Толдот

Дивна річ: небагатослівна Тора спочатку каже нам, що Іцхак – син Аврагама, а потім, пояснюючи родовід, каже: Аврагам породив Іцхака. Навіщо так повторюватися? І так ніби зрозуміло.

Абарбанель, один із середньовічних коментаторів, каже: «Ми бачимо в родоводі Іцхака, що він син Аврагама. Він схожий на Аврагама. Аврагам узяв дружину, коли йому було сорок років (це не написано прямим текстом, це виводиться підрахунками), і Іцхак узяв дружину, коли йому було сорок років (а це справді написано). Аврагам узяв дружину зі своєї родини, і Іцхак узяв дружину зі своєї родини. В обох дружини були неплідні. Аврагам спочатку породив (ну, в лапках скажемо) „неправильного сина“, Їшмаеля, а тільки потім породив Іцхака. І в Іцхака спочатку народився „непутящий“, скажімо так, Есав, а потім – Яаков. Аврагам любив непутящого Їшмаеля, а Іцхак любив непутящого Есава. Але проти своєї волі Аврагам відіслав Їшмаеля від спадщини на наполягання Сари; Іцхак, проти своєї волі, теж не без участі своєї дружини, позбавив Есава благословення. В обох випадках це, звісно, здійснювалася воля Божа і задум Божий. І за днів Іцхака, і за днів Аврагама був голод, обидва вони пішли до Ґерара, обидва вони копали колодязі…Дуже багато схожого! І видно, що Аврагам породив Іцхака, Іцхак повторює його біографію. Люди схожі не тільки зовні, і не тільки ДНК передає схожість. Ось про це нам тут каже Тора: Іцхак увесь у батька. Ось, власне, що хоче сказати цей вірш.

Ми говорили в минулій бесіді про те, чому Тора кілька разів нагадує, що Рівка – арамейка, що родина її – арамейці, хоча вона сама не дуже арамейка. Родина її асимільована, а вона вберіглася від асиміляції, але це інша бесіда.

А тут можна поставити собі інше запитання. Родовід Іцхака, біографія Іцхака…Якби ви були біографом Іцхака, якби я був біографом Іцхака, я б почав не з весілля. Я б почав із чудесного народження або з насильства сімейного, коли Їшмаель цькував його. Мабуть, це було болісно. Сьогодні людина може все життя жити з цими травмами й ходити по психологах. Жертвоприношення, така найрадикальніша, така найнезвичайніша подія в історії Ізраїлю. Чому Тора починає саме з весілля?

Рабі РаЯЦ дає на це дивовижну відповідь: «Це для того, щоб навчити вас, що щоденна, повсякденна зміна світу важливіша, ніж жертвоприношення». Повсякденне служіння, коли мама встає до дитини, коли тато йде по покупки; коли тато встає до дитини, а мама йде по покупки; коли тато миє посуд, коли мама прибирає, коли ми розмовляємо одне з одним… Займаючись щоденними, повсякденними клопотами, змінюючи повсякденну рутинну, здавалося б, нудну реальність, ми займаємося справою, важливішою, ніж акеда, тому що акеда – це подвиг, це незвичайна подія, а Бог створив світ і хоче проявлятися у звичайному світі. Тому просіювання маленьких речей, маленьке, дрібне просіювання світу, відокремлення поганого від доброго в дрібницях набагато важливіше, ніж акеда. Тому Тора починає життя Іцхака з одруження Іцхака.

Ось слово ває'тар можна розібрати. Слово це пов'язане з коренем айн-тав-рейш, і означає воно вила, якими перебирають і перевертають сіно. Якщо перекласти дослівно, Іцхак поліз на небо, вийшов на молитву з вилами, поліз на небо колупатися, перевертати суди, скасовувати вироки, змінювати реальність своєю молитвою нагорі, і сказано: і перевернув йому Всевишній. Тут одне й те саме слово вживається і в молитві, і у відповіді. Іцхак намагався перевернути, і Всевишній перевернув за його словом. І це відповідь для людей – так, є дієва молитва, яка покликана до зміни у вищих світах, у світах, де наперед приготоване майбутнє, і можна полізти туди з вилами. Але це суто символічно, тому що насправді перевертає Всевишній. І в цьому випадку Іцхакові, мабуть, знадобилося двадцять років молитви, щоб Рівка завагітніла.

Тут треба сказати, що сама Рівка не знає, що це сини, що це сини носяться в неї в животі. З її погляду, в животі в неї щось відбувається. Як зазвичай Тора описує пологи? І завагітніла, і народила (ватагар ветелед). Тут несподівано між зачала і народила цілих два вірші, цілий ланцюг подій. Рівка відчула щось недобре в себе в животі. Мама в неї далеко, свекруха в неї померла; можливо, порозпитувавши по жінках, як зараз сказали б, походивши по «мамських» форумах, вона не знайшла жодної відповіді.

…і сказала: якщо так, навіщо це я?

Фраза дуже незрозуміла, є в неї містичні коментарі, пов'язані з Богом цього світу, Богом майбутнього світу. Ми в це зараз заглиблюватися не будемо. Подивимося просту фразу простої жінки. Вона може означати: «За що це мені, ні в кого цього не було, за що це мені, чому це зі мною відбувається?» І в іншому випадку: «А що це я? А що це я сиджу, думаю, гадаю, ходжу по „мамських“ форумах? Звернуся до Всевишнього». І пішла просити Всевишнього. Тобто перший варіант – вона сказала: «За що це мені?» Ну, і з цим питанням пішла до Всевишнього. І другий варіант – вона сказала: «Та що це я туплю, треба ж до Всевишнього йти з питанням. Може, це не „за що?“, може, це „для чого?“, може, ще щось». У будь-якому разі рішення Рівки, що, коли ситуація не підконтрольна, коли щось відбувається не так, як хочеться, треба постати перед Всевишнім, менше думати, більше питати у Всевишнього.

…і вона пішла питати у Всевишнього.

Коментатори доходять думки, що пішла вона до місця, яке в Аврагама, в родині Аврагама здавна вважалося місцем спілкування зі Всевишнім. Це колодязь Ель Хай Рої, де ангел говорив із Гагар. Ми бачимо, що майже п'ятдесят років по тому після цієї розмови, багато років по тому Іцхак під час свого весілля, сорокарічний Іцхак, повертається з Ель Хай Рої, куди він вийшов помолитися. Мабуть, можна припустити, що було таке молитовне місце в родини Аврагама, і туди Рівка пішла молитися. Але це навіть не суть важливо. Важливо, що ми вперше тут бачимо, що людина після своїх роздумів звернулася до Всевишнього з питанням. До цього ми бачили, Всевишньому загадували бажання: якщо буде так, то так, або Іцхак, як ми бачимо зараз, який молився з вилами за свою дружину... Тут жінка, Рівка, перша в сімействі Аврагама, перший плід Аврагамового виховання, яка зі своїм внутрішнім діалогом, зі своїми внутрішніми проблемами приходить до Всевишнього.

Ми не знаємо, про що ж вона пішла питати. Може, вона питала: «Що в мене в животі, чи немає небезпеки для моєї вагітності, чи немає небезпеки для мого життя?» А теж питання неочевидне: «Чи не хворі мої діти?» Ну, і все інше. Можливо, навіть: «Чи не одержима я якимось нечистим духом». Важко уявити собі, що могло бути в голові в жінки того часу. Але Господь відповідає їй і каже:

…два народи в утробі твоїй і дві нації розділяться від твоїх нутрощів (розділяться від утроби твоєї, по суті, два народи) …

Дослівно – меайім; але, коли Тора каже бетель – живіт, керваїм – нутрощі, меайім – кишки, не треба розуміти, що ті, хто читав Тору, вірили, що немовлята виходять із кишківника. Ні, це просто опис нутрощів.

…один одного буде долати, і старший молодший служити (з цим ми ще розберемося).

В історії, як це передбачає Всевишній, два народи постійно сваритимуться, змагатимуться за царство.

У книзі пророка Єхезкеля (26:5) це дуже добре описано. Тир каже про Єрусалим: «Він зруйнований, він – ворота народу, він звертається до мене, я наповнюся, він спустошений. Коли я наповнююся, він спустошений. Ну, відповідно, навпаки, коли він наповнюється, я спустошений». Є такий взаємозв'язок: то Рим владарює, то Ізраїль владарює. Але ми побачимо, що влада Ізраїлю, розкриття слави Ізраїлю – після розкриття слави Есава.

З останньою частиною пророцтва є складнощі. Дослівно звучить – і старший служитиме молодший. Можна зрозуміти: і старшому служитиме молодший, або, навпаки, і старший служитиме молодшому. Тут можна заперечити: але якщо молодший служитиме старшому, то навіщо б тоді й пророцтво таке казати, так воно зазвичай і відбувається. Але якраз в єврейській історії по-різному відбувається, і ми бачимо, що молодший стає старшим, останні стають першими, і диво, навпаки, що цього не відбувається. І тому є таке розуміння щодо сказаного далі в главі, що Рівка розуміла, що Есав не повинен отримати благословення, знаючи ось це пророцтво, що старший служитиме молодшому. А Іцхак, можливо, і знав це пророцтво зі слів Рівки, але намагався витлумачити його інакше, керований любов'ю до Есава. Ну, про цих хлопців ми ще тільки дізнаємося.

Отже, можливо, це пророцтво можна було витлумачити двояко, і згодом Рівка та Іцхак тлумачили двояко.

На ті часи, це важливо, коли жінка вагітна близнюками, і така важка вагітність, що не народила вона їх на сьомому місяці чи на восьмому місяці. Вона їх доносила, дітки народилися доношеними, отже, Бог беріг її вагітність.

…і ось близнюки в утробі її, в животі її.

Слово томі́м тут написано з помилкою. Правильніше було б написати тав-а́леф-вав-мем-мем. Тут пропущено літерку а́леф. Тора не робить граматичних помилок, але часто пропускає якусь літеру, коли йдеться про якусь недосконалість. І тут сказано: так, зовні вони томі́м, зовні вони близнюки, а внутрішньо це «близнюківство» не обов'язково буде таким. Та й зовні вони потім розходитимуться, немає цілісності, тому що один, загалом, ухилиться на недобрі шляхи, інший піде шляхом праведним.

Інші коментатори кажуть, що слово томі́м тут треба розуміти як слово тумі́м (від слова там – повністю досконалий). Один досконалий праведник, інший досконалий лиходій. Але давайте ми не будемо зводити наклеп на Есава як на досконалого лиходія. Ми знаємо, що в нього є місце в задумі Божому.

Цікаво розглянути слово тома́ (близнюк): це, власне кажучи, ім'я Фома, відоме грецьке, російське ім'я. Фома – це слово, що означає близнюк. Річ у тім, що літерка тав не завжди вимовлялася так. Можна сказати, що на певному етапі вона вимовлялася близько до англійського ті-ейч (th), і тому Тома став Фомою. Ось тут – два Фоми в неї в животі.

Рум'яний, волохатий, бадьорий, стиглий – це все не дуже погані якості, навіть, можна сказати, добрі. Вийшов такий бадьорик, карапуз, уже з чуприною, і тому його назвали Есав. Слово Есав, можна сказати, з одного боку – зроблений, від слова ляасо́т; аса́в – це ще й його справи, його дії – це ми пізніше торкатимемося цих значень імені. Ще одне значення пов'язують зі словом е́сев – порослий травою, газончик, можна так перекласти. І знову-таки ми знаємо, що мідраші бувають типологічні, і там, де Есав перетворюється в мідрашах на досконалого лиходія, кажуть: Есав – це аса́ ша́в (зроблений марно). Ну, куди подітися людині, яку названо таким ім'ям? Пустушка. Іди й живи з цим. Якщо вже так назвали, то які претензії? Ну, це більше мідраш, ретроактивно. Тора знову-таки використовує гру слів, і усна Тора теж, щоб показати, вказати на якісь якості.

Як ми вже сказали, одружився він у сорок, діти народилися в шістдесят, двадцять років молитви принесли такі плоди.

Народився Яаков, який тримався за п'ятку Есава, і дано йому було ім'я Яаков. З того, що Яаков тримається за п'ятку Есава, виводять, як пророцтво, що влада Яакова буде після влади Есава, що влада Яакова – у світі прийдешньому. Яаков можна перекласти від слова аке́в – п'ята; є слово «препятствие», а тут слово «запятствие». Яаков – той, хто хапає ззаду за п'ятку.

Є роздуми про те, хто дав йому таке ім'я, бо сказано: і названо ім'я йому Яаков. І коли Есав, обурений украденою брахою (благословенням) вичитує своєму батькові, він вимовляє: «Не дарма названо йому ім'я Яаков». Не каже: «Ти назвав його Яаков», а: «Не дарма названо йому ім'я Яаков» – і тут він мене перехопив, і тут він мене обдурив, так можна сказати. Тобто коментатори бачать у цьому (і справді можна побачити в цьому) те, що ім'я Яаков дано йому було пророчо Всевишнім.

Розповідають, що, коли миртове дерево садять поруч із колючкою, їх спочатку не розрізнити. Є таке дерево, дуже схоже на миртове, і не видно спочатку, хто є хто. Коли дерева виростають, мирт дає свій аромат, ну, а колючка дає свої колючки. Коли діти виросли, стало зрозуміло, хто є хто. І хто є хто?

עֵשָׂו אִישׁ יֹדֵעַ צַיִד אִישׁ שָׂדֶה וְיַעֲקֹב אִישׁ תָּם יֹשֵׁב אֹהָלִים׃
еса́в іш йоде́я ца́йід іш саде́ веяако́в іш та́м йоше́в огалі́м

…Есав – людина знання полювання, людина-фахівець із полювання, людина поля, а Яаков – проста людина, що сидить у наметах.

Знову, коли коментатори стикаються з тими, що сидять у наметах, і коли ми створюємо якийсь світлий образ Яакова, кажуть: «Сидів він у наметах Тори». Тут, найімовірніше, простий зміст не каже нічого про намети Тори, а каже про те, що Яаков був простим пастухом, це менш складна робота, ніж мисливець, який мусить виходити кудись на чужу нейтральну землю і підкоряти світ, по суті, ловити тварин там, де влади людської явної, відкритої немає.

І полюбив Іцхак, можна перекласти, Есава, а Рівка любить Яакова. Іцхак полюбив Есава, тому що в нього здобич в устах. Полюбив, тобто не любив спочатку, але став любити. Здобич в устах – коментатори бачать у цьому, що Есав був не тільки добрим мисливцем, а й товаришем красномовним, добрим маніпулятором, добрим оратором, умів справити враження.

Деякі коментатори наводять такий приклад, і цей мідраш часто трапляється, тому хочеться його розібрати. Есав приходив і ставив Іцхакові розумні запитання: як відокремлювати десятину від сіна і солі. І, звісно, коли людина приходить і ставить такі складні запитання, то – ось про що він навіть думає, ось який глибокодумний товариш. Іцхакові це подобалося. Ну, насправді, а що поганого, якщо справді людина настільки перейнялася любов'ю до Бога, що навіть від солі своєї хоче відокремлювати десятину? Ми справді не знаємо, як відокремлювати десятину від солі, як відокремлювати десятину від сіна. Що таке взагалі відокремлення десятини в біблійному розумінні, коли ми говоримо про овочі, фрукти, про продукцію землі Ізраїлю? Коли ми відокремлюємо десятину від плодів, які ми виростили, плоди розділяються на святе і на буденне. Ми їмо буденне, у святому їдять святе. Але наші плоди мають дотик до святості через десятину, через десятину ми долучаємо їх до святості. І ось Есав, який хоче і солому долучити до святості, і сіль. І ми кажемо, що він мисливець, він і там, за межами осілого світу, весь час владарює… Ось, здавалося б, людина, яка понесе благу вість, понесе благу вість Іцхака у світ: Есав, він ось навіть сіль хоче долучити до святості! Але проблема в тому, що, коли йому відповідали: «Ми не знаємо поки, як із солі відокремити десятину, і з соломи не знаємо, як це робити». Тоді Есав каже: «Ну, тоді взагалі десятину відокремлювати не буду». Якщо неможливо весь світ долучити до святості, то взагалі ніщо не може бути долучене до святості. Це одна з духовних проблем Есава.

Можна знайти в собі Есава, коли людина каже: «Усе – або нічого! Якщо я не зможу дотримуватися абсолютно всіх-всіх-всіх заповідей, то я й узагалі їх дотримуватися не буду. Якщо я не зможу виконати всі-всі-всі пункти якоїсь справи, взагалі за неї не візьмуся!» Усе або нічого – це дуже рідко працює як добра якість, частіше як погана.

Ну, це питання про Есава, а Рівка любить Яакова. Чому вона любить Яакова? Ну, по-перше, тому що Яаков такий домашній хлопчик і тому що вона чула пророцтво з уст Всевишнього.

Ми перечитаємо історію про сочевичну юшку і продане первородство.

Перше слово – заварив – використовується так само багатозначно в івриті, як і в російській мові. Можна сказати: хто заварив цю справу, хто це все затіяв? Слово варити значно частіше використовується в кулінарному значенні.

Яаков затіяв рагу. Чому він це затіяв, чому раптом Яаков підійшов до каструлі? На це запитання є різні відповіді. Насамперед найпростіша, що сама напрошується: рагу із сочевиці (ми пізніше дізнаємося, що воно із сочевиці) – така собі холостяцька їжа. Навіть у багатому, повному достатку домі є своєрідний фастфуд. Сочевична юшка, сочевичне рагу з невеликою кількістю обсмаженої цибулі або часнику, оливкової олії, сочевиці та окропу – типовий «ролтон» того часу. Яаков міг просто їсти фастфуд, займаючись якимись своїми справами.

Інші коментатори кажуть (і ми пізніше зрозуміємо, чому це важливо), що сочевиця – знак жалоби. Маленькі помаранчеві сочевички схожі на людські обличчя, тільки рота в них немає. І для людини в жалобі готували юшку із сочевиці як символ свого роду мовчання; це мовчання, яке можна з'їсти, мовчання скорботи, яке можна з'їсти. Багатьом не зрозуміло, але така була символіка в ті часи.

Ще одну цікаву версію пропонує книга «Зогар». Вона каже про те, що Яаков знав, що Есав на сочевичну юшку купиться, знайшов струну його душі, адже Есав на те й називається едо́м – червоний або рудий. І, як згодом він зробить із паличками в Лавана вдома, точно таким самим хитрим способом Яаков тут ловить Есава.

Ось три такі пояснення існують. Мені ближче пояснення, що Яаков просто готував, захотілося йому сочевичної юшки, чому б йому її не зробити. Про інші пояснення ми ще поговоримо.

…а Есав прийшов з поля; а він утомлений.

Знову-таки є численні коментарі. Коментатори Тори і мідраші дуже люблять лаяти Есава, це, можна сказати, національний спорт – наговорити на Есава погане. І коментатори кажуть: «Цього дня він скоїв убивство і зґвалтував заручену дівчину, п'ять злочинів скоїв, і два злочини скоїв – загалом, утомився він від гріха, від того, що весь день навмисно і вперто грішив».

Інші коментатори кажуть: «Людина, яка пішла на полювання, може заблукати на кілька днів, загубитися в дорозі, три-чотири дні проходити без дороги, без їжі, без води, і тут мимоволі втомишся». Есав чесний мисливець, він росте в домі Іцхака; і просто людина пішла на полювання, заблукала, проблукала і втомилася. Загалом, природна річ.

Є коментатори, які, приймаючи все це, бачать ще один шар. Есав по життю втомлений. Є категорія людей, які втомилися від життя, їм усе набридло і ніщо не подобається, і від цього часто люди й впадають у гріх, у блуд, у якісь такі розпусні авантюри; і тоді вчинки, гріхи Есава можна розуміти іносказально. Есав – утомлена по життю людина.

З усіх цих коментарів знову-таки я б вибрав найпростіший, найочевидніший: Есав заблукав, проблукав, пробув на полюванні увесь день, і він прийшов додому втомлений. Жодної містики.

Тут не дуже зрозуміло. Невже Яаков став відтоді дражнити його й казати: «Червоне, червоне». І ніби народ навколо став його дражнити, тому що Яаков розповів усім цю історію. Не дуже личить Яакову, не дуже це йому до честі, такий вчинок.

Але можна зрозуміти цей текст і по-іншому. Есав був утомлений, тому в нього не було сил розбиратися, що перед ним – вівсяна каша чи крем-брюле, – і він просто сказав «червоного, червоного», щоб не згадувати, як узагалі це називається; не сказати – дай мені цей назі́д, дай мені це рагу. Не було в його лексиконі з утоми таких слів, тому що він був настільки втомлений, що йому навіть було не до назви юшки. Тут ситуація зрозуміла: утомлений чоловік прийшов додому, там його молодший брат готує, а молодший брат щодо старшого має якісь обов'язки. І старший брат від утоми йому каже: «Нагодуй мене, воскреси мене цією юшкою».

Начебто такий не дуже добрий вчинок, замість того щоб нагодувати рідного брата. А хто не нагодує голодного брата, що прийшов з поля, навіть якщо він лиходій, навіть якщо згадати, як буває часом між братами, що старші брати молодших утискали? І де вас виховували, товаришу Яакове, невже ви не знаєте, що треба поважати старших, навіть старших братів, нагодувати голодного, нагодувати бідного? Що це ви раптом заговорили якось так дивно? Це для коментаторів дуже серйозне й важливе питання. І деякі кажуть, що раз уже Есав просить, як у дитинстві (Есав маленького Яакова годував з ложечки – такі обов'язки старшого брата щодо молодшого), і якщо Есав покладає на Яакова роль старшого братика, який за молодшим доглядає, то й первородство можна продати.

Інший варіант каже про те, що частина розмови залишилася за кадром. Есав запитав: «А шо, у нас сьогодні сочевична юшка?» На що Яаков відповів: «Це жалобна юшка з приводу смерті Аврагама». І Есав каже: «Як? Аврагам помер?! Ця людина, цей великий праведник, людина, яка все життя служила Богу, яка батька нашого готова була принести в жертву, він помер?! Ну, тоді в мене взагалі жодних шансів, де мені з ним тягатися в праведності? Навіщо мені взагалі первородство і навіщо мені життя?» І дивіться, що в попередньому вірші написано: «Я й так утомився». Можна зрозуміти це й так, і тоді Яаков сказав: «Ну, продай мені первородство, раз уже ти такий утомлений».

Але, найімовірніше, Яаков просто намагається поговорити з Есавом, коли він утомлений, коли він більше схильний до продажу первородства, а ось ця зміна ролей, про яку ми сказали, можливо, його підштовхує до цього. Ми не можемо казати, що людина завжди чинить щиро і на сто відсотків чесно. З Яаковом буває по-різному, є тут певна спритність чи пронозливість, у Праотця нашого. Але він пропонує чесну угоду – продай мені сьогодні своє первородство. Що відповідає йому Есав?

Це можна зрозуміти у світлі того, що ми розповіли про ту лінію, яка говорить про жалобу за Аврагамом: «Якщо Аврагам помер і в нього жодних шансів, то і я йду померти, і навіщо взагалі це первородство з його служінням Всевишньому, з усіма його перевагами й недоліками. Навіть якщо говорити про те, що первісток отримує більшу частку дому, то навіщо мені? Я мисливець, я щодня ходжу на смерть, я й так помру, і навіщо накопичувати багатства, якщо все одно помреш, навіщо мені первородство?»

Але можна і так зрозуміти: «Я щодня ходжу на смерть, я мисливець, у мене така робота. Первородство з його необхідністю керувати сімейним бюджетом, бути священником, за сім'ю відповідати, за всіх – це не моє, я вільний стрілець, „немає ні кола і ні двора, зате не платять королю податки“. Я буду так жити, і навіщо мені первородство?» – так розсудив Есав.

Поклявся, тому що первородство взагалі важко продати, і має бути чітке формулювання: я передаю тобі, віддаю тобі своє первородство. Зазвичай клятва дається перед судом, при свідках, тому що від клятви, загалом, легко відкрутитися. Але в родині Яакова є Ім'я Боже, є знання Бога, є розуміння, що там увесь час, у кожному з них присутній Аврагам та Іцхак – і в Яакові, і в Есаві. І кожен із них – це такий перехідний суд, тому Есав сміливо клянеться і передає своє первородство Яакову. Про це ще надалі будуть суперечки, але не в цьому нашому уривку.

Тут стає зрозумілим, що юшка таки була із сочевиці. Чому одразу не було сказано? Тому що нам трошки показували світ і очима Есава теж. Зверніть увагу, що Яаков дає Есаву і хліб, щоб не було сказано, що він використав небезпеку для життя для того, щоб завершити угоду і тільки підтримати життя. Яаков дає більше, ніж Есав просив. Деякі коментатори бачать тут святковий бенкет, укладення завіту, тобто такий собі образ хлібопреломлення, кажучи ще про те, що, якщо хліб і юшка були витвором рук Яакова, і тільки він міг їх дати, то вино Есав міг піти й узяти в домашньому погрібці. І тому багато хто бачить у цьому ще й укладення завіту, укладення договору, яке робиться на хлібі й вині. Але не скрізь і не завжди це можна так зрозуміти.

…і поїв, і очуняв, і встав, і пішов, і зневажив Есав своє первородство.

Тут дуже короткими перебіжками описується: вайохаль – і поїв, ває́шт – і очуняв, вая́ком – і встав, ваєла́х – і пішов, ваї́вез – і зневажив. Слово буз означає вважав ганебним, вважав нікчемним, вважав тим, що можна викинути іншим.

Прочитаймо ще раз: і поїв, і оклигав, і встав, і пішов і зневажив Есав своє первородство. Уже поївши й прийшовши до тями, – і встав, і пішов, і, набравшись сил, усе одно Есав знехтував своє первородство. Немає в нього якогось такого зойку: «Що я накоїв і чому я так учинив?» Ні, у нього немає особливого жалю з приводу того, що сталося.

Один із коментаторів, Ібн-Езра, каже про те, що Есав зневажив первородство тому, що на той момент, коли була справа, сім'я Іцхака зовсім збідніла, спадщини там немає, щоб ділити.

Ось що каже Ібн-Езра. Цим первородством знехтував, оскільки побачив, що в батька немає багатої спадщини. Багато хто з цього приводу дивується: «Як могло таке бути? Адже Аврагам залишив Іцхакові багату спадщину». Але хіба ті, хто дивується, ніколи не бачили людей, багатих у юності й розорених до старості? Про це свідчить те, що Іцхак любив Есава, оскільки потребував його їжі. Якби в домі його батька було вдосталь хліба, то Есав, який його шанував, не продав би первородство за страву. Якби батько його щодня харчувався смачними наїдками, то в чому сенс сказаного: «Налови мені дичини»? І чому в Яакова не було гарного одягу, і чому мати не дала йому в дорогу золота і срібла, так що довелося йому сказати: «І Бог дасть мені хліб на їжу, і вбрання для одягу»? Чому любляча мати не послала йому засобів до існування, так що йому довелося стерегти стадо? А вірш, у якому сказано про Іцхака – «і став великим цей чоловік (26:13)» – стосується того часу, коли він ще не постарів. Люди зі сліпим серцем вважають, що багатство – одна з чеснот праведника. Однак історія пророка Еліягу доводить протилежне. Або питають: «Чому Всевишній обділив Іцхака майном?» Може, вони краще дадуть відповідь, чому Він позбавив його зору? І нехай не підсовують нам мідраші, в яких, насправді, прихована таємниця, бо незбагненні задуми Всевишнього і людський розум не здатен їх збагнути. Інші казали: «Але ж у нього була худоба, адже Рівка сказала: „Піди-но до стада“». Можливо, невелика кількість худоби в нього залишилася. А може, правильне тлумачення, що піди до стада малося на увазі піти до місця, де є стадо, тобто туди, де продають худобу.

І Ібн-Езра тут наводить поширену думку, що Есав, живучи матеріальними інтересами, не бачив матеріальних інтересів у майні Іцхака, тому що Іцхак на той час був розорений. Чи був розорений Іцхак – це окрема історія. Сенс тут такий, що для Есава первородство – штука матеріальна, оскільки матеріальної переваги тут жодної немає, то краще сьогодні поїсти, краще сочевична юшка в казанку, ніж сумнівна спадщина в майбутньому. Таким чином Есава роблять людиною тільки цього світу, що належить тільки до цього світу.

Але є ті, хто, природно, заперечує щодо Іцхака, і це довга суперечка. Коли ми розбиратимемо благословення і шлях Яакова до Харана, ми про це ще поговоримо. А поки залишимо відкритим питання про багатство чи бідність Іцхака. Есав визнав нева́ртим первородство, визнав його нева́ртим узагалі, тому що сочевична юшка – це найдешевше, що може бути. Це як зі злості продати дім за коробку сірників, це непорівнянні цінності. Есав позбувся первородства, і справа не стільки в сочевичній юшці.

Ось така ось історія сталася. Від неї відгалужуються ще питання, на які надалі Тора дасть відповіді. Не завжди в кінці глави все ясно.

Ми починаємо з вами читати 26 розділ книги Берешит.

 Слово мілева́д – тут можна сказати ще сильніший голод, ніж за днів Аврагама. Ми пам'ятаємо, ми читали, що на самому початку свого спілкування зі Всевишнім, щойно Аврагам опинився на Святій землі, був голод, і Аврагам спустився в Єгипет. У нашому випадку Іцхак іде на дорогу до Єгипту. Іде до царя, царство якого розташовується по дорозі до Єгипту.

Авіме́лех – це, найімовірніше, не власне ім'я, а, можливо, назва царя филистимського. Батько мій – цар, тобто Бог мій – цар або Я цар владою Божою – так можна перекласти, витлумачити в цьому випадку це ім'я. Отже, він цар пліштім. Але це не ті самі пліштім, які будуть пізніше, в епоху Суддів, це інші пліштім. Пліштім – ті, хто вдирається в землю, від слова ліфльош – нападати, вдиратися. Це якийсь народ, який сам себе асоціює з такою атакою, із завоюванням, і живе він у країні Ханаанській. І Іцхак приходить до Ґрара до Авіме́леха з метою, найімовірніше, спуститися далі в Єгипет.

Є багато різних слів для позначення проживання. Шхо́н – це будь сусідом, живи добросусідськи в країні, в якій Я буду перебувати. Від цього ж слова – слово шахе́н (сусід); і від нього ж – слово шехіна́ (божественна присутність, богосусідство з нами). Тобто Всевишній сказав Іцхакові: «Тобі не треба спускатися в Єгипет; будь, живи по-сусідськи в країні, про яку Я тобі скажу». У цьому випадку тут мається на увазі Ґрар. Чому Всевишній каже Іцхакові не спускатися в Єгипет? Виходить, що з усіх Патріархів – Аврагама, Іцхака, Яакова – тільки Іцхак, він єдиний, хто ніколи не залишав країни Ханаанської. Іцхак постійний мешканець Ханаану, постійний мешканець Святої Землі. Як це можна витлумачити? Одного разу бувши піднятим на жертовник, Іцхак освячений для жертовника. Навіть якщо його з жертовника знято, навіть якщо жертву не було принесено – його тіло освячене, він увесь освячений і вже не може опуститися, не може змінитися статус його служіння. Тому він залишається в країні Ізраїлю і має на це особливе благословення. Всевишній каже йому:

Якщо шхо́н – це живи добросусідськи, ми читали, то тут ґур – тимчасове перебування; проживай, проживай у цій країні. І все це, всі ось ці держави, які тут довкола, і царі – все це належатиме тобі і твоєму насінню.

П'ятий вірш нашого розділу – дуже важливий. Багато хто бере його і використовує, щоб довести ті чи інші свої позиції. Чому Всевишній каже Іцхакові, що Він його благословить і його насінням благословляться всі народи? Ми читаємо:

 І ось ці кілька категорій (стеріг сторожу, заповіді, закони і вчення) багато хто намагається розкласти по-своєму. В основному більшість коментаторів доходить висновку, що Аврагам дотримувався навіть найменших постанов рабинів і в найдрібніших подробицях дотримувався також усної Тори і всього-всього-всього дотримувався.

 Найдавніше розкладання цього списку каже, що шама́р мішмарті́ (стояв на сторожі) – це означає беріг себе від ідолопоклонства. Тут відсилання до того випадку, коли Аврагам розсік, розбив, згідно з переказом, ідолів у домі батька. Хоча це й переказ, але переказ досить давній, він згадується в книгах ще до I століття н. е. Міцвота́й (це сказано в Торі) – заповіді встановлювати суд і судити судом правди. Хукота́й – це закони, пов'язані з обрізанням. Торотай – це вчення, яке Аврагам ніс у світ. Тобто Аврагам не просто був носієм учення, він був тим, хто його передавав, хто його поширював. І тому, через усю сукупність цього, народи світу можуть благословитися насінням Аврагама.

Пізніший підхід каже про те, що Аврагам дотримувався власне Тори. Дотримувався, але яке світло від цього було навколишнім народам? Таке заперечення є проти цього коментаря. Хоча цей коментар, звісно, теж має право на існування, дуже авторитетні люди висловлювали таку точку зору, що Праотці дотримувалися всієї Тори разом з постановами рабинів. Цей погляд почало розвивати фарисейство в період з II–IV століття н. е., після зруйнування Храму, коли треба було зміцнювати позиції усної Тори на противагу позиціям спочатку самарян, а потім і інших людей, які не визнавали авторитету Усної Тори і якимось чином оспорювали фарисеїв. Словом, це тлумачення, воно покликане захистити і підтвердити авторитет ортодоксального юдаїзму в тому вигляді, в якому він дійшов до наших днів. Сказати, що тлумачення неправильне – не можна, але ось такі питання до нього є.

 І ми читаємо тут, що цікаво, третє дієслово, що позначає проживання: єше́в означає осіле житло. Почувши все це, Іцхак вирішив: ну добре, житиму в Ґрарі, все одно мені вся ця земля буде дана.

Знову ми бачимо ту саму проблему в сприйнятті родиною Аврагама тих, хто не належить до родини Аврагама. Знову в Іцхака є великий ступінь недовіри до оточення. Він не вірить, що його просто не вб'ють за Рівку, не вірить у наявність якоїсь богобоязливості в Авімелеха.

 Іцхак мецахе́к – можна сказати, Іцхак «іцхачить» свою дружину, Іцхак грається зі своєю дружиною. Мабуть, цар Ґрарський побачив щось не схоже на те, що відбувається між братом і сестрою. Побачив якісь пестощі, чи якісь лагідні дотики, побачив те, що дало зрозуміти: ідеться не про брата і сестру. І, природно, він злякався. Зверніть увагу, тут, на відміну від попередніх історій, Рівку ніхто не забирав, на неї ніхто не зазіхав. Тут немає фараона, та й цар не виявляє своєї влади.

Чи є богобоязливість в Авімелеха? Звісно, є. Авімелех каже: «Що ж ти накоїв? Ти своїми підозрами призвів до того, що хтось міг упасти в нас у гріх. Дбав про своє життя, а як же ми, а як же наш стан?». І тоді, враховуючи всю тонкість переживань Іцхака і всю складність ситуації, що склалася, Авімелех робить так:

Тобто раз ви такі боязкі, раз ви так боїтеся, я виставляю особливий закон: «І кожен, хто доторкнеться до цієї людини і до її дружини, смертю помре». Іцхак залишається жити в країні Авімелеха.

Тобто Іцхак усе, що посіяв, отримав того року стори́цею, збільшив, так би мовити, у сто разів. І благословив його Господь. І це попри те, що ми говоримо, загалом, про голодні роки.

Стали казати: «Приходить якийсь чоловік на нашу землю, в нашу країну. Ми ніби дали йому притулок. І він ніби потихеньку сіє. Можливо, не найкращі землі отримав, але в нього все спо́риться, все в нього є. А як же ми? А в нас і „крокодил не ловиться, не росте кокос“. Немає в нас такого благословення, як в Іцхака!» І це викликає заздрість, а заздрість – страшне почуття, яке, як кажуть мудреці, проганяє, виселяє людину з цього світу.

 Колодязі – це місця громадського користування. Колодязь – це добре, місце в пустелі незамінне. З одного боку, можна підійти, напитися води. Але це ще й місце, де господарі можуть проводити громадські заходи: такий собі благодійний колодязь, можна там брошури роздати, можна ще чогось там такого зробити. І, природно, ці колодязі, кожен із колодязів – це перемога людини над пустелею. Якщо це дія Аврагама, то й пам'ять це зберігає про Аврагама. Є коментатори, які розуміють і тлумачать те, що відбувається, на рівні ре́мез, через натяк. Вони кажуть, що люди, які заходили до Аврагама в намет свого часу, які були парафіянами громади Аврагама, перестали туди ходити, коли колодязі були засипані, коли їх закрили прахом.

Можливо, Іцхак становить небезпеку економічно, тому що це дуже успішний проєкт, люди дивляться. Ну і, крім того, у світлі того, про що ми сказали, можливо, й ідеологічно теж. Чому це в Іцхака все спориться, а в Авімелеха не настільки?

 Ваї́хан – ще одне слово цікаве для позначення місця проживання: Іцхак пішов ще трішки на південний схід і зупинився там.

Ми перечитаємо уривок, який розповідає про те, як наш Праотець Іцхак копав колодязі, а його сусіди, пліштім (пліштім) заважали йому це робити.

Слово сидів (єша́в) означає сидів у буквальному сенсі, сидів для того, щоб вивчати щось, тобто вмостився зручніше і жив осілим життям. Є слово ляґу́р – тимчасово десь жити, і є слово ляше́вет – жити десь надовго. Отже, Іцхак осів у певній місцевості.

…і розкопав колодязі води, які були викопані за часів батька його, Аврагама, і заткнули їх, засипали їх пліштім, пліштім після смерті Аврагама; і нарік їх іменами (їх – це колодязі) як імена, якими назвав їх його батько, Аврагам.

Багато одразу незрозумілого. Такий відомий коментатор Тори, як Нахманід, одразу ставить собі запитання: навіщо Тора нам усе це розповідає? Копання колодязів узагалі робота землекопа, не така вже гідна слави робота. Багато людей заробляють цим; важке, гідне, шановане ремесло. Але навіщо розповідати про це як про якусь велику подію? З усіх подій за сотні років Тора вибирає найголовніше, і, природно, виникає запитання: що ж тут головного?

Ще одне запитання, яке виникає: звідки тут узялися пліштім? Пліштім з'явилися в країні Ізраїлю набагато пізніше, за часів Суддів, уже після єгипетського полону, можна сказати, через кілька століть. Ті пліштім побудували собі міста біля моря, вони не говорили семітською мовою, і в них були сегени (військові керівники), у них не було єдиної монархічної системи. Тут ми бачимо, що в пліштім є цар, що вони пастухи, і вони, судячи з імен, говорять семітською мовою.

І хто тільки з коментаторів, з дослідників чого тільки не каже! Є люди, які критично підходять до Тори, і для них одразу зрозуміло, що євреї все це вигадали, і той, хто це писав, не знав історії. Але можна сказати про те, що пліштім – це взагалі приходьки, загарбники, «просоченці», якщо перекласти дослівно слово лефльош, і що існувало багато народів, які так називалися. Хоч як дивно, наші сьогоднішні сусіди, палестинці, теж обрали собі таке ім'я, хоча ні до пліштім за часів Аврагама, ні до пліштім за часів Давида вони, звісно, не мають стосунку. Це цілком випадково випало постійним ім'ям, перехідним червоним прапором для ворогів Ізраїлю в країні Ізраїлю.

Ми пам'ятаємо, що ще в Аврагама були суперечки з Авімелехом щодо колодязів. Аврагам тоді приніс сім ягнят і сказав, що це ось символ того, що він не чіпав колодязя Авімелеха, і на тому вони й помирилися. Так виникла Беер-Шева. Суперечка через воду, через колодязі як джерела життя в євреїв і в пліштім перехідна. І одна з властивостей іврім у країні – це відкривати колодязі. Іцхак відкопує колодязі, які копав батько і які пліштім закопали. І, як ми сказали, Нахманід і багато інших коментаторів не розуміють, навіщо це робити. І, коли коментатори не розуміють чогось, вони переносять прямі події на якийсь іносказальний лад. Ми зараз простежимо за думкою Нахманіда, а потім спробуємо все-таки з'ясувати, в чому ж простий зміст того, що відбувається, навіщо Іцхак усе це робить.

Це вже не відновлення колодязів, які зробив Аврагам, це вже нові колодязі. Іцхак продовжує справу Аврагама, продовжує копати колодязі. Але де там.

Наприклад, коли людина, користуючись скрутним становищем іншого, наймає його на роботу і платить йому малі гроші, не виплачує йому всієї суми або ще щось, це називається о́шек. Судячи з того, що Іцхак дав ім'я цьому колодязю, він усе-таки колодязь відстояв. Отже, перший колодязь, про який ідеться, названо О́шек.

І скопіювався – від слова переїжджати, пов'язане з коренем о́тек (копіювання», примірник).Назва міста Реховот в Ізраїлі існує й донині. Зверніть увагу: рехово́т – гірхі́в від одного й того самого кореня.

Отже, повертаємося до думки Нахманіда (або Рамбана), який каже: «Мабуть, простого змісту немає в цій справі; і, оскільки не таке вже велике заняття – копати колодязі, тут є якась таємниця». Яка тут таємниця? І Рамбан каже: «Оскільки вода жива і колодязь узагалі пов'язаний із Торою (цьому неважко навести приклади в Писанні), то можна порівняти три колодязі з трьома Храмами».

Перший Храм – О́шек (образа) – був зруйнований через міжусобиці, коли люди ділили землю, ділили майно; несправедливість у розподілі країни. Падіння Храму почалося з того, що Ізраїль розколовся, і вже потім виникло ідолопоклонство, і все інше, але почалося все з майнових чвар в Ізраїлі.

Другий Храм зруйнувався через безпідставну ненависть. Просто образа, просто лиходійство в чистому вигляді, або Сітна́.

А Третій Храм, який буде, він буде нарешті простором. Пам'ятаєте молитву Зхар'ї, коли народився Йоханан Занурювач (Хреститель)? Зхар'я сказав: «Тепер нам дадуть безбоя́зно служити Всевишньому, тепер ми отримаємо простір». Очікування месіанське пов'язане з очікуванням простору в служінні, свободи в служінні Всевишньому, свободи і від утиску народів, і від гріха, і від усього. І ось тут слово Рехово́т. Рамбан наводить це щодо Третього Храму. Він каже: «Три ці колодязі символізують три Храми».

Інші коментатори кажуть, що три колодязі пов'язані з трьома святами місяця Тішрей. Перший, другий день Рош гаШана, коли є звинувачення, і коли є викриття, і коли є розбір майнових вчинків людини, і коли нагорі проти людини відкривається суд – це перші два колодязі. Третій колодязь (Реховот) – це Йом Кіпур, коли людина приходить і проти неї вже немає звинувачення, суд не вислуховує вже обвинувальну сторону. Наступним буде колодязь Беер-Шева, колодязь живої води (ми ще про нього поговоримо), він символізує Суккот, про який сказано: «Качайте во́ди у святості».

Такі ось містичні коментарі. І хоча містичні коментарі взагалі справа добра, але потрібно розуміти простий зміст Тори теж, простий зміст написаного, і ми його обов'язково розберемо.

Після одного відео, до речі, розповім, з'явився такий коментар: «І ось як вам не соромно розповідати, що всі ці події справді відбувалися. XXI століття надворі, час би науку каббалу вивчати». Ну, науку каббалу, як ми знаємо, придумали в XXI столітті, а каббалу саму ми вчили, але ми не будемо нею займатися. І справді, наше завдання говорити про те, що в Тори є простий, звичайний зміст. Цей простий зміст ми намагаємося розібрати, щоб звідти далі рухатися до нових глибин розуміння.

Отже, ось такі містичні, надприродні тлумачення є, але ми трішки продовжимо і спробуємо поговорити про те, навіщо взагалі Іцхак усе це робить.

Після того, як Іцхак копає три колодязі, йому з'являється Господь у Беер-Шаві і каже: «Я з тобою, я благословлю тебе заради Аврагама». Іцхак продовжує справу Аврагама.

Можна зрозуміти середньовічних коментаторів, які писали те, що писали. Я живу в місті Беер-Шева, про яке тут ідеться, яке перестало існувати багато століть тому. Коли євреї повернулися за часів турецької влади, у районі 1917 року було відновлено, відбудовано знову місто Беер-Шева. І його назвали ім'ям Беер-Шева. Так само були відновлені міста Тель-Авів, Бней-Брак, Рехавот, поселення Іштамоа, Сусія, Бет-Лехем галілейський і так далі. Євреї поверталися в країну, і вони давали містам, які будували на місці старих міст, імена старих міст. Ми не нові люди на цій землі, ми продовжуємо. Першопрохідцем бути дуже важко, але в першопрохідця є вогонь, ентузіазм, він сповнений сил, він горить. Другопрохідцем бути набагато складніше. Набагато простіше рити колодязі, ніж відкопувати закопані колодязі.

Іцхак славетний тим, що він перший продовжувач справи, він перший син віруючих батьків, друге покоління віруючих, друге покоління революціонерів. «Зогар», теж містична книга, каже, що з того моменту, як пліштім закопали колодязі, з того моменту всі прозеліти, більшість прозелітів, яких навернув Аврагам, перестали вірити. Це, звісно, містика, але можна уявити собі Аврагама як людину дуже діяльну: він копав колодязі. І, сучасною мовою кажучи, біля колодязів роздавали флаєри, брошури; колодязь – це центр, куди людина прийде, води ж кожному хочеться; кожен хотів попити, напоїти худобу – а тут тобі поруч проходять уроки Тори, лекції з тижневої глави, тут тобі й брошурки роздадуть, і, якщо треба, навіть обрізання зроблять. Дуже добре місце для служіння – колодязь, пункт, до якого всі приходять. І цілком можна припустити, що Аврагам як людина справи використовував колодязі для служіння, для громадської роботи. Ми говорили вже в цій главі, що до колодязя виходили, колодязь був таким місцем зустрічі людини з духовною природою. Біля колодязя відбувається дуже багато взагалі зустрічей у Торі. Колодязь – місце дуже значуще і знакове. Розкопуючи колодязі, Іцхак-другопрохідець приймає естафету Аврагама навіть там, де вона невдала, і дає старі імена цим самим колодязям, відновлює, по суті, справу Аврагама. І тому Всевишній звертається, приходить і благословляє Іцхака, оновлює, ще раз проголошує благословення Іцхакові заради раба Аврагама; тобто, Іцхак благословенний тим, що продовжує справу Аврагама. Легко починати нові проєкти, горіти новими ідеями. Набагато важче жити і виявляти служіння в якомусь повсякденному житті. Ми самі часто в собі змушені відкопувати колодязі, щодня встаючи на молитву, щодня займаючись дітьми, роблячи якусь щоденну рутинну роботу, буваючи другопрохідцями, третьопрохідцями, четвертопрохідцями... Це іноді складніше, ніж бути першопрохідцями, справді складне завдання.

І з того моменту, як Іцхак продовжує з колодязями, є зсув у стосунках із филистимлянами.

Слово фіхо́ль, якщо читати його як семітський корінь, означатиме пі – у багато, помножити на і коль – помножити на все. Якщо кажуть: пішта́йім – у два рази, то піхо́ль – у всі рази; тобто піхо́ль можна перекласти як такий крутіший за всіх, таке ім'я людини.    

І ось ці три товариші – цар, міністр сільського господарства і міністр оборони – прийшли з делегацією до щойно вигнаного з Ґрара Іцхака. Різка зміна статусу, яка сталася, власне, через що? Через наполегливу послідовну роботу.

Коли укладається завіт, зазвичай кажуть: те й те буде тобі, якщо ти зробиш нам щось зле. Але іноді це не називається, для того щоб зрозуміти, що це буде ну дуже, дуже погано, навіть казати не хочемо що: так і так тобі буде, якщо ти зробиш нам зло, коли ми тебе не чіпали.

Тобто приходить делегація громадська, і вона каже Іцхакові таку річ: «Ми, скажімо так, погарячкували, що тебе вигнали. Давай укладемо між нами завіт: ми тебе ніби з миром відпускаємо і не робимо тобі жодного зла, а ти нас теж не чіпаєш, не воюєш з нами і поводишся мирно». Мабуть, пліштім боялися якихось дій з боку Іцхака. Але, найімовірніше, це не завіт безпеки. Вони хочуть мати дружбу, мати союз з Іцхаком. Зверніть увагу: у слові брі́т (союз), як і в слові браха́ (благословення), перші дві літери бет-рей. бет-рейш – це корінь, що означає з'єднання з чимось. Пліштім ніби кажуть: «Через цей союз із людиною, благословенною Богом, ми приєднуємося до того, хто благословенний Богом, укладаючи з ним мирний договір, і тим самим ми матимемо частку благословень. І ось, ти благословенний Богом».

Наполегливість, послідовність Іцхака зламала пліштім: до Іцхака прийшло аж три людини, потужна політична делегація, і вмовили його укласти мирний договір, мир з позиції сили. Як цікаво повторюється історія: і сьогодні в нас війна з тими, хто називає себе «палестинці», зокрема й війна за воду.

І після цього, після того як Іцхак уклав завіт із пліштім (і це ще один аспект), народ Ізраїлю потенційно в Іцхакові, почав давати, відкривати воду живу світові. Він уклав завіт, за яким і весь світ має можливість, в особі филистимлян, першого іноплемінного народу, підключитися, приєднатися, припасти до цієї води. І це результат праці Іцхака і благословення Всевишнього.

Тут уважний читач може запитати: «Зачекайте-зачекайте, так ще раніше, ще за часів Аврагама, це місто вже називалося Беер-Шева?» Не зовсім правильно – воно називалося Беер-Шава, від сімки. Хоча сімка івритом теж ше́ва, але в словосполученнях трохи змінюються огласовки; і там це була Криниця Семи, а тут це в повному сенсі Криниця Клятви, хоча й там теж із клятвою було пов'язано. Ось така от невелика лінгвістична заковика.

Про що притча ця? Якщо не вдаватися в містику – про постійну вперту працю, про передачу естафети, про те, що треба бути не тільки першопрохідцем, треба мати друге, третє, четверте покоління тих, хто служитиме; про тих, хто приїхав відновлювати країну Ізраїль (навіть дивовижно думати, яким поколінням вони були). У Торі розповідається, що, коли Всевишній вивів – після того, як померла Мір'ям, – вивів народ до криниці, туди, де Агарон і Моше вдарили по скелі, там сказано дивовижне слово: «криниця, викопана князями, вирили її знатні люди народу своїми посохами». Це текст Тори. Мідраш Раба ставить запитання: «Як же посохами вирили?» І мідраш каже: «Це в заслугу Аврагама, як написано в псалмі: «Розверз скелю, і полилася вода, потекла рікою по пустелі, бо Він пам'ятав свій святий завіт з Аврагамом, своїм рабом».

Одна зі сторін завіту: ми копаємо – Бог дає воду. Копаємо в пустелі, там, де, здавалося б, води немає – Всевишній дає воду. З'являючись у тих народах, у тих краях, де Тори немає, де, здавалося б, Бога не знають, якщо ти учень Аврагама, то копай, і буде вода.

Є ще одне дивовижне місце про зв'язок криниць із Торою, криниць зі служінням. Це книга пророка Їрмеягу (2:13): «Бо два зла вчинив народ твій. Мене, Джерело води живої, залишили і висікли собі водойми розбиті, які не можуть тримати води». Крім того, що можна робити криницю і шукати воду під землею, воду, яка піднімається з-під землі, можна зробити яму і накопичувати там дощову воду. Вона, звісно, буде йти крізь землю, вбиратися в землю, руйнуватиметься. Яма – теж спосіб накопичення води, але дуже поганий спосіб. І Всевишній каже: «Мене забули, перестали використовувати криниці води живої». Не тільки для народів світу, не тільки для інших треба постійно копати, а й у собі треба постійно копати криницю для того, щоб була вода жива.

На нас чекає розповідь про те, як Іцхак хотів благословити своїх синів. Часто так буває, що історія змінює свій зміст залежно від того, з якого вірша, з якого місця почати її читати. Якщо почнемо читати з самого початку 27 розділу, з того, що Іцхак постарів, наша історія перетвориться на опис того, дружина і молодший син старої людини обманули його і його старшого сина, і все це буде історією про обман.

Якщо ж ми почнемо читати на два вірші раніше, з розповіді про одруження Есава, то ми побачимо історію, яка починається одруженням Есава і закінчується одруженням Есава. Така собі симетрична виходить оповідь, у якій є благословення, є спроба обману, але мова зовсім не про це.

Різні коментатори, залежно від того, що вони хочуть сказати своїм читачам, своїм учням, по-різному коментують це місце. Ми почнемо не класично: почнемо з кінця 26 розділу, з 34 вірша, з розповіді про одруження Есава. Чому це підходить? Ми знову-таки бачимо слово вайгі́ (і було) як початок якоїсь історії. З цього слова, як зі слів жили-були цілком історія може початися. Отже,

Тобто в сорок років Есав вирішив одружитися за традиціями своїх предків і взяв собі двох дружин, обидві хеттянки, обидві з місцевих. Це не зовсім за традицією, і Писання каже далі:

Вони були мо́рат ру́ах – гіркота духу або утиск духу. Слово мо́рат може походити від слова мор – гіркота, або від слова мора́ – страх. Тут одностайність у буквальному сенсі між Іцхаком і Рівкою, їм обом не подобаються хеттські дружини Есава.

Слово кеге означає темніти або тьмяніти. У стародавньому світі вірили, що очі бачать завдяки тому, що випускають промінь у бік об'єкта і ловлять відбитий промінь, тобто очі бачать завдяки тому, що вони самі світять. Іврит формувався завдяки уявленням народу, і тому темні, потемнілі очі – це «підсліплі» очі.

…і покликав сина свого Есава, сина свого старшого, і сказав йому: «синку!» і сказав йому: «ось я!»

Тут починається паралель, яка приховано розвиватиметься, паралель історії з жертвоприношенням Іцхака. Ми зараз це побачимо.

Слово са означає піднеси, вознеси; тельєха́ – інструменти, слово клі – будь-який інструмент, не обов'язково знаряддя.

Цей діалог (у Торі дуже часта історія) відбувається зі змінними сценами по дві людини: два учасники говорять один з одним, інші дізнаються про це, є ланцюжок зв'язків між цими сценами. Є два учасники і читач, який за цим і спостерігає. Тут у нас сцена перша – Есав і його батько, але є ще третя, незрима особа.

Зверніть увагу, це ж, насправді, і її син теж, і можна було сказати – бна, синові її або бнам, синові їхньому; але Тора каже, що Іцхак звертається до Есава, сина свого, говорячи тим самим про близькі стосунки, які існують між Есавом та Іцхаком. Есав знає, яке м'я́сце тато любить, які прянощі покласти, і ми побачимо тут ще кілька разів, як тонко пов'язані Есав та Іцхак.

І Рівка переказує Яакову те, що Іцхак сказав Есавові. І, зверніть увагу, вона переказує не дуже точно.

Якщо подивимося, що сказав Іцхак, то побачимо, що він сказав: «Здобудь мені здобич»; тут – «принеси». Принеси може означати – «якщо не дістанеш, принеси зі стада». «Зроби мені смаколики» – Рівка не додає до цього «як я люблю», бо звідки Яакову знати, як він любить. Вона хоче його переконати, що завдання просте. «І з'їм я» – тут Іцхак сказав: «Налови і принеси, і я з'їм»; але Рівка, оскільки вона вже сказала принеси, не може вдруге повторити принеси. Якщо щось фантазуєш, якщо щось перекручуєш, треба робити це зв'язно або, науковою мовою кажучи, когерентно. Рівка робить це зв'язно, і тому вдруге вона не каже принеси; це третя зміна слів Іцхака. «І благословлю тебе перед Господом» – ось не згадував Іцхак Господа, але так, по-перше, переконливіше для Яакова, по-друге, переконливіше для самої Рівки, що вона правильно робить, що це буде перед Господом.

Чотири зміни в кількох словах. Зверніть увагу, як уміє Рівка передавати слова так, щоб домагатися свого. І далі Рівка каже:

Останні два слова мецава́ ота́х (велю тобі) ставлять Яакова в становище, коли мати звеліла йому, і мова йде вже про шанування батьків, не так-то просто відмовитися.

Звернімо увагу на вираз ґедає́ ізі́м, коли слово ґедає́ використовується щодо варити козеня в молоці матері. Звідки взялося тлумачення, що козеням може бути будь-яке дитинча? З того, що тут сказано «дитинчат кози», допускають, що це можуть бути інші дитинчата, інакше б вона сказала просто: ште́й ґдаі́м (два козеняти). Козенят кози не буває, не можна сказати два козеняти кози. Так, у всякому разі, розуміють коментатори.

Як він любить – це та частина роботи, яку Рівка бере на себе. Яакову вона не сказала, що він має зробити, як він любить, ми пам'ятаємо, що вона змінила слова.

Виникає питання: а чи не забагато для старенького дідуся Іцхака двох козенят? Деякі коментатори кажуть: «Це був Песах, і одне козеня – це прообраз, прообраз пасхальної жертви». Є різні думки з цього приводу, але можна сказати, що козенята були, якщо це були дитинчата кози, найсмачніші, вони досить маленькі і, можливо, готувалися не тільки для самого Іцхака, тому два козеняти тут виникають. І далі Рівка продовжує говорити, що треба зробити:

Що зараз скаже Яаков? «Борони Боже! Навіщо тата обманювати? Давай не будемо так чинити». Ні, він не каже цього. Він каже їй так:

…ось брат мій, Есав, чоловік волохатий, а я чоловік гладкий.

Чому він так каже? Ну не можна ж звинуватити маму і сказати: «Мамо, ти обманщиця». Є ще повага до матері, і тут, можна сказати, Яаков намагається бігати між краплями дощу. Він не хоче образити маму, йому вся ця затія, видно, не дуже подобається. Рівка, ми бачимо, велить йому, і він намагається заперечити.

Слово літаате́а означає обдурювати, зачаровувати, можливо, створювати міраж; таату́а – це міраж сучасним івритом.

Тобто, якщо батько дізнається, що я обманщик, він мене прокляне, а не благословить.

ках-лі́

13. І сказала йому мати його: «нехай буде прокляття твоє на мені; але ти послухай, і йди, і візьми мені, йди і візьми мені кіз».

Нехай буде твоє прокляття на мені може означати дві речі. Перша – якщо ти будеш проклятий, то я понесу це прокляття. Друге – я розберуся з питанням прокляття. Перше – можна сказати: «Я тільки виконував наказ мами, і тому ніби мати, яку ти дав мені, вона сказала мені, і я зробив» (випадок з Адамом). Ну, і другий варіант – Рівка скаже: «Я в усьому винна, я беру на себе прокляття, понесу прокляття сина свого». Ми побачимо, що є ще варіанти.

Часто такі вирази послідовні використовуються, коли людина робить щось рішуче, не дуже бажаючи, і робить це не думаючи. Дуже часто таке трапляється в спогадах солдатів, які потрапляють у важку ситуацію. Немає в нього я подумав, а – я встав, побіг, я присів, я впав, я причаївся… Роздумів тут немає, є якась автоматичність тіла, яке діє. Це і в доброму сенсі, і в не дуже доброму сенсі. Тут Яаков пішов, взяв, приніс, тобто без особливого бажання зробив те, що потрібно, і приніс матері своїй.

…і зробила мати його смаколики, як любить його батько.

Давайте перечитаємо: «І Рівка взяла одяг, парадний одяг свого старшого сина, у якому він ходив удома, і одягла його на молодшого сина». З цього ми робимо висновок, і мудреці роблять висновок, що в Есава був особливий, парадний одяг, у якому він ходив удома. Багато людей мають піджачок, фрак на вихід; Есав мав фрак на вхід. Тому кажуть, що Есав, мовляв, дуже любив і шанував батьків. Багато коментаторів кажуть, що можна в Есава повчитися пошани до батьків; інші кажуть, що Есав – лицемір. Ми в це вдаватися не будемо, а ми вдамося ось у що: Рівка одягає Яакова, як маленького.

І вона ж приліпила до нього шматочки козячої шкіри з шерстю.

Вона його одягла, обліпила шерстю і вручила, втулила йому тацю, а на таці – смаколики, які вона зробила для Іцхака, і хліб. Звідки тут з'явився хліб? Зрозуміло, що Іцхак, який довго жив з Рівкою, Рівчин хліб-то впізнавав уже напевно. Значення хліба в тому, що, побачивши хліб, якщо вся справа з'ясується, Іцхакові буде зрозуміло, що Рівка тут замішана, і, можливо, прокляття омине Яакова і впаде на Рівку, бо буде видно, що ось вона до цієї справи причетна. А може, Іцхак стримається і нікого не прокляне.

Є ще паралель з тим, що свого часу Есав попросив у Яакова, коли прийшов голодним (це було в цій же главі), сочевичну юшку, і Яаков бонусом дав йому хліб. У родині є така традиція – додавати хліб до того, що подається. Таким чином, може бути кілька пояснень, чому тут виникає хліб.

Це єдиний раз за всю бесіду, до речі, коли Яаков називає Іцхака аві́ (батьку мій) на відміну від Есава, який потім багато разів казатиме саме аві́. Чи то тому, що в Яакова з Іцхаком не такі добрі стосунки, чи то тому, що, перевдягнувшись, він соромиться і ніяковіє, перебуваючи в чужому образі, називати Іцхака батьком.

Так закінчується історія з підготовки Яакова і впровадження його в дім, у намет Іцхака, в образі Есава, уся історія з перевдяганнями. Далі буде історія з благословеннями та їх відсутністю, вона не менш цікава.

Ми прочитаємо історію про те, як Яаков і Есав заходили до свого батька Іцхака по благословення. Отже, Рівка спорядила Яакова, одягла його в парадний одяг Есава, наліпила йому козячі шкурки, щоб він на дотик був волохатим, і дала йому тацю з усякими смаколиками і з хлібом для Іцхака. І в такому вигляді Яакова застає 18 вірш 27 розділу.

Чому він питає? Кого він чекав? Чи, радше, кого він не чекав? Есав пішов по здобич і, мабуть, за розрахунками Іцхака ще не мав повернутися. Тому й запитання таке – хто ти, синку?

Є багато тлумачень насправді, але ми читаємо пшат і намагаємося зрозуміти саме простий сенс; а містичні тлумачення, вони є, і я з ними анітрохи не хочу сперечатися, просто завданням нашим є розбір простого сенсу.

Багатьом коментаторам це, природно, не подобається. Існують мідраші, які називаються архетипними. Яаков, з одного боку, за пшатом (за простим сенсом) – це просто Яаков, син Іцхака, просто людина. В архетипному світі, у світі, де все має символічне значення, Яаков – це Ізраїль; і це весь єврейський народ украв благословення. Тому в суперечках з опонентами треба наводити мідраші й тлумачення, які Яакова виправдовують. Так у християнському світі народилися мідраші, які кажуть, що Яаков тут не збрехав. На запитання хто ти? він відповів: «Я. Есав, твій первісток». Тобто сказав дві окремі фрази. Ну, звісно, це драш, а за простим сенсом Яаков банально і грубо обманює свого батька і каже – анохі́ еса́в бехоре́ха (я Есав, первісток твій).

Я зробив, як ти мені казав. Якщо ви пам'ятаєте, Іцхак не знає, що хтось інший чув його розмову з Есавом, і тому той самий факт, що хлопчик, який перед ним, знає, – уже ніби добрий доказ того, що він – Есав; плюс, він зробив те, що йому сказали.

І ми можемо побачити тут, яка є паралель між цим та історією жертвоприношення Іцхака. Всевишній звертається до Аврагама і каже: «Встань, візьми сина свого, іди і принеси його мені в жертву». Схоже за структурою мови повеління дає Іцхак Есаву: «Встань, візьми лук свій, візьми сагайдак свій і принеси мені здобич». І є запитання – що це за здобич, звідки взялася здобич, звідки візьметься здобич? І відповідь: Господь угледів здобич. Для читача Тори це добра, ясна паралель: Іцхак перебуває в тій самій ситуації, його знову ставлять у невідання, використовуючи всевідання Всевишнього. Це символічно.

Цілий ряд коментаторів кажуть: «Оскільки Яаков сказав Адона́й Елоге́ха, Іцхак запідозрив недобре». Есав в очах цих коментаторів людина невіруюча, і не так уже легко він згадує ім'я Боже. Яаков, сказавши Адона́й Елоге́ха, сказавши Господь Бог твій, видав себе. Але ми знаємо від тих самих коментаторів, що Есав ходив і ставив мудрі запитання Іцхакові, і як так може бути, що, яким би не був син, який росте в домі Іцхака, він не згадував би ім'я Боже?

Чому ж Іцхак засумнівався? Якщо знову-таки дивитися саме простий сенс, ми побачимо далі: Есав щоразу, коли звертається до батька, додає аві́. Він кожне речення закінчує словом тату, батьку, у нього через кожне слово згадується батько. Яаков говорить не так чемно, і, можливо, саме це викликає в Іцхака сумнів.

Ця приказка, до речі, сьогодні використовується в івриті. Коли хтось робить справу чужими руками, ми можемо сказати: «Руки Левана, голос Ерана» або щось іще більш конкретне.

Іцхак чує одне, на дотик сприймає інше. Що він вирішує? Він іде за тим, що він сприйняв на дотик.

Ще не благословив, але вже вирішив благословити, тобто зрозумів, що він його зараз благословить. І ще перепитав:

Тут уже Іцхак шукає підтвердження тому, у чому він сам переконався.

Зверніть увагу, як ми говорили в минулому випадку, з продажем первородства, можливо, було вино. Тут ми точно бачимо, що є хліб і вино при благословенні Яакова, хоча Іцхак думає, що він благословляє Есава.

Поле… Ми пам'ятаємо, що Іцхак, коли зустрічає Рівку, виходить у поле. Поле – місце молитви Іцхака, місце його медитації, місце його роздумів, зустрічі зі Всевишнім. Запах Есава як запах поля, запах молодості Іцхака, його юність, його спілкування зі Всевишнім, зустріч із Рівкою… Романтика, і не тільки. І Іцхак благословляє його і каже:

Це благословення на те, що земля, земля Ізраїлю плодоноситиме (га'а́рец – це земля Ізраїлю), плодоноситиме для Есава, але, по суті, це благословення отримує Яаков.

Сусідні племена служитимуть у Есава, це має на увазі Іцхак, а виходить – у Яакова. Цікаво, що фраза я'авдуха́ амі́м використовується як жартівлива форма дякую, коли дякують людині, кажуть їй (за подану склянку чаю можуть сказати): я'авдуха́ амі́м. Ми просто згадуємо благословення, яке отримано.

Ось таке благословення, таку браху дав Іцхак. Він думав, що дає його Есаву, а дав Яакову.

І це не благословення Аврагамове, як, можливо, чекала Рівка, коли казала: «Благословить перед Господом». Суть благословення – Іцхак хотів благословити сім'ю, первістка на управління сім'єю. Так само Яаков перед смертю благословлятиме Єгуду і теж скаже: «Вклоняться тобі брати твої». Вклоняться брати означає ти керуватимеш братами, але це не ставить його над усіма братами.

Тобто Іцхак дає Яакову, по-перше, благословення землі, по-друге, управління політичне, зовнішньою політикою – це амі́м (народи) і ле'умі́м (нації), і управління хамулою (сім'єю) – це верховенство в сім'ї, внутрішня політика. Ось таке благословення. І благословення про те, що орере́ха ару́р – той, хто воює з тобою, буде проклятий і умварехе́ха бару́х – той, хто благословляє, хто приєднується до тебе, буде благословенний. Ті, хто буде в союзі, у мирі з тобою, будуть благословенні; ті, хто воюватиме з тобою, будуть прокляті. Таке ось благословення.

Є дуже багато містичних і глибоких коментарів на це. Знову-таки не сперечаюся з ними і жодною мірою їх не недооцінюю. Просто ми розбираємо тут пшат (або простий сенс написаного).

Ну, на що це схоже? Схоже це на народження, коли першим вийшов Есав. Зараз ситуація змінюється, і першим вийшов Яаков. Яаков випередив Есава. Є ще одна паралель, давніша: два брати, Каїн і Гевель. Каїн – мисливець, Гевель – землероб; Гевель отримує благословення, по суті, приймається його жертва, Каїн не отримує. Це тоді призвело до братовбивства, і тут, ну що сказати, тут дуже схожа ситуація.

Зверніть увагу: син твій, первісток твій, двічі звертається до батька. Есав постійно нагадує, що Іцхак його тато, він зовсім по-іншому розмовляє з батьком.

Поступово Іцхак розуміє, що тут сталася велика для нього біда, що прийшов хтось. Ну хто прийшов? Яаков прийшов, це ж уже зрозуміло. Але ж сказав: «Хто благословляє тебе – благословенний, а хто проклинає тебе, буде проклятий». І він уже не може це змінити. Не можна повернути, відмотати браху назад, і тому він каже: «І він теж буде благословенний». Уже коли дізнався, що це був Яаков, Іцхак все одно каже: «І він теж буде благословенний».

Це дуже дивно. І нам потрібно спробувати зрозуміти, чому Іцхак не може благословити й Есава теж, чому в нього не залишилося благословення?

Слово яако́в – це метикований, спритний. Часто перекладають це як хитрість, я зараз теж сказав перехитрив, але це не зовсім хитрість, це, радше, саме метикованість, життєва практичність, здатність досягати успіху, триматися за п'яту, спритність, скажімо так.

Не хоче Іцхак говорити те, що він зараз скаже:

Зверніть увагу, що Іцхак теж змінює порядок, і він починає з того, що найважливіше для Есава, і каже: «Я всіх братів його віддав йому в рабство і поставив його тобі начальником». Цим закінчувалося благословення, а починалося воно з винограду і злаків. Але тут Іцхак змінює – починає від страшного до менш страшного, коли переказує благословення. Завжди ва́рто звертати увагу на деталі в переказах, вони багато про що говорять. Іцхак сказав: «Я ось це, і ось це, і ось це зробив. Що ж мені тепер змінити?»

Воїн, мисливець, бойовий, підтягнутий чолов'яга, готовий довго виживати в лісі – і раптом заплакав. Серце батька розірветься, коли чує таке.

По-різному можна перекласти це – мішманне́, але ось є ця літерка мі (від) на початку слова, і можна перекласти (і, мабуть, правильно тут перекласти) як далеко від.

Ох, важке для перекладу слово тарі́д. Деякі кажуть, що це від слова ме́рет (коли збунтуєшся), але граматично це не дуже правильно. Інші кажуть, що це від слова плакати – коли завиєш, коли заголосиш. Треті кажуть: коли ти підеш, коли ти «відкочуєш», коли ти залишиш цю землю. Перекладемо, найімовірніше, за третім варіантом – коли ти підеш.

І сказано було це Рівці, донесли це Рівці. Хто ж доніс, якщо Есав сказав це в серці своєму? Коментатори кажуть: «Звідки Рівка все це знає, все чує? Вона багато молиться, і вона пророчо відчуває, що відбувається і між чоловіком і сином, і в серці в сина». У всякому разі, тут ми читаємо: те, що Есав планував у серці, Рівка знає, і їй доповіли. Обидва – її діти, за обох вона переживає, переживає за те, що вони зараз можуть повбивати одне одного. І не те щоб Яаков обов'язково боявся Есава (може, він і сильніший), але вбивати брата і бути вбитим братом – ні те, ні інше не дуже добра перспектива.

Зверніть увагу на корінь шув, який повертається знову і знову.

Яаков чує її, але, на відміну від минулого разу, він не реагує. Ми не чуємо, не бачимо відповідної реакції Яакова на те, що Рівка сказала йому тікати. Не хоче Яаков тікати, не личить засновникові народу бігати. Але Рівка не занепадає духом, і вона приходить до Іцхака. А пам'ятаєте, з чого все почалося? А почалося все з того, що Есав узяв за дружин хеттянок. І тут вона каже: «Якщо наш Яша одружиться з гойкою, значить, життя моє не вдалося».

Не досягнувши успіху в розмові з Яаковом, Рівка звертається до Іцхака, і, здавалося б, тут сцена, коли ми вперше можемо побачити, що Іцхак і Рівка поговорили. Але ми не бачимо, що вони поговорили. Іцхак її чує, але ми не чуємо відповіді, ми не чуємо діалогу між Іцхаком і Рівкою.

На початку 28 розділу ми читаємо:

І до цього моменту ми знаємо, що перше благословення призначалося Есавові, але його отримав Яаков. Друге благословення, яке, загалом, не дуже-то навіть і благословення, – його отримав Есав; отримав те, що якраз Яаковові й призначалося. Тепер Іцхак говорить цілеспрямовано саме Яаковові.

І наказав йому – пам'ятаємо, у першому випадку Рівка наказує, і Яаков виконує; у другому випадку вона каже послухай, і Яаков не слухає. Тепер приходить Іцхак, і він наказує:

Ось кому дається благословення Аврагама, і причому Есавові воно не призначалося; Яаковові дає його Іцхак: «Ти йдеш у чужу землю, але Бог Шаддай дасть успадкувати тобі і твоєму насінню цю землю».

Чому мати Яакова і Есава тут згадується, ми поговоримо на початку наступної глави.

Дивіться, що відбувається. Замість того, щоб тікати, тікати ночами короткими перебіжками від гніву брата, Яаков офіційно отримує посольську грамоту. Він іде одружуватися, його тато послав, ні від кого він не тікає, з гордо піднятою головою він іде в Падан-Арам, до свого дідуся, до своїх племінничок одружуватися. Так усе обернулося добре.

Ми в наступній главі поговоримо, чому так сталося, що Яаков вийшов без копійки грошей, і в нього навіть хліба й одягу на дорогу немає.

Пам'ятаєте, з чого все починалося? Обом, Іцхакові й Рівці, не подобалося, що Есав одружився з хеттянками (26:35). І тут ми бачимо, що це не подобалося і матері, і батькові (у 7 вірші). І Есав зрозумів, що батькові це неприємно, що батькові це боляче, і тоді Есав намагається, можливо, зробити щось добре.

А Їшмаель – теж родич, теж, сини Їшмаеля теж племінники Іцхака.

Махаля́т – це означає хвороблива або та, що насилає хвороби. Так іноді називають дітей – хвора, або стара, або мушка – щоб, за повір'ям, відігнати злих духів. У тому сенсі, що якщо злий дух знає, що дівчинку звуть Старенька або Мушка, то чого він до неї полізе, вона й так скривджена.

Есав зробив собі таку родовідну лінію, яка буде, можливо, менше заважати Іцхакові й Рівці. Теж, загалом-то, про щось замислився Есав.

Ми в минулій бесіді (26:34) почали саме з весілля, з одруження Есава, і закінчується тут знову одруженням Есава, і Яаков іде одружуватися. Власне, цим визначається поділ у родині Отців. Могло так вийти, що Есав і Яаков, обидва будуть частинами народу, але тепер вони тимчасово розділені. І суть усього не стільки вкрадене благословення, не стільки тут Яаков негативний герой (хоча по-різному, звісно, можна поставитися до вкраденого благословення); але є також історія шлюбу Есава з місцевими жінками, його спроби змішатися з іншими народами.

З Божою допомогою ми з вами сьогодні поговоримо про батьківську любов і про ставлення до неї протягом багатьох століть. У Берешит (25:28) ми читаємо:

Отже, давайте спочатку спробуємо дати різні варіанти перекладів і розуміння цього вірша. Ясно, що Іцхак полюбив Есава кі-ца́йід бефі́в, можна сказати, тому що Есав приносить у зубах здобич, тому що він здобувач. Принести в зубах здобич – це свого роду метафора. Есав – здобувач. Він, можна сказати, успішна в миру людина, процвітає. Може принести дичину. І за це Іцхак його любить.

Інша версія ца́йід бефі́в – це дичина в устах, у роті в самого Іцхака. Тобто Есав приносить дичину. Іцхак любить дичину поїсти. І за смачну їжу, здобуту до столу, Іцхак його любить. Є ще кілька різних розумінь, ми про них поговоримо.

верівка́ оге́вет ет-яако́в – це зрозуміло, Рівка любить Яакова.

Коментатори (а коментатори – це ті, хто дочитав Тору до кінця і знають, який Есав лиходій. І навіть читали пророків, у яких сказано: «Есава Я зненавидів») ставлять собі запитання, як могло таке статися, що Іцхак любить Есава.

Деякі коментатори кажуть: «А нічого особливого не сталося. Ви просто неправильно розумієте текст Тори. Або текст Тори треба розуміти під іншим кутом». Наприклад, рабі Давид Кімхі пише так: «Навіть і не потрібно говорити про те, що любив Яакова». Тобто для Тори зрозуміло, на думку рабі Давид Кімхі, що Іцхак любить Яакова. «І Яакова любив більше, а Есава любив тільки за дичину, яку він здобував». Тобто Іцхак більше любить Яакова. Це само собою зрозуміло, що він більше любить Яакова, тому що Яаков праведний, тому що він живе в наметах, тому що він, власне, успадковує всю традицію сім'ї. Але й Есава Іцхак теж любить, тому що він здобуває здобич. Тобто в Іцхака є місце в силу його праведності або в силу його прив'язаності кулінарної якоїсь, є місце для того, щоб полюбити й Есава. А Рівка, яка, може, не настільки праведна, може, більш праведна, навпаки, яка не має такої пристрасті до дичини, вона любить Яакова. Рабі Сфорно міркує приблизно так само і каже: «І Есава теж любив, хоча, без сумніву, знав, що він не такий цілісний, як Яаков».

Тобто що кажуть ці коментатори? Звичайно, він любив більше Яакова, але й Есава теж знаходив за що любити, тому що Іцхак праведний, а Есав син як-не-як. І тому не треба дивуватися, що Тора тут говорить про любов Іцхака до Есава.

Чому важко погодитися з поглядом цих шановних коментаторів? Тому що, схоже, все-таки Тора протиставляє тут Іцхака і Рівку і каже, що Іцхак любить Есава, саме Есава любить більше, а Рівка любить Яакова.

Є інша думка, яка каже, що Іцхак через те, що він зубрій, святий, через те, що його зір ослаб, або через ще щось, такий собі простак. А Есав – мисливець, здобич в устах його. І він устами своїми уловлює Іцхака. Есав ходить, блукає під воротами єшив, під воротами тих місць, де вивчають Закон. Слухає, слухає, слухає і ставить запитання, щоб в очах тата виглядати розумним і святим. Як наводиться приклад, він питав у батька: «А як відділяти десятину із солі? А як відділяти десятину із сіна?» Ставив такі розумні запитання, щоб здаватися святим, і формував про себе враження як про праведну людину. І, на думку коментаторів, Іцхак сприймав такий образ як люблячий батько і тому любив ошуканця Есава.

І інші коментатори кажуть, що Іцхак бачив успішність Есава, його ділову хватку, хватку бізнесмена. До слова, як людина, що провела час у вивченні Тори, у роздумах і молитвах, цю мирську ділову хватку він любив і захоплювався нею. А на Рівку, яка з іншого середовища, це враження не справляло. Отже, є пояснення, Іцхак любить Есава, тому що Іцхак трошки простак і наївний, трошки не від світу цього, і Есав цим користується.

Третя думка говорить про те, що Іцхак просто любить поїсти, просто любить мирські задоволення. Так, наприклад, мідраш Шохер Тов каже: «Оскільки Іцхак був сином старості, він був розпещений і привчений до різної дорогої їжі. А Есав діставав йому їжу і напував добрим вином». Начебто теж зрозуміло. Слабкий Іцхак. Він народився в сім'ї Аврагама, як син старості. Звичайно, Аврагам і Сара розпещували свою дитину. Іцхак виріс, розпещеності своєї не подолав. Тому те, що Есав приносить йому їжу, а ми знаємо, що Есав справді дбає про тата, він приносив йому їжу. Ми читали в іншому місці, що Есав ходив до нього в святковому одязі. Есав міг влаштувати татові свято. Мабуть, любив влаштовувати татові свято. І Іцхак його за це дуже любив. Є і ось такий погляд, який намагається пояснити, чому все-таки такий праведний, такий святий Іцхак, любить такого ось непутящого, невдатного Есава.

Є й інші коментатори, які бачать в Іцхаку стратега. І кажуть, дивлячись на ось цей розмах полювання Есава, на його здібності досягати успіху в миру, Іцхак розумів, що Яаков, звичайно, людина чиста, наївна, відкрита Торі, чесна, але поширювати Тору у світі – це не його. Тут потрібна ділова бізнес-хватка. Тут потрібен бізнес-проєкт. І тут потрібна успішність Есава. І ось було б чудово всю цю успішність, здібності Есава до Тори повернути. І тому, як стратег, Іцхак Есава дуже любить, бачить у ньому цей потенціал, потенціал діяча, який знадобиться, коли Тора, вчення поширюватиметься не тільки по країні Ханаанській, а й по всьому світу.

Є ті, які кажуть, що Іцхак розумів, наскільки зіпсований Есав, наскільки погані в нього його душевні якості. І водночас він розумів, що якщо Всевишній заклав в Есава такий (скажімо в лапках чи без) поганий потенціал, то Він заклав у нього і потенціал виправлення. І ось цей потенціал виправлення – це здатність виправляти гріхи, не тільки грішити, а й виправляти гріхи. Можна сказати, надалі це якість царя Давида, саме здатність зробити тшуву, здійснити покаяння – це те, що Давид реалізував повною мірою. Є багато схожості між Давидом і Есавом. Яаков бачив цей потенціал, і дуже його цінував, і дуже хотів пробудити, реалізувати його. Адже ця ж здатність перемагати гріх – це месіанська якість.

Інші коментатори, зокрема рав Єгуда Ілай, говорить про інакодумство Есава, бачить в Есаві людину, яка мислить поза загальноприйнятими рамками. Надалі в юдейській історії буде такий учитель рабі Меїр, який завжди незгодний. І, якщо мудреці висловлюють якусь думку, рабі Меїр намагається висловлювати альтернативну думку, яка якось у мудреців не вміщується, хоча він на голову розумніший за них часто. Але надалі він так і залишиться в єврейському законодавстві як «а інші, що мислять по-іншому, кажуть», навіть іноді без імені «рабі Меїр», людина зовсім нестандартного мислення, батько, можна сказати, різнодумства, з якого народжуються вправні, настільки по-різному мислячі, що в Талмуді трапляється згадка «А в Торі рабі Меїра записано не так, а так. Написано – не одяг зі шкіри, а одяг зі світла, наприклад». Настільки різне мислення, що можна подумати, що в нього по-іншому написано в Торі. Ні, звичайно. У нього так само написано в Торі, але він бачить інші смисли, здатний мислити абсолютно інакше, ніж усі інші. І ось це інакодумство, ось цю здатність уявляти іншу думку, можливо, бачить Іцхак.

Є ті, які кажуть, що Іцхак розумів, що Есав – це, висловлюючись сучасною мовою, важкий підліток, і важкий підліток особливо потребує любові. Якщо ти зустрічаєш людину з якимись тяжкими якостями, допомогти в їх виправленні – це дуже важливе завдання. Зі своїми якостями, з якими ти стикаєшся, теж треба зуміти себе полюбити, попри те що ти теж іноді Есав. Треба вміти виправити ці якості, а не зламати.

Адже ніде, насправді, Тора, єврейське вчення про мораль і етику не вчать ламанню якихось якостей, завжди говорять про виправлення. І дуже часто буває, що людина опиняється викинутою на узбіччя, тому що її записали в Есави і просто викинули. Або вона себе записала в Есави і викинула. Або, навпаки, стала себе ламати, упокорюючи себе, наступала на горло власній пісні, і врешті не витримала цього ламання, і знову опинилася на узбіччі, а то й зовсім збилася з дороги. І Іцхак, як педагог, згідно з цим підходом, як учитель, розумів, що Есавові необхідна любов. І тому він Есава дуже любив.

Є ще один підхід, який прийнятий серед коментаторів, який бачить в Іцхаку абсолютного смиренного праведника, який приймає все, що йому дає Всевишній. Він любить Есава, тому що це первісток, якого йому дав Всевишній. Якщо Всевишній розсудив, що в Іцхака має бути такий первісток, значить, так воно й має бути. Люблячий Бога Іцхак любить свого первістка Есава, розуміє, що це на добро, розуміє, що так воно потрібно. І любить Есава, тому що любить Бога, Який у його життя Есава послав, за рішенням Якого, з волі Якого Есав сам став первістком. Саме тому, згідно з таким підходом, Іцхак і не дуже хвилюється, коли відбувається вся ця плутанина з благословенням, розуміючи, що і це від Бога, це Бог налагодив, це Бог влаштує на благо. Такий ось ще один чудовий погляд на стосунки Іцхака і Есава. І він близький мені.

Хоча ближчий мені погляд, що людині й людині Іцхаку просто властиво любити свого сина, тому що бачив його маленьким, тому що бачив його новонародженим, тому що тримав його на руках, тому що це твій син, плоть від плоті ти. І, навіть якщо він потенційно лиходій, все одно можна виявляти до нього любов, він первісток, і він потребує твоєї любові. Ти потребуєш любові до нього. Це просто відбувається. Любов несподівано нагряне. Тому тут і сказано: «Полюбив Іцхак Есава». Полюбив тому, що це просто його син.

Усе це різноманіття підходів я перелічую зовсім не для того, щоб побудувати якусь таблицю, зробити схему або зібрати якусь колекцію. Це все відображає різні погляди людей на якісь стосунки, з якими ми стикаємося. У цьому випадку любов батька до сина. Чому батько любить сина? Тому що, можливо, батько десь простуватий, дурнуватий. А син його обманює. Або що ми хочемо побачити в ситуації? Дурість людську, прив'язаність людську до чогось плотського? Або, можливо, святість людську? Або, можливо, природно, любов? Якими інструментами і як ми аналізуємо ситуацію? Що це говорить про нас самих? Чи здатні ми полюбити Есава? Чи любимо ми когось за ту їжу, яку він нам дає? Чи любимо ми когось, обманувшись тим, що хтось створив красивий образ. Чи намагаємося ми ставити красиві, розумні запитання для того, щоб здаватися розумним і праведним?

Усе це досвід народу в розумінні одного простого вірша про любов батька і сина. І так багато граней у цьому відкривається.

Нашій тижневій главі Толдот відповідає початок книги пророка Малахі.

«Ось слова Господні, вантаж слів Господніх або ноша слів Господніх». Такий епітет, така метафора використовується пророком. «Ось вам мішок слів Господа в моїх руках, ноша слів Господа в моїх руках, руках пророка Малахі». Хто такий Малахі, ми не знаємо. Настільки багато різних думок про це, що є ті, хто каже, що це взагалі не власне ім'я, це не приватне ім'я людини, це не якась людина, яку звали Малахі. Це пророк, який пророкує про Ангела Господнього, і тому це його такий творчий псевдонім Малахі. Є багато різних думок, і, мабуть, у нас немає можливості розсудити однозначно, хто з них правий. Тому ми читатимемо саме пророцтво.

Треба зазначити, що вся книга пророка Малахі побудована у вигляді такого діалогу: Всевишній говорить і народ (або коген, або ще хтось) йому відповідає. Це літературна форма книги пророка Малахі. Ви сказали:

«…у чому твоя любов до нас?» (на це запитання Всевишній відповідає) «Ось же Есав брат Яакову…

Батько в Есава і в Яакова один і той самий, і мама в них одна і та сама. Це не заслуга отців. Це не якась генеалогічна причина. Обидва вони сини одних і тих самих батьків.

… я ж полюбив Яакова.

«Тут немає жодного зв'язку з предками. Ось Есав, ось Яаков. Одного Я возлюбив, іншого зненавидів». Слово санеті перекладається зненавидів. Російською мовою все, що пов'язано з ненавистю, звучить дуже різко. Насправді сена це не ненависть, не завжди ненависть у такому різкому російському сенсі цього слова. Іноді це любив менше. Як сказано, наприклад, у Торі, що в людини будуть дві дружини, одну любитиме, а іншу ненавидітиме. Не те, що він її ненавидітиме – він ставитиметься до неї з меншою любов'ю. «А Есава я зненавидів».

…і зроблю я гори його пусткою, І наділ його дам лисицям пустелі (або шакалам пустелі)».

«Подивіться, – каже Всевишній, – підведіть очі свої і подивіться на південний схід, на Едом, на країну Есава. Ви повернулися у свою країну, ви відновлюєте свою землю, і земля дає вам свої плоди. Подивіться, що відбувається з країною Едому. Там, де моя любов не виявлена. Подивіться, Едом пустка. Шакали й лисиці на його землі, там, де ви садите й отримуєте врожай, ваші сусіди, едомляни, живуть далеко не так. Ось вияв моєї любові. Ви скажете: «Ну, добре, у нас же є такий давній сіоністський рух, національний рух за повернення. Ось ми повернулися й досягли успіху. А може, раптом так обернеться, що ці едомці паралельно нашому сіонізму едумізм вигадають, вони повернуться й почнуть відновлювати свою країну. Хіба це Твоя любов? Це наша заслуга». І тут Всевишній каже:

Подивіться, в Едома немає відновлення. Навіть якщо вони захочуть, вони не зможуть відновити свою землю, а якщо спробують, то отримають ще більше руйнування. Я в цьому прославлюся, і ви будете тому свідком. Тому зрозумійте й засвойте, що Я вас люблю.

Але не все так райдужно, як може здатися з перших слів пророка.

Всевишній каже в 7 вірші:

У книзі Дварім (15:21) є пряма заборона приносити сліпого в жертву: «Якщо ж буде він з вадою, кульгавий або сліпий, взагалі з вадою поганою, то не приноси його в жертву Господу, Богу твоєму». І тут Всевишній звинувачує когенів у порушенні цієї прямої заборони і продовжує:

… Якщо ви приносите кульгавого і хворого, хіба це не зло? може, ви принесете його своєму паші (своєму володареві)?

Коли перси панували на Святій землі, володарів називали паха. І, відповідно, та чи інша область правління називалася пахва, пашівство. Потім турки запозичили цю назву, і тому багато хто, мабуть, чув вираз турецький паша. Тут Всевишній пропонує – спробуйте принести йому в подарунок таку тварину.

… Чи буде він задоволений і чи виявить він до тебе прихильність?» – каже Господь воїнств.

Всевишній каже: «Спробуйте піднести таке земному цареві, подивіться на його реакцію. Давайте проведемо експеримент».

Невже ви розраховуєте, що Він, Небесний Цар, прийме ту жертву, яку не прийме й земний цар.

Дуже складне для розуміння речення. На той момент, наскільки ми знаємо, тільки народ Ізраїля служить Всевишньому. І можна зрозуміти це так. «Якби я звернувся до якогось з інших народів, у будь-якому місці принесли б мені найкраще з найкращого і дали б найкраще кадіння на мою честь».

Інше розуміння каже, що особливо після указу про відновлення Єрусалима, коли всі народи побачили, як Всевишній виявляє свою любов до свого народу, з'явилися праведники, які усвідомили силу Всевишнього і стали кадити Йому і приносити жертви. Є і таке, можна сказати, фарисейське розуміння, згідно з яким мудреці навчають по всьому світу Тори, і це як кадіння і як жертвоприношення. І тут протиставлення між священниками і мудрецями.

Ще одне розуміння каже, що навіть серед ідолопоклонників, серед тих, які поклоняються ідолам, є такі, які розуміють, що за всім цим є єдиний Бог. «І все ж прославляють і розуміють Мене».

Це можна зрозуміти і так: просто жалюгідний цей дар, який приноситься Господу. Або можна зрозуміти і так: немає жодного прибутку, доходи з цього жертовника мізерні. Дуже складний для розуміння вираз. Через те багато варіантів перекладу.

Можна зрозуміти і так, і так. І те, і інше вельми невтішно щодо когенів. Всевишній каже: «Я вас люблю. Весь народ люблю, не тільки когенів». Ця розмова з когенами, як ми бачимо з першого вірша першого розділу, це не розмова з когенами віч-на-віч, це розмова з народом у присутності всього народу і з когенами про когенів. Всевишній тут звертається не до когенів, а насамперед до всього народу, якому вони служать, і каже: «Я вас люблю, але у вас проблема: ваші когени підгнили, ваші служителі підгнили. Я вас полюбив не за якісь заслуги, полюбив вас просто так. Але де повага? Де повага з боку тих, хто має бути в авангарді, попереду всього народу в цій повазі, в цій шані? Де повага і шана когенів, коли ваша місія, почесна місія, велика місія священства, яка на вас покладена, для вас морока, для вас це якесь утруднення, від якого немає ніякого прибутку, і ви всі тільки прибутку очікуєте. І ви приносите награбоване, нечесно здобуте». І кульгаве, і хворе. Ви міркуєте: «Раз Всевишній їсть що попало, давайте Йому, що попало, і будемо приносити. Якщо все одно ніякого доходу немає від цього жертовника, давайте скинемо на нього, віддамо туди все, що не годиться туди. Найкраще ми даємо правителеві, що гірше, беремо собі, а третій сорт чи сьомий сорт уже Всевишньому піде на жертовник. Він усе одно все з'їсть». Цей дар ви мені приносите».

… Невже ви думаєте, що я захочу прийняти її з ваших рук, каже Господь?

Господь каже: «Проклятий той, хто має добру тварину у своєму стаді, але приносить Мені якусь хвору тварину. Не можна так чинити зі Мною, тому що Я Великий Цар. Якщо паша́, ваш перський правитель, не прийме від вас такий дар, як ви можете розраховувати, що я таке від вас прийму?»

Це кінець першого розділу. Ми продовжимо читати другий розділ.

Тут звертання до когенів, але розмова, як ми читали на самому початку, іде при всьому народі. Всевишній тут не секретничає з когенами, а говорить прилюдно про те, що може з ними статися.

Ми знаємо з книги Бемідбар (6 розділ), що одне із завдань, один із привілеїв когенів – благословляти народ Ізраїля. Сказано: «І наречете Ім'я Моє на синів Ізраїля, і Я їх благословлю». Тут Господь каже: «Я їх прокляну. Ваше благословення Я зроблю прокляттям».

… І вже, вважай, прокляв я його (ваше благословення), тому що ви не берете до свого серця, (ви не виправляєте своє серце)

Коли Леві служив, коли когени служили відповідно до свого завіту і були в завіті, вони багатьох змогли визволити від гріха.

Читайте також: Хаєй Сара, Ваєце, Толдот в аудіоформаті і тижневі глави Тори.