Хаєй Сара

Ми почнемо читати історію про те, як Аврагам купив у поховальне володіння собі й усьому нашому народові (і нам теж) печеру, яка тоді й сьогодні називалася Меарат Гамахпела (або Подвійна Печера). Здавалося б, Тора могла просто згадати цю подію як факт і сказати: «Ось, Аврагам пішов до свого сусіда, якого звали Ефрон Бен-Цохар, і купив у нього за повні гроші, за чотириста шекелів (вісім кілограмів срібла в сучасному розумінні) земельну ділянку з печерою, яка стала поховальним володінням, де він поховав Сару і де пізніше був похований сам. Була б така коротка розповідь, яка з лаконічністю Тори цілком могла б уміститися в один вірш. Проте Тора наводить нам повний зміст переговорів Аврагама з Ефроном, який комусь може здатися нудним, як договір про продаж квартири, в якому хіба що юрист розбереться. Не будучи юристами і мало що знаючи про давню юриспруденцію, ми спробуємо прочитати, що Тора хоче нам сказати цією історією і який висновок для себе ми можемо зробити, що ми можемо зрозуміти. Спробуємо зрозуміти і побачити щось актуальне для себе.

Сини Хета – сини нащадка Ханаана. Ханаан, нагадаємо, – це син Хама, якого прокляв Ноах. Країна, в якій Аврагам живе, власне, називається Ханаан на ім'я їхнього предка. Слово кнаан означає покора, смирення. Слово хет означає страх, жах. Невесела назва для народу певною мірою вказує на якість, яку народ у собі опрацьовує. Коли ми говоримо про покору, є добрі види покори: покора Всевишньому, покора заповідям. Є негативна покора: долі, обставинам, покора ідолам, власним злим якостям і т. д. Слово хет – це страх, а також жах, більш негативна, важка якість, але можна сказати, що Бог наводить хет, наводить страх на Своїх ворогів, це ми зустрічаємо в Танаху. Ось така назва в народу. Сама країна теж називається Ханаан. Країна, яку Аврагам отримав у спадщину, називалася Ханаан, місце виправлення якості покора. Отже, Аврагам говорить зі своїми сусідами. І починає він так:

Дивовижне поєднання двох протилежних слів. Хто ще так кого називає? Увесь народ Ізраїлю названий так. Так нас називає Всевишній. У книзі Ваїкра Він каже, що землю не можна продавати назавжди, бо земля належить Йому, а ми – приходьки і постійні жителі – ґері́м-ветошаві́м, той самий вираз тільки в множині. імаді́ – у Мене, каже Господь. У якомусь сенсі ми всі – інопланетяни, ми всі належимо іншому світові, світові Всевишнього і приходьки на землі. Або ж (буває й так, на жаль), навпаки, ми постійні жителі на землі і приходьки у Всевишнього. Тоді ми, наш зв'язок з Ним – тимчасовий, поки ми тут живемо. Що сказав Аврагам народові хеттів? Він сказав: «Я – інопланетянин і житель з вами, разом з вами», тобто ви теж можете, як я, бути інопланетянами, туристами на цій землі, усвідомлюючи тимчасовість свого перебування на цій землі. І далі він каже ще дивнішу річ:

Дайте мені поховальне володіння серед вас, І я буду ховати мертвих моїх при мені».

Аврагамові потрібне поховальне володіння. Що це таке? Це місце, куди люди клали покійних. Не закопували їх у землю – їх клали в печеру. Через рік, коли тіло розкладалося, залишалися кості, їх збирали і складали в спеціальну кам'яну скриньку, яка називалася глюскма (або в російській мові називається ассуарий) і ставилася на полицю. Поруч прилучалися до предків інші померлі з цієї родини, прилучалися до народу свого. Таким чином, людина могла придбати поховальне володіння. Для того часу, як ми знаємо із законів, зводів законів близькосхідних, які до нас дійшли, землю у володіння, поховальне володіння, міг мати тільки місцевий житель. По суті, Аврагам тут просить у хеттів громадянства, просить дати йому паспорт у зв'язку з купівлею нерухомості. Кажуть, що зрештою всі ми приходьки на цій землі.

Шема'е́ну – це термін, який, ми знаємо, в аккадських, вавилонських документах використовується як початок реплік у переговорах, пояснює початок переговорів. Кожна репліка кожного учасника починається з дієслова лішмо́а – чути.

Слухай, пане, Ти у нас – президент (міністр або принц Божий),

Ти серед нас інопланетянин, ти серед нас приходько. Немає в тебе до нас жодного стосунку. Ми не хочемо тієї частини, тієї другої частини, яка в тебе є там з якимсь Елогім. Ти наш Його посол тут, ми самі з Ним не хочемо зв'язуватися. Але водночас ми народ гостинний.

У будь-якій із наших могил ховай свого ближнього.

Ми не дамо тобі своєї печери, тобто квартири ми тобі не продамо для твоїх мертвих, ми тобі для них здамо готель.

Ніхто не заборонить, ніхто не забере в тебе свою могилу, Ховай своїх мертвих».

Тобто ми тобі не дамо тут пмп і квартири тобі тут не продамо, але на пташиних правах, так би мовити, в наших могилах ти можеш жити. Начебто ми до тебе по-доброму, але не хоти від нас занадто багато. Чому вони так відповідають? Ми говорили, що тільки громадянин може отримати квартиру, і тому тільки громадянинові вони її і продадуть. Можна зайти з іншого боку і сказати, що через придбання квартири отримуєш громадянство, це питання тлумачення закону. Хети тлумачать його в такий бік. Що означає, так, справді, Господь каже, що вся земля належить Йому, тому не можна землю взагалі комусь продати і всякий продаж буде тільки видимістю продажу. Тому Сам Всевишній називає нас ґерім-ветошавім – приходьки і жителі. Але хеттійці не хочуть мосту, не хочуть зв'язку, взаємопроникнення Божественного і земного світу, тому вони тлумачать закон, як тлумачать. Аврагам, мабуть, має деякі зв'язки серед хеттійців, бо він каже в сьомому вірші:

Зверніть увагу, з цього моменту хеттійці називаються ам-га'арец – народ землі. Якщо Аврагам – приходько, то хеттійці – земляни.

Тут починається викладення прохань. Так, ми говорили, що прохання або заяви починаються з дієслова слухати в переговорах.

Зв'яжіть мене з чоловіком на ім'я Ефрон бен-Цохар.

Дуже цікаве ім'я. Ефрон – прах, зменшувальне від слова прах – офар. Цохар – це білий, світлий, білосніжний. Мідраші і особливо книга Зогар багато цікавого розповідають про цього чоловіка. Зокрема говориться, що Ефрон – це той самий Дума́ – Ангел, що відповідає в Шеолі за могили людей, має ключі від усіх могил. Чому книга Зогар це каже? Це, звісно, не треба розуміти в буквальному сенсі, але це трошки допоможе нам зрозуміти буквальний сенс тут. Бажаючи отримати поховальне володіння в країні Ізраїлю, Аврагам (а ми часто говорили про те, що Аврагам це ніби новий Адам, він виправляє багато з того, що зробив Адам) вибирає місце, де лежатимуть його померлі, символічно весь народ Божий до воскресіння. Вибирає, робить землю здатною воскрешати людей, закладаючи тим самим те, що потім повністю реалізує Машиах. І тому в руках Ефрона бен Цохара символічно опиняються ці ключі. Також символічно і говориться, що там, у печері, вже лежать Адам і Хава. Хоча можна це і буквально розуміти, в усякому разі, і зараз розповідають, що Адам похований там. Хава – трошки інша історія, в яку ми не будемо заглиблюватися.

Тобто я все-таки хочу спробувати поговорити з чоловіком, якого звуть Ефрон бен Цохар, і попросити його все-таки віддати мені в поховальне володіння, тобто не готель, а квартиру поховальну все-таки хочу у вас купити, у цього чоловіка, якого звуть Ефрон бен Цохар.

Що – ні? Він не згоден дати поховальне володіння Аврагамові. Ось що він каже:

Слухай, Я тобі дав поле І печеру, яка в ній, я тобі дав, Перед лицем усього народу Дав її тобі, ти ховай своїх мертвих».

Що відповів Ефрон? Давайте ще раз перекажемо. Він сказав: «Ні, не так! Я тобі дав поле, а в полі печера. Ховай у ній своїх мертвих». Ну, начебто це те, що Аврагам і просив. На перший погляд. Чому ж Ефрон каже ні, коли так? Насправді є тонка різниця. Аврагам просив печеру, а до неї поле. Головною частиною володіння буде печера. Як володіють поховальним володінням? Поховальне володіння набувається тим, що в ньому ховають померлих. Як заволодівають полем? Полем заволодівають двома способами. Перший варіант набуття взагалі земельної ділянки – це дати за неї гроші. І з того моменту, як я за неї заплатив, вона вважається моєю. Другий варіант: я заплатив, але вона не вважається моєю, поки я не став обробляти. У будь-якому разі поле вважається моєю власністю, поки я обробляю його. Аврагам каже: «Дайте мені печеру, дайте мені можливість сіяти, класти мертве, що воскресне у світі прийдешньому. А поруч із ним хай буде поле». Ефрон каже: «Ні, так не піде. Я тобі дам поле, в якому треба сіяти те, що сходитиме щороку. А до нього на додачу дам тобі печеру. І якщо ти не будеш обробляти поле, то й твоя власність на печеру буде під питанням». І ця ситуація Аврагама не дуже влаштовує.

Тобто я куплю в тебе поле, але з правом використовувати це сільськогосподарське угіддя як кладовище. Аврагам пропонує іншу юридичну лазівку.

А ми говорили, що шекель – це близько 19,2 срібла. Отже, десь вісім кілограмів (дуже округлено).

Що це нам? Ти ховай своїх мертвих».

Тут перекладемо: Земля, яка коштує чотириста шекелів, між мною і тобою, що вона. І, що важливо тут побачити, це такого роду підморгування Ефрона Аврагамові: «Між мною і тобою, що ти купив поле і що ти заплатив за нього. Чотириста шекелів срібла – це така хороша, повна ціна. Ніхто не буде заперечувати проти цієї угоди, а потім ти, мітха кавер – через те, що ти поховаєш тут мертвих, ти набудеш цю землю. Тобто не обробка поля буде набуттям цієї землі, а те, що ти поховаєш тут Сару. Таким чином вона стане поховальним володінням тобі.

Таким чином Аврагам за договором прихованим отримав можливість набути саме землю як землю, яка зберігає мертвих для воскрешення, яка зберігає Божественне. В очах же всіх людей це просто придбання землі за гроші. І ми далі читаємо пояснення юридичне, що видно було іншим і що видно було тільки читачеві.

Зверніть увагу, якщо раніше печера була біля поля, то тепер поле біля печери, тобто поле вторинне.

Перед дібровою мамре, поле І вся печера, яка в ньому, І всяке дерево, яке в полі, Яке в усіх межах.

Тобто всі зрозуміли, що він купив поле, і печеру в ньому, і все, що навколо печери, всі дерева і все майно. Увесь сад Аврагам купив, але не став його обробляти. Не обробкою землі він його набув. Країна Ізраїлю набувається не сільським господарством, хоча сільське господарство в Ізраїлі чудове, воно багаторазово благословенне. Але як Аврагам, власне, закріпив цю власність? Читаємо про це в 19-му вірші:

Начебто повторюється те, що написано в 17-му вірші, але важливо саме, як Аврагам набув. Вірою, що земля, по суті, не сільгоспугіддя, а поховальне володіння, в якому і буде воскресіння після похорону.

Стало воно поховальним володінням, Було отримано від землян.

Перемогли приходьки. Перемогли не ті, хто живе із землею і харчується з землі, перемогли ті, хто сподівається на воскрешення з мертвих. Перемогли ті, хто вибирає сіянням, як не дивно, Маарат Гамахпела, як печеру поховальну, як місце, де мертва людина готується до свого воскресіння, в очікуванні свого воскресіння. Можна запитати: а навіщо це було Ефронові хеттійцю? Мабуть, він знав Аврагама і діяв як учень Аврагама. Не дарма Аврагам знав його на ім'я. Це можливість людини з народу доторкнутися до вчення Аврагама через усвідомлення принципів життя, за якими живе Аврагам.

Мідраші, я повторю, дуже багато поганого говорять про Ефрона. Він дуже поганий дядько, якщо вірити мідрашам: і говорив він занадто багато, і ціну високу заломив. Але ціна – ціна досить звичайна, і говорив він, загалом, звичайно. Якщо читати пшат Писання, то цієї лихості Ефрона не видно. А ось те, що відкривається на рівні пшат, плюс трохи те, що я і спробував переказати.

Тобто старість Аврагама настала вчасно, він не став старим раніше строку. Яаков скаже фараонові (47:9): «Я виглядаю набагато старшим за свій вік. Насправді я не повинен бути таким старим, мене життя пошарпало». Аврагам виглядає старим відповідно до свого віку. Він старий, але він, так би мовити, пожив своє, він пізнав повноту днів.

«Господь благословив в усьому» – це означає духовно, матеріально, в усіх-усіх-усіх шарах життя. Мідраш запитує: «Як же можна сказати, що Всевишній Бог благословив Аврагама в усьому, якщо в Аврагама не було доньки?» І сам мідраш відповідає: «У нього була донька, просто про це не написано. У нього була донька, і ось її і звали Баколь (в усьому)». Ну, це тільки мідраш. Навколо цього мідрашу будується багато думок про те, що раб Аврагама збирався свого сина одружити з донькою Аврагама. Ну, і багато такого. Але, як кажуть коментатори, не можна одружити сина з простого сенсу Тори з донькою з мідрашу, тому вони й не могли побратися. Отже, Аврагам постарів, він успішний в усьому.

Коли ми читаємо слово раб (у нас свої уявлення про рабство), ми уявляємо раба як таку людину, яка ходить з одним оголеним плечем (у багатих людей були два плечі прикриті, у раба – одне, щоб берегти хазяйську тканину, щоб він носив вантажі на своїй шкірі, а не на шкірі чи тканині, з якої шив хазяїн одяг), тобто таку натруджену роботою людину. Раб Аврагама, про якого тут ідеться, – це керівник справ Аврагама, це управитель майна, це людина рівня міністра невеликої країни. Саме до нього звертається Аврагам.

Люди присягають сьогодні на Біблії, або на Американській Конституції, або на Конституції Франції, а Аврагам просить свого раба присягнути на обрізанні, на печатці Завіту зі Всевишнім. У нього ще немає Тори, немає Танаху, немає Біблії, на яку можна було б покласти руку, тому він пропонує покласти руку на обрізання.

Тут Бог називається Богом Неба і Землі, далі ми побачимо інше ім'я і спробуємо зрозуміти, в чому ж різниця.

Аврагам розуміє, що він благословенний, що він успішний, і, мабуть, є багато сусідок, претенденток, які мріють про те, що Іцхак може бути для них хорошою партією. Або хтось може йому сподобатися, і якщо щось трапиться з Аврагамом, то раб може взяти і одружити Іцхака з якоюсь ханаанською дівчиною – сам розсудити, що якась ханаанська дівчина буде йому підхожою партією.

Сам Аврагам свого часу вирушив у дорогу, пройшовши цей шлях зі своєї батьківщини до країни Ханаанської, і він бажає, щоб дружина, яка буде в його сина, теж пройшла цей шлях. Аврагам ще не знає, що це буде Рівка, що це знову буде родина Тераха – загалом, усі дружини Патріархів надалі будуть Те́рахівнами, будуть з родини Тераха. Але Аврагам посилає раба і каже: «Нехай майбутня дружина теж пройде цю відстань. Багато хто каже, що, звісно ж, якщо людина порідниться з кимось у Ханаані, то ходитиме на якісь свята до тестя і поступово-поступово може перейняти звичаї. Якщо ж тесть буде далеко, то й звичаї буде перейняти важко, а дівчинка легше прийме звичаї далекого народу, в середовище якого вона буде взята. Багато коментаторів кажуть, що після того, як Аврагам мало не приніс у жертву свого сина, не дуже-то було багато охочих з його сином зв'язуватися, і родина Аврагама вважалася такою дивною родиною. Тому Іцхак до сорока років практично залишається неодруженою людиною, це досить великий вік.

І раб ставить таке природне запитання:

Так завжди буває, коли молодята вирішують, де вони житимуть: у Єрусалимі, чи в Бней-Браку, в Урі Касдімському, чи в Харані, чи, може бути, вони житимуть у Хевроні. Може бути, жінка скаже: «Добре, нехай приїжджає і живе».

Але Аврагам каже, що ми покликані освоювати цю землю, вона нам дана, і ми людей у цю землю приводимо, щоб її освоювати. Мета нашого життя, мета нашого розвитку – жити у співпраці з цією землею, тому в жодному разі не повертай Іцхака туди.

 І далі він пояснює і каже так:

У третьому вірші ми читали, що Господь – Бог Небес і Землі. Тут ми читаємо «Господь – Бог Небес». Тобто, коли Аврагам заклинає Еліезера, він каже: «Я заклинатиму тебе іменем Господь – Бог Небес і Землі», тут, у 7 вірші – тільки Бог Небес. Чому так? Тому що саме Аврагам ходінням по землі Ізраїлю втілює земну грань божественності Бога. Тобто саме через Аврагама, через цей Завіт Всевишній розкривається як Бог Землі. Коли він розкрився Аврагамові на самому початку, Він був Богом Небес. Зрозуміло, що в Нього була і абсолютна влада на землі, ми говоримо про здійснення, реалізацію плану.

Що тут каже Аврагам про ангела? Не мається на увазі, що буквально за кілька метрів перед рабом ітиме ангел і все влаштовуватиме. Але Всевишній пошле Своїх слуг і все так влаштує, що «ти візьмеш дружину моєму синові звідти». Ми ще повернемося до цього ангела.

Після того як усі умови клятви з'ясовані, раб приносить цю клятву:

Десять верблюдів…Щоб уявити собі, середня вантажопідйомність верблюда близько 400 кілограмів. Питання: навіщо десять верблюдів? Вони ж можуть нести 4 тонни вантажу – продукти чи він узяв із собою, чи стільки золота і подарунків? Насправді передбачливий раб бере з собою транспорт, на якому згодом поїде Рівка, її служниці – тобто цілий таксопарк вирушає за нареченою для Іцхака.

І тут у раба складна дилема, у нього складне питання: а як, власне, він дізнається, яку наречену взяти? Він у чужій країні, вийдуть зараз дівчата, і буде «коровай, коровай, кого хочеш – вибирай».

13.ось я стану біля джерела, а дочки городян вийдуть качати воду.

Тобто Еліезер просить у Всевишнього як знамення певну поведінку дівчини: я скажу так дівчині, якщо вона так відповість, то нехай буде так. Чи можна робити це в повсякденному житті, як зробив Еліезер? Є випадки, коли ми бачимо, що Всевишній відповідає на це в доброму ключі, як, наприклад, тут або з Ґідоном. Є випадок з Іфтахом, який сказав: «Перше, що вийде з мого дому, я принесу в жертву всепалення», і сталася велика трагедія. Тому якщо є всередині таке одкровення, то, мабуть, можна так робити, але треба дуже обережно ставитися до такого роду обіцянок.

Він ще нічого не знає про цю дівчину, але якщо є на світі чудова мить, то раб одразу зрозумів – це вона. Найімовірніше, раб щось таке побачив, що змусило його зробити те, що пізніше він зробить.

Тобто треба було глечик на мотузці спускати вниз, у криницю, і це може бути 35-40 метрів, а глечик, до речі, 25 літровий або 30 літровий.

І тут раб розуміє, що ось це – вона. Ось саме зараз, ось саме до цієї дівчини треба підійти з таким оригінальним на ті часи способом знайомства.

Тобто вона навіть не дає йому тримати глечик, щоб він сам пив з нього, вона тримає глечик на вазі, і раб п'є з нього.

Цікаво, що вона не дає верблюдам пити ту саму воду, яку пив він. Вона виливає воду і докачує її для верблюдів. Ми говорили про вантажопідйомність верблюдів: для того щоб напоїти десять верблюдів, треба взяти мінімум 500 літрів води, тобто свій глечик на 25 літрів вона буде 20 разів опускати і піднімати.

І є ще дещо, щоб зупинитися на цьому місці і сказати про вік Рівки. Щоразу, коли читається ця тижнева глава, мене питають, чи правда, що Рівці було 3 роки. Звідки взагалі береться ця цифра? Ми говорили раніше про те, звідки виводиться, що Іцхакові було 37 років на момент жертвоприношення. Сара помирає, їй 127 років, народила вона Іцхака в 90, і виходить, що йому 37 років, оскільки смерть Сари пов'язують зі звісткою про жертвоприношення. Одразу після принесення в жертву написано, що «і тоді дізналися, що народилася Рівка». І далі ми читаємо, що Іцхак одружився, коли йому 40, 3 роки потому – ну, ось і виходить, що Рівці за такої хитрої математики 3 роки. Звичайно ж, Рівка тут дівчина-підліток, їй 13-14 років, і ніяк уже не 3 роки точно. Але чому з'являються такі мідраші? Можливо, для того щоб показати характер Рівки. Ми бачимо тут, що вона поводиться трошки як підліток, така вільна дівчина, але в ній є і невинність трирічної дівчинки, можливо, здатність дивуватися, радіти дрібницям і так далі. Ось таке зауваження про вік Рівки.

І в 21 вірші ми читаємо, що відбувається невелика зміна. Раба вже не називають рабом, його називають гаіш (муж), це якась ділова людина, не така, якою ми уявляли собі раба. Іш – це людина, яку можна уявити собі в дорогому піджаку, з краваткою, запонками і так далі. Він – людина з десятьма верблюдами, зі слугами, із золотими подарунками – загалом, бізнесмен, що справляє враження.

Природно, майже будь-який житель, хто приходить до криниці, зацікавлений прийняти на нічліг гостей. Кожен дім за потреби стає корчмою, бо це добра можливість заробити, ну і познайомитися з людиною.

У нього не було таких вказівок, не було таких інструкцій приходити в дім брата, і він бачить, що сталося чудо-чудне, диво-дивне. Він не просто потрапив у добрий дім у Харані, а потрапив у дім Аврагама.

І, природно, Лаван запрошує додому багатого гостя. І він ще не знає, що це родич, але це прийшов багатий гість і, мабуть, якісь наміри має щодо його сестри. З ним можна познайомитися, можливо, з ним можна мати справу.

Напевно, в цій родині знають, хто такий Аврагам. Аврагам – це їхній брат, новин про нього доходить не так уже й багато.

ВАХАМОРі́М

35. а господь благословив пана мого дуже сильно. і він звеличив його, і дав йому дрібну худобу, велику худобу, і срібло, і золото, і рабів, і рабинь, і верблюдів, і ослиць.

Така підготовка до того, що Іцхак – чудова партія.

Потрібно завжди звертати увагу, коли є якийсь переказ, на деякі неточності. Аврагам сказав не так. Він сказав: «… з дочок ханаанських, серед яких я живу». Іншими словами, подивіться, в якому середовищі доводиться жити, подивіться, з ким я маю справу. Тут раб каже «…у країні яких я живу», без ставлення Аврагама, без якоїсь зневаги до ханаанеїв. Це приховується. Для чого? Щоб не народжувалися зайві пересуди.

Це теж те, чого не говорив Аврагам, як не дивно. Аврагам посилав його в рідне місто, але не посилав його в батьківський дім. Тут Еліезер знову змінює історію, переказуючи не так, як вона була. Дуже багато різних думок, чому він так говорить. І найзрозуміліше сказати так. Якщо не розповідати, що Аврагам послав його за спеціальною адресою – «ось ця вулиця, ось цей дім», і розповісти, як воно є, що Еліезер таким чудесним чином зустрів Рівку, то такий сильний опис прояву Божественної волі може позбавити родину Лавана, Рівки свободи вибору. Якщо стільки чудес відбувається, то як же тоді не погодитися? Замість того, щоб «натиснути» на чудеса і сказати: «Дивіться, як усе чудово вийшло, ось же Сам Бог звелів!», тут раб Аврагама, він же шанована людина, розповідає по-іншому: «Так Аврагам і задумав – послати мене в рідний дім».

Третя зміна, яку вносить в опис подій Еліезер, – «…пошле ангела з тобою». У промові Аврагама було «… перед тобою». Коли ангел іде перед тобою, він усе влаштовує, коли з тобою – ну, як у пісні, «якщо з другом вийшов у путь, веселіша дорога». Зрозуміло, що з ангелом простіше, тобто все вийде. А в першому випадку, як Аврагам сказав, усе буде влаштовано. Знову Еліезер своєю розповіддю не придушує свободи волі, свободи вибору у Бетуеля, у Рівки, у Лавана, у всіх присутніх.

Більш-менш переказує, як воно й було.

Він розповідає, можна сказати, розхвалює доньку родичам її.

Після всього, що він тут розповідає, він робить пропозицію, від якої важко відмовитися.

Тобто: «Хочете після ось цих слів – можете зробити правильно, як я розумію, і віддати Рівку за сина мого пана, за Іцхака. А якщо не хочете – ну що ж, я розумію, все в руках Божих, і я піду праворуч або ліворуч».

Вражені цією історією (не такий уже безбожний дім усе-таки в Рівки), вони йому відповідають:

Лаван – старший брат, і батько йому вторує. Тут за порядком імен видно, що вирішує все Лаван.

Є різні звичаї щодо того, як можна відпустити доньку, сестру. Можна сказати: «Ми тут зараз здійснили заручини, а весіллячко буде пізніше, через рік», як це дуже часто було заведено. І тому як варіант вони пропонують йому:

Тобто дай їй зібрати посаг, дай їй зібратися з думками, дай їй підготуватися. Це, в принципі, теж нормальний варіант взаємин. Але що це означає? А це означає – приходь ще через десять днів, два тижні, місяць, пів року з такими ж подарунками, і ми тобі її віддамо.

Тоді вони застосовують такий прийом: «Запитаймо дівчинку!» До цього, зверніть увагу, Рівку взагалі ніхто ні про що не питав. І це, загалом, перший і, мабуть, єдиний раз, коли жінку питають про те, чи хоче вона за когось заміж.

Це дуже несподівана відповідь, навіть за стилістикою: «Ти що, з цим чоловіком підеш?! – А піду!»

Знову він стає евед Аврагам (раб Аврагама), перевтілюється назад з іш, з ділової людини, в раба Аврагама.

Дуже гарне благословення, треба сказати, вони кажуть своїй сестрі: «Нехай у тебе буде багато дітей, і вони будуть успішними». З таким благословенням вони її відпускають. Дуже часто ми бачимо в благословеннях цінності «земля» і «насіння» (як би ми благословляли, я не знаю, можливо, якихось інших цінностей бажали), це основна цінність для тих поколінь.

Тобто дівчата бачать, що вони йдуть за іш, уявляють, що вони подорожують зі шляхетним доном. Але їх веде раб. І як же в одному вірші це гарно поєднується!

І ось нарешті ми бачимо, як ці люди зустрічаються. Перша єврейська дитина, суто єврейська дитина, перша дитина, в якої тато і мама євреї, знаходить собі дружину.

Це криниця Гагар, і, мабуть, Іцхак гостював у свого брата Їшмаеля. Сам він живе в Неґеві, в районі Бе'ер-Шеви, подорожує між Бе'ер-Шевою і Єрухамом, приблизно той куточок. Там дуже багато пустелі, яка навесні цвіте, багато запашної трави – розмарин, гірчиця, м'ята, лаванда – чого тільки в ній не росте.

Цікаво, що давні переклади, зокрема латинські, дають слово meditation (помедитувати), але ласу́ах – це поміркувати, повникати, повслухатися, побути з самим собою.

Схоже, від вигляду цього чоловіка, що медитує і неквапливо йде, який поводиться, найімовірніше, дуже дивно – Іцхак часто видається дивною людиною – Рівка падає з верблюда.

65.і сказала вона рабові (уже й вона звертається до нього – раб): «Що це за чоловік за такий (так розуміється це слово – галазе́), який іде в полі назустріч нам?» і сказав раб: «це пан мій». і взяла вона хустинку таку, і покрилася (вона зрозуміла, що це її наречений, майбутній чоловік).

Мабуть, Іцхак міг і не знати, що хтось узагалі шукає йому наречену. Тут усе йому розповідає раб, але до раба в Іцхака є довіра.

Звучить таке непросте речення, що Іцхак спочатку бере її в намет, і тільки потім, коли вона вже стала його дружиною, він її полюбив. Іцхак і Рівка разом будують стосунки, в яких народжується любов. Не любов породила стосунки, а стосунки породили любов. Така ось історія.

25 розділ багатий на дуже різні події.

1.І додав Аврагам, і взяв дружину, ім'я її кетура.

У коментаторів викликає труднощі найперше слово І додав. Зазвичай додається до чогось, що вже є. Можна сказати: «Було в Аврагама дві дружини, Гагар і Сарай, і додав він до них третю дружину, і це Кетура. Деякі коментатори кажуть: «А ще до смерті Сарай в Аврагама була ще одна дружина, і ім'я її Кетура». Але це досить дивне пояснення. Інші кажуть, що Аврагам просто знову взяв жінку, яка вже була його дружиною, – Гагар, і тепер її звуть Кетура. Дуже багато коментаторів, тлумачів навчають, що Кетура і Гагар – це одна й та сама особа. Чому так сталося? Тому що один із найпопулярніших коментаторів Тори, рабі Шломо Іцхакі, наводить саме цю думку. Він каже, що Кетура – це Гагар. Чому вона стала називатися Кетура? Перше: ім'я Кетура можна перекласти від слова кадіння, тому що від її шляхетної поведінки такий запах по всьому світу пішов. І друге: Кетура можна перекласти як пов'язана, вона зберегла свою прив'язаність, свою пов'язаність з Аврагамом попри все. Є ще мідраш, який каже, що в Аврагама було три дружини: Сарай – з нащадків Шема, Гагар – з нащадків Хама і Кетура – з нащадків Єфета. Тобто Кетура, згідно з цим розумінням (і, найімовірніше, це найправильніше розуміння), походить з іншого народу, це не Гагар.

Що ж означає в цьому зв'язку «і додав Аврагам»? Після того як Іцхак узяв собі дружину, Аврагам подивився на це і подумав: «Я ще молодий, є ще порох у порохівницях», і теж узяв дружину. Тобто в родині Аврагама, в родині Іцхака, в їхній великій-великій родині одразу два весілля. Ми говорили, що весіль як вечірок, як святкування не було, можливо, але, так чи інакше, Аврагам теж узяв собі дружину, і ім'я її Кетура.

Для чого він бере собі дружину? Ну, передусім він ще пам'ятає, що він Отець багатьох народів, і якщо він бере собі дружину з нащадків Єфета, то це й у простому сенсі досить добре зрозуміло.

Старший син – Зімран. Ім'я Зімран може означати той, хто святкує, хто співає піснеспіви Всевишньому, або той, хто підрізає лозу. Лозу винограду підрізають, щоб вона не забирала багато соків. У будь-якому разі можна сказати, що це той, хто трудиться на ниві Божій.

Ім'я Якшан – від кореня слова еке́ш – той, хто вловлює, птахолов.

Мадан – той, хто судить. Мідьян – той, хто чинить чвари, хто вміє порушувати спокій. Можна сказати – той, хто вміє бути лідером-дисидентом.

Ім'я Їшбак означає залишений, забутий, той, на кого не звертають уваги. Такі імена, як, наприклад, Хайм (життя), або Альтер (старий), або Рафаель (мій Бог – цілитель), або Мушка (муха), або Пауль (маленький) дають дітям, які хворіли, щоб від них відчепилися нечисті духи (було таке повір'я). Ну, якому нечистому духові захочеться боротися з хлопчиком на ім'я Старий або дівчинкою на ім'я Муха? Навіщо з ними возитися?

І останній син із шести – Шуах, той, хто вміє вести діалоги, може донести свою думку до слухача.

Загалом, якщо подивитися, то імена, які дає Аврагам своїм дітям від Кетури, пов'язані зі служінням, і можна їх так зрозуміти.

Шва – людина умудрена, в якої сивина прийшла разом з мудрістю, тобто мудрий, як старець. Дедан – той, хто вигодовує, хто здатний вигодувати, як груддю, тобто той, хто дбає про опіку, опікун.

Ім'я Ханох зустрічається в чотирьох різних людей, дуже популярне ім'я. Авіда – це і батько мій знає. Ельдаа – це Бог-знання. Ми бачимо, що імена дітей Мідьяна пов'язані зі знанням, з навчанням.

Діти, які народилися від Кетури, не отримали, можна сказати, спадщини матеріальної. Рабі Шломо Іцхакі, про якого ми вже говорили, розповідає про те, що Аврагам дав своїм дітям від наложниць подарунки. Ці подарунки пов'язані з містикою Сходу (Книга змін, карти таро і всяке таке), з темними сторонами пізнання. Він так пояснює, мабуть, єврейське походження всіх цих ідей. Найімовірніше, матеріальні подарунки вони теж отримали, але абсолютно всю спадщину Аврагам віддав Іцхакові.

Тобто одним з останніх бажань Аврагама, однією з його останніх турбот було вберегти Іцхака від оцих його нових братів, які могли претендувати і на спадщину, і на якусь духовну війну з ним. Тому ще за життя Аврагам відіслав їх.

Ми зустрічаємо надалі в Писанні майже всі їхні імена як батьків народів.

Таким чином, Іцхак живе поруч з Їшмаелем. Оскільки Тора це згадала і оскільки ми читали про обіцянку Всевишнього, що Він благословить Їшмаеля, ми читаємо далі родовід Їшмаеля.

Загалом, за цими іменами видно, що нащадки Їшмаеля – це люди, які здебільшого займаються торгівлею, хоча жодна торгівля без війська не рухається.

Дванадцять правителів – це те, що Всевишній обіцяв вивести від Їшмаеля. Важливо, мабуть, тут сказати, важливо і цікаво: ми звикли вважати і так звикли говорити, що араби вважаються нащадками Їшмаеля. Насправді сини, нащадки Їшмаеля до перського періоду жили навколо країни Ізраїлю і були угнані у вигнання разом з десятьма колінами Ізраїлевими. Тому їхній слід прохолов, і зараз визначити, хто справді є нащадками Їшмаеля, не вдається. Але так склалася традиція, що купців, пустельних кочовиків називали їшмаелітами. Це, так би мовити, ідеологічне прізвисько, воно до них приліпилося. І, природно, коли формувався іслам і Мухаммадові треба було чимось підкріпити претензію, на якій підставі і в якому «завітному» статусі він приліплюється до всієї цієї традиції, тоді й виникла традиція, що вони нащадки Їшмаеля. Коран не розповідає, не називає імені сина, якого Аврагам приніс у жертву. Ат-Табарі, історик ісламу, наводить десять аргументів на захист того, що це Іцхак, десять аргументів на захист того, що це Їшмаель. Історики раннього ісламу не знали цього, але поступово утвердилася традиція в ісламі, що вони нащадки Їшмаеля. Жодної історичної підстави в цього немає.

На цьому закінчується невеликий шматочок, який був присвячений історії синів Їшмаеля. Ми трохи торкнемося її пізніше, коли читатимемо інші глави.

Ми з вами поговоримо і про нинішню тижневу главу Хаєй Сара, і про попередню тижневу главу Ваєра. Ми почнемо з 18 розділу книги Берешит, у якому розповідається про те, як Сам Всевишній прийшов у гості до Аврагама і сповістив його про те, що незабаром у нього і в Сари буде син. У 12 вірші ми читаємо про реакцію Сари:

Сара внутрішньо розсміялася.

Кажучи: «Після того як у мене припинилося звичайне жіноче,

Слово бльот у сучасному івриті, та й в івриті того часу означає припинення жіночих місячних або клімакс. Після того, як у мене настав клімакс

Повернулася до мене молодість, сталося зі мною омолодження

Наздогнала мене млість – якщо перекладати дослівно.

І чоловік мій старий.

Напевно, всі знають цей вірш. Усі якось навіть уявляли собі Сару, яка сміється. Якісь коментатори кажуть, що в цей самий момент, перед тим як розсміятися, Сара відчула, що її тіло омолоджується або що в неї почалися місячні, і це викликало в неї усмішку.

Ми говорили про те, що завжди є можливість подивитися на той чи інший добре знайомий нам вірш Тори під іншим кутом. І сьогодні я пропоную вам прочитати цей фрагмент очима рава Нафталі Цві Єгуди Берліна. І він каже так: «Тут Сара сміється з того, що те, що відбувається, несподіване, навіть як диво». Зазвичай ми, люди, навіть коли чекаємо дива, уявляємо собі, що диво станеться певним чином. Звичайно ж, Сара знала, що Всевишній обітував Аврагамові дитину. Коли Аврагам і Сара постаріли, що можна собі уявити? Яким буде це диво? Можливо, вони обидва несподівано помолодшають, стануть юними і зачнуть дитину? А можливо, станеться таке диво, що старі – Аврагам і Сара – зачнуть дитину? Можна уявляти так, а можна уявляти так.

Ми всі, коли уявляємо собі диво, часто уявляємо його певним чином. «Якщо прилетить чарівник, – уявляв собі крокодил Гена, – то він обов'язково прилетить у блакитному гелікоптері. Чи може чарівник літати без гелікоптера? І покаже кіно безкоштовно». Заздалегідь бачимо, яким буде це диво. А рішення Всевишнього в цьому випадку (як розуміє цей текст рав Нафталі Цві Єгуда) – рішення незвичайне. Сара помолодшала, а Аврагам не помолодшав. І, з одного боку, виходить, що це диво для Сари: до неї повернулася молодість і вона зможе зачати й народити. А диво для Аврагама в тому, що він старим зможе народити дитину.

Коли Всевишній повторює ці слова Аврагамові, у 13 вірші ми читаємо:

Ми всі знаємо, як класичні коментатори тлумачать цей текст, чому Всевишній не переказав дослівно те, що каже Сара. Зараз не про це мова. Мова про те, що наш світ, наш погляд на світ, наше уявлення про світ шаблонне, навіть коли часом ми очікуємо дива. Ми очікуємо, що це диво станеться певним чином. І я вже говорив про слово цхок (сміх). Слово цхок (сміх) складається ніби з двох слів: це (вийди) і хок (межі) – вийди за межі закону, розірви свій шаблон. У Сари стався розрив, злам шаблонного мислення, і від цього вона засміялася. Її уявлення про диво не сягнули Всемогутності Творця. Тому Творець їй і каже: «Не програмуй, не закладай сценарій для дива». Дивовижність Творця вища за будь-який сценарій.

Ми говорили і ще будемо говорити про те, що погляд на той чи інший вірш Тори може бути різним. Але, коли той чи інший коментар пояснює Тору, важливо, щоб картина тлумачення була цілісною. Тому цікаво, як рав Нафталі Цві Єгуда тлумачить вік, тривалість життя Аврагама і Сари. Сара, як ми знаємо (це вже наша тижнева глава) прожила сто двадцять сім років, а Аврагам прожив сто сімдесят п'ять років. Дивовижно, якщо дивитися на це очима рава Нафталі Цві, можна сказати: у Сари була «перемотка» назад, вона помолодшала, припустимо, до 25 – 30 років (ми не знаємо). Вона омолодилася. І, здавалося б, вона ж мала прожити набагато довше за Аврагама. Чому Аврагам прожив 175 років, а Сара – 127? І рав пояснює, що, оскільки Сара була молодшою, якісь свої завдання, якусь свою роботу вона робила швидше і з усіма своїми завданнями, з усім, що їй належало виконати у своєму житті, вона впоралася раніше, ніж Аврагам. Ми часто бачимо якихось людей, які вже ніколи не будуть у нашому віці, які померли, не доживши до сорока, до тридцяти п'яти, до тридцяти, і встигли зробити більше, ніж ми, тому що вони, можливо, якось занадто швидко жили. Таке на кожному кроці трапляється. Молода Сара встигала більше, ніж неквапливий старий Аврагам, тому завершила своє служіння раніше і раніше пішла з цього світу.

Це може бути уроком і для нас. Коли ми намагаємося зробити якомога більше, встигнути ось це, ще це і ще ось це, хороша риса, але теж треба знати міру. І треба пам'ятати, що для всякої речі під сонцем є свій час. І іноді треба вміти зупинятися, не підганяти своє життя і робити речі з певною часткою неквапливості, щоб продовжити свої роки.

Ось такий нестандартний погляд на знайомий усім нам вірш трапляється в рабі Нафталі Цві Єгуди Берліна. З цим не обов'язково погоджуватися і, що найважливіше, не обов'язково одразу не погоджуватися і вишукувати, де ж він тут не має рації, і висмикнути: «А може, ось цей вірш цьому суперечить або ось цей вірш цьому суперечить?» Тому що, можливо, ви переконаєтеся, що в рава є пояснення і на той вірш, і на інший. Важливо не знайти, де посперечатися, і не перетворити те, що ми чуємо, на гасло, а навчитися чогось із того, що ми чуємо з цих нестандартних, незвичайних поглядів на Тору. Для цього, власне, я й ділюся цими нестандартними підходами.

Для початку трохи згадаємо, чим закінчилася попередня тижнева глава. Вона закінчувалася тим, що Аврагамові розповіли, що його родичка Мілка теж народила. І слово теж вказує на Сару (точно так само, як Сара), можливо, точно таким самим чином, а можливо, точно так само, в той самий час. У цьому є своєрідний натяк Тори на те, що, коли на передньому плані ми бачимо опис життя батьків, нащадків Тераха, на задньому плані, на периферії Тори, на периферії нашої розповіді, є історія про матерів нації, які теж ростуть у родині Тераха. І Сара, і Рівка, і пізніше Рахель і Лея теж будуть з родини Тераха, і нічого випадково, ніхто випадково не народжується. Можна було б очікувати, що Рівка народилася і вона призначена (очевидно ж) у наречені для Іцхака. Однак не все так просто. І наша тижнева глава Хаєй Сара буде присвячена, зокрема, пошуку нареченої для Іцхака. Починається все з того, що Аврагам посилає раба свого, Еліезера, на свою батьківщину, щоб він не брав ханаанську дружину для сина господаря, а взяв йому дружину з його батьківщини. І про мотиви цього ми говорити сьогодні не будемо, а спробуємо подивитися, як було діло і чому саме так. Почнімо з того, що прочитаємо розмову Еліезера і Аврагама:

3-5. Візьму з тебе клятву Господом, Богом небес і Богом землі, що не візьмеш ти дружину для мого сина з дочок Ханаані, серед якого я живу. Але на землю мою, на батьківщину мою підеш і візьмеш дружину для сина мого, для Іцхака». І сказав йому раб: «Може статися, не захоче жінка йти за мною на цю землю, чи повернути мені сина твого на землю, звідки ти вийшов?»

У чому питання раба? Ну, зрозуміло, що наречена буде з родини. Питання, де житимемо або куди ходитимемо на суботу? Якщо говорити по-єврейськи, в яку синагогу ходитимемо? І Аврагам відповідає: «Ні, посилати Іцхака туди – це не варіант».

6. І сказав йому Аврагам: «Остерігайся, щоб не повернув ти сина мого туди».

Жити будемо, отже, тут, у нас.

7. «Господь Бог небес, який узяв мене з дому батька мого і з землі моєї батьківщини, і Який говорив про мене, і клявся мені так: „Твоєму потомству дам цю землю“, Він пошле Свого ангела перед тобою, і ти візьмеш дружину для мого сина звідти».

Що каже Аврагам? «Бог обіцяв мені цю землю. На цю землю ми й візьмемо наречену, а інакше без землі навіщо нам наречена».

8. «А якщо не захоче жінка йти за тобою, ти вільний від цієї клятви мені. тільки сина мого не повертай туди».

Ось така розмова відбулася між Еліезером і Аврагамом. Хоча ми кажемо Еліезер, треба тут зазначити, що ім'я Еліезера в усій цій історії не згадується жодного разу. Він весь час названий просто як раб Аврагама, в нього немає імені власного. Усе його служіння впродовж усієї глави – це служіння Аврагамові. Він ніби втілення Аврагама, в Аврагама на батьківщині, тому його ім'я тут не називається, його особисто тут немає. Хоч як це дивно, скупа на слова Тора, яка зазвичай тисячоліття може описати кількома рядками, раптом несподівано повторює словами Еліезера всю розповідь про те, як було діло і як він давав клятву Аврагама. І ми побачимо, що, коли Еліезер переказує, як було діло, він вносить кілька змін у розповідь про події. Ми перечитаємо це і спробуємо зрозуміти, чому, для чого Еліезер це робить і які висновки з цього актуальні для нас. Ось що розповідає Еліезер у домі Рівки:

37. І клятву взяв у мене пан мій, кажучи: «Не бери дружину для мого сина з дочок Ханаані, на землі якого я живу».

Ми пам'ятаємо, що Аврагам сказав: «Серед яких я живу». Тобто ось, подивіться, серед яких, посеред кого доводиться жити. Не бери серед цих. Тут, переказуючи, Еліезер згладжує деяку неповагу щодо Ханаану, яка є в Аврагама, адже він хоче, щоб Рівка туди поїхала, не хоче заздалегідь лякати.

38. «Якщо спершу в дім батька мого не підеш і до моєї родини» – розповідає Еліезер.

Але діло було не так. Аврагам посилав його на землю мою і на батьківщину мою. Одна справа – потрапити в рідне місто Аврагама, інша справа – потрапити в родину Аврагама. Чому Еліезер це змінює? Якщо припустити, що Аврагам посилав Еліезера просто в своє місто, а тут такий дивовижний збіг, що Еліезер не просто прийшов, а прийшов саме в дім Рівки, то це може скувати волю слухачів, змусити сказати: «Ну, раз уже так усе склалося, то вже тоді точно треба виходити, треба видавати Рівку заміж. Точно є необхідність». І таке формулювання може позбавити людей свободи вибору.

І далі Еліезер продовжує все розповідати більш-менш точно, за винятком однієї деталі про Ангела, про якого Аврагам сказав: «Бог пошле його перед тобою». Еліезер каже: «Бог пошле його з тобою». Чому, і навіщо, і в чому різниця? Коли Ангел іде перед кимось, він іде попереду, облаштовуючи, вирішуючи всі проблеми, так що перед людиною вже простягається червона доріжка і їй залишається тільки ступити, тільки пройти по ній. Якщо Ангел іде з людиною, то сама людина вирішує проблеми в міру їх надходження. Ангел, який поруч, просто допомагає їй у цьому. Для чого важливо це змінити? Для тієї самої мети. Якщо Ангел прийшов наперед, то тоді очікується, що в родині Бетуеля, в родині Рівки, вже все вирішили і вони мають бути готові Рівку віддати. Раз Ангел пішов перед, то… До вас не заходив Ангел, ви не побачили Ангела? Це ви́ не побачили Ангела, ви – негідні, ви – невіруючі. І це знову-таки сковує свободу вибору родини Бетуеля. І це не те, чого хоче Еліезер. Тому він змінює деякі деталі в описі подій.

Для Еліезера вже зрозуміло, він уже сказав, що Всевишній гіцліах – дав йому успіх у його шляху. Він уже побачив руку Божу в усіх цих подіях, але він не хоче, щоб уся його картина, бачення позбавили свободи волі Рівку. Він не хоче, щоб Рівка виходила заміж за пророцтвом, щоб це виглядало так, ніби з'явився Господь у домі Бетуеля і сказав: «Так кажу Я: Рівка має вийти заміж і піти з цією людиною». Еліезер переказує обставини, але залишає свободу маневру для родини нареченої. Не каже їм: «Якщо ви не погодитеся, ви підете проти пророцтва, ви підете проти волі Божої». Він хоче, щоб вони самі побачили і щоб вони самі погодилися. І це те, що відбувається.

50. І відповідали Лаван і Бетуель, і сказали: «Від Господа виходить це. Не можемо говорити тобі всупереч ні доброго, ні лихого».

Вони сказали: «Справді, все це від Бога. Як ми можемо заперечувати?» І все ж вони не прийшли до Рівки і не сказали їй: «Ми отримали пророцтва. Дух Святий відкрив нам. Так каже Господь: ти маєш вийти заміж, піти ось зараз з цією людиною, піти з ним у Ханаан». Вони питають уста дівчини, питають дівицю:

58. «Чи підеш з цим чоловіком?» І вона відповідає: «Піду».

59. І вони взяли сестру свою Рівку, годувальницю її, і відправили їх з Еліезером».

Упродовж усієї історії в Еліезера, і в читачів, і навіть на якомусь етапі в братів і батьків було розуміння, що все відбувається від Господа. Було розуміння, що ось цього ось самого рішення Всевишній очікує, але це було приховано до самого останнього моменту, щоб Рівка сама могла вирішити, чи слідувати цьому пророцтву.

Це найперший опис сватання, раніше немає. І з цього будуються єврейські звичаї весілля. По-перше, наречену треба запитати, чи хоче вона вийти заміж? Батько не має права силоміць видати дочку заміж. Що робити, якщо дівчина хоче вийти заміж, а батьки проти? Що каже традиція? Традиція каже: «Виходь». Саме так усе влаштовано, що всі обставини відступають на другий план і залишається тільки твоя воля. Традиція каже: «Неможливо змусити людину пророцтвом одружитися або вийти заміж». Ми потім побачимо в Гошеа певний виняток, але це особливе пророцтво, йому дане. Не може Бог змусити людину через Своє пророцтво вступити в якийсь шлюб, і батьки теж не можуть. У цьому є повна свобода. І ця свобода забезпечується навіть тим, що Еліезер приховує від своїх слухачів частину реальності. Щодо шлюбу Всевишній дає повну свободу. Ми читаємо в кількох місцях у Писанні, що шлюб від Всевишнього і Всевишній хоче, щоб це було приховано, щоб це було потаємно, щоб це не було явлено як: «Так каже Господь. Ця призначена для цього». Хоча Талмуд розповідає, що на небесах такий голос звучить і кожна дівчина, і кожен юнак народжуються з призначенням. Для кожного є хтось свій, призначений, але дано свободу волі, і тільки вільною волею людина може вступати в шлюб. Це звучить нам застереженням від усіляких шлюбів за пророцтвами і від пророцтв щодо шлюбу. Ми бачимо, що навіть коли обставини були пророчими, це було приховано від слухачів, щоб не за пророцтвом, а за власною людською волею було зроблено вибір. І в цьому полягає виконання Божої волі. Ми бачимо, що Рівка виходить заміж за Іцхака, якому призначена ще, можливо, від самого народження Іцхака. Усе здійснюється Божою Волею, але в синергії, в гармонії з вільною волею людини.

Ось це те, що ми можемо винести з цієї історії для себе, для своїх дітей, для миру в своїх родинах.

Ми прочитаємо частину історії про те, як Еліезер, раб Аврагама, ходив по наречену для Іцхака.

Аврагам говорить до чоловіка, який давній, старий його раб, який управляє всім майном Аврагама. Уявляєте собі рівень довіри Аврагама до цього чоловіка.

«Поклади руку свою під стегно моє

Тобто просунь руку під стегно і поклади її на те місце, де обрізання, де знак завіту, для клятви.

Тобто буквально в мій квартал, у мій двір.

Щоб узяти дружину синові моєму, Іцхакові».

Не кожна жінка готова на еміграцію заради шлюбу, хай навіть з людиною з такої знатної родини, як родина Аврагама.

Може бути, в цьому випадку я повинен повернути твого сина в ту країну, звідки ти вийшов?»

«Я вірю, що Господь, який обіцяв, що дасть моєму потомству цю землю, Він влаштує все так, що мій син не матиме потреби в тому, щоб виїжджати кудись із цієї землі для того, щоб брати собі дружину». І справді, Іцхак – єдиний із Праотців, який ніколи не покидав меж країни Ізраїлю. Можливо, завдяки цій молитві Аврагама. Аврагам каже: «Господь пошле Ангела перед тобою». Це означає, що хтось ніби йтиме перед тобою і влаштовуватиме всі твої справи і ти візьмеш дружину моєму синові звідти.

Отже, Аврагам дає Еліезерові цілком конкретне веління йти в дуже конкретне місце з дуже конкретною місією.

Довго чи коротко, приходить раб у місто Нахора. Тора не розповідає про те, як швидко це сталося. Мідраші розповідають про те, що це сталося не дуже швидко, але нам це зараз неважливо.

Слово еварех схоже на леварех – благословляти. Слово браха – від того самого кореня, перекладається як благословення. Справді, корінь берех – коліно. Коліно як те, що з'єднує дві частини ноги, так і браха з'єднує, як колінце з'єднує верхнє і нижнє. Уклав верблюдів, верблюди лягають, підгинаючи коліна.

Біля криниці Перед сутінками; перед тим, як виходять черпати воду.

І тут відбувається щось незвичайне. Раб починає молитися. Це, мабуть, перша історія дорожньої молитви.

Слово гакре – від слова мікре – випадок.

І зроби милість з паном моїм, Аврагамом.

Далі ми знаємо, що він ще не встиг закінчити говорити, як приходить Рівка, і все сталося так, як він просив, і навіть краще. І сталося навіть так, що він потрапив саме в той дім, у який він мав прийти, і т. д. Все сталося, як треба.

Питання ось у чому. Аврагам послав раба в цілком конкретне місце всередині міста. Ніхто не казав рабові якось молитися і якось загадувати, яка жінка вийде. А раптом вийшла б жінка кульгава, або крива, або сива, або лиса, або ще якась і сказала б те, що Еліезер хотів почути? У книзі Шофтім ми читаємо сумну історію людини, яка пообіцяла принести Господу на всепалення перше, що вийде з дому йому назустріч, і вийшла її дочка. Це історія Їфтаха. І як можна знати, що не станеться щось подібне? Коментатори сперечаються і багато говорять про це.

Не всі знають, що текст Тори складається не лише з самих літер, а містить ще й знаки кантиляції, своєрідні ноти, що вказують на інтонацію, з якою треба вимовляти те чи інше слово. Івритом це називається таамей гамікра – смаки тексту. І справді, це вказує на інтонації, адже від того, як ми вимовимо те чи інше слово, залежить те, як його можна зрозуміти. Можна сказати: «Вибачте», можна сказати: «Ну, вибачте». І це будуть зовсім різні «вибачте». І так з багатьма словами. І, коли ми читаємо текст Тори, його можна читати старою мовою, говорячи з виразом, і виражати можна ті знаки кантиляції, які вказані в тексті. Деякі знаки навіть передавалися й жестами, а не лише інтонацією. І тут, над словом І сказав, яке стоїть на початку 12-го вірша, стоїть незвичайний знак, який називається сілсул (або трель). У всій книзі Берешит він трапляється лише три рази. Один раз він трапляється в Берешит (19:16), коли ми читаємо про Лота. Про нього сказано: «Лот зволікав, забарився».

Вдруге те саме слово, але щодо Йосефа. Коли Йосеф тікає від дружини Потіфара, там те саме слово, певна розгубленість, сум'яття Лота, певна розгубленість, сум'яття в Йосефа. І втретє це слово зустрічається тут, у 12-му вірші. Цими інтонаціями Тора передає сум'яття, деяке замішання у свідомості героя.

Коли я вирушаю в дорогу, я намагаюся все, все, все розпланувати: де я сяду на автобус і на який автобус я сяду, де я вийду, де я перекушу, де я переночую і все інше, хотілося б знати. Усі ми хочемо планувати, коли вирушаємо в дорогу. Усі ми звикли молитися про те, що ми робимо. І ось як звучить дорожня молитва, традиційна молитва, якою молиться кожен єврей, вирушаючи в дорогу:

Хай буде воля Твоя, Боже Всесильний наш і Всесильний Боже батьків наших, вести нас мирним шляхом, спрямувати наші кроки мирною стежкою, прокласти нам благополучну дорогу і привести нас до мети нашої подорожі для життя, радості і миру; і повернути нас з миром, і визволити нас з рук усіх недругів і від усіх, хто чатує на нас у засідці, від диких звірів, і з рук розбійників, які можуть нам зустрітися на шляху, і від усіх напастей, що відбуваються у світі. Пошли благословення на всі діла рук наших. І дай нам знайти милість, благословення і милосердя в Твоїх очах і в очах кожного, хто нас бачить. І почуй голос нашого благання, бо Ти – Бог, що прислухається до молитов і благань. Благословен Ти, Боже, що вислуховуєш молитву.

Цю молитву читає кожен єврей, вирушаючи в дорогу. Що є в цій молитві? Хто молиться такою молитвою? Людина, яка взагалі нічого не знає. Яка не знає, куди вона може потрапити, де їй доведеться зупинитися і з чим вона може зіткнутися. Коли ми все розпланували, все добре розпланували і розклали по поличках, у цьому нашому плані буває, не знаходиться місця для того, щоб Всевишній виявив у ньому Свою дію. Ми все розпланували, але ми не спитали Його, чого Він хоче. Нашою молитвою, нашим зверненням до Всевишнього ми ніби призупиняємо свої плани і питаємо, звертаємо до Всевишнього своє серце і намагаємося звірити з Ним свої плани, дати Йому місце у своїх планах. Як сказав рабі з Коцька: «Бог перебуває там, куди ми Його впускаємо». У цій дорожній молитві ми впускаємо Бога у свою, добре розплановану, по поличках розкладену дорогу.

У цій своїй молитві Еліезер, раб Аврагама, теж впускає Всевишнього, звертається до Всевишнього, хоча він знає і про Ангела, який іде перед ним, і в нього є чіткий розклад, чітка вказівка від Аврагама. Тут час відчути себе в сум'ятті, відчути себе не господарем ситуації, анітрохи не господарем ситуації, звернутися до Всевишнього з питанням: «Які Твої плани щодо моєї дороги?»

Мені доводилося дуже багато подорожувати, подорожувати з дітьми. І коли щось ішло не так, як треба, коли застряг у заторі, пропустив автобус або ще щось трапилося, завжди відбувалися дивовижні речі. Саме в цих відхиленнях від планів, коли, відхилившись, забувши про свої плани, ми з дітьми молилися, Всевишній посилав у наше життя дуже незвичайних, добрих людей, знайомство з якими залишилося зі мною на багато років. З багатьма вчителями, просто добрими людьми, незвичайними людьми, людьми, які допомогли мені, або людьми, які потребували моєї допомоги. Всевишній вів мене в той момент, коли я застрягав у дорозі, коли мої плани змішувалися, коли все відбувалося не так, як я хотів. У цей момент відбувалися чудеса, які виявлялися часом важливішими за саму дорогу, важливішими за все, що відбувалося довкола. Мета поїздки вже виявлялася вторинною, таке теж траплялося.

Машиах каже: «Я є Шлях». У Машиахові поєднується Божественне і людське. Це постійна синхронізація, постійне звіряння своїх планів з планами Божими, постійне перебування в цій внутрішній молитві, яка вже не сум'яття дає, а впевненість. Постійне ширяння над цим світом, над планами і задумами цього світу. Подолання рельєфу пересіченої місцевості цього світу і навіть використання цього рельєфу у своїх цілях. Це одне з можливих розумінь того, що каже Машиах: «Я єсмь Шлях». Шлях – це дорога розпланована, з розпланованим щохвилинним, щосекундним зверненням до Творця. Непроста справа, але тільки так ми приходимо до того, до тієї мети, куди Всевишній хоче нас привести. До миру, до благословення в серцях усіх тих, хто нас бачить, як це каже і дорожня молитва.

Це один із кутів розуміння. Звісно, можна навести і десятки інших щодо того, чому тут Еліезер зупиняється і молиться. Це школа нам – зупинятися для молитви. Навіть тоді, коли ми думаємо, що Бог нам уже все сказав, навіть там, де ми думаємо, що ми розуміємо Його волю, навіть там, де нам дано, здавалося б, цілком чіткі вказівки щодо того, що робити.

Дивовижна книга Тора. Іноді вона буває дуже розлогою. Якісь діалоги, які можна було б викласти в кількох рядках або просто переказати, Тора докладно переказує, розгортаючи їх на цілі розділи. У нашій тижневій главі ми бачимо торг Аврагама за печеру Меарат Гамахпела або, наприклад, міркування раба Еліезера, коли він іде брати наречену для Іцхака. Багатьом це може здатися зайвим і незрозумілим. Навіщо Тора так докладно все це описує? Звісно, борони Боже, у Торі немає жодного зайвого слова. Буває і навпаки, що Тора дуже лаконічна. І якийсь сюжет, який Достоєвський міг би покласти в основу роману, а Голлівуд – в основу повнометражного фільму, Тора викладає всього в кілька рядків, містко, яскраво, але дуже коротко.

Ми з вами поговоримо про приклад другого роду, поговоримо про один вірш, а точніше, навіть усього про одне слово, яке дуже важливе, яке довгий час різні люди намагалися зрозуміти. І, як це часто буває, це говорить не тільки про саме слово, а й про людей. Ми з вами читатимемо з першого вірша 24-го розділу книги Берешит.

Ми з вами зупинимося на слові баколь. Баколь можна перекласти як в усьому, тобто в усьому, що в нього було, або всім – всім, як інструментом, як молотком. Є щось, що називається все, і ним Бог благословив Аврагама. Важко зрозуміти, про що йдеться. Сам раб Аврагама, про якого ми вже згадували, каже, що Бог благословив Аврагама багатьма: «А Господь дуже благословив господаря мого, і він став великим, і Він дав йому овець, і волів, і срібло, і золото, і рабів, і рабинь, і верблюдів, і ослів». Багатьма Бог благословив Аврагама. Звісно, часто можна сказати: «Бог мене благословив багатьма». І в мене теж багато чого є, але хотілося б, щоб у старості я міг би сказати: «А Господь благословив мене всім». Ще краще, щоб про мене хтось інший міг таке сказати. Це можна і на надгробку написати. Гарний напис буде. Про що ж ідеться? Чому Тора тут не перелічила нам, як це перелічив Еліезер, скільки в нього було верблюдів, скільки рабинь, скільки рабів, скільки срібла і скільки золота. Тому що в рабинь, у срібла і в золота є якась межа. Це не все.

Що ж таке все? Багато хто впродовж багатьох поколінь намагався це зрозуміти. У Талмуді є суперечка, і висловлюються різні думки. Один із мудреців каже: «В усьому – це означає, що в нього не було доньки. Якщо в людини народжуються сини, – так міркує цей мудрець, – то це велике благословення, і хто так благословенний, той в усьому благословенний». Що я можу сказати як батько доньок, який бачить у своїх доньках таке велике благословення, що не тільки своїх, а ще й удочерив дівчаток, з Божою допомогою? Я донькам дуже радий, і я вважаю, що це велике благословення, і з цим учителем я не можу погодитися.

Інший заперечує: «Навпаки, благословення Аврагама саме в тому й полягало, що в нього були й доньки. І доньок йому вдалося виховати праведними». Думка гарна, мені вона більше подобається, але за Торою її важко обґрунтувати.

Третій вважає, що в Аврагама була донька, її звали Баколь (всім). Це ім'я доньки, і ця донька – таке благословення, така радість для тата. Знову мені це подобається, але обґрунтувати це важко.

Інші кажуть: «Аврагам був великим знахарем, знавцем усього, і люди за порадами, з питаннями, із завданнями, з ідеями ходили до нього, і він усім-усім допомагав. Господь благословив його знанням усього». Кожен, звісно, сам вільний судити, але, на мій погляд, ну, так собі благословення, коли довкола тебе постійно люди і постійно в тебе щось питають.

Інші вважають, що був в Аврагама дорогоцінний камінь на грудях, така собі камея, яку всякий, хто бачив, одразу ж зцілювався. Після його смерті Всевишній цю камею забрав.

Є ті, хто каже, що слово баколь означає за гематрією бен (син), і благословення Аврагама – це його гідний син, Іцхак. Теж можна зрозуміти. Але чому Тора не скаже: «І Господь благословив Аврагама чудовим сином Іциком, хорошим єврейським хлопчиком з хорошої єврейської сім'ї?» Теж спірно.

Мідраш каже, що баколь це означає, що Всевишній дав Аврагамові керувати своїм злим началом, що б не відбувалося з Аврагамом, які б події довкола нього не відбувалися. А він на той момент хто? Він на той момент удівець, людина, у якої син ще не одружений. Він так і не зміг ні молитвами, ні праведністю своєю скасувати вигнання народу Ізраїля, вигнання своїх нащадків, про яких говорив Всевишній. І всі дні його дуже непрості. Довгий час він був бездітним, сподівався на дитину. Є ще Їшмаель, з яким теж не дуже зрозуміло, що відбувається. Якщо дивитися збоку, то не зовсім все в Аврагама добре. Взагалі, коли ми кажемо все добре, це досить пафосні слова. Не буває так, щоб все добре. Не буває так, щоб все було, не буває так, що все вмію або все знаю. Але тут це не ми кажемо, це Тора свідчить про Аврагама. І коли мудреці кажуть, що все – це те, що Всевишній зробив Аврагама управителем власного злого начала, навіть зле начало Аврагама служило Всевишньому, все духовне єство Аврагама було благословенне, було підкорене Всевишньому.

Ще одне розуміння говорить про те, що баколь має стосунок до заповіді любові до Всевишнього. Є заповідь, у якій теж звучить це слово бахоль: «І полюби Господа Бога твого всім серцем» – бехоль левавха. Що означає всім серцем? Чи можу я любити всім серцем так, щоб у моєму серці не було місця ні для моїх дітей, ні для моєї дружини, ні для моїх батьків, ні для моїх друзів, ні, зрештою, для мотоцикла «Харлей Девідсон», який сусід паркує недалеко від мене? Чи може таке бути? І тут про Аврагама говориться, що навіть свою любов до когось або до чогось Аврагам використовував собі в науку, собі на виправлення, щоб наповнювати своє серце любов'ю до Всевишнього. Навіть люблячи когось або прив'язуючись до чогось, Аврагам бачив у цьому благословення Всевишнього і звертав цю любов до Всевишнього. Єцер ара – його зле начало, як спаринг-партнер у спорті. Будь-яка людина, яка займалася спортом, скаже, що сильний партнер, сильний суперник – той, хто зміцнює, той, хто й робить тебе спортсменом. Якщо всі твої поєдинки будуть з тим, хто слабший за тебе, ти ніколи не виростеш як спортсмен. Якщо всі завдання, які ти розв'язуватимеш, будуть такими, які ти вже можеш розв'язувати, які тобі легко розв'язувати, ти ніколи не виростеш. Всевишній дав Аврагамові таке благословення, що воно не було в зовнішньому світі. Воно не виражалося в костюмах, у дорогих парфумах, в ослах, у рабинях чи верблюдах, хоча осли, рабині й верблюди були. Воно виражалося в тому, що все, що відбувалося в Аврагама, все Аврагам міг сприймати з любов'ю, все спрямовувати на те, щоб учитися любові до Створителя. Це те саме баколь, яким Господь Аврагама благословив. З Аврагама починається подолання гріха, подолання злого начала. Щодо Іцхака, сина Аврагама, пізніше буде сказано в Берешит (27 розділ):

І затремтів Іцхак трепетом дуже великим і сказав: «Хто ж той, хто наловив дичини й приніс мені, і я їв від усього?»

В Іцхака не було всього – він поїв від усього. Як можна змалювати різницю між в усьому або всім і від усього? Якщо в Аврагама все – це як валізка, сумка, яку він із собою постійно носить, то Іцхак не отримує самої сумки, він отримує з неї. Все в руках Всевишнього, від цього всього Всевишній Іцхака благословляє. В Аврагама була вся посудина, а Іцхака тільки нагодували з цієї посудини. І, нарешті, Яаков піднімається на найвищий рівень. Ми читаємо в 33-му розділі Берешит (тут ідеться про зустріч Яакова з Есавом):

І сказав: «Для чого в тебе всі ці загони, які я зустрів?» І сказав Яаков: «Щоб знайти милість в очах господаря мого». І сказав Есав: «Є в мене багато, брате мій, нехай у тебе буде те, що твоє».

Знову тут ми бачимо, що Есав, як і Еліезер, коли говорить про Аврагама, каже: «У мене є багато, і в мого хазяїна є багато».

Але Яаков сказав: «О, ні. Якщо я знайшов милість в очах твоїх, то прийми дар мій з руки моєї, адже я побачив обличчя твоє, як обличчя ангела. Ти виявив прихильність до мене. Прийми ж дар мій, який піднесено тобі, бо Бог дарував мені, і в мене є все».

Якщо Аврагам мав цю посудину перед собою, Іцхака годували з цієї посудини, то Яаков має це все вже всередині себе. І, хоча Яаков потім скаже: «Гіркими, сумними й тяжкими були мої дні», буде скаржитися фараонові, ці дні, ця тяжкість – це те, що вчить його, як тяжкі тренування. Як людина, яка може сказати: «Я тяжко потренувався».

Цей шлях починається з Аврагама, який отримав благословення від Всевишнього баколь. Коли ми читаємо Біркат амазон (благословення за їжу) в гостях, ми просимо благословити господарів, які поділилися з нами їжею, баколь міколь коль: баколь – як благословенний Аврагам, міколь – від усього, як благословенний Іцхак, і коль – як благословенний Яаков. Це не зовнішнє процвітання або, скажімо, не тільки зовнішнє процвітання. Ідеться взагалі не про майно, не про те, що відбувається назовні. Ідеться про те, що відбувається всередині в Аврагама. Усередині в Аврагама – він благословенний усім. Тому що все, що з ним відбувається, всі події його життя, всі його радощі і всі його печалі ним сприймаються як благословення. Мідраш каже: «Ось троє, яким Всевишній дав скуштувати смак світу прийдешнього вже в цьому світі. Ці троє – Аврагам, Іцхак, Яаков, як написано: баколь, міколь, коль. Ось троє, над якими не панувало зле начало, – це Аврагам, Іцхак, Яаков, як написано про них: баколь, міколь, коль». Тобто йдеться про внутрішні перетворення, про благословення нутра духовного устрою наших Праотців.

Хасидський учитель, якого за книгою, яку він написав, ми називаємо Сфат Емет, теж навчає на цю тему, теж міркує про те, що ж означає баколь. Аврагам був «підключений» до джерела, яке називається коль – все. Коли ми благословляємо Всевишнього за їжу, яку Він нам дає, ми кажемо: «Благословен Ти, Господь Бог наш, Цар, Владика всесвіту, що все відбувається за Його словом». Все у світі твориться словом Всевишнього. Слово Всевишнього – те, що дає життя всьому. У найпершому розділі книги Берешит, на самому початку Тори ми вже бачимо, що Всевишній творить увесь світ Своїм словом. Всевишній каже: «Світло – будь». І світло стало. Слово Всевишнього – те, що створює все, що є в цьому світі. У книзі Дварім написано: «Не хлібом єдиним житиме людина». Це можна зрозуміти, можна перекласти як «не самим хлібом живе людина, але словом, що виходить з уст Божих». Те, що дає життя… Здається, що це хліб, здається, що це щось, що набуло форми хліба, насправді це Слово Боже, яке дало життя хлібу і дасть життя нам. Це те, що Машиах відповідає Сатані на пропозицію перетворити каміння на хліб. Перше одкровення про слово як про цеглинки, з яких складається все в світобудові, дано Аврагамові. Аврагамові першому було дано скуштувати, побачити, що все відбувається за словом Божим. Це початок довгого шляху виправлення взаємин Бога і людини, шляху, наприкінці якого слово стане плоттю. І, можна сказати, що Аврагам мав дотик, зіткнення зі словом Всевишнього. Через Аврагама, Іцхака і Яакова почалося розкриття слова Всевишнього в людстві.

І, навівши різні думки і різні відповіді на питання, хочеться дати свою відповідь на питання – що означає: Господь благословив Аврагама всім? Це не майно, це не здоров'я, це не щось поза Аврагамом. Це означає, все, що відбувається з Аврагамом, все є його благословенням. Тому що за усім, що з ним відбувається, він бачить обличчя Всевишнього. Що б з ним не відбувалося, він знає, що коль (все) – це є благословення Всевишнього. Яаков уже живе і може бути носієм цього благословення, може передати його народу Ізраїля. Але все починається з Аврагама. Ось таке просте слово і багато суперечок про нього.

Сьогодні ми читатимемо дивовижну історію, яку Тора розповідає на самому початку 25-го розділу книги Берешит. Після всіх перипетій свого непростого життя, вже овдовівши, поховавши й оплакавши свою улюблену дружину Сару, оженивши улюбленого сина Іцхака, Аврагам Авіну, Праотець Аврагам, раптом знову бере дружину. У цій історії все дивовижне. І не дивно, що кожен вірш, кожне слово цієї історії викликає суперечки серед мудреців і коментаторів. Давайте прочитаємо з вами цю історію і спробуємо зрозуміти, що за нею стоїть.

Дієслово вайосі́ф (або леосі́ф) вживається, коли людина робить щось, що вже робилося, що вона вже робила. Наприклад, якщо в людини є дві дружини і вона бере третю, це і додав, і взяв собі третю дружину.

І взяв дружину. Цю дружину звуть Кетура.

Перше значення слова кетура – та, що кадить. Друге значення слова кетура – пов'язана, від слова вузол, пов'язана або пов'язана до часу.

Зрозуміло, мудреці сперечаються за всіма пунктами. Що означає вайосеф – і додав? Додати можна тільки до вже наявних дружин, кажуть деякі. В Аврагама на той момент дружин немає. Що це означає? Це означає, що, як це часто буває, Тора не розповідає все в хронологічному порядку. Тут наприкінці історії, наприкінці викладу біографії Аврагама Тора згадує: «А взагалі-то в Аврагама була ще одна дружина. Ще коли Сара була жива, до неї він додав дружину, яку звуть Кетура, і вона теж народила йому дітей. Тепер, коли настав час ділити спадщину, Тора згадує про тих дітей. Тому написано вайосеф!»

Інші пояснюють вайосеф інакше. Іцхак одружився, і Аврагам теж одружився. Вайосеф, тобто в родині Аврагама ще одна людина, сам Аврагам вступив у шлюб. Іцхак одружився, а Аврагам узяв і теж одружився. І це, на мою думку, правильніше розуміння.

Є й ще думка, що Кетура – це та сама Гагар, і тоді вайосеф означає, що Аврагам знову взяв за дружину Гагар. Гагар, яка змінила свої діла, змінила свій спосіб життя, і добрі діла її стали як добре кадіння, тому вона й названа – Кетура (або та, що кадить, або та, яку кадять). Є причини для такої позиції, тому що, як ми бачимо, коли Іцхак зустрічає Рівку, він іде з місця, яке називається Беер Лахай Рої, місця, де живе Їшмаель, це місце його проживання. І багато хто каже: «Він ходив туди, щоб примирити Гагар з Аврагамом». І інше тлумачення імені Кетура як пов'язана теж може стосуватися Гагар. Вона пов'язала себе з Аврагамом, не виходила заміж ні за кого іншого, що й дозволило Аврагамові її повернути». Є і таке розуміння, хоча я з ним не згоден, але чому б і ним не поділитися?

Але, якщо ми читаємо «Діврей гаЯмім», якщо ми читаємо інші джерела, все-таки можна зрозуміти, що діти Гагар і діти Кетури перелічуються окремо. Є серйозні заперечення проти того, щоб вважати, що це одна й та сама жінка. Так склалося, що найвідоміший, найпопулярніший коментатор – Раші – навів саме цей коментар. Тому саме його думка стала найпоширенішою. Але, насправді, це не єдина думка.

У Талмуді є думка людини, яка каже: «Ми не знаємо. Це якась інша жінка». Ми знаємо ту, яку звуть Кетура, і, крім цього, ми нічого про неї не знаємо.

Є мідраш, який каже: «В Аврагама було три дружини: Сарай – нащадок Шема, Гагар єгиптянка – нащадок Хама і ось Кетура – із синів Єфета. Таким чином в Аврагамі здійснилося пророцтво, що він буде батьком багатьох народів. Багатьох народів і в родині Хама, і в родині Єфета, і в родині Шема. Це гарний мідраш. Отже, Аврагам бере собі дружину, яку звуть Кетура.

Так перекладається значення цього імені. Воно ж може означати і той, що святкує, від слова лізамер – співати. Той, що підрізає виноград – це не просто робота. Це той, хто прибирає у винограду все зайве, хто через складний, болісний процес робить виноград життєздатнішим. Не просто робота, а тяжке служіння.

Птахолов

Слово йокеш – пастка для птахів. Ловчий.

Сперечальник, бунтар, той, хто затіває суперечки, бійки.

Це зовсім не обов'язково в поганому сенсі. Це може бути і служінням Всевишньому, хоча й тяжким. У 15 розділі книги Їрмеягу пророк нарікає: «Горе мені, мати моя, що народила ти мене людиною розбрату і суперечки – рів і мадон з усією землею. Нікому не давав я на лихву, і ніхто не давав у борг мені, а всі проклинають мене». Тобто ось цей самий мадон – суперечка, який в основі імені, може бути і служінням Всевишньому, зокрема й служінням пророка.

Людина, яка вміє організувати суд, досвідчений організатор, менеджер. Він же вміє призначати ціни і т. д. (корінь, найімовірніше, дін – суд).

Той, хто буде залишений.

Коли ми зустрічаємо такі імена, нам здається, навіщо ж так називати людину залишений або покинутий? Ми зустрічаємо й населені пункти, які називаються анім – убогі або заноах – закинуті, занедбані. Чому люди дають такі імена? Щоб не бути пограбованим. Краще бути непомітною, маленькою людиною. Як казав Йосип Бродський: «Якщо випало в імперії народитися, краще жити в глухій провінції біля моря». Ось, їшбак можна перекласти і як той, хто живе в глухій провінції біля моря. Цей самий корінь у слові савахвані, як його транскрибують російські переклади. Коли Єшуа каже на хресті: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене залишив?» Шиббактані в арамейському варіанті псалма, яке транскрибується в савахвані, – той самий корінь.

І останній із дітей:

Той, хто плаває далеко, здатний триматися на воді, або укріплений, оточений ровом, добре захищений.

Це імена шістьох дітей, яких Кетура народила Аврагамові.

Чому можна назвати дитину старий? У їдиші, в ашкеназьких євреїв називали альтер – старий. Дівчаткам давали іноді ім'я Мушка, Муха, знову-таки щоб зробити маленькою, непомітною, такою, що не привертає уваги, зокрема й уваги якихось нечистих сил, але й уваги влади, уваги ворогів. Скромне ім'я на скромність.

А сини Дедана були Ті, що живуть у таборах, Ті, що живуть у кущах або наметах І ті, що розділяються по селах, по населених пунктах.

Тобто Тора просто розповідає, що сини Дедана розділилися на маленькі колінця і маленькі роди.

5.І дав Аврагам усе, що в нього було, Іцхакові.

Усе, що в нього було – це, звісно, земельне майно, будинки і т. д., тобто нерухомість. Усі права на землю і на спадщину святої землі – все це отримав тільки Іцхак.

Що означає синам наложниць, а точніше, про яких наложниць ідеться? Деякі кажуть, що Аврагам узяв і відіслав усіх, усіх, усіх наложниць, які жили в нього в таборі, усіх незаконних дітей, не своїх, а чужих, усіх, хто був, відіслав і зробив свій табір чистим. Досить-таки дивний коментар. Інші стверджують, що Аврагам був багатою людиною, солідною людиною, і він міг собі дозволити (за тих часів це не порушувало моральних принципів) багато наложниць. Треті кажуть: «Насправді в Аврагама було дві наложниці Гагар і Кетура, і про них ідеться». Але тоді незрозуміло, чому не відісланий Їшмаель, адже він пізніше братиме участь у похороні Аврагама? Ще одні кажуть, що пілаґшим написано, і під цим мається на увазі багато наложниць. Але, насправді, за написанням можна зрозуміти як одна наложниця, і йдеться про ту саму Кетуру. Відповіді однозначної немає, і я схиляюся більше до думки, що кілька наложниць в Аврагама цілком могло бути і він їх відсилає. Зрештою, адже і в Яакова були наложниці набагато пізніше. Отже, відсилаючи наложниць, Аврагам відсилає їх не просто так:

…Дав Аврагам подарунки І відіслав їх від Іцхака, сина свого, Поки той ще був живий або поки він ще живий

Хто поки ще живий? Якщо йдеться про Аврагама (ми, звісно, зустрічали випадки, коли люди беруть участь у голосуванні після того, як вони померли, але, щоб люди відсилали когось після того, як вони померли, ми такого ще не зустрічали), зрозуміло, що Аврагам відіслав за життя, навіщо записувати, що це було ще за життя? За життя Іцхака? Тоді теж незрозуміло. Тому що раз Аврагам живий, то й Іцхак живий. Навіщо записувати беодену хай? Ідеться про те, що Аврагам відіслав усіх цих синів від Іцхака ще за життя Іцхака, щоб Іцхак не думав, що це якась спадщина, спадок, який він має залишити наступним поколінням. Аврагам вирішив, що, ще поки Іцхак буде живий, уже до його смерті ці народи, ці сини вже підуть.

На схід, у країну східну.

Подарунки і країна східна так гарно склалися, що багато коментаторів кажуть: «Уся містика Сходу, йога, Книга змін, подарунки, фокуси, все інше. Сини Аврагама так не хотіли від нього йти, так любили країну Ізраїля, що йому довелося показати, подарувати їм усякі фокуси, усяке чаклунство східне, щоб вони пішли з цієї країни». І китайці, індуси та інші, згідно з таким тлумаченням, – нащадки тих самих синів Кетури, яких Аврагам, згідно з цим тлумаченням, навчив усіляких магічних, містичних, езотеричних та інших практик. Маючи знання в магії і чарівництві, він, мовляв, такі знання своїм синам передав і на Схід їх відіслав. Є таке тлумачення. Не можу сказати, що я можу з ним погодитися. У Танаху ми зустрічаємо мадіанітян, і мід'янітян, і інших із цього списку як людей, що торгують золотом, торгують благовоннями. І, найімовірніше, можна уявити це так, що Аврагам, справді, відіслав своїх синів і дав їм подарунки, дав їм гроші, які дозволять їм зайнятися торгівлею і вести безбідний спосіб життя. Тобто не відпустив їх з порожніми руками, але відіслав їх, і вони розсіялися. Ми сьогодні не можемо сказати точно, хто куди розсіявся, але якщо ми приймемо версію мідрашу, що Аврагам одружився з дочкою Єфета, а версія досить логічна, то, найімовірніше, ці народи, згодом, опинилися в Європі.

Середньовічний коментатор Абарбанель, який жив за часів вигнання з Іспанії, наводить шість причин, з яких, на його погляд, Аврагам узяв за дружину Кетуру. По-перше, як ми вже сказали, тому що він – батько багатьох народів. Тому що Всевишній, як Він сам каже, благословляє діла рук. Потрібно робити якісь посудини, які будуть благословенні. По-друге, щоб не подумали, що обрізання послаблює людину. Навпаки, утвердити тезу, яку потім сформулює Єшаягу (40 розділ): «Ті, що надіються на Господа, оновлять силу». По-третє, щоб Їшмаель засвоїв, що Іцхак буде єдиним спадкоємцем. Якщо сини законної дружини і сини старості не успадковуватимуть, то вже тим паче Їшмаель, який син рабині. По-четверте (досить дивна причина, але Абарбанель її називає), щоб навчити нас, своїх нащадків, що в першому шлюбі важливо вибирати і підбирати собі дружину і шукати її родовід, як це Аврагам робить із Сарай і як це Аврагам наказує Еліезерові робити з Рівкою. Сам він не боїться взяти собі дружину з якихось неправильних народів, тому що він вступає в другий шлюб. Абарбанель каже: «Це щоб нам показати, що другий шлюб не такий важливий, як перший» (не з усіма його ідеями треба погоджуватися). По-п'яте, щоб показати Іцхакові особливу любов. Адже ми знаємо, що діти старості особливо улюблені. Бен зікунім (син старості) – зазвичай розпещена, залюблена дитина, але Аврагам навіть синів старості відсилає від Іцхака. На мій погляд, досить жорстока педагогічна акція – народжувати шість дітей, щоб їх відіслати і щось Іцхакові продемонструвати. І, по-шосте, Абарбанель каже: «Щоб Їшмаель не так ненавидів Іцхака. Якщо відішле не тільки його, Їшмаелеві буде не так уже й образливо». Це аргументи, які наводить Абарбанель. І, загалом, це систематизує, узагальнює основні аргументи, які юдейська традиція наводить тут.

Але давайте спробуємо розгледіти в єврейській традиції ще якісь вказівки на те, хто такі сини Кетури, і це будуть месіанські версії. Є цікава історія в Талмуді. У трактаті Зраїм мудреці обговорюють розміри жертовника. Рабі Мані (це приблизно III століття) каже, що, загалом, розміри жертовника не такі вже й важливі, головне, щоб вони були не менші, ніж жертовник, який збудував Моше. Тобто розміри жертовника Моше це не догма, це якийсь мінімум, адже Моше будував жертовник у похідних умовах. Цей же рабі Мані каже: «А це означає, що це в лікоть завбільшки». Над ним одразу починають сміятися учні: «Адже Тора конкретно каже в 27 розділі книги Шмот: „П'ять ліктів на п'ять ліктів“. Невже цей рав не читав Тору, що він каже: „У лікоть“?» Але рабі Йосі втручається в розмову і каже: «Мабуть, учитель мав на увазі постамент, на якому стоїть жертовник. Він навколо жертовника, справді, на лікоть». І він каже: «Так, ти зрозумів мою думку, а ті, хто наді мною сміється, вони – сини Кетури». Для нас не важлива суть суперечки, про що сперечалися мудреці. Для нас важливо, що рабі Мані назвав учнів, які не бажають його слухати, не бажають вникати в його слова, синами Кетури.

Коли Талмуд використовує якийсь вираз, який може бути незрозумілий учням, він наводить ще якийсь приклад використання цього виразу. У нашому випадку Талмуд розповідає історію про рабі Тарфона і його племінників. Він якось сидів і навчав своїх племінників, а племінники були шалапутами, слухати його не хотіли і були неуважні. І тоді рабі Тарфон сказав їм: «Написано в книзі Берешит: „І взяв Аврагам собі ще одну дружину, і звуть її Йохані“». Замість того, щоб сказати, що її звали Кетура, він сказав їм, що її звали Йохані. Йохані – ім'я такої своєрідної вавилонської баби-яги, відомої відьми. І учні раптом стрепенулися і закричали: «Ні, ні, ні! Не Йохані він узяв за дружину, а Кетуру». І він сказав: «Ви – неслухи, ті, хто не вміє слухати, ті, хто не вміє ставити запитання, ви – сини Кетури».

Чому сини Кетури ті і чому сини Кетури інші? Як ми сказали, одне зі значень імені Кетура – зв'язана, зав'язана, та, яка зв'язана, у якої зв'язана свідомість, яка ще не здатна розуміти і сприймати. Сини Кетури – ті, хто поки не готовий сприйняти вчення, ті, хто поки не готовий до розкриття Тори. Так це можна зрозуміти.

В єврейській традиції є ще один цікавий переказ, який підтверджує нашу версію про те, що сини Кетури – це люди, які приготовані слухати Тору, приготовані до слухання Тори, але їм це поки не відкрилося до часу. Можливо, до часу приходу Машиаха. У трактаті Софрім є ще одна цікава історія про синів Кетури. Там розповідається, що Аврагам узяв синів Кетури і збудував їм на заході велике місто, оточене височенною залізною стіною. Такою височенною, що туди навіть сонце не проникає, тому вони і сини Кетури – зв'язані до часу в залізному місті. І залишив їм там подарунки: дорогоцінне каміння та інші коштовні речі, щоб вони користувалися ними, як світлом. І наприкінці днів, за часів Машиаха, вони вийдуть із цими подарунками з цього залізного міста. Тут можна побачити паралель із волхвами, які прийшли вклонитися Машиахові. Інше розуміння цього мідрашу, що, коли сонце померкне, коли відбудеться зміна світил, ці сини Кетури вийдуть і нестимуть світові нове світло. І це розуміння теж у месіанському ключі.

Є, таким чином, певна традиція про те, що сини Кетури, сини зв'язаної – це нащадки Аврагама, приховані серед інших народів. Нащадки, яким належить розкрити насіння Аврагама в собі через віру, через одкровення, яке вони отримають, коли будуть готові. Ось таке месіанське тлумачення, і ми його не стільки вигадали, скільки прочитали. Воно, справді, записане в давніх єврейських джерелах. Як і в усякої історії в Торі, у цієї історії ще багато граней, які можна було б іще відкривати і відкривати. А ми на цьому зупинимося.

Серед іншого тижнева глава розповідає історію про те, як Аврагам покликав до себе раба свого – Еліезера і взяв з нього клятву, що він піде в Арам Нагараїм і візьме звідти наречену для Іцхака, щоб наречена для Іцхака не була з місцевих дівчат.

Сказано – зроблено. Еліезер збирається в похід і чи довго, чи коротко добирається до Арам Нагараїма, де зупиняється біля криниці. Ну, до міста дійти – це півдороги, півсправи, а як вибрати в місті, в незнайомому чужому місті наречену для такої дивовижної людини, як Іцхак? Як розпізнати таку дівчину, яка підійде в таку сім'ю і стане доброю дружиною для Іцхака? Можна вибирати по-світському: за красою – красива, за багатством – багата чи бідна і за зв'язками – наскільки вона шляхетного походження. Але в нашому випадку можна, звісно, задіяти якісь чудесні знамення. Наприклад, якщо скаже йому по-чуваськи: Ыр каç пултăр! – Іракаш пулдар! – Добрий вечір! – то це підходяща наречена. Або як знайти визначник для невістки для Аврагама? Чуваська мова не дуже підходить. І ось що каже Еліезер:

«І сказав: «Господи, Боже пана мого Аврагама, подай мені нагоду цього дня і зроби милість із Паном моїм, Аврагамом. Ось, я стою біля джерела води, і дочки жителів міста виходять черпати воду. Нехай же дівчина, якій я скажу: «Нахили глечик свій, і я нап'юся», і вона скаже: «Пий. Я і верблюдів твоїх напою», її визначив Ти рабові Твоєму Іцхакові. І з цього пізнаю я, що Ти зробив милість панові моєму».

Ось яке знамення просить Еліезер у Всевишнього: «Я попрошу в дівчини: «Дай мені напитися». А вона скаже: «Пий! Я і верблюдів твоїх напою!» Так це виглядає на перший погляд.

Давайте подивимося на це трохи збоку. Великий, величезного зросту (як це розповідають) чоловік, але в будь-якому разі чоловік, Еліезер, який на чолі каравану, у якого і слуги з ним є, і супровідники, який не сам, стоїть біля самого джерела і звертається до тендітної маленької дівчини: «Дай мені напитися!» І вона відповідає йому: «Пий! Я і верблюдів твоїх напою!» Тобто вона не відповідає йому: «Працювати йди!» або «У самого, чи що, руки криві, напитися не можеш?» Без жодного докору вона йому допомагає, і це саме по собі дивовижно.

Ми любимо допомагати, коли людині ніхто не може допомогти, крім нас, або коли нікого іншого поруч немає. Тут поруч повно інших дівчат, поруч повно чоловіків, які можуть його напоїти, та й сам він може напитися. Чому Рівка все-таки допомагає йому? І чому це знамення?

Давайте згадаємо, що ми бачили і що Еліезер бачив у домі в Аврагама? Коли Аврагам у спекотний день сидить і бачить подорожніх, він ще не знає, що вони ангели, він узагалі не знає, хто вони. Він уже біжить їм назустріч, уже дає наказ заколоти теля, не просто так, а теля на честь якихось випадкових гостей. Ми читали книгу Берешит і знаємо, що вони невипадкові. Аврагам, як про це написано, не знаючи, прийняв ангелів. Якби він їх знав, він би і годувати їх не став, бо навіщо ангелам їжа. Але він для незнайомих людей був готовий бігти кудись, організовувати, просити в Сари зліпити коржі, вимагати зарізати теля. Це означає, що прийом гостей затягнеться на кілька годин.

Часто в мене питають: як же молоко і м'ясо в Аврагама? Уявіть собі, коржі він подав одразу, а поки звариться м'ясо теляти – це кілька годин.

Здавалося б, Аврагам просто горить бажанням гостинності, і тільки це ним рухає. І те саме рухає Рівкою. Немає їй жодного сенсу напувати верблюдів Еліезера і напувати самого Еліезера. Вона гостинна, у ній жар цієї заповіді, саме тому вона Іцхакові найбільше підходить. Де знайти ще таку «правильно божевільну», яка підходила б Іцхакові? Ось тому Еліезер і просить таке знамення.

Читайте також: Ваєра, Толдот, сини Кетури і тижневі глави Тори.