Ваїґаш

Ми залишили наших героїв у той момент, коли в Біньяміна в торбі знайдено підкинутий кубок Йосефа. Брати повертаються до дому Йосефа, Біньямін звинувачується в крадіжці. Єгуда пропонує, щоб усі брати стали рабами Йосефа. Йосеф від цієї ідеї відмовляється і каже: «Ні, так буде несправедливо, нехай Біньямін, нехай той, у кого в торбі знайдено кубок, той і буде мені рабом, а ви йдіть з миром, до вас жодних претензій». І в цей момент Єгуда звертається до Йосефа з промовою, яку ми і будемо читати. Треба пам'ятати, що Єгуда розуміє, що часу в нього мало, ніхто не дасть йому говорити довгу, як у Цицерона, промову. Треба говорити коротко, напористо і так, щоб перекладачеві зручно було перекладати (ми пам'ятаємо, що вони розмовляють через перекладача). Ця промова Єгуди породила багато різних коментарів, які дуже віддаляються від простого смислу і в яких видно, що Єгуда постійно атакує Йосефа, говорячи йому про несправедливість, про те, що він від початку неправедний, і всіляко його звинувачує, мало не підводячи його до каяття. Але якщо ми читаємо простий смисл, просто читаємо цю промову, то видно, що це тонко побудована, грамотна промова людини, яка хоче отримати милості від правителя.

Підійшов, звісно, до Йосефа. Слово вайіґа́ш (підійшов) означає не просто підійти, наблизитися, а підійти для того, щоб почати розмову. Так і в сучасній російській мові кажуть: «підійдеш до мене завтра» або «я до нього підійду з цього питання», тобто підійти за якимось рішенням.

У мені, пане мій означає відразу дві речі. Перше – це клятва: «Клянуся мною, клянуся життям: те, що я зараз говоритиму, – це правда, це істина, я за це відповідаю». І друге: «Зі мною, пане мій, зі мною веди переговори». Єгуда не первісток, первісток – Ре'увен, потім ідуть Шимон і Леві. Єгуда – четвертий син, і начебто говорити мав би Ре'увен або, вже якщо на те пішло, спійманий на гарячому Біньямін. Але Єгуда починає цю розмову, бо саме він прийняв відповідальність за Біньяміна. Він узяв відповідальність, йому й відповідати.

Ти як фараон – тонкі лестощі: «Ми до тебе ставимося, як до фараона, з усією повагою, але це вимагає витримки. Ти – великий політик, і просто так піддаватися емоціям – це зовсім не твій рівень. Тому я тобі скажу, а ти не вели страчувати, вели слово мовити, не гнівайся, бо не личить тобі гніватися через дрібниці на якихось там ханаанеїв, хай вони й спробували в тебе щось украсти».

Єгуда начебто нагадує Йосефові, що було, але насправді все було не так. Йосеф звинуватив їх у тому, що вони – розвідники, у тому, що вони – шпигуни, і тоді вони самі розповіли йому, що в них є брат і батько. Але зараз у Єгуди не так багато часу, у нього хвилин десять або 16 віршів Тори на всю промову, і він не хоче нагадувати колишній конфлікт, щоб у Йосефа не прокинулася стара ідея: «А може, ви справді шпигуни? І ось кубок теж зі шпигунськими цілями (технологічне шпигунство) викрали?»

Маленький син старості – це Біньямін. Йому 31-32 роки, у нього 10 дітей. Але не чіплятимемося до дрібниць, він справді для свого батька на́ар (юнак). Молодший син залишається прислугою при батькові, його дружина – на рівні домашньої служниці, така традиція Сходу. І на́ар він не за віком, а за статусом. Це правило, ця мова збереглася аж до давньогрецького періоду, і в єврейсько-грецьких текстах ми читаємо подібне.

Усього цього вони не розповідали Йосефові, це Єгуда говорить зараз. Уявіть собі, що переживає Єгуда. Єгуда – четвертий син Леї. Першого сина вона назвала Ре'увен: «Зараз він, зараз він, Яаков дорогий, побачить, що я народила йому сина, і він-то мене полюбить». Через рік народився Шимон: «Почув мене Господь, дав мені сина, і нарешті Яаков мене полюбить». Потім народився Леві, і його назвала: «Тепер-то він буде зі мною ходити, тепер він їтлаве́ле (буде моїм супутником), бо я народила йому трьох дітей». Уся біографія стосунків Леї і Яакова, уся трагедія Леї була в іменах її синів. У цьому Єгуда ріс, і він бачив, що є тітка, яку його тато більше любить. У тітки цієї народжується Йосеф, якого його тато так само більше любить, і це важко сприйняти. І нам зараз здається, що ось як легко говорити: «У нього там є син старості, якого він любить, а ми? Як же ми, як же я?» Це ж дуже важко сприймати. І ці слова дуже дорого даються Єгуді.

Покласти око (ми читаємо подібну думку в Їрмеягу (39:12): «Візьми його, і пригляди за ним, і не заподіюй йому жодного зла») означає, я за ним тут пригляну. Тобто Єгуда каже: «Ти його покликав, і почасти, певною мірою ти прийняв за нього відповідальність, ти обіцяв за ним приглянути». Усього цього Йосеф не говорив Єгуді і не говорив братам. Єгуда трішки прикрашає інформацію. Не буде ж Йосеф із ним через дрібниці сперечатися? А картина вимальовується доволі-таки гарна.

Тут незрозуміло: помре батько чи помре син? Але Єгуда просто нагадує Йосефові, як воно не було насправді.

Ну, і навіщо їм бачити його обличчя? Його обличчя потрібне, щоб постійно отримувати ліцензію на купівлю пшениці. Тобто: «Якщо ви не привезете з собою юнака, то не бачити вам не лише мого обличчя». Бог із ним, з обличчям, але й пшениці не бачити, їжі не бачити, а це означає, що, можливо, і з голоду помирати.

Вдумайтеся в ці страшні слова, які говорить Єгуда: «Батько мій сказав нам – нам, десятьом братам: „Ви ж знаєте, що тільки двох народила мені дружина, і це не ви“». Сказати таке про батька, почути таке від батька – це дуже важко. Іншими словами: «У мене насправді тільки двоє дітей, а ви – ви, ну, ви просто ось народилися; ви є, а люблю я тільки двох. Один пропав, а тепер ось ви і другого візьмете». І Єгуда говорить це не із засудженням, хоча було за що засуджувати, було де настраждатися, було де сказати: «Цей Біньямін разом з Йосефом постійно нам як кістка в горлі, і тато наш весь час у їхньої матері, бо маму нашу нав'язали йому силоміць. У нас, знаєте, товаришу єгиптянине, така сімейна трагедія». Страшні речі Єгуда говорить. Ви уявіть собі, що він розповідає цей біль не Йосефові, братові своєму, а єгипетському чиновникові через перекладача. І він говорить це вже не з образою: «Ось, є в нашій родині улюблені брати і неулюблені», він говорить це з милістю і зі співчуттям до батька. Це дуже великий внутрішній подвиг – прощення і прийняття того, що ти нелюблений син. Він продовжує цитувати Яакова і каже:

Це говорить Єгуда, і тут Йосеф уперше чує про те, що батько думає про його зникнення. По-перше: «Я сказав, що звір його розірвав. По-друге, ось це «і більше я його не бачив» натякає на те, що, можливо, Яаков десь іще сподівається, що його син живий. Люди чекають своїх синів, доньок, чоловіків, батьків, і це, на жаль чи на щастя, людині властиво. І Йосеф тут уперше чує цю частину історії, те, чого він, звісно, знати не міг. Ціла безодня почуттів має відкритися перед Йосефом.

Яке переосмислення життя з боку Єгуди! За ці роки, треба сказати, він устиг одружитися, поховати двох дітей, побачити онуків двох, і це, звісно, дуже змінює людину. Можливо, після смерті Ера і Онана, двох своїх дітей, Єгуда посивів, постарів, це все можливо. Але що напевно – багато уроків засвоїв і родинні узи, можливо, став цінувати більше. Ось тут видно зовсім іншу людину, яка прощає, змиряється з тим, що він – нелюблений син у родині, і цінує любов батька до улюбленого «не себе». Це дуже страшна трагедія в серці людини, дуже потужна сила прощення.

Яаков продовжує говорити в переказі Єгуди:

Яаков сказав (42:38) беяго́н (у скорботі) ше'о́ла, але тут Єгуда каже бера'а́ (у злі) ше'о́ла. Можливо, тому що він намагається говорити простішим івритом, можливо, тому, що він так переказує розмову. Він закінчує переказувати те, що говорив батько, і додає:

Тобто: «Він любить Біньяміна, наше життя – воно безкоштовне, воно нічого не варте. Він любить Біньяміна, і навіть якщо ми зараз удесятьох прийдемо до нього, то це його не втішить, це його все одно вб'є, бо душа його зв'язана з душею хлопчика, їхні душі зв'язані».

Ось тут він уже цитує Яакова повністю: беяго́н ше'о́ла – з тугою, з печаллю в могилу.

Суть промови Єгуди не в тому, що: «Знаєте, що Біньямін – домашній хлопчик, я не знаю, як так із ним вийшло; він добре характеризується на роботі, але, можливо, учора ми випили, і він украв цей кубок?» або: «Знаєте що? У Біньяміна це спадковість така: його мама теж одного разу вкрала ворожильні інструменти. Він просто монотеїст, і ось він, де бачить щось ворожильне, там одразу ж це краде». Можна було взяти третю стратегію і сказати: «Цей хлопчик так страждає за своїм братом, що він думав, що він за вашим кубком його знайде, і тому він його вкрав. Помилуйте!» Можна було говорити про що завгодно, але Єгуда вибрав варіант, що «наш батько помре, якщо ми не повернемо юнака». Чому Єгуда вибрав цю лінію? Мабуть, тому що він почув, як єгипетський чиновник цікавиться батьком, питає про нього тепло. І Єгуда вирішив говорити про те, що Йосефові цікаво. Незрозуміло, чому Йосеф цікавиться їхнім батьком, але раз уже він зацікавився, то спочатку треба було сказати: «Чудово, що ти такий чутливий, чудово, що в тебе емпатія до старого. Тепер зрозумій, що він може, не дай Боже, померти, якщо ми прийдемо, а юнака з нами немає».

Спочатку Єгуда змінює особу, спочатку говорить: «Якщо я до тебе не приведу, згрішив я батькові». Це все – мистецтво переказу. Дуже гарно Єгуда все це переказує.

Що пропонує Єгуда? Єгуда каже: «Що вдієш, мій батько любить найбільше не мене, а Біньяміна. Якщо я повернуся без Біньяміна, буду я в очах батька свого винним усе життя. І життя в мене все одно не буде, але й у нього не буде життя, бо він прив'язаний душею до душі Біньяміна. Тому давай я залишуся замість нього рабом. Батько більше любить його, змилуйся над батьком». Це легко говорити, легко перечитувати, але це страшна внутрішня боротьба людини.

Я не знаю, ми не знаємо, чи справді вірить Єгуда в те, що Біньямін украв цей кубок. Тут немає жодного виправдання йому, ми не чуємо жодного виправдання йому. До кінця Біньямін так і не вимовить ані слова, і Йосеф, найімовірніше, не скаже братам про це. І усвідомлюючи це, може, навіть бачачи в Біньяміні злочинця, але розуміючи, що батько його більше любить, Єгуда каже: «Як я повернуся до батька, якщо отрока немає зі мною?» Ця фраза стала символом, девізом хасидизму. Хасиди – учителі, які пішли в народ, до найпростіших людей – до візників, до шинкарів, до тих, хто працював на найпростіших роботах і, можливо, від Всевишнього віддалявся. Ішли до них, служили їм, проповідували і повертали їх до Тори з думкою: «Як я прийду до Отця, як я можу приходити до Отця (маю на увазі Небесного) на молитви, на служіння, якщо юнак не зі мною?»

Стільки турботи про батька, стільки смирення перед тією тяжкою нерівністю, яка є в них у родині. Стільки спокійної, доброї любові до батька, упевненості в собі і готовність залишитися рабом на все життя, не побачити своїх дітей, – усе тільки для того, щоб улюблений син батька, улюбленець батька, якому можна було б злісно заздрити, повернувся до батька. Трагічна, страшна за своєю глибиною промова.

Ми зупинилися на тому, що Єгуда виголосив пронизливу промову, під час якої сказав, що Біньямін – що вдієш – улюблений син батька, без якого батько помре. Він, Єгуда, ніяк не може повернутися до батька без цього юнака. І тому він запропонував Йосефові, що він сам залишиться йому рабом, замість Біньяміна. Вигідна угода. Єгуда – людина досвідчена, видно мозолясті руки. Біньямін, на відміну від нього, домашній хлопчик, і обмін того вартий. Єгуда закінчив промову і завмер в очікуванні. На цьому ми з вами зупинилися і продовжимо читати з початку 45 розділу.

Йосеф – людина непроста, має високий статус. Поруч із ним перекладач, секретар, штабс-секретар, начальник дому, порученець, ад'ютант і хто завгодно, поруч із ним повно прислуги. І Йосеф розуміє, що всі зараз чують розповідь Єгуди, але тільки він знає, що йдеться про його батька. Трагедія родини виплеснута на єгипетську прислугу, і можна подивитися на обличчя: комусь шкода, комусь скорботно, комусь цікаво. Усього цього Йосеф не може стерпіти. І не тільки це. Ми зрозуміємо згодом, спробуємо зрозуміти, що відчуває Йосеф, коли відкривається братам. Тут нам Тора вже трохи відкриває, що зараз Йосеф відкриватиметься братам.

Усе, що ним стримувалося, увесь цей плач вирвався, і він дав волю сльозам.

Зрозуміло, що єгиптяни не просто вийшли. Можна собі уявити, що багато хто з них натер об стіни вуха, щоб зрозуміти, що там відбувається за дверима. І якщо промову, яка буде івритом, зрозуміє тільки перекладач, то плач розуміють усі, і завтра в усіх папірусних таблоїдах надрукують: «Йосеф плаче. Наш міністр економіки, права рука і навіть голова фараона плаче». Увесь Єгипет одразу ж дізнається про цю подію.

І тут читач розгублений: що відбувається з Йосефом? Хіба Йосеф не чув до цього, що Єгуда у своїй промові 14 разів згадав батька і сказав: «У мене бідний батько, він помре, він не витримає»? І до цього Йосеф постійно питав у братів про здоров'я батька. Що рухає Йосефом, коли він насамперед ставить таке питання?

Деякі коментатори кажуть: «Цей крик душі Йосеф давно готував. Він уявляв собі, як він побачить братів, як він спитає їх про це. Тому крик вихоплюється в нього інстинктивно, взагалі без жодного зв'язку з контекстом: „Я – Йосеф. Чи живий ще батько мій?“»

Інші кажуть, що, можливо, Йосеф тут трохи цинічний та іронічний: «Ви тут говорили про те, що мій батько не витримає смерті Біньяміна, бо він його любить, і як тяжко йому буде, і як його сивини зійдуть із печаллю в могилу. Як же він, як же тато переніс мою смерть? Я – Йосеф. Чи живий ще батько мій? Мою ж смерть він пережив, можливо, він і смерть Біньяміна переживе». І так, звісно, теж можна зрозуміти, це одне з розумінь. Але трохи не в'яжеться зі сльозами, з плачем. Йосеф, почувши сповідь нелюбимого Єгуди, чи стане говорити про якісь ревнощі щодо Біньяміна? Складно. Усе можливо, бо складна душа людська, але важко таке собі уявити.

Ще варіант: Йосеф узагалі не вірить у щирість Єгуди. І він думає: «Ну, Єгуда зрозумів, що це слабке місце, що це мене цікавить, і тому він тисне на історію про батька, а батька насправді вже давно й сліду немає». І тому він так каже: «Я – Йосеф. Тепер скажіть мені правду, чи живий ще батько мій»? Це теж можливе розуміння.

Треба сказати, що протягом свого життя я по-різному розумів Йосефа, можливо, тому що сам я був різний. І нещодавно згадав, чого вчив мене один хасидський старий, як він тлумачив це місце Тори, про що Йосеф говорить: «Ось ви зараз мені все це розповідаєте, ви розповідаєте про те, як тато засмутився, коли зник я і невідомо, що зі мною. І з якою скорботою він відсилав Біньяміна, і як він, можливо, сказав: „А кого поховаю, того поховаю“. А зараз, коли ви всі одинадцять тут, коли він не знає, що з вами відбувається, чи живий він зараз? Можливо, він помер від горя і переживань, з усіма затримками, які у вас тут сталися? Може, щось наснилося йому уві сні. Чи живий він зараз? Саме цієї хвилини? Не тоді, коли ви йшли, а саме зараз?» Йосеф переповнився турботою про батька.

Я пам'ятаю, у дитячому садку в мого сина була вистава, і він грав одного з братів, а інший хлопчик грав Йосефа. Він сидів на троні й вислуховував Єгуду, а в іншій частині сцени сидів його тато, тато цього хлопчика, який водночас грав роль батька Йосефа і зображав Яакова, що плаче: ніби в розповіді Єгуди Яаков сидить і плаче. І ось тато так театрально плакав, так гарно зображав Яакова, що плаче, що Йосеф на троні не витримав і з криком: «Татусю!» побіг до батька. Дитяче враження. Можливо, саме ось це занепокоєння вразило Йосефа. Він згадав батька, він відчув не тільки гіркоту Єгуди, але й любов батька, у якого зараз усі дванадцять дітей невідомо де. І тому він ставить таке, здавалося б, безглузде питання: «Я – Йосеф. Чи живий ще батько мій?»

… бо вони злякалися його. Коментатори кажуть про це так: «Ось, коли Всевишній прийде нас викривати, як же страшно нам буде!» З іншого боку, Равуа каже: «Ось, коли відкриється Машиах і скаже нам: „Я – Машиах“, то не знадобиться ні слів, ні якихось пояснень, ні докорів». З одного боку, буде страшно, а з іншого боку, одразу все й налагодиться.

 Отже, брати стоять перелякані, видно, стоять ще на іншому кінці зали, в якій Йосеф приймає їх, і Йосеф теж розуміє, що їх там слухають. Йосеф також розуміє заціпеніння, яке охопило братів.

Почасти це знову інстинктивне підкорення ось тому самому єгипетському чиновникові, який щойно з ними говорив. З іншого боку, ми уявляємо собі, що в домі фараона, якщо не скрізь понавішувано камери й мікрофони, то скрізь – вуха. І справді, багато вух прилипло до стін, тому Йосеф каже братам: «Підійдіть до мене». Є коментатори і мідраші, які кажуть: «Брати хотіли кинутися і вбити його, але ангели їх не пустили, і тут Йосеф сказав їм: „Підійдіть до мене“». Інші кажуть: «Йосеф покликав їх, щоб показати їм бріт мілу на доказ своєї „йосефовості“». Ну, мені здається, це трохи такі картинні мідраші. І просто щоб заспокоїти братів, він каже їм: «Підійдіть до мене».

«Я Йосеф, брат ваш, якого ви продали в Єгипет». Це не треба було кричати на весь двір, щоб не почули: «А, це не просто прийшли, ось вона яка в Йосефа сімейка. Прийшли ось ті самі брати, які його продали». Це викриття Йосеф робить так, щоб ніяк ніхто його не почув. Йосеф продовжує і каже:

Але що ж тут гніватися? Ми ще й із цим теж розберемося. Тобто: «Не впадайте у відчай і не злостіться на себе, що ви мене продали: пам'ятайте, хлопці, що все в руках Божих, що́ б ви не замишляли. Що ж тепер на вас злитися, що ж тепер себе картати? Усе Бог зробив для прожитку».

Йосеф каже: «Господь усе передбачив, це все на благо, не бійтеся».

Слово батько тут у значенні патрон, тобто старший партнер по роботі, відповідальний за справи. Хоча ми говорили про те, що багато фараонів у Єгипті правили дуже молодими, і це може бути такий випадок, але тут, найімовірніше, слово ав (батько) вживається іносказально. Сьогодні там, де є якісь гуртожитки, де живе багато людей, в єшивах та інтернатах, начальник називається ав байт (батько дому) або ем байт (мати дому).

Йосеф зараз сказав ось що: «Це не ви мене поставили тут царем – це Бог мене поставив тут царем». Пам'ятаєте його сон? Коли він розповів їм перший сон про колоски, брати спитали: «Царювати над нами будеш?» або «Владарювати будеш над нами?» Тобто царювати – це означає «ми самі тебе царем поставимо», владарювати – це означає «ти силою візьмеш над нами владу». На це питання тут Йосеф їм свідомо (або несвідомо) відповідає: «Це не ви і не я, це Бог так вирішив, від Бога тлумачення снів».

Країна Ґошен знаходиться на сході Єгипту, це найсхідніша частина, дельта Нілу. Починалася вона з місця, яке називається Фоґас: фо – це такий артикль в єгипетській мові (як у німецькій дас, або в англійській зе, або в івриті га); ґас – це скорочення назв ґесем, або ґешем, або ґошен, або ґесен – це розлив дельти Нілу, родючі, зелені луки на сході Єгипту. З іншого боку, на північному сході, вона закінчувалася в місці, яке називається Пер-Рамзес, це сьогоднішня провінція Еш-Шаркія в Єгипті, дуже родючі луки, місця пасовищ. До речі, місто Факу́с, про яке ми сказали вище, існує до нашого часу. Щоправда, араби придумали цьому імені арабську етимологію. Ну, та що це змінює? І всі знають, що земля Ґошен – родюча земля. І Яаков точно про це знає, тому не треба йому розповідати про це докладно.

Це те, що Йосеф заповідає братам: терміново поїхати до батька і розповісти.

Майже американська фраза read my lips (читай мене по губах), але тут: «Ви самі засвідчите батькові, що ви бачили мене, який івритом, нашою домашньою мовою, сказав вам це. І ви, брати, які, можливо, були далеко від мене, і Біньямін, який, можливо, хоча й був маленький, був до мене ближче і пам'ятає мене краще, ви будете свідками, що це мої уста вам сказали, що це я вам обіцяв».

Йосеф, мабуть, усе-таки стурбований, турбується саме про те, що зараз відбувається з його батьком. Чи здоровий він? Чи переживе він усю цю подорож, усю цю подорож його синів до Єгипту, відсутність його синів? Ось про що, мабуть, Йосеф турбується, і щоб його переконати спуститися до нього, він каже: «Розкажіть йому все, що ви бачили. Приверніть його, подайте йому гарно цю історію, щоб він не боявся спуститися до Єгипту». Загалом: «ви ж тут талановиті оратори, ви його переконаєте». І вже після того, як він виклав знову економічну програму (пам'ятаєте, коли фараонові він тлумачив сни, він без емоцій виклав економічну програму і сказав, що робити), він дає волю почуттям.

Багато хто звертає увагу на форму виразу аль цавере – на шиї брата свого. Річ у тім, що слово шия сьогодні стало словом цавар (однина). У давньому івриті права і ліва сторона шиї існували як окремі частини, як, наприклад, щоки: одна – ле́хі, друга – ле́хі, разом лехая́їм – парна множина; так само і цавара́їм або цаварі́м – як устя шиїiУ російському тексті тут стоїть вираз, який буквально означає «гирла шиї». Його значення не зовсім ясне, тому він перекладений дослівно.. Отже, він не на шиї Біньяміна (у Біньяміна була одна шия) упав.

Дуже мало з того, що говорять брати, ми знаємо. Ми бачимо Ре'увена, Єгуду в цій історії. Ми, можливо, знаємо, що там десь Шимон і Леві на тлі. Інших братів: Дана, Ашера, Іссахара, Нафталі, Ґада і Звулуна ми не чуємо в цій історії. Але, мабуть, брати всі поговорили з ним, розповіли про життя-буття. Єгуда міг розповісти про двох дітей, яких він поховав, про історію з невісткою. Біньямін – про десятьох дітей, яких він народив. І кожному було що розповісти, у кожного за плечима ціле прожите життя, хоча люди ще молоді.

Усі були раді за Йосефа. Чому написано, що «і його рабам»? Ніхто з рабів не сказав: «Цей єврей тут нас один утискав, тепер їх у дванадцять разів більше буде, а то й у сімдесят. І чим це закінчиться? Ці євреї Єгипет продали і споїли, розбестили». Нічого такого. Мабуть, Йосеф зумів себе так поставити, що його радості могли порадіти раби фараона.

Колісниці – це передова технологія Єгипту, Йосеф не має права ними сам розпоряджатися, тому колісниці він дав «за устами фараона».

Коментатори кажуть: «Чому Біньямінові дав? І чому саме триста срібняків?» І говориться так: «Кожного, хто продає раба єврейського язичникам, того штрафують (це Талмуд, трактат Ґітін, і хоча закон цей пізній, але він нам тут буде актуальний і цікавий). Йому належить десятикратний штраф. Ціна єврейського раба – 30 срібняків, тому з кожного з десяти братів, з їхньої премії в 300 срібняків, вирахувано 300 срібняків. Вони отримують нуль, а Біньямін отримує десятикратну плату за те, що він не брав участі в продажі Йосефа.

Не сваріться через те, хто кого куди продав, хто в чому винен, хто що отримав. Тобто зберігайте мир, ідіть з миром, не сваріться, не гнівайтеся. Отже, Йосеф відпустив своїх братів.

Ми зупинилися на тому, що Йосеф попрощався з братами вже як Йосеф, напутив їх у дорозі не сваритися. Фараон благословив організовану Йосефом операцію з переселення Ізраїля до Єгипту, забезпечив братів колісницями, і розкішною дорогою з колісницями, з навантаженою худобою вони піднімаються до країни Ізраїля, щоб забрати Яакова до Єгипту, розповісти йому радісні вісті.

Насамперед, не заходячи додому, не роззуваючись, бажаючи поділитися доброю звісткою, брати кинулися до свого батька. Так це можна зрозуміти. Одинадцять братів – у кожного своя родина, свій дім, своє місце, де чекають хліба – з ходу, караваном, на колісницях, можна сказати, розкішним кортежем під'їжджають і паркуються біля намету Яакова.

І ось, «ні здрастуйте, ні доброго ранку», увірвалися сини і кажуть таку річ.

Яаков, можна сказати, падає без свідомості, майже непритомніє від такої думки. Він слабне, ні, він не втрачає свідомості, але він слабне і падає, серце його зупинилося. Слово лафу́г у значенні афуга́ – припинення, призупинення, завмирання серця. Він не повірив їм – видно, знову вони щось затівають. Коментатори кажуть: «Ну ось, така доля в брехунця: навіть коли він каже правду, йому ніхто не вірить». Ті самі брати, які показували йому омитий кров'ю, пофарбований кров'ю одяг Йосефа, тепер кажуть, що Йосеф живий. Мало того, він ще й владарює над Єгиптом. Як, яким дивовижним чином? Звісно, у це важко повірити.

Колісниці (я вже говорив про це) – це передова технологія Єгипту. Вони в усій окрузі є тільки в Єгипту, і їх у Єгипту теж не так багато. Прості єгиптяни не мають таких колісниць, це царська амуніція. І тому, природно, тільки за словом фараона таке царське таксі за Яаковом могли прислати. Це те, що Яакова переконало. Є коментатори, які розповідають трохи інше, що Яаков вивчав певний розділ Талмуду з Йосефом, і ось, коли він побачив колісниці, це були асоціації з тим розділом. Але є ж простий смисл, і з простого смислу зрозуміло, що Яаков побачив цю розкіш і зрозумів, що викрасти колісниці для того, щоб так його обманювати, – це тобі не одяг кров'ю пофарбувати. І тоді ожив дух Яакова, Яаков ожив, прийшов до тями. Можна сказати (і це теж зауважується, є в цьому такий відтінок), на нього в цей момент зійшов Дух Божий.

У російському перекладі рав – це досить. Ні, не досить. Рав – це багато, це велике. Можна так сказати: «Яка велика благодать, яку зробив мені Всевишній!» Дивовижна реакція Яакова з погляду віруючої людини. Інший став би говорити: «Слава Господу! Великі діла Твої, Господи! Як багато Ти сотворив! Слава Богу! Барух гаШем! Іштабах Шемо!», і багато інших благословень вимовив би. Але в домі Яакова віра не завжди напоказ, і ось молитва Яакова в його чистому серці виражається одним словом: «Велике!» Тобто: «Яку велику справу, яку велику милість сотворив Всевишній зі мною!» Знову-таки і цю фразу, це слово коментатори тлумачать по-різному. Деякі кажуть: «Йосеф наш таки ого-го який крутий, як він сильно піднявся!», і це не те, що: «Ось як, Йосеф мій живий!» І, найімовірніше, це слово рав і далі, у Тегілім, наприклад, дуже часто використовується для прославлення Всевишнього. Тут є чудовий вигук радості, який водночас є і молитвою. Ми іноді молимося вигуками невимовними, іноді вигуками вимовленими, і це теж може бути молитвою. Зверніть увагу, коли дітки дарують одне одному подарунки, вони не кажуть дякую, нема́ за що, будь ласка – вони радіють. Є емоція радості, якою дитина ділиться у відповідь, і радістю своєю вона виражає вдячність. І коли ми радіємо тому, що Всевишній нам дає, то радість, що в нас є такий турботливий Отець, радість, що Він про нас так піклується, – вона сама по собі може бути більшою, ніж слова дякую, Слава Тобі, Велика милість Твоя, бо Він знає, що Слава – Йому і що велика Його милість, а от сердечна радість, щирість, її важко досягти. Тому тут можна побачити, що Яаков цим словом рав молиться Всевишньому.

Ми закінчили 45 розділ і продовжуємо з 1 вірша 46 розділу:

Жертвоприношення, звісно ж, приносили і до Яакова. Приносили їх, починаючи з Каїна і Гевеля, і Ноах, і Аврагам, і Іцхак. Уперше тут приноситься не ола́ (всепалення), а зе́вах (мирна жертва). Число синів Яакова відновлено до дванадцяти; отже, обітниця завіту, яка дана Іцхакові, уже реалізовується, і Яаков приносить жертву зе́вах. Відмінність жертви зе́вах (жертва мирна, на умилостивлення) від жертви ола́ (всепалення) у тому, що жертва всепалення вся спалюється, вона вся – Всевишньому, а жертва умилостивлення – це жертва, яку їсть і той, хто її приносить. Це спільна трапеза зі Всевишнім. І тут на момент укладення завіту, здійснення завіту між Ізраїлем і Всевишнім, тут Яаков приносить таку жертву.

Чому написано, що Богові Іцхака, не Богові Аврагама? Ну, по-перше, людина зобов'язана шанувати свого батька більше, ніж свого діда, так каже більшість коментаторів. Є ще одна важлива деталь: Іцхак свого часу теж хотів через голод спуститися до Єгипту. Всевишній з'явився йому і сказав не спускатися. Яаков приходить до Беер-Шеви, місця дуже значущого для народу, для нього, для Іцхака, для Аврагама, у місце, де напевно є і старі жертовники, які вони ставили там. І Яаков приносить там жертву з питанням, а, власне, спускатися йому до Єгипту чи не спускатися? Можливо, усе це його натхнення і зовсім недоречне?

«Не бійся» кажуть саме тому, хто боїться. Немає ж тут такого, що Яаков скаже: «А я й не боюся зовсім! А нам усе одно!» Ні, саме тому він і приніс жертви зевахі́м, саме тому Всевишній каже йому: «Не бійся! Я тебе там зроблю, реалізую твій потенціал великого народу».

Дуже важливо те, що тут Всевишній каже. Природно, Господь – Він скрізь перебуває, Він не може переїхати з Єрусалима до Єгипту. Він говорить про те, що: «Я буду з тобою в Єгипті, Моє прови́діння, Мій задум, Мої очі будуть на тобі постійно в Єгипті». Тобто все продумано, все в задумі: «Я все передбачив для тебе. Я йду з тобою. Я веду тебе за руку. Отже, хоч би що сталося, Я підніму тебе, ти повернешся до Ізраїлю (будеш похований в Ізраїлі в цьому випадку), і підніму синів твоїх».

«Йосеф закриє очі твої» – старий звичай, він існує в усіх народів, зокрема й у народу Ізраїля: коли хтось помирає, близька йому людина закриває його очі.

Зазначається, що саме заради Яакова, заради його пошани фараон послав колісниці. Дітей і жінок, природно, теж повезли – не йти ж їм пішки. Але тільки в той момент, коли Яаков отримав благословення Всевишнього, він сідає на «екстериторіальні», так би мовити, колісниці. Він входить на територію Єгипту, сідаючи в колісниці. До цього ніде не сказано, що він на цих колісницях пересувався.

Чого вони не взяли? Чому написано: «усе, що вони придбали в землі Ханаанській»? Не взяли з собою худобу, яку вони купили, яку вони придбали в Харані. Адже Яаков прийшов з Харана з великими стадами. І він, вочевидь, відокремив те, що від плодів землі Ізраїля спускається з Ізраїля до Єгипту. Усе харанське можна було продати, обернути на гроші. Але справжнє благословення, яке Яаков спускає до Єгипту, це не благословення Харана, це благословення землі Ханаанської, країни, яка є країною Ізраїля. Тому Тора і відзначає таку деталь, що взяли вони те, що придбали в країні Ханаанській.

Дочки синів, вони як сини за спадщиною, а сини дочок успадковують не так, бо дочка йде в дім свого чоловіка і там вона вже успадковує домові свого чоловіка. Тому сини дочок окремо, а дочки синів залишаються в домі батька, в домі сина, і, отже, вони й успадковують по-іншому.

Отже, Яаков і вся його родина спускається до Єгипту. Далі Тора перелічуватиме імена всіх синів, і ми, з Божою допомогою, спробуємо простежити, як і які імена давали сини Яакова його онукам. Ми говорили, що імена – це молитви, імена – це надії, імена – це знамення. І, можливо, розглядаючи імена, ми щось про них ще дізнаємося. Адже, по суті, ми дуже мало знаємо про більшість синів Яакова, про яких просто іноді тільки згадується, що вони народилися, і більше нічого про них не відомо. Можливо, вивчаючи імена, ми й зможемо щось зрозуміти.

Ми зупинилися на тому, Тора нам розповіла, як Яаков і все його сімейство із синами та онуками спускається до Єгипту. І в нашому уривку Тора перелічить імена всього сімейства Яакова, усіх, хто спускається з ним до Єгипту. З цими іменами ми спробуємо трішки розібратися.

У Ре'увена чотири сини, і їх звуть Ханох, Палю, Хацран і Кармі. Ім'я Ханох більшості читачів напевно знайоме у звучанні Енох. Так звали першого сина Каїна, первістка первістка Адама, тобто в Адама був первісток, і в первістка син, його звали Ханох. У первістка сьомого покоління, якого «взяв Господь від землі», теж було ім'я Ханох, цього Ханоха називають «сьомий від Адама». У Яакова теж є первісток, і в цього первістка теж є первісток, і його теж звуть Ханох. Ханох означає оновлений, починатель, почин чогось нового. Наприклад, новосілля на івриті – ханука́т-байт. І свято Оновлення (Ханука́) походить від того самого кореня.

Палю – ім'я, яке незвично звучить для сучасного вуха, це другий син Ре'увена. Його ім'я походить від кореня פלה (пей-ламед-гей) – який уміє розрізняти, який розбирається в тонкощах, який уміє тонко міркувати, здатний розрізняти між речами.

Третього сина Ре'увена звуть Хацран. Одне з розумінь цього імені пов'язане теж зі значенням обізнаний, який розбирається, який уміє розмежовувати речі, який знає межі між речами – досвідчений такий, «тертий» юрист. Друге значення цього слова простіше, від кореня хаце́р (двір) і означає просто осілу людину, людину, яка перейшла на осілий спосіб життя.

Ім'я четвертого сина – Кармі, що означає я – виноградник Всевишнього або Господь – мій Виноградар, теж так можна перекласти, або народжений у винограднику (якщо вже зовсім буденно), від кореня ке́рем – виноградник.

Що можна сказати про ці імена? Якщо брати до уваги, що і Палю, і Хацран – це юридичні, своєрідні терміни, то можна сказати, що йдеться про якусь боротьбу за права. І тоді в імені Кармі – мій наділ від Всевишнього, мій виноградник – можна розгледіти, що Ре'увен, певною мірою, намагається відстоювати свої права первородства, боротися за своє первородство. І тоді виноградник його – це частка його, отримана як частка первістка або вже не як первістка, по-різному можна міркувати. Ось такі чотири сини в Ре'увена.

Отже, Єму'ель, старший син Шимона, його ім'я означає Господь – десниця моя, Господь – моя сила.

Ямін, другий син, – сильний або той, хто дає мені силу. Дивіться, скільки наголосу на силі в Шимона. Ми знаємо, що Шимон і Леві – це головні захисники з мечем у родині Яакова, у добрий чи поганий бік.

Третій син – Огед. Огед – це той, хто підтримує, надихає, той, хто кричить «ура». На сучасному івриті огаді́м – це уболівальники, огед – це уболівальник – уболівальник футбольний, уболівальник спортивний, той, хто підтримує, підкріплює.

Яхін, ще одне ім'я, означає той, хто перебуває в стані бойової готовності.

Цхор, ще один син, означає той, хто ясно бачить ситуацію, той, хто освітлює поле, освітлює день.

І серед синів Шимона є ще Ша'уль, син ханаанеянки. Про те, хто це такий, мало що можна сказати. Чомусь сприймається, що Діна – вона ханаанеянка, і, можливо, Шимон усиновив як сина прибулиці саме сина Діни, і вийшов такий Ша'уль. Загалом, якщо подивитися, то сини Шимона, усі імена в родині зав'язані на силу, на реалізацію сили. Шимон постійно робить наголос на силі, і ось – Ша'уль, син ханаанеянки, який сюди якось затесався, взагалі незрозуміло хто, та й історія з Діною, можливо, не так уже й дивно тут виглядає.

Ґершон – це приходько, вигнанець, той, хто не має свого наділу на землі.

Кегат – це той, хто живе спокійним життям, не метушливим, але віддаленим від усього, ховається далеко від очей, як люди, які переживали гоніння, сидячи в провінції.

 І Мрарі – це витривалий, той, що витерплює або той, що перечікує, що сидить осторонь. Дуже цікавий набір імен, схоже на: «сховайся, перечекай, посидь у засідці».

Знову-таки Хецрон, про якого ми вже говорили, можливо, означає юрист, а можливо, – перша осіла людина.

Хамуль означає той, кого Всевишній помилував, до кого Всевишній виявив милість, від слова хемла́ (помилувати). Після того, як у Єгуди помирали сини, він, вочевидь, дав ім'я своєму синові як з милістю, з проханням про милість, тому він – Хамуль.

Ім'я Тола походить від назви барвника шені́ толаа́т (багряниця) – яскраво-червоний.

Ім'я Пува – назва рослини («маре́на краси́льная» сучасною російською), також використовуваної для фарбування тканин. Тобто два сини названі іменами, пов'язаними з фарбуванням текстилю, почасти, можливо, тому що вони рум'яні, червоні шкірою, але, цілком імовірно, це пов'язано з тим, що родина займалася фарбувальною справою.

Йошув (або Йов) – це скорочення від імені Йошувель – той, кого Всевишній зберігає, або той, кого Всевишній охороняє, або Всевишній стежить за тим, щоб він сидів, не вставав, або той, про кого Всевишній піклується.

 І Шімрон, останнє ім'я, теж пов'язане з охороною – буде бережений. Видно, що в родині Іссахара є якась промисловість, якийсь професійний досвід і є бажання зберегти все, як є, щоб усе тривало, як воно йде. Добре йдуть справи в Іссахара.

Серед означає – він виживе, такий собі survivor, людина, яка виживає.

 Елон – міцна, як дуб, людина, слово оло́н – означає дуб.

І ім'я останнього, третього сина – Яхле'ель – Всевишній підсолодить.

Далі ми читаємо про синів Ґада. Ґад – сьомий син. Гематрія імені Ґад – גד (ґімель – далет) – сім, і в нього сім синів. Можливо, це невипадково.

Ціфьон – старший син, ім'я означає північний.

Хаґі – той, хто народився у свято.

Шуні – той, хто народився в місці Шуні. І місце Ціфьон розташоване в долині Суккот, це північна частина долини Суккот, найпівнічніша частина наділу Ґада, хоча наділу Ґада тоді ще не існувало. І Шуні теж пов'язаний з наділом Ґада.

 Ецбон – четвертий син, від слова ецба́, що означає палець угору (це може бути великий палець, як показують зараз жестом «усе класно», або палець, який показує вгору, до Всевишнього, з вдячністю). Тобто: «у мене все добре, чудово», таке значення імені.

П'ятий син – Ері, що означає (як і Ер, син Єгуди) пильний або той, що твердо стоїть.

Ароді – навантажений, або накачаний, або згорблений, той, хто тягне на собі багату здобич.

Ар'елі – це той, хто несе на собі Всевишнього, це, можна сказати, керув. В одній із семітських мов (одна з давньосемітських форм для керува) – той, хто несе на собі Бога, людина-Богоносець, людина, на якій перебуває благословення Всевишнього. Ґад говорить через своїх синів про те, що він спочатку називає їх за місцем перебування, спочатку це – географія, а потім, є благословення Всевишнього, пов'язане з процвітанням, яке в родину Ґада прийшло.

Їмна від слова лімно́т – Бог порахує або не буде ліку, тільки Бог зможе порахувати. Коли народжується перше дитя, одне з можливих імен, яке можуть йому дати, що воно буде не першим, а нескінченним, тобто одним із нескінченності, таке значення імені.

Їшва і Їшві – два дуже схожі імені, тож деякі дослідники й коментатори кажуть, що це повторення одного й того самого імені – Їшва, Їшвучик, пестливе повторення. Це можуть бути й імена братів-близнюків, Їшва і Їшві – гідний і мій гідний. Їшва – це означає гідний, вартий, відповідний, тобто такий ось чудовий.

Беріа означає слава мужчини, слава чоловіка, той, хто прославляє батька.

У них є сестра Серах, ім'я якої можна багатьма різними способами перекласти. Одне зі значень – в'юнка, та, що в'ється довкола родини.

Сини Берії: Хевер, що означає той, що з'єднує або той, що змовляється (схоже на ім'я сестри) і Малхіель, що означає Бог – мій Цар. Ну, з цим ім'ям начебто все зрозуміло.

Якщо, говорячи про імена попередніх синів, ми читали спочатку список, а потім згадку про матір, то тут – спочатку згадка про матір, потім згадка про дітей, і це натяк на особливий статус Рахелі, на особливе ставлення Яакова до Рахелі. Ми читали, що Яаков каже своїм синам: «Знаєте ви, що тільки двох дітей народила мені моя дружина».

Це гілка Йосефа. Про імена Менаше і Ефраїм ми говорили, коли розповідали про їхнє народження (41:51–52).

Той самий Біньямін, про якого Тора каже, що він юнак, що він зовсім молода людина, він має найбільше дітей з-поміж усіх своїх братів, у нього десятеро дітей. І звуть його дітей так: Бела, що означає туга, або скорбота, або нудьга за кимось, скучати за кимось.

Бехор – це означає старший або старшого; той, хто піде за старшим. Можливо, знову-таки, як і перше, це ім'я говорить про тугу, про скорботу за старшим братом, за Йосефом.

Ешбаль – це незвичне ім'я, воно означає той, що підтискає губи – той, хто підтискає губи в скорботі, у плачі, такий собі плаксивий, мімічний вираз обличчя.

Ґераа, наступне ім'я – скиталець Божий.

На'аман – той, хто перебуває в смутку і тузі.

Ехі – мій брат.

Рош означає, власне, голову. Це ім'я багато значень може мати. Коментатори кажуть, що у світлі всіх інших імен, які Біньямін дав своїм синам, Рош може означати братися за голову.

Далі ми читаємо, Мупім – це витирати обличчя, Хупім – це прикривати руками обличчя.

 Про ім'я Ард ми вже говорили: це той, хто згорблений; той, хто тягне на собі ношу (можливо, здобич, а можливо, і просто печаль, у випадку Біньяміна). Багато коментаторів відзначають те, що всім своїм десятьом синам Біньямін дав імена, пов'язані зі скорботою за Йосефом.

У Дана тільки один син, його звуть Хушим. Хушим означає той, що поспішає, той, що квапиться або поспіх, метушня, квапливість. Той, хто поспішає, досягає успіху (теж так можна сказати) – це хушим, у доброму сенсі. Багато хасидських учителів кажуть про те, що чудово повторювати цей вірш для процвітання, для досягнення процвітання, бо пізніше ми бачимо дуже розросле коліно Дана. Попри те що в нього був один син, від нього походить найбільше коліно в Ізраїлі з дуже незвичною долею. Але, так чи інакше, за життя Дан побачив найбільше нащадків саме від свого сина Хушима. Виникає питання: куди потім зникає коліно Дана? Ми поки що не будемо про це говорити, про це недоречно говорити, обговорюючи пшат Тори, обговорюючи пшат тижневої глави, тому я залишаю це питання «на потім».

У Нафталі чотири сини: Яхце'ель – означає Бог розділить мене, розламає мене на дві половинки. Ґуні означає моя половинка, Єцер – зліпить із двох, з'єднає в одне, виліпить. Шилем означає ціле. Можна побачити цікаву тенденцію: спочатку Бог мене поламає, а потім зцілить. Що це означає в житті Нафталі, сказати складно, але, вочевидь, якісь певні перипетії Нафталі переживав, і такі імена він дав своїм синам.

Ось такі от імена, про які нам повідомляє Тора. Щось вони нам відкривають (хай і небагато) про синів Яакова. Дуже цікаво, як люди давали імена своїм синам, що вони в них вкладали і наскільки по-іншому ми сьогодні для своїх дітей вибираємо імена. Для батьків імена були як записки, як щоденник про свої мрії або про те, що з ними відбувається. Діти найчастіше називалися виходячи з того, що вони означатимуть для батьків, у їхній долі, або що вони означають як уже звершене, або що батьки хочуть отримати через них. Своєрідна молитва вдячності або молитва-побажання містилася в імені дитини.

Ми зупинилися на тому, що Яаков спускається з усім своїм великим сімейством, у кількості ні багато ні мало сімдесяти осіб, до Єгипту. І ми поіменно пройшлися списком цих людей. Тора відволіклася від опису подій, щоб перелічити імена всіх тих, хто до Єгипту спускається, і ми спробували ці імена уважніше вивчити. Тепер Тора повертається до переказу сюжету про те, як Яаков зі своїм сімейством спускається до Єгипту.

За традицією, коли знатна людина кудись їде, вона посилає перед собою посланців, які організовують її візит або переїзд. Яаков не може (йому не за рангом і не за статусом) переїжджати просто на порожнє місце, тому треба підготувати все для його переїзду. Треба вибрати місце, де він зупиниться, як він зупиниться, він і все його велике господарство. Отже, вони прибувають у країну Ґошен.

Коментатори бачать це по-різному. Одні кажуть: «Написано прямо: Йосеф сам правив своєю колісницею». Це говорить про те, що любов порушує субординацію. Коли людина діє в рамках любові, рухома любов'ю, вона не звертає уваги на свій статус і може робити речі, які їй не за статусом. Ненависть – так само, бо й фараон сам (потім буде сказано) запрягає свою колісницю.

Інші коментатори кажуть: «Ні, Йосеф користується послугами рабів, а мова Тори така, що Йосеф сам поїхав, але насправді це раби». Мені цікаво: справді, працює таке правило, що часто людина, рухома любов'ю чи ненавистю, не дивиться на свій статус, діє з порушенням статусу, субординації, розкладу і т.д. І це важливо пам'ятати. Ми не знаємо, як там було з Йосефом, але цілком можливо, що назустріч своєму батькові він поїхав сам.

Ізраїль – людина немолода, і зустріч з Йосефом для нього надзвичайно важлива і хвилююча. Можна лише уявити собі, які почуття розривають Яакова, роздирають його, і тому говориться, що «показався йому». Можна зрозуміти, що Йосеф показався здалеку і наближався, і всі бачили й казали: «Дивись, он він іде, Йосеф!» І Ізраїль вдивлявся: він це чи не він? Він розлучився з Йосефом, коли Йосефові було 17 – молодий пацан, а тепер йому назустріч іде сорокарічний чоловік і, видно, відкривається йому не одразу. Є така сценічна підготовка, щоб, не дай Боже, Ізраїль не знепритомнів.

…і знову падав йому на шию і знову плакав – тут коментатори кажуть: «Чому ж і Ізраїль не плакав, а плакав тільки Йосеф?» Але насправді з тексту незрозуміло, хто тут плакав, хто тут падав на шию. Можна зрозуміти, що, коли Йосеф підійшов, Яаков, Ізраїль, упав йому на шию і плакав, і плакав на шиї його ще. Або Йосеф упав на шию Яакову і плакав, і Яаков теж плакав. Не треба зводити цю сцену до якогось психологічного аналізу. А деякі коментатори зводять ще й до богословського і кажуть: «Саме в цей час Яаков молився молитвою „Шма“, і тому він не заплакав і не обійняв свого сина». Я думаю, що сцена досить проста, і тут нема чого теологічно нагромаджувати: дві людини зустрічаються після двадцяти років розлуки – надривна, зворушлива сцена, і безглуздо дивитися, хто там плаче, хто ні. Найімовірніше, так ми це можемо зрозуміти, плачуть обидва.

Це не означає, що: «Тепер я помру від того, що побачив твоє обличчя». Яаков готувався до смерті, Яаков постійно говорить своїм дітям про смерть, що він от-от помре, і для нього питання, як він помре. І він каже: «Я не хочу, щоб ви в скорботі звели моє обличчя, у сльозах звели обличчя моє в могилу. Я не хочу, щоб у скорботі моя сивина вмирала!» Тепер Яаков каже, по суті: «Я тепер можу спокійно померти, бо я бачив, що ти живий!»

У всій цій сцені багато хто ставить собі логічне запитання: невже до самої своєї смерті Яаков так і не дізнався, що сталося тоді там, неподалік від Шхема, у Датані? Що було з ямою, з їшмаелітами, з мідьянами, всю історію продажу? І Тора не дає нам однозначної відповіді. Десь натяками можна зрозуміти, що «так», знав, десь, навпаки, що «ні», не знав. Але, найімовірніше, як ми сказали, Яаков – людина стара, чутлива, якій не можна хвилюватися. Цілком можливо, що розповісти йому все і згадати не тільки продаж Йосефа, який стався, можливо, щонайбільше за три дні (за найдовшими-найдовшими версіями він зайняв три дні), а й історію улюбленого, обраного сина і нелюбої дружини, і те, що відчували діти, і розколупати, розгорнути всі двадцять років тому забуті почуття – можливо, брати вирішили, що це не потрібно. Можливо, для Яакова так і залишилася історія, що заблукав Йосеф, десь побився з твариною, десь його підібрали і продали в раби, і ми не знаємо, чи дізнався Яаков правду.

Буде ще історія вже після смерті Яакова, коли брати розповідатимуть про те, що́ Яаков казав чи не казав. Ми ще розберемо цю історію. Але так і залишається невідомим, чи дізнався Яаков правду. Ми можемо прикинути, кожен сам у своїй ситуації, чи стали б ми розповідати старенькому, улюбленому, хай і не завжди справедливому у своїх вчинках батькові всю цю страшну й сумну історію.

Ну, ось так дуже небагатослівно описує Тора цю зустріч. Зрозуміло, що в голлівудському фільмі тільки радісної музики було б на десять хвилин. Але Тора – книга лаконічна. Йосеф одразу ж береться до справи. Ми говорили про це вміння Йосефа одразу висувати програми: він одразу ж відповів фараонові з економічною програмою, і, щойно він зізнався братам, хто він такий, у нього одразу ж була ділова пропозиція. І тут Йосеф не дає волі романтичній сцені, хоча й можна було. Йосеф одразу ж говорить по суті.

Чому Йосеф не розмовляє про це з батьком, а розмовляє з братами? Тому що брати поступово починають керувати ситуацією. Ми це бачили вже у випадку з Діною. І тепер це звучить ще яскравіше. Йосеф звертається до братів і до дому батька свого.

Дім батька – це жінки, які живуть з батьком, тобто і дружини братів, і дружини батька, якщо вони ще живі. Дружина називається словом байт (дім). Дім Яакова – це жінки дому Яакова. В івриті, також і в сучасному, серед релігійних євреїв слово дім часто є синонімом слова дружина. Дружина – це дім. І дім Яакова – це жінки дому Яакова.

Чому важливо це повторити: не просто пастухи, а й торговці худобою? Бо були й пастухи бідні, які наймалися до інших і тільки пасли чужі стада, а своїх стад не мали. Це не те, що Йосеф хоче сказати фараонові. З одного боку, це означає, що від фараона нічого, по суті, і не чекають. Усе вони принесли з собою. І, з другого боку, це говорить про те, що вони досить багаті, що вони успішні пастухи. Навіть у голодний рік у них є сяка-така худоба, і це означає, що треба б дати їм землю під пасовища. Буде від цього і Єгиптові процвітання. Це те, що Йосеф обіцяє розповісти фараонові. І далі він готує своїх братів до зустрічі з ним.

33.І буде, коли покличе вас фараон і спитає, що у вас за заняття, хто ви за професією?

Тобто: «Таку мерзенну й неприємну справу фараон поруч зі столицею не допустить. І ми виграємо одразу дві справи. По-перше, ви будете далі від столиці, ваші методи Богослужіння нікому не мозолитимуть очі, як і їхні, єгипетські, методи, оскільки ви житимете в глухій провінції. І, по-друге, єгиптяни не будуть активно висловлювати огиду до того, чим ви займаєтеся, і ви вільно зможете займатися скотарством». Заздалегідь Йосеф хотів, щоб фараон помістив їх у країні Ґошен. Фараон ще не знає, що він так вирішив, але Йосеф усе дуже добре підготував.

На цьому місці ми починаємо 47 розділ.

Є в мідрашах, у традиції два різні списки. За першим списком, він представив фараонові Звулуна, Ґада, Дана, Нафталі та Ашера, тобто синів рабинь. За другою версією, він представив фараонові Ре'увена, Шимона, Леві, Іссахара і Біньяміна. Чому така різниця і звідки взагалі беруться ці списки? Написано: умікце́ еха́в лака́х – з краю братів узяв, тобто п'ятьох крайніх братів Йосеф представив фараонові. Крайніх – це можуть бути крайні за походженням, тобто найнижчі за походженням. У другій версії – найслабших, найбільш таких ось ненакачаних братів він представив фараонові. П'ятьох, бо п'ять – це число, що символізує благословення для Єгипту, а слабких – щоб вони не були мобілізовані, не дай Боже, до єгипетської армії. Ситуація непроста. Єгипетська вітчизна, звісно, в небезпеці, бо вона єдина, в якій є хліб. Інші країни голодують, голод спонукає людей (не тільки поганих) до розбою. І, звісно, країн, які хочуть повоювати з Єгиптом, багато, а до армії єгипетської євреям з дому Яакова не дуже хочеться. І тому є версія, що Йосеф представив найпростіших, найкволіших з усіх братів. Чому Леві та Шимон потрапили до числа кволих, це спірне питання. Але такий ось мідраш, таке ось прочитання існує. Простий сенс – Тора не каже, яких п'ятьох братів Йосеф до фараона привів.

Є різниця: пожити в країні на ті часи можна було без особливих дозволів – це туризм, його не треба плутати з еміграцією. І навіть робочий туризм це все-таки не еміграція. Тобто: «Ми прийшли тут пожити», лаґу́р – жити тимчасово. Потім з'являється вже слово лаше́вет – жити постійно, оселитися в країні Ґошен.

Про що брати говорять і чому такий звивистий підхід? Вони кажуть: «Без твого дозволу ми прийшли тут попасти худобу. Нам тут дуже сподобалося. У цій країні Ґошен усе так чудово, що ми хочемо попроситися в тебе на пмп. І це вже не у владі Йосефа нам дати, і це вже просто так не можна, тому ти, фараоне, дозволь нам жити в країні Ґошен».

Фараон робить таку пропозицію і каже: «Не тільки нехай вони тут живуть, але якщо серед них є справді талановиті пастухи – адже ви кажете, що ви потомствені пастухи на багато поколінь, – то я вам одразу ж довіряю, і поставте їх: якщо ти знаєш якихось, то сам і признач їх над моєю худобою пастухами». Пропозиція, від якої… Ми не знаємо, погодилися брати чи ні, але судячи з усього – ні. І політично правильно було не погоджуватися: що менше євреї вплетені в політичне й економічне життя Єгипту під час голоду, то безпечніше воно для євреїв. Хоча, як ми дізнаємося потім, і це не допомогло.

Благословив – тут не обов'язково так, як свого часу Іцхак благословив Яакова: «І дасть тобі Бог…». Благословив – це може бути: «Царю, вовіки живи!» або «Дорогий, шановний фараоне! Ми, єврейські пастухи, і…» – далі три крапки, оплески. Яаков благословив фараона. Але цікаво відзначити, що є мідраші, які кажуть, яке благословення дав Яаков фараонові: щоб Ніл піднімався йому назустріч. Одна з цікавих якостей Яакова-пастуха, яку мідраші і традиція мідрашів Яакову приписує, це те, що вода піднімається йому назустріч. Йому не потрібне відро, щоб черпати воду з криниці. Ніхто інший не може з його криниці взяти воду. Яаков підходить, вода піднімається сама, переливається через краї криниці і ллється по відводах, які робляться біля криниці для худоби. Ось такою чудовою, чудесною властивістю Яаков володіє. Про цю властивість пізніше, тисячу років потому, говоритиме самарянка, яка скаже: «Хіба ти як батько наш Яаков, який може без кухля, без відра, без глечика і без насоса дістати воду? Який дав нам цю криницю, і сам пив з неї, і вся родина його?» Саме про цю властивість, вочевидь, ходили легенди і в Самарії за часів Машиаха. Отже, Яаков благословив фараона. Як благословив? Ми не можемо знати, але ось така цікава версія є.

Це така класична калька із загальносемітських давніх мов – «днів років життя твого».

Слово меґура́й – те саме слово ляґу́р, яке ми читали нещодавно, у значенні поневірятися, тимчасово жити на землі. Яаков каже ніби: «Я – не з цього світу» або «Хіба це життя, те, про що ти питаєш?» Найбільш підходяще розуміння: «Хіба ж це життя? Це так, поневіряння!»

130 років Яакову, коли він зустрічається з фараоном. З цього можна порахувати, що Яакову був 91 рік, коли народився Йосеф. Ціла довга хронологія виводиться з цієї дати.

Можливо, що питання фараона виникло через те, що фараон не зміг визначити вік Яакова з того, як він виглядає. Виглядав Яаков, мабуть, занадто старим для своїх ста тридцяти, або щось інше фараона здивувало. Але Яаков відповідає, і з його відповіді зрозуміло, що він постарів передчасно. Він каже: «Вибач, це не генетика в нас така. Це життя в мене було важке, і я не зміг прожити так, як прожили батьки мої, бо…». Ну, справді, життя Яакова дуже непросте. Ми дуже багато про нього вже знаємо, знаємо, скільки поневірянь і перипетій у житті цієї людини, і, можливо, він для своїх ста тридцяти років рано посивів. Загалом, вочевидь, бесіда була короткою, суто офіційною.

Природно, царя, фараона, князя, імператора, бая, хана, халіфа благословляють, входячи й виходячи. І Яаков не виняток. Тут ми бачимо частину придворного етикету.

Рамзес знаходиться на південному кордоні країни Ґошен, це його столиця. Там пізніше будуть збудовані міста, але на той момент це справді глухомань, двадцять четверта провінція давнього Єгипту. Справді, глушина, кожен за своєю країною може зрозуміти, що́ це за глушина – глушина віддалена, з поганими шляхами сполучення, але з родючими сільськогосподарськими угіддями.

По-перше, незрозуміло: якщо він їх туди поселив, то пасли б собі худобу й годувалися б самі. Але, справді, голод, справді, важкий час. І Йосефові доводиться їх годувати й підтримувати, бо худоба ж не дає хліба, від худоби м'ясо й молокопродукти. Йосеф допомагав їм хлібом. Що означає лефі́ гата́ф (як дітям)? Коментатори кажуть: «Діти, вони ж більше накришать, ніж з'їдять», тобто давав їм щедрою рукою. Узагалі, тут можна зупинитися й сказати, що Єгипет не їв досита, не бенкетували розкішно єгиптяни й у ситі роки, і їжа простих людей завжди була простою. А в роки голоду, коли він мав не тільки себе забезпечувати, а ще й продавати хліб іншим країнам, узагалі скоротився до мінімуму, і важко собі уявити, наскільки раціон давніх людей був скромнішим за наш і наскільки малим вони могли задовольнятися. Сьогодні є культура споживання (до якої я й себе зараховую), культура любителів поїсти. Її можна визначити за кількістю сміття, що викидається, за кількістю надлишків їжі, які залишаються. Усе це було не властиве тому світу або, скажімо, мало властиве. Тому Тора каже: «Йосеф давав їм, як дітям», тобто вони ще могли щось кришити, і як на ті часи це було диво.

Ми зупинилися на тому, що Йосеф поселив родину свого батька й усіх своїх братів у віддаленій, але дуже родючій місцевості Єгипту, в землі Ґошен, дуже придатній для скотарства. Зараз Тора знову робить відступ і розповідає певну передісторію подій про те, як розвивалася ситуація під час голоду в країні Єгипетській.

Немає хліба, земля виснажена, земля не може дати їжу, не вирощує насіння.

Йосеф торгував пшеницею, і торгував за срібло, і торгував так вигідно й добре, що все срібло з Єгипту й Ханаану перекочувало в касу Йосефа. Запаси біжутерії та ювелірних виробів у Єгипті й у Ханаані вичерпалися, срібло в злитках теж: усе опинилося в домі у фараона вже практично наприкінці першого року. Але рік ще не скінчився.

Йосеф завжди готовий піти назустріч народові, він – справжній демократ у цьому випадку (це іронія, звісно).

І справді, коли немає грошей, коли ситуація дуже погана, то нічим годувати худобу. Природно, це подвійна вигода: з одного боку, позбутися худоби, вона не загине; з іншого боку, отримати хліб. Я наводив як приклад із папірусів листування хетської цариці з єгипетським фараоном, що вона просить якнайшвидше забрати худобу, яку їй дали в посаг, бо їй нічим її годувати. Йосеф робить дуже вигідну для єгиптян пропозицію. Ми бачимо, що Йосеф – талановитий менеджер і маркетолог і вміє продавати зерно, особливо в роки його дефіциту. Він каже: «Давайте будемо міняти зерно на худобу!»

Тобто Йосеф зумів так розподілити ціни на хліб на той рік, що вся худоба опинилася в нього, а в єгиптян було всього лише достатньо хліба. Що означає ленагель – керувати їхнім хлібом? Йосеф, можна сказати, запровадив певну карткову систему суворих закупівель, коли не можна було закупитися наперед і постійно треба було міняти худобу на хліб. І ціни підвищувалися: якщо щоразу ти маєш платити за один, два, три, чотири дні їжі, то ціни, відповідно, дуже сильно зростають.

Вочевидь, ідеться про другий рік голоду. Правильно зрозуміти так, що Тора не починає відлічувати з моменту приходу Яакова, що йдеться не про четвертий рік, а про другий рік, коли Яаков приходить до Єгипту. Приблизно в цей самий час відбувається те, що зараз Тора описує. Отже, срібло скінчилося, худоба скінчилася, у єгиптян уже нічого продавати, і на початку другого року вони приходять до Йосефа.

Чому, цікаво, Тора каже тут про те, що «помремо і ми, і земля наша»? Ну, зрозуміло, що вони можуть і померти, а до чого тут, здавалося б, земля їхня? А тому що Тора каже: «Коли немає людини, яка обробляє землю, то й земля в якомусь сенсі вмирає».

Зараз вони вже думають, що це вони роблять Йосефові вигідну пропозицію, і кажуть йому: «Дай нам хліба за нашу землю, і ми будемо жити, і не помремо, і з землею нашою теж усе буде добре!» Дуже добра й правильна пропозиція, і Йосеф, природно, не може не погодитися.

Навіщо Йосеф це робить? Якщо людина живе на своїй землі, на своєму наділі, вона може сказати: «Щось я не пригадую, щоб я цю землю продавав. Давно і неправда це було, це моя земля, я тут кожен камінь перевернув, тут немає піщинки, якої б я не торкнувся. Тому – ні, я не продавав!» Якщо ж людина переселяється, то зрозуміло, що вона – новосел. На новій землі ні документів, ні зв'язків у неї немає. І для того, щоб перервати цю традицію, щоб не дати людині можливості казати: «Це моя земля і земля моїх предків», Йосеф організовує переселення народів. Треба сказати, що цей прийом було взято на озброєння. Можливо, не сам Йосеф його й придумав, ми не знаємо, але надалі ми бачимо і в персів, і в інших народів, навіть у більшовиків схожі дії, коли їм це було необхідно.

І що це була за ситуація зі священниками? Їм і так видавали держпайок, хліб. Їм хліба вистачало. Можливо, вони й голодували, але не настільки, щоб продавати свою землю. По завершенні цієї доброчесної акції Йосеф каже народові:

Йосеф, насправді, робить щедру пропозицію в умовах раннього єгипетського кріпосного права, і він установлює досить невисокий оброк – п'ята частина від усього врожаю має віддаватися фараонові. І це справді щедро, бо в інших країнах і в інших культурах бувало таке, що й чотири п'ятих забирали.

Фраза ехеїте́ну, ехеїте́ні – ти оживив нас, ти оживив мене і досі використовується в івриті як формула ввічливості. Коли я в горі отримую якусь радісну звістку, коли мене втішають у смутку, я можу сказати: «Ехеїте́ні (ти мене оживив)!» Вони справді бачать у цьому радісну звістку, це для них дуже добра пропозиція. І просять: «Добре було б нам весь час бути рабами фараона на таких вигідних умовах, це набагато краще, ніж голодувати». Народ просить, і Йосеф іде йому назустріч.

Зазвичай люблять говорити коментатори, що щоразу, коли в Торі написано: «…до сього дня», це і є – до сього дня, тобто й донині. У сучасному Єгипті інші зовсім закони. Сучасні єгиптяни не нащадки, здебільшого, тих єгиптян. Але закон, за яким п'ята частина віддається фараонові в Єгипті, існував дуже-дуже довго, його встигають згадати ще й грецькі автори, тож справді довго закон проіснував.

Що сталося? Єгиптяни залишилися без своєї землі. У них забирали хоч тільки й п'яту частину, але час-то був ще голодний, урожай був мізерний. А ізраїльтяни в цей час, по-перше, залишилися єдиними (крім священників) власниками земель, по-друге, жили у відносній ситості і тому надзвичайно розмножилися, таке теж буває.

Дуже багато сказано про те, як Йосеф відкривається своїм братам, про одну з найдраматичніших подій книги Берешит, про цю подію, що розриває душу. І кожен коментатор намагався зробити свій внесок у розуміння того, що там сталося, і як там сталося? Що спонукало Йосефа саме в цю мить розкритися своїм братам? Що відбувалося в серці Йосефа, що відбувалося в серцях братів? Одним словом, цей уривок дає безліч поживи для роздумів, і безліч мудрих ділилися своїми роздумами з цього приводу. Ми з вами подивимося, як побачив цей уривок рабі Шолом Ноах Березовський, відомий також як Ребе зі Сло́німа. Він звертає увагу на те, що написано в першому вірші 45-го розділу. Йосеф повелів усім стороннім вийти, і написано: «І не було людини, яка стояла поруч із ним, коли Йосеф розкрився братам своїм».

І не було людини, яка стояла поруч із ним, Коли Йосеф розкрився братам своїм.

І коли Ребе зі Сло́німа читає цей уривок, він згадує, бачить паралель з іншим уривком, з книги Ваїкра (16:17) де розповідається про те, як коген ґадо́ль входить у Святе Святих:

І жодної людини не буде в Наметі Свідчення, Коли (коген ґадо́ль) входить туди, Щоб здійснювати спокуту в святині…

«Що означає, – питають коментатори, читаючи цей уривок у книзі Ваїкра, – нікого не буде? А сам коген ґадо́ль буде там? Як можна сказати, що там нікого не повинно бути, якщо там має бути коген ґадо́ль»? І вони відповідають: «У цю мить коген ґадо́ль перестає бути просто людиною». Здійснивши спокуту за свій дім, і за себе, і за народ, він постає як щось більше, ніж просто людина. Він постає як щось надлюдське, боголюдське (можна ризикнути й назвати це так), як людина, «приуготована», що влаштувала свою зустріч із Богом. Саме в цьому стані він має перебувати у Святому Святих. «Боголюдськість» – це те, що вмикається у Святому Святих у когена ґадо́ля. І те, що відбувається під час зустрічі братів і Йосефа, коли Йосеф розкривається, дуже схоже на те, що ми бачимо у Святому Святих.

Що сталося з Єгудою? Ми читали до цього, що брати вже сказали, Єгуда сказав уже за всіх: «Ми всі будемо тобі рабами». Але це не те, що змусило Йосефа відкритися братам. Йосеф відповів: «Ні-ні-ні! У нас тут справедливий суд! Той, хто вкрав келих, той і буде мені рабом». Що ж сталося тут?

Уявіть собі, Єгуда – лідер, можна сказати сучасною мовою, self made (селф мейд – той, хто сам себе зробив). Не первісток за кров'ю, але той із братів, хто став первістком завдяки своїм талантам, завдяки своїм лідерським якостям. І він тепер каже: «Я буду рабом!» Каже якомусь незрозумілому Цафенат-Панеаху, якійсь незрозумілій людині в Єгипті. Одна справа сказати: «Усі ми будемо рабами». Коли покарання колективне, воно не таке страшне. Мабуть, кожен пам'ятає, що відбувалося, коли карали весь клас, усю роту, усе відділення, усю групу і так далі. Коли ти покараний разом із якимось колективом, це об'єднує колектив, це створює таке велике, сильне «ми» і дозволяє перенести покарання з бі́льшою легкістю. Інша справа, коли ти – лідер серед братів. Коли ти – Єгуда, людина з талантом, талантом, який уже вдалося реалізувати, з амбіціями, амбіціями, які вже вдалося реалізувати. І тепер ти помахаєш хусточкою своїм братам, які поїдуть до батька, до Ханаану, а ти залишишся тут рабом.

Це – рівень служіння, рівень ба́чення, можливо, Божого задуму, ба́чення справедливості. І він каже: «Ні! Я не перестану бути Єгудою. Мої таланти, мої амбіції, мої здібності нікуди не дінуться». Так само ми бачили раніше, що відбувалося з Йосефом, який опинився рабом. Він не перестав бути людиною успішною, і всі навколишні бачили, що Бог – з ним. Єгуда зараз зважується на таке добровільно. Ні, це не відмова від самого себе, це не відмова від амбіцій, але Єгуда каже: «Усі свої таланти, усі свої здібності я готовий використати тут. Я залишаюся Єгудою, але я буду рабом ось цьому незрозумілому знову-таки єгиптянинові». Страшне рішення, неймовірна посвята себе задуму.

І в цю саму мить і Йосеф теж розкривається, як людина, причетна до задуму. І коли він каже: «Я Йосеф, якого ви продали (ашер-мехарте́м)» – це не звинувачення. Ми бачимо, що й далі Йосеф не звинувачує братів, Йосеф плаче на плечі кожного з братів, Йосеф утішає братів. Саме Йосеф утішає їх, а не навпаки. Йосеф плаче на їхньому плечі, а не навпаки. І тому, коли Йосеф каже: «Я – той, кого ви продали», – це не звинувачення. Це опис досвіду: «Я – Йосеф, причому я Йосеф проданий. Я – Йосеф, і цей досвід, який зараз пережив Єгуда, я його вже пережив. У мене вже було таке переживання, мені це знайоме – як це бути проданим і як це залишитися Йосефом, коли ти проданий. І тепер це саме переживає Єгуда.

Тут немає особистостей, тут немає особистого, власного ба́чення свого шляху. Адже Йосеф уявляв своє майбутнє одним чином, Єгуда – іншим чином. Кожен бачив своє майбутнє по-різному, і тут повне ввірення себе в руки Божі. Знову – ввірення себе. Не відмова від себе, не відмова від своїх якостей, бо Йосеф і Єгуда були й залишаться різними людьми. У Йосефа свої завдання, у Єгуди – свої завдання. Але готовність, будучи лідером, будучи покликаним до чогось дуже високого, не вважати за приниження, не вважати за зламаність стати рабом – це піднесення на той рівень у Дусі, коли людина піднімається над своїм людським, над своїм людським началом і перетворює його на начало «боголюдське». Тому можна зрозуміти, як це бачить Ребе зі Сло́німа, що там не було людей, там усі настільки усвідомили присутність Божественного задуму у своєму світі, свою причетність до Божественного задуму, що там було сходження на рівень «боголюдський», підйом на зовсім інший, на більш високий рівень.

Знову: це, зрозуміло, аж ніяк не єдино правильне розуміння, і, може, комусь видасться більш актуальним, більш промовистим для нього інший варіант розуміння. Я лише тільки показую якісь маловідомі погляди на тижневу главу і підкидаю дровець у вогнище вашого роздуму.

Ми поговоримо про коротку розмову, яка відбулася між Праотцем Яаковом і єгипетським фараоном. Ми читаємо про це в 47-му розділі книги Берешит з 8-го вірша: «І сказав фараон Яакову: скільки років життя твого?» І сказав Яаков фараонові: «Днів життя мого сто тридцять років. Нечисленні й злощасні були дні життя мого, і не досягли до років життя батьків моїх у час життя їхнього».

Дуже дивну відповідь дає Яаков на запитання фараона. Фараон, якщо висловлюватися сучасною мовою, запитав його: «Скільки тобі років, Яакове?» І замість того, щоб сказати: «Мені 130 років, товаришу фараоне!», Яаков відповідає йому ширше, і більш розлого, і каже: «Малі й злощасні були дні життя мого і не досягли вони до тих років, які прожили предки мої». Зовсім незрозумілий кінець фрази. Яаков же ще не помер, і він поки що зовсім не знає, скільки він проживе. Як же можна казати, що «я не дожив ще до віку моїх батьків», «я не доживу до віку моїх батьків»? Або що це означає? І в будь-якому разі навіщо скаржитися єгипетському монархові на гіркоти свого життя? Одним словом, досить багато запитань щодо одного лише тільки короткого вірша. Як це можна зрозуміти?

Фараон бачить перед собою глибокого старця. Можливо, такого глибокого старця, таким старим виглядає Яаков, що здається, може бути, він – Аврагам, а може бути, це й ада́м рішо́н (перший Адам)? Хто ти, старче? Скільки тобі років, що ти виглядаєш таким старим? Ось що питає, можливо, фараон у Яакова. І Яаков відповідає йому: «Днів життя мого 130 років. Мені – 130 років. І, знаєш, фараоне, я виглядав би набагато молодше, якби мене не пошарпало життя. Малі й злощасні були дні життя мого. Це в мене життя таке погане було, через те я постарів. Не питай, яким чистим, гірським повітрям я дихаю, якої дієти я дотримувався, щоб дожити до такого поважного віку, і яким кремом я користуюся для обличчя, щоб у мене було так мало зморщок. Ні! Це я такий старий, тому що життя мене пошарпало, інакше я б ще молодше виглядав».

І в цьому, можливо, не просто зустріч Яакова і фараона. Це зустріч єврейської цивілізації з єгипетською цивілізацією, єврейського народу з єгипетським народом, де Ізраїль каже: «Ти можеш мене сильно пошарпати, ти можеш мене сильно помучити, щоб життя моє було злощасним. Я виглядатиму старим і пошарпаним євреєм, але я живий. Я – живий! Хоч як би тобі, може бути, не хотілося протилежного». Ну, хоча не будемо говорити поганого про фараона, він просто питає. І тому Яаков далі каже: «А мої предки, Аврагам і Іцхак, жили ще довше. І я, з Божою допомогою, ще не дожив до того віку, щоб мені помирати. У мене взагалі в роду самі суцільні довгожителі. Ти, фараоне, так і знай!» І ці слова розуміються як добра дія Яакова, як те, що Яаков дає добру відповідь фараонові.

У традиційній збірці мідрашів Берешит Раба є обговорення цієї розмови, у 95 розділі. Мудреці кажуть: «Почав фараон ставити Яакову запитання. Питав він: «Скільки ж років тобі?» І сказав Яаков фараонові: «Днів життя мого 130 років. Нечисленні й злощасні були дні життя мого». Сказав рабі Аба бар Кагана: «Між Тобою і мною не гідний я», тобто «коли ти розмовляв з Богом, у 32 розділі, перед зустріччю з Есавом, ти сказав: «Стільки милості було в моєму житті. Такий милостивий Ти був до мене, що като́нті (я малий) від усіх Твоїх милостей, я не гідний усіх Твоїх милостей, я не гідний того, що Ти зробив». Це коли ти наодинці розмовляєш зі Мною, з Богом. А коли ти розмовляєш з іншими, ти кажеш: «Ах, яке сумне, яке гірке в мене життя». І можна знову сказати, що ці слова сказані на захист Яакова. Коли Яаков розмовляє зі Всевишнім, він каже: «Не гідний я всіх тих милостей, які Ти сотворив зі мною. Бо, дивись, я самотою перейшов Ярден, тільки з палицею. Дивись, що тепер у мене стало». Коли він говорить з іншими, він не хизується і не каже: «Дивіться, який милостивий до мене Господь, який я праведний або скільки милостей я заслужив» або «Який я негідний раб, а скільки милостей зробив зі мною Господь». Він не хвалиться цими милостями.

Адже нерідко таке буває: людина начебто хоче прославити Бога і хоче похизуватися тими милостями, які Бог з нею сотворив, але насправді вона хвалить себе. Вона каже: «Ось, моя колишня дружина погано вчинила, і вона так зробила, а дивіться, що Бог робить у моєму житті, я – праведний. Я – праведний, і ось, дивіться, як Бог мені за це віддає!» Або навіть: «Я – негідний раб, але я – з Господом! Я з Господом, тому як же я негідний? Я – гідний! І тому Він мені за це віддає, а ви не з Господом. Ви неправильно помолилися, ви неправильно зробили, а Він мені віддає!» І наголос не на «Він», а на «мені», і таке дуже часто трапляється. Але часом людина не хвалиться тим, скільки милостей вона – чи то вірою, чи упованням, чи молитвами – вимолила у Всевишнього, і таким чином не хвалиться самою собою. А каже: «Так, у мене в житті теж є проблеми. З Божою допомогою намагаюся, живу якось, намагаюся, долаю». Можна сказати про це так. І зайвий раз поясню: я, борони Боже, не маю на увазі, що не треба прославляти Бога, розповідаючи про милості, які Він нам робить. Але треба, розповідаючи, прославляти Його, а не себе, тому що це капкан, у який дуже легко потрапити.

Можна зрозуміти й по-іншому: «Коли ти переді Мною, то ти визнаєш усі милості, а коли з іншими, ти лицемириш і починаєш нити. Ти виріши, Яакове, де ти кажеш правду? Милостивий Я до тебе чи в тебе злощасні дні, день за днем, усе твоє життя?» І тоді ці слова можна тлумачити на осуд Яакову.

Суворіше підходить до обговорення цих слів рабі Шимон бар Йохай, дуже авторитетний рабин, який каже: «Нечисленні й злощасні. Через те, що нарікав Яаков, через те, що він нив, скаржився в 33 словах, віднято в нього 33 роки життя». Тут рабі Шимон бар Йохай підраховує всі слова в тлумаченому вірші: їх 33. І він каже, що це був прояв слабкості Яакова, і в покарання за це в нього віднято 33 роки життя. Дуже суворий підхід до слів Яакова.

Який ми можемо зробити висновок для себе з цієї історії? Можливо, що ми пошарпані, але живі. Що нещастя, негаразди, біди, якщо ми їх побачили у своєму житті, пошарпали нас, і ми постаріли раніше часу. Або здаємося комусь старими, але ми живі, і є в цьому прояв милості. Милості в тому, що ми змогли подолати ці біди й нещастя, і ми самі, наше життя – доказ того, що Бог милостивий до нас. Менше скаржитися, може бути. Може бути, постаратися бачити й говорити про ті милості, які зробив з нами Всевишній, пам'ятати ті милості, які зробив з нами Всевишній. А якщо й скаржитися, якщо виливати свою душу, то перед Тим же, Кого ми хвалимо за милості, які Він з нами вчинив.

Можна зробити багато інших висновків з цієї історії, вона дає дуже багато поживи для роздумів, і я буду радий, якщо вона дасть поживу для роздумів вам.

У цій бесіді хотілося б ще раз повернутися в дім «майже» фараона, правителя Єгипту на ім'я Цефанат-Панеах, про якого ми (і, може, тільки ми), читачі книги Берешит, знаємо, що це – Йосеф. Рано-вранці брати поїхали з його дому, вже було майже з миром вирушили до країни Ханаанської з Єгипту. Але не тут-то було. Їх наздоганяє управитель дому Йосефа і звинувачує в тому, що вони чорною невдячністю відплатили його панові за гостинність і вкрали його ворожильний келих. Звісно ж, брати не знають, що келих заздалегідь підкинуто в сумку Біньяміна. Вони не погоджуються зізнатися в тому, чого вони не робили. Далі, всі знають, правитель обшукує сумки, келих знаходиться в сумці Біньяміна. Чи знають брати, що він підкинутий? Можливо, здогадуються, тому що там ще й гроші знайшли в кожного в торбах. Загалом, можна що завгодно думати. Є мідраш, який говорить про те, що брати лаяли Біньяміна або навіть почали бити його, кажучи: «Злодій, син злодійки! Як твоя мама свого часу вкрала терафими, так і ти ось тепер украв! Скільки можна терпіти цю погану кров?» Є такі мідраші, і можна відкласти їх зараз убік, цього прямо не написано. Брати, похнюпивши голову, повертаються в дім правителя на його суд.

Про те, що відбувається далі і, можливо, чому це відбувається, давайте почитаємо з 14 вірша 44 розділу.

Зрозуміло, чому Тора тут говорить «Єгуда і брати», а не просто «і прийшли брати», включно з Єгудою. Єгуда – уже сформований лідер братів, незважаючи на те, що він не первісток, первісток – Ре'увен. Єгуда тут лідер ще й тому, що Єгуді Яаков доручив керувати цією делегацією або цією експедицією. Йосеф починає говорити з ними (знову ж для нас – це Йосеф, для них – єгипетський правитель).

І Єгуда, який не знає, що келих підкинуто Біньямінові, каже:

Таке рішення виходу з конфлікту пропонує Єгуда. Він говорить: «Нехай тепер у пана буде одинадцять рабів. Один – за крадіжку, ну, і ми заодно, тому що, мабуть, у цьому є і наш гріх».

Йосеф каже: «Борони мене Боже! За що я поневолюватиму невинних людей? Тут є справедливий суд, тут немає колективного покарання, і тільки той, хто вкрав, і буде рабом». Справедливо? Справедливо!

І Єгуда починає промову, промову, яка стане центром нашої розмови, промову, наприкінці якої він робить, як ми знаємо, пропозицію: «Я залишуся замість Біньяміна». Що тут відбувається? Давайте дивитися очима Єгуди, який не читав книги Берешит, не знає, чим усе закінчиться, не знає, що перед ним Йосеф, і говорить з правителем Єгипту. Єгуда починає і закінчує свою промову пропозицією. Перша пропозиція, від якої відмовився правитель, була – одинадцять рабів. Закінчує Єгуда пропозицією – один раб. Тобто якщо раніше Єгуду і ще десять рабів пропонувалося отримати правителеві Єгипту, то останнього разу пропонується отримати тільки Єгуду. Отже, перше питання: чому остання пропозиція краща за першу? Друге питання: навіщо Єгуда говорить довгу промову, довгий історичний екскурс? Можна було б одразу сказати пропозицію, якою він закінчує. І третє питання, мабуть, найважливіше: чому Єгуда розповідає саме те, що він розповідає? А він розповідає те, чого зовсім не було. І Йосеф, здебільшого, знає, що цього не було.

Якщо розпалиться гнів твій, то все це може закінчитися масовою стратою. Тобто ти ж, в принципі, можеш і вбити нас усіх. Тому дозволь мені говорити, не гнівайся, не вели стратити, вели слово мовити. І ось слово, яке мовить Єгуда:

Але Йосеф цього не питав. Справа була так: коли прийшли брати, Йосеф звинуватив їх у тому, що вони – вивідувачі, а вони розповіли, що вони – сини однієї людини, і в них є ще один брат, був ще один, але його немає. Йосеф ніколи не ставив їм питання: «Чи є у вас батько або брат?» Чому Єгуда про це говорить, знаючи, що Йосеф пам'ятає, що так не було? Коли ж з'явилася ця ідея, що Йосеф питав, чи є в них батько або брат? Вона з'явилася, коли брати збиралися до Єгипту і сказали Яакову: «Без Біньяміна нам туди шляху немає». Яаков запитав: «Навіщо ж ви говорили про те, що у вас є брат? Навіщо ви взагалі йому це розповіли?» Тут Єгуда каже: «Це нас правитель розпитував», ніби намагаючись виправдати те, навіщо вони базікали забагато. Навіщо Єгуда тут говорить про це Йосефові? Давайте залишимося поки з цим питанням.

Нічого цього, звісно ж, вони не розповідали Йосефові. Вони розповідали йому просто про те, що один із братів пропав. Зараз Єгуда розповідає те, що він відчуває, те, що стояло за тими словами, які він коротко говорив Йосефові тоді. Адже коли ми говоримо: «Один брат помер, а один брат залишився», ми уявляємо цього брата, ми знаємо набагато більше, ніж ми говоримо. Тут Єгуда говорить про те, що він відчував тоді, коли говорив. У 21 вірші знову Єгуда говорить те, чого не було.

Якось так можна зрозуміти ці слова, але як би ми їх не перекладали, це не ті слова, які Йосеф коли-небудь говорив братам. І навіщо розповідати про це Йосефові, який добре пам'ятає, як було діло? Але тут, у цих словах, полягає те, про що Єгуда думав. Він думав: «Ось, ми розповідаємо йому про нашого брата. Навіщо він просить привезти брата?» Тому тут він каже: «Ми так розуміли, що ти хочеш його покликати, щоб на нього подивитися. Якби ми думали, що ти хочеш його в нас забрати, або посадити у в'язницю, або щось із ним недобре зробити, ми б його не привели. Ми привели його, тому що ти викликав у нас довіру, тому що ми бачили, що ти – милостива людина. Ми думали, що ти його кличеш, щоб просто подивитися на нього». Тобто Єгуда не переказує Йосефові факти, це не протокол, це судження самого Єгуди, Єгуда розповідає те, що він відчував.

Це теж те, чого Єгуда ніколи не говорив, але можна схожі висновки зробити з їхньої розмови.

Це теж не те, що коли-небудь Йосеф говорив. Хоча, звісно, з усіх подій можна було зрозуміти, Єгуда міг зрозуміти, брати, будь-яка розсудлива людина зрозуміла б, що без Біньяміна краще їм і не повертатися до Єгипту.

Знову це не те, що Йосеф говорив, але це те, що Єгуда розповідав Яакову, бо він так розумів цю ситуацію. Тут, розхвилювавшись, Єгуда, переповнений почуттями, говорить від серця, говорить те, що він відчував. Це те, що Єгуда хоче донести до правителя Єгипту. І далі Єгуда говорить страшну річ:

Уявіть собі, наскільки страшна річ. Яаков каже своїм синам, десятьом синам своїм: «Ви знаєте, що в мене тільки двоє дітей, і це не ви». Яаков не говорив цього, принаймні ми не читаємо, що Яаков це говорив, але це те, що Єгуда бачить за відповіддю Яакова, що Яакова не дуже турбує, що десь там заарештований Шимон (хоча насправді Яаков говорив про Шимона, але зараз, у спогадах і переживаннях Єгуди, цього немає). Уявіть собі, яке ставлення до інших синів у цій сім'ї, якщо Ре'увен каже Яакову: «Якщо я не привезу Біньяміна, можеш убити двох моїх синів». Це те, що Єгуда відчуває. Єгуда живе з відчуттям, що в Яакова є десять нелюбих дітей і двоє улюблених. І він про це тут говорить: «І сказав батько наш: «Ви знаєте, що тільки двох народила мені дружина моя». Тяжко жити з таким відчуттям.

Що означають ці слова, які Єгуда приписує Яакову? Дуже часто доводилося зустрічати таке серед людей, які пережили Голокост, пережили Катастрофу і втратили багатьох своїх родичів. До самих останніх днів свого життя вони сподівалися, що ці втрачені родичі десь живі й колись об'являться. Якщо не бачили трупа, якщо не бачили буквально смерті своїх родичів, то продовжували чекати. Дід мій пропав безвісти під Києвом 7 листопада 1943 року. До пізніх сімдесятих бабуся моя виходила й дивилася на дорогу. Щовечора сиділа й дивилася на дорогу, чи не прийде з війни її чоловік. Дуже багато, дуже багато таких ситуацій, коли жінки приходять на вокзал день за днем, щоб, можливо, зустріти свого зниклого чоловіка, свого зниклого сина. Ми читали, коли Яакову принесли закривавлений одяг Йосефа, Яаков відмовлявся втішитися. Так це розуміє Єгуда. На відміну від Яакова, Єгуда знає, що Йосеф не так уже й загинув, тому Яаков, який відмовляється втішитися, Яаков, який усе-таки не бачив це тіло, розтерзане тваринами, і про якого Єгуда знає, що він ще не втратив свого сина, в очах Єгуди він ще досі чекає Йосефа. І від цього стає просто дуже страшно. І як Єгуді з цим жити? Єгуда не знає, що перед ним не єгипетський правитель, що перед ним Йосеф. А Йосеф зараз чує всю цю ще жахливішу, якщо дивитися його очима, історію. Єгуда розуміє, що Яаков, десь у глибині душі, все ще чекає Йосефа, і він не буде готовий, серце його не витримає, якщо Яаков буде з таким самим болем чекати ще й Біньяміна. Єгуда розуміє, скільки болю він завдав батькові, наскільки страждає батько через нього. Єгуда розповідає, не криючись, у присутності багатьох людей, та ще й через перекладача, відчуття себе в цій сім'ї, відчуття нелюбого сина. Розповідає про це вже без болю і каже: «Ось так ось склалося, ось такі стосунки в нас із батьком, ось це наша сім'я». Це нітрішечки не погано, він любить батька саме таким, і саме про це він говорить. Тут немає осуду, тут немає ні скарги, ні ниття. Тут є один суцільний біль, переживання за батька, який усе ще чекає свого сина. Інакше чому він каже: «Я його відтоді не бачив?» Тут дуже багато любові до батька, дуже багато смирення, дуже багато примирення і прийняття улюбленого батька.

Яаков говорив про те, що й Шимона немає, і Йосефа немає, а тепер ще з Біньяміном щось станеться і «все це на мене впаде». Яаков не говорив про пекло, але знову Єгуда розуміє, відчуває між рядків те, що відбувається.

Знову це не зовсім те, що дійсно було, але це те, що відчуває, що розуміє Єгуда. Цю фразу Єгуди можна зрозуміти двояко. Перше: «Ми будемо винні в тому, що батько помре, це ми зведемо його сивину до пекла, бо я поручився. І, оскільки я поручився, я буду винен і на мені буде вина за його смерть. І друге: можна зрозуміти, що це «бо» на початку вірша – вступ до тієї пропозиції, яку Єгуда далі зробить. Оскільки він поручився, то хай буде так, як Єгуда скаже далі:

Про що говорив Єгуда? Чому він говорив те, чого не було, або, скажімо так, говорив те, що існувало тільки в його розумінні?

Це урок і для нас. Ми часто викладаємо те, що ми бачили й відчували, і це не завжди факти. Але це не означає, що ми говорили неправду, це не означає, що Єгуда тут брехав напропалу. Навіщо йому брехати людині, яка пам'ятає, як усе було? Він говорить так, як він розумів і як він відчував. Він каже: «Ми взагалі довірилися тобі, ми бачили, що ти непогана людина, що, крім того що ти правитель, який рівний фараонові в усьому, у тебе милість, ми бачили, що ти добра і справедлива людина. І, саме повіривши тобі, довірившись тобі, ми привели до тебе цього юнака, нашого брата. Якби ми тобі не довіряли, якби ми вважали тебе злою людиною, у якої немає жодної милості, ми б не привели до тебе цього юнака. І ми бачили, що ти добра людина. І коли ти благословляв його, і коли ти виявляв турботу й питав, чи живий ще батько наш, ми бачили різні сторони твоєї милості». Можливо, брати бачили, як Йосеф виходить із кімнати, до якої він ходив плакати, і були якісь сльози в нього на обличчі. У вчинках Йосефа, у вчинках єгипетського правителя, було і багато милості, і вияв справедливості.

І тепер, коли цей єгипетський правитель сказав: «Так несправедливо чинити. Тільки він буде мені рабом», Єгуда розкладає, описує правителеві іншу картину. Картину таку, яку бачить він, щоб правитель ніби вислухав і іншу сторону: «Ти хочеш учинити по справедливості? Ти справедливий чи хочеш здаватися справедливим? Ось тобі додаткова інформація про наш погляд, про мій, Єгуди, погляд на справедливість. Не на факти, ні, на їхню суть».

Мета Єгуди не в тому, щоб Йосеф відкрився своїм братам. Він не знає, що це – Йосеф. І він, як кажуть про царів, «пішов шукати ослів, а знайшов царство». Він своєю бесідою хотів досягти одного результату, а досягає іншого. Але він передає весь біль, усю ту гіркоту, яка є в нього в сім'ї, гіркоту, у якій і він теж винен, почуття їхнього батька і те, як і вони себе почувають. І каже: «У всій цій ситуації, у всій цій біді, ми пішли на те, щоб привести до тебе нашого братика, бо ми розуміли, що ти милостивий, і тепер вияви милість».

Тому пропозиція Єгуди правителеві Єгипту полягає не в тому, що: «Ти не погодився взяти одинадцять рабів, візьми мене», а в тому, що Єгуда каже правителеві Єгипту: «Вияви милість, покажи, що ти добра людина». Єгуда пробуджує в ньому милість, почуття справедливості, почуття порядності. Дуже відверто, можна сказати, верх відвертості. Він розкриває весь біль, який є в нього в сім'ї, біль нелюбого сина, біль батька, який втратив сина і все ще його чекає, сподівається його все-таки побачити. Єгуда говорить ще й як єдиний із дітей Яакова, у якого теж померли діти. І оскільки Йосеф-то не помер, Єгуда каже: «І розумій, що таке справді втратити синів». Єгуда єдиний, у якого в країні Ізраїлю померли сини. І від цього болю Єгуда виголошує свою промову, звертаючись до самих-самих людських почуттів єгипетського правителя. Єгуда, ще раз нагадаю, не говорив з Йосефом, він говорив з правителем Єгипту. І його завдання було домогтися того, чого він хоче від єгипетського правителя. Не від Йосефа, у нього не було мети, щоб Йосеф розкрився.

І ось, з цієї точки зору, можна зрозуміти, по-перше, навіщо Єгуда виголошує таку довгу промову. По-друге, він не змінює факти, він говорить про свій внутрішній світ, він розкриває свою внутрішню сутність, свої внутрішні переживання, уявіть собі, у присутності багатьох людей і через перекладача. Наскільки це сильний вчинок. І він, розкриваючи людяне в собі, чекає, що резонансом відгукнеться людська струна в єгипетському правителі і єгипетський правитель піде йому назустріч і зробить так, щоб він сам, Єгуда, був рабом замість Біньяміна.

Ось такий погляд може бути під дещо іншим кутом на промову Єгуди перед Йосефом.

Разом із тижневою главою Ваїґаш читається пророчий уривок із книги Єхезкеля.

Давайте зупинимося тут, бо в цьому місці виникають розбіжності в перекладах.

Багато російських російськомовних видань перекладають слово ец як посох. Насправді такого значення у слова ец немає. Для слова посох є слово маке́ль і слово мате́. І не дуже зрозуміло, чому тут з'явився саме посох. Можливо, за аналогією з іншими Біблійними сюжетами. Інший варіант перекладу говорить про дощечку. Справді, таке значення у слова ец є – візьми собі дощечку. Дощечки, невеликі квадратні дощинки, покривалися воском і використовувалися для письма – там, де потрібні були короткочасні записи, наприклад, у школі чи в якомусь обліку і так далі, тобто використовувалися вощені дощечки, на яких писали. І, можливо, йдеться саме про таку дощечку. Ще одне розуміння, і, на мій погляд, найбільш правильне, це буквальне розуміння слова ец як дерево – візьми собі невелике деревце.

…і напиши на ньому: Єгуді й синам Ізраїля, які до нього пристали. І візьми одне дерево, І напиши на ньому, на другому дереві: для Йосефа, дерево Ефраїма І весь дім Ізраїля, який до них пристав.

Південне царство називається Єгуда, бо його основу становить коліно Єгуди. До коліна Єгуди пристали коліна Шимона і Біньяміна (на момент поділу царства), і тому тут звернення не тільки до Єгуди, а й до синів Ізраїля, які до нього пристали. Тобто дерево символізує Південне царство, і це царство складається із синів Єгуди, Шимона і Біньяміна.

Зверніть увагу, далі Всевишній не каже: «Візьми друге дерево». Ці два дерева, кожне – саме по собі, кожне – одне. Вони не за рахунком, вони не в ряд, вони ні кількісно, ні якісно не змагаються одне з одним тут.

Чому такий дивний напис на другому дереві? У родині Праотця нашого Яакова було два первістки: первісток від Леї і первісток від Рахелі. Спочатку первістком від Леї мав бути Ре'увен. Але ми знаємо: сталося те, що сталося, і Ре'увен позбувся первородства. Його позбулися також і Шимон з Леві, і первістком став, хоч як це дивно, четвертий за чергою – Єгуда. І надалі він первісток за обранням. Первісток від Рахелі – це Йосеф. Тому так і вийшло символічно, що Південне царство – це царство Єгуди, Північне царство – це царство Йосефа. Царство розділилося на́двоє за часів Єровоама. Єровоам бен Нават, перший ізраїльський цар, перший цар Північного царства, походив з коліна Ефраїма. Тому Північне царство, усі ці коліна теж стали називатися Ефраїмом. Ось тому такий складний для розуміння напис. Отже, пророк узяв (якщо ми приймаємо слово ец у значенні деревце) два деревця. Одне з них – для коліна Єгуди і тих, що пристали до них, для південного царства, інше – для північного царства.

Слово ахаді́м – це слово один у множині: вони стануть єдиним, об'єднаним деревом у руці твоїй.

Тут треба зробити дуже короткий відступ і сказати: це дуже частий принцип пророцтва в Єхезкеля. Дуже часто Всевишній велить пророкові робити якісь символічні дії, іноді дуже дивні, для того щоб навколишні спитали його: «Що ці дії означають?» І тут саме такий випадок. Всевишній каже пророкові: «Візьми два дерева, з'єднай їх, і вони стануть одним деревом». З точки зору обивателя ізраїльського, дія начебто зрозуміла. Схрещування двох дерев, щеплення одного дерева до іншого – це важливий сільськогосподарський процес. Воно покращує якість дерев, тобто, коли одне дерево щеплюють до іншого, результат виходить кращим, ніж два дерева окремо. Це щось, що покликане покращити якість дерева, щось, що покликане покращити врожайність або якість плодів, або витривалість – різні є причини. Але в будь-якому разі це якась сільськогосподарська хірургічна операція з покращення дерева, і, загалом, операція всім зрозуміла. Незрозуміло, коли це відбувається так чарівно швидко на очах усього народу.

Тут, можливо, ретроактивно Всевишній пояснює, що ось усю цю дію з двома деревами потрібно буде виконати перед лицем усього народу. Тобто виглядати це має так: пророк виходить із двома деревами, на одному написано: Єгуді, на другому написано: для Йосефа, і народ питає: «Що це в тебе? Що цього разу ти хочеш нам показати?» І пророк каже: «Я їх з'єднаю, і вони будуть одним деревом». Усе це потрібно зробити перед очима всього чесно́го народу.

Зверніть увагу, як часто тут повторюється слово ехад (один). Дерево стає одним. Всевишній каже: «Я їх приведу в їхню країну, вони будуть одним народом, у них буде один цар». Тобто якщо раніше ми читали інших пророків, чули інших пророків, які говорили про те, що Ізраїль повернеться і житиме поруч з Юдеєю, і буде між ними мир, дружба і злагода, як у добрих сусідів, то тут пророк говорить про бі́льшу милість. І, насправді (ми ж зараз із нашого XXI століття не дуже розуміємо), насправді, пророк говорить революційну річ: два народи з'єднаються в один народ і стануть одним народом.

Наприкінці вірша ніби посилення, дуже емоційний вираз. Більше ніколи вони не будуть розділені на два царства. Тільки Єдиний Правитель, Єдиний Бог може давати обітницю Єдності. Тільки Єдиний Бог може пообіцяти, що жодного розділення більше не буде саме через те, що Він – Єдино Єдиний.

Я вже говорив кілька разів про слово ґілу́ль. Слово елі́ль означає божок або ідол; слово ґілу́ль означає кульки гною. І Всевишній часто називає божків гноєбогами, таке зневажливе, скажімо так, слово, гра слів. І більше не будуть осквернятися ідолами своїми і мерзотами своїми.

Всевишній каже: «Після того, як Я очищу їх від усього, вони самі захочуть бути Моїм народом, і тоді Я буду їм Богом. Причина буде в тому, що вони захочуть, щоб Я воцарився над ними як Бог, і Я воцарюся над ними, як Бог, після того як Я очищу їх.

Зрозуміло, йдеться не про самого Давида, йдеться про Машиаха – сина Давида. Тут час згадати слово Машиах – помазанець, або той, що помазує, або той, хто здатний передавати помазання. Зазвичай царя помазували, його нащадки могли без помазання царювати помазанням свого батька, так само як священники. Після того, як царство Давида припинилося на престолі, народ і чекав Царя Машиаха, Того, Який прийде не тільки з відновленим помазанням, а й здатним передавати помазання іншим. І це буде помазання Давида. Тобто Всевишній тут обіцяє Царя, Помазанця з роду Давида, який царюватиме над об'єднаним Ізраїлем. Це дуже глибоке месіанське пророцтво. Це відповідь на питання, хто помазує Машиаха. Машиах приходить із чинним помазанням від царя Давида, тому що Він – Нащадок царя Давида. За суттю свого походження від Давида, Він носій і помазання Давида.

Можна це зрозуміти і як «і будуть повернені вони в країну, яку Я дав рабові Моєму Яакову».

І знову ми говоримо про Царя Машиаха, царству якого не буде кінця, який буде з роду Давида. І оскільки ми говоримо леола́м (навіки), то тут можна зрозуміти, що йдеться, звісно, про небесне царювання Машиаха. І що тут важливо розуміти? Коли ми говорили, що тільки Єдиний може дати обітницю Єдності, тут треба згадати, що тільки Вічний може дати обітницю вічності, тільки Той, Хто перебуває повік, може дати гарантію, що щось повік буде. Це свідчення того, що Бог Ізраїля – це Єдиний Бог і Вічний Бог, і це розкриватиметься в народі Ізраїля.

Зверніть увагу, Всевишній дуже часто про це говорить, і ми теж намагаємося про це часто згадувати, і не зайвим буде згадати ще раз. Всевишній каже: «Збудуйте Мені Храм, збудуйте Мені Святилище, і Я житиму у вас. Я житиму не в Храмі – Я житиму у вас. І тут Всевишній каже: «Вони житимуть у Святій Землі, вони повернуться. Над ними царюватиме Машиах, син Давида. Вічно царюватиме Машиах, син Давида. І Я житиму серед них вічно». Це пророцтво справді глибоко-глибоко месіанське. І коли ми дивимося на два дерева, які прищеплені одне до одного, і коли ми дивимося на вічне царювання Давида, ми можемо побачити, яка месіанська глибина є в цьому пророцтві.

Зверніть увагу знову: не з ними, а на них. На їхній святості, на їхньому бажанні, щоб Я царював. Це співзвучно і з 31 розділом Їрмеягу, коли заповіді будуть написані на серці, коли народ сам воцарятиме Всевишнього, і Його Святилище перебуватиме, і Він царюватиме в народі через Машиаха, сина Давида, який тут названий просто Давидом.

І тут уже зворотний порядок. Як двоє закоханих, які любов'ю своєю розігрівають почуття одне одного, так і тут: спочатку народ хоче близькості Всевишнього, і Всевишній відгукується на це бажання, а потім Всевишній розкриває Своє бажання до народу, і вже народ відгукується на це бажання. Такі теплі стосунки, стосунки любові і святості Всевишній обіцяє, коли розкриється Цар Машиах, син Давида на народі Ізраїля.

Народи, які йшли у вигнання, гинули. Мало можна знайти прикладів (можливо, я недостатньо знаю історію), не так уже й багато народів, які змогли пережити вигнання, змогли пережити довге вигнання. Тут Господь каже: «Я їх вигнав, Я їх поверну. Я поверну царство Давида, і не просто царство Давида. Це, звісно, не буде воскреслий Давид, це буде Машиах, син Давида, якого ми вже знаємо, Він повернеться і воцариться. І буде в них один Цар, один народ, один Бог, вони будуть єдині Духом. А це означає, що повернення буде не тільки з географічного ґалу́ту, з географічного вигнання, а й із духовного вигнання народ теж буде повернений. Вони не будуть більше осквернятися, не будуть більше повертатися до своїх гріхів. І всі народи пізнають, що Я – Бог, тому що Я освячу їх, тому що Я освячу цей народ. Через цей народ буде всім звіщено, що Я – Господь, і що Святість Моя перебуває в них, що Я можу жити в людях у цьому народі. І це буде свідченням усім, що Я – Господь!»

Дуже сильна, дуже радісна месіанська звістка тут у пророка Єхезкеля про два дерева, які з'єднуються разом. Тут можна згадати і дві оливи, і багато інших паралелей. І на цьому ми зупинимося, залишивши читачам поживу для роздумів.

Читайте також: Мікец, Ваєхі і тижневі глави Тори.