Ваєце

Ми пам'ятаємо, як Яаков виходить: з одного боку, тікає від Есава, від його гніву, як благала його мама; з іншого боку, за благословенням Іцхака, він іде брати наречену.

Якщо пам'ятаємо, Рівка говорила, що Яаков має тікати до Харана, а Іцхак послав Яакова до Падан-Араму. Не будемо вдаватися в географічні тонкощі, приблизно про одне й те саме йдеться, але мова різна. Тут Тора нам каже, що Яаков тікає до Харана; тобто Яаков більшою мірою тікає від Есава, ніж іде по наречену, принаймні на цей момент. Відстань від Беер-Шеви до Харана, щоб ви собі уявляли, це 17 днів шляху. Якщо ми трішки глибше зазирнемо, чому Тора робить акцент на тому, що це втеча, а не похід по наречену, то це вперше народ Ізраїлю, у потенціалі народ Ізраїлю (поки що в особі однієї людини на ім'я Яаков), іде у вигнання з країни Ізраїль. Це саме перша втеча, перше вигнання. Було до цього, що Аврагам спускався до Єгипту через голод, але це не було втечею. Тут же перше в історії Ізраїлю, у протоісторії Ізраїлю, вигнання. Куди тікає Яаков? До міста Харан. А що таке Харан? Харан, як ми пам'ятаємо, згаданий тоді, коли помирає Терах, помирає в Харані. Одразу ж після цього з'являється Аврагам. І якоюсь мірою можна сказати, що з духовної точки зору Яаков тікає в «доАврагам'я», спускається в «доАврагамів» світ; у перше вигнання народу Ізраїлю. Ще одне значення слова Харан – харо́н Ав або гнів Божий. Також останні слова цього вірша, ває́лех хара́на (і втік до Харана), можна перекласти як і пішов гнів, пішов гнів Есава. Таке ось багатозначне речення. Отже, Яаков – у першому в історії Ізраїлю вигнанні.

Дивовижне дієслово ліфґо́а, ми його зустрічали, коли Аврагам попросив у синів Хета зустрітися з Ефроном бен Цохар, коли купував у них печеру. Він сказав: «Дайте мені можливість зустрітися з ним (וּפִגְעוּ – לִי)». І слово ліфґо́а означає зустрічатися, натрапляти, стикатися. Ще одне значення цього слова, яке ми знаходимо в книзі пророка Їрмеягу в 7 розділі, 16 вірші, – клопотатися або молитися: «…Не моліться мені, не клопочіться переді мною», каже Всевишній. Дієслово ліфґо́а – молитися, бути зануреним у молитву, молитися захисною молитвою.

Можна сказати, що Яаков у стані втікача з незрозумілими перспективами, у сум'ятному душевному стані, іде, занурений у молитву; і цією молитвою рухомий, ведений Всевишнім, за внутрішнім своїм Божественним GPS натрапляє на якесь місце.

вая́лен шам кі-ва́ гаше́меш

… і заночував там, бо прийшло сонце…

Мовою іврит, мовою Тори вираз закотилося сонце (ва гаше́меш) – прийшло сонце. Сонце прийшло туди, куди воно вранці відходило, тобто на захід. Тут дуже цікавий зворот: він заночував там через те, що сонце зайшло. З цього можна зрозуміти, що сонце зайшло раніше, ніж він очікував. Знову-таки, якщо говорити, що Яаков іде, рухомий молитвою і своїм внутрішнім бажанням щодо напрямку, керування від Всевишнього, то Всевишній закочує сонце трохи раніше часу, спрямовуючи Яакова на цьому шляху, щоб він заночував у цьому конкретному місці.

…і взяв він із каміння цього місця, і поклав собі в узголів'я, і вклався в те саме місце.

Можна уявити, що Яаков набрав каміння, поклав його собі під голову і вклався там; це дослівний переклад. Коментатори розповідають дивовижну історію, такий дивовижний мідраш. Коли ми говоримо «мідраші», а мідраші бувають трохи чарівні, треба зрозуміти не буквальний сенс, а те, що вони мають на увазі. Отже, мідраш розповідає, що, коли він вибирав камені, кожен камінь говорив: «Вибери мене! Мене, мене підклади під голову». І Всевишній, у милості Своїй, з'єднав камені в один, зробив такий один великий ортопедичний камінь, на якому Яакову зручно було спати. Начебто це знову-таки просто чарівний мідраш, але він говорить, що Всевишній з'єднує (ми кажемо: авоні́м – камені, бані́м – сини) нас в один народ, про вміння Всевишнього робити з множини одне, бо надалі ми побачимо, що камінь таки один.

Це можна зрозуміти по-різному, зокрема можна зрозуміти, що ось він сам уві сні, йому снилося, що він – драбина. Ось на цьому вірші нам належить надовго затриматися.

Ваяхало́м вегіне́ сула́м – і він заснув, і ось – драбина. Давайте подивимося на слово сула́м – драбина. Якщо хтось дивиться на івритський текст, усередині буковки ла́мед (ל) побачить крапку, тобто сулла́м, як з подвоєним «л». Це означає, що корінь слова треба читати як סלל (самех-ламед-ламед), як проклав нам шлях або відкрив нам шлях, як сказано: «відкрив нам шлях через тіло своє». Сулла́м – драбина, яка прокладає шлях на землю і на небеса, з'єднує небесне і земне. Ми одразу ж про це прочитаємо:

…драбина встановлена на землю (саме встановлена на землю, тобто в бік землі), а голова її досягає небес…

Ось такий от «кострубатий» іврит. Можна було б говорити, що це кострубатий іврит, якби Той, Хто давав Тору, не був великим знавцем івриту. Це вказує на певний напрямок руху. Драбина одночасно рухається в напрямку на землю і на небеса, і вгору, і вниз.

…і ось, посланці Божі (або ангели божі) підіймаються і спускаються по ній (по драбині).

Можна по-різному зрозуміти, і давайте спробуємо пригадати різні тлумачення цього сну. Деякі кажуть: ось Яаков бачить, що він сам – драбина, що він у потенціалі народ Ізраїлю, і бачить себе як драбину, через яку здійснюються всі Божественні задуми, все Божественне управління світом. Усі посланці, всі ангели Божі – всі підіймаються і спускаються до нього, через нього; він як сполучна система між небесами і землею. І можна сказати, якщо згадати слова Машиаха: «Ви побачите ангелів Божих», що Яаков бачить обітницю Машиаха, обітницю спасіння.

Інші коментатори кажуть, що Яакову показали всю історію Ізраїлю, всю історію людства. Показали, як підіймається Вавилон по драбині і потім спускається. Підіймається Персія, Греція, Рим; вони підіймаються і спускаються. І Всевишній просить Яакова піднятися по цій драбині. І Яаков каже: «Я боюся по ній підійматися, бо я теж спущуся, я теж не встою!» І Всевишній каже: «Яакове, якщо ти піднімешся, то ти не спустишся. Я тобі обіцяю». Але Яаков не підіймається по цій драбині. Це ще одне тлумачення, і це тлумачення есхатологічне, тлумачення, пов'язане зі світовою історією та її розвитком до кінця Світу.

Є цікаве тлумачення в Таргумі, давньому арамейському перекладі. Коли ми кажемо Таргум, то це не зовсім коментарі, це саме переклад; те, що читали в синагогах як переклад (як ми сьогодні читаємо переклад Йосіфона чи синодальний переклад), і це розумілося як простий сенс Тори. І ось, у ньому говориться про те, що йшли два ангели, які залишилися після зруйнування Сдома. Вони провели Яакова до драбини, самі піднялися по драбині. Природно, сонми ангелів їх зустрічають з розпитуваннями, які там на землі новини (пам'ятаємо, що це мідраш). І ангели кажуть: «Ми бачили там людину (у сенсі – Яакова), обличчя якої схоже на те обличчя, яке вигравіюване, барельєф якого є на троні Господа». І це мідраш, який говорить про те, що обличчя Яакова було як обличчя Машиаха, яке, як ми знаємо, на святому троні зображене (є такі мідраші). І ангели здивувалися, що і на небесах, і на землі є одна й та сама людина. Це мідраш, який говорить про обітницю Машиаха на Землі; і все це дуже цікаві й глибокі мідраші, і є глибини і глибини глибин навколо цих мідрашів. Але треба пам'ятати, що Яаков у сум'ятті, у страху і, крім величезних картин світової історії, потребує просто підбадьорення. І тому є така ймовірність, є такий підхід, що цей сон Яаков буде розуміти весь свій подальший шляхiУ російському оригіналі це речення так само побудоване без прийменника. Ми переклали його дослівно., усе своє подальше вигнання, усе своє подальше життя до повернення в батьківський дім. Яаков буде осмислювати цю драбину, цей сон і буде розмірковувати про це, і це означає, що все значення цього сну ми розкриємо лише згодом.

Дехто каже, що Господь стояв на вершині драбини, інші, що Господь стояв поруч із Яаковом.

Зазвичай Всевишній не згадує живих людей, як Бог живих людей, які ще живі. Так кажуть мідраші, кажуть коментатори, що Всевишній не пов'язує Своє Ім'я з іменами живих, але оскільки Іцхак хворий, сліпий, то він уже вважається ніби мертвим. Так намагаються пояснити те, що тут Господь згадує ім'я Іцхака. Інші кажуть, що Іцхак, оскільки він уже помер, він уже був на жертовнику (можна сказати, що він прототип воскрешеного Машиаха), він уже первісток, якщо не з мертвих, то первісток мертвих. Тому він і може бути згаданий Богом, як Бог Іцхака. І Всевишній продовжує, і каже йому обітницю:

…Земля, на якій ти лежиш, тобі дам її і насінню твоєму.

Це благословення про землю і благословення про владу; про те, що Господь дасть Яакову це благословення, загалом-то, на майбутнє.

Величезну обітницю отримує тут Праотець наш Яаков. З одного боку, видіння (драбина), якому поки що важко дати конкретне тлумачення. З іншого боку, Божа обітниця така, що конкретніше й бути не може, буквально багатьма фразами повторює благословення, яке було дане Аврагаму: і мішпехо́т га'адама́ – насіння землі, і зар'аха́ ка'афа́р га'а́рец – насіння, як порох земний. Це обітниці, які були дані саме Аврагаму і не повторювалися. І Яаков напевно знає про ці обітниці.

Слово ліко́ц – прокидатися, бути бадьорим, але пов'язане трішки зі словом кацу́ц, коц – вколовся, різко здригнувшись, прокинувся від сну.

Чого Яаков не знав? Ну, зрозуміло, що в кожному місці на землі Слава Його наповнює всю землю. Але тут ідеться про певну присутність, про місце, де Бог може розкриватися людині; а можливо, Яаков каже: «Бог подбав, щоб я опинився в цьому місці, це Божий задум тут був присутній, а я не знав. Бог хотів зустрічі зі мною саме тут, Бог призначив тут зі мною побачення».

Цікава паралель. Пам'ятаєте історію? Після потопу народ вирішив будувати вежу у Вавилоні, і Бог переплутав там мови. Вони хотіли побудувати вежу, щоб піднятися на небо. А тут ми бачимо драбину, яка доходить до неба, яку влаштував Сам Всевишній, біля якої Сам Всевишній стояв. Самі вавилоняни, за своєю народною етимологією, називали своє місто Бавель, ворота Божі. Ми знаємо історію, що пояснення-то інше. Був час, коли вчені вважали, що Бабілу – це справді ворота Бога, і в Торі неправильна етимологія. Сьогодні вже дослідники говорять про іншу думку: Бавель – це насправді плутанина, хаос; тобто вони думають, що вони – ворота Божі, але в них повний гармидер, а ворота насправді тут, у Бейт-Елі. У домі Божому є ворота небес, бо там драбина, яку поставив Всевишній, і це явна паралель до Вавилонської вежі.

Бачите, тут один камінь, а спочатку їх було багато, тому мідраш і говорить про те, що камені об'єдналися. Хоча можна по-різному це розуміти, і увагу, можливо, на цих деталях не варто загострювати.

Камінь перетворився на мацеву, на стелу; місце перетворилося на дім Божий; усе набуває рис святості, усе, освячуючись, змінюється. І сам Яаков теж має змінитися. Цікаві коментарі кажуть: «Звідки в Яакова олія?» Людина, яка не взяла начебто нічого, він далі проситиме їжу й одяг. І коментатори кажуть, що, коли він збирав камені, він знайшов глечик з олією, і олія в ньому не закінчувалася, і це перший прообраз Ханукального дива. Ханука, ми пам'ятаємо, це історичне свято, пов'язане з олією. Свято оновлення (як воно назване в Новому Завіті) починається з посудини з нескінченною олією. І коментатори кажуть, що тут, ще до виникнення першого і другого Храму, уже відбулося перше Ханукальне диво: Яаков знайшов глечик з олією. Багато хто навіть настільки сміливий, що проводить таку паралель: «Той самий глечик Яакова знайшли потім і Маккавеї». Зрозуміло, знову-таки, коли ми говоримо про мідраш, не треба розуміти його буквально. Але те саме диво, яке послало Яакову олію, дало її і Маккавеям. Ви скажете, що, зрозуміло, Яаков міг узяти в дорогу олію. Звичайно ж, він міг узяти в дорогу олію, навіть у такій кількості, яка потрібна, щоб вилити на камінь, а це не крапельку капнути. Тоді треба уявити собі, що ніс він із собою купу всякого майна, і це питання спірне, бо він каже: «Я тільки з однією палицею перейшов цю дорогу». І ми спостерігаємо послідовно, що Яаков виходить без нічого. Загалом, ті, хто хоче бачити диво, бачать диво; ті, хто хоче бачити раціональне пояснення, можуть бачити раціональне пояснення, навіть не зовсім будучи переконаними, що воно раціональне.

Ми раптом дізнаємося, що це місце – воно місто. Хоча це не місто, а місто в Писанні – ір (це місце, де пильнують). Слово ір – місто, походить від слова ער – бути пильним, дивитися, оглядовий майданчик, оглядове місце, воно розташоване високо на горі. Це місце сьогодні більш-менш відоме, за більшістю думок ми знаємо, де воно розташоване. Туристів туди возять, показують. Луз – місто, пов'язане з цікавою історією. Луз – так називається в єврейській духовній анатомії маленька кісточка, яка розташована в потиличній частині нижче черепа. І вона саме та, яка ніколи не розкладається, і містить, умовно дуже кажучи, якусь духовну ДНК для воскресіння з мертвих. Усе це, звичайно, образи: було місто Луз, у якому ніколи ніхто не помирав, і так далі. Дуже багато мідрашів пов'язано з тим, що таке Луз; це образи, в які ми зараз не будемо вдаватися. Просто скажу, що Луз – непроста назва. Кому цікаво, той може пошукати; кому нецікаво, може знехтувати.

Зверніть увагу: Яаков не відповідає на першу частину щодо землі, ніяк не реагує. Господь сказав: «Я буду з тобою», і Яаков каже: «Якщо буде Господь зі мною». Знову-таки Бог каже: «Я буду тебе берегти, куди б ти не пішов», і Яаков каже: «І буде берегти мене на цьому шляху, а я піду цим шляхом».

Отже, Господь обіцяв Яакову, що Він дасть йому землю і насіння і зробить його тим, хто з'єднує землю і небо. Грандіозну обітницю Яаков отримав від Всевишнього. Яаков тут каже: «Якщо Господь дасть мені тільки одяг і їжу, і збереже мене на оцьому шляху, який я вже обрав, і буде зі мною, і поверне мене додому». Тут дуже важливо, зверніть увагу, що, як Всевишній обіцяв, що поверне, так і Яаков каже, що поверне додому. Чому нам це важливо пам'ятати? Можна цю клятву розділити так: «І я повернуся додому, і тоді я цю стелу зроблю домом Божим». І виникає питання: чого Яаков чекає шість років? 14 років він відпрацював за двох дружин, 6 років він працював за худобу, тобто Яаков залишався поза землею Ізраїлю просто заради збагачення? І відповідь – ні. Він чекав заклику Всевишнього. Всевишній сказав: «Я поверну», і Яаков тут чекає, поки Всевишній його поверне. Якщо ми поставимо крапку в клятві Яакова після 21-го вірша, то все тоді стане зрозумілим. Яаков клянеться, що, якщо всі ці умови виконаються – якщо Всевишній буде з ним, збереже його на шляху, яким він іде, дасть йому хліб, щоб їсти, одяг, щоб одягатися, поверне його в дім батька і буде йому Богом – то тоді цей камінь, на який Яаков олію вилив, освятив і позначив (кажуть, що олія не швидко змивається, навіть від дощу, а Яаков не на 20 років збирався йти, він не знав, наскільки він іде), то цей камінь, на місці цього каменя, на місці цієї стели, він зробить дім Божий. Виникають питання: чому Яаков ніяк, нічого не каже про перші обітниці Всевишнього і чому він так скромно підписує договір зі Всевишнім? Що це – невіра Всевишньому, як багато хто намагається сказати, чи все-таки це невіра Яакова в себе? Він розуміє, що може виявитися недостойним усього, що Всевишній говорить. Життя складне, Яаков багато разів чинив дивно, і він, можливо, скажімо так, смиренно каже: «Мені б тільки ось це змогти, тільки б ось це зробити, тільки ось у цьому я можу поклястися, бо я не знаю, чи буду я здатний на більше». Дуже багато можна говорити про цей уривок, безкінечно можна про нього говорити.

Не просто підняв ноги, звичайно, як піднімає чоловік, що сидить на дивані, коли хтось поруч підмітає, не про те йдеться. Є такий вираз: ваїса́ ейна́в – і підняв очі, увімкнув якийсь пророчий зір; це сталося з Аврагамом, коли він побачив іншого агнця. Є поняття ваїса́ коль – і підніс голос, ваїса́ яд – і підняв руку (у клятві). Тобто підняти на вищий рівень. Можна сказати, Яаков став окриленим, ноги його стали легкими, видовжилися, посилилися. І ось саме це Тора й описує: він увімкнув режим «турбо».

Ми говорили, що Рівка посилала його до Харана, Іцхак – до Падан-Араму, це одне й те саме. Тут третя назва – країна східна. З одного боку, це об'єднання двох ліній – він пішов на схід. Давайте не конкретизувати куди. З іншого боку, це вказівка конкретніше нікуди, і зверніть увагу, скільки паралелей тут спливає. Після вбивства Авеля, отримавши покарання від Всевишнього, Каїн пішов на схід. Після відокремлення від Аврагама, Лот пішов на схід. І десятиліття потому Аврагам відсилає синів наложниць у країну східну. Схід – це напрямок вигнання; туди йдуть ті, хто відокремлюється від сім'ї, ті, хто рано чи пізно зникне з біблійного сюжету. У нашому випадку Яаков з окриленими ногами йде на схід, іде в ґалу́т, у вигнання. Але він залишається головним героєм оповіді, головним героєм біблійної лінії, бо Всевишній з ним. У цьому особливість того, що народ Ізраїлю в майбутньому – народ, який несе Божественне, навіть будучи у вигнанні.

Зверніть увагу на слово הַהִוא (гагі) – цього. Правильніше було б писати його з буковкою йуд(הַהִיא), але тут воно написане як гу, це як «він» замість «вона». І таких випадків у писанні одинадцять, і ніхто не знає пояснення цьому. Можливо, що йдеться про один із діалектів, поширених у той час.

Є цікава особливість в усього цього тексту. Тут згадується цон (худоба), згадуються стада, отари, згадується колодязь, але не згадуються пастухи. Якщо читати по-дурному, можна подумати, що це вівці самі знімають камінь і закочують його назад. Пастухи тут не згадуються, їх ніби немає. Вони є, але їх немає, їх не буде по ходу розмови Яакова з ними самими. Яаков розмовляє, і зрозуміло, що він розмовляє з пастухами, але ми змушені це домалювати, бо пастухи так і не названі.

Слово шало́м означає мир. Мабуть, кожен, хто трішки стикався з івритом, знає це слово; га – це питальна частка, гашало́м – чи мир у нього, чи все в нього гаразд? Коли людину питають, як її здоров'я, її питають, як її мир – ма шломха́, як твій мир або в чому суть твого миру, якщо дослівно перекласти. Ось таке непросте, здавалося б, просте питання.

І Яаков ставить питання перехожого, питання роззяви, ставить пастухам питання:

Це питання професіонала. І зверніть увагу, ми читали до цього, що відповідають йому крізь зуби. Він прийшов, сказав по-людськи, привітався, сказав: «Брати, скажіть». Вони не відповідають йому «брате», відповіді їхні коротші, ніж його питання, і за ритмом розмови можна зрозуміти, що вони хочуть від нього відчепитися. Але тут Яаков ставить професійне питання, це їх зачіпає.

Природно, є різні погляди в коментаторів на всю цю історію.

По-перше, навіщо Тора розповідає нам діалог Яакова з пастухами, не називаючи пастухів? Взагалі, ми часто бачимо сцени біля колодязя; ми будемо часто бачити пастухів протягом Писання. Можна порівняти, перенісшись у майбутнє, з історією з пастухами мідьянськими, яких зустрічає Моше і які проганяють від колодязя сімох дочок Ітро (і з цього починається історія Моше в Ітро, священника Мідьян). Тут же є своєрідна колективна єдність; пастухи зробили соціальну систему, комуну, об'єдналися, лише разом вони можуть напоїти худобу. Замість того, щоб (як мідьянські пастухи) проганяти слабких дівчаток, вони в цьому випадку чекають, поки з'явиться Рахель, і, загалом-то, поводяться дуже по-дружньому.

Є інші погляди на це питання, коментатори кажуть, що пастухи захопили, завоювали цей колодязь, вони завалюють його каменем, щоб ніхто не напував худобу. І, як я завжди кажу, коментатори більше говорять про себе, ніж про тих, кого вони коментують. Ті з коментаторів, хто жив у східних країнах і знають, як живуть пастухи, вони якраз і говорять про те, що пастухи тут об'єдналися і поводяться цілком по-людськи. І тут нам просто описується, дається такий зріз суспільства, у якому існує Лаван, існує його молодша дочка Рахель, до якої ввічливо ставляться пастухи, без презирства, а це чогось та вартує.

До цього пастухи не були названі, вони були якимись безликими. Було зрозуміло, що це пастухи, але ніхто не сказав, що вони пастухи. А от Рахель – пастушка, вона приходить зі своїми вівцями. І про що це говорить? Про те, що пастухи вважають її за рівну; можливо, вона серед них почасти й верховодить, так теж можна зрозуміти з цього тексту. У всякому разі, на відміну від дочок Ітро, яких проганяють і які перечікують усіх, тут усі чекають на Рахель. І, мабуть, чекають на неї не для того, щоб вона своїми сильними жіночими руками допомогла їм стягнути камінь, а чекають із поваги до неї. У всякому разі, так говорить простий сенс тексту.

Тут коментатори розходяться в думках. Є ті, хто каже (а ми пам'ятаємо, про що на самому початку говорили – у Яакова окрилені ноги, він став крутим, він увімкнув турборежим): тут він один скотив камінь, який клали кілька пастухів. Інші кажуть, що він, побачивши, вирішив допомогти і разом із пастухами єдиним поривом скотив цей камінь. Якщо ми наповнюємо (а ми наповнюємо) пшат, простий сенс, символізмом, то він уже не простий. Давайте згадаємо, що Яаков у нашій главі вже піднімав камінь. Це камінь, який був у його узголів'ї; він був пов'язаний з драбиною, він був пов'язаний з тим, що Яаков з'єднував небесне і земне, через Яакова дано таку обітницю. Тут колодязь – підземне, здатність піднімати Божественну воду зсередини, пробуджувати в інших пристрасть до Творця. Скотити камінь, який не дає воді розливатися, і почати роздавати воду (як сказано: кожен, хто спраглий, приходь до мене і пий) – теж свого роду прообраз Машиаха, розкриття Божественної води у світ. І якщо ми дивимося на це так, то, звичайно ж, Яаков сам розкрив цей колодязь.

Отже, Рахель пропускають уперед, і є дуже цікава деталь:

Слово вая́шк (напоїв) і слово вайїша́к (поцілував) – це на письмі одне й те саме слово. Так, напувають поцілунками, поцілунок – це свого роду теж напування. Хоча корені різні, але тут пишеться воно однаково. І давайте звернемо увагу, що Рахель – це теж овечка, переклад імені Рахель – овечка. Яаков напоїв худобу і поцілував Рахель – це майже одна й та сама дія.

Чому заплакав? Знову-таки коментатори кажуть різне. Одні кажуть, що він заплакав, бо не втримався і поцілував дівчину, а це нескромно. Інші кажуть, і я схильний з ними погодитися, що Яаков заплакав, бо він дістався до рідної людини, бо, подолавши велику дорогу, він зустрів рідну, близьку людину, зустрів родину.

Це цілком нормально сказати так, хоча він син сестри її батька. Але, оскільки він старший за неї, в єврейській традиції, у східній традиції, двоюрідний старший брат може бути як дядько. Це почасти причина плутанини спорідненості Мордехая та Естер, але зараз не про це мова.

І знову на нашій сцені з'являється Лаван. Лаван – ім'я в перекладі білий, але це можна перекласти і мелюба́н – тертий, професійний, тертий калач, тертий хитрун. І, як багато хто каже, він не настільки лаван, він не білий, він – чорний. І, загалом, коментатори і мідраші малюють його дуже негативно, але це якщо вважати тексти Тори чорно-білими. Наприклад, рабі Шломо Іцхакі (Раші) каже: «Поцілував, щоб перевірити, що в нього в роті. Обійняв, щоб перевірити, чи не ховає він гаманців». Тобто перевіряв, що там він із собою приніс, чи нема в нього чогось із собою (іноді так діти зазирають у руки дорослих, які прийшли в гості, – чи принесли вони подарунки); таку якість приписують Лавану. Але можна сказати, що Лаван міг і просто зрадіти: родич прийшов. Не обов'язково, що Лавану чуже все людське.

Ще одне питання, яке варто розібрати: про що ж, власне, Яаков розповів Лавану. Перше припущення – він сказав: «Дядьку Лаване, я прийшов до вашої доньки свататися. Подивився я, донька у вас гарна. Віддайте мені свою доньку». Мама ж із татом навіщо його послали? По дружину. Інший варіант, і він більше підходить за змістом, бо розмова про наречену піде далі: Яаков розповів йому всю історію його конфлікту з Есавом і просто попросив у нього тимчасового політичного притулку від свого брата, і це те, що він йому розповів.

Тридцять днів – це час, коли людина може почуватися гостем у родичів на Сході; потім пора б уже визначатися зі стосунками.

Можна припустити, що тридцять днів був не лише гостьовий період, а й випробувальний термін. Яаков – професійний пастух, що сидить у наметах, з худобою поводитися вміє, робота в нього спорилася. І Лаван вирішив його прийняти на постійній основі, і сказав: «Скажи мені свою зарплату, хоч ти мені і родич, не по-родинному тебе безплатно використовувати».

Цікаво, так? Ми до цього часу знали лише молодшу дочку, Рахель. Виявляється, є і старша, але вона примудрилася місяць не потрапляти на очі, якщо не Яакову, то, у всякому разі, читачеві.

Ох, скільки коментарів є з цього приводу! Багато хто каже – очі в неї заплакані, вони розмиті від сліз. Чому? Тому що чула вона, як народ поговорює: «Ось у Лавана дві дочки, а в Іцхака два сини. Старша вийде за старшого, молодша – за молодшого. Як чудово! Як усе Бог влаштував!» Вона питає: «А що там старший робить?» Їй казали: «А старший – мисливець, лиходій, убивця». – «А про молодшого що?» – «Молодший – праведник, пастух, добра людина». І від цього Лея плакала. Інші казали, що в Леї були м'які й гарні очі, а Рахель була всім гарна, але очі в неї були не дуже гарні, бо Рахель плакала. А плакала тому, що вона знала, що безплідна, боялася, що Яаков з нею розлучиться і їй доведеться вийти за Есава. Дуже багато різних коментарів щодо очей, бо важко зрозуміти вираз «м'які очі». Далі ми зустрінемо: щодо Давида сказано, що він раш, що він м'який, і що в нього гарні очі. І тому я схильний погоджуватися з коментарями, які кажуть, що в Леї гарні очі. А єврейська традиція каже: якщо в дівчини гарні очі, нема чого дивитися на все інше тіло. Гарна, очі сподобалися – бери, женись, ти її полюбиш.

Тобто або одна гарніша за іншу, або все-таки м'які, слабкі очі Леї – це недолік. Знову-таки кожен із тих, хто коментує, кожен із читачів зрозуміє це по-своєму; є можливість зрозуміти це в той чи інший бік.

Ми зупинилися на тому, що Лаван запропонував Яакову не працювати на нього безплатно, а призначити самому собі зарплату. І тут одразу ж Тора згадала, що в Лавана є дві дочки: старша Лея, дівчина з незвичайними очима, і молодша Рахель, дівчина гарна на вигляд.

Коментатори кажуть, що Яаков, як людина теж терта, яка знає, хто такий Лаван, одразу ж домовляється з ним конкретно, що працюватиме в нього за Рахель. Знаючи, що юридично Лаван здатен перейменувати дочок, «перетасувати» дочок як завгодно, він каже: «Не рабиню твою, не якусь із твоїх рабинь, яку ти можеш назвати Рахель, а дочку твою і дочку твою молодшу, домовляємося цілком конкретно». Яаков деталізує, наскільки це можливо, свою зарплату.

Краще, звичайно, шлюби всередині великого роду. Зрозуміло, борони Боже, не йдеться про шлюби кровозмісні. Лаван каже: «Справа добра, сім років за дочку, чудово». Ну, можна собі уявити, що Лаван отримує за дочку калим, сучасною мовою кажучи, у розмірі семи річних зарплат. Кожен може сам перерахувати, скільки це.

Ведений любов'ю, Яаков не помітив, як пролетів час: так він любив Рахель.

Так, зазвичай, коли люди домовлялися про заручини, вони укладали договір, що наречений, потенційний чоловік, виконає певну роботу, зробить певну справу або мине певний термін. Пам'ятаєте, Рівку пропонували залишити в домі на кілька місяців або на рік, щоб вона там пожила. Потім приходив наречений, який уже став чоловіком, і вимагав дружину. Тут, за звичаями того часу, Яаков вимагає свою дружину.

Звичайно, можна зрозуміти, що тут ідеться просто про весільний бенкет, який Лаван просто влаштував на честь просто весілля своєї дочки. Коментатори кажуть, що Лаван і всі мешканці цього місця побачили, як місце почало процвітати і розвиватися з приходом Яакова, який приніс із собою благословення: колодязі стали повні води, і корму стало вистачати. Потім ми побачимо, що навіть сини в Лавана народилися з приходом Яакова. І Яаков сам каже: «Ти був благословенний ногами моїми». Пам'ятаєте, ми на самому початку глави читали, що Яаков підніс свої ноги; от це теж один із чинників. І коментатори кажуть, що Лаван, можливо, зібрав увесь цей бенкет для того, щоб змовитися, щоб увесь народ був у змові – залишити Яакова ще на сім років у цьому місці для того, щоб ще сім років безбідно жити; такий дорогоцінний глечик, «горщику, вари!» не захотілося йому випускати з рук.

Видно, що Лею тут приводять силоміць – взяв її і привів до нього. Лея тут не діє з власної волі. Сучасна жінка, природно, спитає: «Як же Лея не обурювалася? Як вона не опиралася? Як вона дозволила таке з собою вчинити?» І сучасну жінку я цілком розумію і солідарний з нею, і слава Богу, що сьогодні жінки можуть так думати. У ті далекі часи жінки найчастіше виходили заміж за людей нелюбих. Рідкісний виняток був у родині того ж Лавана, коли Рівку спитали, чи хоче вона виходити заміж. І навіть аж до XIX століття, та що там, і в XX столітті батьки на Сході видавали своїх дочок заміж, не особливо повідомляючи, за кого вони виходять. І сьогодні в Ізраїлі, серед бедуїнів і арабів, так заведено: молодих дівчат видають за чоловіків, які набагато старші за них, проти їхньої волі. Чи опираються вони? Ні. Бо це непротивлення, це смирення – це ознака хорошої дівчини, це хороша поведінка. І, оскільки Лея хороша дівчина, вона в цьому випадку і не противиться тому, що її отак от приводять і видають заміж. Завжди треба пам'ятати, що ми в XXI столітті живемо і дивимося з XXI століття, але дивимося ми не на наші часи.

Це речення дуже складно побудоване; знову-таки, на перший погляд, неграмотно, якби автором його не був Той, Хто Отець усякої грамотності. Ми надалі прочитаємо про те, як Лаван дає Більгу в рабині Рахелі, і там трохи інша побудова; на це ми звернемо увагу. З цього тексту можна побачити, що Більга і Зільпа, дві рабині, поміняні місцями, як це каже мідраш; і тут є теж певний обман. Зільпа – молодша і, можливо, Яаков бачив, що Зільпа приготовляє все. Зільпа спочатку була годувальницею, нянькою молодшої дочки, і тому Яаков нічого не запідозрив. Чи добра людина Лаван? І чи можна назвати щедрим подарунком те, що Лаван не тільки дає дружину, за яку Яаков працював (ну, не зовсім ту, але дає), а ще й кожній із дочок додає рабиню. Чи є це атракціоном нечуваної щедрості? Ні, не є. Ми пам'ятаємо, як відправляли Рівку: за традиціями тих часів, крім годувальниці, з нею відправили ще й нааро́т, дівчат-рабинь, оскільки дівчина з багатої родини часто не доглядає сама за своїм волоссям, їй розчісують волосся. Вона часто і багатьох робіт по дому не робить; залежно від достатку родини, господиня рабинь робить менше і менше робіт. Рахель, будучи пастушкою, явно не білоручка; але багато речей просто не прийнято було жінці робити самій. Наприклад, жінку одягали рабині, часто про це кажу; саме тому застібки в жіночого одягу – в інший бік. Коли віддавали жінку з гідної родини, до неї давали служниць і рабинь.

Ім'я Зільпа походить від дієслова зале́ф – витекла, зітекла, тобто якась така, як вичавлений лимон; дуже погана конотація в цього імені.

Так само ім'я Більга від кореня блай – виснажена, вичерпана, стерта. Можна сказати, такі от не дуже гарні імена в дівчат, що вказує на їхній стан; не найкращі з рабинь.

Що промайнуло в голові в Яакова, важко собі уявити. Страшний обман. І незрозуміло, що тут робити з Леєю. Незрозуміло, що скаже на це Рахель. І чи скаже? Рахель теж дівчина смиренна, і вона теж може сказати: «На все воля тата». Яаков у сум'ятті.

Тобто це у вас там молодші брати пролазять замість старших, отримують благословення і з ним утікають. У наших краях такого не заведено, у наших краях спочатку старша дочка, а потім молодша. Ти думав, що тобі і тут таке минеться, як у тата? Ні, тобі таке тут не минеться.

Мідраш розповідає цікавий діалог. І знову, коли ми говоримо про мідраш, ми повинні розуміти, що мідраш претендує не на якусь історичність, а на метафоричність. Мідраш розповідає, що Яаков сказав Леї: «Як же ти так зі мною вчинила? Адже я всю ніч говорив тобі: „Рахель, Рахель“, і ти відповідала мені». На що Лея відповідає йому і говорить знову-таки колюче: «Я вчилася, у мене був хороший учитель. Хіба не ти сказав своєму батькові: „Я твій син, Есав?“» Яакову повертається те, що називається на івриті міра за міру – міда́ кене́ґед міда́: де він обманув, там він і виявився обманутим. Лавану це потім теж повернеться. Але виникає питання: чому так вийшло, чи справді була Рахель призначена долею Яакову?

І як, на перший погляд, Есав мав отримати первородство, а Яаков – ні, точно так само і тут: хоча здавалося, що Рахель призначена для Яакова, Лея теж була призначена для нього. Це те, що угледів Всевишній, і надалі ми побачимо це. Рахель – це тут і зараз, те, чого хочеться зараз. Лея – це майбутнє, Лея – це більш широкий погляд.

Тут можна зупинитися, зробити невеликий реверс назад, коли Яаков прийшов до колодязя. Взагалі, в російській традиції кажуть: зустріти жінку з порожніми відрами – це прикмета недобра. Єврейська традиція каже, що це добра прикмета, починаючи з Еліезера, раба Аврагама, який зустрів Рівку біля колодязя з порожніми глечиками; потім Яаков зустрічає Рахель; потім Ша'уль, який зустрічає біля колодязя нааро́т (дівчат); і Моше, який зустрічає біля колодязя дочок мідьянського священника. Начебто зустріч із жінкою з порожніми відрами – це до весілля з цією жінкою, начебто така прикмета; але – ні. Зустріч біля колодязя з жінкою, яка несе порожні відра, порожні глечики, – це передвістя благословення, яке людина отримає. І потрібно побачити в жінці саме передвістя, а не саме благословення. Можливо, це й означатиме шлюб із цією жінкою. Можливо. Але, можливо, ця жінка – шлях до іншої жінки, як у цьому випадку для Яакова, для його роду. Більше дітей народить Лея, і в майбутньому Машиах, цар Машиах, вийде з Леї, той, хто назветься «Насіння», «Машиах», буде від Леї. Тобто, Яакову призначена Лея, так само як Яакову призначене первородство; і якщо первородство він забирає, то історія з Леєю йому не дуже подобається. Лаван продовжує свою відповідь і каже:

Подивіться, як Лаван ставиться до своїх дочок: «Відгуляй тиждень за цю і дамо тобі і цю». Власне, Лаван до дочок не дуже добре ставиться тут: цю і цю, розмова справді така зневажлива; і зневага не лише до Яакова, а й до дочок, за допомогою яких, по суті, він дає Яакову урок. На відміну від Леї, за яку треба було працювати сім років і потім одружитися, Яаков через тиждень може взяти Рахель до себе і зобов'язаний ще сім років працювати. Це вже система кредитування, коли ти береш щось і сім років мусиш за це розплачуватися; ставлення до цього зовсім інше, звісно.

Знову-таки, Більга – це, можна сказати, рабиня гірша. У слові לָהּ (ла) ми бачимо мапік, так називається крапка всередині букви הּ (гей), те саме, що дагеш у приголосних. Тобто ла з акцентом саме на ей; віддавши в рабині знову-таки вказує на те, що є в цьому задум, що так спочатку не мало бути.

Варто звернути увагу на слово теж: і полюбив Рахель теж. Що означає …теж більше, ніж Лею? Коментатори кажуть, що чоловік зазвичай (це талмудична традиція, і вона лежить в основі єврейської психології) любить свою першу жінку, і до першої жінки в нього найбільша любов. Тому диво, що жінку другу, та ще й так швидко, Яаков полюбив більше, ніж Лею. Увійшовши до Леї, ставши чоловіком Леї, Яаков Лею полюбив; коли він полюбив Рахель більше, Лея стала тією, що називається сенуа́, і часто російською мовою перекладають це як ненавидима. Але що означає ненавидима? Якщо він її ненавидів, як вона від нього народжувала дітей? Ненавидима – це означає, що любив він її менше. Ми зустрічали цю історію раніше. У книзі Берешит був такий Ламех, який узяв собі двох дружин – Аду і Цілю. Ада – це жінка для пологів, народження дітей і роботи по господарству. Вона іда́ – та, яка керує, та, яка в громаді. І Ціля – та, яка перебуває в його тіні, під сінню, ця жінка більше для любові. У Яакова, на жаль, виникає такий самий поділ у його сім'ї. Рахель стає улюбленою дружиною в Яакова.

Повторюю, ненавидима не в тому сенсі, як зазвичай говориться це російською мовою, Лея знехтувана, скажімо так. Зверніть увагу – Лея теж була безплідна від початку. Господь милістю відкрив її утробу.

Тобто чоловік побачить Господа в моїх очах, і тепер полюбить мене чоловік. Зверніть увагу, що взагалі в Писанні часто дітям дають імена, пророкуючи якусь роль, яку вони понесуть у цьому житті, не просто імена, як це часто буває сьогодні, коли вибирають якесь гарне або звучне ім'я. Ім'я – це те, що сім'я або мати й батько набувають разом із дитиною, те, що ця дитина означає для них і яких змін у своїй долі вони хочуть. Тобто ім'я не дається просто так, і можна подумати над іменем і в цьому ключі.

Вона каже: «Бог чує мій стан». Якщо першого разу вона сказала: «Господь дивиться», то тут – «Господь чує мене, і, отже, Він працює зі мною». Це не удача, не ось-ось-ось зараз це станеться, а: «Господь мене чує, Господь веде мене до того, що чоловік мій мене полюбить. І я назву цього сина Слухання, як знак того, що Господь чує мене постійно».

Леві – це той, хто мелаве́ (той, хто проводжає, супроводжує або супутник). Чому вона таку висловила дивну ідею? Чоловікові добре виходити гуляти з дітьми. Це така приємна хода, з трьома дітьми йти приємніше, ніж, наприклад, з одинокою Рахель. Чоловік тепер ходитиме зі мною, бо зі мною йде почет із трьох дітей; так пройтися можна, більше випнути груди.

Зупинилася, «встала від народжувати», якщо перекладати дослівно, перестала народжувати. Коментатори кажуть, що оскільки перестала молитися, оскільки, по суті, ім'ям дитини сказала: «Усе, усе, дякую тобі, Господи! Тепер усе вийде!», цей процес, який почався з Шимоном (коли вона говорила про слухання, що Всевишній працює), вона перервала: тепер усе закінчено. Сама так вирішила, тому сталося так, що вона перестала народжувати. Вона втратила, призупинила це благословення; ось таким чином можна це зрозуміти.

Тобто досить довгий час минув, щоб Рахель зрозуміла: щось у неї не так і вона, мабуть, безплідна.

Цікаво звернути увагу на дієслово текане́ – заревнувала, воно ж означає ревнувати і заздрити. Якщо воно вживається з буковкою בּ (бет), з прийменником б, як тут – ватекане́ рахе́ль баахота́ – то це означає, що Рахель хоче бути як її сестра, виникає якась конкуренція; тобто щоб не було бездітних. Якби було написано леахота́, це означало б, що вона заздрить своїй сестрі: несправедливо, сестра народжує дітей, і не хочу, щоб у неї були діти. Тобто в першому випадку – хочу, щоб у мене теж були діти; у другому випадку – не хочу, щоб у неї були діти. Між буковкою בּ (бет) іל (ламед) ось така велика різниця. Що робить жінка зі своїм горем, зі своєю проблемою? Вона йде до чоловіка свого, до Яакова.

…І СКАЗАЛА ЯАКОВУ: «ПРИНЕСИ МЕНІ ДІТЕЙ, А ЯКЩО НІ – Я ПОМРУ».

Скільки видно страждання людського в цих словах Рахелі. І тут можна було б очікувати, що Яаков закриє свій Талмуд, відкладе вбік свій ноутбук, обійме її, пригорне до себе і скаже: «Давай разом помолимося» або хоча б, як Елькана, скаже: «Я тебе все одно люблю». Але Яаков відповідає по-іншому.

Харо́н-аф або сопіння носа – це евфемізм для гніву в Торі. Яаков розгнівався на Рахель.

Перед нами подружня сварка, і безліч коментарів до цієї подружньої сварки; а подружніх сварок у Торі небагато, і цікаво їх прокоментувати. Коментарі, зрозуміло, всі написані чоловіками і відображають погляд різних чоловіків різного часу на цю ситуацію.

Є коментарі, які кажуть (мідраш каже): у цю мить Всевишній сказав Яакову: «Ти утискаєш жінку, яка прийшла до тебе зі своїм горем. Ти отримаєш відплату в тому, що всі твої діти стануть перед одним із небагатьох її дітей, Йосефом, і вклоняться йому». Це буде в 50 розділі книги Берешит, коли вони прийдуть до Єгипту і скажуть: «Ми раби твої». А він скаже їм: «Хіба я замість Бога?» Йосеф міг сказати це гнівно, але прощає їх і каже: «Є відплата – міра за міру, і не можна кривдити дітей; не можна кривдити й жінок, які хочуть дітей».

Інші коментатори кажуть: «Яаков розсердився, бо Рахель прийшла і, як дівчинка-підліток, стала шантажувати його самогубством. На зразок: «Якщо ти не даси мені дітей, я з собою покінчу, я взагалі помру». Яаков сказав: «Що це за розмови такі в сім'ї? Хіба так належить чинити в справжній єврейській сім'ї? Ти ж єврейська жінка, правильно?»

Інші кажуть, що Яаков сказав їй: «Це в тебе немає дітей. Тут написано – Бог тобі не дав дітей. Коли Іцхак, Праотець наш, молився за Рівку, він не знав, хто з них безплідний, у нього не було дітей, і він молився і тому отримав відповідь. А я знаю, що в мене є діти, тому вибач, це твоя проблема – відсутність твоїх дітей. Я до тебе приходжу, я даю тобі подружнє покриття. Тож і не обурюйся». Є такі коментарі.

Інші коментарі кажуть: «Я намагаюся молитися, я молився за тебе, але не виходить».

І треті коментарі кажуть: «Хіба ти не можеш, Рахель дорога, сама за себе помолитися?» І далі каже: «Ось, якщо ти звертаєшся до мене і кажеш, що Аврагам молився за Сару, і Іцхак молився за Рівку, то й ти, можливо, вчиниш як Сара і даси мені свою наложницю, щоб із цього почати всю справу?» І далі ми читаємо:

Можна перекласти і як «усиновлюся я від неї», так само, як кажуть, що, коли Гагар була з Аврагамом і народився Іцхак, це призвело до того, що потім Всевишній змилосердився над Сарою і дав їй плід. І коментатори кажуть, що ось таке міркування приблизно в Рахелі. Інші кажуть, що тут Рахель каже Яакову: «Ти взагалі мене не так зрозумів. Я тобі хотіла сказати не про те, щоб ти за мене молився, і не про те, щоб ти мені, як із неба зірочку, дістав дітей. Я всю цю розмову затіяла, щоб ти увійшов до моєї рабині, взяв її, і вона народить мені на коліна, і я народжу тобі сина; буде мені син, я від нього відбудуюся. Ось до чого я все це завела. Ти, як завжди, мене недослухав. Ніколи ти мене не дослуховуєш, ось знову перебив, ще й накричав». Стільки різних підходів, які розповідають про конфлікт у сім'ї; і, можна сказати, звичайно, коментаторам хочеться виправдати Яакова. Яаков – наш Праотець, він наш учитель, наш стерновий, і в нього, здавалося б, не може бути помилок. Але мій Яаков, мій особистий Яаков (я так вважаю) – це Яаков, який вчинив із Рахеллю недобре, гнівно їй відповів. Гнів щодо жінки, яка почувається скривдженою, – це погано. І він не вислухав її, а коли ми не вислуховуємо людину, ми не даємо їй висловитися, то це вражає її. Людина починає носити це в собі. І ми можемо казати: «Так не чинять жінки». І можемо сказати: «Маленький хлопчик не може боятися темряви». І він іде спати у свою кімнату зі страхом темряви, придушує свій страх. Якщо він посварився з кимось, ми не можемо когось ненавидіти: «Борони Боже! Ти не можеш таких почуттів відчувати!» І людина починає придушувати свої почуття. Проблеми в сім'ї, проблеми в душі людини починаються з того, що її не вислуховують. Яаков тут вчинив недобре. І Всевишній, я вірю в цей мідраш, викрив його, віддав йому мірою за міру і сказав йому: «Яакове, недобре так чинити. Яшо, недобре так ставитися до жінок». Яаков – людина, зроблений він із крові та плоті, і іноді він поводиться як звичайна людина.

Коментатори ще ставлять собі питання: чому Рахель не народжує? І деякі кажуть: коли є величезна любов між подружжям, коли є така любов, то не вистачає в жінки місця на материнство, або чоловік не хоче її відпускати, щоб вона зупинилася матір'юiУ російському оригіналі так само сказано «щоб вона зупинилася матір'ю». Ми переклали дослівно.; через надмірну любов, через надмірну чуттєвість вони не можуть народити дитину. Інші кажуть, що це гріх Рахелі, що Рахель так сприймала; це її гріх, десь її помилка, десь вона винна. Може, в тому, що так вийшло, що вона дала своїй сестрі вийти заміж перед нею, і цілий тиждень Лея була ексклюзивною дружиною Яакова; можливо, в цьому.

Інші коментатори, є такий прошарок мудреців в юдаїзмі, кажуть, що вся справа в імені; в імені має бути буковка י (йуд) або буковка הּ (гей). Коли не вистачає буковки הּ (гей), тоді жінка не може народити. Ось була Сарай (שָׂרַי), її перейменували на Сару (שָׂרָה), і вона змогла народити. В імені Рахель (רָחֵל) немає букви гей, ось цієї жіночої букви. Це справді дуже жіноча буковка, адже вона додається до іменників, щоб вони ставали іменниками жіночого роду. Якби вона була Рахеля́ або Раахель, то тоді вона змогла б народити; треба лише змінити ім'я. Дуже багато сьогодні таких учителів, каббалістів, які кажуть: «Поміняй тут ім'я, поміняй тут поєднання, і все в тебе вийде». Так, справді: той, хто міняє ім'я, змінює ім'я по суті своїй, той змінює своє життя. Але це не магія і не працює таким чином. І ось коментатори кажуть: «Ось у мене є рабиня, її звуть Більга. А в імені Більга (בִלְהָה) аж дві буковки гей в кінці. Навіщо їй стільки? Вона все одно рабиня. Давай вона буде Білга, а я буду Рахіля́. І я народжу, і вона буде народжувати, і все буде добре, давай я відбудуюся від неї». Але треба обережно ставитися до всіх цих ігор із буквами.

І давайте бачити в цьому простий сенс. А простий сенс у тому, що Рахель пам'ятає, як було із Сарою. Рахель дуже хоче дітей, хоче, щоб у її наметі були діти. Яаков заходить до Леї, в якої діти, грається з ними ввечері. А що робити Рахелі? І вона теж хоче дітей. Вона хоче і сама проводити з дітьми час, хоче бути матір'ю. Справа тут не лише в Яакові: у Рахелі величезний інстинкт материнства, величезне бажання материнства, і вона йде на те, щоб дати свою рабиню за дружину Яакову. Так і написано – дала за дружину Яакову.

Цікаво: для позначення рабинь є в івриті два слова. Є слово ама́ – служниця, рабиня, яка тимчасова. Є слово шіфха́ – рабиня, яка рабиня назавжди; ця шіфха́ зазвичай не з євреїв. І чому вони названі тут – і Більга, і, згодом, Зільпа – словом шіфха́? Адже коли вони виходять заміж, їх треба звільняти; якщо господиня видає їх заміж, вона їх звільняє. Чому ж вона названа шіфха́? Тому що, як кажуть коментатори, родовід у неї такий. Вона народилася від наложниці, тому вона наполовину незаконнонароджена. Отже, Рахель старим, бабусиним, Сариним способом віддає свою рабиню за дружину Яакову.

Зверніть увагу, написано: і народила Яакову сина; не Рахелі вона народила, написано: Яакову. Чому це юридично важливо? Тому, що ми тут не просто розмовляємо про якісь сімейні сцени чи сімейні розбірки. Ми говоримо про створення колін Ізраїля. Більга народила сина Яакову; ми ще повернемося до цього формулювання, яке написане тут.

У російській мові вираз «судив мене Господь» може сприйматися однозначно негативно – «засудив мене Господь». Тут: «Господь дав мені належне за судом». Мабуть (якщо ми згадаємо, що коментатори кажуть), Яаков порадив Рахелі, настановив Рахель молитися самій за себе, і Рахель молиться за себе, і ось вона каже: «Господь почув мій голос».

Але на цьому стосунки Яакова і Більги не закінчуються.

А ми пам'ятаємо, що в цей час Лея, народивши Єгуду, перестала народжувати. Вона сказала: «Тепер благословлю Господа. Ну все, досить» – і перестала народжувати. Перестала народжувати, можливо, тому що в неї виникли якісь жіночі проблеми, ми ще до цього повернемося. Але тепер Рахель ніби теж вступає в конкуренцію і каже: «Ось у мене вже двоє. Я так скоро дожену свою сестру».

Слово нафтуле́ означає хитрість, підступність, пов'язану з плетінням, звиванням: звиваючись, спліталася (або боролася) я зі своєю сестрою (слово елогі́м, яке зазвичай перекладають як Бог, можна тут перекласти як велика або сильна; таке значення теж є, є поняття меума́т елогі́м – хвилювання сильне, і так далі); сильною боротьбою боролася я зі своєю сестрою, сильним сплетінням спліталася я зі своєю сестрою.

Слово яхо́лет, ліхо́ль означає могти. Победа в багатьох слов'янських мовах – перемо́га: я змогла більше, ніж вона, перемогла її.

Нафталі́ – випробування, звив мій; або, можна навіть сказати, підступність моя, хитрість моя. Ми вже звертали увагу на те, що імена можуть містити в собі деякі молитви або подяки. І тут вона каже: «Я – борець, я – переможець». Тут можна сказати, що вона каже так, як сьогодні сказав би ізраїльтянин: «Є! Я це зробив! Я перемогла свою сестру!» Дуже людські слова. Ми маємо пам'ятати, що ці люди не знали, ніхто з них не знав (повторю це вкотре), що вони живуть у Біблії. Вони жили. Це були реальні люди, які жили, дихали, говорили, сперечалися, сварилися, ображалися і могли радіти своїм перемогам. Але не так сталося, як гадалося.

Чому Лея це робить? Тільки Рамбам (Маймонід) з усіх коментаторів зауважує, що взагалі-то жінки не люблять приводити своїм чоловікам другу дружину. Мабуть, Лея відчувала якісь проблеми по жіночій лінії; ми потім ще до цього повернемося, коли говоритимемо про ліки від безпліддя, червоні плоди і так далі. Але поки що Лея, яка сказала: «Опа! А так можна було?!», теж дає свою рабиню Яакову за дружину.

Тут є різночитання. Є поняття кті́в – виправлення писарів. Можна зрозуміти, що написано два слова – ба ґад (בָּא גָד), тобто – прийшло щастя, щастя привалило, пішла удача. І можна зрозуміти – беґад (בְּגָד), зрадив. У тому сенсі, що він, Яаков, зрадив мені, а я йому не зрадила; він зрадив мені, народив дітей з іншою жінкою, я не зрадила йому. Це її бачення ситуації. У її розумінні – ми побачимо в наступному уривку – Рахель взагалі відбила в неї чоловіка; і про це ми теж ще поговоримо.

Ґад означає той, що накопичує, збирає, приносить удачу. Дуже багатозначне ім'я, і дуже по-різному можна перекласти, і, взагалі, цей вірш можна перекласти десятками різних способів, справді десятками.

Тепер рахунок стає 2:2. Зільпа теж народжує Яакову другого сина.

Благословлятимуть мене всі дочки – з цього можна побачити, що дитина народилася дуже гарна. І всі нащадки А́шера, дочки його, виходитимуть заміж за коганім (це відомо з пізніших джерел), тому що дівчата будуть красунями, всі в свого гарного предка. Тобто побачила Лея такого гарного хлопчика і сказала: «Ну, тепер ублажатимуть, благословлятимуть мене всі дівчата, тому що дочки його, і внучки його, і правнучки його – на всіх вистачить краси». А дочки інших казатимуть: «Ух ти! Який гарний хлопець! Як пощастило його матері!» І назвала його А́шер, що означає – той, хто дає щастя.

Зупинимося поки що тут. Ре'увен – первісток Яакова і Леї. Як ми знаємо, Яаков жив у Лавана (до народження Йосефа, про якого буде далі) чотирнадцять років. Сім років Яаков працював за Рахель, був людиною неодруженою. Події, які описуються тут, – Ре'увен і мандрагорові яблука – відбуваються на п'ятому році після того, як Яаков одружився. А це означає, що Ре'увен – чотирирічний хлопчик. Це означає, що він не дістав визначник рослин і не сказав: «Ух ти! Мандрагора офіцинарум! Треба принести її мамі, тому що вона допомагає від безпліддя». А знайшов він або червоні яскраві ягоди мандрагори, або, що найімовірніше, рожевий корінець мандрагори, який дуже схожий на маленького чоловічка. Маленького чоловічка зацікавив знайдений у полі маленький дерев'яний чоловічок. І він приніс його як подарунок мамі Леї, яка сидить у наметі, до якої Яаков не заходить. Може, вона сумує, і, може, він бачить, що вона сумує. Ну, і веселим мамам діти приносять зазвичай подарунки. Жодних цілющих властивостей мандрагори Ре'увен, найімовірніше, не знає, як звичайна маленька дитина. Цілющі властивості мандрагорі приписуються саме через те, що її корінь схожий на маленького чоловічка, а отже, і призводить до народження маленьких чоловічків; так часто міркують люди. Ані Торою, ані науковими дослідженнями не підтримується ідея, що мандрагора ефективна; але ось такий БАД існував у той час. Його знайшов Ре'увен і приніс матері своїй.

… і приніс леї, матері своїй (приніс мамі в подарунок гарний корінець). рахель сказала леї: «дай мені трохи від мандрагори сина твого».

Не дуже гарно, мабуть, виглядає, коли одна мама просить подарунок, який син приніс іншій мамі; тим паче, коли вони сестри, між якими такі складні стосунки.

Треба трішки зробити повернення назад і згадати стан Леї. Після того, як Лея народила Єгуду, четвертого сина, сказано: і перестала народжувати. Лея народила першого сина, Ре'увена, потім – Шимона, потім – Леві, потім – Єгуду і потім перестала народжувати. Звернімо увагу, що після вона народить ще Іссахара, Звулуна і Діну. Чотири плюс три (неважко підрахувати) дорівнює сім. Усього Лея народила семеро дітей за сім років. І виникає природне питання: а коли ж вона переставала народжувати? Семеро дітей за сім років – будь-яка мама скаже: «Це дуже багато». А більшість мам скажуть: «Це взагалі занадто багато». Хто ж скаже, що така жінка безплідна? І треба зрозуміти, що означає перестала народжувати, в якому вона стані, що зараз відбувається з Леєю.

Деякі коментатори кажуть, що на рік вона все-таки перестала народжувати, а Звулун і Діна – близнюки; тому виходить семеро дітей за сім років, а насправді рік був безплідним. Але важко припустити, що жінка, яка народила чотирьох дітей і рік після цього не народжувала, буде непокоїтися через те, що вона безплідна, навіть у ті тяжкі часи.

Інші коментатори кажуть, що Лея вирішила більше не народжувати. Сказала Яакову: «П'ятого, Яшо, ти сам будеш народжувати. Я народила чотирьох, мені б цих підняти». І це теж логічний підхід, таке в сім'ях буває. Або Яаков вирішив, що досить йому дітей від Леї. І знову-таки Лея підневільно перестала народжувати. Чому – підневільно? Тому що далі ми зрозуміємо, що, коли вона народжує, написано: «Бог почув Лею». Народжувати вона все-таки, найімовірніше, хотіла.

Є ще одна важлива деталь, деталь, яка може бути зрозуміла не кожному читачеві, але зрозуміла читачеві східному, знайомому з історією. Є певні архетипи, певні принципи, які зберігаються. Це принципи, за якими дружини народжують удвічі більше, ніж наложниці. У Нахора дванадцятеро дітей – восьмеро від дружини, четверо від наложниці. У Леї на той момент четверо дітей, двоє від наложниці. Ми знаємо, що, коли сини Ізраїля будуть входити до Єгипту, будуть сходити до Єгипту, з ними піде тридцять два нащадки Леї і шістнадцять нащадків Зільпи, тобто два до одного; чотирнадцять нащадків Рахелі і сім нащадків Більги, теж два до одного (це 46 розділ книги Берешит, хто зацікавиться і захоче перечитати). Коли Лея народила чотирьох і, ми знаємо, що Зільпа народить ще двох, на цьому місія народження Леї закінчена. І тому, можливо, написано, що вона перестала народжувати. Чоловік нею ніколи особливо так не цікавився, ми бачимо, що він більше любить Рахель. І все щастя Леї – проводити час із дітьми, і тут син приносить їй подарунок, і сестра її хоче в неї цей подарунок забрати, а Лея ще й знає цілющі властивості цього БАДу, і вірить у них.

Не ішейну, не нашого чоловіка, хоч як дивно це звучить сьогодні; це був наш чоловік для дівчат. Але: «Ти забрала мого чоловіка». Адже Лея вийшла за нього заміж перша, а Рахель приєдналася до цієї сім'ї потім, фактично забрала чоловіка Леї, забрала його самого, і увагу його, і любов його. І ось Лея говорить так, як вона це відчуває: не вуста жінки говорять, це серце жінки говорить, «вуста говорять від надміру серця». І тут справа не в медичних властивостях мандрагори, найімовірніше; тут справа в сентиментальності, в любові, в сімейних стосунках.

…і сказала рахель: «тому нехай ляже з тобою цієї ночі за мандрагори твого сина».

Вона не каже: чоловік ляже, тому що чоловік – тема розмови зрозуміла. Страшна, насправді, фраза. Читаємо далі, щоб зрозуміти, чому страшна.

Пам'ятаємо, хто прийшов з поля попереднього разу – Есав. У Яакова є те, чого немає в Есава: є в нього сочевична юшка, а Есав прийшов без нічого. І Есав хоче «червоного, червоного», і продає за це своє первородство. Тут це дивовижним чином повертається. Яаков приходить з поля, і, здавалося б, саме Яаков зараз буде в ролі Есава, але ні: «зрикошетило» на Рахель, Рахель у ролі Есава. Вона віддає ніч свого чоловіка за «червоне, червоне», за мандрагорові яблука сина Леї, які в її задумі мають дати їй можливість завагітніти.

Мідраш каже, що через те, що вона знехтувала ніччю з праведником (вона сказала: «Подумаєш, Яаков переспить одну ніч із Леєю, нічого страшного не станеться»), вона через це не похована з ним. Через те, що знехтувала однією ніччю, проведеною з ним на одному ложі, вона не похована з Яаковом. І вона, як написано, втратила першість. Чому мідраш каже, що вона втратила першість? Це алюзія на Есава. Як Есав свого часу знехтував першістю, так Рахель знехтувала рівністю з сестрою. Вона мала народити чотирьох дітей, і Більга ще двох, але так не вийшло, тому що вона знехтувала своєю любов'ю, любов'ю Яакова до себе, як Есав знехтував, свого часу, первородством.

А Леї не сидиться в наметі, настільки їй самотньо і настільки їй важлива одна ніч із чоловіком. Найімовірніше, і зовсім не для того, щоб завагітніти від нього, не від кожної ночі завагітнієш. Для чого їй потрібна ця одна ніч? Вона шукає любові чоловіка, Лея весь час шукає любові чоловіка. Вона шукає любові чоловіка, і така в неї туга, що вона готова принизливо торгуватися, по суті, за одну ніч зі своїм чоловіком. Вона не змогла чекати його в наметі; можливо, вона постійно визирала за полог намету, можливо, вона посилала Ре'увена постійно на дорогу. Але, так чи інакше, Яаков повертається з поля, і нетерпляча Лея зустрічає його.

…і каже йому: «прийдеш до мене сьогодні, бо платою оплатила я тебе, за мандрагори сина мого». І ліг із нею цієї ночі.

І ліг із нею цієї ночі – це алюзія на іншу історію, на історію Лота. Про Лота сказано (коли він увійшов до дочок): і ліг він із нею цієї ночі, не знав, лягаючи і встаючи… Це історія Лота.

Яаков – знає. Лот сп'янілий, і він діє, можна сказати, як жертва насильства й обману; можна сказати, Лот примушений до близькості зі своїми дочками. Так само тут і Яаков, як і Лот, змушений, не з власної волі входить до дружини. Яаков – пасивна людина у своїй сім'ї: немає тут такого Яакова Іцхаковича, який стукне кулаком по столу і скаже: «Що ви робите? Ви – євреї?» Або: «Де, де ж це бачено, щоб у єврейській сім'ї жінки так крутили чоловіками?» Але крутять, і ще як! Яаков – людина пасивна, і Тора непомітними штришками нам це показує.

Почув Бог тугу її, почув Бог скорботу її. Чи можна сказати, що Лея була безплідна, щоб молитися за народження дітей? Ні, не була. Вона народила чотирьох і сказала: «Я подякую Господу». Але є волання, навіть вчинки іноді можуть бути воланням молитви.

Зверніть увагу, якщо про всіх чотирьох дітей написано просто народила, то тут формула, запис, як щодо наложниці – народила Яакову п'ятого сина. Чому так написано? Тому що, як ми сказали, взагалі-то Рахель мала народити цього сина. Але через те, що Рахель знехтувала ніччю з Яаковом, вона стала матір'ю меншої кількості колін. Неможливо просто так сказати: «Подумаєш, віддам ніч із чоловіком, і це закінчиться однією ніччю». У маленьких вчинків часто є висока ціна.

І тут та сама фраза, що ми читали в 16 вірші: «Платою оплатила я тебе».

Саме слово саха́р і ім'я Іссаха́р означає буде оплачений, або той, хто буде отримувати плату, або той, хто отримає нагороду; воно вказує на ось ці самі слова Леї: сахо́р сехарті́ха, платою оплатила я тебе. І мова, якою Лея висловлюється, теж вказує на це: вона говорить про рабиню, яку віддала, про бажання продовжувати рід. Рабиня просто символ. Тут її вчинок – це символ продовжувати народження сім'ї. Можливо, через те, що рабиня народила, Яаков знову з'явився в наметі Леї, і в ній знову спалахнула любов. Дуже важко розуміти мотиви жінки, тим паче жінки, яка жила понад 3000 років тому. Але, оскільки люди мало змінюються, можна припустити, що важко пов'язати ім'я Іссахар з тим, що Яаков був куплений; ну зовсім уже недобре таке ім'я давати дитині. І вона побачила корінь усіх подій у тому, що вона дала свою рабиню Яакову.

Знову-таки народила Яакову. Написано не просто народила, як про попередніх чотирьох дітей; знову формулювання як щодо наложниць.

Слово зевада́ні означає дар, подарунок, якийсь дуже дорогий подарунок; озолотив мене, можна сказати, Господь.

У слові їзбеле́ні корінь за́їн-бет-ла́мед (זבל) означає буде удобрювати, буде зі мною, буде удобрювати мене, буде облагороджувати мене, буде обробляти мене. Хоча слово зе́вель у сучасному івриті означає просто сміття, добриво, але зе́вель в івриті давньому означає місце, яке збагачує, облагороджує, облаштовує. І Звулун – це не просто ім'я, яке дають синові, це ще й одна з назв Храму.

Ми вже говорили, що коментатори, намагаючись пояснити якийсь натяк на безплідність Леї, яка за сім років народжує сім дітей, кажуть, що разом зі Звулуном народилася Діна, тому був рік безплідності. У Леї був один рік із семи, коли вона не народжувала, і в цей момент вважала себе безплідною. Чому виникає таке питання? Тому що не написано «і завагітніла, і народила дочку». І, можливо, так воно і є; цілком можливо так це перекласти. Але інший, ближчий, зрозуміліший мені варіант такий: оскільки Діна тут згадується лише з причини того, що́ з нею надалі станеться, і вона не з колін Ізраїлевих, то про неї не написано «і завагітніла, і народила». Можна розуміти це так чи інакше.

Коли кажуть, що Господь згадав, це, звісно, не означає, що сидів Він замислений і тут згадав: «А як там Рахель, треба подивитися». Згадав означає прийшов час, настав у Божественному розкладі час зайнятися Рахеллю. І це означає, що Всевишньому необхідно зараз втрутитися в те, що відбувається з Рахеллю. Він, звичайно, керує всім світом і постійно править, але іноді Він втручається, змінюючи природу речей. Коли написано ваїзко́р, мається на увазі втручання в природний хід подій.

Бачимо, що минуло багато часу, коли Рахель залишалася безплідною; і вона мала народжувати, бо Лея вже перестала народжувати. Але що зробила Рахель? Вона продала ось цю свою можливість народжувати (якщо розуміти через коментарі) за мандрагорові яблука. Вона взяла БАД, взяла цілющу травичку замість допомоги Всевишнього, вирішила діяти якимись своїми шляхами, і в результаті мандрагора справила на неї зворотну дію. Не треба поспішати засуджувати цю жінку, вона старалася як могла. Іноді ми намагаємося докласти старань у цьому світі, робимо щось, думаючи, що Бог нас благословить. Бог каже: «Я благословлю тебе в усіх справах твоїх». Там, де ми нічого не робимо, Бог не може нас благословити. Для того, щоб отримати благословення, ми повинні щось робити; благословення воно завжди на якісь справи. І, можливо, це те, що Рахель намагалася зробити; але вона знехтувала ніччю зі своїм чоловіком в обмін на якусь біологічно активну добавку, на якісь ліки. І рішення її було неправильним; мотив був добрий, але спроба не вдалася. Вона помилилася, і ми теж дуже часто помиляємося, і кожен із нас, буває, часом вимінює мандрагори. І можна спробувати знайти в житті, коли ми це робили, виявити це і більше не робити. Отже, Господь згадав Рахель, відкрив її утробу.

Можна сказати: зняв з мене ганьбу шматочками, зібрав з мене ганьбу, як можна зібрати розсипану крупу з підлоги; так з неї зняв Господь ганьбу.

Слово יוֹסֵף (йосе́ф) близьке за коренем до слова אָסַף (аса́ф). Але не на подяку Богові за те, що він зібрав з неї ганьбу, вона назвала його Йосеф. Ми говорили про те, що, коли людина називає, дає ім'я своїм дітям, це своєрідна молитва про те, що́ зміниться в житті батьків. І сьогодні є таке в східній традиції, наприклад, у тюркських народів: коли народжується багато дівчаток, дівчинку називають ім'ям, яке перекладається як «приведе хлопчика», або яка називається «буде поворот», тобто народжуватимуться далі хлопчики. За допомогою імені намагаються не лише планувати долю, а й планувати сім'ю. І тут, з одного боку, Рахель висловлює подяку Всевишньому за те, що він зібрав ганьбу, з іншого боку, одного хлопчика мало, і хочеться мати ще дітей. І цілком природно, що вона каже: «Я вірю, що Бог дасть мені ще дітей», і називає свого сина Йосеф. І приблизно в цей період закінчуються 14 років життя Яакова в Лавана.

Перш ніж почати читати цей уривок, я хотів би сказати, що уривок цей дуже складний з погляду мови. Щоразу, коли є якась складність, багато коментарів. З чим пов'язана складність? З тим, що в уривку дуже багато термінів пастуших, пов'язаних із сільським господарством, із пастушою роботою. А народ Ізраїлю довго перебував у ґалу́ті, у вигнанні, і пастухуванням не займався; тому багато термінів, значення багатьох слів втрачені або поставлені під сумнів. Ми можемо здогадуватися про їхнє значення за загальним змістом. Але чи кожна сьогодні російськомовна людина може сказати, що означає «саврасая», «пегая», «каурая» або «чубарая» масть коней? Той, хто працює з кіньми, легко скаже значення кожного з цих слів. Але більшість, навіть ті, для кого російська мова рідна, навряд чи з цими словами добре знайомі. Ми читаємо дуже схожий текст, тому буде багато різночитань. Багато різночитань і у зв'язку з тим, що йдеться про своєрідний юридичний документ. Але про це ми поговоримо вже в процесі.

Бракує тут, звичайно, «до дому батька мого». Чому бракує? Причина тут – класична східна ввічливість. Незручно Праотцеві нашому, Яакову, казати Лавану, що сім'я його не тут, коли дві дружини його і купа дітей з ним тут, з Лаваном, тестем його. Сказати: «Гаразд, добре у вас; піду-но я додому, до сім'ї», – якось не дуже ввічливо. І Яаков намагається бути ввічливим, і він продовжує розмову з Лаваном.

Чому діти включені до списку? Діти включені до списку, просто оскільки це розмовна мова. І «я служив тобі за них» сказано в множині жіночого роду; за них – за дочок я тобі служив.

Яаков не просто дочекався народження Йосефа, він дочекався того, що закінчилися сім років, які він мав працювати другим терміном за Рахель. Тепер він нічого не винен Лавану, перестає мати статус раба, найманого працівника, має статус вільної людини (ми до цього ще повернемося), хоче піти. І що він у цьому випадку просить, якщо розуміти східну мову? Він каже: «Ти знаєш, як чесно я тобі служив за твоїх дочок. Тепер дай мені придане, що належить твоїм дочкам, і я піду». Яакову нема з чим іти; він перейшов Йордан, як він потім скаже, «з посохом своїм». Він прийшов ні з чим, і тепер з чим він повернеться додому? З дванадцятьма дітьми (з дванадцятьма, бо Діна – дванадцята)? І все. А жити якось треба. Тому логічно попросити в Лавана придане за дочок; це так само чесно, як чесно він за дочок працював.

Лавану не дуже хочеться Яакова відпускати. Це початок прохання.

…я зрозумів, що благословення моє через тебе отримане»

Слово ніха́шті може означати кілька речей. Перше: «Я ворожив, я розклав якісь ворожильні речі і ворожив». Друге може означати: «Я здогадався, я зрозумів, я вже давно розкусив, давно розібрався». І третє значення: «Я став процвітати (від давнього кореня, це своєрідний місцевий діалект Лавана)».

Ми пам'ятаємо, що, коли Яаков бачив сон, йому сказали: «Будуть благословенні в тобі всі народи. Той, хто візьме тебе в союзники, той отримає благословення». Яаков отримує тут свідчення цьому від Лавана, який каже: «Я побачив, я розкусив, я здогадався, що Бог мене благословив через тебе». Ми бачимо, що в Лавана були лише дочки. Далі ми бачимо, в нього вже сини з'явилися за цей час. Це велике благословення. У нього примножилася худоба, примножилося майно. Він бачить, що з приходом Яакова до нього прийшло благословення, як Бог обіцяв Яакову.

Можливо, це традиційне східне «залишіться, посидьте», як казав Кролик Вінні-Пуху: «Ну, якщо ви більше нічого не хочете…», і треба було б встати і піти; але давайте простежимо за реакцією Яакова.

Корінь פְרֹץ (проц) у слові וַיִּפְרֹץ (ваїфроц) тут із того самого благословення, яке Всевишній дав Яакову біля драбини: «Я тебе примножу, Я тебе поширю».

Згадаймо, що ми говорили, «Яаков узяв ноги, підняв ноги». Тут ось ці самі ноги в турборежимі, окрилені ноги, вони приносять благословення Лавану.

Фраза лаасо́т леветі́ (робити для дому) стала усталеним виразом. Коли якийсь правитель, президент або глава уряду йде з державної посади, щоб зайнятися приватними справами, кажуть, що він пішов лаасо́т леветі́ (робити для свого дому). Яаков каже: «Я тут займався з тобою, я для твого добробуту тут жив. Коли ж я займуся самим собою?»

Ми пам'ятаємо, що в Яакова, насправді, немає грошей, немає якихось засобів, з якими він міг би повернутися до Ханаану.

Тут ми знову бачимо дуже цікаву фразу. Яаков дав не́дер (клятву): «Від усього, що Ти мені даси, коли я повернуся, якщо Ти збережеш мене, я Тобі дам десяту частину». Тут, у розмові, у словах Яакова трапляються знову тіте́н (даси), ешмо́р (буду берегти, повернуся). Ті самі слова Яаков каже. Мабуть, у голові в нього весь час та сама клятва, те саме благословення, те, з чого все починалося. Чому Яаков затримується, чому не повертається до Ханаану? Він уже одружився, він уже виростив дітей, і Есав, мабуть, уже давно не той. Може бути багато тому причин. І коментатори тлумачать (як я часто кажу) залежно від того, що вони самі думають про Яакова, про їхнє особисте до нього ставлення. Ми самі так часто робимо і вкладаємо в Тору, у Писання, якісь свої смисли.

Деякі засуджують Яакова і кажуть: «Господь обіцяв благословити, треба все кинути і піти до Ханаану». Деякі кажуть: «Ну, Яаков мусить годувати дім, він мусить утримувати дім».

Є ще одна обставина. Ми говорили, що клятву Яакова можна читати по-різному. Він, можливо, чекає (і для цього є підстави), коли його поверне Всевишній. Тут, коли він чує пропозиції Лавана, попри те що вже хотів іти, він починає говорити слова тієї клятви і чекає, поки Всевишній його покличе. І він вирішує залишитися. У будь-якому разі, не треба поспішати Яакова засуджувати за бажання заробити. Скільки багатих євреїв живуть у ґалу́ті, процвітають, роблять там якісь капітали і потім приїжджають до Ізраїлю, і Ізраїль благословляють. Наша мета в будь-якому разі не ображати когось.

Отже, Яаков каже Лавану, власне кажучи, умови, на яких він готовий врятувати його худобу.

Крапчасті (нако́д) – це дрібні плями, талу́ – це великі плями.

Це можна зрозуміти по-різному. Деякі кажуть так: «Яаков пропонує Лавану забрати собі всю крапчасту, плямисту худобу, залишити Яакову тільки білу, і тоді все крапчасте буде Яакову нагородою, а все біле так і залишиться в Лавана (білий же Лаван, у нього біле й залишиться)».

Другий варіант, і цей варіант зручніший при прочитанні, такий. Яаков – пастух досвідчений, людина зовсім не дурна, і він розуміє, що від білої худоби важко народитися крапчастій. Звичайно, можна сказати, що він знає чарівний фокус, як зробити овець плямистими. Можна сказати, що він уже тоді пережив одкровення Всевишнього, про яке він пізніше розповідатиме.

Але Лавана така щедра пропозиція мала б навести на підозру: «Щось Яаков тут задумує». І, найімовірніше, Яаков пропонує вже зараз виділити з усього стада, яке він пасе, строкату частину. І якщо примножиться строкате, це буде його нагородою, а біле, що примножиться, буде нагородою Лавана. Дуже простий, логічний поділ. І далі Яаков продовжує:

І та́к буде зрозуміло, яка овечка чия, бо видно: вона плямиста – отже моя, біла – твоя, і зарплата одразу буде видна. Перед тобою говоритиме моя правда, буде очевидно, скільки мені платити: все, що не строкате, твоє.

Так, та не так. Лаван не був би Лаваном, якби й він не задумав якусь спецоперацію.

Що він зробив? Він із худоби, яка належала Яакову за цим поділом, з усього строкатого забрав великих козлів, забрав усіх плідників і залишив Яакову молодняк, який ще не скоро розмножуватиметься.

Тобто Лаван узяв найсильнішу частину худоби, зокрема й плямисту, і залишив Яакову плямистий молодняк. І що хочеш із цим, те й роби, що примножиться, те й твоє.

Є, знову-таки повторю, багато коментаторів, які кажуть, що Яаков спочатку просив собі тільки білу худобу. І те плямисте, що вийде з білої, те й буде йому. Є багато різних коментарів. Ми не можемо одразу багатьох версій дотримуватися, тому дотримуватимемося версії такої. А хто хоче читати по-іншому, ну, його воля, історично це не так уже й важливо.

Тут корінь יחמ (єху́м) у слові וַיֵּחַמְנָה (ваєха́мна) означає статеве збудження тварини: «і розпалювалися вони, коли приходили пити». Бачачи ось ці крапчасті смужечки, вони розпалювалися, так кажуть; і ніби саме цей вигляд змінював масть овечок, що народжувалися, так каже одне з поширених класичних прочитань. РаСаГ (рав Саадія Гаон) каже також, що у воду потрапляв афродизіак від цих гілочок, потрапляв засіб, який спонукав їх пити. А інші коментатори кажуть, що, бачачи ці палички, вони тягнулися, це їх забавляло, вони боялися, починали гратися. Мета Яакова була через таку гру збудити молодняк, спонукати молодняк до того, щоб він розмножувався.

Тобто Яаков спонукав молоду худобу давати приплід. Знову тут вода, колодязі, або – вода, поїлки, – місце, яке приносить плоди.

Наука дуже багато сміється, це часто зазнає такого глузування, що давні євреї вірили, що якщо поставити щось рябе, то й діти будуть рябі. Багато анекдотів з приводу осла, який зустрівся по дорозі, і тому син став ослом; або – що́ жінка побачить, коли вона вагітна, такими будуть її діти; це залишилося в багатьох народів. Очевидно, що видимість – це як зоровий збудник, зоровий об'єкт збудження.

Тут уже він розділив стада, і стада підросли, і тварини самі розпалюються одна на одну.

Далі Яаков розділяв сильних (і давав їм більше збуджуватися) і слабких, які розмножувалися менше. І виходило, що сильні діставалися Яакову (ніби природний добір), а слабкі залишалися Лавану.

Тут Яаков названий уперше словом га'і́ш (цей чоловік, муж, мужик, важлива людина). Замість того, щоб бути Яакову рабом, утікачем, людиною, яка живе, працює в Лавана за харчі, або за дружин, або ще за щось, він сам розпростерся і розвинувся дуже-дуже. Тобто він торгував худобою, продавав худобу, купував рабинь, і рабів, і верблюдів і ослів і розбагатів дуже сильно.

Ми бачили, як Яаков залишився. І ми питаємо: «А чи правильно Яаков залишився? А чи правильно він зробив?» Благословення Всевишнього на його майно, на все, що з ним відбувається, – все це чудове свідчення того, що Яаков залишився правильно.

Повторимо. Лаван прибрав плідників з його стада, і Яаков мав сприяти збудженню тварин. У період їхнього збудження, він спочатку спонукав молодняк розмножуватися і примножив усі стада. Потім розділяв строкатих і білих, слабких і сильних і таким чином регулював природний добір. Можна сказати, Яаков тут перший селекціонер.

Надалі ми прочитаємо, як Яаков розповідає сон, і ми поговоримо ще про таємниці єврейської генетики. У цього тексту, у цього фрагмента, я повторю, є дуже багато різних перекладів і варіантів прочитання. Усі вони і зрозумілі, і незрозумілі водночас, тому що багато сільськогосподарських термінів і мало аграріїв, які займалися перекладом Писання.

Ось така ось складна історія, в якій кабалісти, до речі, бачать ще й магію. Є цілі світи в кабалі, і про це можна говорити, якщо говорити про кабалу, але ми нею зараз не займаємося. Є дуже багато різних історій навколо цієї розповіді, ми ж спробували розібрати її простий зміст.

Ми зупинилися на тому, що після домовленості з Лаваном про свою оплату Яаков з благословення Всевишнього дуже сильно розбагатів і перетворився на дуже важливу людину.

Зверніть увагу, ми вже в попередньому розділі з цим зіткнулися, що в Лавана з'явилися сини. До того, як до нього прийшов Яаков, у нього були тільки дочки, тепер у нього вже є сини. І коментатори бачать (і сам Лаван говорить про це), що він став процвітати з приходом Яакова. Сини, я повторю, – це частина благословення.

Тобто люди бачили (не лише сім'я, а й люди навколо), що Яаков стає важливою людиною. У нього раби, у нього рабині, і він набуває авторитету. І сини Лавана починають говорити, що ні, це взагалі не Яакова якесь благословення, це благословення нашого батька. Це через нього, завдяки йому Яаков набуває авторитету. Пам'ятаєте, у такому схожому випадку, Аврагам відповів цареві Сдомському: «Я в тебе нічого не візьму, щоб ти не сказав: я збагатив Аврагама». Ось тут, почасти, схожа ситуація.

Обличчя в цьому випадку не просто його обличчя, фізіономію він побачив, а побачив, як Лаван до нього ставиться.

Вираз тмо́ль шільшо́м (дослівно вчора-позавчора) перекладається як зовсім недавно. Тобто Яаков побачив, що сини «пустили розмови», хоча Лаван бачив і сам свідчив про те, що його благословення прийшло через Яакова і він дуже сильно розрісся з приходом Яакова. І ми бачимо, що й самі сини – частина цього благословення. Проте розмови проникають у серце Лавана, і Лаван не так уже вірить у те, що він сам говорив і не так добре ставиться до Яакова. Яаков усе це розуміє, природно, поринає в роздуми і, найімовірніше, Яаков із цього приводу молиться.

Ми пам'ятаємо: коли Яаков давав клятву, то ми говорили, що є два прочитання, і один із варіантів читати: «коли Бог мене поверне». І тут Господь каже: «Все, прийшов час тобі повертатися». І зовнішня ситуація, і чутки пішли недобрі, думки вкралися недобрі до Лавана, і сам Всевишній підтверджує – треба, пора вже збиратися.

Зверніть увагу, що першою в списку йде Рахель. Якщо говорити за старшинством, як належало сказати в тексті, то треба було б сказати: і покликав він Лею і Рахель. І хоча Лея стала його дружиною першою, тут Рахель для Яакова важливіша, і тому Тора це підкреслює. І сьогодні, коли ми благословляємо дочок, ми кажемо: «Нехай поставить тебе Господь як Сарра́, Рівка́, Рахель і Лея». І знову Рахель випереджає Лею. Так, отже, історично склалося, не завжди хронологія визначає старшинство. І не тільки в братів, як у Есава і Яакова, але ми бачимо, що й у дочок це трапляється, хоч і неофіційно.

Отже, Яаков кличе їх у поле, до худоби. Це означає, що, мабуть, вони з ним не пасуть, вони живуть у домі батька, а там Яаков говорити не хоче. Коментатори пояснюють: «Це добрий східний звичай – радитися за містом, де немає зайвих вух». Деякі коментатори говорять про цілий етикет: «Благословенні люди, які не відкушують від цілого шматка, а відрізають потроху, які не цілують губи, а цілують руки, і які радяться за містом». Зміст такий: не бруднити інших своїми розмовами; навіть якщо людина не підслуховує, не завжди вона повинна чути якісь розбірки. Тому, якщо хочете поговорити про важливе і боїтеся, що розмова стане довгою і з'явиться якась суперечка, виходьте поговорити за місто. Це, звичайно, сьогодні не практична порада, але це те, що мудреці сприймали як добру, позитивну якість.

Отже, Яаков покликав Рахель і Лею в поле, щоб з ними поговорити.

Тобто він каже: «Батько ваш змінив ставлення до мене, але це не тому, що я десь щось погано зробив. Чому я так кажу? Тому що Бог мій, Бог батька мого був зі мною. Якби я згрішив, від мене відвернулися б і Бог, і Лаван, і я б шукав помилки в собі. Але оскільки Бог зі мною, а Лаван щось комизиться, то, отже, проблеми не на моєму боці, проблеми в Лавана».

Цікавий займенник ате́на (ви), який уживається при зверненні до двох дівчат. На сучасному івриті кажуть ате́м, із кінцевою м – ви, яке використовується щодо чоловіків (множина); ате́н, із кінцевою н – ви, яке використовується щодо жінок (множина). Але в давньому івриті була ще й двоїна ате́на – ви, коли звертаються до двох дівчат.

Це, звичайно, тут гіпербола, перебільшення. Справді, Лаван поміняв плату щодо Рахелі і Леї, справді, Лаван міняв плату з тваринами крапчастими, білими і в цьому був нечистий на руку. Але це, звичайно, не 10 разів. Тут Тора говорить людською мовою. Це важливо нам знати не для того, щоб розуміти, скільки ж разів Лаван обманув Яакова. Зрештою це не так критично. Це важливо для розуміння того, коли в інших місцях Тори ми читаємо: «немає праведника, немає жодного»; або: «тільки так досягається досконалість», або: «ви досконалі» і так далі. Треба розуміти, що вираз, який ми сприймаємо буквально, дослівно – це вираз людської мови. Навіть коли говорить Всевишній, Він говорить людською мовою, і тим більше, коли пишуться псалми або коли Рахель каже: «Дай мені дітей або я помру». Усе це людська мова, і в Торі багато людської мови, і в псалмах багато людської мови, і в пророків багато людської мови і навіть коли Всевишній говорить, Він говорить людям і говорить по-людськи. Тому людська мова – один із рівнів розуміння того, що написано в Торі, у Пророках, у Писанні і, безумовно, в Новому завіті. І це дуже важливо, щоб не тлумачити, як дурні юристи, а розуміти, про що взагалі йдеться, яка мова використовується, кому це адресується і як це розуміє той, хто це читає.

Ми говорили, що підняв очі, підняв голос, підняв ноги – це перехід на якийсь духовний зір. І побачив Яаков пророчий сон.

Я вже говорив, що масті овець з івриту перекладати дуже важко, оскільки в нас довго не було пастухування, і термінологія майже загубилася. Але загальний зміст зрозумілий: Яаков бачить уві сні, що й від білих овець може народжуватися плямисте потомство. Ми раніше читали, що це робилося за допомогою паличок, які Яаков стругав. Зараз ми читаємо про сон, про який Яаков розповідає. Це настільки дивовижно, що деякі коментатори, тлумачі – і класичні, і дослідники Писання – кажуть, що цей сон Яаков вигадав для того, щоб справити враження на дівчат. Але дуже не схоже це на Яакова. Давайте дочитаємо і потім поговоримо про це.

Є певні правила в тому, як проявляється спадковість. Є якісь якості, які називаються переважаючими, або домінантними, а саме: якщо один із батьків темноокий, а інший – блакитноокий, то більше шансів на передачу спадковості є саме в темноокого; якщо один із батьків темношкірий, а інший – білий, темна шкіра має більше шансів на передачу спадковості. Успадковані якості можуть бути як слабкими, так і сильними. Це не означає, що слабкі не можуть проявитися, це означає, що вони проявляться в меншій кількості випадків. Тут Всевишній показує уві сні Яакову: вся генетика змінюватиметься, і генетичні правила рецесивного і домінантного алеля, або генотипу, фенотипу і всього іншого тут ніяк не працюватимуть, тому що втручається Всевишній. Виникає питання: а що ж усе-таки подіяло? Палички чи втручання Всевишнього? А можливо, справді, Яаков вигадав втручання Всевишнього? Ми читаємо одну схожу історію – про Вавилонську вежу. Спочатку ми дізнаємося про те, як сини Ноаха розселилися по землі, а потім про те, як вони будували вежу і як вони розсіялися. Є причини їхнього розсіяння і є те, як Бог це влаштував, опис одного випереджає опис іншого. І тут Яаков діє, робить свою справу, а Всевишній робить свою. Тут розкривається таємниця: Яаков може діяти, у нього є своя логіка, він діє за законами, що стосуються почасти цього світу. Всевишній же – Той, Хто здатний зробити так, щоб рецесивний алель став домінантним, щоб слабкі якості стали сильними: це класика Тори, коли слабке стає сильним.

І Всевишній каже: «Я заступився за тебе не тому, що Я тебе люблю, і не тому, що ти обраний, а тому, що Я бачив, що́ тобі робить Лаван». Тобто Всевишній не нагороджує одного за рахунок іншого, якщо цей інший поводиться, як належить. Яакова Всевишній благословив за рахунок Лавана не тому, що Яаков любимий більше, ніж Лаван, а тому, що Лаван поводився не так, як треба.

На цій цитаті слів Всевишнього закінчується довга промова, яку Яаков виголошує, як ми пам'ятаємо, перед своїми дружинами – Рахель і Леєю. Що він каже? Він каже: «Дівчатка мої милі, батько ваш утискає мене, і ми вже на межі ворожнечі. І, хоча він ваш батько (я постійно повторюю, що він ваш батько), ви бачите, як він змінив до мене ставлення. Але Бог зі мною. І вам тепер вибирати, що ви робитимете далі».

роби все, що бог тобі скаже».

Отже, Яаков виклав ситуацію і сказав: «Ось ваш батько, який так зі мною поводиться, а ось Бог. Вибирайте, хто правий». Це не завжди просто – вибирати між батьком і Богом. Тобто, коли ми теоретично сидимо міркуємо і не стоїмо перед вибором, нам здається, що ми, звичайно, підемо за Богом. Але важко буває йти проти сім'ї, і тут, треба сказати, Лаван дуже постарався полегшити дочкам цей вибір.

До цього, як ми пам'ятаємо, Тора не згадувала, що Яаков якраз іде до батька, у свою сім'ю, адже Яаков весь час говорив «ваш батько». Але тепер, після того як дочки Лавана сказали: «Ти наша сім'я», можна сказати: «Іду до батька свого», і це нікого не образить. А тим часом...

Терафіми – це такий ідол. Ми не знаємо, як він виглядав, є різні думки з цього приводу. Або це якісь людські останки, наприклад, череп, у який вкладали певні зілля, щоб він говорив, або це ще якісь подібні речі. Загалом, речі досить дикі – людська кістка або щось іще, найчастіше пов'язане зі справді нечистими частинами померлих. Або посудини з олією, теж зроблені з кісток, які видавали певну музику – словом, якесь чаклунство. Важливо, що необов'язково це якась діюча магія, необов'язково, що вона працювала. Важливо, що Лаван у це вірив і, мабуть, Рахель у це теж вірила, тому що вона це вкрала. Опис цих терафімів досить страшний, щоб я їх тут наводив, він явно збентежить багатьох юнаків і особливо жінок.

Пам'ятаємо, що три дні – це цікавий час. Колись Моше просив відійти на три дні шляху і відсвяткувати, і ми ще про це поговоримо.

Є Яаков, який рухається з великим майном, з худобою, з дружинами, з верблюдами, а вони нешвидко ходять, зовсім не спринтери, але він усе ж рухається. І є Лаван, який, мабуть, рухається швидко, але йому знадобилося сім днів, щоб наздогнати Яакова. Це теж свого роду диво.

Тобто Яаков поставив намети, розбив табір, а Лаван просто розташувався: про Лавана не написано, що розбив намет. І це підтверджує те, що Лаван рухався без великого табору, без великого майна. І це знову говорить нам про різні швидкості пересування, не дуже логічні, якби не втручання Боже.

«Як полонянок повів ти від мене дочок, повів, не питаючи мене, не попрощавшись, як уводять солдати полонянок з двору». Будь-яке військо називається ха́рев (меч), неважливо, чи є в нього меч, чи ні; це назва воїнів – мечоносці.

Що означає вкрав мене? Це означає вкрав мою свідомість. Є багато різних видів крадіжки і грабежу. Наприклад, якщо одна людина заважає іншій спати, це називається ґніва́т шіна́ – крадіжка сну. Якщо одна людина обманює іншу (наприклад, кажучи: «Ось цей продукт добрий») або дискредитує когось іншого, це називається ґніва́т да́ат – обман свідомості, обман світовідчуття людини, обман її реальності. І тут Лаван каже: «Навіщо ти вкрав моє знання? Навіщо ти вкрав моє світосприйняття»?

Кіно́р – це не зовсім скрипка, скоріше арфа, або гуслі, або якийсь інший струнний інструмент. Сьогодні на івриті кіно́р – це скрипка. Коли відновлювали іврит, то назви для інструментів або предметів, яких не було в івриті, їх часто брали з якихось старих текстів. Так, наприклад, електрика стала називатися хашма́ль, як ім'я ангела в колісниці з видіння пророка Єхезкеля. І таких прикладів багато.

Зверніть увагу, ретельний обшук проводить Лаван, божки йому дорогі.

Є певна подушка, яку кладуть між сідлом і верблюдом, і яка збирає піт. І хоча багато хто каже, що верблюди не пітніють, є тим не менше «потозбірник», тобто якусь рідину вони все ж виділяють.

35.і сказала рахель батькові своєму: «нехай не прогнівить пана мого, що я не можу встати перед тобою, тому що в мене те, що зазвичай у жінок». і шукав він, і не знайшов він терафімів.

Слово де́лек у сучасному івриті означає пальне; дієслово дала́кті – запалився, загорівся. Ти так за мною помчав!

Тут слово брат використовується як родич. Яаков, звичайно ж, без братів. Свій дім він називає братами і каже: «Давай, витягуй усе, що ти знайшов своє, покажи результати обшуку. Ось поняті. Давай, пред'яви «для протоколу».

Зовсім рабські умови. Є поняття: як не пасеш худобу, все одно є якась шкода. Так це було в багатьох угодах. Хоча чи в багатьох? Важко сказати, тому що не так багато документів дійшло до нас з того часу. Але тим не менше про дещо ми можемо говорити.

На івриті недуде́й шна́ – це безсоння, «бродіння» сну; сон, який гуляє.

Знову та сама гіпербола. Яаков перебільшує, кажучи це дочкам Лавана, які можуть бути не в курсі. Тут він розмовляє з Лаваном, і зрозуміло, що це таке перебільшення, що не саме 10 разів мається на увазі.

Ми говорили, що Бог не приєднує Своє Ім'я до імені праведника, це небезпечно так говорити. Тому тут він каже «страх Іцхака», тобто той Бог, якого Іцхак боїться.

Бог розсудив минулої ночі – це, мабуть, мається на увазі те, що Бог прийшов до Лавана і говорив з ним.

І Лаван робить Яакову пропозицію:

Знову-таки ми пам'ятаємо, на початку шляху Яаков бере камінь і будує стелу. І тут він будує стелу.

Тут братам своїм – це родичам своїм. У нього немає братів тут, саме братів; брати – це в цьому разі ті, хто пішов з ним у його сім'ю.

Слово גַּל (ґа́ль) у сучасному івриті означає хвиля.

У слові сагадута́ (свідчення) коріньשהד (шін-гей-далет) вживається навіть у сучасній російській мові, коли кажуть арабське «шахі́ди», від кореня слова свідки.

Слово ґал'е́д: ґа́ль – гребінь, ед – гора свідчення, або гора вічна.

Тобто єґа́р сагадута́ – це арамейська версія (Лаван же арамеєць), а Яаков називає своєю мовою.

Оскільки це гребінь, то з нього видно в різні боки. І слово міцпа́, яке використовується, походить від дієслова ліцпо́т – дивитися вдалину, вдивлятися. Нехай Господь буде тут і вдивляється, наглядає за нами, коли ми один від одного сховаємося. Господь – Він Великий, Всевидючий, і від Нього нічого не сховається.

Бачите, який важливий урок Лаван для себе вивчив з цієї історії? Він зрозумів, що Бог дивиться.

Хліб – спільне святкування. Їли вони, найімовірніше, не тільки хліб: це бенкет, це укладення союзу, укладення завіту (ми пізніше ще в Моше це побачимо).

Отже, вони закінчили те, що почалося сваркою, закінчили бенкетом і примиренням.

Це останній вірш розділу 31, і ми переходимо до розділу 32 і читаємо:

Знову Яаков зустрічає ангелів. Коли він ішов, то зустрів ангелів, повертається – і знову зустрічає ангелів. З чого починається історія, тим вона і закінчується.

Можна і треба звернути увагу, що Всевишній, коли виводить Яакова з дому Лавана, каже: «Я ось зробив тобі так з худобою, тому що Я бачив те, що зробив тобі Лаван». Якщо ми проведемо паралель з виходом з Єгипту, то там Всевишній каже: «Я бачив той тиск, яким єгиптяни пригнічують вас» (це 3 розділ книги Шмот).

Ось ще кілька прикладів.

Яаков каже Лавану: «Відішли мене, і я піду в дім свій, у країну свою. Дай мені дітей моїх і дружин моїх і те, що я в тебе заробив, і піду я». І Моше каже: «Відпусти мій народ, і служитимуть Всевишньому в пустелі; і молодих наших, і старих наших, і підемо служити Всевишньому».

Ми читаємо, що Всевишній віддав худобу Лавана потихеньку в руки Яакову. І ми читаємо також: «…і обібрали Єгипет».

Лавану сказали, що Яаков пішов. І фараонові сказали, що народ утік. Обидва вони збираються в погоню. І сказано, що Господь попереджає Лавана не робити, не говорити Яакову нічого поганого. А в книзі Шмот Бог посилає ангела.

Тут говориться: я бачив, що Ти благословив мене. І в 12 розділі книги Шмот теж говориться: і мене благословили.

Ми читаємо, що Господь каже: «Тепер встань і йди з цієї країни». І фараон каже: «Встаньте і вийдіть». Тут написано קוּם צֵא (кум це) в однині, а в книзі Шмот ми читатимемо קוּםוּ צְּאוּ (ку́му це́у).

Ці кілька пунктів я наводжу для того, щоб показати, що є глибока паралель між ґалу́том, у який спускається Яаков перший раз, і виходом з ґалу́ту, коли це відбуватиметься з Ізраїлем. І там, і там будуть ангели, і є багато ще багато паралелей. Можливо, коли ми дійдемо до книги Шмот, ми докладніше про це поговоримо, а поки я просто позначив основні пункти. Дуже, дуже багатою на події була глава Ваєце, і неможливо в усіх подробицях усю її розібрати.

Назва тижневої глави перекладається «І вийшов». І справді, на самому початку глави ми читаємо, що Яаков виходить з Беер Шеви. Мабуть, слово і вийшов (ваєце) звучить урочисто і навіть трохи вальяжно, але це не про Яакова. Він тікає від гніву свого брата Есава. Дехто каже, що він змушений пробиратися обхідними дорогами, боячись, що Есав його спіймає. Яаков іде в невідомість. Він не читав книгу Берешит, він не знає, що буде. У нього є уповання на Всевишнього, але він не знає, що з ним станеться. Першої ж ночі він бачить дивовижний сон, отримує одкровення і зміцнення від Всевишнього, і, прокинувшись уранці, Яаков дає Всевишньому клятву. Дуже незвичайна порівняно з усім, що ми читали до цього, молитва-клятва. Давайте почитаємо (Берешит 28:20):

Зупинимося на слові недер, яке зазвичай перекладається як клятва або обітниця. Російське клятва – слово, пов'язане зі словом клятый, проклятый і, загалом, це прокляття самого себе. Єврейське недер або надар – те, що робиться постійним, що належить до вічного, безперервного і нескінченного. Тобто якщо російське клятва означає прокляття, то єврейське слово недер, навпаки, ближче до благословення, до того, що пов'язує тебе з вічним, з джерелом вічності. Для нашої подальшої розмови це буде дуже важливо.

«якщо буде бог зі мною, і охоронятиме мене (або охоронить мене) на цьому шляху, яким я йду, і дасть мені хліб, щоб їсти, і одяг, щоб одягнути,

Тобто буде місцем моєї зустрічі з Богом, можливо, місцем жертвоприношень.

і все, що ти мені даси, з усього, що ти мені даси, я відділю десятину.

Це молитва-клятва. Умови такі: якщо Бог буде зі мною, і охоронятиме мене на цьому шляху, яким я йду, і дасть мені хліб, щоб їсти, і одяг, щоб одягати, і я повернуся з миром до дому Батька мого. Це умова! Що буде зроблено, якщо так буде? Тоді Господь буде мені Богом, і цей камінь, який я поклав тут, буде домом Божим, і з усього, що Ти мені даси, я відділю десятину.

Давайте подивимося на суть угоди. А якщо не охоронятиме? Якщо не вийде в Яакова повернутися в рідну землю? Якщо не завжди в нього буде хліб і не завжди буде одяг? Чи буде тоді Всевишній його Богом? Чи буде Яаков відділяти десятину? У чому суть клятви і навіщо клястися Всевишньому? Чому не можна було просто сказати: «Господи, я йду в невідоме, я йду невідомим шляхом! Змилуйся наді мною! Бережи мене! Дай мені хліб, щоб їсти, одяг, щоб одягати, і поверни мене в дім батька». Чому треба зв'язувати себе клятвою? Навіщо Всевишньому десятина Яакова? Якщо мені хтось скаже: «Алексе, якщо ти мені даси сто шекелів, я тобі дам десять із цих ста», – дуже дивна, на перший погляд, угода.

Навіщо потрібна клятва? І в чому суть клятви? І про що тут просить Яаков?

Молитва Яакова як молитва, здавалося б, дуже проста. Дай мені хліб їсти й одяг одягати, і поверни мене з миром додому. Проста молитва, якою не всі вміють молитися. Ми часто просимо у Всевишнього і отримуємо те, що нам незручно, те, чого нам не хочеться. Що поробиш? Хліб є, а немає зубів його їсти. Іноді є гроші, багато грошей, а жадібність не дозволяє їх витратити. Іноді витратив гроші й купив собі щось, а жадібність не дозволяє отримати задоволення від цього чогось, що ти купив. Жадібність каже: «Почекай слушної нагоди, почекай свята, щоб одягнути цей одяг, почекай дорогих гостей, щоб їсти з цього сервізу, почекай, не поспішай, коли в тебе ще це буде». Ти начебто купив, а все життя не користувався. Яаков просить дуже просту й мудру річ. Дай мені хліб і одяг, але так, щоб я отримував від них задоволення. Хліб, щоб можна було спокійно його їсти і не думати про те, скільки я на нього витратив і скільки коштує кожен укус. Одяг, щоб можна було спокійно його одягнути, не боячись, що я десь його забрудню, десь він виявиться мені не за статусом, десь я боятимусь, що я в такому чистому одязі потрапив кудись не туди. Як одного разу мій син, який розмовляє івритом, сказав: «Я зустрів на дитячому майданчику дівчинку, її звуть Ненадо». Так він зрозумів, що російською мовою дівчинку звуть Ненадо, тому що їй весь час саме це казали. І людина може, маючи щось, одягнувши сама на себе якусь білу сукню, казати собі: «Не надо», і сама себе назвати Ненадо. От Яакову це не треба. Яаков просить дуже прості речі. Ми просимо у Всевишнього просто хліб і одяг.

Навіщо треба клястися? Є й інші клятви в Писанні. Так, наприклад, у двадцять першому розділі книги Бемідбар, коли ханаанеянин, цар Арада намагається напасти і нападає на Ізраїль і захоплює багато полонених, написано:

Усе, що я візьму, усе буде Тобі. Жодної здобичі я собі не візьму. Усе буде Тобі присвячено. Знову, Господи, Ти хочеш дати мені перемогу? Дай. Ти не хочеш давати мені перемогу? Ну, що поробиш! Не належить мені перемогти. Невже ми намагаємося підкупити Всевишнього майном цих міст, які Він і так, якби хотів, міг би цих людей забрати. Та що там! Увесь світ належить Йому.

Ще один приклад клятви – Хана (1 Шмуеля 1:11) Хана не має дітей, вона приходить молитися перед Всевишнім і теж просить у нього з клятвою.

Тобто ти даси мені народити сина.

я присвячу його господу на всі дні життя його, і бритва не пройде по голові його».

Знову Хана просить у Всевишнього: «Господи, змилуйся наді мною, зглянься на мої страждання. Ось подивися, стою перед Тобою я, проста ізраїльська жінка, яка й хоче всього-на-всього мати сина, як усі жінки. Змилуйся наді мною, дай мені дитину». Для чого потрібна клятва, для чого треба Всевишньому присвячувати цю дитину? І що найважливіше, чому ці клятви працюють, чому Всевишній відповідає, коли ми в Нього просимо з клятвою? Або чому молитви з клятвами частіше приймаються Всевишнім? Чому вони важливіші для Всевишнього?

Для Давида теж були важливі клятви. Як ми читаємо, Давид каже в 22 псалмі:

Єхіда – це вищий рівень душі.

І в Давида ще дуже багато про сповнення обітниць. І в 50 псалмі ми читаємо:

Далі в 56 псалмі:

Тут Давид говорить ще одну дивовижну річ, що клятви перед Господом, обітниці Господу, вони – захист і допомагають йому відчувати Божественну присутність і не боятися людей. І що це таке обітниця? Ми кажемо слово клятва, але тут правильніше говорити обітниця. Що ця обітниця означає? Ми бачимо, що і Яаков, який каже: «Дам Тобі десятину. Ти мені будеш Всевишнім, Ти будеш моїм Богом». Це не означає, що Бог поки що йому не Бог, що Господь поки що йому не Бог, що він не збирається так віддавати десятину. Він каже: «Якщо я повернуся додому, я засвідчу, що це від Тебе. Я засвідчу, що це Твій задум, що це – прояв Твоєї слави. І ця десятина у світі не буде як хабар Тобі. Це буде свідченням Твого прославлення, моїм свідченням, що це не я зробив, а Ти». Яаков каже перед Всевишнім: «Я нічого не можу, зроби Ти». І виконання своєї молитви він зв'язує у вузол із чимось вічним, із чимось, що належить вічності. Тобто моє повернення додому матиме значення не тільки для мене, а й для чогось вічного. Матиме значення для Слави Божої. Клятва – це зобов'язання людини, свідчення людини, що те, що вона просить, розкриватиме Славу Божу на землі.

Точно так само і те, у чому клянеться Ісраель, кажучи: «Ми всі ці міста зробимо закляттям. Усі побачать, що ми зробили це не для того, щоб ці міста пограбувати, а для того, щоб Тебе прославити. Для того, щоб це була не миттєва подія, а подія вічна. Для того, щоб розкрилася на нас Слава Божа».

І точно так само клятва Хани. Хана каже: «Я віддам цю дитину в дім, де служать Вічному. Він належатиме Вічному. Те, що я прошу, я прошу не тільки для себе, я прошу і для Вічності. Для того, щоб залишити слід у світі прийдешньому, для прославлення Божого на цій землі».

І всі обітниці, усі молитви, про які говорить Давид, теж пов'язані з прославленням Всевишнього, прославленням Його імені. Давид постійно про це говорить: «Я Тебе прославлю, я розповім про Тебе. Усе, що Ти мені зробиш, уся моя слава – це Твоя Слава, і я Її сповіщу. Я робитиму для Твоєї Слави».

Дуже важливо сказати для месіанських віруючих, для тих, хто практикує молитву в ім'я Єшуа, ці самі слова, які ми кажемо наприкінці: «В ім'я Єшуа ГаМашиаха», – це не чарівні слова, не якийсь чарівний пароль, який дає нашій молитві перепустку на небеса. Цим самим ми кажемо, що те, що ми просимо, ми просимо не тільки для себе, а й для прославлення Імені Єшуа Машиаха. Якщо Ти мені це даси, то я прославлю Ім'я ГаМашиаха Єшуа. Ось для чого я це прошу. В ім'я виконання тієї місії (зробити народи учнями), яку Машиах нам дав. В ім'я того, щоб народи пізнали ГаМашиаха. Ось для чого ми додаємо ці слова. Це теж свого роду обітниця. Обітниця, а не пароль, з яким ми входимо без черги, так би мовити. І це, звичайно, надає сили нашим молитвам, як ми бачили, що обітниця надає сили молитвам. Але ми повинні розуміти, щоб це не було порожніми словами, щоб це не було хибною обітницею, ми повинні розуміти справді, де те, що ми просимо? Де в цьому є місце для здійснення Божественного задуму? Де це справді в ім'я Його? Ми приходимо з Його ім'ям і від Його імені щось просимо. Чи не будемо ми соромитися Його, коли Він дізнається, що ми про це в Його Ім'я просили? Це теж потрібно постійно пам'ятати. І до цих слів потрібно обережно ставитися, як до будь-якої обітниці.

Говорити про молитву – справа невдячна. Дуже складна ця тема. Дуже болісна тема для багатьох людей, які роками моляться, тому що ми знаємо, що є дуже багато молитов, на які немає відповіді, є дуже багато молитов, які залишаються без відповіді. І є багато різних добре складених і гарно вигаданих пояснень, чому молитви залишаються без відповіді. Можна сказати: «Тато не завжди каже „так“! Тато може сказати „ні“!» Тато може сказати «ні». Але чи так часто? Можна сказати, насправді Всевишній дає нам не те, що ми хочемо, а те, що нам потрібно. Добре, чудово, справедливе зауваження. Але тоді навіщо Він питає нас про те, що нам потрібно? Навіщо ми виливаємо перед Ним серце? Навіщо ми виливаємо перед Ним душу? Багато різних пояснень, і вони не задовольняють людину, тому що я пояснюватиму з погляду розуму, а людина, на молитву якої Всевишній не відповідає, відчуває це своїми почуттями. Розум не може пояснити почуттям. Це різні мови, різними мовами йде розмова. І це почуття гіркоти, засмучення, незадоволення від молитви, на яку немає відповіді, знайоме всім.

Талмуд каже, що є три проблеми, від яких людина страждає щодня. 1) Це роздуми про гріх. Не мине дня, щоб про щось якась крамольна думка не закралася. 2) Це лихослів'я. Якщо людина не німа і вона розмовляє з людьми, трапляється їй майже щодня щось про когось недобре сказати. 3) І це помисли молитви. Помисли молитви можна зрозуміти так, що, коли ми молимося, ми дивимося кудись не туди, нас відносить вітер, і ми не там, де ми молимося, думки наші не там. Але ще одне розуміння помислів про молитву – це скорбота про молитву, на яку немає відповіді. Я ж так старався, я так усе виклав, мені це справді так потрібно, я так цього хочу, це так важливо, навіть не для мене. І ми молимося за дуже важливі, за дуже трагічні ситуації, за виживання дітей, за порятунок сімей, та мало за що, і велике розчарування постійне. І як Талмуд каже: «Це властиво людині – щодня розчаровуватися від невиконаних молитов. Відчувати гіркоту від того, що молитви не виконуються, не знаходять відповіді». Коли ми пов'язуємо відповідь на свої молитви з вічністю, коли ми справді готові пов'язати отримання відповіді на свої молитви з вічністю, відповідь на наші молитви переноситься у сферу вічності, і тоді відповідь не завжди буде миттєвою. Відповідь може бути, можна так сказати, в історичних масштабах. Це не втішає, але це починає втішати, коли ти справді робиш акцент на славі Божій, яка у твоїй молитві.

Ми читали в минулій тижневій главі, коли Есав почув, що в нього забрали благословення, він заволав великим воланням. Волання – це теж молитва до Всевишнього. Мідраш каже: «Всевишній почув це волання Есава, і розплата Ізраїлю була потім, за днів Пуриму, коли Мордехай почув і заволав великим воланням від загрози народу Ізраїлю».

Коментатори кажуть: коли Сара утискала Гагар і Гагар волала до Всевишнього, Він почув її волання, і нащадки Їшмаеля утискали народ Ізраїлю. Це мідраші, які кажуть: «Може, наша молитва не буде почута зараз?» Можливо, молитва про зцілення цієї конкретної дитини спрацює на зцілення дитини іншої. Але у Всевишнього не залишається молитов без відповіді. Якщо ми справді привчимо себе, якщо зможемо привчити себе (і я поки що не в кінці цього шляху), якщо ми навчимося молитися не тільки про ось це зцілення, а й про славу Божу, яка розкривається через зцілення, то і зцілення іншої дитини теж буде почасти відповіддю на наші молитви. Ні, це не прибере гіркоти від того, що на молитву немає відповіді. Це не прибере гіркоти від смерті, борони Боже, або від хвороби дитини. Але це дасть утіху для вічності.

В історії наших Праотців, яка так докладно розказана в книзі Берешит, є щось дивовижне. Це безплідні матері. Мідраш Псікта говорить із цього приводу так: «Сім безплідних жінок: Сара, Рівка, Рахель, Лея, Хана, дружина Маноаха (дружина Маноаха, як ми пам'ятаємо, – це мама Шимшона, у них теж довго не було дітей) і Ційон. Ційон у цьому випадку – Єрушалаїм, який часто уподібнюється безплідній жінці. Навколо, здавалося б, стільки здорових жінок? Есав одружується, і його дружини народжують, Їшмаель одружується, і його дружини народжують. Але варто тільки Іцхаку, або Яакову, або Аврагаму взяти дружину, як ці жінки виявляються безплідними. І це велика загадка, навіть і щодо Леї сказано: «І побачив Бог, що Лея – зневажувана, і відкрив їй утробу». Тобто і Лея потребувала Божественного втручання для того, щоб народжувати.

Що відбувається? Чому в домі Яакова, в домі Аврагама, в домі Іцхака безплідні жінки? Якби ви прийшли до рабина або до пастора, вам би сказали: «Покопайтеся, покопайтеся у своїх гріхах. Перевірте себе. Може, десь маловір'я у вас. Може бути, десь ви неправильно молитеся, неправильно руки піднімаєте, або Писання неправильно читаєте, або ще щось неправильно робите. Дубенський маґід, Яаков Кранц, учитель із Дубно, який жив у XVIII столітті, дав таке пояснення: «Діти наших праматерів, діти всіх цих жінок, про яких тут ідеться, мають бути дітьми, вимоленими у Всевишнього, народженими як плід молитов, як плід чудес, не силою біології, схильністю жінки до пологів. Вони – діти Яакова, не онуки Лавана, вони народжені чудом. Іцхак не онук Тераху, тому що він народжений чудом. Є Божественне втручання посередині, яке ніби розриває генеалогічний ланцюг, розриває причинно-наслідковий зв'язок. Відбувається перезавантаження родоводу або скидання родоводу до налаштувань Виробника. І родовід Іцхака від Аврагама, а не від Тераха. Родовід синів Яакова не від Лавана, а від Леї і від Рахелі.

Молитва потрібна для того, щоб пробудити чудо. Можна, звичайно, сказати: «А, якщо мені належить, я отримаю. Якщо мені не належить, я не отримаю. Навіщо я взагалі молитимусь?» Якщо ми десь працюємо, ми чекаємо, що зарплата надійде нам на рахунок. Господар не чекає, щоб ми заходили по зарплату. Навіщо йому це? Це називається налагодження процесів, щоб зарплата надходила в потрібний час на наш рахунок і ми господаря не турбували. Наш Господар хоче, щоб Його турбували, хоче, щоб ми розуміли, що те, що ми отримуємо, – це Його дар, це Його милість, прояв Його милості. Коли ми молимося Йому, ті самі обітниці, про які тут ідеться, це і обітування того, що в нашої зустрічі з Ним, у нашого спілкування з Ним надприродна природа. Є відомий анекдот у різних формах про людину, яка шукає місце для стоянки і каже: «Господи, якщо Ти допоможеш мені знайти місце для стоянки, то я… А, ось, вибач, знайшов!» І суть клятви якраз у тому, що ми кажемо: «Ми не можемо знайти. Те, що з нами станеться, ми не припишемо збігу обставин або нашому везінню. Ми не хочемо нічого отримувати як плід природних мирських подій, природної мирської події. Хоча події і розвиватимуться природно, ми хочемо побачити чудо Твого втручання в тому, що з нами станеться». Виконання нашої молитви відключиться від причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що ми включаємо в нашу молитву, коли наша молитва, як молитва Яакова, як молитва Хани і як молитви, які ми бачили, супроводжується обітницею. Ось у чому суть обітниці.

Звичайно, треба розуміти, що ми обіцяємо і як ми збираємося Всевишнього прославляти. Неправильне розуміння цього може призвести до біди. Така біда трапилася з Іфтахом з Ґіл'аду з книги Шофтім, який пообіцяв Всевишньому в разі перемоги принести в жертвоприношення всепалення перше, що вийде йому назустріч. Ми знаємо, що там сталося. Дочка вийшла йому назустріч. У мене на тему Іфтаха є окрема бесіда. А тут тільки скажу, що важливо розуміти, як саме виконання нашої молитви, відповідь на нашу молитву прославлятиме Всевишнього. Як ми Його прославимо за виконання нашої молитви. Щоб не було так страшно.

Щоб закінчити на ноті оптимістичній і веселій, розповім єврейський анекдот. Відомий герой єврейських анекдотів – Гершеле Острополлер. Гершеле з містечка Острополь – якийсь єврейський аналог Іванка Дурника або Хаджі Насреддіна. Якось рабі запитав його: «Гершеле, як у тебе виходить молитися такою короткою молитвою? Я людина вчена, грамотна, читаю краще за тебе. І все-таки в мене займає дуже багато часу прочитати молитву. Як ти примудряєшся робити це так швидко?» І Гершеле відповів йому: «Рабі, ви людина знатна і значуща, у вас багато турбот і про єшиву, і про громаду, і про гроші. Я людина проста, і я приходжу до Всевишнього і кажу Йому: «Отче, я бовдур. Що зі мною вже вдієш? Благослови дружину мою і козу мою, і я прославлю Тебе через них».

Можна і так, можна дуже простою молитвою, дуже простими речами прославляти Всевишнього. Мир із дружиною, радість від спілкування з дружиною, дохід, достаток від простого господарства, від кози теж можуть прославляти Всевишнього. Це не повинно бути щось грандіозне. Не потрібно боятися молитися про якісь прості побутові речі і казати: «О, раз ми своєю молитвою тільки Його прославляти повинні, то тільки в святковому, тільки в чомусь великому і простому». Ні, достатньо, з чого ми почали – хліб їсти, одяг надягати. Дружина і коза теж будь ласка, і теж важливо. Тобто проста молитва в найпростіших речах, про найпростіше, про найважливіше, про найвеличніше, про найрозкішніше, про найпотрібніше, про все, чого хочемо, але для прославлення Всевишнього. У цьому суть обітниці.

Це була розмова про молитву Яакова і взагалі про молитви і клятви.

Тижнева глава Ваєце починається з того, що Праотець Яаков, Яаков Іцхакович, виходить з батьківського дому, тікає з батьківського дому від гніву свого брата Есава. Певною мірою це антитеза тому, що відбувається в тижневій главі Лех леха, коли Всевишній каже Аврагамові: «Іди з дому батька свого, з батьківщини своєї, іди з країни своєї». І тут Яаков теж виходить з країни своєї, з дому батька свого не за повелінням Всевишнього, але за задумом Всевишнього, тобто це потаємне лех леха Яакова. Він іде начебто з обітованої країни, а не в обітовану країну. І природно, його долають, його переповнюють численні сумніви на цьому шляху. А раптом Есав поженеться за ним і вб'є його? А раптом за його неправду його спіткає якесь покарання? Він, можливо, уперше опиняється сам. Якщо Есав – це мисливець, людина, яка звикла залишатися сама, то Яаков – людина, що живе в наметах. І, можливо, він уперше опиняється наодинці з собою, вийшовши з дому батька. Можна уявити собі, що відбувається в нього в душі. Ось що розповідає нам Тора про ці події:

10.І вийшов Яаков з Беер-шеви, і ПІШОв у харан.

На цих двох словах варто зупинитися. Ваїфґа́ бамако́м – можна сказати і опинився в якомусь місці. І найчастіше це так і перекладається. Хоча це найбільш невірний з усіх перекладів. Дієслово ваїфґа́ означає зіткнутися з чимось, вдаритися об щось, влучити в щось. Наприклад, паґа бо – це означає образив його або влучив у нього. Ніфґа – це означає образився. Піґуа на сучасному івриті означає теракт. Бґіа – це влучання в ціль. Яаков з чимось зіткнувся, з чимось зустрівся. Дуже складно застосувати це до місця. Можливо, Яаков справді натрапив, наткнувся на це місце. Можна зрозуміти, як Яаков у цьому місці з чимось особливим зіткнувся. Багато різних шарів розуміння, багато різних коментарів з цього приводу.

Деякі коментатори кажуть, що ваїфґа́ означає і помолився. Чому? Чому дієслово паґа означає ще й молився? Тому що, коли ми молимося, ми шукаємо зустрічі зі Всевишнім, шукаємо, як нам зіткнутися зі Всевишнім. І тому дієслово справді застосовне і в такому значенні.

Отже, Яаков зіштовхується, опиняється в якомусь місці, про яке Тора, не називаючи його, говорить особливо:

і він там заночував, тому що зайшло сонце

Знову коментатори зупиняються на цьому і ставлять собі запитання: навіщо писати «заночував там, тому що зайшло сонце»? Зрозуміло, що десь Яаков заночує, коли сонце зайде». І коментатори пояснюють, що Всевишній так влаштував, що сонце зайде якраз тоді, коли Яаков буде на цьому місці. Яакову здається, що це випадково він там заснув, тому що сонце зайшло. Насправді, Всевишній десь там міркує: «Яаков прийшов. Час заходити сонцю, щоб Яаков тут заночував». Здійснюється задум Всевишнього незримо.

Тора описує, як він готується до сну:

взяв він з каменів, які були на цьому місці, і поклав їх навколо голови, і заснув на тому місці.

Три рази ми читаємо слово мако́м (місце) у цьому вірші. Деякі коментатори кажуть, що мако́м – вказівка на місце, де потім буде Храм. Місце, яке обрав Всевишній.

У 17 вірші ми читаємо, що Яаков, залишаючи місце, уже після всього каже:

Після того як Яаков побачить там сон, він зрозуміє, що це якесь особливе місце, яке можна назвати «брамою небес» або «домом Божим». Що побачив Яаков уві сні? Мабуть, це один із найвідоміших снів в історії людства. Скільки є снів, які згадують через кілька тисяч років?

Дивовижна конструкція. З одного боку спускається на землю, з іншого боку доходить до небес. Десь ми вже про це читали, про дуже схожу конструкцію. В 11 розділі книги Берешит:

Справді, Вавилонська вежа почалася з того, що в будівельників була ідея споруди, дуже схожої на цю драбину, яка буде від землі до небес. Щоправда, ходити цією спорудою мали люди, а не ангели Божі. Є ще кілька відмінностей: у драбині Яакова ми бачимо, що вона таки доходить до небес і сам Господь стоїть над цією драбиною, принаймні в одному з прочитань. Щодо Вавилонської вежі Всевишній каже: «Зійду-но і подивлюся». Тобто: «Я зійду-но і подивлюся, що там вони збудували таке, що доходить до неба. З небес не дуже-то й видно». Ось вам така паралель.

З одного боку, самі вавилоняни, жителі міста Вавилон, не вірили в те, що їхня назва міста походить від дієслова більбуль (змішувати), а вважали, що вона означає баб ель – брама богів, небесна брама. Так само, як Яаков сказав про своє місце. І вони будували вежу, у них була пам'ять про цю вежу, яка доходила до небес, якою мали піднятися люди. З іншого боку, Яаков.

З одного боку, купа обпалених каменів, яку жителі Вавилона хотіли витратити на будівництво вежі. Мідраш розповідає, що вони настільки цінували ці обпалені цеглини, що, якщо хтось падав з драбини під час будівництва, вони не дуже журилися, а от якщо падали цеглини, це було для них справжньою трагедією. З іншого боку, те, що сконструював Яаков, – це невелика купка каменів. Але вона якимось чином з'єднується з чимось, що дістає до небес. Коли ми перечитуємо сон Яакова, можна сказати, там не дуже простий, не дуже зрозумілий, а якщо наважитися сказати, не дуже правильний іврит. Я про це вже багато разів говорив. Він заснув, і ось драбина. Можна сказати, він сам відчув себе драбиною. Йому сниться, що він драбина, якою (ним, Яаковом) ходять ангели вгору і вниз. Саме людина може стати драбиною, що з'єднує небесне і земне. Оброблені камені – символ промислових досягнень, символ виробничої потужності людини. Камені, які збирає Яаков, це камені необроблені, нетесані, з таких можна будувати жертовник Всевишньому. І маленька купка каменів, і здатність досягти небес. Велика купа обробленої цегли, до якої Всевишній спускається, щоб подивитися, що там і як там.

Вавилоняни будували свою вежу, щоб не розсіятися по землі. Всевишній у покарання розсіяв їх по землі. Під час обітниці Яакову Всевишній, з одного боку, каже: «Я тебе приведу в цю землю». З іншого боку, каже: «І ти поширишся». Це вже не як покарання, а як благословення. «І ти поширишся на всі боки».

У чому таємниця цієї драбини Яакова? Чому вона виявляється як проєкт вдалішою, ніж Вавилонська вежа. Можливо, саме в каменях. Перший раз, коли ми читаємо про камені, ми читаємо, що Яаков узяв з каменів, які на цьому місці, і поклав собі в головах. Потім ми читаємо про те, що камінь ніби став одним каменем. Мідраш не проходить повз це і говорить про те, що це кілька каменів, які зрослися в один.

А деякі кажуть: «Це 12 каменів, 12 колін, які з'єдналися в один народ». З одного боку, Всевишній плекає, виховує один народ. З іншого боку, Всевишній дбає про збереження кожного з колін. Є індивідуальності в усіх цих народів. Вони зростаються в один камінь, з'єднуються в один народ, але не втрачають своєї самобутності. Люди стають частиною одного народу, не стаючи новими, якимись оновленими радянськими людьми, які мають обтесувати свій характер, і тільки обтесаними вони сходяться. Але люди прості, нетесані камені, зростаються в один камінь, зберігаючи свою індивідуальність. Якщо переносити це на мову їжі, можна взяти якусь страву на кшталт борщу і плову, який складається з багатьох компонентів, кожен компонент можна відчути. Якщо пропустити це через блендер, «пропюрувати», то це буде зовсім інший продукт. Ізраїль – це страва, просякнута смаками всіх своїх складників. Це те, до чого Всевишній готує Яакова. Це те, що стане драбиною, яка дістає до небес. Суспільство людей, об'єднаних в одне єдине ціле, але з різними індивідуальностями, де кожен може залишатися самим собою. Де кожен може зберігати свою індивідуальність і розкривати свою індивідуальність. Всевишній створив різноманіття людей. Ми всі різні. У кожного з нас свої таланти, свої здібності, свої хвилі світла, які ми розкриваємо в цьому світі. Об'єднуючи нас у народ Божий, Всевишній не «занормалює» нас, не усереднює нас, а хоче, щоб ми об'єднувалися в один народ, з однією єдиною метою, з одним єдиним служінням, зі служінням єдиному Богу. Кожен своєю мовою, кожен своїми інструментами, кожен своїми посудинами. І на рівні людства це прославлення всіма мовами. Всевишній хоче, щоб і мовами якихось малих народів теж було Йому прославлення. Щоб будь-яка людина (немає великої і маленької людини) своїми інструментами, своїми посудинами Його прославляла. І в цьому основна відмінність драбини Яакова від Вавилонської вежі.

Вавилонська вежа – це спільнота людей, яких змусили бути спільнотою. Яких обтесали, обпалили, як цеглини, для того щоб вони легко припасувалися одне до одного. Там втрачена індивідуальність. Індивідуальність принесена в жертву єдності. Драбина Яакова задумується як драбина, у якій кожна людина драбина, по якій піднімаються її власні таланти, здібності, бажання нагору і спускаються благословенні, освячені Створителем. І це те, що об'єднуватиме народ Ізраїлю. Те, що об'єднує саме людей Божих. Тому що Бог – це Бог не єдинообразності, не якогось одноманітного порядку, а Бог різноманіття, що влаштовує гармонію. Це особливість почерку Всевишнього. І це те, до чого Він нас веде.

Намагайся зрости з людиною, яка не така, як ти, приймаючи чужу індивідуальність. Намагайся бути в суспільстві людей, кожен з яких особливий, кожен з яких не такий, як ти, може, одягнений не так, як тобі подобається, думає не так, як тобі подобається. може, вірить не зовсім так, як тобі подобається, і говорить не зовсім так, як тобі подобається. Всевишній збирає ці камені, і вони мають об'єднатися в один народ. Це те диво, якого Всевишній навчає Яакова. Найперше йому одкровення, коли він тільки виходить із землі. Звичайно ж, тут є й обітниця: «Я буду з тобою». І, коли ми дивимося на якусь людину, яка не така, як ми, зовсім не така, як ми, теж добре пам'ятати, що Бог з нею, Бог її веде. І Яакова, який вийшов з дому батька, у цей момент ніби всиновлює Всевишній. Всевишній розкривається йому як Отець: «Я Бог Аврагама, батька твого, Бог Іцхака». Чому не «Іцхака, батька твого»? Тому, що поняття батько стає ширшим. Сам Всевишній ніби стає Отцем Яакова. Ми Його діти і маємо приймати інших Його дітей, тому що це наша сім'я. Ми сім'я, ми не просто соціум. Це відмінність, може, майбутнього Єрусалима від Вавилона. Завжди варто перевіряти, а що ми саме будуємо? Єрусалим чи Вавилон?

Звичайно, є багато поглядів, багато інших коментарів на цей сон Яакова і в історичному ключі, і в психологічному ключі. Яких тільки коментарів за кілька тисяч років не з'явилося, але мені захотілося сьогодні поговорити саме під цим кутом.

Сьогодні ми з вами поговоримо про любов між патріархом Яаковом і дівчиною на ім'я Рахель. Поговоримо і про вбивство, хоча, насправді, звичайно, ніякого вбивства в нашій тижневій главі немає.

Отже, Яаков тікає від гніву свого брата. Тікає з Беер-Шеви в бік Харана. І дістається до Харана. Біля криниці він зустрічає свою родичку, дівчину на ім'я Рахель, яка прийшла до криниці з худобою. Ми читаємо, ось що каже Тора: ваїша́к яако́в лерахе́ль (і поцілував Яаков Рахель), ваїса́ ет-коло́ (і підніс голос свій) ває́вк (і заплакав). Ось така зустріч між ними.

Далі ми читаємо, що Яаков, звичайно ж, розповів Рахелі, хто він такий і звідки. Радісна Рахель біжить додому і розповідає все татові. А радісний тато (а тата в Рахелі звуть Лаван, вона Рахель Лаванівна) запрошує Яакова до себе в дім. Тут ми дізнаємося, що в Лавана є ще одна донька. улелава́н шете́ вано́т (а в Лавана дві дочки) шем гаґедола́ леа́ (ім'я старшої дочки – Лея) веше́м гакетана́ рахе́ль (а ім'я молодшої дочки – Рахель).

Тора описує двох дочок Лавана. веене́ леа́ рако́т (а в Леї м'які очі). Дослівно слово ракот означає м'який, але може означати багато чого, коли ми описуємо очі. Терміни давньої офтальмології нам знайомі погано, тому ми спираємося на коментаторів, які кажуть: «А Лея звикла плакати, їй усе дістається зі сльозами. Вона все бачить із зусиллям. Їй нічого не очевидно, і їй у всьому треба розбиратися».

Інші коментатори кажуть: «Лея проплакала все життя». Чому проплакала все життя? Тому що з самого початку, щойно дівчатка народилися, старшу Лею заручили зі старшим братом Есавом, а молодшу Рахель заручили з молодшим братом Яаковом. Це було заведено. Це традиція відома і поширена в ті часи. І Лея плакала, чому вона дісталася такому лиходієві. Плакала і, може, молилася ще за Есава. Є дуже багато різних версій. Так чи інакше, Тора тут каже, що в Леї якась проблема з очима. Це, насправді, дуже серйозна проблема. Серйозна проблема, тому що в давньому світі, та й зараз це очевидно, очі вважалися відображенням, провідником внутрішнього світла людини. І про дівчину сказано, що, якщо в нареченої очі світлі, очі гарні, не треба більше нічого перевіряти. Тіло не потребує перевірки. Усе, значить, у неї добре. Якщо проблеми з очима, значить, треба далі копатися і перевіряти тіло. Дуже недобрий знак в описі людини, коли кажуть, що в неї щось з очима.

Натомість про Рахель Тора каже: верахе́ль гаєта́ єфат-то́ар (а Рахель була прекрасна станом, прекрасна фігурою) віфа́т мар'е́ (і прекрасна на обличчя). Ну просто дівчина модельної зовнішності. Рахель – красуня писана, у буквальному сенсі слова. Це те, що каже тут Тора.

Далі ми читаємо: ваєега́в яако́в ет-рахе́ль (а Яаков полюбив Рахель) вайомер (і сказав Лаванові, татові обох дівчат) еево́дха ше́ва шані́м берахе́ль бітеха́ гакетана́ (я служитиму тобі 7 років за Рахель, твою молодшу дочку). І ще далі ми читаємо: ваяаво́д яаков берахе́ль (і служив Яаков за Рахель) ше́ва шані́м (7 років) ваїгйю́ веена́в (і були ці сім років в очах його) кеямі́м ахаді́м (як лічені дні) беагавато́ ота́ (оскільки він любив її).

Ось такий опис взаємин між Яаковом і Рахеллю ми читаємо в нашій тижневій главі. Здавалося б, історія проста і банальна, хоча вона містить у собі, на мій погляд, найкрасивіший опис любові чоловіка до жінки, коли Яаков 7 років працював для того, щоб заслужити Рахель, ці 7 років здалися йому, як один день. Хто сьогодні готовий чекати наречену 7 років, тим більше 7 років працювати за неї? Непросте рішення. Сьогодні непросте рішення і в ті часи. І ось ми в XXI столітті читаємо цей текст. А текст цей читали впродовж багатьох-багатьох років. І часто читачам, а коментатори – це теж читачі Тори, було складно прийняти те, що Яаков може полюбити Рахель.

Коли вперше стикаєшся з цим текстом у хедері, коли хлопчикові чи дівчинці, які вивчають цей текст (частіше хлопчикові, тому що дівчатка це пізніше вивчають) у 4 – 5 років, учитель у хедері читає і каже так: «І поцілував Яаков Рахель. І підніс голос свій. І заплакав. У пориві почуттів так сталося, що Яаков не стримався і поцілував Рахель і тут же розкаявся у своєму необачному вчинку. Як можна просто так дівчинку взяти і поцілувати? Як можна давати волю своїм людським почуттям? Тому Яаков одразу ж заплакав. Це сльози покаяння». Це перший коментар, який звичайний єврейський хлопчик чує на Тору. Яаков не може просто поцілувати свою далеку родичку, нехай і гарну дівчину. Яаков мусить поцілувати її і розкаятися.

Чому заплакав Яаков? На це питання коментатори дають різні відповіді. Одні кажуть: «Духом Святим Яаков побачив, що вони – Рахель і Яаков – не будуть поховані разом. Він побачив усе, що вони пройдуть, що вони не будуть поховані разом, і заплакав через це». Інші кажуть: «Яаков заплакав, порівнюючи себе з Еліезером, рабом Аврагама. Раб Аврагама Еліезер прийшов з багатими подарунками. І кільце в ніс подарував, і сережки, і багато всього подарував, і браслети. А Яаков прийшов з порожніми руками. „Як же ми деградували!“ – заплакав Яаков».

І те, що відбувається, те, що ми бачимо в коментарях, коли стикаємося з подібним тлумаченням, коли наші коментатори намагаються нам пояснити те, що ми могли б раптом подумати, що в праотця Яакова є якісь людські почуття. Він праведник, на кожному кроці він зустрічає ангелів. Як він може просто поцілувати дівчину? Як він може просто по-людськи заплакати? І коли ми зустрічаємо далі, що Яаков полюбив Рахель, про яку сказано, що вона гарна, нам теж даються всілякі пояснення цього явища.

Одні кажуть: «Яаков зустрів Рахель біля криниці – це знамення від Всевишнього. Побачив біля криниці, як тоді його мама зустріла Еліезера, посланця свого нареченого, біля криниці. Це було йому знаменням. Він побачив, що це знак від Бога, що Рахель самим Всевишнім йому призначена. І тому він і полюбив Рахель».

Інші кажуть: «Мама настановляла його і сказала: „Коли побачиш біля криниці дівчинку, гарну, як я, і станом, і виглядом, ось тоді ти знай, це твоя дівчинка“. Яаков її так і розпізнав і тому полюбив».

Треті коментатори кажуть: «Звичайно, Яаков, як праведник, мав би спочатку звернутися до старшої дочки, і полюбити старшу дочку, і одружитися зі старшою дочкою. Адже не може ж праведник прийти до Лавана і сказати: „Слухай, я знаю, що в тебе дві доньки, але старша твоя недостатньо гарна для мене, бачте. Я хочу з молодшою одружитися. Мені молодшенька твоя сподобалася“. „Ні“ – кажуть коментатори. Але Яаков боявся, що якщо зараз він візьме ще й дівчину, яка від початку призначалася Есаву, а ми говорили про таку традицію, то тоді Есав уже не чекатиме жалоби за батьком, а, не дай Боже, прийде і вб'є. Тому що скільки ж можна Яакову знущатися з бідного Есава? Якщо ще й наречену його Яаков візьме, то тоді Яакову не минути біди. І тому Яаков скромно задивляється тільки на Рахель, а про Лею навіть і не помишляє. Знову ж таки важко визнати, що Яаков просто полюбив красуню Рахель.

Інші кажуть: «Ось адже коли Яаков звертається до Лавана і каже йому: „Я хочу працювати 7 років за Рахель, твою молодшу дочку, він каже: „Я за малу твою тут 7 років попрацюю, адже вона мала, вона маленька, вона незначна, вона дешевше обійдеться“». Яаков задивляється на дівчину, яка йому по кишені. І ми, хоч що з нами роби, не бачитимемо, що Тора каже, що Рахель гарна і Яаков полюбив красуню Рахель. Ми позбавлятимемо Яакова всіх людських почуттів. Хоч що, ми робитимемо з нього праведну людину, у якої всі розрахунки тільки святі, і нічого людського ми за Яаковом не залишимо.

У 22 розділі книги Шмот, у найостаннішому вірші (він у деяких перекладах 31, у деяких 30), Всевишній каже: «Людьми святими будьте Мені». У Нього вже є ангели святі. Ви будьте святими людьми. Будьте святими разом зі своїми святими людськими якостями, людськими якостями, які ви освятите. Ви можете полюбити гарну дівчину. Дівчина може закохатися в гарного хлопчика. Це нормально. Це людська властивість. Ця людська властивість освячуватиметься. Але нам так хочеться, щоб праведник був позбавлений усього людського.

Насправді, ця спокуса веде до того, що самі ми часто позбавляємося всього людського. «Я віруючий, і все людське мені чуже. Я вивчився в єшиві. У мене сміха рабина. І я не відчуваю нічого людського. Я вище за всі ці почуття. Вище за почуття своїх дітей, вище за почуття своєї дружини. І всі оці от сентиментальні, дівчачі її телячі ніжності – це все не для мене. Я тут Тору вчу, не чіпайте мене. І Яакова не чіпайте, він, насправді, не такий. У нього тільки святі розрахунки».

Ось саме тому я кажу про те, що коментатори, тлумачі, читачі Священного Писання часто вбивають героїв Священного Писання, не даючи їм права бути людьми. Не даючи права Яакову просто закохатися в дівчину. Не даючи права на сумніви, на помилку, на порив, на поцілунок чи на плач. Не даючи права йому і даючи права собі не відчувати, не любити, не плакати, не співчувати, не бути чутливим до людських почуттів інших. Ми зробимо ангела з Яакова, і ми пограємося в ангела Алекса, якому все буде чуже, все людське, все чуттєве. І він житиме лише показною святістю. Але, знову повторю, Всевишній каже: «А ви будете Мені людьми святими». Ти будь спочатку людиною, а потім будь святим.

Є, звичайно, нюанси. Нюанс полягає в тому, що історія, яка сталася із закохливим, закоханим Яаковом, може статися і з нами. Вона з нами і стається. Яаков після шлюбної ночі раптом виявив, що, коли настав час сніданку, коли дівчина мала піти пекти тоненькі коржики, різати бринзу, зелень чи якийсь інший сніданок подавати, чи якийсь інший ранок у них був, і раптом ранок, і ось Лея, не Рахель, а Лея. Кожна людина, яка одружується, кожна жінка, яка виходить заміж, стикається з цим – що раптом це не Рахель, це Лея; раптом це не Яаков, а це трішечки-трішечки приліплені до Яакова руки Есава. Ми бачили одне, а коли ми вступили в ближчі стосунки, коли відкрилося приховане, раптом з'ясовується, що там-то ще й Лея є. Там ще й Есав може десь закрастися. Саме людські наші якості, які ми освячуємо, дозволять нам прийняти ту частину нашого близького, яка потребує виправлення, можливо, притирання, яка не модельна, яка не модельної зовнішності, не справляє одразу враження, що доводить до непритомності закоханості. Ця робота Яакова і Леї, Яакова і Рахелі, робота для кожного з нас. Для Рахелі і для Леї – це теж робота. Але найголовніше для людини, що стала на шлях святості, залишатися людиною. Щоб це була людина, що йде до святості, яка не вбиває в собі нічого людського, яка може дозволити собі закохатися в Рахель, щоб полюбити і Лею, яка там всередині, щоб, може, дозволити собі побачити красу тієї, в яку він закоханий.

Ще один раз, може, тисяча перший раз, розповім, що якось замолоду мені рабин сказав: «Ти що, шукаєш найкрасивішу жінку на світі, щоб з нею одружитися?» Я сказав: «Ну, чому б і ні?» Він сказав: «Тому що я з найкрасивішою жінкою у світі вже 20 років одружений. Вона, вибач, зайнята». Це людські почуття, освячені святістю. Дозволити собі бути людиною, вважати свою дружину найкрасивішою жінкою на світі, і любити її, і зберігати з нею святість. І дозволити Яакову любити Рахель, цілувати Рахель, плакати з Рахеллю разом. Дозволити Яакову 7 років працювати за неї, щоб вони пробігли, як один день. Дозволити Яакову просто лагідно говорити: «Про Рахель, твою молодшу дочку, йдеться», а не торгуватися за неї. Дозволити собі бути людиною люблячою, співчутливою, яка співпереживає.

Не вбивайте Яакова, не вбивайте наших патріархів, не вбивайте Давида, Шломо, не вбивайте Аврагама та Іцхака. Давайте бачити в них живих людей.

У Берешит (29:20) ми читаємо: «І служив Яаков за Рахель 7 років. І вони були в очах його, як кілька днів через любов його до неї». Дуже відома всім, мабуть, історія, і кожен, хто вивчає Біблію, не один раз її читав. Герої Біблії для нас часто здаються якимись такими абстрактними, що живуть у Біблії. Але, якщо приміряти на себе, 7 років служити за дружину, 7 років добиватися своєї нареченої, то дуже непросте рішення. Знову-таки кожен на себе може приміряти.

Тора каже нам, що ці 7 років були в очах його, як кілька днів, тому що він любив її. Тут знову-таки виникає питання. Якщо я щось люблю, якщо я чогось дуже хочу, то я чекаю цього, як правило, з нетерпінням. Чим більше я щось люблю, чим більше я чогось хочу, тим нетерплячіше я цього чекаю. І, якщо ми любимо когось, ми могли б сказати: «Вічністю здалися йому ці 7 років. 7 років були для нього ці, як 7000 років, тому що він любив її і хотів з'єднатися з нею». Але вони здалися йому, як кілька днів. Чому так? І різні коментатори намагаються дати різні відповіді на питання: чому це так? І, як це зазвичай буває, коментар більше говорить про коментатора, ніж про сам текст.

Рабі Шломо Іцхакі, відомий як Раші, каже: «Коли Рівка відправляла Яакова, вона сказала: „Побудь там кілька днів“. І Яаков, коли прийняв служіння 7 років за свою наречену, зрозумів, ті самі кілька днів, той самий короткий час, ці 7 років – це, так би мовити, його вирок у вигнанні за те, що він так вчинив зі своїм братом, для того, щоб утихомирити свого брата. І тому тихо, спокійно чекав. Це взагалі ніяк не пов'язане з Рахеллю. Він сприймав це як знамення, яке дала йому його мати».

Рабі Меїр Лейб Кемпнер, більш відомий як Мальбім, дає зовсім інший коментар. Він каже: «Яаков настільки любив Рахель, настільки вона була для нього цінна, що він міркував: „Подумаєш, якісь 7 років порівняно з Рахеллю. 7 років – ось вони 7 років, а Рахель вона ого-го яка важлива! Я б і 50 років за неї відслужив. І життя б за неї віддав. А тут усього-на-всього 7 років. Дрібниці! Мало за неї запросили. Вона варта більшого. Тому всього діла – 7 років відслужити“». І коли Мальбім ставить сам собі питання: «А як же щодо того, що ось справді людина, коли любить щось, вона чекає цього з нетерпінням?» Мальбім каже, що є два види любові. Хешев – це коли любов повертається зрештою до мене. Я можу любити рибу, але насправді я люблю її їсти. Так само можна, не дай Бог, любити й жінку. Ти любиш, щоб вона в тебе була. Ти любиш, тому що ти насолоджуєшся, оскільки вона готує тобі смачний борщ або добре крохмалить тобі сорочки. Тобі просто з нею комфортно, затишно, радісно, і ти любиш її у своєму житті. Зрештою це бажання, яке повертається до тебе самого. І тоді, коли ти чекаєш її, або чекаєш обіду, або чекаєш поїздки в Діснейленд, ти чекаєш справді з нетерпінням. Але якщо справа стосується цінностей духовного світу, то там виходить, що сама мета освячує засіб. Хтось приписує Макіавеллі, хтось Ігнатію Лойолі фразу «Мета виправдовує засоби». Дивна і найчастіше хибна фраза. Але в духовному світі свята мета може зробити засоби святими, може підняти засоби на духовний рівень. І Яаков служив, але душа його була не на землі. Душа його була в духовному світі. Тому там це йому здалося як лічені дні.

Є ще один коментатор – Харлап, який каже, що робота ця здалася Яакову, ніби лічені дні, тому що Яаков любив цю роботу. Ну любив він бути пастухом, подобалося йому. І в чому думка Харлапа? Що Всевишній дав йому можливість заслужити наречену зручним для нього шляхом – тією роботою, яку він міг робити. Його не поставили сисадміном, не зробили су-шефом, не поставили перукарем, йому дали служити тією роботою, яка йому подобається. У цьому прояв милості Божої щодо нього.

Мені подобається ще один коментар, який говорить про те, що, по суті, адже Яаков замінив Рахель на пастушому поприщі. До цього, як ми бачимо, коли Яаков знайомиться з Рахеллю, саме Рахель пасла худобу. І щоразу, коли він бігав за вівцями, коли він мерз у наметі, коли він відбивав овець, коли він збивав свої ноги, коли йому було холодно чи коли йому було спекотно, він казав: «Слава Богу, що це я, а не Рахель!» І так через любов до неї, через те, що він захищає її від цієї роботи, це служіння здалося йому як один день.

Ось таке питання і таке розмаїття відповідей на це питання. І кожен може поставити це питання собі, дати собі відповідь. Можливо, якусь іншу, може, вибрати якусь із цих. Я не даю тут правильної відповіді. Я за своїм звичаєм просто підкидаю дровець у багаття ваших роздумів.

За часів Антіоха Епіфана, а це було дуже давно, коли греки правили у Святій Землі, вони заборонили євреям читати в синагозі уривки з Тори. Євреї вихитрувалися і замість уривків з Тори стали читати близькі за змістом уривки з пророчих книг, так що ніби й закону не порушуємо, і Слово Боже слухаємо. Греки пішли зі Святої Землі і давно вже там не правлять, але з'ясовується, що з окупантами ми розлучаємося легше, ніж зі своїми традиціями. Традиція читати пророчі книги разом із тижневою главою так і збереглася, і цей уривок, який відповідає кожній тижневій главі, називається гафтара (звільнення). Нашій тижневій главі в традиції ашкеназьких громад відповідає уривок, що починається з 13 вірша 12 розділу книги Гошеа і до кінця книги. Отже, почнімо:

Це та історія, яку ми саме в нашій тижневій главі і читаємо. Яаков авіну (праотець Яаков) тікає від гніву свого брата Есава до арамеїв у місто Харан, до свого дядька Лавана.

…і працював ізраель за жінку, і за жінку стеріг худобу.

Пророк розповідає знову всім нам відому історію про те, що Яаков залишився в домі у Лавана, свого дядька. Лаван сказав йому: «Ну, не задарма ж ти працюватимеш!» І Яаков, який покохав Рахель, дочку Лавана, сказав, що працюватиме за неї. За Рахель довелося працювати зрештою не 7 років, а 14, але ми читали про те, що Яаков так її кохав, що час пролітав непомітно. Отже, пророк нагадує нам цю історію і каже далі:

Ці два вірші, 13 і 14, перебувають один з одним у дивовижній гармонії, що зовсім зникає в перекладі. Для того щоб це побачити, нам треба трохи повернутися до самого першого слова Тори, до слова берешит (на початку). Коли ми його читали, ми говорили про те, що прийменник бе насправді багатозначний, і можна зрозуміти його як заради початку або початком, як інструментом, як, наприклад, плоскогубцями, так само – початком, можна зрозуміти; на початку. Є різне розуміння. І до того, що сказано про Яакова, оскільки той самий прийменник бе, можна застосувати це. Яаков був у полях арамейських заради жінки, заради жінки працював і заради жінки стеріг. Можна сказати, стеріг і саму жінку, був там і стеріг не тільки худобу, а й беріг саму жінку. Це дуже багатозначна фраза. І той самий прийменник ужито щодо Всевишнього та Ізраїлю. Всевишній послав у Єгипет пророка, щоб діяти через пророка, через Моше, звичайно, через якого Всевишній постійно діє і про якого він каже: «Моше вірний у всьому Моєму домі». Моше – вірний посланець Всевишнього до народу Ізраїлю.

Отже, Гошеа каже нам, що подібно до того, як Яаков жив у полях арамейських і служив там заради жінки, так само Всевишній спустився в Єгипет через пророка, щоб вивести Ізраїль. І через пророка народ Ізраїлю був охоронюваний, знову те саме дієслово. Тут є зіставлення Яакова і Рахелі, їхніх стосунків, і стосунків Всевишнього та Ізраїлю. Можна зрозуміти це як таке собі порівняння не на користь Яакова. Можна сказати, що Яаков там через жінку заплутався і 20 років не міг повернутися, а от Всевишній спустився і вивів свій народ, і показати, наскільки Всевишній вищий, ніж Яаков. Або це говорить про Моше і показує, наскільки Моше вищий, ніж Яаков. Такі розуміння є, важко назвати їх неправильними, тому що в текст вони вписуються, у контекст – менше. Але навряд чи це те, що має на увазі пророк.

Найімовірніше, пророк каже: «Дивіться, Моє, Всевишнього, ставлення до вас, як ставлення Яакова до Рахелі, там чиста романтика, там майже закоханість. Я, закоханий у вас, вивів вас з Єгипту, дивіться на Мою милість, на Мою любов до вас». Наші стосунки зі Всевишнім подібні до закоханого Яакова. Всевишній любить, закоханий у нас, як Яаков був закоханий у молоду Рахель, і діяв так само, як і Яаков з Рахеллю. Так само, як Яаков з Рахеллю, Він трудився над нами і оберігав нас. Це вимагає шанування, пієтету, взаємної любові та вдячності. Але далі Всевишній говорить про гнів.

Тамрурім – це дуже сильна гіркота, просто гірка гіркота. Дуже сильно розгнівав Мене, гірко на душі зробив Мені.

І кров його буде кинута, бризнута на нього, кров його бризне на нього,

Тобто проллється його кров.

і ганьбу його поверне йому господар його.

Господь вкаже йому на те, який він є насправді. Поверне його в той ганебний, негідний стан, у якому він був без свого Господаря. І цей він – це Ефраїм, це Ізраїль, це наш народ. На цьому закінчується 12 розділ, і починається розділ 13.

Ефраїм – авторитетний товариш у народі Ізраїлю. Їрмеягу (31:8) говорить від імені Господа: «Ефраїм – первісток Мій». Ефраїм довгий час як коліно посідав лідерське становище серед колін Ізраїлю, усі були в трепеті, коли він говорив.

він був піднесений в ізраїлі, він був поважаний і шанований в ізраїлі, але він виявився винним у зв'язку з ба'алом і помер, упав ефраїм через свій зв'язок з ідолами.

Єврейська хасидська традиція, єврейська містика (і вона не з повітря виникає, вона ґрунтується на благословенні Яакова, що через Ефраїма прийдуть багато народів) стверджує, що в Ефраїма місія бути рукою, рукавом, що пов'язує Ізраїль і народи. Через нього мало здійснитися, відбуватися служіння Ізраїлю народам, але це дуже небезпечна робота, як робота з високовольтними лініями, яка вимагає постійно бути в рукавичках, щоб не забруднитися ідолами, щоб не впасти в нечистоту, серед якої перебуваєш, як в інфекційній лікарні. Адже народи служили ідолам, і там була часом просто неймовірна мерзота. І Ефраїм зв'язався з ба'алами, заразився ба'алізмом і через це загинув.

Тобто всі свої технології вони вклали у виготовлення цієї маски.

це ідол рукотворний, витвір майстрів.

Хайтек того часу, високі технології.

і все це – для ідолопоклонства. вони кажуть, вони, як у прислів'ї, людей приносять у жертви, а телят цілують.

Це така насмішка. Усі люди в усьому світі, навіть ідолопоклонники, приносять телят у жертви, а людей цілують. Кого ми цілуємо? Ми людей цілуємо, близьких своїх цілуємо, колись було заведено вчителів цілувати. А вони, навпаки, настільки викривили свій розум, що вони цілують телят і приносять у жертву людей. І це не може довго тривати, це не лад у стосунках зі Всевишнім і в стосунках зі світом. Тому Всевишній каже:

Що з ранковою хмаринкою? Вона тане.

як роса, що зникає зі світанком, як полова, яку відносять з току

Це такий приклад, який дуже часто використовують, коли підкидають зерно і поруч розпалюють багаття. Вітер зносить полову в бік вогню, тому що вона легка, а зерно падає на землю.

і як дим з димаря.

Всевишній через пророка дає чотири приклади швидкоплинних речей у цьому світі: ранкова хмара, передсвітанкова роса, полова, яка згоряє у вогні, і дим з димаря. Усе це швидкоплинне, усе це зникне, усе це ненадовго, хоча видиме, зриме, але довго не проіснує.

Усі ці служителі культу, які зникнуть, усе це служіння швидкоплинне. І самі ці ідоли теж зникнуть. Я твій Бог з країни Єгипетської. Скільки вже років ти Мене знаєш? Я не швидкоплинний, Я не зникну. Не хвилюйся – Я не зник, і не сподівайся – Я не зникну. Я – той самий Бог, який пам'ятає тебе з країни Єгипетської.

і ти не знайдеш ніякого бога, крім мене

Усе, що ти пробуєш, це все фікція, це оптичний обман. Немає іншого Бога.

і немає спасителя, крім мене.

Тал'увот – це посічена тріщинами земля.

Тим, хто хоче глибше вивчити цей розділ з його паралелями, подивіться, наскільки Гошеа будує цей розділ на пісні Гаазіну (Дварім 31:19–21), на пісні, якої Моше навчає весь народ Ізраїлю. Можливо, тому що тоді весь народ її знав. Скільки тут паралелей усіляких до цієї пісні і наскільки її повторює, чіпляється за неї Гошеа. Просто перечитайте ці пісні, тут пророцтво Гошеа і пісню Моше там. Серце їхнє піднеслося, і вони забули і ті часи, коли вони паслися на солончаках, їм не було чого їсти, і вони від Мене цілком залежали, і забули Мене. І Всевишній каже: «Я виявлюся у вашому житті».

Цей вираз – кенаме́р аль-де́рех ашу́р, можна зрозуміти і як тигр, що йде шляхом Ассирії. Слово ашур може означати назву країни, а може означати дієслово буду вистежувати, видивлятися. Судячи з написання, з особливостей написання, тут усе-таки йдеться про дієслово, буду видивлятися вас. Буду видивлятися, де вас бити, як тигр вистежує вас.

Одне зі значень дієслова лівгош у біблійному івриті – нападати на когось. Це дуже відома для всіх народів, які живуть поруч із ведмедями, картина. Якщо у ведмедя вбити ведмежат, він не знаходить спокою, доки не помститься. Ведмідь, який втратив своїх дитинчат, це дуже страшний ведмідь. Я зустріну вас, як ведмідь, що втратив дитинчат.

і я роздеру те, що огороджує їхнє серце.

Це можна перекласти як те, що зробило їхнє серце таким, що живе в безпеці, якісь захисні споруди, які вони довкола себе спорудили, але можна зрозуміти і просто, як тварина, роздирає грудну клітку своєї жертви. Страшна картина.

І з'їм їх там, як левиця, яка роздирає, бере якісь шматки зі своєї жертви і потім кидає, і дожиратиме їх польовий звір.

Всевишній малює страшну картину того, що відбувається через те, що Ізраїль забув Всевишнього і поклоняється іншим богам. Можна перевірити, чи врятують ці інші боги, чи врятують ці інші сили Ізраїль. І Всевишній каже:

Якщо порівнювати стосунки Яакова і Рахелі, жінка езер, чоловік ез, вони допомагають одне одному. Ти Опору свою, Підтримку свою, Годувальника свого зрадив, тому ти тим самим не Мене погубив, ти себе погубив.

Це історія з першої книги Шмуеля, коли Всевишній говорив: «Ви Мною нехтуєте, коли ви хочете царя. Не пророком, мною ви нехтуєте, коли ви хочете царя. Від стосунків зі Мною ви відмовляєтеся. Цар став виховувати, керувати вами, і ось він привів вас туди, куди привів». Це не претензія до Ша'уля, не претензія до царя конкретного, це взагалі претензія до системи, на якій Ісраель наполіг, що він хоче отримати, і Всевишній закінчує цю промову.

У гніві – Я не радий тому, що ти просив у Мене царя. Я не хотів тобі давати цього царя, але Я тобі його дав. З гнівом, але дав. Те, до чого цар тебе привів, до чого тебе привела вся ця система, коли не Всевишній, а люди керують, це Я заберу в люті. Чому Всевишній починає тут говорити про царів і царства? Цар займається політикою, це його професія, один з його посадових обов'язків. Як політик він понаукладав договори з різними країнами, зокрема й з Ассирією, і разом з ассирійською політикою, з ассирійським культурним впливом, з ассирійськими товарами народного споживання в країну проникли й ассирійські боги, і ассирійська релігія. Цар почав займатися політикою, став залежним, народ став залежним від Ассирії. І ось що вийшло, такий зв'язок із царством, з вірою в силу царя, в силу політики, з упованням на царя. Ось чому Всевишній про царя каже:

Так підшивали якісь аркуші, якісь свідчення. Це можна зрозуміти і як юридичний термін, твій гріх підшитий до справи.

і злочин його прихований.

І речдоки Я теж поклав у сейф під надійну охорону. Увесь компромат на тебе в Мене зберігається.

Слово мішбар розуміють по-різному. Деякі розуміють його як назву стільця або крісла, на якому народжує жінка, але ймовірніше зрозуміти його як місце, через яке діти виходять, місце, через яке жінка народжує. Немовля відмовляється виходити з утроби, воно не хоче дорослішати, не розуміє, що ці перейми мають вигнати його з якоїсь ситуації, що щось у ньому має померти, щось народитися, воно має якось переформатуватися.

А ось один із найскладніших для розуміння віршів у нашому розділі. Всевишній каже:

Слово но́хам часто вживається в дивовижному значенні про каяття Бога. Наприклад, коли Тора розповідає нам про рішення Всевишнього наслати потоп на землю і каже, що Всевишній розкаявся, вживається дієслово від того ж кореня їна́хем. Можна зрозуміти цей вірш зовсім по-різному, залежно від того, як ми розставимо в ньому інтонації. Можна сказати так: «Ну що, тепер ви думаєте, що Я визволю народ з рук шеолу? Врятую їх від смерті? Ну вже ні, будь-який жаль сховався від Мене, і тепер, ну-бо, смерте, тягни свої виразки, ну-бо, шеоле, тягни свій бич, зараз Я розправлюся з Ізраїлем!» Це розуміння цілком вписується в цей вірш. «Я точно цього разу не передумаю». Так можна зрозуміти цей вірш.

Але можна його зрозуміти, і ми знаємо таке тлумачення, яке каже: «Хіба ж Я не помилую цей народ? Хіба Я не визволю його з руки шеолу? Хіба Я не врятую його від смерті? Ну, що ви скупчилися тут зі своїми знаряддями? Чого ви сюди прийшли? Я не каратиму його. Де тепер твої знаряддя, твої виразки, які ти принесла сюди, смерте? Де ти їх використовуватимеш? Куди ти подінеш свій батіг, шеоле? Хіба ви думали, що співчуття, що милість приховані від Мене?» Таке розуміння теж існує, і все залежить тільки від того, як ми розставимо тут розділові знаки.

Дивовижні діалоги зі Всевишнім ми зустрічаємо в пророка Амоса. Коли Всевишній привідкриває йому, що наведе якесь лихо на Ізраїль, пророк каже: «Як вижити Яакову? Благаю Тебе, прости, він такий малий!» І Господь пом'якшується, Господь виявляє милість. І в наступному вірші ми читаємо опис крихкості Ізраїлю, крихкості Ефраїма і того, що з ним може статися, якщо над ним не буде милості Господньої.

Ми прочитаємо перший вірш 14 розділу і потім зрозуміємо все одразу.

Страшні речі відбуватимуться, якщо Всевишній дозволить цьому гніву розкритися повною мірою. Така страшна картина малюється, і Всевишній звертається через пророка і каже: «Я не хочу цього! Хіба ви хочете цього?» Але пам'ятайте, як ми в минулому розділі говорили про те, що один вірш можна прочитати двома способами. Якщо все-таки читати його так, що Всевишній не готовий пощадити свій народ, то тоді ми повинні розуміти і подальше так, що Всевишній каже: «Я все це зроблю для того, щоб ви нарешті покаялися, для того щоб повернулися до Мене, для того щоб ви від цих перейм народилися нарешті. Якщо ви від слабких перейм не народжуєтеся, Я вас сильними переймами струсну». Так чи інакше, із закликом до покаяння. І справедливості заради, повторю, треба навести і таке розуміння тексту.

Не треба биків, не треба худоби, нічого не треба – слова з собою візьміть.

і поверніться до господа. понеси гріх наш і прийми, як благо, прийми, як добре, що ми, як биків, принесемо плід уст наших.

Це можливість молитвою замінити жертвоприношення. Уста свої, як бика, про це каже Господь через пророка.

Вочевидь, це означає, ми не будемо більше брати участь у якихось міжнародних царствених заходах з урочистими виїздами.

і більше ми не будемо називати богом виріб рук наших, бо в тебе є милість до сироти

Якщо ви прийдете з такими словами, можна запобігти всьому цьому горю.

Знову сидітимуть люди на лавках у тіні дерев, знову буде спокій і мир.

знову вони посадять хліб

Дослівно – вони оживлять злаки.

і будуть вони цвісти, як виноград, будуть вони розлогими, як виноград.

І зіхро́ можна перекласти як пам'ять про нього, але тут і благоухання. Те, що лунає, те, що розноситься про нього, як вино ліванське. Ось що скаже Ефраїм:

Можна перекласти слово ані́ті – я відмучився, я настраждався і тепер я дивитимуся тільки на Нього.

я як стрункий кипарис і в мені знайдуться твої плоди.

Якщо Ти шукаєш плодів у цьому світі, Ти шукаєш слави в цьому світі, шукаєш прославлення, щоб я служив Тобі, у моїй праці будуть плоди Тобі.

Читайте також: Толдот, Ваїшлах, молитва і тижневі глави Тори.