Мікец

У минулій главі ми читали про те, що Йосеф, з Божою допомогою, успішно витлумачив сни пекаря і виночерпія. Як і казав Йосеф, пекаря було страчено, а виночерпія було поновлено на посаді. Однак, попри те що Йосеф упрошував виночерпія поклопотатися за нього і замовити за нього слівце (бо його викрадено несправедливо), виночерпій про нього забув. І Йосеф, таким чином, надовго залишився у в'язниці. Адже він – раб начальника служби безпеки, посаджений у в'язницю начальником служби безпеки, і якщо не фараон, то взагалі ніхто інший не зможе його звільнити. Що відбувалося з Йосефом увесь цей час, ми не знаємо. У сорок першому розділі ми читатимемо продовження історії.

Форма дієслова тут говорить про те, що фараон не один раз цей сон побачив, а бачив його доволі часто – нав'язливий, повторюваний сон у фараона. Можливо, як кажуть коментатори і мідраші, він два роки і повторювався. Цілих два роки бачив фараон цей сон, але ніяк не міг його запам'ятати. Два роки – це відстрочка звільнення Йосефа як певне покарання за те, що він так необережно просив виночерпія поклопотатися. Але це один із варіантів розуміння. У будь-якому разі фараон бачить сон цей доволі довго, судячи з того, що написано, і, мабуть, справді не може його запам'ятати.

І ось, він стоїть на Нілі можна зрозуміти двояко: на березі Нілу – це те, що фараон потім укаже в переказі, – і над Нілом. Адже фараон – він не просто так фараон. На відміну від нас із вами він вважає себе богом Нілу, він каже: «Мені належить Ніл, я його створив». І тому він уві сні бачить себе над Нілом. Пізніше він переказує Йосефу по-іншому, і є з цього приводу різні думки.

Отже, уві сні він бачить себе над Нілом або на березі Нілу. Ніл – джерело родючості Єгипту, джерело процвітання Єгипту. Увесь Єгипет живе економічно за рахунок того, що Ніл розливається, робить ґрунт родючим, ґрунт родить багато пшениці. Пшениця – основа єгипетської торгівлі: пшениця, раби, ну і ще деяка дрібниця на кшталт пахощів та іншого.

На слово а́ху варто подивитися уважніше. Це суто єгипетське сленгове слівце, його немає і не може бути в жодній іншій мові. Так єгиптяни називають місця, де Ніл, розливаючись, залишає благородний, плодючий чорнозем мулу – землю, яка дуже добре родить, дуже добра для сільського господарства. На цих заливних Нілом луках росте соковита густа трава, і саме ці місця називаються а́ху – пасовища на березі Нілу. І оскільки таке слівце є тільки в єгипетській мові, то це певне свідчення того, що фараон бачив сон давньоєгипетською мовою, і Тора трішки показує нам вид, «кватирку» в голову фараона і його мову.

Отже, фараон побачив, як сім гарних, лискучих, тучних корів підіймаються з Нілу і пасуться на заливному лузі.

На відміну від перших, які були єфо́т мар'е́ (прекрасні на вигляд), ці – рао́т мар'е́ (погані на вигляд або недобрі на вигляд). Перші були вріо́т баса́р (тучні), ці – дако́т баса́р (худі, виснажені плоттю).

Це перша частина сну.

Тобто якщо взяти й повторити сон фараона, то спочатку він бачить сім жирних корів, що виходять із Нілу. Потім із Нілу виходять сім худих корів, і вони поїдають сім жирних корів. Потім він бачить сім колосків на одному стебельці, гарних, прекрасних колосків, яких з'їдають сім напівзгнилих, кволих колосків. Ось такий сон наснився фараонові. Можна сказати, що сон цей витлумачити не так уже й складно в основних поняттях: Ніл – джерело родючості, корови – це роки.

Деякі рабини казали (я чув про це, і коментатори про це писали), що в єгипетській мові слово корова і слово рік позначалися одним і тим самим словом. Я був би не я, якби не вирішив перевірити. Я зазирнув у словник. І ось, слово корова в єгипетській мові позначається словом мууу (не треба мати велику фантазію, щоб вигадати таке ім'я для корови). Слово рік єгипетською мовою позначалося словом мут, з літерою т на кінці. І вимовлялися вони зовсім несхоже: довге мууу і коротке мут. Але в множині роки і корови звучали однаково. Якщо навести приклад російською, то «бело́к» і «бе́лка» – це два різні слова, але «белки́» і «бе́лки» пишуться однаково в множині. І ось тут теж є така схожість. Цілком можливо, що це могло слугувати підказкою для фараона.

У другій частині сну – хліб, яким єгиптяни торгують. Хліб – основа процвітання, і тут теж зрозуміло: худі колоски поїдають колоски жирні. І загалом завдання не таке складне – витлумачити цей сон. Але все одно страшно й незрозуміло. Ми ще спробуємо зрозуміти чому.

А чи варто було боятися такого сну і чому фараон злякався такого сну? Витлумачити кому? Фараонові – тут ключове слово. Витлумачити сон можна, але як прив'язати цей сон до фараона? Мідраші кажуть, що тлумачили йому так: «Ти захопиш сім міст; на тебе нападуть сім царств; ти поховаєш сім дочок». Тобто: «Вовк і семеро козенят», «Білосніжка і семеро гномів», «Сім кроків до успіху», «Сім правил» Дейла Карнегі – чого тільки йому не перелічували тлумачі, все це або не підходило йому, або не відповідало йому, або не підходило до сну. Чому ж хтось із мудреців не сказав: «Слухайте! Корови – це роки, а хліб – це хліб». І це зрозуміло, бо, якщо говорить свій, він завжди пам'ятає, з ким він говорить. Він говорить із фараоном, який бог Нілу, і неможливо богові Нілу, втіленню бога Нілу сказати, що Ніл не розіллється. Страшно, аж моторошно, такі речі казати. Бо фараон може стратити когось, адже ми пам'ятаємо, як у минулій тижневій главі (а вони не читали її, вони її проживали) він стратив пекаря. Ще й тому люди бояться розповісти фараонові сон. Ніхто не може витлумачити фараонові цей сон. По-перше, тому що він бог, по-друге, тому що, справді, треба цей сон якось до нього прив'язати.

Цікаво, що деякі коментатори, особливо східні, які знайомі з давньою культурою Сходу, культурою тлумачення снів, вони кажуть: «Як же фараон сам не здогадався? Навіщо йому хтось для тлумачення цих снів? Фараон тут поводиться зовсім по-дитячому».

У 45 розділі книги Берешит ми прочитаємо, що Йосеф каже: «І поставив мене тут Всевишній батьком фараонові». Дуже дивний вислів. Якщо фараон – цар-батечко, то виходить, що Йосеф – батечко царя-батечка. Ось така посада. І, можливо, певною підказкою є версія (можливо, вона спекулятивна, але, в принципі, для історії цілком можлива), що йдеться про тих фараонів, про той період, коли вони ставали на посаду у віці десяти років. Як, до речі, Тутанхамон, який став фараоном у дитячому віці. І він (це те, що ми знаємо з історії, хоча єгипетська історія не дуже щедра на розповіді про нього) провів реформу віри, утвердив на якийсь час монотеїзм – намагався, принаймні, утвердити в Єгипті монотеїзм. Особа легендарна, отруєна разом із монотеїзмом, і якщо ставити собі питання і вже займатися спекуляціями, то, може бути, Йосеф якось причетний до цього як батько фараона?

Але якщо говорити серйозно і не займатися фантазіями, а просто читати пшат і знати історію, то цілком можливо, що фараонові тут років 12-15, і він зовсім ще юнак порівняно з тридцятирічним Йосефом, може, йому і 12-13 років. У нього немає досвіду, і тому він боїться снів. Але хоча він і молодий, він – бог, і його теж багато хто боїться. Загалом, є тут якісь підводні камені, яких ми, найімовірніше, не бачимо, і не хочеться їх вигадувати.

Отже, фараон спантеличив усіх своїм сном, і ніхто не може або не хоче фараонові його сон розгадувати.

Теж незвична форма. Можливо, він передав фараонові цю історію, або він ніби розмірковує вголос. Він не частина тих, хто розгадує сон. Справді, адже фараон покликав волхвів своїх, чарівників своїх і мудреців своїх. Виночерпіїв він не кликав, бо не в обов'язках сомельє розгадувати сни. Але тут виночерпій, з одного боку, боїться, бо ініціатива карана; з іншого боку, йому хочеться вислужитися. Можливо, він ніби так несміливо починає говорити з фараоном, а можливо, передає через когось.

Починає він із того, що «я згадую свій гріх». Можна було б сказати: «Я пам'ятаю, як фараон на мене розгнівався і як посадив мене у в'язницю» або: «Пам'ятаєш, як ти мене у в'язницю тоді посадив?» Але краще фараонові про це не нагадувати. І краще одразу сказати: «Я взагалі грішник, що покаявся, тобто в тому, що було, я давно вже покаявся. Не гнівайся на мене, давай не згадувати це. Я пам'ятаю, а тобі не треба». Коментатори поспішають зробити з цього висновок, що всі події цього часу відбуваються у свято Рош гаШана, коли людина згадує гріхи. Отже, що надворі? Рош гаШана. Ми потім, пізніше, спробуємо з'ясувати, чи це так, чи, можливо, все-таки Песах. У єврейській традиції є дві версії. Одні кажуть: «На Рош гаШана Йосеф вийшов із в'язниці», інші кажуть: «На Песах вийшов», оскільки на Песах є традиція – звільняти в'язнів. Ми про неї не тільки в єврейських джерелах читаємо, але й у Новому завіті про це говориться. Отже, він каже: «Гріх свій згадую я». Але це, найімовірніше, придворна риторика. І ось що згадав начальник виночерпіїв:

Кожен бачив сон, у якого неодмінно має бути тлумачення. Сон із відчуттям того, що десь усередині нього є ще інша частина.

Тобто: «Обережно! Там узагалі був якийсь гастарбайтер, приїжджий із Середньої Азії. Я ніяк його не рекомендую, просто розповідаю таку байку», – ось приблизно те, що каже головний виночерпій. І продовжує: «Він був рабом начальника служби безпеки. Якийсь понаїхалий раб, ще й молодий». Йосефові на той момент було двадцять вісім, але він його називає юнаком, пацаном.

Ось приблизно таку історію розповів виночерпій: «Я взагалі ні на що не претендую, я нікого не рекомендую, але був із нами якийсь приїжджий пацан незрозуміло звідки, іврі». Щоб ви розуміли, коли єгиптяни кажуть іврі (єврей), ідеться про народ Яакова. Скільки на той момент було євреїв? Яаков спускатиметься в Єгипет ось-ось, і через дев'ять років у нього буде сімдесят осіб. З ним, отже, сімдесят євреїв на той момент. Це менше, ніж якісь малі народи Росії, як кереки, або тофалари, або саами, або водь, і про них ніхто не знає. Про євреїв знають, бо, по-перше, пам'ятається візит, коли ще Аврагам, син Тераха, заходив до фараона, неабияка була історія при дворі. По-друге, мабуть, Йосеф усією своєю поведінкою показує, що він особливий. Як вони знають, що він іврі? Найімовірніше, акценту в нього немає. Та й як розпізнати єврейський акцент? Хто відрізнить башкирський акцент від татарського? Складно. У національному одязі він ходити не може, національних страв він не готує. Найімовірніше, Йосефа знають за поведінкою. І ось виночерпій каже: «Якийсь там приїжджий з іврім, із цих незвичайних, які трошки астронавти по життю, раб начальника служби безпеки – ось він тоді розгадав сон. А більше я нічого сказати не можу, не сприймайте це як рекомендацію. Може, фараонові підняти його з ями, покликати його сюди, і він розповість? Ні то й ні. Просто, вибачте, поділився спогадами».

Але фараон вражений. І я казав уже: коли дії розвиваються стрімко, Тора перелічує одразу кілька дієслів поспіль. Тут дієслів цілих шість.

Дивіться, як перемотується назад плівка. Йосефа швидко витягають із ями, голять і стрижуть, що відросло, одягають і ведуть до фараона. Того, кого роздягали і кидали в яму, витягають із ями, одягають і приводять до фараона, і це початок нового життя Йосефа. Про розмову, дивовижну розмову Йосефа і фараона, і всі перипетії, і про те, як фараон змінив переказ сну, і як Йосеф довів, що він не «з дурної голови», не «висмоктує з пальця» тлумачення сну, кажучи простою мовою – про все це в наступних віршах.

Ми зупинилися на тому, що Йосефа в екстреному, терміновому порядку витягли з ями, одягли, поголили – для того, щоб він міг у належному вигляді постати перед фараоном, немов фільм про життя Йосефа прокручується у зворотний бік. Адже до цього його двічі роздягали і кидали в яму, і такими були зміни в його житті. Тут Йосефа витягають і одягають у дорогий одяг, у якому можна постати перед фараоном. Знову в його житті зміни, але вектор їх уже зворотний.

Можливість зустрічі з фараоном унікальна для Йосефа ще й тому, що, оскільки його купив начальник охорони, як ми говорили, міністр оборони при дворі фараона, тільки фараон один стоїть над ним, тільки фараон, по суті, може звільнити Йосефа або якось змінити його ситуацію. Всевишній посилає Йосефові унікальну можливість.

Отже, Йосеф постав перед фараоном.

Ось так фараон зрозумів ситуацію: бог (або боги) послали мені сон, а тлумача не послали; а ти можеш не просто витлумачити сон, ти вмієш чути його так, щоб з'явилося тлумачення.

Що відповідає йому Йосеф? Подивіться, який талановитий майстер риторики.

Слово відповісти зазвичай уживається в значенні дасть відповідь, але це ще й відповідь на молитви, відповідь на запитання. Бог дасть фараонові мир щодо його сну (адже у фараона, як ми говорили, «здригнувся дух його»), Бог дасть йому ще якісь відповіді. Тут Йосеф закидає своєрідну риторичну вудку. Він пропонує фараонові не просто тлумачення сну. Він каже: «По-перше, не я, а Бог, а по-друге, не тлумачення сну, а відповідь на хвилювання фараона». Це дозволить Йосефові сказати більше, ніж просто тлумачення сну. Йосеф пообіцяв, що Бог дасть фараонові мир у серці.

Фараон починає викладати сон Йосефові. Якщо фараон так само переказував сон жерцям, то ця важлива неточність мала значення для тлумачення. Ми говорили, що уві сні фараон бачив, що він над Нілом, над рікою, як якесь божество єгипетське, уявляючи себе божеством, та й цар також може бачити свою країну. Тут же він стоїть на березі Нілу. Дуже часто берег ріки – це початок якогось пророчого видіння. Так, Даніель бачить себе на березі ріки, і багато пророцтв починаються з ріки. І якщо фараон переказував це в такому вигляді, то зрозуміло, що знайти підхоже правильне тлумачення неправильно переказаному снові волхви не могли. Але це не єдине, що робить фараон.

Цікаво, у Тегілім ми читаємо про Йосефа, що він був посланий у країну, мови якої він не знає (у 86 Псалмі), і там можна зрозуміти: «Про берег я не чув». Йосеф, який уміє чути, пропустив берег повз вуха. Слово сафа́ означає мову, і воно ж означає берег. Ось таке є образне тлумачення, що Йосеф, як той, хто вміє чути, з усього видобуває головне.

Тут є ще одна пастка сну. Вираз віфо́т то́ар застосовується виключно до людей. Ми читали цю фразу про Рахель, матір Йосефа, про самого Йосефа. Є в Торі заповідь на той випадок, коли людина зустрічає вродливу жінку на війні, – і вона теж називається віфо́т то́ар. І цариця Естер теж названа віфо́т то́ар, тобто це опис людський. Тому, як кажуть мідраші, волхви могли тлумачити це в той бік, що якось це стосується дочок фараона. Саме вживання виразу трохи заплутане.

Звісно, тут це не частина сну, це вже зауваження фараона. Він каже Йосефові: «Я бачив настільки гидких корів, подібних до яких я не бачив у всьому Єгипті» (цікаво, взагалі, скільки корів фараон у Єгипті розглядав).

Зверніть увагу, що в його розповіді, починаючи з 19 вірша, немає потоку. Адже уві сні він бачив, що корови підіймаються з Нілу, але він не переказує, не згадує цього. Найімовірніше, не тому, що фараон такий хитрун і він дещо перекрутив сон, а тому, що не пам'ятає якихось деталей і не вважає важливим їх переказувати.

Знову-таки примітка, що не було видно, що вони погладшали після того, як з'їли великих корів. Це примітка фараона. І тут треба бачити, де тут сон, а де коментарі.

Ось такий сон він розповів, і така скарга в устах фараона. І фараон не тільки переказує сон, а й скаржиться загалом на сумне становище з його чарівниками. Тут не просто переказ сну; ми говорили, що фараон запросив Йосефа до чогось більшого, ніж тлумачення сну.

Чому він так каже? На самому початку ми читали, що фараон розповів сон своїм чаклунам, чарівникам, волхвам, а вони не могли розгадати їх. Перша помилка, яка була в придворних чарівників, – вони бачили сон як два різні сни. А Йосеф каже те, що й фараон повторює: «Я бачив сон, я бачив один сон». Придворні чомусь розділяють його на два сни, починають тлумачити різну символіку. Ми говорили ще, що фараон чи то погано пам'ятає, чи то водить їх за ніс. І вони не могли витлумачити. Тому Йосеф починає з того, що каже: «Фараон має рацію, коли каже, що один сон побачив». Сон фараона про те, що робитиме Бог. І Йосеф збирається про це фараонові розповісти.

Фараон зараз буде чути не зовсім сон (ось як Йосеф гарно перевів тему). Фараон буде чути не значення сну, фараонові зараз розкажуть, що робити буде Бог.

Незабаром Господь здійснить усе це, тому тобі наснився цей сон два рази. Звідси ми виводимо, що сон, який повторюється два рази або який людина бачить двічі, два схожі сюжети, говорить про те, що сон ось-ось збудеться, що виконання цього сну близько.

Але ми говорили, що Йосеф так повернув справу, що начебто він уже й не тільки прийшов тлумачити сон. Йосеф прийшов розповісти про плани Всевишнього. Всевишній показав фараонові, що́ Він буде робити, для того щоб фараон теж щось зробив. Ось суть розповіді Йосефа, і тому Йосеф сміє продовжувати. І не просто продовжувати, а викладати дуже серйозну економічну програму.

Те, що пропонує Йосеф, називається старим російським словом «продразвёрстка». Він пропонує збирати надлишки (а то й не надлишки) і запровадити державну монополію на хліб. Здається, понад сто років тому, у тисяча дев'ятсот шістнадцятому році, Тимчасовий уряд Росії запровадив таку монополію і фактично почав грабувати селянство. Тут у фараона більша вольниця, в Єгипті, він може більше собі дозволити, і Йосеф каже йому: «Зроби монополію на хліб і збери всі запаси в міста».

Якщо ми зберемо достатньо запасів, то країна переживе благополучно всі періоди голоду. По суті, Йосеф пропонує фараонові влаштувати монополію на хліб, забрати весь хліб у свої житниці. Незалежно від того, як розвиватиметься ця ситуація, і навіть якщо все, що каже Йосеф, не збудеться, у фараона буде добрий план – зробити монополію на хліб, і фараон у будь-якому разі заробить на цій ситуації. Ситуація цілком безпрограшна, і Йосеф пропонує блискучу програму. Тому не дивно, що далі сказано:

Фараонові сподобалося, і раби не так уже з ним і сперечаються.

Фараон – він фараон, і в нього в руках величезна влада, але Йосеф – чужак. І фараонові потрібно, щоб його раби, хоча б для проформи, для вигляду погодилися з тим, що призначений буде не хтось із вельмож, а чужак: «Ви ж самі сказали, ви ж щойно зі мною погодилися, що нікого мудрішого ми не знайдемо». Фараон теж майстер риторики, не тільки Йосеф.

Цікаво звернути увагу на те, що Йосеф у потрібний час опинився не тільки в потрібному місці, а й із доброю економічною програмою. У цьому зв'язку згадується російська казка О.С. Пушкіна про те, як три дівиці пряли пізно ввечері. Одна дівиця сказала: «От якщо я стану царицею, я влаштовуватиму всесвітні бенкети». І цар їй каже: «Ну, міністром продовольства будеш, кухаркою придворною». Друга дівиця сказала: «Я б полотна для всіх зробила, влаштувала б потужний показ мод». І цар каже на це: «Ну, будеш відповідальною за костюми». І тільки третя сказала те, що потрібно було цареві: «Я народжу богатиря». Йосеф не претендує на посаду цариці. Всевишній передбачає для нього бути правою рукою фараона, і тому Йосеф пропонує: «Якби я був мудрим, я б зробив так …». Йосеф із готовою програмою говорить про те, яким він може бути візиром, радником. І фактично він отримує це призначення.

Ми залишили наших героїв у той момент, коли Йосеф чудово витлумачив сон фараона і запропонував йому нову економічну політику, цілу й серйозну, продуману й безпрограшну економічну програму. Фараон звернувся до всіх присутніх і сказав: «Чи знайдемо ми чоловіка, в якому є дух Божий?» І це було питання почасти риторичне, почасти тактичне. Ми про це сказали, що фараон хоче, щоб йому ніхто не заперечував (як на католицькому весіллі: «Скаже зараз або замовкне назавжди»). Отже, «Є хтось у вас у натовпі, в кому є дух Божий? Ні? Ну все, одноголосно».

Після цього фараон звертається до Йосефа:

Фараон не просто визнає, що на світі немає нікого мудрішого й розумнішого за Йосефа (принаймні в оточенні самого фараона), але він каже: «Доказ цьому те, що через тебе говорить Бог, що Бог тобі це дав. Ти посланий нам самим Богом». І зверніть увагу, що й з придворними своїми він говорив не про те: «Чи є тут хтось розумний і мудрий?» Мабуть, піднявся б ліс рук, але з духом Божим у людей більше проблем. Отже, фараон каже Йосефу: «Ти посланий нам самим Богом».

Велика посада в Єгипті, але ще не найбільша. Зверніть увагу, що призначення Йосефа, його кар'єрне зростання відбуватиметься в кілька етапів, хоча й одразу, але водночас поступово.

«Від уст твоїх цілуватимуть» – це образний вислів: «усе, що кажуть твої уста», сприйматиметься як «твоїми устами, Йосефе, та мед пити, розцілував би тебе в уста, які так кажуть. Усе, що ти кажеш, із захватом сприйматиметься і виконуватиметься. На все, що ти скажеш, народ одразу скаже: «Схвалям!»

У попередній частині фараон призначив Йосефа палацовим керівником, начальником адміністрації фараона. Тепер він – прем'єр-міністр при фараонові. Йому дається вся земля Єгипетська.

Одяг, який називається ше́ш, – із тонкої тканини, майстерної роботи одяг, найчастіше шовковий, але залежно від пори року і від епохи.

У фараона теж була печатка на ланцюжку (як ми говорили в Берешит (38:18), так само як і в Єгуди), і фараон передав усі атрибути влади Йосефу. Усі права підпису, усі права адміністрування передано Йосефу. Зверніть увагу, що Єгуда віддавав знаки своєї влади Тамар, яка переодяглася блудницею, здавалася блудницею. Тут ми бачимо зворотний процес, але передаються схожі елементи.

У Йосефа – друга машина в кортежі. Сьогодні слово авре́х означає молодий одружений учень єшиви, який схожий на дорослу людину мудрістю, але малий роками: ав – батько, рах – м'який.

Коментатори тлумачать це слово по-різному. Є такі, які кажуть: «Авре́х – це батько царя, від давнього слова ріх – цар». І ми знаємо, що Йосеф надалі скаже, що він поставлений батьком фараона («батечко царя-батечка», ми про це говорили). Це одне з розумінь.

Інше розуміння цього слова, що перед Йосефом ідуть люди і кричать: «На коліна!» – від семітського слова бе́рех (коліна), тобто: «Падайте ниць! Тут проходитиме Йосеф!» Але не дуже зрозуміло, коли йде друга колісниця.

І є третє значення цього слова: авре́х від аккадського слова авра́ку – начальник дому, правитель усього дому, старший адміністратор навіть, можна так перекласти. І є такі фріки мови, які тлумачать знамениту незрозумілу фразу: «Абракадабра!» як слова начальника дому, слова того, хто в домі господар. І таким чином авре́х можна розуміти як господар у домі. Я б зупинився на перекладі «велике начальство», але й переклад «На коліна перед Йосефом!» теж можна прийняти.

Отже, фараон каже Йосефу ще одну дивну фразу: «Я – фараон. Без тебе ніхто не підійме тут ні руки, ні ноги». Зрозуміло, що цей вираз образний. Інакше, якби всі єгиптяни почали питати в Йосефа: «Шановний Цафенат-Панеах, можна мені підняти руку?», то навіть щоб просто спитати – і то було б не можна. Зрозуміло, що йдеться про якийсь образ. Що означає: «Я – фараон. Без тебе ніхто не підійме ні руки, ні ноги, і дав йому ім'я Цафенат-Панеах»?

Давайте почнемо з імені, яке фараон дав Йосефу і яке ніде більше не згадується. Якщо Даніелю змінюють ім'я на Белшаццар і він далі хоча б іноді так і називається, то Йосеф і далі називається Йосеф. У Тегілім є ім'я Йосеф, але от це ім'я, Цафенат-Панеах, ніде більше не позначається.

Найпростіше пояснення, яке дається: Цафенат – від слова цо́фен (закрите, код, якась шифровка, загадка); пане́ах – розгадувати. Цафенат-Панеах – це розгадувач загадок. Але незрозуміло, звідки фараон володіє високим івритом, щоб знати таке складне слово піане́ах, яке тільки тут та ще в кількох місцях трапляється, не дуже розмовне слово. Де фараон підучив іврит? Можливо, фараон дав Йосефу якесь єгипетське ім'я, а нам тут, для того щоб не перевантажувати нас єгипетською мовою, просто переклали значення цього імені? І багато різних коментарів, багато різних варіантів є на цю тему.

Є цікава думка, що Цафенат-Панеах означає не той, що розкриває загадкове, а, навпаки, той, що приховує ясне. І оскільки Йосеф відтепер представлятиме фараона, то, як і належить вельможі при дворі, він надягає маску. Його ніхто не впізнаватиме, він нікому не мулятиме очі своїми єврейськими рисами обличчя. Він представлятиме фараона: «Я – фараон (ані́ фар'о́), а ти будеш моїм, ну, скажімо так, „двійником за маскою“ і „ніхто не поворухне ні рукою, ні ногою без тебе“». І багато інших коментарів. Звісно, з повагою треба ставитися до людей, які думають не так, як я. Можливі й інші значення цього імені.

Отже, є в нас ще один дивовижний персонаж – дівчина на ім'я Аснат, донька мера міста Он. Слово коге́н означає, звісно, священник, але також і вельможа. Ми читаємо про синів Давида, що вони когані́м – вельможі при дворі. Тобто, найімовірніше, цей Поті-Фер – один із начальників міста Он.

Ще один варіант: що Поті-Фер тут – це той самий Потіфар із 1 вірша 39 розділу, а Он – це сила, міць (одне зі значень цього слова). І тоді йдеться про того самого Потіфара. У чому тут річ і навіщо фараон дає Йосефу за дружину доньку Потіфара (якщо це донька того Потіфара)? Ми знаємо, що Йосеф був під підозрою у зв'язку з дружиною Потіфара. Як ті люди, які читали Тору, ми знаємо, що між ними нічого не було, що Йосеф тримався молодцем і він не піддався спокусі. Але єгиптяни не читали Тору, у них немає такого свідчення, і, можливо, хтось щось підозрює. Якби Потіфар просто прийшов би на весілля, можна було б сказати, що він мовчить на догоду фараонові. Найкласичніший такий спосіб прощення – це віддати доньку заміж: «Якщо я віддаю за тебе доньку, значить, я тобі довіряю повністю».

Інші коментатори кажуть, що Потіфар міг би сказати: «А, цей? Я його за двадцять шекелів, за двадцять срібняків свого часу прикупив! Теж мені, вискочка!» Тепер, коли це буде його зять, Потіфар не ставитиметься до нього так зневажливо. І, звісно, дуже хочеться, і серце просто просить зробити Аснат донькою Потіфара, того самого, щоб замкнути коло: як же воно все гарно виходить! Можливо, так воно і є. Хоча дивно, що Тора не згадує, що це той самий Потіфар. І треба сказати, що написання імені трішки інше. Це як (щоб було зрозуміло) Іванов та Іванцов. Тобто начебто схоже, і для іноземного вуха однаково, але не однаково. Знову ж таки за багато століть багато версій, і ми не знаємо напевно. Але ідея цікава: сказати, що ось та сама Аснат (прочитаємо далі), вона й донька того самого Потіфара.

Коментатори йдуть глибше: «Як ми можемо подумати, що такий праведник, як Йосеф, оєгиптився? Ми вже читали в Берешит (38:2), що Єгуда оханаанився. Невже і Йосеф теж оєгиптився?» І тоді народжується така версія. Після дуже трагічної історії зі зґвалтуванням Діни брати хотіли її вбити, але Яаков її захистив. І, коли в неї народилася донька, Яаков назвав її Аснат, поклав її в «палаючий» кущ (як той кущ, який горітиме на Синаї), і вона якимось чарівним чином із камеєю із запискою Яакова опинилася в Єгипті. Там Потіфар гуляв, прогулювався і випадково її знайшов. І так донька Діни виросла в домі Потіфара, і Йосеф став її чоловіком. І таким чином Йосеф, борони Боже, одружився не з єгиптянкою. Така версія теж є. Мені здається, це надто буйний політ фантазії, але хто ж обмежує чужу фантазію.

Отже, Йосеф змінив свій статус, одяг, і все в його житті змінилося, навіть сімейний стан: він одружився з дівчиною Аснат. Щоб закінчити з ім'ям Аснат, можна сказати, що Аснат – це та, що належить богині Нейт, яка ховається під купою покривал, сама приховується під безліччю покривал і масок. Єврейська версія каже, що ім'я Аснат пов'язане із сне́, тим самим «палаючим кущем», який горить і не згоряє, той самий вид куща (Шмот 3:2). І є ще дуже багато версій імені Аснат на підставі івриту. Але, найімовірніше, Аснат була єгиптянкою і була названа на честь язичницької богині. Нехай вас це не дивує: і сьогодні безліч подібних імен є в російській мові, і навіть у церкві можете побачити людину на ім'я Дмитрій, тобто присвяченого Деметрі, або з ім'ям Деніс, теж присвяченого богам. Імена ці відриваються від свого первісного змісту і входять у нашу мову, а тим паче в Єгипті, де імена на честь богів давали направо і наліво.

Знову можна сказати, що Тора говорить образною мовою. Зрозуміло, жменями, пригорщами – це дуже мало. Земля дала просто у величезному достатку хліб, так що його можна пригорщами радісно підкидати й міряти.

Йосеф робить міські склади. Їжу з усіх областей звозять до міст. Ми вже говорили, що Тимчасовий уряд Керенського в Росії після бід першої світової війни організував продрозкладку й оголосив монополію на хліб. Увесь обсяг хліба мав передаватися державі, крім установленого законом мінімуму. Пізніше більшовицька влада посилила й поширила продрозкладку не тільки на хліб, що породило голод на багатьох територіях. Але ми не про російську історію говоримо.

Величезні засіки пшениці Йосеф зробив. А це ж треба було підготувати сховища, і не просто підготувати, а спроєктувати такі сховища, яких вистачить для того, щоб довго зерно лежало – сім років. І це дуже складне завдання технічне. Не знайдено в Єгипті таких споруд. Ми не знаємо, як це було, з чого це було зроблено. Багато хто каже, що піраміди теж будувалися як такі склади і що вони зорієнтовані за зірками, за астрофізикою, так що можна було довго в них зберігати пшеницю. Але я не знаю, я не бачив цьому підтвердження.

На підставі цієї примітки Тори – «доки не прийшли роки голоду» – рабини, учителі казали: «У голодний час краще дітей не народжувати». Це не традиційне таке, як нині кажуть: «Навіщо плодити злидні?» Ідеться, мабуть, трохи про інше, але в будь-якому разі це приватні думки вчителів, і вони, звісно ж, необов'язкові. Просто звертаю увагу на те, який підхід до вивчення Тори, уважності до Тори існує. І люди ставили собі запитання: а навіщо така примітка, чого вона хоче навчити?

Треба звернути увагу на слово наша́ні, в одному зі значень, у якому воно вживається в Танаху – це в значенні забути, залишати, кидати. Тобто: «Слава Богу, мене не мучить ностальгія, я назавжди в новому домі, а старий – за кордоном. Що там буде далі, мені напишуть, я тут, в іншій країні, прочитаю». Це одне з розумінь, і одні коментатори кажуть, що ось Йосеф нарешті зрозумів, що він почав нове життя, і став обживатися в Єгипті.

 Інші кажуть: «Йосеф пам'ятає, що в кожному поколінні були відокремлені брати. Був Есав, був Їшмаель, і Йосеф думає, що Всевишній так його відокремив, а це означає, що якесь інше служіння в нього буде».

Але є й інше розуміння слова наша́ні. У книзі Шмот (22:24) тим, хто дає в кредит, сказано: не бери лихви (неше́х) з цього. І Нехемья, говорячи про лихву, про заробіток, про наживу, теж використовує слово наша́ – те саме дієслово. І можна сказати: «З лихвою відшкодував мені Господь усю мою працю і все, що було в домі батька мого. Ми – втрачений дім батька. Я пішов за Всевишнім, залишив дім батька мого, і Всевишній віддячив мені з лихвою». Тобто немає тут ніякого забуття дому, ніякого посттравматичного впливу. Йосеф просто дякує Всевишньому і говорить про те, як з лихвою Всевишній винагородив його за всі страждання. Далі ми читаємо те, що, загалом, підтверджує такий підхід.

Якщо ми перекладемо слово наша́ні як у попередньому вірші, «з лихвою віддячив», то два імені будуть однаковими. Якщо ми скажемо, що в першому випадку Йосеф говорить про «забув», то тут виходить, що, з одного боку, «забув», а з іншого боку, – «я все-таки відчуваю, що це земля страждання мого». І якось у Йосефа починають з'являтися думки ностальгічні. Ті коментатори, які наводять діаметрально протилежні значення імен, кажуть, що саме тому Яаков, при благословенні, поставив Менаше наперед: в імені Менаше більше закладено.

Знову-таки Тора говорить образно. Ми не знаємо, що в цей час відбувалося на території сучасної Молдови або на території сучасної Нової Зеландії. Коли народи говорять простою мовою про країну, про землю, вони мають на увазі заселений світ. Довкола Єгипту є Мала Азія, в один бік до Індії, в інший бік – трохи північніше Туреччини. Ось приблизно така територія, на якій був голод, а в Єгипті є хліб. Але хліб у Єгипті де є? У сховищах. Його немає в народу. Тому ми читаємо:

Цікаво, що люди в Єгипті вірили, що фараон здатен розв'язувати їхні економічні проблеми. Отже, була у фараона якась добра репутація. Фараон сказав: «А чого ви до мене причепилися? У нас є прем'єр-міністр, міністр сільського господарства, загалом, Йосеф, він мій намісник на землі Єгипетській, намісник Карлсона на землі, ось до нього й ідіть».

.

Слово лішбо́р – продавати, щоб відшкодувати нестачу; слово ше́вер пов'язане з ламанням, переламуванням чогось. Тобто дав їм можливість перебороти голод, але продавав, можна сказати, за високими комерційними цінами. В іншому місці Всевишній пропонуватиме це слово і казатиме: «Ідіть і розхапуйте, розбирайте безплатно!» – дуже такий гротескний образ – те, що можна продати втридорога, я роздаю безплатно. Але тут Йосеф ніби торгує з єгиптянами хлібом.

Ось така ось історія стрімкого піднесення Йосефа, як із людини, що сиділа в ямі, він перетворився на економічне диво, більше за сінгапурське, рятівника цілої Єгипетської країни.

Ми зупинилися на тому, що передбачені Йосефом сім років достатку скінчилися. Почалися знову-таки передбачені Йосефом сім років голоду. По всій навколишній землі голод, але, завдяки благословенню Божому і мудрості Йосефа, в Єгипті є хліб і з усього навколишнього світу до Єгипту стікається народ, щоб цей хліб купувати. І на початку 42 розділу ми переносимося в дім Яакова, батька Йосефа.

Звісно, народ довкола Ханаану, по всьому Ханаану торгує, вирує. Хтось привозить зерно на перепродаж, хтось намагається на цьому підняти свій бізнес. Яаков розуміє, що хліб приходить з Єгипту, що оптові ринки – в Єгипті.

І тут знову-таки, як це зазвичай буває, складнощі перекладу: ла́ма тітрау́ можна перекласти як чого ви переглядаєтеся? Дієслово тітрау́ – зворотне дієслово від слова лір'о́т (бачити): що ви ви дивитеся, бачитеся; можна сказати – що ви вдаєте, що ви живете напоказ, чи що ви переглядаєтеся одне з одним? Іншими словами, є якісь перемовки, перезирання, які кажуть: «Треба щось робити, хліб скоро скінчиться». Або кожен із синів Яакова, у кожного з яких є сім'я, показує: «Та в мене начебто достаток, ми даємо собі раду, все слава Богу, нам не потрібно допомоги». Люди не говорять між собою – тільки поглядами, напівпоглядами на щось натякають.

Можна сказати й по-іншому:сини розуміють, що треба якось діяти, що треба йти до Єгипту, треба щось зробити для процвітання родини, але бояться, що Яаков їх не відпустить, бо в них складна сімейна історія.

З одного боку, він каже: «Я вірю, що все добре закінчиться, коли ми туди спустимося». З іншого боку, Яаков каже: «Поживемо, проживемо якось там, купимо хліба, хай не вдосталь, але якось ми проживемо, принаймні, не помремо з голоду». Ось таку думку, таке веління дав Яаков своїм синам.

Зверніть увагу, тут сюжет уже включає Йосефа в картину. Не вони спустилися, а Яаков їх послав, але вони вже спускаються як брати Йосефа. Ми минулу тижневу главу починали з Йосефа і його братів. Звісно, коли ми читаємо асара́ (десять), ми одразу чекаємо пояснення, де одинадцятий? І пояснення не змушує себе чекати.

У Яакова особливий неспокій щодо Біньяміна. Біньямін буде предметом розмови протягом цієї і частини наступної тижневих глав, і про нього говорять, як про якусь нетямущу дитину. Якщо ми починаємо про нього говорити, ми повинні пам'ятати, що Йосеф потрапив до Єгипту, коли йому було сімнадцять. На той момент Біньяміну було років 10-11. Минуло 20 років, бо в 30 років Йосеф стояв перед фараоном. Також 7 років достатку минуло. Разом: 20 років минуло, і, отже, Біньяміну щонайменше тридцять років. Але піклуються про нього, як про дитину, і він тут постійно згадуватиметься, як дитина. Яаков переживає за нього, щоб із ним чогось не сталося.

Дуже часто таке буває, що в східній родині, за традицією східної родини (до речі, ця традиція потрапила і в католицькі родини) молодший брат, молодший син займається з батьком, залишається з батьками, нікуди не дівається, при батьках тримається. Це пенсія батьків, це той, хто буде за ними в старості доглядати. І, найімовірніше, ця традиція спільна була в Ханаані і в ті часи.

Оскільки був голод у країні Ханаанській, покупці галасливим натовпом ішли до Єгипту, і в цьому натовпі прийшли брати Йосефа.

Чому нам Тора це нагадує? Ми знаємо, що де б не був Йосеф, йому завжди делегували, передавали владу, на нього завжди скидали всі справи. Тут Йосеф нічого ні на кого не скидає, жодного делегування. Попри високу посаду, Йосеф займається продажем хліба, принаймні, оптовими продажами хліба. Чому це важливо? Важливо, щоб хліба вистачило на роки голоду. Важливо, щоб не прийшов якийсь багатий купець, не купив би величезну кількість пшениці – так, щоб Єгиптові не вистачило на сьомий рік – і не почав би продавати її Єгиптові. З одного боку, Йосеф зацікавлений, щоб Єгипет продавав хліб. З іншого боку, «більше двох мішків в одні руки не давати», має бути якесь правило. Так чи інакше, Йосеф займається всіма важливими справами.

Слово ваяккіре́м (впізнав) і слово вайтнакке́р («відчу́жився», став незнайомим їм, «віднезнайомився» від них) – це слова одного й того самого кореня: впізнав, але не визнав.

Уявіть собі картину: десять покупців із чужої землі прийшли просити милостиню. Перед ними не рідний молодший братик, а великий єгипетський вельможа зі свитою на посаді з перснем, із золотим ланцюжком. Страшно, аж моторошно! І він ставить їм питання, і вони сказали одразу і звідки, і навіщо прийшли – відкриті, добрі люди.

Чому повторюється розмова про те, що Йосеф їх не впізнавiУ російському тексті сказано, що Йосеф їх не впізнав, хоча у вірші 8 йдеться про те, що брати не впізнали Йосефа. Тут перекладено дослівно, як у джерелі.? Тому що прозвучав ще й голос. Хтось із братів сказав: «Ми з Ханаану», коли Йосеф запитав: «Звідки ви»? І можна було б упізнати: щось знайомий голос у цього єгиптянина. Ні, нічого не спрацювало.

Крім того, що означає «вдруге впізнав»? Спочатку Йосеф побачив: ось його брати. Як виходить, коли людина дивиться на когось, кого вона не бачила, скажімо, такий великий термін, як 20 років. Можна сказати: «Шимон посивів, у Ре'увена животик з'явився, Леві бороду відростив». Але ось якісь маленькі жести впізнаються. Йосеф постійно впізнає своїх братів, усе-таки стільки років минуло. Він дивиться на них, спостерігає за ними, як за старими знайомими. Він упізнав їхні голоси, а вони не впізнали його.

Перше – це професія, «ви професійні розвідники і ви найняті сюди (це завдання) роздивитися наготу нашої землі», тобто прийшли подивитися, де в нас тут слабкі місця. Звісно, уявіть собі ситуацію, коли весь навколишній світ голодує, а Єгипет володіє хлібом. Там і гроші накопичуються, і бюджети інших держав поступово стікають до Єгипту. І, звичайно ж, знайдеться багато охочих з Єгиптом воювати. Міцна економіка вимагає міцної армії, міцної служби безпеки. Чому Йосеф, згадавши сон, звинувачує їх у тому, що вони розвідники? Пам'ятаєте сни Йосефа?

Перший сон був про снопи. В'яжемо ми снопи… І незрозуміло, чи був у цьому сні Біньямін чи ні. Але ми тоді вже сказали, що снопи пов'язані з хлібом, що через Йосефа вирішуватиметься проблема, пов'язана з хлібом. І ось сон цей таки збувся.

У другому сні, як ми пам'ятаємо, були зірочки, місяць і сонце. І ось зірочок було одинадцять, одинадцять зірок, а братів – десять. Страшно. Страшно тому, що так само, як брати свого часу сказали: «А давайте продамо Йосефа в Єгипет і подивимося, що вийде», вони ж могли сказати: «А давайте продамо й Біньяміна в Єгипет або давайте його просто вб'ємо, щоб подивитися, як там у нього з одинадцятьма зірочками вийде». У будь-якому разі: «Як там Біньямін, де там Біньямін?» – це головне переживання Йосефа.

Брати прийшли з натовпом із Ханаану, але самі вони за матерями харанські. Це десять чоловік, сини трьох матерів: Леї, Зільпи і Більги. Синів Рахелі ж немає, один із них – Йосеф, другий залишився вдома. А жінки були самі по собі харанські, як і батьки. Тобто прийшли з Ханаану, але зовнішністю вони не ханаанські, якщо й говорять ханаанською, можливо, навіть без акценту, але не виглядають як тамтешні. І тому десять чоловіків, майже футбольна команда, – дуже хороша розвідгрупа.

Крім того, вони, найімовірніше, увійшли в Єгипет через ворота Ель-Аріш – там, де Єгипет постійно будував укріплення, там, звідки він найбільше чекав біди. Тому природно для Йосефа насамперед звинуватити їх за статтею «За шпигунство» і сказати їм: «Ви прийшли сюди, щоб за нами шпигувати».

На перше питання вони відповіли: «Ні, ми не шпигуни, ми не розвідники, ми прийшли купити хліб».

Вони сказали: «Ми сюди не за спецзавданням прийшли. Крім того, ми сини одного чоловіка, ми чесні, і ми прийшли просто купити їжі, ми ніколи не були розвідниками».

На звинувачення в тому, що вони шпигуни і прийшли з розвідмісією, вони відповідають, що вони сини одного чоловіка. Логіка тут така: ну хто ж пошле в розвідку, на бойове завдання одразу десять своїх синів? Адже якщо їх «спалять», якщо, не дай Боже, місія провалиться, усі десять синів загинуть. Страшна справа, ніхто так не чинитиме.

Цікаво, що брати кажуть про себе кені́м ана́хну (ми чесні). У всьому Писанні слово чесний вживається п'ять разів у цьому розділі, і говориться це про братів, брати кажуть: «Ми – чесні». Ті самі брати, які протягом двадцяти років обманювали свого батька, щоразу вигадуючи втіхи, зберігаючи змову. Саме ось вони, саме про їхню чесність постійно йде розмова в нашій главі, саме їх названо чесними. І скажіть після цього, що в Писанні немає сатири.

Іншими словами: «Я вам не вірю, цей ваш аргумент про те, що ви всі сини одного батька, хоча ви від трьох матерів (вони цього не казали, але, загалом, є якась різниця в тому, як вони виглядають). Ви прийшли сюди з розвідмісією, а що вас десятеро, то ж братів посилати в розвідку – це круто. Вони не видадуть один одного навіть під тортурами, брати будуть готові страждати. Якщо це будуть чужі люди, у разі якогось тиску, кому треба заради грошей страждати, вони здадуть один одного, а от брати будуть чесно триматися. Тому аргументація буває різна».

Чому після такої фрази Йосеф каже: «Ну, я ж казав …»? З тієї простої причини, що цей брат, який зник – це він. Йосеф же розуміє, що про нього йдеться. Можливо, вони брешуть про маленького, який залишився з батьком. Незрозуміло, Біньяміна ще не показали і на ім'я не назвали: «Ну от, зник же у вас чоловік, так? У нормальних сім'ях люди просто так не зникають, може, він у вас на якомусь спецзавданні згорів, де людські втрати бувають ось у такій місії». І необов'язково Йосефові говорити з ними дуже логічно.

Цілком можливо все, що ми говоримо зараз, як я намагаюся і як коментатори намагаються уявити логіку речей: у Йосефа подоба тридцять сьомого року в Радянському Союзі. Йосеф просто може авторитарно, «судом трійки» в одній особі сказати: «Ви – розвідники, і все! Чому? Тому що я так вирішив, і ви зараз тут усі вдесятьох отримаєте по десять років без права листування. Коли ми говоримо про якусь видиму аргументацію, про те, що для проформи говориться – для проформи, може, і говорилося, а все по-різному буває. Я все одно думаю, що ви розвідники. Ось бачите, не послав він усю сім'ю, залишив собі маленького чоловічка під наглядом (він ще не знає, скільки років Біньямінові: Йосеф знає, а чиновник же не знає). І хтось там у вас ще за домом наглядає, ви не всі на справу ходите, один брат у вас загубився, ви один на одного не дуже схожі. Одним словом, підозріла сім'я».

У Йосефа теж є почуття гумору: коли він присягається неправдиво, він присягається життям фараона. А якщо щось станеться з фараоном від цього, то невелика біда. Наводять такий приклад: це схоже на жінку, яка вкрала овечку, принесла її в дім, сховала її від переслідувачів у ліжко, у постіль свого сина, накрила ковдрою і потім показує, і каже: «Ось життям його присягаюся, того, який там, під ковдрою, що я овечку не брала». Присягається, насправді, самою овечкою. Є така образна притча.

Отже, Йосеф каже: «Ви приведете молодшого брата, а він, якщо ви навіть професійні розвідники, він не професійний розвідник. Цей домашній хлопчик, біла ворона у вашій сім'ї, при невеликому фізичному тиску розповість про вас усе, чим ви займаєтеся, які справи прокручували і, загалом, через свою малолітність і через недосвідченість, через свою непрожженість і через нетертість усе про вас розповість. Тому подати сюди вашого молодшого брата». Це те, що Йосеф робить для показухи. Насправді, що Йосефа турбує, так це де Біньямін. Чи правду вони кажуть, що ось цей, який ейне́ну (зник), це про Йосефа, а молодший із батьком? Може, і Біньяміна теж уже немає в живих? У будь-якому разі, доки Йосеф його не побачить, він переживає за Біньяміна. І він каже братам:

Ось як незвично обертається колесо історії людської: уже Йосеф садить їх у яму на три дні. І ролі міняються: якщо раніше десять братів схилялися над Йосефом у ямі, то тепер Йосеф може подивитися на них згори. На три дні посадив їх під варту, але умовно-дострокове звільнення – на третій день, не по закінченні трьох днів.

Тобто: «Дивіться, який я добрий, я все-таки боюся Бога, я зроблю не так суворо, як сказав». Спочатку уявіть собі, що брати муситимуть вибрати одного, який піде. Причому, якщо добре знати ситуацію, уявіть собі, що дев'ять синів залишилися під вартою, а прийшов один – Ре'увен, Шимон, Єгуда, Леві, Іссахар... Не важливо, хто прийшов і каже Яакову: «Відпусти ще й Біньяміна». Хто гарантував Яакову, що й Біньямін там не пропаде, і всі десять синів не зникнуть? Нізащо в житті не пошле Яаков Біньяміна, і, загалом, це всім зрозуміло і, найімовірніше, зрозуміло і Йосефу. Але він залишає братам три дні на подібні роздуми. А на третій день він приходить і каже: «Я все-таки боюся Бога».

Чому Йосеф так чинить? Знову-таки справа в Біньяміні. Треба, щоб хліб додому потрапив, тому що Йосеф же знає, що навколо справді голод. І щоб Біньямін не голодував, хліб до дому має доїхати. Тому вирушать дев'ять братів, щоб точно всім привезли продукти.

Ось таку пропозицію зробив їм Йосеф. Брати стоять у розгубленості: ні, це, звісно, краще, ніж послати одного. І все-таки брати починають думати: «За що?» І ситуація стає такою «дежавюшною» – щось це їм нагадує.

Пам'ятаєте, на початку минулої тижневої глави, коли Йосеф наближався до них (37:19), вони сказали кожен братові своєму: «Ось наближається сновидець». Тепер вони знову говорять брат братові.

Коментатори зазначають, і ми говорили в минулій главі, що заводіями історії з Йосефом були Шимон і Леві, другий і третій після Ре'увена (Ре'увен зайняв іншу позицію). Цілком можливо, що тут Шимон і Леві, як активісти, починають між собою це обговорювати, не всі десять заговорили. І цілком можливо, що тут Шимон і Леві перемовляються: «Ось же ми не послухалися тоді, коли наш брат плакав».

Хто з них добрий розвідник тут? Йосеф добрий розвідник.

Йосеф – великий плакальник. Ми побачимо кілька разів, як Йосеф плаче, плаче за своїми братами. Якщо спочатку він, як написано, вайтнакке́р (відчу́жився) їх, то тут, спостерігаючи за ними, слухаючи їхні голоси, слухаючи їхні суперечки і навіть перепалки, Йосеф починає їх згадувати. і він відійшов і плакав.

Чому взяв Шимона? Тому що він був головним заводієм усієї цієї історії, і тому що Шимона і Леві про всяк випадок треба розділяти, оскільки якщо вони разом, то від них чекай біди.

Для чого давати їм провізію на дорогу? Для того, щоб дорогою вони не відкривали мішки. Крім того, що вони їдуть із повними мішками, зі своєю тарою, їм ще дали провізію на дорогу, щоб вони благополучно дісталися додому і мішки не відкривали. Це пастка Йосефа. Зрозуміло, що він не кожному так робить.

Отже, ми зупинилися на тому, що брати Йосефа, залишивши Шимона як заручника, тобто вдев'ятьох, найімовірніше, на десяти ослах, вирушають із Єгипту до Ханаану.

Кожен осел приблизно, наскільки нам відомо, може нести поклажу до 140 кілограмів. На ньому сидить дорослий чоловік віком близько тридцяти-сорока років. Можна припустити, що важить він кілограмів 70. І таким чином, 70 кілограмів залишається для зерна, і на 10 ослах може бути відправлено 700 кілограмів зерна. У сім'ї Яакова, як ми знаємо, 70 душ приблизно, включно з дітьми. І 700 кілограмів на 70 душ – це не так уже й багато борошна: за дуже скромного витрачання вистачить на два-три місяці, тобто надовго це питання не вирішує. Ось така ситуація відбувається, коли брати вирушають до Ханаану.

Один із братів відкриває свою сумку, щоб дати їжу своєму ослові. Навіщо це потрібно, чому тільки один відкриває? Тому що Йосеф, з одного боку, дав їм провізію на весь шлях для кожного, хто вирушив. Для осла Шимона провізії ніхто не дав, тому що Шимон залишився в Єгипті. І тоді Леві, погодувавши зі своєї провізії, даної Йосефом, осла Шимона, відкрив мішок для того, щоб нагодувати свого осла (так більшість коментаторів вважає, що осла Шимона міг погодувати, найімовірніше, Леві). І ось Леві відкриває свій мішок і бачить, що ось вони, його гроші, навіть у тому самому мішечку, у тому самому гаманчику, в якому вони були.

Скільки незрозумілого, скільки дивного навколо походу братів до Єгипту. І, коли залишили Шимона, можна було сказати: «Ну ось, Шимонові покарання за те, що він тоді найбільше за всіх хотів Йосефа продати». І за що покарання, цілком може бути зрозуміло. А от за що повернули гроші, з чого раптом прийшла нагорода – це незрозуміло зовсім. І чи немає тут якогось підступу?

Традиція каже, що Всевишній розраховується з лиходіями в цьому світі. Якщо лиходій зробив якусь добру справу, він одразу ж отримує нагороду, щоб у світі прийдешньому в нього не було жодних відкритих рахунків. Так само праведник, якщо робить щось погане, одразу отримує покарання, щоб не карати його у світі прийдешньому, є такий підхід. І тут незрозуміло: «За що Всевишній посилає нам ці гроші? Що це? Що відбувається?» Це дуже сильно лякає. Але це не настільки лякає, щоб усі брати повідкривали свої мішки. Чи довго, чи коротко, вони приходять до Ханаану.

Яаков насамперед, звісно, побачив, що бракує Шимона. Неважливо, скільки пшениці вони принесли, мішки видно, і видно, що пшеницю привезли, але де Шимон? Це найстрашніше питання. І вони кажуть так:

Маленький, це пам'ятаємо, Біньямін, йому 30 років, але вони і з батьком говорять точно так само.

Слово са́хар (торгівля). Іноді кажуть ша́хер, саха́р-маха́р або ша́хер-ма́хер (продав-купив) – походить від слова лесахре́р (кружляти по колу, робити оборот, обертати гроші й обертатися по країні). Тобто: «Ви зможете вільно пересуватися з торгівлею по країні». Мабуть, тільки Йосеф міг давати такі документи на право торгівлі, і першого разу в нього треба було отримати дозвіл. Не треба нагадувати, що нічого подібного Йосеф їм не казав, щодо торгівлі розмови не було. І брати додають це від себе, чи то як тлумачення слів Йосефа, чи то пам'ятаючи історію Діни. Ми читали (34:9,10), коли прийшли Шхем і Хамор, вони сказали: «Ми переженимося з вами, і будемо одним народом, і будете торгувати по нашій землі, ви укладете з нами договір». Тоді це Яаковові сподобалося. І брати розуміють: провізії ж надовго не вистачить, ось цей похід, він не рішення. А можливість здійснювати в Єгипті оптові закупівлі, возити до Ханаану і навіть перепродувати і, можливо, робити великі гроші – це серйозне рішення. І треба б умовити батька відпустити Біньяміна, а для цього потрібно використати ту аргументацію, яка Яаковові подобається. Тоді, у випадку зі Шхемом, він був не проти, тому потрібно нагадати йому можливості торгівлі. Яаков це любить. Ось те, що вони йому розповіли. Чого вони йому поки що не розповіли? Що Леві (найімовірніше, це був Леві) знайшов гаманець повернутий, із грошима. У 35 вірші ми читаємо продовження історії:

Коли вони побачили, що грошенята знайшлися в Леві, вони злякалися моторошним, страшним переляком. Коли ж вони побачили, що в кожного з них є цей мішечок, вони просто злякалися, не так уже сильно, як першого разу. На що це схоже? Якщо ви виходите вранці до поштової скриньки, бачите великий коричневий конверт, у якому не завжди приходять добрі листи (не завжди це викликає радісні емоції), то ви дістаєте його і думаєте: «Що б це могло бути? Може, я забув якийсь борг, можливо, з'явився податок на несвяткування Нового року або, навпаки, на салат Олів'є, який з мене зараз тут стягнуть?» І це, звісно, не дуже приємно. І тут ви помічаєте, що в усіх поштових скриньках є схожий лист. Це трошки заспокоює людину. Так це заспокоїло і братів. Але Яаков, мабуть, запідозрив щось недобре, тому що саме після цих подій Яаков каже:

Ав шаку́ль – це батько, який втратив своїх дітей: «Ви зробили мене осиротілим на дітей». У російській мові осиротіти може дитина, яка втратила батьків, на івриті це легіт'яте́м. Але в івриті є ще й слово, коли батьки втрачають дітей, це називається шаку́ль. Якщо, наприклад, діти гинуть у терактах, не дай Боже, то така сім'я називається мішпаха́ шикуля́ і, відповідно, ав (батько) шаку́ль, ем (мати) шакуля́.

Яаков боїться, що, можливо, діти не дали гроші, а залишили там Шимона, і тепер Шимон пропав. Або, оскільки повернули гроші, тепер вони вважатимуть Шимона заручником. У будь-якому разі Яакова це лякає, і він думає, що раз повернулися гроші, то, можливо, не повернеться Шимон. І це відповідь: «Хлопці, Біньяміна я з вами не пущу». І це він каже, коли тільки спорожнили мішки, є ще запас, є ще час вирішувати, є час подумати. Але ось як реагує на це Ре'увен:

У Ре'увена є чотири сини. Старшого звати Ханох, і вони вже досить-таки дорослі діти. Ось такий у Ре'увена підхід. Звісно, він не чекає, що Яаков прийде вночі і скаже: «Ханоху, Палу, ходімо зі мною», і виведе їх у чисте поле, дістане рушницю і розстріляє або, борони Боже, заріже уві сні. Ідеться не про це. Та хіба схоже таке на Яакова і хіба розумно робити таку пропозицію? Але, по суті, Ре'увен каже: «Нехай твоє прокляття вб'є двох моїх дітей». Тобто: «Клянуся життям двох своїх дітей, двома своїми дітьми, що я їх (Шимона і Біньяміна) тобі поверну». Але як це може порадувати Яакова? Незрозуміло. Гарячий Ре'увен вносить таку пропозицію, на яку Яаков не реагує, як той очікує.

Цей вислів потім Єгуда прямо і трішки змінено повторить Йосефові.

Цікаво, що і Давид, коли роздає свої настанови Шломо, говорить, наприклад, про Йо'ава, який убив Амасу, сина Етера: «Тож учини ж за розумінням твоїм і не відпусти сивини його в шео́л з миром». У шео́л, у могилу, як дехто перекладає не дуже грамотно, у пекло можна зійти по-різному. І про Шімі, сина Ґери, він каже: «Зведи сивину його в крові в пекло».

Тобто зрозуміло, що будь-яка людина смертна, будь-яка людина рано чи пізно потрапляє в могилу. Але тут Яаков каже: «Ви в горі дасте мені померти, якщо ще й Біньямін пропаде, то я спокійно не помру».

Тут починається 43 розділ книги Берешит.

Є в цьому якийсь такий сенс: «Може, трішки їжі нам продадуть, не потрібні для цього спеціальні дозволи. Може, можна буде обійтися без Біньяміна, якщо ми прийдемо і скажемо: ну трішки, дайте тимчасово, поки ми думаємо, дайте трішки, бо їжі немає вже майже зовсім».

Тут Єгуда вступає зі своєю аргументацією, і це трохи інакше, ніж у Ре'увена.

Єгуда повторює те, що вже сказав, і пояснює Яакову: «Пошлеш – підемо, не пошлеш – не підемо. І все залежить від тебе, а не від того чоловіка, бо той чоловік уже ясно нам сказав усе, що він хоче».

Тобто: «Навіщо ви взагалі йому розповіли, що у вас є брат?!» І це вже початок згоди. Людина спочатку заперечувала ситуацію, тепер вона починає її приймати і каже: «Навіщо взагалі ви все це зробили? Чому така ситуація склалася?» Це, звісно, прикро, але ясно ж, що ніхто з братів не знав, що все так закінчиться.

Єгуда намагається все-таки розв'язати суперечку, Єгуда шукає аргументацію, яка Яакова, простою мовою кажучи, «дотисне», яка дозволить усе-таки Яакову ухвалити рішення.

Якщо пам'ятаєте, це слова самого Яакова. Добре аргументувати людині її мовою. Коли Яаков уперше посилав їх до Єгипту, він сказав: «Ідіть, сходіть, будемо жити і не помремо». І тут Єгуда будує аргумент Яакову на його власних словах, але додає: «І ми, і ти, і діти наші». І це дуже гарне доповнення порівняно з тим, що сказав Ре'увен: «Убий двох моїх дітей». Смерть, життя – Єгуда аргументує через життя: «Ми зможемо жити, і ти зможеш жити, і дітки наші, онуки твої, правнуки твої теж зможуть жити».

У 9 вірші Єгуда говорить мовою класичної для того часу клятви:

Це неможливо собі уявити, це дуже сувора клятва для тих часів, найсерйозніше, що Єгуда міг сказати. Це могло б убити дітей Єгуди, убити самого Єгуду, бо він каже: «Я на все життя, кругом і навіки буду перед тобою винен». І він додає:

Тобто: «Якби ми не зволікали, ти б уже бачив Біньяміна, уже б знав, що з Біньяміном усе добре». Зверніть увагу, як цікаво, гарно будується аргументація Єгуди, як він реалізує своє лідерство порівняно з тим, як намагається бути лідером Ре'увен. Ця боротьба триватиме, ми і в Єгипті побачимо це.

Слово ботні́м у сучасному івриті означає арахіс, але в івриті Тори – це фісташки.

Так сказав Яаков. Коментар каже, що він запитав: «Ще щось потрібно вам, я все сказав?» І брати кажуть: «А ще нам потрібна твоя молитва, не хочемо йти нікуди без твоєї молитви». Так чи інакше, Яаков продовжив і сказав:

Шаддай – Ім'я Бога, пов'язане, з одного боку, зі словом шад (межа, риса, вартовий межі), з другого боку, це дуже материнське ім'я, бо слово шад означає жіночі груди, ніби «Бог-годувальник, Бог-мама».

 Яаков каже: «А якщо я кого втрачу з вас, то що ж, утрачу, хай буде що буде. Я довіряю Всевишньому, хай буде що буде з волі Божої». Дуже сильна фраза: «Якщо я когось із вас утрачу, то втрачу». Схожу фразу багато століть потому скаже Естер: «Я піду до царя і якщо загину – загину». А якщо залишатися і голодувати, то так можна втратити всіх.

Вдалося вмовити Яакова. Він погоджується відіслати Біньяміна після вмовлянь Єгуди. І через 22 роки розлуки Біньямін постає перед Йосефом. Скільки було Біньямінові, коли зник Йосеф? Можливо, 10-11 років. Зараз це вже доросла людина. І далі ми читатимемо про цю дивовижну зустріч.

Ми зупинилися на тому, що, після довгих умовлянь, Яаков погоджується відпустити Біньяміна з братами в Єгипет. Вони беруть подарунки, беруть гроші, беруть також і ті гроші, які загадковим чином опинилися в їхніх гаманцях, і спускаються в Єгипет, і постають перед Йосефом.

Лише чотири слова – побачив Йосеф з ними Біньяміна. Для якогось класика ці чотири слова вилилися б в оповідання на кількох сторінках про бурю почуттів, які оволоділи Йосефом, про те, скільки в цьому звуці злилося для серця (майже за Пушкіним) Йосефа, але Тора говорить дуже лаконічно. Можливо, для того щоб ми самі могли відчути, що відчуває в собі Йосеф, який 22 роки не бачив рідного брата, якого він десятирічним залишив, і скільки всього в ці секунди проходить у нього в серці. Але він не Йосеф. У цьому випадку він – єгипетський вельможа, і він мусить зберігати перед братами незворушний вигляд. Можливо, хочеться кинутися, і обійняти Біньяміна, і пригорнути до себе, але не можна.

Начальник дому – це той, хто наглядає за всіма домашніми рабами, ще одна єгипетська посада, яка часто трапляється в папірусах: щоб не давати вказівок окремо кухні, окремо готелю, окремо тому, окремо іншому, є начальник, головний виконавець робіт, головний виконроб, він за все відповідає.

Їсти опівдні тут метафора, яка означає просто обід (ми теж кажемо про час «в обід»). Хороший чиновник, що поважає себе, вельможа, який себе поважає, зранку раненько не їсть – як кажуть: горе країні, в якій вельможі бенкетують зранку. Йосеф їсть баццагора́йім (опівдні), тобто о шостій або четвертій годині від світанку.

Люди – це брати Йосефа. Тут, можливо, з боку домоправителя говориться: «Якихось людей Йосеф сказав привести, я привів». Брати Йосефа й не знають, що це Йосеф. Вони бачать, що їх навіщось привели в дім чиновника, в дім цього вельможі, і це не просто так, щось тут не так, тут якийсь підступ.

Слово легітгалге́ль означає крутити, обертати щось; якщо простою мовою перекладати – котити на нас бочку, накатати на нас кляузу.

Здається, якась безглуздість: що ви думаєте про ослів, якщо тут вас можуть закувати в раби (якщо вас засудили до розстрілу, то чому вас так турбує конфіскація). А все тому, що минулого разу, коли їх арештовували, коли їх затримували, осли їхні залишалися, мабуть, у готелі. І куди б братів не везли, їх не брали разом з ослами – осел у в'язниці не сидів. Тут же їх привели на подвір'я людини, і ніби їх беруть «з речами». І тут виникає небезпека, що їх реально підставляють, тим більше що якісь незрозумілості відбувалися з грошима.

Можна припустити, що справа була так. Чоловік привів їх додому до Йосефа, і, увійшовши, вони побачили, що це дім, що це житлове приміщення, і зрозуміли, що зараз їх, можливо, будуть гноби́ти. Тому вони стали біля входу, стали тіснити управдома, що стояв за ними, стали юрмитися біля входу в дім і намагалися пояснитися раніше, ніж їх заведуть у приміщення, щоб ловити момент і щоб отримати щиросерде зізнання, поки звинувачення ще не пред'явлено.

Тобто: «Щиросердо зізнаємося, що сталося непорозуміння». Трохи вони, звісно, спотворюють реальність, але це неважливо для свідчень. Вони кажуть: «Ми всі в готелі відкрили, всі знайшли гроші» – хоча там був один брат, але це не так важливо. Їм зараз важливо пояснити чиновникові: «Не винуваті ми, не треба нас зараз тут гноби́ти, і ми щиросердо зізнаємося, і ось повертаємо незаконно випадково отримане».

Вони кажуть: «На доказ того, що ми справді повертаємо ці гроші, що ми від початку їх хотіли повернути – ось вам свідчення, ми інші гроші з собою принесли. Адже якби ми хотіли прийти з тими самими грошима, ми просто їх же й принесли б. Дивись, скільки в нас грошей, побач, що ми справді хотіли їх повернути».

Брати дуже добре вибудовують лінію захисту. Ще до того, як пред'явлено звинувачення, вони кажуть: «Було діло, ми сюди спускалися. Ми купили за готівкове срібло пшеницю. А коли поверталися додому, все готівкове срібло якимось чином у нас знову опинилося. Не ставте нам це за провину, це якась накладка, якесь нерозуміння».

Ця фраза – ваші гроші я отримав – (важливо це відзначити) дуже часто повторюється в різних договорах в єгипетських папірусах, це калька з єгипетської мови.

Шимон, мабуть, з підвалів дому Йосефа піднімається в готель, і всі одинадцять братів об'єднуються і чекають. Кого чекають? Йосефа.

Ми раніше читали, що він їх завів, але пам'ятаємо, що вони почали юрмитися, зчинили гамір і не так уже й рвалися входити. Тепер, коли їм вивели Шимона, їх удруге запрошують додому. Починається довгий прийом, вони зайшли не на хвилинку, їх збираються годувати, і серйозно.

Слово мінха́ означає не тільки полуденну жертву. Воно походить від слова легані́ах (приношення; те, що приносять, кладуть) – тобто приготували те, що потім роздаватиметься за столом.

Ми говорили вже, що в окремому випадку їсти хліб (йохелу́ ла́хем) може означати стосунки з дружиною. Але, природно, буквального змісту ніхто не скасовував. Слово ле́хем у семітських мовах означає не тільки хліб, а й м'ясо, від цього ж кореня походить слово мільхама́ (бійня або війна); часто в Цфаньї можна побачити слово ле́хем у значенні м'ясо. Треба пам'ятати, що ле́хем іноді має значення саме м'ясо, саме великий бенкет.

Йосеф приходить додому. Вони з обмитими ногами, з нагодованими ослами чекають на Йосефа і дістають подарунки.

Мені якось поставили дуже логічне питання: «Який же це голод, якщо є фісташки, мед, горішки, мигдаль і ще всякі різні недешеві продукти?» Річ у тім, що фісташки, мигдаль і мед – це продукти, скажімо так, тривалого зберігання. Сухофрукти вдома можуть бути, але їх не їдять як їжу. Можна порівняти це з тим, що вдома в нас можуть бути чорний перець, кориця і гвоздика – дорогі продукти; але якщо при цьому більше нічого немає, то це говорить про те, що їсти нам нічого. І, раз вельможі вирішили принести ці подарунки, значить, це не повсякденна їжа: навряд чи вони принесли б йому банку вареної кукурудзи.

Отже, вони принесли йому подарунки і вклонилися йому до землі. Одинадцять братів перед ним вклоняються йому до землі.

Багато коментаторів не дуже добре ставляться до того, що вони перед єгипетським вельможею називають батька рабом. Поставивши себе на їхнє місце, і знаючи єгипетські церемонії, і знаючи, що Яаков чекає на них назад і чекає їх з Біньяміном, з Шимоном і з їжею, можна пробачити їм таку делікатність, таку особливість етикету.

Таким благословенням – до речі, теж загальносемітським – благословляють із побажанням милості.

І тут Йосеф не витримує. Йосеф, людина, що пройшла через в'язницю, неправдиві звинувачення, рабство, знову плаче.

Яке співчуття до брата? Брат, слава Богу, живий, здоровий, добре їв, жив, обласканий любов'ю Яакова. Яаков навіть не хотів його відпускати. Але це відчуття втраченого дитинства, відчуття спільних утрачених моментів, спільно прожитого життя… Ось у чому співчуття – що брат був щасливий (можливо, щасливий), але Йосеф не бачив цього щастя, не поділяв із ним цього щастя – ось цією любов'ю переповнилося його серце. Не знаємо, скільки він плакав. Мабуть, недовго. «Я вас на хвилинку залишу», – сказав він і втік, зник.

Єгиптяни, так справді свідчать їхні папіруси, не їли тварини, яку забив не єгиптянин, не їли їжі, яку забив не єгиптянин, і не їли за одним столом із тим, хто не єгиптянин, накривали окремі столи.

У період Другого храму такі самі звичаї будуть і в Ізраїлю. І з'явиться фраза: «Той, хто їсть з язичником, ніби їсть із собакою», і багато інших таких речей, викликаних політичним загостренням із язичниками, боротьбою за збереження релігії. Єгиптяни вважали себе чистим народом, усіх інших вважали ритуально нечистими. Вважалося, що дотик неєгиптянина до їжі оскверняє. І, природно, тому єгиптянам накрили окремо. Йосефові за статусом не належить їсти з братами, тому і їм теж накрили окремо.

Тобто одинадцятьох своїх братів Йосеф розсадив за віком. Для сторонньої людини це не так просто, бо десятеро з цих братів народилися за шість років, багато з них ровесники. І той, хто збоку, не знає, хто старший, хто молодший, і не так-то просто це дізнатися. Для чого Йосеф це робить? Можливо, це данина пошани. Можливо, це натяк на те, що потім з'явиться ворожильна чаша, ворожильні інструменти, і Йосеф стане ще й чарівником єгипетського міста. Отже, він розв'язав складну задачку і розсадив братів за віком.

Маса́ – ноша, яку подають на тацях і роздають порціями із загальної таці. Усім роздавали їжу, а Біньямінові дали в п'ять разів більше. Це гарно звучить, але уявіть собі: якби давали таку їдальняну порцію – дві котлети і двісті грамів гречки, то Біньямін отримав десять котлет і кілограм гречки – «їж, Біньяміне, на здоров'я!» Це приблизно царське благословення. Часто кажуть, що таким чином Йосеф хотів перевірити, чи не позаздрять брати. Але за царським столом було ситно, а коли людина їсть досхочу, чи буде вона дивитися, що хтось отримує більше? Тут, найімовірніше, виявляється особлива милість Йосефа до Біньяміна, він навіть не знає, як за ним поупадати, і дає в п'ять разів більше (пізніше Йосеф дасть йому п'ять змін одягу). Взагалі, число 5 – це число благословення в Писанні, благословення і достатку. Коли чогось «п'ять», ми багато-багато разів бачимо в усьому Писанні, що це означає благословення, благовоління. І для єгиптян це священне число. Таким чином Йосеф виявляє до Біньяміна особливе благовоління, і справа не в тому, що він отримав кілограм гречки і десять котлет.

Дванадцять братів нарешті об'єдналися, спільно їли хліб і вино. Це знаменна подія, на яку Йосеф чекав 22 роки.

Ми залишили наших героїв, Йосефа і його братів, під час обіду, який, найімовірніше, перейшов у вечерю і на якому, як каже Тора, вони захмеліли. Тора розповідає нам це не для того, щоб показати схильність синів Яакова до алкоголізму, а щоб показати розкішність обіду, який відбувався в Йосефа.

 Навколо голод. Хетська принцеса приблизно в цей самий час збирається заміж за Рамзеса II. Вона отримує в посаг кілька десятків баранів і пише йому, щоб він швидше їх забрав, бо їй нічим їх годувати. Дійшли до нас у єгипетських документах листи королеви Пудухепи, матері принцеси, Рамзесові II до Єгипту. Такий голод. Він простягається аж до Південної Туреччини, ніде нічого немає, а в цей час Йосеф бенкетує з братами. Це не просто гостинність, це не просто дружній вечір. Найімовірніше, брати й ночувати залишилися в нього. Треба весь час пам'ятати, що це Йосеф знає, що вони його брати, а для них він важливий єгипетський чиновник, найважливіший чиновник найбагатшої країни регіону.

Як продавали зерно? Людина подавала торговцеві мішок, у мішку на дні були гроші. На вказану суму грошей у мішок насипали зерно. У деяких країнах, коли не було в магазині тари, так діти ходили по сметану, йогурт чи масло, тримаючи на дні гроші. Продавчиня брала гроші й наливала товар, такий давній спосіб торгівлі.

Тут Йосеф каже: «Без міри, незалежно від суми, напхайте їм стільки зерна, скільки осли, при всій нашій повазі до їхнього страждання, зможуть нести, і плюс іще й гроші поклади туди ж».

3.Ранок розвиднівся, і були відпущені люди ці та їхні осли.

Чому це важливо? Тому, що зазвичай каравани й караванники виходять години за дві до світанку, щоб пройти межу міста, щоб устигнути до спеки. Але видно, що, по-перше, після рясної вечері, а по-друге, ще з деяких причин, народ трохи затримався. Але відпустили всіх. Даремно вони непокоїлися про те, що буде конфіскація. Усіх провели, усіх спорядили. Те, що були відправлені й осли, – тут ідеться про те, що їхніх ослів навантажили, нав'ючили і, загалом, відправили в повній готовності до дороги.

Ми ще розберемося, що ж узагалі Йосеф задумав і чому Йосеф підставляє Біньяміна.

Тобто домоуправ наздоганяє братів і каже їм: «Що ж ви так недобре зі мною вчинили, навіщо ви вкрали кубок пана мого, на якому він ворожить і з якого він п'є?» За єгипетськими законами саме управдом був відповідальний за цей кубок, тобто вирахували б із зарплати домоуправа вартість цього кубка. Він відповідальний матеріально, йому й доганяти.

У братів не могло не виникнути дежавю. Що таке, коли у вас є дежавю, що у вас уже таке було дежавю. Якесь «трежавю» вже у братів. Це нагадує сцену, коли вони були зовсім маленькими і коли Лаван наздогнав їхнього батька і теж звинуватив у крадіжці, хоча винна була Рахель. Загалом, щось це братам обов'язково має нагадати.

Тобто брати повторюють почасти слова Яакова. Яаков сказав Лаванові: «Син смерті той, у кого знайдуться твої речі». І брати кажуть щось схоже: «Нехай помре той, хто взяв у пана цей кубок». Але оскільки від того, що хтось помре, кубок не повернеться і смертною карою не повернеш гроші Йосефові, тому вони кажуть: «А ми будемо панові нашому рабами». У 22 розділі книги Шмот теж говориться про те, що якщо злодій не може виплатити вартість украденого, то він продається в рабство. Тут брати згодні, що десятеро з них, якщо в когось одинадцятого знайдеться кубок, стануть рабами управдома Йосефа.

Хіба це «за вашими словами»? І коментатори розходяться в розумінні цих слів.

Одні кажуть, що він згоден, що так, законно було б учинити так, але «я вчиню з вами милостиво. Ви маєте рацію, що вирок має бути таким, але я винесу м'який вирок: нехай той, у кого знайдеться кубок, буде мені рабом, а ви будете вільні».

Інша можлива версія, що управдом сказав: «Справді, ви чесні люди. Ви повернули гроші, і я не можу всіх вас колективно підозрювати, і що це за колективні методи покарання? Тому той, у кого знайдеться кубок, той і буде мені рабом, це й за Торою так (ну, Тори він, звісно, не читав). А ви – вільні».

Така ніби розмова:

– У вас є кубок мого пана?

– Ні.

– А якщо знайду?

– Ну от, шукай.

Вони спустили мішки й відкрили їх. Насправді управдом знає, у кого шукати, але комедію треба ламати.

Деякі мідраші говорять про те, що брати накинулися на Біньяміна і стали його бити за те, що він їх так підставив. Узагалі, велике питання: на цьому етапі чи повірили брати в те, що це справді Біньямін украв кубок (можливо, перебуваючи в стані алкогольної інтоксикації)? Мідраші кажуть, що брати накинулися на нього і сказали: «Ти злодій, син злодійки! Яблучко від яблуні недалеко падає. Як твоя мама вкрала терафимів, так і ти вкрав, причому і те, і те – ворожильний інструмент; щось у вас якась особлива спадкова манія до цього». І майже всі коментатори сходяться в тому, що брати повірили в те, що Біньямін справді злодій. Єдиний, мабуть, хто говорить про те, що брати не повірили, це Філон Александрійський, най-найраніший із коментаторів. У всьому іншому всі кажуть: «Брати повірили в злодійство Біньяміна».

Навіщо так погано говорити про братів? Тому, що намагаються сказати про братів добре. Адже якщо Біньямін згрішив, украв, можна було його, скажімо так, відлучити від зібрання, і сказати йому: «Ось ти, Біньяміне, згрішив, ти й розплачуйся за свій гріх». А татові сказати: «Беня сам винен. Не треба було красти кубки, і тобі треба було знати, з ким одружуватися». І можна було б багато ще чого наплести. Але, навіть усвідомлюючи, що Біньямін украв, брати все одно за нього заступаються.

І тут можна зупинитися і запитати: «А навіщо Йосеф усе це задумав?» Одна з перших ідей, що напрошуються, така: справді, забрати в них Біньяміна, взяти його собі, і нехай вони їдуть до Ханаану з черговою порцією їжі, а ми з Біньяміном тут будемо Єгиптом правити.

Другий варіант: справді перевірити, чи покаялися брати, чи будуть вони за свого брата заступатися.

Є ще третій варіант. Він говорить про те, що Йосеф свого брата Біньяміна давно не бачив і цілком допускав, що братики там, сидячи в землі Ханаанській, можуть дати оголошення в місцевих газетах: «Потрібен юнак років тридцяти, ашкеназької зовнішності, на одноразову роль. Бонус: поїздка до Єгипту за наш рахунок». Узяти людину, найняти актора, який приїде і скаже: «Я – Біньямін». І спробуй його перевір. І тому Йосеф влаштовує таку перевірку: якщо вони його покинуть, то, може, це актор, і ніякий він їм не брат. А може, він і сам почне говорити: «Я не винен, вони мене взагалі найняли, я взагалі з іншої родини, взагалі мимо проходив». Історія настільки складна й багатопланова, і настільки багато в ній ролей, мотивів, що кожен трохи відкриває себе (я вже неодноразово казав, що коментатори більше говорять про самих себе.)

Ось що́ ми бачимо в цій сцені, яка розриває душу, у цій отакій чіткій, холоднокровній комбінації Йосефа? Що він думає, що він планує? Чи перевіряє він братів на вірність, а Біньяміна – на справжність? Чи він давно вже нічого не відчуває до братів, а хоче звільнити Біньяміна? Кожен може вирішувати сам.

Отже, брати повертаються до міста, і, що вони при цьому відчувають, важко передати. Ще важче передати те, що відчуває Біньямін, ловлячи на собі косі погляди і не розуміючи, за що це йому, бо Біньямін навіть у продажу Йосефа не брав участі. Якби кубок опинився в Шимона, то ще можна було б сказати: ну от, знову мене Всевишній переслідує за це. Але ми не знаємо, що коїться в серці бідного Біньяміна.

Цікавий початок у 14-го вірша:

Тора натякає нам на те, що основною дійовою особою буде Єгуда. Чому так? Тому, що саме Єгуда поручитель за Біньяміна. Тепер на нього чекає операція, як він і пообіцяв батькові, бути за Біньяміна поручителем. Їм треба якось вирішувати питання. Зараз головним дійовим героєм наступної частини історії буде Єгуда.

Тобто: «Кого ви вирішили обдурити?» Тут Йосеф узагалі не звинувачує їх (на відміну від того, як він доручив управдомові звинувачувати їх) у якомусь аморальному вчинку. Тут він говорить їм про нелогічний злочин: «Ви хіба не знали, що тут скрізь висять камери? Навіщо ви полізли грабувати „Житлосоцбанк“? Ви чините якийсь нелогічний злочин».

Тут Єгуда говорить за всіх братів, бо (нагадую) він відповідальний, він старший щодо приведення Біньяміна назад. Цілком можливо, до цього моменту Єгуда вірить, що справді Біньямін згрішив, що Бог їх викриває. У всякому разі, він не апелює до того, що вони вже повертали гроші, і до того, що все так добре починалося, і до того, що от ми говорили про молодшого брата, і це справді наш молодший брат, ми тебе ніколи не обманювали. Ні, Єгуда зізнається сповна. Але слова Єгуди – хитрі, дуже гарна риторика. Чи зрозуміло, що якщо ви раби, то й той, у кого знайдено кубок, він теж раб? Ні, не зрозуміло. Насправді Йосеф міг сказати: «Того, у кого ми знайдемо кубок, ми стратимо, а ви будете рабами, ось так буде справедливо». Але своєю мудрою промовою Єгуда підкидає Йосефові добре розв'язання питання – вийти з проблеми з мінімальними втратами. «Принаймні Біньямін зараз залишиться живий, а про рабство в Єгипті в нас є сімейна легенда, може, воно все й на краще». І, в усякому разі, зараз завдання не бути правими, а бути мудрими, завдання – врятувати Біньяміна.

Хай живе єгипетський суд – найсправедливіший суд у світі! Ми не продаємо в рабство невинних!

Багато коментаторів зауважують (є в цьому багато логіки), що в цей момент Єгуда міг зрозуміти, що все це інсценування або, кажучи простою російською мовою, підстава. Йосеф – знатний єгипетський вельможа. Навіщо йому раб-злодій? Зрозуміло, його прислузі потрібен якийсь раб, щоб там казани чистити, удома колиску гойдати, оселедець чистити до домашнього до столу на форшмак… А навіщо чиновникові такого високого рангу як Йосеф раб-злодюжка? Його звільнили б з будь-якої контори, а тут його беруть на роботу. Зрозуміло, що хоча це й рабська функція, рабська служба, але в голодний час бути рабом при такому панові – та багато людей з радістю в рабство його продали б. Це ніби президент сказав: «Ви, брати, вільні, а той, хто вкрав, буде моїм ад'ютантом, буде моїм денщиком». Це навіть певною мірою просування по службі для ханаанського перекупника пшениці, який незрозуміло звідки взявся. Тому можна зрозуміти, що щось тут не так і що все це затіяно для чогось. І в наступній главі ми почуємо, як Єгуда будує лінію захисту і нападу одночасно.

Ми закінчили читати одну з таких трагічних глав, трагічних історій у житті Ізраїля. Наступне знайомство Йосефа з братами, знайомство заново буде не менш трагічним.

 Можна зупинитися, переосмислити, відчути себе на місці кожного з героїв і подивитися на них як на людей живих, зі своїми життями, зі своїми сім'ями. Коли, наприклад, Єгуда каже «ми будемо тобі рабами», він розуміє, що це означає, що вони не привезуть хлібця в Ханаан, і його сім'я, його діти – усі можуть померти. І нам здається, що, оскільки ми знаємо кінець, усі їхні слова і всі їхні рішення – це просто звуки. Якщо ж ми зупиняємося на кожному місці й переживаємо сюжет, не знаючи закінчення цього сюжету, то ми по-іншому починаємо розуміти Тору. Про це, власне, ми з вами й говоримо.

Цього тижня разом із тижневою главою читають історію про суд Шломо́. Ця історія розповідається в 3 розділі першої книги Мелахім. Перш ніж ми почнемо читати саму історію про суд, треба зробити невелику передмову. У ті роки Шломо́ – молодий цар, який тільки-но зацарював над Ізраїлем. Він, очевидно, дуже молодий, він сам про це каже. Зовнішні джерела кажуть про те, що Шломо прожив 52 роки, царював він 40 років. Можна зрозуміти з цього, що зацарював він у віці 12 років. На момент нашої історії, таким чином, Шломо – підліток 13-14 років.

Він приходить у місце, яке називається Ґівон, що розташоване кілометрів за 10 від Єрусалима. Там є велика висота, там є місце, облаштоване для жертвоприношення, і Шломо́ приносить там величезну жертву, приносить там тисячу всепалень. Тієї ж ночі Всевишній відкривається Шломо уві сні й питає його: «Що тобі дати?» Звичайно ж, це не історія Діда Мороза і хлопчика, що стоїть на табуретці. Шломо – не просто Шломо, не людина сама по собі. Шломо – цар. І, ставлячи запитання «Що тобі дати?», Всевишній питає його про інструмент правління. У царів є якісь прізвиська. Є завойовник, є торговець, є грізний, є великий. Яким ти хочеш бути? Якщо ти попросиш у Мене військової могутності, ну що ж, твоє царство буде царством Шломо-завойовника, Шломо-збирача земель. Якщо ти попросиш у Мене грошей, ну що ж, твоє царство буде царством торгівлі, ти будеш царем процвітання економічного. Що ти обереш для свого царства? Насамперед Шломо у відповідь дякує Всевишньому за милість, яку Той виявив його батькові. Шломо каже Всевишньому про те, що він – молодий отрок. Ми говорили про те, що він справді підліток і йому важко керувати народом. Тому в 9 вірші 3 розділу Шломо звертається до Всевишнього ось із яким проханням:

Насамперед серце, яке вміє чути, вміє уважно слухати всіх, хто до нього звертається. Для чого йому потрібне серце, що чує?

для того щоб судити твій народ, щоб розуміти, розділяти або тямити між добром і злом. бо хто ж може судити цей твій тяжкий народ?

Те, що просить Шломо, щоб у нього була достатня мудрість бути справедливим царем і справедливим суддею. Щоб уміти вислуховувати людей і вміти розділяти, розрізняти між добром і злом. Не тільки вислуховувати людей, а й проникати в їхні наміри. Його прохання сподобалося Господу, і Господь пообіцяв йому, що як, скажімо так, бонуси Шломо отримає і все інше, про що цар може тільки мріяти: фінансову і військову могутність, і все-все додасться до тієї мудрості, про яку Шломо просив. Коментатори наводять як приклад притчу про вельможу, якому цар сказав: «Проси в мене, що хочеш». Вельможа подумав і сказав собі: «Можливо, я попрошу в нього коштовного каміння. Ну і що? Ну дасть він мені коштовного каміння. Можливо, попрошу в нього золота. Ну і золота дасть він мені. Що мені каміння і золото? Попрошу в нього дочку його за дружину. Одружуся з дочкою, і все це буде моїм. Через одруження з його дочкою я все здобуду». Приблизно так виглядає прохання Шломо, і Всевишній благословляє Шломо. І далі ми вже можемо починати читати уривок із гафтари тижневої глави Мікец, з 15 вірша 3 розділу.

Коли ми вивчали книгу Ваїкра, ми говорили про різницю між жертвою всепалення і мирною жертвою. Жертва всепалення, як вона і називається, вся згоряє. Жертва мирна – це жертва, від якої частину отримує Всевишній на жертовник, частину отримує коген, частину отримує той, хто цю жертву приносить. І таким чином принесення мирної жертви дає змогу взяти участь символічно, можна сказати, у спільній трапезі зі Всевишнім, їсти з Ним майже з одного столу.

і влаштував бенкет для всіх слуг своїх.

 Шломо влаштував бенкет із такою ось участю Всевишнього для всіх своїх рабів. Отже, Шломо попросив мудрості, уміння чути. Тут, здавалося б, могли б прийти до нього з якимись економічними питаннями, з якимись питаннями вселенської ваги. Але тут ми чуємо майже голос місіс Хадсона з відомого фільму: «Царю, до вас якісь дві дами».

Слово зона́ в сучасному івриті означає повія. У біблійному івриті воно теж має таке значення. Але, крім того, дієслово лязо́н означає годувати, і слово зона́ може означати і шинкарка. Це не дивно, що ці два слова збіглися, бо шинкарка – часто жінка беззахисна, схильна бути жертвою насильства. І тому, що тут казати, шинкарки того часу поєднували обидва заняття. Про це ми говорили у вступі до книги Єгошуа, коли говорили про Рахав. Отже, прийшли до нього на суд дві жінки-блудниці. Ось тут цар бенкетує, дякує Всевишньому! Він сидить з усіма вельможами, зайнятий знатним бенкетом. І тут прийшли дві блудниці.

Деякі коментатори кажуть: «Та не може такого бути, що це дві блудниці прийшли?!» І кажуть: «Ось те, що було написано раніше, і ось він прокинувся, і ось сон – це інший сон. Усе це сниться йому. І прийшли до нього два демони – Ліліт і Наама, відомі демони з єврейської міфології. І всю цю сцену вони перед ним розігрують».

Ну що ж, можна так зрозуміти, мабуть. Мені все-таки ближче розуміння просте. Справді, ти хотів судити народ? Ти хотів вникати в народне? Ось, царю Шломо, отримай двох блудниць, жінок зі зниженою соціальною відповідальністю, яких можуть пропустити до царя на суд. Так, справді, піддані приходили до царя на суд. І багато суддів ставили собі за правило, навіть коли вони за обідом або навіть коли щось їх займає, якщо до них приходять із терміновим судом, усе припиняти і впускати до себе тих, хто судиться. Отже, Шломо вже із серцем, що чує (цілком можливо), залишає бенкет, і перед ним стають дві жінки-блудниці.

тоді прийшли дві жінки-блудниці до царя і стали перед ним.

Тобто стали перед ним, як на суд. З 17 вірша ми читаємо промову позивачки. У будь-якому суді є позивач – той, хто пред'являє претензію, і відповідач – той, хто на претензію відповідає. Отже, жінка-позивачка, і ось що вона каже:

 Чому жінка згадує, що нікого, крім них, у домі немає? Немає свідків того, що сталося. Їх було тільки двоє. Далі жінка продовжує свою розповідь і каже в 19 вірші:

Це свідчення першої жінки. Вони викликають дуже багато сумнівів, якщо читати їх уважно. Насамперед звідки ця жінка знає все, що відбувалося, якщо вона спала? Вона ж не бачила нічого. Вона, за її власними словами, настільки міцно спала, що вона нічого не відчула. Але вона описує, як усе відбувалося, так, ніби вона це бачила. Версія її складена добре, але от така проблема тут є. Є й ще одна заковика в тому, що вона каже. Зазвичай жінка, яка народила (проводили навіть такі експерименти, зараз психологи люблять експерименти, і я опитування провів, я кількох жінок запитав), не так легко плутає свою дитину. Вона взяла годувати дитину, і він помер, і тільки потім, тільки придивившись, вона побачила, що це не її дитина. Це все звучить трохи підозріло. Крім того, діти в перші дні свого життя ростуть дуже швидко і дуже швидко змінюються, і триденна дитина відрізняється від одноденної. Усе це – запитання, які залишаються після довгої промови цієї жінки. Але каже вона довго і красиво. У її промові понад 50 слів. Я далі з ліку збився. У 22 вірші відповідачка відповідає на цю довгу промову і каже так:

 Вона явно не така красномовна, як позивачка. У неї немає заготовленої промови, можливо, через те, що вона в шоці, і вона відповідає всього чотирма словами. Що на це відповідає позивачка? Вона відповідає:

«ні, твій син помер, а мій син живий». і так вони говорили перед царем.

Тобто жінки починають сперечатися. Причому, зверніть увагу, вони кажуть не одне й те саме. Відповідачка каже те, що вона хоче довести. Вона каже: «Мій син живий! Твій син помер!» На першому місці в неї бажання довести: мій син – живий. Позивачка каже навпаки: «Твій син – мертвий, а мій син – живий!» Для неї важливіше довести, що помер не її син. Ці формулювання, насправді, видають те, що в людини на душі, те, що в неї в підсвідомості. Можна було б назвати це обмовкою за Фрейдом, якби Шломо такого знав. І можна зробити висновок, що позивачка лукавить.

Є ще кілька правил юридичних, які можна тут навести, перш ніж перейдемо до відповіді Шломо. Якщо людина тримає в руках якийсь предмет, наприклад, у людини на руці є годинник, і приходить хтось і каже: «Ця людина, цей Хаїм носить мій годинник», та людина, яка це сказала, вона й повинна це доводити. Оскільки годинник у руках у Хаїма, Хаїм нічого не повинен доводити – доказ те, що годинник у нього на руці. Він не повинен згадувати, де він купив його або коли йому його подарували, нічого. «Це мій годинник» – і навіть цього казати не треба. Ось він у мене на руці, це очевидно. З дитиною все не так просто. Але тим не менш це правило теж працює. В однієї жінки на руках дитина, в іншої – на устах розповідь. І ця розповідь – не причина забирати дитину. Єврейська судова система певною мірою розраховує на порядність людей. Наприклад, вважається, що жінка не скаже в присутності свого чоловіка: «Ми ніколи не були одружені». Вона не насмілиться сказати таке в суді. Деякі вважають, що людина не насмілиться сказати: «Я ніколи не позичав у нього гроші!» у присутності свого кредитора. Водночас сама система передбачає занепад звичаїв і каже: «Це так, але люди змінюються!» І люди змінюються, і вони не завжди змінюються на добре. І тут, звичайно, дуже погане свідчення, що жінка насмілилася говорити, поховавши свою дитину або маючи на руках мертву дитину, потягла подругу, яка щойно народила дитину, до суду на такий розгляд. Це про неї дуже недобре говорить. Отже, дві жінки. Обидві висловили свої версії, і вони не зовсім однакові. У 23 вірші ми читаємо, що каже Шломо.

Шломо повторює аргументи сторін. Це правило діє і в сучасному єврейському суді. Його вчать (це правило) саме з цього епізоду. Хочеш судити? Повтори версії! Насамперед для того, щоб переконатися, що ти їх зрозумів. Деякі навіть починають повторювати. Крути їх у голові. Один каже так, другий каже так, цей каже так, той каже так. Щоб розуміти і щоб аналізувати. Тут, загалом, уже досить зрозуміло, чия дитина. Досить зрозуміло з промови. Ну, це зрозуміло Шломо. Але важливо зробити ще дещо.

Уявіть собі: в якому суді, в якій сучасній установі може відбуватися таке? Страшно настільки, що жінки справді повірили, що таке рішення може бути. Є закони Тори, і Шломо живе не в анархічній державі. Він не навіжений монарх-диктатор. І знають батька його Давида, і знають справедливість суддів. Але жінки повірили в те, що в суді Шломо цар Шломо може звеліти розрубати на частини, убити невинну дитину. Можливо, тому що одна перебуває в шоковому стані, тому що її дитина в небезпеці і вона взагалі не аналізує ситуацію, їй важливо буде дитину врятувати, а друга настільки одержима злобою, що, по-перше, може таке допустити, а по-друге, не здатна через засліплення злобою розгледіти можливий підступ. Є ще одне пояснення. Цар Шломо – молодий цар, його не всі знають. І, іди знай, як на людину вплине влада?! Можливо, ось і дізнаються, що цар Шломо, він – такий цар. І жінки вірять, що таке може бути, або просто не думають. Тому пастка Шломо спрацьовує.

 Як пощастило другій жінці! Можна було сказати: «Так, чудово! Дайте його мені! Справді, бачите, вона сама зізналася?! Я ж так і хотіла, щоб його мені віддали. Ось нарешті вона погоджується, усе-таки совість якась у неї є!» Справді, можна подумати так, жінка думала: «Ну, що ж! Украсти дитину я готова, а вбити не готова». Ми читаємо тут, що це сказала та жінка, син якої живий, але ж Шломо цього начебто як не знає. Вона сказала: «Так! Залиште його живим!» Друга мала б зрадіти, сказати: «Спасибі, государю-батечку Шломо!», забрати живу дитину і піти з нею, у неї є рішення царя. Але вона відповідає щось зовсім інше.

ні в мене, ні в тебе не буде. розрізайте.

«Якщо в мене немає, хай у тебе не буде. Мені важливіше, щоб у тебе не було цієї дитини, ніж щоб у мене вона була». Це просто людське зло, виявлене в найпідлішій своїй формі. Жінка цілком могла в цей момент сказати: «Так, так, так, так! Забираю дитину! Дякую! І ще судові витрати з неї відрахуйте, і я своїй дитині пачку памперсів куплю». Але вона так не робить, вона одержима злобою. Коментатори намагаються це по-різному зрозуміти. Як ми говорили, деякі відразу ж сказали: «Це взагалі були духи! Це були не люди! Як блудниці могли прийти до царя на бенкет? Як вони можуть ось так ось поводитися? Як цар міг намагатися розрубати дитину?»

Інші кажуть: «Це складна юридична ситуація. Це свекруха і невістка. Ну, уявіть собі ситуацію. Давайте згадаємо відомих нам героїнь – Наомі і Рут. Ось уявіть собі, що обидві вони – вдови. Але Рут залишилася вагітна, Наомі теж вагітна. Наомі народжує дитину, і Рут народжує дитину. Якщо дитина Рут помирає, то за Торою Рут (уявна Рут, не та Рут із книги) мусить чекати, поки дитина Наомі досягне віку 13 років. Чекати 13 років, прислуговувати і бути з нею, поки виросте ця дитина і візьме її заміж, і там уже намагатися відновлювати сім'ю. Або якось іще». Багато хто вигадує ось такий юридичний казус, щоб пояснити, чому друга жінка настільки зла, чому в неї така страхітлива реакція.

Ну, насправді, мені здається, що тут і є вияв того самого дару Шломо. З одного боку, ми бачили досить багато обмовок, досить багато прорахунків у версії першої жінки. І можна було б зрозуміти, не треба бути Шерлоком Холмсом, для того щоб розібратися, чия дитина. Треба було, по-перше, показати це всім, щоб потім не думали: «А може, ми оскаржимо в іншу інстанцію? Може, ми ще кудись підемо?» І щоб не говорили, не ходили, бо йдеться про життя дитини, щоб хтось дитині не шепотів чогось, треба було це явно показати і треба було явно показати всю людську злобу. І дуже гарна демонстрація суду Шломо, розуміння (як кажуть: «Я розумію жінок!»). Шломо тут не тільки розуміє жінок, Шломо тут чує серцем двох цих жінок. І тому він може передбачити, як вони поведуться. Адже події могли розвиватися багатьма різними іншими шляхами. Тут він розуміє не тільки природу добра, природу зла, природу матері, природу матері, у якої помер син. Він розуміє саме цих конкретних жінок. Вникає в природу, в характер, у турботи, в серце цих блудниць. Готовий чути серцем, можна сказати, най-найнижчих, найнікчемніших громадянок свого царства. Отже, читаємо вирок:

Є мідраші й коментатори, які кажуть: «Ці останні слова „Вона – його мати!“ сказані не Шломо, а Святим Духом. Або Шломо хором в один голос зі Святим Духом». Тобто коли Цар розкриває серце своє, щоб чути тих, хто приходить до нього на суд, вникає в це, то, згідно з цим підходом, сам Святий Дух бере участь у суді. І ж тим самим Святий Дух торкнувся цих жінок. Щось важливе сталося. І вирок прозвучав: «Вона його мати!» Цим самим припинялися всі розмови, які могли супроводжувати хлопчика в майбутньому. А може, Шломо не так вирішив? А може, була інша інстанція, вона б по-іншому вирішила? А може, там підкуп? А може, там щось іще? Саме історія з мечем, результати якої Шломо міг передбачити, остаточно поклала край усім можливим прийдешнім розмовам. Адже справа ж не тільки в матерях, росте дитина.

Далі читаємо 4 розділ 1 вірш:

 Прийнявши його мудрість, попри його юність, усі прийняли його як царя. Не прийняли юридично, що ось, сидить там цар, а усвідомили, що він є цар!

Які уроки, які висновки для Шломо з цього суду? Що нового міг сам Шломо для себе побачити? Що ми можемо для себе побачити? Насамперед буває так, що є двоє, які сперечаються, двоє, які судяться. Один із них говорить дуже гарно, він гарно навчений, він гарно говорить, гарно вміє подати свою версію. Іноді, можливо, на його боці преса і пропагандисти, і він подається нам дуже правим, його правда, його слова звучать краснобайськи гарно. А хтось, хто двох слів зв'язати не може, насправді правий. Не йди за краснобайством. Не йди за гарними промовами.

Друга думка, яка приходить у голову з приводу вийнятого меча, та, що царя убоялися. Не треба зловживати владою. Будь-яка влада може розбещувати. Як кажуть, абсолютна влада розбещує абсолютно. Якщо ти зловживатимеш владою, ти можеш перетворитися на чудовисько, про яке спочатку подумають, що воно розрубує дитину, потім воно й, не дай Боже, дійде до того.

Є і третя думка. Про третю думку говорив рав Кук. Коли він жив (на початку XX століття), був великий поділ у народі Ізраїля. Одні казали: «Ми нічого спільного не хочемо мати з державою. Ми ось так ось замкнемося, не будемо допомагати, краще ми загинемо, але щоб і вони загинули». Це, на жаль, так і вийшло, що саме ортодоксальна частина дуже замкнулася, виявила ось таку ось ревність фанатичну, яка казала: «Хай загине душа наша разом із ними. Хай ми помремо, але й вони помруть. Розрубайте!» Інша частина казала: «Ні, не будемо розрубувати! Не будемо розрубувати народ Ізраїля. Давайте зберігати народ цілісним. Хоч би як там було, чого б це не коштувало. Це, можливо, дорогого варте. Давайте зберігати цілісним народ!»

Ще один урок із цієї історії – не треба йти за фанатами. Фанати можуть занапастити будь-яку справу. Є межі ревності, після яких вона переходить у фанатизм. Ревність не повинна знищувати життя. Ось такі думки. Думок може бути ще дуже багато з приводу суду Шломо. І деякі думки звучать зовсім не в унісон. Так, наприклад, рабі Давид Альтшулер, автор відомого коментаря «Мецудат Давид», жив у Празі і дуже великий вплив справив на єврейство Східної Європи і Польщі. Він помер 1769 року. Він читає цю історію так, ніби в першої жінки, яка багато говорить, справді вкрали дитину, і вона справді права. І тим, хто цікавиться, пропоную почитати і його коментар. Теж буде цікаво.

Читайте також: Ваєшев, Ваїґаш і тижневі глави Тори.