Ваера

З Божою допомогою ми з вами сьогодні починаємо читати тижневу главу Ваера. Це друга тижнева глава в книзі Шмот. Ми зупинилися на тому, що похід Моше до фараона виявився, м'яко кажучи, невдалим. Умови народу різко погіршилися, і Моше звернувся до Всевишнього із запитанням. Можна зрозуміти це як претензію, але ми сказали, що це запитання, бо Всевишній через Моше дає народу Ізраїля Тору, або Учення. Учення передбачає цілий комплекс знань, і, коли людина наставляється в ученні, отримує учення, вона, звісно, не тільки може, а й повинна перепитувати, якщо їй незрозуміло. Моше було незрозуміло, і він перепитав Всевишнього, чому таке сталося. І Всевишній у нашій тижневій главі трохи привідкриває Свої плани і навіть трохи Свою природу.

Ми будемо читати з 2 вірша 6 розділу.

Коли ми читаємо слово Адона́й (Господь) у Торі або десь у Танаху, ми повинні пам'ятати, що найчастіше мається на увазі чотирилітерне ім'я, яке, як я вже казав, неправильно транскрибують як Єгова. Ми будемо говорити Гаше́м, просто Ім'я. Отже, Всевишній починає розмову з Моше з того, що представляється своїм чотирилітерним Ім'ям. І далі каже так:

Дуже дивно людині почути таке одкровення вперше. Наприклад, французького письменника Жуля Верна насправді звали Жуль Ґабріель Верн. Під другим ім'ям Ґабріель він маловідомий, але в людини, зрозуміло, може бути подвійне ім'я, та й яка нам, власне кажучи, різниця? Чому Всевишній говорить про різні Свої імена?

Заведено вважати, що різні імена Всевишнього, відображають різні його якості. Є ім'я Цваот, яке означає Господь воїнств. Ось тут ми бачимо імена Ель Шаддай та ім'я Господь. Ім'я Ель Шаддай, яким Всевишній відкривався Аврагаму, Іцхаку і Яакову, – це дивовижне ім'я. Воно трапляється в книзі Берешит (ім'я, можна сказати, напряму пов'язане з книгою Берешит), а також тут, у цьому вірші, і ще в пророка Єхезкеля, в 10 розділі. Ель – це, зрозуміло, Бог. Слово Шаддай – дуже дивовижне слово, корінь ши́н-да́лет пов'язаний з межами: що охороняє межі, що встановлює межі, що встановлює строки. Саде́ – це поле, розмічена територія; ше́д – чорт, від слова черта, тобто той, хто порушує межі, приходить з того боку; шоде́д – грабіжник, той, хто проникає на твою територію; ша́д – жіночі груди, те, що годує дитину, те, що входить у дитину, з'єднує маму і дитину.

Ель Шаддай – це, з одного боку, Бог, який годує молочною їжею, з іншого боку, це Бог планування, планів, встановлення строків, обітниць, мрій і так далі, Бог як дитинство людства. І цим ім'ям Всевишній відкривався Аврагаму, Іцхаку і Яакову.

Ім'ям Господь Він не відкрився їм. Ім'я Господь – це Управитель, Той, Хто є, був і буде, що поєднує в Собі три часи дієслова лігйот (бути). Це ім'я пов'язане з виконанням обітниць, з тим, що плани здійснюються, з тим, що Всевишній робить те, що Він обіцяє. Можна сказати, що Ель Шаддай – це шлях, а Господь – це ворота. І ми бачимо тут, що існує можливість переходу від епохи дії одного Імені до епохи дії іншого Імені. Це означає, що може статися і навпаки. Наприклад, під час руйнування Храму стався відкат: те, що вже було здійснено, той Храм, який уже стояв з воротами, в який можна було ввійти, тепер перетворився на очікування будівництва Храму, певною мірою перейшов від епохи імені Господь до епохи імені Ель Шаддай на цій конкретній ділянці робіт. Тут Господь каже: «Ти ще не знаєш, але за Своєю природою Я – Господь, Виконавець обітниць».

Ми пам'ятаємо, що Отці наші ходили по землі Ханаан як тимчасові мешканці. Яаков тільки оселився в ній, і то, як з'ясувалося, ненадовго: довелося йому спускатися до Єгипту. І Всевишній каже: «Коли Я відкривався Аврагаму, Іцхаку і Яакову під ім'ям Ель Шаддай, там, в епосі планування і мрій, Я обіцяв їм землю у вічне володіння, землю, по якій вони ходили як тимчасові мешканці».

Тут Всевишній відповідає Моше на запитання, навіщо Він усе це затіяв: настав час виконання Завіту.

Всевишній говорить про чотириетапне визволення, чотири етапи буде відбуватися: Я виведу вас з рабства – це перша частина визволення (вважається, що коли почалися кари, рабство припинилося); Я визволю вас від усякого зв'язку з ними, коли виведу за межі Єгипту; Я сильною рукою і судами великими врятую вас – це на морі; Я візьму вас Собі народом – це обітниця біля Синаю. Усе це ми дізнаємося тільки потім. Тобто Господь каже: «Я ось це все зроблю, проведу визволення поетапне, з чітким планом. І тоді ви дізнаєтеся, що Я – Господь, Бог ваш».

Ми говорили, що багато що – і в книзі Берешит, і в нашій книзі Шмот – пов'язане з дієсловом знати. Аврагам запитав: «Як я дізнаюся, що успадкую цю землю?» Уся історія, можна сказати, почалася з того, що Аврагам запитав «як я дізнаюся». Господь навів на нього сон серед розсічених тіл і сказав йому: «Знанням дізнаєшся ти». І ось настав час дізнатися. Всевишній каже: «Я це зроблю, Я здійсню це визволення, і тоді ви дізнаєтеся». Виникає запитання: а що, хіба раніше народ Ізраїля не знав? Тут, загалом, дається така відповідь: «Я буду вам Богом, ви визнаєте мене Богом, і ви дізнаєтеся», тобто Всевишній тільки починає цей процес пізнавання, адже до цього був Бог, який дає обітниці. Тепер же Всевишній каже: «Я хочу відкритися як Бог, що виконує обітниці, Я хочу відкритися ім'ям Господь».

Під час Се́дер Пе́сах євреї піднімають чотири келихи відповідно до чотирьох мов визволення, які ми тут читаємо в 6–7 вірші: вегоцеті́ етхе́м (і виведу вас), вегіццальті́ етхе́м (і визволю вас), веґа'альті́ етхе́м (і врятую вас), велакахті́ етхе́м (і візьму вас). Тобто відповідно до чотирьох мов до Синайського одкровення, як ми це розклали. Вегеветі́ етхе́м (і приведу, введу вас) – це ще не читається, це пов'язано з часом Машиаха. Про це і послання до євреїв (4:5) говорить: «Не ввів їх у спокій Мій». Це ще не відбулося, ще не повністю здійснилася обітниця, це обітниця на майбутнє, тому п'ятий келих не п'ється. Чому Всевишній повторює тут: «Я – Господь, це Мій план, Я – Господь, Виконавець планів»? Це не обіцянка, це вже початок виконання обіцянок.

Ось так Всевишній відповів Моше на запитання, навіщо все це і чому все це. Всевишній каже: «Я – Господь, Я – Виконавець обіцянок, Я виконую обітниці». Але виконання, процес дій Всевишнього – він поетапний, покроковий. Сила Всевишнього в тому, що Він творить Своє визволення поступово, крок за кроком, не миттєво, не вибухами, а будує його так, щоб людина могла пройти з Ним через усі етапи, щоб включити в нього якомога більшу частину творіння. Визволення, як світанок, відбувається повільно, світло наростає повільно.

У 9 вірші ми читаємо, що Моше зрозумів і спробував пояснити це іншим.

Ко́цер ру́ах означає коротке дихання, тобто немає можливості перепочити, постійна напруга. Коментатори показують тут два різні підходи.

Відомий мідраш Мехі́льта каже, що євреї злякалися того, що цей план такий багатоетапний, а там ще, не дай Боже, Тору дадуть і навантажать купою всяких робіт і правил, і вони злякалися тяжкої роботи. Кудись там іти, кудись там рятуватися – усе це тяжка, складна робота. Краще жити, як жили, і добре ж, взагалі-то, непогано живемо. Тобто народ, згідно з Мехі́льтою, злякався процесу визволення, дарування Тори, дотримання Тори і всього іншого.

Пізніші коментатори кажуть (і це ближче до простого змісту), що тяжко було народові. Якщо ти тяжко працюєш з ранку до вечора, якщо ти працюєш від світанку до заходу сонця і мусиш виконувати норми з виготовлення цегли, то якось важко схоплюються абстрактні філософські ідеї щодо теофанії (богоявлення), Божественних імен і різного іншого. Не вийшло в Моше (ще один провал), не вийшло в нього пояснити народові вступ до єврейської есхатології (теорії кінця днів), сотеріології (теорії спасіння) і навіть трошки теології (богослов'я). Народ не сприйняв нічого через свою підвищену зайнятість або через страх перед труднощами. Я схиляюся до того, що все-таки саме тяжка праця заважала євреям сприймати те, що говорить Моше.

Тобто: «Не виходить у мене нічого пояснювати. Я ж ізраїльтянам нічого не зміг утовкмачити, а ти хочеш, щоб я зараз пішов фараонові щось утовкмачувати».

Повеління вийшло до всіх учасників цієї справи, цієї спецоперації: вивести народ Ізраїля із землі Єгипетської.

Минулого разу ми говорили про те, що Всевишній привідкрив Моше таємницю двох своїх імен: імені Ель Шаддай та імені Господь. Ми говорили про різні грані Всевишнього, які розкриваються через ці імена, різні принципи управління світом. Ми говорили про те, що Всевишній розповів Моше план визволення, що Моше спробував донести його до народу Ізраїля. Але народ Ізраїля через тяжкість своєї рабської праці не сприйняв це з великим ентузіазмом і просто відмовився його слухати. Незважаючи на це, Всевишній урочисто оголосив відкритим початок операції з виведення народу Ізраїля з Єгипту, віддав наказ усім – і Моше, і Агарону, і народу, і фараону – почати вихід народу Ізраїля з Єгипту.

У нашій сьогоднішній бесіді Тора ненадовго залишає наших героїв, щоб розповісти про їхній родовід. Для чого з'являється родовід? Для того, щоб указати на походження людини (ми побачимо походження Моше і Агарона) і пояснити нам, що, незважаючи на те, що Моше буде богом фараонові чи буде богом Агаронові, Моше просто людина з крові й плоті, і Агарон теж людина з крові й плоті. Ми також побачимо, що задовго до їхнього народження у Всевишнього був план їхньої появи і що дія здійснюватиметься саме через них, почасти це було ясно. Ми побачимо, що тут уже є натяк на обрання священства. Ми побачимо ще багато цікавого, але будемо розбиратися в міру читання. Тора починає з самого початку, повертаючись до давно пройденого матеріалу про родовід синів Яакова.

Ми будемо читати з 14 вірша 6 розділу.

У 46 розділі книги Берешит, у бесіді «Що в імені тобі моїм?», ми докладно розібрали імена цих наших героїв. І Тора підходить далі до найважливішого моменту, далі продовжуємо читати вже не про наступне коліно, а про коліно Леві. Тора розгортатиме родовід Леві.

Ім'я Амра́м означає Великий Господь. Незважаючи на те, що слово ам у сучасних семітських мовах означає народ, це одне з позначень Бога. Амра́м – це Піднесений Господь або Всевишній. Іцга́р – це просвіт. Але це ще й чиста оливкова олія, тобто щось прозоре, освітлене, світле, повне світла. Хевро́н – це місце, де знаходять друзів, об'єднуються одне з одним. Узі'е́ль – міць Господа.

Махлі́ – це прикраса, одна з численних прикрас. У Торі справді згадуються 24 різні прикраси: сережки, всілякі браслети, кільця і навіть інтимний пірсинг. Махлі́ – за багатьма версіями це браслет, який кладеться на передпліччя, на верхню частину руки. Муші́ – ім'я, схоже за своїм походженням на ім'я Моше́ – витягнутий звідкись, визволений звідкись, можливо, вказує на тяжкі пологи.

Амра́м – це син Кегата. Ім'я дружини Амра́ма, Йохе́вед, означає Славний Господь або Слава Господня, йо – скорочення імені Всевишнього. Взяв він її собі за дружину, і вона – сестра його батька. Тора забороняє це робити, але це було до дарування Тори, тому, мабуть, була така практика. Йохе́вед на той момент дуже багато років, імовірно, теж 130 років. Різні підрахунки з цього приводу кажуть, що Йохе́вед, можливо, народилася того дня, коли Яаков зійшов до Єгипту: Йохе́вед – 130 років, Моше – 80, разом виходить 210 років, це якраз час перебування народу в Єгипті. Є ще багато всякої різної цікавої арифметики з цього приводу, і справді можна так підрахувати. Коментатори кажуть, що в той момент, коли народ Ізраїля спустився, вже народилася мати того, через кого творитиметься визволення. У всякому разі, можна сказати про рік її народження, що це така дивовижна мудрість, дивовижне провидіння Всевишнього, який відкриває нам глибше цю саму грань – як Господь діє щодо визволення ще задовго до того, як визволення настало.

Отже, Амра́м узяв собі за дружину Йохе́вед, і народила вона йому Агарона і Моше. Не згадується ще сестричка на ім'я Мір'ям.

Ім'я Ко́рах найчастіше ототожнюють із силою. Воно означає сильний, міцний, але в цьому випадку, якщо порівнювати з іншими семітськими іменами, найімовірніше, що ім'я походить від слова кере́ах (лисий), тобто ім'я Ко́рах дано у зв'язку із зовнішністю. Не́феґ, ім'я другого сина, походить від кореневої комірки пей-ґімел – видатний, що виходить за рамки, що розриває рамки реальності. Зіхрі́ – той, про кого буде пам'ять.

Ім'я Міша'е́ль незрозумілого походження, але можна приблизно перекласти як той, кого Бог носитиме на руках. Ельцафа́н – той, хто відкриває різні свої риси, або той, хто битиме по щоках ворогів своїх. Сітрі́ – той, хто перебуває під захистом, перебуває в притулку. Такі імена давали батьки своїм дітям.

Ім'я Еліше́ва означає Бог клявся. Амінада́в означає Бог дав жертву, Бог приніс у жертву (наскільки це застосовне до Бога): Бог дав дар, Бог дав з милості, Бог виявив добру волю. Таке ім'я в дружини Агарона, когена (але тоді ще не когена). Нахшо́н означає або маленький змій, змієня, або той, кого передбачено, від слова ленахе́ш (вгадувати). Нада́в – це добровільно принесена жертва, пожертва, спільнокореневі слова ленаде́в (бути волонтером, добровольцем) і недава́ (добровільна жертва). Ми вже згадували ім'я Амінада́в, і тут ім'я Нада́в – теж дуже схоже ім'я. Авігу – це батько мій Він або батько мій Господь.

Асі́р – це той, хто підкоряється, слухняний у цьому випадку. Елькана́ – Бог придбав. Авіаса́ф – Господь додасть або Господь дав додаткове благословення.

Ім'я Пінха́с – єгипетське ім'я, його важко перекладати з івриту. Ми свого часу, коли будемо говорити більше про Пінха́са, розберемо значення цього імені докладніше.

Ім'я Агарон. Ми всі імена потихеньку тут розібрали, торкнулися, крім імені Агарон. Є цікаве тлумачення, що ім'я Агарон походить від слова огель (намет), оскільки в деяких семітських діалектах літери рейш і ламед нерозрізненні. І ім'я Агарон могло б звучати як Агалон. (Таке явище є і в сучасних далекосхідних мовах. Наприклад, у корейському фонетичному алфавіті Хангиль літери «р» і «ел» дуже схоже звучать і іноді не розрізняються як звуки). Агарон – це той, хто призначений для перебування в наметі. Можливо, пророчо таке ім'я йому дане.

У 26 вірші це Агарон і Моше, тут – за старшинством, спочатку Агарон, а потім Моше, бо йдеться про те, що Агарон буде ближче стояти до народу. Для народу Ізраїля спочатку Агарон, якого вони знають, потім Моше, який його брат.

Для чого потрібне було це, здавалося б, нудне перелічування імен, імен нащадків Леві? І, навіть якщо ми розбирали значення імен, усе одно багатьом здасться, що не було чого переривати таку захопливу главу, щоб тут про це говорити. Це потрібно для того, щоб ми пам'ятали, що Моше і Агарон – це люди, людські істоти родом з народу. Щоб ми бачили, що Всевишній від початку планував діяти через рід Леві, обрав рід Леві і наперед призначив до обрання Агарона-когена. Мені це завжди торкає серце, бо я з його нащадків, а Агарон – це далекий-далекий-…далекий дідусь мій. Всевишній розповів Моше, який буде план. А тут є такий невеликий звіт про роботу, яку виконано з підготовки до здійснення цього плану, як з'явилися на світ Моше і Агарон, як вони з'явилися саме з роду Леві, як Всевишній виплекав їх заздалегідь, ще задовго до їхнього народження. Ось тому Тора зробила такий генеалогічний відступ, перервавши свою розповідь на найцікавішому місці і зайнявшись хвилинкою бюрократії і генеалогії.

Цей уривок у нас виходить досить короткий, але водночас змістовний. Отже, 6 розділ 29 вірш:

Начебто це те, що Всевишній уже говорив Моше, коли розповів йому про Свій задум і привідкрив план визволення Ізраїля. Потім ми відволіклися на родовід, ми говорили про те, звідки з'явилися взагалі Моше і Агарон і що вони від початку були в задумі Всевишнього. І ось зараз Всевишній каже Моше (не згадуючи Агарона): «А твоє завдання іти і говорити фараонові, цареві єгипетському, все, що Я тобі скажу; ось твоя роль у Моєму плані». Знову-таки пам'ятаємо, що Агарона Всевишній зараз не згадав, і тому Моше знову береться за старе, повертається до свого старого заперечення.

Вираз необрізані уста в цьому випадку не означає грубе мовлення чи якийсь елемент синдрому Туре́тта (наприклад, нестриманість у мовленні). Найімовірніше, судячи зі слова аре́ль (необрізаний, недосформований), – це проблема дикції, можливо, навіть заяча губа. Коментатори зазначають, що фараон може сказати: «І що, цей ваш Бог Ізраїля не знайшов когось гіднішого, щоб послати до мене когось, хто хоча б виразно вимовлятиме слова? Навіщо обов'язково людину з дефектом мовлення до мене посилати?»

На цьому 6 розділ закінчується, і ми починаємо з 1 вірша 7 розділу.

 Іншими словами, Господь каже: «Я зроблю тебе формою одкровення, тобто єдина можливість для фараона пізнати Мене буде через тебе. Фараон не прийде до Мене, хіба що через тебе. Я так влаштую. І він таки прийде через тебе до розуміння того, що Я – Всевишній. Ти кажеш, що в тебе дефект мовлення, що ти непридатний, але саме ти Мені й потрібен, бо через цю слабкість, через це диво всередині дива, диво в диві Я розкрию Свою силу фараонові».

Багато коментаторів часто ставлять запитання: «Чому Всевишній не зцілив Моше?» Хтось каже: «Тому що Моше ніколи не молився Всевишньому про визволення». Інші кажуть: «Тому що Всевишній сказав Моше: досить з тебе Моєї благодаті і того, що через тебе відбуватиметься спасіння. Яка різниця, є в тебе дефект мовлення чи ні, якщо через тебе розкривається в повноті Моя сила?»

 Ми, коли будемо читати далі, вже 15 розділ книги Шмот, побачимо, як написано: «І тоді заспівав Моше». З цього можна зробити висновок, що Всевишній усе-таки зцілив Моше від його проблемного мовлення. Але тут ми читаємо, що Всевишній каже: «Саме тебе, саме з необрізаними устами, саме таку некрасномовну людину, саме того, хто виріс у Єгипті, жив у Мідьяні і хто, на перший погляд, мало стосунку має до народу Ізраїля, саме тебе Я зроблю богом фараонові. Я зроблю саме тебе джерелом пізнання Всевишнього».

Усе, про що говориться в цьому вірші, – це такий образ, така дивовижна метафора. Всевишній посилає до людей пророків. Істинний пророк приходить від істинного Бога. Було дуже багато лжепророків, звісно. Було, і буде, і зараз є, але істинний пророк приходить від істинного Бога. Всевишній каже: «Я тобі даю повноваження божественні щодо фараона, настільки сильні, що ти навіть можеш послати до нього Агарона, твого пророка». Так само, як Бог говорить через пророків, Моше говоритиме фараонові через Агарона.

Часто так буває, не тільки у фараонів, а й у віруючих людей: коли ми зустрічаємо якісь чудеса, якісь описи чудесних явищ, нам хочеться підвести під це якусь природну базу. Мертве море розступилося – ну, це природне явище (фараон теж думав, що це природне явище, і погано скінчив). Вода перетворилася на кров – це якась водорість, яка в Нілі з'являється, там, в Ефіопії, ціле озеро Червоне, воно взагалі постійно червоне. А ще в Єгипті іноді бувають жаби – ну, і на жаб-квакушок теж знайдемо якесь пояснення. Ми навіть намагаємося пояснити, що Всевишній не за шість днів створив світ, і даємо Йому трохи більше часу, щоб Він упорався. Це, природно, іноді корисно, іноді потрібно це робити, бо крім того, що Всевишній, наш Бог – це Бог чудесний, Він також і Бог, Який править світом, Який влаштував світ, створив світ як якийсь робочий пристрій, у якому сходить сонце, у якому є вітри і дощі, який існує зі своїми встановленими законами і діє. Але, так чи інакше, Всевишній каже: «Я обважню серце фараона, важко йому буде побачити Мене в усіх цих чудесах, і щоб більше чудес було, і через ці чудеса розкривалася Моя сила на кожному аспекті життя Єгипту (ми це ще побачимо). Я дам йому всі аргументи, які тільки потрібні, щоб знаходити природні пояснення всьому, що відбуватиметься. Я дам йому можливість завантажити підручники з біології, геодезії, єгиптології і чого завгодно, дам йому знання, дам йому порадників, які будуть йому підказувати. Я буду грати, в лапках кажучи, на його боці, щоб усе було по-чесному». Багато хто зазначає, що це нечесно – нечесно позбавляти фараона свободи волі і за це його карати. Ми говорили вже, що тут немає позбавлення свободи волі, і в цьому випадку теж. Всевишній каже: «Я дам фараонові всі можливості раціонально, логічно пояснити, що це насправді не Я, або довести через своїх жерців, що не такий вже Я і сильний. Тобто всю потрібну аргументацію, щоб Мені протистояти, Я фараонові надам».

 Знову ж таки: «Я вас посилаю до фараона, ви йдіть, говоріть, робіть чудеса, а він вас не буде слухати». Чим більше фараон контраргументує, скажімо так, чим більше він опирається у своєму розумі, тим довше на нього накопичується кримінальна справа. Всевишній виведе Ізраїль сильною, міцною рукою, і ми повертаємося до того, про що вже говорили (коментар до 1:8): наші тижневі глави будуються навколо Знання: знання про внесок Йосефа, знання Всевишнього, знання того, що Всевишній виконує Свої завіти. І важливе знання, для чого все це потрібно, для чого все це потрібно Всевишньому:

Це мета всіх численних чудес. Чому Всевишній просто не телепортував народ Ізраїля в країну Ізраїля? Чому не перемістив їх за допомогою якогось грандіозного землетрусу, лазерного променя, біологічної чи бактеріологічної зброї? Чому чудеса численні? Ми ще поговоримо про те, що всі ці чудеса, вони неспроста: усе це для того, щоб єгиптяни знали, і пізніше ми побачимо, Всевишній скаже і фараонові: «…щоб ти знав!» Всевишній – не тільки Бог Ізраїля, це не якийсь племінний божок, який міг би сказати: «Я покажу своєму народові, який я сильний, який я крутий». Мета задуму Всевишнього в тому, щоб і єгиптяни дізналися, що Він Господь, щоб і інші народи теж дізналися, що Він Господь – через численні чудеса, які будуть для Ізраїля, через численні суди, які будуть для Єгипту, кожен своїм шляхом. Всевишній каже: «Вони дізнаються, що Я Бог, це одне з Моїх завдань».

 Здавалося б: та яка різниця, у що там єгиптяни вірять? У них є Гор (бог війни), бог сонця – Ра, Сет (бог штормів і пустелі), Хнум (бог родючості), дуже багато богів; у них дуже гарна міфологія з казками численними, у них багато гарних картинок. Ну й вірили б у все це, а народ Ізраїля спокійно отримав би Тору в пустелі і пішов би своєю дорогою. Єгиптяни ж, коли захочуть, може, прийдуть і покаються. Але Всевишній каже: «Я цими Своїми чудесами, цими вашими багаторазовими ходіннями до фараона хочу показати, що це потрібно і для єгиптян теж, і єгиптяни повинні дізнатися, що Я – Бог».

Що означає зробили? Вони ж поки що взагалі нічого не зробили, ми про це тільки далі будемо читати – про те, що вони зробили. Вони зробили тут означає, що вони прийняли, вони зрозуміли суть учення, прийняли на себе це учення – учення про те, що Всевишній рятуватиме Ізраїль багатоетапно, про те, що буде чотири етапи і що це визволення ще не буде завершене в ті дні. Вони ще не ввійдуть у спокій, буде ще вегеве́ті (і приведу), і на цій їхній дорозі спасіння і визволення, в усякому разі, на рівні богопізнання, зачепить і інші народи: єгиптяни, дізнаються, що Я – Бог. Ми потім побачимо, що багато єгиптян не просто дізналися, що Бог – це Бог, що Бог Ізраїля – це Творець світу, що тут діє Творець, Владика світу, а й вийшли разом з Ізраїлем з Єгипту; ми побачимо, що люди зробили практичні висновки.

Є різні з цього приводу коментарі. Зазвичай життя Моше коментатори поділяють умовно на три етапи: до 40 років – у палаці фараона, від 40 до 80 років – у Мідьяні, після 80 років – у пустелі ходіння Ізраїля. Інші коментатори кажуть, що Моше було 20 років, коли він вийшов з палацу фараона, а 40 років – це символічне число, таке «число-мідраш», є згадки про те, що Моше було 40 років.

Так чи інакше, 80 років – це вже навіть не вік царства, це вік, коли люди від справ уже відсторонюються. Але Всевишній обрав ось такі дві дивовижні посудини, двох старих, – одного з них ще й чи то гаркавого, чи то шепелявого, чи то з якимись іншими проблемами артикуляції – обрав їх для своїх дій. І далі буде цікаво, і ми побачимо, що з Божою допомогою в них усе вийде.

З Божою допомогою ми з вами продовжуємо вивчати тижневу главу Ваера. Ми зупинилися на тому, що Всевишній розповів Моше і Агаронові, як їм взаємодіяти, можна сказати, побудував команду з Моше і Агарона, через яку здійснюватиметься визволення Ізраїля. І ось, власне, в нашому уривку все і починається. Читаємо з 8 вірша 7 розділу.

Що означає дайте собі? Дайте якесь знамення, яке демонструватиме вашу силу і ваші можливості, покажіть як представники Бога свою професійну фішку, покажіть щось, що про вас говорить, зробіть якийсь знак.

Слово мофе́т означає зразок, приклад або демонстрацію чогось. У Торі використовуються два слова, що позначають знамення: слово от (знак) – це знамення на небесах і мофе́т – це знамення на землі. Фараон просить показати щось, що розкрило б силу Моше і Агарона, що було б їхнім свідченням, їхнім дипломом. Тобто: «Пред'явіть ваш чарівний мандат!» – ось що, по суті, каже фараон своєю язичницькою мовою. І тут Всевишній попереджає, що фараон попросить знамення, попросить цей чарівний мандат.

Чому я перекладаю слово тані́н як плазун? У сучасному івриті (і в ранішому івриті) тані́н означає крокодил. І в пророків слово тані́н щодо фараона вживається в значенні крокодил. Фараон – великий крокодил, що сидить біля Нілу і каже: «Мені належить Ніл, я його зробив». Ще одне значення слова тані́н – це змія, змія-кобра, велика змія. І тут, коли ми читаємо, незрозуміло з тексту, чи йдеться про крокодила, чи про змію. Змія – символ влади Єгипту, змія – це скіпетр, який тримає в руках фараон, а крокодил, власне, – це символ країни Єгипет. Тому може бути і те, і інше. Незважаючи на те, що більшість коментаторів і більшість тлумачів говорять тут про змію, я все-таки схильний розуміти, що тут ідеться про крокодила.

Слово лагатеге́м (своїми фокусами), яке тут використовується, походить від того ж кореня, що й слово ліло́т – ховати в тумані, приховувати від очей. Тобто можна зрозуміти, що єгипетські жерці зробили те, що називається в івриті ахіза́т ейна́їм (утримання очей). Це був просто оптичний обман зору, вони зробили таку «обманку», так можна це зрозуміти.

Не крокодил Агарона проковтнув крокодилів, бо цілком можливо, що й не було ніяких крокодилів, а посох Агарона проковтнув усі посохи. Тобто оптичний обман зору не на всіх діє. Є, звісно, різні думки, і цілком можливо, що мудрецям Єгипту був під силу такий фокус, як справді перетворити посох на крокодила, або вони брали крокодилів і перетворювали їх на посохи. Багато з цього приводу всього сказано, і точно ми зрозуміти не можемо. Але ось це цікаве слово лагатеге́м, про яке ми вже сказали, вказує саме на фокусництво, і його важко пропустити.

Так чи інакше, мудреці Єгипту, єгипетські жерці, придворні маги зробили щось, що вразило фараона, і це стало виглядати так само, як в Агарона і Моше, хоча їхня школа магії краща, і крокодильчик у них сильніший вийшов. Але це справа наживна, справа досвіду, а так – «і ми можем зробити своїх, вітчизняних крокодилів, тому – ні, не вражають нас ваші технології».

Дух суперництва, дух конкуренції, мабуть, захопив серце фараона. Тяжко здаватися, тяжко погоджуватися на те, на що спочатку не був згоден, не хоче фараон відпускати народ.

Є безліч коментарів щодо того, чому і навіщо фараон уранці виходить до води. Як я завжди кажу, коментатори говорять більше самі про себе. Один із середньовічних коментаторів каже, що у фараона був сокіл, і він виходив за звичаєм царів займатися соколиним полюванням на березі Нілу. Коментатор цей живе в Сілезії і що бачить, те й говорить, співвідносячи це з часами фараона. Інші коментатори кажуть, що фараон видавав себе за бога і йому не можна було «справляти потребу», не можна було, щоб народ знав, що він ходить кудись по потребі, тому раненько, до світанку, він потай бігав до Нілу, щоб зробити все своє фізіологічно необхідне. Тоді решту часу можна було себе і за бога видавати; бідне травлення і сечостатева система фараона. Але можна припустити і найпростіше: як усі єгиптяни (як це на багатьох єгипетських папірусах закарбовано), фараон виходив до води, щоб викупатися, таке ранкове обмивання.

Тут треба згадати, що був ще посох у Моше, посох, який справді перетворювався точно не на крокодила, а на змія – там, ще в Мідьяні, на горі Хорев, і Всевишній сказав Моше взяти цей посох із собою.

Тут слово да́м (кров), ми завжди говоримо про це, стало поширеною назвою для кари – вода, яка перетворюється на кров. Чи буквально вона перетворюється на кров, чи ні, щодо цього є суперечка. Більшість єврейських коментаторів каже, що вона тільки на вигляд перетворюється на кров, бо кров у рідкому стані, у вигляді річки не може існувати: вона окислюється, вона згортається, кров миттєво псується. Тому кажуть, що в річки був неприємний вигляд крові, але смак води.

Риба загинула, і саме смерть риби зробила воду в Нілі огидною. Якби було по-іншому, єгиптяни ще стали б її пити, попри цей червоний кривавий колір, але мертва риба зробила воду огидною.

Є багато різних спроб реконструювати перетворення води на кров, у буквальному сенсі або в сенсі «на вигляд». В Єрусалимському біблійному зоопарку, який називається Ґа́н гаТана́хі (Біблійний Сад), є такий демонстраційний розділ: студенти показують дітям, як певна бактерія, яка справді водиться в річці Ніл і яка виглядає зеленою, коли раптом несподівано сонце її освітлює, перетворюється на червону, густішає і стає як кров. І кажуть, що є певні сезони, коли це відбувається, а в Ефіопії навіть є червоні такі озера. Але, якби це було постійним процесом, нікого в Єгипті таке б не здивувало. Це все одно, що сказати: «Я в грудні стукну посохом, і завтра піде сніг». Ні, це не дивно. Тобто, можливо, і були періоди, коли Ніл ставав червоним (хоча цього й не змогли зафіксувати), але тут явне диво. В єгипетській традиції, в єгипетських папірусах збереглася історія про якогось героя, який перетворював води Нілу на кров, і тиждень неможливо було пити воду. Можливо, це сліди нашої історії, але, так чи інакше, – чи була це якась бактерія, яка скидалася на кров, чи це була кров у буквальному сенсі – для єгиптян це було диво, і риба померла, і саме через рибу засмердів Ніл, і вода стала неприйнятною для пиття. Схоже, що все-таки це сталося не через кров.

Отже, ми читали, що Моше отримав повеління вийти вранці з посохом, який колись перетворювався на змію, стати перед фараоном і попередити його, кажучи: «Ось зараз як стукну по Нілу, і вода перетвориться на кров!» І це перше повеління, яке отримує Моше.

У 19 вірші ми читаємо дещо зовсім інше.

Зовсім інше повеління тут. Агарон отримує від Моше повеління взяти свій посох (не посох Моше, не той, який перетворювався на змія) і не бити ним по Нілу, а простягнути його над усіма водами єгипетськими, тобто з витягнутим посохом простягнути руку свою, як пізніше Моше зробить над морем, і не тільки над Нілом, а по всьому Єгипту. Уся вода за цим повелінням перетвориться на кров. Здавалося б, ось два суперечливі повеління. Але ми говорили, що Моше і Агарон – це команда, і вони діють кожен у своєму напрямку. Тут можна розуміти так: Моше діє перед фараоном, для фараона важливий Ніл – це його дітище, його батько і його син, це його родове божество, це його, так би мовити, храм. І тому для фараона робиться одна, окрема, вистава, для всіх єгиптян – зовсім інша. У цьому випадку фараон повинен зрозуміти, що Господь – абсолютний володар у світі. Як же вони вчинили?

Тут не дуже зрозуміло: усі сім днів у них не було нормальної води чи вода тільки на якийсь час стала кров'ю. Адже десь же жерці знайшли воду, щоб її теж на кров перетворити. Багато коментаторів кажуть, що єгиптянам доводилося в цей час купувати воду в євреїв (так каже мідраш) і на цьому євреї збагатилися. Якщо хтось частував єгиптянина, то вода перетворювалася на кров. Якщо єгиптянин намагався забрати воду, то вона перетворювалася на кров, і тільки купувати було можливо. Але це знову-таки мідраш. Інші коментатори кажуть, що вода не була сім днів кров'ю.

Ця дуже характерна фраза, шалла́х ет-аммі (відпусти Мій народ), до речі, повторюється тут не вперше; вона стала піснею, вона розходиться на цитати. Дуже багато людей, які приходять до Всевишнього, кажуть: «Я був людиною наркозалежною, я був хворим алкоголіком, я був тим, я був іншим. Бог мене звільнив, і тепер у мене з Богом мир, у мене з Богом добрі стосунки». Але ж історія не закінчується на фразі відпусти мій народ, а має продовження: шалла́х ет-аммі́ вея'авду́ні – відпусти Мій народ для того, щоб служив Мені. Тобто Бог звільняє людей для того, щоб вони уклали з Ним завіт, вступили з Ним у завіт і служили Йому. Тож залишається запитання: кому ти такий вільний і звільнений потрібен, якщо ти не служиш Всевишньому? Моше весь час просить, щоб фараон відпустив народ не просто погуляти, а щоб відпустив його в служіння Всевишньому. Всевишній не просто хоче дати свободу – Він хоче, щоб ця свобода була використана на служіння Йому.

Слово цфарде́а можна розуміти як жаба, можна розуміти як ропуха зубаста, така родичка ропухи, але вона болючіше кусається. Ропухи – нечисті тварини, хоча в єгиптян є богиня з жаб'ячою головою, яка відповідає за родючість, за процвітання Єгипту, але в них це не заважає одне одному. Спальні прикрашалися ропухами, жінки носили талісманчики у вигляді ропух як знак родючості. Ми говорили, що народ Ізраїля, якщо дивитися очима єгиптян, їшрецу́ (закиші́в) в Єгипті, і це їх обурювало. І ось тут як відповідь на обурення єгиптян відбувається кишіння ропухами. Є багато коментарів, які пояснюють, чому відбувається ураження саме ропухами. Наприклад, тому що єгипетські діти любили гратися з жабами і змушували євреїв їх ловити. Або тому що єврейські жінки змушені були стримувати свій крик під час пологів, щоб їх не вистежили і не вбили немовлят, і з'явилися ропухи, які стали кричати. Але, так чи інакше, ропуха – символ родючості, дуже важливий символ для Єгипту, і водночас символ нечистоти: ропуха робить будь-яку їжу, будь-який посуд, до якого торкається, нечистим. І Моше каже тут, що Всевишній вразить усі межі єгипетські ропухами (або жабами).

Моше каже фараонові: «Якщо ти вважаєш, що кара з кров'ю тебе не торкнулася, то тут усе з тебе й почнеться, ропухи прийдуть у твій дім: проникнуть і в спальню, туди, де народ спить, де зачинаються діти, і туди, де готують їжу. В усі сфери життя проникне нечиста, кумкаюча, мерзенна тварина – ропуха».

Всевишній може покарати фараона і за допомогою жаб: «Ти думаєш, що ти великий крокодил, але для Мене ти, можливо, тільки посох (як і Ассирія названа караючим посохом). І тепер уся твоя сила може бути зруйнована через богів, які тебе захищають, зокрема і через жабу, голову якої ви приробили до своєї богині».

На цьому закінчується 7 розділ, і ми продовжуємо читати з 1 вірша 8 розділу.

Слово гацефарде́я, яке тут ужито, – це збірний образ, це не тільки риба як одна рибина, а й як багато риби, як уся риба. Птах небесний теж означає не тільки одну пташку, але може означати всіх птахів.

Отже, піднялася жаба, і в Талмуді є суперечка. Одні кажуть, що це багато жаб піднялося, це просто збірна назва. Є цікава думка рабі Аківи: це була одна жаба, і вона розсипалася, вона поширилася на весь Єгипет. Хтось каже, що жаба свиснула і зібралися всі інші. І ще такий цікавий мідраш є. Єгиптяни побачили цю величезну, неймовірних розмірів жабу-ґодзіллу і стали її бити. І коли вони її били, то вона розсипалася і від неї відпадали ропухи, як від Змія Горинича – голови, тобто виходило таке багаторопушшя. І, хоча єгиптяни бачили, що від того, що вони її б'ють, їм тільки гірше, вони все одно продовжували її бити. Дуже цікавий коментар з цього приводу я чув від свого вчителя, який сказав: «Якщо вони бачили, що вона тільки множиться, чому ж вони її били? Це природа гніву людського. Коли людина в гніві, коли вона щось б'є, щось ламає, щось трощить, насправді вона розуміє, що це її не заспокоїть, це її тільки розпалить, але гнів застилає їй очі». Мідраш наводить цей приклад, використовує історію з ропухами як матеріал, щоб показати, як діє гнів. Цей мідраш ми відкладемо вбік, і, найімовірніше, тут усе-таки йдеться про жабу як про збірний образ, просто про численних жаб, які вкрили всю землю.

Фараон тепер просить молитися Господу, тому самому Господу, якого ще в 5 розділі не знав. Сказано – зроблено. Намітився великий зсув у процесі виховання фараона: він уже вірить у Бога Ізраїля. Але Моше потрібно, щоб стало ясно, що це не випадковість, не збіг обставин. Тому далі Моше каже: «Ну, як замовите».

Моше каже: «У призначений тобою строк, щоб ти розумів, що це не якісь астрологічні фокуси, що це не якийсь магічно підгаданий час. Ти вкажеш коли, і я попрошу Всевишнього прибрати жаб, щоб ти знав, що це Його рука».

Знову ж таки, повертаючись до знань: щоб ти не тільки знав, що існує Бог (це ніби фараон уже визнав), але щоб ти знав, що немає Бога, як наш Господь.

 Перевірка на вошивість (8:7–18)

З Божою допомогою ми з вами продовжимо читати тижневу главу Ваера. Але перш ніж продовжити, хотілося б відповісти на запитання, яке виникає в тих, хто читає книгу Шмот. Запитання, яке напрошується і цілком природне, складається з двох частин. Перша частина запитання – чому Моше і Агарон, представники поневоленого народу, так вільно гуляють, звідки в них стільки вільного часу і як Агарон може піти зустрічати Моше явно на бі́льшу відстань, ніж три дні шляху? І друга частина запитання – чому фараон просто не знищить цих людей? Після першої ж кари можна було б оголосити Моше і Агарона державними злочинцями, засудити їх до десяти років без права листування і тихо розстріляти десь у глибині однієї з пірамід. Чому фараон цього не робить?

Моше і Агаронові, треба нагадати, понад 80 років, точніше Моше – 80 років, Агаронові – 83. За будь-якого розкладу це вік пенсійний. У Єгипті на той час існує два види рабів. Перший вид називається хему́у. Хему́у – це раби фараона або кріпаки, тобто, кажучи простішою мовою, бюджетники. Річ у тім, що сільське господарство не забирало в людей багато часу, тому що посівна і жнива в Єгипті близькі одне до одного за часом, роботи небагато, і бі́льшу частину року можна було б проводити без діла. Але, як ми пам'ятаємо, Йосеф скупив усіх громадян Єгипту, зробив їх повністю поневоленими, і вони стали працювати, існувати за картковою системою. У той час, коли вони не могли, не повинні були займатися своїми сільськогосподарськими ділянками, їх залучали на будівництво споруд – на все, що завгодно, на які завгодно роботи – і відповідно вони харчувалися з бюджету. По суті, у них забирали вироблену ними ж пшеницю і змушували за неї ж працювати, це кріпосна система. Ці люди належали самим собі, вони, в принципі, могли виїхати, куди їм заманеться, переміщатися, де їм заманеться, вони могли мати майно і навіть самі могли мати рабів (баку́). Баку́ – це інша категорія рабів, це раби в повному розумінні цього слова, майно господаря, цілком безправна істота, яка працювала на домашніх, як правило, роботах, у домі або на плантаціях, не брала участі в державних будовах і таке інше.

Коли ми дивимося на піраміди, на ці величезні споруди, ми вважаємо, що їх будували раби. Але не раби баку́, а саме хе́муу – держслужбовці єгипетські. Крім того, робота хе́муу поділялася на різні професійні рівні, і якщо судити збоку, то робота «ліпильника» цеглин була трохи легшою, ніж робота каменотеса чи каменоноса. Тож євреї як ліпильники цеглин були у відносно привілейованому становищі, і, відповідно, Моше і Агарон, будучи от цими бюджетниками-держслужбовцями, могли вийти на пенсію в певному віці й отримувати забезпечення з бюджету своєї громади, який виділявся на старих. Про це говорять єгипетські папіруси.

Тепер щодо репресій. Чому, власне, фараон не взяв та й не вбив Моше і Агарона? Тому що в Єгипті є система правосуддя. Фараон підкоряється богині Маа́т, у яку він вірить, для нього вона реально існуюча богиня, вона – богиня правосуддя. І, відповідно, система єгипетських законів, якими Єгипет дуже пишається, називається закони Маат. Згідно з цими законами, смертна кара передбачена тільки в дуже-дуже-дуже рідкісних випадках. Застосовується покарання палицями, штрафи, конфіскація майна, навіть каліцтво. Була людина, якій відрізали ніс, була людина, якій відрізали вухо, але смертна кара практично не застосовувалася.

У чому злочин Моше і Агарона? Вони виконують місію посланництва свого Бога і, незважаючи на величезну шкоду, яка від цього є, з погляду правосуддя, Моше і Агарон нічого такого підсудного не зробили: фараон не Кім Ір Сен, не Сталін, і він не страчує людей направо й наліво. Якась видимість правосуддя в Єгипті все ж є. Ми пам'ятаємо, що від правосуддя свого часу тікав Моше. Ось коли Моше вбив єгиптянина, був саме час його стратити. Але пам'ятаємо, що ангел сказав Моше: «Померли ті, хто шукав твоєї душі». Зі смертю фараона відбувалася амністія щодо всіх розшукуваних злочинців. Моше підпадав під цю амністію – неважливо, був він при цьому особисто присутній чи ні, тому він міг спокійно повернутися. Про це свого часу Моше скаже про Всевишнього: «Який урятував мене від меча фараона». Але впродовж усієї історії з карами Моше і Агарон непідсудні. Крім того, буде випадок, ми його прочитаємо, коли фараон скаже: «Ще раз я тебе побачу, і ти – смертник». Розберемо цей випадок окремо, а поки що ось така відповідь.

А ми з вами зупинилися в минулому уривку буквально посередині розмови Моше з фараоном про кару жабами.  Щоб освіжити в пам'яті, трохи повернемося назад і почитаємо з 5 вірша 8 розділу:

Слово легахріт означає знищувати, винищувати, слово ліхро́т, кара́т – відрізати. У 4 вірші фараон просив, щоб жаби пішли: «Нехай прибере (єясе́р) від мене жаб». Тут Моше каже: «Я помолюся за тебе, щоб Він знищив жаб». У чому різниця? Різниця велика. Якщо жаби потрапляють у дім людини (або кудись іще) і вони просто вмирають у постелі в неї, у діжі в неї, скрізь, де тільки можна, то від них буває купа неприємностей і головного болю навіть після їхньої смерті. Тому фараон просить, щоб Всевишній знищив жаб. Моше каже: «Ти спочатку замовляй, на коли, і я помолюся Всевишньому, щоб він убив цих жаб».

Слово мімеха́ можна перекласти тут як з тіла твого. Уявіть собі: жаби, як якісь паразити, потрапляють у тіло. Це, звичайно, неймовірна історія, але ми й говоримо про чудеса. І уявіть, що вони там, усередині, вмирають. Неприємна штука. Моше каже: «Буде за словом твоїм: по-перше, це буде завтра, по-друге, жаби підуть. Вони не будуть умирати безпосередньо у ваших домах. На вулицях міст ваших, може, і будуть умирати, але не на ділянках ваших».

Тільки про цю кару сказано, що заволав Моше до Господа. Невже Моше так припекло і так захвилювався він за фараона? За що кричить Моше? Моше не розхвилювався, не дай Боже, що жаби завдають фараонові якогось дискомфорту. Моше заволав до Всевишнього, той вибір, який зробив фараон, здійснився, щоб не було наруги над Всевишнім; щоб те, що Моше сказав фараонові, що буде за Його словом, щоб це збулося; щоб фараон справді пізнав Всевишнього, щоб Всевишній прославився серед єгиптян. Ось за що волає Моше.

Це теж чудо, що фараон протистоїть, тримає удар: побачивши, що є полегшення, фараон відмовляється їх відсилати.

У 12 вірші ми читаємо початок наступної кари. Якщо перші дві кари, кров і жаби, були пов'язані з водою, з Нілом, то наступні дві кари будуть пов'язані з тваринами, як ми це побачимо.

Слово кіні́м, яке тут використовується, зазвичай розуміють як воші в сучасному російському перекладі. Можливо, справді йдеться про білу вошу –  знаменитого, поширеного шкідника, який жив повсюдно – і в Магрибі, і на Близькому Сході, і в Єгипті, і в країні Ізраїля, і майже по всьому світу. Колись це було дуже поширене явище, вічний супутник людини. Італійський поет Маріно написав вірші, присвячені вошам на локоні своєї коханої. У євреїв вважалося, що воші захищають від пристріту. Пам'ятаю, що Любавицький Ребе розпитував радянських ув'язнених-євреїв, чи були в них воші, і дуже радів, коли вони казали, що були. Російські, українські прислів'я теж говорять на захист вошей: «якщо є воша, то буде й гріш; воші приносять багатство». Ну, словом, воші – давній супутник людини. Крім того, що вони такими благословенними багатьом здаються, вони, звичайно, ще й розносять захворювання. Вони кусають, у них така своєрідно влаштована щелепа, яка дозволяє прокушувати шкіру і випивати кров, незручностей від них дуже багато. Цікаво, що воші – тварина суворо видова. Тобто воші, які живуть на людині, не перелізуть на кішку, а воші, які живуть на ведмеді, не потраплять до людини. Це змушує сумніватися в тому, що саме воші з'явилися по всьому Єгипту.

Септуагінта тлумачить кіні́м як маленькі комарики. Це тварина, яка російською мовою називається «мокрец». Маленькі-маленькі, дуже маленького розміру комарики, які дуже боляче й неприємно кусають, завдають купу-купу незручностей. Якщо весь порох єгипетський перетворився на це, то й діти постійно покусані, і варто тільки відкрити рота, як і в рот, та й у вуха залітає ця неприємна, противна мошка́. І, звичайно, кому від цього може бути добре? І є суперечка щодо того, що це була за комаха. Так воно часто буває в Писанні, що назви тих чи інших тварин не дійшли до нас, ми живемо в різних епохах. І коли, наприклад, ми кажемо жучок або тарган, то можемо мати на увазі багато-багато різних комах під цими назвами; те саме відбувається і тут.

 13. І зробили Моше й Агарон так, і простягнув, простер Агарон свою руку з посохом, і вдарив він по пороху земному, і були воші на людині й на худобі, весь пил перетворився на вошей, на цих комах по всій країні Єгипетській.

Ось із того, що сказано, що комахи були і на людині, і на худобі, роблять висновок, що це, найімовірніше, не біла воша, яка нам відома, а, можливо, ось якісь комарі, мокреці, бо воші не переходять з людини на худобу. Але це неважливо, знову-таки ми не займаємося наукою про комах. І зрозуміло, що це було величезне приниження, величезна поразка для народу єгипетського, нічого неможливо було робити: кричали жінки, діти, маса шкірних захворювань, безумовно, з'явилася разом із цим. Що дивно: Моше ніби тут і ні до чого, з точки зору фараона. Якщо раніше Моше приходив і робив оголошення: ось, якщо ти не відпустиш, то я так і так учиню. Кара, описана в цьому вірші, відбувається без оголошення війни. Чому так відбувається, прочитаємо в 14 вірші.

 14. Єгипетські придворні чаклуни теж так намагалися зробити своїми фокусами – витягти вошей або створити вошей, і не змогли. І були воші на людині й на тваринах.

Намагалися вони їх чи то створити самі, чи то винищити їх намагалися, слово легоці́, яке тут ужито, можна зрозуміти двояко.

Тут слів Моше немає, є натяк: здогадайтеся, звідки вам це прилетіло, здогадайтеся, хто це вас карає. Але вони вже й без Моше, без єврейського пророка, розуміють, від кого це прийшло, бо кажуть: «Це перст Божий». Але фараон уперся. Серце його було достатньо сильним, щоб це пережити.

Слово аро́в означає суміш. Зазвичай коментатори кажуть, що це дикі звірі, дикі тварини, які нападали й кусали єгиптян. На це натякають Тегілім 78 і 105, які переказують історію єгипетських кар. Там написано, що робили аро́в – вони нападали й кусали. Інші кажуть, що це дрібні тварюки на кшталт кротів, щурів, скорпіонів, єнотів та інших дрібних тварин, які теж можуть попсувати все навколо. Як я сказав, перші дві кари були пов'язані з водою Нілу, ці нові кари пов'язані з тваринами. Але буде, за словами Всевишнього, одна особливість:

Всевишній каже: «Я розмежую, Я позначу межу». Якщо пам'ятаєте, коли Всевишній говорив про ропух, Він сказав: «Ропухи будуть в усіх твоїх межах». Там ропухи чітко визначали межу Єгипетської імперії. Існує такий іронічний коментар, який каже, що в Єгипту була територіальна суперечка з розташованою поруч Ефіопією, і вона розв'язалася під час кари жабами в Єгипті, бо там, де випали жаби, там і закінчувався Єгипет. На тому вони й порішили і нарешті уклали мирну угоду, завдяки карі жабами. Тут Всевишній каже: «Я всередині твоєї країни проведу розмежування. Там, де живе Мій народ, не буде ніяких ушкоджень, щоб ти бачив, хто в домі господар».

Ми сьогодні повернемося трохи назад, до початку теми, і почитаємо з 16-го вірша 8-го розділу книги Шмот.

Слово гашке́м означає ранній підйом, неможливо вжити слово гашке́м у значенні встань пізно. Гашке́м – це саме раннє пробудження.

Моше просто покликаний постійно повторювати одну й ту саму вимогу. Ми говорили, що ця вимога відповідає єгипетським законам. Ми раніше говорили про єгипетське судочинство, про єгипетські закони. Тут Моше каже: «Давай за законом відпусти Мій народ!»

Дослівно ге'аро́в– це суміш, але це слово вживається дуже широко. Наприклад, слово гарант аре́в – той, хто перебуває в одній суміші з кимось, приємний; уре́в – те, що зі мною легко змішується, зі мною легко поєднується. Сутінки, коли змішуються світло і темрява, теж називаються е́рев. У Торі ми читаємо в перших розділах: вайгі-е́рев вайгі-во́кер – і був вечір, і був ранок. Слово е́рев теж від цього кореня. Отже, слово аро́в означає натовп, змішання чогось.

Деякі коментатори розуміють так: «Я нашлю на тебе світозмішання, усе перемішається – і день, і ніч, буде якась туманна ситуація: то спека, то холод, то вітер, то безвітря». Словом, «нашлю Я на тебе якесь стихійне лихо». Але більшість коментаторів кажуть, що слово аро́в вказує на якихось тварин. Асаф (Тегілім 105), коли розповідає історію перебування Ізраїля в Єгипті, каже: «Наслав на них диких звірів (аро́в перекладається як дикі звірі), і вони кусали їх». Мідраш розповідає, що з неба це були птахи – від орла до якихось дуже великих птахів, а знизу це були щури, змії, гризуни і ховрахи, а посередині, між ними, – леви, жирафи і так далі. Один із коментаторів каже, що це були виключно пантери, і одна з назв пантер семітською мовою, справді, аруб. Тобто можна сказати: «Нашлю на тебе диких котів». Так чи інакше, ми не можемо конкретно знати, що це були за тварини. Найімовірніше сьогодні припущення, як це тлумачиться, що це були всілякі гризуни, шкідники – від жучків, черв'ячків, скорпіонів до щурів, ховрахів, скунсів, єнотів, бобрів і різне інше, чого бракує – вписати, непотрібне закреслити.

 Тут, у 19 вірші, ми читаємо ще одне цікаве слово. Треба сказати, що більшість слів, які пов'язані зі спасінням, спокутою, визволенням, пов'язані також і з розділенням, відокремленням одного від іншого. Слово феду́т у класичному своєму значенні означає спокуту. Коли ми платимо за полоненого, ми платимо за нього підьон. Викуп первістка, коли викуповують у когена первородного сина, за Торою теж називається підьон бен. Тут феду́т означає: «Я зроблю спокуту, Я відокремлю від вас, відокремлю Мій народ від вашого народу, почну розділення. Ти побачиш, що ці народи не одне й те саме».

Одне зі знамень у цій карі – це відокремлення Ізраїля, здатність Всевишнього визволяти обраних, сила Його і воля Його визволяти обраних.

Можна собі уявити, що від початку фараон живе у своєрідному Кремлі. Він не живе на якійсь прикордонній заставі чи на узліссі, тому логічно було б, щоб спершу по всьому Єгипту з'явилися щури, дикі тварини, чи то слони, чи мурахи. Вони начебто мали б прийти в міста з інших місць, але тут одне з чудес, чудо всередині чуда, – усе починається з фараона. Тварини спершу приходять у дім фараона, потім у дім рабів його, і на всю землю єгипетську.

Якщо ми читали в 14 вірші схожу фразу ваїкра́ фар'о́ ле моше́ (фараон покликав Моше і Агарона), то тут трішки, здавалося б, різниця: замість ле моше́ тут стоїть ель-моше́ (і візвав фараон до Моше і Агарона), не просто запросив їх до себе, а візвав до них, тобто заволав до них. І у фараона є пропозиція, фараон уперше починає шукати компроміс, якось спробувати домовитися з цими євреями, і в нього ось така пропозиція: «Ідіть і тут у нас на батьківщині, на вітчизняних жертовниках, принесіть жертву Всевишньому. Навіщо далеко йти?» Фараон справді боїться, що, по-перше, євреї втечуть. Втечуть не тільки як робсила, робоча сила теж важлива, але фараон тут, найімовірніше, міркує не тільки як менеджер. У євреїв, так це виглядає очима фараона, є пульт, який може вмикати і вимикати всякі єгипетські неприємності. І якщо вони, перебуваючи в Єгипті, цим пультом користуються на вмикання і вимикання, іди знай, можливо, вони підуть і забудуть вимкнути світло, підуть і взагалі не приберуть цих тварин або, чого доброго, нашлють ще якісь кари, тому краще їх тут тримати.

 У якому сенсі? Єгиптяни поклоняються овнові (баранчикові), це символ Єгипту, і «якщо ми будемо приносити його в жертву, то це виглядатиме, ніби ми єгипетського ідола приносимо в жертву, як би єгиптяни чого не подумали…»

«Ти, – каже Моше фараонові, – затіваєш цією нібито своєю нерозважливою дією мало не громадянську війну, тому що, якщо ми будемо приносити тут баранів у жертву, це образить почуття єгипетських віруючих, вони можуть узятися за меч або, в усякому разі, за каміння, і це не здасться малим, можливо, це буде навіть страшніше за звірів».

Слово ле'ате́р, яке тут ужито, ми вже говорили про нього, пов'язане з вилами, якими ворушать сіно. Тобто «поворушіть там, на небесах, за мене, щоб скасували вирок цей, який вражає всіх дикими звірами». Неможливо жити, коли навколо кишить ця гидота. Тобто фараон каже: «Добре, давайте ви підете на день, і давайте ви за мене помолитеся». Тобто «давайте це буде все-таки на благо нашої вітчизни, а не тільки на благо вашого народу. Виявіть до мене лояльність».

Є цікаві коментарі, які кажуть, що ме'імма́х тут можна зрозуміти як від твого народу. «Я походжу з таких, як ти», – каже Моше. Тобто «якщо я піду, я легко можу принести в жертву і на день дороги. Але народові, щоб переключитися, налаштуватися на служіння, потрібен, так би мовити, інкаунтер, потрібно йому увійти в медитативний стан, добре відпочити після роботи, налаштуватися на духовний лад, і тому йому, на відміну від мене, потрібно більше часу. На один день дороги не буде жодного ефекту».

Слово ває'та́р, ми говорили, пов'язане з вилами. Сучасною мовою атіра – це касаційна скарга, скарга про помилування або оскарження чогось. Моше просить оскаржити вирок.

Ну, як ми й очікували, кінець, взагалі-то, у цієї історії вже став класикою.

Є різниця: іноді Моше каже шала́х амі́ (просто відішли мій народ), а іноді говориться шала́х ет-амі́. Шала́х ет-амі́ і шала́х амі́ дуже схожі фрази. У чому тут різниця? Тут є певне підганяння: «пошли саме Мій народ», з акцентом на Мій, «відпусти його, тому що він Мій».

Слово мікне́ означає придбана худоба. Є худоба, яку беруть на пасовисько, худоба, яку пасуть найняті пастухи. Мікне́ – це худоба, яка є частиною майна, тобто становить саме багатство самої людини. Слово мікне́ можна перекласти як господарство в глобальному сенсі. «У всій твоїй худобі, яка в полі», тобто не включаючи казарменних тварин.

Цікаве слово де́вер. Воно пов'язане зі словом дава́р – слово, предмет, пов'язане зі словом двір – місце служіння в храмі і мідба́р – місце, де вимовляються слова (пустеля). Слово де́вер – мертве слово, що умертвляє, спустошення, умертвіння.

Коментатори кажуть, це буде важливо нам потім, що, коли Тора каже уся худоба, увесь народ, мають на увазі переважну більшість. Тора говорить мовою людською. Коли людина каже «усе пропало», це не означає, що все-все пропало. Коли людина каже «я залишився без нічого», це не означає, що він залишився без нічого. Тора говорить не мовою юридичних документів, а говорить мовою людською. Умерла вся худоба – це означає майже не залишилося худоби.

З Божою допомогою ми з вами сьогодні продовжуємо вивчати тижневу главу Ваера і будемо читати з 8 вірша 9 розділу. У Єгипті новий день і у фараона – нові проблеми (якщо комусь його було шкода).

Пічна зола (слово зола, пія́х в івриті чоловічого роду, тому і кине його, узрако́) – це біла частина, такий побілілий вугіль, він залишається в печах. У цьому випадку йдеться про піч, яка називається ківша́н, це великі печі, які використовуються для випалу цегли і глиняного посуду, піч, у яку можна спокійно увійти.

Тобто Моше і Агарон мають взяти повні пригорщі золи. Агарон пересипає Моше, у Моше виходить така «з гіркою» пригорща, і він перед очима фараона кидає золу без коментарів і без слів. Жодних попереджень, жодних вимог не висувається.

І ось тут уже чудо, тому що двома пригорщами, хоч би якими загребущими були руки в Моше і Агарона, не наповниш усю землю. Є примноження цього пилу в повітрі, спочатку це буде пил.

Шхі́н – це таке шкірне захворювання, виразка. Найімовірніше припущення, що це кропив'янка, червоне, свербляче, дуже неприємне шкірне захворювання. І другий, не менш веселий варіант, це шистомоз, захворювання, яке теж супроводжується шкірним висипом, дуже неприємними виразками, хвороба, яка уражає і внутрішні органи через органи дихання. Ми не будемо заглиблюватися в етимологію цього захворювання, це страшна хвороба, яка уражає виразками зсередини і ззовні; як правило, це пов'язано з дрібними живими організмами-паразитами. Кропив'янка трохи легша, мирніша хвороба, але теж малоприємна.

Тут уважна людина зупиниться і спитає: «Зачекайте, зачекайте! Яка худоба? Звідки бегема́? Бегема́ – це велика рогата худоба, вона ж начебто вмерла під час минулої кари?» Але ми вже говорили, що не вся худоба вмерла, що ніби вся, але, насправді, не вся. І є ще один нюанс: усередині Єгипту знаходиться земля Ґо́шен, де живуть євреї. У них худоба залишилася, і єгипетські господарники (цілком можливо, що так і було) після того, як їхня худоба загинула від минулої кари, прикупили в євреїв нову худобу. Зрозуміло, ціни злетіли, євреї на цьому нажилися. Але це цілком імовірний сценарій, звідки взялися тварини.

Отже, усі тварини і люди виявляться зараженими дуже неприємним дерматологічним шкірним захворюванням. Таким було повеління.

Дуже боляче стояти, коли в тебе на ногах виразки – і на ступнях, і на колінах, ніяк не постоїш. Це велика-велика ганьба. Тут навіть нічого не спробуєш зробити, тому що і спробувати ти не можеш – ти весь у виразках від шкірної хвороби. Виразки завжди сприймалися як певна нечистота, як оскверненість, і тому можна сказати, що єгипетські чаклуни зганьблені по повній. Але фараон не здається.

У наступному вірші ми будемо читати продовження історії, і виникає ще одне питання: так само, як у випадку з карою вошами, ми не прочитаємо, що кара виразками закінчилася. І можна спитати: «А що, воші так і продовжують там крутитися, по всьому Єгипту?»

Коментатори кажуть, що з першої кари, яка тривала тиждень, ми можемо зробити висновок, що й усі інші кари мали тривалість приблизно тиждень. І через тиждень усе це ураження виразками, уся ця хвороба закінчилася. Цікаво, що і про шистомоз, і про кропив'янку кажуть, що якщо вони не набувають хронічної форми, то в них період захворювання триває 7 днів. Але це не означає, що ми зараз говоримо про якесь раціональне походження хвороби. Така масова захворюваність на незаразну, взагалі-то, хворобу – це, зрозуміло, чудо. Просто ми намагаємося трішки перекласти його на нашу сучасну мову. Отже, найімовірніше, кара тривала тиждень, якщо виходити з того, що ми вчили раніше. Але є багато різних інших думок, і не в нашому звичаї з ними сперечатися.

До речі, івритське слово па́ам (раз), як і в російській мові, пов'язане зі словом разити, ударяти. Можна сказати, мечем ударяють – паамі́м, серце стукає – галев пое́м.

Іншими словами: «Я тобі пришлю удар усіх ударів, з усіх ударів – удар, з усіх епідемій – епідемію. Я нашлю на тебе таке, що небачене й нечуване».

Чому Бог дає фараонові вистояти, чому Бог весь час підтримує фараона в його ідеї не відпускати народ? Коментатори кажуть (взагалі, це така традиція, загальний підхід): людину ведуть тією дорогою, якою вона хоче йти. І якщо фараон каже: «Я хочу вистояти, я хочу позмагатися з цим єврейським Богом», то Всевишній чесно підтримує його в цьому і допомагає йому вистояти.

Слово легістоле́ль означає крутитися, викручуватися; маслю́ль – це прокладений маршрут; кручена локшина теж називається маслю́ля.

Всевишній каже тут фараонові таку річ: «Не думай, що ти такий хитрий. Я тебе не тільки бачу наскрізь, Я тебе зсередини знаю і зміцнюю. Я тебе в такий спосіб навчаю, але зараз ти отримаєш справжню прочуханку».

Так Моше мав сказати фараонові, передати слова Всевишнього. Що означає «завтра в цей самий час»? Єгиптяни активно використовували сонячні годинники. На багатьох будинках були такі шка́ли, на яких було видно, як заходить сонце, і можна було визначити час. І Моше ніби показав на сонце, на промінчик сонця, на якому рівні він перебуває на стіні, і сказав: «Завтра в цей самий час»! Тут уже точність не до дня, тут точність до години.

Ось здивуються єгипетські метеорологи! Є такий народ – метеорологи і старійшини. Вони ніколи не пам'ятають такої спеки, не пам'ятають такого холоду, не пам'ятають такого граду. Якраз у цьому випадку в них буде можливість так сказати, тому що Сам Всевишній свідчить, що не було ніколи такого граду.

Знову: звідки в них майно? Воно ж минулого разу побите, і позаминулого разу побите. Знову євреї продали, найімовірніше, або єгиптяни десь іще закуповувалися, відновлювалися.

У єгиптян не було такої холодної зими, як у країні Ізраїля, щоб узимку заганяли худобу в доми. Але й стад величезних у єгиптян таких не було, крім як у євреїв у землі Ґо́шен. Загони нічні для худоби були, і в нічні загони можна худобу загнати. Хто боїться слова Божого, той і зажене (ось вам ще випробування) свою худобу в доми.

Івритом звернути увагу – ласі́м галев, дослівно покласти серце. Коли хочуть сказати: «Увага!», кажуть сі́му гале́в! (покладіть серце!). Слово увага – це сіма́т-лев, положення серця. Ми вже відзначали, що думки і роздуми пов'язані з серцем; в івриті, в мові Тори це було так, і в сучасному івриті це збереглося.

Ми говорили, що бегема́ – це в основному корови і бики, велика рогата худоба. Цікаво, що є такий біблійний герой бегемот, він згадується в книзі Йова (40:10–19), якесь казкове, ну не казкове, таке дивовижне творіння, і звідти з'являється російське слово бегемот. Але насправді це множина від слова бегема́ (худоба), тобто такий собі мегабик.

Моше послухався, звісно, Всевишнього:

Слово ває́т (і підняв) – одного кореня зі словом мате́ (по́сох), легатот – схиляти, нахиляти. Тому можна сказати, що по́сох – це певною мірою «нахилялка», «зверталка», «вказувалка» і так далі.

Взагалі, є така спокуса: щоразу, коли ми читаємо про Божі голоси, можна побачити тут шофар, дуже значущий, звісно, голос. Мідраш каже, що звук шофара було чути, коли Всевишній вдмухував душу в Адама. І багато коментаторів кажуть, що пролунали голоси як звуки шофара, але цілком може бути, що тут були громи́.

Вогонь ходив до землі, «ходився» до землі, якщо дослівно перекласти. Тобто було полум'я, яке горіло навпаки. Зазвичай язики полум'я, яке горить на землі, піднімаються вгору. Тут полум'я спускалося згори – у цьому можна явно побачити одкровення Всевишнього. Божественний вогонь, який розкривається в крижаних брилах, що падають на землю. Чудо всередині чуда.

Слово ваямте́р дослівно означає і пролив дощем, від того ж кореня і слово мата́р – дощ: і пролив Господь дощем град на землю Єгипетську.

Можна сказати, що це були блискавки, але, найімовірніше, це було щось грандіозніше, як вогняні хмари. Коментатори, тлумачі бачать у цьому присутність Бога всередині дуже тяжкого граду.

Слово ґой означає просто народ. Коли кажуть про людину, що вона ґой, найчастіше сьогодні це сприймається як нееврей. Але сам єврейський народ теж називається ґой кадо́ш (святий народ). Ґой – це будь-який народ, а ґой як нееврей – це представник народів. Так само слово язичник не означає ідолопоклонник, а означає – той, хто походить із язи́ків, із народів світу, іноплемінник. І відтоді, як Єгипет став племенем, не було подібного граду в Єгипті.

Ось зараз ми прочитали «всяку польову траву». Далі ми побачимо, що слово всяке і слово усе не завжди означає насправді усе.

Град – це величезна шкода для всієї економіки Єгипту, дуже страшна, руйнівна дія. Єгиптяни здебільшого тваринництвом не займалися, а більше займалися землеробством, і град – це саме шкода землеробству. Загалом, це вже крах економіки: не якийсь підрив добробуту, не якийсь підрив комфорту, але найстрашніший удар по економіці Єгипту.

Виникає логічне запитання: на вулиці не просто дощик, на вулиці сильний град. Кажуть, убиває всіх, хто там перебуває. Господар у таку погоду навіть не подумає собаку вигнати на вулицю, а фараон послав когось по Моше й Агарона. Хто ж такий доброволець, хто в таку погоду піде? Ну, і після цього Моше теж виходить, іде якось до фараона. І взагалі, ось ці от фрази, які ми зустрічаємо («покликав Моше», «послав фараон до Моше й Агарона» і так далі), дивовижні. Якось усе дуже швидко виходить, їх швидко знаходять; найімовірніше, Моше й Агарон живуть у місті Рамзес, куди на той момент перенесено столицю Єгипту, на межу землі Ґо́шен. Багато єгипетських міст не були великими. Скажімо, площа старого міста Єрусалима трохи більша за квадратний кілометр, воно виглядає як таке маленьке-маленьке містечко. І Рамзес теж міг бути доволі маленьким містом. Усередині цього маленького міста було дуже багато галерей, балкони нависали над тротуарами. Ми це бачимо в єгипетській архітектурі: закриті або відкриті галереї, арки. У галереях ішла торгівля, тобто були якісь криті тротуари, по всій довжині тротуарів були ринки, місто завжди було торговим. Але не в цьому річ: якщо були криті переходи і якщо припустити, що Моше й Агарон жили в столиці, то послати по них можна було відносно безпечно. Але були, звісно, і відкриті двори, і якщо у фараона був садочок із мангалом, басейном, галявиною і кальяном, то все, зрозуміло, у нього побило. Але криті переходи при цьому є.

Отже, фараон кличе Моше й Агарона і каже їм дивовижну річ. Що це фараона так несподівано вдарило каяття? Всевишній повелів попередити, сказати фараонові через Моше: «Ось, хто зажене людей і худобу, хто боїться, той не постраждає, а хто не боїться, той і заплатить». Фараон побачив, що його по-доброму, по-хорошому попереджали, не казали: «Ми тебе тут так чи інакше зараз розчавимо». І можна було врятувати все майно. Фараон думає: «Може, зараз можна щось відіграти? Давайте зупинимо, є шанс визнати правоту Всевишнього». І каже: «Я проголошую, що я не маю рації, я – лиходій, а Всевишній – Він праведний».

Голоси, коло́т елогі́м можна зрозуміти тут як голоси Божі. Але слово елогі́м деякими перекладачами використовується іноді в значенні великий або гучний. Тобто: «І хай Він припинить ці гучні голоси і цей град», таке ось прохання до Всевишнього.

У 29 вірші ми читаємо відповідь Моше на цей зойк фараона:

Завжди, ще в дитинстві, ставив собі запитання: чому фараон грому боїться більше, ніж граду? Тому що грім лякає навіть тоді, коли ти вдома. Часто я бачу, що навіть дорослих людей сильно лякає грім, його несподівані гуркоти, коли дзвенять шибки і щось іще тріщить. Люди грому бояться, адже град же був на вулиці, а громи проникали в дім.

І далі ми зрозуміємо, чому Моше так каже.

Льон – це основний промисловий продукт Єгипту, один з основних. Єгиптяни переробляють льон, вони виробляють лляну олію, яку використовують для лікування і для приготування їжі. А крім того, льон, природно, переробляється на тканину. Овес – це їжа бідняків, це харч бідних людей. Слово аві́в перекладають як весна в сучасному івриті. Весна пов'язана з коренем абу́в (розпускати бруньки, робити зав'язь). Якщо льон уже сформував свої стебла, то це означає, що йдеться про місяць теве́т (січень - лютий). Якби ми говорили про країну Ізраїля, яка розташована північніше, це означало б березень-квітень, коли найсамісінький переддень Пе́саха. І тоді не виходить «упакувати» в цей проміжок часу решту кар. Але йдеться про Єгипет, і час дозрівання там настає раніше, тому йде місяць теве́т, тобто справа була, найімовірніше, у січні. Є різні версії, різні підрахунки, я не буду з ними сперечатися, я викладаю одну з основних думок, і це, загалом, не принципово.

Мабуть, російськомовній людині полба відома з казки Пушкіна «Про царя і його працівника Балду», герой якої просив: «Їсти ж мені давай варену полбу». Полба – це злак, вид пшениці з дуже ламким нестійким колоском, але дуже врожайний. У нього плівчасте зерно, тобто його не можна відокремити від лушпиння. Зерно не обмолочується, воно завжди залишається з висівками, і висівки від нього невіддільні. І ось пшениця і полба (те, що їдять люди заможніші) не постраждали. А раз вона не постраждала, то вам, хлопці, ще є що втрачати, і ви не так уже турбуєтеся про те, що залишитеся голодними. Тому й каже Моше: «Я знаю, що ви й не дуже боїтеся».

Цікаве запитання можна поставити: чому Моше завжди виходить із міста, щоб помолитися, що це за ідея? Коментатори кажуть, що в місті повно всяких різних ідолів та іншого. І коли кажуть, що Моше вийшов з міста, то цілком можливо, що він піднявся на міську браму, яка ніби нависає над містом (наче «стоїть попереду» за місто)iВираз у дужках у російському тексті можна зрозуміти по-різному, тому його перекладено дослівно.. Тобто не зовсім, у нашому розумінні, вийшов з міста.

Коли говориться, що град зупинився, коментатори малюють гарну картинку: градини просто зависли в повітрі й розчинилися в ту ж мить. Ну дуже гарна картина. Так чи інакше, град над Єгиптом перестав. Град перестав, залишилася пшениця, полба, залишилася частина худоби, яка опинилася в загонах, плюс у євреїв можна ще купити. І тому...

І цього разу, бачите, коли припинилося все, голоси в нього вже на останньому місці.

У чому гріх фараона? Моше змалював, у чому буде гріх людини – він не повірив у Слово Всевишнього, не повірив у владу Всевишнього. Фараон сказав: «Ну, нічого, переживемо і це, вистоїмо. Головне нам триматися нашої єгипетської культури і стояти за добробут вітчизни, тому євреїв ми не відпустимо».

Ми читали в 34 вірші, що фараон сам обтяжив своє серце, тут же ми бачимо, що серце його посилилося.

Ми з вами ще трохи поговоримо про тижневу главу Ваера, яка продовжує розповідь про перебування Ізраїля, що ще не встиг стати народом, у країні Єгипетській. По суті, це історія нашого дитинства. Ми всі, як заведено казати, родом із дитинства. Комусь пощастило народитися в інтелігентній сім'ї, багатій або не дуже багатій. І така людина з дитинства була оточена любов'ю, турботою, що називається «долюблена», отримала добре виховання, і, здається, їй легше жити, ніж людині, у якої все склалося інакше. Буває, що від самого народження людина виявляється непотрібною, забутою і покинутою. Ось, наприклад, як у такій історії однієї дівчини:

«Моє життя почалося просто жахливо. І мало не закінчилося, ледве почавшись. Мама народжувати мене зовсім не хотіла і тому народила таємно, в полі. Та там же й кинула мене, навіть не приклавши до грудей і не перерізавши пуповину. Голодна і забруднена кров'ю, я лежала і помирала».

І ця історія, ця сумна історія – не просто історія випадкової дівчини. Це історія саме наша, саме єврейського народу. У 16 розділі книги Єхезкеля ми читаємо, як її розповідає Всевишній:

«І ось народження твоє: у день народження твого не відрізали пуповини в тебе, і водою не обмита ти для очищення, і сіллю не посо́лена, і пеленами не сповита. Око не зглянулося над тобою, щоб зробити для тебе, зі співчуття до тебе хоч щось одне з цього. І викинута була ти в поле в мерзоті твоїй у день народження твого».

Тобто розповідь дівчини – це переказ цієї самої історії від першої особи. Це історія нашого з вами дитинства – дитинства Божого народу. Якщо станеться так, що людина дізнається про себе таке, можливо, вона почне ходити до психолога, ляже на кушетку до психоаналітика і буде довго-довго зцілювати себе від цієї душевної травми, буде намагатися це забути. Але Всевишній не тільки не дає нам забути, Він постійно нагадує нам про це, ніби нагадує нам історію нашого важкого дитинства. Ми читаємо, наприклад, у 4 розділі книги Дварім:

«А вас узяв Господь і вивів вас із горнила залізного, із залізоплавильної печі, з Єгипту, щоб ви були народом Його частки, як цього дня».

Тут Всевишній нагадує, що ми ж були не в піонертаборі «Артек», а були ми в горнилі залізному, у місці, де неможливо зберегти ні форму, ні зміст. У місці болісному, у місці, в якому неможливо перебувати. І звідти вивів нас Всевишній. Спогади про наше важке дитинство – це спогади про те, з якого стану вивів нас Всевишній, спогади про те, з якого низького старту, висловлюючись спортивною мовою, ми стартували і, попри це, досягли того, чого досягли. Є люди, яким вдалося, як кажуть, народитися «зі срібною ложкою в роті», вони ні за що не воювали, ні за що не боролися. Але це не наша історія. Наша історія – це історія подолання важких ситуацій. І пам'ять про наше важке дитинство – це пам'ять про те, що ми можемо долати важкі ситуації.

Є в нашій главі ще кілька історій, пов'язаних із тягарем і з тим, як тягар впливає на нас і на наше життя. У четвертому розділі, в 10 вірші, ми читаємо про те, як Моше розмовляє зі Всевишнім, Який посилає його на визволення єврейського народу. І Моше каже: «Прошу Тебе, Владико, людина я не красномовна, ні від учора, ні від третього дня, ні від початку Твоєї розмови з рабом Твоїм, бо я „важкоустий“ (тут в оригіналі стоїть кавед-пе́ – у мене важкий рот). І недорікуватий я, (тут – каве́д лашо́н – і в мене важкий язик), у мене важкі уста, важкі губи і в мене важкий язик. Мені буде важко говорити». Як ми знаємо з подальшої історії, Моше долає цей тягар і стає тим, через кого буде дано Закон, і хто врешті-решт стає таким оратором, що цілу книгу Тори названо словом Дварім (Промови). Він сказав цілу книгу промов, повторюючи, викладаючи знову для Ізраїля Закон, який став називатися Торат Моше (Закон Мойсея).

З іншого боку, ми читаємо історію про фараона. Дуже часто ставлять запитання: «Якщо Всевишній обтяжив серце фараона, чому ж Він із нього все-таки питає?» Здавалося б, якщо фараон був позбавлений свободи вибору, як можна питати з нього? Як можна питати з людини, якій не було дано можливості вибрати правильне рішення? І відповідь така: як у Моше був важкий язик і важкі уста, але Моше це подолав, пішов і став говорити, так само важке серце – це те, що фараон міг подолати. Нелегка робота, яку ще й обтяжили для синів Ізраїля, щоб вони не думали про звільнення, не змусила їх відмовитися від ідеї звільнення. Так – утруднила, так – призупинила, так – загальмувала, але народ Ізраїля вийшов з Єгипту попри це.

Тягарі, як гирі, як гантелі, можуть робити нас сильнішими. І, говорячи про наше важке дитинство, Всевишній нагадує: «Дивись, у яких ситуаціях Я тобі допомагав. Дивись, які ситуації ти з Моєю допомогою пережив. Так, можливо, тебе кинули в полі, кинули в полі брудного, в мерзоті твоїй, не перерізавши тобі пуповину, але дивись, чого ти досяг!»

Подивися на свою ситуацію зараз, подумай про це і скажи, чи зможеш ти її подолати? Чи можна подолати твою ситуацію, в якій ти зараз перебуваєш, після того, що сталося в твоєму дитинстві і що ти у своєму тяжкому дитинстві пережив? Цей підхід вплинув на весь народ Ізраїля, на всю єврейську історію. І сьогодні саме в світському Ізраїлі існує таке прислів'я: «Пережили фараона – переживемо і це». Якщо ми змогли пережити фараона, значить, ми впораємося і з тим, що з нами відбувається сьогодні.

Меїр Аріель, ізраїльський поет, співак і композитор, говорить про це в популярній ізраїльській пісні: «Іноді я відхоплюю це в переповненому автобусі, на виїзді зі стоянки або коли я штовхаюся і наступаю на ноги іншим. Іноді просто на вулиці, через тісноту і штовханину, від надмірного прагнення вирвати швидше шматочок щастя – по спині, по ребрах, а іноді навіть по обличчю я отримую удар старим знайомим ліктем. Але ж ми пережили фараона, значить, переживемо і це».

Наші спогади – вони про те, що ми пережили фараона, ми пережили людину, яка кидала наших хлопчиків у річку, вбивала всіх наших хлопчиків, яка змушувала нас з ранку до вечора, не розгинаючись, робити цеглу. Ще до того, як ми стали громадою, як ми стали народом, ми пережили це. Ми вийшли з цього, ми пройшли через пустелю, хай і не без труднощів. Ми дійшли до країни Ізраїля. Ми повернулися до країни Ізраїля після двох тисяч років вигнання. У нас стільки всього траплялося, але й усі інші неприємності ми теж, з Божою допомогою, переживемо. Історія нашого важкого дитинства – це історія, яка зробила нас сильнішими, тому що в цій історії був Всевишній; тому що, коли дівчинка лежала покинута в полі, її зустрів Всевишній, її підібрав Всевишній, і Він поруч із нами: достатньо тільки звернути на Нього увагу, звернутися до Нього, і тоді ми зможемо сказати: «Пережили фараона – переживемо і це».

Можна сказати, що тижнева глава Ваера певною мірою починається з середини. Ми закінчили попередню главу на обуренні Моше, на тому, що він звертається до Всевишнього із запитанням: «Навіщо ти мене послав?» На цій його репліці попередня глава закінчилася. І наша тижнева глава починається з 2 вірша 6 розділу, починається з відповіді Всевишнього на запитання Моше.

Тут ми бачимо два різні імені Всевишнього. Традиційний підхід каже, що завжди, коли ми читаємо ім'я Елогім, це вказує на суворість суду. І навпаки, коли ми читаємо чотирилітерне ім'я, Адона́й, це означає милість. І в коментаторів-мудреців виникало питання щодо цього вірша: що означає така зміна імені? Як ми пам'ятаємо, Всевишній тут відповідає на обурення Моше. Коментатори кажуть, що суд – це відповідь на таке обурене висловлювання Моше, у згадці тут імені Елогім є певне звинувачення на адресу Моше, і ми пізніше зрозуміємо чому.

І далі, в 3 вірші, Всевишній каже, що Він не був пізнаний Праотцями, Аврагамом, Іцхаком і Яаковом, ім'ям Адона́й. Це викликає подив, тому що ми зустрічаємо в Торі згадку про те, що Праотці називають Бога цим ім'ям. І чим же можна розв'язати цю суперечність?

Буде зрозуміло, якщо ми згадаємо, що ім'я – це ще й натяк на певну сутність. Є де́що, що Всевишній збирається розкрити зараз, що не розкривалося Праотцям. Це де́що (на думку коментаторів) – це чудеса. Праотці пізнавали Всевишнього через свій внутрішній світ. Вони не потребували чудес, щоб вірити. Ми можемо побачити, що Всевишній допомагав їм у житті, але не було якогось надприродного втручання з Його боку. І все ж, попри це, вони знали Бога. Але в Ізраїлі нащадки Яакова примножилися, сім'я Яакова стала народом. І в цього народу був уже зовсім інший духовний рівень, у нього не було такого рівня віри, як у Праотців. І тому народ потребував чудес, потребував надприродних явищ. Саме тому Всевишній каже, що Він зараз відкриватиметься ім'ям Адона́й. Тобто з цього моменту відбуватимуться надприродні речі, що порушують хід природи. Це підштовхне народ до виходу з Єгипту. Але цей прояв милості Всевишнього зумовлений саме тим, що духовний рівень народу нижчий, ніж у Отців.

Мідраш подає це у вигляді розмови Моше і Всевишнього. Всевишній ніби каже Моше: «Згадай Аврагама, якому Я обіцяв усю землю дати в спадщину, а йому ніде було поховати свою дружину, і він мусив за власні гроші купувати місце. І попри це він не втратив віри». А зараз, після початку місії і першого походу до фараона, Моше відповідає обуренням. Тобто в Єгипті народ розмножився, але духовний рівень його виявився нижчим, ніж у Праотців.

Далі, уже в 9 вірші, Тора каже, що народ не слухав Моше через малодушність і тяжку працю, і коментатори намагаються зрозуміти чому. Адже, здавалося б, що тяжча праця, то радісніша звістка про те, що людину від неї буде звільнено. Коментатори кажуть, що народ не хотів слухати, тому що він загруз в ідолопоклонстві. Тобто під працею мається на увазі ідолопоклонство, що івритом дослівно авода́ зара́ (чужа праця). Євреї не хотіли слухати про Бога, тому що не хотіли залишати єгипетських богів, яким вони поклонялися. Тора не каже цього тут прямо, але розповідь про це є в пророка Єхезкеля, у 20 розділі. Там ідеться про те, що народ Ізраїля відмовився покинути гидоти єгипетські, яким поклонявся. Але також і в тексті Тори ми можемо побачити, що народ Ізраїля не виходив, поки фараон практично не вигнав його. Тієї самої ночі, коли відбувається удар по первістках, фараон каже: «Встаньте і йдіть з моєї країни». До цього моменту євреї не йшли. Тобто саме визволення було цілком і повністю милістю (так це бачить єврейська традиція): Всевишній вивів Ізраїль тільки тому, що Він обіцяв це зробити; сам Ізраїль виходити не хотів.

Є ще одне цікаве місце, на яке варто звернути увагу, це 13 вірш 6 розділу. Тут Тора каже про те, що Всевишній послав Моше і Агарона до Ізраїля, щоб дати їм заповідь. Але Тора не уточнює, що саме вони мали заповідати. А от єврейська традиція каже, що перша заповідь, яку євреї отримали в Єгипті, – це заповідь звільнення рабів, тобто євреї отримали заповідь на сьомий рік звільняти всіх своїх єврейських рабів. Знову ж таки Тора не каже цього прямо. Але про це каже пророк Їрмеягу (34:13–14). Це передано не всіма перекладами, але в оригінальному тексті сказано, що цю заповідь (відпускати рабів) було дано народові в день виходу з Єгипту:

«Так сказав Господь, Бог Ізраїля: уклав Я союз з батьками вашими в той день, коли вивів Я їх із землі Міцраїм, з дому рабства, кажучи: під кінець сьомого року відпустіть кожен брата свого, іврі, який продасться тобі; хай він служить тобі шість років, а (потім) відпусти його від себе на волю».

Ще раніше, ніж Ізраїль отримав звільнення від гніту єгипетського, євреї взяли на себе готовність звільняти рабів-євреїв. І традиція бачить у цьому глибокий символізм. Людина не може отримати звільнення від рабства, якщо вона сама поневолює когось. Без готовності відпустити всіх своїх рабів, простити всіх боржників своїх немає можливості людині звільнитися. І ми бачимо в цьому важливу паралель із молитвою Господньою «Отче наш», коли Єшуа каже: «І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим». Тобто без прощення наших боржників ми не отримуємо прощення самі. І це прощення, прообраз цього прощення – у найпершій заповіді, яку євреї, поки ще не як народ, отримали в Єгипті.

 Можна відзначити ще один момент. Один із коментаторів, які жили в останні століття, каже про те, що, по суті, з Єгипту вийшло 600 тисяч євреїв. З них у країну Ізраїля ввійдуть тільки дві людини, тільки Єгошуа бен Нун і Кале́в. Коментатор каже про те, що ми бачимо в цьому незвичайність Божественного плану, що Господь може робити глобальні зміни у світі, змінювати природу, втручатися в хід речей, навіть коли зрештою визволення досягають тільки двоє з 600 тисяч. Якщо дивитися на це з боку людського, то треба звернути увагу на те, що чудеса, які стаються з нами, з громадою, частиною якої ми є, а іноді навіть коли ми чуємо якісь обітниці, – усе це вимагає нашої участі, нашої співпраці зі Всевишнім. Ми можемо виявитися негідними всіх цих обітниць, і, навіть вийшовши з Єгипту, навіть уклавши завіт, ми можемо все одно загинути в пустелі, попри те що поруч із нами йде багато людей. Як ми бачимо, з 600 тисяч дійшли тільки двоє.

Про що тут ідеться? Всевишній часто каже через пророків про те, що Він освячується перед іншими народами тим, що збирає народ Ізраїля, тим, що діє в народі Ізраїля. Дивовижна історія народу Ізраїля, його розсіяння і збирання знову на Святій землі, попри складні історичні перипетії, попри те що народ Ізраїля проходить! І, здавалося б, хто б іще встояв у цих історичних подіях, у цих постійних утисках, гоніннях і спокусах розчинитися в інших народах? Але Всевишній каже: «Я зберу їх і тим самим явлю їм Свою святість».

Святість в одному зі своїх значень – це відокремленість від світу, це незалежність від якихось мирських причин, піднесеність над усякими мирськими причинами і потребами. І тим самим Всевишній каже: «Я явлю їм Свою владу, Свою повну незалежність від будь-чого, що у світі відбувається. Мій план буде здійснено, попри будь-які історичні події, хоч би що сталося, Я явлю Свою святість, збираючи народ Ізраїля. І, крім того, те, що народ Ізраїля відгукнеться на Мій поклик, це теж буде свідченням Моєї святості. І так Я буду освячений серед народів».

Всевишній каже: «Я їх поверну, і вони будуть жити на своїй землі…». Слово яшеву́ означає постійне проживання на землі, тобто вони будуть постійними жителями, вони осядуть на землі, яку Всевишній обіцяв Яакову.

І будуть вони жити на ній упевнено – ця сама обітниця дана і через Моше в книзі Дварім. Моше каже про те, що це життя на Святій землі буде життям безпечним, упевненим, без постійного здригання, без постійного страху перед знищенням. Треба сказати, що сьогоднішня держава Ізраїль тільки йде цим шляхом. В Ізраїлю дуже багато ворогів, і тому дуже великі витрати на військовий бюджет. І можна сказати, що Ізраїль досі не почувається в безпеці так, що ніхто нас не зачепить, ніхто не посміє на нас напасти. Поки цього немає, це тільки обітниця. Всевишній каже: «Вони житимуть упевнено на своїй землі». У книзі Дварім сказано: «Я знищу всіх ворогів навколо них».

«Коли Я вчиню суд, над усіма, хто ворогував з ними навколо них, і знатимуть, що Я – Господь, Бог їхній!» – це теж прояв святості. І Господь покаже, що Він владний над будь-якою ситуацією і що Він виявляє Свою турботу, не залишив Своєї турботи про народ Ізраїля.

Це, власне, кінець маленького уривка з кінця 28 розділу, а ми починаємо читати 29 розділ, 1 вірш.

Десятий рік – це десятий рік вигнання Йоакима, десятий місяць (тобто тевет), дванадцятого числа, якщо перекласти на сучасний лад – це 7 січня 587 року до н. е.

2600 років тому сказано це пророцтво. Ми зараз читаємо про якесь одкровення, яке отримано 2600 років тому, і воно для нас актуальне. Просто варто зупинитися і зрозуміти, відчути, яку величезну епоху охоплює Танах, Біблія, одкровення Всевишнього! Які вони актуальні впродовж усього часу! І мало що з написаного в 6 столітті до н. е. дійшло до нас і актуальне для когось так, як актуальні ці слова!

Отже, дванадцятого числа, десятого місяця тевет, у десятий рік вигнання Йоакима було слово Господнє до Єхезкеля:

«Ось Я – на тебе» – це форма оголошення війни, свого роду «Іду на ви!»

І далі пророк порівнює царя єгипетського з крокодилом. Тут треба зробити кілька зауважень. Слово тані́м закінчується в нашому вірші на літеру мем. Зазвичай слово крокодил (тані́н) закінчується на літеру нун. Але в різних діалектах івриту і в різних варіантах, говірках івриту літери мем і нун у кінці слова можуть замінюватися. У Єхезкеля часто в закінченнях мем замінює літеру нун. Це просто особливість говірки.

Фараона названо великим крокодилом, який розлігся посеред Нілу. Через удавану форму множини слова є'ора́в часто намагаються перекласти як Ніли або ріки. Але, найімовірніше, є'ора́в у цьому випадку – це саме назва Нілу єгипетською мовою. Така велична назва, як ріка рік або пісня пісень. Ніл – найголовніша ріка, так називається Ніл і 7 його рукавів.

Дивовижна форма дієслова асіті́ні – я зробив його для себе, тобто не тільки «я його створив», але «я під себе, заради себе його створив, заради мене він існує, моєю милістю існує Ніл». А Ніл же – це не просто ріка, це милість для всього Єгипту: весь Єгипет (усе сільське господарство, усе прохарчування Єгипту) існує за рахунок ріки Ніл.

Ця картина зображує фараона, який уявив себе богом, джерелом добробуту в Єгипті, абсолютним володарем у Єгипті, що перебуває в абсолютному комфорті, у дуже доброму місці, яке під себе ж і створив, –невразливий, великий, милостивий, всемогутній крокодил. Ось такий от образ фараона.

Я часто згадую той факт, що єгиптяни любили малювати. Дуже багато елементів єгипетського побуту існує в замальовках: як вони готують хліб, як вони жнуть, їхні весілля, їхні якісь змагання – єгиптяни все замальовували. Але до нас не дійшло жодного малюнка, що стосується того, як єгиптяни ловили крокодилів. З найраніших описів – це опис грека Геродота, який справді каже, що крокодилів ловлять на гаки. Чому єгиптяни не малювали ловлю крокодилів? Можливо, тому що крокодил якраз для них священна тварина, і, звісно ж, борони Осіріс ловити крокодилів. І для фараона найкращий спосіб відчути себе богом – це уявити себе великим-превеликим крокодилом.

Крокодили бувають великі, нільські сягають до 6 метрів завдовжки, хоча це рідкість. Рептилії відрізняються тим, що вони ростуть усе життя, а деякі крокодили живуть близько 60 років, і в них, взагалі-то, є можливість вирости. Тож великий, вражаючий крокодил у Нілі цілком може трапитися.

Але Всевишній каже: «А Я встромлю гаки в твої щоки, і Я приліплю всю рибу твого Нілу до твоєї луски». Це народ Єгипту в цьому випадку є нільською рибою. Вся вона з волі Всевишнього прилипне до луски крокодила. (У крокодила, зрозуміло, немає луски, як у риби, але вся його шкіра вкрита роговою лускою). Тобто разом із фараоном буде вловлено все єгипетське народонаселення.

Поле в цьому випадку – це не обов'язково поле, яке хтось оре, не якесь сільськогосподарське угіддя. Поле – тобто дике місце. Наприклад, дикі тварини називаються хая́т гасаде́, дикі звірі, звір польовий.

І не буде воно зібране, і не буде воно забране –тобто ніхто не подбає про те, щоб повернути крокодила або рибу назад у Ніл.

Ми читаємо вже в книзі Шмот, у 14 розділі, Всевишній каже, що те, що Він робить із фараоном, одна з цілей – виховна робота з Єгиптом, щоб усі єгиптяни дізналися, що Він – Господь. Знову освячення через народ Ізраїля, можливо, і освячення через те, що відбувається в Єгипті. І тут Всевишній каже, що Єгипет покараний за те, що він є опорою, очеретиною для народу Ізраїля.

Про Єгипет як очеретину каже посланець ассирійського царя Равшаке в другій книзі Мелахім (18:21): «Ось, ти покладаєшся на цю опору, на цю тростину надламану – Єгипет? Якщо хтось обіпреться на неї, встромиться йому в долоню і проколе її! Такий Паро, цар єгипетський, для всіх, хто покладається на нього».

Це образ, який згадується і в Єшаягу щодо царя єгипетського: коли людина спирається на очерет, очерет може або зламатися – і людина впаде, або очерет може тріснути – і тоді гостра частина стебла встромиться людині в руку. Тобто якісь союзи, якісь зв'язки укладати з домом фараона – це не здо́рово і нездоро́во, тому що не така вже він і сильна опора для дому Ізраїля.

І тут повторюються, загалом, ті самі слова, які каже Равшаке в книзі Мелахім і в Єшаягу.

 9. І буде земля єгипетська порожньою і зруйнованою. І дізнаються вони, що Я – Господь. І це за те, що він сказав: «Мені належить Ніл, і я для себе його створив».

«Я провчу тебе за те, що ти вважав, що Ніл твій, за те, що ти оголошував, що ти бог, здатний створити Ніл, правиш ним, живеш ним; тебе самого, крокодила, і все, що ти вважав своєю світобудовою, Я все це зруйную, щоб показати, Хто є Господь».

Вежа – це місце, яке згадується в книзі Шмот, на початку 14 розділу, звідки ізраїльтяни почали вихід з Єгипту.

40 років, 40 днів – це дуже важливе символічне число, пов'язане з очищенням, тому Єхезкель не просто так його тут наводить. І, можливо, тут ідеться не про математику, а про символіку. 40 років – це життя покоління, і ми це бачимо на прикладі зміни поколінь у пустелі. 40 – це дуже значущий, важливий і такий, що має яскраве символічне значення, строк.

Це покарання буде для Єгипту не вічним. І тут Всевишній каже, що і щодо Єгипту, навіть щодо Єгипту, який тут зазнає покарання, у Всевишнього є Свій план і є Своя милість. І Всевишній каже: «Я їх розсію, Я їх зберу». Це знову свідчення святості Всевишнього.

Земля Патрос у перекладі з єгипетської – земля, яка на півдні. Всевишній каже: «Я поверну їх у південні краї», тобто «Я поверну їх на найбільш споконвічно єгипетські землі».

І будуть вони там царством приниженим – тобто Всевишній каже так: «Я поверну царство Єгипту. Єгипет знову буде Єгиптом, знову буде країною, але не буде вже такою передовою, провідною державою, а буде, сучасною мовою кажучи, країною третього світу».

Ізраїль не озиратиметься на минуле і не думатиме: «А чи не спробувати нам ще раз, може, піти старим шляхом». Єгипет уже не справлятиме колишнього враження і не вабитиме й не спокушатиме укласти з ним завіт.

«І дізнаються, що Я – Владика Господь» – це знову зміцнює знання про те, що у світу є Господар, що є Господь. Він – Цар, і на Нього треба спиратися.

Є поняття геополітика (словогео – земля) – земна політика. Але Всевишній тут пропонує, скажімо так, небополітику замість геополітики. І Ізраїль перестане спиратися на якісь регіональні держави і дізна́ється, пізна́є, визна́є, що є Єдиний Цар на землі.

Через багато років Єхезкель отримає ще одне пророцтво про Єгипет.

Двадцять сьомий рік – це 570 рік до н. е. – найпізніша дата в книзі Єхезкеля.

Люди носили якусь амуніцію на плечах, і, природно, плечі втомлювалися і стиралися. Це цікаво побачити на картинах, які зображують людей різних станів у Римській імперії або у Вавилоні, коли в деяких плащ перекинутий через обидва плечі, а в деяких (у рабів) – тільки через одне. Раб носить якусь ношу, якісь вантажі на непокритому плечі, щоб не зношувався одяг, тому що шкіра дешевша за одяг. Це говорить про те, що вантажі, відповідно, зношували і плащі, і одяг, і шкіра псувалася. Ось тут наводиться такий приклад, як стерте плече.

І не було нагороди йому і війську його від Цора за виконану проти нього роботу – тобто всі виховні заходи, які Невухаднецар застосував до Цора, не дали йому жодного прибутку, жодної здобичі. Тут, звісно, сарказм. Цор не «розплатився» з Невухаднецаром, тобто Невухаднецар довго і болісно облягав Цор, мучив себе, мучив своє воїнство, але не отримав бажаного.

Тобто замість Цора цар вавилонський Невухаднецар разом зі своєю армією отримає на розграбування Єгипет. І розграбує його дочи́ста: розграбує, розорить його розоренням, розграбує розграбуванням, розбере всі трофеї, і це буде нагородою цареві вавилонському.

Тут Всевишній знову прочиняє Свою «кухню», прочиняє те, як Він керує світом: у Нього є турбота навіть про вияв справедливості щодо царя Невухаднецара, який далекий від того, щоб записувати його в праведники. Але у Всевишнього все врівноважено.

Слово ке́рен означає ріг, воно ж означає і фонд, якийсь ріг достатку, якесь джерело благословення і достатку для Дому Ізраїля. Визволення Ізраїля, повернення Ізраїля в землю пов'язане із судом, який Всевишній здійснить над народами. Як це обіцяв Всевишній і Аврагамові: «Я вчиню суд і над тим народом». І в цей день усі: і народи, і Ізраїль, і єгиптяни, – усі дізнаються, що Господь – Він Бог і Цар над усією землею, і тим Господь освятиться через народ Ізраїля, через повернення народу Ізраїля.

Читайте також: Шмот, Бо і тижневі глави Тори.