривлень, якщо голова біжить далеко попереду серця: холодний розум перестає відчувати. Йдучи за розумом, людина з «ботана» або «зубри́лки», як це заведено називати, може перетворитися на людину цілком безчуттєву, яка вже не може бути уважною до інших людей, цінує тільки розум і нехтує через свою інтелектуальність людськими почуттями. Це одна з причин, через яку на ній з'являється ураження. І незважаючи на те, що це важлива, розумна, серйозна і зайнята людина, вона теж повинна прийти до когена.

Це та ознака, якої ми не бачили в попередніх випадках. Тонка жовта волосина говорить про стоншення плоті, про те, що сама плоть, з якої волосина росте, стає слабкою. Зв'язок розуму з матеріальним світом слабне. Волосина «іржавіє», не отримує достатньо поживних речовин, сама плоть слабне, волосина стоншується. І це – ураження нечисте.

Слово не́тек зазвичай перекладають як парша́, і ми теж будемо його так перекладати. Але саме слово не́тек має той самий корінь, нун-тав-куф, що і слово ленате́к (відключати, розривати), тобто це розрив, розрив зв'язків. Десь у людини розум відірвався від серця, або її картина світу розірвалася. Тобто, якщо коген побачив дві ознаки – підшкірний прояв цього ураження і жовті тонкі волосинки на ньому – це цара́'ат голови, не́тек (розрив або парша́). Є й інші варіанти.

За Торою, волосся людей чорне, бо більшість євреїв у той час були чорноволосими. Але на ураженні немає чорного волосся і не можна визначити, наскільки волосся змінило свій колір. І коген чинить з цією людиною так само, як чинить з будь-ким, кого підозрюють у тому, що він – носій цара́'ат.

Виникає питання: якщо коген оголосив його чистим, навіщо йому обмиватися і прати свій одяг? Навіть якщо людина не була нечистою, але потрапила на суд когена і коген оголошує її чистою, вона повинна піти і обмитися. Найімовірніше, це була та причина, з якої люди йшли до когена, якого звали Йоханан Занурювач. Він, будучи когеном і маючи певний пророчий дух бачити чистоту і нечистоту людей, мав право оголошувати їх чистими, якщо вони приносили плід покаяння. Коли він побачив Єшуа, то сказав: «Як же я можу тобі видавати якісь довідки?» Але Єшуа відповідав йому: «Ти ж тут коген. Та́к нам належить виконати всяку правду». Навіть Машиах приходить до когена, саме коген свідчить про Його чистоту, і тільки після цього Він іде обмиватися.

Але в нашому випадку цим справа не закінчується, людина знову повинна за собою спостерігати. Її звільнено достроково, але з умовою, тобто умовно-достроково. Тому в 35 вірші ми читаємо:

Зверніть увагу, що тут говориться про важливу людину, людину зі статусом, і ми бачимо, що вона смиренно йде до когена. Як коген займається бідняком, простою людиною або людиною на стадії серйозної духовної деградації, так само він займається людиною з високим статусом та інтелектом. Будь-яка людина повинна йти до когена, в цьому всі рівні, і так виконується всяка правда. Ми далі побачимо, що коген настільки дбає про народ, що займається не тільки людьми.

У 38 вірші ми читаємо ще один клінічний випадок:

Така ось історія. Якщо вся шкіра їхня вкриється білими плямами, якщо це щось схоже на вітилі́го (порушення пігментації шкіри), то тут без варіантів: вони приходять до когена, коген оглядає їх і каже, що вони чисті. І виникає цілком резонне питання: «А навіщо їм тоді ходити до когена, якщо й так зрозуміло, що в їхньому випадку, коли на шкірі численні білі плями, вони чисті?» Але в цьому ж і суть служіння когена. Іноді людина отримує повістку просто на диспансеризацію: «Ти, найімовірніше, здоровий, ти – чистий, але когенові покажися, щоб тобі не стати нечистим». Це профілактичне ходіння до когена. Знову повторю, що це сигнальна система спілкування зі Всевишнім у святості, яка існувала тоді. І це зовсім не обов'язково актуально сьогодні. Тому ті, у кого є вітилі́го або ще якісь ознаки, про які ми говоримо, не повинні поспішати звинувачувати себе і вже тим паче не повинні зазнавати звинувачення збоку.

У 40 вірші ми читаємо про новий тип пацієнта.

Куди поділася жінка? Чому тут не написано про жінку? Не тільки тому, що ми говоритимемо про облисіння, а жінки, як правило, не лисіють, а й тому, що йдеться про розрив між інтелектом (розумом) і силою, що реалізує. Людина, можливо, перебуває в такому стані, що її ідеї вже не від світу цього, вони не підлягають реалізації, голова зовсім відірвалася. Може, виглядає це все гарно, але дах дуже високо ширяє над землею. І через це зв'язок з жіночим началом душі розірвано, тому вже просто іш. Не випадково Тора вибирає тут слова.

У сучасному івриті слово кере́ях означає просто лисий. Але в івриті Тори слово кере́ях означає лисий на задній частині голови, лисий на потилиці.

Людина, у якої лисина спереду, називається ґібе́ях. Два різні слова івритом. Отже, давайте ще раз повторимо. Якщо людина облисіла ззаду, вона називається кере́ях, і вона чиста. Якщо облисіла спереду, вона називається ґібе́ях, і вона теж чиста. Навіщо Тора наводить два різні випадки, дві різні ситуації, якщо підсумок один і той самий? Скажіть людині, у якої випало волосся, що вона чиста, якщо спереду, то вона ґібе́ях, якщо ззаду, то вона кере́ях. Це навіть можна не писати, бо Тора не підручник івриту. Навіщо все це написано? У людини є ніби видима частина розуму, сучасною мовою – свідомість, і це передня частина голови. І в людини є підсвідомість, невидима частина, це – задня частина голови. Про це і йтиметься: коли є ураження, можна спробувати зрозуміти, де в людини проблема.

Вираз на голові її ураження її можна зрозуміти і суто візуально, що ураження в неї на голові, і можна зрозуміти як метафору: кров його на голові його, сама вона заробила це ураження на свою голову.

У 45 вірші ми читаємо кілька слів про правила поведінки ураженого цара́'ат у пристойному товаристві. Така людина в пристойному товаристві не з'являється.

Одяг надривають з боку коміра, не обов'язково рвати на собі сорочку, і не потрібно робити укладання і зачіску. Ве'аль-сафа́м я'те́ (укутає рот свій) дослівно це означає закутається до вусів. Ми можемо бачити подібне у звичаях жалоби, коли приходять висловлювати співчуття родині (це збереглося у східних громадах, у єменських євреїв), талі́том закривають нижню частину обличчя, ніби прикривають рот, ніби бояться щось сказати. Так само закривати свій рот, прикривати свій рот потрібно людині, ураженій цара́'ат. І вона повинна попереджати про те, що вона нечиста. До нечистого заборонено наближатися, бо дотик до нього робить нечистим, і людина, яка йде в Єрусалим на поклоніння, людина, яка має увійти в Храм або в Намет Зустрічі, природно, може стати нечистою від цього дотику, і їй доведеться обмиватися і проходити очищення. Дуже багато робилося для того, щоб про нечистоту попередити подорожніх, які йдуть до Єрусалима, які йдуть до Святого. До речі, саме тому фарбували гробниці, фарбували могили, щоб люди знали, що це місце нечисте, і якщо ввійти туди, то можна стати нечистим. Коли Єшуа називає своїх опонентів схожими на гроби пофарбовані, він має на увазі, що краса пофарбованого і того, що виглядає парадно, вона як попередження не наближатися, бо всередині – нечистота.

Отже, уражений цара́'ат повинен роздирати свій одяг, мати розпатлану голову, кричати: «Таме́! Таме́!» і прикривати свої уста.

Один – це не означає, що в цілковитій самотності. Ми читаємо в Танаху, що прокажені спілкувалися одне з одним, у них була своя громада, свій табір, були люди, які їх годували і підтримували. Але людина сидить окремо від усього суспільства, окремо від пристойного товариства, окремо від тих, хто має вхід до Святого.

На цьому наша глава закінчує міркування про цара́'ат на людях і переходить до ще цікавішої розповіді – про цара́'ат на одязі. Ми говорили, що хоча цара́'ат іноді називають проказою, це не зовсім проказа, це не хвороба Гансена. Це явище, яке може проявлятися і на одязі, що якраз і слугує доказом того, що це не просто хвороба. Тут, мабуть, доречно пояснити, чому взагалі цара́'ат уражає одяг і який у цьому сенс. Людське тіло потребує одягу, у суспільстві ми ходимо в одязі, який щось прикриває, приховує якісь частини нашого тіла. Крім того, ми так себе показуємо, одяг формує наш образ. Так само має шати і душа. Шати душі називаються мідо́т (риси, якості характеру). Це слово має той самий корінь, мем-да́лет-да́лет, що й слово маді́м (мундир), який визначає статус, становище людини в суспільстві. Душа розкривається через фільтри наших душевних якостей: якщо ми скромні, то проявиться скромність, якщо ми горді, то проявляться гордість, жадібність, заздрість. Якості можуть бути як добрими, так і поганими, вони яскраво проявляються в нашому спілкуванні з іншими. Зіпсовані якості – це як забруднений одяг, і тоді на одязі проявляється цара́'ат.

Є суперечка між мудрецями про те, з чого починається цара́'ат. Чи починає Всевишній з тіла людини, у тому порядку, як це описано в нашій главі: спочатку – людина, потім – одяг? Чи Всевишній з милості Своєї спочатку попереджає, торкається одягу людини, а вже потім, якщо людина не звертає на це уваги, цара́'ат переходить на її тіло? І більшість коментаторів схиляються до того, що Всевишній починає саме з одягу, саме одяг Всевишній спочатку уражає цара́'ат. Але в тексті Тори спочатку описано лікування людини, бо людина, звичайно, набагато важливіша, ніж її одяг. Тому когенів інструктують не в хронологічному порядку, а в порядку важливості. Отже, далі ми говоритимемо про цара́'ат на одязі.

Тканина на ткацькому верстаті сплітається ортогонально, одні нитки проходять під іншими. Нитки, що йдуть уздовж тканини, називаються основою; поперечні до них нитки називаються уто́к.

Людина знайшла на своєму одязі зеленкувате або червонясте ураження і понесла одяг когенові. «А навіщо?» – запитає сучасна людина. Якщо в когось із наших сучасників буде ураження на одязі і йому навіть здаватиметься, що це така страшна річ, як цара́'ат, він просто цей одяг викине. Але в ті часи були люди, у яких одяг був один на всі випадки: вони його віддавали в заставу, вони ним укривалися ночами, і він був життєво важливий для багатьох. Тому Тора милостива, і коген теж милостивий. Він не скаже людині: «Вибач, я коген, нащадок Агарона, я тут світові проблеми вирішую, а ти зі своїми панталонами до мене прийшов! Якщо щось не так, просто викинь!» Ні, коген і одягом теж повинен займатися.

У сучасному івриті слово мамі́р означає злоякісний. Що потрібно зробити з нечистим одягом? Нечистота одягу ніяк не лікується.

Скільки турботи в когена про одяг!

Ми тільки нещодавно читали (у 42 вірші) слова кара́хат і ґаба́хат щодо лисини ззаду і лисини спереду. Стосовно одягу це виворіт і лицьовий бік.

Ми бачимо, що коген, який міг би просто оштрафувати людину на штани чи на плащ, він з її одягом розбирається. Але зверніть увагу, що не тільки коген займається одягом людини, яка в чомусь зіпсувалася і яку попереджають. Сама Тора приділяє цьому чимало місця, чимало віршів, і це милість Всевишнього до майна людини, настільки Всевишній піклується про штани, сукні, кофтинки і шапочки.

І на цьому ми закінчуємо вивчення 13 розділу книги, а також вивчення тижневої глави Тазріа.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Наша тижнева глава Тазріа починається із законів про жінку, яка народила, і про її нечистоту у зв'язку з цим, про період очищення і про жертву за гріх.

Сама глава називається словом тазрі́а, що означає зачне, або посіє. Жінка, якщо вона посіє першою, згідно з Талмудом, народжує хлопчика. Що означає посіє? Це означає, що в процесі статевої близькості вона перша виділяє яйцеклітину, і, відповідно, слідом за нею чоловік виділяє своє насіння, внаслідок чого народжується хлопчик. Ми не будемо заглиблюватися в медичні аспекти цих тверджень, зупинимося на самому слові тазрі́а (зачне), яке походить від кореня заїн-рейш-аїн і є спільнокореневим зі словом зе́ра (насіння). Дуже багато теорій побудовано на тому, що Єшуа Машиах, в якого ми віримо, народився від насіння жінки, і це те саме насіння, про яке говориться в перших розділах книги Берешит, бо в жінки нібито немає насіння. Але де там, бо, з погляду Тори, у жінки насіння є: і те, що виділяється чоловіком, і те, що виділяється жінкою при близькості, при зачатті – і те, і інше називається зе́ра (насіння). До того ж сама Тора не має на увазі насіння в буквальному сенсі. Звісно, ні насіння, ні яйцеклітина, ні сперматозоїд не ворогують з кимось, а ворогують нащадки, послідовники. І, звісно, нащадки Хави – це ті самі люди, що й нащадки Адама, ніякої різниці немає, бо народжували вони обоє.

Виникає одне з частих питань: чому жінка після пологів і після періоду очищення повинна приносити жертву за гріх? Ми бачимо, що це не тільки наказувалося, а й практикувалося: Мір'ям, мати Єшуа, приносить після свого очищення жертву за гріх, тобто це цілком реальна жертва. Чому пологи – це гріх? І, звісно, традиційна помилка: оскільки жінка нечиста після пологів, то саме за свою нечистоту вона приносить жертву за гріх. Але ні, ми знаємо, що нечистота сама по собі, це не гріх. Тоді за що жертва?

Жінка, народжуючи, відчуває дуже сильний біль. Хоча є жінки, які народжують безболісно і легко і навіть не відчувають, що народжують. Я стикався з такими випадками, і в медицині вони описані. Проте в загальному випадку жінка народжує дуже болісно, і часто чуєш, що жінка може наговорити або надумати щось у процесі пологів. Біль викликає в людини втрату контролю, і в цьому стані жінка може наговорити зайвого, наобіцяти зайвого, скласти якісь обітниці про себе. І, щоб очиститися від усіх цих помилково зроблених заяв, переживань, від озлоблення, яке відбувається, для цього жінка приносить жертву за гріх. Немає ніякого гріха ні в близькості між подружжям, ні тим паче в пологах – і те, і інше святе. І жертва за гріх приноситься не за подружню близькість і не за народження дитини, а за те, що могло статися з жінкою в процесі пологів.

Наступна дуже важлива тема в главі – це тема так званої прокази. Я кажу «так званої», бо слово цара́'ат, яке вживає Тора, лише умовно можна перекласти як проказа. Крім зовнішньої симптоматики, немає паралелей між проказою (ле́прою) і між цара́'ат, яка є покаранням переважно за злоязикість (лашо́н гара́).

Багато хвороб може визначити тільки лікар. Якщо ми нездужаємо, якщо ми бачимо якусь проблему, ми йдемо до лікаря. Тора заохочує звернення до лікаря. Тора каже, що лікареві дано владу лікувати, хоча це ніяк не заважає нам звертатися і з молитвою до Всевишнього. Ми знаємо, що, коли захворіла Мір'ям, сестра Моше, він помолився найкоротшою, найлаконічнішою молитвою: «Господь, вилікуй її, будь ласка!» І ми знаємо, що Господь зцілює. Він не тільки чує молитви, Він і відповідає на молитви, Він зцілює. І ім'я Єшуа діє таким самим чином, ми бачимо багато чудесних зцілень. І все ж ми зі своєю хворобою звертаємося до лікаря.

Що ж відбувається, коли людина захворює на цара́'ат? Людина, яка побачила в себе навіть невелику знебарвлену ділянку шкіри, повинна, за законом Тори, звернутися до когена. Цара́'ат ніхто не діагностує, крім когена, тільки коген може поставити цей діагноз. Навіть якщо людина сама лікар-дерматолог, фахівець зі шкіри, який розбирається в усіх шкірних захворюваннях, проте вона зі своєю хворобою йде до когена. І не тільки зі своєю хворобою, не тільки тоді, коли вона вкрилася вся струпами, а навіть якщо в неї з'явився якийсь знебарвлений шматочок шкіри. Чому так?

Ми в нашому житті дуже часто отримуємо якісь дрібні, ледь помітні попередження від Всевишнього. І начебто варто звернути на них увагу, зупинитися і подумати, що ми робимо не так, але часто ми реагуємо по-іншому і кажемо: «Господи, що Ти сказав? Я не розчув, повтори голосніше». І Господь повторює голосніше, а якщо не розчули, то втретє, і тоді вже нікому не здасться тихим те, що Він сказав. Тобто ми часто не надаємо значення тим знаменням, які Бог говорить у наше життя, а вони накопичуються і посилюються. І краще, помітивши маленьку, невелику деталь, звернутися до когена і разом з ним дослідити свою душу. А ми знаємо, що в нас є досконалий Первосвященник. І якщо ми бачимо в себе якесь захворювання, ми відчуваємо: щось іде не так, щось заважає, щось не клеїться, то давайте не проходити повз. Звертайтеся до молитов навіть при якихось дрібних негараздах, які вам здаються незначними, бо слідом за дрібним може настати велике, і тоді, справді, буде важче молитися і повертатися. Будь-який прояв на шкірі, будь-який прояв дрібниць у нашому житті, яке не складається, – це причина для молитов, причина для розбору польотів, для того, що івритом називається хешбо́н не́феш (бухгалтерія душі), для того, щоб перевірити себе і перевірити свої справи. І так дуже часто буває, це особливо стосується саме мовлення, саме лихомовства, або коли ми чинимо якісь незначні злочини.

Якщо ми вкрали в сусіда дорогий телефон, витягли з кишені гаманець, з'їли некошерний сендвіч або, не доведи Боже, вчинили ще якийсь бі́льший гріх, то совість наша нас мучитиме, і ми можемо зупинитися, подумати і покаятися. Набагато складніше з тими гріхами, які маленькі, незначні, менші за піщинку. Вони накопичуються і утворюють довкола нас хмару пилу. Ми починаємо задихатися цим пилом, Машиах не може наблизитися до нас через цей пил. Цей пил осідає нам на шкіру (умовно можна так сказати) і починає проявлятися у вигляді неприємностей у дрібних, маленьких, ледь помітних речах: тут не склалося, там не склалося... Якщо у вас щось не складається систематично, можливо, ви «напилили» довкола себе, і цей пил вас душить. Тому є добрий звичай: щовечора прощати всіх, хто проти нас згрішив, щоб «сонце не заходило в нашому гніві». І, з іншого боку, прокручувати свій день і дивитися: чи не «напилили» ми на когось, чи не проїхалися ми по калюжі, бризнувши на когось непомітно, образивши когось, перебивши когось, не дослухавши когось або відповівши надто грубо, бо ми зайняті іншим. Усі ми часто грішимо такими маленькими «пиловими» грішками, і вони накопичуються. Тому треба бути дуже обережними.

Уся ця історія з цара́'ат як із хворобою, яка виникає внаслідок лашо́н гара́ (лихомовства), раціональній (в лапках або без лапок) людині може здатися якоюсь вигадкою, якоюсь смішною єврейською казкою: «Як те, що я кажу, впливає на мою шкіру?»

Як психосоматика (взаємозв'язок між психікою і тілом) може проявитися в шкірних хворобах? Ну, по-перше, ми знаємо, що в людини реально є хвороби, які можуть статися на нервовому ґрунті. Шкірні захворювання, такі як герпес, посилюються, коли людина нервує, якщо переживає якийсь стрес. Псоріаз – це теж хвороба, яка може надмірно поширитися у разі якихось нервових переживань. І, хоч як дивно це комусь здасться, навіть у сучасній дерматології серед фахівців заведено лікувати бородавки за допомогою гіпнозу (я маю на увазі не якісь магічні дії, а реальний медичний гіпноз, який занурює людину в стан трансу і якось впливає на її психіку). Плоскі бородавки зникають при лікуванні гіпнозом. Залишимо осторонь кошерність цього процесу, не будемо заглиблюватися в те, чи можна це чи ні і кому можна, кому не можна. Відзначимо тільки сам факт: за допомогою гіпнозу можна лікувати шкірні захворювання. Тобто людина, змінивши свою свідомість (або коли їй змінили свідомість), може вплинути на стан своєї шкіри в добрий бік або в поганий. І точнісінько так само цара́'ат може проявлятися як захворювання психосоматичне, або ще крутіше – як захворювання «богосоматичне» (теосоматичне) в тому сенсі, що це прояв дії Бога в нашій плоті, який означає попередження.

Уражена цара́'ат людина виходить за межі табору, не живе в місті і повинна ходити і кричати «Таме́! Таме́!» («Нечистий! Нечистий!» або «Огидний! Огидний!»), попереджаючи про те, щоб до неї не наближалися. Навіщо їй це потрібно? Коли ми говоримо про когось зле, коли ми викриваємо когось даремно і зводимо наклеп на когось, або розкриваємо чужі таємниці, або розкриваємо на публіці чужу наготу (образно кажучи), ми завдаємо людині болю. Біль відокремлення від громади, біль відокремлення від тих людей, яких називають правильними, біль від того, що людину приймали, вважали доброю, і раптом ми псуємо її репутацію, псуємо її зв'язки з суспільством, псуємо її стосунки з суспільством. І для того, щоб відчути ту шкоду, якої завдано людині, уражений цара́'ат висилається за табір і всім оголошує, що він таме́, що він нечистий. Коли наше лихомовство спрямоване на людину, ми ніби «пожираємо» її репутацію, її добре ім'я, і це боляче. І той, хто уражений хворобою внаслідок злослів'я, також змушений виставляти себе напоказ, щоб відчути, вповні відчути цей біль, ці тяжкі переживання.

Отже, підсумуймо. Цара́'ат – це хвороба-попередження з покаранням, як червона картка у спорті. Будь-яке інше шкірне захворювання, яке супроводжує цара́'ат, може називатися, якщо говорити тією самою спортивною мовою, жовтою карткою. Це попередження нам про те, що ми робимо щось не так. І в нашому житті ланцюжок негараздів або навіть один маленький негаразд (хто як звертає увагу на своє життя) може сприйматися нами як жовта картка, як спонукання помолитися Всевишньому. Але не питати при цьому: «За що Ти мені посилаєш це? Для чого Ти мені це посилаєш? Чим я це заслужив?», а за допомогою імені Єшуа перевірити себе, зазирнути у своє серце (бо Єшуа освітлює його, наче світильник), подивитися, об що в нашій «кімнаті» ми постійно спотикаємося. І саме для того, щоб це усвідомити, уражений цара́'ат у давні часи мусив кричати: «Таме́! Таме́!». Таким чином Бог дає нам відчути, усвідомити на собі ту шкоду, якої ми завдали іншим людям. Ось це кілька слів, які хотілося сказати про тижневу главу.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також аудіобесіду до глави Тазріа, главу Мецора, розбір поняття ритуальної нечистоти і тижневі глави Тори.