Ваїшлах

Ми починаємо вивчення тижневої глави Ваїшлах. Ця глава починається з 4 вірша 32 розділу книги Берешит, але, для того щоб краще зрозуміти, ми почнемо читати трохи раніше – з 2 вірша того ж розділу.

Така несподівана зустріч відбулася. Ми пам'ятаємо, що, коли Яаков ішов у свою путь на початку тижневої глави Ваєце, він побачив сон із драбиною і ангелами, і, за деякими версіями, ангели проводжали його до кордону країни. У будь-якому разі на початку свого шляху Яаков бачив ангелів і тепер, при своєму поверненні, знову бачить ангелів. Є багато коментарів на тему ангелів. Ми не бачимо спочатку жодного спілкування між ангелами і Яаковом, ніби Яаков проходить повз і бачить: о, ангели! Точнісінько як ми можемо подивитися на коней, що пасуться на лузі. Коментатори кажуть, що, можливо, ангели були послані просто як делегація, що вітає Яакова, – такий собі почесний парад, який зустрічає президентів біля трапа літаків. Інші кажуть, і мені це ближче і зрозуміліше, що Яаков, покидаючи країну Ізраїлю і вирушаючи у свою путь, бачив драбину (у якій він сам як прообраз Машиаха, як прообраз народу Ізраїля) – драбину, якою спускаються і піднімаються ангели. Іншими словами, ангели піднімаються вгору, ніби бажання, плани, задуми і молитви праведної людини (коли ми, звісно, праведні), і на наші молитви у відповідь спускаються ангели і здійснюють якусь дію в цьому світі. Тому Яаков, як людина-драбина, тут і бачить ангелів. Далі ми читаємо:

Табір – це не містечко, не постійне поселення. Табір – це наметове місто, тимчасове місце проживання, де живуть люди, що вийшли на війну або на сільгоспроботи. Є ще піонерські табори і табори скаутів. І він сказав: «Табір Бога це».

І назвав це місце махана́їм (два табори).

Чому два табори? Можливо, тому що табір був на землі і на небесах. Драбина розрослася до рівня табору. У цьому є і прообраз Машиаха, який з'єднує небесне і земне, і прообраз храму, який є на землі за подобою небесного. І ангели взаємодіють між цими двома храмами так, як вони взаємодіють між небесним і земним. Ось те, що побачив Яаков. Ми поки що не бачимо жодного спілкування між ним і ангелами. А тепер ми можемо почати читати тижневу главу Ваїшлах.

 Слово мала́х, яке тут використано, можна зрозуміти як ангел або як посланець. Тобто проста людина, яку послали кудись із якоюсь місією, теж може називатися мала́х. Ми це в Писанні зустрічаємо. Тому те, що робить Яаков, можна зрозуміти і як «Яаков послав ангелів перед лицем своїм», і як «Яаков послав делегацію перед лицем своїм до свого брата Есава». У першому випадку це може означати, що Яаков уміє спілкуватися з ангелами і має певну владу повелівати ними і посилає ангелів, для того щоб вони підготували все необхідне для дипломатичної зустрічі двох братів на нейтральній території. Інша версія: Яаков посилає звичайних людей – парламентаріїв. Зрозумілі побоювання Яакова, його переживання: він не бачив брата не один десяток років і не знає, чи вгамувався його гнів, який він тепер, у якому стані… І, хоча Всевишній дав Яакову обітницю, що він буде врятований, що все буде добре, дав йому неймовірні обітниці щодо охорони і безпеки (ми розуміємо, що будь-які обіцянки, які Всевишній нам дає, не означають, що ми не повинні нічого не робити: обіцянки Всевишнього – це обіцянка того, що наші дії матимуть успіх), Яаков вирішує діяти кількома шляхами. Як ми пізніше побачимо, перший шлях – це переговори, умилостивлення, спроба знайти спільну мову. Найімовірніше, тут недарма вжито слово малахі́м: Яаков посилає простих земних людей, але його заслуги, його молитви, турботи спонукають підключитися й ангелів із цього ж табору, і кожен із них на своєму рівні вирішує якісь завдання. Ми часто кажемо, що ангел, кожен з ангелів, посилається тільки для однієї справи. У єврейській традиції, наскільки ми знаємо, в ангелів ніколи немає режиму «мультитаск», режиму багатозадачності. Але коли в ангелів багато завдань, то можна посилати багато різних ангелів, кожного зі своїм завданням. Отже, ми бачимо, що Яаков відправляє посланців до Есава, брата свого.

...до країни Се'іра, в поле Едом.

Це протилежний відносно сучасного Ізраїлю берег Мертвого моря, район на південь від Єрихона, і це не частина країни Ізраїлю. Це прикордонна нейтральна територія. Яаков дуже стурбований, занепокоєний тим, що відбувається з Есавом, Яаков боїться цієї зустрічі: з ним люди, діти, він сповнений тривоги, і зустріч на нейтральній території найзручніша для нього. Яаков дає дуже докладну інструкцію посланцям, і з цієї інструкції можна припустити, що, найімовірніше, це все-таки прості люди. І ось що ми читаємо:

Слово цав означає наказувати, повелівати, але повелівати, підганяючи. Слово міцва́ (заповідь) означає, звісно, повеління, але повеління, яке підганяє, спонукає нас до виконання. Тут корінь יְצַו (єца́в) походить від того ж кореня, що й слово міцва́ (заповідь).

«Так скажіть панові моєму Есаву: Так сказав твій раб Яаков: «я жив з Лаваном, і затримався я дотепер.

Тобто перше, що робить Яаков, перші дії його перед зустріччю з Есавом – це умилостивлення. Коментатори, рабини кажуть: «Ми в цих діях Яакова маємо бачити підручник, короткий самовчитель «Три етапи переговорів із можновладцями, із сильними світу цього». Починається все з умилостивлення.

Ми не читаємо розмови, яка відбулася в ангелів з Есавом. Оскільки Тора зосереджується на переживаннях Яакова, ми дивимося на всі події (це і літературний, і виховний прийом) так, як вони бачаться очима Яакова. Ми не знаємо, що сказав ангелам Есав.

Коли ми читаємо мідраші, читаємо коментарі з цього приводу, то треба розуміти (я повторю ще раз, що одні мідраші характеризують Яакова, а інші – Есава), що в часи полеміки, коли треба було бути апологетом (захисником юдаїзму), коли виникали огульні звинувачення на адресу євреїв на тему брата, який украв первородство, і коли нашим Патріархам приписувалися якісь негативні властивості, щоб очорнити народ, часто народжувалася відповідна реакція. Тому з'являлося дуже багато очорнювальних мідрашів щодо Есава. І ось тут, у 7 вірші, ми читаємо, що ангели сказали: «Ми пішли до твого брата Есава». Деякі коментарі кажуть: «Ми думали, що це твій брат, ми прийшли до нього, думаючи, що він примирився, що він же тобі брат, але він, як і раніше, Есав. Він, як і раніше, тебе ненавидить». Тут є вчитування в текст, у те, чого в тексті, найімовірніше, (на мій погляд, у всякому разі) немає. Вони кажуть: «Ми прийшли до твого брата».

...і він теж іде назустріч тобі, а з ним 400 чоловік».

З відповіді ангелів, з розповіді ангелів зовсім не зрозуміло, з якою метою іде Есав. На перший погляд, вони кажуть: «Ось Есав, він твій брат»…, не згадуючи ні про яку загрозу. Фраза голе́х лікратеха́ зустрічається в Писанні 14 разів. 11 разів вона зустрічається в значенні виходить тобі назустріч із добрими намірами і 3 рази, коли йдеться саме про війну. Загалом, коли ми просимо людину піти нам назустріч, у сенсі «зробити нам послугу», ми використовуємо в сучасному івриті те саме слово. І можна зрозуміти, що ангели кажуть: «Ось, Есав висувається проти тебе з 400 воїнами» (400 чоловік – це не та делегація, яку брат буде просто так вести), а можна зрозуміти, що «і він теж іде тобі назустріч із такими ж намірами, як і в тебе». Яаков, у всякому разі, залишається в нерозумінні, і це нерозуміння дає йому неспокій, і він починає готуватися до війни. Можливо, навіть не нерозуміння, а трохи неправильне розуміння – ми ще цього торкнемося, коли будемо розбирати їхню зустріч. У чому ж, власне, намір Есава? Що ж сам Есав збирався робити?

Вая́хац походить від кореня половина. І «розполовинив» він народ.

Тобто друга дія, яку робить Яаков, – облаштування шляхів відступу, запасних варіантів. Ми говоримо про те, що це ще й настанова, як вести переговори з можновладцями: є ще й запасний варіант, не треба повністю можновладцям довіряти. Після цього Яаков береться за третю справу. Третя важлива справа – це молитва. Можна запитати: а чому Яаков одразу не почав молитися, чому він узагалі не покладається на обітниці Всевишнього? Якщо пам'ятаєте, у минулій главі ми читали, як Яаков говорить зі своїми дружинами, говорить про життя своє в їхнього батька – Лавана, про свої стосунки з Лаваном, говорить, що Лаван змінив до нього ставлення і сини його погано до нього ставляться, і тільки потім Яаков згадує, що Всевишній сказав йому виходити і повертатися додому. Чому Яаков не чинить навпаки? І коментатори кажуть: «Якщо ти комусь щось пояснюєш, якщо хочеш спонукати когось до якихось дій, то не кажи „так сказав Бог“, „Бог так повелів“. Спочатку поясни людині якийсь здоровий глузд, який є в цих діях, а потім кажи, що так сказав Господь». Людина спочатку має збагнути здоровий глузд, який є в дії. Ми це читали в книзі Берешит уже неодноразово: коли Еліезер переказує, як Аврагам посилав його, він теж переказує так, щоб люди спочатку побачили здоровий глузд і руку Божу в цих подіях, а потім уже розуміли, що це безпосередньо від Бога, щоб слово Боже не було елементом якоїсь маніпуляції і т. д.

І, з іншого боку, не можна сказати Всевишньому: «Ти мені обіцяв, от Ти і роби!» Всевишній каже, коли обіцяє нас благословити: «Я благословлю тебе в усіх твоїх діях». Тобто для того, щоб отримати благословення, ми повинні здійснити якусь дію. У тому числі й молитву. Тобто навіть якщо Всевишній щось нам обіцяв, навіть якщо для нас щось уготовано, навіть якщо Всевишній уже повелів цьому бути, молитва – це все одно важливий засіб. На самому початку книги Берешит ми читаємо: «У той час не було жодної рослини і чагарника на землі». Але раніше ми читали, що Всевишній повелів траві вирости. Виникає дилема: чому не було – тому що пара не піднімалася. Трава вже була готова, вона була під землею, і чагарники теж: усе було готове вийти, треба було тільки помолитися. Молитва людини – це те, що ввімкнуло, можна сказати, землю, готову до використання. І тут Яаков молиться для того, щоб це благословення ввімкнулося, для того щоб воно діяло.

І після того як Яаков уже відправив посланців, і після того як він приготував табір, він починає молитву. Цілком природно, що за багато років коментування Писання не всі так думали, і багато хто каже: «Якщо ти вісім разів назвав у цій главі Есава паном своїм, буде вісім царів Едомських, які правитимуть до царів Ізраїльських. Раз ти молишся в останню чергу, а спочатку робиш справи, то буде те й те, й інше...». І все-таки загальний висновок, який роблять мудреці, такий: Всевишній благословляє справи, і справу часто можна поставити попереду молитви – зробити і помолитися про успіх цієї справи. Хоча це, звісно, не означає, що й перед самою справою не можна молитися, і під час справи. Узагалі молитися можна завжди.

У 10 вірші читаємо власне молитву Яакова:

Слово легеті́в, тут із коренем тов – з тим самим коренем, що й у слові тов (добре). Ве'еті́в – це робити краще. Я буду робити тобі краще і краще, Я буду тебе покращувати.

У 22 розділі книги Дварім є заповідь про відсилання птаха від гнізда: «Коли ти знайдеш гніздо, то гніздо візьми, а матір відішли. Не бери матір і синів разом». І в Гошеа є висловлювання про те, що мати і сини загинули. Мати і сини, які гинуть, – це повне руйнування, це крах усього. І Всевишній заповідає не брати матір і синів у гнізді, не знищувати весь світ повністю, навіть у птахів. І Яаков молиться: «Я не хочу, щоб Есав зміг мене спіймати і знищити просто весь мій рід, матерів і синів – усіх під корінь. Я цього дуже боюся». Не стільки він боїться Есава, скільки боїться, переживає за своїх близьких і взиває до милості Всевишнього, малює Йому цю картинку, коли знищується мати і син разом. Цікаво, що знову-таки коментаторам, які бачать в Есаві типологію Едому, а потім – Риму і пізніше – католицького християнства і постійних ворогів Ізраїлю (такий собі центр антисемітизму), складно коментувати і пояснювати, чому Яаков називає Есава братом. І Мідраш Зута каже: «Слово ахі́ (спаси мене від брата мого) означає, що, коли Яаков пішов до Харана, Есав послав за ним вивідувача на ім'я Ахі». І Яаков про це молиться. Для чого я наводжу цей мідраш, цей коментар? Ми перебуваємо в небезпеці читати Писання так, як нам хочеться, приймати те, що нам хочеться. Тут ми бачимо, що Яаков кілька разів заочі називає Есава братом і паном. Це не самоприниження, це те, що Яаков сам думає, це його власна мова. Незважаючи на те що Яаков відчуває Есава братом, і може називати його паном, і готовий із ним примиритися, він дуже боїться. Він почув про те, що Есав веде з собою 400 чоловік. Він не хоче ризикувати і після всіх своїх дій у молитві своїй просить у Того, Хто може дати спасіння, спасти його від брата. Так говориться про людину, яка хоче мудрості: «Нехай учиться і просить у Всевишнього мудрості»; про людину, яка хоче дітей: «Нехай увійде до дружини і просить у Подателя дітей, щоб у нього були діти». І тут Яаков намічає певний план визволення себе від Есава і просить Всевишнього, щоб діяли не тільки земні, а й небесні посланці, щоб Всевишній спас його від руки брата його, Есава, і щоб не загинула мати з дітьми, щоб не був знищений весь рід його.

Це кінець молитви Яакова. По суті, він каже: «Господи, Ти так багато мені зробив за весь час!» Початок будь-якої молитви, початок розмови з Творцем – це вдячність. Ми не приходимо до Нього з вимогою, ми передусім визнаємо, що Він робить для нас досить багато. Наше прохання до Нього – це не вимога того, що нам належить. Яаков каже: «Я малий порівняно з усіма милостями, які Ти зробив. Але як же я розмножу своє насіння, як пісок морський, якщо зараз прийде Есав і вб'є мене, і матір, і дітей? Спаси мене від нього». «Тому що я боюся його» – дуже чесне визнання. Якщо до нас уночі приходить дитина і каже: «Я боюся спати», то що ми їй відповідаємо? «Хлопчику, ти вже великий, не треба боятися». Він іде пригнічений, зі страхом. Ми всі робимо приблизно так.

Наша молитва – це в тому числі й висловлення наших внутрішніх почуттів, які ми не хочемо тримати в собі. Яакову не сказали згори: «Яакове, Я ж тобі обіцяв, ти ж праведник, ти ж зрештою Праотець єврейського народу, ти приклад для багатьох віруючих! Як ти можеш не вірити і боятися?» Ніхто йому цього не каже, тому що Бог – той, хто чує і слухає, а не той, кому хочеться далі спати, кому не хочеться, щоб порушували тільки його комфорт, як це буває з нами, коли ми відповідаємо на страхи наших дітей.

Яаков починає готувати умилостивлення Есава, готує запасний варіант і звертається до Всевишнього з молитвою, кажучи про те, що, незважаючи на обітниці, він недостойний усієї милості, яку Всевишній з ним сотворив.

Слово мінха́ сьогодні більше відоме як полуденна молитва і назва полуденної жертви – жертви умилостивлення. Корінь слова мінха́ – слово но́ах, точнісінько такий самий, як і ім'я Патріарха, – упокоювати, заспокоювати, утішати, умиротворяти. Отже, що робить Яаков? На додаток до трьох пунктів, які він виконав – про що ми читали раніше – він готує подарунок умилостивлення для свого брата Есава.

Овечки і баранчики – це тварини, які в господарстві не працюють зовсім. Ніхто не змушує працювати ні козликів, ні овечок. Це тварини, які пасуться і тільки їдять. Їхня робота – ставати м'ясом. Тому, як найвільніші товариші, найбільш дозвільні тварини, вони схильні до романтики, і один козлик може покривати десять кізочок, один баранчик – десять овечок, і Яаков посилає їх саме в такій пропорції.

Тут не потрібні пари, тому що верблюдиця вже з верблюденям. Це вже майбутня сім'я.

...40 корів і 10 биків.

Один до чотирьох пропорція. Чому? Тому що бичок працює більше, і він уже не може покрити десять корів. Ось чотири йому якраз.

...Ослиць 20 і ослів 10.

В ослів пропорції вже один до двох. Самі розумієте. Тобто що важче працює тварина, то менше самиць може вона покрити. Самець менш темпераментний або менш романтичний. Мудреці зробили з цього висновок і щодо людей. Оскільки в чоловіків є певні обов'язки щодо дружин, то мудреці кажуть: «Якщо ти ведеш дозвільний спосіб життя, у тебе є більше обов'язків щодо твоєї дружини, ніж у людини, яка зайнята важкою працею». У це питання ми не будемо заглиблюватися, але своя логіка в цьому є.

Е́дер, е́дер (стадо за стадом). Тобто розділив усю цю худобу на 7 різних стад, щоб із перервою в годину-півтори або дві стада доходили до Есава. Ось такий задум.

Тобто, якщо тебе зустріне мій брат і буде тебе розпитувати.

Яаков затіяв ще одну програму: він посилає Есаву 7 стад із проміжком, скажімо, в годину-півтори – програма на цілий день, – і кожен із пастухів казатиме: «Скоро прийде Яаков, він шле тобі подарунок умилостивлення». Що робить у цей час Яаков?

Уночі починають відбуватися несподівані події:

Ріка Ябок тече зі сходу на захід, тобто Яаков перевів дружин і дітей на той бік, з якого мав прийти Есав. Чому написано: «11 дітей»? Тому що маленька Діна йде разом із мамою. Є інша версія, яка каже, що Яаков сховав Діну в скриню, щоб Есав не побачив дворічну Діну і не запалав до неї любов'ю… Але давайте читати простий смисл: маленька семирічна дівчинка перейде ріку, найімовірніше, на руках у своєї матері. Отже, Яаков переводить дружин і дітей на бік Есава.

Яаков переносить увесь свій табір: і худобу, і намети, і майно – усе переносить через Ябок на той бік, звідки прийде Есав. Причому робить це все посеред ночі. Ви можете уявити собі, що таке прокинутися посеред ночі, підняти чотирьох жінок, 11 дітей, старшому з яких ще немає дванадцяти, і разом з ними почати вночі за відсутності освітлення, мостів і достатньо теплого одягу переходити через ріку і ще, мабуть, не сильно шуміти, а потім тягати пів ночі все своє майно? Тобто непростий захід затіяв Яаков і цікаво було б зрозуміти навіщо…

Коментатори різне кажуть із цього приводу. Рашбам каже дуже цікавий варіант: «Уся ця затія Яакова з делегаціями до Есава – це обманний рух». 7 пастухів прийдуть один за одним і скажуть: «Яаков ось слідом за нами йде, а це тобі подарунок». А Яаков уночі встане і піде іншою дорогою і зараз з Есавом не буде зустрічатися, потім якось, коли складуться обставини, коли розвідка доповість якусь іншу обстановку, а не про 400 бійців, може, тоді Яаков з ним і зустрінеться, а поки що він хоче втекти. Незважаючи на те, що він уже послав ангелів, розбив табір, помолився і нагадав Всевишньому про всі благословення, обітниці, які Всевишній йому дав, страх перемагає, і Яаков хоче утекти. Отже, Яаков переніс увесь табір і, мабуть, повернувся, як кажуть коментатори, «дозібрати всякий дріб'язок», після того як він уже всіх переніс, перевіз.

Ми читали в минулій главі, що Яакова почали називати іш, коли він став важливим. Іш – це якась важлива особа. Дослівно це чоловік, але дуже часто використовується і в значенні ангел. І, судячи з нашого контексту, тут ідеться про ангела. Слово лає'аве́к (боротися, тут ває'аве́к) походить від слова ава́к (пил, валятися в пилу). Але хоча слово боротьба походить від слова валятися в пилу, зрозуміло, це не завжди означає, що обов'язково треба валятися в пилу. Отже, хтось боровся з ним.

...до світанку.

Ми з вами читаємо одну з найзагадковіших історій П'ятикнижжя. Ось, часто питають: «На кого дивилися, хто ходив до дочок людських і що там відбувалося?» Але набагато складніше і цікавіше – це наша історія: хто ж і навіщо несподівано вчинив бандитський напад на Яакова? Тим більше не на його табір, який залишився без нього, який можна пограбувати, а саме на нього самого, коли він залишився сам. Хто цей, що з ним боровся?

Багато коментаторів, як-от Раші або Канаті, кажуть, що це ангел Есава. Ангел Есава, який хотів підбити Яакова, побити Яакова, послабити Яакова і залякати Яакова. Інші кажуть, що Всевишній змусив ангела Есава піти до Яакова, щоб Яаков здобув таку тренувальну перемогу над ангелом, над тим, хто керує Есавом, з небесним його ангелом-охоронцем, і тоді можна буде сказати: «І на небесах, і на землі ти Есава переміг».

Давній таргум Йонотан каже про те, що ангел, який боровся з Яаковом, – це архангел Міхаель, який прийшов, щоб, по суті, не дати Яакову можливості втекти, затримати його на всю ніч (зі світанком тікати вже не так легко) і за можливості, як ми побачимо, пошкодити йому ногу. Давайте на цьому зупинимося. Так чи інакше, вся ця місія ангельська була для того, щоб Яаков зрозумів, що втікати йому не треба. Саме для цього на нього і напали.

Знаєте, як набувається тварина? Коли людина дала гроші за корову, за бика, за верблюда, ця тварина ще не стала її покупкою: часом початку володіння вважається, коли людина потягнула тварину за собою, покликала її або вдарила ззаду лозиною, і вона пішла, зрушила на крок. Іноді так буває, що Всевишній, коли хоче нас придбати, хоче взяти нас до Себе, теж спочатку може або нас покликати (і якщо ми зробимо крок – ми Його), або вдарити лозиною ззаду, якщо ми не йдемо: тоді буде варіант батога. І тут Яакова попереджають, показують, що йому не треба тікати від Есава. Всевишній каже: «Я тебе благословив, Я тебе обіцяв охороняти, Я тебе обіцяв і виховувати». Усіх, кого приймає, карає. Тобто особливе таке милосердя до Яакова, що йому послано ангела, щоб з ним боротися.

Ми знаємо, що, незважаючи на те, що Яакова вчать, в ангела є обмежені права (як свого часу Господь дав сатані доступ до Йова), не отримав ангел права знищувати Яакова.

...і торкнувся (якщо перекласти дослівно) долоні стегна.

Торкнувся стегна – нерва, який проходить по стегну. Це дуже важливий нерв, і якщо його зачепити (нерв або жилу), то людина починає кульгати.

...і скрутив (вивертів) стегно Яакова, коли боровся з ним.

Тобто Яаков отримав пошкодження і кульгавість. Кульгава людина вже не може втекти. У цьому, загалом, і полягало завдання ангела.

Чому ангелу так важливо, що настав світанок? Одна справа – затримати Яакова до світанку, це зрозуміло, тому що при світлі тікати важче, але навіщо йому самому так терміново знадобилося додому? Коментатори кажуть: «Ангели вранці починають пісню Всевишньому, і це саме час ангелу звільнитися». Можна заперечити: «Але в нас так влаштована земля, що весь час десь ранок. Навіть коли в мене вечір, десь у когось ранок. Завжди десь ранок і завжди десь вечір». І є кілька різних поглядів на це. Одні кажуть: «Ну так, ангели кожної країни, кожного, скажімо так, часового поясу співають постійно і ранкову пісню, і вечірню, і обідню, і так у Всевишнього звучить прославлення у вічності». Інші кажуть, що столиця – небесний Єрусалим – живе за земним єрусалимським часом, і світанки і заходи там теж за єрусалимським часом. Але, мабуть, ми не отримаємо єдиної відповіді на питання: чому так важливо було ангелу звільнитися зі сходом сонця, із зорею. Можна, звісно, багато чого припускати, і це добре завжди припускати, на те вона і Тора, щоб ми про неї роздумували, але єдиної відповіді ми не отримаємо.

...І ВІДПОВІВ (ЙОМУ ЯАКОВ): «Я ТЕБЕ НЕ ВІДПУЩУ, ЯКЩО ТИ МЕНЕ НЕ БЛАГОСЛОВИШ».

Тут виникає дивина: невже ангел не отримав згори точну рознарядку? Йому не сказали: «Іди, ось тобі фотографія, ось на цього чоловіка напади, його звуть Яаков Іцхакович, він єврей? Ось саме на нього напади, дивись, не сплутай його ні з ким іншим, не нападай на іншого. Ось номер паспорта, місце проживання, прізвище, ім'я, ІПН – усе тобі дали...»? Чому раптом ангел питає? Іноді, коли ми кажемо ім'я, коли ми просимо ім'я для молитов, коли ми просимо молитися, то важливо добре вимовити ім'я як передачу повноважень. Хто ти такий? Хто ти є? Що твоє ім'я зараз? І ім'я може бути інструментом для благословення. Ми бачимо, як Єшуа каже у відповідь на імена: «Тебе звати так-то і так-то, Я зроблю...», тобто, відштовхуючись від імені, теж можна благословити.

Дієслово сарі́та складне для перекладу. Грецькі тексти перекладають його як владарював з Богом або князював з Богом. Єврейські, арамейські тексти і коментатори теж тлумачать його від слова шрера́ (влада) – правити з Богом. І тоді ім'я Їсраель означає «той, хто утверджуватиме на землі владу і силу Божу». Коли ж це Яаков правив з Богом? Ну, власне кажучи, на те й дано йому благословення Аврагама: «ти можеш зв'язувати і на землі, і на небесах; і на землі, і на небесах тобі дається певна влада». Яаков, ми пам'ятаємо, почав шлях свій з драбини від неба до землі, якою піднімаються і спускаються ангели, і тут можна сказати, що ангел повідомляє Яакову про те, що він піднявся на цю драбину, що він став тим самим інструментом управління. З іншого боку, у Гошеа ми читаємо, що Яаков «боровся з ангелом», і Гошеа використовує те саме слово, але там очевидніше, що це слово означає боровся. І тоді можна перекласти як «той, що бореться з Богом». Як це зрозуміти? Народ-богоборець... Начебто звучить не дуже добре такий вираз. Але ми пам'ятаємо, як, наприклад, Моше заступався за свій народ і казав: «Якщо Ти не простиш їх, зітри мене з книги, в яку Ти мене вписав». Народ, який є клопотальником і предстоятелем за весь світ, за людей (на небесах), – це народ, який почасти бореться з Богом. Адвокат, представник людства на небесах, священник, що предстоїть перед Богом, теж, можна сказати, певною мірою бореться з Богом. Перебуваючи в неймовірному страху і трепеті перед Ним, Моше все-таки постає за народ, просить про прощення народу, бореться, умилостивлює гнів Божий. І тут можна побачити паралель того, з чого ми почали: Яаков може умилостивити Божий гнів, йому не треба умилостивлювати Есава, і тому він отримав собі борця за те, що не того умилостивлював.

А навіщо він питав? Хіба не зрозуміло? Тут можна сказати: «Ти повинен не мене благословляти, я тут лише інструмент, ти знаєш, кого благословляти, ти знаєш, чиє благословення буде моїм благословенням».

...І благословив його там.

«Благословив Яаков ангела там» і «благословив ангел Яакова там» – тут це можна зрозуміти по-різному, але, найімовірніше, ангел благословив Яакова новим ім'ям, а Їсраель благословив ангела, благословив Всевишнього, Який зробив щось через ангела. Звісно ж, завжди, коли коментуєш якийсь такий епізод, щодо якого багато коментарів, роздумів і думок, – це завжди спірно і це завжди складно. Треба не забувати, що так, справді, Тора, яку ми читаємо, розкриває нас: наші коментарі говорять про нас, а не про героїв Тори, і Тора покликана змінювати нас, а не ми – героїв Тори. Якщо є якісь роздуми, незгоди, суперечки, хтось бачить по-іншому, ну що ж, це тому, що хтось – інший, не такий, як я. Це цілком нормально, цілком нормально не погоджуватися, не приймати, сперечатися, обурюватися, бачити щось інше, бачити зовсім іншого Яакова і зовсім іншого ангела. Головне – щоб Тора змінювала нас і ростила нас, а не ми вимагали чогось від героїв, засуджували чи виправдовували героїв. Не для цього воно написано. Тора – книга про них, але читатися вона має про нас. Це моя особиста думка.

Отже, ми залишили Яакова на березі потоку Ябок і тепер продовжуємо читати з 31 вірша:

Якщо ми подивимося на назву, то пні – це лице або моє лице і ель – це Бог. Можна прочитати це і як «лице Бога», і як «моє лице – Бог». Чому Яаков так його назвав?

бо я бачив Бога лицем до лиця, і врятувалася душа моя.

Ми знаємо, що словом елогі́м (Бог) часто називають ангелів. Гошеа, переказуючи історію нічної боротьби Яакова, теж говорить про те, що Яаков боровся саме з ангелом. Там у Гошеа стоїть слово мала́х, і це вже цілком зрозуміло. Проте ми знаємо, що слово мала́х означає посланець. Посланець Бога – це подоба Бога. Тому можна сказати, що Бог показується нам у вигляді ангелів, Бог посилає ангелів, щоб виявити якусь Свою сутність. І Яаков цілком міг сказати, що він бачив Бога лицем до лиця. Ми, коли говорили про драбину Яакова, згадали мідраш-тлумачення про те, що лице, яке є на троні Всевишнього, нагадує лице Яакова. Ангели бачили, звіряли і казали: «Ми бачили того, чий лик – барельєф на троні Божому». Як ми бачили прообраз Машиаха. Тут можна сказати, що, борючись з ангелом, Яаков розкрив своє лице, Яаков побачив у собі лице Всевишнього. Ми пізніше побачимо, як це пов'язано з тим, що, імовірно, з ним боровся ангел Есава, коли Яаков скаже Есаву: «Я в тобі побачив лице Всевишнього». Вони ж, зрештою, хоча й сильно різняться виглядом, усе одно схожі, ці два брати.

Отже, пені'ель – це бачення Бога якимось чином. Можливо, Яакову відкрилося, що як Ізраїль – так його буде названо згодом – він несе в собі Божественну силу, і потенціал цього (як пізніше скаже Машиах: «Хто бачив мене, той бачив Отця») уже зараз привідкрився Яакову, і тому місце називається Пені'ель.

Ло означає для нього. Чому для нього? Хіба для інших не зійшло? З цього приводу є різні коментарі. Більшість коментаторів кажуть: «Зійшло для нього сонце – сонце зцілювальне (ми знаємо, що в Малахі сказано: „Ось приходить день, і він як піч палаюча для лиходіїв“ – сонце може бути страшним пеклом, а для праведників є ше́меш цдака́ – сонце праведності), і Божественне світло через сонце і сонячне світло було послано Яакову для зцілення». Але ще цікавіше, якщо повернутися до початку історії – до історії в главі Ваєце, коли Яаков вирушає в дорогу. Ми говорили, що він заночував у певному місці, тому що Всевишній закотив сонце раніше для нього, щоб залишити його на якомусь місці. Тут сонце сходить так само для Яакова, щоб настав світанок. І далі ми читаємо:

...коли він переходив через Пену'ель. А він кульгає на стегно своє.

Слово цоле́я (кульгавий) означає одну сторону, грань, ребро, але в цьому випадку однозначно цоле́я – це схиляється в один бік. Результат поранення, яке отримав Яаков, – це кульгавість.

Природно, є мідраші, які кажуть: «...зійшло сонце і його зцілило...». Одні кажуть, що зцілило відразу, інші версії кажуть, що Яаков так і залишився кульгавим. Кульгавість, ми говорили, це, можливо, наслідок бажання ангела, посланого Всевишнім, затримати Яакова, зупинити його від втечі. З іншого боку, ми бачимо, що Яаков, незважаючи на велику кількість благословень, які Всевишній йому дає, кульгає, він боїться стати однозначно на шлях слідування обітницям, він постійно підкріплює себе, постійно десь підстраховується і перестраховується. І, з одного боку, це добре – добре сумніватися в собі, добре сумніватися в тому, що ти чогось гідний (взагалі, самоаналіз, самокритика – це хороша якість людини, скромність – хороша якість людини), але тут це перетворюється вже на кульгавість. І це показано Яакову, і через Яакова це приклад для всіх нас. Його кульгавість у духовному світі, його неготовність сказати «я син обітниці» і, можливо, неготовність зухвало, як власник благословення, постати перед Есавом виливається зрештою в кульгавість. Яаков не приходить як власник обітниці. І, з іншого боку, ми можемо сказати, що це і для нас приклад.

Вене́ Їсрае́ль тут не за ім'ям Яакова, а як назва народу (тобто за ім'ям у майбутньому), адже це пишеться, коли вже існує Ізраїль.

...ту саму жилу (стегнову, якої торкнувся ангел), яка в стегні до цього дня, тому що ангел торкнувся цієї жили в стегні Яакова.

Який, здавалося б, зв'язок? Чому наше завдання саме не їсти цю жилу? Чому б нам не зробити на пам'ять про ту подію якийсь один день, у який ми б усі кульгали? Незручно, але цілком пам'ятно. У нас багато таких знаків, які не дуже зручні. Чому б, навпаки, не їсти цю жилу? Чому б ще якимось чином не позначити цю пам'ять? І тут є два різні підходи. Одні кажуть, що Яаков був сильний, здатний протистояти ангелу в усьому, тобто мав достатню силу, достатній рівень святості, але, оскільки в сімейному житті, оскільки з дружинами в нього певний бардак, не побоюся цього слова, то саме це місце стегна вразливе, воно постраждало, і ми його не їмо, тому що воно для нас недосконале – ми не можемо, не здатні підняти ті Божественні іскри, які в ньому. Інші, навпаки, кажуть, що, оскільки ангел торкнувся стегна, з ним відбулася взаємодія Всевишнього, і воно освятилося. Всевишній, говориться, торкнувся гір, і вони задиміли – величезне перетворення відбулося в цьому. Є ще один погляд: ми в цьому випадку ніби виправляємо те, що зробив ангел, ми, перемагаючи тварину (адже, насправді, яке відношення має ця жила у тварин до жили в людини?), здобуваємо над нею перемогу, але не завдаємо їй удару нижче пояса, ми не чіпаємо цю жилу, тому що ми не чинимо так, як ангел. Є і такий підхід. Тут ми знову-таки довго затримуємося на цій темі, але тема цікава. Звісно, ви можете запитати: хіба ангел перемагав Яакова? Є і така версія, так теж можна прочитати цей текст, від цього нікуди не дітися, адже це Яаков поспішає зі світанком, це в Яакова сім'я на іншому березі річки, йому туди треба, йому терміново треба до сім'ї, на яку Есав ось-ось нападе, а ангел... Ну, історія з оспівуванням пісні хороша і підхожа, але ангел може нікуди не поспішати. У Гошеа сказано, що Яаков плакав і упрошував ангела його відпустити, тобто тут Яаков просто вистояв у боротьбі з ангелом, але ангел застосував заборонений удар нижче пояса, тому ми цю жилу не їмо.

Адже вся історія боротьби Яакова і ангела надзвичайно складна, багатогранна, і є дуже багато версій на тему «навіщо це було». Можна, наприклад, сказати, що, подібно до того як людині дають отрути в малій дозі, щоб вона звикла й отримала протиотруту до великої дози отрути, або як людині дають ослаблений поліомієліт, щоб вона справлялася з поліомієлітом (не хочу відкривати тему щеплень тут), так само Яакову дали ангела Есава ослабленого, щоб він міг перемогти самого Есава. Знову-таки кожен коментатор за всю єврейську історію коментування прочиняв двері у власне серце, говорячи про ті самі події, і якщо вам бачиться якась інша картина, то подивіться не тільки на те, що це говорить про Яакова, а й на те, що це говорить про вас, про нас і про все, що з нами. На цьому ми закінчимо історію боротьби Яакова з ангелом і закінчимо 32 розділ. Почнемо читати з 1 вірша 33 розділу.

Як і доповідала точно розвідка, підходить Есав, а з ним 400 чоловік. Зрозуміло, Яаков не перерахував усіх, але він переконався, що так, чоловік 400 тут є. Взагалі, коли ми читаємо якісь оціночні судження типу «я побачив натовп, і там було 10 000 чоловік або 12 000 чоловік», треба пам'ятати, що, звісно, тут немає точних арифметичних підрахунків.

...І розділив він дітей Рахелі й Леї з одного боку, і дітей наложниць з другого боку.

Отже, він позаду себе поставив табір, попереду якого наложниці з дітьми (або рабині з дітьми), позаду – Лея з дітьми і зовсім позаду – Рахель з дітьми – діти в неї наймолодші. Але ми пам'ятаємо, що її діти – Йосеф. У неї лише один син Йосеф, він, може, однорічний на той момент. Отже, що робить Яаков? Як і в попередньому випадку, до переходу через річку, Яаков робить два табори. Пам'ятаєте, ми говорили: Яаков проходив повз ангелів, побачив два табори ангелів і назвав це місце «Маханаїм»? Яаков, як і раніше, кульгає в тому плані, що на небеса, на небесне він не уповає: його табори розділені не по вертикалі – на верх і низ, – а по горизонталі. Він, так, використовує якусь ідею, не дарма тут 2 табори і там 2 табори (слово табір не даремно так часто згадується тут), Яаков ставить 2 табори і покладається на свій трюк. Багато хто каже, що Яаков (чомусь у християн заведено так казати) боягуз і слабак і жінок виставив уперед. Він розставив своїх дружин. Можна запитати: а що, хіба він не ставився однаково і до дітей рабинь? Ні, не ставився. У Яакова був жорсткий соціальний поділ у сім'ї: діти рабинь могли займатися важчою роботою, могли бути більш готові до бою, могли бути просто бойові, і так, Яаков має ієрархію щодо своїх дітей, щодо своєї сім'ї, це його не прикрашає, але це так. Але все ж він з тими, з ким може (у нього, видно, не так багато людей), стає попереду цього воїнства. Ми пам'ятаємо, що Аврагам з армією трохи більше ніж 300 людей наробив свого часу справ, а Есав приходить з 400 людьми – на ті часи дуже сильне збіговисько, і Яаков, незважаючи на всі обітниці, незважаючи на бій підготовчий з ангелом, усе одно боїться, і тому він розділив свій тил і розставив його в порядку того, як кого він любить.

У випадку з Давидом і Йонатаном, ми пам'ятаємо, було 3 поклони, тут 7 поклонів. Яаков послав спочатку 7 приношень, тепер він 7 разів кланяється. І це не дарма: 7 – це число народу, 7 пов'язане з тим, що не належить народу Ізраїля, це таке дуже важливе число. Усе, що пов'язане з народом Ізраїля, характеризується числом 12. 70 народів, 7 народів землі, 12 апостолів, 7 дияконів над еллінськими вдовами і сиротами – це трохи окрема історія. І коробів, які залишалися, було 12 і 7, і багато ще чого пов'язано з 12 і 7. Яаков підходить і кланяється 7 разів, посилає 7 дарунків і начебто тим самим стверджує благословення Есава на святу землю. З іншого боку, у Яакова є благословення, яким його благословив Всевишній. Яаков повернувся з благословенням, йому не потрібне забране хитрістю благословення, тому знову-таки, згідно з версією тих, хто каже, що це Яаков просив ангела його відпустити, а ангел просив його благословити, Яаков повертає ангелу ту браху, яку він отримав, те благословення, яке він отримав, тому що в нього є власне благословення. Більше того, він уже сам джерело благословень. Усе це Яаков пройшов, усе це Яаков знає, але страх перед Есавом у Яакова залишається, і поводиться він тут справді як раб: повільно, 7 разів кланяючись, з величезним страхом він іде назустріч Есаву. Есав поводиться зовсім по-іншому. Ми читаємо:

Спочатку ми читаємо дієслова. Пам'ятаєте, ми говорили про те, що, коли описуються швидкі дії, Писання говорить дієсловами: побіг назустріч йому, і обійняв, і впав йому на шию, і поцілував його, і разом вони плакали. Тільки коли Есав поцілував Яакова, тільки тоді вони разом плакали. Ви пам'ятаєте, коли йде Яаков, то й Іцхак плаче, і Есав плаче, а Яаков цілує батька. Тут поцілунок і плач зійшлися разом, і це коло теж замкнулося. Хочу зупинити увагу на слові цава́р (шия). Це просто для тих, хто вивчає іврит. У Торі, якщо ми читаємо текст, написано цавара́в через літери йуд і вав у кінці, ніби в нього шиї (багато шій). Тут є виправлення писарів, у якому літера йуд відсутня. Справа в тому, що слово цава́р означає один бік шиї. Це виходить як парний орган. Як у людини є плечі, вуха, щоки… Так само в неї є і шиї. І на одну з ший упав Есав і плакав. Але з часу зміни івриту шия стала єдиним словом, тому вийшов запис цавара́в. І ми читаємо далі (дійова особа, ми говорили, – це Есав):

Яаков починає представляти Есаву свій табір.

На цьому закінчується денний цикл Тори. Коли в суботу ми читаємо всю тижневу главу, до Тори викликаються 7 людей, і ми ділимо відповідно тижневу главу на 7 частин за 7 читаннями. Я щодня читаю одне з читань, яке кожен читатиме в суботу. Якщо часом здається, що рабини сперечаються одне з одним, це не суперечка, це розбіжність у думках. Тут не говориться: «ти не правий, а ти правий» – це взагалі дуже рідко в нас відбувається, – ми розуміємо, що ми різні і в Тори багато облич, і тільки разом ми можемо створювати єдине розуміння. Тора дана на горі, а гора так влаштована, що всю її одразу не побачиш. Народ стояв табором довкола, тому для отримання панорамної картини треба дивитися всім народом. Ну, це ще один такий не ліричний відступ.

Отже, ми залишили наших героїв у той драматичний момент, коли, всупереч очікуванням Яакова, Есав не став на нього нападати, а, навпаки, побіг до нього, обійняв його, поцілував його, і вони, схвильовані, плакали разом. Коли вони наплакалися і наобіймалися, Есав подивився на весь цей народ, який з Яаковом, і запитав його: «Хто всі ці люди, які з тобою?» І Яаков відповідає йому: «Це діти мої, яких дав мені Господь». І настає найслушніший момент для того, щоб представити дітей. В описі цього представлення є кілька мовних тонкощів, на які ми постараємося звернути увагу з Божою допомогою.

Коли ми говоримо «підійшли сюди», ми маємо на увазі «підійшли до того місця», де стояли Яаков і Есав, а до цього вони стояли віддалік.

...і діти їхні і поклонилися.

Давайте прочитаємо ще раз: «І підійшли рабині сюди і діти їхні і поклонилися». Дивна мовна конструкція. Ще дивніше те, що іштахаві́н – це жіночий рід. За етикетом того часу діти рабинь не кланяються разом із рабинями. Тільки рабині поклоняються, а діти вважаються їхньою частиною, частиною майна господаря. Діти – не самостійна одиниця, поклонилися тільки рабині. Це особливості етикету, якого Яаков дотримується.

Трохи інше дієслово: Йосеф ніби наближається, іде попереду своєї мами. А мама виглядає так, ніби йде слідом за ним. Коментатори кажуть дивовижну річ: «Йосеф боявся, що його красуня мама спокусить Есава на якісь недобрі думки, пробудить у ньому якісь недобрі думки, або Есав її наврочить, або захоче її забрати». Словом, Йосеф, який маленький хлопчик на той момент, переживає і закриває маму собою, щоб ніхто не бачив її краси. Коли ми читаємо це, нам здається: ну, яка дурниця, хіба може маленький хлопчик закрити дорослу жінку? Ми знаємо, що Рахель – жінка, гарна станом і виглядом, отже, висока і струнка. Явно не карлик. Ви бачили коли-небудь, як діти, зустрічаючи чужих людей, ховаються за спідницю мами і визирають з-за неї, соромлячись показатися? І довгий час їх треба виманювати з-за мами, з-за маминої спідниці. Йосеф поводиться прямо протилежно, теж по-дитячому, але прямо протилежно. Як такий собі хлопчик-герой, він стає попереду Рахелі і всім своїм виглядом передає: «не чіпайте мою маму». Це по-дитячому? Дуже по-дитячому. Це наївно? Дуже наївно. Але при цьому Йосеф показує свій характер як дитина, діти ж теж бувають різні. Тому, так, Йосеф подумав: «Моя мама занадто гарна, моя мама занадто ніжна, від цього злого незрозумілого дядька треба маму захистити» і вийшов попереду Рахелі. Ось так це можна зрозуміти. Ми ж читаємо книгу про людей, не зовсім чарівну книгу, хоча багато дивовижного було в житті цих людей. Отже, усі представилися.

Ми пам'ятаємо, що Яаков відправляє 7 стад, 7 груп, одну за одною. І всім наполегливо каже розповісти, що це подарунок, що це дар і що цим він хоче вмилостивити Есава. І тут раптом Есав запитує: мі леха́ коль-гамахане́ газе́ (що це за табори, які я зустрічав?) Якщо подивитися буквальний смисл тексту, Есав говорить: мі леха (хто тобі, кому ти шлеш усе це, що ти мені посилав?). Можна зрозуміти і по-іншому: «хто дав тобі все це, що ти мені тут намагався подарувати?» Звідси ми можемо зробити такий висновок, що подарунків Яакова Есав не прийняв, вони повернулися і стали чекати Есава на місці. З цього теж можемо зрозуміти, що воювати Есав від початку не збирався. Можна було не відпускати перших посланців, які прийшли з ним говорити, і не повідомляти відомостей про те, у якій кількості він стоїть. Можна було приймати всі дари, але Есав так не поводиться, він від початку йде зустрічати Яакова із зовсім іншими цілями. І тут він запитує з певною іронією: мі леха́ коль-гамахане́ газе́? (що це за табори, які ти мені посилав?)

І відповідає йому (ЯАКОВ): «знайти милість в очах пана мого».

Зверніть увагу на тонкощі взаємин. Яаков каже: «Знайти милість в очах пана мого», Есав же каже: «Брате, у мене все є». Яаков так і не може видавити із себе слово «брат», а Есав ніде не звертається до нього як до раба.

Є коментатори, які кажуть, що в усій цій фразі Яакова є такий прихований натяк: «Знаєш що, Есаве? Я тут нещодавно з Богом боровся, з Ангелом Божим, і витримав, тому краще не сперечайся і візьми подарунок». Яаков, згідно з цими коментарями, усе ще шкіриться, усе ще огризається на Есава. З іншого боку, можна сказати, що в Ангелі Божому, який приходив до нього (і ми говорили, що це, можливо, ангел Есава і що це, можливо, ангел, який усе ж не послав людей Есава), за Есавом, за необхідністю дати йому цей дар Яаков бачить обличчя Всевишнього. «Це Всевишній передбачив мені дати тобі цей дар». Ми знову говоримо про те, що Яаков – людина не дуже рішуча, не дуже смілива, і його боротьба довкола благословення – це боротьба всього його життя, тому далі він каже:

Яаков у цьому поверненні дару, у цьому підношенні дару бачить повернення благословення Есаву: «Ось те, що ти міг би отримати, ось те, що ти міг би заробити, я тобі це віддаю. Мені більше не потрібне твоє благословення». І давайте згадаємо, що суперечка ж ішла не про благословення Аврагама, Яаков не від нього відмовляється, Яаков відмовляється від благословення на процвітання, на управління. І якщо Яаков отримав благословення, яким Іцхак сказав «поклоняться тобі брати твої», то тут, ми бачимо, він демонструє, що кланяється Есаву якраз-таки він сам. Яаков у цьому випадку намагається повернути Есаву його благословення.

...Тому що помилував мене Господь, Усе в мене є». І вмовляв довго, і Есав узяв.

Щоразу, коли Писання використовує дієслово ліовці́р (умовляти), це не етикет, це справді ситуація, коли один хоче дати, а інший не хоче приймати. Обидві людини щирі. Це не те, що десь прийнято відмовлятися, якщо запропонували їсти або запропонували подарунок. Це не питання ввічливості. Есав справді не хоче нічого брати. Він прийшов із зовсім іншими намірами. Ми пам'ятаємо, що ангел проголосив Яакову, що його перейменують на Їсраель, що його називатимуть Їсраель. Ми, з іншого боку, знаємо, що Яаков так і помер Яаковом. Коли описується його смерть, він так Яаковом і названий. Яаков – це ім'я, яке стало кличкою, прізвиськом, у значенні пронирливий, спритний, хитрий, нечесний. І Яаков намагається від цього позбутися, щоб не казали, що він обманом отримав благословення. Це не питання пророцтва, не питання призначення, але питання репутації. Яаков – Ішар Ель – той, хто прямий перед Богом, той, хто чесно отримує від Бога те, що отримує, ходить перед Богом чесно. Це одне з розумінь імені Їсраель, ми про це теж уже говорили. І, для того щоб не казали про Яакова, що він даремно бере чужі благословення (шахраює з благословеннями), він і вмовляє Есава взяти його дари. Це необхідна формальність.

Тобто Есав каже: «Ну, усе, я тебе зустрів, тепер я тебе проведу, давай підемо зі мною, ми підемо разом з твоєю швидкістю». Що буде тут, якщо Яаков послухається? Яаков піде за Есавом у Се'ір, Яаков опиниться під заступництвом Есава і піде в те місце, звідки Есав прийшов, а зовсім не в країну Ханаанську. Це те, що Яакова зовсім-зовсім не влаштовує.

Знову-таки, зверніть увагу: «пан, не брат». Діти маленькі – це не ніжні діти (щоб ми зрозуміли, потім ми побачимо, наскільки Шимон і Леві ніжні діти). Яаков каже: «У мене слабенькі діти зі мною, зі мною діти малі».

...І дрібна худоба, і велика худоба (якщо я ввімкну швидкісний режим, то вся худоба помре, навіть якщо гнати їх один денний перехід).

І що пропонує Яаков?

Знову-таки Яаков каже: «Нехай пан мій іде перед рабом своїм».

Тобто «ти йди попереду, а ми тебе з Божою допомогою неспішно наздоженемо». Але Есав продовжує виявляти турботу. Тут треба пам'ятати, що Есав – сторона, яка приймає, і він справді повинен за етикетом подбати про Яакова.

Ці слова Есава теж трохи відкривають його наміри. Якби Есав ішов із групою озброєних головорізів, то він би, побачивши Яакова і передумавши нападати на нього, соромився б їх показувати. Так, ніби людина йшла на когось із ножем і раптом різко передумала, сховала б ніж, не показувала б його і ніяк би на нього не натякала. Есав говорить про своїх людей відкрито. Отже, не було в нього від початку наміру на Яакова нападати.

...І сказав: для чого це (навіщо мені це потрібно)? Мені головне, щоб ти був щасливий, Головне, щоб мені знайти милість в очах пана мого.

Здавалося б, дуже простий вірш. Щоразу, коли ми читаємо байом ѓаѓу́ (того дня) у Писанні, це говорить про якісь історичні, важливі події. Є навіть така пісня: «Байом гагу, байом гагу – того дня буде так-то і так-то, або того дня було те-то й те-то»… Цьому в Писанні дуже багато прикладів. Про що тут ідеться? Ідеться про те, що того дня однозначно, офіційно й остаточно відбувся поділ між Яаковом і Есавом, який потім архетипно випаде в поділ між Ізраїлем і Едомом і перетвориться на глобальний поділ у дусі, який існує й донині. Тому, коли ми читаємо байом ѓаѓу́, саме час насторожитися.

Чому раптом несподівано Тора говорить про стоянку, яку Яаков зробив у дорозі? Напевно, Яаков багато разів зупинявся зі своєю худобою. Такі довгі переходи. Ми говорили, що з Падан-Арама до країни Ізраїля, до Хеврона, Яакову йти днів 20, якщо йти добрим кроком. Якщо йти з сім'єю, з худобою, то цей шлях може бути й не на один місяць. Чому Тора згадує цю стоянку? Тому що Суккот – це ворота країни Ізраїля. Це місце знайдене, ми добре знаємо, де воно розташоване. Яаков ніби робить перепрошивку, перепрограмування, обнулення себе: зупиняється на вході в країну Ізраїля і ніби робить першу стоянку, щойно входить, можна сказати, щоб адаптуватися до особливого духовного клімату цієї землі. І називає це місце Суккот (Кущі).

Куди Яаков не зайшов? Насамперед Яаков не зайшов у Хеврон, де ще живе його тато. Яаков не зайшов у Бейт-Ель, де він обіцяв Небесному своєму Татові принести жертвоприношення. Яаков іде в Шхем на свої старі місця.

Хамо́р – це осел, але це ще й ім'я людини. І цей Хамор – батько Шхема, про це просто нам розповідається, тому що Шхем Хаморович ще проявиться. Шхем – це плече, Хамор – це осел, такі от імена. І що ми далі читаємо? Купив він його за 100 кесіт. 100 кесіт – це 100 срібних монет, невелика сума грошей, скажімо, для землі – чотиримісячний приблизно заробіток поденного робітника тоді. Отже, на цьому закінчується велике вигнання, перше велике вигнання Праотця нашого Яакова. З Падан-Арама Яаков повертається до Ізраїлю, повертається до країни Ізраїля, але він, як і раніше, не повернувся до жертовника, він не зайшов до батька.

Є коментатори, які кажуть, що він зайшов до батька,

Тора просто про це не розповіла, тому що Тора – це не біографічна книга, і вже, звісно ж, Яаков до батька зайшов. І я можу погодитися з тим, що Тора – книга справді не біографічна, це точно, але скласти текст таким чином, щоб ми подумали, що Яаков до батька не зайшов – це для Тори дивовижно. І тому, найімовірніше, Яаков не йде до батька, не йде до матері, яка на той момент ще жива. І це все питання, які перед нами ще постануть. Не пішов до жертовника, не пішов до батька – одразу пішов у Шхем, і в Шхемі осів. Це стане причиною багатьох неприємних подій у подальшому житті Яакова, про які ми ще поговоримо з вами. І останній вірш нашої глави каже:

Не збудував жертовник, а просто поставив якийсь камінь. Чому це важливо? Тому що ми потім говоритимемо про жертовник у Бейт-Елі.

...І на цьому жертовнику він дав ім'я, яке означає «Бог – це Бог Ізраїля».

Бог – це Бог, Який дав йому ім'я Їсраель. Він не назвав Бога на свою честь, але Бог – це Бог, Який благословляє заслуженим благословенням, Який перебуває з людиною і в убогості її, і в нещастях її, і в цьому теж дає благословення. І це Бог, про Якого ніхто не може сказати, що Його благословення вкрадене. Це таке проголошення, яким закінчується, по суті, повернення Яакова з ґалуту (з вигнання).

А тепер ми читатимемо одну з найсумніших історій у житті Яакова і, можливо, у всій книзі Берешит – історію Діни. Історія Діни розповідається в 34 розділі книги Берешит, але ми почнемо трохи раніше, повернемося до того, що ми вже прочитали, і почнемо читати з 18 вірша 33 розділу.

Звернімо увагу на слово шале́м (цілісний). Коментатори кажуть: «Це натякає нам на те, що Яаков зцілився від своєї кульгавості, прийшов цілий, живий і здоровий, як і просив у своїй клятві перед Всевишнім. Це відповідь Всевишнього на клятву». І тим не менш у цього виразу є деякі дивності.

В івриті в Танаху ніколи назва міста не стоїть після слова «місто». Тобто ір шхем – це не дуже зручне для івриту висловлювання. А поруч зі Шхемом і донині є місце, яке називається Шалем. Тому цілком можливо перекласти так: «І прийшов Яаков у Шалем, поруч із містом Шхемом, що в країні Ханаанській».

...У поверненні своєму з Падан-Арама.

Ваїха́н можна перекласти як зупинився біля обличчя міста, тобто зупинився навпроти міста. Це можна перекласти і від слова хен (прикрасив місто). Так роблять мідраші, що говорять мовою, сучасною тому, хто їх слухає. Отже, мідраші кажуть, що Яаков запровадив свою валюту, влаштував свої лазні, збудував свої театри і, одним словом, влаштував свою культурну інфраструктуру, не приєднуючись до Шхема. Місце Яакова стає таким гарним, затишним кварталом культури поруч зі Шхемом. І, більше того, Яаков робить те, чого не робив ніхто інший до нього:

Якщо ми пам'ятаємо, Аврагам наполягав, щоб предметом купівлі було не поле, а місце поховання. Аврагам не купував сільськогосподарську землю в країні Ізраїля. А Яаков це робить. Яаков осідає, «обселяється» біля Шхема. І в кого він купив цю землю?

…З рук синів Хамора – батька Шхема.

Дуже цікаво, так? Сини Хамора – батька Шхема. Тобто купив він його у Шхема і в його братів. І купив він його за 100 кесіт – ми минулого разу пояснювали це питання. Яаков купує собі землю, територіально облаштовується. А куплена земля – це позначена територія.

І встановив там жертовник. Ми теж говорили про особливості цього слова. Не збудував жертовник (жертовник зазвичай будують), а встановив, як мацеву, як стелу, як це було в Бейт-Елі свого часу.

...І назвав цей жертовник «Бог – Бог Ізраїлів».

По суті, жертовник – це центральна площа міста або його ворота, залежно від устрою міста. На півдні це, радше, ворота. У воротах міста Яаков поставив жертовник. Набуває собі таке місце. По суті, Яаков будує державу Ізраїль. Першу державу Ізраїль. Лише отримавши ім'я Їсраель, він будує державу Ізраїль, яка стверджуватиме (ми вже говорили), що благословення не дається задарма, що всі бачать, як здобувається благословення, що Всевишній благословляє працю, Всевишній благословляє праведність у будь-якій ситуації, у будь-якій поведінці. Ми говорили, це широка тема.

У Яакова не так багато населення в його маленькій державі. Не треба думати, що й Шхем великий. У Шхемі було 40-50 чоловіків. Висловлюючись сучасною ізраїльською мовою, Шхем це хамула або махала – це місце, де живе сім'я, де живе рід: невеликий хутір, село і так далі. Місто занадто гучно звучить для Шхема. У Яакова населення не так багато. Серед них… Давайте познайомимося з однією з головних героїнь 34 розділу книги Берешит.

Вона тут не названа Діна бат Яаков (Діна дочка Яакова). Пам'ятаєте, ми говорили, як народжуються діти, яким спочатку не було призначено народитися в Леї? І тому написано «яку вона народила Яакову». Отже, Діна, дочка Леї, вийшла подивитися на дочок Шхема. Діна народилася приблизно за рік або, можливо, за два до того, як Яаков погодився ще 6 років працювати, 6 років після цього він працював на Лавана. 8 років Діні на момент виходу Яакова з Падан-Араму, і, отже, тут, у нашій історії, ми маємо справу з 8-9 ну, максимум, 10-річною дівчинкою, яка вийшла подивитися на дочок тієї землі. Уявіть собі життя Діни. Це єдина дочка, у якої є 11 братів. Вона не старша, на яку звалилося б багато роботи по дому. Вона молодша, і є ще діти рабинь, є рабині в цьому домі. Можливо, вона залюблена, вона обласкана братньою ласкою, але подружок у неї немає, дружити їй ні з ким, гратися їй ні з ким. Вона, так би мовити, на домашньому навчанні, її навчають удома.

Коли моя дочка була в 3-4 класі на домашньому навчанні, вона одного разу прийшла до мене і запитала: «Тату, з якого віку я можу працювати?» Я сказав: «Ну, в Ізраїлі з певними обмеженнями можна працювати з 12-13 років. Чому ти питаєш?» Вона відповіла: «Я б дуже хотіла працювати». «А ким би ти хотіла працювати?» «Я б хотіла прибирати квартири». І я запитав: «Що за таке дивне бажання для дівчинки – йти прибирати квартири? Це не розвага». Вона відповіла: «Я б тоді зустріла там дітей, познайомилася б з ними і почала б з ними гратися». Туга, властива людині, яка не може через якісь певні умови спілкуватися з навколишніми. 8-10-річна дівчинка хоче подруг. Хоче подивитися, як дівчатка одягаються, як вони прикрашаються, як вони граються в гумку і в класики або в щось там інше як вони граються. Допитлива маленька дівчинка вийшла і пішла до Шхему. Може, затисла в кулаці грошик на якусь біжутерію… Словом, це досить-таки наївний похід навіть не підлітка, а дівчинки. Природно, що коментатори бачать це інакше. У кожного своя Діна. Деякі кажуть: «Ось, написано: ватеце́ Діна (і вийшла Діна), отже, Діна яц'ані́т – та, що виходить, або івритський аналог слова гуляща. Ну, і тому подібні думки. Ми постараємося все-таки приліплюватися до пшату. Вийшла вона з території Яакова.

Шхем бен Хамор – Шхем син Хамора. Ім'я Хамор, нагадаю, перекладається як осел. Не треба цьому дивуватися, це цілком собі пристойне ім'я на ті часи.

...Він представник хівійського народу (славний син хівійського народу), Він син князя землі. І взяв її, І ліг з нею, і ґвалтував її.

І ось слово й'ане́ треба розібрати окремо. Багато слів доводиться окремо розбирати. Слово лаано́т означає мучити, завдавати болю. Але це ж слово означає і подружнє співжиття. Коли Тора заповідає чоловікові не позбавляти дружину подружнього співжиття, вона використовує слово уна́. Заповідь чоловікові в суботню ніч доставити жінці задоволення в сексуальному плані теж називається уна́. Тобто можна сказати і «мучив її», і «завдавав їй якихось почуттів». Коментатори кажуть, що не було тут муки, не було тут наміру завдати болю. Але, оскільки це маленька дівчинка, то, природно, близькість із дорослим чоловіком або навіть з підлітком (ми не знаємо віку цього товариша) дуже болісна. Видно, що людина ця керована якимось нездоровим, нечистим поривом. Ми говоримо, що, коли Тора перелічує дієслова, це означає порив, але не думки. І якби це було за згодою з нею, було б написано ваїшка́в іма́, але тут написано ваїшка́в ота́ (поклав її). І завдав їй болю. І це те, що відбувається поривом у нього, і порив цей явно мерзенний і нечистий. Але далі ми читаємо:

Це те саме слово тідабе́к, яке вимовляє Адам, коли каже: «Залишить чоловік батька свого і матір свою, і приліпиться до дружини своєї». Тут тідабе́к означає душа його приліпилася до Діни. Тут Діна названа бат Яаков (дочка Яакова). І, зверніть увагу, якщо в попередньому вірші сказано «взяв її, переспав з нею, мучив її», то тут вона названа вже на ім'я. Тобто він розгледів раптом, що це не просто дівчинка, не якийсь сексуальний об'єкт, він у ній щось більше побачив.

...І покохав він цю дівчину, І говорив він до серця дівчини

Якщо хтось читає івритом, помітить, що там написано без буковки ה в кінці. Різні коментарі з цього приводу є. Найімовірніше, це давній спосіб письма. Але коментатори кажуть: «Отже, вона ще й не підросла, ще не сформована дівчинка, тому вона на'ара́, але пишеться як на́'ар (юнак)». Говорив по серцю дівчини. З останньої фрази зрозуміло (вона зазвичай вживається саме так), що він знайшов слова до серця дівчини. Тобто після цього сумнівного зґвалтування, а в цьому віці згода чи незгода дівчини взагалі не відіграє жодної ролі (це можна розцінювати як насильство), він її втішає, говорить до її серця. І ось цей вираз «говорив їй по серцю» означає, що він здобув якусь її прихильність. Знову ми говоримо про 10-річну дівчинку. Ми говоримо про 10-річну дівчинку, у якої тільки брати. Вона оточена любов'ю, досвіду спілкування з чоловіками в неї немає. І давайте подивимося взагалі, що тут сталося.

На Сході є традиція, жахлива традиція, але вона збереглася і донині, – це традиція красти дружин. Усе це виглядає далеко не завжди, як у відомому фільмі Гайдая «Пригоди Шурика». Дівчину крадуть проти її волі, таке трапляється, і утримують її у своєму домі. Іноді ґвалтують. І в східній громаді, якщо дівчину зґвалтовано, якщо вона осквернена, то її власні батьки кажуть: «Кому ти тепер потрібна? Залишайся тепер тут. І куди ти тепер подінешся?» Це відбувається і в XXI столітті.

Але ми бачимо це і в Писанні, в іншому випадку, коли Амнон ґвалтує Тамар і проганяє її. І каже їй Амнон: «Встань, піди». І вона сказала йому: «Ні, бо це зло прогнати мене більше за те, яке ти зробив зі мною раніше». Тобто для Тамар цей ґвалтівник Амнон буде рятівником, якщо він стане їй чоловіком. Це зло, що він її проганяє. Нам з позиції XXI століття складно це зрозуміти. Ми читаємо в книзі Дварім: «Якщо зустріне хтось молоду дівицю, яка не заручена, і схопить її, і ляже з нею, і застануть їх, то нехай чоловік, що лежав з нею, батькові цієї дівиці дасть 50 срібняків, і йому нехай буде вона дружиною за те, що оволодів нею, не зможе він розлучитися з нею по всі дні життя свого». Тобто ці правила були призначені для того, щоб дівчину захистити. Дівчина зґвалтована опинялася в залежності від ґвалтівника, і ґвалтівника Тора примушує до шлюбу. Коли Амнон відмовляється від цього, Тамар каже йому: «Це найжахливіше, що ти зі мною міг зробити». Це страшніше, ніж саме зґвалтування. Ось що відбувається між Діною і Шхемом. Після того як він до неї ввійшов, після того як сталося те, що сталося, він до неї приліпився, говорить їй по серцю. Легко говорити їй по серцю, бо вона розуміє, що вона осквернена, що йти їй нікуди, вона від нього в повній залежності. Він говорив їй по серцю і цілком міг сказати: «Я за тебе дам хороше віно, хороший калим, і все буде добре, ми домовимося з твоїми батьками». І це, власне кажучи, те, що він і збирається робити.

Цікаво, що мідраш порівнює любов Всевишнього до Ізраїля з любов'ю Шхема до Діни. У мідраші говориться, що про Ізраїль, про Всевишнього сказано, що «в Ньому забажала душа його» – це те, що згодом скаже батько Шхема, – «схотів його, і полюбив його, і говорив з ним» – усі любовні епітети, які Шхем і його батько застосовують до Діни. Так мудреці тлумачать про любов Всевишнього до Ізраїля і кажуть: «Усе це ми вчимо з випадку з тим самим лиходієм». Шхем – лиходій, але йому не чужі певні людські почуття. Вчинивши лиходійство, він хоче бути з цією дівчиною. Може, його мотиви суто егоїстичні – «ось, хочу цю дівчину», – проте він чинить відповідально, він не утримує її в себе, він говорить з батьком.

Слово яльда́ ясно вказує, що Діна ще зовсім дівчинка. «Візьми мені дівчинку цю за дружину».

У цьому розділі ми бачимо відразу дві важливі зміни. З цього моменту роль Яакова як батька родини, як основної дійової особи відходитиме вбік, зменшуватиметься. А на сцені з'являтимуться бней Їсраель, бней Яаков (сини Яакова). Починають діяти сини. Є й друга важлива деталь, про яку ми не можемо не поговорити. Колись давно сталася дуже схожа подія: Аврагам збудував жертовник у Шхемі, збирався піти до Бейт-Елю (куди й Яаков поки що ще не збирається, але має піти), але дорогою його застав голод. Він спускається до Єгипту, і в Єгипті в нього забирають дружину. В історичному проміжку між Шхемом і Бейт-Елем в Іцхака теж забирають дружину. Ну, звісно, дружина – це заміжня жінка, не заручена дочка, але все-таки ситуація схожа. У тому випадку ми бачимо втручання Всевишнього. І там того, хто забрав дружину, спіткає поразка. І там Аврагам отримує худобу і багатіє через це. Тут це теж відбувається, але тут Всевишній не втручається.

Коментатори бачать у цьому той факт, що Всевишній дедалі більше й більше відповідальностей, дедалі більше й більше дій передає в руки людини. Суспільство, народ Ізраїля – це народ, у якому діятимуть люди, у якому Бог дає людям діяти, дає владу чинити якісь вчинки, ухвалювати якісь рішення. Нехай вони спочатку й будуть докорінно неправильними. Читач, який пам'ятає всі попередні події, має очікувати, що посеред цієї історії Шхема Хаморовича вразить якась тяжка кондрашка, і він захворіє і не зможе нічого зробити з Діною. Але цього не відбувається. Не тому, що Всевишній залишив цей народ, а тому, що Всевишній підтримує і зміцнює цей народ у тому, щоб він творив Його волю на землі. А тим часом...

Перший раз ми читали, коли прийшов з поля Есав, у нього була певна слабкість, а в Яакова було те, що Есаву потрібно. Ми пам'ятаємо, що сталося. Другий раз ми читали про мандрагорові яблука, коли Яаков прийшов з поля, і тут Лея вже певною мірою виступила в ролі Яакова… Загалом, паралелі певні є. Тут сини Яакова приходять з поля і дізнаються, що хтось забрав у них улюблену сестру.

...І вони дуже сильно засмутилися, і ЦЕ дуже розізлилО їх, бо мерзота вчинена в Ізраїлі – лягти з дочкою Яакова, а так не робиться.

Слово нава́ль пов'язане з мертвечиною, з падлом. Можна перекласти слово хен як правда, істина. Тоді переклад буде такий: «А справедливість не зроблена». Тобто Яаков дізнався раніше і мовчав. Сини прийшли і розізлилися, що сестру їхню зіпсували, а справедливість не зроблена. І батько Шхема говорить з ним.

Хамор уже говорить не з батьком, а з братами. Поки він ішов, брати приєдналися, і Хамор говорить з ними. Пішов-то він говорити з батьком, а говорить з братами. А чому «вашої дочки»? Звісно, старші брати можуть називати сестричку і дочкою.

Хамор, по суті, пропонує певний шлях асиміляції. У книзі Дварім ми читаємо: «Не ріднися з ними, дочки твоєї не давай за сина його, і дочки його не бери за сина твого». У Книзі Шофтім ми читаємо осуд за такий зв'язок: «І брали дочок їхніх собі за дружин, і своїх дочок схвалювалиiУ російському тексті цієї цитати з книги Шофтім стоїть «схвалювали» (а не «віддавали»). Ми переклали дослівно. синам їхнім, і служили богам їхнім». І в книзі Езри ми читаємо: «А нині дочок своїх не віддавайте за синів їхніх, дочок їхніх не беріть за синів своїх, і повіки шукайте миру і блага їхнього для того, щоб зміцнитися вам, і їстимете найкраще, що є в цій країні, і передаватимете його в спадщину синам вашим повіки». Одне з правил успадкування землі: не змішуватися з чужими народами. Але, звісно, ні Хамор, ні Шхем не читали книгу Езри, і вони не дуже розуміють принципи, за якими живуть сини Яакова. І Хамор розвиває свою думку і каже:

...і житимете з нами (тобто ми вам дамо наше громадянство), і країна наша буде перед вами, Живіть у ній, купуйте в ній і утримуйте її.

Тобто Хамор пропонує повні громадянські права для Яакова і його родини. Але він, Хамор, прийшов не сам, з ним прийшов і Шхем – його син.

Ми говорили, що Тора повідомляє про середню ринкову ціну за дівчину в цьому випадку. Вибачте, це дуже цинічно звучить, але, справді, такі були стосунки, був встановлений калим, встановлена плата за дівчину в такій ситуації. З одного боку, так робилося для того, щоб це не стало причиною шантажу, коли батько може зажадати величезні гроші, а дочка залишиться в такому підвішеному стані. З іншого боку, щоб ґвалтівник не міг сказати: «У мене немає таких грошей, і тому я не буду з нею одружуватися». Виглядає все це цинічно, виглядає все це мерзенно, жахливо з нашого XXI століття. Але надворі було зовсім не XXI століття.

Отже, Хамор запропонував громадянські й політичні права, а Шхем зі свого боку попросив: «Дайте мені будь-яку плату, і я заплачу». Здавалося б, за умов того, що Діна-то в цей момент перебуває в палаці Шхема (якщо в нього є палац), це стає пропозицією, від якої важко відмовитися.

Зверніть увагу: хитрість у хитрості. Начебто спочатку вони кажуть: «Ми не можемо віддати дочку нашу за необрізаного чоловіка». Здавалося б, вимога обрізатися спочатку подається як вимога тільки до самого Шхема. Але, з іншого боку, «ми погодимося з вами, тільки якщо ви будете всі як ми». Чому? Тому що ви ж пропонуєте, щоб ми дочок ваших брали і вам наших дочок віддавали. Тобто ви кожну людину чоловічої статі маєте обрізувати.

Зверніть увагу, тут є дуже багато тонкощів у формулюваннях: ми вам будемо давати дочок, не ви будете брати, а ми будемо вам давати наших дочок, яких захочемо і на яких погодимося.

… І будемо брати ваших дочок, І будемо жити з вами, і будемо з вами одним народом (знову-таки «будемо брати ваших дочок, яких захочемо»).

Ось такий план у них. Здавалося б, є варіант розв'язати все миром в той чи в інший бік. Ми ще поговоримо про те, у чому ж полягала хитрість братів. І якщо Яаков був присутній і чув про цю хитрість, то чому йому не сподобалося те, що вони потім зробили? У чому ж була хитрість? Але ми читаємо тут несподіваний момент ситуації:

І татові, і синові сподобалися їхні слова. Так закінчилися переговори.

Отже, він найповажніший, і він перший зразково-показово обрізався. Ну і, звісно, ми очікуємо, що слідом за ним обріжеться весь дім.

Отже, Хамор разом зі своїм батьком пішов вести переговори із синами Яакова про те, щоб взяти Діну за дружину. Його батько зробив пропозицію, загалом, комерційного характеру. Він сказав: «Ми вам надамо тут усілякі громадянські права, укладемо договір про дружбу та економічну взаємовигідну співпрацю і всіляко будемо просувати ваше економічне становище». Його син, закоханий у дівчину, яку він зґвалтував, сказав: «Призначте який завгодно калим, скільки завгодно я готовий заплатити, мені взагалі нічого не треба, аби тільки мені знайти милість у ваших очах». Дві такі пропозиції, і, мабуть, батько дуже недобре подивився на сина, який заважає йому займатися економікою і пропонує які завгодно гроші. Так не ведуться переговори.

Сини Яакова, скривджені, ображені й такі, що чують недобре, відповідають на пропозицію батька і сина одночасно і, як каже Тора, відповідають із хитрістю. У чому ж хитрість – поки що читачеві незрозуміло. Вони кажуть: «У нас не прийнято віддавати дочку за необрізаного. Нехай чоловік обріжеться і всі у вас нехай обрізуються, тоді ми будемо співпрацювати і взагалі станемо єдиним народом». Ці слова подобаються і батькові, і синові, вони ще не розуміють, у чому тут підступність, і ми теж ще не розуміємо, у чому тут підступність. Батько і син повертаються до рідного Шхему, син одразу ж обрізується, а ми читаємо історію далі.

Зверніть увагу, у промові батька і сина, яку вони виголошують у Шхемі, звучить тільки «ось, у нас є поруч сім'я, вона вже даність». Ніхто не говорить про те, що треба надавати їм громадянство або якось зрівнювати їх у правах. «Вони тут уже є».

...І вони живуть у цій країні, І ВОНИ ТОРГУЮТЬ У НІЙ. І ОСЬ ПЕРЕД НИМИ БАГАТО ЗЕМЛІ. МИ БУДЕМО БРАТИ В НИХ ДОЧОК, ЯКИХ МИ ВИБИРАЄМО, І ТИХ ДОЧОК, ЯКИХ ЗАХОЧЕМО, ДАМО ЇМ.

Батько і син приходять із комерційною пропозицією, кажуть: «Поруч із нами вже живе ця сім'я, ось подивіться, як вони прикрасили наше місто, яке це велике для нас благословення! Давайте з економічною метою зробимо те й те… Як нам із ними вступити в економічну співпрацю?»

Тут немає ані слова про закоханість Шхема в Діну, взагалі ані слова про якісь матримоніальні плани. Тут кажуть: «Ось, подивіться, є поруч сім'я, і, якщо ми обріжемося, ми можемо сильно економічно розкрутитися».

Ідея така: ці сусіди багаті, подивіться, скільки радості вони дітлахам нашим приносять, скільки благословення вони приносять у наше місто, вони вже даність, вони тут живуть, давайте, щоб їх тут залишити, щоб ми могли потихеньку їх обібрати і видоїти все, що в них є, давайте обріжемося. Зовсім не те, про що говорили брати, зовсім не те, що пропонували брати і зовсім не те, що сам Хамор пропонував братам. Передбачається суто економічний союз. Тобто чого хоче Хамор? Хамор хоче на підставі того, що сталося, на цій трагедії розкрутитися, піднятися економічно, підняти свій народ, ну, і свій власний статус.

Нагадую, обрізали вони всіх, тому що вони чекали від цього економічної вигоди. Тут немає ні каяття за скоєне, ні бажання примиритися. Взагалі не згадується якийсь конфлікт, який відбувався між Яаковом і Хамором, між синами Яакова і Шхемом. Взагалі нічого немає, є якась – опа! – економічна ідея. І тим більше тут немає обрізання в ім'я Небес і за заповіддю Божою. Просто «давайте зробимо, як вони, щоб їм не було дуже гидко з нами».

Така дія відбувається. Що ж після цього? Поступово всі жителі міста обрізуються. Діна залишається у Шхема в палаці або в домі (незрозуміло, де вона там перебуває). У таборі Яакова взагалі не очікували, найімовірніше, що Хамор і компанія погодяться обрізатися. Можливо, підступність була в цьому. Вони чекали, що Хамор не захоче обрізуватися, місто не захоче обрізуватися, вони встануть і підуть. У всякому разі, ми бачимо, що не за порадою братів, не як колективний розум, брати Шимон і Леві починають діяти.

Страшний, жахливий геноцид. Тепер уявіть собі: Діна зґвалтована, ґвалтівники приходять, ведуть переговори, сини намагаються якось витягти звідти Діну, але їхній план підступності, можливо, провалюється, і вони не отримують того, чого хотіли. Минає день, другий, третій. Ніхто в домі Яакова взагалі нічого не робить. І тоді Шимон і Леві, два брати, про яких сказано ахе Діна (брати Діни)… Чому так сказано? За батьком, звісно, у Діни більше братів, а за матір'ю Ре'увен – старший брат, але Ре'увен, як ми далі побачимо, – людина трохи іншого характеру. Отже, пам'ятаєте історію, коли Лаван наздогнав табір Яакова? Ми там читали, що Лаван по черзі заходив у намет Рахелі, у намет Леї, у намет Яакова і в намет кожної з рабинь. З цього ми робимо висновок, що живуть вони окремо і кожна мама живе зі своїми дітьми. Діти не такі вже дорослі: Шимонові 14, Леві 13, тобто багато дітей ще поруч із мамами, кожен росте у своєму наметі, і тому Шимон і Леві чекають три дні. Вони гадають, що зараз Яаков придумає, що робитимуть інші, що робитимуть інші брати. Але Яаков мовчить.

Через кілька розділів ми почуємо про те, як загинув Йосеф, і там сказано, що Яаков роздер одяг і сидів у жалобі. Тут же Яаков узагалі мовчить, чекає, поки сини повернуться. І, можливо, у братів Діни є таке відчуття, що за їхню сестричку ніхто й не переживає. Вони («до мечів рвонулися наші руки») нападають на місто, на клан Хамора, вбивають їх усіх, вбивають усіх чоловіків, розчищаючи тим самим шлях до палацу (або до дому).

Ніхто, крім двох улюблених братиків, за Діну не заступився. Якщо ми послухаємо голос, послухаємо мелодію Тори, то почуємо, що тут Тора сама не говорить з осудом про ці вірші. Давайте продовжимо читати.

Тут не зовсім зрозуміло з тексту, чи йдеться про тих самих братів, про Шимона і Леві, чи, дізнавшись про те, що брати повернули Діну, налетіли й інші брати розграбовувати місто: чого вже там майну пропадати. І що вони взяли?

Можна обуритися і сказати: «Яке мародерство! Ну, гаразд, Шимон і Леві захистили свою сестру, захистили зганьблену честь. Що ж з іншими (чи це вони ж самі)? Навіщо ж грабувати місто?» Ми читаємо схожу історію в книзі Бемідбар, історію війни з мідьянітянами, коли Ізраїль (теж, до речі, у випадку приватної розпусти) воював з мідьянітянами, і там Всевишній Сам благословив, і частиною помсти було розграбування Мідьяну. Ми прочитаємо там точно такий самий, дуже схожий, у всякому разі, список награбованого (це в книзі Бемідбар), крім, хіба що, ослів. Взагалі, коли перелічують трофеї, ослів перелічують рідко, але тут, видно, є така насмішка, така колючка на адресу місцевого короля, якого звуть Хамор (або Осел). Тобто брати потягли й ослів теж. Отже, ми побачили, що Шимон і Леві зробили якийсь певний наліт в операції звільнення сестри. Вони ж (або хтось інший) взяли й розграбували місто.

Одного прекрасного дня, на третій день, Праотець Яаков дізнається про це постфактум. Ми говорили про те, що зараз настає час, коли Яаков як дійова особа відсувається на задній план. Яакову дуже не подобається те, що відбувається. І, власне кажучи, Торі, можливо, не подобається те, що це не подобається Яакову. Ми про це ще почитаємо далі.

З ким зараз Яаков розмовляв? Яаков розмовляв зі своїми дітьми: з другим своїм сином Шимоном, з третім своїм сином Леві – з тими, кого йому народила не дуже любима, але все-таки дружина Лея. Чому ж Яаков говорить, ніби відокремлюючи їх від самого себе? Ми це побачимо і надалі. Тому що для Яакова дім – це більшою мірою сини Рахелі. Це Біньямін і Йосеф. Ось ті, хто буде його синами. Ми побачимо це впродовж усієї історії Яакова. Яаков ще скаже десятьом своїм синам: «Ви знаєте, що в мене тільки два сини». Це складність стосунків Яакова зі своїми дітьми. Ми говорили, що Діна та її брати ростуть у наметі Леї. Яаков живе в наметі Рахелі. Цілком можливо, що тато для них дещо далекий. У сім'ї дуже складні, непрості стосунки. Яаков в очах дітей намагається коштом їхньої сестри побудувати якісь економічні стосунки. Виглядає все це досить погано. Та й саме сини Яакова відповідали з хитрістю. Сам Яаков, цілком можливо, згоден був розв'язати ситуацію так, щоб Діна залишилася заміжньою за Шхемом. Нам дуже важко зараз припускати, що він думав. Є різні мідраші. Мідраші хочуть навчити нас. Мідраші завжди вчать нас, що ці люди – нам приклад, і дуже часто вчителі кажуть, що їхній приклад – у добрих вчинках. Для мене ясно, що це живі люди, які живуть як живі люди зі своїми складнощами. І для нас приклад – їхні добрі вчинки і не зовсім добрі вчинки. Уся та різна їхня поведінка – для нас приклад. У Яакова складні стосунки в сім'ї, і це виражається у стосунках між його синами.

Як почувалися Шимон і Леві? Мабуть, вони відчули ущемленість, відчули, що коштом їхньої матері, зневагою до їхньої сестри намагаються розв'язати якісь питання. І до звільнення Діни в Тори однозначно добре ставлення. Тут брати ніде не засуджуються. Яаков же так і не прийме до кінця життя їхнього вчинку.

До пограбування міста можна по-різному ставитися. Є багато коментаторів, які казали: «Добре було звільняти Діну – недобре було грабувати місто». Деякі казали: «Ось же у війні з мідьянітянами грабували місто! Це благословення Всевишнього». Знову-таки ми проводили паралель, коли Сара опиняється у фараона і Аврагам через це виходить з великим майном. І тут, можна сказати, діти роблять те саме, тільки Бог наділив їх уже певною владою діяти, дав їм сили діяти.

Отже, Яаков обрушується зі страшним докором і каже: «Ну все, тепер мене тут усі вб'ють». Ось на цьому докорі можна було й закінчити сцену, але воля автора Тори – Всевишнього – була в тому, щоб останнє слово залишилося за одним із братів, який сказав:

Дуже грубе слово тут використовується. Тобто «наша сестра не та, коштом якої ви будете розв'язувати якісь економічні проблеми, якісь державні проблеми. Ми заступаємося за честь нашої сестри». Діна повертається до рідного дому і майже зовсім зникає з горизонту. Я не знаю, як Яаков ставився до неї до всього цього, але Діна не існує більше ні для кого. Вона згадується в списку людей, які спустилися до Єгипту. Тобто вона прожила ще якийсь час, була членом сім'ї. Не всі коментатори раді тому, що вона залишилася в єврейській історії, тому є мідраші, які кажуть, що вона стала дружиною Йова. Є ті, які кажуть, що Діна зачала від Шхема (так-так, ось у такому юному віці) і народила дівчинку на ім'я Аснат, яку Яаков відправив до Єгипту і яка в майбутньому стане дружиною Йосефа. Загалом, коментаторам складно Діну кудись подіти. Деякі кажуть, що вона стала дружиною Шимона. І, взагалі-то, історія з Діною часто стає лакмусовим папірцем для того, щоб зрозуміти, що собою являє людина, залежно від того, що вона думає про Діну. Ось, кажуть, що взяв її Шимон, але жінка, яка одного разу була з чоловіком необрізаним, уже не зможе від обрізаного отримувати насолоду. І багато-багато-багато схожих історій. Кожен говорить про Діну від надміру свого серця, і це чудово, що ми такі різні і різні речі можемо говорити.

Одразу після цього Тора говорить про те, що ті події (коментатори теж це відзначають), які відбуваються в житті Яакова, відбуваються тому, що він затримується зі своєю обіцянкою. Одразу після цього Всевишній звертається до Яакова і каже йому:

Цікаво, Бог не каже: «Зроби Мені жертовник», а каже: «Ось, ти ж обіцяв, виконай свою обіцянку тому Богу, тому уявленню про Бога, яке було в тебе, в яке воно перетворилося. Усе своє знання про Всевишнього вклади в це». Всевишній, як і раніше, вчить Яакова користуватися своїми благословеннями на землі Ізраїля.

Ми ж із вами думали, що Яаков і його сім'я – усі єдинобожники, і звідки б у них узагалі взятися божкам? Коментатори кажуть, що Яаков просто зробив закони суворішими. Тепер кожен підносик, на якому намальоване сонечко, кожен глечичок, на якому намальований місяць, треба прибрати. Цілком можливо, що під час пограбування Шхема євреям дісталося багато золота, різних інших прикрас, які були пов'язані з ідолами, багато ідольського посуду і так далі. Яаков каже: «Давайте ще раз перевіримо своє майно, давайте ще раз відберемо і переберемо речі, які не треба брати з собою».

Майже піратська карта, правда? Це робиться для того, як кажуть коментатори, щоб, якщо хтось під дубом раптом знайде прикраси, знайде якісь запаси золотих речей, щоб він зрозумів, що краще цього не чіпати, що це закляте і краще взагалі до цього не торкатися.

Слово елогі́м іноді в таких сполученнях розуміється як щось велике. Іноді ру́ах елогі́м – це не Дух Божий, а сильний вітер. Ейма́т елогі́м – не страх перед Богом, а сильний страх, слово раш елогі́м – шум великий. Можна сказати: «...і був великий страх».

...на всі міста, які навколо них, і не переслідували синів Яакова.

Це завершення історії, яка певною мірою відповідає на побоювання Яакова, який боявся, що ось зараз піднімуться і його вб'ють. Ні. Або це страх Божий, який усіх зупиняє, або це страх великий, який усіх охопив. Можна розуміти так чи інакше, але Яакова ніхто не переслідує. І виявляється, що його страхи, його сумніви необґрунтовані. Чи підтверджує це те, що сини вчинили правильно? Для мене це добрий знак на користь того, що Тора схвалює дії Шимона і Леві. Цікавий ще один момент: ми читаємо, що брати «взяли Діну і вивели її, винесли її з дому Шхема» – це зворотна дія тому, з чого все починалося, коли Діна вийшла і Шхем її взяв. Тобто вони відновили статус-кво, повернули ситуацію в нормальний, вихідний стан.

На цьому Тора закінчує історію з Діною. Сумна історія, з якої кожен зробить висновки на свій розсуд. Щоразу, коли я перечитую цю історію, щоразу, коли говорю урок, чесне слово, сльози на очах від усього цього. Я так люблю мою милу Діну, і мені так шкода її і всього, що з нею сталося. У мене самого допитливі й улюблені дочки…

Отже, ми залишили Яакова в той момент, коли, отримавши одкровення від Всевишнього, він нарешті збирається виконати свою обіцянку і вирушає зі Шхема в Бейт-Ель. Всупереч страхам, які в нього були, ніхто не переслідує його родину. Він спокійно покидає місцевість, тому що, як свідчить Тора, страх напав якраз на всіх навколишніх, на всіх сусідів. Перш ніж ми продовжимо читати про Яакова, є час запитати, чому він, висловлюючись сучасною мовою, чекав особливого запрошення. Адже це була його обіцянка: прийти в Бейт-Ель, поставити Всевишньому жертовник, дати Йому десятину… Словом, це все він сам говорив. І ось, він живе в Шхемі і в Бейт-Ель начебто не збирається, доки Всевишній до нього не звернувся. Є багато різних коментарів, які кажуть, що Яаков просто забув, Яаков просто невдячний. Кажуть, що Всевишній посилає Яакову випробування за випробуванням: то ангела Есава, то самого Есава, то історію з Діною, щоб Яаков нарешті згадав. І нарешті Всевишній каже: «Скільки ж можна його бити? Піду і скажу прямо, що Я від нього хочу». Але згадаймо драбину Яакова. Всевишній обіцяє Яакову, що Він збереже його і поверне його в цю землю, а Яаков у відповідь дає клятву і каже: «Якщо я повернуся в дім батька мого з миром, я тоді піду і принесу жертву в Бейт-Елі». Тут він у дім батька поки не повернувся, отже, коло ще не замкнене, і він чекає, коли буде час виконувати обіцянку, коли ж він прийде в дім батька. Чому він не йде в дім батька? Це розмова зовсім інша. Отже, Яаков тлумачить по-своєму, Всевишній – по-своєму. Всевишній відкривається Яакову і каже: «Тут у разі суперечки вирішуємо по-Моєму, так, як я сформулював. Моє формулювання, Моє тлумачення закону актуальне. І хоча так, тобі дано свободу, ім'я тобі Їсраель, і тобі дано владу багато що втілювати, ти виконуватимеш Мої закони, Мої правила і діятимеш по-Моєму». І з цього моменту продовжимо читати.

Весь його рід прийшов нарешті в Бейт-Ель. Яаков, який колись ішов сам, утікач, який від усіх ховався, тепер усім своїм численним народом приходить у Бейт-Ель.

Деякі прихильники містичних теорій побачать у слові ніґлу́ множину. Якщо ми читатимемо прямо і дослівно, то вийде «там відкрилися йому боги, коли він тікав від Есава». Слово елоѓі́м, справді, може узгоджуватися з дієсловами множини, але ні в якому разі не вказує на множинність богів, а вказує на особливості єврейської граматики.

Мені вже доводилося робити уроки щодо Рівки, щодо Девори, годувальниці Рівки, і щодо того, звідки в Рівки були мудрість, розуміння і якісь манери, властиві домові Аврагамовому. Я докладно обговорював, що це за людина, і чому тут Тора згадує її ім'я, і звідки взагалі в родині Яакова, який ще не повернувся додому, взялася годувальниця Рівки. Є різні думки з цього приводу. Рівка, коли відправляла Яакова, сказала: «Прийде час, і я пошлю по тебе». І можна сказати, що Девора це той, кого вона послала. Є багато різних версій. Мабуть, не тільки для Рівки ця жінка була близькою, можливо, вона була нянькою, годувальницею і Яакова. Ось, вона так особливо тут відзначена. І, можливо, тому Яаков її оплакує і ховає.

Після цього знову відкривається Всевишній Яакову. І постає питання: взагалі чи є якийсь зв'язок між цими ланцюжками, між цими подіями, між ланками цього ланцюжка? Ось Яаков прийшов у Бейт-Ель, збудував жертовник, померла годувальниця, Всевишній йому відкривається. Чи є якась логіка, чи тут тільки хронологія? Якщо згадати, що Рівка посилає Яакова у свою країну з певною метою і Яаков зараз повертається, то можна зробити висновок, що в якомусь сенсі місія Яакова закінчена.

Ми не знаємо, чи жива Рівка на той момент. Найімовірніше, Рівка вже нежива. Деякі кажуть, що смерть Рівки збіглася зі смертю годувальниці. Годувальниця почула про смерть своєї вихованки і теж померла. У будь-якому разі це закриття, закінчення подорожі Яакова, і ті люди, які виконали свою місію, ті люди, чия справа закінчена, теж покидають сцену. І чому (один з варіантів думки) Рівка помирає рано – тому що вона свого часу взяла на себе прокляття Яакова.

Коли Яаков уже виконав свою обіцянку, Всевишній виконав Свою обітницю, Він з'являється йому і каже:

Це вже друге перейменування. Можна сказати, що ангел, який боровся з ним, теж перейменував його або дав таку інсайдерську внутрішню інформацію: «Дивись, які новини я знаю: тебе скоро в Їсраель перейменують». Так чи інакше, ім'я «Яаков» супроводжує Яакова до кінця його днів, він так і не став в усьому Їсраелем. Писання називає його то Їсраель, то Яаков, і це так буде все його життя. І тому ми говорили про те, що Яаков – це не просто ім'я, це ім'я, яке псує репутацію, у якомусь сенсі через таку конотацію, як хитрун, спритна людина. І тут Всевишній каже: «Я очищаю тебе від цієї репутації, ніхто не скаже, що ти хитрістю щось заробив». Ця дилема, до речі, актуальна досі щодо Ізраїля і народів світу, і про це можна окремо і довго говорити.

Шаддай – це Бог, охоронець кордонів, це своєрідне жіноче ім'я Бога, тому що слово шад означає груди. Я – «дородний», «грудастий» Бог, Бог, Який здатен годувати груддю тих, хто на Нього покладається. Це одне зі значень імені. Зрозуміло, у Бога немає ні рук, ні ніг, ні голови і, тим паче, грудей. Це образи, якими Бог розкривається людям.

Можна сказати, що це було входження Бога в Яакова або сходження (як вогняні язики). З цього вірша видно, що Бог перебував ніби на Яакові, коли говорив з ним, а потім піднявся від нього.

Тобто на карті однозначно з'являється Бейт-Ель уже перед усім народом Ізраїля. Уже, можна сказати, весь Ізраїль, увесь рід Яакова, усі називають це місце Бейт-Ель. Це місце, до речі, і по сьогоднішній день називається Бейт-Ель. Туристів водять, показують, де Яаков бачив сон, дуже гарна панорама звідти відкривається.

Яаков виходить, іти йому кілометрів 70, мабуть, пересіченою місцевістю. У Рахелі трапляються пологи, може, непередбачені, можливо, ранні, тому що інакше Яаков просто затримався б, доки б вона не народила. Рахель народжує, пологи її ускладнюються, пологи в неї непрості.

Мабуть, у неї складні перейми. Вона страждає і боїться померти. Скільки коментаторів намагалося зрозуміти цю фразу повитухи! Одні кажуть, що з Йосефом народилося аж дві дівчинки. Рахель страждала, що ось, вона народжує трійню, двох дівчаток, а народжувати дівчаток – чомусь є така впевненість у рабинів і в усіх східних народів – болючіше, ніж народжувати хлопчиків. Сам я не народжував, звісно, я тільки приймав пологи, приймав і хлопчиків, і дівчаток, і начебто, за моїми спостереженнями, однаково боляче для жінки народжувати і хлопчика, і дівчинку. Але так тоді вірили. І ось говориться: «Не турбуйся, третій буде хлопчик, тобі буде легше». Інші кажуть, що вона народжувала і повитуха її заспокоювала: «Дивись, як тебе любить Бог, Він почув твої молитви, і ось, у тебе народився хлопчик». Є різні погляди, різні коментарі, і видно, що далеко не всі наші вчителі, світла їм пам'ять, були присутні при пологах.

Мені здається, що, коли повитуха побачила, що це хлопчик, це означало, що хлопчик уже вийшов, пологи вже закінчилися. Як дізнатися стать дитини? Тоді не було УЗД, не було якоїсь апаратури. Спочатку з'являється голова, потім тільце, потім те, за чим, власне, можна розпізнати стать: хлопчик це чи дівчинка. І ось, якщо видно, що це хлопчик, значить, хлопчик уже народився. І повитуха каже Рахелі: «Не бійся, ось він, хлопчик, ось він у тебе народився». І тим самим її втішає. Природно, будь-яка жінка розчулюється, бачачи дитину. Страждаючи під час пологів, жінки різне кажуть, на кшталт: «та ніколи більше не буду народжувати», «та щоб я ще», «наступного разу хай він і народжує», але, коли вони бачать дитину, розчулюються сильно. І, найімовірніше, повитуха так Рахель заспокоювала.

Рахель усе-таки померла, вона не витримала цих пологів, їй 36, це другі її пологи, непрості пологи, і вона назвала хлопчика Бен-Оні (син моєї жалоби). Але батько назвав його Біньямін. Теж, на перший погляд, дуже дивна історія, адже це, по суті, останнє прохання Рахелі, якій так хотілося стати матір'ю, останній її заповіт – назвати сина Син жалоби, хоча, мабуть, хлопчикові нелегко було б жити з таким ім'ям. Ім'я Бен-Оні можна зрозуміти як син жалоби, але слово он має, на диво, ще одне значення – сила. Можна сказати Син жалоби моєї, а можна сказати Син сили моєї. Яаков називає його Біньямін (син правиці моєї), що теж може означати Син сили. Слово ямін означає сила. І можна зрозуміти так, що Яаков не перейменовує Бен-Оні, а дає своєрідний коментар на його ім'я, дає пояснення до цього імені, каже, що йдеться про силу Рахелі. Незважаючи на те що така трагічна і сумна в Рахелі доля, вона змогла народити тільки двох дітей і померла від пологів. В єврейській традиції саме Рахель вважається матір'ю єврейського народу. Ми вже говорили про це. Пророк Їрмеягу описує саме Рахель як ту, що оплакує дітей Ізраїля. Саме Рахель стала символом матері, хоча й Лею теж називають матір'ю.

Чому саме зараз і тут померла Рахель? І коментатори кажуть: «У цьому є істина: Яаков сам прокляв Рахель, коли сказав Лаванові: „Той, хто вкрав ці терафими, якщо знайдеш у когось, нехай він помре“. Але, насправді, Лаван ні в кого їх не знайшов. Прокляття праведника має силу, і цілком можливо, що це стало причиною смерті. Цілком можливо, що причиною стало і легковажне ставлення Рахелі до своєї смерті, коли вона сказала: „Дай мені дітей або я помру“. Але чи потрібно завжди вишукувати гріх людини, коли вона помирає? Якби Яаков не прокляв Рахель, якби Рахель не сказала про свою смерть, чи прожила б вона довше? Ми б однаково говорили про те, чому вона померла.

Яаков виходить до Харана для того, щоб знайти собі дружину. Так виходить, що він закохується в Рахель, хоче одружитися з Рахеллю, але в майбутньому матір'ю всього сімейства, матір'ю народу стає Лея, і похований Яаков з Леєю. І тому можна припустити, що саме Лея і була нібито йому призначена. Рахель – супутниця Яакова в його втечі, в його вигнанні, а після повернення вона вже не може бути з ним. Як Моше не міг увійти в країну Ізраїлю, так і Рахель не може залишитися матір'ю в країні Ізраїлю, і вона оплакуватиме синів, що виходять у ґалут. Звісно, це складно усвідомлювати, що Рахель не в Біблії жила, вона жива жінка, і Яаков жива людина, і в нього доля живої людини. Коли він жив у вигнанні, дві дружини були якимось компромісом, але в країні Ізраїлю так не виходить. Так само, як Єгошуа бен-Нун і Моше не могли бути обидва лідерами в країні Ізраїлю. Можна провести таку паралель.

Чого нам тут не вистачає? Нам тут не вистачає жалоби. Яаков дуже любив Рахель, але він не роздер одягу, не заплакав, не закричав, не валявся в поросі, ні він, ні син його. Якось усе це по-діловому відбулося: поховав швидко, закопав. Я думаю, що трагедія в Яакова в душі була, і була вона сильна. Зараз просто за ходом розповіді не час про це говорити. Яаков усе усвідомить, усе зрозуміє, усе стане зрозумілим, коли він благословлятиме своїх дітей. Поки ж він у дорозі, у нього померла дружина і залишила маленького хлопчика на ім'я Біньямін, про якого зараз треба подбати.

Коментатори кажуть, намагаючись усіляко виправдати Ре'увена: «Він прийшов і тільки перекрутив постільну білизну на постелі Більги, щоб здавалося, ніби він з нею спить. Насправді він не посмів з нею спати». Інші кажуть, як каже Ор Гахаїм: «Добре сказали коментатори, добре приховувати гріх, але ми ж розуміємо, що вони так кажуть, щоб прикрити нечестя Ре'увена». Отже, Ре'увен приходить і спить з Більгою, наложницею свого батька.

…і почув про це Ізраїль (усе, більше нічого про це не сказано). Було в Ізраїля 12 дітей.

Звісно, треба спробувати зрозуміти, що взагалі це за історія. Ми говорили минулого разу, що сім'я Яакова не дуже дружна: кожна жінка живе у своєму наметі: Рахель живе у своєму наметі, Більга – у своєму наметі, Зільпа – у своєму, Лея – у своєму, Яаков – у своєму. І кожен з дітей жив зі своєю матір'ю. Коли була жива Рахель, можна було сказати, що вона і Лея були «співдружинами». На івриті дві дружини однієї людини одна щодо одної називаються цара́. Це така спорідненість. Діти Леї могли сказати про Рахель: «Гаразд, це сестра моєї матері. Тепер її рабиня буде фавориткою стосовно моєї матері? Цього не буде!» Яаков після смерті Рахелі, найімовірніше, перемістився жити в намет Більги, бо зрозуміло, що як рабиня Рахелі вона доглядатиме її дітей, зрозуміло, що Яаковові добре бути там, де його маленькі діти: Біньямін і зовсім маленький Йосеф. І якщо інші діти чекали, що, овдовівши від Рахелі, Яаков якось приділить увагу своїй нелюбій, але плідній дружині Леї, то цього не сталося. І Ре'увен чинить зухвалу, страшну річ: він входить і ґвалтує Більгу. Схожа історія сталася багато століть потому з царем Давидом і його сином Авшаломом. Давид тікає від Авшалома, залишаючи у себе вдома 10 наложниць стежити за домом. Авшалом же за порадою Ахітофеля ставить на даху царського дому намет, при всьому чесному народі вводить туди наложниць Давида і ґвалтує їх. І, коли Давид повертається додому, воцаряється, відновлює статус-кво, він відсилає своїх дружин, своїх цих наложниць на утримання. Написано: «І не входив він до них до дня смерті їхньої». Осквернена кимось наложниця заборонена чоловікові. Ре'увен робить так, що тепер Яаковові неможливо буде спати з Більгою, і, може, нарешті він згадає, що взагалі-то в нього є ще дружина, мати його дітей, – Лея, мати Ре'увена, і він переселиться до Леї. Ми не знаємо реакції Яакова, негайної, принаймні, як і на смерть Рахелі. Яаков мовчить, але тут же написано: «І синів Яакова 12». Тобто тут Яаков згадав, що «тато, мама і я – дружна сім'я», і тут починають говорити про те, що в Яакова взагалі 12 синів. І тут (якщо пам'ятаємо, раніше ми говорили про те, що першою згадувалася завжди Рахель, незважаючи на те що вона молодша сестра) першою згадується Лея:

Шість дітей Леї.

Перелічуються імена синів Рахелі, синів Більги.

Зверніть увагу: хто не народився в Падан-Арамі? Біньямін не народився в Падан-Арамі. І тут можна сказати, що Тора або не точна, або вона говорить образною мовою: «Ну, більшість дітей народилася в Падан-Арамі, так і скажемо», або вигнання Яакова не закінчилося, поки він не прийшов до дому Іцхака. І навіть коли він жив у Шхемі і ходив до Бейт-Еля, він, поки не повернувся до Іцхака, ще перебуває в Падан-Арамі. Ось, по-різному можна розуміти це.

Слово ваїґ'а́ часто згадується в значенні помер, але леаґі́а – це втомлюватися, досягати. Тобто Іцхак досяг того віку, коли служіння його закінчилося. Часто про праведника кажуть, що він не помер, він досяг. Начебто добрий кінець у цій історії: Іцхак помер у ситості, у старості, перед смертю побачивши Яакова і його синів. Ми не знаємо про його реакцію, ми не знаємо про те, що відбувалося. Видно, зрадівши і дочекавшись – мабуть, Іцхак тільки цього і чекав, – він одразу ж помирає, благословивши Есава, Яакова і його синів. І вони разом його ховають. Можливо, тут відмінність від похорону Сари, де не було Іцхака. Хоча Есав і Яаков живуть окремо, вони розійшлися в різні боки, усе-таки віддати останні почесті батькові вони прийшли.

У цій тижневій главі ми читаємо про зустріч Яакова і Есава і про підготовку до цієї зустрічі. Тора прочиняє нам внутрішній світ Яакова, розповідає про те, що відбувається в нього всередині. У 32 розділі у 8 вірші ми читаємо:

Слово єцер від кореня цар (вузький), але від цього ж кореня і слово цара (біда): стало йому гірко, він відчув біду. І багато коментаторів ставлять собі запитання: як і чому такий стовп віри, Патріарх, Отець дванадцяти колін, боїться; і чому Тора нам про це розповідає? Далі ми читаємо про молитву Яакова, що теж прочиняє вікно в його внутрішній світ. Ми почитаємо з 10 вірша 32 розділу.

Зверніть увагу на час дієслова: не Господь, що сказав мені, а Господь, що говорить мені. Тобто поки Яаков іде і робить це, Господь говорить йому це робити. Яаков рухається словом Божим, провидінням Божим, тому Бог не сказав йому іди у свою країну, а говорить йому тут і зараз: «Іди у свою країну». В 11 вірші Яаков каже дивовижну річ:

Що означає ця фраза: я малий? У більшості перекладів написано тут: «я недостойний»; «Твої милості більші, ніж я». Це дивовижний переклад. Насправді будь-якої милості людина недостойна. Милість – це те, що робиться нам із милості, не по праву, не як щось зароблене, а коли змилувалися над нами і дали те, що ми недостойні отримати. Тому, що б ми не отримували з милості, де б не звучало слово хесед (милість), там щось, що ми отримуємо не заслужено.

Про що ж говорить Яаков? Один із варіантів розуміння катонті міколь ѓахасадім – я став малим завдяки всім Твоїм милостям. Буває так, що Всевишній робить якусь милість людині, обдаровує людину чимось, і ця людина може загордитися, може відчути: «Ось який я крутий. Раз Всевишній зробив мені так-то і так-то, значить, я важливий в Його очах. Дивіться, ким Він мене поставив, дивіться, що Він мені дав, якими талантами Він мене наділив». Велика спокуса для всіх нас, велика спокуса загордитися якимись своїми дарами або якимись милостями. Яаков каже тут, що, крім цих милостей, була і милість Твоя, в усіх Твоїх милостях, що ця милість навчала мене розуміти, наскільки я малий, наскільки я недостойний усього того, що Ти робиш, і наскільки різниця між тим, що Ти мені даєш, і тим, що є я. Наскільки ця різниця велика. Я милістю Твоєю прийняв Твої милості як милість. Я не загордився Твоєю милістю.

Інші коментатори кажуть: «Я зараз відчуваю страх (катонті). Я впав з того рівня, можливо, безстрашного супер-Яакова, якого всі боялися і який нікого не боявся». У Писанні ми знаходимо дуже багато віршів, що говорять про те, що той, хто покладається, уповає на Бога, віруюча людина, не повинен боятися. «Благословенна людина, яка покладається на Господа і чиєю опорою буде Господь». «Щасливий чоловік, який покладає упування на Господа і не звертається по допомогу до пихатих і брехливих». «Численні болячки порочного, а той, хто уповає на Господа, буде оточений благоволінням». І таких цитат ще велика безліч. І відома така трохи попсова пісня «Той, хто вірує, той не боїться». Це дуже гарні слова. На рівні віруючої людини, у святості та праведності, людина не боїться. Яаков відчуває страх, і він відчуває, можливо, що це для нього падіння, що це для нього спуск на той рівень, на якому він не повинен бути. Але він каже: «І те, що я опустився на цей рівень, і те, що я боюся, те, що я зменшився, став малим (катонті), – це милість Твоя. Милість Твоя, яка дає мені можливість відчути солодкість Твоєї присутності, відчути солодкість безстрашності, ніби Ти залишаєш мене в цьому страху, щоб я відчув, наскільки Ти, наскільки Твій захист, наскільки упування на Тебе важливі для мене». Це теж можливе розуміння цієї фрази Яакова.

Третє розуміння слова катонті – я зменшився, я не можу вмістити, я не можу вмістити всі Твої милості, я маленький, і Твої милості в мене не вміщаються. Знаєте, як буває? Новонароджена дитина в перші місяці життя швидко накопичує жир з материнського молока. Коли їй приблизно 3 місяці, 25-30% її ваги – це жир. Для дорослої людини це було б смертельно. У неї більша частина енергетичних запасів іде на ріст, вона росте, росте, росте, росте, і раптом у рік уже не більша частина енергії йде на ріст, а тільки трошки, тільки 4%. Вона повна енергії, повна сил. Я, коли дивлюся на своїх дітей, взагалі на дітей, думаю: якщо я пів години побігаю так, як вона бігає весь день, я ляжу і буду лежати після цього 3 дні без сил. Дитина повна сил, повна енергії. Енергія, яка в неї є, в неї не вміщається. Раніше йшла енергія на підтримання температури тіла. Сьогодні ми дитину одягаємо, тому вона і не мерзне зазвичай, їй подітися нікуди, і вона тільки бігає, стрибає, скаче, плюс у дитини менша вага. І на те, щоб кудись побігти, на щось застрибнути, двадцятикілограмова дитина витрачає, звісно, набагато менше енергії, ніж вісімдесятикілограмова доросла людина. У дитини багато енергії, їй хочеться бігати, стрибати, відповідно, їй не хочеться займатися якимись речами. У цій своїй дитячій радості вона каже: «Не хочу робити те, не хочу, мені нудно те, мені нудно інше, я не хочу. Я не хочу виходити зі свого стану бігання, гри і так далі». Що це означає для Яакова? Яаков ніби каже: «Я сповнений енергією, я там нагорі, я у стосунках зі Всевишнім, навіть коли я тружуся, коли я працюю, коли я щось роблю, я постійно в предстоянні перед Всевишнім, я постійно перед Ним метушуся, як дитина, у виконанні заповідей, у служінні Йому. І від цієї радості спілкування зі Всевишнім я не хочу відволікатися на війну». Якось Галич у поемі «Кадиш» написав: «Усе я, Боже, отримав сповна. Де, в якій розписатися відомості? Одного прошу: спаси від ненависті. Мені не належиться вона». Яаков, який отримав усе сповна і справді малий порівняно з усім хеседом, порівняно з усією тією милістю, яку він отримав, тут, як дитина, каже: «Не хочу, не хочу воювати, не хочу відволікатися від цих благословень. Я не хочу відволікатися на війну з Есавом, не хочу відволікатися на ненависть».

Можна зрозуміти його фразу і так. Як я вже казав, коментарі більше говорять про коментатора, ніж про Яакова. І, коли ми дивимося на різні думки, ми бачимо різноманіття людей у народі Ізраїлю. Це не для того, щоб ми сказали, ми з цим згодні, а з цим не згодні, хоча і це теж добре. Це для того, щоб, слухаючи різні думки, ми формували б свою думку, що для нас означає це катонті.

Є й інше пояснення слова катонті. Насправді, якщо ми почитаємо ту обітницю, яку Яаков отримав під час сну, в якому він бачив драбину, ось що говориться там: «Я Господь, Бог Аврагама, батька Твого, і Бог Іцхака. Землю, на якій ти лежиш, тобі віддам її і потомству твоєму. І буде потомство твоє, як пісок земний, і поширишся на захід, на схід, на північ, на південь, і благословляться в тобі і в потомстві твоєму всі племена земні. І ось Я з тобою і збережу тебе всюди, куди б ти не пішов. І поверну тебе в землю цю, бо Я не залишу тебе, доки не зроблю того, що Я сказав тобі». Це обіцянка, яку Яаков отримав по дорозі до Харана. Пізніше, коли Всевишній велить йому повернутися додому, Всевишній каже так: «І сказав Господь Яакову: „Повернися в землю батьків твоїх і на батьківщину твою, і Я буду з тобою“». Яаков каже: «Може, у мене зменшилися обітниці? Може, через якісь мої гріхи, через якісь мої помилки обітниці в мене тепер не ті, що раніше? Обітниць стало менше? І, крім того, обітниці були про мене. Ти сказав: „Буду з тобою“. І так, хоча Ти говорив про те, що помножиш насіння моє і все таке, Ти не обіцяв мені, що врятуєш моїх дітей і моїх дружин. Вони зовсім не обов'язково в обітниці, і я за них переживаю. Я боюся, а раптом я недостойний зберегти свою сім'ю, своїх дітей». І це теж властиво людині, адже ми досить легко засуджуємо Яакова. Багато коментаторів кажуть: «Як це Яаков злякався? Як це Яакову стало страшно?» Адже, приміряючи на себе, так нескладно зрозуміти, Яаков іде з дружинами, з дітьми, з худобою, він такий беззахисний, а назустріч йому йде Есав із чотирмастами воїнами. І навіть якщо він не знищить усього, навіть якщо він уб'є двох синів із дванадцяти, або доньку, або Рахель, або Лею, або одну з рабинь, хіба цього не треба боятися? Хіба це не страшно? Яаков боїться, адже, може, хтось не під цією обітницею, не під цим захистом. Чи треба було Яакову уповати на Всевишнього? Так, звісно. Чи можна боятися в такій ситуації? Так, звісно, можна.

Ми продовжуємо говорити про ту молитву, якою Яаков молився перед зустріччю зі своїм братом Есавом. У минулій бесіді ми розмірковували над словами Яакова: «Малий я порівняно з усіма милостями, які Ти мені виявив». Ми розбирали цю фразу, варіанти її розуміння і ті уроки, які ми можемо з неї винести. Сьогодні ми поговоримо про наступну фразу з цієї молитви:

Найперше розуміння, яке тут напрошується, – Яаков дякує Всевишньому за все, що Всевишній для нього зробив. Це не так банально, як здається. Ми не бачимо до цього подячної молитви отців. Ми бачимо жертвоприношення на подяку, але не настільки подячну молитву. Почуття вдячності – почуття, якого треба вчитися. Будь-яке почуття, яке є в людини, зберігається в неї на якийсь час. У людини народився син, і людина радіє тиждень, ну днів десять радіє. А потім життя бере своє, починається рутина. Так само буває, якщо в людини якесь горе. Погорювала людина і втішилася. Як зберігати почуття? Почуття радості, почуття смутку, почуття вдячності? Можна робити своєрідні вузлики на пам'ять.

Як це робилося в домі Яакова, ми можемо побачити з Леї. Про Лею написано: «І зачала ще і народила сина. І сказала: „Цього разу віддам подяку Господові (я буду дякувати Господові)“. Тому назвала йому ім'я Єгуда (буде дякувати Господові)». Лея називає свого сина Єгуда, по суті, на подяку Господові. Тепер щоразу, коли це ім'я вимовляється, хай несвідомо, хай десь там, на краю свідомості, звучатиме: «Ми дякуємо Господові. Ми пам'ятаємо, кому ми маємо бути вдячні». Це символічно, що наш народ називається ще єгудім – ті, які дякують Всевишньому, ті, які бачать за всім, що відбувається, Всевишнього і розуміють, що Йому потрібно дякувати, і дякують Йому. 

І тут, у молитві Яакова, ми теж бачимо, що розкривається вдячність Всевишньому. Коментуючи молитву Шма, мудреці казали: «Написано:

Мудреці казали, що бехоль-левавеха́ (усім серцем своїм) – це Аврагам. Про Аврагама в пророка Єшаягу (41:8) написано: «А ти, Ісраелю, рабе мій, Яакове, якого вибрав Я, насіння від Аврагама, що полюбив Мене». Сам Всевишній свідчить, що Аврагам його полюбив. Увхоль-нафшеха́ (усією душею) – написано про Іцхака. Чому так написано? Тому що Іцхак був готовий покласти свою душу на жертовники за свою любов до Всевишнього. Увхоль-меоде́ха (остання фраза) – і мудреці пов'язують її зі словом год (вдячність). І кажуть: «Це те, що пов'язане з Яаковом, тому що Яаков каже: „Бо з посохом моїм перейшов я цей Йордан і тепер у мене два табори“. Це якраз наш вірш. Тобто найпростіше розуміння цього вірша – це вдячність Яакова. 

Вдячність дуже допомагає в молитві. Коли ми молимося за когось або за щось і в нас є якесь утруднення, якась затримка в нашій молитві, дуже добре зупинитися, перестати просити. Або не тільки просити, а й дякувати. Дякувати Всевишньому за те, що вже є, за те, що ми вже можемо бачити, за те, що він уже зробив для нас. Якщо ми молимося за якогось родича і хочемо чи то його одужання, чи то виправлення, чи то примирення з ним, почати дякувати за те, що він є в нашому житті. Побачити щось хороше, що через нього Бог зробив або що в ньому Бог зробив, і дякувати за це. Вдячність, безумовно, дуже важлива у стосунках між людьми. І, безумовно, у стосунках між людиною і Всевишнім. Тому це дуже важлива якість і дуже важливо цього навчитися. 

А повертаючись до нашого мідрашу про ве'агавта (полюби Всевишнього), як ми бачимо, цей вірш із книги Дварім про любов до Всевишнього розкладено, наче за Праотцями, наче в Праотцях ми бачимо корінь того, що ми зобов'язані робити, чого ми зобов'язані дотримуватися. Ми їхні нащадки, і в їхніх діях, у їхньому способі життя і наші заповіді, і наш спосіб життя теж. І часто, коли з нашими Праотцями щось трапляється, це прообраз того, що станеться з нами. Про це вчителі кажуть, що Всевишній не розповідає нам байки, не розповідає нам історії. Тобто Тора – це не книга Геродота про історію чи Страбона про географію. Тора не розповідає нам історію заради історії. Тора розповідає нам минуле, щоб ми краще розуміли теперішнє. І якщо це минуле, якщо ці історії нас нічого в теперішньому не вчать, то ми неправильно читаємо. 

Є цікава історія, яка розповідається в мідраші Берешит Раббаті. (Не треба плутати, є два мідраші зі схожими назвами – Берешит Раба і Берешит Раббаті, я говорю про другий). Цей мідраш каже так: «З посохом моїм…» (ми говорили вже про прийменник бе) можна сказати посохом моїм я перейшов через Йордан. І мідраш каже, що Яаков торкнувся посохом Йордану, щоб перейти через нього. Як написано в пророка Амоса: «За три злочини Едому і за чотири не відверну гніву від нього. За те, що з мечем переслідував брата свого». Є у Всевишнього причина не прощати Есава, не прощати Едом за те, що він з мечем переслідував брата свого. І мідраш каже: «Есав таки погнався за Яаковом, коли Яаков від нього втікав, коли Яаков ішов до Харана. Яаков дійшов до Йордану (тут сцена дуже схожа на те, що ми бачимо при розсіченні моря). Яаков дійшов до Йордану і побачив, що втікати йому нікуди, і воззвав до Всевишнього. Всевишній сказав йому, і Яаков посохом своїм розсік річку Йордан і перейшов, як по суходолу, з посохом по цій річці. Есав добіг до річки Йордан і зрозумів, що Яаков якось перейшов (може, переплив), і Есавові довелося самому переправлятися. Ну, він, звісно, впорався, він був не хлопчик, та й Йордан не надто непереборна перешкода. У цей час Яаков зайшов у печеру, в якій були гарячі джерела. Зайшов, бо холодно, бо хочеться погрітися, бо хочеться, можливо, обмитися в цих джерелах. Есав побачив це і завалив каменем вхід до печери, потер руки, сказавши: „Ну, все, Яаковові кінець. Він звідти не вибереться“. І з почуттям виконаного обов'язку вирушив додому. Всевишній послав ангела, і ангел відкинув цей камінь. За іншими версіями, Всевишній дав Яаковові інший вихід із печери. Звісно, це мідраш, і хтось скаже, просто фольклор. Але подивіться, скільки прообразів у цій історії. Це і розсічення моря, і вихід із печери, і багато ще іншого. Чому мідраші це розповідають? Тому що мідраші намагаються постійно простежити зв'язок Праотців і нас. Коли Яаков щось робить, він називається Ізраїль. І ми – Ізраїль в Яакові – щось робимо. Тому мідраші розповідають таку історію. Не варто обов'язково вважати це історично достовірним. І автори мідрашів, можливо, не думали нам розповісти, що так і було. Але цими образами вони доносять до нас думку про єдність історії. 

Ще один мідраш, який має схожу природу, говорить про єдність історії. Він каже так: «кі вемаклі́ (з посохом своїм) – цей посох був у Єгуди (після Яакова був у Єгуди). Як написано: „Яку ж заставу дам тобі?“ (це коли Єгуда говорить з Тамар). Вона сказала: „Печатку твою, і перев'язь твою, і посох твій, що в руці твоїй“. І мідраш каже: „Це той самий посох“. І він же був у Моше, як написано: „І посох цей візьми в руку твою. Ним ти творитимеш знамення“. Він же був у руках Агарона, як написано: „Кинув Агарон посох свій перед фараоном, перед рабами його, і той став змією“. Він же був і в царя Давида, як написано: „І взяв посох свій у руку свою“. Він же був у кожного царя аж до зруйнування храму. І він знову буде в руці царя Машиаха.

Про що цей мідраш? Не обов'язково цей мідраш говорить про те, що ось, мовляв, був такий чарівний посох, який переходив від батька до сина, від царя до царя. Ідеться про те, що є посох, який відіграє певну роль в єврейській історії. Він і в пророків часто згадуватиметься. Посох як образ, як предмет, через який Всевишній розкриває свою силу і який символізує владу і з'являється в кожному поколінні. Це як натяк на своєрідний почерк Всевишнього, на своєрідний жанр, у якому Всевишній діє. Мідраш каже, що це один і той самий посох, і тим самим каже: «Той, хто стоїть за посохом, один і Той самий». 

Є й зовсім інші спроби зрозуміти фразу кі вемаклі́ (зі своїм посохом). Наприклад, думка така: «Я ж у Есава нічого не взяв. Тобто, якби я взяв із дому батька якісь гроші, якісь заощадження, якусь худобу і розгорнувся б (причина, до речі, у грошах), міг би Есав сказати: „Ну, ось віддай те, що ти взяв, з відсотками. Усе, що ти взяв, – це моє, тому що ти взяв це з дому батька і благословення моє вкрав“. Але я пішов з посохом, у мене нічого не було. Усе, що в мене було, це не за рахунок Есава, тому врятуй мене від Есава. Йому нема за що висувати до мене претензії».

Повертаються і до того розуміння, про яке ми вже говорили, що Яаков боїться. Яаков боїться і каже: «Коли я йшов сюди, мені обіцяли збереження». Яке збереження? Мене і цього посоха. «Можливо, мені не обіцяли збереження дружин, і дітей, і худоби». Це теж зрозумілий страх, і ми про нього вже говорили. 

Інші коментатори кажуть, що вемаклі́ (з посохом своїм) – це спогади про важкі часи. Коли людина переживає світанокiУ російському тексті тут стоїть саме «світанок» (за звучанням це слово близьке до слова «розквіт»). Ми переклали дослівно., переживає стан процвітання, коли в неї два табори, вона має згадати, що і в горі, коли вона була з посохом, Всевишній теж був з нею. Часто таке буває, мене питають: «Чому зі мною сталася хвороба? Чому зі мною сталася якась біда? Чому я потрапив в аварію? Чому щось таке погане зі мною сталося?» Ніхто не приходить і не питає: «Чому я виграв у лотерею? Чому мені подарували машину? Чому мені дали премію? Чому в мене народжуються хороші здорові діти? А в моєї дружини легко минає вагітність?» Побачити Бога в тому, що він був з тобою, коли ти був з посохом, пам'ятати, що Бог був з тобою, коли ти був з посохом, – це дуже важлива якість для людини. І багато хто каже: «Яаков тут каже: „Ти був зі мною там, Ти зі мною тут, Ти завжди зі мною, і я пам'ятаю Твою присутність. Тому Ти можеш врятувати мене від Есава“. 

У XV столітті жив учитель, якого звали Яаков бен Ашер, він більше відомий під ім'ям Баал гаТурім (у нас прийнято називати людей за назвою тієї книги, яку він написав). Яаков бен Ашер був великим учителем Закону. Він написав дуже багато книг про Закон, про галаху, про тонкощі юридичних галахічних установлень і так далі. Легенда каже, що тесть його одного разу посміявся з нього і сказав: «Ти, Яакове, все про Закон і про Закон пишеш. А ось простий текст, просту Тору ти можеш розібрати?» І, схвильований цим викликом, Яаков бен Ашер за одну ніч написав коментар на Тору, не користуючись жодними джерелами, не заходячи в інтернет (бо до інтернету ще 500 років було), не користуючись бібліотеками, просто з пам'яті, зі свого знання. І в його коментарі дуже багато математики, дуже багато гематрії, він помічає дуже багато тонкощів. І у своєму коментарі він пише: «…вемаклі́ (з цим посохом) – це за гематрією Яаков. „Коли я проходив, я був просто Яаков, Яаков і нічого більше. Нічого, крім Яакова, там не було“. 

Інші коментатори кажуть: «Яаков тут промовляє: „Ти ж мені все це подарував. А раз Ти мені все це подарував, то хіба належить цареві забирати те, що Він подарував“. Як сказала дружина Маноаха (пам'ятаєте, дружина Маноаха – це мама Шимшона), коли Маноах каже: «Ми помремо, тому що ми побачили Бога», дружина йому каже: «Якби Господь хотів умертвити нас, то не прийняв би з руки нашої всепалення, хлібного дару і не показав би нам усього цього, і не дав би нам нині почути подібне». Тобто, якщо Бог дає якісь обіцянки, якщо Бог починає щось будувати, то не для того, щоб зруйнувати. Яаков каже: «Ти ж мені все це дав. Ти мені все це дав, тому ти не забереш у мене всього цього». 

Якщо нам часом здається, що в нас життя зруйноване або якась наша справа зруйнована, можливо, ми теж зможемо зрозуміти, що Всевишній брав участь у цій справі, допомагав нам це будувати, і Він не зруйнує цього. Отже, нам це тільки здається, можливо. Це теж можна взяти як засіб для роботи з собою, для розуміння того, що відбувається навколо. 

Інше розуміння каже, що вемаклі́ – це я був твердий, як тростина, я був твердий, «незламний». А тепер у мене два табори». Це справді дивує, що Яаков говорить про два табори. Чому? Тому що Яаков розділив на два табори весь свій народ не тому, що вони в один табір не вміщалися. І якби Яаков хотів, якби йому це було стратегічно важливо, він би і на 15 таборів свій народ розділив би, і на 10. Це він вирішив, на скільки таборів розділяти. Кількість таборів, згідно з цим розумінням, не говорить про майно, про розміри майна. Чому Яаков говорить про два табори? Тому що він каже: «А тепер я не такий стійкий, а тепер я змушений вживати заходів безпеки. Раніше я безстрашно кидався в бій і міг з посохом у Йордан увійти. А тепер, ось бачиш, я настільки боюся, що розділяю свій табір на два. Я вже обережничаю». Знову повертаємося до слова катонті – я малий, тому Ти допоможи, Ти врятуй мене. 

Ще одне розуміння каже: «Я колись зробив те, що від мене вимагалося, те, що було потрібно. Я з посохом перейшов Йордан. Я був у Лавана і був там стільки, скільки було потрібно. І ось у мене два табори. Але я звертаюся не до своїх заслуг. Я не хочу нагороди за свої діла. Я звертаюся до Твоєї милості. Я хочу – зроби зі мною милість і вчини зі мною за милістю, щоб Ти не віддавав мені нагороди за якісь мої діла, щоб це не вважалося, що, не дай Боже, я за свої діла отримував нагороду. Адже тоді й дія суду буде повною, і я не встою. Я зробив це, так. Я перейшов через Йордан. Так, я розділив на два табори. Так, я зробив усе. Але Ти вчини зі мною, ніби я нічого не робив. Вчини зі мною за милістю. Не в заслугу за щось. Тільки за Твоєю милістю». 

Таке розуміння і такий підхід теж можливий, теж потрібен. Дуже важливо, щоб людина, приходячи до Всевишнього, не казала: «Я тобі служу. 20 років я рабин. 30 років я пастор. У мене величезна громада. Я те, і те, і те роблю». Приходиш зі списком своїх справ. І Яаков каже: «Я хочу, щоб було за милістю». І ті, хто наводить таке розуміння, вчать нас не зациклюватися на якихось своїх досягненнях, дякувати за них Всевишньому і казати: «Так, це є, але я прошу про милість. Вчини зі мною за милістю, не за нагородою, не в заслугу за мої діла». 

І є коментатори, які кажуть: «Я хочу, щоб усе було понад природою, адже це надприродно». Надприродно, що людина, яка вийшла з посохом і нічого, крім посоха, у неї не було, так розбагатіла. Усе, що я робив, – це не якісь природні справи, я не розбагатів, тому що я крутий бізнесмен, тому що я менеджер, тому що я вмію керувати. Усе отримав я надприродним шляхом. І тому я нічого не можу зробити сам, тому я молюся і звертаюся до Тебе: «Ти прийди, і Ти зроби, і Ти допоможи мені врятуватися від мого брата Есава».

Подивіться, як по-різному коментатори тлумачать одне й те саме слово, які різні висновки, які різні уроки вони з цього роблять. Кожен для свого часу, для самого себе, для своєї громади, для тих, кого він навчає, для тих, у кого він навчається. І для чого я розповідаю все це розмаїття думок? Не для того, щоб хтось вибрав правильну. Схоже на магазин музичних інструментів, до якого приходить людина, і один купить собі гітару, другий – арфу, а третій – барабан. Що правильно купувати? Кожен купує те, на чому він грає, що для нього співзвучне, те, на чому він може зіграти музику. І серед цих коментарів можна вибрати, знайти якийсь, який буде вам співзвучний. А може, це дасть вам можливість свою якусь знахідку зробити, свою якусь глибину розуміння в цій молитві відкрити. Тому не шукайте, що правильно. Ще менше шукайте, що неправильно. Це взагалі досить важливий принцип у вивченні Писання. Повторю ще раз (багато разів уже про це говорив): треба звикнути до того, що є люди, які не дурніші за нас з вами, які не менш чесні, не менш щирі, ніж ми з вами, не менше, ніж ми, люблять Бога, але щось розуміють не так, як ми. Треба навчитися приймати цих людей, приймати ці думки і по змозі, якщо є чого, вчитися в них усього цього. Ось кілька слів про посох, з яким Яаков перейшов через Йордан.

Ми з вами продовжуємо говорити про ту молитву, якою Яаков молився перед зустріччю з Есавом. Сьогодні ми поговоримо про слова Яакова, які ми читаємо в главі Ваїшлах (32:12):

Перш за все, коментатори звертають увагу на певне повторення. מִיַּד אָחִי מִיַּד עֵשָׂו (мія́д ахі́ мія́д Еса́в) від руки брата мого, від руки Есава. Яаков міг сказати: «Спаси мене від руки брата мого», бо в нього немає іншого брата, крім Есава. Яаков міг сказати: «Спаси мене від Есава», і зрозуміло, що це його брат. Чому таке повторення? Звісно ж, це може бути просто мовою молитви. Яаков – людина, він говорить, як людина, і іноді він може висловлюватися не вивірено до літери. Безумовно, так. Але коли ми бачимо якесь повторення в Торі, ми розуміємо, що воно не просто так. І, навіть якщо Яаков не вивіряв щось до літери, Всевишній, який дарував нам Тору, вивіряв. Тому до таких повторень ми ставимося серйозно. І багато коментаторів намагаються зрозуміти щось для себе про нас або про Яакова, ґрунтуючись на цьому повторенні. І ось які розуміння прийшли за весь час вивчення Тори різним людям.

Одні кажуть, що מִיַּד אָחִי מִיַּד עֵשָׂו (мія́д ахі́ мія́д еса́в) від рук брата мого, від рук Есава – це про тих, хто виглядає як брат, а насправді це Есав. Є люди, які здаються нам братами, близькими друзями, яких ми вважаємо своїми, але в якийсь момент вони захочуть нас погубити, і, можливо, десь вони весь час хочуть нас погубити. Це вовк в овечій шкурі. Спаси мене від таких людей.

Інші коментатори кажуть, що Яаков тут не просто Яаков, він Праотець народу, який буде названий і ім'ям Яаков, і ім'ям Ісраель. І Есав не просто Есав, Есав теж Праотець народу. І тому Яаков молиться не тільки за себе. Він каже: «Спаси мене від брата мого. Зараз мене спаси від брата мого, а нащадків моїх спаси від Есава, від нащадків Есава, від ворожнечі з його нащадками».

Інші кажуть: «Тут Яаков просить: „Спаси менеמִיַּד אָחִי (мія́д ахі́) від близькості, від братства з Есавом, від братства з тим, з ким я не повинен бути братом, братство з ким, спорідненість з ким мене зіпсує. І спаси мене מִיַּד עֵשָׂו (мія́д еса́в) від Есава, спаси мене від Есава, як ворога. І ворогувати з ним теж мені не дай“». Бо іноді ворожнеча буває така ж небезпечна, як і дружба. Ворожнеча з лиходієм буває така ж небезпечна, як і дружба з лиходієм, бо ворожнеча може людину з'їсти. Тому Яаков тут каже: «Спаси мене і від дружби з ним, і від ворожнечі з ним». Давайте поставимо паркан і будемо мирно жити через паркан.

Хасидський коментатор Рабі Яаков-Йосеф га-Коген з учнів Баал-Шем-Това переводить ці слова Яакова у внутрішню роботу людини. Звісно, це не буквально те, що Яаков каже, це певний урок, який Рабі Яаков викладає нам. Він каже, що в нашому тілі є органи, які ми можемо назвати אָחִי (ахі́) брат мій. Це органи, які працюють незалежно від нашої свідомості. Серце, легені, нирки – вони працюють. Ми не повинні щоразу наказувати серцю качати кров і щоразу намагатися легеням наказувати робити вдих. Більше того, ми не можемо їх навіть зупинити, ми не можемо перестати кліпати, перестати дихати, зупинити своє серце. Але є органи, які ми повинні підкорити, перемогти: наші пустотливі рученята, наші цікаві оченята, наші цікаві вуха, наш нестриманий язик – це органи, які ми повинні собі підпорядкувати, щоб вони нас не спокушали. І якщо ми подивимося на це під таким кутом, ми можемо сказати: «Яаков просить тут зробити, щоб тіло моє було здоровим, щоб усе, що має працювати, працювало, скажімо так, у штатному режимі. І все, що я маю підкорити, все, що не повинно мене спокушати, нехай не спокушає мене. Допоможи мені зробити так, щоб мої спокусники – руки, очі, вуха, язик – мене не спокушали».

Є мідраш, який наводить притчу про те, як через ліс проїжджав віз із сокирами, з лезами сокир. І дерева прийшли в трепет, подумавши: «Зараз цією кількістю сокир вирубають увесь ліс». Але мудрець, який був у лісі, сказав: «Дерева, якщо у вас не знайдеться брата серед цих лез сокири, якщо жодне дерево не дасть йому топорища, якщо якийсь ваш брат не опиниться в таборі цих сокир, без ручки, яка зроблена з дерева, ці леза ні на що не придатні». Якщо ваш брат не опиниться в таборі Есава, то Есав нічого не зможе вам зробити. І Яаков, якщо дивитися крізь призму цієї притчі, молиться про те, щоб жодної своєї сили, жодних своїх приводів Есавові не дати.

«Ми знаємо, – кажуть інші коментатори, – що в людини є два начала: єцер гатов (добре начало) і єцер гара (зле начало, спокусник). Єцер гара приходить до простих людей і просту людину може просто підбити на недобру справу: „А, давай, купи пляшку горілки і випий“, наприклад. До людини, яка вважає себе мудрою, яка умудрена в Торі, яка намагається йти до праведності, цей же єцер гара приходить в образі мудреця і каже: „Та це дозволено, насправді, та немає такої заборони, та це, насправді, Середньовіччя якесь. Це не Тора. Бог не такий. Чи так сказав Господь?“ І тут Яаков просить: „Спаси мене від злого начала, яке приходить під виглядом доброго начала. Спаси мене від тих, хто хоче підбити мене до зла, видаючи це зло за добро“».

Кдушат Леві, рабі Леві Іцхак з Бердичева, каже: «Спаси мене від братства з Есавом, спаси мене від того, що в нас один корінь, зроби мене чудесним, немов народженим заново, новим творінням, щоб зв'язок мій з Есавом духовний на рівні кореня наших душ припинився».

І ще один коментар наведу наостанок. Є тлумачі, які кажуть, що אָחִי (ахі́) – це якість. Есав – брат Яакова. Як брат Яакова він вихований у домі Іцхака, він має певні заслуги, певні знання, певні вчення, і в нього є якісь якісні критерії, які дозволяють йому протистояти Яакову, тобто якісна близькість. А מִיַּד עֵשָׂו (мія́д еса́в) – це кількісно від його армії, від цих чотирьохсот людей, які з ним ідуть. Тобто і від духу його, і від сили його мене спаси.

Ось такі розуміння є щодо того, про що Яаков просить. І Яаков пояснює своє прохання:

…бо я його боюся

Ця фраза насправді дивовижна. Хоча, здавалося б, тут лише 4 слова. Справа в тому, що дієслово לְפַחֵד (лефахе́д) боятися використовується з двома прийменниками. Є прийменник, який використовується для того, щоб показати страх перед кимось. Наприклад, страх перед якимись людьми, подіями чи чимось іще. Є прийменник, який говорить про страх перед Богом. Тобто можна сказати: -מִ מִפוֹחֵד אֲנִי (ані́ міфохе́д мі) – я боюся когось, наприклад, מִזְאֵב מִפוֹחֵד אֲנִי (ані́ міфохе́д мізее́в) – я боюся вовка. Коли ми кажемо: «-אֶת מִפוֹחֵד אֲנִי )ані́ міфохе́д ет) – це означає я боюся Бога». Можна навести цьому кілька прикладів. Наприклад, у книзі Дварім (7:19).

… Так зробить Господь Бог твій з усіма народами, яких ти боїшся.

-יָרֵא מִ (яре мі) з прийменником «мі» – боїшся народів. Або, наприклад, у книзі Шмот (9:30):

Але ти і раби твої, я знаю, знову не побоїтеся Господа

Це Моше каже фараонові. Тут не прийдете в трепет перед Господом, саме будете його боятися. Про Ша'уля сказано, що він боявся Давида. וַיֹּאסֶף שָׁאוּל לֵרֹא מִפְּנֵי דָוִד (ве йосе́ф ша'у́ль лера́ міфне́й дави́д) і Ша'уль дедалі більше боявся Давида (1 Шмуеля (18:29)). Це приклади того, як дієслово לְיִרְאָה (леїр'а́) використовується з прийменником -מִ (мі).

Але Яаков використовує його з прийменником -אֶת (ет). Давайте подивимося, як він використовується з прийменником -אֶת (ет). Читаємо в книзі Дварім (6:24):

І заповідав нам Господь виконувати всі устави ці, щоб боятися Господа

Боятися Господа לְיִרְאָה אֶת-יְהוָה (леїра ет Адонай).

«А тепер, Ізраїлю, чого Господь Бог вимагає від тебе?iУ російському тексті цитати стоїть «його Господь Бог вимагає від тебе?». За змістом вірша ми переклали «чого». Того, щоб ти боявся Господа». Це 10 розділ книги Дварім. І, нарешті, Йосеф відповідає братам своїм: «כִּי יְהוָהָ אֲנִי יָרֵא (кі Адона́й ані́ яре́) я боюся Бога». Тобто, є певне правило використання дієслова לְיִרְאָה (леїр'а́) боятися. І Яаков тут говорить так, ніби він боїться Есава, як належить боятися Всевишнього, як належить боятися когось, хто має певну святість.

Є дивовижна історія, де цей прийменник бере участь у дипломатичній грі. Це історія з Адоніягу. Адоніягу намагається посісти царство після Давида. Він уже бенкетує, уже майже відчув себе царем. І ось що ми читаємо: «Тоді злякалися і встали всі запрошені, які були в Адоніягу, і пішов кожен своєю дорогою». Усе його товариство, увесь його почет розбігся. «А Адоніягу, злякавшись Шломо (тобто тут מִ (мі) від), встав, і пішов, і вхопився за роги жертовника. І повідомлено було Шломо і сказано: «Ось Адоніягу боїться царя Шломо». Тут цареві кажуть, що Адоніягу боїться -אֶת (ет), не מִ (мі), а -אֶת (ет), як якесь гідне, як бояться помазанця Божого. І ось він ухопився за роги жертовника. Тобто цареві Шломо доносять у дипломатичній формі те, що насправді відбувається з Адоніягу. Він не боїться царя, як бояться дикого звіра. А цареві доносять, що він боїться царя через пошану. У нього є якийсь шанобливий трепет перед царем.

Очевидно, різниця між -אֶת (ет) і מִ (мі) дуже важлива і дуже велика. Чому Яаков каже -אֶת (ет), а не מִ (мі)? Дехто каже, що це пов'язано із заслугами Есава. Адже Есав живе у святій землі. Есав увесь цей час, поки Яаков був з Лаваном, виконував заповідь шанування батьків. У нього є якісь заслуги. І Яаков каже: «Я боюся, я боюся змагання з Есавом у царині заслуг, тому я прошу, мені, будь ласка, не за заслугами, а з милості. Я боюся, що його якісь заслуги... Я, звісно, Патріарх, я Яаков, і все, що про мене в книзі Берешит написано, хоча я ще не читав, але я це жив. І все-таки я боюся, а раптом у Есава є якісь заслуги. Ми не будемо цим мірятися. Я прошу з милості». Так можна це зрозуміти. «Я боюся його, навіть тих заслуг, які в нього є, я боюся».

Ми, як люди віруючі, дуже часто покладаємося на те, що Бог нас захистить, що Він на нашому боці. Якщо ми навіть сперечаємося з кимось, ми можемо допустити, повинні допускати думку, що й того, з ким ми сперечаємося, Бог любить і підтримує, і теж, можливо, не залишить. Це те, що відбувається з Яаковом. Він не хоче, згідно з оцим розумінням, судити, що він однозначно добрий, а Есав однозначно поганий. Ми люди, і всі любимі Богом, і всі вводимі Богом.

Але коментатори намагаються зрозуміти далі, звідки взагалі цей страх у Яакова. І якщо ми згадаємо, Яаков, коли йшов до Харана, дав клятву Всевишньому, що, коли він повернеться і «буде Господь моїм Богом, – камінь цей, який я поставив, пам'ятником буде, домом Бога; і з усього, що даси мені, я дам Тобі десяту частину» (Берешит 28:20). Коли Всевишній звертається до Яакова в Харані, Він каже: «Я Бог, якому в Бейт Елі помазав ти пам'ятник і склав там обітницю. Тепер устань, вийди з цієї землі і повернися в рідну землю». Всевишній не просто каже Яакову повернутися в рідну землю, а каже йому: «Я Бог, якому ти склав обітницю, ти помазав пам'ятник». Тобто «за тобою є ще борг, не просто повертаєшся у святу землю, але ти повинен дати Мені маасер (десятину) від усього». Тут згадаймо ще одну деталь. Це сталося, коли Яаков давав клятву. Яаков бачить Всевишнього, бачить свій знаменитий сон зі сходами, і Всевишній каже: «Я поверну тебе в землю, я дам тобі цю землю, тобі і насінню твоєму». Коли Яаков дає клятву, ця клятва майже симетрична тому, що Всевишній дає йому обітницю. Єдина різниця – Яаков нічого не каже про країну, про землю, про спадщину. Він каже: «Я повернуся в дім батька мого». Коли Всевишній дає повеління: «Повернися в землю, я дам тобі землю», – Він говорить у національному, в глобальному масштабі. Яаков ще тільки вчиться цього, і він каже: «Мені б у дім батька мого повернутися». Тому Яаков перетинає кордон, він уже розлучився з Лаваном, вони вже поставили насип, він уже побачив ангелів, а ангели, ми говорили в іншому місці, – це часто прикордонна застава. Яаков повернувся в країну, і з цього моменту треба було б поїхати туди, у Бейт Ель, насамперед, і принести там жертву, і дати там десятину, як Яаков обіцяв. Але Яаков же пам'ятає те, що він говорив. А він говорив (і там ось та сама маленька відмінність): «…коли я повернуся в батьківський дім». У батьківський дім він поки не повертається. А самої відмінності того, чого вимагав Всевишній, і того, у чому він склав обітницю, ще не усвідомив. Він ще Яаков і ще не реалізувався, як Їсраель, тобто він ще не усвідомив національність свого завдання, себе як Патріарха, як господаря цієї майбутньої землі. Тому для нього ще неважливе повернення в землю, йому важливим буде повернення в батьківський дім. Він Яаков, Яаков Іцхакович і поки не мислить себе більшим.

Мідраші, мудреці дуже серйозно ставляться до цієї затримки Яакова. Наприклад, у збірці Берешит Рабба ми читаємо: «Сказав Рабі Аба: «У годину лиха – обітниці, а в годину насолоди – забуття». Тобто, коли ти йшов з палицею через Ярден, ти понадавав обітниць. Коли ти йдеш з двома таборами, ти забув про це. «Сказав Рабі Леві: «Забилася борона твоя – постукай по ній». Тобто, коли в тебе щось не працює, ти стукаєш. Колись навіть по автоматах з газводою чи по телефонних автоматах стукали. Наводиться приклад, що Всевишній звернеться потім до Яакова і скаже: «Устань, піднімися в Бейт-Ель». Тобто Всевишній уже сам напряму зажадав виконання обітниці. Не тому, що йому потрібні ці десятини Яакова. Це для Яакова зроблено. Це вимога Всевишнього. Не вимога: «А де мої десятини? Де мої барани? Де моє м'ясо? Де мої гроші?» Це вимога: «А де твоє включення в служіння як Патріарха? Де той Яаков, той Їсраель, якому я обіцяв цю землю і країну? Чому ти цю обітницю не виконуєш? Чому ти не усвідомив цю свою місію?» Тут мідраш каже, якщо ти не виконуєш обітниць, то ти як Есав. Есав не виконує обітниць, і ти не виконуєш обітниць. Тут знову-таки повернення і якась гра слів: «Спаси мене від того, щоб мені бути Есавом. Щоб мені не виконувати обітниць, як Есав не виконує обітниць». Це, як я вже сказав, збірка мідрашів Берешит Рабба.

У збірці Ваїкра Рабба є жорсткіші слова щодо Яакова: «Сказав Рабі Шмуель бар Нахман: «Кожен, хто складає обітницю і зволікає з виконанням обітниці, наприкінці прийде до ідолослужіння, розпусти і кровопролиття». Три найстрашніші злочини, про які сказано: «Помре і не переступить». Звідки ми знаємо, що ці три наслідки має порушення чи зволікання з виконанням обітниці? «З історії з Яаковом», – каже мідраш. Про ідолослужіння сказано, коли Яаков збирається в Бейт-Ель, він каже: «Приберіть ідолів». Про розпусту – це історія з Діною, жахлива історія сталася в домі Яакова. І кровопролиття – це те, що зробили Шимон і Леві». Цей самий мідраш додає, а мудреці додають до цього і кажуть: «Кожен, хто затримується з виконанням клятви, той ховає дружину». І це теж, природно, історія, яка з Яаковом станеться.

Яаков повернувся в країну, Яаков уже перебуває на порозі того, щоб отримати нове ім'я, і він усе ще не усвідомлює міри свого посланництва. Він, як і раніше, бачить себе просто членом сім'ї Іцхака, який ще не повернувся додому. Ще довгий шлях, і не усвідомлює свого повернення в країну, яка буде названа країною Ізраїль.

Більше того, звернімо увагу на те, що Яаков робить, коли він входить у країну, і з того моменту, як він має дати десятину Всевишньому. Ми читаємо в 32 розділі книги Берешит: «І ночував там ту ніч. І взяв з того, що в нього було, у дарунок Есаву». Тут слово мінха. Мінха – це й назва жертвоприношення Всевишньому. «І взяв він у дарунок Есаву, братові своєму, кіз двісті і козлів двадцять, овець двісті і баранів двадцять, верблюдів дійних з верблюденятами, корів, волів, ослиць» (Берешит 32:13–15). Тора докладно перелічує все, що Яаков робить. У Яакова дуже добре з математикою, але це дуже схоже на те, що Яаков мінху (приношення маасер), замість того щоб дати Всевишньому, віддає Есаву. Це зволікання з усвідомленням своєї місії і, відповідно, з виконанням обітниці плутає свідомість Яакова, і він те, що належить Всевишньому, відправляє Есаву. Це спроба врегулювати стосунки з Есавом, замість того щоб віддати належне Всевишньому. І ми читаємо далі, Яаков каже: «Якщо я знайшов милість в очах твоїх, то прийми дар від руки моєї, адже я побачив обличчя твоє, як побачив обличчя Бога». Що Яаков каже Есаву: «Я побачив твоє обличчя, як побачив обличчя Бога, тому я приношу тобі мінху, я даю тобі підношення, подібне до жертвоприношення». І далі каже: «Прийми ж мій дар, який піднесено тобі, бо Бог дарував мені, і є в мене все». Пам'ятаєте, Яаков сказав: «Від усього я дам десятину Тобі». Тут він каже: «У мене є все, тому прийми дар». Але каже це не Всевишньому, а Есаву.

Неприйняття, тимчасове несприйняття своєї місії Патріарха, зволікання з виконанням обітниці – усе це віддаляє Яакова від Всевишнього. Так, Всевишній любить Яакова, Всевишній обіцяв про нього дбати, Всевишній обіцяв його опікати постійно, і це відбувається, але тут Яаков тільки вчиться бути Їсраелем. Яаков отримає ім'я Їсраель, дуже важлива зміна імені. Яаков – це той, хто йде обхідними шляхами. Їсраель від слова יָּשָׁר (яшар) прямий. Яаков – це п'ята, п'яти – це база слова Їсраель. Можна зрозуміти לִ רֹאשׁ )лі рош) у мене є голова – це і голова. Яаков тільки готується до набуття голови. Почасти напад ангела – це відповідь на його молитву, це спроба його струсонути, спроба наставити його на нове розуміння стосунків зі Всевишнім. І Яаков буде ще цього вчитися, але поки він боїться свого брата Есава, боїться його і використовує для цього те дієслово, яке використовується щодо Всевишнього.

Чого нас вчить цей страх Яакова? Мабуть, того, що ходіння зі Всевишнім – це не ходіння зі Всевишнім, як з окулярами в нагрудній кишені, навіть як з окулярами на носі. Це постійний погляд на Всевишнього, уважне слухання того, що Він від нас вимагає, постійне чуття Його голосу. І якщо в цьому чутті Всевишнього виникає фальш, то полишає нас Всевишній і приходить страх. І це може статися навіть з таким великим праведником, якого ми критикувати можемо лише з великою обережністю, навіть не його самого Яакова, Патріарха, а те від нього, ту «яаковість», що є в нас самих. Знаходити її в нас самих і саме це виправляти. Це не для того, щоб ми на Яакова показали пальцем.

Ось під таким кутом сьогодні ми подивилися на молитву Яакова. Звісно, є інші погляди, інші підходи, їх безкінечна безліч, і в кожного вони свої. І, можливо, наступного разу ми під іншим кутом на це подивимося.

Дуже часто мене питають останнім часом про зміну імені. Для людей стало актуальним підшукувати, добирати собі єврейське ім'я, змінювати своє ім'я. І люди ставлять мені запитання: «Чи можна це робити? Чи потрібно це робити? Чи дасть це щось? І якщо дасть, то що це дасть? І якщо це робити, то як це робити?» І наша тижнева глава, оскільки вона говорить про те, як Всевишній змінив Яакову ім'я на Їсраель, – добрий привід для того, щоб відповісти на деякі запитання, пов'язані зі зміною імені.

Насамперед, відповідь на запитання: «Чи можна змінювати ім'я?» Ми бачимо в Писанні, що Всевишній змінює людям ім'я. Ми бачимо в Писанні, що батько може змінити ім'я синові. Так, наприклад, коли народився Біньямін, мама дала йому ім'я בֶּן-אוֹנִי (бен-оні́) син горя мого. Що зробив Яаков? Яаков узяв слово אוֹנִי (оні) горе моє і побачив у ньому інший зміст – сила моя. І для того, щоб не було цієї двозначності, Яаков назвав його בִּנְיָמִין (Біньямі́н) син сили моєї, однозначно вже тлумачачи слово אוֹן (он). Тобто ми бачимо, що й батько може змінити ім'я синові. Ми бачимо, що Фараон дає нове ім'я Йосефу. Моше дає нове ім'я своєму помічникові, нарікає його ім'ям Єгошуа. Ми бачимо, що Всевишній посилає пророка, через пророка дає Шломо ім'я Єдідья. Ми бачимо, що, наприклад, Паро-Неху, єгипетський володар, змінив ім'я Ельякіма на ім'я Еоякім. Ми бачимо, що вавилонський цар змінив ім'я Матані на Аціткіягу. Ми бачимо, що Пророк Їрмеягу змінив ім'я Пашхора, який звільнив його з ями і сказав йому: «Ім'я тобі буде Моґор Месавів»: «І було наступного дня, випустив Пашхор Їрмеягу з ями, і Їрмеягу сказав йому: «Не Пашхор нарік Господь ім'я тобі, а Моґор Месавів». Ми бачимо, що людина може змінити собі ім'я сама. Наомі з книги Рут каже: «Не називайте мене більше Наомі, але Мара буде мені ім'я». Наомі означає приязна, солодка, а Мара – гірка, та, яка переживає гіркоту. Для чого їй брати таке ім'я? Якщо всі будуть казати про неї: «Горопаха», – і будуть її так називати, можливо, вона відстраждає через це, і Всевишній змилується над нею, над горопашною.

Ми бачимо, що ім'я можна змінити. І постає питання, звісно: «А навіщо?» І давайте спробуємо зрозуміти, кому і навіщо змінювали імена. Почнімо, звісно ж, з אַבְרָם (Авра́м), якого Всевишній назвав אַבְרָהָם (Аврага́м), додав йому буковку ה (гей) до його імені. Буква ה (гей) – не просто зайва буква. Всевишній каже: «Ти наречешся батьком багатьох народів, ти вже не тут, не в Ханаані, ти стаєш особистістю глобального масштабу». Це не просто буква ה (гей) – це зміна призначення Аврагама.

Те саме з שָׂרַי (Сара́й). שָׂרַי (Сара́й) – це вже не маленька принцеса, це שָׂרָה (Сара́), та, яка має владу. І, до речі, ми говорили про те, що Сарай – це не зовсім зміна імені, вона вже Сара, в ній ця сутність уже є, тому Всевишній сказав: «Сарай не називай Сарай, а Сара – її ім'я». Не буде її ім'я, а вже її ім'я.

Яаков отримує ім'я Їсраель. З цього приводу є багато різних міркувань, і одні кажуть (і я теж говорив про це), що Яаков – це те, що йде в обхід, це те, що бере хитрістю. יִשְׂרָאֵל (Їсра'е́ль) від слова יָשָׁר (яша́р) – те, що прямо, те, що рухається прямо. Тобто Всевишній каже: «У тебе більше не буде репутації хитруна і пройдисвіта, всі знатимуть, що те, що ти зробив, ти чесно заробив, ти чесно отримав». У випадку з Яаковом обидва його імені працюють, бо мова там не стільки навіть про ім'я, скільки про репутацію, тому й сам Всевишній далі називає Яакова то Яаков, то Їсраель. Інше розуміння говорить про те, що Яаков – це п'ятка, п'ята, база, фундамент, на якому людина стоїть. З букв імені Їсраель можна скласти фразуרֹאשׁ לִי )рош лі) – голова в мене. Тобто слово, ім'я Їсраель додає Яакову голову. Це вже не тільки якась заливка фундаменту, це вже дім з мансардою, вікнами і флюгером.

Про Бен-Оні, який Біньямін, ми вже сказали.

У випадку з Йосефом фараон змінює йому ім'я (ми говорили про це), дає нове призначення, нове ім'я.

У випадку з יְהוֹשֻׁעַ (Єгошу́а) Моше молиться про те, щоб Господь захищав הוֹשֵׁעַ (Гоше́а) і додає до його імені буковку י (йуд), початкову букву Божественного Імені, щоб Господь проявився більше в його житті.

Випадок Шломо дивовижний, бо Всевишній послав пророка сказати, що у Всевишнього, в його телефоні, скажімо так, Шломо записаний як Єдідья, як улюблений Господом. Ніхто більше ніколи Шломо Єдідьєю не називав.

Далі ми читаємо про випадок, коли правителі давали своїм васалам або слугам нові імена – це Елекім, Матанія, Пашхур. Ми говорили про пророків: Даніель, Хананія, Міша'ель, Азарія – всі вони отримували нові імена у Вавилонії.

І Наомі, яка сказала: «Не називайте мене Наомі, називайте мене Мара».

І Петро, якому сказали: «Ти камінь, і на цьому камені…» Мабуть, це ми описали більшість випадків.

Отже, ім'я можна змінювати, ми це бачимо. Тепер питання: а що таке, власне, ім'я? Я не можу змінити свою ногу, я не можу змінити своє око, це частина мене. Ім'я – це ніби якийсь портфель, з яким я ходжу постійно, бо я постійно на служінні. Якщо людина – сантехнік, вона ходить з одним набором інструментів. Якщо людина – зубний лікар, у неї інший набір інструментів. Що таке наше ім'я? Це наш щоденник, у якому записані всі наші плани, всі наші завдання. Це наша форма одягу, спецодяг, і це наші інструменти – те, що нам дає ім'я. Тобто, коли ми народжуємося, наші батьки (це така таємниця) отримують – якщо вони в здорових стосунках зі Всевишнім – таке пророцтво про завдання, які стоятимуть перед їхнім сином чи донькою. І відповідно до цього пророцтва, одкровення Духа, яке вони можуть отримати, вони називають свою дитину. Так мало бути в ідеалі, але, на жаль, так не виходить. Тому ми зустрічаємо імена, які вже давним-давно втратили свої первісні значення. Коли ми зустрічаємо Дмитра, ми не думаємо, що він присвячений богині Деметрі, а це ж богиня землеробства. І Дмитро (так звали землеробів) – це зручне ім'я: «Будеш добре обробляти землю, будеш добрим селянином», – якщо ти присвячений богині родючості Деметрі. Вигідна справа. Якщо ти присвячений Артеміді і тебе звуть Артем, теж справа вигідна, бо це вічна молодість, краса, здоров'я. Ну, і як ви знаєте: «Благословенна Артеміда Ефеська!» Звісно, ці імена вже втратили якісь свої первісні значення.

Бувають імена, які йдуть услід за подіями. Наприклад, 1961 рік, Радянський Союз, прорив у космос, і сотні тисяч хлопчиків були названі Юрами на честь Юрія Гагаріна. Я вже не кажу про всяких Владленів, названих на честь Володимира Леніна, і тому подібне. Люди дають своїм дітям імена відповідно до своєї якоїсь ідеології, відповідно до своїх якихось розумінь, на честь якихось родичів. Просто ім'я, що сподобалося, або ім'я когось, кого почули у фільмі, або ім'я якогось відомого футболіста, хокеїста, якогось свого кумира.

І перед дитиною, коли вона виростає, стає дорослою, постає питання: «А чи хочу я з цим жити? Чи потрібно мені з цим жити? І, можливо, мені варто цю коробочку з моїми інструментами змінити. Може, я постійно ходжу в консерваторію з інструментами сантехніка і думаю: «Що ж у мене не йде в житті?» І людина може зупинитися і подумати: «А чи хочу я бути з таким ім'ям?» Якщо батьки були на іншому каналі, якщо їхня голова була забита ідеологією, або переконаннями родичів, або солодкістю звучання якогось імені, і вони не прислухалися до того голосу пророцтва, який міг у них прозвучати, який їм посилався, то тепер же можна зупинитися і подумати: «Дай-но я послухаю. Можливо, я почую цей голос». Але обережно, бо тут можна потрапити в ту саму пастку і почути голос приємніших тобі особистих інтересів, і не переключитися зі свого каналу на канал святості.

Можна спробувати наповнити ім'я новим змістом. Візьмімо, наприклад, ім'я Аїда. Можна зрозуміти його як אָעִידָה (а'іда) – я свідчитиму. Можна також витлумачити в біблійному ключі ім'я Галина: גְּאַלִי-נָא (ґ'алі-на́) – визволи ж мене, спаси ж мене. Тобто, деякі імена можна, не змінюючи, якось переробити, переосмислити в єврейському ключі. А ось, наприклад, ім'я Наталія. Спочатку це ім'я походить від латинського Natalia (Наталія) – рідна, близька. Але Наталія може бути і נֶטַע לַאדֹנָי (не́та ладона́й) паросток Всевишньому. Можливо, נָטָה לִי יָהּ (ната́ лі́ я́г) схилявся до мене Всевишній, Всевишній заступається за мене. З іншого боку, Наташа, скорочене ім'я, це נְטוּשָׁה (нтуша́) залишена, покинута. І якщо жінка це відчуває і їй це реально заважає, то треба ім'я змінювати. Якщо не заважає, то ні, не треба. Якщо в неї в серці немає такого розуміння, то й не треба. Живе купа Дмитрів, які про Деметру не думають взагалі. І спитай їх, хто така, вони не обов'язково скажуть, хто така ця богиня.

І все-таки до зміни імені треба ставитися обережно, адже кожне ім'я – це все одно якийсь набір інструментів і якийсь записник, якийсь щоденник, Google-календар, або Any.do, або ще якась програма, яка закладається в список наших завдань. І ми повинні думати: «А чи хочемо ми це приймати? Які ж ці герої, ім'я яких ми хочемо взяти, якими якостями вони володіли?» Тому до зміни імені ставляться досить обережно. Буває, що людина хвора або в неї все йде геть погано, а звуть її нормальним, простим, якимось уже єврейським ім'ям. Тоді до її імені додають ім'я. Це теж варіант. Можна додати до свого імені єврейське ім'я. Додають ім'я Рафаель – Бог мій цілитель, або Хаїм – життя. Вважається, що це додасть людині здоров'я. Ми тим самим у її посудину, в її скриньку з інструментами закладаємо ще й здоров'я. Чим погано? Це добра справа.

Як змінюється ім'я? Насамперед довго думають і ухвалюють рішення. Чи хочу я цього? Чи готовий, чи готова я до всіх наслідків, які будуть із цим пов'язані? Після того, як добре подумали, найкращий варіант – це зібрати 10 людей на якихось зборах сімейних чи в громаді й оголосити про це. Чому в громаді? Тому що, з одного боку, ім'я – це наша власність, з другого боку, користуються ним здебільшого інші. Тому добре було б сповістити тих, хто цим користується. Якщо є можливість, щоб це зробила якась шанована, богобоязна людина, якийсь служитель, якому ви довіряєте, якого ви шануєте і який може не просто оголосити, а ще й благословити, то це зовсім чудовий варіант. Якщо 10 людей не виходить зібрати, не виходить зібрати громаду у великому значенні цього слова, то ми пам'ятаємо, що за двома або трьома свідками стане всяка річ. Тому можна зібрати насправді двох або трьох свідків, і в присутності двох або трьох свідків оголосити, і сказати: «Тепер моє ім'я буде не Поліна, а Сара. Тепер моє ім'я буде не Василь, а Мордехай». Кожен, як він хоче це зробити. Ну і важливо, щоб це ім'я справді використовувалося. Можна залишити це ім'я для сімейного вжитку. Таке теж, звісно ж, можливо. Варто прорахувати всі варіанти, подивитися, як це ім'я звучатиме зменшено, як це ім'я звучатиме пестливо, як це ім'я звучатиме повністю і так далі. Адже якщо в кварталі Меа Шеарім людину на ім'я Їсраель лагідно називають Срулік, то це для Меа Шеарім звучить дуже добре, але так буде не в усіх краях. Ось про що треба подумати. І, тільки добре подумавши, зробивши все це, ви станете людиною з новим ім'ям. І ні, не з новою долею. З новим набором інструментів, з новим щоденником, з новими завданнями. Але навчатися цього доведеться довго.

Ну, і закінчити цю нашу коротку розмову хочу такою байкою. Колись голови єшив (єшива – це єврейський навчальний заклад) їздили в Америку або в Європу збирати гроші на свої навчальні заклади. І одним із таких людей був голова єшиви, якого звали Ґад. І ось сталося так, що він приїхав в Америку, потрапив до дуже-дуже багатої людини, прийшов до нього і сказав: «Дай мені грошей на єшиву». Чоловік сказав йому: «Як тебе звуть?» Він сказав: «Мене звуть Ґад». Мільйонер сказав йому: «Ну, ось тобі 7 доларів. Дякую, що прийшов». Ґад дуже здивувався цьому, ну, став осторонь почекати в коридорчику: «А як же там інші?» Виходить наступний прохач від цього мільйонера, і Ґад питає його: «Цей багач скільки тобі дав?» Той відповідає: «Він мені дав 453 долари». Ґад здивовано каже: «Ну як так? У мене єшива, у тебе єшива, чому тобі – 453, а мені – 7?» Чоловік каже: «Розумієш, ця людина, цей багач, він великий дивак, і він підраховує гематрію імені прохача. Ось у тебе, наприклад, буковка ג (ґімель) – це за гематрією 3, буковка ד (далет) – за гематрією 4, отримай 7 доларів. А мене звуть Аврам Іцхак, ось я отримав, відповідно, 453 долари». «Ну, гаразд, – сказав Ґад, – я зроблю відповідні висновки». І через якийсь час цей чоловік знову з'являється в багача, і багач знову за своїм звичаєм питає в нього: «Як тебе звуть?» Чоловік каже: «А мене звуть Артахшаста». Артахшаста, навчився вимовляти за цей час. Багач каже: «Та ну, немає такого імені, кинь ти». Ну, той відкриває книгу Езри і показує: «Ось, дивись, є таке ім'я». І багач спочатку записав це ім'я, потім став підраховувати гематрію, і виходить 971 долар. А це, я вам скажу, ім'я з найбільшим числовим значенням у всьому Танаху. І став багач відраховувати долари, раптом зупинився, подивився: «Слухай, щось твоє обличчя мені знайоме. Чи не ти заходив до мене кілька днів тому? Тільки пам'ятається, тоді тебе звали Ґад». Той каже: «Ну, так, було діло, заходив, так, мене звали Ґад. Але, ти знаєш, у книзі Дварім, коли Моше благословляє, він каже: «Благословенний, хто дав простір Ґадові». І ось, Господь дав мені простір, і я був Ґад, а тепер став Артахшаста». Розповідають, що багач вирішив, що цей жарт вартий 970 доларів, і пожертву Ґадові дав.

Це просто такий гумористичний приклад зміни імен. А ми на цьому зупинимося з надією, що на більшість запитань відповіли.

Сьогоднішню нашу розмову я хотів би почати своєрідною сповіддю. Хоча я безумовно вірю, що вся Тора солодка, корисна, важлива для навчання, так сталося, і нічого не можу з цим вдіяти, що деякі глави Тори подобаються мені більше, ніж інші. Мені дуже подобається стежити за життям Патріархів, переживати всі перипетії їхнього життя, бути з ними в радості й горі, поділяти їхні трагедії, сумніви, перемоги. Я дуже люблю розповіді Тори, історію народу Ізраїлю і все, що з цим пов'язане. Але бувають такі глави, які мені читати надзвичайно важко. Читаєш цю главу і думаєш, по-перше, навіщо вона тут, по-друге, коли ж вона нарешті закінчиться. І, з одного боку, розумієш, так, звісно, це слова Божі, які тобі сказані, вони для тебе важливі, з другого боку, ось це нерозуміння, навіщо копирсання в якихось іменах, родоводах, яким немає кінця. Дуже важке заняття, і важко отримати від цього задоволення. Одним із таких розділів для мене, можна сказати, змалку був 36 розділ книги Берешит.

У Торі міститься дуже багато родоводів. Від самого початку ми читаємо: «Ось родовід Землі і Неба в день створення їх; ось родовід Адама אֵלֶּה תּוֹלְדֹת אָדָם (е́ле толедо́т ада́м), ось родовід Ноаха אֵלֶּה תּוֹלְדֹת נֹחַ (е́ле толедо́т но́ах)». Родоводів багато. І є тільки одна людина в усьому писанні, якій присвячено в Танаху два родоводи, про яку два рази сказано: אֵלֶּה תּוֹלְדֹת (е́ле толедо́т) такого-то. Хто ця людина? Ця людина Есав. І це дуже дивно, чому саме Есав заслужив таку пошану, що Тора два рази каже: אֵלֶּה תֹּלְדוֹת עֵשָׂו (е́ле толедо́т еса́в). Я, звісно, з набагато більшим задоволенням три рази прочитав би родовід Іцхака або Аврагама, а тут, маєш, Есав. Усе це в одному 36 розділі, в якому міститься, крім того, взагалі 7 різних родоводів. Частина з них родовід Се'іра, тих, хто жив у країні до Есава. І коли читаєш, виникає питання: ну навіщо? Цим самим питанням задавався, згідно з традицією, і лиходій цар Менаше, який насміхався з Тори і казав: «Ось важливо було Господу повідомити нам, як звали наложницю Есава і як звали дружину Есава».

Сьогодні я хочу все-таки прочитати разом з вами 36 розділ книги Берешит, поговорити про Есава, про одну з його дружин і спробувати зрозуміти, для чого нам цей розділ написаний. Я читатиму російською, тому що це не таке традиційне вивчення Тори, а вільна бесіда.

Ось родовід Есава, він же Едом. Есав узяв своїх дружин з дочок Ханаанських: Аду, дочку Ейлона Хітійця, і Оголіваму, дочку Ани, онуку Цівона Хівійця, і Босмат, дочку Їшмаеля, сестру Невайота. І народила Ада Есаву Еліфаза, а Босмат народила Ре'у'еля, а Оголівама народила Єуша, Ялама і Кораха. Це сини Есава, які народилися в нього в землі Ханаанській.

Хоча це на перший погляд простий нудний родовід, у ньому є кілька цікавих деталей. Говорячи про трьох дружин Есава (Ада, Оголівама і Босмат), Тора тільки в Оголівами згадує ім'я батька та ім'я діда. Виділимо це і повернемося до цього пізніше.

Якщо в першому списку, коли перелічуються дружини, яких Есав узяв, Оголівама на другому місці, то в списку дружин, що народили дітей, Оголівама несподівано опиняється на третьому місці. Хоча, здавалося б, народила найбільше. Відкладемо це теж убік, запам'ятаймо це і, взагалі, поставимо збільшувальне скло над Оголівамою, яка дочка Ани, онука Цівона Хівійця. Ми до неї ще повернемося.

Цей невеликий уривок закінчується в п'ятому вірші словами:

Це сини Есава, які народилися в нього в землі Ханаанській.

Якщо ми звернемося до тексту вище, до кінця 35 розділу, ми прочитаємо схожу історію про Яакова, рідного брата Есава. Зауважмо, вони брати-близнюки, це завжди цікаво спостерігати за близнюками, за тим, як копіюються, повторюються якісь історичні, біографічні події в житті близнюків. Про Яакова ми читаємо:

Сини Леї: первісток Яакова Ре'увен, і Шимон, і Леві, і Єгуда, і Іссахар, і Звулун, сини Рахелі: Йосеф і Біньямін, сини Білги…

І ми читаємо в кінці:

Це сини Яакова, які народилися в нього в Падан-Арамі.

Отже, два близнюки. «Це сини Яакова, які народилися в нього в Падан-Арамі». «Це сини Есава, які народилися в нього в землі Ханаанській». Ну, начебто схоже, але не схоже, тому що вся сім'я Есава народилася в обітованій землі Ханаанській, а вся сім'я Яакова практично народилася в Падан-Арамі, поза країною Ізраїлю. Два брати з такою різною долею.

Далі ми читаємо:

І взяв Есав жінок своїх, і синів своїх, і дочок своїх, і всі душі дому свого, і стада свої, і всю худобу свою, і все надбання своє, яке він набув у землі Ханаанській, і пішов в іншу країну від лиця Яакова, брата свого.

 А про Яакова ми читаємо:

І встав Яаков, і підняв своїх дітей і жінок своїх на верблюдів, і повів худобу свою, і все майно своє, яке набув, худобу, власне, його, яку він набув у Падан-Арамі, щоб іти до Іцхака, батька свого, в землю Ханаанську.

Отже, один із братів, який майже всю свою сім'ю народив за межами обітованої землі, хапає, збирає докупи всю свою сім'ю і вирушає в обітовану землю. Як реагує на це інший брат, той, який весь час жив у тій самій країні обітованій? Вирушає з обітованої землі в Се'ір.

У книзі Дварім (2:12) ми читаємо:

А на Се'ірі жили раніше Хореї, але сини Есава прогнали їх від лиця свого, і винищили їх, і оселилися замість них, як учинив Їсраель із землею спадщини своєї, яку дав їм Господь.

Хореї були незадовго до цього, відносно незадовго до цього, пошарпані Аврагамом під час війни Аврагама з кількома царями, їм там чимало теж дісталося, це трохи ослаблий народ, і Есав приходить і захоплює його там на горі Се'ір.

Продовжуючи читати 36 розділ, звернімо увагу на певний взаємозв'язок між 8 і 9 віршами:

І оселився Есав на горі Се'ір, Есав він же Едом.

Це завершення родоводу, який починається в 1 вірші: «Ось родовід Есава, він же Едом». У 9 вірші ми читаємо:

Ось родовід Есава, батька Едумеїв, що на горі Се'ір.

Він уже тут не Едом, не людина, яку звуть іменем Едом, не людина на прізвисько Едом, а батько народу, який називається Едумей. Тобто Есав асимілюється, Есав розчиняється в іншому народі, і цей народ стає Едумеями.

Другий родовід – це не ще один родовід Есава. Це історія про те, як людина на ім'я Есав, він же Едом, син Іцхака, вивів свою сім'ю із землі обітованої і зробив її іншим народом. Історія про те, як Есав став батьком іншого народу. Не зовсім один і той самий родовід, який двічі повторюється.

Ще не забули про Оголіваму? Зверніть увагу на 10 вірш.

Ось імена синів Есава: Еліфаз, син Ади, жінки Есава, Ре'у'ель, син Босмат, жінки Есава.

І далі йдуть перелічення онуків. Хто тут не згаданий, хто тут зник? А зникла тут Оголівама. Спочатку вона з'явилася в родоводі Есава на другому місці, потім вона, уже народивши трьох дітей (більше за всіх інших жінок, до речі), перемістилася на третє місце. Тепер вона, як і раніше, народивши більше дітей, ніж усі інші жінки, взагалі на цей момент зникла зі списку. Чому? Адже не сказано, що вона нелюбима, зневажувана, що вона померла. Нічого не відомо, чому вона зникла з 10 вірша. У 14 вірші Тора ніби згадує: «Ах, так, ще й Оголівама була».

І ось сини Оголівами, дочки Ани, дочки Цівона, жінки Есава. Вона народила Есаву Єуша, і Ялама, і Кораха». Поки зупинимося.

Знову повернімося до 9 вірша:

Ось родовід Есава, батька Едумеїв, що на горі Се'ір.

Якщо ми говоримо про паралелі між близнюками, то в 37 розділі ми побачимо: «Ось родовід Яакова, Йосефові було 18 років, і було з ним те-то, і те-то, і те-то». І там теж не зрозуміло, так, як же родовід Яакова, коли ось він Йосеф. Але в паралелі з цим розділом ми бачимо, родовід Яакова, по суті, починатиметься з того, що буде Йосеф, він спуститься в Єгипет і почнеться єгипетський полон, звідки є, і піде, і збудується ізраїльський народ. Родовід Есава починається з того, що він перетворюється на Едумеїв, тобто він у продовженні свого шляху стає частиною едумейського народу через усіх своїх жінок.

Давайте почитаємо далі в 20 вірші:

Ось сини Се'іра-хорейця, що жили в землі тій.

Тобто Тора раптом не тільки говорить нам про родовід самого Есава, який прийшов, і, як ми читали в книзі Дварім, прогнав хорейців, і оселився замість них, але й навіщось (зараз зрозуміємо навіщо) переказує нам родовід хорейця.

Ось сини Се'іра-хорейця, що жили в землі тій: Лотан і Шоваль, Цівон і Ана. (ми вже чули про Цівона). І Дішон, Ецер і Дішан – це старійшини хорейців, синів Се'іра в землі Едома.

Слово старійшина, яке тут використовується, אַלּוּף (алу́ф) – це суто хорейський термін, він потім траплятиметься багато-багато століть потому в книзі Зхар'ї, але на той момент у регіоні це хорейський термін для старійшини. Зрозуміло, що їхні старійшини називалися їхнім терміном. У 24 вірші ми читаємо:

А ось сини Цівона: Ая і Ана (і далі дивовижне), «Це той Ана, який знайшов мулів у пустелі, коли пас ослів Цівона, батька свого».

Якщо когось мучило питання, хто знайшов мулів, коли пас худобу Цівона, батька свого, то тепер ми бачимо відповідь – це Ана. До речі, у самому тексті зовсім не зрозуміло, що саме він знайшов. Можливо, це були мули, за деякими версіями, це велетні, за іншими версіями – це гарячі термальні води, за третіми версіями – це якісь купи золота. Загалом, є різні версії і різні погляди, і не так важливо, що він знайшов, як те, що Тора хоче нам повідомити про те, що він це знайшов. Чому Тора несподівано повідомляє нам такі відомості? Ми вже можемо зрозуміти з наступного вірша:

Ось діти Ани: Дішон і Оголівама, дочка Ани.

Тора нам каже: «Дивіться, дивіться, це та сама Оголівама». Тора навіть двічі повторює в одному вірші, що вона дочка Ани, хоча про це й раніше було сказано. Наче Тора всіма засобами показує нам: «Дивіться, це Оголівама, вона нащадок Се'іра Хорейця, вона з місцевих, вона з родини, про яку навіть уже легенди складено». Наприклад, про Ану ми знаємо – це той самий Ана, який знайшов колись щось дуже важливе, легендарний Ана. Це місцева легенда, місцевий переказ. Есав вливається в народ Се'іра. З одного боку, ми читаємо, що Есав справді захопив цей народ і прогнав більшу його частину, з другого боку, він із ним поріднився настільки, що навіть легенди і перекази стали спільними. Пам'ятаєте, коли Рут звертається до Наомі, вона насамперед каже: «Твій народ – мій народ, твій Бог – мій Бог». Спочатку ми приймаємо народ з його переказом, з його навіть усною традицією, потім уже настає поклоніння Богу. Так відбувається ґіюр в Ізраїлі. Так само, на жаль, і нащадки Аврагама могли відійти. Спочатку ми вступаємо у зв'язок з якоюсь легендарною особою разом з її легендами, а потім уже й поклоніння іншим богам настане. Ось так і шлях Есава, нечисленної сім'ї, можливо, у 400 осіб, яка все-таки страшна для ослаблих хорейців, і вони їх захопили, можливо, частину вигнали, але як народ хореї сильніші і здатні Есава асимілювати, і ця асиміляція відбувається. З цього народжується Едумейський народ.

У цей час паралель родоводу Яакова – це Йосеф, це спуск у Єгипет. Тобто родовід Есава, батька Едумеїв, і родовід Яакова, батька Йосефа, який спуститься в Єгипет. Ось така доволі хитромудра паралель. Коли Яаков проходить через Єгипет, повертається як потужний народ, який може захопити землю і, справді, прогнати всі народи і вже не розчинятися в них, не асимілюватися з ними, Есав захоплює землю трохи ослаблого ворога і поступово в цій землі асимілюється. І в цьому різниця між двома близнюками. Один залишається на землі, куди переселився, тобто переселився з Ханаану в Се'ір і закріпився там. Так закріпився, що поріднився, збудував зв'язки з цим народом, став його частиною.

Ми читаємо пізніше в 40 вірші ще список імен, імена אַלּוּפֵי עֵשָׂו (алуфе́ есав). Я говорив про те, що слово אַלּוּף (алу́ф) стосується родового імені хорейців, тобто Есавляни, його нащадки, уже привласнили собі ці імена. І, якщо ми почитаємо, старійшина Оголівам, старійшина Ейла, Пінон – це вже хорейські імена. Тобто нащадки Есава справді стали Едумеянами, пішов звідти такий народ Едумеї. Це вже не нащадки або, точніше, не духовні спадкоємці Іцхака, якщо перекласти на практичну мову. Можливо, перших трьох синів Оголівами Есав ще й обрізав, найімовірніше, обрізав, але вже їхні нащадки були необрізані, і стали частиною іншого народу.

Нащадки ж Яакова спустилися в Єгипет, там сформувалися як народ і потім піднялися в країну Ізраїлю вже як цілісний єдиний народ. Якщо дивитися на це збоку, начебто в Есава все благословенно складається: він і виріс у Ханаані, і захопив усе, і все в нього швидко виходить, а визволення Всевишнього відбувається, як це кажуть на івриті קמעא קמעא (кіма кіма – крок за кроком, маленькими-маленькими крочками). І Яаков не поспішає закріплюватися в країні, тобто, можливо, він-то сам і поспішає, але є провід Всевишнього, що будувати треба на міцній основі. І Бог спускає народ Ізраїлю в Єгипет.

Уся різниця в поведінці, власне, зумовлена тим, що один під проводом Божим, а другий не зовсім. А етапи, які вони проходять, схожі етапи. Ця глава, таким чином, по суті, присвячена чому? Тому, як один народ будується, а інший народ руйнується. Як народ, здавалося б, що закріпився в Ханаані, спустився у вигнання. Як у тому самому вигнанні він не зміг зберегти себе як народ, а перетворився на інший народ, на едумеїв. З іншого боку, нащадки Яакова, який народив усіх своїх синів за межами Ханаану, повернулися в Ханаан, але не закріпилися в Ханаані відразу, не асимілювалися серед ханаанських народів. Спустилися в Єгипет за передбаченням Всевишнього, тому יוֹסֵף תֹּלְדוֹת יַעֲקֹב (толедо́т Яако́в Йосеф) родовід Яакова – це Йосеф. І через Йосефа відбудеться створення і формування єврейського народу. Він не відразу закріпиться в Ханаані, тому що прийди він відразу в Ханаан – з'являться всілякі Оголівами, і їм не буде числа. І діти вже не будуть нащадками Аврагама, відірвуться від своїх коренів, асимілюються, розчиняться, і десь якось, може бути, промайнуть якісь старі імена, і якісь люди незабаром почнуть шукати свої єврейські корені. Як кажуть мудрі вчителі, єврей – це той, у кого онуки будуть євреями. У Есава з онуками не вийшло, як ми бачимо з Оголівами. Можна, звісно, заперечити, що онуки від двох інших дружин у нього є, але насправді Оголівама просто показує тенденцію, тому вона так ретельно кілька разів у зовсім різних формах згадана в цій главі. Але Всевишній передбачив по-різному долі близнюків. Так, вони паралельні, і ми бачимо, багато паралелей є в долях близнюків Яакова і Есава. Але ось ці різні родоводи, які в 36 розділі мозаїкою розкидані, містять у собі порівняння, паралелі з життям Яакова, які показують, як по-різному йдуть близнюки через одні й ті самі етапи життя. Паралельно в часі, але перпендикулярно, можна так сказати, у духовному просторі.

Про Яакова Тора розповідає більше, ніж про інших наших Праотців. Більше, ніж про Аврагама та Іцхака. А це означає, що Дарувальник Тори хоче, щоб ми уважніше придивилися до його життя, повного подій. І наша глава Ваїшлах теж повна багатьох цікавих подій. І одна з найключовіших подій, і, мабуть, ключова в житті Яакова – це те, що в Яакова змінилося ім'я. Причому перейменування це відбувається аж два рази. Спочатку ангел, який боровся з ним, каже йому:

Не Яаков називатися більше імені твоєму, але Їсраель, бо ти боровся з Богом, з Ангелом Божим, і з людьми і переміг.

А далі в нашій же главі Всевишній каже йому:

Ім'я твоє Яаков, не називатися тобі надалі ім'ям Яаков. Ім'я твоє Яаков, але не називатися тобі надалі ім'ям Яаков, але Їсраель буде ім'я твоє. І нарік він йому ім'я Їсраель.

І виникають питання. По-перше, навіщо і чому ім'я змінювалося два рази? По-друге, чому Всевишній каже таку дивовижну фразу: «Ім'я твоє Яаков, і не будеш ти більше називатися Яаковом?» І далі ми ж можемо побачити, що Яаков аж до самої своєї смерті так і називався ім'ям Яаков, так у Берешит (49:33) ми читаємо:

І закінчив Яаков заповідати синам своїм, і підібрав він ноги свої на ложе, і помер він, і прилучився до свого народу

Якщо ми порівняємо це з іншими випадками, коли хтось у Торі змінював своє ім'я, то ми побачимо дивну річ. Ось як змінив ім'я Аврагам. Йому Всевишній сказав:

І не називатися тобі Аврамом, але буде ім'я твоє Аврагам, бо батьком безлічі народів дам стати тобі.

Тобто Аврам був Аврамом, став Аврагамом, тому що Всевишній змінив йому призначення (або розкрив йому призначення, до якого він був приготований). І, оскільки він стане батьком безлічі народів, йому змінили ім'я.

Інший випадок – Єгошуа Бен-Нун. Його звали Гошеа. І ми читаємо:

І нарік Моше Гошеа, сина Нуна, Єгошуа.

Коментатори кажуть: «Для чого так зробив?» Це була свого роду молитва. «Єгошуа – Він тебе спасе. Господь тебе спасе. Хай спасе тебе Всевишній від вірусу, від змови розвідників. Хай відділить тебе Всевишній від розвідників». Тобто це або благословення певного роду, молитва за людину (і ми часто кажемо, що ім'я, яким батьки нарікають дитину, це молитва за неї); або це те, які зміни він принесе в сім'ю; або це оголошення призначення, яке розкриває Всевишній.

У випадку з Їсраелем ми не бачимо ні того, ні іншого. І виникає питання: що ж це все-таки за перейменування таке? Якщо ми подивимося на життя Яакова від самого початку життя, то це життя-боротьба. Так, навіть і до початку життя, ще коли він був в утробі з Есавом, ми бачимо, що вже тоді: «וַיִּתְרֹצֲצוּ (вайїтроцецу́) і метушилися немовлята в утробі Рівки». Уже тоді Яаков не уживався з навколишнім світом. Уже тоді йому було непросто. Коли Яаков народився, ми знаємо, що він отримав ім'я Яаков. І саме це ім'я мало не дуже добру конотацію. Не дарма Есав каже: «Ось чому його Яаковом звуть. Тому що він обдурив мене». Яаков – це означає хитруватий, спритний, пройдисвіт, що все дістає не своєю працею. І така репутація в Яакова склалася. Він справді, можна сказати, якщо дивитися на нього не дуже приязно, взяв і забрав у брата первородство, користуючись тим, що той був голодний і втомлений. Потім обдурив свого батька, обманом отримав благословення. Утік. І втік теж до того ще пройдисвіта і не дуже доброї людини, яка теж змушувала його до не дуже простих дій. Життя його було зовсім не мед, як він потім сам фараонові й розповість. Потім повернення в Ханаан, смерть улюбленої дружини (одна з найбільших трагедій, мабуть, у житті Яакова), зґвалтування Діни, продаж Йосефа і багато-багато інших нещасть. Можна сказати, починаючи з того, що Яаков був нелюбий батькові син, Яаков був чужинцем у домі Лавана, Яаков втратив улюблену жінку і жив із жінкою, яка, як Тора каже, була ним ненавидима. Ну, це перебільшення Тори, це метафора Тори. Не дуже просте в людини життя. І це ім'я Яаков, і постійне звинувачення в тому, що він щось у когось украв: у Есава первородство, у Лавана худобу, і, іди знай, що і в кого ще. І ось з'являється ангел, який бореться з ним, і він каже: «Більше не будуть казати, що свої благословення ти отримав нечистим, невірним шляхом. Відтепер усе, що ти отримуєш у своєму житті, усі благословення, які ти отримаєш, люди бачитимуть, що вони зароблені чесно. Не буде дармівщини, не буде просто, але буде благословення, яке ти заробиш життям своїм».

Яаков символізує свого роду боротьбу Яакова та Ізраїля. Кому благоволить Бог, з ким перебуває Всевишній? Чи можемо ми сказати, що людина, яка народилася успішною, живе успішною, не знає горя, не знає бід – це людина, з якою Бог? Чи, навпаки, людина, яка все заробляє своєю працею? Як сказано, праведники страждають замолоду і спокійні, ситі на старості. Може бути, з цією людиною Бог? Як нам визначити? Яаков, Ізраїль – це приклад тієї дилеми, яка стоїть і перед кожною людиною, коли вона оцінює свою ситуацію, і перед людиною, коли вона дивиться на інших.

Улюблений син Яакова – Йосеф. І Яаков, який сам страждав від того, що улюбленим сином був не він, виділяє Йосефа і цим уже підставляє його. Йосеф потрапляє в Єгипет у вигляді напівголого раба. Його тягають невільничими ринками, у кращому разі напівголим, а то й оголеним. Він жалюгідний, виснажений. Його виставляють на продаж. Його купує Потіфар і бачить, що Бог з ним. І Йосеф робить кар'єру, як раб, у домі Потіфара, тому що Потіфар бачить, що Бог з ним, усе більше йому довіряє. І за неправдивим звинуваченням Йосеф потрапляє до в'язниці. Здавалося б, викрадений раб, звинувачений неправдиво (неясно, чи знав начальник в'язниці, що він звинувачений неправдиво), потрапив до в'язниці. Начальник бачить, що Бог з ним, і знову просуває його вже у в'язниці. Ця людина, яка на вигляд жалюгідна, нещасна, і що може бути гірше, ніж раб, який потрапив до в'язниці? Про кого більшою мірою можна сказати, що Бог його залишив? Але видно, що Бог з ним. Видно, що він несе Світло Боже, і через нього видно Бога, попри всі його труднощі. І якщо ми зіставимо це з життям Яакова, ми побачимо, що це повторення життя Яакова.

Яаков переживає купу неприємностей. Життя його ніяк не назвеш комфортним. Ми вже сказали, в усіх своїх нещастях, в усіх своїх бідах, коли Яаков помиляється, і коли Яаков робить страшні помилки, і коли Яаков боїться Есава, і коли Яаков боїться того, що зробили його власні діти у випадку з Діною – в усіх ситуаціях правильний Яаков, Яаков, який помиляється, Яаков, який скорботний, Яаков, який боїться, Яаков, який хитрує – Всевишній відкриває, що Він з ним. Це основне свідчення. Ніхто більше не скаже, що тобі щось на дармівщину дісталося, і тобі нічого більше не дістанеться на дармівщину. Це благословення, за яким не дуже багато хто потягнеться, тому що хочеться жити легко і комфортно. Але саме це те, що Яаков отримує, коли його перейменовують. Це те, що відіб'ється потім на житті Йосефа. Це те, що отримуємо ми, коли ми називаємося бней Їсраель. Ми боремося з реальністю, ми боремося з тими перешкодами, з тими викликами, які ставить перед нами Всевишній. Усе, що з нами відбувається, – це те, чого нас Всевишній хоче навчити.

Будь-яка наша перешкода, перепона в нашому житті – це урок Всевишнього. І Всевишній каже: «Я вас навчатиму, ви в моїй школі, як мої учні. У вас нічого не буде марно. Те, що ви отримаєте, ви заробите». Це не означає, що немає милості, що Всевишній не обдаровує праведника безкінечно. Це не означає, що не заробиш – не отримаєш. Ідеться про те, що наближення до Всевишнього, побудова з Ним стосунків – це праця входження в Його милість. Це теж праця. І це те, що буде видно всім. І це те, що означає ім'я Їсраель. Той, хто отримує благословення через те, що показує, що Бог з ним у подоланні труднощів, у подоланні життєвої ситуації, у подоланні власних недоліків, якихось подій у своєму власному житті, якихось своїх проблем. Це перейменування ключове в житті Яакова і дуже важливе в єврейській історії.

У нашій главі є кілька знову ж таки важливих історичних свідчень. Перше свідчення, про яке ми можемо говорити, – це зустріч Яакова і Есава. Яаков повертається додому в Ханаан. Він не був там багато років. Усе його перебування за межами Ханаану символізує вигнання. Відповідно, повернення Яакова в Ханаан символізує повернення в єврейство. Ще за день до того, як він має зустрітися з Есавом, на нього нападає хтось. Хтось бореться з ним уночі до зорі. Коментатори сперечаються на тему: «Хто б це міг бути?» Дехто каже, що це був ангел-покровитель Есава. Інші кажуть, що це була якась людина з людей Лавана.

Але є й інший коментар. І згідно з цим коментарем, з Яаковом боровся ангел-посланець Всевишнього. Увесь час, поки Яаков був у вигнанні, він жив життям простої світської людини. У його житті було дуже мало чогось Божого. І тому перед поверненням у Ханаан, перед поверненням у землю, призначену йому, посилається ангел, щоб його розбудити, щоб підготувати його до місії, пробудити в ньому духовне начало. І разом з цим пробудженням Яаков отримує нове ім'я – Їсраель. Це ім'я Їсраель ще не нова особистість, це ще не оновлений Яаков. Це ще тільки насіння, зародок нової особистості. Ми можемо бачити, що після того, як Аврам став Аврагамом, після того як Всевишній дав йому нове ім'я, Він ніколи не звертається до нього за старим ім'ям. Так само Сара́й, яка стала називатися Са́рою, більше не називають її Сара́й. Але до Яакова Всевишній звертається по-різному. Іноді Яаков, іноді Їсраель. Згідно з думкою мудреців, це залежить від духовного стану, у якому перебуває Яаков. Виходить, що після цієї ранкової боротьби Яакову ще тільки належить стати Їсраелем.

Ми можемо побачити, що відбувається, коли Яаков зустрічається зі своїм братом Есавом. Ми повинні пам'ятати, що Яаков, отримавши благословення Іцхака, отримав священство. Між Яаковом і Есавом не лише братські стосунки, а й стосунки священника і народу. Яаков у розмові з Есавом під час зустрічі з ним вісім разів називає себе рабом. Вісім разів він каже Есаву: «Ти пан». І це попри те, що Есав покликаний для служіння Яакову. Ми бачимо в розмові, що Есав пробачив Яакова. Ми бачимо, що Есав радий його бачити. Єврейські коментатори кажуть, що, коли Есав побачив Яакова, серце його розм'якшилося. Але Яаков зі свого боку не повірив Есаву остаточно. Есав зголошується провести Яакова. Він навіть обіцяє йти повільно, так, щоб Яакову було зручно. Але Яаков обманом іде від Есава. Він не вірить Есаву і тим паче не готовий йому служити. Можна побачити в цьому діянні батьків знамення для нащадків: повернення народу Ізраїля в землю Ізраїля за задумом Всевишнього мало бути пов'язане зі служінням народам світу, нащадкам Есава. Ми мали очікувати, що Їсраель повернеться для священства. Але, повернувшись, Яаков не погодився служити Есаву. Яаков не заступив на священство. Тому сьогоднішнє повернення Ізраїля в землю – це ще повернення за плоттю, а не за духом. Так само, як Яаков не зміг стати Їсраелем, щойно увійшов у землю, так само його нащадки входять у землю поки що тільки як Яаков, не як Їсраель. І ми повинні очікувати, благати і всіляко наближати духовне повернення Ізраїля. Для того щоб світ став виправлений, для того щоб настало царство Машиаха, необхідно, щоб Ізраїль зайняв священницьку позицію. Сам Ізраїль цього не хоче. Народи світу до цього не готові. Але це задум Всевишнього, як він розкритий у Торі.

Я хотів би поговорити з вами про три важливі, на мій погляд, слова, які описують форму, образ взаємодії людини і Всевишнього. Ці слова трапляються в нашій книзі Берешит, починаючи з тижневої глави Ваєра і закінчуючи тижневою главою Мікец. Перше слово, про яке ми поговоримо, – це слово гінені, що в перекладі російською мовою означає ось я. Уперше в устах людини це слово звучить, коли його промовляє Аврагам. У 22 розділі книги Берешит ми читаємо:

«Ось я». Що означає ця фраза? Начебто й зрозуміло: «Я ось він. Ось він я тут. Я готовий виконувати ваше доручення. Я прибув у ваше розпорядження. Я весь у вашому розпорядженні». З одного боку, ця фраза містить у собі певну скромність: «Я ось він, я перед Тобою, я готовий виконувати Твою волю». З іншого боку, ця фраза означає і те, що в мене є певний потенціал, у мене є певні сили, якими я готовий цю волю виконати. Можна сказати, що фраза гінені в устах людини звучить, коли людина стикається з Божественною присутністю в тому чи іншому вигляді, навіть коли це діалог батька і сина. Ми читаємо далі, коли Іцхак з Аврагамом ідуть уже до місця жертвоприношення. Відбувається дуже драматична сцена.

Вайомер їцха́к ель-аврагам аві́в (і сказав Іцхак Аврагамові, батькові своєму) вайомер (і сказав). Мабуть, подвійне повторення. Було мовчання, і потім: «І сказав Іцхак Аврагамові, батькові своєму, і сказав…». Важко даються Іцхаку ці слова. «І сказав йому: «Аві (тату)! Вайомер гінені (і сказав: «Ось я»). Коли вже майже все стало зрозуміло, коли вони вже пішли до місця жертвоприношення, батько бачить у діалозі з Іцхаком діалог зі Всевишнім. Це людина, що виконує волю Всевишнього, і тут батько служить йому, як постає перед Шехіною, ніби божественна присутність розкривається в словах Іцхака. І батько відповідає йому: «Гінені вені́ (ось я, сину мій)». І Іцхак ставить своє відоме запитання: «Гіне гаеш вегаеці́м (ось вогонь і дрова), веае́ гасе́ леола́ (а де ягня для жертвоприношення)?» Тут знову Аврагам каже Іцхаку: «Я весь у твоєму розпорядженні, я весь готовий допомогти тобі». Потім ми чуємо втретє це гінені, коли ангел кличе до Аврагама і каже йому не чіпати юнака. І тут Аврагам каже: «Я весь готовий зупинитися, я не тримаюся за виконання цієї заповіді, мені не треба ввійти в історію як батько, який приніс у жертву свого сина, цим прославлятися. Ось він я, увесь мій потенціал, усі мої сили знову готові служити Всевишньому в будь-який момент».

Есав приходить за благословенням до Іцхака, свого батька, ми читаємо в 27 розділі:

Есав вирізняється тим, що він дуже ретельно виконує заповідь шанування батька і матері. Про це ми читаємо далі, що Рівка навіть витягає спеціальний одяг, у якому Есав входив до батька. Есав знає, що приготувати для свого батька. Есав любить свого батька, піклується про нього. І, коли Іцхак кличе його, Есав сприймає це як предстояння перед Божественною Шехіною. Знову «Я весь у твоєму розпорядженні». Цікаво, що коли Яаков приходить до Іцхака по благословення, то Іцхак каже йому: ««Гінені (ось я)». Він не каже цього Есаву, який прийшов потім. Яаков, який обманом прийшов, чує від свого батька це саме гінені (ось я). Ось я – це означає, я готовий усі свої сили, усього себе надати в твоє розпорядження. Я поруч з тобою, і весь я до твоїх послуг. Весь я готовий служити тобі всіма своїми силами. Це перше слово, про яке я хотів поговорити. Частий наш відгук на заклик Всевишнього, коли ми кажемо йому: «Гінені (ось я)». «Ось я, пошли мене», – як сказав Єшаягу. – Ось я, я готовий. Усі мої сили, мої інструменти, мої таланти, мої здібності – усе для того, щоб я служив Тобі».

Друге слово, використане в нашій тижневій главі, – це слово, яке каже Яаков, коли він звертається з молитвою до Всевишнього. Це слово като́нті (зменшився я). «Став я малим від усіх милостей, які Ти зробив для раба свого, бо з палицею перейшов я через Ярден, а тепер я став, як два табори (като́нті міко́ль гахасаді́м (я став малим від усіх милостей) (Берешит 32:10). Бачачи всі ті милості, які відбувалися в моєму житті, я бачу, що Ти дієш не тільки через мою силу, не тільки через гінені, не тільки через те, що я готовий усі свої сили, усього себе віддати Тобі, але Ти дієш і через мою неміч, через като́нті, через те, що мене немає. Я пішов за Тобою, побачивши сон, побачивши сон благословення, коли Всевишній стояв біля драбини. Я з однією тільки палицею перейшов через Ярден, вирушив за Тобою в зменшенні своєму. Я весь час зменшувався, зменшувався... Тільки Твої милості нарощували мої сили і моє багатство, мій добробут. Я сильний тільки завдяки тому, що я зменшився від Твоїх милостей. Тому тепер я не буду багато діяти. У мене немає сил діяти багато, діяти на повну силу. Я не можу сказати: «Гінені, ось уся моя сила, увесь мій потенціал у Твоєму розпорядженні. Ти захисти мене від брата мого, від Есава. Я знову покладаюся на Тебе в тому, що я малий, і Ти мене врятуєш. І я дякую Тобі за милості. І я багатий Твоїми милостями. Нехай Твої милості й надалі захищають мене».

Не завжди ми можемо і не завжди маємо силу діяти. Не завжди становище таке, що ми сильні. І не завжди ми можемо сказати: «Ти ж обіцяв, Ти за мною, я всією своєю силою діятиму». Ні, тут можна сказати: «Твоєю обітницею, Твоєю милістю… А я тут буду лише малою своєю частиною. Мене немає, я не тягну зараз сказати це саме гінені, увесь мій потенціал Тобі належить».

Третє слово, про яке я хочу поговорити, – це слово біл'ада́й. Його використовує Йосеф, коли відповідає фараонові. У 41 розділі книги Берешит, уже в тижневій главі Мікец, Йосеф відповідає фараонові і каже йому:

Тобто Йосеф каже: «Я навіть не малий у цій історії, не мене зовсім трішки тут, а мене тут зовсім немає. І зараз Бог діятиме крім мене, без мене. Я тут динамік, колонка, ретранслятор. Я тільки передаватиму те, що Бог каже. Я взагалі ніяк, навіть малою-малою частиною не братиму участі в тому, що діє Бог. Тільки Бог говоритиме, тільки Бог відкриватиме. Моє завдання – відключитися, стати повністю провідником того, що робить Бог, того, що говоритиме Бог».

Це вищий пілотаж стосунків зі Всевишнім. Може здатися, що гінені, коли я весь готовий, і коли я сильний, і коли всі мої інструменти – це дуже сильно, це дає мені можливість брати участь у процесі світобудови, у виправленні світу. Але біл'ада́й – це дуже високий рівень, коли я готовий, щоб Бог діяв через мене, а я в цьому ніяк не діяв: ні думкою моєю, ні мріями моїми, ні планами моїми, не спрямовуючи Всевишнього, можливо, навіть молитвою: «Не зроби так і не зроби так». А просто дати Всевишньому діяти через себе, не вигадуючи Йому сценарії, рішення і не фантазуючи про перспективи на майбутнє. Це той рівень, на якому Йосеф каже ось це слово: «Біл'ада́й (без мене Бог діятиме). Мене тут взагалі немає. Не тільки не гінені, я навіть не като́нті».

Це коротко три рівні взаємодії людини і Всевишнього. Кожен з них чудовий, кожен з них доречний. Для кожного з них є своє місце під сонцем, своє місце в потрібний час. Це як три записки, три посвідчення, які ми можемо діставати з кишені. І в потрібний момент дістати потрібне посвідчення і не переплутати – то дуже важливо.

Тижневій главі Ваїшлах як пророчий уривок відповідає і не уривок зовсім, а ціла книга – книга пророка Овадьягу, найкоротша книга в Танаху. У ній усього 21 вірш. Ось її ми й читатимемо.

Про самого пророка Овадьягу ми майже нічого не знаємо, крім імені. Деякі коментатори кажуть, що це той самий Овадьягу, який за часів гоніння на пророків рятував їх. Про це ми читаємо в першій книзі Мелахім (18:4):

І було, коли Ізевель знищувала пророків Господа, узяв Овадьягу 100 пророків і сховав їх по 50 у печері, і годував їх хлібом і водою.

Тут Писання розповідає нам, що управитель дому Ахава на ім'я Овадьягу за часів гонінь на пророків влаштував цілу операцію з їх порятунку і забезпечення хлібом і водою. Це, безумовно, великий подвиг. І він, звісно, наражав себе на смертельну небезпеку. Коментатори кажуть: «Ось у нагороду за цю дбайливість, за цю ревність щодо пророків Овадьягу й сам отримав пророцтво». Інші коментатори кажуть: «Але не обов'язково, що якщо когось звуть Овадьягу, то це той самий Овадьягу». Овадьягу – дуже поширене ім'я. І, можливо, це був і зовсім інший Овадьягу.

Є й коментатори, які кажуть, що, можливо, цю людину зовсім і не звали Овадьягу. Адже слово овадіягу означає раб Господній. Так міг підписатися як псевдонімом якась скромна людина, яка каже: «Я тільки пророк, я тільки несу слово Боже». І, таким чином, ми залишаємося в невіданні про те, хто ж такий пророк Овадьягу. Але ми з вами прочитаємо його книгу.

Завжди, коли я зустрічаю цей вислів – АДОНАЙ ГАШЕМ (російською можна перекласти Пан Господь, у синодальному перекладі зазвичай стоїть Владика Господь), я в деякій розгубленості через те, що російська мова набагато менш терпима до тавтологій, ніж іврит. Ну, давайте тут перекладемо як Господь.

…Чули ми чуте від Господа (чули ми звістку від Господа), і посланця відправлено до язичників…

צִיר (цір) – це якийсь посланець, який займається човниковими рейсами, тобто посланець, який виконує посланництво постійно. Та людина, яка є постійним каналом дії стосовно іншої людини або постійним посланцем Всевишнього до інших народів. Яка в цього посланця місія? Наскільки ми можемо зрозуміти з цієї книги і з книги Їрмеягу, цей ангел доносить думки, вкладає в голови царів і правителів певні ідеї. У цьому випадку він каже:

…«встанемо і піднімемося на неї (тобто на Едом) з війною».

Таку звістку від Всевишнього почув пророк Овадьягу. Ми ще до цього трохи пізніше повернемося.

Тут не маються на увазі розміри. Є маленькі держави – Монако і Андорра, Ліхтенштейн і Люксембург. І вони анітрохи не зневажені. Сомалі, яке набагато більше за територією і за населенням, користується набагато меншою повагою, набагато гіршою репутацією. Ідеться тут саме про репутацію: «Я тебе зробив малим, ти дуже зневажений».

Тепер звернімося до іншого пророка – пророка Їрмеягу, який теж звертається до Едому в 49 розділі:

Почув я звістку від Господа, і послано до народів вісника: «Збирайтеся і йдіть проти неї і підіймайтеся на війну». І ось Я зробив тебе малим серед народів і зневаженим.

Це майже слово в слово те саме. Можна сказати, що або Їрмеягу своїми словами переказує слова Овадьягу, або Овадьягу своїми словами переказує слова Їрмеягу. Але насправді це ні те, ні інше. Що відбувається? Справді, у горньому світі, у якомусь вищому світі Всевишній відправляє своїх посланців до народів і каже їм: «Підіймайтеся війною на Едом». Обидва пророки це бачать і описують одне й те саме видіння. Тому Овадьягу каже: שְׁמוּעָה שָׁמַעְנוּ (шму'а́ шама́'ну)ми чули звістку. Не я чув, а ми чули. Хто бачить вищі світи, ті бачать те, що відбувається, і пророк Овадьягу – один з них.

Він пояснює, чому така біда спіткала Есава:

Як Хава каже про змія: הַנָּחָשׁ הִשִּׁיאַנִי (ганаха́ш гіші'а́ні) – змій мене спокусив. Що ж таке казав у своєму серці Есав?

… «я живу в розщелинах скель» …

Есав вважав (і логічно було так вважати), що він живе в гірській, важкодоступній місцевості, на гірській висоті, за непролазними скелями, і почувався в достатній безпеці.

…і серце його від відчуття висоти, на якій воно живе, міркувало: «хто скине мене на землю?»

Ну, справді, хто піде війною на Едом через ці важкопрохідні скелі, через ці непролазні гори, щоб воювати і скинути його? Дуже безпечно, дуже зручно влаштувався Едом.

Всевишній каже:

Господь каже: «Те, що недосяжне для людей, досяжне для Мене. Я тебе спущу. Ти ніде не можеш почуватися в безпеці».

Знову давайте звернемося і порівняємо з тим, що каже пророк Їрмеягу:

«Жахом був для всіх ти. Зухвалість серця твого обманула тебе, що живеш серед розщелин скель, на вершині пагорбів. Навіть якщо високо, як орел, зів'єш гніздо своє, то і звідти Я скину тебе» – слово Господа.

Знову два пророки говорять майже однаковими словами майже одну й ту саму думку, тому що вони бачать і спостерігають одне й те саме небесне явище.

Далі пророк представляє, як можна оцінити ступінь шкоди, яка буде завдана Едому:

Тобто жодні нічні грабіжники, жодні злодії так не можуть тебе розграбувати. Як грабує злодій? Він виносить усе найцінніше, кладе в сумки і несе стільки, скільки може винести.

…ЯКЩО ГРАБІЖНИКИ ВИНОГРАДНИКА ПРИЙШЛИ, ВОНИ Ж ЗАЛИШАТЬ МАЛЕНЬКІ, ЩЕ НЕДОЗРІЛІ ЯГОДИ.

Були такі люди (вони й зараз є), які залазять у чужі виноградники, крадуть чужий виноград, – грабіжники виноградника. Але навіть злодії не беруть останнього.

І знову ми бачимо паралель із пророком Їрмеягу:

Якби збирачі винограду прийшли до тебе, то хіба не залишили б вони недозібраних ягід? Якби злодії прийшли вночі, то ж викрали б вони лише стільки, скільки їм потрібно. Але Я обібрав догола Есава, відкрив таємний сховок його. І не зможе він сховатися. Знищено потомство його, і брати його і сусіди, і не стане його.

Тут Всевишній каже: «Якщо хто дивитиметься на тебе, то подумає так: «Що тут було? Злодії? Ні, злодії б стільки не вкрали. Якісь грабіжники? І грабіжники б стільки не винесли. Це тільки рука Всевишнього, тільки Всевишній міг так обібрати Есава». І сам Всевишній каже: «Так, це Я обібрав тебе догола».

У Есава були союзники. Він узагалі-то був шанованим товаришем свого часу у своєму регіоні і не відразу став таким ганебним. Пророк каже:

Це можна зрозуміти по-різному. Вірш, справді, не дуже зрозумілий. Можна зрозуміти так: «Вони йшли з тобою, воювали з тобою до кордонів своїх царств. Коли звільняли свої царства, вони припиняли воювати». Можна зрозуміти це і по-іншому: «Вони тебе просто проводжали до кордонів, коли ти приходив до них. Вони тебе проводжали до порога, плескали тебе по плечу і казали: «Есавчику, Бог на поміч, усього тобі доброго».

…усі товариші твої ошукають тебе і переважать тебе. і ті, хто їв твій хліб, почали ставити тобі перешкоду, кажучи: «немає в нього ніякого розуму. Він, видно, з глузду з'їхав».

Або: «Щось таке сталося з тобою, що ти втратив повагу у своїх союзників, що вони більше не хочуть з тобою зв'язуватися. Якось ти перестав бути шанованим на міжнародній арені».

У 8 вірші пророк дає відповідь на запитання, як таке сталося:

Деякі дослідники, коментатори кажуть, що, можливо, у Есава, в Едумейського царства взагалі, були якісь особливі технології або особлива філософія, мудрість. Деякі вважають Йова і його гостей едумеями і кажуть, що в них були ось такі філософські знання. Можна зрозуміти це просто: зник здоровий глузд, який був у Есава, у його управителів, який дозволяв їм правити державою, і причому так, щоб інші царі й правителі бачили необхідність або зиск у тому, щоб вступати в якісь домовленості з Есавом. І тут ми знову можемо побачити паралель у пророка Їрмеягу в 49 розділі:

Про Едом так сказав Господь Цваот: «Хіба немає більше мудрості в Темані? Не стало ради розумних. Притупилася мудрість їхня.

Тут знову ми бачимо, що різні пророки говорять дуже співзвучно.

Тейман – це друга столиця, можна сказати, економічна столиця Едома, наприклад, як Сідней в Австралії.

«Вкриє ганьба», «одягом твоїм стане ганьба» – тобто, «І зовні ти виглядатимеш ганебно»; це якась нагота, яку не прикрити нічим.

…і будеш ти відсічений навічно.

У чому ж була проблема? Едом у той час був союзником Ізраїля. Коли Ізраїль опинився в біді, Едом зрадив свого союзника, перекинувся на інший бік і взяв активну участь у розграбуванні Ізраїля. Ба більше, тих біглих ізраїльтян, які опинилися на території Едома, едумейці видали Невухаднецару.

З 11 вірша пророк починає постатейно перелічувати порушення, які вчинив Есав.

Едом задумав захопити ослаблені Ізраїль і Єгуду і привласнити собі ці землі. Розгорнутися на них, як розгортається окупант на захоплених землях. Про це каже пророк Єхезкель:

За те, що була в тебе ворожнеча вічна і віддавала ти мечу дім Їсраеля під час нещастя і під час останнього гріха. За те, що казала ти: «Ці два народи, ці дві країни моїми будуть і ми заволодіємо ними».

Подібне вже траплялося на півдні Ізраїля: його вплив після смерті Шломо в районі Ейлата ослаб, едумеї забрали в євреїв ейлатські порти. Тобто корінь гріха Едома (Есава) – його ворожість до брата Яакова. І ця ворожість народилася не вчора, вона давня і затаєна.

Деякі перекладають ці веління, що починаються з וְאַל- (ве'аль-), як тобі не варто було, але насправді אַל- ('аль-) – це попередження на майбутнє не роби так, не роби того, що тут перелічено. І, мабуть, це веління не тільки Есаву, тому що далі йтиметься про всі народи.

…і не роззявляй рота свого (тобто не смійся на весь голос) у день біди.

І знову ми можемо звернутися до іншого пророка, до Амоса:

Так сказав Господь: «За три злочини Едома і за чотири не відверну Я гніву від нього. За те, що з мечем переслідував брата свого, і відкинув жалість свою, і шаленів гнів його, і повіки зберігав він лють свою, і пошлю вогонь на Тейман, і пожере він палаци Боцри.

Це з першого розділу пророка Амоса. І знову ми бачимо, що пророки в унісон говорять Есаву і про його минуле, і про його теперішнє, і про його майбутнє.

Знову ж таки всього кілька слів, але наскільки підле те, що тут згадує пророк. Справді, едумеї виходили на перехрестя, на якісь дороги, якими тікали біженці, і не давали їм утекти, вбивали і грабували їх.

…і не видавай біженців його під час біди.

Не видавати біженців їхньому ворогові було за тих часів нормальним людським правилом. У першому розділі книги пророка Амоса Всевишній каже, що не пробачить жителям Цора і жителям Гази того, що ті видавали біженців ворогам. Це дуже аморальний вчинок, хоч якою б вигодою він не прикривався. І закінчує Овадьягу попередженням, що суд цей наближається, що він уже скоро.

Те, що ти зробив, як ти чинив щодо свого брата Ізраїля, так і з тобою буде.

Вони так уп'ються, що в цьому своєму сп'янінні вони назавжди залишаться, наче й не було їх ніколи. У книзі Ейха ми читаємо схожі слова про Есава: «Радій і веселися, дочко Едому, що живеш у країні Уц, і до тебе дійде чаша. Нап'єшся ти доп'яна і виригнеш». Образ трохи інший, але думка схожа.

Тут ми бачимо не тільки ідею покарання Есава, а й нову грань визволення, повернення і возз'єднання дому Йосефа і дому Яакова, тобто возз'єднання Ізраїля і Єгуди. Ось що ми читаємо в пророка Єхезкеля в 37 розділі:

І було слово Господа до мене сказано: «А ти, сину людський, візьми собі посох один і напиши на ньому: „Єгуді і синам Їсраеля, що об'єдналися з ним“. І візьми інший посох і напиши на ньому: „Йосефу, посох Ефраїма і всіх синів Ізраїля, що об'єдналися з ним“. І наблизь їх один до одного, наче в тебе є посох один, і перетворяться вони на один у руці твоїй».

Тут Господь через пророка Єхезкеля каже те саме, що Він каже не прямо, а ніби зовсім мимохідь через пророка Овадьягу: народ Ізраїля з'єднається в один народ. Про випалювання народу Едому говорить і пророк Амос, прочитаймо це ще раз:

І пошлю Я вогонь на Тейман, і він пожере палаци.

Тобто знову пророки в один голос пророкують Едому одне й те саме майбутнє.

А пророк Овадьягу продовжує говорити про Ізраїль:

Можна сказати, що це прообраз Нюрнберзького процесу, тобто з боку Есава будуть суджені воєнні злочинці. Це буде реальний суд, який буде засновано в країні Ізраїля. Звісно, людині хочеться діяти часто за покликом плоті. Є багато людей, яких хочеться вбити, придушити, зламати їм шию і різні інші «приємності» їм зробити. Тора дана нам, щоб судити людей за Торою, щоб ми це своє тваринне начало стримували. І тут є обітниця пророка, що не буде розправи, не буде геноциду, нічого такого не буде. Буде суд за Торою, і через це утверджується царство Боже.

…царство і влада буде в Господа.

Господь покаже свою владу явно через те, що народ Ізраїля повернеться у свою країну. А ті, хто утискав його, навіть ті, хто зловтішався з утиску народу Ізраїля, ті, хто радів його біді, – усі вони постануть перед судом. Саме суд, який чиниться над злочинцями, навіть над воєнними злочинцями – це утвердження царства Всевишнього. Через це весь світ пізнає, що Всевишній – Цар і Суддя.

Ось ми й дочитали книгу пророка Овадьягу.

Ну, щоб закінчити на хорошій ноті, розповім вам байку про Есава та Ізраїль. Раббі Елеазар бен Шимон прогулювався берегом моря в Яффі і побачив корабель, який буквально на очах потонув. Один римлянин, що врятувався від корабельної аварії на уламку корабля, доплив до берега. Але, будучи зовсім голим, змушений був ховатися в морі. У той час багато хто з Ізраїля йшли на поклоніння в Єрушалаїм, як їм належить три рази на рік (ну, буквально, історія про доброго самарянина). Римлянин же став кликати до них, кажучи: «Я із синів старшого брата вашого Есава. Дайте мені малу з одеж, щоб я зміг прикрити свою наготу, бо я виснажений морем, у мене нічого не залишилося». Відповіли йому ізраїльтяни: «Хай будуть так виснажені всі сини народу твого». Побачивши раббі Елеазара, римлянин сказав йому: «Я бачу, що ти старець у народі своєму, видно, навчений шанувати творіння. Дай мені одежу, щоб я зміг прикрити свій сором». Було на раббі Елеазарі сім одеж. Він зняв одну одежу і дав римлянинові, ввів його у свій дім, нагодував його, напоїв, з почестями провів і двісті денаріїв на дорогу дав.

Через багато років помер у Римі лиходій кесар, і призначили замість нього того самого римлянина, який тонув біля берегів Яффи. І виніс він постанову щодо Ізраїля: усіх чоловіків засудити до смерті, а жінок – до рабства. Мудреці стали вмовляти раббі Елеазара: «Іди до кесаря і доможися примирення з ним, ти ж розумна людина». Він сказав: «Ви ж знаєте цей народ, він нічого не робить просто так». Вони сказали: «Ось тобі 4 тисячі денаріїв, іди і помирися з ним».

Раббі взяв ці гроші і пішов у Рим рятувати євреїв. Він став у царських воротах і сказав: «Ідіть і доповідайте царю, що прибув юдей і хоче поговорити». Доповіли. Цар сказав: «Приведіть його». Побачивши його, кесар зійшов з трону, упав на обличчя, кажучи: «Що робить тут пан? І що змусило пана пройти такий далекий шлях?» Відповів раббі Елеазар: «Я прийшов просити тебе, щоб ти змилосердився над народом і скасував вирок». Відповів йому кесар: «Чи є в Торі неправда?» «Ні», – відповів раббі Елеазар. Кесар сказав: «Хіба не написано в Торі: „Еморей і моавітянин не ввійдуть у спільноту Бога?“ За що? За те, що вони не зустріли вас із хлібом і водою. І написано: „Не нехтуй едумеєм, бо він брат тобі“. Хіба я не із синів Есава, брата вашого? Але вони не виявили мені милості, коли я тонув там. А той, хто переступає Тору, заслуговує на смерть». Раббі Елеазар бен Шимон сказав: «Навіть якщо згрішили вони проти тебе, помилуй їх». Кесар сказав: «Ну, раббі, ти доросла людина. Знаєш, у нас так просто нічого не робиться». Раббі Елеазар сказав: «Ну, звісно, знаю. Ось тобі 4 тисячі денаріїв». Сказав кесар: «Нехай ці 4 тисячі динаріїв будуть тобі відплатою за ті 200, що ти мені дав. І народ твій спасеться заради тебе. Увійди до скарбниці і візьми сім одеж за ту одежу, що ти дав мені. Іди з миром до народу свого. Помилую його заради тебе». І сказали мудреці про раббі Елеазара: «Про нього сказано: посилай хліб свій по воді». Ця історія розказана в збірці мідрашів на книгу Когелет. Це просто байка. Можна в неї вірити, можна і навіть краще не вірити, але історія повчальна, як не крути.

Читайте також: Ваєце, Ваєшев, молитва і тижневі глави Тори.