Шофтім

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Ми починаємо вивчати тижневу главу Шофтім і читатимемо з 18 вірша 16 розділу книги Дварім.

У сьогоднішній мові слово шоте́р означає поліцейський, дослівно – патрульний або вартовий, людина, яка патрулює місце і на місцевості здійснює виконання закону.

Ми знаємо, що слово ша́ар (я дуже часто про це говорю) – це ворота міста, це місце, де відбувається суд, де ухвалюються всілякі рішення. Ми добре це бачимо в меґілат Рут, там багато історій відбуваються у воротах. Але взагалі у воротах міста насамперед стягуються податки з тих, хто входить, там укладаються угоди, там сидять старійшини міста. Тому й про дружину благоуспішну сказано (Мішлей 31:23,31), що чоловік її відомий біля воріт, і прославлять її у воротах (міста) діяння її. Тобто в усіх воротах, всюди, в кожному місті Ізраїля, має бути судова система і поліцейська система – ті, хто встановлює закон, ухвалює рішення, і ті, хто відповідає за виконання закону.

 Отже, є заповідь поставити в кожному місті суддів і поліцейських, щоб у місті була законність і справедливість. У цієї фрази є й іносказальне тлумачення, досить цікаве. Ворота є і в тіла: очі, вуха, рот, ніс. На кожні з воріт (теж можна уявити) треба поставити суддю стежити: а чи хочемо ми туди дивитися, чи треба нам туди дивитися, чи треба нам це говорити, чи треба нам це слухати. Добре й корисно встановити правила для того, що входить і виходить через наші ворота. Розвиваючи цю думку, коментатори кажуть, що добре було б мати людей, якісь авторитети, на кого можна було б рівнятися і в кого вчитися мистецтва чистоти мовлення і мистецтва збереження очей. Добре, щоб це були люди, яким ми довіряємо. І, з іншого боку, зовсім недобре давати кожній людині порушувати наші якісь межі: не кожна людина повинна робити нам зауваження, не кожна людина має право якось впливати на нас. Ми повинні керувати самі, самі вирішувати для себе, хто нам суддя і поліцейський, а хто – ні. Це теж важливий елемент. Тобто не кожна людина нам суддя, не кожна людина нам поліцейський. Це мідраш, який, звісно, лише алегорія на простий зміст Тори в цьому випадку.

Давайте розбиратися, що тут велить Тора. Коли ми сидимо в суді (су́димо), ми ухвалюємо рішення щодо людини: хто правий, хто винен, яке покарання людині обрати.

Що означає відхиляти суд? Уявіть собі суддю, у якого вранці викрали машину, і він розбирався з поліцією. Він приходить до суду, і тут йому приводять викрадача машин. Цілком можливо, що жодні полегшувальні обставини, жодні пом'якшувальні обставини – ніщо не буде взято до уваги. Розлютившись на всіх викрадачів машин у світі, суддя може спотворити суд, не вислухати обвинуваченого, можливо, заплющити очі на якісь процесуальні порушення і так далі. Це й означає відхилення суду.

А що означає бути лицеприятним? Сьогодні, якщо до суду приходить родич судді або якийсь його партнер по бізнесу, людина, з якою вони раніше перетиналися, суддя, звісно, повинен заявити самовідвід. Так за законами Ізраїлю, так сьогодні заведено в усіх країнах з розвиненою судовою системою. Так чи інакше, є адвокати, які працюють із суддею постійно. Це може бути адвокат страхової чи будівельної компанії, який приходить до судді в суд. І в цьому разі між суддею та адвокатом складаються якщо не дружні, то, в усякому разі, приятельські стосунки. З одного боку, ці приятельські стосунки можуть не заважати судді здійснювати справедливий суд. З іншого боку, людина, яка опинилася на суді, і проти неї виступає адвокат, з яким суддя говорить привітно, ця людина може розгубитися, заплутатися в думках, заплутатися в показаннях і дійти висновку, що суд несправедливий. А може бути й таке, що суд справді стане несправедливим через те, що якісь приятельські стосунки чи особисті симпатії є між суддею та одним з учасників цього процесу.

Чи можна назвати праведником суддю, який узяв хабар? Найімовірніше, ні. І зрозуміло, чому хабар засліплює: справді, суддя, який отримав хабар, може заплющити очі на якісь деталі або дивитися упереджено на весь судовий процес.

Про що йдеться, коли суддя спотворює слова праведника? Талмуд наводить історію про людину, суддю в Ізраїлі, якого звали рабі Анан. Одного ранку йому принесли в подарунок кошик риби. Він запитав: «Що це за кошик?» І чоловік сказав йому: «Сьогодні я в тебе суджуся, і ось я тобі приніс у подарунок кошик риби». Рабі Анан сказав: «Якщо я візьму цей кошик, я не зможу тебе судити, бо це хабар. Я беру самовідвід, я не судитиму тебе». Чоловік сказав йому: «Ну, раз ти не судитимеш мене, то рибу ж візьми, тепер ти мені не суддя, тепер ти можеш». І рабі Анан узяв цю рибу і пішов до свого друга-колеги, теж судді, рабі Нахмана, і сказав йому: «Рабі Нахмане, ось є людина, яку я не можу судити, але її можеш судити ти. Будь ласка, розглянь її процес». Рабі Нахман сказав: «Добре, я розгляну процес». Він не знав, чому рабі Анан відмовився судити цю людину, і подумав: «Це, отже, якийсь друг, якийсь знайомий рабі Анана». Він перервав, відклав судовий процес, посеред якого перебував, дуже важливий судовий процес, пов'язаний із сиротами, і зайнявся справою людини, яка принесла рибу рабі Ананові. Супротивник дарувальника риби в суді побачив, що раптом така шана тому виявляється, переривається важливий судовий процес, їх позачергово кличуть. І він зрозумів, що це відбувається не завдяки йому, вже точно, бо він ні з ким не пов'язаний, риби нікому не заносив і про хабар нічого ж не знає. Він зрозумів, що суд несправедливий і якось виявляє лицеприятність до його супротивника, тому заплутався у своїх словах і не зміг свої слова правильно висловити. Коли людина бачить, що суд прихильний не до неї, а до протилежної сторони, може так статися, що вона почне мимрити, плутатися і, будучи праведною, будучи правою, не зможе свою правоту довести. Ось одне з розумінь змісту Тори тут.

Шукай у суді насамперед справедливості. Це стосується не тільки суддів, які повинні шукати не того, як би комусь догодити або як би задовольнити якісь свої ідеали, якусь свою ідейну заангажованість. Це стосується і людей, які приходять до суду. Я можу шукати суд, де будуть милостиві до мене, де мене краще зрозуміють, але Всевишній велить: «Шукай справедливості, щоб ти успадкував землю, яку Господь, Бог твій, дає тобі». Справедливий суд – це один із засобів, який дає нам змогу досягти безпечного життя на землі, продовжує наше життя в країні Ізраїля, продовжує присутність народу в країні Ізраїля, а отже, посилює Божественний захист.

З 21 вірша постає трохи інше питання.

Ашера – це богиня пантеону місцевих народів, дружина бога Ба'ала, і традиційно її зображують у вигляді дерева. Тут Тора забороняє садити дерева Ашери, поклонятися Ашері будь-яким способом. Це не дуже допомагало. Ми читаємо в 6 розділі книги Шофтім про те, як Ґідон зруйнував жертовник Ба'ала, і народ обурювався. Як це так? Давайте почитаємо, з 27 вірша: «І взяв Ґідон десять чоловік із рабів своїх, і зробив, як говорив йому Господь; але оскільки боявся він зробити це вдень через домашніх батька свого і жителів міста, то зробив це вночі. І встали жителі міста вранці, і ось – зруйновано жертовник Ба'ала, і ідольське дерево (те саме дерево Ашери) при ньому зрубано… І говорили один одному: хто зробив це? І розпитували, і розслідували, і сказали: Ґідон, син Йоаша, зробив це. І сказали жителі міста Йоашеві: виведи сина свого, щоб він помер за те, що зруйнував жертовник Ба'ала, і за те, що зрубав ідольське дерево, яке при ньому. І сказав Йоаш усім, хто стояв при ньому: вам чи заступатися за Ба'ала, вам чи захищати його? Хто заступиться за нього, той буде відданий смерті (ще) до ранку. Якщо він бог, нехай заступиться сам за себе, за те, що він зруйнував жертовник його. І назвав його того дня Єруба'алом, бо сказав: нехай судиться з ними Ба'ал за те, що він зруйнував жертовник його».

Ми бачимо, що, попри заборону, жертовники Ба'алові та Ашері будувалися і насаджувалися. У першій книзі Мелахім (16:33) ми читаємо: «І зробив Ахав ашеру…», тобто посадив Ахав знову-таки ідольське дерево. Попри те що заборона існувала, дерева повсюдно, на жаль, садили. Це стосується дуже багатьох заборон. Часто в бесідах люди ставлять таке запитання «Як же це могло бути, якщо це заборонено Торою?» Народ Ізраїля, на жаль, постійно чинив те, що заборонено Торою. Як я зазвичай кажу: якщо в Москві заборонено їздити на червоне світло, це не означає, що в Москві ніхто на червоне світло не їздить.

Оскільки шанувальники культу Ба'ала садили дерево біля жертовника, для народу Ізраїля є повна заборона на такі дерева.

Ми знаємо, бачили це в епоху Праотців, багато читали про це в книзі Берешит, як Яаков, наприклад, ставив мацеву́, і Іцхак ставив мацеву́, і взагалі так було заведено. Але через те, що народи почали використовувати їх і це пов'язалося з поклонінням ідолам, то в народі Ізраїля з'явилася заборона. Господь зненавидів ці мацево́т, і тому з'явилася заборона їх ставити.

На цьому закінчується 16 розділ, і ми продовжимо читати з 1 вірша 17 розділу.

Тобто не вибирай щось кепське, щоб принести в жертву Господу. Якщо щось приноситься в жертву Господу, якась тварина, то вона має бути непорочною, інакше це гидота в очах Господа.

З 2 вірша 17 розділу починається інша тема.

Це дуже важливе правило, яке стосується також суду, про який ми загалом сьогодні говоримо: розслідувати, перевіряти те, що тобі кажуть, перевіряти наміри людей, чи так насправді стоять справи.

Отже, якщо хтось у вашому місті, в нашому місті служить іншим богам або воїнству небесному і ми дослідили це, перевірили це і дізналися, що так воно точно і є, то виводимо їх за місто, чи то чоловік, чи то жінка, і побиваємо камінням – це заповідь. Ідолопоклонника в Ізраїлі бути не повинно, але питання про ідолопоклонство, обвинувачення – справа серйозна і вимагає серйозного розслідування. Та й узагалі, ми це вчимо, що будь-яка справа вимагає серйозного розслідування. Про це говорить Тора, про це говорить і Новий Завіт.

Тобто, для того щоб обвинуватити людину, потрібно два або три свідки. Для чого? Щоб перевірити, щоб мати змогу звірити показання, щоб мати два-три різні погляди на події. Навіть якщо цей один свідок говорить правду, йому не можна довіряти, бо одна людина не може повністю передати правду.

Це одне з можливих розумінь того, що написано в Євангелії від Йоханана (3:7), в історії про жінку, взяту в перелюбі (не говоритимемо зараз про те, вставка це чи ні, що це за історія, як вона написана). Єшуа каже: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине в неї камінь». Хто з вас вірний свідок, не брехливий свідок, нехай перший кине в неї камінь. Можливо, якраз ідеться про посилання на наш 7 вірш, на те, що саме перші свідки й повинні кинути в неї каміння, тим самим беручи на себе відповідальність за вірність свого свідчення.

З 8 вірша знову починається інша тема.

Якщо ти чогось не розумієш: чи правильно так вчинити, чи по-іншому вчинити, чи не розібрати, яка виразка чиста, а яка нечиста, чи в тебе є суперечка з ближнім і її не вдається розв'язати, то ти прийдеш у місце, яке обере Господь. Це поки що невідомо читачеві книги Дварім, але ми знаємо, що Господь обере Єрусалим як таке місце.

Оскільки в нас є, як ми й сказали на самому початку, справедливий суд, у нас є когени, які поставлені, щоб навчати Тори, у нас є джерело, наші університети (так було задумано), то можна буде поставити запитання щодо всього, чого завгодно. І є обов'язкове: у цих когенів, у цих левитів, у цих суддів є обов'язок вислухати твоє запитання і дати тобі відповіді, вони повинні тобою займатися. У такий спосіб ти зможеш піти і запитати про судове рішення, отримати юридичну консультацію з питань Тори.

Чому це написано? Часто ми йдемо з питанням і чекаємо, що отримаємо ту відповідь, яку ми хочемо отримати. У єврейському середовищі є анекдот про рава Ноаха, рава Зручного (слово но́ах означає зручний), який якраз дає відповіді, які ми хочемо отримати. Або розповідають про таку машину, в яку ти закладаєш питання і відповідь, яку хочеш отримати, і вона каже тобі, до якого рабина, до якого вчителя треба звернутися, щоб отримати потрібну тобі відповідь. Так і в сучасному єврейському середовищі, і в християнському середовищі: якщо хочете отримати якусь конкретну думку, якусь конкретну відповідь, то часто відомо, до кого з учителів, з наставників, з пасторів, з рабинів звертатися. Але тут ідеться про те, що ти йдеш саме по справедливу відповідь і повинен зробити те, що вони тобі скажуть. І скажуть вони тобі не так, як тобі хочеться, а за Торою.

Природно, є коментатори, які кажуть: «Навіть якщо вони скажуть тобі про праве, що це ліве, а про ліве, що це праве». Чи правильно це? Насправді це правильно з того боку, що ми часто самі не розуміємо, де праве, де ліве, і тільки думаємо, що ось тут – праве, а ось тут – ліве. І коли ми звертаємося до справедливого судді, він може нас справді здивувати.

Тобто існує дуже суворе ставлення до тих юридичних відповідей, до тих постанов, які когени і судді скажуть. І якщо на народі така відповідальність, то яка ж відповідальність лежить на суддях і на когенах? І ми побачимо згодом, що в пророків дуже багато звинувачень, викриттів саме на адресу суддів і когенів за те, що вони спотворюють суд.

Є коментатори, які кажуть, що це таке своєрідне пророцтво про те, що, коли народ прийде в землю, захочеться йому системи управління, як в інших народів: не просто суддів і когенів, а ще й царя, і Господь допускає це. Інші кажуть, що це пряма заповідь справді поставити царя. Хоча, коли ми читаємо історію обрання першого царя (1Мелахім, 8 розділ), і Господь каже: «Це Мною вони погордували», і пророк заперечує проти обрання царя, то можна замислитися, чи справді тут заповідь, це сильний аргумент проти того, щоб вважати це заповіддю. Але є й якісь заперечення, і це довга суперечка, в яку, мабуть, нам не варто зараз занурюватися. Так чи інакше, Господь допускає народові поставити царя і самого царя благословляє (як ми бачимо, і Машиах теж цар Ізраїля).

Якщо вже ти вирішив ставити, то став того, якого обере Бог. Ми побачимо в майбутньому, що так воно й станеться.

Про що йдеться? Справа не в тому, що цареві заборонено мати стайні чи кавалерію. Ідеться, на думку більшості коментаторів, про кортеж. Ми знаємо, що й сьогодні багато правителів люблять бронепоїзди, шикарні кортежі з мотоциклістами або гарними дорогими автомобілями попереду, через які перекривають дороги міста. Усе, що завгодно, у найрізноманітніших видах і в найрізноманітніших ступенях гордовитості й розкішності. Часто помічають, що бідніша країна, то розкішніше їздять її царі. Цареві Ізраїля заборонено їздити з шикарними кортежами. Деякі коментатори кажуть: «Навіть якщо один зайвий кінь іде, це вже багато».

І цареві заборонено повертати народ до Єгипту заради якоїсь пошани. Цар може укласти якісь союзи, вступити в якісь політичні зв'язки, для того щоб збільшити собі пошану. Тобто цар не повинен укладати якісь договори і союзи (зокрема з Єгиптом, з іншими країнами) і ставати під чуже ярмо, щоб отримати багатство і якісь привілеї для себе.

Жінки – велика спокуса, звісно, для царів, бо часто царі беруть дівчат гарніших із народу. Але й під час укладання якихось союзів і договорів є бажання брати собі за дружин дівчаток царської крові. І цар не повинен грабувати народ, захоплювати дівчат, якихось рабинь, і не повинен у народу відбирати срібло і золото, збирати податки (окрема розмова, звісно, у зв'язку з цим про царя Шломо, який щодо жінок серйозно відступив від цих правил).

Більшість коментаторів кажуть, що цар, коли він сяде на трон, повинен написати для себе книгу Тори перед когенами і левитами.

Як у правителів ядерних держав поруч із собою є валізка з червоною кнопкою, головною зброєю держави, так цар Ізраїля повинен мати при собі сувій Тори.

Знову ми бачимо, що дотримання заповідей, дотримання справедливості продовжує дні на землі, у цьому разі дні царя. Отже, цар, якщо вже народ вирішив його поставити, повинен обиратися і благословлятися Всевишнім. Цар – це не бізнес, він не має права примножувати колісниці, не має права примножувати золото і срібло понад міру, не має права і брати собі дружин, як це заведено в язичницьких царів, у язичницьких правителів, які як позначення своєї розкоші брали собі дружин для задоволення власної хіті і для якихось політичних союзів. Але, навпаки, цар Ізраїля повинен зробити сувій Тори і весь вільний час присвячувати вивченню Тори, постійно звіряти кожен свій крок із книгою Тори. І чим вірнішим буде цар Торі, тим довшим і справедливішим буде його царювання, саме через це посилиться його царювання, зміцниться і продовжиться.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Шофтім і почнемо читати 18 розділ книги Дварім. Після того як ми поговорили про певний державний устрій і про суди, 18 розділ починається з розмови про когенів:

Когени щодо свого прожитку, щодо свого наділу належать до небесного. Це свого роду антиподи єврейського народу, та частина єврейського народу, яка торкається небес. І Тора намагається максимально втримати їх у небесному і відтинає їх від земного наділу – тим, наприклад, що коген не торкається мертвого тіла, і тим, що коген не може одружитися з жінкою, яка до цього була заміжня. Тобто він трохи ізольований у небесному, щоб з'єднувати народ Ізраїля з небом.

Коген безпосередньо від столу Господнього харчується, безпосередньо до Господнього належить, там його громадянство. Звісно, ми можемо сказати, що всіх нас годує Всевишній і будь-яка їжа на нашому столі дана Всевишнім. Відмінність когена в тому, що він їсть їжу Всевишнього, їжу, яку люди Всевишньому присвятили. Ось таке особливе його становище: він за людей стоїть перед Всевишнім і тому живиться тією їжею, яку люди Всевишньому присвятили.

Також і всі начатки коген отримує, це основа його прожитку.

Тобто не народ посилає когенів стояти перед Всевишнім, точніше, народ теж посилає стояти, але ініціатива була не від народу, це Всевишній обрав когенів і сказав: «Агарон і його сини стоятимуть переді Мною і представлятимуть Мене перед вами». Тому й дається синам Агарона те, що присвячується Всевишньому.

Тут ще звертають увагу на слово ла'амо́д (стояти) і кажуть: це означає, що служити Всевишньому треба сто́ячи (при когенському служінні, звісно).

З 6 вірша – внутрішнє питання існування когенів, але нам воно теж буде цікаве.

Конкретно сказано леві́, і тут натяк на когена. У Писанні є, як підрахували, двадцять чотири випадки, коли коген названий леві́. У цьому разі ще й галеві́, і весь контекст говорить, що йдеться про когена. Але можна поширити це й на левита, адже й левити мають якусь частку, якусь участь у служінні. Тому – так, можна сказати: усе, що стосується тут когена, стосуватиметься й левита.

Іншими словами, коген, який живе в Цфаті, або в Ейлаті, або в Тверії, в один прекрасний момент, коли його душі стало завгодно, захотів і пішов служити до Храму. І як із ним бути? Можна сказати: «Ось, понаїхало тут. Єрусалим не гумовий». Можна встановити якісь ліміти й обмеження, можна спробувати не підпускати його до служби. Які вказівки з цього приводу дає Тора?

Тобто ніхто йому не зможе сказати: «Вас тут не стояло, а ви сюди приїхали». Жодної дідівщини, жодного утиску не може бути. Як розподіляються жертви на всіх когенів, так само діляться і з ним: і роботою, і вовною, і злаками, і вином – усім, чим когени діляться між собою.

Кінець 8 вірша трохи незрозумілий і потребує поглибленого вивчення. Що означає лева́д мімкара́в аль-га'аво́т?

Одне з розумінь сходить до першої книги Діврей гаЯмім (24:1), де говориться, що із синів Ельазара було шістнадцять голів Батьківських домів, а із синів Ітамара – вісім, і відповідно були розподілені зміни між ними. І Тора тут каже: крім того, що враховуються розподіли, які були зроблені раніше. Левит, який прийшов, сам ніяк не утискається, але якщо раніше були якісь розподіли на зміни, то вони враховуються, і так багато коментаторів вважають.

Інші коментатори кажуть (і я більше схильний з ними погоджуватися), що це місце треба розуміти так: крім того, що він отримав від Отців. Тобто можна сказати, що приходить коген і йому кажуть: «Ти он який багатий, он у тебе три квартири і дача на Курсько-Казанській залізниці, давай ти не братимеш так багато». Але Тора каже: «Незалежно від стану його банківського рахунку, незалежно від того, що він має, олігарх він чи простолюдин, він отримує частку з усіма когенами. На цьому закінчується частина, яка говорить про когенів.

Зрозуміло, коли ми кудись приїжджаємо жити, ми можемо перейняти традиції того народу, серед якого опинилися. Це трапляється часто і відбувається непомітно. І Господь тут попереджає, що треба бути обережними, щоб не перейняти мерзот тих народів, які живуть на тій землі.

З 10 вірша починається пояснення, про які мерзоти йдеться.

Ми говорили про те, що є такий ритуал поклоніння Молехові. Дехто каже, що це буквальне жертвоприношення. Інші кажуть, що це як стрибки через багаття. Але в будь-якому разі Тора це забороняє. У сучасному івриті косе́м – це фокусник. Тут, найімовірніше, це чарівник, чародій, який робить якісь передбачення. Меоне́н – той, хто передбачає за якимись явищами, створеними людиною, наприклад за тим, як упали монети, як упали стріли. А інше розуміння слова меоне́н походить від слова она́ (період, сезон) – той, хто знає відповідний або зручний час для якихось дій: коли зручно купувати дім, коли зручно продавати машину і так далі. Люди справді прагнули зробити все максимально успішно, вдало і вірили, що в той чи інший період буде вдалим видалення зуба або стриження овець. А в інший час це буде не дуже добре: на висхідному місяці, на спадному місяці, в ретроградному Меркурії, з урахуванням різних інших дивовижних чинників, які, на думку людей, впливали на вибір правильного часу. Менахе́ш – це ворожбит, той, хто здогадується. І він, як дехто каже, дивиться за якимись наявними статичними даними: зірки на небі, малюнки на долоні. Мехаше́ф – це маг, чаклун, людина, яка займається магією.

Тут я хочу застерегти. Усі ці розшифровки – їх багато, вони різні, і вони можуть не збігатися. На підставі чого це робиться? На підставі того, що ми намагаємося розглянути корінь слова, подивитися, як воно використовується в інших народів або як воно використовується в інших місцях Писання. Тому часто ми лише здогадуємося про те, що́ кожна з цих конкретних магічних професій означає. Хове́р ха́вер – це той, хто складає якісь захисні замовляння і заклинання, які його клієнт має повторювати. Шо'е́ль ов – той, хто звертається до мерців, той, хто викликає мерців. Слово їд'оні́ походить від слова яда́, (знати, знатися); найімовірніше, що це якийсь вид екстрасенса, як сьогодні заведено говорити, який претендує на зв'язок із потойбічними істотами (чи то демони, ангели або якісь істоти різних інших народів), які своєю чергою теж претендують на якесь знання. Доре́ш ель-гаметі́м (той, хто звертається до мертвих) – це медіум, той, хто вселяє мертвих у себе. Усе це, як ми бачимо, названо мерзотою народів, серед яких Ізраїль опиниться.

13 вірш – дуже важливий вірш:

Тобто, з одного боку, будь простим і наївним, з другого боку – будь тамі́м, досконалим і непорочним. Людина бажає знати своє майбутнє (як у пісні: так улаштовані люди, бажають знати, що буде), людина шукає відповіді на питання про своє майбутнє. Наш вірш говорить: «Будь непорочним, будь простим, не прагни дізнатися майбутнє, бо якщо з тобою завжди Господь, якщо ти з Господом, то не турбуйся. Він вирішуватиме проблеми, Він тобі допомагатиме і підтримуватиме, в будь-якій ситуації, якою б вона не була, а отже, будь-яка ситуація буде тобі по плечу». З цього робить висновки кожна людина – відповідно до своєї святості, відповідно до свого духовного рівня. Деякі віруючі юдеї, скажімо, просять не казати їм стать дитини (коли дружина вагітна і робиться перевірка на УЗД). Ми покладаємося на те, що кого нам Всевишній дасть, той і буде. Власне кажучи, коли дитина всередині мамусі, то її стать ясна, цього вже не змінити. Але люди кажуть: «Ми не хочемо знати». Ось таке виконання заповіді будь простим перед Всевишнім для багатьох людей. Так само, якщо вже ми говоримо про дітей, трапляються усиновлювачі, які кажуть: «Ось, яку дитину мені виведете, ту я й усиновлю. Якби я народжувала сама, якби мені Бог дав дитину, Він би дав мені ту, яку Він хоче, а не ту, яку хочу я». Люди не чекають якихось конкретних передбачень, порад, просто живуть своїм життям, роблять свою справу і намагаються бути готовими до різних ситуацій, я навів тут такі яскраві приклади.

У 15 вірші ми читаємо, про який інший шлях ідеться.

Хто тут каже пророка, як я? Моше каже. А де Моше названий пророком? У 34 розділі нашої книги, у 10 вірші: «І не поставав більше пророк в Ізраїлі, як Моше, якого Господь знав обличчям до обличчя». З одного боку, написано поставить, дасть, з другого – сказано і не поставав більше пророк. У цього вірша багато різних тлумачень. Наприклад, апостоли співвідносили його з Єшуа Машиахом. І, звісно, ми приймаємо, що в Ньому розкрита повнота Божества і що Він вершина всякого пророцтва і всякого Божественного одкровення.

Як завжди, вірші Тори багатошарові. Коли Тора говорить про царя, вона говорить про багатьох царів, так само і тут Тора говорить про багатьох пророків. Але так само, як із царями – є царі, а є Цар Машиах, так само і з пророками – є пророки, а є той єдиний пророк, про якого Тора тут і говорить, тому одне тлумачення не суперечить іншим.

Застережімо тут, що товариші мусульмани теж чіпляються за цей вірш і кажуть, що ось якраз Єшуа і не був як Моше, бо він і народився не так, і жив не так, а ось Мухаммад підходить на цю посаду. Це дурниці. Дурниці тому, що слово камо́ні (як я) не означає того, хто так само народився, так само прожив або так само виглядає і так само вдягається. Камо́ні може означати так само, як я – раб Всевишнього, як я в усьому домі Йому вірний, так і той пророк буде. Звертайтеся до того, хто вірний Всевишньому, хто представляє Всевишнього собою.

А потім ми читаємо в посланні до євреїв (1:1–2), що Бог, який говорив через пророків, в останній час говорив у сині, і ми бачимо, що син – це квінтесенція всіх пророків. Так, Бог говорив через пророків, тут є заповідь, щоб ми не зверталися до всяких ворожбитів, які спираються невідь на що, а зверталися до тих, хто пов'язаний із Всевишнім, тобто до Його пророків. І є обітниця про конкретного пророка, в якому розкриється повнота Божества.

Ти просив, щоб тобі не було постійного відкритого одкровення Всевишнього всьому народові, щоб тобі не померти. Це не тільки страх, це свого роду і смирення, це й прояв скромності.

Всевишній має відповідь і на таке бажання розвивати стосунки.

Ізраїлеві не потрібні чарівники, ворожбити, провісники чи хтось подібний. Але, з другого боку, Ізраїль відмовився від прямого одкровення Всевишнього, тому Всевишній каже: «Я діятиму через пророка».

Слово язі́д означає буде робити нахабно, зухвало.

Ось, я, коли дочитую до цього місця, щоразу сам у серці своєму кажу: «Як ми дізнаємося слово, якого не говорив Господь?» І сьогодні, багато-багато століть після того, як дано ці слова, як дано ці повеління, ми бачимо дуже багато лжепророків, дуже багато людей, які самі вірять у те, що вони отримали слово від Господа, і говорять, і проповідують від імені Господа. Як же нам дізнатися, розпізнати слово, якого не говорив Господь?

 Це означає, що треба боятися пророків істинних, треба прислухатися до них, намагатися вникнути і привести себе у відповідність до їхніх слів. Але якщо це пророк, який говорить неправдиве, то такий пророк має бути покараний, не повинно бути лжепророків серед Ізраїля.

Тут важливо повторити для тих людей, які пророкують або кажуть щось як пророцтво: будьте дуже обережні, бо сьогодні, звісно, ми не побиваємо лжепророків камінням, але покарання за це велике. Будьте обережні, будь ласка, з пророцтвами, з виголошенням пророцтв. Шкода, якої може бути завдано тим, що люди підуть за неправдивим пророцтвом, – це дуже велика шкода.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Шофтім і читатимемо 19 розділ книги Дварім. Після того як Тора дала вказівки щодо суддів і поліції, царя, когенів і всієї системи управління країною, Тора трохи говорить у нашій главі про те, які пріоритети є в роботі цієї системи, яка судова система має бути в Ізраїлі.

Постійно пам'ятай, що вся система поділу країни, адміністративного чи якого-небудь іншого, і все, що ти робиш у своїй країні, відбувається на землі, яку тобі дав Господь. Всевишній постійно нагадує: Він тобі її дав, Він у тебе її може й забрати. Ти можеш піти у вигнання, якщо будеш нею неправильно користуватися.

Взагалі, в єврейській історії дороги відіграють дуже важливу роль. У період Другого Храму, коли багато народу було у вигнанні, п'ятнадцятого адара, одразу після Пуриму, виходили спеціальні бригади, які лагодили дороги, щоб народові було легше йти до Єрусалима. Три рази на рік треба приходити до Єрусалима, і це не діло – іти якимись купинами й вибоїнами, іти треба доброю, правильною дорогою. І один раз на рік дороги лагодили: і дороги до Єрусалима, і дороги (скажемо, трохи забігаючи наперед) до міст-притулків, про які тут ідеться.

Знову Тора говорить (після того як уже говорила в 35 розділі книги Бемідбар) про міста-притулки. Містам-притулкам приділялася дуже велика увага. Мідраш каже, що єдині дорожні вказівники, які були в країні Ізраїля, – це були вказівники до міст-притулків.

Досить велика була турбота про те, щоб захистити людину, яка ненароком, ненавмисно вчинила вбивство, захистити її від самосуду. Ізраїль тільки-но формувався як народ. За відсутності єдиної адміністративної системи кожна сім'я, кожен клан, кожен рід відповідав сам за себе і цілком міг вимагати кровної помсти в разі вбивства. Це був такий природний хід речей. І для того щоб захистити людину від розправи, від самосуду, Всевишній велить виділити міста-притулки, куди будь-хто, хто вчинив ненавмисне вбивство, може втекти. І це не маленькі глухі міста. Наскільки ми знаємо, це були міста з розвиненою інфраструктурою, в яких є торгівля, в яких є заняття для людини, це не «сто перший кілометр». Проте людина залишала свою сім'ю, і певною мірою перебування в місті-притулку – це покарання, воно називалося ґалу́т (вигнання). Тобто людина все-таки отримувала покарання, бо вона віддалялася від звичного свого середовища, від звичного свого міста, може, від якоїсь своєї справи на дуже довгий строк.

Тих, хто не міг здобути прожиток у цьому місті (як каже традиція, як каже мідраш), годувала мама первосвященника. Чому так? Ми пам'ятаємо, що вигнання в місто-притулок було безстроковим. Воно закінчувалося не після певного строку, а після смерті первосвященника. І щоб мешканці цих міст не молилися про його смерть, щоб їх задобрити (так каже традиція), мама первосвященника їх годувала. Маймонід (Рамбам) у своїх переліках законів каже, що все було спрямоване на виховання людини, та й саме місто – левитське. І якщо в цієї людини був рав (наставник), то рав його мав переїхати за ним у це місто. Ну, це, загалом, приватна думка Рамбама.

І все ж ми говоримо про комфортне, можливо, вигнання все-таки як про покарання, але яке захищає від самосуду, від суду Лі́нча, від позасудової розправи.

Що таке бівлі-да́'ат (без наміру, без умислу)? Це якщо людина дотрималася всіх запобіжних заходів, зробила все можливе для того, щоб убивство не сталося. Якщо, наприклад, людина сіла п'яною за кермо і в неї взагалі не було жодних намірів, і да́'ат (розуму) взагалі не було, і вона когось задавила, то це не називається ненавмисним убивством, це вбивство через необережність. Ненавмисним убивством називається ситуація, коли людина зробила все можливе, щоб нещастя не сталося, дотрималася всіх необхідних умов, техніки безпеки, а нещастя все-таки сталося.

І далі Тора наводить приклад:

Там вона буде захищена від позасудової розправи родичів. Зрозуміло, що в ліс ідуть не з кимось чужим, а з тим, з ким людина справді дружить і може разом проводити час і разом працювати.

Для чого Тора каже нам зробити добрі дороги, і мідраш говорить про дорожні вказівники, і знову Тора каже, що це місто має бути максимально близько, що треба розділити країну і в кожному регіоні зробити таке місто? Для чого все це?

Що говорить тут Тора? Тора каже: «Треба, щоб місто-притулок було недалеко, щоб до нього було близько йти і щоб туди була добра дорога. Бо якщо людина буде кілька днів або пів року на перекладних, якимись невідомими стежками добиратися до міста-притулку, то нічого доброго з цього не вийде, бо її зможе наздогнати месник і станеться самосуд. А в цієї людини не було наміру вбити, вона не затаювала ненависті.

Три ці міста всередині країни – це додаток до того, що Моше вже зробив за межами Йордану, усього виходить шість міст.

Тут Всевишній ніби ставить народ перед вибором: якщо ви хочете виявити вдячність, якщо ви хочете висловити любов до Всевишнього, то як це зробити? Як учинити за любов'ю і заповіддю – не просто за заповіддю, а за любов'ю і заповіддю? Додати міста, які захищають людину від позасудової розправи, тобто зміцнити судову систему.

Бог неодноразово говорить про те, що, коли народ перебуває в правильних, досконалих стосунках із Ним, твориться і праведний суд. І, навпаки, стосунки зі Всевишнім можуть розриватися, як це описує, наприклад, Їрмеягу (2:8–9): «Священники не казали: де Господь? І законовчителі не знали Мене (тобто спотворювали суди)... За це Я скрізь судитимуся з вами». І це не єдине місце. Ми читали на самому початку нашої тижневої глави, що суд потрібен для того, щоб Ізраїль міг спокійно, мирно існувати на своїй землі. Служіння Всевишньому неможливе без правильного суду.

В Єрусалимському Талмуді (Берешит Раба 33:1) є така історія (байка, аґада́, історичний переказ), яка не обов'язково історично достовірна, але повчальна. Вона розповідає про те, як Олександр Македонський у своїх подорожах дійшов до країни, яка називається Каці́я. Вона була десь далеко, за темними горами. І цар Кації його запитав: «Ти навіщо прийшов?» Він сказав: «Я хочу повчитися справедливих законів, хочу вчитися справедливості». Кацийський цар сказав: «Ну, сідай, побудь присутнім на наших судових процесах». Прийшли двоє людей, і один сказав: «Я купив у нього поле і знайшов у полі скарб». І продавець каже: «А я продав поле і все, що в ньому, отже, скарб належить покупцеві». А покупець каже: «Я, коли купував, то бачив тільки поле, а скарбу я не купував». І вони хочуть повернути скарб один одному. Уявіть собі, що (перекладаючи це на сучасну мову) людина продала комусь пальто, а в пальті знайдено три золоті монети. Чиїми вони будуть, ці золоті монети? Ось такий у них суд. Питає цар кацийський: «У вас є діти?» Один каже, що в нього син, другий – що в нього дочка. Каже цар: «От одружіть їх, і будьте благословенні, хай буде спільним у них скарб». І, повертаючись до Олександра Македонського, питає: «А як би у вас розсудили?» Той каже: «У нас обох би стратили, а скарб забрали б до скарбниці». Цар кацийський сказав: «А сонце у вас сходить?» Македонський каже: «Сходить!» – А дощ іде? – Іде! – Дивна річ! А кози? Кози у вас є в країні? – Кози? Кози є! – Ну от, мабуть, для цих кіз у вас і сходить сонце!» Це така байка, знову повторюся, історичний переказ, але він говорить про важливість правосуддя. І важливість правосуддя (однієї з його частин) у тому, щоб правосуддя було в руках суддів, а не в руках будь-кого, хто захоче; щоб правосуддя здійснювалося суддями і праведним судом.

Тому Всевишній говорить тут про захист людини від розправи, від розправи родичів, яким може здатися, що, може бути, він усе-таки винен і що це все – через нього, і таке інше, як це часто трапляється. Будь-яка людина, навіть та, що потрапила в найбільшу неприємність, має право на справедливий суд.

Увесь народ, уся судова система відповідає за те, щоб у країні не було самосуду, щоб не було позасудової розправи, щоб людина, яка вчинила злочин ненавмисно, заслуговувала суду, який розбере її справу.

Тобто проводиться розгляд справи, і під час нього намагаються вивчити, зрозуміти, чи справді людина вчинила це вбивство ненавмисно, чи вона замаскувала під нещасний випадок те, що давно мала намір зробити. І якщо людина вчинила вбивство навмисно, то її буде покарано.

Коли ми читаємо про притулки і про те, що Всевишній дбає про суд і про захист невинного, може здатися, що Тора каже: «Милуй! І милуй усіх! Якщо він уже втік, якщо дістався до міста – виходить, так тому й бути, в цьому місті всіх милують!» Як казали в дитячих іграх: «А я – в будиночку!» Але тут Тора каже, що ні, місто-притулок – це центр правосуддя, яке може й засудити, не тільки помилувати. І стоїть завдання, з одного боку, захистити невинну кров, захистити від пролиття невинної крові, захистити того, хто вчинив ненавмисний злочин, і, з другого боку, не залишити без покарання того, хто вбив навмисно. Тобто це не якийсь острівець безпеки, не якийсь будиночок з дитячої гри, а місце, де відбувається суд. І коли треба виявляти суд, а не милість, то буде виявлено суд.

Найпростіший сенс – не пересувай потихеньку паркан між двома дачами і не додавай собі території, не відбирай потихеньку землю у свого ближнього. Але крім цього заповідь тлумачать і набагато ширше.

Якщо в невеликому місті є взуттєвий магазин і цей магазин забезпечує взуттям місто, то чи можна прийти і відкрити другий магазин? Забрати прожиток, забрати якийсь наділ або посягнути на якийсь наділ, яким людина вже живиться, де людина вже встановила собі прожиток? Чи можна перебити бізнес пекареві, шевцеві, теслі? Чи потрібно поважати економічні межі людини?

І традиція тлумачення цього вірша каже, що так, потрібно. Якщо ти збираєшся відкрити десь бізнес, відкрити десь якусь справу і якщо це повністю позбавить прожитку твого ближнього, то порадься з ним. І краще тобі відкрити іншу справу. Але це окрема і дуже глибока тема: наскільки важливо брати до уваги те, що поруч із нами живе сусід, який теж потребує того, щоб годувати свою сім'ю. Якщо в нього сьогодні немає поля, немає саду, але є книжковий магазин, шевська майстерня, пошивний цех, чи треба нам це поважати, чи – вільний ринок і вільна конкуренція.

З 15 вірша починається наступна тема.

Кажуть, що одним із показників праведності правосуддя є кількість виправдувальних вироків і те, наскільки наклеп, донос, неправдиве свідчення одразу ж, автоматично, призводять до обвинувачення людини, до покарання людини, часом до смерті людини. У спотворених, зламаних диктатурою судових системах ми бачимо, що так воно і спрацьовує, ми бачимо це в історії різних країн. І Тора захищає людину від неправдивого наклепу, дбає про людину, яка потрапила в неприємну ситуацію. Вона, можливо, обмовлена, її ім'я розтоптане, вона потребує захисту і має право на цей захист.

Іншими словами, свідок хотів підвести ближнього свого під якийсь вирок, під якийсь штраф, під якесь покарання. І ось те саме покарання, яке він хотів навести на свого ближнього, те саме покарання і визначте йому.

Вони побачать, що до лжесвідків застосовуються суворі заходи покарання. І сьогодні є в різних судових системах якісь особливі статті, за якими людину можна звинуватити на підставі лише твоїх слів і залишитися безкарним, навіть якщо з'ясується, що твоє свідчення неправдиве.

Тора ж велить суворе ставлення до неправдивого свідчення. Уся наша глава, усе, що ми тут читаємо, пов'язане з праведним судом, з правом кожної людини на праведний суд, на свою свободу, на свою територію, на своє приватне життя. І далі говориться знаменита формула Тори, яку дехто називає «злісною» і «жорстокою».

Багато хто каже, що Тора тут мала на увазі найпростіший зміст. І це справді буквально так і розумілося, і в період Другого Храму так це тлумачили цдукі́м (саддукеї).

Класичне тлумачення сучасного юдаїзму говорить про те, що йдеться про штрафи. І справді, яка користь людині, якій викололи око, з того, що й тому, хто завдав їй цього каліцтва, теж виколють око? Як їй жити? Як їй харчуватися? Тому мудреці розуміли це місце як таке, що говорить про грошову компенсацію.

Минуло багато століть, і археологи почали знаходити різні давні документи. Серед цих документів – кодекси, у яких якраз говориться про те, що це система грошових компенсацій, що є спеціальні списки відшкодування збитку за руку, за ногу, за око і так далі, тобто для кожного пошкодженого органу є якісь свої розміри передбачуваної компенсації. І тут ідеться саме про це.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Шофтім і читатимемо з 1 вірша 20 розділу книги Дварім.

У минулому розділі ми говорили про те, як важливо мати налагоджену систему справедливого суду, як важливо захищати права кожного громадянина, в якому б становищі і в якій би ситуації він не опинився. Коли держава має налагоджену систему суду, коли в державі є правосуддя, якому довіряють громадяни, і коли така держава виходить на війну, то це може бути тільки справедлива війна. Бо в держави буде достатньо способів запобігти війні несправедливій. І в нашому розділі Тора говорить про ситуацію, коли народ змушений вийти на війну.

Виходиш ти на війну не просто на когось, а на того, хто для тебе вже є ворогом, і тобі може стати страшно. Для простої людини, яка не живе війною, колісниця (кажучи сучасною мовою, танк або бронетранспортер, або якісь ще військові машини, або літаки, гелікоптери), шум, воїни, величезна кількість народу – усе це не може не наводити страху. Ми пам'ятаємо, що Всевишній не просто прийшов і сказав євреям: «Виходьте тихенько!» Він справді розгромив могутню (як на ті часи, можливо, наймогутнішу у світі) єгипетську армію і тим самим продемонстрував Свою силу і владу. Коли ми розуміємо, що Він поруч із нами, нам ні́чого боятися.

Як відбувається підготовка до війни?

Не цар, не воєвода, не полководець звертаються до народу, а саме коген. Ми говорили, що царі в Ізраїлі не наділені такою владою, як царі в інших народів. І в нашому випадку саме для того, щоб війна сприймалася народом як справедлива, до нього звертається первосвященник.

Вираз єра́х левавхе́м (м'якосердість) іноді перекладають як боягузливість, але тут це означає бути надмірно милостивим, це боязнь того, що тобі доведеться вбивати. Крім того, людина в страху може робити якісь метушливі дії. Вона розгубиться, діятиме швидко і багато, але абсолютно марно. Але хай страх перед ворогами не паралізує вас, жодного виду страху у вас не повинно бути. Чому?

Після цієї промови когена починається процес звільнення від військової служби тих, хто для військової служби не підходить. Потрібно, щоб воювали тільки ті, хто реально готовий воювати, хто гідний.

З одного боку, це турбота Тори про те, щоб людина бачила благословення діла рук своїх. Адже коли людина будує дім, а в ньому живе хтось чужий – це вже прокляття. З іншого боку, ми можемо побачити тут і психологію, розуміння людини, яка думає: «Якщо я помру, то мій дім тоді комусь іншому дістанеться». І це може людину роз'їдати, це природно для людини.

Тобто всі люди, які мають якусь вагому причину оглядатися назад, звільняються від військової служби. І з милості, і з розуміння, що така туга людину постійно гризе і заважає їй воювати.

Якщо хтось боїться, якщо комусь боязко, хтось малодушний, нерішучий, не може вбити ворога, така людина також звільняється. Краще їй іти додому, ніж роз'їдати, розкладати, псувати військові лави, щоб її серце не впливало погано на серця інших воїнів.

Знову повторю, що, з одного боку, це милість, бо добре людині жити в домі, який вона збудувала, їсти від плодів виноградника, який вона посадила, спробувати з дружиною хоча б рік пожити – теж чудово. І, звісно, можна в цьому бачити милість. А можна бачити і щось інше. Ось, скажімо, як каже один із героїв відомого радянського фільму: «Ти, коли пістолет він на тебе навів, не про обов'язок свій думав, не про товаришів своїх убитих, а про п'ятдесят тисяч виграних та про хатинку в Жаворонках з коровою та з кабанчиком». Такий яскравий приклад з усім знайомого фільму про те, як жадібність, як прив'язаність до якогось майна може призвести до зради. І в армії Божій може не служити людина, в якої всього лише є спокуса, що вона втратить цей дім, втратить цей виноградник, втратить дружину. І – так, це, з одного боку, милість, безумовно, милість до людини, а з іншого боку, це й захист для армії для, скажімо так, чистоти її лав.

Тобто до десятників, сотників, тисячників; ми раніше читали про всі ці військові звання.

Дуже жорстоко, але ж чоловіки рано чи пізно почнуть повстання. Навіть якщо це діти, хлопчики, вони підростуть і почнуть повстання. Війна взагалі справа жорстока.

Зверніть увагу: у слові Божому, у зверненні Всевишнього до народу Ізраїля, випадок поразки навіть теоретично не розглядається.

Тора проводить відмінності між містами. Якщо міста (до яких Ізраїль може вирушити воювати) розташовані далеко, далеко від країни Ізраїля, то там у разі перемоги знищуються всі чоловіки, а жінки й діти потрапляють у рабство. Але коли ми говоримо про міста зі спадщини тих народів, яких Всевишній виганяє зі Святої Землі, то треба знищити всіх. Бо ці народи (рабині та їхні діти) можуть розповідати: «А ось на цьому місці стояло капище такого-то бога, а ось якщо до цього дерева прив'язати стрічечку, то заміж вийдеш незабаром. А ось якщо ось сюди налити олію, знайдеться річ, яку ти давно загубив». Люди, які жили на цьому місці, наповнили його своїм ідолослужінням і можуть привчити людину через «любов до географії» полюбити ідолослужіння. І знову ж таки вони місцеві й можуть знати клімат, можуть знати якісь сільськогосподарські ноу-хау, які дадуть їм переваги і можуть зробити їх учителями в очах новопоселенців-ізраїльтян. Тому й ще з багатьох причин Тора робить таку різницю між містами.

Тобто не знищуй їхніх садів для того, щоб, можливо, брати дрова на опалення чи ще на якісь потреби. З одного боку, дерево не людина, не втече, з іншого боку, воно не нападе на тебе під час облоги. Ти не воюєш з деревами – ти воюєш з людьми. Дерево не сторона в цьому конфлікті, і тому нема чого підіймати на нього сокиру.

Коли хтось садить виноградник, а ти їси з його плодів, це може бути благословенням. Ми вже говорили про це. Хтось посадив яблуню, а ти прийшов у його дім, Всевишній дав тобі перемогу над ним, і ти їси з цих яблук. Це – благословення, благословення Всевишнього. А вирубувати дерева просто так, знищувати плодові сади – у цьому немає жодного благословення і немає нічого від Всевишнього, а лише задоволення якихось власних пристрастей.

Цікаво, що й тут можна побачити взаємозв'язок зі справедливістю: «Вияви справедливість до дерев, не знищуй плодових дерев, які тебе годуватимуть». І якщо ти знищуєш неплідні дерева, то не знищуй їх просто так. Збудуй з них щось, зроби з них щось, і це буде твоїм кроком до перемоги. Всевишній дає тобі перемогу завдяки справедливості, хоч і щодо дерев, які й не люди зовсім.

На цьому закінчується 20 розділ, але ми почитаємо ще частину 21 розділу, в якій ідеться про зовсім іншу тему: про те, як зрозуміти, хто винен, коли незрозуміло, хто винен.

Як тут бути? Ситуація на сьогоднішній день здається банальною. У полі, на пересіченій місцевості, де ніхто не живе, знайшли труп. Цілі серіали, в яких кожна серія починається з якогось невпізнаного трупа, знімаються по всьому світу. І там якісь круті слідчі в крутих лабораторіях проводять розслідування, що говорить про те, що в наші дні невпізнаний труп, знайдений десь – це історія, на жаль, буденна. Буденна історія, вміщена на останніх сторінках новин, якщо тільки це не труп якоїсь відомої людини. Наскільки це є надзвичайною подією для Ізраїля часів Тори? Тора приділяє цьому десяток віршів.

Тобто в такому місті можете шукати винних, це місто бере на себе відповідальність за скоєне.

Описаний далі процес очищення і спокути дуже дивовижний і незрозумілий. І якщо часто (у книзі Дварім і в книзі Ваїкра) Тора дає пояснення, чому ж треба робити так-то і так-то, то тут пояснення приховані. За багато століть, звісно, було багато коментарів. І ми теж спробуємо вставити свої дві лепти в цю історію. Але треба відразу сказати, що загадка не зникне, загадка залишиться. І навіть якщо комусь здається, що він знає очевидні рішення й очевидні відповіді, то навіть у межах цих відповідей (наприклад, у межах месіанського тлумачення) однаково залишається багато незрозумілого.

Щойно з'являється маленька теличка, на якій ніхто не працював, одразу ж виникає паралель із рудою телицею: вона теж жертва, яка приноситься поза стінами, і теж не була, не використовувалася в роботі, і на неї не накладався жодний тягар. З одного боку, це вказує на що? На невикористаний потенціал. Вона була призначена для чогось, могла щось зробити, але цим не користувалися. З іншого боку, це вказує на те, що вона ні в чиїй владі не була, не була ні в кого в рабстві. Абсолютно вільна телиця. І можна провести паралель із Машиахом, який не був у владі гріха.

Про що це знову нам говорить? Про невикористовуваний потенціал. З одного боку, телиця, яка ніяк не служила, з іншого боку, є невикористаний потенціал. Тобто два рівні розуміння: з одного боку, нікому не раб, з іншого боку – нереалізований потенціал, і обидва ці рівні не скасовують одне одного. Чому йдеться про потенціал, який не використовується? Бо в справедливій судовій системі має бути достатньо поліцейських, патрульних, блокпостів, виховної роботи, щоб не сталося такої ситуації, коли хтось наважився на вбивство або коли система дозволила комусь скоїти вбивство. Отже, потенціал у системи є, але система сама по собі цей потенціал не реалізує. Можливо, це й означає початок розриву між старійшинами народу і Божественним судом. Недогляд – це перший сигнал, це розруха, початок якої покладено в головах.

Отже, вони спускають телицю в долину і відокремлюють голову від тіла. Тобто можна сказати, що тим самим на неї переноситься розрив, відсутність зв'язку між головою і тілом судової системи. І це, звісно, лише одне з можливих тлумачень: старійшини мали правити суспільством, але не правили ним належною мірою.

А хто свідки?

Очевидно, що не вони роблять усе це, вони тут просто як свідки. Тобто когени прийшли розібратися, перевірити, що дію здійснено правильно.

Здавалося б, це найочевидніше, що й так зрозуміло: хто ж буде старців, голів народу, підозрювати? Вони очищаються тут від можливої провини, оскільки не налагодили систему належним чином, оскільки правосуддя не працювало належним чином. Є особиста відповідальність, тому вони тут очищаються, і тільки після того, як вони очистилися, вони можуть сказати: «Ми не проливали цієї крові!»

Кров, яка пролилася через їхній недогляд, через їхню провину, яку вони взяли на себе.

Коли ми йдемо прямими шляхами, коли ми йдемо за Всевишнім, встановлюємо гідну систему правосуддя, намагаємося здійснювати праведний суд і нікого не залишати без суду – ні жебраків, ні вдів, ні сиріт, абсолютно нікого; коли в нашому суспільстві немає людей з великими правами і з малими правами – це означає, що ми простуємо прямою дорогою. І таким чином Ізраїль, народ Божий, буде чистий від невинної крові. Наша поведінка визначається не лише поведінкою нас самих, а й усіх, хто перебуває серед нас.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

У нашій тижневій главі Шофтім ми читаємо (18:9–13): «Коли ти ввійдеш у землю, яку Господь, Бог твій, дає тобі, то не навчися робити мерзоти, які робили народи ті. Хай не знайдеться в тебе нікого, хто проводить сина свого чи доньку свою через вогонь, ні чарівника, ні волхва, ні ворожбита, ні чародія, ні заклинача, ні того, хто викликає духів, ні знахаря, що питає мертвих. Бо мерзенний перед Господом кожен, хто робить це. І за мерзоти ці Господь, Бог твій, виганяє їх від лиця твого. Будь непорочним (а в дослівнішому перекладі – будь простаком) перед Господом, Богом твоїм».

Є така чудова гра – шахи. Коли шахіст готує якийсь хід, він виходить не лише з тієї ситуації, яку він бачить на шахівниці, а прораховує варіанти: як відповість на його хід супротивник, як він потім відповість на хід супротивника і так далі. І чим талановитіший, чим мудріший шахіст, тим на більшу кількість ходів уперед він прораховує.

Шахи – це добра гра, але іноді людині хочеться пограти в шахи зі Всевишнім. Всевишнього спрогнозувати важко, але багато хто намагається. Тому можна звернутися до якогось провісника, до ворожбита, до якоїсь ворожильної системи, піти й запитати: що буде завтра, що буде післязавтра? І, виходячи з цього, вирішити, як діяти.

Але Тора каже: «Не намагайся грати з Богом у шахи». Наприклад, людина прочитає у своєму гороскопі: «В овнів сьогодні добрий шанс на романтичний вечір», піде й купить квіти своїй коханій дружині. Можна вчинити навпаки: можна купити квіти своїй коханій дружині, і тоді точно буде романтичний вечір.

Отже, майбутнє визначає наші вчинки чи наші вчинки визначають наше майбутнє? Ось перед яким вибором ми стоїмо. І тут Всевишній каже: «Коли ти намагаєшся прорахувати майбутнє, коли ти намагаєшся вирахувати благословення для себе, підібрати слушний час для заняття чимось або передбачити божественну погоду, намагаєшся грати з Богом у шахи, ти чиниш мерзоту». Господь каже: «Слухайся Моїх заповідей, живи за Моїми заповідями, і тоді Я благословлю діло рук твоїх. Те, що ти зараз робиш, буде благословенне. Ту роботу, якою ти зараз займаєшся, Я благословлю, якщо ти живеш за моїми заповідями. Твої дії породжують благословення».

Так само і з вибором дружини. Є дуже багато всіляких порадників, які підберуть за гороскопом чи ще за якимось принципом найбільш відповідну кандидатуру. А можна самому вибрати дружину, яка найбільше підходить для служіння Всевишньому, з якою буде радісно служити Всевишньому. І Господь каже: «Я благословлю твій вибір. Моя воля в тому, щоб благословити твою справу, твоє бажання, твою працю, якщо ти живеш переді Мною, якщо ти дотримуєшся Моїх заповідей. Тому не треба прораховувати Мої ходи – прораховуй свої ходи. Живи праведно переді Мною, будь простаком переді Мною, не прораховуй Моїх реакцій, не намагайся грати зі Мною в шахи, не намагайся Мене переграти і не намагайся Мною маніпулювати». Тобто живи в простоті, просто живи за заповідями, не зазираючи в майбутнє, не прораховуючи варіанти, не розраховуючи майбутнє, а творячи майбутнє ділами рук своїх. А звернення до ворожбитів і віщунів, гра в шахи з Богом – це мерзота перед Ним.

Ця частина — лише коментар, без біблійних віршів.

Читайте також главу Ре'е, главу Масей про міста-притулки, книгу коментарів до Дварім і тижневі глави Тори.