Ваєшев

Тут є певна противага: там, де батьки мандрували, Яаков (після того, як він повернувся з Харана, з вигнання) осідає. Можна сказати й так, що Яаков розслабився. Щоразу, коли ми читаємо в Торі слово ває́шев (стилістичний прийом, зрозумілий читачеві), це означає: чекай біди, якесь затишшя перед бурею, перед якимись неприємними подіями. Яаков осідає в країні мандрування батька свого, в країні Ханаанській.

Як же це так, що в родоводі Яакова стоїть: «Йосефові 17 років»? Тут слово толдо́т використовується в значенні плоди, породження, від слова леолі́т – народжувати, толдот – породження. Ось що сталося з Яаковом, ось плоди його осідання у святій землі, коли він розслабився, можливо, раніше часу. Отже, у нього є син Йосеф (ми про нього чули, коли він народився, і відтоді більше ми про нього не нічого не знаємо).

Вегу́ на́'ар ет-бене́ вільга́ ве'е́т-бене́ зільпа́ – і він бригадир синів Більги і синів Зільпи. Слово на́'ар дослівно означає юнак або той, хто постійно всіх смикає, сповнений ініціативи; але в простому значенні – юнак. У книзі Рут ми читаємо про те, що при женцях був бригадир женців, менеджер нижчої ланки, якого називали на́'ар. Тут ми можемо бачити, що Йосефові 17 років і він приставлений чимось на зразок бригадира, вожатого чи менеджера до синів Більги і Зільпи, дружин Яакова.

Усе, що вони робили, Йосеф доносив батькові. Можна, намагаючись припустити про нього добре, сказати, що був у Йосефа добрий намір виправлення світу, що він хотів, щоб усі були хороші, і просто банально скаржився татові на погану поведінку своїх братів. Але в нас, зрозуміло, ставлення до людини, яка доносить на братів своїх навіть такій людині, як Яаков, слизьке. І ми не будемо давати оцінки тому, як поводиться Йосеф, але ми розуміємо, що брати його любити особливо не будуть. І ось на такій посаді, в такій ситуації Йосеф перебуває.

Ізраїль любив свого сина більше за всіх дітей, навіть більше, ніж Біньяміна – молодшого брата Йосефа. Біньямінові 10 років, він ще, можливо, не такий спритний, не такий гарний, не такий харизматичний, – усе це (ми побачимо) Йосефові належить.

Кето́нет пасі́м дослівно перекладається смугастий хітон, але слово пас (смужка) може означати і смужку, яка з'єднує руку з передпліччям, і тоді це означає, що Яаков зробив йому одяг із довгими, на повну довжину рукавами. Одяг людини, яка рукавів не засукує або не працює, – такий важливий панський одяг. Інші кажуть, що він йому зробив прикрашений одяг, тобто зробив якийсь одяг йому на замовлення.

Талмуд у трактаті Шаббат каже: «Не можна людині виділяти одного свого сина серед інших дітей. Дивіться, через зайвий шматок вовни вартістю у 2 сели народ Ізраїлю спустився в Єгипет, народилася ненависть». Брати, природно, ненавиділи вискочку, стукача, красунчика Йосефа.

З одного боку, можна сказати слідом за Раші (рабі Шломо Іцхакі), що з цих не дуже добрих слів про братів можна сказати про них добре: що вони, принаймні, чесні, вони не лицеміри, вони не дволикі. Ось таку особисту неприязнь відчувають до Йосефа, що навіть говорити з ним не можуть, і не говорять. Але ми вже прочитали 36 розділів книги Берешит. Перша історія – коли Хава, найімовірніше, мовчки дала Адамові плід. Якби вона сказала: «Дивись, змій умовив мене поїсти», то можна було б просто відшльопати змія, і цим би все закінчилося. Каїн начебто хотів поговорити зі своїм братом, принаймні написано: «І сказав Каїн Гевелеві, братові своєму». І далі не написано, що йому сказав. Тобто можна зрозуміти так: хотів сказати, але не виходить поговорити. І далі впродовж усього Писання ми бачимо ворожнечу між братами. Аврагам каже Лотові: «Давай розділимося, бо ми брати, бо наша сварка може призвести до вбивства». Есав і Яаков хоча б говорять: поговорили і спокійно розійшлися, розкололи світ, певною мірою розділили країну, але вони можуть мирно співіснувати і навіть батька разом поховали.

І тут знову починається та сама історія: брати не можуть говорити. Це найстрашніше, коли в сім'ї не розмовляють, коли навіть з'ясувати стосунки не виходить. Ось така була ситуація напередодні одкровень, які Йосеф отримав.

Як можна зрозуміти такий сон? Дуже по-різному можна зрозуміти. Я пропоную зараз зробити майже неможливе. Ми з вами читаємо Тору і почасти робимо вигляд, що ми її читаємо, бо ми її знаємо. Якщо зараз запитати, що означає цей сон, то мені скажуть, що брати потім у Єгипті йому вклоняться, або ще якісь варіанти. Але брати не читали книгу Берешит. І якщо спробувати читати цю книгу, як уперше, коли ми ще не знаємо продовження, ми не знаємо, до чого цей сон і який цей сон, то що можна тут подумати? Можна сказати, що справді Йосеф говорить від свого серця, сон його йде за його серцем, він хоче владарювати, і через його підсвідомість це в такий спосіб проривається. Можна так зрозуміти, бо, незважаючи на те, що вся східна культура того часу каже, що сни завжди від Бога (саме в Писанні ми бачимо сни, які даються Богом, пророчі сни, однозначно від Всевишнього), з іншого боку, є сни (якщо ми прочитаємо 29 розділ книги пророка Єшаягу), коли голодний бачить їжу, спраглий бачить воду, але, коли прокинеться, ці сни розсипаються. Тобто сни, які говорять від серця людини. І передусім треба розібратися: Йосеф бачить сон від Бога чи це він прочиняє дверцята своєї підсвідомості? Мабуть, брати вибрали другий варіант.

Брати думають, що тут другий варіант, що це те, що проривається з підсвідомості Йосефа. А якщо ми прочитаємо, як про це каже Тора, то ось, що Йосеф каже (давайте я спробую перекласти інтонацією, яка передається кантиляцією Тори): «І снилося мені, як ми в'яжемо снопи в полі, і повернулися ваші снопи і вклони-и-и-и-лися моєму снопу». У слові вклонилися буква и дуже радісно і красиво проспівується, такий тон, ніби Йосеф наприкінці сказав щось на зразок «бе-бе-бе. І ось це братів дратує: не тільки сон Йосефа, а й те, як він це говорить. Тобто якщо Йосеф мріє таємно владарювати над ними чи царювати над ними, то ось це прорвалося, вирвалося назовні, він себе видав. Брати питають його: «Царювати над нами ти будеш (що означає: „ми самі тебе воцаримо?“) чи правити над нами ти будеш, ти станеш нашим правителем, примусиш нас під твою владу?» Можна сказати, що вони йому відповіли: «Нам самим тебе воцарити чи ти нас підкориш?» Така цинічна відповідь, яка знову-таки в перекладі зовсім вислизає. Тобто зовсім недружня бесіда братів. Йосеф, здається, взагалі не вступає тут у полеміку. Він продовжує:

Вайсаппе́р ель-аві́в – І розповів батькові. Чому він перший сон не розповів батькові? Оскільки, як ми думаємо, він тлумачив, що той сон про братів (там тільки 11 снопів). У тому сні були брати, батьків там не було, і тому він не розповів батькові. А тут є сонце і місяць. І, найімовірніше, Йосеф розуміє, що це і про батьків, тому він розповідає батькові. Як ми пам'ятаємо, мама його померла, коли він був зовсім маленький.

Ваїґ'а́р-бо аві́в – і дав йому прочухана батько. Слово ґ'ара́ – зауваження, різке зауваження, різка догана.

Якщо ми прочитаємо текст, коли Яаков говорить про сон, то він каже Йосефові: аше́р хала́мта гаво́. У цих словах ми можемо прочитати так: у слові аше́р אֲשֶׁר зверніть увагу на останню буковку ר (рейш); букви слова хала́мта חָלָמְתָּ – хлмт ми можемо прочитати з рейш, як Рахель мет; у слові гаво́ виділимо букву ה (гей), і тепер ми можемо прочитати всередині слів ר חלמת ה Рахель метга – Рахель померла. Усередині всього цього тексту прямо записано: Рахель померла. Яаков, можливо, натяком каже: «Ти пам'ятаєш, що мама твоя, світлої пам'яті, померла. Куди ж ти її вписав? І я, і вона, і брати – усі прийдемо вклонитися тобі? Що за маячню таку ти говориш?»

З одного боку, Яаков начебто махнув рукою і сказав: «Що за маячню ти, Йосефе, несеш?» З іншого боку, він запам'ятав цей сон. Тобто він вірить, що в цього може бути якесь продовження.

Перш ніж сказати, що кажуть про це коментатори, давайте спробуємо розглянути цей сон очима читача, який не зазирнув ще (йому пощастило!) у продовження тексту, якщо він читає Писання вперше.

Яаков і його сім'я – пастухи, пасуть худобу, і начебто в них вистачає доходу, вистачає всього. І раптом ні з того ні з сього уві сні в Йосефа вони, брати-пастухи, в'яжуть снопи. Не пасуть баранів, не пасуть кізочок, ні бичків, ні верблюдів, а в'яжуть снопи, тобто різко змінили професію. Хліб був пов'язаний з тим, чим там торгували, що вивозили, і, можна сказати, що для Йосефа це було підсвідомо: «Ми підемо, ми понесемо щось світові, через нас світ годуватиметься не тільки матеріальною, а й духовною їжею. Не треба тут сидіти в цій країні, треба ходити світом, треба нести Тору, нести Слово, нести єдинобожжя». Загалом, нести, ходити і так далі. І це перший сон, який так можна зрозуміти.

Щодо другого сну все ще цікавіше. Людина в реальному житті не може бачити сонце, місяць і зірки. Є такі моменти, коли справді видно сонце і місяць одночасно, майже завжди місяць і зірки видно разом, але, щоб сонце, місяць і зірки було видно разом, такого не буває. Важко собі таке уявити. Я вже не кажу про те, що важко уявити собі, як зірки вклоняються. Це в мультфільмах сонце, місяць і зірки роблять такий легкий кніксен: різко стрибають униз і повертаються на своє місце. Цілком можливо, що в Йосефа, хоча він не був глядачем «Союзмультфільму», були схожі картини. Але можна побачити в цьому послідовно розгорнуту сцену: сонце і місяць, і зірки. Йосеф каже, що треба йти в ніч, треба йти світити в темряву. Тобто Йосеф говорить про необхідність іти туди, де темно, а ніч для Ізраїлю – це вигнання. У цьому тлумаченні (про це говорить рав Маніту, і повторюють такі рабини, як рав Шеркі) можна побачити розкриття бажання призначення Йосефа: служити серед інших народів.

Є ще інший підхід, що народи світу прийдуть у країну Ізраїлю: і прийдуть, і вклоняться, і прийдуть учитися. Але є часи Йосефа, і Йосеф до цього закликає. У нас немає в Торі тлумачення цих двох снів. Так, я пам'ятаю, що написано: «І згадав Йосеф свої сни». Але однозначного, остаточного тлумачення цих снів немає. Хоча ми побачимо, що й брати вклонилися, але немає цього відчуття завершеності, тому багато коментаторів дають різні коментарі про те, що означають ці сни.

Хаїм бен Атар каже, що в словах «Мій сніп устав і стояв, і вистояв мій сніп» ідеться про випробування, яке Йосеф пройде в домі Потіфара, коли до нього горнулася жінка вродлива, а він від неї втік. Це дуже сильне випробування. А в цей час Юда, як ми знаємо, увійшов до Тамар, яку він вважав блудницею. І, загалом, ідеться про витримані випробування. Це досить-таки сміливе тлумачення. (Ось є люди, які не дурніші за нас, але думають по-іншому).

Хатам Софер, інший коментатор, каже: «Сон про снопи збувся в цьому ж розділі. Слово ала́м (сніп) споріднене зі словом алі́м (жорстокість). Коли брати кинули Йосефа в яму, тоді цей сон і збувся. Вони разом пережили жорстокість. Адже коли вони кидали його в яму, вони йому і вклонилися. Коли кидають людину в яму, то над ямою схиляються. І так уже в той момент збувся сон Йосефа».

Мідраш Танхума, більш ранній збірник, каже: «Це збулося в нащадках Йосефа, в Єгошуа бен Нуні, коли він звелів зупинитися сонцю, змінив хід речей на небесах». Є і таке розуміння.

Інші коментатори кажуть: «Зачекайте, зачекайте, в усіх снах усе, що пов'язано з Йосефом: і корови, і гілки – усе це означає числа, і Йосеф насправді говорить про числа. Через 11 років він розгадає сни хлібопека і виночерпія, а через 13 років (це ще сонце і місяць) він постане перед фараоном. Це 13 років, розділених на 2 етапи до повного піднесення, і про це сон».

І коли є багато коментарів на сон, то ясно, що нічого не ясно. Я пропоную спробувати зберегти напругу, яку ставив своєю метою Всевишній, даючи Тору, і спробувати читати, ніби ми не знаємо, чим усе це закінчиться. Цікаво ж, як збудуться, як здійсняться сни Йосефа.

Я хочу додати ще про сонце і місяць. У Торі описується багато сімейних біографій. Евер народжує Пелеґа і Йоктана. У Пелеґа – один син, у Йоктана – 13 дітей: 12 хлопчиків і дівчинка. Благословення ніби передається через Пелеґа. В Аврагама дітей не так багато, у Нахора 12 хлопчиків і одна дівчинка, як у Йоктана. І Нахор відкидається, Аврагамові передається благословення. Ми знаємо, що в Іцхака діти Есав і Яаков, у Їшмаеля 12 хлопчиків і одна дівчинка. Їшмаель відкидається, Іцхакові передається благословення. Тобто ми бачимо кілька разів у Писанні, що сім'ї розділяються на тих, у кого 12 хлопчиків і дівчинка. Це пов'язано з місячно-сонячним календарем: 12 хлопчиків як 12 місяців, дівчинка – це високосний рік. (Символи, звичайно, – символи благословення). Повне благословення для тих, хто відлічує час за місяцем або, не дай Боже, поклоняється місяцю (буває, що одне в інше переходить). Це 12 дітей. Яаков, маючи 12 дітей, вибиває, отримує благословення Есава. Як ми читали, що, коли він іде, сонце зайшло, приходить час Есава, а коли Яаков повертається, сходить над ним сонце, він з'єднується із сонцем (Берешит 28:11, 32:31). Яаков поєднав у собі місячне і сонячне. (У євреїв місячно-сонячний календар). І місяць, і сонце (так кажуть деякі містики, вчителі юдаїзму) – це все один Яаков. Таке теж можна побачити.

Тобто Йосеф бачить Яакова з братами в якійсь ситуації, коли вони йому вклонилися. Можливо, це те, що вони вирішуватимуть через нього якісь економічні проблеми. У 50 розділі книги Берешит ми прочитаємо: «А я подбаю про те, щоб годувати вас і дітей ваших». Ми говорили раніше, що, коли в благословенні говориться «вклоняться твої брати», це означає, що ти будеш їх утримувати, вони від тебе залежатимуть, ти будеш ними керувати.

Багато, багато всяких думок можна надумати, якщо намагатися залишитися в тій напрузі, в якій Тора нас тримає, коли ми ще не знаємо, чим усе закінчиться. Адже Тора спеціально робить так, що спочатку на нас має вплинути 37 розділ, потім 38, потім 39. Тора спеціально так написана, хоча, звичайно, вона єдина. Дуже багато роздумів, тлумачень є в такого сну, і, найімовірніше, мені скажуть: «А я ще інше тлумачення знаю». Багато тлумачень є, і ми не знайдемо єдино правильного тлумачення. Важливо знати, що є люди, які не дурніші за нас, бачать трішки не те, що ми, і так Всевишній цього хотів. Всевишній дав Тору, у якої багато облич. Нас Він зробив неоднаковими не для того, щоб ми однаковими ставали.

Ось так багато складного, цікавого і незрозумілого в нашій тижневій главі. Ми поки що не можемо зрозуміти, що означають сни Йосефа, ми поки що можемо зрозуміти, що брати підозрюють його в чомусь недоброму, підозрюють його в претензії на владу, в якихось урядових амбіціях. Батько теж не дуже згоден, але все-таки Яаков запам'ятав цей сон, можливо, він допускає, що є якісь інші розуміння, крім самолюбства Йосефа. Яаков розслабився в країні, і, значить, щось станеться. На сцені з'явився Йосеф, значить, щось станеться через Йосефа.

Ось на цьому напруженому цікавому місці зупиняється денне читання.

Брати пішли досить далеко, в Шхем. Від Хеврона до Шхема приблизно 80 км. Коли скошують пшеницю чи злаки, то недокошені стебла дають для пасовища худобі, там можна пасти худобу перед тим, як загнати її на зиму. Це ще один короткий сезон випасу худоби. Брати йдуть так далеко, бо в Хевроні такої можливості вже немає.

Ми говорили про те (як одне з розумінь), що Йосеф був бригадиром, менеджером і водночас контролером чи ревізором братів, здебільшого синів рабинь, які пасли худобу. Коли це було поруч, Йосеф знав приблизно свій робочий день, і, коли він вважав за потрібне, він приходив, перевіряв, займався. Важко припустити, як ця робота була організована. Але тепер брати пішли далеко, і до них треба їхати чи йти, і Яаков пропонує Йосефові такий похід. Крім того, існує ось яка небезпека. Ми пам'ятаємо, що і Яаков, і здебільшого його сини Шимон і Леві влаштували в Шхемі погром, і, цілком можливо, що хтось із хеттійців захоче їм це пригадати, бо кровна помста для Сходу – властива справа і справа честі. Яакову є чого боятися.

 Відіслав із Хевронської долини – тобто Яаков провів його за межі міста Хеврон. Сам Хеврон раніше стояв на горі, а в долині була Меарат гаМахпела (печера Махпела), яку купив Аврагам. Зараз Хеврон справді внизу, в долині, бо люди почали селитися довкола святого місця, і так місто перемістилося. Але свого часу Аврагам купував наділ за містом у долині, і Яаков спустився з сином у долину, провів його. І Йосеф благополучно дістався до Шхема. Якщо їхати на коні, то 80 км – це, мабуть, 2 дні шляху. Звісно, можна коня гнати маршем чи галопом. Йосеф – молодий 17-річний хлопець, і, цілком можливо, що, як усякий ізраїльтянин, він любить швидку їзду на коні, але коні не завжди це люблять, тому можна припускати, що в Йосефа ця дорога зайняла 2 дні. І він благополучно дістається до міста Шхем.

Дивовижна історія. Як завжди, коли є загадка, коментатори гадають, що ж це за іш такий, що це за людина або чоловік, який знайшов Йосефа. Минулого разу, коли ми зустрічали іш, це був ангел, який боровся з Яаковом. Тоді не було суперечки, що це ангел. Тут же одні коментатори кажуть, що це ангел або навіть 3 ангели (ми потім побачимо чому), що це, цілком можливо, був ангел Гавріель, або Азріель, або Рафаель, або всі троє одразу. Ангел, який був посланий Всевишнім для того, щоб Йосеф усе-таки дійшов до своїх братів. Інші коментатори кажуть, що це просто випадковий перехожий, і, звичайно, це Всевишній влаштував зустріч із цим випадковим перехожим, і проте це випадковий перехожий.

Щоб спробувати відповісти на це питання або запропонувати ще один варіант відповіді на це питання, хочу звернути увагу на слово басаде́ (у полі). Важковловимий для російськомовного читача акцент ба-саде́ з артиклем указує на те, що це конкретне поле. Про яке поле може йтися? Якщо подумати, коли Яаков посилає Йосефа в Шхем, це як послати людину в Рязань і сказати: «Піди в Рязань (або якесь інше місце) і шукай там своїх братів». На величезній території! Але ми пам'ятаємо, що Яаков купив свого часу поле в синів Хамора. І це була його територія, він її не продавав, навіть коли переселився спершу в Бейт-Ель, потім у Хеврон. Це залишилося його територією. І за звичаєм того часу Яаков, найімовірніше, міг найняти чоловіка, який наглядав за цією територією, який міг її використовувати у своїх цілях, і натомість він забезпечував її охорону. Цей чоловік мав володіти відповідним авторитетом на місцевості. І, найімовірніше, Яаков посилає Йосефа на те місце, куди брати й прийшли б пасти (а куди ж їм іще йти?!). Туди Йосеф і приходить їх шукати, і тому він зустрічає там чоловіка, який прийшов подивитися, хто знову забрів до нього на територію.

Тобто ми бачимо три варіанти. Бог посилає ангела, який здається Йосефові людиною. Я думаю, у кожного з нас є такі моменти, коли ми зустрічаємо якусь людину, і вона зовсім ненароком відіграє в нашому житті доленосну роль на якийсь час або на все життя. Нам теж трапляються ангели на шляху, і хочеться побачити в цьому ангела. Цілком можливо, що це був ангел, і ми не дізнаємося відповіді на це питання, але можна припустити і ось такий простіший варіант, що він зустрів перехожого або чоловіка, який наглядав за тим полем.

Отже, він зустрічає іш (чоловіка), який питає його, що він шукає. У 16 вірші Йосеф каже фразу, яка згодом стане крилатим висловом і навіть піснею.

Хоч як дивно, ця пісня стала звучати як символ турботи людини про своїх загублених братів, яких вона не знайшла, як скорбота пастиря за братами: «Братів своїх я шукаю, де вони пасуть. Куди поділися мої брати? Я хочу їх знайти, повернути, розповісти про них батькові». Ця пісня звучить у виконанні досить багатьох відомих релігійних музикантів. Але тут це не пісня, тут Йосеф відповідає на поставлене питання коротко й лаконічно.

Постає питання: якщо він зустрів ангела (припустімо, це ангел), то чому він питає Йосефа, чого той хоче? Якщо це людина, то знову-таки таке саме питання. Яаков послав Йосефа, по-перше, в Шхем, по-друге, перевірити здоров'я братів і худоби, і є третє розуміння: побач мир зі своїми братами, помирися зі своїми братами і з цим до мене повернися. Тобто ти їдь у Шхем, там із ними помирися, налагодь із ними стосунки і тоді повертайся до мене. Це одне з можливих тлумачень, воно відповідає на питання, чому весь час, поки Йосеф був у Єгипті, він ніяк із батьком не зв'язувався. Можна було б звісточку послати, і є багато варіантів відповіді, чому він цього не зробив. Але якщо Йосеф розуміє, що його послали не тільки з ревізійною місією, а ще трішки довантажили тим, щоб із братами помиритися, тоді зрозуміло, чому він із незробленою роботою не повертається до Яакова. Але це знову-таки не найголовніше розуміння.

Йосеф посланий у Шхем, і він може відрапортувати батькові, що він був у Шхемі, що брати благополучно покинули небезпечну зону і пішли на 60 км на північ у бік Дотана (це трохи далі сучасного міста Дженін, за 30 км від ізраїльського міста Афула і за 35 км від міста Нацерет, приблизно там). Тобто пішли далеко на північ, і шхемські пристрасті їм більше не небезпечні. І, крім того, можна було б цього чоловіка розпитати, що там із братами, чи все в них нормально, чи все добре, і з цим звітом повертатися назад. Йосеф міг спитати в ангела чи в чоловіка: «Не підкажете, будь ласка, як пройти назад у Хеврон?», якщо він блукав у полі. Але Йосеф обирає продовження місії. Цей зустрічний чоловік, будь він ангел чи людина, ця сортувальна станція на роздоріжжі питає Йосефа: «А ти взагалі куди хочеш рухатися, хочеш повернутися додому?» Йосеф же не читав книгу Берешит, і він не знав, як складеться його доля при одному чи іншому виборі. Але треба було, щоб власним рішенням Йосефа було сказати: «Я шукаю своїх братів. Скажи мені, де вони пасуть?»

Ми багато говоримо про гематрію, і є коментатори, які вважають, що слово мі-зе́ (від цього) у слові зе́ гематрія 12, насеу́ мізе́ означає: «Залишили ідею 12-ти синів і вирішили, що нам і 11 вистачить», і тому поїхали. Тут ангел натякає Йосефові (який, звичайно ж, одразу підрахує гематрію і все зрозуміє) на потенційний задум братів його вбити. Однак мені здається, що це надто складно для простого буквального змісту. Чоловік просто каже, що вони звідси поїхали, бо він чув, як вони говорили: «Підемо в Дотан».

Йосеф пішов за своїми братами, тобто він пройшов ще якусь відстань і знайшов їх у Дотані. Мабуть, по Дотану він теж їх шукав. Якщо знайти сліди худоби, що йшла, то не треба бути бедуїнським слідопитом, щоб знайти худобу за її слідами. (Це якщо ви спитаєте, як Йосеф знайшов дорогу в Дотан).

Я говорив, що ангел (або чоловік) попереджав Йосефа про можливе вбивство. І часто питають (і це одне з перших питань коментаторів до цього уривка): «Чому Яаков узагалі вирішив послати Йосефа до братів? Хіба він не знав, що в них таке складне ставлення до нього? Чому він не передбачив, що вони його вб'ють?» Це питання виникає, якщо дочитати книгу до кінця. Яаков не читав 37 і 38 розділів. Яаков жив або проживав попередні розділи книги Берешит, у яких (після Каїна і Гевеля) брати ворогували, розділялися, сварилися, можливо, навіть билися, але не вбивали одне одного. І тому навряд чи в Яакова може виникнути думка, що брати Йосефа вб'ють. Ні. Нарешті можна буде поговорити і розібратися, нарешті можна буде вирішити всі питання. Якщо вже Яаков справді мав на увазі не просто перевірний ревізорський візит Йосефа до братів, то сенсом було примирення. Я думаю, у кошмарному сні Яаков не міг бачити, що брати його вб'ють. Інакше він би й щодо забрудненої кров'ю сорочки став би підозрювати.

Отже, Йосеф знаходить своїх братів у Дотані. Він наближається до них, вони бачать його здалека.

Зі слова ваїтнакелу́ можна зрозуміти так само, що вони висунулися йому назустріч, щоб його вбити, або змовлялися, щоб убити його. Чи всі брати це були, чи скільки братів, давайте це розсудимо. Є сини Рахелі, сам Йосеф, звичайно, не в справі, він жертва; Біньямінові на цей час десять-одинадцять років, найімовірніше, він узагалі в наметі. Але навіть якщо він із пастухами, то навряд чи він тут причетний. Ре'увен і Єгуда мають свої плани, ми говорили вже про це; зі старших синів Леї залишаються Шимон і Леві, її молодші сини Звулун та Іссахар і сини рабинь. Якщо подивитися на цю картинку об'єктивно, то можна припустити, що заводіями в цій історії були ті самі два брати, яких шанують серед братів за виявлений героїзм, такі собі «герої вітчизни» – Шимон і Леві. Цілком можливо, що затійники й ініціатори всього цього саме вони. Коли ми говоримо, що «брати говорили один одному», «кидали ідеї», то зрозуміло з подальшого тексту, що не всі брати хором це говорили. Ми, коли читаємо, не повинні уявляти хор братів. Є певне різноголосся. Ідею подають, найімовірніше, Шимон і Леві: «А давайте його просто вб'ємо». У чому тут суть? Давайте спробуємо прочитати, як вони це пояснювали.

У 24 розділі книги Шмот ми читаємо історію про те, як Моше сходить на гору і як його оточує хмара, а до цього написано так: «І встав Моше з Єгошуа, служителем своїм, і пішов Моше на гору Божу. А старійшинам сказав: «Залишайтеся тут, доки ми не повернемося до вас. Ось Агарон і Хур із вами; хто матиме справу, нехай приходить до них». Ось ця фраза матиме справу на івриті звучить ба́'аль дава́р (хазяїн справи), тобто справу на розгляд приносять до Агарона і Хура. Тут же ми говоримо про примирення, про з'ясування стосунків між Йосефом і братами. Приходить не ба́'аль дава́р, на суд історії; на суд громади представляється не якась судова справа, а сни: «Ось прийшов сновидець». Коли Йосеф, як ми пам'ятаємо, розповідає братам свої сни, вони ставлять йому питання, яке здається риторичним, але насправді не дуже: «Ти будеш нами правити, бо ми тебе самі оберемо царем, чи бо ти силою візьмеш над нами царство? Як це буде? Нам тебе поставити над нами царем чи ти сам упораєшся з нами?» Ця амбіція Йосефа жива в братах, і вони справді думають: «Як таке може вийти? Якщо це думки Йосефа, то це якісь амбіції, за які його треба провчити. Якщо це від Всевишнього, то давайте спробуємо вбити його, наприклад, і подивитися, як цей сон збудеться або як у нас вийде його вбити. Давайте перевіримо, що це за сон: пророцтво чи плід підсвідомості. Давайте, нарешті, розберемося з цим Йосефом».

А тіло його кинемо в одну з ям – навіть тут є певна милість до мертвого. Навіщо говорити, куди ховати труп у пустелі ж? Кинемо його в одну з ям, щоб не так просто було воскреснути. Навіть якщо воскресне, то як вибереться? Якщо раптом ми його не добили, то він буде в ямі. І так теж можна сказати.

І тоді подивимося (перевіримо), що буде з його снами: якщо це від Бога, то це має збутися. Кажуть, що Аврагам вірив, що Бог може воскресити Іцхака. Уся ця історія з примиренням, із посланництвом Йосефа природно породила дуже багато всіляких мідрашів і паралелей щодо Йосефа і братів і щодо Машиаха, який теж посланий до овець дому Яакова, що гинуть, теж посланий до дому Яакова і його овець, щоб шукати з ними миру, щоб шукати примирення. І це дуже велика паралель між Машиахом і Йосефом. Реакція братів (а давайте ми його вб'ємо і перевіримо) – це теж свого роду паралель до того, про що ми сказали (тоді подивимося, що буде з його снами).

Коментатори читають Писання і кажуть, що пряма мова братів: «А ми скажемо, що його з'їла зла тварина, і подивимося, що буде з його снами» – це редакторське зауваження. Це те, що Автор Тори – Всевишній – розповідає читачеві. Вони ж хотіли просто це зробити, не пояснюючи, не проговорюючи вголос, що буде відповіддю на питання: «Що буде з його снами?» Вони не дуже хочуть говорити про його сни. Але можна читати пшат просто як пшат, що вони просто сказали: «Нам пропонується розібрати особову справу товариша Йосефа Яаковича, який претендує на світове панування на підставі своїх сновидінь. Давайте його просто вб'ємо і подивимося, що з цього вийде».

Можна як паралель навести історію з життя Шабтая Цві. Жив у пізньому середньовіччі в Константинополі такий чоловік, його звали Шабтай Цві, і величезна частина Ізраїлю вірила в те, що він месія. Треба сказати, що його обдурили і змусили самого в це вірити, але не в цьому суть. Одного разу, натхненний ідеєю власного месіанства, він прийшов до турецького паші́, який на той момент володів не тільки Константинополем, а й країною Ізраїлю, і сказав йому: «Паша́, салам, дай мені ключі від Святої Землі, бо я Машиах Ізраїлю». Паша́ сказав йому: «Ну що ж! Якщо ти Машиах, то я тобі із задоволенням дам ключі. Але спочатку стань біля тієї стіни, і мої стрільці в тебе вистрелять. Якщо після цього ми зможемо продовжити розмову, отримаєш ключі, якщо ні, то, як кажуть: немає людини – немає проблеми». Лжемашиах Шабтай Цві спасував і на ходу подумав, що робити, і прийняв іслам. У нього не залишилося іншого виходу. Це була велика біда для Ізраїлю. Я розповідаю це як приклад того, як люди намагаються перевірити: від Бога це чи не від Бога. Не думаю, що це кошерний метод перевірки, але ось людина напросилася на таку перевірку.

Отже, брати кажуть: «Давайте спробуємо його вбити і подивимося, що з цього вийде».

Мабуть, Ре'увен не був частиною цієї розмови (те, про що я й говорив). Брати-затійники, якщо їх вирахувати, – це сини рабинь і ті, хто ними верховодить – Шимон і Леві, бо Єгуда теж не в ділі.

Деякі коментатори наводять тут цитату з Талмуду, галахічну ідею про те, що якщо 10 людей удесятьох когось убили, то вони вільні, бо неможливо сказати, від чийого удару людина померла. Якщо 10 людей били одного, то всі не підлягають покаранню. Тобто якщо вони вдесятьох поб'ють цього Йосефа, то всі будуть чисті від покарання, ні до кого не причепишся. А якщо тільки 9, то тоді вони злякаються і не будуть цього робити. Так дехто пояснює логіку братів. Але знову-таки я думаю, що брати Талмуд не читали, і тому вони просто чують думку Ре'увена і розуміють, що, може, так воно й краще; своїми руками вбити людину, брата, хай навіть ненависного, – справа дуже тяжка.

Яма, що в пустелі, – це досить глибокий колодязь, у якому навіть улітку внизу задушливо, бракує повітря, там дуже затхле повітря і можуть бути змії, скорпіони і взагалі все, що завгодно. Ну і просто з голоду там можна померти, якщо, звісно, не отримати якогось особливого, чудесного шансу на порятунок. Тобто, якщо ви його кинете в цю яму, то він сам помре там, і подивимося, що вийде. А потім скажемо, що дорогою впав у яму, ми знайшли і так далі.

Лема́'ан гаці́ль ото́ міяда́м лагашіво́ ель-авів – це знову примітка Всевишнього. Всевишній, Автор Тори, каже нам: «Усе це Ре'увен робив для того, щоб його потім урятувати». Тобто Ре'увен не прирікає Йосефа на болісну смерть. Є в Індії такий народ – сикхи (і це віросповідання кількох народів). У них заборонено завдавати шкоди людині чи тварині, це дуже сильно псує карму. Один із сикхських царів, щоб не завдавати шкоди своєму братові, викопав у себе під троном яму, акуратно, не завдавши шкоди братові, туди його опустив, закрив її троном і продовжував царювати з братом у ямі під троном. Через якийсь час він зняв трон, відкрив яму і… ой, батечки! Брат помер! Царство йому небесне, сикхське. Але ні, не такі думки були в Ре'увена. Він справді хоче визволити Йосефа і повернути його батькові. Це ж свого роду примирення після того, як він сильно обурився складністю стосунків Яакова і Леї. І, може, людина зробила свій хешбон нефеш (що називається бухгалтерію душі) і подумала те, що подумала, і ось тепер у неї виникає така ідея. Він тепер не хоче як син Леї ще якоїсь шкоди завдати синам Рахелі.

Саме форма вайгі́ (і було) – завжди вступ до якихось недобрих подій. Коментатори традиційно кажуть, що, коли написано вайгі́, – це початок викладу якихось не дуже приємних і трагічних подій. Тож не просто слово і було, а з певним відтінком.

З Йосефа зняли дві сорочки: перша – верхній одяг, на кшталт халата, який носять на вулиці, друга – домашня смугаста сорочка, мабуть, із тонкої тканини. Ми говорили, що вона не зовсім смугаста, вона сягає йому до зап'ясть, тобто сорочка з довгими рукавами. Зрозуміло, щоб пред'явити Яакову одяг, потрібен особистий одяг саме Йосефа, щоб не було сумнівів, що це його курточка чи не його, його піджачок чи не його. Ось саме цю сорочку Яаков йому купив, і саме цю сорочку треба було йому пред'явити. До того ж, зрозуміло, солодкою мрією братів було зірвати з Йосефа цю сорочку, у якій він вирізнявся і якій вони так заздрили.

Деякі коментатори, спираючись на те, що написано у 8 розділі книги Дварім, кажуть, що раз немає води, то, як написано: «Там, де немає води, там є змії і скорпіони». Отже, і в цій ямі були змії і скорпіони. Це вже схоже на рів із левами і на якісь події, де виявляється захист Всевишнього. Інші коментатори, як, наприклад, Абарбанель, кажуть: «Що немає води, це якраз те, що допомогло Йосефові вижити. Вони спеціально шукали яму без води або просто використали її тому, що яма була без води, розуміючи, що це допоможе Йосефові вижити». Ми говоримо і постійно повторюємо, що коментатори прочиняють двері у свій власний світ, кожен по-своєму бачить мотиви братів, намагається щось про них зрозуміти, як і кожен із нас. І кожен із нас буде бачити (волею чи неволею) самих себе в цій ситуації, вносити в це якісь свої риси характеру і своє ставлення до братів, які – або абсолютне, досконале зло, або все-таки несуть у собі якесь добро.

Отже, брати кинули Йосефа в яму.

І сіли їсти хліб. Важливо, що за традицією того світу під час суду не можна було їсти. Коли судять людину, якій можна винести смертний вирок, увесь судовий процес судді постять. Ми також пам'ятаємо історію про наложницю з Ґіви, коли всі постили після трагічності подій. Тут брати відчувають, що все нормально, вони закінчили суд і з чистою совістю, принаймні вважаючи свою совість чистою, вони сідають їсти. Цілком можливо, що це не тільки жорстокість, а й те, що вони передають історію у владу Всевишнього: «Ти бачив сни – ми хочемо перевірити, це твої амбіції, від Бога це чи від тебе. І Бог усе тепер улаштує, а ми можемо нарешті заспокоїтися з цього приводу і спокійно поїсти».

Я згадував минулого разу, що одна з можливих причин, з якої вони кинули його саме в яму, це те, що в законах Хаммурапі, які застосовувалися в тих краях, заведено було для перевірки якоїсь людини, яка претендує на те, що вона чаклун або провидець, або має якісь здібності, кидати її в яму або в річку. Спочатку, звісно, в Євфрат, але потім і в усяку річку чи яму. І якщо вона за певних умов там виживала, особливо якщо вода її звідти виштовхувала, то тоді вона могла отримати навіть майно того, хто її звинувачував. Складні закони, але яма як інструмент перевірки існувала. Можливо, вона не має до цього жодного стосунку, але ми можемо це пам'ятати.

Отже, вони сіли їсти хліб, мабуть, віддалік від ями, бо Йосеф, найімовірніше, кричав. Ніхто не хоче так їсти. У сучасному кінематографі є, звісно, образ такого собі інтелігентного лиходія-олігарха, який соковито й смачно їсть делікатеси, дивлячись, як когось мучать, але це не випадок братів. І, найімовірніше, сіли вони віддалік від ями.

І підняли очі, дивляться вдалину і бачать: іде караван їшмаелітів. Хто такі їшмаеліти? Їшмаеліти – це нащадки брата їхнього діда Іцхака. У Їшмаеля було 12 дітей, отже, їшмаеліти – це нащадки цих дванадцятьох, далекі родичі, по суті, троюрідні брати. Це караван верблюдів, який везе пахощі. (Зазвичай араби перевозили нафту. Не ту нафту, яку ми зараз знаємо, а всякі горючі речовини. Вони давні торговці цим, і вона пахне відповідно огидно, і ціна в неї не така висока, як у пахощів). Але тут іде дорогий караван, уявіть собі, цілі верблюди, навантажені дорогоцінними пахощами. Ось ідуть багаті люди пустелею, ось сидять бідні пастухи. Ось ідуть багаті купці здалеку, верблюди, пахощі, хоч вони й караванники (тобто в пустелі, мабуть, не в піджаках від Кардена), але багатство їхнє видно.

Це поки вони розмовляють за обідом. Єгуда каже: «Що ж ми виграємо від того, що ми його вб'ємо? Усе-таки він наш брат, давайте не так жорстоко, давайте його продамо».

Є два лідерські стовпи в сім'ї. Перший – первісток Ре'увен, який каже: «Давайте кинемо в яму, він сам помре, давайте все пустимо на самоплив». Другий лідер – Єгуда, він підходить до питання по-іншому, він каже: «Давайте щось зробимо, давайте рухати історію, давайте діяти самі». Навіть у лиходійстві підходи в них різні. Ми потім побачимо, що є довга суперечка за першість між Ре'увеном і Єгудою, хоча фактично первісток Ре'увен, а первістком стає Єгуда.

Отже, уявіть собі мізансцену. Брати, які пасуть худобу, у них, мабуть, є місце, де вони постійно збираються поїсти, вони в дуже похідному, простому стані. І ось вони бачать дорогий караван: можливість і трохи заробити, і не вбивати свого брата, те, що називається «вен-він» – безпрограшне становище. Брати його послухали, але, мабуть, вони не одразу кинулися до ями. І ось тут починаються найскладніші для тлумачення вірші.

Ми знаємо, що в Праотця нашого Аврагама після того, як померла Сара, була ще дружина, яку звали Кетура. Дехто каже, що це та сама Гагар, ми зараз не будемо в це заглиблюватися. У 25 розділі книги Берешит ми читаємо: «І взяв Аврагам собі ще дружину на ім'я Кетура, вона народила йому Зімрана, Йокшана, Медана, Мадіана, Їшбака і Шуаха». Ми в нашій главі будемо говорити про двох із них: Медана і Мадіана. У цьому випадку ми читаємо, що проходили повз мідьяні́м, ще одні троюрідні брати синів Яакова, купці.

Ваїмшеху́ вая'алу́ ет-йосе́ф мін-габо́р – і потягли (виштовхнули) Йосефа з ями. За словом імшеху́ ми можемо побачити, що його витягли, найімовірніше, непритомним, бо в наступних главах, коли його витягатиме фараон, там сказано вайріцу́гу, коли він рухається сам. Тут його витягли з ями, тобто, найімовірніше, купці підходили до ями, бо зайвий раз поповнити запаси води завжди треба. Замість води вони знайшли там хлопчика, і вони цього хлопчика витягли. Це один варіант розуміння. Другий варіант розуміння, що якраз, коли проходили купці мідіанські, брати витягли його з ями. Якщо це брати витягли і продали його їшмаелітам, то незрозуміло, до чого тут взагалі мідіанські купці. Тому найімовірніше розуміння тексту все-таки зводиться до того, що це мідіанські купці витягли його і продали його їшмаелітам. Брати бачать удалині багатий караван їшмаелітів, тут приходять мідіанські купці і витягають Йосефа з ями. Він, найімовірніше, у напівпритомному, напівзомлілому стані, бо в ямі спекотно, води там немає, спрага, сухість, затхле повітря, і він, цілком можливо, уже непритомний. У всякому разі, він не пам'ятає і не може пам'ятати потім, як його з ями витягали і як його продавали. З цього тексту складно побачити і складно сказати однозначно, продали його брати чи все-таки брати тільки хотіли продати, але не встигли. Потім, коли Йосеф їх звинувачує в тому, що вони його продали, можна сказати, що Йосеф так пам'ятає, Йосеф так думає, але воно, можливо, було не так. У всякому разі, вірш дуже складний для розуміння, і далі буде ще складніше.

Коментатори кажуть, що це перша така тшува людини, перший випадок, коли людина в чомусь розкаюється. У всій Торі, коли відбувається таке яскраве каяття, каяття взагалі в самій ситуації, хоча тут поки ні в чому немає такої чіткої провини Ре'увена. І те, що Ре'увен не знайшов Йосефа біля ями, теж говорить на користь того, що, можливо, не брати його продали.

За іншою версією мідіани, проходячи повз яму, витягли Йосефа і сказали, що ось у вас тут хлопчик у яму впав (це залишається за кадром), і віддали його непритомного братам, а брати продали його їшмаелітам. Такий продаж відбувся, мідіани тут відіграють роль таких от рятувальників. І так теж можна зрозуміти.

Коли я кажу, що можна зрозуміти так і так, я справді це маю на увазі. Насправді є багато варіантів розуміння цього вірша, і важко припустити щось одне. Що може рухати, коли ми вибираємо те чи інше розуміння? Звісно, коли в середньовіччі юдеї сперечалися з іновірцями і ті казали: «Ось ваша природа – ви продаєте свого брата», то можна було б сказати: «Вони не продавали, не написано» і довго-довго відпиратися. В інших випадках, коли відбувалися страти євреїв, коли були 10 страчених праведників після зруйнування другого храму, то тоді можна було сказати: «Ці 10 праведників спокутують гріх братів, які продали Йосефа». Залежно від ситуації, від історичного контексту люди, які щиро приймають Тору, щиро тлумачать Тору, розуміли її по-різному, бо, повторю, ми завжди розуміємо через призму самих себе. І тому є коментатори, які кажуть, що Йосефа тут продавали три або навіть чотири рази. Тому те, що ми бачимо, це такі от багатоваріантні описи ситуації.

Тут ми бачимо, що Ре'увен не приховує своїх намірів урятувати Йосефа. Чому Ре'увен одразу не сказав: «А давайте не будемо його вбивати», він же старший? Можливо, тому що Ре'увен хотів Йосефа провчити якось. Провчити, дати якесь покарання, щоб Йосеф не зазнавався, але не смертельне. Може, і батько не заперечував би. Є багато різних поглядів, знову-таки кожен через якісь свої принципи буде розуміти, який намір у Ре'увена був. Але зараз видно, що Ре'увен трохи відкриває братам, що він не хотів Йосефа вбивати, що він, у всякому разі, нічого не знає про продаж Йосефа. І брати теж не кажуть йому нічого про те, що сталося. Можливо, все-таки, що продаж відбувся без їхньої участі.

Тут не зовсім зрозуміло: з одного боку, послали, з іншого боку, принесли. Найімовірніше, послали когось із молодших братів, із синів рабинь, і вони привезли її батькові, самі ж показуватися не захотіли. Тому і послали сорочку, і принесли її до батька.

До фрази гакер-на́ (впізнай же) ми ще повернемося в цій самій главі. Отже, Яакову створюють речові докази, створюють докази для того, щоб він повірив у те, що син його помер.

Слово трефа або коли кажуть трефне (роздерте пазурами, те, що не можна їсти), тут той самий корінь. Хая́ трефа́ – хижа тварина. Таро́ф тора́ф – роздиранням роздертий – мабуть, так найправильніше перекласти.

Сімла – плаття, довгий халат, так одягалися чоловіки в той час. Можна сказати, це досить схоже на те, як сьогодні одягаються жінки. Не так, як сьогодні одягаються східні чоловіки, які носять халати. Так чи інакше, Яаков роздирає своє плаття.

Дочки – найімовірніше, ідеться про дружин синів, які вважаються як дочки, і, можливо, про онучок, які вважаються як дочки. Водночас можна сказати, що народжувалися діти, доньки, про яких історія нам не згадує, крім Діни (яка згодом стала причиною трагічних подій, тому про неї і розказано). Але найімовірніше, що дочки – це все-таки невістки.

Стоп. На початку ми читали, що Йосефа витягли мідьянці й продали його їшмаелітам, а тепер ми читаємо, що меданці продали його єгиптянам. Звідки взялися меданці – ще один народ у цій історії? Меданці в Єгипті займалися посередництвом, тобто можна припустити таку сцену. Потіфар звертається до них і каже: «Підберіть мені раба», вони кажуть: «А тут ось їшмаеліти заходили, питали, чи не потрібен комусь раб, і продали його». Ще одне з можливих розумінь: меданці (мадані́м) від слова мадон – ті, хто займається лихим ремеслом, работоргівлею. Тобто просто можна сказати, що работорговці продали його в Єгипет. Але якщо ми стежимо за стилем, то, найімовірніше, мідьянці, маданці та їшмаеліти – це одна велика група. Вони об'єднані, бо вони відкинуті діти Аврагама, вони обрізуються, вони все-таки живуть особливим чином, але вони не частина Ізраїлю.

Сар гатабахі́м – це може означати головний кухар (табах – кухар), але в ранньому івриті воно означає кат, воїн. Начальник служби безпеки фараона – ось хто такий, найімовірніше, Потіфар.

Багато питань виникає щодо цього тексту. Наприклад, чому Йосеф не міг сказати: «Громадяни їшмаеліти, ми ж родичі, пам'ятаєте, прадідусь у вас був такий, Аврагам? Брат вашого предка Їшмаеля, Іцхак, мав сина Яакова, я його син, я ваш троюрідний брат. Що вам ці 20 грошиків? Відпустіть мене до Яакова в Хеврон, це не так далеко, він вам дасть 100 або 150». Чому Йосеф протягом усієї своєї історії не намагається якось зв'язатися з батьком, послати йому звісточку, де це можливо? Може, це те, про що ми говорили, що від самого початку Йосеф думає, що батько посилає його укласти мир із братами, і, поки немає миру, нема чого й повертатися. Можливо, Йосеф думає, що це батько все підлаштував (не можна виключити, що в нього є і така жахлива думка), що батько послав його до братів, щоб брати це зробили. Оскільки ми пам'ятаємо, що батько дорікнув йому за сон і сказав йому: «Хіба ми з матір'ю тобі поклонимося?» Багато різних мотивів може бути, і ми по ходу ще про це поговоримо.

У цьому розділі Тора тимчасово відкладає історію Йосефа і розповідає нам іншу історію. Йосеф, як ми знаємо, це первісток Рахелі. Серед дітей Леї є певна боротьба за першість, і намічається першість Єгуди. Єгуда – кандидат на першість і майбутній первісток. І в 38 розділі ми будемо читати історію Єгуди.

І було в той час – що це за той час? Далі в цьому розділі ми будемо читати історію про те, як Єгуда взяв собі дружину, вона народила йому синів – Ера, Онана і Шелу. Ер одружився з дівчиною, яку звуть Тамар, але щось із ним не склалося, і він помер (ми прочитаємо про це). Потім із нею одружився Онан, його брат, за законом левіратного шлюбу. Але й він теж помер. Потім так склалося, що в неї був інший чоловік (ми все це прочитаємо, але зараз не про це мова). Вона народила двох синів, і один з її синів при сходженні в Єгипет уже має двох дітей. Уся ця історія за своєю хронологією ніяк не вкладається у 22 роки, які минули з того моменту, як Йосеф потрапив до Єгипту, до того моменту, як у Переца, сина Єгуди, стало двоє дітей. Там історія щонайменше на 27-29 років. Коментатори, які хочуть усе це струнко вкласти, кажуть, що в ті роки батьки наші народжували в семирічному віці, і тому 3 покоління якраз легко вкладаються. Але в це важко повірити, бо ніде в іншому місці ми не зустрічаємо семирічних тат. З цим питанням ми поки залишимося і будемо читати наш розділ.

Отже, Єгуда відійшов від братів своїх, тобто на якийсь час він перестав пасти разом зі своїми братами і затіяв бізнес із чоловіком із місця Адулам, якого звуть Хіра. І там, в Адуламі, ось що відбувається.

Ім'я дочки Шуа ніде не назване, але в першій книзі Діврей гаЯмім у 3 розділі написано, що Бат-Шева, яка була дружиною Давида і народила Шломо́, названа ім'ям Бат-Шу́а, як ім'я цієї жінки. У цьому є певна невипадковість.

Отже, Єгуда відійшов від спільного бізнесу з братами, пішов в Адулам, зустрів там жінку й одружився з нею; ввійшов до неї, як це зазвичай буває в чоловіка і дружини.

Ер – пильний, жвавий, зіркий, уважний, що завжди перебуває напоготові. Коментатори кажуть, що це ім'я походить від слова арарей – самотній, що Бат-Шуа (дочка Шуа) пророчо бачила долю цієї дитини і тому так її назвала. Я думаю, що певна двозначність відіграє роль, але все-таки батьки намагаються давати дітям гарні імена, навіть коли їм відкривається, що дитині дається якась тяжка доля, тим більше за допомогою імені хочуть це виправити. Так зазвичай це відбувається. Отже, будемо розуміти, що ім'я Ер означає пильний, жвавий, і від того ж слово ір – місто, чатівня, спостережний пункт. Тому нас не повинно дивувати, що Каїн заснував місто, Каїн збудував місце дозору, можливо, поставив табуретку в місці, звідки можна оглядати велику територію. Отже, вона народила первістка Ера.

Корінь слова онан – он (сила). Онан – це силач, могутній чоловік. Коментатори кажуть, що це ім'я пов'язане з дієсловом онен – траур, скорбота. Але це коментатори, які коментують ім'я ретроактивно. Але початково, звісно, сенс був у тому, щоб назвати його силачем.

Шела́ – це плацента, яка відходить разом із дитиною. Можливо, цим вона хотіла сказати, що більше не хоче народжувати. Шела́ – це ще й той, хто вміє справляти враження, машле́ – чарівнятко. Можна й так зрозуміти.

Місце Кзів (або розчарування, спустошення) – так називаються джерела, що пересохли. Коли влітку джерело висихає, коли воно не діє цілий рік, воно називається хазів. Тут, можливо, назву місця додано як таку символічну згадку, щоб вказати, що вона на цьому перестає народжувати.

Цікаво, що Шуа, про якого ми говорили, означає пальма – пальма, яка не приносить плодів, такі пальми люблять сьогодні в Ізраїлі як прикрасу міста. А тама́р – це фінікова пальма, плодоносна. Є сильний контраст між одним та іншим, і часто в прислів'ях, у якомусь мовленні одне з іншим порівнюється як безплідне дерево і фруктове дерево.

Жахлива річ тут говориться. По-перше, тут не сказано, що Ер робив щось погане в очах Всевишнього, він був поганий в очах Всевишнього, і важко зрозуміти, як це. Коментатори, коли намагаються це пояснити, спираються на подальше і кажуть, що далі про Онана написано, що він робив, і сказано: «І умертвив і його теж». І, найімовірніше, це означає, що й Ер пустував тими самими пустощами, але це лише одне з можливих розумінь.

Про що тут може йтися? Про те, що Ер робив щось лихе, він був лихим, і умертвив його Всевишній. Навіщо Тора про це говорить? Щоб ми не подумали в цьому випадку, що смерть Ера – це покарання за те, що сталося з Йосефом, за продаж Йосефа. Тобто Ер помер за власне зло. Щоб ніхто збоку не зміг сказати, що ось тобі, Єгудо, прилетіло за те, що ти зробив. І, з іншого боку, написано, що лихим він був в очах Всевишнього, тобто збоку люди не бачили, що він поганий чи лихий, тому можна було б сказати: «Дивись, який хороший хлопчик помер, це тобі за іншого хорошого хлопчика, якого ти продав». Ні, і цього не було. Ер помер за своє власне зло. За яке зло? Можна думати, що це щось схоже на Онана. Можна в це не вірити, але ось така історія розказана.

Зверніть увагу на слова увійди до дружини брата, не до вдови, а до дружини. Тобто поки є брати, вона підлягає левіратному шлюбу. Слово левіратний походить від слова левер (брат дружини, дівер). І за законами того часу, і згодом за Торою, якщо брати живуть разом і старший одружений брат помирає, не залишаючи наділу, то молодший брат входить до його дружини і відновлює йому насіння. Сьогодні, попри те що це постанова Тори, це не практикується. Не практикується, бо мудреці вирішили, що людина не може сьогодні увійти до дружини свого брата тільки заради виконання заповіді, не вийде. Буде якась особиста пристрасть, особисте пристрастя. Тут буде не тільки заповідь, а дозволена йому дружина брата тільки заради заповіді відновлення насіння братові. Щоб не впадати в сумнівність розпусти, сумнівність нечистоти, припинили практикувати цю заповідь. Тим паче що Тора дозволила, певний вихід тут. Ну, а на той момент у країні діяли інші закони. Ми знаємо, що діяв хеттський закон, який каже так: «Пункт 193. Якщо в чоловіка є дружина і він помре, його брат візьме його дружину. Потім батько його бере її». Тобто якщо й молодший брат помирає, то їхній батько може взяти її. (Цей закон нам ще знадобиться). Якщо й батько помре, то один із синів його брата візьме дружину, яка була в нього. Покарання не буде. Тобто існують певні правила, за якими важливо, щоб у чоловіка відновлювався наділ, тому жінка стає дружиною іншого. Це важливо і тому, що сама жінка буде прогодовуватися, її прожитком, її пенсією буде наділ чоловіка.

З позиції ХХІ століття може здатися, що жінка, як якийсь перехідний червоний прапор, передається з рук у руки. Це звучить варварськи, але це зокрема захищає соціальні права жінки. Ми багато разів у Торі бачимо щось, що нам здається жахіттям, але за тих часів це так не сприймалося. Тора дається людству зокрема і на виріст, щоб суспільство змінювалося і потреба в якихось закріплювальних, огороджувальних правилах зникала. Це не означає, що можна скасовувати ту чи іншу заповідь. Самі заповіді передбачають різні варіанти використання.

Інший закон, який тоді діяв, – це ассирійський закон. Ассирійський закон теж каже: «Пункт 33. Якщо жінка ще живе в домі батька, а чоловік її помер, але в неї є сини, вона може жити в одному з домів, де побажає. Якщо в неї немає синів, її свекор може віддати її тому із синів, кому побажає». Це наш випадок. «Або якщо син цього побажає, свекор може взяти її собі самому». Нам цей варіант знадобиться, бо саме про схожий випадок Тора і говоритиме.

Отже, Єгуда, спираючись на ханаанські закони (або на хеттські закони, на закони того суспільства, де він живе), каже Онанові увійти до вдови свого брата, веябе́м ота́ – вступити з нею в левіратний шлюб, який означає відновити насіння братові.

Онан знав, що потомство буде старшому братові, первісткові, який отримає подвійну частку від спадщини. Якщо зараз Онан відновить йому потомство, то він, власне, втратить при поділі майна.

Саме Онан дав назву такому явищу, як онанізм, рукоблуддя, але саме він цим не займався. Те, що практикував Онан, – це був перерваний статевий акт, тобто виливання насіння поза піхвою жінки. І практикував він його для того, щоб братові не дісталося насіння, щоб зберегти свою частку. Коментатори виокремлюють ще один мотив для обох братів. Вони кажуть, що Ер загинув за те саме, бо далі буде сказано, що Господь убив і Онана теж, і що Ер тим самим займався. Чому вони не давали завагітніти Тамар? Бо хотіли зберегти її красу, бо вважали, що якщо вона буде вагітною, то зміни, які відбудуться з її тілом, усі ці метаморфози підпсують її модельну зовнішність. І за це Господь їх карає. Але тут видно, принаймні з Онаном, що мотиви не тільки ці.

Таким чином, два брати, два чоловіки однієї жінки померли. І є традиція в такому разі запідозрити щось недобре. Не наважився Єгуда й далі давати Тамар своїх синів, бо, цілком можливо, що якісь ідеї, якими можна їх захистити, закінчаться пізніше, ніж у Єгуди закінчаться діти. Шкода віддавати третього сина. І тому далі ми читаємо:

Тамар стала такою «солом'яною вдовою», яка не може вийти заміж ні за кого і мусить чекати, поки підросте Шела. І чи зволить Єгуда його віддати, це ще питання. Усе це відбувається, можливо, як передісторія до продажу Йосефа, на тлі продажу Йосефа. Бо якщо ми почнемо відлік подій з моменту продажу Йосефа, то ось Єгуда пішов і одружився, минув рік, і Бат-Шуа народила йому первістка Ера; минуло два роки, і вона народила йому Онана. Мало минути ще щонайменше 12 років, щоб Онан міг увійти до вдови свого брата. Разом минуло 14 років, потім Онан помирає, минає ще якийсь час. Єгуда йде до Тамар, у них народиться двійня, це 16 років. Але виходить, що через 6 років після цього Перец, їхній син, «п'ятирічний» із двома дітьми сходить у Єгипет, тобто ніяк неможливо. Тому ми надалі спробуємо зрозуміти, що ж саме, яка частина з описаних подій відбувалася, як каже Тора, бае́т гагі́ (у той час).

Є тут паралель з Яаковом із минулого розділу, який відмовлявся втішитися. Єгуда втішився, і, цілком можливо, що тут і починається паралель у часі. Яаков відмовляється втішитися, а Єгуда якраз утішився. Далі ми побачимо, що ця паралель правильна.

Коли Єгуда втішився, вийшов зі стану зневіри і став активно займатися своїм бізнесом, пішов разом зі своїм другом Хірою підстригати худобу. Цілком можливо, що Хіра смикав його, щоб він швидше вийшов із жалоби і скорботи. Ну, в будь-якому разі час виходити на природу, час робити чудову роботу. Питання прожитку на наступний рік – це питання, скільки вовни можна настригти. І пішов Єгуда зі своїм другом з Адуламу в Тімну, тобто на південь. Це передісторія до основної історії.

Повторимо, у цей час (поки незрозуміло, який) Єгуда затіває бізнес із людиною з Адуламу, знаходить там собі дружину, одружується, у нього народжуються троє дітей, двоє з яких встигають підрости, одружитися і померти, не давши йому онуків. Єгуда відсилає свою невістку, не бажаючи дати їй третього сина. Невістка в підвішеному стані перебуває в домі батька. У Єгуди помирає дружина. Тієї миті, коли Яаков відмовляється втішитися по смерті сина, Єгуда знаходить утіху по смерті дружини. І далі ми побачимо не одну паралель між тим, що відбувається з Йосефом, і тим, що відбувається з Єгудою.

Нагадаємо, на чому ми зупинилися. Тора робить певний відступ і розповідає про Єгуду, старшого брата Йосефа. Він пішов у місто Адулам, там одружився з ханаанеянкою, від неї в нього народилося троє дітей – Ер, Онан і Шела. Коли Ер підріс, Єгуда взяв йому дружину на ім'я Тамар. Але Ер був поганим в очах Всевишнього, і він помер. За законами левіратного шлюбу Єгуда звелів Онанові увійти до Тамар, і вони стали жити разом. Онан не захотів продовжувати рід брата, це було погано в очах Всевишнього, і він теж помер. Про причини смерті синів Єгуди, чоловіків Тамар, знає тільки Всевишній, але Тамар опинилася в такій ситуації, що за уявленнями того часу і, до речі, за уявленнями сучасної галахи, сучасного єврейського закону, вона – іша́ катлоні́т (фатальна жінка). Жінка, у якої померло двоє чоловіків, не може вийти заміж утретє, бо передбачається, що це вона приносить нещастя. Інша позиція, яка в ті часи існувала, що тільки після смерті трьох чоловіків жінка стає такою. У Єгуди всього три сини, запасного, резервного сина в нього немає, тому він зовсім не поспішає віддавати Шелу в чоловіки Тамар. І можна його зрозуміти: ніхто не захоче експериментально перевірити, з якого моменту жінка стає фатальною. Водночас Єгуда хоче зберегти добру репутацію в очах усіх, йому незручно – що люди скажуть? Він не може собі дозволити просто сказати: «Тамар, вибач, усе було добре, і добре, що все це було. Іди з миром до дому твого батька», щоб Тамар могла самостійно продовжувати своє життя як вдова або, може, вступити в новий шлюб. І тому Єгуда каже їй: «Почекай, посидь в одязі вдівства, почекай, поки підросте Шела». Це робить Тамар солом'яною вдовою: жінкою, яка і не заміжня, і не вдова, і заміж не може вийти.

Час іде, Шела підростає, і тут у Єгуди помирає дружина. Це означає, що настають дні жалоби. У дні жалоби свататися не можна, не можна прийти до Єгуди і сказати йому: «Ну, Шела підріс, давай поговоримо, посидимо за чашечкою чаю і обговоримо моє, як жінки, і його, як чоловіка, майбутнє». Але минають дні, і Тамар дізнається, що Єгуда вийшов нарешті з днів жалоби, утішився щодо своєї дружини і зі своїм другом адуламським збирається йти на стрижку худоби. Отже, буде свято, отже, душа Єгуди вже просить свята і є святковий настрій.

Можна сказати ще й про те, що Онан, який не хотів розлучатися зі своєю дружиною і не хотів продовжити насіння братові, теж виходив із того – що скажуть люди? На різних рівнях гріх у них один і той самий: страх того, що́ люди подумають, і якесь лицемірство заради збереження репутації, тобто одна й та сама душевна проблема. Звісно, легше зрозуміти Єгуду, який турбується за життя свого сина (він же не читав знову-таки книгу Берешит, він не знає, чим усе закінчиться), ніж зрозуміти Онана, який просто не хотів, щоб удові його брата дісталася бі́льша частка. Але в цілому все-таки проблема в них схожа.

На цій хвилі ми починаємо читати з 13 вірша.

Очевидно, хтось до неї прийшов і сказав, бо вона весь час дізнавалася новини: «Ну, як там Єгуда? Коли можна буде поговорити?» Вона живе не тільки домом свого батька, а й тим, що відбувається в її свекра.

Знову-таки це святковий час – стрижка худоби, є молитва, є бенкет, подяка Богові (або в язичників – богам) за стрижку худоби і багато іншого. Словом, буде свято, і буде можливість поговорити з Єгудою. Це дуже нагадує ситуацію, про яку ми ще не читали і про яку, звісно ж, не читала Тамар, – ситуацію з жінкою на ім'я Рут, яка так само зловила Бо'аза в момент, коли його серце святкує. Їх ще порівняють у книзі Рут, коли Бо'азові побажають, щоб його дім був як у Тамар, щоб його дружина була як Тамар. Тож паралель є, і вона явна.

Отже, готується свято.

Слово тіт'але́ф (від кореня але́ф) може означати закуталася, але може означати і зробилася знесиленою. Частіше в Танаху воно означає саме зробитися знесиленим. Наприклад, у книзі Амоса (8:13): «Того дня від спраги впадуть у безчутті (тіт'алафна́) прекрасні діви», також дієслово легіт'але́ф (падати в непритомність, знемагати). У Єшаягу (51:20) читаємо: «Хто втішить тебе? Сини твої знемогли (ульфу́), полягли на початку всіх вулиць…» Є ще історія про Йону, який теж їт'але́ф (знемігся) від спекотного сонця. Тобто, можливо, як частина свого образу, Тамар зробилася немічною, прикинулася напівнепритомною.

 Ми ніде в Танаху не знаходимо місця, яке називається Фе́тах Ейна́йім. Можливо, що це вхід, поворот на Ейнім, поруч із нинішнім єшувом Лівна в Ізраїлі, кілька десятків кілометрів від Бе'ер-Шеви і пару десятків кілометрів від Хеврона, теж дуже цікаве місце. І, можливо, Тамар сіла там. Тамар зрозуміла, що може залишитися солом'яною вдовою, і вона робить те, що жінки часто роблять у Танаху, – виявляє ініціативу. Дуже зухвала, дуже ризикована ініціатива – те, що робить Тамар. Але ми бачимо, що якраз її Танах не засуджує взагалі.

Отже, вона сіла, закутавшись, на перехресті біля дороги, в місці, яке називається Фе́тах Ейнаїм або вхід в Ейнім. Треба знову-таки сказати, що століття надворі не двадцять перше і просто так жінки біля дороги не сидять, а сидять жінки тільки особливі, які чекають подорожніх. У Ханаані дуже розвинена так звана храмова проституція – це блудниці, які водночас є жрицями якихось культів. І увійти до жінки дорогою на свято – це означає, що «тепер ми вдвічі більше вовни з наших овечок острижемо».

Знаєте, я дуже часто таке: «Ось, значить, у ті часи блудниці покривали обличчя». Або: «Ось, у стародавньому Вавилоні блудниці покривали обличчя, у стародавній Сирії блудниці покривали обличчя, і, взагалі, покрите обличчя – це символ блудниці». І, звісно, завжди, коли люди говорять про те, що було в давнину, що робилося у Вавилоні, у Персії, у Сирії чи в Росії, то цікаво було б подивитися, на які документи ці люди спираються. Тут просто здогадка: або він прийняв її за блудницю, бо блудниці покривають обличчя, або він побачив жінку біля дороги, не впізнав, що це Тамар, бо вона покрила обличчя, і прийняв її за блудницю, бо вона сидить біля дороги.

Щоб відповісти на питання, чи покривали блудниці обличчя, можна звернутися до законів східної Сирії, які складені приблизно в XVII–XV столітті до Різдва Машиаха (тобто приблизно в ті самі часи) і описують чинні закони тієї місцевості. Отже: «Храмова блудниця, яку взято заміж, на вулиці має бути закрита. Але та, яку не взято заміж, на вулиці має бути з непокритою головою, вона не повинна бути закрита. Проста блудниця не повинна бути закрита, її голова має бути відкрита». А якщо ні, то що? А якщо ні, то ось що: «Той, хто побачив закритою просту блудницю, повинен її схопити, представити свідків і притягти її до входу в палац. Не нале́жить забирати її прикрас, але той, хто її схопив, може забрати її одяг». Це ж треба – перервати всі свої справи, узяти цю бідну блудницю, тягти її до палацу, представляти свідків, складати протоколи, провести півдня «у відділку» і, щоб якось це не виглядало втратою часу, хоча б забрати одяг із блудниці, ну хоч якась користь. Крім того: «Їй нале́жить дати 60 ударів палицею і облити її голову смолою». Видно, не так багато було покритих повій за такого-то покарання.

 А якщо людина гуманна або не захоче зв'язуватися? «А якщо чоловік побачив просту блудницю закритою і відпустив її, не привівши її до палацу, цьому чоловікові нале́жить дати 50 ударів палицею. Той, хто доніс на нього, може забрати його одяг (класно працює система оперативної інформації), йому нале́жить проткнути вуха, пропустити через них мотузку і зав'язати її на потилиці, і впродовж місяця він повинен виконувати царську роботу». Найімовірніше, небезпечно було блудниці ходити за такого розкладу з покритою головою: кому захочеться ходити з вухами, зав'язаними на потилиці, і виконувати царську роботу?

Отже, Єгуда побачив жінку, що сиділа біля дороги із закритим обличчям, і прийняв її за блудницю. Ви скажете: «Але ж блудниці не закривали своїх облич». Знову ж таки: крім заміжніх храмових блудниць. Храмова блудниця могла вийти заміж, продовжувати займатися блудом, або своєю храмовою проституцією, або своїм «несвященнослужінням» і при цьому покривати голову. Тим більше, що Тамар дівчинка вже доросленька: у храмову проституцію віддавали дівчаток із 8 років. І, крім того, Єгуда міг побачити, як ми вже говорили, що вона знемагає, що вона в поганому, напівнепритомному стані, і це теж може бути фактом. Звісно, коментаторам складно уявити собі таке, і тому ставлять питання: «Як це – сам Єгуда, від якого (від Єгуди) юдаїзм, який дав ім'я нашому народові (єгудім – нащадки Єгуди), – як це він так узяв і пішов до блудниці? Що ж його змусило?»

Що ж повело його на дорогу до блудниці? Невже Єгуда такий товариш, який не пройде повз блудницю? Ну, можна спитати: «А невже Єгуда не та людина, яка продасть свого брата, одружиться з ханаанеянкою і зробить ще багато інших дивних речей?» Єгуда спустився в Ханаан, а в наступному розділі ми будемо читати, що Йосеф спущений, і ці розділи, власне кажучи, трохи паралельні один одному, їх тут порівнюють. І ось Єгуда сам так опустився, сам так «оханаанеївся», що він уже не може пройти повз блудницю: «це ж велика користь для сільськогосподарських робіт, добра прикмета – зустріти жінку».

До блудниці (і взагалі до жінки), коли йдеться про якісь речі, пов'язані з близькістю, звертаються часто в чоловічому роді. Так і дочка Лота звернулася до своєї сестри теж у чоловічому роді. Це така спроба говорити чистою мовою. Тамар підтримує образ блудниці. Є коментарі, і можна сказати, що таке розуміння не дуже сильно спотворює пшат, що вона взагалі не думає про те, що він прийняв її за блудницю. Тамар вийшла, щоб із ним поговорити, і, коли він каже: «Я хочу до тебе прийти», вона думає, що він хоче прийти до неї, а не увійти до неї, і вона питає: «А навіщо ти до мене ввійдеш?» Мені здається, що це не відображає пшат, але таке розуміння теж існує, і, в принципі, можна і так пшат зрозуміти.

Єгуда каже: «Ось я зараз доїду до стада і пришлю тобі козеня, їхати мені годин п'ять звідси». За тим розумінням, яке ми в дужках згадали, можна сказати, що ґеді́ (козенятко) – це іносказально Шела, і на нього цей натяк.

Треба сказати, що Єгуда пішов стригти худобу, гаманця з собою не взяв, кредитної картки йому ще не виписали, чекової книжки в нього немає, бо він, найімовірніше, і писати не вміє, і тому дати він може тільки з того, що на ньому безпосередньо є. А що на ньому є? Хотамеха́ (печатка твоя) – це такий кам'яний циліндр з отвором, просвердленим усередині, як валик, на якому є тиснення з іменем Єгуди і ще якимись письменами, який можна прокрутити і використовувати як печатку. Можливо, імені там і немає, а тільки якісь символи. Валик цей (або циліндр) робиться із золота або з дорогоцінного каменю, таких багато під час розкопок знаходять; це дрібничка немалої ціни. Птіле́ха (шнур твій) – власне кажучи, шнурок або ланцюжок, на якому ця печатка вішається на шию. Матеха́ (ціпок твій) – це не просто палиця, це ціпок із гарним набалдашником (може бути, лев, або тигр, або ще якийсь звір), часто вони робляться із золота або з дорогоцінних металів.

Страшна, загалом, історія, яка показує, наскільки ханаанеєм став Єгуда, але й дивовижна. Скільки коштує козеня? Сьогодні ціна маленькому козеняті 50 доларів. Скільки коштує печатка, і ланцюжок, і посох? Незрівнянно більше, можливо, в 10 разів більше. Перед Єгудою, як він вважає, блудниця, яка може просто піти, продати, пропити ці речі, в неї можуть їх забрати і так далі. Єгуда дає заставу незрівнянно бі́льшу, ніж те, що він обіцяє дати. І ось коментатори кажуть: «Насправді це ангел штовхнув Єгуду до Тамар». Звісно ж, наш Праотець не пішов би сам до проститутки, але є ангели, що відповідають за розпусту (так каже мідраш), і такий ангел просто приму́сив Єгуду, силою штовхнув його до блудниці заради народження Машиаха. Ми пам'ятаємо, що ми чекаємо Машиаха, зачекалися вже Машиаха, який народився від Тамар згодом. І ось, заради Машиаха (по-російськи кажучи – Христа ради), ангел штовхнув Єгуду на цю справу. Але це знову-таки те, що каже мідраш, який усіляко намагається Єгуду виправдати. І ангел часто з'являється там, де треба звалити на нього якісь проблеми: замість «біс підбив» може бути «ангел змусив». Найімовірніше, вся ця історія – це прояв того, що Єгуда занурився в Ханаан, пішов у цей ґалу́т, у цю нечистоту. Але й через цю нечистоту теж діє Всевишній. Як через дочок Лота Всевишній улаштовує Машиаха, так само і через Тамар Всевишній улаштовує Машиаха. Тут не треба якось Єгуду виправдовувати, хоча якщо хтось хоче, то й чудово, але простий текст Тори про це не каже.

Це'іфа́ – це якраз те покривало, про яке ми говорили, і це на захист того слова тіт'ала́ф у значенні прикинулася напівживою, бо тут немає викриття від нього, воно не повторюється. А Єгуда тим часом дійшов до місця.iУ російському тексті буквально сказано «немає розоблачення від нього». Цей вислів можна зрозуміти і як зняття покривала, і як викриття, тому ми переклали його дослівно.

Тут уже цікаво, так? Не написано: «узяти заставу від Тамар» чи «узяти заставу від блудниці», а написано: «узяти заставу від жінки». Танах уже показує нам продовження історії не очима Єгуди, а очима Того, Хто дав Танах. І тут вона названа іша́ (жінка), тобто Податель Танаха, Всевишній, не вважає її блудницею.

Тут замість слова зона́ (блудниця) з'являється слово кедеша́ (храмова проститутка). Чому так відбувається? Бо раніше ми переказували думки Єгуди. Це він прийняв її за блудницю, сама ж Тора не називає її блудницею, це образ. Для пастушка вона кедеша́, так він розуміє, і так він уже говорить із людьми.

Кілька разів повторюється: «Блудниці тут не було». І справді, блудниці ж і не було.

«Щоб нам не ганьбитися» – це у двох сенсах: перед нею і, другий сенс, перед людьми. Не можна ж розвісити скрізь оголошення: «Розшукується блудниця, до якої зайшов Єгуда». Усе-таки в Єгуди брати, в Єгуди сім'я, і так ганьбитися не варто. І для самозаспокоєння Єгуда каже: «Усе нормально, за мною жодних проблем немає».

Навіщо це повторювати? Очевидно, вона цього не приховувала і говорила про те, що вагітна. Не завжди на третьому місяці можна в жінки розпізнати ознаки вагітності, а жінки того часу, крім того, ходили в досить-таки широкому одязі. Мідраш тому каже, що й у громадській лазні, до якої жінки в той час ходили, Тамар хвалилася: «Дивіться, у мене в животику майбутні царі і навіть (потенційно) майбутній Машиах теж у мене в животі». Але це мідраш. Найімовірніше, Тамар справді раділа, що вона нарешті завагітніла. Чому? Бо за законами тієї країни левіратний шлюб міг укладатися зі свекром, ми про це говорили, і я вже наводив джерела на підтвердження.

Що це за покарання таке – «буде спалена»? Воно ніде не передбачене в Торі, та й у ханаанських законах, і в хеттських законах, і в сирійських законах ми не зустрічаємо такого. Звісно, Єгуда – глава роду, глава родини; у певному сенсі він сам собі законодавець і може встановлювати закони. У випадку з Аханом, багато століть по тому, ми читаємо, що його побили камінням, а потім його тіло спалили. І таке часто відбувалося, цей звичай справді в багатьох народів є. Цілком можливо, що тут ідеться про те, що вона буде побита камінням, а потім спалена.

Вираз гакер-на́ (упізнай же) тут дуже важливий, почасти заради нього і наведено весь цей розділ, заради нього і заради деяких паралелей. У минулому розділі ми читали, як брати приносять Яакову сорочку, щоб розповісти йому, що Йосеф загинув, і кажуть йому: «Гакер-на́». Тут вмикається синхронність між подіями з Єгудою і тим, що сталося з Йосефом. «Гакер-на́» – упізнай же причину всього цього сюжету, чому це з тобою відбувається. Не тільки гакер-на́ ці предмети, але гакер-на́, визнай, що якщо я не вдова, не розлучена, не кинута, то ти мав на мені одружитися». Адже час іде, і Єгуда мав якось вирішити: або одружити Шелу з кимось іншим і тоді залишити Тамар саму, або-таки одружити Шелу з Тамар. Але він усе тягнув, і Тамар каже йому: «Просто визнай і мій статус, визнай, що все, що ти робив, усе, що ти накаламутив тут, відправивши мене до дому батька, – усе це лицемірство. Просто визнай це, реально подивися в очі ситуації». Це гакер-на́ – це повернення до Єгуди того самого гакер-на́, яке було сказане Яакову. І надалі ми побачимо ще одну паралель, на яку звернемо увагу. Тора покаже, що Йосеф тікає від жінки, залишаючи вбрання. А Єгуда входить до жінки і залишає їй частину своїх, так би мовити, шат. Є дуже багато паралелей, між історією Єгуди та історією Йосефа. І гакер-на́ вказує не тільки на те, що події розвиватимуться за принципом «міра за міру», але й на те, що не завжди страх того, що́ люди скажуть, може перешкоджати нам говорити істину.

Тобто: «Вона в цій історії більш права, ніж я. Я намагався здаватися праведним і будував якось так стосунки, щоб виглядало, ніби я й не покинув цю Тамар, хоча не видав її заміж і не одружив Шелу з нею. Вона більш праведна, ніж я, і за законами, навіть за ханаанськими законами». Можна зрозуміти цю фразу і по-іншому: «Вона права, що вона вагітна від мене». Тим самим Єгуда визнав, що вона праведна перед ним, і не входив до неї більше.

Чому Тамар так вчинила? Одна з причин – а раптом Тамар не знає, що вона справді фатальна жінка? Але тільки Бог знає, за що він забрав синів Єгуди. Можливо, щоб було свідчення, що її зв'язок з Єгудою – це не шлюб, а начебто випадкова пригода, тому Єгуді нічого не загрожує. Тамар зробила все зухвало, сміливо, незвичайно зухвало, в наших очах, просто страшенно зухвало. Але й дуже делікатно: до останнього, під страхом смерті очікуючи того, що хтось «недорозбереться», «недопередасть» її предмети Єгуді, і її просто поб'ють і спалять. Вона досить делікатно, обережно передає Єгуді предмети і каже: «Ось просто впізнай, ось від цієї людини я вагітна». Стільки сміливості, стільки віри в цьому вчинку. Ми, звісно, не бачимо, щоб Тамар десь тут молилася, просила Всевишнього, але є віра у власну правоту, в те, що чинити треба саме так. Ця віра заснована і на впевненості в тому, що якась справедливість має бути, ця віра не від безвиході.

Те, що Тамар завагітніла, можна розуміти, як відновлення дітей його синові Еру: як свекор він відновив Еру потомство. Що станеться з Тамар потім? Потім ми дізнаємося, що старшого сина Шели звати Ер, тобто, цілком можливо, що й Шела все-таки потім одружився з Тамар, але це все буде потім.

Багато хто сьогодні з Єрусалима привозить червону нитку, про це окрема розмова. Немає в цього каббалістичних підстав, та й зв'язок із цим місцем і згодом із Раав теж дивний. Ну, хто носить, нехай носить. Носить он навіть Путін, як ми бачили, але це не говорить про те, що є цьому підтвердження в каббалі.

Взагалі, оскільки я знаю акушерство, маю не тільки рабинський ступінь, а й спеціальність акушера, мені важко собі уявити, як може вийти рука, потім дитина забирає руку всередину і народжується інша. Але це те, що сталося.

Ось така трагічна, сумна, дуже цікава, багатозначна історія сталася з Тамар та Єгудою.

У цій бесіді оповідь повертається до Йосефа. Ми залишили його в 37 розділі, коли він був проданий у Єгипет, і тут, у 39 розділі, ми читаємо продовження історії.

У 16 вірші 38 розділу ми відзначали, говорячи про Єгуду, що він спустився, відійшов від своїх братів, спустився сам. Спуститися – це відійти від громади, від країни, від служіння. Йосеф був спущений насильно, він не хотів спускатися. Якщо Єгуда зробив це сам, то Йосеф робить це мимоволі.

Слово сарі́с може означати євнух, тобто людина кастрована, але за першим значенням – це тілоохоронець, складне слово з двох: саа (зберігати, носити) і рейш (голова). Загалом, це людина з тих вельмож, які мають доступ до тіла фараона, мають доступ до тіла свого начальника в цілому. Можливо, їх і кастрували, бо часто вони були свідками якихось особистих, інтимних зустрічей свого начальства. Ми не знаємо, чи був кастрований Потіфар. Найімовірніше, ні. Пізній мідраш розповідає про те, що Потіфар хотів купити красеня Йосефа для розваг, але прийшов ангел Гавриїл і кастрував Потіфара, і Потіфар розважатися вже не зміг, і так став євнухом. Це гарна історія, і знову ж таки – ангел, але це пізній мідраш. А поки ми читаємо, що він – вельможа фараона. У сучасному івриті слово таба́х означає кухар, але в біблійному не має такого значення. Тут таба́х – це рі́зник, забійник, кат. У даному випадку Потіфар – він сар гатабахім, начальник служби безпеки фараона.

Наприкінці 37 розділу ми читали, що Йосефа продали мідьянітяни. Але, найімовірніше, побачивши не зовсім чорного, не зовсім типового раба на ринку, Потіфар попросив якихось гарантій, якогось підтвердження, що людина, яку він купує, справді раб. Такі гарантії могли дати їшмаельтяни, які його продали, тому й говориться, що їшмаельтяни брали участь у продажу. Так чи інакше, Йосеф опиняється в Потіфара, вельможі фараона.

Коли мої дітки були маленькі, я читав їм Тору перед сном. І ось, коли ми читали в 37 розділі про те, як брати продавали Йосефа в Єгипет, діти вже засинали. Природно, після читання розділу виникає багато запитань: а чому те, а чому інше. І одне з запитань було: «А де був Бог у всьому цьому розділі? Чому в усій цій історії не сказано, що там був Бог? Чому Бог не з'явився і не сказав: „Не кидайте дитину в яму! Не робіть юнакові ніякого зла!“ Чому Бог не захистив Йосефа, де був Бог? І в другому вірші 39 розділу ми читаємо відповідь на це дитяче запитання.

В усій цій історії Господь був з Йосефом. Це можна побачити з того, в який саме караван Йосеф потрапляє – в караван із благовоннями. По-перше, це комфортний караван, що йде торгувати з багатими людьми. По-друге, ми бачимо, що Йосефа купила непроста людина. Можна побачити руку Божу, присутність Божу в житті Йосефа навіть у такий важкий момент.

Єврейське слово гацлаха (успіх, удача) походить від кореня цала́х (опускатися на, потрапляти точно в ціль). Йосеф – він потрапляв, опинявся в потрібному місці в потрібний час, ішов до потрібної точки потрібним маршрутом. Ось що означає тут іш мацлі́ях.

Чому важливо, що він опинився в домі єгипетського господаря? Тому, що Йосефові могло пощастити набагато менше, і він опинився б на полі (у його господаря є й поля, ми скоро в цьому переконаємося), на плантації, на будові в єгипетського господаря. Але Йосеф потрапив саме в дім.

Єгиптянин, людина явно не юдейська, невіруюча, побачив, що Господь з Йосефом. Тобто: якщо Йосеф іде по окріп, то на кухні відразу готовий окріп; якщо Йосеф іде по щось, садить щось, то це «щось» приносить найбі́льші плоди; якщо Йосеф купує щось, це «щось» зростає в ціні. Йосеф рухається по «зеленій хвилі» – куди б він не їхав, йому скрізь зелене світло світлофора. Це те, що міг побачити єгиптянин. Мідраші кажуть, що бачив він ще дещо – як Йосеф постійно щось бурмоче, нашіптує: входить – нашіптує, виходить – нашіптує, і все в нього виходить. І господар зрозумів, що Йосеф спілкується з якимось Богом, який дає йому ось таку силу. Таке було свідчення для Потіфара. І ось плоди цього:

Тобто Йосеф отримує підвищення: з усіх домашніх рабів він стає особистим слугою Потіфара. Наступний етап – пан робить його управителем усієї домашньої служби рабів, робить його завгоспом дому. І на останньому етапі – «все, що є в нього, дав йому в руки», тобто зробив Йосефа повним управителем маєтку, ще на одну висоту його підняв. Це вже посада, на яку раби майже не потрапляли. Є єгипетський папірус, що дійшов до нас, у якому міститься список із 800 рабів з їхніми посадами, і на таких високих посадах рабів немає. Хоча справді, раби-іноземці просувалися в Єгипті краще, але нам важко зрозуміти чому.

Тобто Йосеф став усім керувати, і все стало процвітати, навіть те, що Йосеф сам не робив, чим він сам не займався. Це спонукало Потіфара зробити крок, який далеко не всі назвуть правильним, якщо дивитися з погляду простих читачів (але не з погляду тих, хто цілком і повністю на боці Йосефа).

Можна і треба перенаправляти свої функції, доручати щось іншим, але Потіфар закинув усе, його вже більше нічого не цікавило, він перенаправив на Йосефа все, крім хліба, який він їв. Фразу ле́хем ашер-гу́ охе́ль (хліб, який він їсть) можна зрозуміти трьома способами. Найбуквальніший, перший варіант: крім своєї тарілки, Потіфара нічого не цікавило, він уже заходив у дім тільки поїсти. Другий варіант – священницький. У єгиптян багато що було пов'язано зі священством і з хлібом, і крім священницьких функцій, яких Йосефу не доручиш, бо він чужоземець, Потіфара нічого не цікавило. Третій варіант – іносказання. І Тора, і Танах часто використовують вираз «їсти хліб» щодо інтимної близькості: крім своєї дружини, Потіфар усе кинув на Йосефа. Саме це розуміння напрошується у світлі закінчення вірша, що Йосеф був прекрасний образом і прекрасний видом. Це точно те, що буквально сказано про його матір Рахель. У Йосефа чу́дова спадковість. Це цікаво: чи багато є людей, про яких Бог сказав, засвідчив, що вони гарні. Є людина, яка комусь подобається, людина, яку багато хто вважає гарною, але ось тут є Йосеф, молодий хлопчина, про якого сам Бог свідчить, що він гарний. Чоловік єгипетський поклав усе управління своїм домом на Йосефа, усе йому довірив, сам удома майже не з'являється, а Йосеф дуже гарний – отже, чекай біди.

Можливо, Потіфар кастрований. Можливо, він просто замотаний, не хоче надовго залишатися вдома або рідко приходить додому, оскільки він – єгипетський вельможа. Ми про них багато знаємо, бо єгиптяни, як я вже казав, любили малювати. Є дуже багато побутових замальовок про Єгипет, і ми можемо бачити, що єгипетські вельможі часто проводили час у банях, саунах, барах того часу і не гребували замовляти туди дівчат. Цілком можна припустити, що Потіфар – не великий праведник, і він веде саме такий спосіб життя. Так чи інакше, чоловіка вдома немає, чоловік уже не діє як управитель, він не править домом як чоловік. Він усе доручив цьому хлопчикові, а цей хлопчик гарний. Як не звести на нього очі? Велика спокуса для жінки.

«Ляж зі мною» – дуже грубий вираз. Звісно, можна так перекласти, але буквальний переклад набагато грубіший. Вона не каже йому, який він гарний, вона не каже йому: «Ах, яке в тебе довге волосся, які в тебе очі!» Вона проста і лаконічна – почасти тому, що вона господиня, почасти тому, що вона, можливо, охоплена якимись почуттями. Важко зазирнути їй у серце. Прийнято (у світлі того, що ми всі читали Тору і ми знаємо, чим усе закінчиться) вважати її такою хтивою, розпусною, пихатою пані. Але можна сказати, що жінка загнана в кут і впадає в гріх зради, але серце її не зовсім чорне, і не все, що вона робить, таке чо́рне. Вона, може, закохалася в Йосефа, і ми побачимо, що вона не перебирає рабів постійно, ми далі це побачимо. Анітрохи не бажаю її виправдовувати, просто хочеться більш об'ємно уявити ситуацію.

Йосеф на два слова, які вона йому сказала, дає відповідь із тридцяти п'яти слів.

Йосеф дає їй відповідь із трьох частин. Перша частина – майнова, друга частина – сімейні цінності, третя частина – Бог. Причому слово, яке він тут використовує, двозначне. Слово елогі́м можна зрозуміти і як боги, адже він говорить з язичницею. Хоча Тора в усьому цьому розділі використовує саме чотирилітерне Ім'я, тут Йосеф каже елогі́м. Він відповідає, по-простому кажучи: «Я такий хороший, гебрео туристо, обліко морале». А ти, як ти взагалі могла таке подумати?» Він, звісно, до неї ніяк не звертається, бо вона його пані, але яке відчуття могло залишитися в жінки після цього? – «Він зараз мене образив, принизив, представив мене такою розпусницею». З іншого боку: «Вау! Так він не тільки гарний, він ще й такий вірний, такий добрий, і саме його я й маю спокусити». Або Йосеф не знає жіночого серця, або, як кажуть деякі коментатори, є в ньому якась іскорка, усе-таки не зовсім він поводиться свято. Так само було і з його снами. Він не завжди був чутливий до людей, не завжди був уважний до того, що навколо нього відчувають люди, його брати. І тут він точно так само неуважний до того, як почувається жінка. Звісно, у нього немає виходу. З того моменту як вона поклала на нього око, він у дуже великій біді, він «попався», йому подітися нікуди, йому складно знайти вихід. Це для нього спокуса. Випробування для людини не тільки в спокусі піддатися чи не піддатися гріху, а й, скажімо, отримати насолоду від того, що ти подобаєшся жінці, отримати підтримку, такий комплімент, що ти гарний, що тебе любить жінка. Дуже складне випробування для серця молодої людини.

Коментаторами зовсім по-різному (знову-таки я весь час кажу, що кожен із коментаторів говорить більше про себе, ніж про Йосефа, чи про Єгуду, чи про Аврагама) оцінюється ситуація між ними. Якщо не намагатися від початку зробити з неї хтиву розпусницю, то можна сказати, що жінка, хоч і охоплена грішними почуттями, але не мислить категоріями гріха. Де ж їй мислити християнськими категоріями? У неї складні стосунки з чоловіком, тепер ще складні стосунки з рабом, який нею так відкрито нехтує, і з цим треба щось робити. Якої дії Йосеф може чекати після цього? Не скаже ж вона: «Так, я справді неправа. Піду покаюся, почитаю псалми». Цього важко чекати від жінки, і вона не відступає.

 Загалом, ситуація дуже складна і неоднозначна.

Важко собі уявити, що день за днем вона говорить йому ці два слова: שִׁכְבָה עִמִּי (шіхва імі – ляж зі мною), а він повторює їй 35 слів у відповідь або просто вдає, що не чує її. Мабуть, ці розмови, її атаки на нього, підкати до нього і його делікатні відповіді тривали з дня на день. Це могло її бісити, могло її провокувати на ще більше бажання ним заволодіти, і для нього це теж було величезною спокусою – відчувати до себе таку любов і якось із цим миритися. Видно, що вона намагалася по-різному до нього підійти, бо в кінці вірша ми читаємо, що вона просить уже полежати не з нею, а біля неї: «Давай разом ляжемо і будемо дивитися на сонце, поклавши руки під голову, на захід сонця, на зорі, на хмари. Побудь зі мною, просто побудь зі мною, посидь зі мною. Залиш „пан“, залиш „дружина“. Просто посидь зі мною – мені нема з ким розмовляти, Йосі, я така самотня, тільки ти мене розумієш, побудь зі мною». А Йосеф не чує її, і це не може не призвести до вибуху у стосунках. Її злочин, стійкість Йосефа стали випробуванням саме для Йосефа.

Йосеф прийшов, нікого з домашніх немає, дім порожній, крім, звісно, неї. Коментатори кажуть: «Чому він туди прийшов? Бо він хотів бути з нею, він уже був готовий відповісти на її поклик. І Всевишній дав йому таке одкровення: перед ним з'явився Яаков і сказав: „Ти будеш вождем, ти природжений лідер. Чи будеш ти лідером дівчаток, пастухом дівчат чи пастирем у народі Ізраїлю – вибирай“. І Йосеф тоді й учинив так, як учинив. Коментатори кажуть: «Узагалі, з чого все це почалося? Йосеф, отримавши звання, отримавши посаду, став заплітати кіски, покривати волосся гелем, одягатися гарно, відповідно до своєї посади, і Всевишній сказав йому: „Йосефе, твій батько сидить у жалобі, а ти тут красуєшся. Я зараз пошлю тобі випробування на твою красу“. І ось, коли Йосеф уже майже падає в цьому випробуванні (згідно з мідрашем, згідно з традицією), йому з'являється Яаков.

Чи може бути, що випробування справді прийшло на Йосефа через те, що він став красуватися, став себе прикрашати? Адже Йосеф насправді гарний, і про це говорить Тора. Можливо, він милувався своєю красою або якось її оформлював, тоді як його батько справді сумував. Коментатори аналізують те, що сталося, і, може, це і є причина, може, через це все і сталося. Йосеф не дуже чутливий до того, що відбувається навколо нього. Але він учиться, і в наступному розділі ми це побачимо.

Вона вже прийшла і схопила його за одяг, мабуть, намагаючись його стягнути. Не просто схопила, а сильно потягнула, бо вбрання вдягається через голову, це не накидка, його так просто не зняти. Дуже неприємна сцена. Йосеф, мабуть, вибіг і переводив подих. Ну і для жінки, яка пішла в останній рішучий бій, це теж принизливе видовище.

Дивіться, як будує свою промову дружина Потіфара. Вона каже: «Дивіться, він (мій чоловік) притягнув сюди цього єврея, щоб із нас насміхатися». З нас – Вона ставить себе поруч із командою всієї прислуги, адже Йосеф – головний над ними, приходько-єврей: «Дивіться, він поставив тут єврея над нами, щоб цей єврей із нас сміявся». Який класичний хід ще не зародженого тоді антисемітизму: «Дивіться, він притягнув сюди єврея, поставив єврея, щоб він із нас, корінних мешканців, насміявся. Не тільки з мене, а й з вас, з усіх домашніх він насміхався. Це на глум із нас Потіфар привів сюди цього єврея». Ось така полум'яна промова, сказана спочатку домашнім, щоб у якийсь спосіб поставити всю команду дому на свій бік.

Далі ми читаємо про те, що сталося, коли Потіфар (не знаємо звідки, скажімо, зі служби) повернувся додому.

Коли вона говорила з рабами, вона сказала людина-єврей, тут вона говорить із господарем, із чоловіком: «Статусно низька людина прийшла до мене, той, кого ти привів, насміхатися з мене». Тут вона не каже «спати зі мною», вона не згадує сексуального контексту, хоча він є. Вона тільки натяком згадує, щоб, борони Боже, Потіфар не почав уявляти в голові якісь картинки, вона говорить як якась скромниця і святенниця.

Ось яку історію розповіла дружина Потіфарові. Потіфар мовчить, і Тора продовжує.

Вона, мабуть, показала ґулю, синець, прищик або жестами показала, що саме Йосеф їй зробив. Потіфар розлютився – до речі, зовсім не обов'язково на Йосефа, якому довіряв. Цілком можливо, що цю ситуацію він добре розумів і розлютився на ситуацію загалом, на те, що дружина загнала його в пастку, поставила в недобре становище: тепер доведеться відмовитися від раба, який приносить у дім економічне процвітання. Було на що розлютитися Потіфарові.

Слово со́гар (в'язниця) пов'язане зі словом сагар (місяць або місяцеподібна виїмка, місяцевидна яма). Ми пам'ятаємо, що Потіфар – начальник служби безпеки царя, тому місце, де перебувають в'язні, у нього ж, у Потіфара вдома (ми це прочитаємо в наступному розділі). Це окрема будівля на подвір'ї Потіфара, найімовірніше, яма, над якою є окремий начальник, і туди поміщається Йосеф. У чому тут паралель? Знову в Йосефа забирають одяг, який потім використовують для впізнання, знову Йосеф без одягу опиняється в ямі, у в'язниці. І це якесь просто страшне дежавю, другий урок від Всевишнього, який із Йосефом, який йому допомагає. У всьому цьому Всевишній його не залишає. Ось такий от шлях.

Знову-таки, якщо ми спитаємо: «Зачекайте, зачекайте! Там, на початку, Господь був із Йосефом, але в усій цій історії з жінкою Він знову кудись зник?» Ні, Господь був із Йосефом і дав йому милість в очах начальника в'язниці.

І далі – знову дежавю.

Буквально як Потіфар, так і начальник в'язниці чинить із Йосефом.

Господь робить так, що все, що Йосеф робить, відбувається в потрібний час, у потрібному місці.

Такий от 39 розділ, який починається з того, що витягнутий з ями Йосеф потрапляє в Єгипет і закінчується тим, що Йосеф знову опиняється в ямі. Але Господь із ним, і є успіх. І є якийсь ще дивовижний урок, який Йосефу належить вивчити. Усі герої дуже живі. Лиходійка, дружина Потіфара, чинить злочин; Йосеф отримує покарання, і розв'язка ще попереду. Зокрема і з дружиною Потіфара ми ще зустрінемося, хоч як це дивно, і побачимо, чим усе закінчиться.

Ми залишили Йосефа в той момент, коли його було кинуто до в'язниці, він знайшов милість (Господь дав йому милість) в очах начальника в'язниці, і начальник в'язниці довірив йому просто все, що можна довірити, усі тюремні справи залишив на Йосефа.

Коментатори наводять два варіанти, як вони згрішили. За першим кажуть: «Ну, мабуть, професійні проблеми: у вині знайшлася муха, у хлібі знайшовся камінчик, тобто проблеми контролю за якістю продукції». Інші коментатори кажуть: «Оскільки в минулому розділі Йосеф говорив про гріх співжиття з дружиною господина, то й тут треба говорити про те, що ці два товариші хотіли якісь дії вчинити з дружиною господина, в цьому випадку з дружиною царя єгипетського». Але це складно: по-перше, тому що такі речі не прощаються, по-друге, тому що такі речі караються смертю, а по-третє, через те, що ми прочитаємо далі:

Слово ке́цеф (піна), з тим самим коренем, що й у слові, яке тут використовується, ваїкцо́ф – і спінився, до піни біля рота розлютився фараон. Ми не знаємо, що сталося з виночерпієм і пекарем, можна припустити, що їх і стратили взагалі, а крім них фараон розгнівався ще й на їхнє начальство, на тих, хто за них відповідає – на начальника виночерпіїв і на начальника пекарів. Хоча потім вони названі знову-таки виночерпієм і пекарем, але можна так зрозуміти (і таке розуміння цілком реалістичне), що фараон карає начальство. Ну, це, власне, деталі.

Пам'ятаєте, як звуть начальника служби безпеки? Його звуть Потіфар. Фараон помістив їх, можна так сказати сучасною мовою, в КПЗ (камеру попереднього ув'язнення) або в слідчий ізолятор (СІЗО), до розгляду справи. А цей СІЗО, ця камера, знаходяться в домі начальника служби безпеки. Ці два вельможі поміщаються під варту, тобто в них трохи інший статус: вони – заарештовані, а Йосеф – ув'язнений. Є велика, серйозна різниця в статусі.

Оскільки це статусні ув'язнені, ув'язнені не просто так, а наближені царя, то й у в'язниці їм належить статус підвищеного комфорту, в них «віп»-камери, і Йосефу належить за ними наглядати. Сар гатабахі́м (начальник служби безпеки), який тут згадується, це Потіфар. Він усе-таки Йосефу довіряє і дає йому якісь серйозні роботи.

Кожен із них побачив сон. Не один сон вони побачили, це така мова Тори. І кожному було зрозуміло, що йому потрібне тлумачення, кожен сон був віщим, але незрозумілим. Вони це усвідомлювали, і це, звісно, вводило їх у сум'яття.

Для чого додається «які ув'язнені у в'язниці»? Люди ув'язнені у в'язниці, в камері попереднього ув'язнення, в СІЗО, і там постійно є якийсь «двіж», є якась дія – усі думають, що́ з ними буде далі. Уявіть собі: фараон помістив їх у в'язницю для подальшого розгляду, і тут вони бачать віщий сон. Їм приходить, можна сказати, вирок, але написаний китайською мовою, і це, звісно, лякає, і незрозуміло, що буде, і радості це не додає, а от тривог додає.

Здавалося б, люди сидять у в'язниці, і з чого б їм веселитися, з чого б їм радіти? Але Йосеф звертає увагу (і тут нам важливо це відзначити), Йосеф уперше звертає увагу на якісь почуття людей. У всякому разі, ми вперше помічаємо, що Йосеф виявляє уважність до того, що відбувається з людьми навколо нього. Цілком можливо, що (ми говорили, що Бог був із Йосефом і що Йосеф знаходив милість) так воно і було, і він теж виявляв турботу про людей і непокоївся через стан людей. Але тут нам Тора говорить про це вперше. Визволення Йосефа, його шлях нагору починаються з того, що він цікавиться, чому навколо нього похмурі люди, чому похмурі ці два вельможі.

Тора повторює, підкреслює, що він спитав у людей, які ув'язнені з ним у домі господина його, про їхній стан, тобто Йосеф не списує їхню похмурість на обставини: побачив похмурих людей, ну, зрозуміло ж, чого вони похмурі. Коли показують у документальних фільмах різних в'язницю і ув'язнених, то радісних облич там мало, обличчя ув'язнених, як правило, похмурі. Але Йосеф, навіть у цих людей, не списуючи на їхнє становище ув'язнених, спитав, у чому причина, чому сьогодні вони такі невеселі.

Йосеф каже їм: «Як це немає тлумача, якщо завжди є тлумач – Бог?» Йосеф сідає вислухати, що ж на серці в його співкамерників.

Ось такий дивовижний сон.

Дуже добре тлумачення дав Йосеф міністрові виночерпіїв, напевно його заспокоїв. Йосеф додає дещо до цього тлумачення і каже:

Коментатори по-різному ставляться до цього вчинку Йосефа. Раші каже: «Раз він попросив, то саме через це він два роки й просидів ще у в'язниці, тому що понадіявся на людину, а не на Бога». Інші коментатори кажуть: «Ну як же так, невже не можна просити допомоги, якщо випала така можливість?» Отже, якщо людина буде в палаючому домі і вона побачить вогнегасник, то не можна ним скористатися, а треба сказати: «Хай Бог гасить цю пожежу?!» І суперечка на цю тему, звісно, серед коментаторів іде. Треба й можна намагатися шукати визволення через людей, через людей, близьких до влади, і так євреї діяли завжди. Але тут той самий Йосеф, з яким постійно Бог, про якого Всевишній весь час піклується і який щойно сказав: «У Бога тлумачення снів», міг би сказати: «Згадай мене перед фараоном, можливо, Бог виведе мене звідси». Або: «Можливо, Господь дасть мені милість в очах фараона і виведе мене звідси». Але Йосеф сказав: «Можливо, ти, виночерпію, витягнеш мене звідси». Можливо, це і стало причиною того, що Йосеф на два роки затримався у в'язниці. Хоча, я думаю, що й Божий задум був у тому, щоб Йосеф ще сидів у в'язниці: випусти його фараон зараз, до тих снів, які фараонові снилися, Йосеф почав би свій бізнес, розкрутився б, відкрив би мережу кошерних ресторанів і зайнявся б своїми справами, і не сталося б те, що сталося.

Йосеф продовжує і каже, з якої причини його треба витягти з цієї ями.

Тобто: «Я й у раби-то потрапив незаконно, я не раб, я крадений, і мене не можна тримати рабом». Йосеф до ладу пояснює, до ладу викладає касаційну скаргу, але це не молитва, це звернення до людини. Можливо, і прийшла ця затримка на два роки, бо Йосеф не згадав тут Бога і, може, в серці й не сподівався на Всевишнього. В усякому разі, так от це можна зрозуміти. Усе в руках Всевишнього, і не дай нам Боже засуджувати когось, хіба що тільки обговорювати. Можливо, що Йосеф тут недостатньо пам'ятає про Всевишнього, і за це отримує ще два роки покарання.

Окрім слова сале́ (кошики) є тут слово хорі́, і можна його перекласти як плетені або діряві. Але, правду кажучи, ніхто з коментаторів, ніхто з тих, хто є фахівцем з івриту, не може точно сказати, що означає тут слово хорі́. Можливо, це кошики з отворами, від слова хор (діра, отвір). Можливо, кошики білого хліба, кошики, які використовуються для випічки з білого дорогого борошна. Отже, три кошики в пекаря на голові уві сні.

До цього місця (от хто вміє тримати інтригу в оповіді – чудовий майстер риторики Йосеф), до оцих слів усе звучить точно так само, як і у випадку з виночерпієм. Але замість того, щоб сказати «піднесе голову» – «зніме з тебе голову твою». Ось таке тлумачення. Постає питання: яким чином узагалі Йосеф тлумачить ці сни? У першому сні виночерпій діє, він активний, він здійснює певну дію: він вичавлює лозу, він подає чашу фараонові. Пекар має кошики на голові, йому незручно, їх дуже важко зняти, потрібна допомога, щоб їх зняти. Птахи їдять цей хліб, і, можливо, сам пекар і не бачив би цього, якби він не спав, як людина не бачить, що відбувається в неї на голові. Пекар пасивний абсолютно у своєму сні, на відміну від виночерпія. У випадку з виночерпієм вино потрапляє зрештою до фараона, тобто те, що фараонові призначене, те до фараона й доходить. У випадку з хлібопеком цього не відбувається, його хліб з'їдають птахи. Тому можна сказати, що вино у сні виночерпія і означає вино і що сон цей буквальний, реалістичний. Сон пекаря символічний, і хліб у його сні символізує його власну плоть, яку потім птахи й з'їдять.

Таким чином, Всевишній послав двом вельможам у в'язниці подвійний сон. І фараон потім побачить сон, який схожий на два сни. А до цього і Йосеф бачив два сни, які про одне. Йосеф стає вузьким фахівцем у розгадуванні парних снів. Ось такі думки є з приводу снів цих людей.

Постає таке питання: а навіщо був сон пекаря? Зрозуміло, виночерпій потім згадає про те, що це Йосеф витлумачив сон, а хлібопек зникне. Саме тому, що сон має бути подвійним, саме тому, що має бути таке подвійне свідчення, щоб потім виночерпій його в потрібний момент згадав, саме для цього хлібопекові посланий сон. І не можна сказати, що Всевишній умертвляє хлібопека заради порятунку Йосефа. Ні, хлібопек і так мав померти, але він отримав пророцтво про свою смерть.

 Отже, все збулося, як Йосеф і витлумачив. І, здавалося б, от зараз виночерпій згадає про нього. День народження у фараона, фараон у доброму настрої. Цілком можливо, що, скуштувавши вино, яке йому подавали, він сказав: «Щось нині виночерпії пішли не ті, мені от тут до індичатини біле вино пропонують. Треба було б подумати про те, як повернути старого виночерпія». Прийшов фараон у добрий настрій, і саме час було попросити за Йосефа, але не попросив начальник виночерпіїв за нього.

Не згадав і того дня, і забув про нього надалі; забув надалі на цілих два роки, і згадає про нього лише в наступній тижневій главі.

Багато років тому довелося мені вести уроки з тижневої глави в психіатричній лікарні «Кфар Ша'уль», яка знаходиться в чудовому місті Єрусалимі. Пацієнти психіатричної лікарні – дуже хороша жива аудиторія. Вони ставлять нестандартні запитання, нестандартно реагують і вимагають творчого підходу. З ними спілкуватися дуже цікаво і вчити з ними Тору теж дуже цікаво.

Одного разу якраз у день вивчення тижневої глави Ваєшев я прийшов до лікарні провести урок, і в коридорі мене спіймав лікар і сказав мені: «Алексе, я тебе прошу. У нас тут лежить Йосі. Ну, ти його знаєш. Його ж якраз брати сюди поклали на лікування. Історію з продажем Йосефа він переживає дуже тяжко. І так переживає. Краще, будь ласка, не піднімай цю історію». Мені (а я якраз про цю історію і готувався говорити) довелося імпровізувати, і я вирішив розповісти історію про те, як Йосеф потрапив до Єгипту, і як усі навколо бачили, що з ним Бог, і як усі довіряли йому все, що можна довірити, і як Йосеф у Єгипті мав успіх. Але я недооцінив Йосі. Йосі послухав цю мою промову (хвилин на п'ятнадцять) і сказав: «А як так вийшло, що от саме в історії з дружиною Потіфара, коли Йосеф, як ви кажете, переборов свій е́цер, коли він устояв у дуже тяжкому випробуванні (це справді тяжке випробування для юнака витримати домагання жінки, від якої він залежний), як вийшло, що Всевишній за нього не заступився? Чому саме в цей момент, коли Всевишній найбільше, здавалося б, був Йосефові потрібен, Потіфар не побачив, що з ним Господь? Чому Потіфар не міг би (за тих часів ні, звісно, але щось на зразок) підняти відеокамери, опитати слуг, провести хоч якесь розслідування, хоч якось Йосефа допитати, повірити Йосефові? Чому Всевишній не дав милості Йосефові в очах Потіфара? Чому не послав ангела йому в сон? Чому Всевишній за Йосефа ніяк не заступився? От питання всіх питань. Добре, Потіфар бачив, що з ним Бог. Потім начальник в'язниці бачив, що з ним Бог. Усі бачили, як він має успіх. Чому от саме в цей момент Бога поруч не виявилося?»

Ми разом перечитали розділ і шукали відповідь на це питання. Я пропоную вам разом зі мною і з Йосі з минулого перечитати цей 39-й розділ книги Берешит і спробувати дати різні відповіді на його запитання.

Слово סְרִיס сарі́с зазвичай перекладають як євнух. І тоді в російській мові виникає така асоціація, що він неодмінно кастрат. Якщо розібрати слово сарі́с: са-рі́с – це тілоохоронець або хранитель голови, той, що несе голову. Той, хто має доступ до тіла фараона, той, хто має право бути в присутності фараона на відстані витягнутої руки. Отже, саріс фараона Потіфар сар гатабахі́м – начальник каральної служби, можливо. Слово таба́х може означати кат, а може означати просто кухар, залежно від того, що таба́х ріже. Ну, давайте перекладемо начальник служби безпеки.

Отже, Йосеф опинився в Єгипті. Потіфар, начальник служби безпеки фараона, купив його в них.

До чого торкається Йосеф, у всьому він має успіх, усе в нього виходить, усе в нього йде на лад. Видно, що Господь з Йосефом.

Йосеф робить кар'єру. Він знаходить милість в очах свого господаря. Спочатку господар робить його своєю особистою прислугою. Це дуже близьке знайомство. Потім ставить його управдомом. І зрештою робить його повним управителем над усім, що в нього є.

Тобто не тільки там, де Йосеф працює, але скрізь, у всіх справах Потіфар отримував благословення. Скрізь, де в нього були володіння, в усьому він мав успіх. І, звісно, це велике благословення. Ми пам'ятаємо з історії з Лаваном, що Лаван якось розповів Яакову: «Я ворожив, і я побачив, що це через тебе прийшло мені благословення». Коли до якоїсь людини приходить благословення і раптом вона починає мати успіх, вона, природно, шукає причину цього успіху, щоб її закріпити. І Потіфар теж не був дурнем. І він зрозумів, що благословення приходить до нього через Йосефа.

До речі, це природа самого імені Йосеф. Йосеф означає додасть. Кажуть, що додаток Всевишнього завжди більший, ніж основа. Наприклад, якщо людина йде і купує кілограм м'яса і просить м'ясника (коли вже заплатила): «Додайте трохи». Скільки покладе м'ясник? Покладе ще трішки, можливо, 50 грамів, може, 100 грамів. На Сході це називається «з підходом». Після того, як людина купила кілограм ягід, вони зважені й оплачені, ще жменю ягід покладуть їй. І це називається «підхід». Це такий додаток від серця. І от кажуть, що Всевишній додає більше, ніж є. До кілограма м'яса Всевишній може додати чотири кілограми і більше. Це суть цього додатку від Всевишнього. І саме ім'я Йосефа означає благословення, примноження. Тому, якщо Потіфар чи начальник в'язниці хотіли розібратися з причиною благословення, можна було далеко не ходити, а розібратися зі значенням імені. Ну і, мабуть, ворожки та ворожечки місцеві теж вказали б, та й кришталеві кулі повідкривали б.

Тут треба трошки глибше розібратися, що означає хліб, який він їсть. Дуже часто поїдання хліба пов'язують із дружиною, тобто такою чистою мовою Тора використовує евфемізм і каже: «Усе йому віддав, окрім своєї власної дружини». А Йосеф гарний виглядом і гарний обличчям. Це теж добре вкладається в конотацію, що йдеться про дружину. Але, можливо, цілком можливо, що йдеться буквально про хліб, тобто тільки меню своє Потіфар сам собі вибирав. А може, і готували його люди, які були в підпорядкуванні в Йосефа. Деякі кажуть: «Ми пам'ятаємо, що для єгиптян гидота їсти з євреями, і тому Потіфар не давав Йосефові до їжі торкатися з релігійних причин. А в усьому іншому він йому довіряв». Але ми розглядаємо всі варіанти, жодного не можемо відкинути.

На цьому закінчується історія успіху Йосефа та історія кар'єри Йосефа. З сьомого вірша ми читаємо: וַיְהִי вайгі́ (і було). Це ніби початок нової історії.

Ляж зі мною. У найгрубішій формі – переспи зі мною.

У слові вайма'е́н над буковкою א (алеф) у сувої Тори стоїть той самий знак (трель), про який ми вже з вами говорили. Можна прочитати: вайма'е́ееееееееен, тобто відмовлявся, опирався, утримувався. Але от ця трель у прочитанні слова вказує на якесь внутрішнє сум'яття.

…і казав дружині господаря свого: «Ось господар не знає, що в нього в домі відбувається, усе вручив мені. Усе, що в нього є, дав у мої руки.

І це висловлювання Йосефа, коли він говорить особисто дружині, теж дозволяє нам повернутися на два вірші назад: що от цей хліб, можливо, під ним і мається на увазі дружина.

…як же я зроблю це зло? Я згрішу перед Господом».

Що кажуть ці вірші? Йосеф насамперед вайма'е́н, насамперед він не хотів цього робити. Насамперед його відповідь – ні, хоча знак кантиляції вказує на певні душевні метання. І про це ми ще поговоримо. Але крім відповіді ні, треба ж ще якесь пояснення дати господині. Не можна просто сказати господині ні, бо ти її раб. Це вимагає якогось ставлення. Можна казати їй, що близькість заміжньої жінки з чужим чоловіком – це перелюб і що це заборонено. Але навряд чи вона це зрозуміє. Бо, я думаю, вона знає, що це заборонено. Це якраз те, чого вона хоче. Йосеф говорить з нею про інше. Йосеф говорить з нею про вірність і вдячність. І він каже: «Як же я зможу так вчинити зі своїм господарем, після того що він зі мною зробив, після того як він усе мені довірив? Я тим самим згрішу перед Богом».

День за днем пані дошкуляла Йосефові й домагалася Йосефа. Це дуже тяжке випробування. Що вона казала? Спочатку вона казала: лішка́в ецла́ – переспати з нею, потім просто побути з нею. Цей Потіфар невідомо де ходить, він зайнятий справами, а раб тут. «Ти мене вислухай. Ніхто мене не любить. Приголуб мене, обійми мене, посидь зі мною, витри з моєї щоки скупу сльозу». І так день за днем вона домагалася Йосефа.

Знову ми читаємо в 11 вірші: וַיְהִי (вайгі́) і було. Знову початок нової історії.

Тут треба сказати, що коментатори розходяться в тому, що сталося того дня. Деякі коментатори кажуть: «Йосеф справді прийшов просто робити свою роботу. Нічого поганого не намічалося. А дружина Потіфара сказалася хворою і не пішла на якийсь громадський захід, якесь язичницьке свято, яке в них було. І Йосеф прийшов, а вона зовсім несподівано вдома». Інші коментатори кажуть, що Йосеф піддався-таки на вмовляння і прийшов до неї, коли нікого вдома не було.

Треба сказати (завжди це треба пам'ятати), що в підході до вивчення Писання є дві основи. Одні люди кажуть: «Це наші батьки, вони святі. Усі герої Біблії святі, і жодних помислів про гріх і нічого такого з ними не може статися». Інші кажуть: «Ні. І Патріархи, і діти Яакова, і Йосеф, зокрема, і Давид, і навіть Моше – усі вони могли грішити. І з їхніх гріхів, з їхніх помилок ми можемо чогось навчитися. Тут Йосеф – юнак, якого домагається господиня, – піддався спокусі». Треті кажуть: «Це був такий от розрахунок. Якщо він не погодиться, вона може його обмовити, що зрештою і сталося. Вона може його обмовити і сказати: „От ці євреї. Ти привів сюди єврея, а він прийшов ґвалтувати мене“. І євреї будуть обезголовлені, а разом з ними Бог Ізраїля». І Йосеф, згідно з цим тлумаченням, можливо, не стільки хотів цієї жінки, скільки хотів припинити ці домагання і вберегтися від хілуль Гашем (осквернення Імені). Ми до цього питання ще повернемося.

Що таке одяг? Верхній одяг зняти не так просто. І знову коментатори кажуть: «Можливо, він уже задумав цей одяг зняти. В останню мить він зупинився». Що його зупинило? Деякі кажуть: «Зупинили його спогади про Яакова. Він зупинився не через своє минуле. Можливо, він виховувався в домі Яакова і багато чого ввібрав». Давайте пам'ятати, що його брати його продали. Про відданість якій традиції може йтися? Це теж дуже великий сумнів і дуже велике випробування для Йосефа відчувати цю присутність Бога з собою, незважаючи на те що рідні брати його продали. Продали брати не тільки по крові, а й по вірі. Практично його продав майже весь єврейський народ, який на той час існував. Але Йосеф бачить Яакова, Йосеф бачить, що за всім цим і за його життям є майбутнє. І зупиняє його (за тією версією, що він справді спокусився) не минуле, а майбутнє. І він вибігає від дружини Потіфара.

Ну, далі ми знаємо. Дружина зчинила крик і так і сказала: «Ось, ти привів сюди єврея сміятися з нас». І Потіфар, повіривши дружині, поміщає Йосефа в темницю. Йосеф опиняється у в'язниці.

І далі, коли він у в'язниці, ми знову читаємо: «І був Бог з Йосефом, і побачив це начальник в'язниці». І знову з Йосефом відбувається та сама історія. Він робить кар'єру. І залишається питання: чому тут Всевишній не заступився за Йосефа? Питання дуже слушне.

Почнемо з того, що ми говорили версію, що Йосеф спокусився цією жінкою. Коментатори кажуть: «Йосеф гарний на вигляд, гарний собою. Тільки про одного-єдиного чоловіка в усій Торі таке написано». Мабуть, справді гарна людина. Досяг певних висот у домі Потіфара. І знову, як кажуть коментатори: «Став прикрашати свою бороду. Став робити якісь зачіски, став захоплюватися своєю зовнішністю. Це зрозуміло. Людина молода, гарна, на службі спокусилася цим». І Всевишній сказав йому: «Твій батько там сидить у жалобі, а ти тут красуєшся. Ось Я нацькую на тебе ведмедицю». І за всією цією історією зі спробою спокусити Йосефа і за тим, що Йосеф опиняється у в'язниці, стоїть Всевишній, який каже Йосефові: «Не красуйся. Пам'ятай, що там є твій батько, який переживає за тебе, який тужить за тобою». І про нього теж сказано: ваймае́н («І він відмовлявся втішитися»). І виходить, що саме в тому, що Йосеф потрапив до в'язниці, і є присутність Всевишнього в його житті. Це рука Всевишнього.

Інші коментатори кажуть: «Є Йосеф – людина, праведна людина, яка справді втрималася від великої спокуси, не піддалася на спокусу цієї жінки. І він справді тут не винен. Не було в нього наміру згрішити з цією жінкою. Ні на секунду про неї не думав. Але окрім того, що є Йосеф, є і народ Ізраїля. Окрім того, що є життя Йосефа, є ще й життя, задум народу Ізраїля. І тому Всевишній тут присутній у житті Йосефа, використовує його, попри всі його страждання (так, це праведник, якому погано), використовує його для визволення народу Ізраїля. Про це сам Йосеф пізніше скаже: «Ви думали мене продати. Ви затівали погане. Всевишній обернув це на добре».

Є ще одне пояснення, ще один коментар. І знову нагадаю те, що я постійно повторюю, що коментарі більше говорять про коментаторів, ніж про події, які ці коментатори коментували. Коли брати схопили Йосефа, зірвали з нього цю сорочку (הפסים гапасі́м, яка смугаста, або кольорова сорочка, або сорочка з довгими рукавами), зірвали з нього сорочку, яка всю його гідність символізувала. І з цього рівня він опустився в яму. І в цьому стані ми бачимо, що Господь був з ним. Він пам'ятав, що це може послужити на благо. Вірив, що це може послужити на благо. Тому, коли дружина Потіфара домагалася його, і погрожувала йому, і казала: «Я про тебе розповім», він розумів, що така загроза існує. «Я про тебе розповім, я тебе зганьблю, я тебе посаджу до в'язниці, я з тобою взагалі можу все, що завгодно, зробити, я тебе можу підставити». І буде велика наруга над іменем. Так воно і сталося. Пам'ятаємо, дружина стала говорити: «Ти привів нам цього єврея глузувати з нас». І тавро вийшло ніби не тільки на Йосефа, а й на євреїв, і, як ми вже говорили, і на Бога Ізраїля. Йосеф розумів, що навіть через наругу може діяти Всевишній. Навіть через наругу може прийти визволення. Адже він сам уже пережив це: брати зняли з нього сорочку, він був зганьблений, найімовірніше, оголеним його продавали на базарі, на невільничому ринку. І він засвоїв те, що сказано в книзі Йова: «Підносить принижених на висоту, і пригноблені підносяться спасінням». Йосеф розумів, що приниження – це не кінець, і з приниження може прорости спасіння і піднесення. І тому, згідно з цим розумінням, Бог і був з Йосефом весь цей час. І він був у тих стосунках, у яких Йосеф міг його побачити. Коли ми не перебуваємо в тому стані, в якому Йосеф, нам здається, що Бог на цей момент Йосефа залишив. Але насправді це зовсім не так.

Ось на цьому ми закінчили з тією аудиторією читати тижневу главу. Усі присутні вислухали три варіанти, три пояснення, і Йосі сказав: «Мені ближче нерозуміння. Мені, мабуть, простіше зрозуміти це так, що не на всякому своєму рівні, не в усякому своєму духовному стані я відчуваю присутність Божу в моєму житті. Не тому, що Бог відсутній, а просто тому, що я не на тому духовному рівні, щоб його відчувати. І коли мені здається, що Всевишній не діяв у житті Йосефа, це тільки мені здається, тому що я просто Йосі, а він – Йосеф. Отже, треба духовно зростати». Це той висновок, який зробив для себе Йосі.

Ну, а кожен із нас може робити висновки, змінювати їх, дивитися на це з різних боків. Та й не обмежується все трьома поясненнями. Не може бути такого в Торі, що тільки три пояснення є. Але, коли нам здається, що Бог нас залишив, добре було б пам'ятати, що, можливо, це нам тільки здається.

А ми на цьому закінчимо нашу розмову про Йосефа і дружину Потіфара.

Тижнева глава розповідає про продаж Йосефа. Передусім варто зрозуміти, що єврейська традиція і християнська традиція проводять паралелі між Йосефом і Машиахом. Тому в історії з продажем Йосефа можна побачити паралелі з відносинами Ізраїля і Месії. Не дуже зрозуміло, хто саме продав Йосефа. Тора розповідає про те, що брати збиралися його продати. Це була пропозиція Єгуди. Єгуда не хотів смерті Йосефа, і тому він сказав: «Хіба буде нам якась користь від того, що ми його вб'ємо? Давайте продамо його синам Їшмаеля. Ось іде караван їхній». Тора каже, що брати слухали Єгуду. Далі Тора розповідає, що повз проходили люди з Мідьяну, купці. Вони витягли Йосефа з ями і продали Йосефа за 20 срібняків їшмаельтянам. Тобто при читанні Тори видається, що брати не продавали Йосефа, вони збиралися це зробити, але не встигли. Його витягли мідьяни й продали його синам Їшмаеля.

Самі брати, як ми побачимо пізніше, вважали Йосефа загиблим. Вони кажуть один одному: «Ось його кров стягується з нас». І коли пізніше Єгуда стоїть перед Йосефом, не впізнаючи його, він каже: «Брат наш помер». Ре'увен дорікає братам: «Хіба я вас не попереджав не піднімати на нього руку. Тепер ми платимо за його кров». Тобто, судячи з тексту Тори, самі брати вважають, що Йосеф загинув. Вони не продавали його, але Ре'увен, прийшовши до ями, просто його не знайшов.

Йосеф не помер. Він зник. Він піднісся в Єгипті. І це його піднесення в Єгипті, і його втрата для Ізраїля – усі ці події були частиною задуму Всевишнього.

Коли Яаков посилає Йосефа перевірити братів, Тора каже: «Яаков, послав його з долини Хевронської». Один з найвідоміших коментаторів Тори – Раші – запитує: «Адже Хеврон стоїть на горі. Як же сказано, що послав з долини?» І відповідає: «З долини – у значенні з глибин, з глибини задуму Всевишнього». І пізніше, коли Йосеф розповідає братам про те, що сталося, він каже їм: «Це зробили не ви, а Бог». У всіх подіях, пов'язаних з тим, як Йосеф потрапив до Єгипту і піднісся там, видно руку Всевишнього. І ми можемо побачити паралелі між життям Йосефа і тим, що сталося з Єшуа.

Єшуа теж виявляється проданим, і народ Ізраїля вважає його загиблим. Як брати вважали Йосефа сновидцем, гордієм і тим, хто говорить про них лихе, так і Ізраїль поставився до Єшуа, було озлоблення на Єшуа. Є обман і щодо смерті Єшуа. І подібно до того, як єгиптяни прийняли мудрість Йосефа і воцарили його, практично воцарили його над собою, так і народи світу прийняли Єшуа своїм царем. Точно так само, як для єгиптян Йосеф був правою рукою фараона, так і для народів світу Єшуа возсів праворуч Всевишнього. Ми бачимо, що ці паралелі здійснилися в Месії.

І є ще одна паралель, яка тільки має здійснитися. Коли Йосеф каже: «Брати, я – Йосеф. Чи живий ще батько мій?» І відбувається впізнавання і каяття. Немає потреби в багатьох словах, немає докорів, і немає сварки та образ. Йосеф просто каже, що він Йосеф, і все стає зрозумілим. І точно так само має здійснитися і в Машиаху Єшуа, коли він скаже народові: «Я – Машиах Єшуа», з'явившись перед ними в царських шатах. І зникнуть сумніви. Усе стане зрозуміло. Так само, як у випадку з Йосефом, стане зрозуміло, що це був задум Всевишнього. Озлоблення на Єшуа, його страта, запеклість проти нього після його смерті і воскресіння – усе це було частиною задуму Всевишнього. І, коли Єшуа відкриється народові, це стане зрозуміло. Точно так само, як сини Ізраїля прийшли і вклонилися Йосефові, так само, коли прийде час, народ Ізраїля прийде і вклониться Єшуа.

Ми з вами сьогодні перечитаємо уривок про сни, які бачили виночерпій і хлібопек. Про цю тему дуже мало говорять. Ми спробуємо зрозуміти, яким чином Йосеф витлумачив сни виночерпія і хлібопека саме так, як він їх витлумачив, і що це означає для нас з вами сьогодні.

Звісно ж, я одразу передбачаю заперечення. Сам Йосеф каже виночерпієві і хлібопекові: «Від Бога тлумачення снів». Немає сумнівів, тлумачення снів від Всевишнього. І питання в тому, чи дається воно як пророцтво, тобто як якийсь готовий текст, як якесь готове розшифрування, чи Йосеф спирається на мудрість, яку він отримав від Всевишнього, на той досвід, який він має, завдяки тому що Всевишній підготував його до цього тлумачення. І я говоритиму про те, що найімовірніший у нашому випадку саме другий варіант.

Отже, передісторія. Після неправдивого звинувачення в домаганні Йосеф з дому Потіфара потрапляє до в'язниці. У в'язниці він швидко здобуває прихильність начальства. Точно так само, як це сталося в домі Потіфара, він практично начальствує над в'язницею. Начальник в'язниці йому повністю довіряє. Не дивно, що, коли «випадково» у в'язниці опиняються начальник виночерпіїв і начальник хлібопеків (високі вельможі при фараонові), начальник в'язниці приставляє Йосефа до цих знатних вельмож і якийсь час вони проводять разом у в'язниці.

Ми почнемо читати з 5 вірша 40 розділу.

Давайте звернемо увагу, що не написано ваяхальму́ халомо́т – і побачили вони сни, але побачили вони сон. Наче ці два сни складаються в один спільний сон. Схоже ми побачимо, коли Йосеф пізніше скаже фараонові: «Ці сни фараона, ці обидва сни – це один сон». Отже, в одну й ту саму ніч дві людини побачили різні сни, які, можливо, складуться в один сон.

…кожен за тлумаченням свого сну.

Як це можна зрозуміти? Можна зрозуміти так, що кожен відчував, кожен розумів, що саме цей сон потребує свого тлумачення. Ми всі бачимо сни, бачимо різні сни. Іноді нам здається, що це просто сни, і Рамбам казав: «Усі сни говорять неправду». І інші кажуть: «Сни просто йдуть за думками людини». І є дуже багато різних роздумів про те, як народжуються сни, і в Торі, і в сучасній науці. І далеко не всі сни потребують тлумачення. Але тут сни були з тлумаченням. А деякі коментатори кажуть, що вони бачили (кожен з них – і хлібопек і виночерпій) ще й бачили тлумачення, але забули його.

Хто бачив ці сни?

…виночерпій і хлібопек, які в царя єгипетського, які ув'язнені у в'язниці.

Йосеф приходить уранці до двох ув'язнених, які зі свого високого становища кинуті до в'язниці. І ось подив – вони похмурі. Як відреагував на це Йосеф?

Одного разу я бачив у Беер-Шеві таку сценку, я навіть розповідав про неї у себе у фейсбуці. Містом рано-вранці тато веде хлопчика до садочка. Батько його підганяє, бо татові треба ще у своїх справах і в садочок треба встигнути. Назустріч їм іде літня жінка Шура, літня, трохи нездорова, зі своїми болячками, зі своїми проблемами. Хлопчик зупиняється і каже: «Здрастуй, Шуро! Як твої справи?» Вони говорять невеликий smalltalk хвилини на три і розходяться. І тато каже: «Ну, ми ж поспішаємо. Чому ти зупиняєшся?» Хлопчик каже: «Тату, а ти пам'ятаєш, з чого почалося визволення Йосефа?» Тато зовсім не розуміє, до чого його син це розповідає, і каже: «Ну як там сни... Сни… Сни він там витлумачив виночерпієві і хлібопекові». І хлопчик відповідає: «Ні, тату. Це починається раніше, коли він побачив, що в них похмурі обличчя, і спитав: чого ви такі похмурі?»

І ми читаємо в 7 вірші:

Тобто Йосеф не каже: «Ну чого, власне, їм тут радіти, чого їм тут шкіритися, вони ж у в'язниці сидять, зрозуміло, що вони похмурі, а хто тут веселий?» І сам Йосеф сидить у в'язниці, і самому йому веселитися теж нема з чого. І, здавалося б, ну сумують вони і сумують про своє, про вельможне. Але Йосеф не проходить повз і дуже по-дружньому цікавиться: «Чого ви, друзі мої, такі сумні». Саме з цього починається його визволення.

Бог може витлумачити, розкажіть мені, не тому що я тут замість Бога. А давайте з Божою допомогою цей сон витлумачимо. Розкажіть мені, і спробуємо зрозуміти.

Якийсь процес, який зазвичай триває кілька місяців, зараз у виночерпія перед очима проноситься стрімко, наче він дивиться фільм у дуже прискореному режимі, він усе це дуже прискорено бачить. І ця швидкість триває.

Якщо хтось тут подумає, що є цілі течії, цілі конфесії, які через своє богослов'я говорять про те, що давні люди не вживали вина. Ні, звісно. У домі фараона п'ють вино. Фараон не п'є виноградний сік, навіть свіжовичавлений, він п'є вино. І тут прискорення триває, тобто виноградний сік перетворюється на вино в чаші фараона. Ну, втім, це деталь, на якій я зовсім не наполягаю, і вона мало значення має для нас. Отже, все, що бачить виночерпій, він бачить у прискореному вигляді. Ось такий сон побачив виночерпій.

З 12 вірша ми читаємо, як Йосеф тлумачить цей сон.

14 вірш можна зрозуміти як продовження тлумачення, хоча не всі так розуміють. кі ім-зехарта́ні ітеха́ – а якщо згаданий я тобою разом з тобою. Дуже цікава фраза. Якщо цей сон – сон, який і для мене теж сон.

Рабі Шломо Іцхакі, відомий коментатор Тори, пояснює і тлумачить так: «Йосеф тут дав слабину у своїй вірі й покладався на милість виночерпія, сказавши йому: „Ну, ти там поклопочися про мене“». За це, за те, що він не покладався на Всевишнього, а покладався на виночерпія, на думку Рабі Шломо Іцхакі, Йосефові додали 2 роки ув'язнення, він ще буде 2 роки у в'язниці. Це не єдине тлумачення. Є коментатори, які кажуть: «Чому б не поклопотатися, чому б не скористатися протекцією, що в цьому поганого?» І, крім того, ми можемо побачити оцю дивну мовну конструкцію на початку 14 вірша: ім-зехарта́ні ітеха́ – якщо згаданий я тобою разом з тобою, якщо ти бачив цей сон і про мене. Тобто Йосеф бачить, що це сон про звільнення. І він каже: «Можливо, це і про моє звільнення теж, і мене Бог теж поверне на моє місце, як і тебе. Тому ти там поклопочися за мене. Може, це сон про нас обох». Чому Йосеф так подумав, ми ще пізніше поговоримо. Ось таке тлумачення Йосеф дає цьому сну.

Можна сказати, що дуже схоже звучить і в тлумаченні сну фараона пізніше, коли Йосеф розповість про сім тучних років і сім худих років, і тут же скаже якусь практичну пораду як частину тлумачення сну. Також тут частина тлумачення сну, можливо, Йосеф каже: «Якщо я згаданий разом з тобою». Цікаво, що Йосеф тут не чекає (це ми читали 40 розділ, і ми знаємо, чим усе закінчиться) тлумачення сну про хлібопека. Чому не чекає? Можливо, він уже передбачає, про що бачив сон хлібопек. Ми ще поговоримо про це.

Побачивши таке добре тлумачення, надихається хлібопек і каже:

Дуже коротко переказав свій сон.

… з тебе.

Якщо там – разом з тобою піднесе, тебе піднесе, то тут – зірве з тебе голову. Але цей дуже витриманий текст несподівано вдаряє по хлібопекові. Усе звучало точно так само, як у виночерпія, і раптом – піднесе голову твою, але не так, як ти думаєш, а відірве, зрубає тобі голову.

…і повісить тебе на дереві, і буде їсти птах небесний м'ясо твоє.

Таке тлумачення двох снів. Мабуть, не мені одному здасться, що це жорстоко щодо хлібопека. Почати тлумачити точно так само, як для виночерпія. Уже приготувати людину до цієї радості, що от його теж звільнять. І раптом таке – бум! Фараон підніме голову з пліч твоїх геть, і тебе повісять, і будуть м'ясо твоє їсти птахи. Треба не тільки багато сміливості, багато дерзання на таке тлумачення, багато рішучості, багато внутрішньої чесності, бо, як ми побачимо, цей сон Йосеф розуміє як сон і про себе теж. Він і собі теж цей сон тлумачить, цей сон проговорює, як і у випадку з першим сном, зі сном виночерпія.

Перший сон Йосеф тлумачить у всьому буквально. Перший сон, який бачить виночерпій, – це сон, який бачить виночерпія в дії. Ось він, ось виноградна лоза, ось рука фараона (можливо, самого фараона ще й не видно, але ось вона, рука фараона). І виночерпій бачить себе за роботою, і практично Йосеф каже йому: «Сон у руку. Ось те, що ти бачив, те й буде». Немає майже ніякого символічного тлумачення. Єдине, що тлумачиться символічно у сні виночерпія, це три лози, які три дні. Якщо припустити, що виночерпій і хлібопек розповідали свої сни в тюремній їдальні, або в тюремному шаховому клубі, або за грою з іншими ув'язненими в настільний теніс, або в нарди, то будь-хто з ув'язнених так само витлумачив би три лози, точно так само витлумачив би три кошики. Чому? Бо вся в'язниця знає, що через три дні день народження фараона. Усі цього чекають, бо, можливо, буде амністія. Тому три дні, це, загалом, зрозуміле тлумачення, і все інше у сні виночерпія зрозуміле. Дуже ясний сон.

У сні хлібопека все тлумачиться символічно, крім птаха хіба що. Сам хлібопек бачить самого себе. Тут немає ніякого руху, ніякої дії, крім хлібопека, який стоїть з трьома кошиками, як з короною з хліба, над своєю головою – нічого немає. Тут хлібопек гордий тим, що він хлібопек, що він сам собою гордий хлібопек у гордій самотності, він усе одно пекар.

Єгиптяни (сьогоднішня наука каже це, звісно, пізніше, що це історичне відкриття) були першими, хто став робити дріжджовий хліб. Вони виробники дріжджового хліба, і вони цим пишалися. В юдаїзмі (звісно, у пізнішому і теж у рамках історії виходу з Єгипту) хамец, дріжджовий хліб, хліб, який піднімається, порівнюється з єцер гара (злим началом людини). Але тут людина горда своїм мистецтвом, людина горда тим, що вона хлібопек. У нього три кошики, тільки один з них якусь користь має, тільки в одному з них хліб. До речі, на різних малюнках (я дивився картини, які зображають сон хлібопека і сон виночерпія) часто дуже зображають, що в хлібопека хліб у всіх трьох кошиках і один на одному стоїть у нього на голові, але все це не так.

Справді, Єгипет – перше місце, як припускають історики, і перше місце в регіоні вже точно, де почали виробляти дріжджовий хліб. Єгипет дуже пишався дріжджовим хлібом. У 2016 році єгиптолог і завзятий учений Сімус Блеклі із залишків дріжджів (якихось дріжджів, які знайдені) відновив давній єгипетський хліб. Мені скуштувати не довелося, але кажуть, що добрий у них був хліб.

Хлібопек сам по собі хлібопек. Він не при якомусь служінні. Так, у нього в кошику їжа фараона, але фараона там поруч немає. Він сам по собі стоїть свій власний. Чому Йосеф тлумачить хліб як плоть хлібопека. Хліб як плоть – дуже християнські образи. Звісно, по-християнськи можна дуже багато цікавого тут розвинути. Це таке добре свідчення того, що хліб може символізувати плоть, але мова тут не про це. Хліб символізує оце саме его, цю саму особливість служіння. Чому Йосеф витлумачує один сон буквально, а інший сон витлумачує символічно? Можна було б сказати: «Через три дні ти понесеш хліб фараонові, і в дворі на тебе налетять ворони, але варта палацова їх віджене».

Сам Йосеф раніше теж бачив два різні сни. У першому сні були брати, були снопи, була турбота про продовольство, усі йому вклонилися. Усе це зрозуміло. Йому треба було зрозуміти, що от за допомогою Йосефа будуть вирішувати якісь фінансові проблеми. Особливість першого сну в тому, що там усі працювали в полі. Кожен робив своє служіння, і сам Йосеф був при служінні. Це не статичний якийсь сон. Там ділом люди займалися, у тому числі й Йосеф при ділі був. У другому сні, який бачив Йосеф (другий сон має символічне тлумачення і дії в ньому ніякої немає, нічого Йосеф у ньому не робить), сонце, місяць і одинадцять зірок вклоняються йому, а він, видно, тільки приймає поклоніння в цьому сні.

Тобто, якщо взяти дві пари снів, вони чим схожі? Що перший має пряме значення – ось брати, ось снопи. Усе зрозуміло. У другому – зірки, сонце, місяць і Яаков дає символічне тлумачення цьому сну. Зрозуміло, що перший сон тлумачиться буквально, другий сон – символічно. І тут схожа пара.

Зрозуміло, що треба символічно тлумачити, але чому тлумачити саме до смерті? У Йосефа теж є два варіанти вибору, ніби два сни (ці обидва сни – вони й сни Йосефа певною мірою): або ти служиш усім своїм досвідом, усім своїм умінням, ти подаєш чашу фараонові, ти дивишся на фараона (ну, на свого господаря, звісно, паралель для Йосефа); або ти – зоряний Йосеф, який, як пекар, сам упивається тим, що йому всі вклоняються, і це шлях до смерті. Це Йосеф, який може померти, тому там і мати його серед тих, що вклоняються, можливо, бо це вже інший світ, уже мертвий. Там Йосеф може померти. Це шлях життя, це шлях смерті. Або ти служиш, ти в служінні. Або ти гордий у своїй позиції служителя, своєю позицією пекаря гордий, і тоді цей шлях, звісно ж, до смерті веде.

Такі два тлумачення, два варіанти розуміння цього сну. Тепер питання: а як же бути з тією частиною тлумачення, коли Йосеф каже виночерпієві: «Якщо ти бачив мене разом із собою»? Чому виночерпій забув Йосефа? Утім, давайте дочитаємо до кінця.

Ну, зрозуміло знову, що всі у в'язниці про це знали.

…підняв він голови і виночерпія, і хлібопека серед рабів своїх,

Чи помилився Йосеф? Що було б, якби начальник виночерпіїв прийшов до фараона і сказав йому: «Товаришу фараоне, знаєте, там у в'язниці була людина, яка витлумачила мені сон. Хороша людина ні за що сидить»? Ну, усі ні за що сидять. А тлумачення сну так собі тлумачення. Але навіть якби фараон утрутився, то справді Йосефа повернули б на його робоче місце, до дому Потіфара. Його б виправдали, і фараон дав би йому довідку про невинуватість. Може, Потіфар з дружиною б своєю посварився. Неважливо, але історія б на цьому закінчилася. А може, відпустили б Йосефа на волю. Він би розкрутився, бізнес якийсь почав би з його ж підприємливістю.

Річ у тім, що справді виночерпій бачив сон і про Йосефа теж. Йосеф теж має піднятися до фараона. Тепер, завдяки виночерпієві та хлібопекові, Йосеф знайомий з фараоном, як тепер кажуть, через одне рукостискання. І справді сон говорить про те, що Йосеф буде відновлений, буде піднесений у дім фараона. І Йосеф усе правильно зрозумів, і цілком правильно його тимчасово забув виночерпій. Він згадає про нього, справді, згадає, саме коли прийде час Йосефові з'явитися в домі фараона. І про це сон Йосефа. Саме в домі фараона, і про це сон виночерпія в тому сенсі, в якому він зачіпає і Йосефа. Він повернеться, він опиниться в домі фараона, він не повернеться в дім Потіфара.

А який висновок для нас? Висновок – чого сни вчать Йосефа, того вони вчать і нас. Якщо ти на служінні, якщо ти причетний до якоїсь дії, береш участь, якщо твоє становище використовується для того, щоб служити тим служінням, яке твоєму становищу відповідає, ти на правильному шляху. Якщо ти просто пишаєшся своєю «корочкою», своїм званням, своїм статусом, то це шлях смерті. Якщо ти зоряна людина, то ти можеш виявитися мертвою людиною. Це, звісно, тільки один з можливих кутів зору на сни виночерпія і хлібопека. Анітрохи не наполягаю на тому, що це єдина правильна версія. Тільки лише підкидаю дров у багаттячко думки.

Ми читатимемо уривок з книги пророка Амоса з 6-го вірша 2-го розділу до 8-го вірша 3-го розділу цієї книги. Для того щоб краще зрозуміти, про що говорить Амос у нашому уривку, згадаймо, про що говорить пророк Амос від самого початку. Всевишній говорить через пророка Амоса про те, що невідворотний Його гнів на народи, які оточують Ізраїль (на Дамесек, на Азу, на Ашдод, на Тейман). Щодо кожного з народів Всевишній говорить про те, за що Його гнів невідворотний над цим народом. Але Всевишній не послав пророка Амоса говорити до цих народів. Усі ці слова адресовані народові Ізраїля. Можливо, для того щоб такі добрі для уст Ізраїля слова, бальзам на душу ізраїльтянина привернули увагу натовпу. Усім приємно зібратися і послухати, які бяки й буки живуть навколо нас, як Всевишній гнівається на наших злих сусідів і як Він їх покарає. І от коли збирається навколо пророка натовп, який слухає його, роззявивши рота, а можливо, і потираючи руки від радості, тоді лунає пророцтво пророка про народ Ізраїля. І саме його ми читатимемо.

Майже кожна фраза потребує свого пояснення. Що означає עַל-שְׁלֹשָׁה פִּשְׁעֵי יִשְׂרָאֵל וְעַל-אַרְבָּעָה לֹא אֲשִׁיבֶנּוּ? Деякі перекладають це так: «Через три і чотири злочини Ізраїля Я не відверну свій гнів на нього». Слово אֲשִׁיבֶנּוּ (ашівену) тут перекладається як відверну його і стосується гніву, покарання Божого. Інші розуміють це так: «Через три-чотири злочини Я перестану його до себе повертати». Раббі Йосі бар Єгуда в трактаті Йома у Вавилонському Талмуді (трактат Йома 86 Б) говорить так: «Згрішила людина – прощають їй». Тобто, якщо людина чинить якийсь гріх, Всевишній посилає їй у життя якихось людей і якісь обставини, щоб цю людину повернути до себе. Якщо після того, як людина відновилася, вона вдруге грішить, Всевишній удруге робить те саме. І, якщо людина грішить утретє, Всевишній знову робить обставини навколо неї і людей навколо неї, щоб цю людину повернути. Якщо людина вчетверте це робить, то Всевишній уже не посилає в її життя людей. Якщо людина сама пробудиться, якщо в неї буде внутрішнє спонукання повернутися, то, звісно, вона повертається і Всевишній її приймає. Це співзвучно з тим, що говориться в книзі Йова: «Усе це робить Бог двічі, тричі з однією людиною» (це слова Елігу з книги Йов 33:29).

Є два розуміння цієї фрази. Перше: за три-чотири злочини, тобто якщо якісь злочини стали природою, стали частиною народу, стали загальноприйнятою поведінкою, Всевишній уже невідворотно виллє свій гнів на цей народ. Інше розуміння, що після трьох-чотирьох разів Всевишній перестає закликати свій народ до покаяння. І те, і інше дуже складно зрозуміти і прийняти, бо (як для мене) я вірю в безумовну милість Всевишнього, в те, що Він завжди хоче покаяння грішника.

Про що йдеться далі?

…за те, що вони продають праведника за гроші й бідного за сандалі.

Можна зрозуміти це в простому значенні, різними шляхами. По-перше, можна сказати так: є якийсь праведник, бідний, який праведна людина, але не багатий грошима, і так сталося, що в нього утворився борг. За цей борг, навіть якщо це зовсім незначний борг, не більший за вартість сандалій, його продають у рабство.

Інше розуміння стосується суддів. Всевишній дуже часто говорить про істинний суд. І можна зрозуміти так: судді схиляються в ухваленні вироку проти бідної людини і проти праведної людини за маленьку мзду, за мзду, яка всього-на-всього сандалі. Тобто вони не тільки продажні, але їхня продажність настільки звична, що вже й великий хабар не потрібен, настільки природною стала корупція в Ізраїлі.

Є третє розуміння. Для того щоб його зрозуміти, згадаймо, що говориться в книзі Рут (4:7): «А в Ізраїлі так велося здавна: при викупі й при обміні для підтвердження всякої справи один знімав свій черевик і віддавав іншому. І це було в Ізраїлі свідченням». Тобто, коли продавалося або купувалося щось, для того щоб люди бачили: взяв-прийняв, продав-купив – передавався черевик з рук у руки. І тут пророк каже, що продають праведника, продають бідного без жодного докору сумління, публічно, не соромлячись, без докору сумління за всіма традиціями і звичаями народу. Те, що треба буде робити, якщо вже, не дай боже, робити приховано і з соромом, роблять, ніби це в порядку речей і ніби це цілком узаконено.

Я наведу такий приклад. Багато років тому я шукав для своєї сім'ї орендовану квартиру в місті Беер-Шева. Беер-Шева складається з багатьох різних районів, у яких і населення живе різне. В одному з кварталів міста запропонували дуже дешеву квартиру. Ціна була дуже приваблива. Я її подивився і після огляду ще вагався, винаймати чи не винаймати. Начебто квартира не дуже, але ціна… І от я зайшов у магазин, щоб купити собі щось. Це був дворовий невеликий магазинчик. Стояла черга з трьох-чотирьох людей, і, поки я стояв у черзі, раптом зайшли двоє людей і сказали: «Вибачте, нам терміново». Поклали на ваги пакетик з коноплею, і один сказав: «Ну, от бачиш, тут є 15 грамів. Ти чого обурювався?» Сказали спасибі продавцеві й пішли. І я зрозумів, що якщо в цьому районі можна так вільно, не соромлячись, безбоязно продавати одне одному наркотик, то, мабуть, мені не треба жити в цьому районі. Те саме, але в набагато жорсткішій формі існувало, очевидно, в Ізраїлі, і там продавали не наркотики безбоязно, а людей, причому людей праведних.

Повернімося до нашого вірша. Будь-яке з цих трьох розумінь, загалом, відображає одну й ту саму думку: зневагу людини до ближнього свого.

Давня традиція пов'язує цей вірш із пророка з продажем Йосефа. Існує апокриф, який називається «Заповіт Патріархів». Згідно з цим апокрифом, кожен із 12 синів Яакова перед смертю настановляв своїх дітей, ділився своїми спогадами і давав їм передсмертну настанову. Звулун, один із синів Яакова, каже своїм синам про продаж Йосефа: «Бо в ціні я не мав частки, діти мої, але Шимон, і Дан, і Ґад, і діти, взявши ціну його, купили взуття собі, і жінкам своїм, і дітям своїм». Існує доволі давня традиція про те, що наші патріархи, коли продали свого брата Йосефа, на ці гроші купили собі сандалі. Тому дуже багато різних пояснень. Цілком можливо, що пророкові Амосу ця традиція була відома. У всякому разі, за часів грецького панування, коли цей розділ зіставили з главою про продаж Йосефа, найімовірніше, ця традиція вже була відома. Мідраші кажуть про те, що імператор Адріан свого часу, читаючи тексти Танаха (є таке уявлення, що він читав тексти Танаха), побачивши цю історію, покликав до себе мудреців Синедріону і сказав: «Хіба не написано, що той, хто продає свого брата, помре? Прийміть покарання за те, що ви продали свого брата Йосефа за сандалі». Незважаючи на те що це багато століть потому і не ті люди, він так розпорядився. Це породило інший переказ про десятьох убитих на спокуту гріха.

Інша традиція каже, що, насправді, Йосефа продали не за 20 срібняків, тобто не просто за 20 срібників, а, як кажуть, 20 срібняків кожному. Кожен із 10 синів отримав 20 срібняків, а всього разом вони отримали 200 срібняків. 200 за гематрією на'алаім – сандалі. Цей мідраш не бере до уваги, що не всі брати брали участь у продажу Йосефа. По-перше, там не було Ре'увена. По-друге, там, найімовірніше, не було синів рабинь, з якими Йосеф зазвичай пас. І Йосефа послали до інших синів. Незрозуміло, скільки синів там було. Можливо, шість. Але є різні мідраші, є давня традиція, яка пов'язує цей вірш з історією продажу Йосефа. І це важливо пам'ятати, бо ми читаємо його в контексті нашої глави про продаж Йосефа.

Ми продовжимо 7 вірш.

Цю фразу можна зрозуміти двояко. Можна сказати так: הַשֹּׁאֲפִים עַל-עֲפַר-אֶרֶץ – той, що прагне до праху, тобто ті, хто опускається і з усім із задоволенням опускається так, що далі нікуди, пробиває дно, опускається нижче плінтуса, опускається в бруд. Можна використовувати будь-які вирази для розуміння. І вони очолюють, ідуть попереду компанії таких самих бідних і нікчемних людей. Можна зрозуміти це так, що їм подобається, коли бідні посипають попелом свої голови. Річ у тім, що בְּרֹאש (берош) можна зрозуміти на чолі, а можна зрозуміти на голові. На підставі цього змінюватиметься значення всієї фрази. І знову, так чи інакше це розуміти, це вказуватиме на моральний розклад тих, про кого йдеться.

Це можна зрозуміти так: збивають, схиляють суд щодо бідних людей, а можна зрозуміти збилися з дороги скромності, позбулися всякого сорому, і тому

…людина з батьком своїм ходить до дівчини (тобто ходить до БЛУДНИЦІ),

Тобто настільки люди втратили свій сором, усяке збентеження, усяку совість, що людина разом зі своїм батьком ходить до блудниці.

…щоб осквернювати Моє святе ім'я.

Можна тут зрозуміти так, що вони ходять до блудниці, не стільки отримують задоволення від спілкування з блудницею, скільки від відчуття того, що вони осквернюють Святе Ім'я. У цьому є запеклість проти самого Всевишнього.

Знову йдеться про обдирання бідняків і жебраків. У когось за борги, за щось незроблене й невиконане забрали його одяг. І ходять вони в ньому, і на будь-який жертовник, до якого підходять у служінні самому Всевишньому, виходять і не соромляться йти в конфіскованому одязі.

...І ВИНО ЛЮДЕЙ ОБДЕРТИХ П'ЮТЬ У ДОМІ БОГА ЇХНЬОГО.

Всевишній говорить про надзвичайний моральний розклад народу, про те, що, звісно ж, гнів Його не згасне на цей народ. Всевишній згадує всі благодіяння, які Він зробив для свого народу.

Я привів їх у цю країну, підготував їм цю країну.

וְחָסֹן הוּא כָּאַלּוֹנִים – сильний він був або можна сказати захищений (слово хасу́н на сьогодні означає імунітет, захищеність), він був захищений, як дуб.

...але Я знищив плоди його згори і коріння його знизу.

Я його викорчовував, Я викорчовував цей дуб і зрубав цей кедр. Я знищив цей сильний народ перед ними. Я підготував для них шлях у цю країну, щоб жити, спокійно жити і процвітати в цій країні.

«І для чого все це, якщо вони так поводяться в тій землі, в яку Я їх привів?» Всевишній говорить і про те, що і в країні постійно був Наставником і Захисником цього народу.

Тут маються на увазі не стільки люди, які взяли на себе клятву назореїв, скільки люди, які, як Шимшон, від утроби матері були призначені бути служителями.

«...хіба це не так, сини Ізраїля?» – каже Всевишній.

«Чи не так, товариші євреї?» – каже Господь. «Хіба Я всього цього для вас не робив? Як ви можете виправдатися? Я все зробив для того, щоб ви жили праведно і жили в праведності. Я посилав вам назореїв і пророків. Що ви робили?»

Там, де була їхня сила не пити вино, утримуватися від вина, щоб бути на служінні, там ви спокушали їх і напували їх вином.

...І ПРОРОКІВ ЗАТИКАЛИ (НАКАЗУВАЛИ ЇМ НЕ ПРОРОКУВАТИ).

Ви не давали їм служити. Це здається ділом давно минулих днів, переказом глибокої старовини. Насправді й сьогодні, коли людина бере на себе якесь служіння, якусь функцію (нехай не назорейську, нехай не пророчу), людина постить, наприклад, або людина раптом пізнала для себе Шаббат, прийняла на себе дотримання суботи. Скільки людей намагаються збити людину зі шляху дотримання суботи! Якщо людина відкрила для себе, що вона хоче служити Всевишньому, утримуючись від нечистої їжі, якщо людина вирішила, що Всевишній хоче, щоб вона утримувалася від нечистої їжі, і людина каже оточенню: «Я не хочу їсти нечистого м'яса, не хочу їсти свинину». Скільки буде довкола неї охочих цією свининою її нагодувати! У цьому плані віз і нині там. Ну, не їсть людина, служить людина так, слава Богу. Утім, це стосується і світу цілком світського. Скажи світським людям, цілком невіруючим, що ти не їси рибу, або печінку, або цибулю, і ти зустрінеш цілий конкурс домогосподарок, які захочуть тебе нагодувати їстівною печінкою, їстівною цибулею або їстівною рибою. Цей є́цер, ця спокуса живе в усіх людей. Але тут її спрямовували проти служителів Всевишнього. Якщо був назі́р, його треба було напоїти вином, щоб він був грішником, як і ми. Якщо був пророк, то ми не хочемо його слухати, щоб він, не дай бог, якось не виправив нас. І Всевишній каже: «Гнів Мій виллється на вас».

І знову це важка для перекладу фраза. Деякі перекладають її, кажучи: «Я переїду вас, як переїжджає через когось віз зі снопами». Але це важко пов'язується зі значенням слова ме'ік – вантаж, тягар. Можна сказати: «Я завантажу вас так, як завантажують віз снопами, щоб неможливо було зрушити з місця, щоб у вашій цій гонитві до гріха, у вашому прагненні вивалятися в багнюці вас якось зупинити. Я вас завантажу, як завантажують віз снопами, так що вам нікуди буде рухатися. Я вас зупиню, коли Я вас завантажу».

Ну, голим не мається на увазі, що обов'язково нагим утече, але втече, у чому є, не зможе навіть майно своє витягти. Якщо хтось один із героїв і врятується в той день, то, можливо, він і врятується взагалі в чому є, у чому доведеться.

На цьому закінчується другий розділ. Ми починаємо читати третій розділ.

Чому тут народ Ізраїля названо сім'єю? Сім'я – це група людей, які пов'язані родинними або завітними стосунками. Це або родичі, або в завіті. І Всевишній каже: «До всієї сім'ї, усього вашого роду, усіх, хто пов'язаний родинними узами, до всієї сім'ї, яка й мала б по-сімейному себе поводити, Я до всієї цієї сім'ї звертаюся».

Що це означає? Бог має такі вузькі горизонти? Він не чув про інші народи? Слово יָדַעְתִּי (яда́ті) означає повну близькість, пізнання одне одного. Якщо перекладати на стосунки між людиною і людиною, між чоловіком і жінкою, є чотири рівні зв'язків: погляд (коли люди тільки дивляться одне на одного), дотик (коли є й тактильне спілкування), поцілунок (коли ці дотики стають чуттєвими) і злягання, пізнання (коли ці почуття, злиття повністю реалізовані, коли злиття повністю). Всевишній каже: «Я тільки вас знаю. Тільки з вами Я близький, ближчий, ніж з будь-яким із народів землі, ближчий, ніж з будь-якою із земних сімей».

…Тому Я з вас спитаю за всі ваші гріхи».

Тобто з вас, як з родичів, і спит більший. Ну, наведімо приклад. Якщо у вас удома є діти (ваші діти або діти гостей) і хтось розпустувався, свою дитину ви можете покарати більше, ніж чужу дитину. Чужій дитині ви можете просто сказати: «Не приходь сюди». Або сказати своїй дитині: «Не дружи з ним». Саме свою дитину можна більше покарати.

І тут Всевишній каже далі:

Тобто, коли ви вийшли зі мною з Єгипту, у нас був договір, ми ухвалювали рішення. Ви вийшли разом зі Мною – отже, ви зі мною в Завіті, ви Мій народ. Я не в односторонньому порядку вас знаю.

«Ви думаєте, що Я просто так кажу, що Я просто шум вітру? Ні, якщо Я кажу, то, як у лева в лісі, здобич уже в Моїх руках. Ви вже в Моїх руках».

…Хіба левеня подасть голос зі своїх осель, якщо воно не впіймало здобичі?

Знову тут Всевишній каже: «Якщо Я кажу, якщо Я гарчу, навіть левеня не гарчить просто так. Цей мій рик – це дуже серйозне попередження».

«Невже ви думаєте, що ви можете вибігти, якщо ви вже попалися, якщо ви вже схоплені?»

…хіба почне підійматися сітка над землею, якщо птиця не попалася в неї?

Тут, мабуть, треба уявляти собі будову пастки, щоб розуміти, що відбувається. Але, загалом, не так складно уявити.

«Послухайте, звучить шофар, чому ж ви не відчуваєте страху? Рику лева бояться тварини. Це означає, що він уже впіймав. Однаково страшно. Чому, коли звучить шофар у місті, ви не боїтеся? Я посилаю до вас пророків. Перш ніж Я впіймаю здобич, перш ніж Я кричатиму, як лев, Я посилаю шофар, посилаю своїх пророків. Чому ви не боїтеся? Чому ви не думаєте, що біди, які відбуватимуться в місті, це не від Мене?»

Далі Всевишній говорить про милість свою щодо пророків і щодо свого народу, про милість, якою нерозумно буде й не скористатися.

Всевишній тут каже: «Я не наздожену вас раптово. Я не нападу, Я не покараю вас без попередження, якщо Я цю таємницю свою не відкрию своїм пророкам. Тоді можна подумати, що пророки, можливо, скажуть: «Ага, зрозумів, я взяв до відома. Дякую, Господи! Я беру свою сім'ю і їду».

Далі Всевишній каже:

Читайте також: Ваїшлах, Мікец і тижневі глави Тори.